бi завдання "укра┐нiзувати" iншомовного автора (згадаймо "Гараськовi оди" Гулака-Артемовського, що недалеко вiдiйшли вiд "Ене┐ди" Котляревського, пiзнiшi перекладання "Iлiади" С. Руданського, "Антiгони" Петра Байди-Нiщинського та iн.), над перекладами чужоземних поетiв (Шекспiра, Байрона, Гете, Шiллера та iн.) працював Кулiш, взявши за мету "║вропе┐зувати укра┐нську поезiю", примусити ┐┐ кинути "рiдну письменницьку фальш" i вирушити в широкий океан свiтово┐ культури. Та Кулiшевi - при його буржуазно-нацiоналiстичних тенденцiях - бракувало поетичного таланту, щоб захопити сво┐ми перекладами широкi читацькi кола. Величезну заслугу в галузi поетичних перекладiв мав Iван Франко. Але вiн брався за переклади насамперед як просвiтитель, прагнув найбiльшо┐ точностi i не надавав першорядного значення художньому шлiфуванню сво┐х перекладацьких праць. Це, звичайно, нiяк не зменшу║ ┐х значення для укра┐нсько┐ культури, хоч i особливостями мови, i за цензурними умовами переклади Франка були мало доступнi укра┐нським читачам, якi жили в межах царсько┐ Росi┐. Царська цензура, як вiдомо, майже до 1905 року категорично забороняла перекладати художню лiтературу укра┐нською мовою. Та й серед самих укра┐нських дiячiв було поширене переконання, що переклади - взагалi зайва розкiш; ще майже наприкiнцi XIX столiття М. Костомаров радив М. Старицькому "дати Мiцкевичам та Байронам спокiй", бо вони непотрiбнi лiтературi, котра iсну║, як тодi висловлювались, "для хатнього вжитку". Ось чому з перекладу "Гамлета", зробленого М. Старицьким, глузував навiть дехто з укра┐нцiв, вигадуючи на нього пародi┐. Особливо скептично ставились i росiйськi реакцiонери, i укра┐нськi лiберали до перекладiв на укра┐нську мову росiйських поетiв: навiщо це робити? Начебто укра┐нцi не можуть читати ┐х у росiйському оригiналi? М.Т. Рильському належить заслуга i теоретичного, i практичного руйнування цих мало не вiкових передсудiв. Ще в 1938 роцi, працюючи над власними перекладами Пушкiна i редагуючи переклади iнших авторiв, вiн писав: "Укра┐нськi переклади Пушкiна - конче потрiбнi. Це, по-перше, спосiб наблизити пушкiнську спадщину до широких мас нашого народу, якi думають i говорять укра┐нською мовою, отже, значить, переклади ║ трамплiн до дальшого ознайомлення з творчiстю Пушкiна в оригiналi; а, по-друге, який це прекрасний спосiб вигострити свою мовну зброю, пiднести укра┐нську мовну культуру на вищий щабель розвитку! Переклади Пушкiна на укра┐нську мову збагачують, отже, укра┐нську мову, укра┐нську поезiю, лiтературу взагалi".[2] Звернiмо увагу на пiдкресленi слова. I. Франко колись писав, що переклади сприяють зближенню i вза║морозумiнню народiв, перекидають "золотий мiст" мiж ними. Поряд iз цим благородним завданням виховання почуття iнтернацiонально┐ солiдарностi Рильський висува║ ще iнше: переклади сприяють розвитковi укра┐нсько┐ "мовно┐ культури", отже, збагаченню лiтератури. У доповiдi на IV мiжнародному з'┐здi славiстiв, розвиваючи тi самi думки, вiн вiд iменi всiх радянських поетiв-перекладачiв категорично заявля║: "Ми вважа║мо, що переклад з будь-яко┐ мови на будь яку мову принципово можливий - незалежно вiд того, на якому щаблi розвитку сто┐ть та чи iнша мова. Звичайна рiч, iдеться про творчий, а значить, не тiльки вмiлий, а й смiливий переклад, про той тип перекладача, який, маючи в тому чи iншому випадку обмежений словниковий запас дано┐ мови, рiшуче розсува║ його рамки, не вiдступаючи i перед словотворенням на мiцнiй пiдвалинi законiв i особливостей рiдно┐ мови, вмiло використовуючи iнколи заведення до рiдно┐ мови iноземних слiв i виразiв"[3]. Роботу над поетичними перекладами М. Рильський старить не нижче вiд оригiнально┐ творчостi. Це не тiльки змагання поета однi║┐ нацiональностi з поетом iншо┐, це також наполеглива боротьба з матерiалом рiдно┐ мови, створення нових мовних, отже, i iдейних цiнностей. Саме цi риси i характеризують Рильського як перекладача слов'янських поетiв - Пушкiна, Мiцкевича, Словацького, Некрасова, генiально┐ поеми, створено┐ Ки┐вською Руссю, "Слово о полку Iгоревiм" i сербських епiчних пiсень, французьких поетiв - Буало, Корнеля, Расiна, Мольера, Вольтера, Гюго, Ростана та iнших, як спiвавтора перекладачiв першо┐ частини славетно┐ поеми Данте i комедi┐ Грибо║дова "Лихо з розуму" та перекладача багатьох iнших генiальних i талановитих творiв свiтово┐ лiтератури. Нездiйсненним здалось би поетам XIX столiття завдання поетичного перекладу французьких класикiв XVII столiття з ┐х математично точною i сповненою абстрактних понять мовою, перифразами, метонiмiями, антитезами, пишномовнiстю. Але всi цi труднощi Рильський поборов. Вiн умi║ засобами рiдно┐ мови (як треба знати ┐┐ в усьому ┐┐ невичерпному лексичному i стилiстичному багатствi!) вiдтворювати цих класикiв, вiддавати рiдною мовою ущипливу iронiю Вольтера ("Орлеанська дiва"), прозору яснiсть пушкiнського вiрша, селянську говiрку Некрасова, романтичний пафос Ростана ("Сiрано де Бержерак"), рiзноманiтну мальовничiсть Мiцкевича. Якого б поета Рильський не перекладав, вiн завжди да║ високопоетичний твiр, збагачуючи скарбницю укра┐нсько┐ лiтератури. Iнодi вiдмiннiсть граматичного строю не дозволя║ точно вiддати оригiнал. Тодi поет майстерно змiню║ образ, не руйнуючи його, - як вiн сам висловився у статтi "Слово перекладача" (1937). Наприклад, пушкiнськi рядки: Как величавая луна, Средь дев и жен блестит она... Рильський переклада║: Зорею ранньою вона Блищить серед зiрок одна, бо укра┐нська мова не дозволя║ порiвнювати_ _красуню з_ _мiсяцем через незбiг граматичного роду. Керуючись глибоким розумiнням iдейного задуму, духу i стилю оригiналу, Рильський широко використову║ прийом творчо┐ компенсацi┐ образу, коли образи або характернi стилiстичнi звороти, випущенi в одному мiсцi перекладу, переносяться у найближчi строфи чи рядки. Чимало прикладiв Цього можна знайти у видатних творчих досягненнях Рильського - перекладах "квгенiя Он║гiна" та "Мiдного вершника" Пушкiна i одного з найбiльших творiв польсько┐ лiтератури, романа-епопе┐ Мiцкевича "Пан Тадеуш". Працювати над цим перекладом Рильський почав ще в двадцятих роках. Перше видання перекладу з'явилось у 1927 роцi i дiстало високу оцiнку у радянськiй i польськiй критицi. Проте поет не зупинився на цьому першому варiантi, ще понад два десятилiття працював над ним i в 1948 роцi випустив новий варiант, який без перебiльшення можна визнати найкращим з усiх перекладiв цього твору на iнослов'янськi мови. Епiчний спокiй, пильнiсть зору, що помiча║ найдрiбнiшi деталi побуту, м'який гумор, багатство барв i звукiв - усi цi риси поеми Мiцкевича з надзвичайною майстернiстю вiдтворено в перекладi Рильського. Робота над перекладом "Пана Тадеуша" була для Рильського прекрасною школою поетично┐ майстерностi, де йому доводилося бути i мовознавцем, i iсториком лiтератури. У численних статтях i передмовах до цього i до iнших перекладiв з улюбленого польського поета Рильський пiдкреслював в його творчостi глибокий патрiотизм, волелюбнi устремлiння, мрi┐ про майбутн║ братерство слов'ян, що спорiднюють Мiцкевича з Пушкiним i Шевченком. Цими статтями i перекладами М. Рильський вийшов у перший ряд знавцiв Мiцкевича не тiльки на Укра┐нi, а й у всьому Радянському Союзi. У рiзних власних творах, особливо в поемi "Марина", Рильський творчо продовжував благороднi традицi┐ не тiльки Шевченка, а й великого польського поета. Нелегко було знайти вiршовий розмiр, що якоюсь мiрою наближався б до силабiчно┐ системи польського оригiналу. Рильський нарештi зупинився на "александрiйському вiршi" - шестистопному ямбi - як на ритмi, найбiльш вiдповiдному широтi епiчного задуму Мiцкевича. У передачi "Епiлога" перекладач зважив на змiну ритму i для цi║┐ частини використав п'ятистопний ямб. У прикiнцевих рядках "Епiлога" польський поет висловлював сподiвання, що твiр його стане народним здобутком: Коли б до то┐ я дожив потiхи, Щоб заблукали цi пiснi пiд стрiхи I щоб селянки, тихою порою Спiваючи за пряжею тонкою... ...Щоб узяли до рук оце писання, Таке ж немудре, як i ┐х спiвання. Цiй вимозi народностi твору цiлком вiдповiда║ переклад М. Рильського, написаний простою i легкою мовою, прозорими i мелодiйними вiршами, - один iз шедеврiв Рильського як поета-перекладача. Нове видання перекладу поеми Мiцкевича (вiдзначене в 1950 роцi Державною премi║ю) вийшло у свiт саме в той час, коли молода демократична Польща вiдзначала 150 рокiв з дня народження свого великого поета. Сво┐м прекрасним перекладом поет Радянсько┐ Укра┐ни гiдно вшанував його пам'ять i створив ще один видатний поетичний документ про мiцну дружбу двох слов'янських народiв. Дiяльнiсть Рильського в галузi художнього перекладу (вона - ще багатша i рiзноманiтнiша, нiж показано тут) - не епiзод в його поетичнiй творчостi, а великий подвиг поета i громадянина. Щороку розширю║ться сфера об'║ктiв його поетично┐ дiяльностi: крiм класикiв свiтово┐ лiтератури, вiн_ _переклада║ твори поетiв-сучасникiв iз братнiх республiк Союзу - М. Тихонова, М. Светлова, М. Iсаковського, Я. Купали, Я. Коласа, М. Танка, Г. Табiдзе, С. Чiкованi, А. Iсаакяна, М. Миколайтiса-Путiнаса та багатьох iнших. А водночас iз цим вiн продовжу║ i свою оригiнальну творчiсть. Провiдними мотивами книжок М. Рильського "Братерство", "Наша сила", "Ранок нашо┐ Вiтчизни", виданих у 1950 - 1953 роках, ║ почуття патрiотично┐ гордостi за свою кра┐ну, яка успiшно буду║ комунiстичне суспiльство, роблячи справжн║ чудо перетворення людей i природи. Але найбiльше чудо, говорить поет, радянський народ створив iз самим собою: Якi ти викував серця, Якi зростив ти волi! З якою гордiстю лиця Iдеш в народiв колi! Ти годен iменi творця, Тво┐ дороги без кiнця Горять на видноколi! _("Слово письменника")_ Чимало вiршiв М. Рильський присвячу║ iде┐ перетворення природи, в якiй особливо виразно втiлюються зримi риси комунiзму, здiйснюються вiковiчнi мрi┐ людства про прекрасне майбутн║. Ось чому поет так багато уваги придiля║ темi творчо┐ працi, славлячи людей труда, науки i мистецтва: Усе ловив би i ловив З нестримною жагою Цi подвиги войовникiв На мирнiм полi бою. _("Слово письменника")_ Але найголовнiшою темою нових творiв поета, який чуйно прислуха║ться до настро┐в, дум i почуттiв радянських людей, ║ тема боротьби за мир, що за пiсляво║ннi роки охопила всiх трудящих людей свiту. Цiлком закономiрно ця тема по║дну║ться в поезi┐ М. Рильського з мотивами братерства i дружби народiв: За мир у свiтi всьому - Це значить: проти тих, Хто в горi вселюдському Прибуткiв жде нових. За мир у свiтi всьому - Це за братерство клич, За те, щоб дню ясному Навiк збороти нiч. _("За мир") _ В поезi┐ "За мир" М. Рильський виявив себе майстром тi║┐ мудро┐ простоти i точностi словесного виразу, яка наближа║ вiрш до поетично┐ формули i разом iз тим рiднить його з пiснею. Пiсенна музикальнiсть цього вiрша зумовлю║ться i легким ритмом тристопного ямба, i чiтким збiгом ритмiчно┐ та синтаксично-семантично┐ будови (закiнчену думку висловлено в одному чи двох рядках), i синтаксичним паралелiзмом у будовi всiх строф ("За мир...- це значить..."). Простота виразу думки в цiй поезi┐ виключа║ будь-яку пишномовнiсть i ускладненiсть образно┐ системи i лексики. Поет дуже обережно i економне використову║ епiтети ("руки працьовитi", "день ясний"), не вда║ться до складних метафор. Про цей вiрш можна сказати словами самого поета, що вiн "правдою повитий", бо просто й мудро висловлю║ заповiтнi думи всього трудящого людства про мир. У збiрцi "Братерство" вмiщено досить рiзноманiтнi за темами i художнiми засобами вiршi: поезi┐ широкого полiтичного звучання на сучаснi теми ("За мир", "Слово письменника", "Пiсня про братерство", "Комсомол", "Радянськiй Армi┐"), особиста лiрика ("Нащадок", "Не бiйся смутку", "Незгасна зоря"), поезi┐, присвяченi образам великих митцiв - Шевченка, Пушкiна, Котляревського, Заньковецько┐, - переклади з Тихонова, Леонiдзе, з лiрики Гете i, нарештi, поема "Молодiсть". Про те, як глибоко й художньо завершено вмi║ М. Рильський вiдтворити в поезi┐ iнтимне душевне життя, заповiтнi думи и чуття радянсько┐ людини, свiдчать лiричнi вiршi збiрки "Братерство". Поезi┐ "Незгасна зоря", "Нащадок" - це уславлення радостi людини, яка вмi║ вiдчувати голоси юностi, голоси майбутнього: Радiй же, серце! До останку пий Життя людського пiнистий напiй, Палай з людьми жагою однi║ю. _("Незгасна яоря")_ Сповненими нiжностi словами малю║ поет свого нащадка, майбутнього поета, що колись заступить його мiсце. Тепер - це "хлопченя iз чубчиком льняним" "пiдбира, ласкаве i сердите, першi пари непокiрних рим...", з "невситимим серцем" прагнучи "все знати, обiйняти"; та незабаром хлопчик пiде в широкий свiт, побачить, "як людська робота сходить ще невиданим зелом", - i з цього житт║дайного джерела, з людсько┐ працi, народиться нова пiсня ("Нащадок"). Таких фiлософських глибоких, лiричних i житт║во конкретних вiршiв чимало в збiрцi "Братерство". Вони свiдчать про невпинне творче зростання поета, про його чуйнiсть до нового, комунiстичного в життi нашо┐ кра┐ни, про щире, палке бажання уславити сво║ю поезi║ю тих, "що весь свiт ведуть в нечувану поему" (епiлог до поеми "Молодiсть"). Видатнi художнi досягнення ма║ М. Рильський за пiвсторiччя сво║┐ поетично┐ дiяльностi. Але в зiбраннi його творiв iз цiлковитим правом два томи забирають статтi про братерськi зв'язки укра┐нського i росiйського народiв, про росiйських письменникiв - Пушкiна, Л║рмонтова, Гоголя, про укра┐нських поетiв - Шевченка, Франка, Лесю Укра┐нку, про поетiв захiдного i пiвденного слов'янства - Мiцкевича, Яна Неруду, Христо Ботева, про росiйський i укра┐нський театр, про радянських поетiв, про свiтове значення укра┐нсько┐ лiтератури. Багато з цих статей написано в зв'язку з ювiлейними датами, так би мовити, "принагiдне", багато з них становлять просто записи виступiв на урочистих зборах. Вiд цих виступiв ми, звичайно, не сподiва║мося на якесь нове слово: найчастiше вони висловлюють почуття не тiльки оратора, а й всi║┐ аудиторi┐, що зiбралася вшанувати пам'ять видатно┐ людини або велику iсторичну подiю. А втiм, визначна риса здебiльшого коротких виступiв Рильського - це не тiльки умiння красиво i в той же час дохiдливо-просто висловити цi спiльнi почуття, а й чергувати в них таке висловлення з тонкими спостереженнями, думками, що можуть дати поштовх широким науковим дослiдженням. Скiльки таких видатних думок побiжно кинуто, наприклад, у статтях про Пушкiна, про Шевченка, про поезiю Iвана Франка, не кажучи про iншi! Рильського - майстра поетичного слова - особливо цiкавлять питання художньо┐ майстерностi. Хто тiльки зараз не говорить про потребу вивчати поетичну майстернiсть? Але, мабуть, для того, щоб сказати справдi вагоме слово в цiй справi, треба й самому бути хоч до певно┐ мiри майстром слова. А тому висловлювання на дану тему Рильського набирають особливого iнтересу. Дiло поета, кажуть нам, не так розповiдати про поезiю, як давати зразки словесного мистецтва. Але Рильський - не тiльки поет, а й дослiдник художнього слова, фiлолог у найвищому значеннi цього поняття. Лiтературознавцi i лiнгвiсти завжди з користю для себе читатимуть статтi "Ясна зброя (Iз думок про укра┐нську мову)", статтi про теорiю i практику художнього перекладу, про народну творчiсть. Обранням М. Т. Рильського на члена Академi┐ наук УРСР, а в 1958 роцi i на академiка АН СРСР, мабуть, малося на увазi вшанувати не тiльки видатного поета, а й глибокого знавця i мови, i того, що Франко звав "секретами поетично┐ творчостi". В темах, iдеях сво║┐ поезi┐ останнiх рокiв, як i передво║нних, М. Рильський, природно, сходиться з iншими видатними радянськими поетами. А проте його вiршi не можна сплутати з вiршами П. Тичини, М. Бажана та iнших вiдомих поетiв-сучасникiв. Iндивiдуальнiсть поетичного стилю, поетичного обличчя Максима Рильського залиша║ться яскравою i зараз, коли вiн вступа║ в шостий десяток сво║┐ творчостi. В чому вона? Чи не в тому, що в творчостi Рильського гармонiйно по║дну║ться вiрнiсть найкращим традицiям минулого з новаторством у галузi тем, образiв, мови, обумовленим повнотою почування нового життя - того життя, що почалося для людства, а насамперед для братнiх народiв нашого Союзу, пiсля великого Жовтня? Так, i в цьому теж. А крiм цього, - наприклад, у сво║рiднiй iнтимностi поетичних розмов Рильського з читачами. Живий образ поета ввесь час сто┐ть перед нами. Ми зна║мо, на яких вулицях вiн жив у Ки║вi, якi почуття i думки виклика║ в нього той чи iнший будинок цього мiста, яке так само не можна вiдокремити тепер вiд Рильського, як не вiдокремити iншого мiста - "Петра творенья" - вiд його спiвця, Пушкiна. Ми бачимо М. Рильського в родинному чи дружньому колi, любимо його рiдну Романiвку, спостерiга║мо поета в по┐здi, на пароплавi, на полюваннi, рибальствi, в школi, куди вiн привiв свого маленького сина, за письмовим столом, де вiн кiнча║ велику працю, а душа жада║ не вiдпочинку, а ново┐ роботи, бо не слабне, а дедалi зроста║ робоча енергiя людей нашо┐ кра┐ни. Разом iз Рильським ми нiби стояли перед стiнами та баштами старого i вiчно молодого Кремля, в "серцi народiв" - Москвi, переживаючи теплi i нiжнi слова поета, сказанi про Москву, про великий братнiй народ росiйський. Слiдом за поетом ми подорожували до Львова, до Закарпаття, в кра┐ни народно┐ демократi┐ - до Польщi, Чехословаччини, до болгарсько┐ столицi Софi┐, до далеко┐ заокеансько┐ Бразiлi┐... I, однак, всi цi конкретностi, що так зближують поета з читачами, - не тiльки "автобiографiчний елемент" в творчостi Рильського, а щось бiльше. За образом автора чи його "лiричного героя" вимальову║ться образ особи епохи соцiалiзму, особи, якою хотiв би стати кожен iз нас i яку хотiли б ми побачити в наших дiтях, у нашiй молодiй змiнi. Особистi риси - тiльки конкретизацiя загальних рис радянсько┐ людини з ┐┐ любов'ю до Вiтчизни та ┐┐ народу, пошаною до справжнiх цiнностей минулого, вiрою в майбутн║, любов'ю до життя, що обновилось у нас аж до дрiбниць побуту. При великому вмiннi передавати загальнi iде┐ Рильський - i в цьому його iндивiдуальна особливiсть - цiнить "очарування милих дрiбниць" i вмi║ вiдтворювати його. Це дано не кожному поетовi. Це, мабуть, ознака душевно┐ молодостi. Прожитi роки звичайно розвивають в людинi автоматизм сприймання житт║вих явищ. Мало хто з лiтами не втрача║ iнтересу до того, що весь час повторю║ться й ста║ звичним. А тим часом iз цих деталей склада║ться велике "вiдчуття життя". Це вiдчування деталей i вмiння робити ┐х золотом поезi┐ було, наприклад, у Пушкiна, якого, разом iз Гоголем, Б║лiнський називав "поэтом жизни действительной". Хто вмi║ так вiдчувати свiт, тому вже не потрiбнi "бригантини", "кораловi рифи" (дивись раннi поезi┐ Рильського), бо цибуля, сiль, пiвхлiба, три таранi ранком над водою, коли на блiдiй гранi небес трiпоче перший вогненний промiнь сонця, стають прекрасними, такими ж прекрасними, як прозорi бабки, що весною вилiзають на поверхню води, тiльки-но вилупившись iз лялечок, як весняний метелик, який пролетiв, наче сухий листочок, щоб сумно сiсти на недавно посаджену яблуньку, але потiм злякався собачки Бульки, що у весняному собачому захопленнi ладна гавкати на цiлий свiт. Нiяких прихованих думок нема в цих образах Рильського. Це не символи, а тим часом вони збагачують наше свiтосприймання, примушують повнiше й ширше дивитися на дiйснiсть. Людина минулого, спостерiгаючи швидку змiну хвилин, хотiла, як Фауст Гете, зупинити ту з них, яка ┐й здавалася особливо прекрасною. Як же мало змiнитися життя для того, щоб людина могла "зупинити" кожну мить i побачити ┐┐ прекрасною! "О, кожна вiдпечаталась хвилина в душi, так щиро вiдданiй теплу",- говорить Рильський в однiй iз сво┐х поезiй ("Останнiй день"), i хiба це не ознака його незламно┐ молодостi, хiба не ознака психологi┐ радянських людей, новонароджених у новонародженому свiтi? Незламна молодiсть - це сутт║ва риса поезi┐ Рильського, молодiсть - це головна риса свiтосприймання радянських людей, що виявля║ться в ┐х оптимiстичному свiтоглядi, невсипущiй творчiй енергi┐, свiтлiй вiрi в майбутн║ торжество правди, в перемогу комунiзму. Про самого себе Рильський в 1943 роцi писав: Скоро край i п'ятому десятку, I юнацький пал не до лиця... Але так хотiлось би - спочатку I - признаться щиро - без кiнця! На однiй iз ки┐вських околиць, недалеко вiд оспiваного Рильським Голосi┐вського лiсу, сто┐ть загороднiй будинок-дача поета, оточена невеличким садом, де влiтку завжди цвiтуть квiти, а бiля огорожi розлога верба, наче шатро, вабить у свiй затiнок. Тут проводить сво║ творче дозвiлля М. Т. Рильський у тi години, коли не мусить ┐хати до iнституту мистецтвознавства, фольклору i етнографi┐ АН УРСР (директором якого вiн працю║ багато рокiв), виступати на зборах письменникiв i громадських органiзацiй Ки║ва, ви┐жджати до Москви як депутат Верховно┐ Ради СРСР або робити по┐здки за кордон - до Польщi, Чехословаччини, Австрi┐, Францi┐, i далi через океан - до Бразiлi┐, а в мiсяцi вiдпочинку вiдвiдувати радянськi республiки вiд Бiлорусi┐ до Кавказу. Багато земель побачив Рильський за п'ять десятирiч сво║┐ поетично┐, науково┐ i громадсько┐ дiяльностi. Багатьох друзiв i однодумцiв знайшов вiн по далеких кра┐нах, переконуючись, що дружба трудящих усiх кра┐н - явище природне i що наближа║ться година, коли "народы, распри позабыв, в великую семью соединятся". Диву║ незвичайна сприйнятливiсть поета до життьових вражень i неослабна сила його творчо┐ енергi┐. Ось його кабiнет iз письмовим столом, заваленим паперами i книжками. Хочеться думати, що за цим столом створювались його останнi з виданих поки що поетичних книг: "Троянди й виноград" - книга про природу, про простих людей, про геро┐в труда i культури - одна з найумиротвореннiших i в той же час найсвiтлiших i найрадiснiших книг про нашу сучаснiсть; а далi книги - "Далекi небосхили", "Голосi┐вська осiнь"... До речi, двi з цих останнiх збiрок - "Троянди й виноград" i "Далекi небосхили" - вiдзначено однi║ю з найвищих нагород нашого часу - Ленiнською премi║ю. На стiнах - полицi з улюбленими книжками, а серед них на виднотi стоять словники, з яких безперервно здобуваються самоцвiти i золото народно┐ мови. У книзi "Троянди й виноград" ║ вiрш-заповiт досвiдченого майстра молодим майстрам художнього слова: "Як парость виноградно┐ лози, плекайте мову. Пильно й ненастанно полiть бур'ян. Чистiша вiд сльози вона хай буде". Не можна втриматися, щоб не процитувати цей вiрш далi: Прислухайтесь, як океан спiва║ - Народ говорить. I любов, i гнiв У тому гомонi морськiм. Нема║ мудрiших, нiж народ, учителiв. У нього кожне слово - це перлина, Це праця, це натхнення, це людина. Не бiйтесь заглядати у словник: Й е пишний яр, а не сумне провалля; Збирайте, як розумний садiвник, Достиглий овоч у Грiнченка й Даля. Не майте гнiву до мо┐х порад I не лiнуйтесь доглядать свiй сад. Як добре виявились у цих рядках характернi риси Рильського - поета i людини! Пiсля серйозного i глибокого образного визначення народно┐ мови - напiвжартiвливi рядки про словники, батькiвська "порада" зазирати в них i кiнцiвка, взята з Вольтерового "Кандiда": "il faut cultiver notre jardin ("треба доглядати наш сад"). Прозорлива думка -i добродушний жарт. Так i бачиш перед собою живе обличчя М.Т. Рильського - з сивим волоссям, iз раптовим спалахом молодих, незважаючи на лiта, очей - обличчя "розумного садiвника" у вiчно зеленому квiтучому саду укра┐нсько┐ радянсько┐ поезi┐. [1] Перша книжка поезiй М.Т. Рильського вийшла в 1910 роцi. Але в перiодичнiй пресi вiн виступав ще ранiше. Ф. М. Неборячок у монографi┐ "Максим Рильський" (видавництво Львiвського унiверситету, 1955, стор. 9) вказу║ на поезiю "Сон", не вмiщену в першiй збiрцi i надруковану в газетi "Рада" 9 грудня 1907 року. [2] Збiрник АН УРСР "О.С. Пушкiн", К., 1938, стор. 22 [3] Доповiдь "Художнiй переклад з однi║┐ слов'янсько┐ МОВИ на iншу", Вид-во АН УРСР, К., 1958, стор. 4-5.