стивши поли дорогого мосульського каптану, Крутились, рип│ли й чад│ли блакитним димом в│д тертя вали й зубчат│ колеса млинового механ│зму. Крутились несамовито камен│ жорен, │ щось перетерте й п│дгор│ле сипалося в корзину з пальмового листя. I до дурманного аромату гашишу додавався ще й запах п│дгор│лого, солодкого борошна. Крутилося, то риплячи, то гупаючи, водяне колесо. Час од часу в│д плину води та нер│вного обертання колеса весь млин здригався, його струшувало. Та весь час, не звертаючи н│ на що уваги, крутилися нав│жен│ танцюристи з ножами, │ вс│ приявн│ ревли в один голос: "Аллах акбар! " Поступово Ал│ все ж очман│в │ почав, не тямлячи себе, горлати: "Аллах акбар!" Та ось водяне колесо стишило св│й х│д, загальмувалось його обертання │ обертання вал│в │ дерев'яних зубчатих колес, стишилось стрекот│ння жорен. Фальшивобородий мовби з пов│тря, з диму виловив глек │з червоного скла │ блакитну порцелянову чашу. Плюснув туди вина з глека │ р│зко скрикнув: "Аль-хамр10!" Абу Амар став, мовби вражений блискавкою, а Фальшивобородий уже простяг йому чашу, не сходячи з м│сця │ на палець. Три молодц│ в ковпаках застигли з розчеп│реними руками. Абу Амар пив довгими ковтками вино. Барабанщик │ соп│лкар грали все тих│ше й тих│ше. Коли Абу Амар допив останню краплю, в│н стомлено заплющив оч│ │ простягнув руку з чашею вперед. Закутаний налив вино у чашу │з скляного глека. I Абу Амар, не розплющуючи очей, простягнув першому танцюристов│ чашу. Той випив. Так Абу Амар подавав вино │ другому, │ третьому. Вони повол│ висмоктали вино, повол│ опустились на п│длогу та й с│ли скулин│г. Кожен встромив ножа перед себе в дошки. Мов за командою, голови ┐хн│ впали на груди │ вони отак │ заснули, глибоко й безв│льно. Т│ла ┐хн│ обм'якли, │ здавалося, що й життя з них в│д│йшло. Абу Амар теж сид│в, мовби спав найм│цн│шим сном чи нав│ть був неживий. Барабанщик │ соп│лкар продовжували грати, │ гра ┐х була бездоганна. Тихий, заколисуючий сп│в соп│лки злегка перекривало легеньке стукот│ння барабана. Здавалось, що то десь у степу сп│ва║ д│вчина й тупотить к│нський косяк б│ля водопою. Фальшивобородий вже роздмухував маленькими золотарськими м│хами вуг│лля в глинян│й жаровн│ │ ставив туди горщик. Куди │ коли зник глек з гашишем та │ншим дурманним з│ллям, Ал│ про┤авив. Горщик за якийсь час зап│нився, │ п│на з│ шкварчанням поповзла на вуг│лля, на жарини. Потягло в щ│лину знайомим духом, як тод│ в к│мнат│ Абу Амара. Барабан тр│скот│в др│бно, │ тихо схлипувала соп│лка. Фальшивобородий п│дн│с чашу з напо║м бадьорост│ Абу Амаров│. Голова мосульця вис│ла, наче була не на ши┐, а трималася на мотузц│. Абу Амаров│ п│днесли чашу до вуст, │ в│н, не в│дкриваючи очей, почав маленькими │ кволими ковтками пити. В│н ще довго сид│в │з заплющеними очима, та риси його лиця, квол│, нерухом│, змертв│л│, почали наповнюватись силою й напругою. Абу Амар, не в│дкриваючи очей, н│би просто спав чи заплющився в│д сильного сонця, проговорив р│вним │ ч│тким голосом: Ф│да┐в в│двез│ть до м│ста │ накаж│ть ┐м чекати соколиного клекоту. Ти,-- в│н не в│дкрив очей, та руку простяг до фальшивобородого,-- нахились до мене. I той нахилився до нього, │ Абу Амар щось йому промовив незрозум│лого гов│ркого, не схожою й на перську, │ на ромейську мови. Ал│ як не пружився, але не зм│г │ слова запам'ятати та й почути. Фальшивобородий │ "вантажник" перетягли поснулих, розслаблених, мов ганч│рки, ф│да┐в до човна │, проказавши благословення аллаха на голови мельника й Абу Амара, в│дпливли кудись вниз по теч│┐. Ал│ не знав, що д│яти -- вгору плисти? Але теч│я зараз така сильна, як в т│снин│ п│д Вас│том. В│н по звуку хвиль зрозум│в, що тако┐ теч│┐ не подужа║. Треба було т│кати, це Ал│ знав добре. Та в│дчуття, що тут ма║ в│дбутися ще щось, утримувало його на м│сц│, хоч в│д незручного сид│ння на болонков│, в│д нерухомост│ й холоду хлопчина задуб│в, все ж вир│шив будь-що почекати! I в│н чекав │ дивився. Ще якийсь час Абу Амар сид│в нерухомо │ не розплющуючи очей, та пот│м нараз п│дв│вся, наче н│чого й не було. Сам налив соб│ в чашу з глека │ в другу для мельника. Вони сид│ли при яскрав│й ламп│, а навколо вогника крутилися ц│л│ ро┐ н│чних комах, │ потиху сьорбали запашний нап│й. Мельник лаг│дно посм│хався │ огладжував густу сиву бороду. Слава Аллаху, ми знов з тобою бачимось! Дякую Отверзаючому Браму │ нашому │маму -- та покр│пить його Аллах! -- ми знов бачимося, м│й брате! Абу Амар │з вдячн│стю нахилив голову │ притис руку до серця, але виправив мельника: М│й старший брате, я лише тв│й молодший брат! I н│коли цього не забував! Слава Аллахов│, що дав мен│ завжди пам'ятати про мою менш│сть! Мельник нахилився до Абу Амара │ поц│лував його в скроню. Дякую Аллаху та призиваю благословення його на │мама нашого! Слава Аллаху! Слава Аллаху! -- в│дпов│в йому Абу Амар. Аллах акбар! А тепер скажи, що мен│ сл│д знати. О м│й старший брате! Ти око │мама -- та покр│пить його Аллах! -- ти пастух його отари в Убулл│, ти ем│р його ем│ра в Баср│ │ Вас│т│! Ось тоб│ пап│р з прибутком │ витратами. Там пораховано вс│ фалси, к│рати, дирхеми та динари. Я не послав зв│ту про ср│бло й золото в обитель │мама Аламаут, хай впаде благословення на його голову, хай покр│пить його Аллах та нехай поб'║ його ворог│в! Без тебе, м│й старший брате, я не над│шлю зв│ту, поки ти не ствердиш його сво║ю перев│ркою. А тепер, кр│м того, слухай про все, що в│дбувалося з│ мною в│д Багдада. Там я влаштувався з│ сво┐ми товарами, н│би я прикажчик одного мосульця. Мене попередили брати, що Товстун Джафар подорожу║ до Басри. I принесли мен│ листи його колишнього друга Абу Садата, що обдурив його │ мешка║ в ▓скандер│┐. Я взяв такий пап│р, на як│м той писав, │ виготував листа н│би в│д Абу Садата до ем│ра Абу Муси, хай покр│пить Аллах його │ п│дтрима║! В лист│ написав прохання зар│зати Товстуна │ об│цяв за це десять тисяч дирхем│в. I сам виготував сакк на │м'я Бен Сахла, │удея, щоб той сплатив пред'явнику по смерт│ Джафара десять тисяч монет, а соб│ щоб │удей взяв дв│ст│ монет. I от поплив я з Багдада до Басри. На горе, в останн│й день -- хай не буде йому благословення! -- в│зир хал│фа послав разом з цим судном дв│ лод│┐ з│ стражниками. Тут в│дкрився для мене один секрет: купець │з Дамаска -- то був знаменитий гендляр самоцв│тами, ти зна║ш, про кого я кажу. Один │з людей Салаха. Я давно за ним гнав сл│д, але кожного разу в│н виявлявся спритн│шим │ зникав кудись у безв│сть. Раптом -- напад цих болотних шакал│в на наше судно! Напад в│дбили. I чи це хвилювання, чи, може, вино, але в│н почав вихваляти свого дядька │ Салаха │ ганити людей │мама -- та покр│пить його Аллах! -- │ говорити всяку гидоту, що наш│ браття винуватц│ в розбрат│ мусульман, в розпорошенн│ араб│в. В│н так в│дверто говорив │ про свого дядька, │ про вс│ справи, що мо║ здивування досягло меж│ можливого! Видно, Аллах, хай славиться його │м'я, в│ддав сир│йця в мо┐ руки... Там на саф│н│ був хлопчик км│тливий -- в│н дозбирав стр│ли тих озерних шакал│в. Серед них була одна стр│ла пречудова з тонким │ прегострим наконечником. Один удар сплячому у вухо -- │ в│н закляк. Я обшукав його │ забрав його пацьорки │ невеличкий капшучок, зашитий в п│дкладку джубби 12. А пацьорки виявились хитр│. Н│би вони вузлом │з шк│ри зав'язан│, а всередин│ найкращ│ смарагди │з М│сру! На ц│ смарагди довго чекав володар Орлиного Гн│зда - хай Аллах обласка║ його благодаттю та поб'║ його ворог│в! -- ось вони в тво┐х руках... Для чого дарував лал Кадар│┐?.. Вона почала сво║ю п│снею мене викривати. Не р│зати ж ┐┐ при вс│х, щоб вона замовкла?! I я заткнув ┐й пельку лалом... Отож дал│ було таке -- коли кап│тан т│ло с│р│йця збув на берег, я зразу ж вир│шив д│яти │ показав Джафару листа. Джафар ледь не обкалявся з│ страху │ почав молити про допомогу. Я порадив, │ в│н написав листа з проханням забити безбожника │ брехуна Абу Садата. I виписав сакка на двадцять тисяч динар│в. Я й кажу йому: "Це прохання забити Абу Садата. I його заб'ють. Але ж д│йде │ лист Абу Садата до ем│ра Абу Муси. Абу Муса над│шле брата-ф│дая приколоти тебе, як погану свиню. I тоб│, │ Абу Садату --к│нець!" В│н тод│ почав плакати │ каже: "Що ж робити?! Порадь!!!" Я й кажу йому, щоб в│н викупив листа за тисячу монет │ сакк за його ц│ну. В│н викупив, │ я спалив -- сакк │ лист фальшив│,-- але т│льки тод│, коли в│н сплатив мен│ тисячу динар│в золотими │ виписав сакк на десять тисяч дв│ст│ монет. Лист про Абу Садата у тебе, м│й старший брате, │ сакк на двадцять тисяч. Сакк на десять тисяч дв│ст│ я розм│няв на др│бн│ сакки │ дав тоб│ повний зв│т про витрати на вс│ банкети, пов│й, дарунки │ музик. Кр│м того, я з│ слугами стражника робив у палац│ Айш│ пастку для Рустемових красунь -- │ ми знайшли золото в самородках та в зливках │ торбу з африканським золотим п│ском. Частка золото┐ здобич│, що належиться мен│... тобто... │маму -- хай дару║ йому Аллах м│ць! -- знаходиться в сп│вака. Як ти скажеш, так │ буде... м│й старший брате!.. Тод│ слухай -- тесляр│ поодинц│ нехай в│дправляться по дом│вках. Вони не з Басри. I золото нехай поки що буде у них... Хто бачив тво║ блудод│йство з Рустемовими сучками?.. Сп│вак, негритянка Айш│. А пов│┐? А тв│й слуга? Айша? Пов│┐ були напо║н│ вином │з з│ллям. Колов ┐х ножем -- не ворушились. Айша лежала замкнена. Хлопця не було -- стражник його п│зно випустив │з в'язниц│. Хлопця я б│льше не бачив... Я хот│в тебе, старший брате, спитати -- ти, може, зна║ш?... Зд│бний хлопець... На ф│дая здатний? Трохи │нше -- ц│кавий, км│тливий, добра пам'ять, │ зовс│м не ма║ страху. Тоб│ ще не допов│ли, але я вже знаю: цей дурень переборщив -- пов│в його до Водяно┐ веж│. I хлопець признався, що в│н в│ддав лал Кадар│┐. Стражник зламав твою цяцьку... Тепер малий не придатний ан│ на ф│дая, ан│ на голуба, як би тоб│ праглося... Що тепер д│яти? Ти не г│рше мене зна║ш -- колючка з малайсько┐ трави. Дай йому з │нд│йською халвою. Вс│ побачать, що помер в│д р│зачки 13. А що з негритянкою? Про це, брате, не турбуйся. Це наш│ клопоти. А хлопця твого бачили вноч│, як в│н плив неподал│к веж│ зв│здаря. Треба притиснути того мандейця за горло! Нехай в│ддасть хлопця, якщо сховав! Не квапся! Мандейця не варто ч│пати. По-перше, в│н не полохливий. А по-друге, н│хто │з чарод│┐в не ма║ такого знання в│тр│в │ сили над в│трами, як цей перевертень! Мен│ зда║ться, що в│н прив│з сьогодн│ вранц│ твого хлопця у св│й пальмовий сад. В│н тут зовс│м поруч, трохи вище по теч│┐. Якщо хлопець там, заберемо його │ заметемо вс│ сл│ди... Хлопчика │ без халви здиха║мось. Зари║мо -- │ шакал не знайде! М│й менший брате, я тебе люблю ще з час│в Ант│ох│┐ та кршала┐ма... Та останн│м часом ти щось не все обм│зкову║ш, не над ус│м замислю║шся... Чому, м│й старший брате? Поясни мен│ -- я тв│й раб │ весь на очах │ на вухах! А треба вив│дати в живого хлопчика, чи не сказав в│н щось такого надзвичайного, чого стражник не повинен був би знати? А взнавши це, чи не мав би величезний якийсь зиск для себе?! Чого б в│н, стражник, потай крутився б│ля чорного ходу в Айш│? Було це перед св│танком. I чого в│н до Бен Сахла заходив п│сля вран│шньо┐ молитви? М│й старший брате, ти мудр│ший за мене │ справедливо стримав мене. Спочатку ми все вив│да║мо в хлопця, а пот│м уже його... Це добре, що ти зна║ш, де садок мандейця. В│н там │ стереже його корзини. Ти впевнений у цьому? Коли я пропливав у човн│ повз один остр│вець, я здивувався, чого то там б│ля хиж│ стоять здоровенн│ корзини. Адже ще не настав час ф│н│к│в. I коли ми пропливали повз останн│ пальми, з велико┐ плакучо┐ верби впала у воду зм│я. Але н│ птаха, н│ тхора ми не пом│тили. Заходило сонце, │ я не зм│г у густ│м верхов│тт│ н│чого роздивитись. Та тепер сумн│ву нема║ -- в│н був на дерев│. Як ти дума║ш -- в│н уп│знав тебе? В цьому одяз│ в│н мене не бачив жодного разу, │, до всього, я замотався дуже ретельно. Нехай так. А раптом хлопця не вловимо, як тод│ взна║мо, що в│н опов│в стражнику? Тод│ я витягну вс│ слова хлопця │з стражника. Можеш не сумн│ватися, видеру разом │з горлянкою! Я навчений. I варт│сть стражника не велика. Звичайний вартовий у нашому ст│йбищ│. Завжди буде ким зам│нити! М│й старший брате, ти згоден │ дозволя║ш? Згоден. В│н ма║ лише другу ступ│нь посвячення. Колишн│й ф│дай, тепер вартовий. В│н повинен пильнувати, а мати власн│ багатства йому не належить... Тепер трохи поспимо, │ в│зьмемо хлопця. Давай зараз, м│й старший брате! Ти зовс│м забув про великий в│дплив. Ми не вигребемо проти теч│┐. За години дв│ настане тиша. Тод│ ми в│зьмемо човна │ за мить будемо в потр│бн│м м│сц│. Лягаймо перепочити -- у нас сьогодн│ ст│льки справ! I мельник загасив лампу. Ал│ сид│в на ослизл│м болонку │ його била лихоманка. В голов│ стукот│ло, било, мов у барабан: "Т│-ка-ти, т│-ка-ти, т│-ка-ти!" Але як │ куди т│кати, коли згори стугонить шалена теч│я в│дпливу │ там, угор│, лишилась ┐жа, одяг │ стр│ли. I туди ма║ по нього приплисти зв│здар. Нараз Ал│ згадав --коли дивився згори на протоки й острови, то побачив, що довжелезна │ тонка смуга одного з незл│ченних остров│в тягнеться аж кудись вниз теч│║ю до обр│ю. Якщо зараз поплисти вниз по теч│┐, а там вил│зти вище млина на берег │ поб│гти по довжелезному острову, то можна доб│гти до │ншого острова, що майже навпроти того острова, що л│воруч саду мандейця. А там плисти через канал не проти теч│┐, щоб д│статись до схованки, а навск│с, униз по теч│┐. Так Ал│ │ вчинив. Тихо спустився у вируюч│ тепл│ струмен│. Руки в│д дерева не в│дривав -- чекав, коли з│гр│║ться задуб│ле т│ло. В│н вперше за все життя боявся, щоб його не схопили корч│. 19. ЩАСЛИВА ПРИГОДА Теч│я несла Ал│ вниз у темряв│, │ в│н страшенно боявся, щоб не проскочити повз к│нець довгого-предовгого острова. М│сяць зайшов, проте з│рки сяяли так яскраво, що можна було розр│знити воду │ острови з пальмовими садами, Ал│ напружувався, пильно вдивлявся, │ все ж ледь не проминув к│нець острова, яким власне, й к│нчалась протока -- дал│ починалось одне з к│лькох широченних русел Шатт-ель-Арабу. Теч│я повол│ стягувала його все дал│ й дал│ до к│нця каналу. На щастя, одна стара плакуча верба просто полягла над урвищем, │ в│н вчепився з ус│х сил, в│дчайдушно, за тонке, гнучке в│ття. Воно його втримало. А дал│, захоплюючи по черз│ ц│лий жмак лозин у кожну руку, п│дтягся, видерся нагору, на твердий берег. Т│льки-но в│дчув п│д сво┐ми битими п'ятами шовковисту траву цього плеканого саду, як зразу ж над│я │ бадьор│сть повернулися до нього. Наче це й не в│н просид│в к│лька годин мов горобець на жердин│. Наче не в│н ще й не взнав, яку ганебну й п│дступну смерть йому визначено! Ал│ поб│г на п│вн│чний сх│д. Один раз спинився │ п│дв│в оч│ до з│рок. Наче вс│ зор│ зрушили з│ свого м│сця. Хлопець в│дчув │ захоплення, │ заздр│сть до знань зв│здар│в: "Це ж треба знати ст│льки з│рок, ┐х становища │ назви! От би мен│ вивчити! Який я дурень, що не подався зразу до мандейця, а злигався з отим людожером!" Так думав Ал│, та б│гу не стишував │ все ближче був до мандейського пальмового саду. Ось │ к│нець острова. Хлопець стрибнув у темну воду │ ледь не захлинувся -- його ноги й т│ло провалились п│д воду в р│дке-р│дке багно. В│н загр│бав руками й ногами щосили, але т│льки зрушив трохи з м│сця. "О Аллах! Врятуй мене -- │ я тоб│ вс│ сто раз│в прочитаю молитву. Отверзаючий Браму -- поможи мен│!" Щосили загр│баючи, звиваючись, як муха в окроп│, повол│ наближався вт│кач до другого остр│вця. Тремтячи в│д жаху, що ось-ось його засмокче мулиста жижа, в│н усе ж доплив до острова │ вил│з на похилий берег. Лежав │ дивився на сх│д -- обр│й наче починав св│тл│шати, а вран│шня з│рка ще │скрилась дорогоц│нним д│амантом на глибокому темно-синьому запинал│ небесно┐ бан│.. "Читатимуть вони першу молитву? Вони дерв│ш│. Читатимуть, │ буде ця молитва довга, н│ж у звичайних людей?.. Та вони таки й хашашини ║ретики... Не молитимуться! пм дозволя║ться порушувати вс│ заборони... Вони прокидаються ось тепер, ось зараз! Вип'ють свого моканського з│лля, а може, вина, │ припливуть сюди! В│д Абу Амара не втекти по вод│, н│ по берегу... Вставай, Ал│!" --наказав сам соб│ хлопець │ зв│вся навкарачки. Постояв трохи, а тод│ п│дв│вся на повен зр│ст │, хитаючись та затинаючись, переб│г остр│вець. Тепер остр│в мандейця було добре видно -- в│н п│дносився над смоляною водою р│вними зр│зами берег│в. Дн│ло. Ал│ роздивився, що остр│в зв│здаря укр│плений палями. Пал│ обплетен│ лозою │ перев'язан│ пучками очерету. В деяких м│сцях кущ│, зарост│ трави нависають над рукотворним урвищем. "О! -- Вигукнув подумки Ал│.-- Отут я й сховаюсь. Сходитиме сонце, почнеться приплив -- п│ддметься вода -- отут я й пересиджу, мов п│д дашком!" В│дплив ск│нчився, │ вода м│ж островами затихла нерухомо -- наче розплавлений б│тум. Блискуча поверхня в│ддзеркалювала гаснуч│ зор│ та св│тл│юче небо. Цей канал Ал│ подолав без усяких перешкод │ труднощ│в │ вил│з по хворостинах, мов по драбин│, на остр│в свого рят│вника. В│н кинувся до плетено┐ хиж│. Захопив свою ┐жу, одяг та стр│ли. Ал│ давився ф│н│ками, переб│гаючи по остр│вцю. Ковтав не пережований на┐док │ все придивлявся, де б сховатись. Зрештою вибрав м│сце -- трава невисока, та й западина в ст│н│ берега найглибша. Нав│ть приступець ║, щоб просто п│д кор│ння трави запхати сво┐ гаразди. "Мене вони шукатимуть у най густ│ших кущах, а тут зовс│м р│вне м│сце. А якщо раптом зв│здар припливе? I вони йому влаштують зас│дку?! Як його попередити? -- замислився Ал│, та нараз вдарив себе по лоб│ кулаком:-- Пущу добрий дим!" В│н попорпався в корзин│, в│днайшов два кремен│ │ порожн│й гор│х │з трутом всередин│. Це був дарунок одного його приятеля з багдадського суку. Точн│ удари кам│нц│в. Бризки оранжевих │скор. I трут у в│дкрит│й шкаралуп│ гор│ха зажевр│в червоним вогником. Що-що, а зробити вогнище -- з│ см│ття, к│зяк│в, к│сточок, шкаралущ│ -- Ал│ вм│в краще, н│ж будь-хто │з дорослих. В│н спочатку розклав невеличке вогнище в ям│ │ поклав таке паливо, щоб │ вогник був малий, │ диму щоб майже не давав. По тому зал│з на вербу │ влаштував серед в│ття вогнище з хитр│стю. Воно мало т│льки тод│ запалати на повну силу, коли з│тл│ють ус│ смужки тканини -- на як│ в│н розр│зав ганч│рку з хиж│. "Як для них манде║ць ворожбит, от ┐м │ буде ворожба!" Ал│ аж засм│явся вголос │ почав злазити на землю. В│н спустився, став на повен зр│ст б│ля стовбура, │ його не було видно │з-за плакучого в│ття. Проте ховатись тут не м│г--знав, що Абу Амар │ мельник зразу ж кинуться до цих верб плакучих. Ал│ прис│в, а пот│м плазом поповз до сво║┐ схованки. Прича┐вся в н│й зарання │ почав з насолодою ┐сти припаси, дарован│ йому мандейцем, зовс│м забувши про пересторогу мандейця заощаджувати ┐жу. Ось в далин│ протоки, на сам│с│ньк│м обр│┐ з'явився човен з двома людьми. Наче хтось начаклував -- саме в цю мить з-за обр│ю вибухнуло золотим сяйвом сонце. "Сонце сл│пить ┐м оч│! Зараз п│де дим │ буде знак мандейцю, що трапилося щось. Вони ж подумають, що Абу Амар не помилився │ я сиджу й варю соб│ бургуль!" Ал│ зм│║ю вил│з на берег │з схованки │ навалив на вогонь заготован│ ф│н│ков│ к│сточки з хиж│, хворостини. Згори кинув уламки старо┐ корзини │ завалив усе купою трави, Пот│м зал│з у воду │ вже з води п│днявся в схованку та прича┐вся, наче миша. Лише висунув трохи голову, щоб споглядати протоку, по як│й наближався човен. Озирнувся -- димок тонкою ц│вкою п│дн│мався десь наче з трави. Вище Ал│ не м│г п│дняти голову -- його б побачили. Повернувся лицем до протоки. Човен гнала вправна рука -- в│н р│зав гострим носом важке плесо води. Ал│ в│дчув, як вода почина║ наче оживати, дихати там глибоко внизу, може, л│ктях у шести п│д його схованкою. В│н знов подивився │з захопленням -- знання мандейця справжн│: сьогодн│ справд│ великий в│дплив. Але який тод│ буде приплив? Чи не залл║ схованку? Тод│ як?! А н│як! Вип│рне │з схованки, а в│д них в│н втече -- хто ж краще за нього п│рнав по всьому ┐хньому берез│ Т│гру? Не треба так уже боятися цього людожера! Треба в│рити мандейцев│ -- у нього ║ з│рка-захисниця! Ал│ обернувся -- з-за кущ│в трави починали п│д│йматись к│лька тонких пасм диму. Човен наближався. На демен│ мельник загр│бав округлим веслом-правилкою. Вдягнений в│н був як звичайний рем│сник--коротк│ штани, груба сорочка, п│дперезана мотузкою, на голов│ вбога пов'язка. Абу Амар же мав вигляд матроса-гуляки -- червон│ широк│ шаровари, шк│рянка без рукав│в, короткий плащ │ чалма, в│льний к│нець яко┐ щ│льно огортав його засмагле лице. Якби Ал│ не знав так добре Абу Амара, то в│н │ не вп│знав би його. Озирнувся ще раз -- дим наче перестав │ти вгору, т│льки сльозилась юга над травою, склилось пов│тря. "Ага! -- зл│сно зрад│в Ал│.-- От зараз-зараз попередимо! П│д травою все п│дгор│ло! Ану, ану! Подивимось, що ви просп│ва║те, людожери!" Ал│ аж скреготнув зубами. Та, звичайно, його пересл│дувач│ цього не почули. Вони пливли вздовж берега, шукаючи, де б пристати. Та ще вода не п│днялася так високо, щоб можна було з човна в│льно переступити на берег. Тому вони │ спинили човна б│ля плакучих верб. "О Аллах! Заклинаю тебе │ благаю -- т│льки нехай вони не пом│тять зараз вогнище не верб│!" -- волав подумки хлопець. Весляр вхопився за кор│ння верби │ наблизив човна п│д сам│с│ньку ст│ну берега. Абу Амар, не говорячи й слова, спритно вчепився рукою за в│ття, поставив ногу на л│ве плече мельника │, п│дтягшись за в│ття, видряпався на берег. В│н нахилився │ сказав униз мельников│: Ти поки почекай, може, я сам впораюсь. Ал│ в останн│й раз обернувся до вогнища -- воно починало клубочитись б│лим густим димом, │ вран│шн│ промен│ сонця зафарбували його легкою рожев│стю, мов розмита водою кров. Дим зводився угору пухким стовпом. Чад│ли й тр│скот│ли запл│сняв│л│ ф│н│ков│ к│сточки. Ал│ з│ сво║┐ схованки чув як загупали кроки Абу Амара. В│н б│г до вогнища. Над каналом народжувався чи то легкий туман, чи то юга розповзалася. Все заколивалось │ в пов│тр│, │ у в│дбитт│ рухливих вод. Вуха Ал│ вловлювали два небезпечних шуми. Знизу все сильн│ше наступала вируюча вода, а по остр│вцю зовс│м поруч тупав │ тупав швидкими кроками Абу Амар. Прокляття на голову шмаркача! Диви, що в│н влаштував -- розклав багаття на верб│! -- лютував голос Абу Амара. Я зараз скину вогонь │ в│дшукаю малого падлюку! Брате! Не верзи дурниць -- на вербу ти не вил│зеш -- там в│ття тонке! А димовище на верб│ -- то в│н комусь знак лишив. Брате! Я струшу той знак у воду! Не час змагатись │з малюком. В│н дав знак │ десь зараз поруч у зас│дц│ сидить │ п│дгляда║... Або десь т│ка║ протоками. -- Побо┐ться. В│н зна║, що сюди запливають акули │ крокодили! -- не згодився Абу Амар. Пот│м вони щось тихо сказали один одному, Абу Амар опустився в човна, │ вони швидко в│дпливли вузькою протокою. А хлопець лишився ще на к│лька годин у сво║му схрон│, поки зрештою наважився виповзти з укриття │ переплисти на сус│дн│й остр│в, де було к│лька старих височенних верб. Тут в│н роз│клав на трав│, в затишному м│сц│, од│ж, на┐дки │ зброю, тобто стр│ли. ▓ перш за все виготовив футляр для стр│л -- здер │з товсто┐ зелено┐ г│лки кору. Якраз по довжин│ стр│л │ по рубцю прошив тоненькою обдертою лозинкою, а дно приладнав │з шматка очеретяно┐ товст│шо┐ трубки. Вс│ стр│ли легко вв│йшли до саморобного сагайдака. Сонце злет│ло до самого зен│ту │ пекло його перемерзле за н│ч │ перемокле у вод│ т│ло. В│н роз│клав на товстих г│лках сво┐ вбог│ лахи, щоб добре ┐х п│дсушити. На┐док весь зм│шався, перекис │ починав пахнути не зовс│м смачно. Тому Ал│ вир│шив усе пошвидше з'┐сти, поки не з│псувалося зовс│м. В│н прикрив голову й плеч│ п│дсохлою сорочкою │ вже над силу до┐дав сво┐ прокисл│ родзинки, розмокл│ коржики та слизьк│ колобки буйволячого сиру, ще вчора твердого - претвердого. Зробивши к│лька ковтк│в, не забував п│двестися на сво║му с│дал│, щоб обдивитися на вс│ боки -- чи нема де яко┐ небезпеки? Та все ж в│н прогавив найголовн│ше за цей день. А побачивши -- ледь утримався на сво║му с│дал│. Згори, при повн│й вод│, з протоки до каналу просувалась велика тар│да, прикрита згори здоровенною халабудою з пальмового листя. Вона занурилася сво┐ми чорними боками по самий край у воду. Б│ля борт│в притулились люди в чорних плащах болотних араб│в. Напружуючись │з ус│х сил, занурюючи жердини майже з верхом у зводу, вони проштовхували лод│ю до того каналу, в якому ледь не втопився Ал│. Ал│ страшно стало, що зараз лод│я - сумар│йя застрягне на м│лин│, │ що ж тод│ робитимуть? I тут в│н забув про всяку обережн│сть │ заволав з височини свого с│дала на величезн│й верб│: Правов│рн│! Обережно! Там обм│лини │ багна по горло! Правте он туди, туди!!! В│н видерся ще вище, щоб його бачили, │ показував рукою, куди треба правити. З тар│ди закричали йому, зразу ж його почувши, бо на судн│ все робилося тихо, без галасу: Не дури нас -- там он як вузько! Ширша протока -- пастка! П│дожд│ть, зараз вам покажу! Ал│ прихопив сво┐ реч│, вже сух│ лахи │ пожбурнув у густу соковиту траву. А сам, розгойдавшись на г│лц│, стрибнув у воду -- в│н знав, що там, п│д вербами, добра глибина. Вип│рнув │ поплив назустр│ч тар│д│. За хвилю Ал│ тримався за борт дивно┐ ц│║┐ тар│ди. Дайте мен│ жердину -- я покажу. Бородат│ задуб│л│ обличчя нахилилися до нього. Дивились ус│ пильно, суворо. Обдуриш -- на хрест│ роз│пну │ кишки на шию намотаю! -- пооб│цяв могутньо┐ статури молодик. В│н простягнув Ал│ жердину, може, на л│кт│в дев'ять -- десять. Ал│ в│льно поплив з нею до небезпечного каналу. Трохи дал│ в│д гирла поставив жердину сторчма │ почав ┐┐ тиснути вглиб вс│║ю вагою т│ла. Жердина занурилась, може, наполовину │ стояла р│вно й нерухомо. Швидше пливи туди! Ал│ поплив до безпечного ходу. I знов поставив жердину сторчма, Та цього разу жердина вся зайшла п│д воду. Ал│ тримався за ┐┐ вершок п│д водою │ плавав по колу. Давай жердину! Нам нема║ коли забавлятися. Ал│ швидко п│дплив назустр│ч тар│д│ │ в│ддав жердину. Ось жердина! П│дожд│ть мене, я т│льки заберу сво┐ реч│. Плава║ш добре -- наздоганяй! -- кинув через плече велетень, щосили в│дштовхуючись жердиною. I вс│ на тар│д│ без жодно┐ похибки, як за командою, занурили жердини в каламутн│ струмен│ │ погнали судно до найвужчого каналу. В канал│ вони не д│ставали дна │ тому в│дштовхувались жердинами в│д обох низьких берег│в. Ал│ наздогнав тар│дe │ вмить видряпався на борт. Прихилився боком до халабуди, та листя роз│йшлося. 3 ус│║ю сво║ю поклажею перекотився просто п│д копита коней. Ал│ сам не чекав, що з│рветься вниз, │ в нього в│д жаху зайшлося серце, коли в│н побачив просто перед очима чорн│, м│цн│ копита темнорудих, наче м│дних, скакун│в. Кон│, проте, ц│ полохлив│ │ гаряч│ сотвор│ння, на диво, нав│ть вухами не по козирили. Ал│ с│в, в│ддихався, │ так, притиснувшись до якихось лах│в, сид│в тихо-тихо, як миша. Як т│льки канал к│нчився, той молодий велетень наказав ус│м взяти весла й загр│бати. Крутобока, перевантажена тар│да почала набирати швидк│сть. Скоро мав бути приплив, │ Ал│ сповз зовс│м на дно лод│┐. Ал│ принишк просто п│д ногами в коней. А кон│ справд│ були казков│ -- червоно-руд│, тонконог│ скакуни, легк│ й мускулист│, з широкими й глибокими грудьми. I вс│ однаково┐ маст│, наче р│дн│ брати. Тар│да, напевно, вже проминула млин, та Ал│ не висувався. Принишк, щоб │ не бачили, якби хто й був у млин│. I щоб людям │з само┐ тар│ди не впадати в око, так │ сид│в, прича┐вшись тихо, що й незчувся, як заснув... Ал│ прокинувся в одну мить, бо раптом кр│м звично┐ гов│рки, п│д яку в│н провалився в глибокий сон, на хлопця водоспадом полилися бурхлив│ звуки. Ще й до всього тар│да, без сумн│ву, застигла на м│сц│. Ал│ не спав. Та в│н │ оч│ не розплющував, н│би боявся, що яскраве сонце почне болюче р│зати оч│, Ще й тому не розплющувався, що хот│в продовжити солодку мить сну. Проте т│нь, що впала на нього згори, примусила розклепити оч│ й глянути вгору. В│д побаченого в│н аж в│дсахнувся -- просто в пов│тр│ над ним зносився в небо золотавошк│рий к│нь. Ал│ шарпнувся в│д переляку │ боляче вдарився потилицю, якраз гулею в│д ножа, об дзв│нке дерево шпангоута. Б│д пекучого болю Ал│ враз, блискавично все згадав │ зрозум│в -- коней перевантажують ва велетенський в│трильник-дхау. Ось просто над тар│дою зависли його червонаст│ промаслен│ боки. А коня причепили до нижнього к│нця предовго┐ навк│сно┐ ре┐. За в│льний к│нець рею обертали, вчепившись │ щосили тягнучи за линви, не менше п│втора десятка нап│вголих моряк│в. Ус│ здоров│, м'язист│, а шк│рою вс│х в│дт│нк│в -- в│д смаглявих до вуг│льних. I пливе к│нь у пов│тр│ над водою, над каламутним хвилями Шатт-ель-Арабу, наче полов па вудочц│ г│гантського джина -- повелителя чорних │ б│лих дух│в. Ось к│нь завис над палубою в│трильника. Хтось тихо, але високо свиснув, │ зразу ж зарип│ли дерев'ян│ блоки, тварина провалилася кудись усередину крутобокого в│трильника. Таким робом п│дняли й │нших коней. Кон│ не пручались, а були н│би приворожен│. Та Ал│ легко зрозум│в цю загадку -- кон│ були випо║н│. Коли старий тягав за собою малого Ал│ по вс│х за┐здах-ханах та по шинках, то яких т│льки │стор│й не наслухався хлопчик про коней │ конокрад│в. I тепер Ал│ дуже рад│в │ вважав себе ледь не найб│льшим мудрецем │ хитруном, що в│н -- слава, слава Аллаху! -- не питав н│ про що цих людей з тар│ди. Кон│ обпо║н│, бо хто бачив таких однаково сумирних коней?! Люди в плащах болотних араб│в, а не знають добре русла й канал│в Шатт-ель-Арабу? Значить, кон│ краден│! А вс│ говорять на базарах, що в ем│ра з його ма║тку б│ля Аль-Ахваза вкрали карабаських скакун│в. Та й масть цих коней якась дивна -- кольору, можна б сказати, палаючого очерету. Чи, може, кольору моркви? Але тако┐ маст│ Ал│ не пам'ятав на багдадських базарах. I в розмовах не пам'ятав, щоб згадували так│ в│дт│нки в маст│ арабських скакун│в. I везли цих дивних коней п│д покриттям халабуди з пальмового листя. Тут згори з в│трильника перехилилося бородате, зовс│м коричневе обличчя, з носом крив│шим, н│ж дзьоб папуги. Хрипким, тихим голосом спитав той горбоносий: Де ваш коняр? В│н захвор│в... У нього пропасниця...-- в│дпов│в молодший велетень, задерши вгору лице.-- Клянусь розлученням, в│н в лихоманц│... Якщо ви не да║те свого коняра, я вам, кр│м задатку, н│чого не дам. Коли вир│шите, хто з ваших попливе за мною, покличте. Але довго не чекатиму. Ось-ось почнеться в│дплив. I зникло горбоносе лице, наче впало, а зам│сть нього зразу ж постало п'ять круглих щит│в, з-за яких визирали нац│лен│ блискуч│ жерла трьох зал│зних кованих труб. Над щитами п│д│ймався тонкою ц│вкою сизий димок, запахло кислуватим паленим вуг│ллям, як у кузн│. Що це -- китайський вогонь для спалення корабл│в? -- зашепот│в Ал│, шарпаючи за джуббу молодого, вродливого, як д│вчина, весляра. Присягаюсь Аллахом, я тебе, раба, протну, як чапля жабу. Ти ще насм│ха║шся? Плава║ш з цим ворожбитом │ не зна║ш, як звуться ц│ громов│ дудки? Клянусь розлученням! Я з ним н│коли не плавав. Я не його! Сам собою. Присягаюсь Аллахом та │м'ям пророка -- я сам собою! Овва! -- Красень вдарив себе по лоб│ │ зразу ж тихо, але з притиском, покликав велетня: Шейх! к новина! Шейх обернувся │ гн│вно насупив брови, мовби кажучи: "Посп│шай │ скажи мен│!" Пот│м, бачачи, що молодик не руха║ться, сам п│д│йшов. Ну, що тут? -- таким голосом мовив шейх, що в Ал│ затрусилися кол│на. Шейх! Цей хлопець не прислужник цього │бл│са 3. В│н н│чий, в│н в│льний. Лице шейха вмить пом'якшало, стало ласкавим. Попливеш при конях на цьому в│трильнику? А куди в│н пливе? В Хормуз. Мен│ не п│дходить,-- в│дпов│в Ал│ -- Я хочу побачити ▓нд│ю. З Хормуза ближче до ▓нд│┐, н│ж з Убулли до Хормуза. Дайте мен│ грошей на дорогу з Хормуза до Кал│кута -- │ я попливу. Гаразд! -- сичав пошепки велетень.-- У конях хоч щось тямиш? Це не арабськ│ скакуни... У них фарбован│ хвости, гриви, спини │ бабки,-- так само пошепки в│дпов│в Ал│. О! А ск│льки ┐м рок│в? -- наблизив сво║, враз озв│р│ле лице шейх │ дихав в обличчя Ал│ духом часнику й баранини. I п'ять, │ с│м. Гаразд. Дайте йому грошей │ найменшу джуббу. Та швидше. I станьте, щоб там не бачили перевдягання Гаразд!.. А тепер сперечайся з│ мною, що ти без дозволу брата н│куди не попливеш. Кричи, що поскаржишся шейху Абу Хасану. Кричи, сперечайся! Не буду сперечатись, як не дасте з│лля для коней! Ах ти граб│жник! А що ти скажеш, як я тоб│ голову з│тну? Для чого тоб│, о шейх, моя голова, коли тоб│ потр│бн│ чист│ монети зам│сть фарбованих коней?! Шейх-велетень скреготнув зубами, однак кивнув головою одному з во┐н│в. Бо то все були во┐ни -- Ал│ т│льки тепер пом│тив, що в них п│д плащами та джуббами були кольчуги й панцир│. Ал│ подали чималу торбу, боки яко┐ напинались, мовби вона наповнена була волоськими гор│хами. Хлопець зразу заволав: Н│ в який Хормуз я не попливу!.. Якщо брат скаже -- попливу!.. Я тоб│ не присягав на в│рн│сть! Та як ти см│║ш таке патякати?! Щеня! Присягаюсь розлученням │ зв│льнень сво┐х раб│в, якщо ти не п│дн│мешся на корабель, я тебе роз│пну на хрест│! Я пожал│юсь Абу Хасану! Я йому все розпов│м! М│ж щитами з'явилась голова руббана. Швидше, швидше! Почина║ться в│дплив. Або -- або! Кап│тане! Спускай линву, ми зв'яжемо цього балакучого нег│дника -- │ тягни його соб│! На який б│с в│н мен│? Ви що, беду┐ни, жарту║те? Це ж пуголовок! Мен│ потр│бен коняр! Коняр!!! Половина половини! I н│ фалсу менше! Може, ти не в│риш, та присягаюсь розлученням, це такий │бл│с, що без нього ти не вправишся! Аллахом присягаюсь. Вт│м, як не береш, я його втоплю в болот│. В│н мен│ обрид! Ану, хлопц│, тягн│ть мотуз! По тому, як брин│в голос богатиря, Ал│ в│дчув -- йому к│нець! В│н заволав: Руббане! Присягаюсь розлученням! Присягаюсь │м'ям пророка! Ти не досягнеш зелено┐ води! Молю тебе -- викупи мою кров у цього шаленого! Малий не витримав, упав навкол│шки │ обняв ноги шейха. Молю тебе, не вбивай мене!!! Заклинаю тебе │м'ям Отверзаючого Браму! Слухай, руббане! -- змилосердився шейх.-- Сто динар│в за цю шкуру й кост│! Згода?! Згода,-- в│дпов│в горбоносий руббан.-- Хлопц│! -- закричав в│н до сво┐х.-- К│твиц│ нагору! Линву │ монети в тар│ду! Ал│, з ус│ма сво┐ми гараздами за плечима, вчепився в линву й полет│в угору, на палубу в│трильника. Коли в│н ступив на палубу, впав навкол│шки, обхопив кол│на руббана │ заволав: О руббане! Доброта твоя, св│дчу перед Аллахом, не ма║ меж│!!! За це я тоб│ в│дкрию та║мницю... -- зашепот│в Ал│... Що ти верзеш, дурнику? -- зневажливо проказав руббан. О найславн│ший моря! -- закричав Ал│, а тод│ пошепки:-- Присягнись, що н│кому не скажеш! Присяга║ш?! Присягаюсь Аллахом, тво┐ баз│кання н│кому не викажу! П│дведися тепер │ говори мен│ все...-- Кап│тан з кривою посм│шкою нахилив горбоносе лице до хлопця. Ал│, прикрився долонею вуста, сказав йому про коней. Коли ск│нчив, кап│тан хапонув пов│тря, бо йому не стало духу. По хвил│ руббан з│ свистом видихнув затримане пов│тря. I тихо покликав сво┐х трьох пом│чник│в. В│трила!!! Весла!!! Виходимо на головний канал! Модфи 4 сховайте! Др│т тримати розпеченим! Стр│льц│ по обидв│ щогли! Стр│ли з трутом! Вс│ в│льн│ -- на весла! Посп│шайте! Аллах кличе!!! Вс│ кинулись на сво┐ м│сця, а хлопець розгублено стояв б│ля руббана │ не знав, що робити. Кап│тан просунувся до нього: А ти хоч трохи тямиш у конях? Думаю, що трохи тямлю... Тод│ посп│шай униз до коней. Дивись, щоб вони не дрочились │ не гогот│ли. Зможеш? О руббане! Це я зможу!.. Ал│ пол│з у черево в│трильника, де на линвах-розтяжках зависли скакуни, ледь торкаючись копитами дерев'яного настилу. 20. ПАСТКА В ТРЮМ▓ Отак Ал│ опинився внизу, в черев│ корабля, б│ля коней. Хлопець швидко звик до примарного св│тла, що пробивалося кр│зь щ│лини палубного настилу. Захвату його не було меж -- в│н був у черев│ велетенсько┐ дерев'яно┐ риби! Отако┐, як на Корабельному остров│ будував старий майстер. Ск│льки, ск│льки тут дерев'яних частин, бруск│в, дощечок, паличок, гв│здк│в! I все перев'язане м│ж собою, прошите, з'║днане незл│ченною к│льк│стю тонких │ прем│цних, кокосового волокна, мотузок │ канат│в. Та добре роздивитись незвичн│ нутрощ│ в│трильника йому не довелось--починав дрочитись та │ржати к│нь у самому нос│ корабля. Ал│ зразу ж наготувався, щоб кинутись до неспок│йно┐ тварини, та згадав, що завжди казали базарн│ коняр│ -- з к│ньми треба неквапно, ласкаво, м'яко. В│н пов│сив реч│ на к│лочок, що стирчав для чогось │з шпангоута. Т│льки торбу │з з│ллям перекинув через плече │ обережно й плавно прослизнув до неспок│йно┐ тварини. К│нь тупот│в, метеляв головою. Та коли Ал│ погладив його по ши┐ , в│н зразу заспоко┐вся. Хлопець огладжував │ огладжував його л│вицею, а правицею вийнявся кульку з│лля │ дав конев│. Але т│льки перший к│нь заспоко┐вся, як в │ншому ряду почав гогот│ти другий. Ал│ перелякався, бо зрозум│в -- горбоносий руббан хот│в проскочити повз залогу на вежах-маяках та вартов│ бар│дж│. Ще задумав щось руббан, та Ал│ не був мандейцем-зв│здарем │ не м│г цього в│дгадати. Т│льки розум│в -- для усп│ху потр│бна тиша в трюм│. Кон│ повинн│ мовчати! Хлопець легко, н│би в танц│, прослизнув до другого коня │ почав його боркати... А корабель набирав швидкост│. Кр│м горбоносого руббана та стернового, вс│ прича┐лись у схованках. Т│льки рип│ли ре┐ та гуд│ла напружен│ линви корабельного оснащення. Ал│ в│дчув, як кр│зь щ│лини палуби в трюм проника║ ядучий б│тумний чад. "Невже в│н запалив смолоскип, щоб спов│стити вартових, що на корабл│ пошесть?!!" -- з жахом │ захопленням здогадався Ал│. Корабель на повн│й швидкост│ щасливо проминув сторожов│ веж│ - щогли, ▓з двох заякорених вартових бар│дж опустили по ланцюгу на дно, │ в│трильник прон│сся в проход│ мов п│дбитий гусак -- нахилившись на л│вий борт │ бол│сно розпустивши с│р│ крила-в│трила. Якби Ал│ знаходився на палуб│, то в│н би побачив, що на прав│й барж│ з'явився його мучитель в зелен│м дорог│м вбранн│. В│н загорлав у м│дну дудку з широким к│нцем: Що з вами?! Чума, схоже!!! -- заволав у в│дпов│дь руббан. Не п│дходьте до берега п'ять дн│в!!! -- надривався начальник митниц│.-- Куди збирались?!! До Хормуза! -- рев│в горбоносий руббан. Тримайтесь прав│ше! Л│воруч -- п│ски! -- аж захлинався начальник митниц│. В│н кинувся на корму бар│дж│, │ його яскравий одяг зник у кормов│й кают│. Руббан теж не гаяв часу. Наче мавпа, в│н видерся по снастях на самий верх друго┐, меншо┐ щогли. 3 височини руббану було добре видно, як над кормою знялися вгору, один за одним, п'ять гострокрилих голуб│в-поштар│в. Чад│ли два б│тумних смолоскипи на корм│ та нос│ в│трильника. I вс│ зустр│чн│ морськ│ суда, рибальськ│ й вантажн│ човни кидались урозт│ч з дороги цього погибельного дхау. Ось │ сонце почало котитися за смарагдово┐ хвил│. Т│льки тод│ руббан спустився з│ щогли, щоб разом з ус│║ю командою сотворити намаз. Ус│ полегшено в│ддихнули -- тепер, як │ на вс│х в│трильниках, велик│ в│трила згорнуть │ т│льки на друг│й щогл│ поставлять невеличке н│чне в│трило. Та сталося навпаки -- руббан наказав ст