укована вперше в 1883 роцi в ж. "Зоря" .NN 7-15. Того ж року вийшла окремим вiдбитком з журналу (Львiв, накладом редакцi┐ "Зорi", 184 с.). У другому виданнi повiстi (Львiв, 1902, накладом Укра┐нсько-русько┐ видавничо┐ спiлки, 224 с.) I. Франко виправив не лише мову, орфографiю, пунктуацiю, а й зробив незначнi змiни в текстi, перенiс епiграф з Пушкiна: "Дела давно минувших дней, Преданья старины глубокой" на кiнець передмови, в попередньому виданнi епiграф стояв перед першим роздiлом повiстi. У першому i другому виданнях повiстi друкувалася передмова. Ось ┐┐ текст з другого видання. "Повiсть iсторична - се не iсторiя. Iсториковi ходить передовсiм о вислiдження правди, о сконстатування фактiв, натомiсть повiстяр користу║ться тiлько iсторичними фактами для сво┐х окремих артестичних цiлей, для воплочення певно┐ iде┐ в певних живих, типових особах. Освiчення, характеристика, мотивовання i групування фактiв у iсторика i в повiстяра зовсiм вiдмiннi: де iсторик оперу║ аргументами i логiчними висновками, там повiстяр мусить оперувати живими людьми, особами. Праця iсторична ма║ вартiсть, коли факти в нiй представленi докладно i в причиновiм зв'язку; повiсть iсторична ма║ вартiсть, коли ┐┐ основна iдея зможе заняти сучасних живих людей, то значить, коли сама вона жива й сучасна. Представлення давнього громадського життя нашо┐ Русi ║сть, безперечно, таким предметом живим, близьким до сучасних iнтересiв. Настiльки менi удалось вiддати дух тих давнiх замерклих часiв, нехай судить критика. В деталях я позволив собi доповнювати iсторичний скелет поетичною фiкцi║ю. Головна основа взята почасти з iсторi┐ (напад монголiв i ┐х ватажок Пета), а почасти з переказiв народних (про потоплення монгольсько┐ ватаги i iн.). Дi║вi особи зрештою видуманi, мiсцевiсть списана по можностi вiрно. Львiв, дня 1 грудня 1882". Крiм цi║┐ передмови, до другого видання письменник додав ще таку замiтку: "Випускаючи в свiт "Захара Беркута" другим виданням двадцять лiт по виходi першого видання, я обмежуюсь на виправленню язика вiдповiдно до того поступу, який зробила наша лiтературна мова протягом сих двадцятих лiт. Криворiвня, 1 серпня 1902". Повiсть друку║ться за виданням творiв I. Франка в двадцяти томах, т. VI, К., 1951, с. 7-140. * Згадуючи про скитських монахiв, я не маю на думцi того iсторичного Манявського скита, що був заснований, Йовом Княгиницьким у початку XVII в., але користуюся народним переказом про перших апостолiв карпатського Пiдгiр'я, монахiв ки┐вських печер, про мандрiвку й оселення яких в коломийських горах оповiда║ почастi з фантазi┐, а почастi на основi дiйсно┐ народно┐ традицi┐ Антiн Могильницький у сво┐й поемi "Скит Манявський". Прим. автора. Погляди, якi висказуе тут Захар Беркут, можуть уважатися характеристикою поглядiв тогочасного народу на князiв та ┐х кровавi межиусобицi та на початки феодалiзму. Пригаду║мо, що подiбнi погляди знайшли вiдголос навiть у нашого лiтописця в оповiданню про спiвака Митусу, якого за бунтiвнi бесiди та непокiрнiсть князь Данило велiв зловити i покарати смертю. Розумi║ться, що, наводячи такi погляди для характеристики часу й людей, ми тим не хочемо умалити ваги i значення особи князя Данила, який мiж усiми володарями русько-галицьких земель визначу║ться як чоловiк незвичайний, симпатичний i, по-свойому, як на тi часи, досить людяний та надiлений полiтичним розумом. Прим. автора.