Усi здивованi, аж очам сво┐м не вiрять. Л i д а (усмiхнулася). У театрi це назива║ться - нiма сцена. Диву║тесь, нiби я з того свiту, i ви теж, Платоне Микитовичу, здивованi? П л а т о н. Без речей?.. Л i д а (мовляв, як бачите). Без речей легше. Входить Петро, не бачить Лiди. П е т р о. Хто допоможе? Розучився галстук зав'язувати. Помiтив Лiду, довга пауза. Тиша. Лiда пiдходить до Петра, зав'язу║ галстук. Вiдступила на пiвкроку i майже закричала. Л i д а. Петрику, поцiлуй же, клята душа твоя. (Кинулася, обняла Петра). У л я н а (перехрестилася). Слава богу!.. Ф е д i р (усмiхнувся). До того йшлося... Л i д а (до Платона). Хотiла розлучитися, щоб не бачити його. Зна║те, що устругнув ваш синок? Написав: "Можеш до мене не повертатись, я тебе зрозумiю i прощу, мене вже зняли..." Та напиши, що старцювати пiшов, однаково ж любити буду.... Доленько моя ти ясна. Т а н я. Лiдо, давай я вiд усiх присутнiх розцiлую тебе. (Цiлу║). Ти наша! П л а т о н. Наша... Т а н я. А ти ще бiльша модниця... Л i д а. Бо тепер я маю ще бiльше подобатися чоловiковi... Бач, пробував вiдмовитися. П л а т о н. А речi на станцi┐? У камерi? Л i д а. Не дотягнула сама, набрала всього, ще й машинку друкарську... Я ж до замiжжя вчилася стенографi┐ i друкування. Тепер вiзьмуся. П л а т о н. Ти ще й така? Л i д а. I така... У л я н а. За стiл, дiти. Т а н я. Оце сьогоднi свято так свято! Уляна пiдрахову║ стiльцi. Це зайвий... Ф е д i р. Хай сто┐ть. Коли вже всi сiли, Платон Микитович дiста║ блокнот, надiва║ окуляри. Т а н я. Тату, заради гостей можна б було експропрiацiю перенести на завтра. П л а т о н. Тут гостей нема║, всi сво┐. Федiр, що весь час поглядав на дорогу, пiдвiвся. Заходить Клава. К л а в а. Добрий день, моя доля не вмерла, на обiд потрапила. Платон (пiдвiвся, пiшов назустрiч). Не вмерла! Може, тiльки народилася... (Пiдiйшов, пiдвiв до вiльного стiльця). Сiдай обiдати з нами. Оце, запам'ятай, Клаво, тво║ мiсце буде i стiлець твiй. (Повернувся до свого крiсла). Т а н я. Тату, перенесемо на завтра. П л а т о н. Навiщо переносити? Т а н я (пода║ грошi). Сто сiмдесят. Тридцять залишила на курси. П л а т о н. Вже нiчого. Т а н я. У складальний перейшла. П л а т о н. Мовчала? Т а н я. Сюрприз. Ф е д i р (пода║ грошi). Двiстi вiсiмдесят... Т а н я. Росте людина... Похвалiть, тату. П л а т о н. Йому багато й треба. П е т р о. Вiзьмiть, тату, й мо┐. Платон подивився на Лiду. П л а т о н. Я вже завiв графу на тебе, Петре. Скiльки ж? П е т р о. Сто сiмдесят п'ять. П л а т о н. Малувато... П е т р о. Гола зарплата... Прогресивка в кiнцi кварталу. П л а т о н. Придивляйся, як можна приробити. П е т р о. Придивляюся. П а в л й к. Тату, а вiд нас з Олею вам подарунок. Л i д а. Берiть, берiть. Традицi┐ Ангелiв порушувати не треба. Оля i Павлик виносять вузол, розв'язують, там кожух. Павлик накида║ батьковi на плечi. П л а т о н. Оце кожух, зносу йому не буде... Павлику, Олю, спасибi вам... Але, Павлику, цим не вiдбудеш. (Поверта║ться у крiсло). Ото ви заробили з Олечкою близько двох тисяч, теж треба сюди. (Стука║ пальцем по блокноту). Т а н я. Тату, це вже недозволений прийом. У л я н а. Лише в пiр'ячко вбиваються. Ф е д i р. Вони ж студенти. П л а т о н (наче й не чув, що говорили). Треба сюди. У Федора назбирано, вистачить на кооперативну квартиру. А в Петра, як у Сковороди, тiльки книжки. Треба йому допомогти на кооператив. Ти, Павлику, житимеш у нас. Учитесь обо║, треба вам i ┐сти, i все приготувати. Словом, житимете у нас. Т а н я. Тату, це порада чи директива? П л а т о н (ледь усмiхнувся). Постанова. (Згорнув блокнот, окуляри, пiдвiвся). Сьогоднi пообiда║те, дiтки, без мене. Пiду вiдпочину... (Пiшов до хати, на ганку оглянувся на сво┐х, нiби хотiв повернутись, i пiшов до хати). Л i д а. Платоне Микитовичу, як же... У л я н а. Хай трошки полежить, притомився. Т а н я. Постанову будемо обговорювати? О л я. Ми з Павликом згоднi, як тато сказали. В цей час врива║ться пiсня "Мой дед - разбойник"... Вона глушить усе, через деякий час обрива║ться. Т а н я. Ванько повернувся! Ф е д i р. Йому ж три роки колонi┐ дали. У л я н а. Схаменувся, i помилували... Т а н я. Прийшов - i знову за свою музику. Подзвоню. У л я н а. Хай гра║, перетерпимо... Музика урива║ться. Ф е д i р. Вiзьмусь я за Ванька. Т а н я. Поб'║ш? Ф е д i р. На завод поведу. Т а н я. Я допоможу. Заходить Крячко. К р я ч к о (про себе). Зiбралося стiльки, що й не полiчити. Доброго вам дня! У л я н а. Син повернувся? Це вам радiсть... К р я ч к о. Де там повернувся... Ще в колонi┐ бути та бути... Т а н я. А музика? К р я ч к о. Така туга найшла на мою душу, туга за сином... Взяв та й увiмкнув його музику. Хоч на секунду, наче вiн у хату... (Пауза). У л я н а. Сiдай, пообiда║ш з нами. К р я ч к о. А де Платон Микитович? У л я н а. Вiдпочива║. К р я ч к о. Платон вiдпочива║? Свiт не бачив. Пiду до нього. У л я н а. Усе прохолоне... Обiдайте. Федоре, наливай вино. Федiр налива║ вино в чарки. Л i д а. Кому ж перший тост? Найстаршому. Т а н я. Або наймолодшому. Мамi або менi. У л я н а. Говори, доню, ти, який з мене оратор. Т а н я (пiднiма║ чарку). За тата! Але, перш нiж випити, давайте заспiва║мо нашо┐ дитячо┐. Побачите, тато вийде! Вiн не призна║ться, а любить цю пiсню. (Почина║ повiльно, а згодом пiдхоплюють усi). I сказала стиха мати: - Не пустуйте, бо йде тато! - I сказала стиха мати: - Спати, дiти, бо йде тато! - I сказала стиха мати: - пжте, дiти, бо йде тато! На цi слова виходить з хати Крячко, iде аж на авансцену, сам не свiй. I сказала стиха мати: - До роботи, бо йде тато. К р я ч к о. Як ┐м сказати, що в них уже нема║ тата! Уже нема║ батька! (Ледве стриму║ чоловiчий плач). Уже нема║ Платона! I сказала стиха мати: - Хоч женитись, спитай тата.- I навчала тихо мати: -А як жити, скаже тато. Завiса ** ГОЛУБI ОЛЕНI ** Повiсть про кохання на двi частини ДIЙОВI ОСОБИ Оленка Кравцов Ковалиха Скирда Чорний А с я Вiчний Федiр Iванович Молода жiнка Бiла Мафiя Дипломат Адвокат ДIЯ ПЕРША КАРТИНА ПЕРША Маленька хата. Посерединi стiл у формi трикутника, кiлька табуреток. Дерев'яна канапа покрита смугастою домотканою ковдрою. На бiлiй стiнi дивовижнi, невправнi i, може, саме тому такi виразнi малюнки: серед них впадають в очi голубi оленi. Попiд стiною горщики, горщата, глечики. Пов'язанi в маленькi снопики висушенi трави, квiти. На канапi сидить Ковалиха, вишива║ червонi квiти по бiлому полотнi, ┐й уже за сiмдесят, обличчя вольове, а глибокi зморшки надають йому аж надмiрно┐ суворостi. Серед хати сто┐ть Оленка, барвисте платтячко, непокiрнi косички, пов'язанi стрiчкою, в руках велика, чимось схожа на не┐ лялька. Оленка прислуха║ться, вона - нiби наполоханий птах, що ось-ось ма║ злетiти. Пауза. О л е н к а. Чу║ш, бабо, затихло. Коли стрiляли, менi аж морозно було, а затихло - ще страшнiше стало. (Пiдходить, вгляда║ться у вiкно). Далеко щось горить, чу║ш, бабо? Мабуть, нiмцi села палять. (Повернулась до баби). Бабо, бабуню, давай тiкати! Втечемо. Потiм, коли ┐х виженуть, - повернемось. Чу║ш, бабо? Наша хата край села, до нас перших i прийдуть. (Пауза). Тобi добре, ти не одну вiйну пережила, а в мене це перша, того й боюся. Не хочеш тiкати, давай захова║мось у погрiб! Наносимо туди ┐жi, подушки вiзьмемо, лампу. Чу║ш, бабо? Адже прийдуть! К о в а л и х а. Може, й не прийдуть. О л е н к а. А чого ти фотографi┐ десь подiвала? Сала не стало в коморi, теж заховала... Бо зна║ш, що прийдуть. (Наче аж сердито). Вда║ш iз себе Наполеона - кругом бiй iде, а тобi байдуже! Пауза. Чути скрип хвiртки, голоси. (Припала до шибки). Ой! Iдуть! Один, два, три. Iще... До ново┐ хати пiшли. Бабо! (Вiдскочила вiд вiкна). Сюди один iде! Ковалиха нiби не чу║, продовжу║ вишивати. Заходить Скирда. Шинеля накинута на плечi, рука пiдв'язана, пiдборiддя теж забинтоване. Очi в нього, як чорнi провалля. Пауза. С к и р д а (говорить крiзь зуби, не розкриваючи рота). Ключi! Ковалиха, нiби тiльки тепер помiтила його, пiдвелся, подала ключ Скирдi, той узяв i мовчки вийшов. Баба знову взялася за шитво. О л е н к а (з полегшенням). Це нашi. Говорить по-нашому, i шпала в петлицi. (Погладила ляльку). А ти, дурненька, злякалА с я, хотiла навiть у погрiб... Треба бути такою хороброю, як наша баба. (Знову пiдiйшла до вiкна). Когось понесли на носилках. А що, коли то вбитий? Бабо, чу║ш? (Пауза). А цей знову йде!.. Заходить Скирда. С к и р д а. В селi ║ лiкар? Пауза. О л е н к а. Баба Ковалиха лiку║. У не┐ i лiкарi лiкуються. С к и р д а. Де вона? О л е н к а (кивнула в бiк баби). Он сидить. С к и р д а. Комкора поранено! (Пiдiйшов до Ковалихи, взяв у не┐ шитво, кинув на канапу). Баба. пiдвелася, подивилася в очi капiтановi, повiльно склала полотно, пiшла з хати. За нею Скирда. О л е н к а. Цей, iз шпалою, страшнючий, а баба його не бо┐ться! (Прислуха║ться). Знову хтось iде... Заходить Кравцов, молодий солдат - гвинтiвка через плече, пiлотка збита на потилицю, шинеля напiврозстебнута, видно, не чекав тут когось побачити, а тим паче дiвчину. Несподiванiсть зустрiчi. Вражений красою Оленки, хлопець зупинився. Зупинився, дивиться, не може вiдiрвати погляду вiд не┐. Мов зачарований... Оленка теж задивилася, не вiдводить очей. Може, це й було те "з першого погляду", що лиша║ться навiки. Несподiванiсть, здивованiсть... а потiм обо║ наче аж знiяковiли... К р а в ц о в (швидко поправив пiлотку, застебнув шинелю, пiдтягнув ремiнь). Здрастуй! О л е н к а (вiдступила крок, мов запрошуючи його в хату). Добрий вечiр! К р а в ц о в (пiднiс руку до пiлотки). Кравцов! (Уже з нотками "бувалого солдата"). Ординарець командира! (Зняв гвинтiвку, поставив ┐┐ в кутку, пiдiйшов до столу, розгляда║ ляльку). Як ┐┐ звати? О л е н к а. плонка. К р а в ц о в (не дивлячись на Оленку). А тебе? О л е н к а (вже опанувала себе, в голосi характерна для не┐ насмiшка). Сьогоднi мене теж можна називати плонкою. К р а в ц о в. А вчора як називалась? О л е н к а. Роксолана. К р а в ц о в. А завтра? О л е н к а. Жанна! К р а в ц о в (усмiхнувся). Д'Арк? О л е н к а. Так. Пауза. К р а в ц о в. Вiйна, а вони в ляльки граються. Тиловики! О л е н к а. Хто-хто? К р а в ц о в. Тиловики! Г о л о с К о в а л и х и. Принеси води! О л е н к а. Несу. (Вхопила вiдро, вибiга║, у дверях спинилась, оглянулась на Кравцова). К р а в ц о в. Ох, i дiвчина! (Пауза). I на малюнках тако┐ не бачив! Оце дiвчина! (Постояв, ще раз, нiби в уявi, подивився на не┐). I в кiно тако┐ не бачив! (Бере ляльку, розгляда║). Вбiга║ Оленка. О л е н к а. Не займай! К р а в ц о в. Плаття ┐й сама шила? О л е н к а. Iванушка! К р а в ц о в. Який Iванушка? О л е н к а. Iванушка-дурачок, чув про такого? Вiн у мене служить. К р а в ц о в. У тебе що, не всi дома? О л е н к а. Всi! Ще й зайвi прибилися. К р а в ц о в (усмiхнувся). Дивачка, досi з ляльками гра║ться! Заходить Скирда. Кравцов знiяковiв вiд того, що лялька в руках. С к и р д а (до Кравцова). Вiчного! К р а в ц о в. ксть! (Ставить ляльку на пiдлогу, вибiга║). Скирда поволi нахиля║ться, йому це важко, бере ляльку, якусь хвилину дивиться на не┐, потiм примощу║ на столi. Видно, затуманилась голова, опустився на табуретку, заплющив очi. Оленка боязко пiдступила до нього, щось хотiла сказати i не посмiла. Вбiга║ Кравцов. К р а в ц о в (хотiв вiдрапортувати, але глянув на капiтана). Спить... О л е н к а. Говорить так дивно i весь такий -зчорнiлий... К р а в ц о в. Знала б ти його! Недавно вiн сам з кулеметом!.. Нiмцi прямо на нього, а вiн строчить! Вони - в атаку, а вiн строчить! Нiмцi так i не пробилися. Знайшли капiтана непритомного бiля кулемета. Весь закривавлений - i кулемет у кровi, наче i вiн поранений... Капiтана кулi - в руки, в груди, щелепу перебито... Вiн уже днiв п'ять не ┐сть. О л е н к а. П'ять днiв? К р а в ц о в. Я бачив, як воду пив. Лiг i (жест) влива║ потроху. О л е н к а (щось приготувала в кухлi i несмiливо пiдiйшла до Скирди). Ось випийте, дядьку, вам легше стане... К р а в ц о в. Так його не розбудиш, вiн хтозна-коли й спав. О л е н к а. Дядьку, проснiться. Скирда не чу║. К р а в ц о в. Не дядько, а капiтан! I будити його треба так! (Виструнчу║ться i на весь голос). Товаришу капiтан! Скирда розплющив очi. За Вiчним послали! Оленка пода║ кухоль. Скирда дивиться на дiвчину сво┐м суворим поглядом, наче хоче збагнути, що тут дi║ться. О л е н к а. Випийте! Це молоко з медом. псти не хотiтиметься i сили додасть. А вже пiсля цього так заснете, що хай вiн кричить, хоч лусне, не проснетесь! Скирда, що вже взяв кухоль, поставив його на стiл. К р а в ц о в. Нам спати не можна! О л е н к а. То ви так би й сказали. У бабунi навар ║, що сон як рукою знiме. (Бере глечика, налива║ в молоко яко┐сь рiдини). Я на собi пробувала, три днi не могла заснути... Це такий напiй... Скирда деякий час сто┐ть, немов роздуму║, а потiм бере кухоль i виходить з хати. К р а в ц о в. Вiн ад'ютант комкора! Його всi бояться. У нього одна шпала, а бояться - в кого й двi, й три. О л е н к а. I ти бо┐шся? К р а в ц о в. Ми, штабiсти, звикли. О л е н к а. Штабiсти - це хто? К р а в ц о в. Командний склад. О л е н к а. I ти склад? К р а в ц о в. Склад! О л е н к а. А чого тебе взяли в склад? К р а в ц о в. Беруть тих... (Жест, хто ма║ в головi). О л е н к а. А ти ма║ш? К р а в ц о в. Можу подiлитися. О л е н к а. Скiльки класiв? К р а в ц о в. Студент. О л е н к а. А рокiв? К р а в ц о в. Двадцять три! О л е н к а. Уже старий. К р а в ц о в. А тобi? О л е н к а. Вiсiмнадцять. К р а в ц о в. Пацанка! О л е н к а. Цього року в iнститутi вже була б. К р а в ц о в (огляда║ стiни), В художньому? О л е н к а. Подоба║ться? К р а в ц о в. Трохи подоба║ться, а трохи нi! Все i схоже, i нiби не з цього свiту! О л е н к а. Все з мого свiту! К р а в ц о в. Дивачка! Десь застрочили i замовкли кулемети. О л е н к а. Знову!.. К р а в ц о в (прихову║ тривогу). На флангах. Заходить Скирда. Кравцов виструнчу║ться. С к и р д а. Омелу свiжу! О л е н к а. Знаю. Це бабунi для лiкiв треба! Омела росте на в'язi, бiля наших ворiт. Скирда поверта║ться до Кравцова. К р а в ц о в. ксть дiстати омелу! (Виходить), С к и р д а (довго, наче вперше побачив, дивиться на Оленку сво┐м суворим поглядом). Де батько? О л е н к а. На фронтi. С к й р да. А мати? О л е н к а. Ще коли я була маленькою, ┐й робили операцiю i... (Пауза). Може, вам iще молока? С к и р д а. Тато пише? О л е н к а. Давненько... (Перемага║ душевний бiль, по паузi). Вам зварити кашi молочно┐? Я вмiю. С к и р д а. Не треба. (Пiдiйшов до Оленки, поклав руку на плече). О л е н к а. Нiмцiв не пропустите? Скирда прийняв руку, вiдiйшов вiд Оленки, промовчав. Вбiга║ Кравцов з омелою в руках. Видно, прихову║ бiль. К р а в ц о в. ксть омела! Скирда пильно дивиться на Кравцова. Пауза. С к и р д а. Кравцов, знiмiть шинелю! К р а в ц о в. Товаришу капiтан!.. (Пiд суворим поглядом капiтана знiма║ шинелю, кладе на табуретку), Заходить Ковалиха, мовчки спостерiга║. С к и р д а. Знiмiть гiмнастерку! К р а в ц о в (оглянувся на Оленку). Товаришу!.. (Спiткнувся об погляд Скирди, знiма║ гiмнастерку, тепер видно пов'язку, через яку просочилася кров). Це тiльки дряпонуло. пй-богу, дивiться, я можу зарядку робити. (Робить вправи). О л е н к а. Кров!.. К р а в ц о в. Лiз за омелою i пов'язку зрушив. Ковалиха пiдiйшла, оглянула пов'язку. Торкнулася чола. Скирда подивився на Ковалиху, нiби запитав: "Що робити?" К о в а л и х а. Гарно перев'язано. Хто? К р а в ц о в (швидко одяга║ться). Вiчний! Вiн усе вмi║. К о в а л и х а. Скiльки тобi рокiв, хлопче? К р а в ц о в (зам'явся, подивився на Оленку, на Скирду). Скiльки менi рокiв?.. К о в а л и х а (зняла з нього пiлотку i наче вiдповiла на його запитання). Дев'ятнадцять. К р а в ц о в. Завтра двадцятий пiде. К о в а л и х а (до Оленки). Дай хлопцевi повечеряти. (До Скирди). Начальнику тво║му зараз не можна розмовляти, не треба нi з ким бачитись, нiкого не чути, i на порiг щоб нiхто! С к и р д а. ксть! Ковалиха виходить, за нею Скирда. К р а в ц о в (йому аж жарко стало). Ну й баба в тебе. Вона що, ворожка? О л е н к а (схвильовано). Ти поранений? Тобi боляче? К р а в ц о в. Дрiбницi. О л е н к а. Давай я тебе лiкуватиму. Баба - комкора, а я - тебе. К р а в ц о в. Мене лiкувати? Я хоч i сьогоднi в бiй! О л е н к а. Лоша. К р а в ц о в. Що?! О л е н к а. Я тебе називатиму лошам. К р а в ц о в. Легше, громадяночко. А то попрошу звiдси. О л е н к а. Мене з мо║┐ хати? К р а в ц о в. Час во║нний - i ця хата мобiлiзована! Ви що, куркулi? Двi хати ма║те. О л е н к а. Це-мiй палац! А то - хата. К р а в ц о в (огляда║ хату, усмiхнувся). Палац! А живете де? О л е н к а. День - у палацi, а день - у хатi. К р а в ц о в. Прийдуть нiмцi i хату i палац спалять. О л е н к а. Не вiдступайте - не прийдуть! К р а в ц о в. Про Кутузова чула? Отак i ми. О л е н к а. Аж до Москви. К р а в ц о в. Вiйськова та║мниця. О л е н к а. А ти герой! Поранений i не признався. К р а в ц о в. У нашiй частинi всi геро┐. О л е н к а. А як назива║ться ваша частина? К р а в ц о в (подумав). Енська. О л е н к а. Енська? Назва якась дивна. Будемо вечеряти. К р а в ц о в. Я не голодний. О л е н к а. Так i повiрю. (Пода║ на стiл хлiб, молоко). Хочеш борщу? К р а в ц о в. Хто ж вечеря борщ? О л е н к а. Сало ║. (Пода║ на стiл). А що ти любиш? К р а в ц о в. Солдат любить добавку. О л е н к а. З'┐ж це, добавлю. Як тебе звати? К р а в ц о в. А яке iм'я тобi подоба║ться? О л е н к а (подумала). Максим! К р а в ц о в. Називай Максимом. Я теж хочу мати кiлька iмен. О л е н к а. Сiдай вечеряти, Максиме, i я з тобою. Сiдають за стiл. К р а в ц о в. Стiл якийсь чудернацький. О л е н к а. Я погано знала геометрiю, i тато менi зробив стiл трикутником. Як наочне приладдя до теореми Пiфагора. К р а в ц о в. Дивний батько! О л е н к а. Увесь в мене. К р а в ц о в. I малювати вiн навчив? О л е н к а. Вiн у мене i столяр, i маляр. К р а в ц о в. Я теж столярую. Стiл собi зробив, шафу. О л е н к а. Хваста║ш! К р а в ц о в. Колись по┐демо пiсля вiйни до мене, побачиш. О л е н к а. Оце тiльки про те й думаю, як до тебе при┐хати. Справдi сьогоднi твiй день народження? Може... К р а в ц о в. Нi, не збрехав - сьогоднi стукне дев'ятнадцять! Пiде двадцятий. Летять роки! О л е н к а. То будемо справляти день народження. Тiльки випивки у мене нема║. К р а в ц о в.У мене ║ трохи розведеного спирту. Але взна║ капiтан - уб'║ на мiсцi! О л е н к а. Ти любиш випити? К р а в ц о в. Нi. О л е н к а. А я раз була п'яна, на випускному... К р а в ц о в. Що ж ти робила п'яною? О л е н к а. Цiлувалася з хлопцями... (Пауза, всмiхнулася). В записках. Гра така ║. А ти пам'ята║ш випускний? Хата затемню║ться. На авансцену виходить Скирда, назустрiч - Вiчний. В i ч н и й. Рядовий Вiчний за вашим наказом прибув!, С к й р д а. Поранений? В i ч н и й. Майже нi, товаришу капiтан! Пауза. С к и р д а. Завдання. В i ч н и й. Слухаю, товаришу капiтан! С к и р д а. Ручний кулемет, побiльше дискiв - i на дорогу, де мiсток. Зна║ш? В i ч н и й. Примiтив. С к и р д а. Поки не вiдiйдемо, тримайся! В i ч н и й. ксть! (Пауза), С к и р д а. Можеш не повернутися. (Пауза). Солдатську книжку! (Довга пауза). Дiти ║? В i ч н и й. Дво║. (Пода║ книжку). Хлопчики. С к и р д а (не бере). Пошлю iншого. В i ч н и й. Вiзьмiть! С к и р д а. Подумав? В i ч н й й. Вiйна!.. Що ж тут думати... С к и р д а (бере книжку). Одному важко буде. Вiзьми з собою Кравцова. В i ч н и й. Я сам! С к и р д а. Кравцов не боягуз! В i ч н и й. Знаю. Але вiн молодий, йому ще жити... Пiду, товаришу капiтан. (Виходить). С к и р д а. Вiйна священна, i солдати святi! Висвiтлю║ться хата. За столом Оленка, Кравцов. На столi горить свiчка. О л е н к а. На випускному я танцювала, танцювала! (Дивиться на Кравцова). Давай потанцю║мо, Кравцов! К р а в ц о в. Без музики? О л е н к а. Згада║мо ту, що на випускному. Виходить iз-за столу. Кравцов несмiливо торкнувся стану Оленки, повiльно танцюють, а десь далеко народжуються звуки вальсу. Кравцов нахиля║ться, мов хоче поцiлувати Оленку, дiвчина вiдстороню║ться, обо║ зупинилися. Мовчать. К р а в ц о в. Закiнчиться вiйна - зустрiнемося. Побачиш, при┐ду! О л е н к а (посмiхнулася). Квитка не дiстанеш. К р а в ц о в. А я не по┐здом. О л е н к а. Лiтаком? К р а в ц о в. Я при┐ду до тебе... (Зупинився, потiм глянув на голубих оленiв). Ось на них, на голубих оленях! В заметiль таку, що тiльки в нас бува║, - непроглядну, як бiлий дим. На голубих оленях! Вони мчатимуть, як ось цi... Вiтром мчатимуть! О л е н к а. Голубих оленiв не бува║, я ┐х придумала. К р а в ц о в. Раз ти придумала, то вони ║! I я ┐х знайду! При┐ду i скажу: плонко, Роксолано, Жанно д'Арк, по┐хали!.. О л е н к а. Куди?! К р а в ц о в. Свiт дивитися! Я тобi покажу такi дивовижнi кра┐! О л е н к а. А ти ┐х бачив? К р а в ц о в. Снилось або уявляв! Може, по┐демо в чужi землi допомагати революцiю робити? Ол е н к а. Не бо┐шся? К р а в ц о в. Я... Та от завтра бiй, i я пiду! Хай уб'ють, не боюся! О л е н к а (тихо). А хто до мене при┐де? К р а в ц о в (подумав). Нi. Я виживу! Щоб до тебе повернутися! О л е н к а. Виживи, Кравцов! Пауза. Заходить Ковалиха, пильно подивилА с я на них. К о в а л и х а (до Оленки). Пора спати. До сусiдiв iди. О л е н к а (пiдвелА с я). Iду... К р а в ц о в (теж пiдвiвся, до Оленки). Ми завтра переходимо на iншi позицi┐. О л е н к а. До побачення... (Виходить). К о в а л и х а. "На iншi позицi┐" - командир... Лягай спати! К р а в ц о в. Я на посту. К о в а л и х а. Спи - не вкрадуть. (Виходить. З порога). Свiчку загаси, коли лягатимеш, а то ще пожару наробиш. К р а в ц о в (ходить по кiмнатi). Я найду ┐┐ пiсля вiйни! Знайду!.. А може, я ┐й не сподобався? Я ж некрасивий. Бач, лошам мене обiзвала. Може, я й схожий на лоша. Стрижений. Нiчого! За вiйну я ще таке волосся вiдпущу! (Пауза), До сусiдiв пiшла... Де тi сусiди? Де ┐┐ знайти? Непомiтно для Кравцова заходить Оленка. Ол е н к а. Я тут... Кравцов пiдбiга║ до не┐, хоче обняти - i не смi║, опуска║ руки. О л е н к а. Не хочеться спати. Помовчали. К р а в ц о в. плонка... А завтра будеш Жанна. Дивна ти... Придумала - кожен день нове iм'я!.. О л е н к а. А квiти ж мають по кiлька назв. к така квiтка. Любка дволиста, а ще вона назива║ться нiчниця, нiчна фiалка, I ще вона ма║ назву, зна║ш яку? (Пауза). Люби-мене-не-покинь... Обо║ знiяковiли, мовчать. Чути вальс. Затемнення. На авансцену виходять Ковалиха i Скирда. К о в а л и х а. Лiкаря нема║... Таке у вас вiйсько! С к и р д а. З оточення виходимо. К о в а л и х а. Довоювалися. С к и р д а. Як пораненi? К о в а л и х а. Чоловiк тридцять треба тут лишити. С к и р д а. Ранком нiмцi увiйдуть. К о в а л и х а. Люди розберуть, приховають. С к и р д а. Спасибi. К о в а л и х а. Розпорядися, щоб зброю i що положено забрали у них. С к и р д а. ксть! К о в а л и х а. Спирту дiстань. Рани нiчим промивати. С к и р д а. Нема║. К о в а л и х а. А ти дiстань! Треба! С к и р д а. ксть! Розходяться в рiзнi боки. В тишi десь здалеку чути поодинокi пострiли, короткi черги i звуки вальсу. Перемiна свiтла. На тапчанi сидить Ковалиха, в руках-зiм'яте полотно з червоними квiтами, обличчя наче закам'янiло, стало ще суворiшим. На столi горить свiчка. Заходить Скирда. Пауза. С к и р д а. Спасибi. I вiд командира корпусу подяка. (Пауза). Не журiться. Ми ще повернемось!.. Пауза. К о в а л и х а. Вам, командирам, матерi вiддали дiтей сво┐х, дiтей довiрили... А ви втiка║те, i ┐х втiкачами зробили. Втiкачами i... (Пауза). Насмiявся ваш солдатик... над онукою. Над Оленкою насмiявся. Скирда (його аж хитнуло вiд несподiванки). Брехня. К о в а л и х а (пiдняла на Скирду важкий погляд). Я багато прожила... для тако┐ брехнi. С к и р д а. Хто? (Не то запитав, не то вiдповiв). Кравцов... (Пауза). Де Оленка? К о в а л и х а. Не знаю, куди понесла свiй сором. С к и р д а (хрипло). Трибунал!.. К о в а л и х а. п┐ батько в першi днi загинув... Я не сказала, душу ┐┐ берегла. (ПiдвелА с я). Вам би трибунал! Щоб матерi судили... Пауза. Скирда ступив до Ковалихи. Чого печеш очима, скажений! С к и р д а (якимось чужим голосом). Я сам... Без трибуналу... Сам!.. (Виходить). Пауза. К о в а л и х а. Скажений... (Виходить за ним). Через деякий час в хату вбiга║ Кравцов, видно, вкрай схвильований. Зупинився. Швидкий погляд, наче щось шука║... Схопив вiдерце з фарбою, пензель i великими лiтерами написав на стiнi: "Кохаю... Чекай! Кравцов". Ще раз оглянув, нiби хотiв на все життя запам'ятати палац Оленки, - i вибiг. Сцена темнi║. Десь далеко кулеметна черга. Вибухи. Iде бiй. Розпанахав темряву крик Скирди: "Мовча-а-ать!!!" Освiтлю║ться авансцена. На вiддалi стоять один проти одного Скирда i Кравцов. Кравцов з гвинтiвкою за плечима. Зблiдле, аж крейдяне обличчя, згорблений, наче старий... Скирда впився в нього поглядом. Довга, занадто довга для них обох хвилина. Скирда повiльно вийма║ з кобури наган... Кравцов знiма║ з плеча гвинтiвку, обережно, нiби вона зi скла, кладе ┐┐ на землю, зняв пiлотку, затис ┐┐ в руцi i виструнчився. Скирда пiдняв руку з наганом. Мiж ними вже стала смерть. Цi║┐ хвилини заходить Вiчний. Тримаючи за дуло, тягне ручний кулемет, зупинився... повiв поглядом на Скирду, Кравцова, потiм зробив два кроки, наче п'яний, i впав мiж ними... Затемнення. Десь покотився бiй i затих... Поволi, наче входить свiтанок, освiтлю║ться хата. Оленка сто┐ть бiля вiкна, опустила голову. Ковалиха сидить на канапi, дивиться на не┐. К о в а л и х а (тихо). Збезчестити себе у вiсiмнадцять лiт... О л е н к а. ...Вже казала тобi. Я кохаю його! (Пауза. Глянула бабi в очi). Чу║ш, бабо, кохаю! (Пауза). I вiн... (Жест у бiк слiв, написаних Кравцовим). К о в а л и х а. Три слова. Залишилися тiльки слова... КАРТИНА ДРУГА Хата. За столом лейтенант Чорний. Молодий чубатий красень. На столi, поверх розкиданих паперiв, лежить пiстолет. По другiй бiк столу сто┐ть Оленка, ┐┐ важко впiзнати. Великi чоботи, подертий кожушок, пов'язана вовняною хусткою. Видно, дуже стомлена. Лейтенант спiдлоба дуже суворо, на його погляд, дивиться на дiвчину. Пауза. Ч о р н и й. Почнемо спочатку? О л е н к а. Як хочете. Ч о р н и й. Будеш правду говорити? О л е н к а. Буду. Ч о р н и й. Не казки розповiдати, а правду! О л е н к а. Правду. Ч о р н й й. Вiд населеного пункту, в якому ти проживала, до фронту - чотириста кiлометрiв! О л е н к а. Не знаю, може, й чотириста. Ч о р н й й. Як ти добиралась? О л е н к а. По-всякому. Пауза. Ч о р н и й (намага║ться бути витриманим). Ти перейшла фронт? О л е н к а. Перейшла. Ч о р н и й. За завданням? О л е н к а (помовчала). За завданням. Ч о р н и й. За чи┐м? О л е н к а. За сво┐м. Ч о р н и й (рiзко). Не крути! Хто послав? О л е н к а. Сама себе послала. Ч о р н и й (схопився, але потiм знову сiв. Пауза). Одна перейшла чи з групою? О л е н к а. Одна. Ч о р н и й. Який об'║кт тебе цiкавить? Тут, на фронтi? О л е н к а. Енська частина. Ч о р н и й. Ти така на┐вна, така хитра, чи гада║ш, що я вже такий телепень? Перейшла фронт! Ми язика не можемо взяти, а вона перейшла фронт! Тобi фрiци придумали легенду нi к чортовiй матерi!? (Вдарив кулаком по столу). Завдання, шифр, зв'язки!.. Викладай, коли хочеш жити! О л е н к а. Чого ви кричите? (Розв'язала хустку, вона упала на плечi). Ч о р н и й (схопився, бiга║ по хатi, поглядаючи на Оленку, зупинився). Коли зайшла у ваше село, як ти назива║ш, енська частина? О л е н к а. Перед вечором. Ч о р н и й. А пiшла з села? О л е н к а. На свiтанку. Ч о р н и й. То ти знайома була з тим солдатом десять годин?.. Оленка мовчить, схилила голову. I так покохала його, що прийшла шукати милого аж на фронт. (Пауза. Посмiхнувся). А може, фрiци i не дурнi... Складаючи легенди, дiяли за принципом: чим невiрогiднiша брехня, тим бiльше схожа на правду! (Пауза). За яку плату вони тебе купили? О л е н к а (подивилася на лейтенанта). Ви таке говорите, нiби божевiльнi. Ч о р н и й. Ти... (Стримав образливе слово. Бере зi столу папiрець). Твiй? О л е н к а. Так. Ч о р н и й. Тут написано: "Здрастуй, Кравцов!" Що це таке? О л е н к а. Хотiла написати йому листа. Ч о р н и й. Чому не дописала? О л е н к а. Не знала, що далi писати. Ч о р н и й. Не зна║ш, де вiн, а листа пишеш? О л е н к а. Так. Ч о р н и й. Може, вiн теж шпигун? О л е н к а. Шпигун... У вас не всi дома. Ч о р н и й (скипiв). Востанн║ попереджаю: або кинь брехати, або прощайся з бiлим свiтом. Iди подумай! Оленка виходить. (Ходить по кiмнатi, потiм зупинився, розмовля║ сам з собою). Лейтенант Чорний, давай поговоримо з тобою наодинцi. Уяви: ти не особист, а звичайна собi людина, i тобi розповiли звичайну житт║ву iсторiю. В селi зупинилась вiйськова частина, яка виходила з оточення. Молода дiвчина закохалася в молодого солдата. Закохалася до червоних вогникiв. Солдат пiшов - а вона, ризикуючи життям, розшуку║ його. Повiрив би? Хтозна... (Пауза). Давай тепер пiдiйдемо до цi║┐ справи з другого боку - ставлю себе на ┐┐ мiсце... Моя Тамара на фронтi, а я лишився в тилу. Потопав би за цотириста кiлометрiв, щоб перейти фронт, щоб знайти ┐┐, знаючи: мене в цiй подорожi можуть коцнути. Ну, скажи, лейтенанте, пiшов би? Говори, тут нема║ нiкого!.. Нi! Не пiшов би... В тилу зв'язався б з партизанами або з пiдпiльниками i воював би з фрiцами... А якби не Тамара, а Люся? Теж не пiшов би. (Пауза). А може, мо║ кохання, як кажуть, не з тi║┐ опери?.. Десь глибоко в душi ти вiриш цiй красивiй дiвчинi. В не┐ чистi, невиннi очi... (Бере зi столу комсомольський квиток). Вона прийшла з комсомольським квитком... (Розгляда║ квиток). Видно, у восьмому класi вступала в комсомол. На фото ще зовсiм дитя. (Пауза). А коли вона справдi так коха║? Але ж, товаришу лейтенант, ворог пiдступний... Хтось мав рацiю, коли сказав: краще розстрiляти десятьох невинуватих, нiж помилувати одного шпигуна. Вiдкинь лiрику, лейтенанте... (Рiшуче вiдчинив дверi). Заходь! Заходить Оленка, зупиня║ться посеред хати, втомлена, аж хита║ться. Ч о р н и й. Може, тобi води?.. О л е н к а. Я ┐┐ напилася досить, поки перепливала... (Пауза). Лейтенант ходить по кiмнатi, потiм сiда║ за стiл. Перемага║ вагання. Ч о р н и й. Слухай, "закохана"... Тебе треба було б до стiнки... але я вiдпускаю. I котись вiд фронту подалi! Чого сто┐ш, свiтиш очима?! О л е н к а (простяга║ руку). Квиток. Ч о р н и й (пода║ квиток). Вiзьми. Оленка виходить. Який з мене особист? Подам рапорт, на передову в пiхоту пiду, там легше. А дiвчина гарна... (Пауза). Фронт, а менi дiвчата в головi. Кiнчиться вiйна - закохаюсь у сто дiвчат, у сто i не менше. Лiворуч сцени опуска║ться наче аркуш паперу в клiтинку... На ньому - проекцiя листа: "Здрастуй, Кравцов!.. Я вже теж в армi┐ - стою, регулюю..." Чутно, поряд проляга║ дорога, гуркiт машин, голоси: "Чого пригляда║шся, красуня?", "Свого пiзна║ш!", "Катюша, привет!", "Брось в кузов пару улыбок!", "Маша, привет с Гурзуфа!". "...Сотнi тисяч пройшли, про┐хали повз мене, а тебе не побачила... I ще боюсь зустрiтися з тим пришелепкуватим лейтенантом..." Згаса║ лист. Освiтлю║ться фронтова землянка. За саморобним столом сидить старший лейтенант Чорний. Ася, капiтан медично┐ служби, молода жiнка, перев'язу║ йому руку. Ч о р н и й. Якщо вже саме медичне начальство перев'язу║, - заживе. (Пауза. Дивиться на Асю). Очi у тебе, як шахти - i дна не видно. А с я. У тво║му батальйонi ║ обмороженi? Ч о р н и й. Добре, що на вiйну посилають i красивих жiнок, - воювати легше. (Несподiвано для Асi обняв ┐┐ здоровою рукою i поцiлував. Ася, наче мiж iншим, дала йому ляпаса i продовжу║ перев'язку. Чорний потира║ щоку). Це замiсть таблеток, щоб температуру збити. Ася Михайлiвна, вдар у другу щоку для симетрi┐. А с я (кiнчила перев'язку). Пiслязавтра на перев'язку. Ч о р н и й. Тобi б десь у театрi за роялем сидiти - ручки до бiса хорошi,, а ти на фронт. А тут кулi, як бджоли над гречкою, лiтають, дзижчать, ще якась ужалить. А поки цього не сталося... (Знову хоче ┐┐ обняти, Ася знову да║ ляпаса). А с я. Нiби й затишшя на позицiях твого батальйону, а поранених чимало. Ч о р н и й. З лiво┐ ти б'║ш слабкiше... Просись у госпiталь тиловий - на передовiй сво║ вже вiдробила. А с я (строго). Товаришу старший лейтенант!.. Ч о р н и й. Зрозумiв - вiдставить лiрику. Обморожень поки що нема║. А пораненi ║, i чимало - для затишшя... Нiмцi снайпера десь примостили. Нiчого. Командування обiця║ i менi снайпера дати. Заходить Оленка в кожусi, валянках, у шапцi. Через плече гвинтiвка. О л е н к а. Товаришу лейтенант, прибула у ваше розпорядження! Ч о р н и й (глянув на Оленку, потiм аж нахилився вперед, не вiрить сво┐м очам). Товаришу капiтан медично┐ служби, галюцинацi┐ можуть бути вiд тако┐ рани, як у мене? (Пiдвiвся, пiдiйшов до Оленки). Це ти?! О л е н к а. Я. Ч о р н и й. Знову до мене? О л е н к а. У ваш батальйон. А с я. Ви знайомi? Ч о р н и й. Родичi. (До Оленки, строго). Документи! Оленка пода║ солдатську книжку. Як ти потрапила на фронт? О л е н к а. Попросилась... взяли. Ч о р н и й. Знайшлись такi, що повiрили? О л е н к а. Як i ви колись, товаришу лейтенант! Ч о р н и й (поправив). Старший лейтенант! Я тобi й зараз не вiрю. Вiзьму й вiдкомандирую... О л е н к а. Фронт великий, робота знайдеться. Ч о р н и й (розгляда║ книжку). Регулiровщиком була, тепер снайпер. Училася? О л е н к а. Училася. Ч о р н и й. Я тебе ще по всiх статтях перевiрю. Пiдкрiплення назива║ться. Не вiрю я в патлатих солдатiв. А с я. Старший лейтенант! Ч о р н и й. Не про тебе мова. А с я (пiдходить до Оленки). Будемо знайомi. Ася. О л е н к а (пода║ руку). Оленка... Ч о р н и й. Пiдкрiплення! Оленка... А с я. Будеш жити в цiй землянцi. Чорний здивовано глянув на Асю. Ч о р н и й. Це не ваша резиденцiя, а мiй батальйон, i господар тут я. Житимеш у першiй ротi. Ч у т и г о л о с. Товаришу старший лейтенант, прибув начальник штабу. Ч о р н и й. Iду!.. (До Оленки). Гаразд, лишайся тут. Котелок, ложка, кухоль, сподiваюсь, ║, а кухню носом почу║ш. (До Асi). Ходiмо, капiтане медично┐ служби, проведу тебе, щоб бджола не вкусила. А с я (до Оленки). Я до тебе буду заходити. Розташовуйся, вiдпочивай. Ч о р н и й (виходить з Асею. Ще раз подивився на Оленку). Пiдкрiплення!.. Оленка лиша║ться сама, втомлено опуска║ться на ослiнчик. Затемню║ться землянка, висвiтлю║ться лист: "...Здрастуй, Кравцов!.. Вбила першого нiмця, людину вбила, а мене поздоровляють... Ось яка вона, вiйна... Морози страшнi, а ти, Кравцов, я ж знаю, ходиш розхристаний. Бережись простуди i кулi бережись... Наступа║мо, мiня║мо землянки, а вони схожi, як сестри. Батальйон наш iнтернацiональний - зi школи знала, що в нас багато народiв, а тут на очi побачила. Всi мови почула. В атаку iдуть на однiй: "За Советскую Родину!" Повар-черкес, молодий, красивий, танцю║, як бог. Обiцяв у День Перемоги нам десять баранiв засмажити..." Характерними звуками "морзянки" через лист проповза║ телеграфна стрiчка: Отдел учета персональних потерь сержантов солдат Советской Армии сообщите имя отчество Кравцова Зникають лист i телеграма, висвiтлю║ться землянка. Оленка сидить на ослiнчику, без кожушка, на грудях орден Вiтчизняно┐ вiйни 2-го ступеня. Заходить Чорний, кожух розстебнутий, шапка на потилицi... зупинився, запалю║ цигарку. Ч о р н и й. Заходить бойовий командир, треба пiдхопитись - очима ┐сти начальство, а вона не помiча║. Чому? Тому що я сам розбалував. А чому розбалував? Тому що для мене патлатий - то не солдат... (Пiдiйшов до Оленки, ледь не торкнувся ┐┐ грудей, вона вдарила його по руцi). Чого ти, кiшка стозуба, - я хотiв ордени роздивитись... Ще молоко на губах, а уже орден... Скiльки ти коцнула фрiцiв пiдраховують, а скiльки я - нема нiкому дiла. Менi положено. Пишеш? О л е н к а. Пишу. Ч о р н и й. Шука║ш? О л е н к а. Шукаю. Ч о р н и й. Де папiр береш? Начштабу привозить?.. О л е н к а. Начштабу. Ч о р н и й. Ти його теж через сво┐ оптичнi (жест) на мушку взяла. Кравцов тебе любить, начштабу тебе любить, i я тебе люблю. Сьогоднi навiть снилось, цiлував тебе. Розповiсти - як? О л е н к а. Не треба. Ч о р н и й. Краще покажу. (Обнiма║ Оленку, нiби хоче поцiлувати, Оленка вирвалась). Кинь думати про свого Кравцова. Скажи начштабу, хай не приносить папiр - покохай (жест, мовляв) мене, ми з тобою по-сiмейному до Берлiна... Оленка вперше звела погляд на Чорного. Чого нацiлилась оптичними? О л е н к а. Коли будете давати рукам волю або говорити всяке... пристрелю! Ч о р н и й (аж вiдсахнувся). Ти що! Вiд тебе всього можна чекати. Пожартував! (Пауза). До Берлiна ще далека дорога. Он до млина не дiйдемо. Стояв млин, дiти на ньому гралися, i хто знав, що у вiйну вiн буде висотою сто тридцять сiм... Через нього вчора... сорок солдатiв не повернулося з атаки. На який хрiн ця висотка!.. Десь комусь на картi муля║ очi. Але ┐м виднiше. Твiй начштабу теж в атаку з солдатами ходив... Безстрашна особа... Заходить Ася. (Схопився, напiвсерйозно виструнчився, вiдрапортував). Здравiя жела║м, товаришу капiтан медично┐ служби! У довiреному менi батальйонi... А с я. Сидiть. Ч о р н и й. ксть сидiти! О л е н к а. Чого ви так довго не заходили? А с я. Роботи багато. (Засмiялася). Ч о р н и й. Чого вам смiшно, Асю Михайлiвно? А с я. В мене ║ один санiтар, колишнiй бригадир колгоспу, так вiн каже, що на фронтi теж треба трудоднi ввести. Бо ║ лiнивi i роботящi, вiдважнi i так собi... Мiж iншим, вiн хоче прийти побачити тебе, Оленко. Каже: "Що воно за дiвчина?" Ч о р н и й. Яка слава про тебе йде... А с я. Тобi теж нiчого ображатися... Ордена одержав?.. Ч о р н и й (розпаху║ кожуха). Ось, новенький. О л е н к а. А не казали. Ч о р н и й. Я скромний, а мене Ася не любить, Оленка застрелити обiця║. Нiмцi теж думають, як би мене вбити... От життя!.. Ч у т н о г о л о с. Товаришу старший лейтенант, начштабу при┐хав. Ч о р н и й (до Оленки). Це ти його приманила, iншi батальйони живуть спокiйно, а в мене гостi ледь не кожний день. Iду-у! (Виходить). Пауза. О л е н к а. Начштабу справдi часто заходить. Зайде, помовчить, помовчить i пiде. А с я. Кажуть, його дружина з якимось тиловиком втекла. О л е н к а. Звiдки взнали? А с я. Жiнки ж ║ на фронтi. Для держав бувають та║мницi, а для жiнок - не бува║. Вони знають, що й до тебе начштабу заходить. О л е н к а. Ще поговiр пiде... А с я. Нi, вони знають, що Кравцова шука║ш. О л е н к а. А ви одруженi? А с я. Не встигла. О л е н к а. А родина у вас велика? А с я. Велика, дуже велика... Вiд прабабусi до правнучки... Де вони тепер? Розвiяла вiйна людей. О л е н к а. А у мене тiльки бабуся лишилася... Не пускала з дому... А с я. А ти втекла? О л е н к а. Бабуся знала, що я хочу тiкати... Але вдавала, що не вiда║. Тiльки татову похоронку на столi поклала. Пауза. А с я. Давай пiсля вiйни зустрiнемось... Фронтовi друзi - це вже бiльше, нiж родичi. О л е н к а. Обов'язк