, з корiнням виривай геть!.. Ти покарав був Йова милосердного, дак ти ж йому повернув усе добро... Верни ж нам наше добро, що комнезами забрали!.. Верни конi, хлiб, худобу, грошi!.. Ну. верни ж, верни, тебе блага║мо!.. Завiса ДIЯ ТРЕТЯ 1 Бiля церковно┐ брами зiбралась комiсiя: С м и к, два незаможники. Пiдiйшов К о п и с т к а з ключами. С м и к (назустрiч йому). Ну як? К о п и с т к а. Ключi ось, а пiп не хоче йти. Каже, що хорий... С м и к. Вiн прочитав протокола i що з центра пишуть? К о п и с т к а. Прочитав. С м и к. Ну й що? К о п и с т к а. Дуже, видно, зрадiв, бо губи так i вдарили тропака... С м и к. Кинь жарти!.. Ти йому сказав, що й як? К о п й с т к а. За все сказав... Каже - не вийду, хорий... С м и к (одiмкнув браму). Будемо брати й без його. А в протокол впишемо, що пiп одмовився... Заходьте, товаришi! (Спинив Копистку). А ти в церкву не заходь, чу║ш? Тво║ дiло тут наглядати. (Пошепки). Наш Юда - П а н ь к о - ночував сю нiч у Гирi, спав з його дочкою, то, мабуть, про все уже вишепотiв... К о п и с т к а. Про це, братухо, я вже знаю. У мене жiнка - телеграф. С м и к. Так я його сьогоднi iз Ради вигнав i наказав на очi не з'являтись. К о п и с т к а. Торкай, братухо, торкай! С м й к. А як що трапиться, то... К о п и с т к а. Ет!.. Не малолiтн║ ж я дитя, - торкай! 2 Пiшов С м и к. К о п и с т к а, щоб не стояти на виднотi, зайшов за примурок. Тiльки скрутив цигарку, аж тут Г и р я: - Що це ти, Мусiю батьковичу, сто┐ш тут? Хiба чого стережеш? К о п и с т к а (йому пiд тон). Авжеж, так! Даром не стояв би. Г и р я. Може, церкву святу, щоб часом нiхто не окрав?.. К о п и с т к а. Може й церкву. Г и р я. Спитать би, чашу долоту, чи як? К о п и с т к а. Сказать би, й чашу, i плащаницю, i все чисто. Г и р я. Гм... Од злодi┐в, чи як? К о п и с т к а. А то ж од кого, дума║ш? Г и р я. Невже ж воно ║ такi, що й на боже║ добро вже зазiхають?.. К о п и с т к а. Якби-то на боже, а то ж на наше, на народне... Г и р я. Гм... А хто ж вони, отi злодi┐? К о п и с т к а. Та тi ж самi, що, чужими руками хлiб робивши, позакопували його в ями, як крадене, - ви! Г и р я. Ой шануйсь, Мусiю!.. К о п и с т к а. А то що? Г и р я. А то, що за такi слова... не помилу║ тебе господь милосердний... Не помилу║! К о п и с т к а. А хто тобi казав за це? Г и р я. Не помилу║!.. Знаю! К о п и с т к а. Хiба з богом балакав, що зна║ш? Звiром глянув Г и р я на Копистку. Пiшов. 3 Прибрела О р и н а: - Здрастуйте, дядечку Мусiю! К о п и с т к а. Здрастуй, мамашо! О р и н а. З п'ятiнкою вас святою!.. Таки послав господь ласку свою. Як не гнiвили його, милосердного, а вiн таки зглянувся на нас, бiдних. Ко п й с т к а. Як саме, мамашо? О р и н а. Кажу ж, п'ятiнку послав, а був четвер, i не знала я, чи й виживу з дiточками, - так же ┐стоньки всi похотiли... Покрутив головою К о п и с т к а. Оце прийшла пiд церкву. Кажуть, чашу золотую й кадильницю мiнятимуть на хлiб, дак я хоть подивлюсь, який вiн ║... Може, таки п'ятiнка святая i менi шкуриноньку або зерниноньку пошле... А як не то, то пережду тут до суботоньки... А в суботоньку, може, хто поминання до церкви принесе... Колись багато приносили. (Сiла собi осторонь на снiг. Та все бурмотить щось, киваючи головою), 4 А вже до брами надiйшов Д i д з ц i п к о м. Стали збиратися ч о л о в i к и, ж i н к и. Дiд приступивсь до Копистки, лупнув очатами: - Хiба до церкви прийшов, Мусiю? Сьогоднi ж будень!.. К о п и с т к а. А ви, дiду, чого прийшли, коли будень? Д i д з ц i п к о м. Молитися прийшов, щоб ти знав, а не кадить, як ти ось, цигаркою. Кинь менi зараз! Хiба повилазило - церква? К о п и с т к а. Та я ж не в церквi курю, а на вулицi. Кому яка з цього шкода. Д i д з ц i п к о м. Не ма║ш такого права, щоб цигаркою смердiти пiд церквою! Не ма║ш права, щоб ти знав! З л и й г о л о с. Та хiба вони послухають старих людей? Д i д з ц i п к о м. Думають, що забрали собi слободу, дак можна й на бога верхи сiсти? Нi, вiн-вам не стерпить. Вiн знайде на вас кару, пождiть, анахтеми. Вiн, милосердний, загонить вас у пекло. К о п и с т к а. Нехай у пекло - там хоть тепло. А пiди у рай, то й за дрова дбай... Д i д з ц i п к о м. Ач, який! Ах ти ж безбожнику! Бузувiре ти окаяннийi.. Кинь цигарку, кажу! Прийшов Г о д о в а н и й. Немов нiчого не знаючи: - Що тут таке║, дiду Онисько? Д i д з ц i п к о м. Отак, як бачиш. Сто┐ть коло божого дому та куриiь, та смердить, щоб ти знав, цигаркою. Г о д о в а н и й. А чого, дозвольте, сто┐ть? Д i д з ц i п к о м. Спитай його! Х т о с ь i з л ю д е й. Чашу, святиню церковну забирають!.. Позолоту, срiбло... Г о д о в а н и й. Як це забирають, дозвольте? Хто бере? По якому праву? Х т о с ь i з л ю д е й. А по такому, як i хлiб брали. Камунi отiй. Г о д о в а н и й (прикидаючись). Дозвольте, то хлiб - вещ зрозумiлая, але ж чаша й хрест - це ж божi┐ речi... Та хто бере? К о п и с т к а. Комiсiя. Г о д о в а н и й. Яка така комiсiя? Хто ┐┐ обрав? К о п и с т к а. Народ. З л и й г о л о с Який народ? Де той народ? К о п и с т к а. Б║дний народ. Г о д о в а н и й. Та народ аж ось коли сходиться, а про комiсiю то нiхто, ма'iь, i не чув? К о п и с т к а. А я кажу - которий найбiднiший народ. Як i полага║ться тепер. 6 Прийшли ще люди. З ними С т о н о ж к а, Д i д Ю х и м, В а с я, П а р а с к а. Гомiн пiшов. Г о д о в а н и й. Ось що. Копистко! Ми, народ, вже зна║мо про все... Бо ми, народ, зна║мо, коли й яка з повiту бомага прийшла i що в тiй бомазi пишеться. Ми, народ, тепер пита║мось, як це так? В бомазi пишеться, щоб брати срiбло-злато церковне║ з дозволу народного, а ми, народ,про це зна║мо? Г о л о с (незаможницький з натовпу). Которе бiдне - зна║ як один. Г о д о в а н и й. Пiдожди там!.. Як це так, ми, народ, пита║мось, що в бомазi пишеться так, а ви чините навиворiт та ще й нишком од усiх? У бомазi сказано, щоб на об-чеських зборах проголосованi були всi церковнi речi, а ви, як тi злодi┐, вдерлись в церкву i що робите? Д i д з ц i п к о м. Чу║ш? Г о д о в а н и й. Так оце ми, увесь народ, i кажемо: чи дамо, чи не дамо чашу i хрест - об цiм ви в народа спитайтеся!.. Г о м i н. У народа спитайтеся!.. Д i д з ц i п к о м. Чу║ш, що народ каже? К о п и с т к а. Та який же з вас народ, чудак ти, чоловiче? Д i д з ц i п к о м. Як так?.. А хто ж ми, щоб ти знав? К о п и с т к а. Ви ж незорганiзований елiмент, та й усе... Г о д о в а н и й (по паузi). А ми ось що, граждани, комiсiя од народу! Ходiмо зараз в церкву та й заборонимо ┐м по закону сов║цькому... К о п и с т к а. Ша!.. Пiдождiть!.. Закон то сов║цький, та не про вас його писано. Г о д о в а н и й. Та ти чого тут розкамашу║ш! Що ти нам - начальство чи хто? К о п и с т к а. Не начальство, а Сов║цька власть! Д i д з ц i п к о м. Яке ти ма║ш право?.. Хто тебе настановив? К о п и с т к а. А звiсно, не ви, дiду. Були такi, що настановили... Ми тепер власть, i бiльше нiхто! Г о д о в а н и й. Розступись, море, - кiзяк пливе. Д i д з ц i п к о м. Оце правда - розступись, море... Недавно з кiзяка й не вилазило, а тепер - начальство! П а р а с к а (тут як не вихопиться). А вам досадно? Га? Аж очi пухнуть з досади, що колись Мусiй мiй з панського загону й не вилазив, а я в кiзяцi й дiти плодила, а тепер... тепер питають: де тут живе товариш Мусiй К о п и с т к а?.. К о п и с т к а (посмiхаючись). Тут! Осьдечки я, Мусiй К о п и с т к а! П а р а с к а. Не перебивай, сатана!.. Пожалуста, на з'┐зд до нас... Ось воно! Колись мо║му сатанi й на землю забороняли сiсти, а тепер його й на плисовi крiсла садовлять, раду з ним радять, як воно, що й до чого, а вам що? А вам сто сухих досад од цього!.. К о п и с т к а. Трах-тара-рах - оце вам, дiду, резолюцiя!.. Д i д з ц i п к о м. А ти... А ти кинь цигарку, кажу! (Та й замiрився на Копистку цiпком). К о п и с т к а (не зворухнувся). Ша, дiду! Д i д з ц i п к о м. Кинь, бо... К о п и с т к а. Не дмухайте, дiду, проти вiтру... Д i д з ц i п к о м. Бо... К о п и с т к а. Бо пуп увiрветься. Ударити дiд не наважився. Одступивсь. Трясеться. 7 Разом сливе вийшли: iз церкви - комiсiя, з-за огради - Г и р я, монашки, глухонiмий Л а р и в о н. Натовп подався назад. Галас упав, ущух. С м и к. Що тут таке, Мусiю? К о п и с т к а. Та як би тобi й сказати... Виходить iнцидент. С м и к. Що саме?.. Хто?.. П а р а с к а. Та хто ж, як не дiд Онисько. Г о д о в а н и й... Бач, досадно стало, що мiй рудий... К о п и с т к а. Та цить! Д i д Ю х и м десь луною озвався: "Моя мила, щоб ти воза не побила!" Незорганiзований елiмент поприходив i за пазухою свою резолюцiю держить... С м и к. Яку тут резолюцiю? В циркулярi пишеться, хто буде невдоволений, хай о сво┐м невдоволеннi напише до повiтово┐ комiсi┐, i там розсудять... Г о д о в а н и й. А ми, народ, зна║мо, що в циркулярi обратне║ пишеться. Отож ми, народ, i пита║мось: як це так, дозвольте? Пишеться, щоб брати срiбло-злато церковне║ з дозволу народного, а ви як берете? Г о м i н: - Хто вам дозволив? - Сказано, щоб на обчеських зборах!.. - Пишеться, щоб увесь народ проголосував, а ви самi? С м и к. Хто нам дозволив?.. (Нагукав). Стоножкин Василько! Ось iди сюди, Васю! (А сам до Копистки), На, Мусiю, подержу, поки ми протокола ┐м прочита║мо... Немов блискавка в очах у всiх блиснула, як побачили, що С м и к дав Копистцi речi церковнi, в голубу тканину повитi. К о п и с т к а (помiтивши блиск цей i рух). Не гарячись, Сергiю! Чу║ш? С м и к. Не боюсь, бо ма║мо право!.. (Вийняв протокола). Товаришу Вася! Просю вас прочитати. В а ся (почав читати). Протокол найбiднiших граждан слобiдки Рибальчансько┐. Слухали й постановили ми собi третього марта 1923 року, що дiйсно придумали не треба лучче товаришi в центрi, щоб забрати з церков срiбло-злато i повернути на хлiб голодним, которi у нас дiйсно пухнуть i мруть без соблюд║нiя статистики... Г и р я. А скiльки вас вписалося? Г о л о с и . Скiльки вас душ? К о п и с т к а. Дев'яносто сiм! С м и к. Всiх, хто ма║ право голосу в нашiй слобiдцi, сто вiсiмдесят дев'ять. Нас вписалося дев'яносто сiм. Кого бiльше?.. Ма║мо право?.. Отож не крутiть, бо на сво║ не викрутите!.. Г и р я. А хто вписався в протокол? С м и к. Не вам питати, та вже прочитай ┐м, Васю, щоб не крутили! Вичитай усiх... Хто там? Ну? В а ся (вичитував). Пiдписались срiбло-злато церковне брати: С м и к Серьога, К о п и с т к а Мусiй та Парасковея... Г о л о с . I сюди вскочила! Д р у г и й. Аякже! Без не┐ й паски не посвятяться. В а с я. Рогачка Василь, Клименко Захар, Барило Свирид. Золото Мойсей, С т о н о ж к а Iван... Г и р я. Не вiрю! С м и к. Що? Г и р я.Не вiрю! Ви багато без спросу повписували... С м и к. Кого, наприклад? Г и р я. Та хоть би й Стоножку Iвана. Та чимало ║ таких, що не хотiли, а ви ┐х повписували, щоб протоколом уим незаконним людей дурити. С м и к (усмiхнувся). Ану спитай, он С т о н о ж к а Iван сто┐ть, спитай його!.. К о п и с т к а (до Стоножки). Чу║те, сваток?.. Ха-ха-ха! Та на таких, як сваток Iван С т о н о ж к а, весь цей протокол, мало протокол - уся Сов║цька власть держиться... Г и р я (до Стоножки). Скажи, Йване, привселюдно, ти з добро┐ волi писався? Ти згоджу║шся, щоб чашу й хрест у нас забрали?.. К о п и с т к а. Скажiть йому, сваток!.. Посадiть його на лiд - ану? Всi обернулися до Стоножки Iвана. Вiн вимовив тихо i хрипко помертвiлим язиком: - Я не з добро┐ волi писався... Я щоб не давати чашi i хреста... Г и р я (блиснув злим смiшком). Чули? Г о д о в а н и й. Отак вони дурять нашого брата - народ! Д i д з ц i п к о м. Отак, щоб ви знали! З н а т о в п у: - Га? - Га-га? - Ага! - Ага-га. К о п и с т к а аж зблiд. Подивився на Стоножку, щось хотiв сказати та тiльки крекнув: - Хто б знав, що такий iнцидент случиться! У Васi затремтiли губи, заскакав папiр у руках: - Тату!.. Ви ж, тату, погодились, а я... за вас, за неграмотного, писався... (До всiх). Тато писалися!.. С т о н о ж к а (захитався та все щось каже, немов хоче тими словами пiдпертися, щоб не впасти). Яка ж ми властд, коли маслаки по дорозi, земля пухне i свiт увесь хита║ться, хилиться - не вдержишся... Нiяк не вдержишся... (Поточився, був би впав, якби не Г а н н а). С м и к (до Васi - аж голос вломився). Викресли!.. Дев'яносто шiсть... Вичитуй далi, хто там!.. Два голоси: - Випишiть i мене!.. - I мене. Драча Микиту... - Сироту Юхима!.. Г о д о в а н и й. Граждани народ! Протокол увесь чисто фальшивий... Виписуйтесь! З л и й г о л о с. Виписуйтеся! Виписуйтеся! Д i д Ю х и м (протиснувся крiзь натовп). Пропустiть, кажу!.. Маю щось казати - ось слухайте!.. Ось ну-бо, послухайте! (Виступив наперед, скинув шапку, на цiпочка сперся та й почав). Отак саме було, достеменно так, як ми на Шипцi стояли... Отак, пригадую... Три тижнi без харчу, ще й лихоманка - нiкоторий солдат на ногах не держався. I от, з'явiть собi - генерал-лейтенант Скобильов пiд'┐здить, ну отак як до соломи: "Здорово, д║тi мо┐, орли!.." Бачить - нiкоторий солдат на ногах не всто┐ть... та й заплакав. "Дiсьвительно, говорить... (По паузi). Та не ряб║й, говорить, д║тi, - боговi молитва, а церквi служба... даром не минеться!.." Г о д о в а н и й. Сутая правда, старик! Кажи - говори!.. Говори! Д i д Ю х и м. I не минулась! Не пропала, кажу, бо дiсьвительно прийшла Сов║цька власть, которая за нашого брата стала i сто┐ть... I до судно┐ дошки стоятиме... (Обернувся до сина. Затрусилася сива голова). А ти, сину, що ┐й зараз заподiяв?.. Виходить, вродi як до туркiв передався?.. Гай-гай!.. (До Васi). Впиши мене у протокол... за твого батька!.. I щоб дiсьвительно було!.. З натовпу голоси: - Впишiть i мене!.. - I мене: Кондратiя Хурсу! - Сироту Юхима! С м и к. Впиши! (Взявши у Васi протоколи, згорнув його). Було i ║ дев'яносто сiм! К о п и с т к а (на сторону Гирi та Годованого). Оце вам резолюцiя! Тут дiд з дiлком як не вчепиться в дiда Юхима: - А на тiм свiтi?.. На тiм свiтi що тобi скажуть за хрест та за чашу? Куди тебе за них посадять?.. Д i д Ю х и м. Куди б не засадили, аби тiльки не з тобою! Так i боговi скажу: у очi в пекло, тiльки не з тобою!.. (Одiйшов геть, суворий, спокiйний). Д i д з ц i п к о м (заверещав услiд йому). А ти думав, у рай?.. У пекло попадеш, щоб ти знав! У пекло! Д i д Ю х и м (обернувся, подивився на всiх). Солдат пекла не бо┐ться!.. Г и р я. Годi незгоди, граждани! Не треба нi бою, нi кровi, бо вже й так земля наша вся в сукровищах... Краще попросимо товаришiв, а наших сусiд i братiв... Навколiшки станьмо... (Простяг руки). Блага║мо вас, Серього й Мусiю, i вас, дiду Юхиме, ви ж найстарiша в слобiдцi нашiй людина... блага║мо - поставте чашу i хрест, покладiть на божий трон!.. Не знущайтеся!.. Монашки (як пнi вклонилися). Молимо вас, православнi... Благащим просимо словом... Вклонилися i тi, що поруч стояли. Ще вищою визначилась на задньому планi понура i грiзна постать глухонiмого. С м и к. А ти, Гнате, не знущайся з темного люду! Кого дуриш? Кому очi замазу║ш? Г и р я. Сам же ти колись до церкви ходив, на криласi навiть спiвав, i люди тебе за це поважали. Коли тепер не вiриш, то не заважай другому, не заступай стежки до бога... С м и к. Був i я темним, та, спасибi революцi┐, прозрiв... Побачив, що вiра - темниця, а попи то ║ сторожа... От i кажу... Г и р я. Блага║мо, покладiть святиню, бо ┐й же, сердешнiй, болить у немитих, може i грiшних руках... Вона ж батькiвськими й нашими молитвами вкрита, вона слiзьми нашими полита... (Упав навколiшки i заспiвав: "Взбранн║й во║водо, поб║дмгельная"). До його пристали Ч е р н и ц i. З л и й г о л о с. Не знущайся, собако!.. Люди ж тебе просять, не звiрi!.. Г и р я. Благаю! Г о м i н: - Хлiб заграбували... - Худобу забрали... - Овець, вороного коня... - Качок, гусей, рядна, а тепер i святиню беруть... - Та що ж це робиться? С м и к. Як треба було царям воюватися, то з церков золото брали i дзвони, а як ми за шматок хлiба вою║мо, за свою власть, то вже й грiх? Граждане! Прошу вас циркулярно розiйтисяi.. (До комiсi┐). Ходiмо! Взявся йти, за ним рушила була комiсiя. Коли тут злий, аж дикий голос: - Люди добрi, заступiть святиню!.. Рятуйте! Рятуйте, хто в господа бога вiру║!.. Г и р я пiдштовхнув Л а р и в о н а. Глухонiмий вийшов, нахиливши голову, навперейми комiсi┐. Вишкiрив зуби. Грiзно мугикнув. Раптом одним рухом вирвав у Копистки церковнi речi, плечем одкинув С м и ка i ще когось. Од черевного дикого його ревiння шугнули, розступились усi. Причинивши браму, поклав речi, вийшов, зачинив браму i став перед нею, темний, грiзний, ошкiрений. Кинулись до його С м и к, К о п и с т к а: - Оддай, Л а р и в о н е! - Чу║ш ти?.. Оддай, братко! Л а р и в о н замахнувся дрючком - засвистiло в повiтрi. Мусили одiйти. Г и р я. Не займайте його, не займайте! Це ж бог його з неба врозумив i силою сво║ю осiяв... (До всiх). Чудо явив!.. С м и к. Зна║мо, хто врозумив!.. К о п и с т к а. Врозумили його тут, на землi! (До Л а р и в о н а). Ех, ти ж темниця, темниця, братко! Кого ти послухав, подумай!.. Г о д о в а н и й. Хiба можна йому людське слово почути чи чоловiка послухати, коли вiн од роду глухий i нiмий, граждани? Не що iнше, як чудо господн║, граждани... Д i д з ц i п к о м. Авжеж, чудо! Тiльки бога почути воно може, тiльки бога, щоб ти знав. К о п и с т к а. Почу║ вiн i нас. грiшних. (До Л а р и в о н а). Слухай, братко (на мигах та знаках), ось слухай: бач, пухлi кругом, ┐сти хочуть - як хочуть! Приходять до його (показав на Гирю), просять, падають... Дай-дай! Ворота заперто, собаки гав-гав - не да║! Г и р я. Душу б оддав! Забрали! Нема! С м и к. Душi в тебе нема й не було, а хлiб iще ║! Г и р я. Нема! С м и к. к! К о п и с т к а (до Ларивона). Помирають, братко, сам же ти бачив такi iнциденти. I там помирають. I скрiзь помирають. Нiхто даром хлiба не да║. Говорять - дай грошi, що круглi i сяють... От-от, що круглi i сяють. А грошей нема: i в тебе, i в мене... А з чашi й хреста Совiцька влада вику║ грошi!.. От-от! Грошi, браток! Г о д о в а н и й. Зуби! К о п и с т к а. Що? Г о д о в а н и й, дiд з цiпк ом, м о н а ш ки : - Комiсарам зуби! - Каблучки! - Перснi! К о п и с т к а, П а р а с к а i С м и к. Грошi на хлiб! К о п и с т к а. Бiдному класу - тобi, братухо, менi й усiм - за чашу i хрест золотi - хлiба, браток, привезуть. Добрав тепер дiла? От-от. Привезуть! Он-он з того краю, тi║ю дорогою, з города... Брат, брат, як зариплять вози! А то й машиною, отим автомобiлем. Бачив! Чох-чох... Мабуть, надiя замрiяла в кожного, бо в натовпi голови всiх повернулись у той бiк. Глянув туди й Л а р и в о н . Г о д о в а н и й (iронiчно). Подивiться, граждани, подивiться! Он-он головний комiсар ┐хнiй ┐де - голодная смерть! Га-га! Хiба не чу║те - ребрами торохтить?.. Подивiться, як кажуть, пожалуста... У натовпi рух. В очах затiнилось страхiття. Чого ж ви всi одверта║тесь?.. Га-га! Отож воно й ║! Не привезуть! Бо нiколи ще до нас не возили - тiльки вивозили. Га-га! Птиця повтiкала - подумайте. Гав не стало!.. К о п и с т к а (пiдiйшовши близько до Л а р и в о н а). Голодно┐ смертi хрестом не одгониш, тiльки хлiбом... Все одно без чашi, без причастя народ умира║... На бiса воно? Оддай, Л а р и в о н е!.. Ну, голубе? Визвiрився знов Л а р и в о н , замахнувся дрючком. К о п и с т к а одскочив: - Ех ти, темная сило! С м и к. Одiйди, Мусiю!.. Його вже освiтили й осяяли... (Вийняв нишком револьвера). Тепер тiльки оце й допоможе... К о п и с т к а. Ти здурiв?.. Та вони цього тiльки й ждуть... Кинь!.. Заховай!.. (Та й прикрив сво║ю рукою револьвер. Учепився за С м и к о в i руки). С м и к. Пусти! Як оддамо цiнностi - оддамо усе. Або тепер, або... Пусти, кажу! П а р а с к а (помiтила, що лихо). Стiйте, чоловiки, ось стiйте! (Ухопила за руку Орину, вивела наперед). Ходiмо, Орино, Л а р и в о н нас не вдарить... Ганно! Явдохо, чого сто┐те? Ходiмо всi жiнки! Вiзьмемо чашу i хрест од його! Вiн нам оддасть, от ┐й-бо... (До черниць). А ви, гави, цитьте! (До жiнок). Ну? Жiнки зворухнулись проте не пiшли. Одна О р и н а пошкандибала, безтямно бурмочучи: - Авжеж, ходiмо!.. Ходiмо, ходiмо... Аби не додому - ходiмо! По чашу ходiмо!.. П а р а с к а. Стiй, Л а р и в о н е, голубе, стiй! О р и н а. Авжеж, стiй! Стiй-стiй! Татонько, стiй! Став Л а р и в о н . Дрючок додолу спустив. Дивиться. П а р а с к а. Я тобi ще раз сорочку з бруду виперу... Тричi виперу, тiльки ти не бийся... Вищиривсь на не┐ Л а р и в о н, подобно усмiхнувся. А П а р а с к а так i засвiтилась радiсно: - Бач, не забув, як колись я сорочку йому випрала О р и н а. Авжеж, не забув, мiй татонько. Бо хто ж, як не я, на його калiцтво зглянулась i в житi з ним трошеньки полежала... Татонько мiй! Не забув - не забув... П а р а с к а. Ти ж ┐┐ не вдариш, Л а р и в о н е? А мене? Нi? А чашу та хрест оддасиш? Дурненький, на хлiб помiня║мо, дiток погоду║мо, од голодно┐ смертi вряту║мо... О р и н а. Авжеж, погоду║мо! Хоч раз погоду║мо! Погоду║мо-погоду║мо. А вони засмiються, татоньку мiй... (Аж засмiялась, до Л а р и в о н а припавши). Повернувся Л а р и в о н , браму одчинив i винiс чашу та хрест. Тиче iх Оринi, Парасцi, а сам одкрив рота, мугика║. П а р а с к а. Сам винеси, Л а р и в о н е! Он-он туди, у ревком! Неси! Неси!.. Пiдiйшли ще жiнки, оточили Л а р и в о н а. Пiдбiг С м и к. О р и н а (шкандибаючи поплiч з Л а р и в о н ом, за чашу рукою вхопилась). Авжеж, неси! Неси, неси!.. П а р а с к а. А що! Дорогу дайте, чоловiки! Натовп посунув за ними. Тiльки бiля Гирi та Годованого купка зосталась. Та ще К о п и с т к а, скручуючи цигарку, одстав. Запалив, цвiркнув та й кинув на сторону Гирi: - Оце й я скажу - чудо! З резолюцi║ю... (Iронiчно). Ну, молiться, молiться, бо я б молився, та, вiрите, нiколи... (Та й подався). Завiса ДIЯ ЧЕТВЕРТА 1 Напровеснi К о п и с т к а сидiв у сiльрадi сам. Коли чу║: бам-бам-бам! - задзвонили в церквi. Задзвонили - перестали. К о п и с т к а. Гм... Що за знак? Немов на пужар, тiльки ж перестало... (Одчинив вiконце, виглянув). Ага, Васько!.. Чу║ш, Василю? Чи не зна║ш часом, чого так у церквi задзвонили?.. Питаю, чого так чудно задзвонили?.. Не зна║ш... А куди це ти з торбою, га?.. Що?.. Ти ось краще зайди сюди, синашу! Та на часинку!.. (Повернувся до дверей). Щось надумав, мабуть, хлопець. Увiйшов В а с я. Ноги пухлi. В руках паличка, за плечима торбинка. К о п и с т к а. Здрастуй, синок!.. Так, кажеш, не зна║ш, чого дзвонили? Вася тiльки головою хитнув. Може, де пужар?.. Не видко, кажеш... Гм... А куди це ти налагодився? В а с я (як хворий, повiв рукою). А... туди. К о п и с т к а. От тобi й на! Та куди саме? В а с я. Не знаю... В город думка була. К о п и с т к а. В город? В а с я. Мати померла й батько, ви ж зна║те. А сьогоднi дiд вночi: тiкай, кажуть, закурили - i вмерли. Сумно якось стало одному. Так я встав уранцi та й пiшов. К о п и с т к а. А дiд хiба не ходив до церкви? Г и р я ж там, кажуть, вареним ячменем людей году║! В а ся. Дiда прогнали... А я не ходив. Маслаки кiнськi збирав i варив. А палива з стрiхи С м и кав. К о п и с т к а (зворушився). То чом же до мене не прийшов, чудiй ти, не чоловiк! Я б тебе печеною гавою нагодував... А в торбинцi в тебе що? В а с я. Та... Книжки. К о п и с т к а. Гм. . Книжки? I букваря, ма'ть, забрав? В а с я. Та... й букваря. К о п и с т к а. I тетрадьку? В а с я. Яку тетрадьку? К о п и с т к а. Та тую, що... совiцькi слова вписував. В а с я. А-а... Забрав, дядю! Аякже! К о п и с т к а (заходив по хатi). Ти ось що, синок!.. Ти не ходи в город, бо не дiйдеш. Помреш у дорозi. Зоставайся тут... За секретаря будеш. Тобi скiльки рокiв? В а с я. Та... ще помру я тут. К о п и с т к а. Чорта помремо, синок! Будь ║рой!.. От-от, як не видно, ┐де вже, поверта║ з города Серьога i, мабуть, з хлiбом... В а с я. Кажуть, що не при┐де, бо вже мiсяць, як повiз у город чашу й хрест, а не видно й не чути, кажуть... К о п и с т к а. Хто каже?.. При┐де! Ось побачиш - при┐де! А он тобi надворi що - весна? А ондечки подивись що - сонце? Та яке сонце, гей! В а с я. Та... сонця ж не можна ┐сти. К о п и с т к а. А то так: сонце не гава - його не впiйма║ш. Та тiльки ти не добрав дiла, синок! Сонце припече, трава наросте, рогоза в рiчцi, риби наловимо, юшки наваримо... Ну, а там незабаром трах-тара-рах - хлiб уродить... А поки що в мене сьогоднi гава ║. Катай, синок, до мене жити! Ну що? В а ся (осмiхнувся крiзь сльози). Та... не знаю, як це воно буде. К о п и с т к а. Зна║ш, синок, що я надумав? В а ся. Що? К о п и с т к а. А ось що: я тебе смаженою гавою годуватиму, а ти мене за це букваря довчиш. Гаразд? В а с я. Гаразд! К о п и с т к а. Трах-тара-рах, резолюцiю прийнято! Отже, таки вивчусь я грамоти, туди його маму! I рихметики вивчусь, i всяко┐ полiтики... 3 Убiгла П а р а с к а. К о п и с т к а до не┐: - Чу║ш, стара? Давай на старiсть ще таку штуку встругнемо - i тебе грамоти вивчимо, га? П а р а с к а. Годi! Он що в церквi робиться! К о п и с т к а. Що? П а р а с к а. Я так i думала: сидить, мабуть, руда сатана та цигарку смокче, а не туди, що вже треба нам ховатися або тiкати! К о п и с т к а. От тобi й на! П а р а с к а. Тобi на!.. То ж закурив собi голову так. що й смертi вже сво║┐ не бачиш! I так увесь вiк. Як ще колись козаки при┐здили вбиваги людей за ту панську економiю, що спалили, - так люди - як люди... Той утiк, той заховався, а вiн, руда сатана, досидiвся, докурився отак, аж поки наскочили козаки... К о п и с т к а. Та через кого ж, як не через тебе, зозулько, увесь той iнцидент i случився. Прибiгла отак: гари, гари... ┐дуть! А хто ┐де - не добереш... П а р а с к а. Що? Через мене, кажеш?.. Подивись, Мусiю, менi у вiчi!.. К о п и с т к а. Подивись ти менi у вiчi!.. I дивились одне одному в вiчi, аж поки К о п и с т к а не одвiв сво┐х. Ну годi, бо хiба жiнку передивишся!.. П а р а с к а. Моя правда, Мусiю! К о п и с т к а. Годi!.. П а р а с к а. I побачиш, як не на мо║ вийде! Отак i вб'ють тебе, отак через цигарку не вбачиш, де й смерть на тебе вiзьметься... К о п и с т к а. Та кажи, що в церквi? П а р а с к а. Ага! Тепер кажи... Слухай, Мусiю! Вони ось-ось прийдуть з церкви сюди... вбивати... К о п и с т к а. Хто? В а с я. Кого? П а р а с к а. Орину, Л а р и в о н а i нас! К о п и с т к а. Та кажи товком! П а р а с к а. Слухай! О р и н а й Л а р и в о н (вiн живе у не┐) прийшли до церкви. Г и р я ж ото роздавав по ложцi варений ячмiнь людям, i Лизька була, i зна║ш ще хто? Панько! Прибрався, одягся, миску з ячменем за Лизькою носить, ще й свiчечку. А Лизька розда║. Побачив мене i, як пес той, щулився i свiчечку ту не зна, де подiти... Га, Мусiю? Наш секретар!. К о п и с т к а. Та мать його!.. Кажи далi! П а р а с к а. Отож Г и р я не дав Оринi ячменю, каже: "Пiди та перш помолись, у батюшки посповiдайся". А вона вже несповна розуму, пiшла, ще й Л а р и в о н а потягла. А на сповiдi й каже: дiтей з Л а р и в о н о м по┐ла... К о п и с т к а (аж похитнувся). Та що ти кажеш, Параско?.. П а р а с к а. Пiп про це Гирi, Г и р я людям... Задзвонили в дзвони, позбiгалися, Л а р и в о н а пов'язали... До розправи, кричать, повбивати ┐х треба!.. Чую, й на тебе похвалки гонять... Кажуть: С м и к утiк, Совiта нема - саме слушний час... Та я з церкви та городами, городами сюди... Тiкаймо, Мусiю, бо вб'ють! К о п и с т к а. Ти ось що, Параско!.. Ти... П а р а с к а. Тiкаймо, кажу! Чого ще сидiти отут! Щоб на шматки розiрвали?.. Якби ти чув, що вони казали!.. Сюди прийдуть, казали... Тiкаймо! Отак городами повз стару греблю, щоб не побачили... К о п и с т к а. Ша, Парасю, ша!.. Ти ось що, кажу, бiжи зараз та скликай... П а р а с к а. Кого? К о п и с т к а. Наших!.. Усiх, хто живий ще зостався. П а р а с к а. Вже й: ┐х не докличешся, дурний ти!.. К о п и с т к а. Дев'яносто сiм... П а р а с к а. Було та загуло! Сьогоднi вночi не спалося, дак я всiм число склала. Половина слободи людей вимерло, а наша голота поперед усiх в ямки попадала... К о п и с т к а. А Кондратiй Хурса, Клименко Захар, Барило один i другий, Сирота Юхим, Золото Мойша?.. П а р а с к а. Та вони вже такi, що й нiг, либонь, не потягнуть... К о п и с т к а. Клименко Захар, завчора бачились, ось тут сидiв... Та й Сергiй казав, як ┐хав: гляди ж, стережи, Мусiю, казав... П а р а с к а. Стережи! Кого?.. Що?.. Оцю порожню халупу? К о п и с т к а. Совiцькую власть, дурна на тобi голова!.. П а р а с к а. На тобi! Бо як поприходять ось, то й ту дурну зiрвуть, а без не┐ що ти встережеш. Що, питаю? К о п и с т к а. Серьога ось-ось як не при┐де... П а р а с к а. Не при┐де твiй Серьога! Вiн уже забув, вiдкiля й дверi до нас одчиняються. П'ятий тиждень пiшов, а його нема. I не буде! Бо вiн не такий дурний: забрав золото... К о п и с т к а (аж руку звiв). Зна║ш що, Параско? П а р а с к а. Ну що? К о п и с т к а. Не пiднiмай пренiй - от що! П а р а с к а. Мусiю! Благаю!.. К о п и с т к а. Я що сказав? П а р а с к а принишкла. Зараз, кажу, бiжи!.. Нагукай там, хто живий!.. Та не барися, чу║ш? Одною ногою там - другою щоб тут!.. П а р а с к а. А коли я вже тебе здихаюсь, руда сатана! Коли вже ти менi свiт розв'яжеш! I якби ж путяще що, а то ж... (Вибiгла i за хвилину назад). Мусiю!.. Iдуть!.. Вже недалеко, ось... К о п и с т к а. Ну що ти ┐й!.. Бiжи! П а р а с к а. Тепер я городами... Ти ж гляди, Мусiю, без мене... нiчого не роби тут... Я одним духом... (Побiгла). К о п и с т к а (до Васi). А ми, синок, ось що... Зараз зорганiзу║мо ревком. В ас я. Як це ревком?.. К о п и с т к а. А так, що Сов║та у нас нема? Нема, бо повмирали або неспособнi лежать. Г и р я до властi сво┐ руцi простяга? Простяга, через Панька простяга, бо П а н ь к о йому продався... Я оце про все подумав, про всю ┐хню полiтику... А ти, Василю, грамотний, пишеш так аж-аж - i хлопець - ║рой революцi┐. Сiдай за секретаря. В а с я. Та я не вмiю, щоб по-писарському. Не вчився. К о п и с т к а. На бiса по-писарському! Пиши по-нашому. (Дiстав iз шафки паперу, перо, чорнило, тиче Васi). Пиши: як у нашiй слобiдцi комнезами вимерли, Сов║та нема, а контра висунула голову, сичить гадюкою, от-от укусить, то постановили... В а с я. Та не можу я, щоб за секретаря! От право, не можу!.. К о п и с т к а. Та ти ж уже писав раз! Сiдай! (Посадив Васю, умочив йому перо). Я буду проказувати, а ти пиши! Одно знай пиши, а тодi пiдпишемо... удвох... Ну, слухай! Пиши: призначення ревкому. Написав? Тепер пиши: постановили... В а с я. Щось не так, дядьку Мусiю. Треба перш - слухали. К о п и с т к а. Та кого ти будеш слухати, як нiкого нема! Кажу я - повмирали або неспособнi лежать... Близько грiзно пiдступив до вiкон гомiн. Уже стало чути тупотняву. Та що його довго балакати! Пиши: постановили призначити на ревком, поки повернеться з города Серьога, на предсiдателя Мусiя Копистку, а на секретаря - товариша Стоножкина Василя... Пиши, синок! Трах-тара-рах - резолюцiю прийнято! Шабаш!.. А тепер - треба покурити, бо хто його зна, що там буде... 4 Хтось одкинув дверi навстiж. Гунув натовп. Попереду ввiйшов Г о д о в а н и й. За ним Д i д з ц i п к о м: - Ведiть ┐х сюди! Зараз судитимемо!.. Увели Орину й Л а р и в о н а, зв'язаного й спутаного. Увiйшов Г и р я. Набилося людей. Г о д о в а н и й. Де предсiдатель? К о п и с т к а. Що трапилось? Г о д о в а н и й. Я питаю, де предсiдатель? Де ваша вдасть? К о п и с т к а. Що трапилось, питаю? Д i д з ц i п к о м. Людо┐дiв привели, щоб ти знав!.. Хiба не бачиш? Г о д о в а н и й. Ми, народ, пита║мо - де предсiдатель? К о п и с т к а. Хiба не зна║ш - у повiт по┐хав! Г о д о в а н и й. Граждани люди! Уже мiсяць, як нема предсiдателя! Чи не пора нам спитати: а чому його так довго нема? З л и й г о л о с. Утiк! Г о д о в а н и й. Сутая правда! Утiк! Забрав золото, народне добро, i втiк. (До Копистки). Виходить - утекла ваша власть? Виходить - властi нема? (До натовпу). Граждани люди! Власть утекла, Сов║та нема - мабуть, самi судитимемо? З л и й г о л о с. Авжеж, самi! Г о м i н: - Самi! - Починайте! К о п и с т к а. Ша трошки, ша!.. Бо ║ ревком... Г о д о в а н и й. Ревком? Де вiн? Хто? К о п и с т к а. Тутечки вiн, ось!.. Я предсiдатель, а оцей парнишка - товариш Стоножкин - секретар. Протокол ║. Вам чого требу║ться? Г о д о в а н и й. Та хто вас обрав? Де ви взялися? К о п и с т к а. Тут i не требу║ться обирати. Тут так: об'явився - й шабаш. Аби тiльки за бiдний клас стояв. Такий совiцький закон ║... I не думайте, не простий собi закон, а секретний i вродi во║нний... Г о д о в а н и й. Так це ти об'явився ревкомом? К о п и с т к а. Еге ж! Г о д о в а н и й. Ти? К о п и с т к а. От чудак, ще й пита║ш... Та кому ж i об'явитися, як не нам?.. Ну, подумай! Не станеш же ти, чи Г и р я, чи там дiд Онисько ревкомом, коли по закону вам не полага║ться... Г о д о в а н и й, (аж очi налилися кров'ю, засiпалися губи). Та це ти дума║ш ще раз заступити нам дорогу?.. Граждани, люди!.. Та доки ще вiн буде!.. Г и р я (спинив Годованого). Постривай! Не треба сварки... Хай покаже, який вiн ревком. (Тодi до Копистки). Ну, що ж! Обiбрався грибом, то лiзь у козуб. Ось народ привiв людо┐дiв. Скажи, що з ними робитимеш? (До людей). Посторонiться трошки! Хай людо┐ди вийдуть наперед, щоб ┐х ревком побачив. Д i д з ц i п к о м. От до чого призвело бiльшовицьке║ движенi║! Людо┐дство повелося!.. Ну, що тепер скажеш, товаришу ревком? К о п и с т к а. А от розпитаюся, тодi й скажу. Ану цитьте! До порядку! Дiду, одступiться трошки назад!.. Д i д з ц i п к о м. Годi вже наставляти на порядок! Бо вже допорядкувалися, годi!.. К о п и с т к а. Вам, дiду, слова не дадено! Д i д з ц i п к о м. I просить тебе не стану. Захочу сказати, то скажу, ще й в очi плюну. Отак!.. (Та й плюнув на Копистку). К о п и с т к а (не зворухнувся. Вийняв кисет. Закурив). Товаришу секретар! Впишiть цього факта в протокол. А резолюцiя трошки згодом вийде...(До натовпу). Зараз ревком править засiдання. Якщо ма║те щось сказати, то кажiть по-людському! А плювати тепер i на долiвку заборонено... Г о д о в а н и й. А людей ┐сти у вас заборонено? Г и р я. Ось тихо, граждани!.. (До Копистки). Сьогоднi люди довiдались, що оцей чоловiк, Л а р и в о н , порiзав дiтей... Аж три тижнi оця женщина, О р и н а, сказать би, мати, варила й смажила вночi сво┐х дiток м'ясо. Маслаки ось у ряднинi - речовий доказ... Тепер народ привiв ┐х до розправи, щоб судити. Правду я кажу, граждани? Г о м i н (грiзно): - Авжеж, правду! - Гола правда! Г и р я. Суди ж ┐х, коли ти ревком! При всiх суди, при людях, щоб кожне бачило й чуло, як судить ревком людо┐дiв... А тодi й ми сво║ слово скажемо... Д i д з ц i п к о м. Та хiба в ┐х суд ║? Бiльшовицьке движенi║, та й усе!.. Нема бога, нема царя - нема й суда, щоб ти знав!.. К о п и с т к а. Скажи, Орино, ти ┐ла сво┐х дiтей м'ясо? Правду кажи, не бiйся! О р и н а (чудно якось посмiхаючись). пстоньки хотiлось. Дуже хотiлось. Я прийшла увечерi додому, аж Маринка померла. А Л а р и в о н , дай бог йому здоров'ячка, й показу║: або всiм помирати, або давайте по шматочку ┐сти Маринку... К о п и с т к а. Виходить, ви ┐ли мертвих дiтей? О р и н а. Авжеж, мертвеньких! Мертвеньких, мертвеньких... Л а р и в о н , спасибi йому, нагострив ножа... А я стала до iкони, помолилася. I боженька бачив, як Л а р и в о н рiзав, а нiчого не сказав. Тiльки осмiхнувся... (Засмiялась тихим напiвбожевiльним смiхом). Я ┐стоньки дуже хотiла, аж в головi каламутилось... Я в печi запалила, пополоскала гарненько, чистенько. К о п и с т к а (аж хитнувся). Що пополоскала? О р и н а. Маринку, мою донечку... Хоч ┐стоньки дуже хотiлося, проте я в той вечiр Маринки не ┐ла. Л а р и в о н ┐в i дiтям давав. Тiльки солi не було... Без солi бiдненькi ┐ли... Без солi - без солi... З натовпу гомiн. Г о д о в а н и й. Брешеш, i ти ┐ла! Тро║ дiток було - i всiх по┐ла! Ось у ряднинi кiстки... О р и н а. Авжеж, кiстки. (Махнула кудись рукою). I там кiстки, i скрiзь-скрiзь кiстоньки-кiстоньки... Учора в церквi, думала, свiчки горять, аж то кiстки... такi жовтенькi, як у Маринки... Iй-бо... Стирчать i сяють... Г и р я (до всiх). Чу║те? Вона призналась, вона не кри║ться. Ось тихо! Даймо тепер ревкомовi слово! Хай вiн перший скаже, якою карою покарати людо┐дiв... Ну, Копистко? З натовпу пiдхопили: - Кажи! - Говори! - Суди! К о п и с т к а. Ось що я скажу! Не менi й не вам ┐х судити... Г и р я. Он як!.. К о п и с т к а. Не менi, кажу, i не вам, бо ми не спецiальнi┐ люди. До повiту треба вдаритися, щоб при┐хала комiсiя, бо до цього дiла треба таких суддiв, щоб на голову спецiальнi були... Г о д о в а н и й. Ага! Он куди вiн гне... Га? К о п и с т к а. А ти як думав: трах-тара-рах - i весь суд? А може, вони з голоду розум втеряли i треба, щоб доктор ┐м у голову заглянув. Як там i що... Може, у ┐х щось не в порядку, i тодi хто за це одвiтить?..Та ще й незвiсно, що в повiтi скажуть, як дознають, що в нас таке лихо повелося. А дознають!.. Г и р я. Виходить, що ревком не в силах людо┐дiв судити? К о п и с т к а. Ревком зараз вiзьме ┐х пiд арешт i негайно сповiстить у повiт... Товаришу секретар! Напишiть у повiт циркуляра, щоб зараз, негайно... Г и р я (перебив). Виходить, що ревком за людо┐дiв? К о п и с т к а. Пiдожди!.. Г и р я. Аякже: де б вивести зараз людо┐дiв отуди до канави та повбивати, а ти ┐х пiд арешт, годуватимеш, та ще й доктора до них?.. Оце судi Оце ревком, я вам скажу! (До юрби). Бачили? Чули? Д i д з ц i п к о м. Погиба║мо! Од бiльшовицького движенiя погиба║мо! Г о л ос . Повбивати ┐х... Людо┐дiв i ревкома разом!.. Щоб не було!.. Щ е г о л о с и. Повбивати, як собак! З л и й г о л о с. Мало повбивати! Бо собака, як голодна, то лежить i здохне, а не з'┐сть сво┐х дiтей... Живих закопати ┐х в землю, ось що я скажу! Г о д о в а н и й. Хто за те, щоб повбивати людо┐дiв, хай пiднiме руку!.. Раз, два, три, чотири... сiм... десять-тринадцять... Всi, як один! З л и й г о л о с. I Копистку з ними. Галас, вигуки, аж затанцювали: - I Копистку! - Увесь ревком! Г о д о в а н и й. Хто за те, щоб i Копистку та й цього парубiйка з ними? (Показав на Васю). Раз, два, три... п'ять... сiм... десять... Всi, як один! Так! I хто за те, щоб це дiло зробити по-во║нному, одним заходом, зараз?.. Раз, два, три... сiм... дев'ять... Всi, як один!.. З л и й г о л о с. Та годi щитати! Виводь ┐х! До канави!.. В юрбi закричали, замахали руками, цiпками: - В'яжи! - Давай мотузка!.. Г и р я (виступив). Iще, граждани, забулися!.. Нам треба нову власть обрати! Чу║те? Я думаю так: Годованого на предсiдателя, а за секретаря... Г о д о в а н и й. Та кого ж, як не Пантелеймона Петровича! Панька!.. Та вже ┐х нiхто не слухав. В'язали Копистку. Виводили Васю, Орину, Л а р и в о н а. Д i д з ц i п к о м шматував i топтав протокола. 5 Вивели ┐х на вигiн до канави. Поставили вряд. Гомiн, вигуки вщухли. Г и р я (виступив наперед). Ну, чого ж ми стали?.. Кiнчаймо? Юрба завагалася. Г и р я знов: - Ну от... Привели, а самi поставали... Треба ж той... Ну?.. (Усмiхнувся, скривившись). Не молиться ж на ┐х!.. Ану-ну? Хто перший, починай! Юрба зворухнулась i знову стала. Та невже нiхто не наважиться, га? Все одно назад вже не можна. Раз почали... Граждани! Г о д о в а н и