i на Iндiю во┐ни Олександра Македонського серед iнших див зустрiчають людей з собачими головами. В деяких варiантах легенди - цiлий народ за грiхи перевернутий богом в песиголовцiв. 14. Голландцi квакають в багнi - оскiльки Голландiя розташована на низинах, типовою для не┐ була болотиста мiсцевiсть. Чухонцi лазять мурав'ями - в просторiччi чухонцями називали фiннiв i взагалi племена карельського походження, якi жили поблизу Петербурга. Пiзна║ш жида там в свинi - слово жид у тi часи та й значно пiзнiше не сприймалося як лайливе слово чи прозвище ║вре┐в. Гишпанець - iспанець. 16. Мовби Еней по поштi ллив - тобто ┐хав по поштовому тракту, де на кожнiй станцi┐ мiняли коней (на перекладних), ┐хати на перекладних - найбiльш швидкий у давнi часи, до появи залiзниць, спосiб сполучення. Крiм сухопутного поштового сполучення, була також пошта рiчкова i морська (див. коментар: IV, 59). 17. Роменський тютюнець курив - мiсто Ромни (зараз Сумсько┐ областi) здавна славилося сво┐м тютюном. Шабас, шабаш - кiнець; тут у значеннi: кiнець мандрам. 18. Троянцi нашi чуприндирi - чуприндирi - тi, що носили довгий чуб, оселедцi. Були неодмiнною прикметою запорiзького козацтва. Зникли пiсля лiквiдацi┐ Запорiзько┐ Сiчi у 1775 р. разом з останнiми представниками низового козацтва. Ташоватись, ташуватись - розташовуватися, розмiщатися. 19. Троянцi прибули на призначене богами мiсце для заснування Риму в одну з областей Середньо┐ Iталi┐ - Лацiю, володiння царя Латина, сина бога поля Фавна i нiмфи Марiки (в Котляревського - Мерика). Носили латанi галанцi - галанцi - штани з голландського сукна, якi звичайно носили слуги укра┐нського панства, зокрема козачки; вузькi панталони (К.). А в кiтьки крашанками грали - йдеться про поширений звичай грати на Великдень у крашанки. Грали навбитки, тобто стукалися крашанками з гострого кiнця. Той, чи║ яйце лишиться цiлим, забира║ надбите яйце партнера собi. Гра навбитки - сво║рiдне мистецтво. Треба було вмiти взяти яйце так, щоб удар прийшовся якраз по центру, де шкаралущу найважче розбити, добре стиснути його в руцi, але щоб не роздавити, бити з рiвною силою з того й другого боку - хто б'║ по нерухомiй крашанцi, ма║ бiльше шансiв виграти. Багато важило умiння вибрати для гри яйце з мiцною шкаралущею. Бувало, йшли на хитрощi: робили з обох кiнцiв яйця - гострого i тупого - непомiтнi проколи голкою, видували бiлок i жовток, а потiм заливали всередину розтоплений вiск. Таке яйце звалося вощанкою, його звичайне яйце розбити не могло. Тому грати вощанкою вважали недозволеним прийомом. А взагалi в такiй грi в межах правил йшли на всiлякi хитрощi, iнколи найнесподiванiшi. В кiтьки - варiацiя гри крашанками: котити по землi. Оскiльки саме вона названа в Котляревського, ║ пiдстава вважати, що в тi часи була популярнiшою вiд гри навбитки. Тут цей вислiв вжито у значеннi: хитрили один перед другим, щоб сво║ тiльки показати i з рук не випустити, а - чуже забрати. 20. Фавн (у римлян) - бог лiсiв, полiв i лук, покровитель стад i пастухiв. 21. Дочка була зальотна птиця - тут у значеннi: незвичайна, виняткових досто┐нств. В образi Лависi змальований народний iдеал дiвчини. Першими названi найголовнiшi з народного погляду досто┐нства: чепуруха, проворна, тобто роботяща, а вже потiм - гарна. Далi йде повнiше змалювання зовнiшностi i вдачi. Бурлескне обiгрування тут вiдсутн║ зовсiм. Лавися в 21 - 22-й строфах дуже нагаду║ Наталку Полтавку з однойменно┐ п'║си I. Котляревського. Приступна, добра, не спесива - порiвняй у п'║сi "Наталка Полтавка": Ой, я дiвчина Полтавка, А зовуть мене Наталка: Дiвка проста, не красива, З добрим серцем, не спесива. Порiвняй також з образом укра┐нсько┐ молодицi Дiдони (I, 21). 22. Що вашi гречеськi ковбаси! - йдеться про ковбаси, що ┐х виготовляли греки, якi жили колонiями на Укра┐нi. Особливо вiдома була колонiя в Нiжинi, в добу Котляревського вона ще зберiгала етнiчну вiдокремленiсть. Грецькi ковбаси не круглi, а плескуватi, виготовлялися особливим способом. Вiд грекiв укра┐нцi перейняли вмiння коптити ковбаси. Що ваш первак грушевий квас! - квас, на виготовлення якого йшли грушiдички. Завiйниця од не┐ вхопить - завiйниця - гострий, пекучий бiль у животi. Що не доспиш петрiвськой ночi - Петрiвка - середина лiта, коли ночi найкоротшi. Тягнулася Петрiвка з дев'ятого тижня пiсля пасхи до 29 червня (за ст. ст.). Те по собi я знаю сам - ║дине мiсце в поемi, де I. Котляревський прямо говорить про сво║ особисте, iнтимне. В молодi роки вiн був дуже закоханий у дiвчину, аде одружитися з нею не змiг. Так i прожив усе життя неодруженим. 24. Один був Турн, царьок нешпетний - нешпетний (пол.) - непоганий. У Вергiлiя Турн - цар iталiйського племенi рутулiв, пiдкореного римлянами. Земля, де жило це плем'я, звалася Лацiум; столиця Ардея. Турн - небiж царицi Амати, дружини Латина. 26. Вся строфа побудована на прислiв'ях одного змiсту: "Не кажи "гоп!", поки не перескочиш". Одна житейська мудрiсть, вивiрена досвiдом поколiнь, пода║ться нiби пiд рiзними кутами зору, варiю║ться - з якого боку не глянь, а правда таки лиша║ться правдою. Придивившись ближче, можна вгадати в складi строфи кiлька прислiв'┐в безсумнiвно народного походження: "Нiхто не зна║, що його чека║", "Не розгледiвши броду, не лiзь у воду", "Поспiшиш - людей насмiшиш", "Коли чого в руках не ма║ш, то не хвалися, що тво║", "Перше в волок подивися, тодi i рибою хвалися". Однак з прислiв'ями та приказками в "Ене┐дi" справа сто┐ть так, як з пiснями в "Наталцi Полтавцi", - в рядi випадкiв не можна певно сказати, де пiсня народна, а де - автора п'║си. 27. I ждали тiлько четверга - тобто чекати слушного дня для тако┐ важливо┐ справи, як сватання. Такими днями вважали вiвторок, четвер, суботу. Понедiлок, середа, п'ятниця - важкi днi. Олександр Потебня, згадуючи пiсню "Я в середу родилася, горе менi, горе", пише: "...Але четвер, зда║ться, легкий день: "Не тепер, так в четвер"; в багатьох мiсцях сватання починають в четвер або в суботу" (Потебня А. А. О доле и сроднь┐х с нею существах. - Харьков, 1914. - С. 193.). 29. Капуста шаткована - на вiдмiну вiд сiчено┐ звичайним ножем, рiжеться на тонкi довгi смужки спецiально для цього пристосованим ножем. М'ясопуст - днi, коли за приписами церкви дозволялося ┐сти м'ясо. Троянцi, поки добралися до царства Латина, настiльки вибилися iз запасiв, що мусили тамувати голод немудрими та малопоживними пiсними на┐дками, поширеними серед посполитих - бiднякiв та козацько┐ сiроми. Серед цих на┐дкiв: Рябко - страва з гречаного борошна i пшона, в назвi вгаду║ться iронiчний пiдтекст - для Рябка, мовляв. Тетеря - страва з розведеного борошна або товчених сухарiв. Саламаха - страва з рiдкого гречаного тiста, в пiст на олi┐, а то й просто не засмажена. В складеному Миколою Гоголем словничку до "Ене┐ди" Котляревського чита║мо: "Саламаха - борошно житн║ або пшеничне, киплячою водою розведене з додаванням солi i варене доти, поки увариться подiбно до густого киселю" (Гоголь Н. В. Полн. собр. соч. - М., 1952. - Т. 9. - С. 499). 30. Носатка - старовинна череп'яна посудина з ручкою i довгим носиком-жолобком. Щось подiбне до нинiшнього кофейника. Служила також мiрою для рiдини. Бували носатки мiсткiстю до трьох вiдер i бiльше (на зразок античних амфор). Що деякий i хвiст надув - тут у значеннi: помер. 33. Пiярська граматка - найпоширенiша шкiльна граматика латинсько┐ мови в Польщi друго┐ половини XVIII - першо┐ половини XIX ст. Мала також значне поширення на Укра┐нi та Бiлорусi┐. Для цих регiонiв друкувалася в Бердичевi при католицькому монастирi. Назва "пiярська" походить вiд католицького чернечного ордену пiарiв, члени якого, крiм звичайних для ченцiв обiтниць, зобов'язувалися безплатно навчати молодь, звичайно ж, у сво║му католицькому дусi. Орден мав сво┐ школи як в Польщi, так i на зайнятих Польщею укра┐нських землях. Полуставець - молитовник з мiсяцесловом, святцi (календарний список християнських "святих" та свят на ┐хню честь), обов'язкова приналежнiсть тогочасних шкiл. Назва походить вiд одного з типiв старовинного письма - пiвуставу. Окто┐х (восьмигласник) - книга, в якiй мiстилися церковнi спiви на весь тиждень, розписанi на вiсiм голосiв (лат. осtavа - вiсiм). 34. Тройчатка - нагай на три кiнцi. Субiтки - в суботу звичайно школярi повторювали перед дяком-бакаляром все, що вони вивчили протягом тижня. Хто не все знав чи не твердо вiдповiдав, того карали рiзками. А то й всiм пiдряд давали "пам'ятного". Жила традицiя "суботнього дня" довго, мало не до кiнця XIX ст. У 33 - 34-й строфах кiлькома штрихами дано яскравий малюнок дякiвсько┐ школи, яка протягом столiть iснувала на укра┐нських землях. Дяк - головна фiгура в церковному богослужiннi пiсля священика. Таким вiн залишався i в школi. Читання було тiсно пов'язане з церковним спiвом, що вiдбилося i в "Ене┐дi": поряд з граматикою - окто┐х. Уже в першiй з точно датованих церковних книг - Остромировому ║вангелi┐ 1057 р. зустрiча║мо так званi "знаки возглашенiя", якi свiдчать, що текст призначався для наспiвного читання. 38. Клечання - наламане та нарубане з дерев гiлля з листям, яким на зеленi свята прикрашають хату та двiр. Шпалери - були поширенi на Укра┐нi уже в XVII ст. Становили собою килими з рiзних тканин, якими оббивали стiни житла. На шпалери часто наносили сюжетнi чи пейзажнi малюнки. Шпалери, на полотно яких наносився малюнок фарбами, називали ще колтринами. У XVIII ст. появилися близькi до нинiшнiх друкованi паперовi шпалери. 39. Богомаз - iконописець i взагалi живописець, маляр. Слово в народi само по собi не мало негативного забарвлення. В "Салдацькому патретi" Григорiя Квiтки-Основ'яненка чита║мо: "...А у тiй слободi щонайлуччi богомази..." (Квiтка-Основ'яненко Г. Твори: В 2 т. - К., 1978. - Т. 1. - С. 24). Ренське (рейнське) - сорт привозного вина. Курдимон (кардамон) - пiвденна рослина з сiмейства iмбирних. Насiння з нього служило пряною приправою. Спуст - мiра горiлки: тро║ вiдер. Запуст - заговiни, пущення, останнiй день перед постом, коли готували особливо багатий обiд з скоромних (м'ясних або молочних) страв. З старосвiтського хутора до мiста ┐здять не часто. Тому по┐здку "за мальованням" використовують i для закупки "розного припаса", до якого входить всього-навсього рейнське й пиво, - напоказ. Всi iншi "заморськi вина", якi питимуть гостi Латина, - домашнього виробу. Тут i в подальших строфах щедрим джерелом гумору служать претензi┐ скупого та провiнцiально вiдсталого хуторянина Латина на царський, великопанський блиск i пишнiсть. 40 - 41. "Мальовання" - те саме, що росiйськi "лубочнi картинки", "лубок" (назва - вiд корзин iз лубу: кори липового дерева, в яких мандрiвнi крамарi розносили свою продукцiю). Латин прийма║ лубок (тодiшнiй мистецький ширпотреб) за "роботи первiйших майстрiв". У панських будинках дорогi картини на полотнi i шкiрах крiпили до стiн на спецiальних дерев'яних пiдрамниках, а не "лiпили", як малювання в свiтлицi Латина. Уже цей штрих, крiм типових лубочних сюжетiв, яскраво свiдчить, про яку продукцiю йдеться. У перелiку "всяких всячин", якими прикрасили стiни Латинового палацу, I. Котляревський дотриму║ться iсторико-хронологiчно┐ послiдовностi: вiд прадавнiх легендарних часiв (укра┐нська примовка: "За царя Гороха, як людей було трохи"; росiйська: "Давно, когда царь Горох с грибами воевал" - Даль. - С. ЗО) до реальних iсторичних постатей друго┐ половини XVIII ст. Як Александр царевi Пору Давав iз вiйськом добру хльору - картина зображу║ битву царя Олександра Македонського з iндiйським царем Пором. Чернець Мамая як побив - йдеться про по║динок ченця Пересв║та з татарином перед Куликовською битвою (1380). Про Куликовську битву (Мама║в║ побо┐ще) iснувало багато лубочних сюжетiв. Як Муромець Iлля гуля║, як б'║ половцiв, проганя║ - як Переяслiв боронив - про Iллю Муромця, його подвиги, перемогу над Солов'║м-розбiйником теж вiдомо багато лубочних сюжетiв. Бова з Полканом як водився. Один другого як вихрив - сюжет про Бову-королевича походить з Францi┐, там вiдомий уже в добу розквiту рицарського роману (XI - XII ст.). У нас Бова з'явився десь у кiнцi XVI - на початку XVII ст. як герой повiстi. Мав широку популярнiсть, з лiтератури перейшов у народну творчiсть, перейнявши риси героя казок. Серед подвигiв Бови-королевича - перемога над страховиськом, напiвлюдиною-напiвсобакою Полканом. Майже через сто рокiв пiсля виходу "Ене┐ди" у ки┐вському лубочному виданнi 1896 р. Бова на iлюстрацi┐ зображений у типовому одязi запорiзького козака. Тут образ Бови злився з образом козака-нетяги Голоти. На славному рицаревi Опанча рогозовая, Поясина хмелевая, А на ногах сап'янцi, Що видно п'яти i пальцi. А ще на Бовi бiдному шапка бирка, Зверху дiрка, Хутро голе, Околиця - чисте поле, Вона травою пошита, Дрiбним дощем прикрита (див.: Кузьмина В. Д. Рыцарский роман на Руси: Бова. Петр Златых Ключей. - М., 1964. - С. 99). Продовжу║ жити Бова i в сучасному укра┐нському фольклорi (див.: Укра┐нськi народнi казки, легенди, анекдоти. - К., 1958. - С. 51 - 61). Як Соловей-харциз женився - Соловей-харциз (розбiйник) - персонаж, вiдомий з росiйських билин, менше - з укра┐нських казок. Нiбито жив у лiсах поблизу Чернiгова i свистом убивав подорожнiх, якi йшли до Ки║ва. Перемiг Солов'я-розбiйника богатир Iлля Муромець. Як в Польщi Желiзняк ходив - Залiзняк Максим (народився на початку 40-х рокiв XVIII ст. - рiк смертi невiдомий) - запорiзький козак, керiвник народного повстання на Правобережнiй Укра┐нi проти польсько┐ шляхти у 1768 р. (Колi┐вщина). Повстання розгорнулося на Правобережнiй Укра┐нi, на територi┐ теперiшнiх Черкасько┐ i Ки┐всько┐ областей, що входили тодi до складу Польщi. Залiзняк прийшов в район повстання з невеликим загоном козацько┐ сiроми iз Запорiзько┐ Сiчi, яка була тодi в нижнiй течi┐ Днiпра. Звiдси - вираз "Як в Польщi Желiзняк ходив". Портрет реального Максима Залiзняка до нас не дiйшов. Мабуть, його й не було. Сучасний дослiдник укра┐нського живопису XVIII ст. П. Жолтковський пише: "Народнi художники... створили сво║рiдну галерею образiв ватажкiв гайдамацького руху. Напевне, iснували ще й iншi, не збереженi до нашого часу народнi полотна на цю тему. Можливо, на такий твiр вказу║ згадка I. Котляревського про картину в свiтлицi царя Латина - "Як в Польщi Желiзняк ходив" (Жолтковський П. М. Укра┐нський живопис XVII - XVIII ст. - К., 1978. - С. 312). Але дослiдник не звернув належно┐ уваги на ту обставину, що Котляревський пише не про живопис, а про лубок, де про портретну схожiсть з оригiналом не дбали. Патрет був француза Картуша - Картуш (Лу┐ Домiнiк, 1693 - 1721) - вiдомий французький розбiйник. Тривалий час очолював ватагу, яка дiяла в Парижi та його околицях. Пригоди Картуша (дiйснi й вигаданi) знайшли широке вiдображення в лiтературi, народних переказах, лубочних картинках. Против його стояв Гаркуша - популярний ватажок гайдамацьких загонiв, запорожець Гаркуша Семен (народився близько 1739 - рiк смертi невiдомий). I пiсля придушення Колi┐вщини очолював селянськi повстанськi загони на Лiвобережжi. Про нього складено багато народних оповiдань i пiсень. А Ванька-ка┐н впередi - Ванька-ка┐н (справжн║ прiзвище Iван Осипов, 1718 - рiк смертi невiдомий) був знаменитим московським злодi║м середини XVIII ст. Один час - ватажок московського злочинного свiту, спiвробiтничав з карним розшуком, видаючи незначних злочинцiв i оберiгаючи тих, з якими був у змовi. Засуджений до смертно┐ кари, яку замiнили карою батогами i каторгою. У другiй половинi XVIII - першiй половинi XIX ст. поряд з Картушем виступав геро║м росiйсько┐ лубочно┐ лiтератури та лубочних картинок. До картинок додавалися бродяжницькi та розбiйницькi пiснi, якi в народi iнколи називали Ка┐новими. Йому легенда приписувала росiйську народну пiсню "Не шуми, мати, зеленая дубравушка". 42. Перед нами поста║ комедiйна, карикатурна картина вбрання вiдсталого хуторянина, що хоче з'явитися перед гостями великим вельможею. На урочистий прийом Латин одяга║ плащ з клейонки, який в той час брали з собою пани в дорогу на випадок дощу, при юму застебнутий циновим, тобто олов'яним, найнижчого гатунку гудзиком. Такi гудзики були на мундирах солдат та чиновникiв нижчого рангу ("братi┐ з циновими гудзиками"). На голову Латин надiв капелюх, тобто теплий шерстяний головний убiр. Капелюхом називали також теплу зимову шапку-вушанку, можливо, саме ┐┐ мав на увазi Котляревський. На ноги Латин надiв киндi, тобто повстянi калошi, призначенi, як вiдомо, для виходу на вулицю в дощову погоду. Обмежений хуторянин вважав ┐х, певне, панським взуттям. В однiй з росiйських билин, записаних у XIX ст., великий ки┐вський князь Володимир "одел галоши да на босую ногу". Обiгранi й рукавички, якi були неодмiнним атрибутом великопанського туалету. Знали безлiч видiв чоловiчих i жiночих рукавичок на всi випадки життя. Аристократи мiняли рукавички кiлька разiв на день (звiдси прислiв'я: "Мiня║, мов рукавички"). Рукавички були статтею iмпорту iз Захiдно┐ квропи. Замiсть таких елегантних рукавичок Латин надiва║ шкаповi рукавицi, тобто пошитi з особливо оброблено┐ кiнсько┐ шкiри. Така шкiра йшла на виготовлення чобiт кращого гатунку, але на рукавички аж нiяк не годилася. Замiсть рукавички - рукавиця. Карикатурний, сатирично загострений образ. 43. кдимашка, адамашка - дорога схiдна тканина, з вiзерунками того ж кольору, що й тканина. Шушон - жiночий верхнiй одяг. Вид капота (К.). 44. В нiмецькiм фуркальцi була - тобто, в платтячку; фуркальце - вiд фуркало - дзига. Волове, кiнне i пiхотне - тут в один ряд з кiннотою i пiхотою поставленi воли, якi тодi були тягловою силою в обозах. I ввесь був зiбраний повiт - повiти введенi на Укра┐нi пiсля скасування полкового устрою у 1782 р. Приблизно вiдповiдали сотнi, а як на сучасний адмiнiстративно-територiальний подiл, - приблизно районовi. 45. Пирiг завдовжки iз аршин - аршин - давня мiра, дорiвню║ 0,711 метра. I соли кримки i бахмутки - див. коментар: I, ЗО. 46 - 47. Рацiя (вiтальна промова) троянського посла близька до тарабарщини, до яко┐ вда║ться Сiвiлла, прощаючись з Ене║м (IV, 1 - 2). Але у ┐┐ мовi - сильний елемент народного просторiччя (це ж сiльська баба), а у посла, який щойно вчився латинсько┐ мови, - макаронiчна мiшанина укра┐нсько┐ мови з латиною. Ось промова посла в дослiвному перекладi латинських слiв i виразiв: Еней наш великий пан I славний троянцiв князь, Шмигляв по морю, як циган, До тебе о царю! прислав тепер нас. Просимо, пане Латине, Нехай наша голова не загине, Дозволь жить в землi сво║й, Хоть за грошi, хоть задарма, Ми дякувати будем досить Милостi тво║й. О царю! будь нашим меценатом, I ласку твою покажи, Ене║вi зробися братом, О найкращий! не одкажи; Еней вождь ║сть моторний, Вродливий, гарний i проворний. Побачиш сам особисто! Вели прийняти подарки З ласкавим видом i без сварки, Що присланi через мене... ...Будь нашим меценатом - Меценат (кiнець I ст. до н. е.) - багатий римський аристократ, покровительствував митцям, сам займався лiтературою. Утворив гурток при сво║му дворi, до якого входили Вергiлiй i Горацiй. Звiдси меценат - багатий, впливовий покровитель. 48. Макаронiзмами пересипана тiльки офiцiйна, "протокольна" частина промови посла (строфи 46 - 47) - урочисте представлення свого пана i церемонiальне пошанування друго┐ високо┐ сторони. Переходячи до перелiку й роздачi подарункiв сiмейству царя, посол залиша║ латинь. За Хмеля виткався царя - походить вiд народно┐ примовки: "За царя Хмеля, як людей була жменя", тобто дуже давно. 49. Ось скатерть шльонськая нешпетна - тобто з Шльонська, Сiлезi┐ (див. коментар: II, 60). п┐ у Липську добули - Липськ - Лейпцiг, на той час великий торговий центр ║вропейського значення. З Укра┐ни на знаменитi лейпцiгськi ярмарки вiдправлялися чумацькi валки з пшеницею, iншими товарами, а звiдти привозили тканини, металевi вироби, предмети розкошi. 50. Либонь, достались од пендосiв - пендоси (вiд новогрец. - п'ять) - лайливе прозвище грекiв. Троянськi посли розподiляють мiж членами царсько┐ родини три подарунки, якi звичайно дару║ добрий чарiвник казковому геро║вi; килим-самольот, скатерть-самобранку, сап'янцi-скороходи або самоходи. Не випадково - першiй Лависi, яка незабаром стане причиною великих незгод i вiйни. Натяк посла на майбутн║ замiжжя Лависi пiдхопить у сво┐й вiдповiдi Латин ( "...може i в рiдню вступлю"). 52. Хазяйка добра, пряха, швачка - вища оцiнка батьками, рiдними, близькими дiвчини на виданнi. Похвала "хазяйка добра" недарма далi конкретизу║ться словами "пряха, швачка". Швачка включа║ в себе також поняття "добра вишивальниця" (в народнiй поезi┐ "шити-вишивати" - синонiмiчна пара; напр.: "Одна дала нитки, друга полотенця, Третя шила, шила-вишивала, Для козака-серця"). В умовах патрiархального укладу з натуральними формами господарювання бiльшiсть речей домашнього вжитку здебiльшого виготовлялися господарем та його сiм'║ю. Майже в кожнiй хатi ткали полотно i шили з нього одяг. А вишивка була найпоширенiшим способом прикрасити тканину. Вишиванням на Укра┐нi займалися майже виключно жiнки. Для цi║┐ роботи використовувалась кожна зручна нагода: досвiтки та вечорницi, на якi дiвчата збиралися довгими осiннiми та зимовими вечорами, i години вiдпочинку вiд польових робiт - навеснi та взимку. Готуючись вийти замiж, кожна дiвчина, як правило, повинна була мати багато рiзних вишиванок. 53. Шпундрi з буряками - свиняча грудинка, в iнших рецептах - порiбрина (частина тушi, що приляга║ до ребер), пiдсмажена з цибулею на сковородi, а потiм зварена в буряковому квасi разом з нарiзаними буряками i заправлена борошном. Потрух в юшцi - страва. Спосiб приготування: "Гусячi лапки, крила, печiнку, нирки, пупки скласти в каструлю i варити; коли закипить два рази, очистити, покласти цибулi, зернистих ячних крупiв i подавати" (Маркевич. - С. 159). Каплуни - вiдгодованi на зарiз вихолощенi пiвнi. З отрiбки баба, шарпанина - тобто бабка з нутрощiв тварини чи птицi, приготовлених в макiтрi особливим способом з вiдповiдними для цього спецiями. Шарпанина - в "Лексиконе малороссийском" М. Гоголя чита║мо: "Шарпанина - приправлена сушена риба" (Гоголь Н. В. Полн. собр. соч. - М., 1952. - Т. 9. - С. 501). Iнше i бiльш широке пояснення да║ М. Маркевич: "Шарпанина. Вiдварити тарань або чабак, вийняти з бульйону, вибрати кiстки, нарiзати шматочками, покласти цi шматочки на сковороду, розвести рiдко пшеничне тiсто в тому ж бульйонi, покласти в тiсто пiджарено┐ на олi┐ цибулi, полити цим шматочки риби, посипати перцем, потiм поставити в духову пiч i коли буде готове - подавати" (Маркевич. - С. 151). Крохналь - крохмаль, тут у значеннi: кисiль. 54. "Заморськi вина" на обiдi Латина - звичайнi домашнi настойки, одначе приготовленi на привозних пiвденних фруктах. Сикизка - настойка на сикизi, тобто iнжирi. Сушений iнжир, фиги - поширений на Укра┐нi в давнi часи привозний продукт, ласощi; один з предметiв чумацького промислу. Деренiвка - настойка на деренi, iнакше - кизилi. Ягiдне дерево, росте на пiвднi Укра┐ни. Айвовка - настойка на айвi. Першою названа настойка на бiльш цiннiй ягодi, далi - дешевшi. На вiват - з мущирiв стрiляли. - мужчир (мортира) - гармата з коротким дулом, з не┐ вели навiсний вогонь, як з нинiшнього мiномета. Мужчири також служили для салютiв пiд час урочистостей. Мужчирi малого калiбру служили в господарствi ступами (див. коментар: III, 71). Трьома заключними рядками, трьома штрихами переда║ автор "музику" свята в панському будинку, де кожний тост супроводжувався салютом з гармат, iнколи з фей║рверком, тушами оркестрiв, заздравними хорами-кантами "многая лета". 55. Лубенського шмат короваю - "Коровай - весiльний хлiб. Робиться як звичайна хлiбина, тiльки бiльша за розмiром; потiм на не┐ накладаються вилiпленi з цього ж таки тiста та випеченi як i хлiбина шишечки, голуби, вензелi та iн. Знаменитi корова┐ лубенськi" (Маркевич. - С. 156). Як у першому подарунку троянцiв, так i в першому подарунку Латина - натяк на бажанiсть шлюбу Енея та Лависi. Корито опiшнянських слив - Опiшня нинi - селище мiського типу Зiнкiвського району Полтавсько┐ областi. Полтавських пундикiв пряжених - спосiб приготування пряжених пундикiв: "Взяти пшеничного кислого тiста, розкачати коржиками, пiджарити цибулю на олi┐, перекласти коржики цi║ю цибулею шарiв у п'ятнадцять чи двадцять, поставити в пiч, коли готовi - вийняти, змазати олi║ю i подавать" (Маркевич. - С. 158). Далi називаються села поблизу Полтави (Лип'янка, Будянка, Решетилiвка) та чим кожне з них славиться. 58. Ого! провчу я висi каку - висi кака - тут у значеннi: вискочка, нахаба. 59. I на! через штафет... - тобто в листi, посланому естафетою, через гiнцiв, якi передають листа з рук в руки. Щоб фурiю вiн Тезифону - у римськiй мiфологi┐ фурi┐ - богинi помсти, якi переслiдували людей за провини. Берлин - карета для далеких подорожей. Дормез - (франц. dormiг - спати) - м'яка карета, пристосована для спання в дорозi. Ридван - велика карета для далеких подорожей, запряжена 6 - 12-ма кiньми. Портшез (франц. рогtег - носити i сhaisе - стiлець) - легке переносне крiсло, в якому можна сидiти напiвлежачи. Перекладнi - на державних (казенних) дорогах екiпажi, в якi на кожнiй станцi┐ (приблизно через десять - п'ятнадцять кiлометрiв) впрягали свiжих коней i мiняли вiзника. Плату брали i за кiлькiсть прогонiв, i за швидкiсть. То б заплатив на три прогони - тобто оплатити дорожнi витрати у потрiйному розмiрi, щоб на кожнiй станцi┐ обслуговували в першу чергу, давали кращих коней i везли якомога швидше. 60. Лепорт - рапорт. Гайдуки - слуги в ма║тках великих магнатiв, також придворна охорона. 64. Як йшла черiдка вечерочком - увечерi, коли пастухи женуть череду з поля i люди розбирають корiв по дворах, пiднiма║ться шум, гам, сто┐ть страшенна пилюка, тому легше проскочити до когось непомiченим. 66. Турн, по во║нному звичаю, 3 горiлкою напившись чаю - в образi Турна втiлено окремi характернi риси армiйського офiцера тi║┐ доби. Нагада║мо, що четверту частину "Ене┐ди" I. Котляревський написав, перебуваючи на армiйськiй службi. 71. На кiл Амату пасажу - посадити на кiл (на палю) - смертна кара особливо принизлива, призначена для найнижчого стану, "бидла". А тут - особа царсько┐ кровi, та ще й жiнка. У добу феодалiзму самому способовi смертно┐ кари надавали неабиякого престижного значення. Смертна кара через повiшення для провiдних органiзаторiв повстання декабристiв 1825 р. сприймалася тодiшнiм суспiльством i самими засудженими дворянськими революцiонерами як приниження ┐хньо┐ гiдностi, образа. До того ж, було прийнято виконувати вирок публiчно. До смертно┐ кари через посадження на палю особливо часто вдавалася польська шляхта пiд час розправи над захопленими повстанцями - запорожцями, гайдамаками. 72. Турн виклика║ на по║динок Енея i царя Латина, щоб захистити свою честь. Такого мотиву - виклику на по║динок - у Вергiлiя нема║ i не могло бути, оскiльки, згiдно з поглядами стародавнiх грекiв i римлян, честь у громадянина могла вiдняти держава, громада, а не приватна особа. Сучасник Вергiлiя, римський фiлософ Сенека говорив: "Образа не досяга║ мудреця". Еней з Турном сходяться на по║динок в кiнцi "Ене┐ди" для того, щоб уникнути зайвого пролиття кровi воюючих сторiн. Це зовсiм не те, що по║динок честi. Подiбнi по║динки на полi битви були звичайним явищем, причому втеча вiд сильнiшого ворога з метою порятунку не вважалася безчестям (див. VI, 67 - 70). По║динки честi з'явилися, мабуть, у рицарськi часи. Особливого поширення набули у XVIII - початку XIX ст. у дворянському та офiцерському середовищi. Турн виклика║ на дуель Енея i Латина згiдно з добре вiдомим у ту пору ритуалом. Вiн пише листи, де пропону║ вибрати зброю, погодити iншi деталi по║динку, вiдправля║ ┐х, як було прийнято, спецiальними гiнцями. Але тут же автор поеми бурлескне обiгру║ прийнятий серед людей "благородного званiя" ритуал. Достойна зброя для дворянського по║динку - пiстолети, шпаги, шаблi. А князь Турн пропону║ князевi Енею битися "хоть на ки┐, хоть кулаками". Пригадаймо борцiв Дареса i Ентелла з друго┐ частини "Ене┐ди". Драгоман - у первiсному значеннi: перекладач при посольствi, дипломатичнiй мiсi┐, також гiнець у дипломатичних справах; потiм - просто гiнець, посильний. 74. Но "горе грiшниковi сущу..." - початок поширеного духовного вiрша. Тут ма║мо вказiвку на те, що вiн був у репертуарi мандрованих дякiв, студентiв Ки║во-Могилянсько┐ академi┐. Крiм "Ене┐ди", I. Котляревський використав ще раз цей духовний вiрш у водевiлi "Москаль-чарiвник" (написаний 1818 - 1819). У заключнiй сценi водевiля викритий i присоромлений невдаха-залицяльник, "городський писар" Финтик, каючись, спiва║: О, горе мне, грешнику сущу! Ко оправданню ответа не имущу, Како й чем могу вас ублажити? Ей, от сего часа буду честно жити! 75. Чинш - податок, плата хазя┐новi за користування його землею. 76. Лавинi┐ к Петру мандрик - "...коржi з сиру з мукою та яйцями... називаються "мандрики" (Маркевич. - С. 15). Три хунти воску на ставних - фунт - давня, ще з часiв Ки┐всько┐ Русi мiра ваги у схiдних слов'ян, дорiвню║ 409,5 грама. Ставних - пiдсвiчник у церквi, так називали i свiчки для церковного пiдсвiчника. Льняно┐ пряжi три пiвмiтки - щоб уяснити, що таке пiвмiток, треба мати уявлення, як вели рахунок пряжi. Готовi до виробництва, намотанi з шпульки на мотовило нитки пряжi рахували в таких одиницях: чисниця - 3 нитки, пасмо - 10 чисниць, пiвмiток - 20 - ЗО пасом. Серпанкiв вiсiм на намiтки - з серпанку - легко┐ прозоро┐ тканини (подiбно┐ до нинiшньо┐ марлi) - готували намiтки, якими пов'язували поверх очiпка голову замiжнi жiнки. Кiнцi намiтки, покриваючи фiгуру жiнки з спини, спускалися мало не до землi. I двiстi валяних гнотiв - гноти для свiчок, каганцiв, ламп. Дослiдник творчостi I. Котляревського П. Волинський про коментовану строфу писав: "Цi║ю "статистичною довiдкою" поет вiдтворю║ характерну картину економiчних вiдносин крiпосницького часу. Чинш складають в основному вироби натурального господарства, але з обов'язковою наявнiстю певно┐ кiлькостi грошей, яких особливо потребувало панське господарство кiнця XVIII - початку XIX ст., коли все бiльше розвивались товарно-грошовi вiдносини" (Волинський П. К. Iван Котляревський: Життя i творчiсть. - К., 1969. - С. 143). Треба тiльки пам'ятати, що економiчна реальнiсть доби тут бурлескне обiграна, поста║ в гумористичному освiтленнi. Поряд з пряжею i воском (у неспiврозмiрно малiй кiлькостi) фiгурують розрахованi на комiчний ефект мандрики "к Петру" Лависi, а плата грошима за хутiр, де "ставок був, гребля i садок", смiхотворно мала - в тиждень по алтину, тобто по три копiйки. 77. Муцик - мопс, взагалi маленька собачка. Поноска - ошийник. Тiмениця - кiрка з вiдмерлих часточок шкiри i бруду на довго немитому тiм'┐ мало┐ дитини, а то й дорослого. 78. Стременний - тут: слуга, який на полюваннi пильну║ собак; у потрiбний момент вiн спуска║ ┐х з поводкiв на звiра. Пiд час ви┐зду на полювання мусив постiйно бути бiля свого пана, при стременi, звiдки й походить назва. 80. Асафета, або ще асафетида ("вонюча камедь") - лiкувальний екстракт,куди входив сiк рослин з домiшкою смоли, сiрки, фосфору, рiзних солей.Рекомендувалася асафета при рiзних захворюваннях, у тому числi при розладах нервово┐ системи. Сервета - салфетка. Iще клiстир з ромну дали - клiстир - клiзма. Ромен (Маtricariа discoideае) - ще народнi назви: ромашка пахуча, ромашка дика, маточна трава, ромашка без'язикова, романець - лiкувальна трава; настiй з не┐ вживають як потогiнний та протизапальний засiб. 82. Чаплiя - кухарське знаряддя, з допомогою якого переносять гарячу сковороду, залiзний гачок з дерев'яним держалном. Рубель - дерев'яний валик з ручкою i поперечними зарубками, яким розкачували намотану на качалку бiлизну. Ричка - керiвниця (К.); доярка. Гуменний - токовий, старший, що органiзовував роботу на току. Зображена звичайна для феодально-крiпосницько┐ епохи сцена сутички мiж ворогуючими сусiдами-помiщиками. Як правило, у таких сутичках брала участь двiрська челядь, а то й усi пiдданi. 84. Як умивалося мазкой - мазка - кров з розбитого обличчя, носа. 86. Коли пан возний позов дасть - возний - службовець при судi в часи чинностi Литовського статуту (див. коментар: III, 97). В обов'язки возного входило подавати позов до суду, свiдчити наявнiсть збиткiв у потерпiло┐ сторони, вводити у власнiсть та iн. 89. Кiвната, кiмната - у панських будинках i взагалi у великих хатах - поко┐, жилi примiщення, на вiдмiну вiд свiтлицi - парадно┐ кiмнати для прийому гостей. Пор. у народнiй пiснi: У вдовицi двi свiтлицi, Ще й третя кiмната, А у тебе одна хата, Та й та не прибрата. Тут хата - жиле примiщення, яке служить i свiтлицею, i кiмнатою, i кухнею. 91. I як вiйну вести без збру┐ - збруя - вся во┐нська зброя, обладунок, у кiннотi сюди входило також спорядження для коня. Провiянтмейстер - у росiйськiй армi┐ генерал, який вiдав постачанням (вiдповiда║ сучаснiй iнтендантськiй службi). Посада введена Петром I у 1718 р., скасована у 1864 р. Кригсцальм║йстер - чиновник при вiйську, що вiв фiнансовi справи, здiйснював контроль, займався також постачанням армi┐. 93. Покиньте ж се дурне юнацтво - юнацтво - тут у значеннi: нерозважлива молодеча хоробрiсть, завзяття. 95. Щоб некрут зараз набирать - тобто оголосити примусовий набiр у армiю рекрутiв-новобранцiв. Боярськi грошi шафовать - шафовать - витрачати, використовувати. 96. Таким обрiзають нiс i уха - в кiнцi XVIII - на початку XIX ст. тiлеснi покарання з вiдрiзанням носа, вух, iнших частин тiла ще мали мiсце в багатьох кра┐нах, в тому числi й Росi┐. Законодавством передбачалося вiдрiзати вуха або нiс за бунт проти влади. Iснував також звичай перед стратою через повiшення вiдрiзати нiс та вуха i прибивати ┐х до шибеницi. До вiдрiзання вух офiцiнно перестали вдаватися у першiй половинi XVIII ст., вiдрiзання носа, як засiб покарання, затрималося довше, особливого розмаху набуло, поряд з вiдрубуванням руки, ┐iальцiв, язика, пiд час розправи над учасниками селянсько┐ вiйни пiд проводом Пугачова. Для вельмож подiбна кара була особливо принизливою, бо тiлесним покаранням пiдлягав тiльки простий люд. 97. О музо, панночко парнаська!.. - у перших чотирьох рядках строфи обiгране узвича║не в поезi┐ доби класицизму звертання до муз, покровительок мистецтва i науки, дочок Зевса й богинi пам'ятi Мнемозiни. Муз було дев'ять; тут, з огляду на жанр "Ене┐ди", звертання до Каллiопи - музи епiчно┐ поезi┐. Слiд вiдзначити явний перегук цього мiсця з вступом до поезi┐ Т. Шевченка "Царi", де поет визнача║ сво║ художн║ завдання ("штилем високим розмалюю помазаних") i водночас пародiю║ тогочасну запобiгливу цареславну поезiю. 98. В описi приготувань латинського i троянського во┐нства до вiйни, екiпiровки, забезпечення продовольством, бо║припасами i т. iн., безумовно, вiдбилося добре знання I. Котляревським як укра┐нського козацького вiйськового устрою, що порiвняно недавно (у 80-х роках XVIII ст.) був лiквiдований, так i армi┐ свого часу, вiйськово┐ справи взагалi. Адже вiн майже тринадцять рокiв (з квiтня 1796 р. по сiчень 1808 р.) перебував на вiйськовiй службi. А ус в пiвлокоть би тирчав - вислiв походить вiд старо┐ мiри довжини "лiкоть" - вiддаль вiд кiнця витягнутих пальцiв руки до лiктя. 100. Названi окремi команднi посади в козацькому вiйську. Хорунжий - у первiсному значеннi цього слова - "пiдпрапорний", оскiльки перебував при полковому прапорi (хоругвi) i пiдлягав безпосередньо полковниковi. Середнiй чин у козацькому вiйську. Асаул, осавул - виборна старшинська посада за вiйськово-територiального устрою. Були звання генерального, полкового, сотенного, артилерiйського осавула. Урядник. - молодший чин у козацькому вiйську. Отаман - виборний або призначений ватажок у козацькому вiйську. Курiнний отаман очолював козакiв з одного села, мiсцевостi, наказний отаман - тимчасово виконував обов'язки курiнного, iнших виборних командирiв аж до самого гетьмана. 101. У нас в Гетьманщинi колись - Гетьманщина - напiвофiцiйна назва земель Лiвобережно┐ Укра┐ни, якi разом з Ки║вом були закрiпленi за Росiйською державою згiдно з пiдписаним ЗО сiчня 1667 р. Андрусiвським договором мiж Росi║ю i Польщею. Правобережжя вiдходило до Польщi. В Гетьманщинi певною мiрою зберiгався уклад, який сформувався в добу визвольно┐ вiйни пiд проводом Хмельницького: гетьманський уряд, подiл на полки, свiй суд, фiнанси, самоврядування ряду мiст. Пiд тиском самодержавно┐ полiтики автономiя Гетьманщини дедалi бiльше занепадала i з введенням загально-державного адмiнiстративного устрою в 1782 р. була лiквiдована не тiльки фактично, а й формально. Не знавши: стiй, не шевелись - укра┐нське козацьке вiйсько, так само як i московське стрiлецьке, не знало стройово┐ пiдготовки, а значить i рiзних стройових команд, у тому числi команди "струнко!". Така пiдготовка почалася при Петрi I, одначе стройових команд у формi, прийнятiй в нашi днi, довго ще не знали. Во║нний статут Петра I залишався без змiн протягом усього XVIII ст., аж до того часу, коли 6 лютого 1796 р. Павло I через три тижнi пiсля вступу на росiйський престол видав новий. Фанатичний прихильник палочно┐ муштри i пруссько┐ шагiстики, вiн вiдбив у статутi сво┐ вимоги. Необхiдну в розумних межах армiйську дисциплiну вiн прагнув замiнити отупляючою муштрою. "Стiй, не ворушись!" - можна було б поставити епiграфом до того статуту. Команди "Стой! фрунт", "Стоять, не шевелясь!", "Стоять смирно!" зустрiчаються тут раз по раз. I. Котляревський не з чужих слiв знав, що таке муштра в армi┐ найбiльшого солдафона на росiйському престолi. Адже вiн почав армiйську службу за якихось сiм мiсяцiв до смертi Катерини II i вступу на iмператорський трон Павла I. Лубенський, Гадяцький, Полтавський - коли додати сюди ще й Миргородський, з усiх бокiв оточений землями названих полкiв, то це будуть всi чотири з десяти полкiв Гетьманщини, землi яких склали основну територiю утворено┐ 1802 р. Полтавсько┐ губернi┐. 102. Волонтцрi, волонтери - добровiльцi, нерегулярне вiйсько; в той час - запорожцi в росiйськiй дiючiй армi┐. З них формувалася переважно розвiдка, iншi частини особливого призначення, яким доручалися пов'язанi з риском завдання. Зокрема, в численних росiйсько-турецьких вiйнах XVIII ст. запорожцi, виконуючи роль розвiдникiв, "становили основну силу авангардних частин, вiдзначаючись мужнiстю i вiйськовою майстернiстю. Окремi запорiзькi загони по кiлька разiв на день самостiйно вiдправлялися "в пiд'┐зд" - вперед i вiд флангiв, - вступаючи в сутички з ворогом..." (Апанович О. М. Збройнi сили Укра┐ни першо┐ половини XVIII ст. - К., 1969. - С. 154). Асмодей - злий дух, чорт. Чи вкрасти що, язик достати - "найулюбленiшим методом у запорiзьких козакiв була розвiдка бо║м. Запорiзькi розвiдувальнi партi┐ не тiльки захоплювали язикiв, з'ясовували обстановку, а й несподiвано атакували окремi татарськi загони, захоплювали трофе┐, знищували живу силу ворога. Досвiд вiйни 1735 - 1739 рокiв показав, що запорожцi були кращими розвiдниками в росiйськiй армi┐" (Апанович О. М. Збройнi сили Укра┐ни першо┐ половини