Сяк чи так, а все пропало. Три роки минуло, де я тепер возьму лiпших доказiв? Годi, годi й думати о тiм! I вiн закрив лице руками, а з очей його полились гарячi наболенi сльози, i потекли помiж пальцями, i закапали на землю. Бенедьо i Андрусь побачили, що нинi годi з ним далi говорити, - удар був надто сильний i наглий i пiдтяв усю його твердiсть. Тож Андрусь мовчки стиснув Бенедьову руку, взяв капелюх i тихо вийшов. Бенедьо також тихо розiбрався i лiг на лавi на сво┐м петеку. А Матiй сидiв на припiчку, мов помертвiлий, мов з каменя витесаний. Нафтова лампочка блiдо i чимраз блiдiше меркотiла на коминi. По кутах хатини стояли стовбури сумерку, немов ждучи тiльки хвилi - загаснення лампи, - щоб гульнути з кутiв на хату, придавити i прикрити собою все згори донизу. Бенедьо скоро тiльки лiг, так в тiй же хвилi пiд тиском тисячних сильних вражень того дня заснув мертвецьким сном. Уже минула пiвнiч, загасла лампа, пiтьма залягла хатину, а Матiй все ще сидiв на припiчку, з лицем, закритим долонями, без руху, без слова, без думки, чуючи в серцi тiльки страшний бiль, велику пустоту i немов якусь свiжу ще рану, завдану тою думкою, що i в судах уже нема правди для бiдного робiтника. Аж геть над раном сон перемiг втомлене тiло, голова його схилилася додолу, руки опали безвладно, i, лiгши на голий припiчок, Матiй заснув на годиночку, поки не роздалось по всiм Бориславi ранiшн║ калатання та дзвонення, скликаюче робучий люд до працi. V В понедiлок рано виринало блискуче сонце з-поза рожевих хмарок, щоб через день знов палити та жарити нерозцвiлу пiдгiрську землю. В блискучiй легенькiй бричцi на ресорах, тягненiй парою бистрих пiганистих коней, ┐хав Леон Гаммершляг з Дрогобича до Борислава. Веселий, рожевий був настрiй його духу, блискучi надi┐ виринали перед ним, розросталися, повнiли, набирали тiла i кровi. Мiрне гойдання брички розкiшно вколисувало його, а його власнi мислi та думи золотили перед ним увесь свiт. Але ж бо й напрацювався, налiтався вiн через тих три недiлi, назнався неспокою, тривоги, наволочився з усiлякими людьми, Поки таки не добився свого, не вхопив серед то┐ сутолоки золоту нитку, котра чень заведе його й до клубка багатства! Його побут у Вiднi, сяк чи так кажучи, був справдi одною з найсмiлiших i найщасливiших його спекуляцiй! То була правдива ловля на золоту рибку! Ну, i вдалась же йому тота ловля так, що лiпше й годi! Леон передумував усi подрiбностi то┐ геро┐чно┐ ловлi, обчислявся з часом i грiшми, щоб усе в задуманiй ним аферi пiшло правильно, вмiло та справно, як у годиннику. Головна суть його гадок була ось у чiм. Проживаючий в Вiднi бельгiйський хiмiк ВанГехт, що вiд кiлькох лiт працював над аналiзом земного воску, по довгих пробах винайшов спосiб чищення того воску до тако┐ степенi, що очищений вiск тратив властивий непри║мний запах нафтовий. Невеличка примiтка воску пчолячого надавала йому запах, а знов iнша хiмiчна примiтка - барву звичайного, чистого пчолячого воску. Сей новий фабрикат вiн назвав церезином i вистарався о патент на виключне користання з сво║┐ винахiдки. Проби свого воску Ван-Гехт пiслав мiж iншими i до церковного синоду в Росi┐ з запитанням, чи мiг би такий вiск найти вступ до православних церквiв, i з заявлениям, що в такiм разi вiн мiг би доставляти його в великiй масi i по цiнi далеко нижчiй, нiж цiна пчолячого воску. Синод вiдписав йому по якiмось часi, що предложений вiск випробувано, що вiн сказався нiчим не гiршим вiд пчолячого i що в кожнiй православнiй церквi в Росi┐ свiчки з того воску можуть горiти без нiяко┐ уйми для хвали божо┐. В разi, коли б вiн, Ван-Гехт, мiг достачити багато такого воску i по дешевiй цiнi, синод заповню║ йому великий вiдбут у Росi┐. Маючи той важний дозвiл i патент на семилiтню власнiсть сво║┐ винахiдки, Ван-Гехт задумав добитися ними мiльйонового ма║тку. Вiн досi був бiдним технiком, з тяжкою бiдою отягнувся на уладження в Вiднi власно┐ невеличко┐ лабораторi┐ хiмiчно┐, в котрiй працював сам при помочi тiльки одного асистента-помiчника, нiмчика Шеффеля. Тож i не дивно, що тепер вiн рiшився якнайдорожче продати здобуток сво║┐ працi. В тiй цiлi вiн оголосив у торгових та бiржових часописах вiденських свою винахiдку i створенi для не┐ обширнi вiдбутовi ринки запрошуючи "p. t. панiв предпри║мцiв, фабрикантiв та капiталiстiв, котрi при його спiвудiлi хотiли би зробити корисну спекуляцiю, до порозумiння, чи то особисто, чи то посредством агентiв, з винахiдчиком Ван-Гехтом". Се оголошення зробило вiдразу чималий розрух серед капiталiстiв вiденських, а особливо серед галицьких жидiв, що вiддавна вжв грiли руки при бориславськiй нафтi та при бориславськiм воску. Довкола убого┐ Ван-Гехтово┐ лабораторi┐, помiщено┐ в наймленiй вогкiй квартирi в сутеренi, почали тишком та крадькома забiгати рiзнi агенти: один другого уникав, а нiкотрий не приступав прямо до дiла, тiльки вiтрив з бокiв, мов собака. Ван-Гехт бачив усе те, i хоть потрохи нетерпився в ожиданцi бажаного мiльйона, то, з другого боку, й радувався, знаючи, що в капiталiстичнiм свiтi вже воно так ведеться, що коли йде о якесь важнiше дiло, то насамперед нюха║ться i маца║ться на всi боки, що нiхто нiкому не довiря║, кождий кождого бо┐ться, i хоть кождий рад би випередити сво┐х собратiв у погонi за зиском, а по змозi ще й одного та другого собрата повалити на землю, то, з другого боку, кождий стара║ться вi в чiм не подати виду другим, хоть, може, внутрi i згоря║ всепожираючою гарячкою. Ван-Гехт знав те добре i старався й собi не подавати нiякого виду. Вiн по-давньому працював з сво┐м помiчником у лабораторi┐, заходив часом на бiржу, але все держався збоку, смирненько, мов i зовсiм не той. Але проте вiн добре замiчав, що його низенька, пiдсадкувата i трохи обрезкла фiгурка почина║ звертати на себе увагу в тiм свiтi моцарiв капiталу. Та воно й не диво було. Адже се дiялось при кiнцi 60-х рокiв, в добi великого розгону промислового в Австрi┐, в добi велико┐ спекуляцiйно┐ гарячки, великого "Aufschwindl"-y ! Адже в той сам час, коли в газетах появилося Ван-Гехтове оголошення, клались основнi каменi пiд славнозвiсну "ротунду" - головний будинок вiденсько┐ всесвiтньо┐ вистави 1873 р.! А що рiвночасно з тим бiржовим та спекуляцiйним "Aufschwindb-ом i невiдлучно вiд нього сiялись сiмена вiденського "краху" 1873-го року, сього в добi гарячки нiхто не прочував, а Ван-Гехта се й зовсiм не обходило. Але вже, певно, нiкого так не розворушило Ван-Гехтове оголошення, як наших знакомих, бориславських тузiв, Германа Гольдкремера та Леона Гаммершляга. Вони вiддавна вже метались на всi боки, щоб здобути для бориславського воску який лiпший i певнiший вiдбут, нiж досi. Та й сама природа ┐х копалень перла до того, що прийшла пора налягати головно ва видобування воску, що вiск мав тепер статися пiдвалиною бориславського багатства, а нафта - тiльки бiльше або менше сильною пiдпорою. Бо треба знати, що в першiй добi розвитку бориславських промислiв було якраз навiдворiть: нафта становила головне джерело доходiв, а вiск, коли де здибались у перших неглибоких ямах його поклади, або зовсiм обминався, лишався в землi, або хоть i вибирався, але мало. Брали його захожi рiпники, брали за┐жджi люди, що при┐здили до Борислава дещо продавати, - i навозили його до домiв не раз цiлими великими грудами. Жиди мало стояли о вiск, особливо дрiбнi властивцi, що мали по однiй, по двi ями. Але тепер настало друге дiло. Нафта в великiй частi ям вичерпалась, джерела, про котрi жиди думали, що будуть плисти вiковiчно, почали висихати. Та й ще тi клятi американцi не тiльки що почали свою нафту спроваджувати до квропи, а доказали ще й того, що ┐х нафта показалась i лiпше чищеною, i дешевшою вiд бориславсько┐! Тож не диво, що головна вага бориславського промислу мусила з нафти перевалитись на вiск. Жиди кинулись розбирати плиткi ями i слiдити за тими жилами, котрi полишались давнiше; вiд головних прямових шахтiв почали брати склеснi, боковi штольнi, простi i крутi, як до потреби. Почали також запускатися далi вглиб; що вперед найглибшi ями були 30 - 50 сажнiв, тепер пiшли до 80 - 100 сажнiв; чим далi вглиб, тим поклади воску ставали грубшi, жили ставали багатшi та видатнiшi. Одне тiльки закарало бориславських тузiв - се дорогiтня очистки того воску; його дестиляцiя при дiйствi квасу сiркового i другi процеси, потрiбнi для вироблення з то┐ жовто┐, землянисто┐ маси бiлого парафiнового воску, коштували багато; цiна парафiну, хоть значно висока, не могла-таки приносити фабрикантам великих i швидких зискiв. Аж ось у тiй потребi, мов помiчний ангел з неба, явля║ться вигадливий бельгi║ць iз сво║ю винахiдкоюi Вироблювання церезину, - пише вiн у сво┐м оголошеннi, - сто┐тиме дешевше, нiж вироблювання чистого парафiну. Далi церезин ма║ запевнений вiдбут в Росiю. А ще винахiдник - бельгi║ць! А бельгiйцi, звiсно, народ статечний, дiльний, на котрого можна спуститися, - не те що вiтрогони французи або швiндлери нiмцi! Значиться, зиск i швидкий, i великий, i певний! I Герман, i Леон, прочитавши Ван-Гехтове обвiщення, сейчас написали до сво┐х агентiв, щоб старалися розпiзнати се дiло, розвiдатись о условини, i обiцяли в разi корисних видiв самi при┐хати до Вiдня i довершити торгу. Та тiльки ж агентом Германа був якийсь солiдний нiмець-гешефтсман, що хоть лупив з Германа добрi грошi, зате вже i вмiв походити коло його дiл у Вiднi. Вiн, одержавши Германове припоручення, пiшов з ним прямо до Ван-Гехта, розпитав його о условини, поторгувався дещо i, випросивши у нього, що задержить в тайнi ┐х вступну умову, обiцяв йому, що найдалi за тиждень, за два при┐де й сам предпри║мець i довершить з ним згоди. При тiм агент запевнив Ван-Гехтовi, що Герман чоловiк солiдний i грунтовний i, роблячи з ним згоду, вiн може бути певний свого. Звiсна рiч, агент згори старався вибити з голови Ван-Гехтовi гадки про будущий мiльйон, але все-таки впевняв його, що на пiвмiльйона може мати надiю i що його припоручник краще, нiж хто другий, здужа║ сповнити ту надiю. Ван-Гехт, хоть i з жалем в серцi, пристав на все: нехай i пiвмiльйона, то все ж i се красний ма║ток, о якiм вiн колись i снити не мiг. Агент ще раз налiг на те, щоб Ван-Гехт задержав в тайнi ┐х угоду, а бельгi║ць, не догадуючись, о що тамтому ходить, пристав i на те. Швидко вiдтак агент зателеграфував Германовi, як сто┐ть дiло, i просив його якнайшвидше при┐здити до Вiдня для довершення угоди з Ван-Гехтом. Ми бачили вже, в якiм настро┐ духу i серед яких обставин застала його тота телеграма. Але тим часом i агент Леона Гаммершляга не спав. То був проворний, хитрий вiденський жидок, знакомий Леоновi вже вiддавна. Вiн за невеличку плату служив йому агентом, бо Леон, як i всi так званi нiмецькi жиди^-лiберали, хоть любив поверховно перед людьми яснiти та блищати, зате в скритостi, в приватних дiлах нiколи не мiг позбутися властиво┐ купецько-жидiвсько┐ скнаростi та брудноти. Тож вiн волiв держати й леда якого паршивенького агента, щоб тiльки менше йому платити. Правда, агент той умiв досi завсiгдн хитромудро уладжувати Леоновi дiла, "за його рукою" велося Леоновi, i вiн уже кiлька разiв посилав йому надзвичайнi додатки на знак свого признання. От той-то агент i сим разом уладив се важне дiло на велику радiсть Леона. Сво┐м звича║м, вiн не брався до дiла просто, як нiмець, але колесив, крутився, нюхав, провiдував через десятi руки. Аж ось розiйшовся слух, що Ван-Гехт ставить нечувано високi жадання. Сам нiмець, агент Германа, розповiдав у крузi сво┐х товаришiв, що ходив до бельгiйця (замовчуючи, в чи┐м дiлi) i що той поставив такi условини: що приймив би ся керувати фабрикою церезину, коли предпри║мець запевнить йому семилiтню безпереривну службу i 5000 ринських плати на тиждень, та й ще в двох послiднiх роках 5 % дивiденду з чистого зиску вiд проданого церезину. Такi важкi условини мусили, певно, налякати кождого; Леоновому агентовi вiдпала й охота йти до Ван-Гехта. Але вiн пронюхав iншу стежку в горох. Перед кiлькома днями, iменно по умовi з нiмцем, Ван-Гехт замкнув свою лабораторiю, стараючись спродати ┐┐, вiдправив також свого помiчника, Шеффеля, котрий тепер, без мiсця i зарiбку, жив при однiй з тiсних вуличок вiденського Vorstadt-y (_Передмiстя (нем.)_. - Ред.. До того-то Шеффеля й пiшов Леонiв агент i почав випитувати та вибадувати його. Вiн " дiзнався, що Шеффель зна║ докладно секрет фабрикацi┐ церезину, зумiв би уладити вiдповiднi кiтли i прилади, одним словом, зумiв би вести фабрику. Правда, Шеффель, чоловiк бiдний, несмiлий i совiсливий, був би наразi вiдтрутив кождого, хто би йому був сказав: ходи сюди i фабрикуй церезин! Але хитрий жидок не скасав йому сього, но зато сейчас по розмовi з Шеффелем написав лист до Леона, щоб при┐здив, бо хоть Ван-Гехт i ставить дуже високi жадання, то прецiнь з iншого боку чень ся справа дасться далеко кориснiше i легше уладити. А поки що жидок-агент прийнявся обробляти Шеффеля на сво║ копито. Вiн заприязнився з ним при пивi, заходив кiлька разiв до його хати i приглянувся його бiдному життю. Шеффель жалувався йому на сво║ убожество, на недостачу зарiбку, а жидок, мов наперекiр, розводив перед ним широкi, блискучi картини зискiв, ма║тку та достатку, натякаючи чимраз виразнiше, що i для нього зовсiм не запертi брами до того золотого раю. Бiдний Шеффель зiтхав i знов починав розводити сво┐ жалi. Щоб його лiпше прив'язати, жидок кiлька разiв делiкатно випозичував йому невеликi суми грошей, раз у раз обiцюючи, що постара║ться для нього о мiсце, та й то о таке корисне, що буде його, певно, повiк дякувати. Шеффель недовiрливо хитав головою, але жидок так уперто товк сво║, що бiдака звiльна немов туманiв, немов безвладно давався уносити течi┐ блискучих жидкових обiцянок. Досить того, що до при┐зду Леона Шеффель уже був майже чисто приспособлений до того, що з ним задумав агент. Леон причвалав до Вiдня, не знаючи, як його агент дума║ уладити справу. А коли почув його думку, то зразу немов звергся. Але- се не був опiр; попри довшiй бесiдi з агентом вiн пристав на все i казав йому привести Шеффеля до свого готелю. Тут по недовгiй боротьбi, пертий, з одного боку, нуждою свого теперiшнього положення, а з другого боку, блискучими Леоновими обiцянками, Шеффель уляг. Вiн прирiк Леоновi, що по┐де з ним до Борислава i буде вести та║мну фабрикацiю церезину, та й то за вiдповiдно невелику плату. А щоби будову i ведення ново┐ фабрики прикрити чиii iншим i вiдвести людськi очi, Шеффель, несвiдомий галицьких обставин, порадив Леоновi голосити, що се буду║ться невеличкий паровий млин. Леон, як ми бачили, й зробив се, не розваживши добре, до чого ся рада могла довести. Уладивши дiло з Шеффелем, Леон не спочив. Вiн кинувся вишукувати для будущего свого церезину вiдбуту. При помочi свого агента йому удалось по якiмось часi найти кiлькох росiйських жидiвкапiталiстiв, пробуваючих пере┐здом у Вiднi. Вони радо прийняли на себе посередництво в справi достачування церезину, i дiйсно, по трьох тижнях Леон уже заключив з свiжоутвореною в Росi┐ "Восковою спiлкою" контракт на доставу в пiврiчнiм протягу 200 тисяч сотнарiв церезину з такими корисними условинами щодо цiни i перевозу, що вже наперед мiг обчислити чистий зиск з того одного дiла на яких 100 тисяч ринських. От тодi вiн, ухопивши з собою золотодайного Шеффеля, пудом подув у Галичину, щоб, як стiй, узятися до дiла. Воску готового у нього в Бориславi було 10 тисяч сотнарових брил в магазинах. Два або й чотири рази тiльки вiн мав надiю сейчас же за власнi грошi i по дешевiй цiнi закупити на мiсцi у дрiбних властивцiв ям, пiзнiше мали його контрагенти прислати в Борислав сво┐х людей, щоб доочне переконатися, чи, кiлько i якого воску вироблено, а тодi мав Леон одержати таку часть угоджено┐ суми, яка була пiсля контракту вартiсть приготованого воску; за тоту суму вiн надiявся постачити цiлу решту, умовлену контрактом, так що прочi грошi були б його чистим зиском, вiдлiчивши хiба плату Шеффелевi та кошти вибудування фабрики. I Шеффель за той час не дармував. Вiн, щоб зарекомендуватися свому "хлiбодателевi", виладив докладний план ново┐ фабрики, позамовляв ураз iз агентом кiтли, рури та прочi потрiбнi металевi прилади у вiденських фабриках, вимовляючи собi якнайскорше ┐х приготування. Таким свiтом пiд час свого тринедiльного побуту в Вiднi Леон безперечно досить потрудився коло уфундування свого багатства i сво║┐ фортуни. Весь той час вiн бiгав, мов у гарячцi, з нiким не бував, не забавлявся, не вступав до знакомих, ба навiть не вiтався з Германом Гольдкремером, котрого кiлька разiв стрiчав на вулицi в натовпi пiшоходiв. Загальна спекуляцiйна гарячка обхопила його, - свiт мiнився перед його очима, i в нiм Леон не мiг уже добачити нi друга, нi брата, нi правди, нi кривди, - нiчого, крiм золота, багатства i блиску. Тота гарячка не покидала його й по поворотi до Дрогобича. Ми бачили, що ще того самого дня, коли при┐хав з Вiдня, вiн загодив будовничого i Бенедя, а в понедiлок, з початком тижня, i сам полетiв до Борислава, щоб власними очима допильнувати закладин ново┐ фабрики. Його мов перло, гнало щось, щоби якнайскорше зробити се дiло, тож вiн по поворотi з Вiдия рiшився, хоть i не дуже радо, спинити на час будову свого пишного дому, щоб мож тим способом бiльше грошей i бiльше сили повернути на якнайшвидше довершення нового, зисковного дiла. "Адже ж дiм мiй, щастя мо║, сила моя, проте, не перестане будуватися, рости пiд небо! Нi, iменно успiшне довершення сього дiла - то буде одна з найголовнiших пiдвалин мого дому". Отакi споминки i такi мислi, на тисячнi лади переливанi, забавляли Леона пiд час скоро┐ ┐зди до Борислава. Мiцне гойдання брички розкiшно вколисувало його, а його власнi мислi та думи золотили перед ним увесь свiт. Ось вiн уже минув Губичi i, не до┐здячи Борислава, казав вiзниковi зупинитися на гостинцi. Вилiз з брички i.пiвперек толоки рушив на рiчку, де мала будуватися фабрика. Але, ще заким пiдiйшов iд тому мiсцю, почув тамка якийсь гамiр. Озирнувся i побачив з немалим дивом велику купу народу, що стояла довкола плацу, товплячися та цiкаво роззираючись. Були се по бiльшiй частi жиди, властивцi ям бориславських, хоть досить також було безробiтних рiпникiв, жидiвок з дiтьми, жиденят i всякого другого зброду. "Що за прислiв'я? - подумав собi Леон. - Що могло ту статися, що така товпа народу ту згромадилась?" Дiло вияснилось зовсiм просто. Ледве товпа цiкавих його побачила, коли сейчас жиди-властивцi рушили супротив нього i засипали його питаннями: що? як? чи справдi вiн паровий млин буду║? вiдки так нагло прийшла йому подiбна думка? пощо наражу║ться на неминучi страти, так як паровий млин у Бориславi, певно, не буде приносити йому нiякого доходу? Леон дуже змiшався тими запитаннями. Вiн аж тепер одним разом зрозумiв, що, голосячи, немов то вiн буду║ паровий млин, вiн не то що не вiдверта║ людськi очi вiд свого предприняття, але, противно, заострюе тiльки людську цiкавiсть. Тож вiн на всi запитання- сво┐х товаришiв по гешефтi всмiхнувся силуваним смiхом, не знаючи наразi, на яку вiдповiдь здобутися. Аж ось i робiтники, жидiвки та весь бiдний люд обступили Леона, однi - просячи його о роботу при будовi, при млинi, другi знов - дякуючи йому за те велике добродiйство для бориславсько┐ бiдноти, котрiй чень тепер легше буде о хлiб .святий. Леон ще дужче змiшався. Вiн побачив, що тут уже нiяк уйти уваги людсько┐. - Але ж, люди добрi, - сказав вiн одумавшись, - хто се сказав вам, що ту млин паровий буду║ся? - А от пав будовничии, що нинi рано при┐хав шукати робiтникiв до ново┐ будови! - Е, то пан будовничий зажартував собi з вас! - сказав Леон. - Се не млин паровий, се проста нафтарня буду║ться! Де менi до парового млина! - A-a-a! - вирвалося з уст усiх присутнiх, мов знак здивування та розчарування. I бiднота сейчас почала розходитися, а жиди-властивцi якось мов свобiднiше почали балакати з Леоном, випитуючи його, пощо буду║ нову нафтарню? чи, може, буде потребувати нафти та воску i яке дiло буде в нiй провадити? Деякi цiкавiшi запитували його навiть, чи не зробив з ним якого контракту? - Ми чули, - говорили деякi жиди, - що там, у Вiднi, зав'язу║ться велика "Erdwachs Exploitations-Compagnie" (Спiлка визискування земного воску). Ви, певно, з нею в зносинах? - У Вiднi? Спiлка визиск...? - дивувався Леон. - Нi, я про нiяку таку спiлку не чував i в зносинах з нею не стою! - Чи можлива рiч? - дивувались i собi жиди. - Адже ви були в Вiднi, то аби там бувши, та й не чути навiть про зав'язання велико┐ "Спiлки визискування"? - Та де, - вiдпекувався Леон, - я в Вiднi був в приватних дiлах, на бiржу навiть не заглядав! Ледво-не-ледво Леон спекався сво┐х товаришiв. Правда, вiн обiцяв з деким ще нинi побалакати о закупленнi воску земного, котрого буде потребував до ново┐ нафтарнi. А позбувшися непожаданих цiкавих гостей, вiн пiшов на плац, де вже наймленi робiтники рiвняли Х грунт, звозили камiння й цеглу i де будовничий з Бенедьом розмiрював план i випальковував мiсце, куди мали копатися фундаменти. Будова мала бути за мiсяць скiнчена, - iменно на час, в котрiм вiденськi фабриканти обiцяли прислати замовленi Шеффелем прилади. Будовничий був дуже маркiтний i раз у раз воркотiв щось пiд носом. Бенедьо тiльки десь-колись чув уриванi слова, як "дурний жид", "ошуст", "хоче циганити, а не вмi║". Коли Леон наблизився i голосно сказав робiтникам "добрий день" i "дай боже щастя", Бенедьо перший пiдiйшов iд ньому. - Пане, - сказав вiн, - правда, що ви жартували, говорячи, що се ма║ бути паровий млин? - Або чому ти мене о се пита║ш? - Бо ми ту з паном будовничим не могли погодитися щодо того плану. Я прецiнь робив уже при паровiм млинi в Перемишлi i знаю, як вiн ма║ ставитися. А ту, скоро-м iно поглянув на план, так зараз пiзнав, що се буде нафтарня, не млин. Я вже i вперед так догадувався, бо пощо ж би ви ту, в тiй пустинi, ставили млин? А от пан будовничий на жоден спосiб не хотiли примiрювати сей план, говорячи, що се, певно, помилка, що треба задержатися, аж поки вiн сам не зробить такий план, який випадав пiд паровий млин... - Але ж розумi║ться, що я то на жарт говорив! - сказав голосно Леон, стараючись покрити знов смiхом сво║ замiшання. - Чень же я ще не вдурiв - будувати паровий млин у Бориславi! Тепер i будовничий, почувши тi слова, пiдiйшов iд Леоновi, що, все ще всмiхаючись, роззирався довкола. - Пане Гаммершляг, - сказав будовничий прикрим, терпким голосом, - хто тепер з нас двох зiстане брехуном? - Брехуном? - повторив Леон i вiдступився о крок назад, мiрячи будовничого задуфалим поглядом Правда, пiд тим задуфальством крилось усе-таки змiшання, i Леон був би не знати що дав, щоб будовничий утих i не збiльшував того змiшання. Але будовничий не гадав утихнути. - А так, брехуном, - сказав вiн. - Бо чи ж ви не говорили менi вперед, що хочете ставити тутка паровий млин? - Я жартував. - Ви жартували? Ну, я ще не видiв, щоби хто так на серйо жартував, як ви! Признаюсь вам, я вашого жарту не порозумiв. Я на конто того жарту й робiтникiв назбирав, i розруху наробив у цiлiм Бориславi... - То дуже зле! - сказав Леон. - Певно, що зле, бо тепер я перед усiм тим народом брехачем став. - То ваша рiч, не моя! - Моя рiч? Але ж ваше слово! - Але ж я вам дав план! Що ви за такий будовничий, що не зумiли з плану розпiзнати паровий млин вiд нафтарнi? Тi слова дуже вкололи будовничого. - Е, що там ваш глупий план! Я на нього й не дивився! - Ну, то ваша вина! - вiдрiзав Леон. - За що в мене грошi берете? Сварка ся велась голосно i ставала чимраз голоснiшою. Леон почервонiв як рак, а й будовничого товсте лице налилось кров'ю. Мiж тим робiтники i деякi постороннi люди, чуючи передрачку мiж "панами", поставали i ззиралися цiкаво на се видовище. - Мiй пане. - кричав роз'ярений будовничий, - я, чень, не по то прийшов сюда, щоб слухати вашi iмпертиненцi┐. - Анi я по то, щоб слухати вашi дурницi! - Пане, ви мене обража║те! - Не дуже страшний проступок! - Ви шкодите мо┐й славi! - Ви пошкодили мо┐м iнтересам! - Так? То прошу заплатити менi за мiй труд, i я ще нинi вертаю собi до Дрогобича. - О, i овшiм! Будьте ласкавi подати менi рахунок, i то не лиш за тутешнiй труд, але й за дрогобицьку будову! Постара║мось обiйтись без такого генiального будовничого! - I Леон гордо вiдвернувся на знак, що бесiда скiнчена. А будовничий, з кипучою злiстю внутрi, кинув, що мав у руках, i, натисши шапку на вуха та сплюнувши, пiшов до Борислава, опроваджений голосним смiхом слухаючого робучого люду. Робота пiшла далi сво┐м ладом. Леоп довго ходив по плацу, роззирався, важко вiдсапуючись, поки не уляглось його зрушення. Аж по якiмось часi вiн став перед Бенедьом. - - Ну, що тепер будем робити? Будовничого не ма║м. - Коли позволите, то я й сам поведу сю будову пiсля плану. - Ви самi? - А чому ж би нi? Штука невелика. До мiсяця все буде готове. - Ну, про мене! Я виджу, що ви чоловiк добрий i щирий. Будуйте! Навiть кавцi┐ вiд вас не хочу, а вже сам буду дещо наглядати. А про плату не бiйтесь, - я вашо┐ кривди не схочу! Бенедьо, правду кажучи, i рад був потроху, що позбувся гордого будовничого. А тут ще й несподiвана добродушнiсть Гаммершляга, котрий дозволив йому i без кавцi┐ вести будову, i надiя на ще вищу плату - все те немов роз'яснювало перед ним свiт, будило багато нових думок. Вiн почав уганяти i кидатися коло роботи, мов коло сво║┐, не зважаючи, що другi робiтники косо та зависло глядiли на нього, а може, дехто i вважав його жидiвським пiдлизнем. Що його то обходило! Думку його занимало таке дiло, для котрого, певно, варто було знести й крихту людсько┐ завистi! VI Червень мiсяць добiгав уже до кiнця. Починалася косовиця. Широкi мокрi луги пiдгiрськi зеленiлися та пишалися стобарвним рясним зiллям. Мов широкi озера мiж скалистими сiрими берегами, вони хвилювали пахучою зеленню, дихали свiжим, повним життям. А круг них сiро, мертво, понуро! Зоранi сугорби сiрiлися перепаленими, сухими скибами; рiденьке жито кулилося та жовкло на сонцi, не вспiвши й вiдцвiсти гаразд. На овес i надi┐ не було: ледве на п'ядь вiдрiс вiд землi, та й таки вже й заков'яз на пнi, пожовк i похилився, мов огнем прив'ялений. Картоплi жовкли, не здужавши ще й зацвiсти Все складалося на те, щоб вiдiбрати й послiдню крихту надi┐ у бiдних хлiборобiв. Передновинок, що сього року зачався був надто рано, тепер тягнувся надто довго, - уже Петрове пущення минуло, а анi губ в лiсi, анi ягiд, нi черешень не було. Мiж народом iшов один однотяглий стогiн та плач. "Чорнiшi чорно┐ землi" ходили люди по дорогах та польових стежках, збираючи гiрчицю, лободу, щавник та всяке зiлля, риючи пирiй, котрий сушили, терли на порох i мiшали з отрубами та добутою за остатн║ мукою i пекли з то┐ мiшанини хлiб. Щодень, щонедiлi можна було видiти по дорогах церковнi процесi┐; з слiзьми в очах, припавши лицями ниць до землi, народ благав дощику. Але небо стояло, мов замуроване, а сонце сво┐м широким, безвстидно блискучим лицем мов насмiхалося з слiз i молитов бiдного люду. Мiж народом зачали промiтуватися недуги: заразливi гарячки, тифус та пропасниця. Попухлi з голоду дiти мужицькi, голi та синi, цiлими чередами лазили по толоках та сiножатях, шукаючи кваску; вони, не находячи кваску, пасли траву, мов телята, обривали листя з черешень та яблунь, гризли його, западали на животи i мерли цiлими десятками. Села, лунавшi колись вiд гамору та спiву дiтей погiдно┐ лiтньо┐ днини, тепер стояли тихо i понуро, мов чума перейшла здовж ┐х порошнистих улиць. Тота незвичайна, мертва тиша важким каменем налягала на груди навiть посторонвього чоловiка. Iдеш селом, на улицi нi душi живо┐, хiба худа, нужденна скотина бреде самопас попiд плоти та де-не-де на обрi┐ пересунеться, мов сновида, скулений, опустившийся чоловiк. Вечором в хатах темно: в печах не топиться, нiщо варити анi пекти, - кожде спiшить запхатись в свiй кут, щоб хоть через нiч не чути стонiв, не бачити муки других. Ся страшна, мертва тиша в пiдгiрських селах - то був знак, що народ зачина║ опускати руки, тратити надiю i попадати в той стан безучасного остовпiння, в котрiм чоловiк з надмiру болю переста║ почувати бiль i гине тихо та безжалiсно так, як тихо та безжалiсно в'яне похилена трава на жарущiм сонцi. I косовиця, тота доба само┐ оживлено┐ i само┐ поетично┐ польово┐ роботи, не внесла нi життя, нi поезi┐ в загальний мертвий вигляд пiдгiрських осель. Звiльна, мов за похороном, волоклися виголодженi парубки та чоловiки на косовицю: коси ледве держалися на ┐х вихудлих плечах. А поглянути збоку на ┐х роботу, то аж жаль глибоко хапав за серце: такi натомленi, болiснi та повiльнi були рухи тих косарiв. Нi звичайних косарських пiсень, нi голосного смiху, нi жартiв та прикладок не чути. Сей та той перейде один-пiвтора перекоса, кине косу на землю, зiтхне важко-важко та й ляга║ на вогку холодну кошеницю, щоб дрiбку освiжитися, спочити, набрати ново┐ сили з землi в ослабле тiло. Жаль хапав за серце: так i бачилось, що се не робота, а розпука. Тими селами, полями та лугами летiла парою баских коней запряжена легка бричка Самбiрським трактом до Дрогобича. Конi гладкi, пасенi i здоровi, вiзник крепкий, ситий i гарно зодягнений, бричка нова, чорно лакирована, та й сама подоба пана - статного, пiдсадкуватого мужчини, в силi вiку i здоров'я, червонолицього, з густим чорним заростом на лицi, в гарнiм, багатiм строю, - все те дивно вiдбивало вiд нужденно┐ подоби окружаючого краю i народу. Але, певно, вигляд ┐дучого пана i його повозу не був в бiльшiй суперечностi з виглядом занидiлого, голодною смертю мручого Пiдгiр'я, як суперечнi були думки i замисли того пана з думками, пануючими довкола, висячими, немов у воздусi, над тими бiдними селами. Тут безпомiчна розпука, чувство безвихiдно┐ загибелi, напiвнесвiдоме бажання хоч як-небудь i чим-небудь продовжити ще хоч на кiлька день те нужденне, мучене життя, а там... Що за думки, що за замисли ро┐лися та снували в головi ┐дучого пана, - сього кождий легко догада║ться, скоро пiзна║, що той пан - наш давнiй знакомий, Герман Гольдкремер, i що вiн по довшiм побутi у Вiднi й у Львовi верта║ оце до Дрогобича. Вид безмiрно┐ нужди та погибелi доокола навiвав на нього вдоволений, ситий супокiй, трохи не радiсть. "Се для мене робиться! - думалось йому. - Сонце - то мiй вiрний отаман. Висушуючи тi поля, висисаючи всi живi соки з землi, воно працю║ для мене, воно згонить дешевих i покiрних.. робiтникiв до мо┐х ям, до мо┐х фабрик!" А тих покiрних та дешевих робiтникiв тепер якраз треба було Германовi якнайбiльше, бо тепер вiн уложив нове блискуче i велике предприняття, котре мало його видвигнути ще вище по драбинi багатства. Але щоб докладно i вiрно оцiнити всi чуття i мислi Германа при поворотi до Дрогобича, треба нам розповiсти, що дiяв i чого зазнав вiн послiднiми часами, вiдколи ми бачили його при закладинах у Гаммершляга, а вiдтак в його домi, де несподiвано дiйшла до нього страшна i потрясаюча вiсть о тiм, що син його Готлiб щез кудись без слiду. Крайн║ розстро║ний i приголомшений на дусi Герман ┐хав до Львова, щоб розвiдатись докладно, що сталося з його сином. Вiн бився з гадками, стараючись вмовити в себе раз то, що Готлiб не вмер, а жив, раз знов згромаджуючи в сво┐м умi всi свiдопттщ, стверджуючi правдоподiбнiсть його смертi. Але тота внутрiшня боротьба шарпала його сили i бурила в нiм кров, так що швидко вiн до того втомився, що не мiг нi о чiм виразно думати i що замiсть складних думок перед його уявою пересувалися i мигали якiсь неозначенi марева, якiсь пошарпанi зароди образiв та думок. Вiн силувався спати пiд мiрне гойдання брички, але й сон його не брався; духова утома i нервове роздразнення доводили його до якогось майже гарячкового стану. Але звiльна довга i нудна подорож, одностайнi, понурi види надднiстрянських болотистих рiвнин, через котрi пере┐здив, притупили вразливiсть i втишили потрохи нервове роздразнення; Герман зiбрався з силами не думати про сина, а щоб пiддати думкам iнший предмет заняття, вiн видобув одержаний перед вiд'┐здом телеграм вiд вiденського агента i почав пильно по десять разiв перечитувати немногi слова - перший i незначний на вид вузол будущо┐ велико┐ золото┐ тканини. Вiн вдумувався в кожде слово, стро┐в плани, i то розвело потроху його гарячку, освiжило його. Так вiн при┐хав до Львова i сейчас побiг до полiцi┐. Слiдiв не було нiяких, вiстей нiяких. Вiн зложив сто ринських для того, хто би перший вислiдив щось певного про його сина, а може, п'ять раз бiльше роздав усяким полiцейським та потратив на утоптування комiсарiв, щоб тi докладали старання i всiх сил, щоб швидше дiзнатися дещо про сина. Його обiцянку пущено в газети, i Герман двi недiлi ще просидiв у Львовi, ждучи кождого дня, що ось-ось прибiжить пiсланець з полiцi┐ i зазве його до директора. Але пiсланпя як не було, так не було, i Германовi самому приходилось протоптувати туди стежку. I все задарма. Крiм найдено┐ над ставом одежi, нiчого не було. По двох недiлях полiцiяни i комiсари сказали йому одноголосно, що тутка, в обрубi Львова, Готлiб не згиб. Але чи ж мiг Герман тим успоко┐тися? Не згиб тутка, то чи не мiг згинути деiнде? А хоть i не згиб, то де ж мiг подiтися? Все те ще дужче мучило Германа. Вiн просив полiцiю розписати гончi листи за Готлiбом, а сам по┐хав до Вiдня - уладжувати iнтерес. У Вiднi ждав уже на нього з великою нетерплячкою його агент i зараз на другий день завiв його до Ван-Гехта. Два чи три днi тяглися умови та перемови, - Герман торгувався уперто, i бельгi║ць, котрого ожидания та надi┐ зразу так високо грали, мусив пiд тиском сухих, чисто дiлових, жидiвських обрахункiв Германа хоть туго i звiльна, а все-таки подаватися. Ван-Гехт опускав з цiни, i вкiнцi оба супiрпi стали на тижневiй платi 500 ринських в протягу семи лiт, з тою вимовою, щоб Ван-Гехт за той час сам вiв фабрику, i на 5 % дивiденду з чистого зиску за спроданий церезин, вироблений в двох послiднiх роках ┐х контракту. Звiсна рiч, Герман не дуже з легким серцем пiдписував такий контракт i обiцював технiковi таку, нечувану в Бориславi, суму; вiн потiшався тою думкою, що чой зможе в Галичинi яким свiтом прикрутити Ван-Гехта, витягти з нього як можна бiльше, а заплатити менше. I те йому опiсля вдалось! Фабрикувапня церезину мало розпочатись аж з новим роком. Восени мав Ван-Гехт при┐хати в Галичину до Дрогобича, щоб надзирати за будовою фабрики. До того часу Герман обiцявся давати йому невеличку мiсячну плату по 100 ринських, бо зобов'язання контрактове починалось аж з новим роком. Але, крiм того одного дiла, Герман по дорозi уладив ще друге, i далеко бiльше. Сходячися на бiржi з многими знакомими спекулянтами i капiталiстами, вiв часто заходив з ними в бесiду про бориславськi копальнi, ┐х багатство, про чищення воску i кошти, про вiдбут парафiну i т. д. Вiн зразу дивувався, чого ее так пильно його випитують о всi подрiбностi люди, котрi донедавна мало показували до них цiкавостi. Вiн ще бiльше здивувався, коли переконавсь, як багато деякi з них i самi знають про Борислав, про видобування i багатство його пiдземних скарбiв i про всi практики при очищуваннi i фальшуваннi церезину. Аж перегодя дiзнався вiн, що в вiденських "капiталiстичних кружках" зародилась i дозрiла думка зав'язати велику "Спiлку визискування земного воску". Зразу його не тiшила тота думка. Вiн боявся, щоб "Спiлка визискування" не стала на завадi його iнтересам, не ввiйшла з ним супiр i не-пiдорвала його багатства. Але, передумавши, вiн аж засмiявся з свого страху. Вiденськi капiталiсти, а "Спiлка" в Бориславi! Се смiшна нескладиця. Хто буде вести в Бориславi дiла "Спiлки"? Коли який-небудь вiденський, загалом ║вропейський чоловiк, а не галицький жид, - то загибель "Спiлки" неминуча, i то загибель в дуже короткiм часi. Не так був зложений i не так шитий Борислав в тiм часi, щоб ║вропейський продпри║мець з напiвпрямим поступуванням, з напiввiдповiдними поняттями о фабрикацi┐, без вiчних брудних жидiвських крутарств та шахрайств, без фальшування, без ошуки на робiтниках, надзорцях i всiх, кого тiльки можна було ошукати, - щоб, кажу, такий чоловiк мiг удержатися в Бориславi. Правда, i ║вропейськi фабриканти-предпри║мцi не дуже сторонять вiд усiх тих гарних жидiвських прикмет, не дуже чистими руками фабрикують, але все-таки до тако┐ степенi брудноти та безвстидного, рабiвницького (вже не легального, як на Заходi) визискування не доходять. При тiм же, в квропi привикли бiльше до порядку, до систематичностi, до докладно┐ бухгалтерi┐, а в Бориславi тодi тi привички були ще слабi i далеко не загальнi. Бiльша часть предпри║мцiв вела сво┐ дiла якось по-злодiйськи, без порядку, щоб тiльки вiд робiтника видавити якнайбiльше, обiрвати йому, що дасться, з платнi, а й те, як можна, то й зараз витуманити вiд нього назад. Тому-то понятно, що при тащи роботi ║вропейськi предпри║мцi, особливо систематичнi i до пунктуальностi привиклi нiмцi, не могли в Бориславi устоятися. Все те роздумав швидко Герман i старався ближче розвiдатись, як, на яких основах i ким зав'язу║ться "Спiлка визискування". Все, що дiзнався про те задумане дiло, втiшило його ще дужче. До "Спiлки" приступило чимало знатних капiталiстiв, основний фонд мав бути дуже значний, трохи не цiлий мiльйон. "Значиться, можна буде гарний кусник влупити", - се був невiдлучний внесок, що чимраз яснiше визначувався в Германовiй головi. Капiталiсти перед зав'язанням "Спiлки" посилали зручного вiденського iнженера на мiсце, до Борислава i до сусiднiх нафтарень, щоб вислiдив докладно копальнi i фабрикацiю, цiни ям, цiни воску сирого i все, що потрiбне для уложения будущего плану дiйства "Спiлки". Iнженер саме що вернувся по двомiсячнiм побутi в Галичинi, i вiдповiдi його були вдоволяючi для капiталiстiв, стверджувались i тим, що говорив Герман, - тож консорцiум, зав'язуючий "Спiлку", порiшив приступити до дiла. Вже Герман закiнчив умову з Ван-Гехтом i сидiв у Вiднi без дiла, неспокiйний i втомлений, чогось дожидаючи, надiючись. Вiн надiявся звiстки вiд львiвсько┐ полiцi┐, дожидався, що станеться з "Спiлкою". Аж ось одного дня вiн дiстав запрошення на збiр основателiв. Його просили деякi вступити також членом до "Спiлки", прийняти повномочнiсть до ведення дiл "Спiлки".^ Герман завагувався. Вiн розраховував в сво┐й головi, яка з того була б користь для нього. Ведучи дiла "Спiлки", поперед усього йому прийшлось би бiльше занедбувати сво┐ власнi дiла, а за се чи виплатив , би йому виск зо "Спiлки"? Вступаючи членом, треба б сейчас на вступi вложити значну суму до основного фонду. Акцi┐ "Спiлки" хто зна║ ще як будуть iти, а з самого заряду користi йому буде також немного, та й ще нетяжко впутатись чи кримiнально, коли б "Спiлка" збанкрутувала (се Герман уважав неминучим), чи й матерiально. Герман зважив усе те жаво i рiшився анi не вступати в члени, анi не приймати заряду, щоб нi в чiм не бути зв'язаним зо "Спiлкою". А тiльки зараз по ┐┐ зав'язаннi вiн зробив контракт на доставу сирого воску для "Спiлки". Контракт був корисний. Сто тисяч сотнарiв мав постачити Герман ще до падолиста - перевiз i вiдбiр приймала на себе "Спiлка". До того часу, а найдалi до нового року, мала уладптися нафтарня для чищення воску. По вiдобраннi тих сто тисяч "Спiлка" мала заключити з ним новий контракт. Крiм того, Герман обiцявся посередничити мiж "Спiлкою" а другими бориславськими предпри║мцями о доставу воску або й о закуп ям та закопiв. Уладивши все те, Герман погнав назад до Львова. Вiстей про Готлiба не було нiяких. Германовi похолодiло коло серця. Яким лицем вiн стане перед жiнко