юРИЙ лОГВИН. CЛiДИ НА ПЛИНФi

Оцените этот текст:
юРИЙ лОГВИН. CЛiДИ НА ПЛИНФi

---------------------------------------------------------------
     © Copyright юРИЙ лОГВИН
     E-mail: hadeda@ukrpost.net
     OCR: KYTY3OB mchief@komos.ru, 07.09.2001
---------------------------------------------------------------

     Yuri Logvyn "Traces on the plynth"
     й CОpyright юРИЙ лОГВИН, 2001
     пОДГОТОВКА, КОРРЕКТУРА 15.11.2001 by KYTY3OB
     дАННОЕ ХУДОЖЕСТВЕННОЕ ПРОИЗВЕДЕНИЕ РАСПРОСТРАНЯЕТСЯ В ЭЛЕКТРОННОЙ ФОРМЕ С
     ВЕДОМА  И  СОГЛАСИЯ АВТОРА  ПРОИЗВЕДЕНИЯ НА  НЕКОММЕРЧЕСКОЙ  ОСНОВЕ ПРИ УСЛОВИИ
     СОХРАНЕНИЯ  ЦЕЛОСТНОСТИ   И  НЕИЗМЕННОСТИ  ТЕКСТА,  ВКЛЮЧАЯ  СОХРАНЕНИЕ НАСТОЯЩЕГО
     УВЕДОМЛЕНИЯ. лЮБОЕ  КОММЕРЧЕСКОЕ  ИСПОЛЬЗОВАНИЕ НАСТОЯЩЕГО  ТЕКСТА  БЕЗ ВЕДОМА И
     ПРЯМОГО СОГЛАСИЯ АВТОРА Hе допускается.
     пО   ВОПРОСАМ   КОММЕРЧЕСКОГО    ИСПОЛЬЗОВАНИЯ   ДАННОГО   ПРОИЗВЕДЕНИЯ ОБРАЩАЙТЕСЬ
     НЕПОСРЕДСТВЕННО К АВТОРУ ПО АДРЕСУ:
     E-mail:    luo_wentong@yahoo.com   тЕЛ.    (380    44)    235-2595   юРИЙ лОГВИН (Yuri Logvyn)




сл▓ди на плинф▓


I. засп▓в

     сТАР│ЮЧИЙ  МАЙСТЕР  РЕТЕЛЬНО ПОЗНАЧИВ  УС│ БОЛОНКИ ЗРУБУ, ПОЗНАЧИВ  УС│
ЧАСТИНИ БУДОВИ - В│Д В│КОНЕЦЬ-ЗАВОЛОК ДО СВОЛОК│В НА ВС│Х ПОВЕРХАХ. тОМУ В│Н
НЕ ВТРУЧАВСЯ ТЕПЕР У РОБОТУ ХЛОПЦ│В - ЗНАВ, УСЕ ДОБРЕ ЗРОБЛЯТЬ.
     зДОРОВ│, ВПРАВН│ ХЛОПЦ│ ПОСКИДАЛИ КОЖУХИ ТА СВИТКИ │, ЗАКАСАВШИ РУКАВА,
М│ЦНО  П│ДПЕРЕЗАВШИСЬ, ЗН│МАЛИ В│НЕЦЬ  ЗА  В│НЦЕМ  ДУБОВОГО  ЗРУБУ. дЗВЕН│ЛО
ВИСТОЯНЕ  ДЕРЕВО,  З  ШЕРХОТОМ  │   ТР│СКОМ  ОБСИПАВСЯ  ТИНЬК  ПОМАЛЬОВАНИХ,
ПОМЕРЕЖАНИХ СТ│Н.  пДУЧИЙ  ПИЛ ТУМАНОМ  РОЗПОВЗАВСЯ  ПОДВ│Р'ЯМ,  ВИКОЧУВАВСЯ
ЧЕРЕЗ В│ДКРИТ│ ВОРОТА НА ВУЛИЦЮ.
     тИХО, ТИХО С│ЯЛИСЬ СН│ЖИНКИ, ДЕСЬ СП│ВАЛИ ВЕЛИЧАЛЬНУ П│СНЮ МОЛОДОМУ.
     а СТАРИЙ МАЙСТЕР ЗАБИРАВ УСЕ СВО║ ДОБРО З вЕРХНЬОГО м│СТА.
     нАЧЕ  ЗАЦ│ПЕН│ЛИЙ, ДИВИВСЯ В│Н  НА  ХМАРИ КРЕЙДЯНОГО ПИЛУ,  ЩО ОГОРТАЛИ
ЗАЛИШКИ ЗРУБУ. яК ГАРЯЧЕ ЗАРАЗ ЙОГО РОБ│ТНИКАМ! оН ТО ОДИН, ТО ДРУГИЙ УТИРАВ
З ЧОЛА РЯСНИЙ П│Т.
     а МАЙСТРОВ│  ПРОХОЛОДНО. хОЛОД  ТЕПЕР  ЧАСТО  ПРОЙМА║  ЙОГО СПРАЦЬОВАНЕ
Т│ЛО.  а ЩЕ  ЧАСТ│ШЕ  ПРОХОЛОДОЮ ПРОЙМАЛО  ЙОГО ДУШУ, КОЛИСЬ ТАКУ ВЕСЕЛУ  ТА
ГАРЯЧУ.
     кОЛИ ВОНИ З  ДЯДЬКОМ ПОВЕРНУЛИСЬ │З ДАЛЕКИХ СОНЯЧНИХ оБЕЗ│В  │  ЙШЛИ НА
УКЛ│Н ДО ГОРОДНИКА, ТО  ПОБАЧИЛИ  ЗА  ПАКОЛЛЯМ  ПРЕДОВГОГО  ТИНУ МУРИ  сОФ│┐
сВЯТО┐,  ЗВЕДЕН│  НЕ МЕНШ,  ЯК  НА  ДВ│  КОСИХ  САЖЕН│.  мУРИ ЗГОРИ  НАКРИТ│
СОЛОМ'ЯНИМИ КУЛЯМИ. ▓ ┐Х ЗГОРИ ПРИТРУСИВ ПЕРШИЙ СН│Г.
     кОЛИ ВОНИ ЗБИРАЛИСЯ В ДАЛЕК│ оБЕЗИ ПО ЗОЛОТО, СВИНЕЦЬ │ М│ДЬ, ТО БУДОВА
БУЛА ВЕЛЕТЕНСЬКИМ МУРАШНИКОМ, А ГОМ│Н СТОЯВ, ПЛИВ ЗВ│ДС│ЛЯ НАД М│СТОМ.
     тЕПЕР  ЗА  ПАКОЛЛЯМ ТИНУ НЕ БУЛО КОЛОТНЕЧ│, ГОМОНУ, ГУРКОТУ, НЕ  РИП│ЛИ
ВОЗИ, НЕ ДЗВЕН│ЛИ СОКИРИ Й МОЛОТКИ. т│ЛЬКИ В│Д ЯМ З ВАПНОМ КЛУБОЧИЛАСЬ ГУСТА
ПАРА.
     ▓ ВСЕ ДОВКОЛА  ЗАСИПАВ, ЗАС│ВАВ  ПУХКИЙ СН│Г. сН│Г НЕВАГОМИМ ПОКРИВАЛОМ
ОГОРТАВ ЗОЛОТЕ, ЩЕ НЕ ОПАЛЕ ЛИСТЯ, ХОВАВ  У  Б│ЛОМУ СМАРАГДОВ│  СТЕБЛИНИ  ЩЕ
ЖИВО┐ ТРАВИ.  в│Н ТОД│  ЗНЯВ ОБЕЗЬКУ  КОШЛАТУ ШАПКУ  │  ЗВ│В ДО  НЕБА  ЛИЦЕ.
пРОХОЛОДН│ СН│ЖИНКИ ГАМУВАЛИ ЛИХОМАНКУ ЧЕКАННЯ... оСЬ ЗАРИП│ЛИ ВОРОТА. зАРАЗ
В│ДКРИЮТЬСЯ НАВСТ│Ж,  │ ЧЕРЕЗ НИХ ВИ┐ЗДЯТЬ САНИ З  БОЛОНКАМИ. а  НА БОЛОНКАХ
ПОЗНАЧКИ, ПОСТАВЛЕН│ ЙОГО РУКОЮ. пОВЕЗУТЬ  Ц│  БОЛОНКИ НА пОД│Л, │ ПОЧНЕ В│Н
ТАМ СКЛАДАТИ ┐Х У ЗРУБ НА НОВОМУ ПОДВ│Р'┐.
     а  ТУТ, У  вЕРХНЬОМУ  м│СТ│, НА  БУДОВ│ сВЯТО┐  сОФ│┐, НА ВПОРЯДКУВАНН│
ПОДВ│Р'Я  │  СЛУЖБИ,  НА  ВИВЕДЕНН│ зОЛОТИХ  ВОР│Т ПРОМИНУЛО  Б│ЛЬШ  Н│Ж ТРИ
ДЕСЯТИЛ│ТТЯ ЙОГО ЖИТТЯ.
     кЛУБОЧИЛАСЬ ┐ДУЧА КУРЯВА, А МАЙСТРОВ│  ЗГАДАЛИСЯ ТУМАНИ НАД │РП│НСЬКИМИ
БОЛОТАМИ,  ЯК  ВОНИ В  ТАКИЙ  ТУМАН  ПЕРЕХОДЯТЬ БРОДОМ НА ПРАВИЙ БЕРЕГ. зНОВ
ЗГАДАЛАСЬ ЗОЛОТА  ПОДОРОЖ В оБЕЗИ. нАЙЩАСЛИВ│ША ПОДОРОЖ ЙОГО  ЖИТТЯ. у СИН│Й
ВОД│  В│ДДЗЕРКАЛЕННЯ  КРУТОБОКОГО,  НАЧЕ  │З ЗОЛОТИХ  ДОШОК,  БОЙОВОГО ЧОВНА
ВАРЯЗЬКОГО.  с│ЧУТЬ ЗОЛОТ│ ВЕСЛА Б│РЮЗУ ВОДИ, НАПНУЛОСЬ КОЛЕСОМ, ЗАСВ│ТИЛОСЬ
СР│БЛОМ В│ТРИЛО. дЗВЕНЯТЬ  В│Д  НАПРУЖЕНО┐  ГОНИТВИ КРУТ│ БОКИ  ЧОВНА,  Р│ЖЕ
ВИСОКИЙ │ ГОСТРИЙ  Н│С  ТЕПЛУ  ДН│ПРОВУ  ВОДУ. а  В│Н,  САМОТУЖКИ П│ДБИРАЮЧИ
МЕЛОД│Ю, СП│ВА║ В│НШУВАННЯ МОГУТН│М ВЕСЛЯРАМ.
     оН ТАМ ДАЛЕКО-ДАЛЕКО ВНИЗУ  В  ОДНУ МИТЬ СКРЕСЛА  КРИГА, ОПАЛИ СН│ГИ  З
ДЕРЕВ  │ ЛУГ│В,  ЗАЦВ│ЛИ  │  ОСИПАЛИ  ЗОЛОТИМ ПИЛОМ ВЕРБИ  │  ШЕЛЮГ,  │  ВСЕ
ЗАЗЕЛЕН│ЛО, ЗАЦВ│ЛО, │ ПОВ│НЬ В ОДНУ МИТЬ ОПАЛА. ▓  ПЛИВЕ-ПЛИНЕ ДАЛЕКО ВНИЗУ
ЧОВЕН,  МИНА║   ОДМ│ЛИНИ,  ТЕМН│  СМУГИ   ВОГКО┐  Р│Н│,  СМАРАГДОВ│  ЗАРОСТ│
ПРИБЕРЕЖНИХ ГА┐В.
     в│Н СТО┐ТЬ ТУТ УГОР│, НА  ВИСОЧЕННИХ КИ┐ВСЬКИХ КРУЧАХ, ЩЕ СКУТИХ ДОВГОЮ
ЗИМОЮ, │  ЗГАДУ║, ЯК В│Н, МАЛИЙ ТОД│, ВИДЕРСЯ ПО ШТАГАХ  НА РЕЮ, ПРИМОСТИВСЯ
НА   САМ│М  ВЕРШЕЧКУ   │   СПОГЛЯДА║  БЛИЗЬК│   СМАРАГДОВ│,   А   ДАЛЕК│   -
БЛАКИТНО-Б│РЮЗОВ│ - ПРИДН│ПРОВСЬК│ ГОРИ.
     ▓  НЕ ОЗИРНЕТЬСЯ  НАЗАД,  ВЛАСНЕ, НЕ ЗАЗИРНЕ В  МАЙБУТН║, ЩОБ  ПОБАЧИТИ
ЗАСИПАН│  ЩЕ  СН│ГОМ  СХИЛИ вЕРХНЬОГО  М│СТА │  ВГЛЕД│ТИ  ДЕСЬ ВИСОКО-ВИСОКО
САМОГО  СЕБЕ. сИВОГО,  У  С│Р│Й  ВОВЧ│Й  ШАПЦ│,  ЗГОРБЛЕНОГО,  │З  ГЛИБОКИМИ
ЗМОРШКАМИ НА ХУДОМУ ОБЛИЧЧ│,
     а  В│Н,  СИВОУСИЙ  МАЙСТЕР  БАЧИТЬ ЙОГО,  МАЛОГО, ВЕСЕЛОГО  МАНДР│ВЦЯ Й
СП│ВЦЯ, ЯК В│Н ДРЯПА║ТЬСЯ ПО ШТАГАХ НА РЕЮ.
     ▓ Н│ЧОГО МАЙСТРОВ│ НЕ ШКОДА З УС│Х Л│Т ПРОЖИТИХ.
     т│ЛЬКИ ШКОДА Т│║┐ БЕЗЖУРНОСТ│, ЩО МИНУЛА, РОЗВ│ЯЛАСЬ, ПРОЛЕТ│ЛА ПТАХОМ,
ПРОДЗВЕН│ЛА  П│СНЕЮ │ РОЗТАЛА  НАД  БЛАКИТТЮ  дН│ПРОВИХ ПЛЕС│В, НАД  ЗОЛОТОМ
дН│ПРОВО┐ Р│Н│.
     зА ЦЕЙ ЧАС ЗБУДУВАЛИ сВЯТУ сОФ│Ю.
     гОСПОДАР рУС│, ВЕЛИКИЙ КАГАН яРОСЛАВ УКР│ПИВ  ЖИТТЯ │ ПОРЯДОК  "рУСЬКОЮ
пРАВДОЮ", ЗМ│ЦНИВ ВО┐В │ ОЩАДЛИВО З│БРАВ СР│БЛО │ ЗЛАТО.
     мИНУЛИ Й СЛАВН│ ПОХОДИ СУПРОТИ ВОРОХОБНИХ СУС│Д│В.
     нАБЛИЖАВСЯ ЧАС БРАТОВБИВЧИХ ЧВАР МЕЖИ НАЩАДКАМИ яРОСЛАВА.
     н│ХТО З ЙОГО  СИН│В НЕ  ЗМОЖЕ БУТИ ║ДИНИМ  СПРАВЖН│М КАГАНОМ, СТОВПОМ │
ОПОРОЮ ВЛАДИ НА рУС│.
     ▓ СТАР│ЮЧИЙ МАЙСТЕР ЗНАВ ПРО ЦЕ │ ПОЛИШАВ вЕРХН║ м│СТО. зДА║ТЬСЯ, ТЕПЕР
ОТ │ НАСТАВ ЧАС ЗГАДАТИ  СЛОВА ТМУТОРОКАНСЬКОГО │УДЕЯ-М│НЯЙЛУ, ЩО КАЗАВ ТОД│
ХЛОПЧИКУ: "лЮБИ ПРАЦЮ, ЗНЕВАЖАЙ БАГАТСТВО │ НЕ ПРИЯЗН│ │З ВЛАДОЮ!'
     тОД│  МАЛИЙ НЕ  М│Г  ВТОРОПАТИ,  ЧОГО Ж ЦЕЙ  БАГАТИЙ М│НЯЙЛА КАЖЕ  ТАК│
СЛОВА. вСЕ, ЗДАВАЛОСЬ, ЗАПЕРЕЧУВАЛО  ЙОМУ. х│БА ТО ПРАЦЯ - М│НЯТИ ЗОЛОТО? чИ
М│Г  В│Н ЗНЕВАЖАТИ БАГАТСТВО,  НА ЯКОМУ СИД│В? ▓  ЧОМУ НЕ ВОДИТИ  ДРУЖБИ  │З
ВЛАДОЮ? яКБИ В│Н САМ  НЕ ПРИГОЩАВ КЛЮЧНИКА  КНЯЗЯ мСТИСЛАВА, Х│БА Б В│Н ТАК│
ДОСТАТКИ  З│БРАВ  У тМУТОРОКАН│?.. аЛЕ ТЕПЕР МАЙСТЕР ДЕЩО ПОЧИНАВ РОЗУМ│ТИ З
ТОГО ПОЧАТКУ В тМУТОРОКАН│... хОЧА, ВЛАСНЕ, ПОЧАЛОСЬ ВСЕ НЕ В тМУТОРОКАН│, А
ТОД│, В  К│НЦ│ ТРАВНЯ, У ДАЛЕКОМУ ДРЕВЛЯНСЬКОМУ  СЕЛ│. ▓ ВСЕ  ПОЧАЛОСЬ ЧЕРЕЗ
ДЯДЬКА ЙОГО.


потакмна борть

     мАЛИЙ Б│ГАВ ЗА СВО┐М ДЯДЬКОМ, │ ТОМУ ЙОГО ПРОЗВАЛИ п│ВНИКОМ.  бО ДЯДЬКО
ПРОЗИВАВСЯ п│ВЕНЬ.  ▓ БУВ  ЛЮДИНОЮ П│ДНЕВ│ЛЬНОЮ. в│Н  ПОТРАПИВ  ДО БОЯРИНА У
КАБАЛУ. пОЗИЧИВ СР│БЛО, ЩОБ КУПИТИ СОБ│  КОНЯ.  тА  К│НЬ ЗА ЧОТИРИ ДН│ ЗДОХ.
оТОЖ ЛИШИВСЯ ДЯДЬКО БЕЗ КОНЯ │ СР│БЛА │ СТАВ ЗАКУПОМ БОЯРИНА сУДОМИРОВИЧА.
     тОМУ, КОЛИ З кИ║ВА ДО САДИБИ  ПРИБУВ КНЯЖИЙ ГОНЕЦЬ │ ЗАГАДАВ  ЛЮДЕЙ  НА
СПОРУДЖЕННЯ КИ┐ВСЬКИХ УКР│ПЛЕНЬ, БОЯРСЬКИЙ УПРАВИТЕЛЬ  ЗАГАДАВ ┐ХАТИ ВО ГРАД
ДЯДЬКОВ│ п│ВНЕВ│ ТА ЩЕ К│ЛЬКОМ ЧЕЛЯДНИКАМ.
     яК ПОЧУВ ПРО ТЕ п│ВНИК, ОДРАЗУ ПОБ│Г У СЕЛО. бУВ В│Н МАЛОГО  ЗРОСТУ, ТА
Й Л│ТАМИ ЩЕ НЕ ВИЙШОВ, А ПРОТЕ В│ДЗНАЧАВСЯ КМ│ТЛИВ│СТЮ │ ТЯМУЧ│СТЮ.
     зРАЗУ  КИНУВСЯ  ДО ПРАПРАБАБИ, БО  ┐┐  ВС│ ПОВАЖАЛИ, СЛУХАЛИ  │  НАВ│ТЬ
ПОБОЮВАЛИСЬ.
     п│ВНИК ПАВ ПЕРЕД  НЕЮ НАВКОЛ│ШКИ │ ПОЧАВ  ПРОХАТИ, ЩОБ ВОНА ЗАСТУПИЛАСЬ
ПЕРЕД БАТЬКОМ ТА МАТ│Р'Ю, │ ЩОБ ВОНИ В│ДПУСТИЛИ ЙОГО З ДЯДЬКОМ ДО кИ║ВА.
     - а ДУЖЕ ХОЧЕШ ДО кИ║ВА ПО┐ХАТИ?
     - б│ЛЬШЕ ЗА ВСЕ НА СВ│Т│!
     пРАПРАБАБА ЗАПЛЮЩИЛА ОЧ│. дОВГО, ДОВГО МОВЧАЛА, ПОТ│М ┐┐ РУКА НА ГОЛОВ│
ХЛОПЧИКА  ЗДРИГНУЛАСЬ │  ВОНА  ТИХИМ, АЛЕ ТВЕРДИМ  ГОЛОСОМ ПРОКАЗАЛА: "п│ДИ,
ПОКЛИЧ БАТЬКА!", ЩО БЕЗ СУМН│ВУ  ЗНАЧИЛО  - п│ВНИК ПО┐ДЕ  ДО  кИ║ВА  РАЗОМ З
ДЯДЬКОМ п│ВНЕМ.
     ▓ ОСЬ ТЕПЕР З ДОЗВОЛУ │ БЛАГОСЛОВЕННЯ БАТЬКА Й МАТЕР│ В│Н М│Г ┐ХАТИ  ДО
кИ║ВА РАЗОМ З ДЯДЬКОМ п│ВНЕМ.
     нАРАЗ ЙОГО ПОСВИСТОМ ПОКЛИКАЛИ │З ЧАГАР│В. хЛОПЧИНА ОЗИРНУВСЯ  - ОН  ЗА
КУПОЮ ЗЕЛЕН│ СХОВАВСЯ ДЯДЬКО п│ВЕНЬ.  в│Н МОВЧКИ П│ДМАНИВ  ПАЛЬЦЕМ  ДО  СЕБЕ
ХЛОПЧИКА.
     ▓ ОСЬ  ВОНИ ЙДУТЬ БОЛОТНОЮ СТЕЖКОЮ, ДЯДЬКО  НЕСЕ ЗДОРОВЕННИЙ КОШ│ЛЬ ДЛЯ
ВУГ│ЛЛЯ.
     - оСЬ ЩО. п│ВНИКУ! сЛУХАЙ УВАЖНО! йДЕМО  НЕ ПО ВУГ│ЛЛЯ. йДЕМО ПО МЕД. а
В КОШЕЛ│ ВСЮ СНАСТЬ СХОВАНО. нЕ Б│ЙСЯ - Я НЕ ЗЛОД│Й. мИ ЙДЕМО НЕ ДО ЛИПОВОГО
ГАЮ, А  НА СТАРЕ  БОЛОТО. тИ ДОБРЕ ЗНА║Ш - ТАМ, ДЕ СХОДЯТЬСЯ ЗЕМЛ│ БОЯРСЬКА,
КНЯЖА ТА С│ЛЬСЬКА. тАМ Н│ЧИЯ ЗЕМЛЯ.
     - дЕ Ж ТАМ БОРТ│? тАМ УСЕ ХИРЯВИЙ П│ДЛ│СОК ТА СТАР│ КРИВ│ СОСНИ.
     - пОБАЧИШ!..
     ▓  ОСЬ ВОНИ СТОЯТЬ  П│Д СТАРОЮ  ТОВСТОЮ В│ЛЬХОЮ. п│Д НОГАМИ ХЛЮПА║ РУДА
БОЛОТНА ВОДА.
     нА ЧОРН│Й  КОР│,  НЕВИСОКО НАД  КОР│ННЯМ  ВИР│ЗАНО  ДЯДЬКОВОГО  ЗНАКА -
ЗДИБЛЕНОГО КОНЯ.
     дЯДЬКО ПОВ│СИВ  КОШ│ЛЬ НА КРИВУ СОСОНКУ  │ ВИТЯГ ЛИНВУ. нА ОДНОМУ К│НЦ│
М│ЦНА РОГУЛЬКА,  А НА  ДРУГОМУ К│НЦ│  -  ЩЕ  РОГУЛЬКА, │ ДО  НЕ┐ ПРИПАСОВАН.
ДОЩЕЧКИ.
     дЯДЬКО ПРИВ'ЯЗАВ ДО  МОКРИХ ПОСТОЛ│В ЗАЛ│ЗН│ ПАЗУР│, ОБВ'ЯЗАВСЯ ЛИНВОЮ,
А СТОВБУР ОБПЕРЕЗАВ СИРОМ'ЯТНИМ ПАСОМ. в│ДКИНУВСЯ  НАЗАД │ ПОЧАВ РУХАТИСЬ ПО
ЧОРНОМУ СТОВБУРУ. в│ДКИНЕТЬСЯ НА  РЕМЕН│,  П│ДТЯГНЕ  ОДНУ НОГУ, ПОТ│М ДРУГУ,
ДОБРЕ  ВТИСКУЮЧИ  ЗАЛ│ЗН│ ПАЗУР│ В КОРУ, │ ШВИДКО ТОД│ ВЖЕ  ВИПРОСТОВУ║ТЬСЯ,
ОСЛАБИВШИ РЕМ│НЬ.
     п│ВНИК  ВНИЗУ,  ЗАДЕРШИ ГОЛОВУ  │ ЗАТАМУВАВШИ ПОДИХ,  ПРИГЛЯДА║ТЬСЯ  ДО
КОЖНОГО ПОРУХУ ДЯДЬКА .
     дЯДЬКО Д│СТАВСЯ ДО ┐ОВСГО'│ Г│ЛКИ, СТАВ НА  НЕ┐.  рИПИТЬ. мАЛОМУ ВСЕ АЖ
СТИСЛО - В│ЛЬХА ДЕРЕВО СЛАБКЕ, НЕНАД│ЙНЕ.
     оСЬ ДЯДЬКО ПЕРЕКИДА║ РОГУЛЬКУ НА ЛИНВ│ ЗА ТОВСТЕННИЙ СУЧОК. п│ДТЯГА║ НА
ЛИНВ│ С│ДАЛО, ПЕРЕВ│РЯ║  ЙОГО.  оБЕРЕЖНО  С│ДА║ НА НЬОГО. вИВ│ЛЬНИВШИ НОГИ │
В│ДВ'ЯЗАВШИ ПАС, СТРАВЛЮ║ ЛИНВУ │ ПЛАВКО  СПУСКА║ТЬСЯ  ДО  ВЕРХ│ВОК ОЧЕРЕТУ.
зАВИСА║ НАД ГОЛОВОЮ п│ВНИКА.
     - пОДАВАЙ ШВИДШЕ ТОРБУ З ГОРЩИКАМИ, ГЛЕК │ ЛИЧИНУ! ▓ НОЖА!
     дЯДЬКО  НАДЯГА║ ШАПКУ-ЛИЧИНУ З БЕРЕСТИ  ТА  К│НСЬКОГО ВОЛОСУ.  оБВ'ЯЗУ║
ЛИНВОЧКАМИ СОРОЧКУ │ ШТАНИ, ЩОБ БДЖОЛИ НЕ ПРОНИКЛИ П│Д ПОЛОТНО.
     - тИ В│ЗЬМИ ЛИКА  │  ВСЕ ОБВ'ЯЖИ! тА ШАПКУ  ДОБРЕ  НАТЯГНИ! тА  В│Д│ЙДИ
ПОДАЛ│! тА ДИВИСЬ ПИЛЬНО НА ВС│ БОКИ! пРИСЛУХАЙСЯ.
     дЯДЬКО  ТЯГНЕ  В│ЛЬНИЙ  К│НЕЦЬ ЛИНВИ,  │ ЛИНВА,  ПОВОЛ│ ПОСУВАЮЧИСЬ  ПО
ЗМАЗАНОМУ САЛОМ ГАКУ РОГУЛЬКИ, П│ДНОСИТЬ ДЯДЬКА п│ВНЯ ВГОРУ, ДО САМО┐ БОРТ│.
     зАВ'ЯЗАВШИ М│ЦНИМ, АЛЕ ПРОСТИМ ВУЗЛОМ ЛИНВУ, РОЗДМУХУ║ ЖАР У  ГЛЕЧИКУ З
Д│РОЧКАМИ.
     б│ЛИЙ МОЛОЧНИЙ ДИМ  ОГОРТА║  ВСЕ  НАВКОЛО ТУМАНОМ.  дЯДЬКО  З-ЗА  СПИНИ
ВИХОПЛЮ║ СТАРУ, НАДЩЕРБЛЕНУ СОКИРКУ │ ДВОМА УДАРАМИ РОЗШИРЮ║ Д│РКУ ДУПЛА.
     п│ВЕНЬ  ЗАНУРЮ║ РУКУ  В ДУПЛО  │ ПЕРЕКЛАДА║  В ГОРЩИК  ЗДОРОВЕННУ  КУЛЮ
ЗОЛОТИХ Щ│ЛЬНИК│В.
     зАТИМ НАПОВНЮ║ ДРУГ│ ГОРЩИКИ ЗОЛОТИМИ Щ│ЛЬНИКАМИ.
     гЛЕЧИК З ТРУТОМ ВИСИТЬ НА Г│ЛЦ│ │ КУРИТЬ МОЛОЧНИМ ДИМОМ.
     бДЖОЛИ,   ГУДУЧИ,   МОВ   ДАЛЕКА   БУРЯ,   ОБЛ│ПИЛИ  ДЯДЬКА   СУЦ│ЛЬНИМ
ЗОЛОТАВО-ЧОРНИМ ШАРОМ. дЯДЬКО ЩОСЬ КРИЧИТЬ НЕБОЖУ, АЛЕ ЗРОЗУМ│ТИ ВАЖКО.
     зРЕШТОЮ, ДЯДЬКО РОЗВ'ЯЗУ║ ВУЗОЛ ЛИНВИ │ ПРОСТО  ЛЕТИТЬ УНИЗ. а, ЩОБ  НЕ
ОБПЕКТИ ПАЛЬЦ│, ОБХОПЛЮ║ ЛИНВУ ПОЛОЮ СВИТИ.
     зА ДЯДЬКОМ ПАДА║ ХМАРА БДЖ│Л.
     мАЛИЙ  П│ДЛАЗИТЬ  П│Д  ПЕРЕВЕРНУТИЙ  КОШ│ЛЬ,  АЛЕ ВСЕ  Ж  К│ЛЬКА  БДЖ│Л
ПРОНИКЛИ У СХОВАНКУ.  вЧЕПИЛИСЬ  В  ЙОГО СОРОЧКУ.  ▓  ГУДУТЬ ТАК СТРАШНО, ЩО
СЕРЦЕ ХОЛОНЕ. ▓, ДО ТОГО Ж, НЕ ЗНА║Ш, ЗВ│ДК│ЛЯ ВОНИ ВЖАЛЯТЬ.
     дЯДЬКО П│ДХОПЛЮ║ ВСЕ НАЧИННЯ  │, РОЗМАХУЮЧИ  ДИМЛЯЧИМ ГЛЕЧИКОМ,  ШВИДКО
РУША║ ДО ЧАГАР│В.
     мАЛИЙ ЗВОДИТЬСЯ НА ТРЕМТЯЧ│ НОГИ │ ПОСП│ША║ ЗА НИМ.
     а НАД ОБОМА ДОБИЧНИКАМИ МСТИВО ГУДУТЬ БДЖОЛИ.
     гУСТ│ ЧАГАР│ РЯТУЮТЬ БОРТНИК│В ОД БДЖОЛИНО┐ ПОМСТИ. ▓ ДЯДЬКО, ЗАСИПАВШИ
В Д│РЧАСТИЙ ГЛЕК З│ЛЛЯ, РОЗВОДИТЬ ЩЕ Б│ЛЬШИЙ, ЩЕ ┐ДУЧ│ШИЙ ДИМ.
     тОД│ ВЖЕ РОЗБИРА║ТЬСЯ. пОЧИНА║ СТРУШУВАТИ, ОБИРАТИ СПУХЛИМИ ПАЛЬЦЯМИ │З
СЕБЕ БДЖ│Л. хОЧА  В│Н НАДЯГАВ ЛИЧИНУ,  У НЬОГО СПУХЛЕ  ЛИЦЕ, ШИЯ  │  РУКИ. у
МАЛОГО ОДНЕ ВУХО В│ДВИСЛО ЛЕДЬ НЕ ДО ПЛЕЧА.
     дЯДЬКО  │З ДНА  ТОРБИ  Д│СТА║ ЛАДУНКУ  З ЖОВТИМ МАСТИЛОМ │  ЗМАЩУ║ ВУХО
НЕБОЖУ.
     пОТ│М БЕРЕТЬСЯ ЗА СВОЮ ГУБУ.
     пЕКУЧИЙ Б│ЛЬ СПОЧАТКУ ПЕРЕТВОРЮ║ТЬСЯ НА Щ│МЛИВУ'СВЕРБЛЯЧКУ, А  ПОТ│М  │
ГЕТЬ ЗАТУХА║.
     - дЯДЬКУ! вОНИ НЕ ПРИЛЕТЯТЬ СЮДИ? вИ ┐Х ПОТРАВИЛИ ДИМОМ?
     - щО, ЩО, п│ВНИКУ! я ┐М │ СОТ│В З МЕДОМ ЛИШИВ, ЩОБ ВОНИ НЕ ПОДОХЛИ. оСЬ
ВОСЕНИ  ПОВЕРНЕМОСЬ  │З кИ║ВА, │ ЩЕ  В│ЗЬМЕМО...  мИ ЦЬОГО  РОКУ ПЕРШ│ ВЗЯЛИ
БОРТЬ.  гЛЕК ДАМО КОВАЛЕВ│ ЗА РОБОТУ. рЕШТУ  В│ЗЬМЕМО ДО кИ║ВА.  бАГАТ│ ЛЮДИ
ЛЮБЛЯТЬ  ПОДАРУНКИ...  нУ, А  НАШ│Й  ПРАПРАБАБ│  ПОНЕСЕШ  ШМАТОК ЗАБОЦЕНЯ. а
Б│ЛЬШЕ - Н│-Н│!
     - мОЖНА МЕН│ НОЖА ПОЛИЗАТИ?
     - бЕРИ.
     кРИВИЙ БОРТНИЦЬКИЙ Н│Ж, ЩО НИМ СОТИ П│ДР│ЗАЮТЬ, п│ВНИК ДОВГО ОБЛИЗУВАВ.
     а ДЯДЬКО ЛИШЕ СВО┐ ПАЛЬЦ│ ОБСМОКТАВ, ЯК ЗАВ'ЯЗАВ ГОРЩИКИ ЛИПОВИМ ЛУБОМ.





болотна руда
     чЕЛЯДНИКИ  БОЯРСЬК│ ПАКУВАЛИ  ПРИПАСИ  З КОМОРИ, НАЧИННЯ ДЛЯ  РОБОТИ НА
БУДОВ│.
     а  ДЯДЬКОВ│  п│ВНЕВ│ ХОТ│ЛОСЯ  МАТИ  В кИ║В│  ДОБРУ  СОКИРУ  │  СПРАВНУ
РОГАТИНУ.
     оТ  В│Н │  ВИР│ШИВ  ЗВАРИТИ КРИЦЮ  ТА Й  ПОНЕСТИ ДО  ┐ХНЬОГО С│ЛЬСЬКОГО
КОВАЛЯ, ЩО СЛАВИВСЯ СВО║Ю ВПРАВН│СТЮ ПО ВС│Х ОКОЛИЦЯХ.
     дЯДЬКО  Й  НЕБ│Ж,  Т│ЛЬКИ  ЗАДН│ЛО, ВЗЯЛИ ДЕРЕВ'ЯНИЙ  ЗАСТУП,  МОЛОТОК,
ЗДОРОВЕННИЙ  КОШ│ЛЬ  НА ШЛЕЯХ, ЩОБ  ЗА СПИНОЮ ТЯГТИ,  ТА Й  ПОЧИМЧИКУВАЛИ ДО
ВИСОХЛОГО БОЛОТА ЧЕРЕЗ П│ЩАН│ ПАГОРБИ.
     дЯДЬКО, ПОПЛЮВАВШИ НА ДОЛОН│, ЗАХОДИВСЯ В│ДКИДАТИ ВЕРХН│Й  ШАР ЗЕМЛ│, В
ЯКОМУ  ПОСПЛ│ТАЛОСЯ  КОР│ННЯ ТРАВИ, В│ДКРИВ ЧИМАЛИЙ ШМАТ П│ЩАНОГО П│Д┤РУНТЯ,
РОЗКОПИРСАВ  П│СОК  │  Д│СТАВСЯ ДО  ВАЖКО┐ ЧЕРВОНО┐ РЕЧОВИНИ,  ЩО НАГАДУВАЛА
ВОДНОЧАС │ ГЛИНУ, │ ПЕРЕТЛ│ЛЕ РОСЛИННЕ КОР│ННЯ.
     дЯДЬКО ТАК  СТАРАВСЯ, ЩО  П│Т  З  ЙОГО  ЧОЛА АЖ  СИПАВСЯ  НА П│СОК,  НА
П│ДСОХЛУ СВ│ТЛУ РУДУ │ ЛИШАВСЯ ТАМ ЗНАЧКАМИ ТЕМНИХ ПЛЯМОК.
     мАЛИЙ ТЕЖ НЕ БАЙДИКУВАВ - З  КОЖНО┐ ГРУДКИ РУДИ В│Н СТАРАННО ОБТРУШУВАВ
П│СОК,  ЗАНАДТО  ВЕЛИК│ РОЗБИВАВ  МОЛОТКОМ. нЕБАВОМ  │ КОШИК  БУВ ПОВНИЙ  ДО
ВЕРХА.
     кОЛИ ДЯДЬКО, КРЕКНУВШИ В│Д НАПРУГИ, П│ДВ│ВСЯ  З ПОВНИМ КОШЕЛЕМ НА Р│ВН│
НОГИ, ЛОЗИНИ АЖ ЗАРИП│ЛИ.  оДНАК  ДЯДЬКО ПОСП│ШИВ УПЕРТО В  ГЛИБИНУ  Л│СУ ДО
ВУГЛЯР│В,
     п│ВНИК П│ДТИПОМ ПОСТРИБАВ ЗА НИМ, ТЯГНУЧИ НА ПЛЕЧ│  ЗАСТУПИ, МОЛОТОК  │
ГОСТРИЙ КИЙОК ДЛЯ ПОДР│БНЕННЯ РУДИ.
     п│Д ЛЕГКИМ ПАВ│ТРОМ НАД НИМИ ШЕЛЕСТ│ЛИ МОЛОДИМИ ЛИСТОЧКАМИ БЕРЕЗИ.
     а КР│ЗЬ АРОМАТ КВ│Т│В НА СОНЯЧНИХ ГАЛЯВИНАХ ВЖЕ ПРОБИВАВСЯ ЗДАЛЯ ┐ДУЧИЙ
ЗАПАХ ДЬОГТЮ.
     нЕБАВОМ  ПЕРЕД ПОДОРОЖН│МИ В│ДКРИЛАСЬ  ЧИ  ТО  ГАЛЯВИНА, ЧИ ТО ВИРУБКА,
ПОСЕРЕД ЯКО┐ СТОЯЛИ ЧИ ТО КУРЕН│, ЧИ ТО КОПИЦ│ С│НА.
     оДН│ ВИСОК│  ГОСТРОВЕРХ│ ВИБУДОВИ  ГОР│ЛИ ЧЕРВОНИМ  ПОЛУМ'ЯМ  │  ЧАД│ЛИ
ЧОРНИМ ДИМОМ, ДРУГ│ БУЛИ ОГОРНЕН│ СИВИМ ПРЕГУСТИМ ДИМОМ, ЗОВС│М ЧОРН│ КОПИЦ│
ЧАД│ЛИ ТОНЕСЕНЬКИМИ Ц│ВКАМИ ДИМУ.
     лЮДИ БУЛИ Б│ЛЯ ДОВГО┐ БУД│ВЛ│.
     лЮДИ ПЕРЕЛИВАЛИ ДЬОГОТЬ │З НЕВЕЛИКОГО БАРИЛА В Д│ЖКУ │ СТАВИЛИ НА КОЛУ.
     дЯДЬКО  ПОЛИШИВ п│ВНИКА З  ВАНТАЖЕМ  │  РУДОЮ  П│Д  ВЕЛИКИМ  ДЕРЕВОМ  У
МЕРЕХТЛИВОМУ БЛАКИТНОМУ ЗАТ│НКУ.
     дО ДЯДЬКА  З РИКАННЯМ  КИНУЛИСЬ  ЗДОРОВЕНН│ ПСИ.  тА ДЯДЬКО СХИЛИВСЯ ДО
НИХ, ЩОСЬ ┐М ЛАГ│ДНО ПРОГОВОРИВ, │ ВОНИ ДО НЬОГО ЗРАЗУ Ж ПРИВ│ТЛИВО ЗАМАХАЛИ
КУДЛАТИМИ ХВОСТАМИ.
     пОКИ  ДЯДЬКО РОЗМОВЛЯВ │З СТАРШИМИ  РОБ│ТНИКАМИ,  │НШ│  ВУГЛЯР│ СТАВИЛИ
НОВИЙ КОНУС │З ДЗВ│НКИХ ДУБОВИХ БОЛОНК│В.
     дЯДЬКО З ВУГЛЯРАМИ У ПРИЯЗН│. йОМУ, ВПРАВНОМУ МИСЛИВЦЕВ│, ВДАВАЛОСЬ БЕЗ
УСЯКИХ  СЛ│Д│В БРАТИ  ДИЧИНУ  │З КНЯЗ│ВСЬКОГО Л│СУ,  З БОЯРСЬКОГО ГАЮ. ▓ В│Н
ЗДОБИЧЧЮ Д│ЛИВСЯ З РОБ│ТНИКАМИ.
     пРИЯЗН│  ВУГЛЯР│  НАСИПАЛИ  ДЯДЬКОВ│  Ц│ЛИЙ М│Х  ДЗВ│НКОГО  ТА  ЛЕГКОГО
ДУБОВОГО ВУГ│ЛЛЯ.
     дЯДЬКО  ТА  НЕБ│Ж  ДОВГО НЕ ЗАТРИМУВАЛИСЬ  У ВУГЛЯР│В,  А ПОСП│ШИЛИ  ДО
РУДНОГО ЯРУ.
     яР ПОЧИНАВСЯ ЗА С│ЛЬСЬКИМ  ВАЛОМ. тАМ ЛЮДИ  БРАЛИ ГЛИНУ, ЩО Т│ЛЬКИ  ТУТ
ВИХОДИЛА СЕРЕД П│СК│В ТА ТОРФОВИЩ НАГОРУ Б│ЛЯ ┐ХНЬОГО СЕЛА.  тУТ  ВС│ ВАРИЛИ
КРИЦЮ ДЛЯ ВЛАСНИХ ПОТРЕБ.
     вИДНО БУЛО  ЧИМАЛО ПОКИНУТИХ  ДОМНИЦЬ  Р│ЗНОГО РОЗМ│РУ. оДНА  НЕВЕЛИЧКА
ДОМНИЦЯ БУЛА ЗГОРИ РОЗЛАМАНА, │ ДЯДЬКО ┐┐ ЗАГОДЯ П│ДМАЗАВ, П│ДРИХТУВАВ.
     а ТЕПЕР  В│Н ШВИДКО ЗАПОВНИВ УСЮ ДОМНИЦЮ ВУГ│ЛЛЯМ ТА РУДОЮ, ПЕРЕСИПАВШИ
┐Х ШАРАМИ.
     яК ЗАПРАВИВ │ ЗАМАЗАВ  ДОМНИЦЮ, ТО  С│ЛИ ПОПО┐СТИ,  БО  ВЖЕ  СМОКТАЛО Й
Р│ЗАЛО В КИШКАХ, ТАК ┐СТИ ХОТ│ЛОСЯ.
     ▓  БУЛИ ХЛ│Б-ЗАГРЕБА З ПОПЕЛОМ  НА ПОД│ ТА  РОЗВАРЕН│ ТОГОР│ЧН│  ГРИБИ,
СМАЧН│Ш│ ЗА СВЯТКОВ│ НА┐ДКИ.
     пО  ┐Ж│ ДЯДЬКО  В│Д│ЙШОВ  НАБ│К,  ПОВЕРНУВШИСЬ  ДО БОЛОТА,  ВКЛЯКНУВ НА
КОЛ│НА. чИТАВ ТА║МНИЙ ЗАГОВ│Р НА  ДОБРУ КРИЦЮ.  тАК ГОВОРИЛИ  ВС│  ЛЮДИ, АЛЕ
МАЛИЙ  ЗНАВ,  ЩО ТО  ЛЮДИ  КАЖУТЬ МОЛИТВУ БОГУ  сВАРОГУ,  СТАРОМУ БОГУ. а ЗА
МОЛИТВИ СТАРИМ БОГАМ КАРАЛИ │ ЦЕРКВА, │ КНЯЖА ВЛАДА.
     пО МОЛИТВ│ п│ВЕНЬ  ВИТЯГ │З  КОРОБА  М│ХИ  │ ПРИЛАДНАВ ┐Х  ДО  ГЛИНЯНИХ
ТРУБОК, ЩО СТИРЧАЛИ З ДОМНИЦ│, │ НАВ'ЯЗАВ ДО ПАЛИЦ│ КАМЕН│-ВАЖЕЛ│.
     оСЬ ЗАТИС п│ВЕНЬ Л│ВИЦЕЮ ГРИБ-ТРУТОВИК │ КРЕМ│НЬ ЖОВТИЙ, НАЧЕ ВОСКОВИЙ.
зМАХ  ПРАВИЦ│,  УДАР  СМУЖКОЮ   КРИЦ│,  ЧЕРВОНИЙ  Р│Й  │СКОР.  дАЛ│  ДИМ│ННЯ
БЕРЕСТЯНО┐ СМУГИ.
     оСЬ │ ВУГ│ЛЬ ЗАЧЕРВОНИВСЯ В ДОМНИЦ│. дЯДЬКО ШВИДКО ЗАБИВ ОТВ│Р ГЛИНЯНИМ
ЗДОРОВИМ Ч│ПОМ, ПРИМАЗАВ ГУСТОЮ ГЛИНОЮ │ ВХОПИВСЯ, ПОТЯГ ЗА РУЧКИ М│Х│В.
     мАЛОМУ ПРОСТО ДОВОДИЛОСЬ ЛЯГАТИ НА ПАЛИЦЮ,  ЩОБ ВАГА  ЙШЛА  ВГОРУ, А ЗА
ТИМ, ЩОБ ПРИТИСКУВАЛА М│Х, │ ПОВ│ТРЯ З НЬОГО ЩОБ ВИЙШЛО.
     у ДОМНИЦ│, В ГЛИБИН│ ┐┐ НУТРА ПОЧАЛИ НАРОДЖУВАТИСЬ ЯК│СЬ НЕПЕВН│ ЗВУКИ.
щОСЬ  ТАМ  Н│БИ  СХЛИПУВАЛО, БУЛЬКОТ│ЛО,  КАХИКАЛО.  а З  ГОР│ШНЬОГО  ОТВОРУ
ВИРИВАВСЯ СН│П │СКОР, СЛЬОЗИВСЯ ПРОЗОРОЮ СМУЖКОЮ ЧАД.
     дОМНИЦЯ  РОЗ│ГР│ЛАСЬ  ТАК,  ЩО НАВКОЛО  ПАШ│ЛО  ЖАРОМ, │ МОКРЕ В│Д ПОТУ
ВОЛОССЯ ВМИТЬ ПРОСИХАЛО В│Д ГАРЯЧОГО ПОВ│ВАННЯ.
     в│Д НЕБУВАЛОГО ЖАРУ СВ│ЖА ГЛИНА  П│ШЛА ПАВУТИННИМИ  ТР│ЩИНАМИ, │  З НИХ
ТЯГЛО КИСЛО-СОЛОДКИМ ЧАДОМ.
     п│ВНИКУ ЗАПАМОРОЧИЛОСЬ У ГОЛОВ│.
     дЯДЬКО  В│ДТЯГ  ЙОГО  НАБ│К,  ЛАЮЧИ СЕБЕ  ЗА  НЕОБАЧН│СТЬ,  │  ЗРАЗУ  Ж
ЗАХОДИВСЯ ГНАТИ ОБИДВА М│ХИ.
     яКЩО  ХОЧ ТРОХИ ЗГАЯТИ ЧАС  │ НЕ ЗАДУВАТИ М│ХАМИ  ПОВ│ТРЯ, ВСЕ ПРОПАДЕ.
тРЕБА БУДЕ РОЗКОЛУПУВАТИ ДОМНИЦЮ │ ВСЕ ПОЧИНАТИ СПОЧАТКУ.
     мАЛИЙ НА ПРОХОЛОДНОМУ В│ТЕРЦ│, ЩО  ПОВ│ВАВ В│Д Л│СУ, ПОСТУПОВО ОТЯМИВСЯ
В│Д ЧАДУ. т│ЛЬКИ СИЛИ НЕ БУЛО Н│ЯКО┐ В М'ЯЗАХ.
     а ДЯДЬКО  ВСЕ  Б│ГАВ  В│Д  М│ХУ  ДО  М│ХУ  │ ЩОСИЛИ  ВДУВАВ  ПОВ│ТРЯ  В
РОЗПЕЧЕНУ, ЩО АЖ СВ│ТИЛАСЯ РОЖЕВИМ, ДОМНИЦЮ.
     кОЛИ ДЯДЬКО ЗАУВАЖИВ:  ЧЕРЕЗ ОТВ│Р  НЕ ВИЛ│ТАЮТЬ ВЖЕ ВОГНЕН│ З│РОЧКИ  -
ВИР│ШИВ: ЧАС ЗАК│НЧУВАТИ. зНАЧИТЬ, ВУГ│ЛЛЯ ВЖЕ ВИГОР│ЛО.
     дОВГОЮ М│ЦНОЮ  ГОСТРОЮ  НА К│НЦ│ ДУБОВОЮ  ЖЕРДИНОЮ ДОВБОНУВ  п│ВЕНЬ  ПО
Л│ТНИКУ  У  ГЛИНЯНУ  ЗАМАЗКУ.  пАЛИЦЯ  ЗАЙШЛА,  В│Н  КРУТОНУВ НЕЮ │ ВИВЕРНУВ
НАЗОВН│ ГЛИНЯНОГО ЧОПА. к│НЕЦЬ  ПАЛИЦ│  СПАЛАХНУВ СИН│М  ВОГНЕМ.  з  ОТВОРУ,
БРИЗКАЮЧИ  ВОГНЕНИМИ КРАПЛЯМИ, ВИЛИВСЯ ШЛАК. нА  ПОВ│ТР│ В│Н  ПОЧАВ ТЕМН│ТИ,
ТАХНУТИ │ ШВИДКО ГУСТ│ТИ.
     дЯДЬКО  СИД│В  НЕПОДАЛ│К  ДОМНИЦ│.  дОБРЕ  БУЛО  В│Д  ┐┐  ТЕПЛА.  вОНА,
ЗДАВАЛОСЬ,  │  НЕ ЗБИРА║ТЬСЯ  ВИЧАХАТИ. хЛОПЧИК ПРИТУЛИВСЯ ДО ДЯДЬКА │ ЗРАЗУ
ЗАСНУВ.
     зА ВАЛОМ, ЗА ГОСТРИМ ПАКОЛЛЯМ, У ТЕСОВИХ СТАЙНЯХ ЗАСП│ВАЛИ ПЕРШ│ П│ВН│.
     сТАРШИЙ  ПРИКРИВ  СВИТОЮ  МЕНШОГО │  ЗАХОДИВСЯ ВСЕ ПРИВОДИТИ  ДО  ЛАДУ:
НАЧИННЯ, ┐ЖУ, ОДЯГ, А ТОД│ Й КОЛО ДОМНИЦ│ ЗАХОДИВСЯ.
     ▓ ВРЕШТ│-РЕШТ Д│СТАВСЯ  ДО НЕСТЕРПИМО-ГАРЯЧО┐ КРИЦ│.  вОНА  ЗАСТИГЛА НА
ДН│ Н│БИ ТОВСТИМ СТАЛЕВИМ ОЛАДКОМ. мОЧАЮЧИ ЩОРАЗ РУКАВИЦ│  У ВОДУ, ОБПАЛЮЮЧИ
ВУСА  ТА  КОРОТЕНЬКУ БОР│ДКУ,  п│ВЕНЬ ВСЕ  Ж ВИДОБУВ  НА  ГОРУ ТЕМНОБЛАКИТНУ
КРИЦЮ.
     кИНУВ КРИЦЮ НА ОДИН │З ВЕЛИКИХ КАМЕН│В, ЩО  ВИРОСТАЛИ  ТУТ │З ЗЕМЛ│, │,
НЕ ЖАЛ│ЮЧИ СЕБЕ, ЗАХОДИВСЯ В│ДБИВАТИ МОЛОТОМ, ПОКИ ВОНА ГЕТЬ НЕ ЗАТВЕРД│ЛА.
     в│Д ГУРКОТУ Й ДЗВОНУ МАЛОМУ СОН В│ДЛЕТ│В УМИТЬ, │ В│Н СХОПИВСЯ НА НОГИ.
     - дАВАЙ, ДОПОМОЖУ! дАВАЙ!
     дЯДЬКО,  КИВНУВШИ НА  ЗГОДУ,  ПЕРЕДАВ РУЧКИ  ЩИПЦ│В МАЛОМУ  │ ЗАХОДИВСЯ
ОБ│РУЧ ГАТИТИ ПО КРИЦ│.
     п│СЛЯ КОЖНОГО УДАРУ КРИЦЯ П│ДСКАКУВАЛА РАЗОМ │З ЩИПЦЯМИ, │  ХЛОПЕЦЬ ТЕЖ
П│ДСКАКУВАВ.
     дЯДЬКО  ДОСИТЬ ШВИДКО  ВПРАВИВСЯ  З ПРОКОВКОЮ,  │ ТОВСТИЙ  ОЛАДОК КРИЦ│
ПЕРЕТВОРИВСЯ НА С│РО-СИН│Й БРУСОК МЕТАЛУ.
     бУЛА   ВЖЕ  ГЛИБОКА  Н│Ч,   ЯК  ВОНИ  П│ДКР│ПИЛИ  СВО┐   СИЛИ   СУШЕНОЮ
ВЕДМЕЖАТИНОЮ, ЯКУ ЩЕ ВОСЕНИ ЗАГОТУВАВ ДЯДЬКО п│ВЕНЬ.
     ▓ТИ ДО КОВАЛЯ ВНОЧ│ ВОНИ НЕ НАВАЖИЛИСЬ │ ПРОДР│МАЛИ Б│ЛЯ ДОМНИЦ│.
     зАПУГАВ  ПУГАЧ  У СОСНОВ│М  Л│С│,  │  П│СЛЯ  ТОГО ВОНИ ВЖЕ  НЕ ПРОСПАЛИ
П│ВН│В.
     п│ШЛИ П│ЩАНИМ БЕЛЕБНЕМ ДО П│ЩАНОГО ЯРУ.
     зА ДУБОВИМ ГОСТРОВЕРХИМ  ТИНОМ СЕЛО ДОСИПАЛО ОСТАНН│ ХВИЛ│, ДОДИВЛЯЛОСЬ
ОСТАНН│ МИТ│ СН│В.
     дАЛЕКО  ЗА  СИВИМ ЖИТН│М ПОЛЕМ ЧОРН│В  Л│С,  НАД  ЯКИМ ЗГАСАЛИ  ОСТАНН│
З│РКИ.
     нА  УЗЛ│СС│  ХРИПКО  │  СУМКО,  ВОСТАНН║, ПЕВНО,  ПЕРЕД ДНЕМ, ЗАКРИЧАЛА
ДРЕМЛЮГА.
     мОВ  МАЛЕСЕНЬКА  ФОРТЕЦЯ ЗА СЕЛОМ,  ЗА  ВАЛОМ  СТОЯЛА  ОКРЕМО  кОВАЛЕВА
САДИБА. пРО ВСЯК ВИПАДОК - ЩОБ │З КУЗНЕЮ НЕ ВИГОР│ЛО ВСЕ СЕЛО.
     кУЗНЯ СТОЯЛА НИЖЧЕ, В ЯРУ,  ОКРЕМО В│Д САДИБИ. пРОСТА КУЗНЯ, ОДИН ЗРУБ.
пАКОЛЛЯ ЩЕ ВРИТЕ З ТРЬОХ БОК│В. а ВГОР│  БУЛА ЗАВ│СА  З  РОЗКОЛОТОГО ЛЕМЕХУ.
уСЕРЕДИН│ ВСЕ БУЛО РЕТЕЛЬНО ОБМАЗАНЕ ГРУБИМ ШАРОМ Б│ЛО┐ ГЛИНИ.
     пРАВДА, ПО РОКАХ  Б│ЛА ГЛИНА ПРОСЯКЛА  К│ПТЯВОЮ, ДИМОМ │ ЗРОБИЛАСЬ ГЕТЬ
ЧОРНА, ЯК ГЛУПА Н│Ч.
     кОЛИ ДЯДЬКО З НЕБОЖЕМ  ДОСЯГЛИ САМО┐  КУЗН│, ВГОР│ НАД  НИМИ З│ СКРИПОМ
РОЗ│ЙШЛИСЯ СТУЛКИ ВОР│Т, │ З'ЯВИВСЯ САМ ЗНАМЕНИТИЙ КОВАЛЬ.
     дОБРОГО ЗРОСТУ, У КОРОТК│Й Л│ТН│Й СВИТ│. сТАВШИ НА ВОРОТАХ, БРИЗКНУВ │З
ЧАШ│ НА КОРОВУ ВОДИ, А ТОД│ СКАЗАВ У ГЛИБИНУ ДВОРУ:
     - пУСКАЙ!
     -  бАЧ, ЯКИЙ  ХИТРУН! - зАШЕПОТ│В п│ВЕНЬ НЕБОЖЕВ│. - вИГОНЯ║  ХУДОБУ НА
ПАСОВИЩЕ │ КРОПИТЬ ВОДОЮ З ЧАКЛУНСЬКОГО ГУЛЬБИЩА. а  САМ ХРЕЩЕНИЙ! нАВ│ТЬ НА
КУЗН│ ХРЕСТ ВИР│ЗАНО!
     - а ЦЕ ДОПОМОЖЕ?
     -  кОЛИ  ДОПОМОЖЕ ХРИСТИЯНСЬКА  МОЛИТВА...  а КОЛИ  БУВА║ │  ПОГАНСЬКИЙ
ЗАГОВ│Р.
     дЯДЬКО П│ДВ│ВСЯ, НАКАЗАВШИ п│ВНИКУ СИД│ТИ │ НЕ РИПАТИСЬ.
     вОНИ КЛАНЯЛИСЬ ОДИН ОДНОМУ, КИВАЛИ ГОЛОВАМИ. пОТ│М  ЩОСЬ ПЕРЕЙШЛО З РУК
ДЯДЬКА ДО РУК КОВАЛЯ.
     пОТ│М ГОВОРИВ ДЯДЬКО, А КОВАЛЬ ЛИШЕ ГОЛОВОЮ КИВАВ.
     кУЗНЮ КОВАЛЬ В│Д│МКНУВ ДОВГИМ КЛЮЧЕМ.
     мОЖЕ  Б ЛЮДИ │ ДОР│КАЛИ КОВАЛЕВ│ ЗА ЗАМОК, ЗА ТЕ, ЩО ЛЮДЕЙ СТЕРЕЖЕТЬСЯ.
аЛЕ │ КЛЮЧ, │ ЗАМОК БУЛИ ЙОГО ВЛАСНО┐ РОБОТИ, │ Н│ХТО Н│ СЛОВА НЕ ВИМОВИВ.
     вИЙШОВ │З КУЗН│ КОВАЛЬ У ШК│РЯН│М ЛИСКУЧ│М ФАРТУС│. в│Н Н│С ПОВНУ ЖМЕНЮ
ЖЕВР│ЮЧОГО ВУГ│ЛЛЯ.
     яК п│ВНИК ТЕ ПОБАЧИВ, ЙОМУ АЖ П'ЯТИ ЗАПЕКЛО.
     кОВАЛЬ ВИСИПАВ ЖАРИНИ В КУПУ ВУГ│ЛЛЯ.
     дЯДЬКО ВХОПИВСЯ ЗА ВАЖ│ЛЬ М│ХА, ЩОСИЛИ ПОТЯГ.
     фУРКНУВ  М│Х,  ЗЛЕТ│ЛА ХМАРКА  ЧОРНОГО  ПИЛУ, │  ЧОРНЕ  ВУГ│ЛЛЯ  ПОЧАЛО
ЖЕВР│ТИ. пОТ│М ПОЛЕТ│ЛИ │СКРИ, ЗНЯЛАСЬ ХМАРКА ВУГ│ЛЬНО┐ КУРЯВИ.
     кОВАЛЬ  ВСУНУВ  КРИЦЮ   ДО  ГОРНА.  ▓  ВОНА  ПОЧАЛА  НАБУВАТИ  КОЛЬОРУ,
РОЗКВ│ТАТИ СЯЙВОМ.
     кОВАЛЬ  УХОПИВ  ГУБЧАСТИМИ ЩИПЦЯМИ  СМУГУ │  ПЕРЕДАВ п│ВНЕВ│.  пОСТАВИВ
ЗУБИЛО НА СМУГУ, УДАРИВ МОЛОТОМ │ РОЗС│К СМУГУ НА ДВА ШМАТИ.
     оДИН КИНУВ НА  ЗЕМЛЮ, ДРУГИЙ ЗНОВ ЗАПХАВ У ГОРНИЛО. кОЛИ МЕТАЛ РОЗП│КСЯ
ДО Б│ЛОГО, КОВАЛЬ ВИХОПИВ ЙОГО │ КИНУВ НА КОВАДЛО.
     зНОВ ТРИМАВ ДЯДЬКО п│ВЕНЬ, А КОВАДЬ ПОЧАВ  ТОЙ  ШМАТ  КУВАТИ, ЗАГИНАЮЧИ
НАВКОЛО ЗАЛ│ЗНО┐ ПАЛИЦ│.
     сМУГА СХОДИЛАСЬ СВО┐МИ К│НЦЯМИ, ВОДНОЧАС ВИЧАХАЮЧИ.
     кОВАЛЬ,  ВЗЯВШИ  З│ГНУТУ  СМУГУ,  П│ШОВ  ДО  ЗРУБА.  ▓  ЩОСЬ  ТАМ ДОВГО
КОЛУПАВСЯ З НЕЮ.
     п│ВНИК ХОТ│В ТУДИ СТУПИТИ Й ПОДИВИТИСЬ, ТА  ДЯДЬКО МОВЧКИ ПРИХОПИВ ЙОГО
ЗА РУКУ, ЗРОБИВШИ СТРАШНЕ ЛИЦЕ: "тИ КУДИ ПХА║ШСЯ?"
     вИЙШОВ  КОВАЛЬ │З ЗАЛ│ЗОМ, УМАЩЕНИМ ЯКИМОСЬ  ГЛИНЯНИМ МАСТИЛОМ  ТАМ, ДЕ
К│НЦ│ СХОДИЛИСЯ.
     кОЛИ  МАСТИЛО  ТРОХИ П│ДСОХЛО, ВОНИ УДВОХ │З ДЯДЬКОМ ПОКЛАЛИ  В ГОРНИЛО
МЕТАЛ │ ЗАХОДИЛИСЬ ЩОСИЛИ, В ЧОТИРИ РУКИ, НАДИМАТИ М│ХИ.
     дЯДЬКО СТРИБАВ, ВИГИНАВСЯ, НАЛЯГАВ ГРУДЬМИ  НА ПАЛИЦЮ, А КОВАЛЬ  Т│ЛЬКИ
ЗД│ЙМАВ РУКУ ТО ВГОРУ, ТО ВНИЗ.
     кОВАЛЬ ДИВИВСЯ  ПОХМУРО,  А КОЛИ НАД  ОБМАЗАНИМ МЕТАЛОМ ПОЧАЛИ  ЗЛ│ТАТИ
│СКРИ, ТА ТАК│ СЛ│ПУЧ│, ЩО АЖ В ОЧАХ БОЛ│ЛО, В│Н  Н│БИ ПОВЕСЕЛ│ШАВ. ▓ ЗГАДАВ
ПРО МАЛОГО.
     -  оЦЕ ВАРИМО  КРИЦЮ,  -  ПОЯСНИВ В│Н, -  ЩОБ НЕ БУЛО ШВУ ВИДНО, А ТОД│
ДОКУ║МО ВЖЕ ЛЕЗО СОКИРИ.
     кОВАЛЬ ВИТЯГ ЗАГОТОВКУ СОКИРИ. пРОКУВАВ  ТОНЕСЕНЬКИМИ МОЛОТОЧКАМИ. вРАЗ
ЗЛЕТ│ЛА  ГЛИНЯНА  ШКАРАЛУПА  Й  ОКАЛИ,  │  ХЛОПЧИК  ПОБАЧИВ ЗАЛ│ЗО, БЛАКИТНЕ
СУЦ│ЛЬНЕ ЗАЛ│ЗО, НАЧЕ Й НЕ БУЛО СКЛЕПАНЕ З ДВОХ К│НЦ│В.
     мАЛИЙ  │З ЗАХВАТОМ ДИВИВСЯ, ЯК  КОВАЛЬ ВИР│ВНЮ║ ОБУХ, КУ║-В│ДТЯГА║ ВНИЗ
ЛЕЗО СОКИРИ.
     зАГАРТОВУВАВ У ЦЕБР│ З ЯКИМИСЬ НАСТОЯМИ. бО ЗАШИП│ЛА, ЗАБУЛЬКАЛА ВОДА │
ПО КУЗН│ РОЗПЛИВСЯ ЗАПАХ ┐ДКОГО З│ЛЛЯ.
     жАЛО ЛЕЗА НАПРАВЛЯВ КОВАЛЬ, А РУЧКУ  ТОЧИЛА ЩОСИЛИ ГАНЯВ ДЯДЬКО п│ВЕНЬ,
В│ДВЕРНУВШИ ЛИЦЕ В│Д ГУСТОГО ПОТОКУ │СКОР, ЩО ВИРИВАЛИСЬ З-П│Д ЗАЛ│ЗА.
     яКРАЗ, КОЛИ КОВАЛЬ В│ДКЛАДАВ СОКИРУ, ЩОБ ПЕРЕПОЧИТИ, │З САДИБИ ВИЙШЛА │
НАБЛИЗИЛАСЬ ДО  НИХ ЧОРНОБРИВА  Д│ВЧИНКА. щЕ  БЕЗ  ЗАПЛ│ТОК,  ЛИШЕ  В  САМ│Й
СОРОЧЦ│, БЕЗ ФАРТУШКА  НАВ│ТЬ, Т│ЛЬКИ  КРАЙКОЮ  П│ДПЕРЕЗАНА. нАП│ВД│ВКА,  ЯК
СКАЗАЛИ Б ЛЮДИ, АЛЕ ЧЕРЕЗ ТОНКЕ ПОЛОТНО ВЖЕ ПНУЛИСЯ ГОСТР│  ГРУДИ. вОНА БУЛА
ДИВНА  -  ВОЛОССЯ Б│ЛЕ-Б│ЛЯВЕ,  АЖ ЖОВТЕ, ЯК ЗОЛОТИЙ ЦВ│Т КУЛЬБАБИ, │ ЧОРН│,
ГЕТЬ ЗРОСЛ│ БРОВИ НА СМАГЛЯВ│М ОБЛИЧЧ│.
     вОНА ПРИНЕСЛА БАТЬКОВ│ КОРОБ З НА┐ДКОМ, АЛЕ ДО САМОГО ЗРУБУ НЕ  ЙШЛА. а
СТАЛА  Н│БИ НА ЯК│ЙСЬ НЕВИДИМ│Й МЕЖ│ │ ЧЕКАЛА, КОЛИ П│Д│ЙДЕ  ┐┐ БАТЬКО │ ВСЕ
ЗАБЕРЕ...
     вОНА ПИЛЬНО РОЗГЛЯДАЛАСЯ НА п│ВНИКА.
     а В│Н ТЕЖ ПРИКИП│В ДО НЕ┐ ПОГЛЯДОМ.
     кОВАЛЬ ПОДИВИВСЯ ПО ЧЕРЗ│ НА МАЛИХ │ З УСМ│ХОМ СПИТАВ У ДОНЬКИ:
     - щО ТИ НА НЬОГО ЗАГЛЯДА║ШСЯ? в│Н - МАЛИЙ.
     а  Д│ВЧИНКА  В│ДКИНУЛА  З  ОЧЕЙ  ПАСМО  ЗОЛОТОГО  ВОЛОССЯ  │  ВПЕВНЕНО,
БЕЗЗАСТЕРЕЖНО В│ДПОВ│ЛА БАТЬКОВ│:
     - пОКИ ЩО МАЛИЙ, АЛЕ ЯК ВИРОСТЕ, БУДЕ ВИЩИЙ ЗА п│ВНЯ.
     - тИ ЙОГО СОБ│ ВПОДОБАЛА? чОГО?
     - бО В│Н  ХВАТКИЙ  │  ВЕЗУЧИЙ, - АН│  ТРОХИ  НЕ ЗАСТИДАВШИСЬ, В│ДКАЗАЛА
Д│ВЧИНКА БАТЬКОВ│.
     бАТЬКО  ┐Й  Н│ЧОГО  НЕ  СКАЗАВ,  │  ВОНА  МОВЧКИ  ПОВЕРНУЛАСЬ  │ ПОЧАЛА
П│ДН│МАТИСЬ П│ЩАНИМ СХИЛОМ.
     вЖЕ ВГОР│ ВОНА ОБЕРНУЛАСЬ │ ВСМ│ХНУЛАСЯ  п│ВНИКУ, ПОПРАВИЛА ВОЛОССЯ, ЩО
Л│ЗЛО ┐Й В ОЧ│, │ ВРАЗ Н│БИ КР│ЗЬ ЗЕМЛЮ ПРОВАЛИЛАСЯ.
     кОДИ СЬОРБАЛИ ЖИТН│Й КИС│ЛЬ  │  ЖУВАЛИ ЧОРНИЙ ЧЕРСТВИЙ ХЛ│Б,  п│ВЕНЬ  │
КОВАЛЬ ЖАРТУВАЛИ НАД Д│ТЛАХАМИ.
     а  п│ВНИК  ВСЕ  ДУМАВ  СВО║:  "пЕВНО,   НЕ  Т│ЛЬКИ  КОВАЛЬ  ЧАРОД│Й,  А
ЧАРОД│ЙСТВОМ  В│ДА║  │  ЙОГО МАЛА ДОНЬКА. нЕ  │НАКШЕ,  ЩО МАЛА ЧАРОД│ЙКА! бО
ЗВ│ДКИ ┐Й ЗНАТИ,  ЩО МЕН│ ПОТАЛАНИЛО, КАЗКОВО ПОЩАСТИЛО, │ Я ПО┐ДУ З ДЯДЬКОМ
ДО кИ║ВА?!"
     нАКОНЕЧНИК РОГАТИНИ,  ЩО БУВ  Н│БИ  ЗДОРОВЕННИЙ  Н│Ж,  КОВАЛЬ ВИГОТУВАВ
НАБАГАТО ШВИДШЕ. кДИНЕ, ЩО ТРОХИ ЗАТРИМАЛО - ЗВАРЕННЯ РУРКИ ДЛЯ ДЕРЖАКА.


чар▓вниця

     дЯДЬКО п│ВЕНЬ  У  КУЗН│ НАСАДИВ  СОКИРУ НА  ДОБРЕ  ГРУШЕВЕ  ТОПОРИЩЕ, А
РОГАТИНУ ПРИЛАДНАВ ДО ЯСЕНЕВОГО ДЗВ│НКОГО РАТИЩА.
     ▓ ХОЧА КОВАЛЬ  ЗРОБИВ │  РОГАТИНУ, │ СОКИРУ НАЙКРАЩ│, ОДНАК  ДО СЕБЕ  В
САДИБУ ДО ТРАПЕЗИ НЕ ЗАПРОСИВ.
     зНАЧИТЬ, ВВАЖА║, ЩО п│ВЕНЬ УЖЕ СТОРОНН│Й, НЕВЕЗУЧИЙ. ▓ З  НИМ НЕМА ЧОГО
ЗНАТИСЬ.
     нЕБ│Ж ТЕЖ ЦЕ ЗРОЗУМ│В, АЛЕ БОЯВСЯ СПИТАТИ ДЯДЬКА п│ВНЯ, ЧОМУ ЦЕ ТАК.
     дЯДЬКО КРОКУВАВ  ПОХМУРИЙ,  ПОХИЛИВШИ  ПАТЛАТУ  ГОЛОВУ.  ▓  ПОВОЛ│-ВОЛ│
ЗВЕРТАВ У ПУЩУ.
     сПОЧАТКУ  ХЛОПЧИК ДУМАВ, ЩО  ДЯДЬКО  З│БРАВСЯ НА  ПОТА║МНЕ ПОЛЮВАННЯ  В
НЕТРЯХ.
     аЛЕ КОЛИ ВОНИ ДВ│Ч│  ПОМИНУЛИ ЛОСЯ З МОЛОДИМИ РОГАМИ, В│Н  ЗРОЗУМ│В, ЩО
ВОНИ ЙДУТЬ ДО сВЯЩЕННОГО ДЖЕРЕЛА.
     пОТА║МНЕ ТО БУЛО М│СЦЕ.
     тУДИ  ВСЕ  ПОРИВАВСЯ  Д│СТАТИСЬ  П│П-ГРЕЧИН,  ЩО  ПРИ┐ЗДИВ  ДО  БОЯРИНА
сУДОМИРОВИЧА СИНА ХРЕСТИТИ. тА Н│ХТО ЙОМУ ТУДИ ДОРОГИ НЕ ВИКАЗАВ.
     а САМ БОЯРИН НЕ ЗНАВ ДОРОГИ.  бО В│Н  НЕ  З ДЕРЕВЛЯН  БУВ, А  │З СТАРИХ
ХРИСТИЯН, ЩО ЩЕ ЗА КНЯГИН│ оЛЬГИ ОДЕРЖАЛИ ТУТ МА║ТНОСТ│.
     сОНЦЕ ЩЕ НЕ ЗАЙШЛО, АЛЕ ТУТ У ПУЩ│ ВЖЕ ЗАПАЛИ БЛАКИТН│ СУТ│НКИ.
     нА ВЕЛИКУ ГАЛЯВИНУ ВОНИ ВИЙШЛИ ЯКОСЬ РАПТОВО,  МАЛИЙ  АЖ ОХНУВ, ЯК ВОНИ
ОПИНИЛИСЬ НА СМАРАГДОВ│Й ГАЛЯВИН│, ЗАЛИТ│Й ЗОЛОТИМ ПЕРЕДЗАХ│ДНИМ ПРОМ│ННЯМ.
     бУЛО ЧУТИ, ЯК ДЕСЬ У ДУБОВ│М ГУСТ│М ВЕРХОВ│ТТ│ СТОГНЕ ДИКИЙ ГОЛУБ.
     пРОТАРАБАНИВ ДВ│Ч│ ПО СУХОМУ СУКОВ│ ДЯТЕЛ, │ Б│ЛЬШЕ Н│ЯКИХ ЗВУК│В.
     нА Т│Й ГАЛЯВИН│  БУЛО  В│ЛЬНЕ М│СЦЕ, │  ТАМ ГРАЛО БЛАКИТТЮ  МАЛЕСЕНЬКЕ,
ЗОВС│М МАЛЕСЕНЬКЕ ОЗЕРЦЕ.
     мАЛИЙ  ХОТ│В  СПИТАТИ  ДЯДЬКА,  ЯК  ОЦЕ  В│Н,   ЩО  ВЕСЬ  ЧАС  МОЛИТЬСЯ
ХРИСТИЯНСЬКОМУ бОГОВ│  │  ЗНА║  Б│ЛЬШЕ ЗА  │НШИХ МОЛИТОВ,  ПРИЙШОВ  СЮДИ  ДО
СВЯТОГО  ПОГАНСЬКОГО  ДЖЕРЕЛА.  яК  ЖЕ В│Н  МОЖЕ  МОЛИТИСЬ  бЕРЕГИН│ │  рОДУ
ВЕЛИКОМУ, │ ВС│М рОЖЕНИЦЯМ?
     б│ЛЬШЕ  ПТАХИ  НЕ  ОБЗИВАЛИСЬ,  │ ТЕПЕР  ТИШУ  ПЕРЕБИВАВ  ЛИШЕ  ПЛЮСК│Т
ДЖЕРЕЛА,  ЩО  ВИПЛИВАЛО  З-П│Д  ВЕЛИЧЕЗНО┐  ГРАН│ТНО┐  БРИЛИ  ТА  ВПАДАЛО  В
МАЛЮС│НЬКЕ-ПРЕМАЛЮС│НЬКЕ ОЗЕРЦЕ З КАМ'ЯНИМИ БЕРЕГАМИ.
     дЯДЬКО ПОКЛАВ  ПЕРЕД  СОБОЮ  СОКИРУ, РОГАТИНУ, СТАВ  НАВКОЛ│ШКИ  │ ЗВ│В
УГОРУ РУКИ З БЛАГАННЯМ ДО бЕРЕГИН│.
     а ТОД│ КИНУВ У СМОЛЯНУ ГЛИБИНУ ОЗЕРЦЯ МАЛЕНЬКОГО К│СТЯНОГО КОНЯ.
     мАЛИЙ  СТАВ  НАВКОЛ│ШКИ  ЗА  ДЯДЬКОМ │ НЕ  ЗНАВ, ЩО ЙОМУ  РОБИТИ,  ЯКИЙ
ПРИНЕСТИ ДАРУНОК бЕРЕГИН│.
     дЯДЬКО,  МОВ  БИ ПРОЧИТАВ  ДУМКИ МАЛОГО │ ПРОСТЯГНУВ ЙОМУ ВАЖКУ КАМ'ЯНУ
НАМИСТИНУ.
     хЛОПЧИК  Т│ЛЬКИ  З│БРАВСЯ  З  ДУХОМ,  ЩОБ  ВИМОВИТИ  СВО║  ЗАКЛЯТТЯ, ЯК
ХРУСНУЛА  П│Д  ЧИ┐МИСЬ  НОГАМИ СУХА Г│ЛКА. ▓  ДЯДЬКО,  │ НЕБ│Ж ОДНОРАЗОВО  Й
РВУЧКО ОБЕРНУЛИСЬ. вОНИ ПОБАЧИЛИ МОЛОДИЦЮ.  б│ЛЕ  ЗАПИНАЛО  БУЛО ЯКОСЬ ДИВНО
ПОВ'ЯЗАНЕ - АН│ ТАК, ЯК У ЗАМ│ЖН│Х, А Н│ ТАК, ЯК У ВДОВИЦЬ.
     бУЛА НАБАГАТО ВИЩА ЗА ДЯДЬКА п│ВНЯ │ В  ПРАВИЦ│ ТРИМАЛА ДОВГОГО КОСТУРА
З  Ч│ТКИМИ  КАРБАМИ  В│ЗЕРУНК│В.  оБЛИЧЧЯ  БЛ│ДЕ,  ЧОРНООКЕ  Й ЧОРНОБРИВЕ  З
Б│ЛОПОПЕЛЯСТИМИ КОСАМИ НЕ В│ЩУВАЛО Н│ЧОГО ДОБРОГО.
     п│ВНИК ЗРАЗУ ВП│ЗНАВ ┐┐, ХОЧА  Й Н│ РАЗУ НЕ БАЧИВ. ▓ ПРО НЕ┐ НАЧЕ ДОВГО
ЧИ БАГАТО Н│ХТО  НЕ ГОВОРИВ. аЛЕ ЯКЩО КОЛИСЬ, ЯКОСЬ ТА  ДЕСЬ ХТОСЬ ХОЧ СЛОВО
КАЗАВ, ЩО ┐┐ СТОСУВАЛОСЬ, В│Н  ВСЕ  ЗАПАМ'ЯТОВУВАВ. щО ПОТА║МНО В ПУЩ│  ЖИВЕ
ЧАР│ВНИЦЯ,  ВПРАВНО ЛЮДЕЙ  Л│КУ║, ЗНАХОДИТЬ  ПРОПАЖУ, МОЖЕ  ПОРЧУ  НА ХУДОБУ
НАВЕСТИ,  │ ДО ЛЮДЕЙ ЧАСОМ  БУВА║  ЛИХА.  оСОБЛИВО ДО ТИХ, ХТО  СТАР│ ЗВИЧА┐
ЗАБУВА║ │ ПОСТ│ЙНО Б│ГА║ ДО  НОВИХ ЦЕРКОВ. ▓  РЕВНИМ ХРИСТИЯНАМ ВОНА ЖОДНОМУ
НЕ ДОПОМОГЛА. хТО КАЗАВ, ЩО ВОНА ДОНЬКА ЯКОГОСЬ ВОРОЖБИТА, ХТО - ВОНА НЕБОГА
ГОЛОВНОГО  ВОЛХВА  ВС│║┐ ПУЩ│,  ЩО ПРОСТЯГЛАСЬ ДО  САМО┐  Р│ЧКИ  пРИП'ЯТ│. а
ОДНОГО  РАЗУ  ЧУВ п│ВНИК  БЕС│ДУ СТАРЕЗНИХ Д│Д│В, ЩО  ВОНА  ПРА-ПРАПРАВНУЧКА
ОДН│║┐  З  Ж│НОК-ПОЛОНЯНОК  САМОГО КНЯЗЯ  мАЛА, ТОГО мАЛА,  ЩО СТАВ НА ПРЮ З
КНЯГИНЕЮ оЛЬГОЮ.
     сТРАХ НАПРУЖИВ ВСЕ Т│ЛО п│ВНИКА П│ДКИНУВ НА Р│ВН│ НОГИ.
     зА НИМ ДЯДЬКО  П│ДХОПИВСЯ  │  ПОСТАВ  │З ПОРОЖН│МИ  РУКАМИ, ЗОВС│М  БЕЗ
ЗБРО┐.
     зНЕВАЖЛИВИЙ СМ│Х ЧАРОД│ЙКИ В│ДБИВСЯ БАГАТОГОЛОСИМ В│ДЛУННЯМ В│Д сВЯТОГО
ОЗЕРЦЯ, КАМ'ЯНИХ БРИЛ │ ДЕСЬ ЗАГОГОТ│В У ВЕРХОВ│ТТЯХ ДУБ│В.
     в│Д ПЕРЕЛЯКУ В п│ВНИКА ЗАЦОКОТ│ЛИ ЗУБИ.
     а ЧАР│ВНИЦЯ ВСЕ БИЛА СЛОВАМИ, ПРОКЛИНАЮЧИ │ ЗАКЛИНАЮЧИ ДЯДЬКА п│ВНЯ:
     - рАБАМ НЕМА║ СЮДИ  ШЛЯХУ-ДОРОГИ! рАБИ ТУТ НЕ МОЛЯТЬСЯ! а ТИ, п│ВЕНЬ, У
РАБСТВ│ В БОЯРИНА, У РАБСТВ│ В ГРЕЧИНА-ПОПА! бОЯРИН ГОСПОДАР  ТВОГО Т│ЛА,  А
РАБСЬКИЙ БОГ  СЛУЖИТЬ ХИТРОМУ гРЕЧИНУ. я  БУЛА,  БУЛА НА В│ДПРАВ│,  КОЛИ ВАШ
ГРЕК ПРИПХАВСЯ НА НАШ│ ЗЕМЛ│! ▓ ЩО В│Н ВАМ КАЗАВ?! щО В│Н ВАМ КАЗАВ - ЩО ВС│
ВИ РАБИ  ГОСПОДА БОГА! ▓ БРАВ З УС│Х МЗДУ! з УС│Х БРАВ! з МИСЛИВЦЯ - Б│ЛКОЮ,
З  РАТАЯ - М│РОЮ ЖИТА, З БОРТНИКА - МЕДОМ ЧИ ВОЩИНОЮ, З БОЯРИНА - СР│БЛОМ! ▓
ОТ ТИ, ВИХОДИТЬ, РАБ РАБ│В! бО ТВ│Й БОЯРИН, В│Н │ РАБ БОГА, │ КНЯЗЯ, А КНЯЗЬ
РАБ  БОГА, А ТИ ┐ХН│Й РАБ. рАБ РАБ│В │ ПЕС СМЕРДЮЧИЙ!  пЕС СМЕРДЮЧИЙ, ЩО САМ
СОБ│ ОШИЙОК  ШУКА║! тИ  У кИ┐В  ЗБИРА║ШСЯ  │ ДУМА║Ш ТАМ П│ДНЕСТИСЬ У  СВО║МУ
РАБСТВ│ ДО ГРИДН│В?!! яК СТАНЕШ  ВО║М, ТО ВЖЕ ТИ НЕ  РАБ?  вО┐Н, ВИТЯЗЬ СВОЮ
ЗЕМЛЮ, СВОЮ ХАТУ │ Р│ДНЮ  ЗАХИЩА║, А ВОЙ КНЯЖИЙ? сЬОГОДН│ В│Н  │ДЕ  З КНЯЗЕМ
ПРОТИ СТЕПОВИК│В, │ДЕ ЗАВТРА ПРОТИ СУПЕРНИКА КНЯЖОГО У СВО┐Й ЗЕМЛ│! ▓ ГРАБУ║
║ДИНОКРОВЦ│В  ТАК САМО, ЯК  │ КЛЯТИХ СТЕПОВИК│В! т│ЛЬКИ РАБ  З НАКАЗУ Р│ЖЕ │
ГРАБУ║  ОДНОКРОВНОГО  ЧОЛОВ│КА!  гЕТЬ В│Д СВЯТОГО  М│СЦЯ │З  СВО┐М  РАБСЬКИМ
СМОРОДОМ! гЕТЬ │З  ЛАДАНОМ  │ СВ│ЧАМИ! щОБ ТЕБЕ НЕ ОБМИНУЛИ Н│ ЛИХОМАНКА, Н│
ТРЯСОВИЦЯ, Н│ ГРОМОВИЦЯ, Я│ ЛОМОВИЦЯ!  бОДАЙ П│Д  ТОБОЮ ПАЛИ ВС│ ТВО┐  КОН│!
нЕХАЙ  ЗДРИГНЕТЬСЯ  ТВОЯ ПРАВИЦЯ! нЕХАЙ ТОБ│ КАМЕНЕМ  ЗАВИСНЕ ТВ│Й  ХРЕСТ НА
ШИ┐!!!
     вОНА ЗАМОВКЛА,  ЩОБ ПЕРЕВЕСТИ  ДУХ, БО ┐┐ ДУШИЛА  ЛЮТЬ. ▓  ВОНА  ХАПАЛА
В│ДКРИТИМ РОТОМ ПОВ│ТРЯ. п│Т РЯСНО КОТИВСЯ З ┐┐ ЧОЛА! вОНА Л│ВИЦЕЮ ШАРПОНУЛА
ЗА КОМ│Р СОРОЧКИ │ РОЗДЕРЛА ┐┐ ДО ПОЯСА. оГОЛИЛАСЬ ┐┐  ДОВГА ШИЯ. а  НАВКОЛО
ШИ┐  ОБВИЛАСЬ  ТОВСТА  С│РА  ГАДЮКА  │  ГОЛОВУ  ВНИЗ  ОПУСТИЛА.  рОЗХИТУВАЛА
НЕВЕЛИЧКОЮ  ТРИКУТНОЮ  ГОЛ│ВКОЮ  М│Ж  ОГОЛЕНИХ  ВАЖКИХ  ГРУДЕЙ.   чАР│ВНИЦЯ,
ВИСТАВИВШИ НАГОТУ, РУШИЛА НА НИХ.
     ▓ ЗМ│Я ЗА ┐┐ КРОКАМИ ПОГОЙДУВАЛАСЬ МЕЖИ ВАЖКИХ НАБРЯКЛИХ ГРУДЕЙ.
     чАРОД│ЙКА РОЗТУЛИЛА ВУСТА, ЩОБ, ПЕВНО,  ЩЕ ЯКЕСЬ ЗАКЛЯТТЯ ПРОКАЗАТИ, ЯК
МАЛИЙ  ЗАВИЩАВ,  ЯК  ЗА║ЦЬ  У ПАЗУРЯХ РИС│, │  ЩОСИЛИ ПОЖБУРНУВ НАМИСТИНУ. ▓
ВАЖКА  КАМ'ЯНА НАМИСТИНА ВДАРИЛА У В│ДКРИТОГО  РОТА ЧАРОД│ЙКИ. хРУСНУВ Б│ЛИЙ
ЗУБ, │ ВОНА ВИПЛЮНУЛА ЙОГО РАЗОМ │З КРОВ'Ю.
     дЯДЬКО П│ДХОПИВ  ЗБРОЮ, НА ДРУГУ РУКУ - п│ВНИКА, ЩО  БУВ НАП│ВЖИВИЙ В│Д
ХВИЛЮВАННЯ, │ ПОБ│Г З ГАЛЯВИНИ.
     сТУПИВ  НА  ПОТА║МНУ МИСЛИВСЬКУ  СТЕЖКУ, ЯКО┐,  ПЕВНО,  │ ЧАРОД│ЙКА  НЕ
ЗНАЛА.
     мАЛИЙ БУВ  ЛЕДЬ ЖИВИЙ  │ ВСЕ ЦОКОТ│В ЗУБАМИ. тОМУ п│ВЕНЬ ВИР│ШИВ ВРАНЦ│
П│ТИ ДО ПАЛАМАРЯ, ЩОБ В│Н МОЛИТВОЮ В│ДВ│В ЧАРИ В│Д ХЛОПЦЯ.
     пОКЛАВ ХЛОПЧИКА В  ЛЮДСЬК│Й НА КОЖУС│ │ САМ ПРИМОСТИВСЯ ПОРУЧ, ЩОБ БУТИ
НАПОХВАТ│, ЯКЩО ЯКА  Б│ДА  ТРАПИТЬСЯ, │ ЩОБ ВРАНЦ│ П│ТИ ДО  ПАЛАМАРЯ. тА ТАК
ЗАСПАВСЯ, ЩО ЙОГО ЗБУДИВ п│ВНИК.
     в│Н ЗРАЗУ Ж, НА ОДНОМУ ДИХАНН│, ВИКЛАВ ДЯДЬКОВ│.
     - я ВЖЕ БУВ У БАБУС│! вОНА СКАЗАЛА МЕН│, ЩО НА МЕН│ Н│ЯКОГО ЧАРОД│ЙСТВА
НЕМА║. бО ТА НАМИСТИНА  ЗАГОВОРЕНА  ЩЕ ┐┐ Д│ДОМ. яК  В│Н  НА ГРЕК│В  ХОДИВ У
цАРГОРОД. гРЕКИ ТОД│ ┐Х ЖИВИМ ВОГНЕМ СПАЛИЛИ. нА НЬОМУ ВСЕ ШМАТТЯ ЗГОР│ЛО, А
НАМИСТИНА НА МОТУЗ│ ЛИШИЛАСЬ Ц│ЛА! оН ЯК!  зНА║Ш, ЯКБИ МИ П│ШЛИ ТУДИ, Я Б ┐┐
ЗНАЙШОВ.
     - цУР ТОБ│┐ пЕК ТОБ│! зБОЖЕВОЛ│В! тА ВОНА НАС ТАК ЗАКЛЕНЕ, ЩО МИ ДЕСЬ У
БОЛОТ│ ВТОПНЕМО!
     п│ВНИК ЗАМОТАВ ГОЛОВОЮ:
     - нАД│ МНОЮ ВОНА СИЛИ НЕ МА║! я ┐┐ ВЖЕ НЕ БОЮСЬ. я ┐Й ЗУБА ВИБИВ!
     нА ЦЕ  ДЯДЬКО Н│ЧОГО НЕ ЗМ│Г В│ДПОВ│СТИ НЕБОЖЕВ│. зВИЧАЙНО, ВОНИ Б│ЛЬШЕ
ДО ТОГО ОЗЕРЦЯ НЕ ХОДИЛИ.

збори
     хОЧА Н│ХТО  З  РОДИЧ│В ЗА  п│ВНЕМ, КР│М ЛОВЧИХ  ЗД│БНОСТЕЙ, НЕ ВИЗНАВАВ
Н│ЯКИХ ДОСТОЙНОСТЕЙ, │ ВС│  ВВАЖАЛИ ЙОГО  ОДР│ЗАНОЮ СКИБКОЮ,  МАЙЖЕ  │ЗГО║М,
САМЕ НА НЬОГО ПОКЛАЛИ  ВС│ ТУРБОТИ ПРО  ЗБОРИ п│ВНИКА В  ДАЛЕКУ ДОРОГУ. мАТИ
п│ВНИКА В ДОРОГУ НЕ ОПОРЯДЖАЛА.
     в НЕ┐  БУЛО  ЩЕ СЕМЕРО  СТАРШИХ,  А ЩЕ  ОДНОГО  ВОНА  ЧЕКАЛА. а  РОБОТИ
ПРЕБАГАТО.
     тА Й ЧАС КОСИТИ С│НО П│ДХОДИТЬ.
     ▓ БОЯРИН ЗЛОСТИВСЯ, ЩО В НЬОГО  ЗА УРОКОМ  ДО СТОЛЬНОГО ГРАДУ ЗАБИРАЮТЬ
ЛЮДЕЙ. тА  Н│ ХЛОПАМ, Н│  РОДИН│,  ТИМ ПАК КНЯЖОМУ Г│НЦЕВ│  НЕ ПОДАВ Н│ЯКОГО
ВИДУ.  сУДОМИРОВИЧ  БУВ  НЕ  ПРОСТОЮ  ЛЮДИНОЮ. а З  ДАВН│Х ХРИСТИЯН. тА Й ДО
ВСЬОГО БУВ ТРИ РОКИ  В кОРСУН│ В  ГРЕЦЬКИХ ПОПИН│В ЧИ ТО ЯК Г│СТЬ, ЧИ  ТО ЯК
УЧЕНЬ, ЧИ ТО ЯК ЗАЛОЖНИК.
     а ПЕРЕД ДОРОГОЮ ЩЕ  Й САМ  ПЕРЕВ│РИВ, ЧИ ГОТОВ│ ДО МАНДР│ВКИ ЙОГО ЛЮДИ.
нАВ│ТЬ  В│РНОМУ  КЛЮЧНИКУ НЕ  ПОВ│РИВ  НА СЛОВО  -  СКР│ЗЬ  САМ  ЗАЗИРНУВ. а
ОГЛЯДАТИ  БУЛО  ЩО - Ш│СТЬ ВОЗ│В П│Д ВАЖКИМИ ДУБОВИМИ БОЛОНКАМИ. зДОРОВЕННИЙ
В│З-КОРОБ ПОВЕН ДОБ│РНОГО ВУГ│ЛЛЯ ДЛЯ КНЯЖИХ ЗБРОЯРЕНЬ. оДИН В│З НАВАНТАЖИЛИ
НАЧИННЯМ  - ЗАСТУПАМИ,  ТЕСЛАМИ,  СТРУГАМИ, СОКИРАМИ,  КОШИКАМИ,  ГОРЩИКАМИ,
КЛЕПАНИМИ КАЗАНАМИ. нА │НШИХ ВОЗАХ КОРОБИ З ЖИТОМ, ЯЧМЕНЕМ ДЛЯ КОНЕЙ, В│ВСОМ
ДЛЯ КИС│ЛЯ, КОРОБИ  З  СОЧЕВИЦЕЮ │ БОБАМИ,  Д│ЖКА З БОРОШНОМ ГРУБОГО ПОМОЛУ,
ГЛЕКИ  КОНОПЛЯНО┐   ОЛ│┐,  В'ЯЗАНКИ  ВЖЕ  ПРОРОСТАЮЧОГО  ЧАСНИКУ,  БАРИЛО  З
БАРАНЯЧИМ ЛО║М. сТУПА ДЕРЕВ'ЯННА ТА РУЧН│ ЖОРНА З  Б│ЛОГО ЗЕРНИСТОГО КАМЕНЮ.
бУЛИ ЩЕ ТОРБИ З Л│КАРСЬКИМИ ТРАВАМИ Й БАРИЛО ПИТНОГО МЕДУ.
     уПРАВИТЕЛЬ СЛ│ДОМ ЗА БОЯРИНОМ Б│ГАВ │  ВСЕ СПИСУВАВ  ЩЕ РАЗ  НА БЕРЕСТ│
ГОСТРИМ БРОНЗОВИМ ПИСАЛОМ.
     дЯДЬКО п│ВЕНЬ ГРАМОТИ НЕ ЗНАВ, АЛЕ В│Н  ХОДИВ ЗА  СВО┐М  ГОСПОДАРЕМ  ТА
ЙОГО УПРАВИТЕЛЕМ │ РОБИВ СОБ│ КАРБИ НА ЧОТИРЬОХ ГРУШЕВИХ ЦУРПАЛКАХ.
     мАЛОМУ  п│ВЕНЬ НАКАЗАВ СТАТИ НЕПОДАЛ│К  │ ДОБРЕ ВСЕ ЗАПАМ'ЯТОВУВАТИ, ДЕ
ЩО ЗАПАКОВАНО │ СК│ЛЬКИ ЧОГО.
     ...  п│СЛЯ РЕТЕЛЬНИХ  │ ПРИСК│ПЛИВИХ ОГЛЯДИН  ЗАКЛИКАВ  п│ВНЯ  ДО  СЕБЕ
БОЯРИН.
     п│ВЕНЬ  ЗНЯВ  ШАПКУ  ЗА ДВЕРИМА  │ ЗАПХАВ ЗА ПОЯС, ЩОБ НЕ ЗН│МАТИ ШАПКУ
ПЕРЕД БОЯРИНОМ У СВ│ТЛИЦ│.
     ▓ СТУПИВ ДО СВ│ТЛИЦ│ ПРОСТОВОЛОСИЙ.
     бОЯРИН сУДОМИРОВИЧ ЦЕ ЗРОЗУМ│В │ НЕВДОВОЛЕНО НАСУПИВ БРОВИ.
     в│Н НЕ  П│Д│ЙМАВ ОЧЕЙ  В│Д СПИСАНИХ АРКУШ│В  БЕРЕСТИ │ ГОВОРИВ  ПОВОЛ│,
ЧАСТО ПЕРЕПИНЯЮЧИСЬ:
     - тИ, п│ВНЮ, ПОКИ ЩО ║ДИНА НАП│ВВ│ЛЬНА ЛЮДИНА. ▓ ТОМУ БУДЕШ СТАРШИЙ. тИ
В│ДПОВ│ДАТИМЕШ   ЗА  ВСЕ.  ▓   ЗА   МО┐Х   КОНЕЙ,  │   ЗА  НАЧИННЯ,   │   ЗА
РОБ│ТНИК│В-БРАНЦ│В. яКЩО ВПРАВИТЕСЬ З  УРОКОМ, БУДЕ  ВДОВОЛЕНИЙ  ГОРОДНИК, │
НАД М│РУ НЕ БУДЕ  В ТЕБЕ ВТРАТИ Н│ В КОНЯХ, Н│  В ЛЮДЯХ,  СКИНУ ЗРАЗУ З ТЕБЕ
ДВ│ ГРИВНИ СР│БЛА. бО ЯКЩО ТРАПИТЬСЯ ВЕЛИКА ВТРАТА, МЕН│ ЩЕ ДВ│ ГРИВНИ БУДЕШ
ВИНЕН.
     дЯДЬКОВ│ ЗАЙШЛОСЯ СЕРЦЕ - ВОВЧУ ПАСТКУ СТАВИТЬ ЙОМУ БОЯРИН сУДОМИРОВИЧ,
│ ОТАК БЕЗ СТРАХУ Й СОРОМУ СЕРЕД Б│ЛОГО ДНЯ ЗАГАНЯ║ ТУДИ ХРИСТИЯНИНА. п│ВЕНЬ
МОВЧАВ.
     - мОЖЕШ В│ДМОВИТИСЬ. тОД│ СТАРШИМ ПО┐ДЕ КЛЮЧНИК. а ТИ ЛИШИШСЯ В МЕНЕ НА
КОСОВИЦ│ В│ДРОБЛЯТИ СВО┐ ГРИВНИ. тА БУДЕШ ЩЕ СОБАК ВЧИТИ.
     лЮТЬ ВИБУХЛА НАПРУГОЮ В СКРОНЯХ п│ВНЕВ│.
     ▓ РАПТОМ СПАЛАХНУЛО В ЙОГО ГОЛОВ│ - ЧАР│ВНИЦЮ МАЛИЙ ВЖУЧИВ НАМИСТИНОЮ З
ПЕРЕЛЯКУ, ТОБТО ДАВ ┐Й ЗДАЧ│, КОЛИ ВОНА ЙОГО ПЕРЕЛЯКАЛА. "тРЕБА ЗГОДИТИСЬ! а
КОЛИ  Й  ЩОСЬ  ТРАПИТЬСЯ,  ТО  В│Н  ВТЕЧЕ  - У  кИ║В│  НЕ  ВЛОВЛЯТЬ! тАМ  ЖЕ
ТЬМА-ТЬМУЩА  ЛЮДЕЙ. оЙ, ЗЛАМАЮ  ТВОЮ ПАСТКУ, БОЯРИНЕ!"  - ЗАСМ│ЯВСЯ ПОДУМКИ,
ПРОСТО РОЗРЕГОТАВСЯ п│ВЕНЬ.
     сЕРЕД  БОЯРСЬКОГО  ДВОРУ  П│ВКОЛОМ, НАЛАЗЯЧИ ОДИН НА ДРУГИЙ,  ПОСТАВИЛИ
К│НСЬК│ УПРЯЖ│.
     пЕРЕД  САМОЮ  ДОРОГОЮ  БОЯРСЬКИЙ  КЛЮЧНИК   ПРИН│С  ДЯДЬКОВ│  ЗДОРОВОГО
ЧЕРВОНОГО  П│ВНЯ У КЛ│ТЦ│. цЕ БУВ НАЙБ│ЛЬШ ЗАДЕРИКУВАТИЙ П│ВЕНЬ.  бИВСЯ │  З
ПТАХАМИ, │ З СОБАКАМИ, │ З ХУДОБОЮ ПОВСЯКЧАС, А СП│ВАВ ТИХО │ ХРИПКО.
     аЛЕ  В  ПОДОРОЖ│  ┐М  │  ТАКОГО  КРИКУНА  ВИСТАЧИТЬ,  ЩОБ  НЕ  ПРОСПАЛИ
МАНДР│ВЦ│.
     а САМ  ДЯДЬКО  п│ВЕНЬ ВЗЯВ У ДОРОГУ  ВЕЛИКОГО КУДЛАТОГО, ПОЛОВО┐  МАСТ│
СОБАКУ НА │М'Я рЕП'ЯХ. йОГО Н│ХТО НЕ ЖАЛУВАВ  НА КОНЮШН│ - БО  │  ВИДОМ  БУВ
НЕЗУГАРНИЙ  - ОДНЕ  ВУХО ВИСИТЬ,  ДРУГЕ  СТИРЧИТЬ,  ХВ│СТ КУДЛАТИЙ, БУБЛИКОМ
ЗАВЕРНУТИЙ.  рЕП'ЯХА  НЕ  БРАЛИ  НА  ПОЛЮВАННЯ, А  ЛИШАЛИ ОХОРОНЯТИ БОЯРСЬКУ
САДИБУ.
     аЛЕ ДЯДЬКО п│ВЕНЬ ТАК ЗАХОПИВСЯ ЦИМ НЕЗУГАРНИМ ЗДОРОВИМ ПСОМ │ ПРИНАДИВ
ЙОГО ДО  СЕБЕ,  ЩО ЗА ЯКИЙСЬ ЧАС ВЖЕ Н│ХТО  НЕ М│Г НИМ,  КР│М ДЯДЬКА  п│ВНЯ,
КЕРУВАТИ.
     зАРАЗ ДЯДЬКО  п│ВЕНЬ  НАДЯГ  СОБАЦ│  ШИРОКУ ОБРУЧКУ  З ГОСТРИМИ  ШИПАМИ
НАЗОВН│ - ЗАХИСТ │ ПРОТИ ЧУЖИХ ПС│В, │ ПРОТИ ТАТЕЙ │ ВОВК│В.
     нАДЯГ ОБРУЧКУ │ СКАЗАВ СОБАЦ│:
     - п│ДЕМО ДО кИ║ВА.
     ▓ ВЖЕ ПЕС В│Д НЬОГО Н│КУДИ НЕ В│ДСТУПАВ.
     т│, ХТО  БУВ П│ШИЙ │ МАВ  У ДОРОЗ│ СИД│ТИ НА  БОЯРСЬК│М  ВОЗ│, В САДИБ│
СТОЯЛИ Б│ЛЯ ВОЗ│В.
     а ДЯДЬКО п│ВЕНЬ ТА  ЩЕ ОДИН  СТАРИЙ  ХОЛОП  БОЯРИНА  НА │М'Я тАЛЕЦЬ, ТА
ДРУГИЙ ХОЛОП, МОЛОДШИЙ  ЗА тАЛЬЦЯ,  А НА │М'Я  бУДИЙ, БУЛИ ВЕРХИ. дЯДЬКО МАВ
НАЙКРАЩОГО  КОНЯ.  вОНИ  БУЛИ ПРИ  ПОВН│Й ЗБРО┐. тАЛЕЦЬ  │  бУДИЙ З  ДОВГИМИ
РОГАТИНАМИ,  ЛУКАМИ  │ ВЕЛИКИМИ  НОЖАМИ ПРИ  ПОЯС│.  ▓  ДО ТОГО Ж,  КОЖЕН │З
ПОДОРОЖН│Х МАВ СВОЮ СОКИРУ.
     нАЙКРАЩЕ УПОРЯДЖЕНИЙ БУВ ДЯДЬКО п│ВЕНЬ. рОГАТИНА, СОКИРА,  ЛУК, СТР│ЛИ,
ЩЕ  Й ЗА  ПОЯСОМ СТИРЧАВ ГРУШЕВИЙ ДЕРЖАК ОБУШКА,  А ДОБРИЙ  МИСЛИВСЬКИЙ Н│Ж,
ПРИДАТНИЙ ДЛЯ ВСЯКО┐ РОБОТИ, ПОГОЙДУВАВСЯ НА ПОЯС│.
     нАРЕШТ│ НАСТАВ ЧАС РУШАТИ.
     пАЛАМАР, ЩО БУВ ЗАМ│СТЬ ПОПА, ВИЙШОВ │З Р│ЗЬБЛЕНИМ ДЕРЕВ'ЯНИМ ХРЕСТОМ │
БЛАГОСЛОВИВ УС│Х В│ДБУВАЮЧИХ.
     тОД│ ДЯДЬКО п│ВЕНЬ ДЗВ│НКО │ СИЛЬНО ХЛЬОСНУВ БАТОГОМ.
     рИПНУЛИ КОЛЕСА ВОЗ│В.
     ▓ ВАЛКА ПОЧАЛА ВИПОВЗАТИ │З БОЯРСЬКО┐ САДИБИ.
     тУПОТ│ЛИ КОПИТА НА СУГЛИНИСТОМУ ШЛЯХУ.
     бОЯРСЬКА ЧЕЛЯДЬ, ХОЛОПИ │ ДВОРОВ│ ЛЮДИ - ВС│ ПРОВОДИЛИ РОБ│ТНИК│В.
     нАЙДОВШЕ ЗА ВАЛКОЮ ЙШЛИ Ж│НКИ ПОЛОНЕНИХ лЯХА ТА н│МЦЯ.
     уПРАВИТЕЛЬ НЕ РАДИВ БОЯРИНУ сУДОМИРОВИЧУ НАДСИЛАТИ БРАНЦ│В НА РОБОТУ ДО
кИ║ВА.
     - х│БА  ТИ САМ ДОБРЕ  НЕ ЗНА║Ш, ЩО лЯХ │ н│МЕЦЬ  НАЙГ│РШ│ МО┐ ХОЛОПИ? а
ХЛ│Б ЖЕРУТЬ ДОБРЕ! нЕХАЙ │ДУТЬ │ РОБЛЯТЬ УРОК ВЕЛИКОМУ КНЯЗЮ. а ЩОБ ВОНИ ТАМ
НЕ БАЙДИКУВАЛИ, ОЦЕЙ МОЛОДИК П│КЛУВАТИМЕТЬСЯ. чИ ТИ ВВАЖА║Ш, ЩО Я  НАЙКРАЩИХ
Д│ЛАТЕЛ│В МАЮ НАДСИЛАТИ ВЕЛИКОМУ КНЯЗЮ, А ТУТ НЕХАЙ УСЕ ЗАНЕПАДА║?!
     тА  КЛЮЧНИК-УПРАВИТЕЛЬ МАВ  ОДНУ П│ЛЬГУ СЕРЕД УС│Х  │НШИХ  ЧЕЛЯДНИК│В -
ЧАСОМ ГОВОРИТИ ХАЗЯ┐НУ ЩИРУ ПРАВДУ.
     - я БОЮСЯ, ЩО ВОНИ ВТЕЧУТЬ.
     - яКЩО ДЕСЬ ВОНИ ЗАГУБЛЯТЬСЯ В  НЕТЯХ,  ТОД│ В МЕНЕ  В  С│ТЯХ ЛИША║ТЬСЯ
п│ВЕНЬ. а ЙОГО Я НЕ В│ДДАМ  │ ЗА К│ЛЬКОХ ХОЛОП│В. тИ ЗНА║Ш, ЩО  В│Н  ЗО МНОЮ
УГОДУ СКР│ПИВ? тЕПЕР В│Н ЗА НИМИ  СТЕЖИТИМЕ, ЩОБ НЕ ВТЕКЛИ. а  ЯК  ВТЕЧУТЬ -
Ж│НКИ ┐ХН│  │З СИНАМИ-ПЕРВ│СТКАМИ В МЕНЕ  В РАБСТВ│ ЛИШАЮТЬСЯ! п│ДРОСТУТЬ  -
БУДУТЬ МЕН│ РОБИЧАМИ.
     кОЛИ ВАЛКА  ВОЗ│В  │ ВЕРШНИК│В │ К│ЛЬКОХ ПОВ│ДНИХ КОНЕЙ ПРИЙШЛА ДО МЕЖ│
БОЯРСЬКО┐ ЗЕМЛ│, ВС│ ПРОВОДЖАЮЧ│ СПИНИЛИСЬ.
     ▓ ДАЛ│ ВЖЕ Н│ХТО НЕ ЙШОВ.
     кОЛИ  ВОНИ ПОСУВАЛИСЬ  ДОРОГОЮ П│ЩАНОЮ  НА УЗВИШШ│,  ТО  С│ЛЬСЬК│  ЛЮДИ
Т│ЛЬКИ ДЕ-ДЕ  РОЗ│ГНУЛИСЬ  В│Д СВО║┐ ПРАЦ│,  ПРИКЛАЛИ РУКИ ДО ОЧЕЙ │ ПРОВЕЛИ
ПОГЛЯДОМ ТУ ВАЛКУ, ЩО ПЛУГАНИЛАСЬ ЗВИВИСТОЮ ДОРОГОЮ.
     вОНИ ВЖЕ МИНАЛИ СЕЛО, ОГОРОДЖЕНЕ ВАЛОМ │ ГОСТРОВЕРХИМ ТИНОМ, │ ЗВЕРТАЛИ
ПРАВОРУЧ,  ЩОБ  ЗАГЛИБИТИСЬ  У  Л│С, ЯК  В│Д  КУЗН│ ДО  ШЛЯХУ ВИБ│ГЛА ДОНЬКА
КОВАЛЯ. п│ДСТУПИЛА │ ПОДАЛА п│ВНИКУ НАМИСТИНУ, ТУ САМ│С│НЬКУ, ЯКОЮ В│Н ВИБИВ
ЗУБА ЧАР│ВНИЦ!
     мАНДР│ВЦ│  ПОВЕРНУЛИСЬ  ДО  МАЛИХ,  ПОДИВИЛИСЬ,  АЛЕ Н│ХТО З  НИХ │  НЕ
СТИШУВАВ ХОДИ.
     вАЛКА ЙШЛА │ ЙШЛА ВПЕРЕД.
     дЯДЬКО п│ВЕНЬ ЗВ│ВСЯ В СТРЕМЕНАХ, ОЗИРНУВСЯ НА МАЛОГО, ЛЕДЬ УСМ│ХНУВСЯ,
ТА В│ДВЕРНУВСЯ, │ Б│ЛЬШЕ НЕ ОБЕРТАВСЯ.
     рЕП'ЯХ, ВИТЯГШИ ШИЮ, НЮХТИВ - ЧИМ ПАХНЕ В│Д ДОНЬКИ КОВАЛЯ.
     - в│ЗЬМИ. цЕ ТВ│Й ОБЕР│Г!
     - а ЗВ│ДКИ В ТЕБЕ?
     - бО ЧАРОД│ЙКА НАША РОДИЧКА. вОНА ЗАКЛЯЛА  НА ТВОГО ДЯДЬКА  │  НА ТЕБЕ,
ЩОБ ВИ Н│КОЛИ НЕ ВЕРНУЛИСЬ СЮДИ... нАМИСТИНУ Я ЗНАЙШЛА В ПОТА║МНОМУ Л│С│.
     -  тО ТИ  З НЕЮ ХОДИШ  ТУДИ? - бОВКНУВ п│ВНИК,  ХОЧА  ДОБРЕ ЗНАВ  - ПРО
ЧАРОД│ЙСТВО │ ЧАРОД│ЙСЬК│ М│СЦЯ НЕ  ГОВОРЯТЬ │ НЕ ПИТАЮТЬ. бО ЗА ЦЕ ЧАРОД│┐,
ВОЛХВИ │ ВОРОЖБИТИ МОЖУТЬ НАСЛАТИ ПОРЧУ.
     - ▓ Я, │ М│Й БАТЬКО! т│ЛЬКИ ТИ НЕ КАЖИ ДЯДЬКОВ│! а ЧАКЛУНКА МОЯ Т│ТКА.
     - тИ НЕ ЗРАДИЛА ┐┐?
     - чОМУ?
     - нУ,  БО  ТИ  В│ДДАЛА  МЕН│ НАМИСТИНУ... вОНА Ж ЧАРОД│ЙКА  -  ЗНА║ ВСЕ
ПОТА║МНЕ │ ТЕБЕ ПОКАРА║!
     - дУРНЕ! вОНА СИЛЬНА, ЯК │ ВС│ ЧАРОД│┐, ПРОТИ ЧУЖИХ. а М│Й БАТЬКО ДОБРЕ
НА  ВОРОЖБ│ ЗНА║ТЬСЯ. йОГО СИЛА МЕНЕ ЗАХИСТИТЬ. ▓ Я  ВЖЕ В СОБ│ ПОЧИНАЮ СИЛУ
В│ДЧУВАТИ. вОНА СВО║ ЗНА║, А Я СВО║ ЗНАЮ. ▓ ВОНА ЦЬОГО НЕ ЗНА║! оН ЯК! а ПРО
ЦЕ ВЖЕ Н│ ВОНА, Н│ БАТЬКО НЕ ЗНАЮТЬ.
     нАМИСТИНА  ЛЕЖАЛА  В  Д│ВЧИНКИ НА ДОЛОН│,  НАСИЛЕНА НА  ТОНКИЙ ШК│РЯНИЙ
ПАСОЧОК.
     п│ВНИК УЗЯВ │ ОДЯГ НА ШИЮ. ▓ НАМИСТИНА ЗРАЗУ Ж ЛЯГЛА ТЕПЛОЮ ВАГОВИТ│СТЮ
ПОРУЧ  │З НАТ│ЛЬНИМ  БРОНЗОВИМ  ХРЕСТОМ  │ ОЛОВ'ЯНИМ  ЗМ│║ВИКОМ, ЩО БОРОНИТЬ
ЛЮДИНУ В│Д УСЯКО┐ НЕДУГИ.
     - а ЩО СИЛЬН│ШЕ - ХРЕСТ, ЗМ│║ВИК ЧИ НАМИСТИНА?
     -  дУМАЮ,  ЩО  НАМИСТИНА  НАЙСИЛЬН│ША!  -  в│ДКАЗАЛА  Д│ВЧИНКА.  бО  Н│
ОБЕРЕГОМ,  Н│  ХРЕСТОМ   ТИ  НЕ  ВИБИВ  ┐Й  ЗУБА.  ▓  ДО  ВСЬОГО,  НАМИСТИНА
Ц│ЛА-Ц│Л│С│НЬКА ЛИШИЛАСЬ.
     вОНИ СТОЯЛИ ОДИН НАВПРОТИ ОДНОГО │ МОВЧАЛИ.
     а ВАЛКА НЕВПИННО СУНУЛАСЯ ШЛЯХОМ │ ВСЕ В│ДДАЛЯЛАСЯ В│Д СЕЛА.
     ▓ ПЕС ЗАГАРЧАВ ЗАНЕПОКО║НО, Н│БИ ПРИКЛИКАЮЧИ п│ВНИКА НАЗДОГАНЯТИ ВАЛКУ.
     тОД│ п│ВНИК,  Н│БИ НАМАГАЮЧИСЬ ЗАПАМ'ЯТАТИ Д│ВЧИНКУ УВАЖНО,  ОГЛЯНУВ ┐┐
УСЮ В│Д ГОЛОВИ ДО Н│Г.
     - а ЩО ТОБ│ ПРИВЕЗТИ З кИ║ВА?
     - нУ, ТИ Н│ЧОГО З кИ║ВА МЕН│ НЕ ПРИВЕЗЕШ, БО  ТИ НЕ ПОВЕРНЕШСЯ СЮДИ. бО
Т│ТКА ТАКЕ ПРОТИ ВАС ЗАКЛЯЛА │ НАВОРОЖИЛА, ЩО АЖ СТРАШНО, │ ГОЛОВНЕ - ЩОБ ВИ
ДОДОМУ Н│КОЛИ НЕ ПОВЕРНУЛИСЬ.
     - а Я НЕ БОЮСЯ ТВО║┐ Т│ТКИ! щО ТОБ│ ПРИВЕЗТИ?
     д│ВЧИНКА ПОДИВИЛАСЬ НА НЬОГО ЗГОРИ ВНИЗ │ МОВЧКИ УСМ│ХНУЛАСЬ.
     -  я ТОБ│  ОБ│ЦЯЮ  ТАКЕ, ТАКЕ ЩОСЬ ГАРНЕ...  нАВ│ТЬ САМ НЕ  ЗНАЮ... аЛЕ
ТАКЕ, ТАКЕ!
     ▓ ЗРАЗУ СХОПИВСЯ З М│СЦЯ │ ЧИМДУЖ ПОБ│Г ЗА ВАЛКОЮ. рЕП'ЯХ ПОРУЧ.
     д│ВЧИНКА ПРОКРИЧАЛА ЙОМУ ВСЛ│Д:

ш л я х
     пРУЖИНИСТА  ДОРОГА,  ЩО ЙШЛА  ТОРФОВИЩЕМ,  СК│НЧИЛАСЬ,  │  ВЕЛИКА ВАЛКА
ВИПОВЗЛА ДО Л│СУ.
     дОРОГА ЗВУЗИЛАСЬ │ ЗАЗМ│┐ЛАСЬ МЕЖИ ВИСОЧЕННИМИ СТОВБУРАМИ.
     сОНЦЕ П│ДН│МАЛОСЬ ВГОРУ │ ТАМ  БЛАКИТТЮ НАБИРАЛОСЬ НЕБО, А  ТУТ ЩЕ БУЛА
СУТ│НЬ.
     кОН│ БАДЬОРО ТОВКЛИ Л│СОВУ  ДОРОГУ, АЛЕ П│СОК  ПОГЛИНАВ  ТУП│Т КОПИТ. а
КОЛЕСА СКРИП│ЛИ, ПИЩАЛИ, СП│ВАЛИ КОЖНЕ СВО┐М ГОЛОСОМ │ НА СВОЮ СИЛУ.
     оТАКО  В СУТ│Н│  ЗЕЛЕН│Й МЕЖИ ТОВСТЕННИМИ  СТОВБУРАМИ ЙШЛИ  Ц│Л│С│НЬКИЙ
ДЕНЬ ДО САМОГО ВЕЧОРА.
     зУПИНИЛИСЬ НА В│ДПОЧИНОК НЕПОДАЛ│К В│Д ДОРОГИ НА ВЕЛИК│Й ГАЛЯВИН│.
     дЯДЬКО РОЗПОРЯДИВСЯ, ЩОБ ВОЗИ КОЛОМ РОЗТАШУВАТИ - ОБОРОНА З УС│Х БОК│В.
     кОНЕЙ РОЗПРЯГЛИ │ ПОСТАВИЛИ ПОСЕРЕД ТАБОРА.
     сТАРИЙ тАЛЕЦЬ НЕВДОВОЛЕНО ЗАУВАЖИВ п│ВНЕВ│.
     - нЕХАЙ БИ КОН│ ПОПАСЛИСЯ. тРАВИ ТУТ ДОБР│. тО │ ЯЧМ│НЬ БИ ЗАОЩАДИЛИ. у
кИ║В│ БУДЕ ВАЖКА ПРАЦЯ, ЧИМ ГОДУВАТИМЕШ? дЕ ЯЧМЕНЯ В│ЗЬМЕШ?
     тУТ ДЯДЬКО п│ВЕНЬ  ПОКЛАВ ПРАВИЦЮ ЗА СПИНУ,  НА  СОКИРУ,  А  Л│ВУ  НОГУ
ВИСТАВИВ  УПЕРЕД  │ ЗАГОВОРИВ  ТИМ  ГОЛОСОМ,  ЯКОГО МАЛИЙ Н│КОЛИ НЕ ЧУВ. тАК
ГОВОРИЛА ПРАПРАБАБА, КОЛИ ЩОСЬ ┐Й БУЛО НЕНАВИСНЕ.
     п│ВЕНЬ ГОВОРИВ ТИХО │ ДИВИВСЯ тАЛЬЦЮ В ОЧ│ НЕВ│ДРИВНЕ.
     -  кОНЕЙ НЕ ПУЩУ НА  ПАШУ  -  ТАТ│  МОЖУТЬ ЗВЕСТИ. ▓, КР│М ТОГО,  лЯХ │
н│МЕЦЬ, ВОНИ НЕ ТОГО Т│СТА, ЩО ТИ, В│РНИЙ БОЯРСЬКИЙ РАБ. вОНИ ПОЛОНЕННИКИ. ▓
ВОНИ СПОКУСЯТЬСЯ ВТЕЧЕЮ. а Я НЕ ХОЧУ, ЩОБ ВОНИ Т│КАЛИ НА МО┐Х КОНЯХ.
     - кОН│,  ВОНИ ПОКИ ЩО БОЯРСЬК│... чИ ТИ ┐Х У НЬОГО КУПИВ?.. -  гОВОРИВ,
ГЛУЗЛИВО ВСМ│ХАЮЧИСЬ, П│ДСТАРКУВАТИЙ БОЯРСЬКИЙ ХОЛОП.
     -  тИ ПОМОВЧ, ПОВОДИРЮ! я З БОЯРИНОМ УКЛАВ УГОДУ, ЩО В│ДПОВ│ДАЮ  ЗА ВСЕ
НА  БУДОВ│  │  В  ДОРОЗ│.  аЛЕ  БОЯРИН  НЕ  СКАЗАВ  МЕН│  Й  СЛОВА,  ЩО МЕН│
ЗАБОРОНЯ║ТЬСЯ КОГОСЬ │З ВАС ПОКАЛ│ЧИТИ ЗА  НЕПОСЛУХ. цЕ  Я НА ВЛАСНИЙ РОЗСУД
РОБИТИМУ... - │ В│Н ПОВЕРНУВСЯ ДО ПОЛОНЕНИК│В │ НАКАЗАВ: - пРИНЕС│ТЬ ВОДИ ТА
РОЗБИЙТЕ ОТОЙ ДУБОВИЙ  ПЕНЬ НА  ПАЛИВО. ▓  РОЗПАЛ│ТЬ БАГАТТЯ.  а ТИ,  бУДИЙ,
ЗВАРИ КАШУ. мУСИШ КРАЩЕ ЗА НАС ВСЕ ЦЕ ВМ│ТИ - АДЖЕ В ТЕБЕ БАТЬКО СК│ЛЬКИ ВЖЕ
РОК│В БОЯРАМ КУХОВАРИТЬ.
     пОТ│М  ДЯДЬКО ВИЙШОВ ЗА ВОЗИ, │ п│ВНИК ЗА НИМ. дЯДЬКО ОГЛЯНУВ УС│ ВОЗИ,
ЗАЗИРНУВ П│Д КОЛЕСА, ПЕРЕВ│РИВ ОС│ Й ДИШЛА.
     пОСТУПОВО п│ВЕНЬ ЗАСПОКО┐ВСЯ │ ЗАЙШОВ НАЗАД МЕЖИ ВОЗИ.
     п│Д  НАЧИЩЕНИМ  ЛИСКУЧИМ  КАЗАНОМ  ГРАЛО ВЕСЕЛЕ ПОЛУМ'Я,  А НАД КАЗАНОМ
СХИЛИВСЯ ПАТЛАТИЙ бУДИЙ │ ЩОСЬ КОПИРСАВ КОПИСТКОЮ У ПАРУЮЧ│М ВАРЕВ│.
     вЕЧЕРЯЛИ ВЖЕ ПРИ З│РКАХ.
     нА Н│Ч ДЯДЬКО РОЗПОД│ЛИВ ТРИ ВАРТИ. сОБ│  ПРИЗНАЧИВ ДРУГУ. вИЗНАЧИВ, ДЕ
КОМУ СПАТИ.
     сТАРШ│ ХОЛОПИ ПОЧАЛИ РЕМСТВУВАТИ - Х│БА НЕ ОДНАКОВО, ДЕ КОМУ ЛЯГАТИ? дЕ
ХТО ВМОСТИВСЯ, ТАМ │ СПИТЬ!
     - тАТ│ БРОДЯТЬ  ПО  Л│САХ! кНЯЖ│ ДРУЖИНИ  ПОС│КЛИ  ПОЛКИ ВОРОЖ│, А МАЛ│
ЗГРА┐ РОЗПОРОШИЛИСЬ ПО Л│САХ ТА ПУЩАХ. нАША ВАЛКА - ЗОЛОТА ЗДОБИЧ ДЛЯ ТАТЕЙ.
     п│ВНИК  ВЗЯВ  КЛ│ТКУ │ ПОКЛИКАВ  рЕП'ЯХА, ЩОБ ВМОСТИТИСЯ Б│ЛЯ ТАХНУЧОГО
БАГАТТЯ.
     аЛЕ ДЯДЬКО В│ДТЯГ НЕБОЖА В ЗАТ│НОК ВОЗА.
     - оТУТ СПИ!  -  кИНУВ ПОПОНУ З│  СВОГО  КОНЯ.  -  б│ЛЯ  ВОГНИЩА, НАВ│ТЬ
НЕВЕЛИЧКОГО, ТИ ДОБРА Ц│ЛЬ ДЛЯ ЛУЧНИКА. в│Н ТЕБЕ БАЧИТЬ, А ТИ ЙОГО - Н│!
     мАЛИЙ ПРОКИНУВСЯ НЕ В│Д  ТОГО, ЩО П│ВЕНЬ чЕРВЕНЬ КРИЧАВ, А В│Д ТОГО, ЩО
ДЯДЬКО п│ВЕНЬ ЗАВОРУШИВСЯ, В│ДЧУВАЮЧИ НАСТАННЯ СВО║┐ ЧЕРГИ.
     дЯДЬКО ПОКЛАВ СПАТИ НА  СВО║МУ З│ГР│ТОМУ М│СЦ│  ПЕРШОГО СТРАЖА  бУДА, А
САМ  П│ШОВ  ПО МАЛОМУ  ТАБОРУ  МЕЖИ ВОЗАМИ.  рОБИВ КРОК  │ НАДОВГО ЗАВМИРАВ,
УВАЖНО ПРИСЛУХАВСЯ. а РАЗОМ │З НИМ ПРИСЛУХАВСЯ │ ЙОГО НЕБ│Ж.
     хРОПЛИ ЧАС В│Д ЧАСУ КОН│, ПОДЗВОНЮВАЛИ ВУЗДЕЧКАМИ.
     з Л│СУ ЧАС В│Д ЧАСУ ПЛИВЛИ  СУМН│ КРИКИ ДР│МЛЮГИ, ТА НА ТОМУ БОЦ│ РУЧАЯ
ПУГАВ ПУГАЧ, │ К│ЛЬКА РАЗ│В ПРОБРЕХАЛА ЛИСИЦЯ.
     а ДАЛ│ ЗНОВ ТИША.
     дЯДЬКО  п│ВЕНЬ  П│ДКИНУВ  ЖМЕНЮ ДУБОВИХ  СК│ПОК У  ЗАТАХЛЕ  БАГАТТЯ,  │
ЧЕРВОН│ ЗБЛИСКИ ОСВ│ТИЛИ ТАБ│Р. вС│ СПАЛИ.
     нАВ│ТЬ КОН│ СТОЯЛИ ЗАКЛЯКЛ│, │ ЛИШЕ ЧАСОМ ЛЕДЬ-ЛЕДЬ ОТРУШУВАЛИ ШК│РОЮ.
     мАЛИЙ ПЕРЕКИНУВСЯ ГОЛ│ЧЕРВА, │  ЙОМУ  АЖ ДУХ ЗАХОПИЛО В│Д ЯСКРАВОСТ│ ТА
НЕЗЛ│ЧЕННОСТ│ З│РОК.
     в│Н ДОВГО  ВДИВЛЯВСЯ В НИХ, │ ЙОМУ ЗДАЛОСЬ, ЩО ОДН│  БУЛИ ЗЕЛЕН│, ДРУГ│
Б│Л│,  ТРЕТ│  БЛАКИТН│, А ЩЕ БУЛИ НАЧЕ Й РОЖЕВ│. оДН│  СВ│ТИЛИ ЯСКРАВО, │НШ│
ЧАС В│Д  ЧАСУ НАЧЕ БЛИМАЛИ.  ▓ В│Д  ┐Х  ДАЛЕКОГО-ПРЕДАЛЕКОГО МИГОТ│ННЯ │ В│Д
ШЕПОТУ ДЯДЬКОВО┐ МОЛИТВИ, БО В│Н МОЛИВСЯ, ЩОБ НЕ ХОТ│ЛОСЯ СПАТИ, МАЛОГО НАЧЕ
ЗАКОЛИСАЛО, │ В│Н ЗАСНУВ.
     б│ЛЬШЕ ДО САМОГО РАНКУ п│ВНИК НЕ ПРОКИДАВСЯ...
     ...пО  СН│ДАННЮ  ТА  ГОД│ВЛ│  КОНЕЙ РУШИЛИ  ДАЛ│  ПО  ЗВИВИСТ│Й Л│СОВ│Й
ДОРОЗ│, ЯКУ ЗАЛИВАЛИ ЧАСОМ ХОЛОДН│, ПРОНИЗЛИВ│ ХВИЛ│ ТУМАНУ.
     ▓ ЗНОВ РИП│ЛИ-СП│ВАЛИ КОЛЕСА, КОЖНЕ НА СВ│Й ГОЛОС.
     сЬОГОДН│  ВЖЕ  ХОЛОПИ НЕ КРОКУВАЛИ  ПОРУЧ  ВОЗ│В, А  ПОПРИМОЩУВАЛИСЬ НА
ВОЗАХ │ КУНЯЛИ. лИШЕ н│МЕЦЬ │ лЯХ НЕ КУНЯЛИ, А СТОРОЖКО ПРИДИВЛЯЛИСЬ ДО ВС│Х
ЗВОРОТ│В ДОРОГИ.
     дЯДЬКО ВЗЯВ МАЛОГО ПОПЕРЕД СЕБЕ НА КОНЯ.
     -  бАЧИШ, ЯК ЗИРЯТЬ? зАПАМ'ЯТОВУЮТЬ. нЕ ЗАБУВАЮТЬ  ПРО ВОЛЮ,  БАЧ! хОЧА
ВЖЕ Й Д│ТЕЙ ТУТ НАПЛОДИЛИ.
     а САМ  ПОДУМАВ:  "п│СЛЯ  КНЯЖОГО УРОКУ  МОЖЕТЕ Т│КАТИ.  тА  │  Я ВЖЕ НЕ
ПОВЕРНУСЯ ДО ЦЬОГО ПАВУКА, ЩО НА ЛЮДЕЙ С│Т│ ПЛЕТЕ!"
     рЕП'ЯХ ТРЮХАВ ПОРУЧ КОНЯ, БУВАЛО, ВИБ│ГАВ УПЕРЕД, НЮХТИВ ПОВ│ТРЯ.
     п│ВЕНЬ  чЕРВЕНЬ  УПРОДОВЖ ВСЬОГО ДНЯ ПОХОДЖАВ ПО БОЛОНКАХ  │ ЩОСЬ ТАМ У
КОР│ НАЧЕ ВИДЗЬОБУВАВ.
     п│Д  ВЕЧ│Р  ВИБРАЛИ  ГАРНЕ  М│СЦЕ  ДЛЯ  НОЧ│ВЛ│  - ВИСОКИЙ  ПАГОРБ  НАД
ЗАБОЛОЧЕНИМ ЛУГОМ.
     сОНЦЕ ЛИШЕ КОТИЛОСЯ ЗА ДАЛЕКИЙ ЧОРНИЙ Л│С, ЯК ЗВАРИЛИ КУЛЕШУ.
     ▓  ДРУГА Н│Ч МИНУЛА  СПОК│ЙНО,  ХОЧА п│ВЕНЬ ВЕСЬ ЧАС БУВ  НАПОГОТОВ│, │
ВАРТОВИХ ЗМ│НЯВ ДВ│Ч│.
     тРЕТ│Й  ДЕНЬ ВОНИ ПОСУВАЛИСЬ КР│ЗЬ ТЕМНУ  ПОХМУРУ ПУЩУ. лИШЕ РАЗ│В  ТРИ
КР│ЗЬ ПРОРИВИ В ДЕРЕВАХ НА ЛЮДЕЙ │ КОНЕЙ ВПАЛИ ЗГОРИ ЗОЛОТ│ СОНЯЧН│ ПРОМЕН│.
     чЕТВЕРТОГО ДНЯ ДОРОГА ВИЙШЛА У СВ│ТЛИЙ СОСНОВИЙ Л│С.
     тАЛЕЦЬ ПОПЕРЕДИВ ДЯДЬКА - ДАЛ│ БУДУТЬ БОЛОТА.
     тОМУ ЗАДОВГО ДО ВЕЧОРА ЗУПИНИЛИСЬ.
     ▓ ПОЧАЛИ ВСЕ РЕТЕЛЬНО, В КОТРИЙ УЖЕ РАЗ, УСЕ ПЕРЕВ│РЯТИ.
     ▓ ЯКОСЬ ТРАПИЛОСЬ  ТАК,  ЩО П│ВЕНЬ  чЕРВЕНЬ  ОПИНИВСЯ  ДАЛЕКО В│Д СВО║┐
КЛ│ТКИ. в│Н РОЗГР│БАВСЯ П│Д КУЩЕМ ШИПШИНИ  │ ПРИЗИВНО КОКОТ│В, ЗАКЛИКАЮЧИ ДО
ТРАПЕЗИ СВО┐Х НЕ│СНУЮЧИХ  Ж│НОК. рЕП'ЯХ  БУВ  ПРИ  П│ВНЕВ│.  рЕП'ЯХА  Н│ХТО,
ЗВИЧАЙНО, НЕ ВЧИВ СТОРОЖУВАТИ КУРЕЙ, АЛЕ В│Н БУВ ПОРЯД │З П│ВНЕМ.
     ▓  ТУТ РАПТОМ З-ЗА ВИСОКИХ  ДЕРЕВ ВИЛЕТ│В ЗДОРОВЕННИЙ  ЯСТРУБ │ КАМЕНЕМ
УПАВ НА П│ВНЯ.
     хЛОПЧИК З НЕСАМОВИТИМ  КРИКОМ  КИНУВСЯ ЧЕРЕЗ РУЧАЙ  НА  ПАГОРБ  │ ВСТИГ
СХОПИТИ ЯСТРУБА ЗА КРИЛО │  ЗА ГОРЛО.  а  В ДРУГЕ  КРИЛО ВЧЕПИВСЯ рЕП'ЯХ.  а
ЯСТРУБ ОДНОЮ ЛАПОЮ ВП'ЯВСЯ В СПИНУ П│ВНЯ чЕРВЕНЯ, А ДРУГОЮ В ЧУБОК рЕП'ЯХА.
     дЯДЬКО МИТТЮ  П│ДОСП│В НА ДОПОМОГУ - ДУЖЕ ЗЛЯКАВСЯ, ЩО  ЯСТРУБ  ВДАРИТЬ
МАЛОГО В ОЧ│.
     п│ВЕНЬ, ЗВ│ЛЬНИВШИСЬ В│Д НИЩ│ВНИХ ПАЗУР│В ЯСТРУБА,  КИНУВСЯ ДО ЛЮДСЬКИХ
Н│Г, ЯК ДО НАД│ЙНОГО ЗАХИСТУ Й ПРИТУЛКУ.
     рЕП'ЯХ В│Д│ЙШОВ ОСТОРОНЬ │ ЗАХОДИВСЯ РЕТЕЛЬНО ЗАЛИЗУВАТИ ЧУБОК.
     а  п│ВЕНЬ,  НЕ ДАРМА Ж В│Н ТАКИЙ ХИСТ МАВ ДО ЛОВ│В, В ОДНУ МИТЬ СПЛУТАВ
ЯСТРУБУ ЙОГО ЖОВТ│ ПАЗУРИСТ│ ЛАПИ │ ЗАХОДИВСЯ ПРОШИВАТИ МАХОВ│ ПЕРА.
     яСТРУБА ПОСАДОВИЛИ В КЛ│ТКУ.
     а ПОБИТОГО  │ ПЕРЕЛЯКАНОГО чЕРВЕНЯ ХЛОПЧИК ВЗЯВ НА РУКИ. пТАХ  СИД│В НА
РУКАХ ПРИНИШКЛО, ЛИШЕ ЧАС В│Д ЧАСУ ВИВЕРТАВ ГОЛОВУ │ ДИВИВСЯ В НЕБО.
     у КЛ│ТЦ│ ШАЛЕН│В ЯСТРУБ.

болото
     чЕРЕЗ  БОЛОТО  ЙШЛИ  ОБЕРЕЖНО, НЕКВАПНО.  вЕСЬ ЧАС  ТРИМАЛИ  НАПОГОТОВ│
ЖЕРДИНИ │ ЛИНВИ.
     ▓ ДЯДЬКО,  │ бУДИЙ СП│ШИЛИСЬ. т│ЛЬКИ СТАРИЙ  тАЛЕЦЬ ┐ХАВ ВЕРХИ,  БО П│Д
НИМ БУВ К│НЬ, ЯКИЙ ДВ│Ч│  ПРОЙШОВ ЦЮ ДОРОГУ. аДЖЕ  В│ДОМО,  ЩО  ТЕ,  ЧОГО НЕ
ЗАПАМ'ЯТА║ ЛЮДИНА, ТВАРИНА ВРАЗ ОХОПЛЮ║.
     дОРОГА, СК│ЛЬКИ ВОНИ ЙШЛИ ЧЕРЕЗ БОЛОТО, КОЛИВАЛАСЬ П│Д НОГАМИ.  м│СЦЯМИ
БОЛОТНА РУДА  ВОДА  ЗАЛИВАЛА ┐ХН│Й  ШЛЯХ  │  ЗДАВАЛОСЬ, ЩО  ОСЬ  РОЗ│ЙДЕТЬСЯ
ТРЯСОВИНА │ ПОГЛИНЕ УСЮ ┐ХНЮ ВАЛКУ.
     нА  БЕЗКРА┐Й БОЛОТН│Й НИЗОВИН│ ТО БУЯЛИ  ОЧЕРЕТИ ТА КУПИНИ ОСОКИ, ТО ПО
ХИРЯВИХ ВЕРБИЧКАХ ЗМ│┐ЛИСЬ ЦУПК│ БЕР│ЗКИ.
     дОРОГА НА БОЛОТ│ ПЕТЛЯЛА ВУЖЕМ. аЛЕ  ВС│ ДОБРЕ ЗНАЛИ  - МОЖНА  ЙТИ ЛИШЕ
Ц│║Ю КРУЧЕНОЮ  ДОРОГОЮ. дО ВСЬОГО, ТА  ЦЕ Й  ГОЛОВНЕ - К│НЬ П│Д тАЛЬЦЕМ │ШОВ
СПОК│ЙНО │ НЕКВАПНО.
     оСЬ СТАЛО ВИДНО ВЖЕ Й  УЗВИШШЯ  ПРОТИЛЕЖНОГО  БЕРЕГА. мАЛИЙ ДОБРЕ БАЧИВ
ВЕЛЕТЕНСЬК│  ПРИСАДКУВАТ│ СОСНИ, ЩО РОЗСТЕЛИЛИ СВО║ МОГУТН║ В│ТТЯ НИЗЬКО НАД
ЗЕМЛЕЮ.
     ▓ РАПТОМ УПРЯЖКА ПОПЕРЕДНЬОГО ВОЗА ШАРПОНУЛАСЬ, ЗАДН│ КОЛЕСА ОПУСТИЛИСЬ
│З ШЛЯХУ В ТРЯСОВИНУ.
     дЯДЬКО п│ВЕНЬ ЗАКРИЧАВ ПЕРЕДН│М тАЛЬЦЕВ│ │ бУДОМУ ЩОБ ВОНИ ВЕЛИ ВОЗИ ДО
БЕРЕГА НЕ  ГАЮЧИСЬ.  ▓НШИМ НАКАЗАВ ВИТЯГАТИ ВОЗА НА ШЛЯХ, ЩО БУВ УКР│ПЛЕНИЙ,
ЧИ ПРОСТО НАКЛАДЕНИЙ МОСТКАМИ, ПЛЕТЕНИМИ │З ЛОЗ.
     лЮДИ ПОХАПАЛИСЬ  ЗА  ДИШЛО,  ЗА  ЗБРУЮ КОНЕЙ, ЗА  ПЕРЕДН│ КОЛЕСА ВОЗА │
ТЯГЛИ НА ГАТКУ, АЖ ┐М ХРЕБТИ ТР│ЩАЛИ │ ОЧ│ РОГОМ Л│ЗЛИ.
     оСТАНН│М БУВ В│З │З НАЧИННЯМ, │ Б│ЛЯ НЬОГО п│ВНИК. в│Н ТРИМАВ КОНЕЙ П│Д
ВУЗДУ │ НЕ ЗНАВ, ЩО Ж ДАЛ│ РОБИТИ.
     лЮДИ ТЯГЛИ │ НЕ МОГЛИ ЗРУШИТИ ВОЗА З М│СЦЯ.
     ▓ ТУТ  ХЛОПЧИК ПОБАЧИВ  -  ЙОМУ  ЗВ│ДС│ЛЬ  БУЛО ДОБРЕ  ВИДНО - ЧОМУ  ЦЕ
СТАЛОСЯ.  зАВАЛЕНИЙ  НА Б│К  В│З ТРИМАЛА  М│ЦНА, ЯК  ЗАЛ│ЗО,  ЖЕРДИНА!  вОНА
ВСТРОМИЛАСЬ ЗНИЗУ МЕЖИ СПИЦ│ ПРАВОГО ЗАДНЬОГО КОЛЕСА.
     лЮДИ МЕТУШИЛИСЬ Б│ЛЯ ВОЗУ, П│ДСТАВЛЯЮЧА П│Д ПЕРЕДОК СВО┐ ПЛЕЧ│ Й СЛИНИ.
п│Д│ЙМУТЬ ТРОХИ ВОЗА, А З  НИМ │  ГАТКУ П│ДН│МАЮТЬ. ▓ ПОЧАЛА  ПОТРОХУ  ГАТКА
РОЗХИТУВАТИСЬ, РОЗПОВЗАТИСЬ.
     тУТ  п│ВНИК  ЗРОЗУМ│В, ЩО ДОСИТЬ ЛЮДЯМ  ЩЕ РАЗ П│ДТЯГТИ  ВОЗА,  А ПОТ│М
В│ДПУСТИТИ, ТОД│ ВСЕ - К│НЕЦЬ!  пЛЕТЕН│ МОСТИНИ РОЗПОВЗУТЬСЯ,  │ КОН│ Й ЛЮДИ
ПОСУНУТЬСЯ В ТРЯСОВИНУ.
     в│Н НЕ СТАВ АН│  КРИЧАТИ, АН│ ПОЯСНЮВАТИ,  А СХОПИВ СОКИРУ, ЩО СТИРЧАЛА
М│Ж ПАКАМИ, │ МЕТНУВСЯ ДО ЗАДН│Х КОЛЕС ВОЗА РУБАТИ ЖЕРДИНУ.
     яКБИ МАЛИЙ ПОЧАВ КРИЧАТИ ЧИ ПОЯСНЮВАТИ,  МОЖЕ  Б СТАРШ│ НА НЬОГО  Й  НЕ
ЗВЕРНУЛИ Б УВАГИ.
     тА  КОЛИ  В│Н  СТАВ  ЦЮКАТИ  СОКИРОЮ,  СТАРШ│  ОПИНИЛИСЬ  │  ВМИТЬ  ВСЕ
ЗРОЗУМ│ЛИ.
     - тИХО! - зАГОРЛАВ ДЯДЬКО п│ВЕНЬ. - тРИМАЙТЕ ТАК, А Я ЗАРАЗ!!!
     в│Н СХОПИВ СВОЮ НОВУ СОКИРУ, ОГОЛИВ ЛЕЗО │ ПОЛ│З ЧЕРЕЗ ПЕРЕДОК ВОЗА.
     ▓  ЗАВИСАЮЧИ  ПРАВОЮ НОГОЮ  В  ТРЯСОВИНУ,  ЗАХОДИВСЯ  С│КТИ  СОКИРОЮ ПО
ЖЕРДИН│.
     рОБ│ТНИКИ НАПРУЖИЛИСЬ  │ ЩОСИЛИ  ТРИМАЛИ  ВОЗА, ЩОБ В│Н НЕ  ПОРУШИВСЯ З
ГАТКИ.
     оСЬ, НАРЕШТ│, ЖЕРДИНА П│Д СОКИРОЮ ТР│СЛА.  лЮДИ  ТА КОН│ ПОТЯГЛИ, │ В│З
ВИЛ│З НА ГАТКУ...
     з ВЕЛИКОЮ ОБЕРЕЖН│СТЮ,  ПРИСЛУХАЮЧИСЬ ДО  КОЖНОГО КРОКУ, ДЯДЬКО │ НЕБ│Ж
ПРОВЕЛИ ОСТАНН│Й В│З ЧЕРЕЗ ПОРУШЕНУ ГАТКУ.
     пОКИ ВОНИ ПРОВЕЛИ ОСТАНН│Й В│З │З НАЧИННЯМ, НА УЗВИШШ│ УЖЕ СТАВИЛИ ВОЗИ
ТАБОРОМ, ВИПРЯГАЛИ КОНЕЙ, РОЗКЛАДАЛИ БАГАТТЯ.
     дЯДЬКО  АЖ ПОЧОРН│В  ОД ЗЛОСТ│,  ЩО ТАКА  ХАЛЕПА СТАЛАСЯ, ЩО ДОВЕДЕТЬСЯ
ЗАТРИМАТИСЬ НА НОЧ│ВЛЮ  ОТУТ -  Б│ЛЯ  БОЛОТА,  ЩОБ ЗАВТРА ПЛЕСТИ З ВЕРБОЛОЗУ
МОСТИНИ │ ЛАГОДИТИ ТУ ЧОРТОВУ ГАТКУ.

II. шлях до граду
     зА БОЛОТАМИ П│ШЛИ СОСНОВ│ Л│СИ.
     тЕПЕР  │ШЛИ   ЧЕРЕЗ  СВ│ТЛИЙ  СОСНОВИЙ  Л│С,  ЩО  ПЕРЕБИВАВСЯ  ВЕЛИКИМИ
ГАЛЯВИНАМИ.
     к│ЛЬКА  РАЗ│В ОДДАЛ│К  БАЧИЛИ ГОСТРОВЕРХ│ ТИНИ  НЕВЕЛИКИХ Л│СОВИХ  С│Л.
сТАЛИ ┐М │ ЛЮДИ ТРАПЛЯТИСЯ.
     пОДОРОЖНИКИ  │  ПОВОЗНИКИ  З  К│НЬМИ ТА  ПОКЛАЖЕЮ,  П│ШЦ│ З  ТОРБАМИ  Й
КОРОБАМИ. ▓ ВС│ ПОСП│ШАЛИ НА П│ВДЕННИЙ СХ│Д, ДО СЛАВНОГО СТОЛЬНОГО ГРАДА.
     оСЬ НАРЕШТ│ │ ВОНИ Д│СТАЛИСЬ ДО ▓РПЕНЯ.
     ▓ ТУТ ПРИГОДА СТАЛАСЯ,  Т│ЛЬКИ ВЖЕ  НЕ  З НИМИ. нА В│ДМ│ЛИНУ  НАСКОЧИЛА
ЗДОРОВЕННА ЛОД│Я-БЕРЛИНА. нА Н│Й ДО  кИ║ВА  ВЕЗЛИ БРИЛИ РОЖЕВОГО  КАМЕНЮ.  з
ЦЬОГО КАМЕНЮ  РОБИЛИ  ПРЯСЛА  ТА ВЕРЕТЕНА, Ф│ГУРКИ  ДО ГРИ В  ТАВЛЕ┐,  Р│ЗН│
НЕВЕЛИЧК│  ОБЕРЕГИ  ДЛЯ Д│ТЕЙ. цЕ п│ВНИК ЗНАВ,  АЛЕ  ЩОБ  ОТАК│  БРИЛИ ЦЬОГО
ДОРОГОГО КАМЕНЮ ВЖИВАТИ НА БУДОВ│?! цЕ БУЛО НЕЙМОВ│РНО!
     п'ЯТЕРО ГРЕБЦ│В З БЕРЛИНИ БЛАГАЛИ ДОПОМОГТИ ┐М - ШВИДШЕ СТЯГТИ  ЛОД│Ю З
М│ЛИНИ.
     дЯДЬКО п│ВЕНЬ, ПОДУМАВШИ ТРОХИ, ЗГОДИВСЯ. т│ЛЬКИ СПОЧАТКУ ПЕРЕВ│В ЧЕРЕЗ
БР│Д НА ПРАВИЙ БЕРЕГ УС│ ВОЗИ, А ТОД│ ВЖЕ ЗАХОДИВСЯ РЯТУВАТИ ЧОВНА.
     вОЛОЧИТИ СПРОБУВАЛИ З М│ЛИНИ. тА ГАЙ-ГАЙ, Н│ЧОГО НЕ ВИХОДИЛО, БО ШВИДКА
ТЕЧ│Я ВЖЕ ВСТИГЛА НАМИТИ НАВКОЛО П│СОК.
     дОВЕЛОСЯ ЧИМАЛО ВАНТАЖУ, М│Ж │НШИМ, │ КАМЕН│В, ПЕРЕНЕСТИ НА БЕРЕГ.
     пРИПРЯГАТИ КОНЕЙ ДО БЕРЛИНИ │ СТЯГУВАТИ НА ГЛИБОКЕ.
     бЕРЛИНА  ВАЖКО  ЗАРИП│ЛА,  ЗАШЕЛЕСТ│ЛА ДНОМ, ГОЛОСНО ЗАТР│ЩАЛА В ОСНОВ│
ЩОГЛИ Й ПОПОВЗЛА ПО М│ЛИН│ НА ГЛИБОКЕ Й ТЕМНЕ ПЛЕСО ВОДИ.
     бЕРЛИНУ ЧОВНЯР│ П│Д│ГНАЛИ ДО БЕРЕГА │ ДОБРЕ ПРИВ'ЯЗАЛИ ДО ВЕЛЕТЕНСЬКОГО
ДУБОВОГО ПЕНЬКА.
     тА Й ВИР│ШИЛИ НОЧУВАТИ РАЗОМ.
     чОВНЯР│ БУЛИ  КИЯНИ, КНЯЖ│ ЛЮДИ. а ПЛАВАЛИ ВОНИ ПО ▓РПЕНЮ ТА  ПО  │НШИХ
Р│ЧКАХ НА пРАВОБЕРЕЖЖ│. тОРГУВАЛИ КАМЕНЕМ-ШИФЕРОМ, СМОЛОЮ,  ВОСКОМ ТА ВСЯКИМ
КРАМОМ │ ДЕРЕВОМ.
     з  кИ║ВА  ВОЗИЛИ  НА ПРОДАЖ, НА  ОБМ│Н ГЛИНИ Б│ЛО┐  КИ┐ВСЬКО┐  ГОРЩИКИ,
КУХЛ│, СВ│ТИЛЬНИКИ, СКЛЯН│ ОБРУЧКИ, ПЕРСТЕНЬКИ, МАЛЕСЕНЬК│ ПЛЯШЕЧКИ, НАМИСТО
СКЛЯНЕ.
     тОРГУВАЛИ  В  СЕЛАХ,  П│Д│ЙМАЮЧИСЬ ПО ▓РПЕНЮ ТА │НШИХ Р│ЧКАХ У  ГЛИБИН│
ЗЕМЛ│ дРЕВЛЯНСЬКО┐.
     зАРАЗ У ┐ХН│Й БЕРЛИН│ БУЛО ДВА ВЕЛИКИХ  КОРОБИ З ХУТРОМ, ГЛЕКИ  З МЕДОМ
ТОГОР│ЧНИМ, ВЕЛИК│ БАЛАБУШКИ ПАХУЧОГО ВОСКУ.
     пМ ПОЩАСТИЛО, ЩО ВОНИ ЗАСТРЯГЛИ  ЯКРАЗ НА БРОД│,  КОЛИ ДЯДЬКО п│ВЕНЬ  З
УС│МА  ХОЛОПАМИ  ПЕРЕПРАВЛЯЛИСЯ  ЧЕРЕЗ  Р│ЧКУ. тОМУ  ВОНИ  Й  БУЛИ  ЩЕДР│  Й
ПРИГОЩАЛИ ХМ│ЛЬНИМ МЕДОМ БОЯРСЬКИХ ЛЮДЕЙ.
     п│ВНИКУ  ВОНИ  ПОДАРУВАЛИ СВИСТУЛЬКУ-КОНИКА  З  Д│РОЧКАМИ НА  БОЦ│, ЩОБ
ВИГРАВАТИ НА НЬОМУ, ЯК НА СПРАВЖН│Й СОП│ЛЦ│.
     дЯДЬКО п│ВЕНЬ ПИВ ОБЕРЕЖНО, ЩОБ Н│ В ЯКОМУ РАЗ│ НЕ  СП'ЯН│ТИ. в│Н ДОБРЕ
ПАМ'ЯТАВ, ЩО В│ДПОВ│ДА║ ЗА ВСЮ ВАЛКУ, ЗА ВС│Х │ ХОЛОП│В, │ КОНЕЙ.
     оДИН ВЕСЛЯР ЗВ│ДК│ЛЯСЬ  ВИТЯГ БУБОН, ДРУГИЙ СОП│ЛКУ, │ П│ШЛО ГУЛЬБИЩЕ З
МУЗИКОЮ, ТАНЦЯМИ. ▓ НАВПРИСЯДКИ, │ З ПРИСКОКОМ, │ ВИХИЛЯСОМ.
     п│ВНИКУ ТАК СПОДОБАЛОСЬ, ЩО В│Н СХОПИВ СВОГО ДАРОВАНОГО КОНИКА │ ВЗЯВСЯ
П│Д│ГРАВАТИ ВЕСЛЯРАМ. ▓ Н│ЧОГО - ВИХОДИЛО. вСТИГАВ ЗА СТАРШИМИ, НЕ  ЗБИВАВСЯ
АН│ З МЕЛОД│┐, АН│ З РИТМУ.
     п│ВЕНЬ  БАЧИВ,  ЯК  ДЯДЬКОВ│  АЖ  РУКИ-НОГИ  ПОС│ПУЮТЬСЯ,  ТАК В│Н ХОЧЕ
ТАНЦЮВАТИ,  ТА ДЯДЬКО  СТРИМАВСЯ. в│Н  Т│ЛЬКИ З  ЯКОЮСЬ НАТЯГНУТОЮ  УСМ│ШКОЮ
СПОГЛЯДАВ ВЕСЕЛОЩ│.
     пОКЛАЛИСЯ СПАТИ ДАЛЕКО ЗА П│ВН│Ч, А ЗБУДИВ МАЛОГО ДЯДЬКО ЗОВС│М РАНО.
     - ▓ДИ - ПОЛЮЙ! тРЕБА ТВОГО ЯСТРУБА ДОБРЕ ГОДУВАТИ...
     пОКИ ЛЮДИ  ПО┐ЛИ  ТА ПОПОРАЛИ КОНЕЙ,  ПОСТУПОВО ПРИХОДЯЧИ  ДО ТЯМИ  В│Д
УЧОРАШНЬОГО ХМЕЛЮ, ХЛОПЧИК КУНИЦЕЮ ПРОСЛИЗНУВ МЕЖИ КУЩАМИ │ З ОДНОГО  ПОМАХУ
ПРАЩ│ ПОКЛАВ П│Д БЕРЕГОМ КУЛИЧКА.
     кРИЖАН│ РОСИ  ЖАЛИЛИ НОГИ,  А ГОСТРА ОСОКА РВАЛА ШТАНИ, КОЛИ В│Н  ЛУГОМ
Б│Г ДО ТАБОРУ.
     оСЬ-ОСЬ ВИПЛИВЕ СОНЦЕ, БО НЕБО ВЖЕ ЗРОЖЕВИЛОСЬ. а НАД ▓РПЕНЕМ, НАД ЙОГО
ЗАРОСЛИМИ БЕРЕГАМИ, НАД БОЛОТАМИ Й ЛУГАМИ ВАРИВСЯ, КЛУБОЧИВСЯ, ЛЯГАВ ВАЖКИМИ
ПАСМАМИ ТУМАН.
     п│ВНИК  ЗАПХАВ  КУЛИКА  ДО КЛ│ТКИ  ЖОВТООКОМУ  ПТАХУ, А  САМ  ЗАХОДИВСЯ
СЬОРБАТИ ВЖЕ ХОЛОДНУ В│ВСЯНУ КАШУ.
     сН│ДАНОК ЗАК│НЧИЛИ.
     кОН│ ЗАПРЯЖЕН│. бУДИЙ, тАЛЕЦЬ │ ДЯДЬКО ВЕРХИ, ОСТАНН│ ХОЛОПИ НА ВОЗАХ.
     вЕСЛЯР│  СТАЛИ  ДО БЕРЛИНИ-ЛОД│┐.  рОЗУТ│  ВС│, │З ЗАКАСАНИМИ  ХОЛОШАМИ
НОГАВИЦЬ.
     пОСУНУЛИ, ПОПХАЛИ СУДНО НА ГЛИБОКЕ.
     сПОЧАТКУ ПОВОЛ│, ДАЛ│  ШВИДШЕ.  вЕСЛЯР│,  П│ДСТРИБУЮЧИ, ПЕРЕВАЛИЛИСЬ  У
БЕРЛИНУ, С│ЛИ НА ЛАВКИ-БЕС│ДКИ, ПОТЯГЛИ ДО СЕБЕ ВЕСЛА.
     ▓ П│ШЛА-П│ШЛА, ПОНЕСЛАСЯ ЛОД│Я ПО ШВИДК│Й ВОД│.
     ▓ ОСЬ  ЩЕ  МИТЬ, │  ТЕМНА БЕРЛИНА НАЧЕ  РОЗЧИНИЛАСЬ У  ПАСМАХ  РОЖЕВОГО
ТУМАНУ.
     дЯДЬКО п│ВЕНЬ  ЗВ│В СВ│Й МОГУТН│Й ТУЛУБ НАД КОНЕМ,  СТАВШИ В СТРЕМЕНАХ,
ЛУНКО ВИСТР│ЛИВ НАГА║М. ▓ КОНЯКИ ЗРУШИЛИ РИПУЧ│ ВОЗИ.
     рИП│ЛИ  КОЛЕСА, ДИШЛА,  ДРАБИНИ ВОЗ│В, ПОРИПУЮЧИ  ТА ПОТР│СКУЮЧИ  ВС│МА
СВО┐МИ ЧАСТИНАМИ.
     пОКОТИЛИСЯ  ВОЗИ  ДО  НА┐ЖДЖЕНО┐ ДОРОГИ, ЩО ВИВЕЛА  ВЖЕ  ┐Х ДО  ПРЯМОГО
ШИРОКОГО ШЛЯХУ НА кИ┐В.
     а ПО  ТОМУ ШЛЯХУ ВСЕ  ЙШЛИ  ТА ЙШЛИ ЛЮДИ, СКАКАЛИ ВЕРХ│ВЦ│, ПЛУГАНИЛИСЯ
ВАЛКИ ВОЗ│В │ БРЕЛИ ТУРМИ ХУДОБИ.
     пХНЮ ВАЛКУ ВИПЕРЕДЖАЛО ЧИ К│ЛЬКА ВЕРШНИК│В, ЧИ К│ЛЬКА ВОЗ│В З ПОКЛАЖЕЮ.
     тЕПЕР ДОРОГА  ЙШЛА  ПО ГОРБАХ │  СПУСКАЛАСЬ В ДОЛИНУ. ▓ ЧИМ ДОВШЕ  ВОНИ
ПРОСУВАЛИСЬ Ц│║Ю ДОРОГОЮ, ТИМ ВИЩ│ СТАВАЛИ ГОРБИ │ ГЛИБШ│ ДОЛИНИ.
     уС│  ПОЗЛАЗИЛИ  З ВОЗ│В, А ВЕРШНИКИ СП│ШИЛИСЯ  - ВС│ БУЛИ НАСТОРОЖЕН│ -
ЩОБ ПРИ СПУСКОВ│ НЕ ПЕРЕКИНУЛИСЬ, НЕ ПОКОТИЛИСЬ ВОЗИ.
     а  ЯК  НАГОРУ  ДЕРЛИСЯ, ТО  ДОВОДИЛОСЬ  ЛЮДЯМ П│ДШТОВХУВАТИ  ВОЗИ,  ЩОБ
ДОПОМОГТИ КОНЯМ.
     щЕ ОДНА Н│Ч БУЛА НА ШЛЯХУ ДО кИ║ВА.
     сПИНИЛИСЬ ОСТОРОНЬ  ШЛЯХУ П│Д ГЛИНИСТОЮ ГОРОЮ НА РОЗЛОГОМУ БЕЛЕБЕН│. яК
ЗАВЖДИ, СТАЛИ ВОЗИ КОЛОМ...
     мАЛИЙ ПРОКИНУВСЯ В│Д ГОСТРОГО ПОЧУТТЯ НЕБЕЗПЕКИ. яСНИЙ М│СЯЦЬ УСЕ ДОБРЕ
│ БЕЗ  ВОГНЮ БАГАТТЯ ОСВ│ТЛЮВАВ. дЯДЬКО п│ВЕНЬ  СТО┐ТЬ,  НАСТАВЛЕНА ВПЕРЕД │
ВГОРУ  БЛИСКУЧА  РОГАТИНА.  а НАД ВОЗОМ  ВИСОЧИТЬ К│НСЬКА ГОЛОВА  │  НАД НЕЮ
ВЕРШНИК. вЕРШНИК СВОГО СПИСА ТРИМА║  ВГОРУ КЛЮГОМ. ▓ НА ШИШАКУ  ШОЛОМА, │ НА
СПИН│  │СКРИТЬСЯ БЛАКИТНЕ  СЯЙВО  М│СЯЦЯ.  мАЛИЙ  ВИКОТИВСЯ  З-П│Д  ЛАХ│В  │
НАШТОВХНУВСЯ НА  рЕП'ЯХА,  ЩО НАПРУЖИВСЯ │ НЮХТИВ, ЧИМ ПАХНЕ В│Д НЕЗНАЙОМОГО
Н│ЧНОГО ГОСТЯ.
     мАЛИЙ ОБЕРЕЖНО, НАЧЕ ЛАСОЧКА, ПРОПОВЗ П│Д ВОЗАМИ, ЩОБ ПОДИВИТИСЬ - А ЧИ
НЕМА║ ТАМ │ЩЕ │НШИХ ВЕРШНИК│В.
     н│, Т│ЛЬКИ ЦЕЙ ОДИН.
     оСОБЛИВО УВАГУ МАЛОГО  ПРИВЕРНУВ К│НЬ ВЕРШНИКА. вЕСЬ У  П│Н│, У  МОКРИХ
СМУГАХ.  п│НА СПАДАЛА НА ЗЕМЛЮ  ШМАТАМИ  З ВУДИЛ,  З  ГРУДЕЙ, З ПАХУ. кРУП │
СТЕГНА БУЛИ  МОКР│, НАЧЕ ДОЩЕМ  ВИМИТ│. дЯДЬКО │  ВЕРШНИК  ПЕВНО  ВЖЕ  ДАВНО
ПЕРЕМОВЛЯЛИСЬ. зРЕШТОЮ, ВОНИ Д│ЙШЛИ ЗГОДИ, │ п│ВЕНЬ СКАЗАВ.
     -  зЛ│ЗЬ │З КОНЯ  │ В│Д│ЙДИ ДАЛ│ В│Д ВОЗ│В.  ▓ СПИСА ПОДАЙ. я ТОБ│ ЙОГО
ЗРАЗУ ПОВЕРНУ.
     вЕРШНИК НЕВДОВОЛЕНО ХЕКНУВ, АЛЕ СПИСА ОБЕРНУВ │ ПОДАВ ДЯДЬКОВ│ РАТИЩЕМ.
     вЕРШНИК  СКОЧИВ  НА  ЗЕМЛЮ,  АЛЕ  ТАК  ЗАХИТАВСЯ,  ЩО  ЛЕДЬ  ВСТОЯВ  НА
РОЗКАРЯЧЕНИХ НОГАХ.
     зРОСТУ  БУВ  ВИСОКОГО,  ПРИ  СТЕГН│  ПОГОЙДУВАВСЯ ВАЖКИЙ  МЕЧ,  ЯК  В│Н
В│ДСТУПАВ В│Д СВОГО ЗАП│НЕНОГО КОНЯ.
     дЯДЬКО Ж ПОТЯГ ОДИН В│З  ЗА ДИШЛО │ СТВОРИЛАСЬ  ЯКРАЗ ТАКА  Щ│ЛИНА, ЩОБ
ЧЕРЕЗ НЕ┐ КОНЯ ПРОВЕСТИ. дЯДЬКО ПОКЛИКАВ.
     - вЕДИ, п│ВНИКУ, КОНЯ СЮДИ. ▓ ШВИДШЕ!
     ▓ ЗРАЗУ Ж  З-ЗА ВОЗА З'ЯВИЛИСЬ п│ВНИК │ рЕП'ЯХ. мАЛИЙ ПРИХОПИВ КОНЯ  ЗА
МОКРУ ВУЗДЕЧКУ, А К│НЬ НЕ ПРУЧАВСЯ, А ПОК│РНО П│ШОВ ЗА МАЛИМ МЕЖИ ВОЗИ.
     а ДЯДЬКО п│ВЕНЬ ТИМ ЧАСОМ УЖЕ РОЗПУТУВАВ │ С│ДЛАВ СВОЮ КОБИЛКУ.
     -  щО  ТИ  МЕН│ П│ДСУНУВ?!!  - оБУРИВСЯ ВОЯК,  КОЛИ МАЛИЙ  П│ДВ│В  ЙОМУ
ОС│ДЛАНУ КОБИЛКУ.
     - вОНА НАЙСИЛЬН│ША │ НАЙВИТРИВАЛ│ША СЕРЕД УС│Х КОНЕЙ! яКБИ НЕ БУЛА ТАКА
ПОТВОРНА, ТО БОЯРИН БИ ЛИШИВ ┐┐ СОБ│. нЕ  ПОЖАЛКУ║Ш! щЕ  ЗГАДА║Ш МЕНЕ ДОБРИМ
СЛОВОМ.  а С│ДЛО  ТВО║ НА НЕ┐  ЗАРАЗ НЕ ЧАС П│ДГАНЯТИ. сАМ КАЖЕШ -  НАГАЛЬНА
СПРАВА...
     - тА Я ТЕБЕ! - зАСИЧАВ ВЕРШНИК, П│ДБИВАЮЧИ КОБИЛКУ ПРОСТО ДО ВОЗА.
     тА НЕ ДАРМА ДЯДЬКО п│ВЕНЬ ПРОСЛАВИВСЯ, ЩО В ЧОТИРНАДЦЯТЬ РОК│В В│Д РОДУ
ЗАПОРОВ РОГАТИНОЮ ВЕДМЕДИЦЮ ПРИ ДВОХ ВЕДМЕЖАТАХ.
     в│Н П│ДБИВ СПИС ВЕРШНИКА ЗНИЗУ │ ВБ│К, А ПОТ│М ПРИГНУВ ЗБОКУ │ ВНИЗ.
     мОЖЕ,  │  ПОГНУВ БИ  ВОЯК,  ВРЕШТ│  РЕШТ,  ДЯДЬКА  п│ВНЯ,  АЛЕ  ХЛОПЕЦЬ
ВИСМИКНУВ │З САГАЙДАКА СТР│ЛУ │, МОВ ДАРДУ, МЕТНУВ, У ВЕРШНИКА.
     сТР│ЛА ВДАРИЛА ВОЯКА У П│ДБОР│ДДЯ.
     нА МИТЬ ВОЯК ОСЛАБИВ РУКУ │ ДЯДЬКО ЩОСИЛИ ВДАРИВ ПО РАТИЩУ РОГАТИНОЮ. ▓
ЛЕЗОМ-НАКОНЕЧНИКОМ РОЗКОЛОВ ЙОГО, РАТИЩЕ, ПОВЗДОВЖ.
     тА Й  ДЯДЬКО ЙОГО НЕ  ЗМ│Г  БИ Д│СТАТИ  РОГАТИНОЮ,  БО  ВОЯК ВМ│ЛО ЗДАВ
КОБИЛУ НАЗАД.
     - нУ, ХОЛОПЕ! тИ МЕНЕ ЩЕ ЗГАДА║Ш!
     - я НЕ ХОЛОП!  я БОРЖНИК! яКЩО Я В│ДДАМ БОРГ БОЯРИНУ, ТОД│ Й ТИ В│ДДАСИ
МЕН│ БОРГ. а ЗАРАЗ ПР│Ч ЗВ│ДС│ЛЯ! бО П│ДН│МУ ХОЛОП│В!
     тА БОЯРСЬКИХ  ЛЮДЕЙ НЕ ДОВЕЛОСЬ БУДИТИ. вОНИ ВС│ ПОПРОКИДАЛИСЬ. бУДИЙ │
тАЛЕЦЬ НАП'ЯЛИ ЛУКИ, │НШ│ ПОХАПАЛИСЬ ЗА РОГАТИЩА ТА СОКИРИ.
     вЕРШНИК РОЗВЕРНУВ КОБИЛУ │ МОВЧКИ ПОМЧАВ У ТЕМРЯВУ.
     ▓ УСЛ│Д ЙОМУ,  Н│БИ  ОТЯМИВШИСЬ │  ВИБАЧАЮЧИСЬ  ЗА ЗАТРИМКУ,  ПРОКРИЧАВ
чЕРВЕНЬ, ТА ТАК ЧИСТО Й ГОЛОСНО, ЯК Н│КОЛИ РАН│ШЕ.
     вОНИ УДВОХ │З  МАЛИМ,  п│ВЕНЬ  │  НЕБ│Ж,  ДОВГО  ПОРПАЛИСЯ  Б│ЛЯ  КОНЯ.
вИТИРАЛИ,  РОЗМИНАЛИ М'ЯЗИ, ЗНОВ ВИТИРАЛИ, ГЕТЬ  СТОМИЛИСЬ,  ПОКИ  ХОЧ ТРОХИ
ОБХОДИЛИ ТВАРИНУ.
     дО СВ│ТАНКУ ┐М ЛИШАЛОСЬ СПАТИ НЕ Б│ЛЬШЕ  ГОДИНИ, │ ВСЕ Ж, УЖЕ ЗАСИНАЮЧИ
В ДЯДЬКА П│Д ВАЖКИМ ПЛАЩЕМ, МАЛИЙ СПИТАВ:
     - хТО В│Н?
     - яКЩО НЕ БРЕШЕ, ТО  КНЯЖИЙ ГОНЕЦЬ. пРИЙДЕ  ЧАС, ВЗНА║МО, ЧИ  НЕ ЗДУРИВ
В│Н НАС. тА ХОЧ │ ЗДУРИВ - ЯКИЙ К│НЬ, САМ БАЧИШ, ТА Й С│ДЛО КОШТОВНЕ... а ТИ
В НАС ЗАГОВОРЕНИЙ... нЕ ДАРМА ПРАБАБА ВС│ ЗАГОВОРИ НАД ТОБОЮ ПРОКАЗУВАЛА. бО
ТИ БУВ ТАКИЙ КВОЛИЙ, ЯК НАРОДИВСЯ. тОМУ ОТО, ЩО ТИ ЗАГОВОРЕНИЙ, ТИ Й ПОЦ│ЛИВ
ЙОГО В ЩЕЛЕПУ...

день
     пО ЛАЗОРЕВОМУ НЕБОСХИЛУ В│ТЕРЕЦЬ ГНАВ КРУТОБОК│ Б│Л│ ХМАРИ. ▓ НА ЗБИТИЙ
ШИРОКИЙ  ШЛЯХ  ХМАРИ  КИДАЛИ  М'ЯКУ  Т│НЬ,  А  В│ТЕРЕЦЬ  ЗЛЕГКА  ОХОЛОДЖУВАВ
РОЗПАШ│Л│ ОБЛИЧЧЯ.
     сТАРИЙ тАЛЕЦЬ СКАЗАВ.
     - оСЬ │ ПРЯМИЙ ШЛЯХ ДО кИ║ВА. пРОСТО ДО кИ║ВА.
     чУЖИЙ К│НЬ │ШОВ СУМИРНО НА ПОВОД│, ЛИШЕ НАМАГАВСЯ В│ДБИТИСЬ ХВОСТОМ В│Д
РО┐В МУШВИ, ЩО ЗАВИСАЛА ХМАРАМИ НАД ШЛЯХОМ.
     а  НАЗУСТР│Ч  РОБ│ТНИКАМ ПОСУВАЛИСЬ  ПЕРЕХОЖ│  З  КОШИКАМИ, КОРОБАМИ ТА
М│ХАМИ  НА  ПЛЕЧАХ,  ПЛУГАНИЛИСЯ  УБОГ│  КОЛИ  З│  СМЕРДАМИ,  ЧАСОМ  ВИХОРОМ
ПРОЛ│ТАЛИ ВЕРШНИКИ В ЧИСТОМУ ОДЯЗ│ ПРИ БЛИСКУЧ│Й ЗБРО┐.
     ▓ ОТ ГОРБИ ТУТ Б│ЛЯ кИ║ВА ПЕРЕТВОРИЛИСЬ НА СПРАВЖН│ ГОРИ │ НА НИХ ДЕ-ДЕ
ВИСОЧ│ЛИ  МОГУТН│  ПРЕСТАРЕЗН│  ДУБИ.  кОЛИ  ГОРИ  РОЗСТУПАЛИСЯ,  В  ДОЛИНАХ
ВИДН│ЛИСЯ БЛАКИТН│ ДЗЕРКАЛЬЦЯ СТАВК│В ТА ОЗЕРЕЦЬ.
     ▓  ДОР│ЖОК,  СТЕЖОК,  СТЕЖИН,  НА┐ЖДЖЕНИХ  КОЛ│Й  З  УС│Х  БОК│В  ТЕПЕР
СХОДИЛОСЯ ДО ГОЛОВНОГО ШЛЯХУ.
     а ЛЮДЕЙ! лЮДЕЙ СКР│ЗЬ │ УСЮДИ БУЛО ПОВНО!
     з ОДНОГО ОЗЕРЦЯ  ОСЬ ТЯГЛО  К│ЛЬКА  ЧОЛОВ│К  С│ТКУ  -  ТО КНЯЖ│  ХОЛОПИ
СТАРАЛИСЬ ДЛЯ КНЯЖОГО СТОЛУ.
     оНО КУПКАМИ Б│ДН│, ОБ│ДРАН│ Ж│НКИ ТА Д│ТИ ТЯГЛИ │З Л│СУ В'ЯЗАНКИ ХМИЗУ.
     нА ШИРОК│Й ЗЕЛЕН│Й ЛЕВАД│ Ц│ЛИЙ КОСЯК ЧЕРВОНО┐ МАСТ│ КОБИЛ  З ЛОШАТАМИ.
а СТОРОЖУВАЛО ┐Х К│ЛЬКА ВЕРХОВИХ ПАСТУХ│В ПРИ ПОВН│М  ВОЯЦЬК│М ОБЛАДУНКУ. тА
ЩЕ Й ЗДОРОВЕНН│, Б│ЛЬШ│ ЗА ВОВКА СОБАКИ БУЛИ ПРИ ПАСТУХАХ.
     -  кНЯЖ│ МАТКИ ПРИ ПАСТУХАХ!  - пОЯСНИВ БУВАЛИЙ тАЛЕЦЬ. - у НЬОГО ТАКИХ
КОСЯК│В З  МОЛОДНЯКОМ НАВ│ТЬ │  Н│ХТО  НЕ ЗНА║  СК│ЛЬКИ.  пРИ Б│Д│ Й ХОЛОП│В
ЗМОЖЕ НА КОНЕЙ ПОСАДОВИТИ, НЕ ТЕ, ЩО СВОЮ ДРУЖИНУ...
     пХ  НАЗДОГНАЛИ │ ВИПЕРЕДИЛИ  ТРИ ВОЗИ  │ ТАК В│Д НИХ ПАХЛО МЕДОМ, ЩО НЕ
ТРЕБА БУЛО ГАДАТИ.  тА  НА ЗАПИТАННЯ тАЛЬЦЯ, ЧИ НЕ ЦЬОГО РОКУ ВЖЕ МЕД ВЗЯЛИ,
ХОЛОП ПОСМ│ЯВСЯ.
     -  тА Н│! зАРАНО! а  ЦЕ В│СК  ВЕЗЕМО - БО ЛЮДИ  ЗАБОРГУВАЛИ ТОГО РОКУ │
ТЕПЕР ТРЕБА РОЗПЛАЧУВАТИСЬ.
     ▓ ОСЬ ВОНИ ВИ┐ХАЛИ  НА  ВИСОКУ  ГЛИНИСТУ ГОРУ, │ ПЕРЕД НИМИ  В│ДКРИЛИСЬ
БЕЗМЕЖН│ ВИДНОКРУГИ.  а ТАМ ПОПЕРЕДУ, ГЕН-ГЕН У ПРОЗОР│Й ДАЛИН│ НА БЛАКИТНИХ
ГОРАХ, НА ГОРБАХ ЗМ│┐ЛИСЯ Б│Л│  ПАСМА - СТ│НИ-ЗАБОРОЛА ГРАДУ З ГОСТРОВЕРХИМИ
ВЕЖАМИ, НАЧЕ ВО┐НИ НА ЧАТАХ. а НАД СТ│НАМИ-ЗАБОРОЛАМИ ЗВОДИЛИСЬ Р│ЗН│ ВИСОК│
БУД│ВЛ│ ВСЕРЕДИН│ М│СТА-ГРАДА.
     мАЛИЙ ПОВОДИВ ОЧИМА В│Д ОДНОГО  КРАЮ ДО  ДРУГОГО  КРАЮ М│СТА. ▓ НЕ ЙНЯВ
В│РИ, ЩО  ТАКЕ  МОЖЕ БУТИ. аДЖЕ ТИН-ПАРКАН, ЩО ОТОЧУВАВ  ┐ХН║  СЕЛО,  БУВ НЕ
Б│ЛЬШИЙ, Н│Ж В│ДСТАНЬ М│Ж ДВОМА БОЙОВИМИ ВЕЖАМИ У КИ┐ВСЬКИХ СТ│НАХ.
     а тАЛЕЦЬ ТИМ ЧАСОМ ПОЯСНИВ п│ВНЕВ│:
     - яКЩО  ПРОСТО  ┐ХАТИ, ТО НА  лИБЕД│ ТРЕБА ЗА ПЕРЕВ│З ПЛАТИТИ.  а  ЯКЩО
БРОДОМ ЧЕРЕЗ лИБ│ДЬ, ТО ТРЕБА ДОБРИЙ ГАК РОБИТИ.
     дЯДЬКО п│ВЕНЬ  РОЗВ'ЯЗАВ ВЕЛИКИЙ КАПШУК  │ ВИТЯГ М'ЯК│  ГРОШ│  - ЗИМОВ│
С│Р│ ХУТРА Б│ЛОК. тАЛЕЦЬ ЗДВИГНУВ ПЛЕЧИМА: МОВЛЯВ,  ТОБ│ ДОРУЧИВ  БОЯРИН УС│
КЛОПОТИ - ТИ │ ТУРБУЙСЯ.
     вОНИ НЕКВАПНО СПУСТИЛИСЯ ДО лИБЕД│.
     ▓ ВГОРУ  ПРОТИ  ТЕЧ│┐, │  ВНИЗ  ПО лИБЕД│  ПРОПЛИВАЛИ ЛОД│┐,  ВАНТАЖЕН│
ПАКАМИ, БАРИЛАМИ, КОРОБАМИ ТА М│ХАМИ ШК│РЯНИМИ ПРОСМОЛЕНИМИ.
     вОНИ ЙШЛИ  НА ВЕСЛАХ, З│  СПУЩЕНИМИ В│ТРИЛАМИ │ СКЛАДЕНИМИ  ЩОГЛАМИ. бО
САМЕ ТУТ БУЛО НАПНУТО ЧЕРЕЗ Р│ЧКУ ЛИНВУ ДЛЯ ПЕРЕВОЗУ.
     зАКЛИКАЛИ  ПЕРЕВ│ЗНИКА З  ТОГО БЕРЕГА, │  В│Н  РАЗОМ │З  СВО║Ю  ДЕБЕЛОЮ
ЧОРНООКОЮ  ДОНЬКОЮ  ПЕРЕГНАВ  ДВА  ЗДОРОВЕННИХ  ЧОВНИ, З'║ДНАНИХ  ДЕРЕВ'ЯНИМ
ЩИТОМ. вОЗИ ЗАТЯГЛИ НА ПЕРЕВ│З, А КОНЕЙ УПЛАВ ЧЕРЕЗ Р│КУ ПУСТИЛИ.
     т│ЛЬКИ КОЛИ  ГНАЛИ КОНЕЙ, ДОЧКА ПЕРЕВ│ЗНИКА СКРИКНУЛА  РАПТОМ: "оЙ!"  │
ЗРАЗУ Ж СЕБЕ ВДАРИЛА ПО ГУБАХ, ТА ПОЛОХЛИВО ОЗИРНУЛАСЬ НА БАТЬКА. аЛЕ БАТЬКО
БУВ ЗАКЛОПОТАНИЙ САМЕ ТИМ, ЩО П│ДКЛАДАВ П│Д КОЛЕСА ДЕРЕВ'ЯН│ КОЛОДКИ.
     д│ВЧИНА-ПЕРЕВ│ЗНИЦЯ ПРИС│ЛА  НАВКАРАЧКИ Б│ЛЯ МАЛОГО,  ЩОБ  БАТЬКОВ│  НЕ
БУЛО ВИДНО.
     - хЛОПЧИКУ! дЕ ВИ ЦЬОГО РУДОГО КОНЯ КУПИЛИ?
     - тО НАШИЙ К│НЬ,.. - НЕ ДУЖЕ ВПЕВНЕНО ЗБРЕХАВ п│ВНИК.
     - нЕ  БРЕШИ, МАЛИЙ  ЛОВЕЦЬ, - ВОНА ПОДИВИЛАСЬ НА ЯСТРУБА,  ЩО ЗИРИВ  │З
КЛ│ТКИ ЖОВТИМ ХОЛОДНИМ ОКОМ. - нА КОН│ КНЯЖЕ ЗНАМЕНО - ТРИЗУБ!
     мАЛОМУ СТАЛО СОРОМНО │ В│Н В│ДХИЛИВСЯ НАБ│К │ ПРОКАЗАВ:
     - цЬОГО КОНЯ  СЬОГОДН│ ВНОЧ│  ЗАМ│НЯВ НА  БОЯРСЬКУ КОБИЛУ ОДИН  ВУСАТИЙ
ЧОЛОВ│К. ▓ ЛИХИЙ!..
     - х│БА ТОЙ ВУСАТИЙ ЗЛИЙ?
     - бО В│Н ХОТ│В ДЯДЬКА ПОГНУТИ! яКБИ НЕ Я, В│Н БИ ПОГНУВ ДЯДЬКА...
     - а ТИ ЩО?!
     - а Я ЙОГО ПОЦ│ЛИВ У ЛИЦЕ...
     - тА ЯК ТИ ПОСМ│В?! - сКИНУЛАСЬ Д│ВКА. - тИ ЗНА║Ш, ЦУЦЕНЯ, ЩО ЦЕ САМОГО
КНЯЗЯ ГОНЕЦЬ?! тО В│Н БУВ СТРАШНО ЗМУЧЕНИЙ │ ТОМУ НЕ СТЕР ВАС НА ПОРОХ!..
     - нЕ ЗДОЛА║, БО Я ЗАГОВОРЕНИЙ! - пОХВАЛИВСЯ п│ВНИК.
     -  оЙ,  СТЕРЕЖ│ТЬСЯ, ОЙ,  НАЧУВАЙТЕСЯ, ОБШАРПАН│  ДЕРЕВЛЯНИ! - зЛОСТИВО
ПРОКАЗАЛА КР│ЗЬ ЗУБИ. тА Й П│ШЛА ДО БАТЬКА, ЩО ВЖЕ ВДРУГЕ КЛИКАВ ┐┐.
     кОЛИ ЗАПРЯГАЛИ КОНЕЙ НА ТОМУ БЕРЕЗ│, п│ВНИК УСЕ ВИКЛАВ ДЯДЬКОВ│ п│ВНЮ.
     тОЙ СПОХМУРН│В │ СПИТАВ:
     - а ВОНА Н│ЧОГО Б│ЛЬШЕ НЕ ГОВОРИЛА?
     - жОДНОГО СЛОВА.
     дЯДЬКО СТАВ ЩЕ  Б│ЛЬШЕ НАСУПЛЕНИЙ │  НАКАЗАВ ПИЛЬНО ДОГЛЯДАТИ Г│НЦЕВОГО
КОНЯ.
     -  тА ТИ САМ  ВЕДЕШ КОНЯ?! яК ЖЕ ЦЕ Я ДОГЛЯДАТИМУ, ДОЗИРАТИМУ,  КОЛИ ТИ
ОСЬ?!
     - нЕ ГОДИТЬСЯ МЕН│ ВСЕ ГОЛОВОЮ КРУТИТИ, РОЗДИВЛЯТИСЬ НА ВС│ БОКИ. зРАЗУ
ПОМ│ТЯТЬ, А ЯК ДИТИНА НЕПОСИДЮЩА - Н│ХТО НЕ ЗВЕРНЕ УВАГИ...
     пО  СХИЛАХ СУГОРБ│В, ЩО  ПОРОСЛИ ТУТ  ЯБЛУНЯМИ ЧИ  ГРУШАМИ, РОЗКИДАЛИСЬ
КУПКАМИ НЕВЕЛИК│ САДИБИ З │СТОБКАМИ, КОМОРАМИ, КУР│НЯМИ.
     щЕ ОДИН ВИСОКИЙ ПАГОРБ  ПОДОЛАЛИ │ ВЖЕ ТЕПЕР НА ЙОГО ШПИЛ│ ЗАТРИМАЛИСЬ.
п│Д НИМИ ВИРОСЛА  НЕЗЛ│ЧЕНА К│ЛЬК│СТЬ БУДОВ:  │  ВЕЛИЧЕЗН│ РУБЛЕН│ ТА МАЗАН│
ХАТИ, │ ДВОПОВЕРХОВ│ ЗРУБИ З ОПАСАННЯМ, ОБНЕСЕН│ ТИНАМИ ТА ПАРКАНАМИ, А ДАЛ│
ВЖЕ  ЗА  ЦИМИ  БУД│ВЛЯМИ  ЗВОДИЛИСЬ ДЕРЕВ'ЯНН│  МАЗАН│  Б│ЛОЮ  ГЛИНОЮ  ЗРУБИ
ГОРОДЕНЬ. в ОДНОМУ  М│СЦ│  ЗА ГОСТРИМИ  ВЕРХАМИ ДУБОВИХ  ПАЛЬ ВИСОЧ│ЛИ  ГОРИ
БОЛОНК│В  ТЕСАНИХ │ СТОВБУР│В ЩЕ НЕОБЧУХРАНИХ, КУПИ  Б│ЛОГО КАМЕНЮ, ЧЕРВОНО┐
ГЛИНИ. у К│ЛЬКОХ М│СЦЯХ СТРИМ│ЛИ НАЧЕ ЩОГЛИ ТОВСТЕНН│ З ПЕРЕКЛАДИНОЮ НАГОР│,
А ТАМ П│ДВ│ШЕН│ КОЛ│ЩАТА. чЕРЕЗ КОЛ│ЩАТА ПЕРЕКИНУТ│ ТОВСТЕНН│ ЛИНВИ,  │ ТИМИ
ЛИНВАМИ  ГУРТИ РОБ│ТНИК│В П│ДТЯГАЛИ  ВГОРУ │ ПЕРЕКЛАДАЛИ  НАЙТОВСТ│Ш│ ДУБОВ│
СТОВБУРИ.
     пО  ВС│Х ПАГОРБАХ НАВКОЛО М│СТА ЛЕТ│ЛА ЛУНА В│Д  УДАР│В СОКИР,  ЦЮКАННЯ
ТЕСЕЛ, УДАР│В МОЛОТ│В, РИП│ННЯ КОЛ│ЩАТ НА КОЛОДАХ, КРИК│В ЛЮДЕЙ.
     п│ВНИКОВ│ АЖ ГОЛОВА ОБЕРТОМ П│ШЛА В│Д ТАКОГО КАМЕШ│ННЯ ТА ┤ВАЛТУ НА Ц│Й
БУДОВ│ УКР│ПЛЕНЬ.
     рЕП'ЯХ  ТЕЖ ЗБЕНТЕЖИВСЯ ВС│║Ю СВО║Ю СОБАЧОЮ  НАТУРОЮ, │ ТОМУ ТУЛИВСЯ ДО
ВОЗА │ ХВОСТА ПРИПУСТИВ.
     ▓  ОСЬ УЖЕ ВАЛКА НА УЗВИШШ│. тУТ ЯКРАЗ  РОБ│ТНИКИ  СОКИРАМИ-ПОТЕСАМИ ТА
ТЕСЛАМИ НА Ш│СТЬ ГРАНЕЙ ОБЧУХРУВАЛИ ДУБОВ│ БОЛОНКИ.
     дЯДЬКО п│ВЕНЬ, ОБСМИКНУВШИ ОДЯГ, СКОЧИВ  НА ЗЕМЛЮ.  мАЛОМУ БУЛО Ц│КАВО,
ЩО  ГОВОРИТИМЕ  З  ЛЮДЬМИ  ЙОГО  ДЯДЬКО,  ТА  НАКАЗ  ПИЛЬНУВАТИ  КОНЯ  ТРЕБА
ВИКОНУВАТИ.
     а НА РУДОГО КОНЯ Д│ЙСНО ЗВЕРНУЛИ УВАГУ  Т│  РОБ│ТНИКИ,  ЩО  РОЗКОЛЮВАЛИ
КЛИНАМИ КОРОТК│, НА ЗР│СТ ЛЮДИНИ, БОЛОНКИ.
     лЮДИ  Ж  РОБОЧ│  НАПРАВИЛИ ДЯДЬКА ДО СЕРЕДИНИ М│СТА,  ТУДИ,  ДЕ  МЕШКАВ
ГОРОДНИК.
     а В│Н  МЕШКАВ  У  САДИБ│  П│Д САМИМ  ВАЛОМ. сАДИБА НЕВЕЛИКА, АЛЕ  М│ЦНО
ПОСТАВЛЕНА. пАРКАНОМ  ОБНЕСЕНА ГОСТРОВЕРХИМ,  ВОРОТА  З  КОВАНИМИ ШТАБАМИ. ▓
ХАТА В ДВА ПОВЕРХИ, З ГОСТРИМ ДАХОМ ВИСОКИМ.
     дЯДЬКО  ЗАСТУКАВ  ДО ВОР│Т.  ▓ ЗРАЗУ  Ж  РИПНУЛИ ДВЕР│,  │  НА  ГАЛЕРЕЮ
ВИСТУПИВ ВИСОКИЙ ЧОЛОВ│К. оЧ│ В НЬОГО ГЛИБОКО ЗАПАЛИ П│Д НАВИСЛИМИ БРОВАМИ.
     -  хТО  ТАКИЙ? - гОСТРО  СПИТАВ ВИСОКИЙ  │ ЗАДЕР П│ДБОР│ДДЯ  З КОРОТКИМ
СТРИЖЕНИМ ВОЛОССЯМ.
     - я п│ВЕНЬ.  я В│Д БОЯРИНА сУДОМИРОВИЧА.  пРИВ│В ЙОГО  ХОЛОП│В НА КНЯЖУ
РОБОТУ. пРИВ│З ДЕРЕВО, ВУГ│ЛЬ, СМОЛУ, ЖИВИЦЮ, В│СК.
     - зАЙДИ НА ПОДВ│Р'Я.
     а ТОД│ СПИТАВ, СПУСТИВШИСЬ З ГАЛЕРЕ┐ КРУТИМИ СХОДАМИ:
     - сК│ЛЬКИ ВАС ХОЛОП│В?
     - хОЛОП│В ДЕСЯТЬ. дВА ПОЛОНЕНИКА. щЕ Я │  М│Й НЕБ│Ж,  - В│ДПОВ│В ДЯДЬКО
п│ВЕНЬ │ ЧОМУСЬ СХОПИВ п│ВНИКА ЗА РУКУ │ ВИПХАВ ПЕРЕД СЕБЕ.
     тИМ ЧАСОМ ДВЕР│  В П│ДКЛ│Т│ НА  ПЕРШ│М ПОВЕРС│ РОЗЧИНИЛИСЯ  │  ЗВ│ДТ│ЛЯ
ВИЗИРНУЛО НА ДЯДЬКА  п│ВНЯ │ НА п│ВНИКА П'ЯТЬ ДИТЯЧИХ ОБЛИЧ.  уС│ З ВЕЛИКИМИ
КАРИМИ ОЧИМА, ГЕТЬ Б│ЛЯВ│, │ ВС│ П'ЯТЕРО - Д│ВЧАТКА.
     сТАРША,  ЩО ВЖЕ ДО  ОТРОКОВИЦ│ НАБЛИЗИЛАСЬ, ГЛЯНУЛА УВАЖНО  НА ДЯДЬКОВЕ
ЗАПЛЕТЕНЕ В  КОСИ ВОЛОССЯ, ЩО ЗВИСАЛО НА ГРУДИ, СКАЗАЛА ЩОСЬ МОЛОДШИМ, │ ВС│
ВЕСЕЛО ЗАХИХИКАЛИ. бОРОДАТИЙ НЕВДОВОЛЕНО НАСУПИВСЯ.
     - чОГО ТАК МАЛО ТВ│Й ХАЗЯ┐Н, ХОЛОПЕ, ПРИСЛАВ ЛЮДЕЙ?
     - я ПОКИ ЩО НЕ ЙОГО ХОЛОП. я БОРЖНИК НА ТРИ РОКИ. в│ДРОБЛЮ - │ В│ЛЬНИЙ.
     -  сЛУХАЙ  МЕНЕ  УВАЖНО,  -  СУВОРО  МОВИВ ДО  п│ВНЯ ГОРОДНИК.  -у МЕНЕ
СПИСАНО, СК│ЛЬКИ РОБОТИ  МАЮТЬ ЗРОБИТИ  ТВО┐ ЛЮДИ. яК  СК│НЧИТЕ  -  ЗРАЗУ  Ж
В│ДПУЩУ.
     - гОСПОДИНЕ, В│Д БОЯРИНА ТОБ│ ГОСТИНЦ│. кУДИ НАКАЖЕШ СКЛАСТИ?
     - зАВОДЬ  КОНЕЙ У ДВ│Р,  - ВЖЕ ЛАГ│ДН│ШЕ ОЗВАВСЯ ГОРОДНИК  │  ОБЕРНУВСЯ
КУДИСЬ У С│НИ. - гАННО! хОДИ В│ДЧИНИ ВОРОТА.
     ▓ ВИСОКА ДЕБЕЛА ЧОРНОБРОВА Д│ВКА В│ДВЕЛА ВАЖК│ СТУЛКИ ВОР│Т.
     кОЛИ  ДЯДЬКО   ПЕРЕНОСИВ  БОРОШНО,  ГРЕЧКУ,   СОЧЕВИЦЮ  ТА  БАРИЛЬЦЕ  З
КОНОПЛЯНОЮ ОЛ│║Ю, ГОРОДНИК СТОЯВ ПОРУЧ │ ВСЕ СПИСАВ  У МАЛЕСЕНЬКУ КНИЖЕЧКУ З
БЕРЕСТЯНИХ ЛИСТОЧК│В. а ПИСАВ БРОНЗОВИМ ПИСАЛОМ, ВИДАВЛЮЮЧИ РИСИ НА БЕРЕСТ│.
     - щЕ ЩОСЬ МА║Ш?
     - тА ТО...  В│Д МЕНЕ...  ГОСТИНЕЦЬ... вИ  ЯКЩО... ТО  МЕНЕ... С│РОГО...
ВИБАЧАЙТЕ.
     дЯДЬКО ВИТЯГ │З РИБАЛЬСЬКОГО НАЧИННЯ ГЛЕК │З МЕДОМ. гОРОДНИК  РОЗВ'ЯЗАВ
ЛУБ, В│ДХИЛИВ ПОКРИШКУ.
     - оГО! тРАВНЕВИЙ! щО ХОЧЕШ В│Д МЕНЕ?
     - щОБ МЕНЕ В│ДПУСКАЛИ ДО ЦЕРКВИ МОЛИТИСЬ...
     - оН ЯК? нУ ЙДИ, ЙДИ, ВЛАШТОВУЙСЯ. у ПОКИНУТ│Й ХАТ│. тАМ  ЗА ГОРОДНЯМИ,
ПРАВОРУЧ В│Д ВОР│Т. вОНА ТАМ ОДНА, НЕ СХИБИШ. нУ, ЙДИ З бОГОМ!
     ▓ ЗНОВ ┐М ДОВЕЛОСЬ ПРО┐ХАТИ П│Д  СКЛЕП│ННЯМ БРАМИ, ЯКА ПОКИ ЩО НЕ  МАЛА
ДРУГОГО ПОВЕРХУ │ НЕ НАЗИВАЛАСЬ зОЛОТИМИ ВОРОТАМИ.
     сПИНИЛИСЬ    ПЕРЕД    ДОВГИМ    ПРИСАДИСТИМ     ЖИТЛОМ    │З     ТРЬОМА
В│КОНЦЯМИ-ЗАВОЛОКАМИ, ВКРИТИМ ГРУБИМ ПРОГНИЛИМ ЛЕМЕХОМ.
     в │СТОБЦ│  БУЛО  ВОГКО,  ТЕМНО  │ СТОЯВ, ВИС│В  ВАЖКИЙ  ДУХ  В│Д ПР│ЛО┐
СОЛОМИ, ПЕРЕКИСЛИХ ОНУЧ ТА СИРОВИЦ│, СМЕРД│ЛО МИШИНИМ ДУХОМ.
     дЯДЬКО  п│ВЕНЬ  РОЗПАЛИВ  СК│ПКУ │ ВСТАВИВ ┐┐ В  ЗАЛ│ЗН│ ВИЛКИ ДЕРЖАКА.
дОВГО ОБДИВЛЯВСЯ НА ВС│ БОКИ.
     - тИ │  ТИ,  БЕР│ТЬ  КОШИКА  │  ВИНОСЬТЕ СМ│ТТЯ. тИ,  бУДИЙ,  ДОПОМОЖЕШ
тАЛЬЦЕВ│  П│Ч В│ДРИХТУВАТИ. оСТАНН│ ЗО  МНОЮ П│ШЛИ -  ВОЗИ ЗВ│ЛЬНИМО!..  нУ,
РУШИЛИ!
     ▓ З ЙОГО ОКРИКУ ЗАКИП│ЛА ПРАЦЯ.
     п│Д Н│Ч У ВИЧИЩЕНЕ │ П│ДРИХТОВАНЕ  ЖИТЛО ПЕРЕНЕСЛИ ВС│ ЛАХИ ТА НАЧИННЯ,
ЩО ПРИВЕЗЛИ │З СОБОЮ.
     а ВЕЧЕРЯЛИ  ВЖЕ ПОНОЧ│  ЗА НОВИМ СТОЛОМ,  ЗБИТИМ │З  ГРУБИХ  ДЕРЕВ'ЯНИХ
ДОШОК │ ПЛАХ.
     дЯДЬКО  п│ВЕНЬ СИД│В  НА  ПОКУТНОМУ  М│СЦ│,  ПОРУЧ  тАЛЕЦЬ │  бУДИЙ.  а
НАВПРОТИ СЕБЕ ПОСАДОВИВ лЯХА │ н│МЦЯ, ЩОБ ВЕСЬ ЧАС ┐Х БАЧИТИ. мАЛИЙ ЖЕ СИД│В
Б│ЛЯ ДВЕРЕЙ │ БАЧИВ ЛИЦЕ ТИХ, КОГО НЕ БАЧИВ ДЯДЬКО.
     - яКЩО  Я НЕ ПОЧУЮ │ НЕ ПОБАЧУ, ТО  ТИ ВСЕ ПОБАЧИШ ТА ПОЧУ║Ш. зРОЗУМ│В?
зАТЯМИВ?
     мАЛИЙ НОЧУВАВ У ХАТ│ РАЗОМ З УС│МА, А ДЯДЬКО З бУДИМ НА ВОЗ│ ПРИ КОНЯХ.
     кОЛИ  ПЕРЕД  СВ│ТАНКОМ ЗАСП│ВАВ П│ВЕНЬ  чЕРВЕНЬ, ЗНАДВОРУ ПОЧУЛОСЯ НАЧЕ
ГАРЧАННЯ  │  СКИГЛЕННЯ  рЕП'ЯХА,  КАМЕШ│ННЯ  ТА  │РЖАННЯ   КОНЕЙ.  п│ВНИКОВ│
ПРИВИД│ЛОСЬ  КР│ЗЬ  СОН НАЧЕ, ЩО  ТОЙ ВО┐Н-ГОНЕЦЬ  ЗНОВ  ВИМАГА║  В│Д ДЯДЬКА
СВ│ЖОГО КОНЯ │ ЗНОВ ЗМАГАЮТЬСЯ НА СПИСАХ.
     тА СТОМЛЕНОГО ПРИБИРАННЯМ СОН  ТАК  ПОВ'ЯЗАВ М│ЦНО, ЩО В│Н НЕ ЗМ│Г  АН│
ОЧ│ РОЗКЛ│ПИТИ, АН│ РУКОЮ ПОВОРУШИТИ.
     мАЛИЙ ПРОКИНУВСЯ,  БО ДЯДЬКО  п│ВЕНЬ ТОРСАВ  ЙОГО ЗА ПЛЕЧЕ. вИГЛЯД  МАВ
ДЯДЬКО  ДИВНИЙ  - СОРОЧКА БУЛА НА  НЬОМУ  БЕЗ  РУКАВ│В,  А П│Д  ОБОМА  ОЧИМА
РОЗПЛИВАЛИСЬ СИНЦ│.
     - вОДИ  ПРИНЕСЕШ.  п│ДЛОГУ П│ДМЕТЕШ, ПОСУД ПОМИ║Ш,  │ ГОЛОВНЕ, ПОПОРА║Ш
сТРОКАТУ. щОБ ЯК ЛЯЛЕЧКА МЕН│ БУЛА! чУВ?
     сТРОКАТА,  ПЕРЕЛЯКАНА  │  ЗАБРЬОХАНА,  │З СПЛУТАНОЮ ГРИВОЮ  │  ХВОСТОМ,
СПОК│ЙНЕНЬКО СОБ│ СТОЯЛА ПРИ КОНОВ'ЯЗ│.
     пРИ  │СТОБЦ│  ЛИШИВСЯ Т│ЛЬКИ  бУДИЙ - В│Н МАВ ГОТУВАТИ  ОБ│Д.  а МАЛИЙ,
ВИСЬОРБАВШИ  МИСКУ ВЖЕ  ЗАХОЛОЛО┐  ЗАТ│РКИ  ТА ПРОКОВТНУВШИ К│ЛЬКА  КАВАЛК│В
ЧЕРСТВОГО ХЛ│БА,  КИНУВСЯ ВИКОНУВАТИ  ДЯДЬКОВЕ ЗАВДАННЯ. а ЩЕ  Ж  БУВ П│ВЕНЬ
чЕРВЕНЬ ТА ЯСТРУБ У КЛ│ТЦ│.
     пО ВОДУ МАЛИЙ СПУСКАВСЯ  В ГЛИБОКИЙ ЯР ДО ДЖЕРЕЛА.  кОЛИ ВИЛ│З │З ЯРУ │
СТАВ ПЕРЕПОЧИТИ,  ОПУСТИВШИ  ПОВНЕ ЦЕБРО НА  СПОРИШ,  ОСЬ  ЯКЕ ВИДОВИЩЕ ЙОГО
ЗАХОПИЛО. зА ШИРОКИМ РОВОМ, ЯКИЙ ОПЕР│ЗУВАВ ВЕРХ ГОРИ, НА ЙОГО КРУТИХ СХИЛАХ
ВАЛУ ЗЕЛЕНОГО В  К│ЛЬКОХ М│СЦЯХ ВИДН│ЛИСЯ ЛАТКИ ГОЛО┐ ЗЕМЛ│. б│ЛЯ ЦИХ ЖОВТИХ
ПЛЯМ  ПОРПАЛИСЯ РОБОЧ│  ЛЮДИ.  оДН│ ВИСИПАЛИ  НА СХИЛ  КОШИКАМИ ГЛИНУ,  │НШ│
ПРИБИВАЛИ,  УЩ│ЛЬНЮВАЛИ СХИЛ, ТРЕТ│  ТЯГЛИ  ПОВН│ КОРЗИНИ  ЗЕЛЕНОГО ДЕРНУ НА
ПРУЖНИХ  КОРОМИСЛАХ. щЕ  ОДН│ БРАЛИ Т│  ЗЕЛЕН│ ПЛАСТИ │ УКЛАДАЛИ РЕТЕЛЬНО ПО
СХИЛУ, ЩОБ Н│ДЕ  Н│ ШВА, Н│ Щ│ЛИНИ НЕ БУЛО М│Ж НИМИ. в ТРЬОХ М│СЦЯХ ВАЛ БУЛО
РОЗКОПАНО, А ДЕРЕВ'ЯН│ ЗРУБИ, ЩО БУЛИ В ЗЕМЛ│, РОЗ│БРАНО.
     кОЛИ ВОНИ  П│Д'┐ЗДИЛИ,  ТО ЗДАВАЛОСЬ  ЗДАЛЕКУ, ЩО  НА СМАРАГДОВИХ ВАЛАХ
ЗАЗМ│┐ЛИСЬ  Б│Л│  СТ│НИ  КАМ'ЯН│.  тЕПЕР  ЗАВДЯКИ ТОМУ,  ЩО  ЗРУБИ  ГОРОДЕНЬ
РОЗ│БРАЛИ,  БУЛО ВИДНО, ЩО ВСЯ ЦЯ Б│ЛА "СТ│НА" СКЛАДЕНА З  ДУБОВИХ ЗРУБ│В. у
НИЖН│Й  ЧАСТИН│  ЗРУБ│В-ГОРОДЕНЬ  ЗБЕР│ГАЛИСЬ  ВС│ЛЯК│  В│ЙСЬКОВ│  ЗАПАСИ  -
КАМ│ННЯ, Д│ЖКИ  │З СМОЛОЮ, В│ДРА, КАЗАНИ ДЛЯ СМОЛИ ТА ОКРОПУ, ДРОВА,  П│СОК,
ДРАБИНИ,  БУХТИ КАНАТ│В, СОКИРИ, В'ЯЗКИ СПИС│В, ДАРД │ СТР│Л. бО  КОЛИ РОК│В
ТРИ  ТОМУ П│Д ЧАС КОЛОТНЕЧ│ ЗРУБИ  П│ДГОР│ЛИ, ┐Х  ТАК-СЯК ПОМАЗАЛИ ГЛИНОЮ  │
ЛИШИЛИ ДО КРАЩИХ ЧАС│В.
     тА Т│ЛЬКИ ВИПАЛА ПЕРЕРВА М│Ж БИТВАМИ,  КНЯЗЬ ВЕЛИКИЙ  КИ┐ВСЬКИЙ НАКАЗАВ
УКР│ПИТИ  ОБОРОНУ.  в│Н  СУВОРО  ЗАГАДАВ  СВО┐М  ГОРОДНИКАМ  УС│  ЗРУБИ,  ЩО
ПОПСУВАЛИСЬ У вЕЛИКУ пОЖЕЖУ, В│ДНОВИТИ Й УКР│ПИТИ.
     ▓ ОТ У ЦИХ ЩЕРБИНАХ В│Д РОЗ│БРАНИХ ГОРОДЕНЬ СНОВИГАЛИ  НЕЗЛ│ЧЕНН│ ЛЮДИ.
нА ВИСОКИХ  КОДОЛАХ ЗАВИСАЛИ ТОВСТЕНН│ П│ДЙОМНИКИ, А  ПОТ│М ПЕРЕНОСИЛИСЬ  ДО
СВОГО  М│СЦЯ НАЛЕЖНОГО. дОСВ│ДЧЕН│, ВПРАВН│ ТЕСЛЯР│ ВКЛАДАЛИ БОЛОНКИ ОДИН ДО
ОДНОГО,  А ПОЗНАЧЕН│ ВОНИ БУЛИ ЩЕ  НА ЗЕМЛ│,  КОЛИ ЗРУБ КЛАЛИ │ П│ДГАНЯЛИ НА
ЗЕМЛ│. яК ВИВОДИЛИ НА ЛЮДСЬКИЙ  ЗР│СТ ЗРУБ, РОЗБИРАЛИ БОЛОНКИ. т│ЛЬКИ ЛИШАЛИ
ОСТАНН│Й В│НЕЦЬ, │  НА НЬОГО ЗНОВ НАРОЩУВАЛИ БОЛОНКИ.  ▓,  ПОЗНАЧИВШИ,  ЗНОВ
РОЗБИРАЛИ НА БОЛОНКИ. ▓ ТАК ЗВОДИЛИ НА С│М-В│С│М ЛЮДСЬКИХ ЗРОСТ│В. а ТОД│ ЗА
ДОПОМОГОЮ КОДОЛИ-П│ДЙОМНИКА СТАВИЛИ НА  СВО║  М│СЦЕ. пЕРЕВ'ЯЗУВАЛИ З ПОМ│ЧЧЮ
ПАЗ│В │ КЛИН│В  │З СУС│ДН│МИ ЗРУБАМИ. щОБ ГОРЮЧ│ ВОРЮЖ│ СТР│ЛИ НЕ  П│ДПАЛИЛИ
ГОРОДН│, ┐Х ОБМАЗУВАЛИ РЕТЕЛЬНО МАСНОЮ Б│ЛОЮ ГЛИНОЮ.
     а П│Д ВАЛОМ РОБ│ТНИКИ  ГОСТРИМИ  СТРУГАМИ-СКОБЕЛЯМИ ТА ШИРОКИМИ ТЕСЛАМИ
ВИР│ВНЮВАЛИ  ДУБОВ│  ПОРОЖН│   КОЛОДИ,  СКЛАДЕН│   З  ДВОХ  ПОЛОВИНОК.  тИМИ
КОЛОДАМИ-РУРАМИ  В│ДВОДИЛИ  СПУСКАМИ  З  ВАЛ│В  ВОДУ  СН│ГОВУ ТА  ДОЩОВУ  ДО
ГЛИБОКОГО ФОРТЕЧНОГО РОВУ.
     нА СН│ДАНОК ЯСТРУБУ МАЛИЙ З ПЕРШОГО ПОМАХУ ПРАЩ│ ДВОХ  ГОРОБЦ│В ПРИБИВ.
оЦЕ ТАК УДАЧА!
     - бУДИЙ, бУДИЙ! я ОДНИМ КАМЕНЕМ ДВОХ ГОРОБЦ│В ЗНЯВ! оТ!..
     - тЕЖ ДИВО! рОЗКУДКУДАКАВСЯ!.. оТ ЯКБИ ТИ ГОЛУБА ЗНЯВ...
     - яК МОЖНА ГОЛУБА?! тО Ж ЛЮДСЬКИЙ ПТАХ!
     - тИ  Т│ЛЬКИ ЙОГО ПОЦ│ЛЬ! б│ДН│ КИЯНИ ГОЛУБ│В НЕ ТРИМАЮТЬ, А БАГАТ│ В│Д
ВТРАТИ ОДНОГО НЕ ЗБ│ДН│ЮТЬ. б│ДАКИ У  М│СТ│ НЕ  ЖИВУТЬ...  - ▓ бУДИЙ  КИВНУВ
ГОЛОВОЮ  НА  БАГАТ│  ВЕРХИ  БУДИНК│В  БОЯРСЬКИХ  ТА КНЯЗ│ВСЬКИХ ПАЛАЦ│В,  ЩО
ЗВОДИЛИСЬ НАД КИ┐ВСЬКИМИ ВАЛАМИ ТА ЗАБОРОЛАМИ.
     мАЛИЙ СИПОНУВ  ЖМЕНЮ ПРОСА Б│ЛЯ КОНОВ'ЯЗ│ │ МИТТЮ  ЗЛЕТ│ЛИСЯ ГОРОБЦ│ ТА
ЗАФУРКОТ│ЛИ КРИЛЬМИ, СПАДАЮЧИ ЗГОРИ, СИЗ│ ГОЛУБИ.
     сВИСНУВ КАМ│НЕЦЬ, │ СИЗИЙ ЗДОРОВЕННИЙ ГОЛУБ ЗАВАЛИВСЯ НА КРИЛО.
     мАЛИЙ КИНУВ ЙОГО бУДОМУ П│Д НОГИ.
     - гО-ГО-ГО! - аЖ  ЗАТАНЦЮВАВ  бУДИЙ. -  кОЛИСЬ НАШИМИ  ГОЛУБАМИ КНЯГИНЯ
оЛЬГА СПАЛИЛА НАШ│ ГОРОДИ! а ТЕПЕР МИ ВСМАЖИМО КИ┐ВСЬКИХ ГОЛУБ│В!
     нЕ ДАРМА  Ж КАЗАЛИ,  ЩО бУДИЙ ПОХОДИВ │З СТАРОГО  РОДУ, ЯКИЙ  ДОПОМАГАВ
ВОЮВАТИ КНЯЗЮ мАЛУ ПРОТИ КНЯГИН│ оЛЬГИ. лЮДИ КАЗАЛИ, ЩО ВО┐Н│В  ┐ХНЬОГО РОДУ
МАЙЖЕ ВС│Х ПОС│КЛИ ВАРЯГИ НА КАПУСТУ, А  ЖИВИХ ПОЛОНИЛИ │ ЗРОБИЛИ  РАБАМИ. ▓
М│Ж СОБОЮ ПОД│ЛИЛИ. оТАК СТАЛИ  РОДИЧ│ бУДОГО │ САМ бУДИЙ ХОЛОПАМИ. у СЛОВАХ
бУДОГО  БУЛА ПЕКУЧА  ЗНЕНАВИСТЬ  ДО КНЯГИН│  оЛЬГИ,  ЩО  п│ВНИК ПРИГАДАВ, ЯК
ПОВАЖНО ПРО НЕ┐  ГОВОРИВ ДЯДЬКО п│ВЕНЬ: "кНЯГИНЯ НАЙМУДР│ША  СЕРЕД Ж│НОК!  ▓
Н│ХТО  Н│КОЛИ  ┐┐ НЕ ЗДУРИВ -  Н│  ПРОСТ│ ДРЕВЛЯНИ,  Н│ ЛЕСТИВ│ ГРЕКИ. тАКО┐
ПОВ│К ВЖЕ  НЕ  БУДЕ!  нАВ│ТЬ  ТОЙ  П│П, гРЕЧИН, ЩО  ПРИ┐ЗДИВ ДО  БОЯРИНА, ЦЕ
ВИЗНАВ."
     пОКИ ЧИСТИВ сТРОКАТУ, ЩЕ ПРИЛЕТ│ЛИ  ГОЛУБИ, │ ЗНОВ РУКА НЕ СХИБИЛА!  щЕ
ДВА ГОЛУБИ КИНУВ ДО │СТОБКИ бУДОМУ.
     вОНИ  ЗАК│НЧУВАЛИ ОБСМОКТУВАТИ КРИЛЬЦЯ,  ЯК  ДО │СТОБКИ НЕЧУТНО ВСТУПИВ
ДЯДЬКО п│ВЕНЬ. мАЙЖЕ ЧОРН│ СИНЦ│ ОБМАЛЬОВУВАЛИ ОБИДВА ОКА. пОГЛЯД БУВ ПРОСТО
СКАЖЕНИЙ, АЛЕ НЕ КРИЧАВ, ГОВОРИВ ТИХО:
     - гОЛУБ│В ПОЖИРА║ТЕ? - в│Н СХОПИВ │ П│ДНЯВ МАЛОГО ЗА ВУХО. -  тИ ЩО, НЕ
ЗНА║Ш, - ГОЛУБ│В НЕ ГОДИТЬСЯ Ч│ПАТИ! тА ЩЕ Й ЛЮДСЬКИХ?
     - тА ЦЕ Я, - ПРОМИМРИВ бУДИЙ. - я МАЛОГО ПРИГОСТИВ.
     - в│Н  ЗБИВ ГОЛУБА,  А  ТИ  ЙОГО ПРИГОСТИВ?!  нУ  ДОБРЕ.  пЕРШОГО  РАЗУ
ВИБАЧАЮ...  вИПЕРИ  МОЮ  СОРОЧКУ,  А  Я ПОСПЛЮ. яК ОЦЕ  ОТУДИ Т│НЬ  ВПАДЕ  -
РОЗБУДИ! - ▓ В│Н ПОКАЗАВ ТОПОРИЩЕМ НА Т│НЬ В│Д КОНОВ'ЯЗ│,
     ▓ ЗАВАЛИВСЯ П│Д КОЖУХА НА П│Л.
     мАЛИЙ  ПРАВ СОРОЧКУ  В ЦЕБР│ З ПОПЕЛОМ │ ГАРЯЧОЮ ВОДОЮ,  │ СЛЬОЗИ  ЙОГО
ДУШИЛИ ГОРЛО. в│Д ОБРАЗИ, ЩО ДЯДЬКО ЙОГО ПРИ ХОЛОПОВ│ ЗА ВУХО СХОПИВ. аЛЕ Ж,
ПО-ПРАВД│, │  В│Н НЕ ПОВИНЕН БУВ БИТИ ГОЛУБ│В. тУТ НЕ Л│СИ ДЕРЕВЛЯНСЬК│. тУТ
ЗЕМЛЯ ВЖЕ ПОЛЯНСЬКА │ ГРАД СТОЛЬНИЙ ЩЕ Й ДО ВСЬОГО!!!
     вИВ│СИВ СОРОЧКУ  НА ПЕРЕТИНКУ  В│Д  КОНОВ'ЯЗ│  П│Д ПЕКУЧЕ СОНЦЕ,  │  НЕ
ВСТИГЛА ВОНА  ЩЕ ДОБРЕ  ВИСОХНУТИ, ЯК ДЯДЬКО  п│ВЕНЬ  С│В НА  ПОЛ│. сИД│В │З
ЗАПЛЮЩЕНИМИ ОЧИМА,  ЗАГОРНУВШИСЬ У КОЖУШИНУ.  к│ЛЬКА РАЗ│В ГЛИБОКО ДИХНУВ  │
РОЗПЛЮЩИВ ЗАПЛИЛ│ СИНЦЯМИ ОЧ│.
     пОМАЦАВ СОРОЧКУ - ЩЕ ВОГКА.
     - пЛЕСНИ МЕН│ ВОДИ! - нАКАЗАВ МАЛОМУ.
     уМИВАЮЧИ ЛИЦЕ ТА  ОБМИВАЮЧИ  ШИЮ РУХАВ  СВО┐МИ МОГУТН│МИ РУКАМИ,  │  ЗА
КОЖНИМ РУХОМ П│Д ТОНКОЮ ШК│РОЮ ПЕРЕЛИВАЛИСЬ, ПЕРЕКОЧУВАЛИСЬ БУГРИСТ│ М'ЯЗИ.
     бУДИЙ ВАРИВ КАШУ │ ЗАМ│ШУВАВ Т│СТО ДЛЯ КОРЖ│В.
     мАЛИЙ СИД│В НА ПОРОЗ│ │СТОБКИ │ ОББИВАВ КАМ│НЧИКИ, ЩОБ БУЛИ ОКРУГЛ│Ш│ Й
КРАЩЕ ЛЯГАЛИ В ШК│РУ ПРАЩ│.
     в  ЦЕЙ ЧАС ЗА  М│СЬКИМИ  ВАЛАМИ БОВКНУЛИ ДЗВОНИ,  СКЛИКАЮЧИ В│РУЮЧИХ ДО
ОБ│ДНЬО┐ В│ДПРАВИ.
     зРАЗУ Ж ОПАВ ГУРК│Т │ ГАЛАС НА ВАЛАХ, │ ЧУЛИСЬ ЛИШЕ ОКРЕМ│ ГОЛОСИ.
     3ВИЧАЙНО,  ДО  ЦЕРКВИ  П│ДУТЬ  ЛИШЕ  ГОРОДНИКИ  ТА  МАЙСТРИ.  а  ПРОСТ│
РОБ│ТНИКИ - Д║ЛАТЕЛ│  ОБ│ДАТИМУТЬ ТА В│ДПОЧИВАТИМУТЬ, ЩОБ НЕВДОВЗ│ СТАТИ  ДО
ВАЖКО┐ ПРАЦ│.
     з БРАМИ, ЯКУ П│ЗН│ШЕ НАДБУДУТЬ  ЦЕРКВОЮ │ ЗВАТИМУТЬ зОЛОТИМИ  ВОРОТАМИ,
ВИ┐ХАЛО ШЕСТЕРО ┐ХН│Х ВОЗ│В │ ПОТЯГЛИСЬ ДО │СТОБКИ. зА ЯКИЙСЬ ЧАС ЩЕ ЧЕТВЕРО
РОБ│ТНИК│В ПРИЙШЛО ДО СТАНОВИЩА ┐ХНЬОГО.  пЕРЕКАЛЯН│ ЖОВТОЮ ГЛИНОЮ,  ЗАСТУПИ
НА ПЛЕЧАХ, А НА ЗАСТУПАХ ВИСЯТЬ ВЕЛИК│ КОШИКИ.
     щЕ К│ЛЬКА ХВИЛИН, │ ПОДВ│Р'Я ПЕРЕД │СТОБКОЮ ОЖИЛО РУХОМ, ЗАГОМОН│ЛО.
     дЯДЬКО ВДЯГ ХИМЕРНУ БЕЗРУКАВУ СОРОЧКУ │  КИНУВСЯ ОГЛЯДАТИ ВОЗИ │ КОНЕЙ.
оБМАЦАВ ┐ХН│ НОГИ, ПЕРЕВ│РИВ, ЯК НА ШИ┐ ПУЛЬСУ║ КРОВ.
     пОКИ  ХОЛОПИ  НЕ ПОПОРАЛИ КОНЕЙ │ НЕ ЗАСИПАЛИ  ┐М  В  ШАЛЬКИ  ТОВЧЕНОГО
ЯЧМЕНЮ, В│Н НЕ НАКАЗАВ бУДОМУ СТАВИТИ НА СТ│Л КАШУ │ ГАРЯЧ│ КОРЖ│.
     зА СТОЛОМ, СТОЯЧИ, ДЯДЬКО п│ВЕНЬ ПОЧАВ ЧИТАТИ "оТЧЕ НАШ..."
     аЛЕ  лЯХ  │  н│МЕЦЬ  МОВЧАЛИ. тОД│  ДЯДЬКО п│ВЕНЬ  ПЕРЕРВАВ  МОЛИТВУ  │
ВИГОЛОСИВ.-
     -  мОВЧИТЕ?  зНАЧИТЬ, ┐СТИМЕТЕ КАШУ  │ КОРЖ│. а ТОВЧЕНЕ САЛО З ЧАСНИКОМ
│НШИМ РАЗОМ ОДЕРЖИТЕ. ▓ СОЛОНИНУ ТЕЖ!
     ▓ ПОВ│В  ДАЛ│  МОЛИТВУ. ▓НШ│ ЗА НИМ ПОВТОРЮВАЛИ. нАВ│ТЬ  н│МЕЦЬ ГОЛОСНО
ВИМОВЛЯВ,  ПЕРЕКРУЧУВАВ СЛОВА.  т│ЛЬКИ  лЯХ ЗАТЯТО  МОВЧАВ. ▓ ЛИШИВСЯ,  ЯК │
ОБ│ЦЯВ  ДЯДЬКО  п│ВЕНЬ,  БЕЗ  ТОВЧЕНОГО  САЛА  З  ЧАСНИКОМ  │ ДОБРОГО  ШМАТА
СОЛОНИНИ.
     оСЬ НА ВАЛУ Б│ЛЯ БРАМИ СУХО ЗАСТУКОТ│ЛО БИЛО.
     хОЛОПИ НАСУПЛЕНО П│ДВЕЛИСЯ З-ЗА СТОЛУ, РОЗБИРАЮЧИ СВО┐ ШАПКИ ТА БРИЛ│.
     зАРИП│ЛИ, ЗАСП│ВАЛИ КОЛЕСА ШЕСТИ ВОЗ│В, ЦВЬОХКАЛИ БАТОГИ │ ГУПАЛИ ВАЖК│
КОПИТА ОБ ВИБИТУ ЗЕМЛЮ.
     дЯДЬКО п│ВЕНЬ ПОКИДАВ ПОДВ│Р'Я  ОСТАНН│Й. ▓ШОВ │ УВАЖНО  ПРИДИВЛЯВСЯ ДО
КОНЕЙ ТА ВОЗ│В, МОВ ЧЕКАВ ЯКО┐СЬ НАПАСТ│.
     уВЕЧЕР│ ЗНОВ  З│БРАЛИСЯ ВС│  ДО │СТОБКИ,  │  бУДИЙ  ВС│Х  ГОДУВАВ КАШЕЮ
КРУТОЮ ТА КОРЖАМИ З  КОНОПЛЯНОЮ ОЛ│║Ю. р│ВНО  ПАЛАЛА СУХА  БЕРЕЗОВА СК│ПКА В
ЗАЛ│ЗНИХ ВИЛКАХ, Т│ЛЬКИ  ЧАС В│Д ЧАСУ ОБГОР│ЛИЙ ВУГЛИК З ДЗВОНОМ  ПАДАВ УНИЗ
НА ЗАЛ│ЗНЕ КОРИТЦЕ - ЩОБ ПОЖЕЖ│ НЕ БУЛО.
     п│СЛЯ ВЕЧЕР│  п│ВЕНЬ ЗРОБИВ НА СВ│ЖО ОБТЕСАНОМУ  СТОВПОВ│,  ЩО П│ДПИРАВ
СВОЛОК, ЗАС│ЧКИ СОКИРОЮ, А НА ДЕРЖАКУ СОКИРИ КАРБИ НОЖЕМ ПОРОБИВ. цЕ В│Н ТАК
"ЗАПИСАВ" ВИКОНАНУ ЗА ДЕНЬ РОБОТУ.
     яК │ ПЕРШО┐ НОЧ│, ДЯДЬКО │ бУДИЙ БУЛИ НАДВОР│, Б│ЛЯ КОНЕЙ, А НЕБ│Ж СПАВ
РАЗОМ З УС│МА В │СТОБЦ│.
     мАЛИЙ ШВИДКО ЗАСНУВ, АЛЕ КОЛИ ЙОГО ПОТОРСАЛИ  │З СЛОВАМИ: "аНУ ПЕРЕВ│Р,
ЧИ СПИТЬ ВИШКРЯБОК?" В│Н ПРОКИНУВСЯ │ НЕ СПАВ Б│ЛЬШЕ.
     - тА СПИТЬ... - ЗАШЕПОТ│ЛИ ДЕСЬ ПОРУЧ У ТЕМРЯВ│.
     - лЮТУ║ ЦЕЙ БОЯРСЬКИЙ ПЕС... кАРБИ  КАРБУ║  НА СТОВПОВ│. тРЕБА ПОР│ЗАТИ
┐Х УС│...
     - у  НЬОГО РЕЗА Й НА СОКИР│. нЕ ТРЕ... дАРМА Т│ЛЬКИ РОЗДРОЧИШ  ПСЮГУ...
ПАТЛАЧА...
     - бАЧ, РОЗПУСТИВ ПАТЛИ, КОСИ  ЗАПЛ│В, ЯК ВОЯКА КНЯЗЯ мАЛА... а ТАКИЙ ЖЕ
РАБ, ХОЛОП, ЯК │ МИ...
     - е, БРАТЕ, - ОЗВАВСЯ ХТОСЬ. - в│Н НЕ ТАКИЙ, ЯК │ МИ. в│Н ЛИШЕ БОРЖНИК.
в│ДРОБИТЬ СВО║ │ В│ЛЬНИЙ ПТАХ - ЛЕТИ, КУДИ ХОЧЕШ!
     - оТО В│Н НАШИМИ ШИЯМИ СВО║ ЯРМО В│ДКУПА║!
     - нЕ КАЖ│ТЬ, БРАТЕ, - ГОЛОС СТАРОГО  тАЛЬЦЯ. -  вИ САМ│ БАЧИЛИ,  ЯК В│Н
СЬОГОДН│ ПЛИНФУ ВАНТАЖИВ, НА ВЕРХИ ТЯГАВ,
     -  тЮ НА  НЬОГО, НА  НАВ│ЖЕНОГО!  пНЕТЬСЯ  ПЕРЕД  ГОРОДНИКОМ  ТА  ПЕРЕД
МАЙСТРАМИ, МОЖЕ ПОМ│ТЯТЬ ТА ПОХВАЛЯТЬ!
     - в│Н НЕ ДЛЯ ПОХВАЛЬБИ ПНЕТЬСЯ...
     мАЛИЙ ЗАЧА┐В ПОДИХ - ЦЕ ГОВОРИВ лЯХ.
     -  ...В│Н ПНЕТЬСЯ,  ЩОБ ЙОГО ПОМ│ТИЛИ │  ДО  СЕБЕ  ВЗЯЛИ,  ЩОБ  ДО  НИХ
ПРИР│ВНЯТИСЯ...
     - хЕ-ХЕ! дАЛЕКО КУЦОМУ ДО ЗАЙЦЯ...
     - н│! цЕЙ ВИБ'║ТЬСЯ  НАГОРУ. дЕ НА СВО║МУ ЧЕРЕВ│ ПРОПОВЗЕ, ДЕ НА  ВАШИХ
ГОРБАХ ВИ┐ДЕ,.. - СКАЗАВ лЯХ │ ЗАМОВЧАВ. ▓ Б│ЛЬШЕ Н│ СЛОВА.
     ▓НШ РОБ│ТНИКИ ЩЕ  ЗА ЩОСЬ ЛАЯЛИ ДЯДЬКА, АЛЕ ОСТАНН│ СЛОВА, ЩО ЧУВ КР│ЗЬ
СОН МАЛИЙ, БУЛИ СЛОВА бУДОГО:
     - нАБРИДЛО  МЕН│ КОРЖ│  ПЕКТИ.  п│ДУ  ДО ГОРОДНИКОВО┐ СЛУЖНИЦ│, ПОПРОШУ
КОВША ЗАКВАСКИ. ▓ ВИПЕЧУ ДОБРИЙ ХЛ│Б ЖИТН│Й.
     тА  НАСТУПНОГО  ДНЯ, ЩЕ НА  САМ│М  СВ│ТАНКУ  ПРИ┐ХАВ  ВЕРХИ  ГОРОДНИК │
ЗАГАДАВ  УС│М ПОСП│ШАТИ НА пОД│Л ТА ВАНТАЖИТИ ПЕРЕПАЛЕНИЙ ВАПНЯК │ ВОЗИТИ ДО
БУДОВИ сОФ│┐.
     ▓ Ц│ЛИЙ ДЕНЬ п│ВНИК БУВ САМ НА ГОСПОДАРСТВ│.
     нАВ│ТЬ КАШУ ЗВАРИВ.
     хОЧ  БУЛА  КАША НЕДОСОЛЕНА  │ ВУГ│ЛЛЯ В НЕ┐  ЧИМАЛО НАЛЕТ│ЛО, ┐ЛИ ВС│ З
НАСОЛОДОЮ │ МОВЧКИ. оДИН Т│ЛЬКИ бУДИЙ НЕВДОВОЛЕНО ЗАУВАЖИВ.
     - вУГ│ЛЛЯ ЗАБАГАТО В ЦЬОМУ ВАРЕВ│.
     -  а ТЕБЕ Н│ХТО  НЕ ПРИМУШУ║  ┐СТИ  ВУГ│ЛЬ!  -  гОСТРО ЗАУВАЖИВ  ДЯДЬКО
п│ВЕНЬ, КЛ│ПАЮЧИ  ЗАПАЛЕНИМИ  ЧЕРВОНИМИ ПОВ│КАМИ. - зАМОЧУЙ ЯЧМ│НЬ НА  КАШУ.
гРИБ│В  НЕ  ЖАЛ│Й. вРАНЦ│  СХОДИ  ДО  ГОРОДНИКА. йОГО  КЛЮЧНИЦЯ  ТОБ│  ДАСТЬ
ЗАКВАСКУ НА  ХЛ│Б. зАВТРА БОЖИЙ ДЕНЬ  -  НЕД│ЛЯ. пРАЦ│ НЕ БУДЕ. т│ЛЬКИ КОНЕЙ
ПОЖЕНЕТЕ  НА лИБ│ДЬ ВИПАСАТИ. гОРОДНИК СКАЗАВ,  ЩО НАМ ДОЗВОЛИЛИ ВИПАСАТИ НА
Л│ВОМУ  БЕРЕЗ│ лИБЕД│.  а  лЯХ │  н│МЕЦЬ П│ДУТЬ ДО  ГОРОДНИКА НА  ПОДВ│Р'Я │
СИД│ТИМУТЬ У НЬОГО В КОЛОДКАХ...
     вС│ ЗАСТИГЛИ, ПРОСТО ОТЕТЕР│ЛИ.
     пЕРШИМ П│ДНЯВ ГОЛОС тАЛЕЦЬ.
     - п│ВНЮ! тИ... ТИ ЩО ВИГАДУ║Ш? у БОЯРИНА ВОНИ В КОЛОДКАХ НЕ СИД│ЛИ!
     -  у  БОЯРИНА  ДОБР│  ЛОВЧ│  ПСИ  │  ВО┐НИ  ║,  В│РН│  ХОЛОПИ  ║.  пУЩ│
ДРЕВЛЯНСЬК│,  БОЛОТА ЧУЖОГО НЕ ПРИХОВАЮТЬ. а В МЕНЕ ПЕС ТА МАЛИЙ ХЛОПЧИК. оТ
│  ВСЯ МОЯ ЧЕЛЯДЬ. яК П│ДУТЬ  БРАНЦ│ │ СХОВАЮТЬСЯ В ЗЕМЛЯК│В ТА ЗНАЙОМИХ. бО
ВОНИ СОБ│ ЗАЖИЛИ  ПРИЯТЕЛ│В ЗА ОКАЯННОГО сВЯТОПОЛКА. ▓ ТОД│ МЕН│ ВС│  ДН│  З
ВАМИ З РАБСЬКОГО  КОРИТА  СЬОРБАТИ │ БОЯРСЬКУ РУКУ ЛИЗАТИ?! нЕ  ТОМУ Я В│РНО
СЛУЖУ БОЯРИНУ, ЩОБ  ЗАВЖДИ ГНУТИСЬ, А ТОМУ, ЩО Я БОРЖНИК ЙОМУ. в│ДРОБЛЮ ЙОМУ
БОРГ │ ТОД│  ВС│ ВИ ХОЧ В  │Р│Й ЛЕТ│ТЬ, ЯК КРИЛА  МА║ТЕ. ▓  ПАЛЬЦЕМ НЕ РУШУ,
ВУСТА НЕ ОТВЕРЗНУ! вИ МЕНЕ ЗРОЗУМ│ЛИ?! - гОСТРО СПИТАВ У лЯХА │ н│МЦЯ.
     т│ ЗАКИВАЛИ. н│МЕЦЬ ПОК│РНО, ПОКАЗУЮЧИ ВС│М ВИДОМ, ЩО РОЗУМ│║ ОБСТАВИНИ
│ ЖОРСТОКИЙ НАКАЗ. а лЯХ ХОЧ │ КИВАВ, ТА НЕ СТРИМАВСЯ.
     - тИ ║СТЬ ЖОРСТОКИЙ КАТ!
     -  нЕ ГН│ВИ МЕНЕ, лЯШЕ! нЕ  З  ОХОТИ ДАВЛЮ ТЕБЕ. тО МО┐МИ РУКАМИ БОЯРИН
ТЕБЕ ДЕРЖИТЬ!..
     мАЛИЙ  ПРОКИНУВСЯ, БО В│ДЧУВ, ЩО  ДЯДЬКО п│ВЕНЬ ДИВИТЬСЯ  НА НЬОГО. в│Н
РОЗКЛ│ПИВ ПОВ│КИ -  Д│ЙСНО, В  РОЗЧИНЕНИХ ДВЕРЯХ СТОЯВ  ДЯДЬКО  │ ПРОНИЗЛИВО
ДИВИВСЯ НА ХЛОПЧИКА.
     пОКИ  бУДИЙ  ВАРИВ  КАШУ,  ДЯДЬКО  │  НЕБ│Ж  ВИКУПАЛИСЬ  У  ТЕПЛИХ,  НЕ
СКАЛАМУЧЕНИХ СТРУМЕНЯХ лИБЕД│. рОСА  ПЕКЛА ХОЛОДОМ НОГИ, А НАД ПЛЕСОМ СЛАВСЯ
ТУМАН.
     з КУЩ│В ВЕРБОВИХ, З ТЕРНОВИХ ЗАРОСТЕЙ НА ПАГОРБАХ СОЛОВ'┐НА П│СНЯ БИЛА,
ТЬОХКАЛА, АЖ В ГОЛОВ│ НАМОРОЧИЛОСЬ.
     дЕСЬ │З ЗАРОСТЕЙ БОЛОТНИХ ПРОР│ЗАВСЯ Н│ЖНИЙ ГОЛОС ОЧЕРЕТЯНКИ, │ ЗДАЛЕКУ
НЕСЛОСЬ НАСТИРЛИВЕ ТЕРКОТ│ННЯ ДЕРКАЧИКА.
     дЯДЬКО п│ВЕНЬ УТЕР Т│ЛО  │ ЛИЦЕ ДОВГИМ РУШНИКОМ, ПОТ│М ОБТЕР ТРЕМТЯЧОГО
НЕБОЖА.
     - сПАТ-ТИ Х-Х-ХОЧЕТЬСЯ! - цОКОТ│В ЗУБАМИ ХЛОПЧИК.
     а ДЯДЬКО МОВЧКИ НАТЯГУВАВ СВ│ЖУ, ВИШИВАНУ ЧЕРВОНИМ, СОРОЧКУ.
     ▓З КОМ│РЧИНИ, З-П│Д РИБАЛЬСЬКИХ СНАСТЕЙ ДЯДЬКО ВИТЯГ СВО┐ ПРИПАСИ - ДВА
ГЛЕКИ МЕДУ,  ГОЛОВУ  ВОСКУ │  ЩЕ  ЩОСЬ  У  М'ЯКОМУ  ЛИПОВОМУ  КОШЕЛ│.  мАЛИЙ
ЗДОГАДАВСЯ,  ЩО ТО ХУТРО.  сАМ ДЯДЬКО НЕ ┐В │  МАЛОМУ НЕ ДОЗВОЛИВ,  А Т│ЛЬКИ
ВОДУ ПИВ, ПОКИ ВС│ СН│ДАЛИ. пОТ│М В│Н КИВНУВ лЯХОВ│ Й н│МЦЕВ│, │ ВОНИ ВИЙШЛИ
З-ЗА СТОЛУ.
     зАЛОГА ПРИ БРАМ│ ЗДИВОВАНО ВИБАНЬЧИЛАСЬ  НА ДЯДЬКА, ЩО ЙШОВ ПОЗАДУ ДВОХ
ЧУЖИНЦ│В З РОГАТИНОЮ │ СОКИРОЮ ЗА ПОЯСОМ, А ЗА НИМ ПЛУГАНИВСЯ СОННИЙ ХЛОПЧИК
З ВЕЛИКИМ БЕРЕСТЯНИМ КОРОБОМ ЗА ПЛЕЧИМА.
     лИШИВШИ  ПОЛОНЕНИХ  │  ЗБРОЮ  В ГОРОДНИКА,  ДЯДЬКО  │  НЕБ│Ж  КРОКУВАЛИ
НЕКВАПНО Х│ДНИКАМИ  вЕРХНЬОГО м│СТА.  вУЛИЦ│  БУЛИ Р│ВН│ ТА  ВУЗЬК│,  МОЩЕН│
ДУБОВИМИ КОЛОДАМИ. вЗДОВЖ  ВУЛИЦЬ ТЯГЛИСЯ ПАРКАНИ СОСНОВ│ Й БЕРЕЗОВ│, ДУБОВ│
ТА КЛЕНОВ│.
     пРОТЕ НЕ  НА  ВС│Х ПОДВ│Р'ЯХ  ЧУЛОСЬ  ЖИТТЯ, НЕ НАД  УС│МА МОВНИЦЯМИ ТА
│СТОБКАМИ ВИЛИСЬ ДИМИ. рАЗ ПО РАЗ РОЗПИСАН│,  ОЗДОБЛЕН│ │  Р│ЗЬБОЮ, │ ФАРБОЮ
БУД│ВЛ│  МАЛИ  ЗАКРИТ│  ДОШКАМИ  В│КОННИЦ│,  А  ПЕРЕД  ВОР│ТЬМИ   НА  СТЕЖЦ│
ПРОБИВАВСЯ ПУХНАСТИЙ СПОРИШ.
     - дЯДЬКУ! чОГО Ц│ ДВОРИ МЕРТВ│? у кИ║В│ ПОШЕСТЬ БУЛА?!
     -  нЕ  ПОШЕСТЬ,  А  ЛЯДСЬКИЙ  КОРОЛЬ  бОЛЕСЛАВ,  ЯК  Т│КАВ  │З ОКАЯННИМ
сВЯТОПОЛКОМ  │З кИ║ВА, ЗАБРАВ СОБ│  У  ПОЛОН НЕ СМЕРД│В  ПРОСТИХ,  А  ТИСЯЧУ
КИ┐ВСЬКИХ БОЯР! тЕПЕР ВОНИ ДАЛЕКО В ПОЛОН│ СИДЯТЬ!
     - а ДЕ Ж ┐Х ТУТ ТИСЯЧА НАЗБИРАЛАСЯ? - мАЛИЙ АЖ СПИНИВСЯ │ РОТА РОЗКРИВ.
     - нУ? чОГО СПИНИВСЯ? мИ ДО ЗАУТРЕН│ ЙДЕМО - ТАМ ┐Х │ ПОБАЧИШ.
     вОНИ ПОМИНУЛИ ВЕЛИКУ ПЛОЩУ, ОГОРОДЖЕНУ  ГОСТРИМ ПАКОЛЛЯМ. з-ЗА  ГОСТРИХ
ПАКОЛ│В  ВИЗИРАЛИ  РОЖЕВО-С│Р│  ТА РОЖЕВО-Б│Л│  МУРИ, ВИВЕДЕН│  НА  ЛЮДСЬКИЙ
ЗР│СТ.
     дЯДЬКО ПРИТИШИВ КРОКИ │ НЕ СТРИМАВСЯ.
     - оЦЕ СЮДИ МИ ВОЗИЛИ ВЧОРА  ВАПНЯК! йОГО ТЕПЕР ГАСЯТЬ У ЯМАХ...  бАЧИШ,
ЯК БИ Б│ЛИЙ ДИМ КЛУБОЧИВСЯ? оТО,  ЗНАЙ, ТАМ У ЯМАХ ВАПНО  ГАСИТЬСЯ. яК ВАПНО
ЩЕ НЕ  ВИГАСИЛОСЬ  │  ТУДИ В  ЯМУ ЩОСЬ  ЖИВЕ КИНУТИ, ТО ВАПНО  ЙОГО  З'┐СТЬ,
РОЗЧИНИТЬ │ СЛ│ДУ НЕ ЛИШИТЬСЯ.
     - ▓ В│Д К│СТОК Н│ЧОГО?!
     - ▓ В│Д К│СТОК! - сТВЕРДИВ ДЯДЬКО...
     вОНИ ВИЙШЛИ ДО БРАМИ вОЛОДИМИРОВОГО м│СТА ЯКОСЬ НЕСПОД│ВАНО. зВЕРНУЛИ У
ЗАВУЛОК Л│ВОРУЧ - │ ЗРАЗУ ПЕРЕД БРАМОЮ МУРОВАНОЮ З  КАМЕНЮ  │ ЦЕГЛИ  ПЛИНФИ,
ЗАТИНЬКОВАНОЮ │ ПОБ│ЛЕНОЮ ЯКОЮСЬ,  АЖ НАЧЕ РОЖЕВОЮ, КРЕЙДОЮ. тА Й РОЗПИСАНОЮ
ДИВНИМИ В│ЗЕРУНКАМИ Р│ЗНОГО З│ЛЛЯ ПОНАД САМИМИ СТУЛКАМИ ВОР│Т.
     пРОЙШЛИ ПО ДЗВ│НКИХ ПЛАХАХ П│ДЙОМНОГО МОСТА │ СТАЛИ ПЕРЕД ВАРТОЮ.
     вОРОТАР│, ПРИ ЗБРО┐ │ В ЛУСКАТ│М БРОНЬОВ│М ОБЛАДУНКУ СПИТАЛИ:
     - хТО ТАК│? кУДИ ЙДЕТЕ?
     - я п│ВЕНЬ, НА │М'Я пАВЛО, │З ЗЕМЕЛЬ вРУЦЬКИХ...
     - дРЕВЛЯНИ?
     - аГА. а ЦЕ  М│Й НЕБ│Ж, п│ВНИК. ▓ДЕМО НА ЗАУТРЕНЮ  ДО СОБОРУ  пРЕСВЯТО┐
бОГОМАТЕР│.  а В КОРОБ│ ЖЕРТВА ПОПИНАМ. нА МЕНЕ ЧАР│ВНИЦЯ ЗАКЛЯТТЯ  ВЧИНИЛА.
хОЧУ В бОГОРОДИЦ│ ЗАХИСТУ ПРОСИТИ...
     - а ЩО СИЛЬНА ЧАРОД│ЙКА? - сПИТАВ ДРУГИЙ ВАРТОВИЙ, ПЕВНО, ДОБР│ШИЙ, Н│Ж
ПЕРШИЙ.
     -  мОЛОДА │  МА║ БАГАТО СИЛИ ЧАРОД│ЙСЬКО┐. -  в│ДКАЗАВ  ДЯДЬКО, ХИТАЮЧИ
РОЗПАЧЛИВО ГОЛОВОЮ.
     - мЕН│ Б ТАКУ ЧАРОД│ЙКУ, ЩОБ ОДНУ Д│ВКУ ПРИВОРОЖИТИ. чУ║Ш,  сТЕПАНЕ,  А
ПРОПУСТИ ЦЬОГО СМЕРДА, НЕХАЙ │ДЕ.
     пЕРШИЙ, НЕ ГОВОРЯЧИ Н│ЧОГО, ПОКАЗАВ РУКОЮ: "▓Д│ТЬ".
     а  ЯК ВСТУПИЛИ  ВОНИ  ДО вОЛОДИМИРОВОГО м│СТА, ТАК  ЗДАЛОСЬ МАЛОМУ,  ЩО
ПОТРАПИЛИ ВОНИ У ТУ КАЗКУ, ЯКУ РОЗПОВ│ДАВ ПРАПРА-ПРАД│Д, ПРАБАБИН ДЯДЬКО, ЯК
ВОНИ ХОДИЛИ ПОХОДОМ НА цАРГОРОД ПРОТИ ГРЕК│В.
     у вОЛОДИМИРОВ│М м│СТ│ БУЛИ НЕ Т│ЛЬКИ ВИСОК│ КАМ'ЯН│ ПАЛАЦИ, ВИБ│ЛЕН│ ТА
РОЗПИСАН│ ДИВНИМ  УЗОРОЧЧЯМ,  А БУЛИ Й  ТАК│ КАМ'ЯН│ ПАЛАЦИ, ПРИКРАШЕН│ НАЧЕ
САМОЦВ│ТАМИ, ЩО ПЕРЕЛИВАЛИСЬ, │СКРИЛИСЬ, НАЧЕ ВЕСЕЛКА НА СТ│НУ ВПАЛА.
     ▓ ЦЕРКОВ БУЛО НА КОЖНОМУ РОЗ│.
     а  ЯК  ВОНИ ВИЙШЛИ  НА  ШИРОКИЙ МАЙДАН,  ДЕ  ЗБИРАЛИСЬ КУПЦ│ З  ДОРОГИМ
КРАМОМ, ТО  ПОБАЧИВ  п│ВНИК ЧОТИРЬОХ М│ДНИХ КОНЕЙ,  ПОЗЕЛЕН│ЛИХ В│Д ЧАСУ.  ▓
СТОЯЛИ ВОНИ НА ПАГОРБ│ НАД  ТОРЖИЩЕМ, НАЧЕ ЖИВ│. тАК│ ВОНИ БУЛИ ПРАВДИВ│, ЩО
НЕ ЗДАВАЛОСЬ, ЩО ВОНИ ЗАРАЗ П│ДУТЬ, А ЗДАВАЛОСЬ, ЩО ВОНИ  ВЖЕ ЙДУТЬ,  Т│ЛЬКИ
ЦОКОТУ НЕ ЧУТИ. мАЛИЙ В│Д ЗАХВАТУ ЗАПЛЕСКАВ У ДОЛОН│.
     -  тИ-Х-ХО!  -  зАСИЧАВ  ДЯДЬКО,  ШАРПАЮЧИ  ЙОГО  ЗА  РУКАВ.  вЖЕ  ВОНИ
П│ДСТУПАЛИ  ДО  ВОР│Т,  ЩО  В ТРЕТ│Й  ОБОРОНН│Й  СТ│Н│  М│СТА, ЗА ЯКОЮ  БУЛА
кИ┐ВСЬКА ГОРА З УС│МА КНЯЗ│ВСЬКИМИ ПАЛАЦАМИ ТА ЦЕРКВОЮ бОГОРОДИЦ│.
     кОЛИ ДО НИХ П│ДСТУПИВ ПОПИН.
     дОВГОВОЛОСИЙ,  ЧОРНОБОРОДИЙ  │  ДУЖЕ  СМАГЛЯВИЙ  ПОПИН  Н│С   НА  РУКАХ
ЗДОРОВЕННУ СТЕРЛЯДИНУ.
     в│Н РОЗПИТАВ РОДИЧ│В ПРО ┐ХН│ ТУРБОТИ.
     дЯДЬКО п│ВЕНЬ │ НЕБ│Ж ПОСП│ШИЛИ ЗА НИМ. дЯДЬКО п│ВЕНЬ  У ПОКЛОН│ НИЗЬКО
СХИЛИВСЯ │ ПОПРОХАВ.
     - оТЧЕ! дАВАЙ Я ТОБ│ РИБУ ПОНЕСУ.
     - я САМ, САМ, - В│ДТРУТИВ ЙОГО ПОПИН. - а ЩО В КОРОБ│?
     - в│СК НА СВ│ЧКИ.  мЕД  У ГЛЕКАХ. ▓ ГОРНОСТА║В│ ТА КУН'┐ ШКУРКИ.  цЕ НА
ЦЕРКВУ, БО В МЕНЕ Н│ СР│БЛА, Н│ ЗЛАТА НЕМА║.
     - а ЧОГО ПРОСИШ?
     - щОБ МЕНЕ СЛУХАЛИ ХОЛОПИ НА  БУДОВ│ ХРАМУ, ЩОБ КОН│ БУЛИ  ЗДОРОВ│, ЩОБ
ГОРОДНИК БУВ ДО МЕНЕ ЛАСКАВИЙ, ЩОБ  Я БОЯРИНУ БОРГ В│ДДАВ, ЩОБ  лЯХ │ н│МЕЦЬ
НЕ ВТЕКЛИ, ЩОБ У МЕНЕ БУВ ДОБРИЙ К│НЬ, │ ЩОБ МЕНЕ КНЯЗЬ НА СЛУЖБУ ВЗЯВ...
     чОРНОВИДИЙ ПОПИН УВАЖНО Й НАЧЕ СП│ВЧУВАЮЧИ, ЯК  ОТО ДОРОСЛ│, ПОБЛАЖЛИВО
СЛУХАВ ДИТЯЧ│ ЗАБАГАНКИ.
     -  бАГАТОСЛ│В'Я МАРНЕ. тРЕБА ПРОСИТИ, ЩОБ бОГОРОДИЦЯ ВИБАЧИЛА ТОБ│ ТВО┐
ГР│ХИ │ ПОМОГЛА ТОБ│  │ ЗАХИСТИЛА  ТЕБЕ  ПО  ВС│ ДН│. мОЛИТИСЬ ТРЕБА ЩИРО, З
В│РОЮ │ БЕЗ СУМН│ВУ, З ПОВНОЮ ПОКОРОЮ. мОЛИТИСЬ ТРЕБА ЗАВЖДИ │ ЗА НАТХНЕННЯМ
сВЯТОГО дУХА. аМ│НЬ!
     дЯДЬКО ВИТЯГ ГЛЕК МЕДУ З КОРОБА │ ПРОСТЯГНУВ ПОПИНОВ│.
     -  дЯКУЮ, СИНУ М│Й!  я СОЛОДКОГО НЕ  ВЖИВАЮ. нЕСИ ВСЕ  В  ХРАМ │ В│ДДАЙ
ОТЦЕВ│ сИМЕОНУ. ▓ ЩИРО ПОМОЛИСЬ, │ ТОБ│ ПОЩАСТИТЬ. ▓Д│ТЬ!
     ▓  П│П  ПЕРЕХРЕСТИВ  │  П│ДШТОВХНУВ  НА  ШЛЯХ,  ЩО  В│В  ДО  ВЕЛИЧНОГО,
МОГУТНЬОГО ХРАМУ.
     мАЛИЙ  СТУПИВ  ДО  ХРАМУ,  ВИСОКО  ЗВ│ВШИ   ВГОРУ   ОЧ│  │  НАМАГАЮЧИСЬ
РОЗДИВИТИСЬ В│ЗЕРУНКИ НАД В│КНАМИ НЕЙМОВ│РНО┐ ВЕЛИЧИНИ.
     аЛЕ ТАК  СТАЛОСЬ, ЧИ КОРЧ З НИМ  ПРИЧИНИВСЯ, ЧИ В│Д ХВИЛЮВАННЯ, ЩО ЙОГО
НОГА НА ГЛАДЕНЬКОМУ КАМЕН│ СП│ТКНУЛАСЬ, ПЕРЕЧЕПИЛАСЬ,  АЛЕ В│Н ЛЕДЬ-ЛЕДЬ  НЕ
ВПАВ,  ▓  ТОД│ ГЛЯНУВ  УНИЗ.  ▓  ПОБАЧИВ - ОБАБ│Ч  ЧИСТО┐,  МЕТЕНО┐, МОЩЕНО┐
БРИЛАМИ СВ│ТЛОГО  КАМЕНЮ  ДОРОГИ СИД│ЛИ  Й СТОЯЛИ  СТРАШН│ ПОТВОРИ. лЮДИ БЕЗ
РУК, ЛЮДИ БЕЗ Н│Г, ЛЮДИ БЕЗ ОЧЕЙ, ЛЮДИ БЕЗ ВУХ, ЛЮДИ З ОБТЯТИМИ НОСАМИ, ЛЮДИ
З ВИРАЗКАМИ НА  ПОКАЛ│ЧЕНИХ  К│НЦ│ВКАХ. гОРБАТ│, СОПЛИВ│, КЛИШОРУК│,  КРИВ│.
уС│ ВИСТАВЛЯЛИ НАВМИСНЕ, НА ОГЛЯД, СВО║ КАЛ│ЦТВО, НАЧЕ ДОРОГУ ПРИКРАСУ.
     вОНИ  ПРОТЯГЛИ ДО Х│ДНИКА  СВО┐ УВ│ЧН│ РУКИ,  ХВОРИМИ СМАЖНИМИ  ВУСТАМИ
БЛАГАЛИ, МОЛИЛИ, ВИМАГАЛИ ПОДАЯННЯ.
     - дЯДЬКУ, ХТО ВОНИ?! - сКРИКНУВ п│ВНИК, ВЧЕПИВШИСЬ У ДЯДЬКОВУ РУКУ.
     - х│БА НЕ БАЧИШ? сТАРЦ│. - бАЙДУЖЕ В│ДКАЗАВ ДЯДЬКО п│ВЕНЬ.
     - а ТИ КОЛИ ┐Х БАЧИВ?
     - бАЧУ ВПЕРШЕ, А ЧУВ БАГАТО.
     - а  Я ПРО ЦЕ В  СВО║МУ ЖИТТ│  Н│КОЛИ НЕ ЧУВ, А БАЧУ ВПЕРШЕ!  - лЕДЬ НЕ
КРИЧАВ п│ВНИК, З ОСТРАХОМ ПРИДИВЛЯЮЧИСЬ  ДО ЧУЖОГО ГОРЯ │ ВБОГОСТ│. - а ЧОГО
ВОНИ  ТАК│?! чОГО ВОНИ ТУТ СИДЯТЬ?! х│БА НЕМА║ КОМУ ┐Х ДОГЛЯДАТИ?! а ДЕ ┐ХН│
РОДИЧ│?! - нЕ ЗАСПОКОЮВАВСЯ п│ВНИК.
     - тИХО! - дЯДЬКО п│ВЕНЬ ШАРПОНУВ ЗА РУКУ ТАК, ЩО ЛЕДЬ КОРОБ  НЕ ЗЛЕТ│В.
- мОВЧИ! мИ ПЕРЕД ХРАМОМ.
     ▓ ПОЧАВ ХРЕСТИТИСЬ. п│ВНИК ЗА НИМ.
     дЯДЬКО п│ВЕНЬ СПИТАВ  У СЛУЖКИ ПРИ ДВЕРЯХ, КОМУ МОЖНА ЗАМОВИТИ МОЛИТВУ,
│ ТОЙ В│Д│СЛАВ ┐Х У Б│ЧНИЙ ПРОХ│Д.
     вОНИ  ЙШЛИ  МЕЖИ  СТОВП│В  КОЛЬОРОВИХ  КАМЕН│В.   нЕБАЧЕНИМ  Н│КОЛИ  ЩЕ
РОЗМА┐ТТЯМ ВИБЛИСКУВАЛИ МОЗА┐ЧН│ В│ЗЕРУНКИ.
     пОПИН,  ЩО ЗВАВСЯ сИМЕОН, БУВ ШИРОКОПЛЕЧИЙ  М│ЦНИЙ ЧОЛОВ│К, З ДОВГИМ  │
М'ЯКИМ, ЯК У Д│ВЧИНИ, ВОЛОССЯМ, ПРИВ│ТНО ЗУСТР│В п│ВНЯ.
     - дОБРЕ ЧИНИШ, СИНУ М│Й, ЩО  ПРИЙШОВ ДО НАШОГО ХРАМУ. оСОБЛИВО РАД│СНО,
ЩО ТИ  З ДРЕВЛЯНСЬКИХ ПУЩ. а ТАМ У ВАС ЩЕ ПРЕБАГАТО ПОГАНСТВА ТА ВОЛХОВАННЯ.
дОБРЕ, ЩО  ТЕБЕ гОСПОДЬ СПОДОБИВ, вС│ ТВО┐ ПОБАЖАННЯ  ВИПОВНЯТЬСЯ.  нАД│ЙСЯ!
мОЛИСЬ! ▓ НАБЕРИСЬ ТЕРП│ННЯ.
     мАЛИЙ  │ РОТА НЕ РОЗОРИВ,  АЛЕ ПИТАННЯ, ЯК │ ПЕРЕД ТИМ,  ЙОГО МУЧИЛИ. а
ГОЛОСИ ГУГНЯВ│, ХРИПК│, БЛАГАННЯ ПРО МИЛОСТИНЮ ЗАБИВАЛИ АНГЕЛЬСЬКИЙ СП│В  НА
ХОРАХ. сП│ВАЛИ дАВИДОВ│ ПСАЛМИ.
     оН │ КАЛУГЕР У СР│БНИХ РИЗАХ.
     в│Н ДИВИВСЯ │ НЕ БАЧИВ СР│БНОГО ГАПТУВАННЯ НА  ЗАМОРСЬКИХ ОКСАМИТАХ, ЩО
ПРИКРИВАЛИ БОЯРСЬК│ ТА КНЯЖ│ Т│ЛА.
     ▓ ЩЕ ЙОГО МУЧИЛО - А ЧОМУ ЦИХ СТРАШНИХ КАЛ│ЧНИХ ЛЮДЕЙ ПУСТИЛИ П│Д ДВЕР│
НАЙКРАСИВ│ШОГО ХРАМУ.
     п│ВНИК  ПРИМОСТИВСЯ П│Д СТ│НУ  ПОРУЧ ДЯДЬКА.  дЯДЬКО РЕВНО  МОЛИВСЯ,  А
ХЛОПЧИК ВСЕ ПОРИВАВСЯ НАЗОВН│, ДО УБОГИХ.
     хРАМ  НАПОВНИВСЯ ЛЮДЬМИ ВЩЕРТЬ. ▓  ВСЕ ТО БУЛИ  НЕ ПРОСТ│,  С│Р│, А ВСЕ
БОЯРИ, КНЯЗ│, ГРИДН│, ДРУЖИННИКИ.
     нА ХОРИ П│ДНЯЛАСЬ │ ВСЯ РОДИНА ВЕЛИКОГО КНЯЗЯ.
     тА   МАЛОГО   ХЛОПЦЯ   ЦЕ  ЗАРАЗ  НЕ   ДУЖЕ  Ц│КАВИЛО,   ХОЧА  В│Н  ВСЕ
ЗАПАМ'ЯТОВУВАВ, САМ ТОГО НЕ УСВ│ДОМЛЮЮЧИ.
     ▓ КОЛИ ВСЕРЕДИН│,  В ХРАМ│ СП│ВАЛИ ПСАЛМИ, │ ВГОР│, НА  ХОРАХ, │ ВНИЗУ,
МАЛИЙ ПОТИХУ В│ДСТУПАЮЧИ, РАЧКУЮЧИ ПОЛИШИВ ХРАМ.
     п│ДСТУПИВ ДО УБОГИХ.
     хТО З  НИХ МОЛИВСЯ, ГУГНЯВЛЯЧИ Т│ САМ│ ПСАЛМИ,  ЩО СП│ВАЛИ В ХРАМ│. хТО
КУНЯВ,  ХТО ЖУВАВ, ПЕРЕКОЧУВАВ БЕЗЗУБИМИ ЯСНАМИ ЯКУСЬ ПОЖИВУ. хТО ПОДАЛ│ В│Д
Х│ДНИКА, Т│ КОЛУПАЛИСЯ В ЛАХАХ, НУЖ│ ШУКАЛИ.
     хЛОПЧИК  П│Д│ЙШОВ  ДО  НАЙБЛИЖЧОГО  БЕЗНОГОГО   ЧОЛОВ│КА  │З  ЗАСОХЛОЮ,
ВИЛАМАНОЮ Л│ВИЦЕЮ.
     - чОГО З  ТОБОЮ ОТАКЕ СТАЛОСЯ?  - сПИТАВ ПО ДОВГ│Й МОВЧАНЦ│ ХЛОПЧИК, БО
БУЛО НЕ СИЛА СТОЯТИ НАД ЛЮДИНОЮ │ МОВЧАТИ.
     - бОГ ПОКАРАВ, - ПОХМУРО В│ДПОВ│В ЧОЛОВ│К, СТРУШУЮЧИ МОГУТН│МИ ПЛЕЧИМА.
- в БОЮ НА лЕТ│ З ПЕЧЕН│ГАМИ. в│ДСТУПИВСЯ БОГ В│Д МЕНЕ ЗА МО┐ ГР│ХИ │ В│ДДАВ
П│Д УДАРИ ПОГАН. пОС│КЛИ МЕНЕ ШАБЛЯМИ, ПОГНУЛИ СТР│ЛАМИ.
     дАЛ│ ЗАПИТАВ У СУС│ДА З ОБР│ЗАНИМ НОСОМ │ З ОДНИМ ОКОМ.
     - а З ТОБОЮ ЩО, ЧОЛОВ│ЧЕ, СТАЛОСЯ?
     - бОГ ПОКАРАВ,
     - х│БА  МОЖЕ бОГ ОБР│ЗАТИ  ВУХА │ НОСА, │  ОКО ВИКОЛОТИ?!  - нЕ  ВГАВАВ
МАЛИЙ.
     -  дУРНЮ  ТИ!  бОГ  МЕНЕ  ВИДАВ У  РУКИ  ГРЕКАМ!  вОНИ МЕНЕ ПОЛОНИЛИ  │
СКАЛ│ЧИЛИ...
     - ▓ ТЕБЕ бОГ ПОКАРАВ? - сПИТАВ ГОРБАТОГО КЛИШОРУКОГО СУС│ДА.
     тОЙ  П│ДНЯВ  ГОСТРЕ  П│ДБОР│ДДЯ МЕЖИ  КРИВИМИ  ПЛЕЧИМА.  ▓  З  ГОРД│СТЮ
ПОВ│ДОМИВ:
     - мЕНЕ  НЕ ПОКАРАВ. в│Н  ПОКАРАВ  МО┐Х БАТЬК│В.  а МЕНЕ  БОГ  В│ДЗНАЧИВ
БЛАГОДАТТЮ.  бО ХТО МУЧА║ТЬСЯ ПРИ ЖИТТ│, ТОЙ ПО СМЕРТ│ ПОТРАПЛЯ║  В  ЦАРСТВО
НЕБЕСНЕ.
     -  а  ТЕБЕ ЗА ЩО  бОГ  ПОКАРАВ? -  п│ДСТУПИВ  п│ВНИК  ДО  ЧОРНОБОРОДОГО
ШИРОКОПЛЕЧОГО КРАСЕНЯ, ЩО ВИКЛАВ НА КОЛ│НА БЕЗПАЛ│ КУЛЬТ│ РУК.
     чОРНОБРИВИЙ ПОСМ│ХНУВСЯ.
     - зВ│ДК│ЛЬ  Я ЗНАЮ?  аРКАНОМ МЕН│ ПЕЧЕН│ГИ РУКИ СКРУТИЛИ. вНОЧ│ Я ВТ│К.
тА РУКИ ПОПУХЛИ, ПОТ│М ЗАГНИЛИ ПАЛЬЦ│. тЕПЕР ОТ! - в│Н П│ДН│С ДО п│ВНИКОВОГО
ЛИЦЯ КУЛЬТ│. сОЛОДКИЙ СМОР│Д ШПИГОНУВ ХЛОПЧИКОВ│ В Н│ЗДР│.
     хЛОПЧИК  │ШОВ УЗДОВЖ Х│ДНИКА │  ВСЕ ПИТАВ, ПИТАВ.  а ЙОМУ  В│ДПОВ│ДАЛИ:
"бОГ ПОКАРАВ... пЕЧЕН│ГИ ПОЛОНИЛИ... бОГ ПОКАРАВ... бОЯРИН МОРДУВАВ...  лЯХИ
ПОЛОНИЛИ... бОГ ПОКАРАВ... гРЕКИ ОСЛ│ПИЛИ... пОШЕСТЬ НАПАЛА..."
     пОТ│М  ПОЧАЛИ │З  ХРАМУ ВИХОДИТИ Л│ПШ│ ЛЮДИ,  │ ЖЕБРАКИ  ПОКИНУЛИ ВСЯК│
РОЗМОВИ.
     а ЗАВЕЛИ СВО║ СКИГЛЕННЯ │ ПРОХАННЯ МИЛОСТИН│.
     дЯДЬКО п│ВЕНЬ П│СЛЯ СЛУЖБИ ВИЙШОВ, АЖ СВ│ТИВСЯ В│Д ЩАСТЯ.
     п│ВНИК ТАКИМ ЙОГО Н│ РАЗУ НЕ БАЧИВ.
     в│Н НАВ│ТЬ ЙОГО НЕ ВИЛАЯВ, ЩО ЗНИК │З ХРАМУ ДО К│НЦЯ СЛУЖБИ.
     лИШЕ  ЗА  ПЕРШОЮ   БРАМОЮ  ДЯДЬКО  НАДЯГ  СВОГО  ГОСТРОВЕРХОГО  КОВПАКА
ПОВСТЯНОГО.
     - п│ВНИКУ, п│ВНИКУ! я В│ДЧУВАЮ, Я ЗНАЮ, бОГОРОДИЦЯ МЕН│ ДОПОМОЖЕ! - в│Н
ЗНОВ ЗНЯВ ШАПКУ │ ШИРОКО ПЕРЕХРЕСТИВСЯ...
     в│ДДАЮЧИ  п│ВНЕВ│  ЗБРОЮ  ТА  ЗВ│ЛЬНЯЮЧИ  │З  САРАЮ  БРАНЦ│В,  ГОРОДНИК
СМ│ЯВСЯ.
     - нУ Й ВИГАДАВ ТИ, п│ВНЮ! з ТЕБЕ ВИЙШОВ БИ  ДОБРИЙ ВОРОТАР ЧИ ВАРТ│ВНИК
ПРИ ПОРУБ│. тРЕБА БУДЕ ВО║ВОД│ СКАЗАТИ!..
     кОЛИ ВОНИ ВС│ - ДЯДЬКО, НЕБ│Ж ТА  ПОЛОНЕНИКИ  ПРИЙШЛИ ДО │СТОБКИ, ХТОСЬ
│З ХОЛОП│В СПИТАВ ГЛУЗЛИВО:
     - нУ, ЯК ТАМ У ГОРОДНИКА? пРОХОЛОДНО │ ПРОГОЛОДНО БУЛО У СТАЙН│?
     - нЕ БУЛО ЖАРКО... ж│НКА  ДАТИ ТЕПЛИЙ Б│ЛИЙ ХЛ│Б...  гОРОДНИК ДАТИ ПИТИ
МЕД │З ХМЕЛЕМ...
     нУ, А лЯХ ЗАТЯТО МОВЧАВ.
     п│СЛЯ ОБ│ДУ ДЯДЬКО З бУДОМ, тАЛЬЦЕМ │ ПОЛОНЕНИКАМИ ПОГНАВ КОНЕЙ ПАСТИ.
     а п│ВНИК ЛИШИВСЯ В │СТОБЦ│ ПРИБИРАТИ.
     аЛЕ ВЕСЬ ЧАС ДУМАВ ПРО КАЛ│К-ЖЕБРАК│В.
     ▓  СТРАХ  ХВИЛЯМИ НАПЛИВАВ НА НЬОГО, │ЦО В│Н П│ШОВ ДО СХ│ДНОГО КУТА, ДЕ
ДЯДЬКО ПОВ│СИВ ГЛИНЯНОГО  бОГА  │З СЯЙВОМ  НАВКОЛО ГОЛОВИ, │ ПОЧАВ МОЛИТИСЬ,
ЩОБ бОГ БУВ ЛАСКАВИЙ ДО ТИХ  КАЛ│К-Б│ДАК│В.  щОБ Н│КОЛИ бОГ НЕ ПОКАРАВ ЙОГО,
НЕ В│ДСТУПИВСЯ В│Д НЬОГО │ НЕ ЗРОБИВ ЙОГО ЖЕБРАКОМ.
     кОЛИ  п│ВНИК ПОМОЛИВСЯ ПЕРЕД  бОГОМ, ВИЛ│ПЛЕНИМ  НА ГЛИНЯН│Й  ДОЩЕЧЦ│ │
РОЗФАРБОВАНИМ ЯСКРАВИМИ ФАРБАМИ, ЙОМУ СТАЛО ЛЕГШЕ.
     ▓ В│Н СТРАШЕННО ЗРАД│В, БО ЗРОЗУМ│В, ЩО бОГ ЙОГО ПОЧУВ...
     вЕСЕЛИЙ,  ЩАСЛИВИЙ, В│Н ПОБ│Г НА ПОЛЮВАННЯ  - ТРЕБА  ГОДУВАТИ  ЯСТРУБА.
щОСЬ ПОЧИНАВ ЯСТРУБ ЗАНЕПАДАТИ.

III. хода
     тА  У  В│ВТОРОК,  КОЛИ  п│ВНИК  ЗНОВ ЛИШИВСЯ НА Ц│ЛИЙ ДЕНЬ  В │СТОБЦ│ │
РОЗМ│ШУВАВ В│ВСЯНУ КАШУ КЛЕНОВОЮ КОПИСТКОЮ,  рЕП'ЯХ  ЗАГАРЧАВ. цЕ  ВЖЕ  БУЛО
ЩОСЬ НАДЗВИЧАЙНЕ.
     вИЗИРНУВ НА ПОДВ│Р'Я │ ВГЛЕД│В ДИВНОГО ЧОЛОВ│КА, ВИ Т│ЛЬКИ  СОБ│ УЯВ│ТЬ
- У ШК│РЯНИХ ШТАНЯХ. нА ПАЛИЦ│ ЧЕРЕЗ ПЛЕЧЕ В│Н Н│С Ц│ЛУ  НИЗКУ ПЕРЕП│ЛОК. зА
НИМ ПОСП│ШАЛИ ДВА СОБАКИ  Б│Л│ ТА СТРОКАТЕ,  ЧОРНЕ З Б│ЛИМ, ПОРОСЯ. оЦЕ  ТАК
ДИВО.
     хЛОПЧИК ВИБ│Г ДО ДОРОГИ Й ПРИВ│ТАВСЯ З ЧОЛОВ│КОМ. тОЙ СПИНИВСЯ │ СПЕРСЯ
НА КОРОТКУ ДАРДУ.
     - пОРОСЯ СПОДОБАЛОСЬ?
     - аВЖЕ. тАКОГО НЕ БАЧИВ.
     чОМУСЬ п│ВНИК В│ДЧУВ, ЩО  ЙОМУ ЗОВС│М БАЙДУЖИЙ ЖОВТООКИЙ  ЯСТРУБ. хИЖАК
ПОСТУПОВО  П│ДУПАДАВ │ НАБЛИЖАВСЯ ДО ЗАГИБЕЛ│. п│Р'Я ПОЛАМАНЕ НА К│НЦЯХ, БЕЗ
ПОЛИСКУ.  гОДИНАМИ  ПТАХ СИД│В НЕПОРУШНО, ХВОРОБЛИВО НАСТАВИВШИ  П│Р'Я.  бЕЗ
ЛЕТУ, БЕЗ СВ│ЖО┐ КРОВ│ ХИЖИЙ ПТАХ ГИНЕ. цЕ ВС│М В│ДОМО,
     - дАВАЙ ЗАМ│НЯ║МОСЬ НА ПОРОСЯ.
     - а ЩО ТИ НА ОБМ│Н МА║Ш? - ЯК Р│ВНИЙ У Р│ВНОГО СПИТАВ МИСЛИВЕЦЬ.
     - дОБРОГО ЯСТРУБА. оТАКЕННОГО! яК ОРЕЛ! тИ ЩЕ ТАКОГО НЕ БАЧИВ.
     -  хЕ-ХЕ! оЦЕ Я │ НЕ  БАЧИВ -  РОЗВЕСЕЛИВСЯ МИСЛИВЕЦЬ.  тА  КОЛИ п│ВНИК
ПРИТЯГ КЛ│ТКУ З КРИЛАТИМ БРАНЦЕМ, В│Н Т│ЛЬКИ Й ВИМОВИВ:
     - оГО.
     ▓ ЗРАЗУ Ж ПОГОДИВСЯ ЗАМ│НЯТИ НА ПОРОСЯ.
     бЕЗ  СУМН│ВУ, МИСЛИВЕЦЬ  БУВ ЛЮДИНОЮ ЩИРОЮ  │ В│ДДАВ  п│ВНИКУ ПОРОСЯ  З
ПОВ│ДЦЕМ,  ЩОБ  НЕ  ВТЕКЛО,  П'ЯТЬ ПЕРЕП│ЛОК │  НОЖИК З  К│СТЯНОЮ  МЕРЕЖАНОЮ
РУЧКОЮ.
     кОЛИ ВВЕЧЕР│ ПРИГНАЛИ КОНЕЙ, ДЯДЬКО ЗРАЗУ Ж СПИТАВ:
     - дЕ ЯСТРУБ?
     а ПЕРЕД ТИМ, СК│ЛЬКИ ВЖЕ  БУЛИ ДН│В У кИ║В│,  НАЧЕ Й НЕ ПОМ│ЧАВ ПТАХА │
ТЕ, ЯК В│Н ЗАНЕПАДА║.
     хОЛОНУЧИ  В│Д СТРАХУ,  ЩО  ВЧИНИВ  БЕЗ  ДЯДЬКОВОГО  ДОЗВОЛУ │  НЕ  СТАВ
СПРАВДОВУВАТИСЬ, ПРОСТО В│ДПОВ│В:
     - зМ│НЯВ НА СТРОКАТЕ ПОРОСЯ.
     - а ЦЕ? - кИВНУВ ДЯДЬКО НА НОЖА ПРИ ОЧКУР│.
     - ▓ ЦЕ ЗА ЯСТРУБА. ▓ ЩЕ ПЕРЕП│ЛОК ДАВ. я ТОБ│ З КАШЕЮ ЗВАРИВ.
     нА МИТЬ ДЯДЬКО НАСУПИВСЯ, ТА ЗРАЗУ Ж МАХНУВ РУКОЮ.
     -  шКОДА. хОТ│В НА пОД│ЛЬСЬКОМУ ТОРЖИЩ│ ПРОДАТИ. пОСП│ШИВ  ТИ, п│ВНИКУ.
мИ ДОБРУ МОНЕТУ ВТРАТИЛИ...
     пОРОСЯ ВИЯВИЛОСЬ  НАВДИВОВИЖ ВЕСЕЛЕ  │,  НЕ ДИВЛЯЧИСЬ НА СВО║  СВИНСЬКЕ
ПОХОДЖЕННЯ, ОХАЙНЕ. ▓ ОДНУ ДИВНУ ЗД│БН│СТЬ  ВИЯВИВ ХЛОПЧИК У ПОРОСЯТИ - ВОНО
МАЛО НЕЗГ│РШИЙ НЮХ, Н│Ж рЕП'ЯХ.
     в│Н ЦЕ ПОМ│ТИВ ПРИ ТАК│М ВИПАДКУ.
     яКОСЬ МАЛИЙ  РОЗМОЧУВАВ,  ЗА НАКАЗОМ  ДЯДЬКА,  ШМАТ  ВОЛЯЧО┐  ШК│РИ ДЛЯ
ЛАГОДЖЕННЯ ЗБРУ┐.
     в│Н  ПОКЛАВ ┐┐  У  ТРАВУ  │ НАКАЗАВ  рЕП'ЯХУ В│ДНЕСТИ ДО │СТОБКИ.  тАК,
ЗАРАДИ ЗАБАВИ. ▓ ПЕС ПОВОЛОЧИВ ШК│РУ НЕ СТЕЖКОЮ, А ПРОСТО ВГОРУ, ПО СХИЛУ.
     а  ПОРОСЯ  ПРИПНУВ  ДО  Л│ЩИНОВОГО  КУЩА,  КОЛИ СПУСКАВСЯ  З ЦЕБРОМ  ДО
ДЖЕРЕЛА.
     з ПОВНИМ ВЖЕ ЦЕБРОМ  п│ВНИК П│ДНЯВСЯ  ДО  ПОРОСЯТИ,  В│ДВ'ЯЗАВ  ЙОГО  │
ПОПРЯМУВАВ ДО СТЕЖКИ.
     тА ПОРОСЯ ЗАРОХКАЛО, ЗАМЕТУШИЛОСЯ │ ПОТЯГЛО ХЛОПЧИКА ВГОРУ  ПО СХИЛУ. ▓
П'ЯТАЧКОМ НИШПОРИЛО  ПО  ТРАВ│, ПРИНЮХУВАЛОСЬ,  НАЧЕ ШУКАЛО СЛ│ДИ рЕП'ЯХА. ▓
ТАКИ ПОВЕЛО ДО │СТОБКИ ТОЧНО ПО рЕП'ЯХОВИХ СЛ│ДАХ.
     тОД│ МАЛИЙ НАМОЧИВ ГАНЧ│РКУ РЕШТКАМИ ЖИТНЬОГО КИС│ЛЮ │ ПОТЯГАВ ГАНЧ│РКУ
ПОДВ│Р'ЯМ, А ПОТ│М ЗАКОПАВ У П│СОК.
     а РЕШТКИ КИС│ЛЯ НА ПАЛЬЦ│ ДАВ ПОНЮХАТИ ПОРОСЯТ│.
     пОРОСЯ  КУВ│КНУЛО  │  КИНУЛОСЯ ПОДВ│Р'ЯМ Б│ГАТИ  │  НЮХТИТИ ЗЕМЛЮ, ПОКИ
В│ДНАЙШЛО М│СЦЕ СХОВАНКИ.
     ▓ ПОРОСЯ В│Н НАЗВАВ хОДОЮ. яК ОТО В СТАР│Й ЗАГАДЦ│:
     хОДА ХОДИТЬ,
     вИСА ВИСИТЬ.
     вИСА ВПАЛА,
     хОДА З'┐ЛА!
     з ЧАСОМ п│ВНИК ЗАУВАЖИВ, ЩО хОДА ТАКОЖ,  ЯК │  рЕП'ЯХ,  ВИКОНУ║ НАКАЗИ:
"сТ│Й. лЕЖИ. в│ЗЬМИ..."
     аЛЕ ЧАСОМ  НА  ПОРОСЯ НАПАДАЛИ ТАК│  ВЕСЕЛОЩ│, ЩО ВОНО  СТАВАЛО  ПРОСТО
СКАЖЕНЕ, РОЗБИШАКУВАЛО, ЯК Т│ЛЬКИ МОГЛО.
     дОБРЕ, ЯКЩО ЦЕ ТРАПЛЯЛОСЯ Б│ЛЯ │СТОБКИ, АБО ДЕСЬ НА ВИГОН│...
     зОВС│М │НШЕ, КОЛИ ЦЕ НАХОДИЛО НА ПОРОСЯ В М│СТ│.
     гОРОДНИК  НА  ТОЙ   ЧАС  ПРИСТАВИВ  ДЯДЬКА  п│ВНЯ  НА  ПОДВ│Р'Я  БУДОВИ
сОФ│ЙСЬКОГО СОБОРУ.
     дОБРИЙ ГОСТРОВЕРХИЙ ПАРКАН З УС│Х БОК│В ОГОРОДЖУВАВ ВЕЛИЧЕЗНУ БУДОВУ.
     а ВСЕРЕДИН│ ОГОРОЖ│ │ П│ДНЕВ│ЛЬН│ ХОЛОПИ, │ В│ЛЬН│ СМЕРДИ, │  ЗАПРОШЕН│
МАЙСТРИ-МУЛЯР│ В│Д ЗОР│ ДО ЗОР│ НЕВТОМНО ЗВОДИЛИ БУДОВУ.
     х│БА ЩО  ТРОХИ  ВИПАДАЛО  ┐М  ПОДР│МАТИ П│СЛЯ  ОБ│ДУ, ПОКИ ГОДУВАЛИ  ТА
ПЕРЕПРЯГАЛИ КОНЕЙ.
     оТУТ  ЗВОДИЛИСЬ РОЖЕВ│  МУРИ МАЙБУТНЬОГО НАЙБ│ЛЬШОГО СОБОРУ, А  НАВКОЛО
НИХ КИП│ЛА НАПРУЖЕНА ПРАЦЯ БАГАТЬОХ СОТЕНЬ ЛЮДЕЙ.
     тАКЕ Ж ПОЛЧИЩЕ ЛЮДЕЙ, ЩО ТОВКЛИСЬ  Б│ЛЯ МУР│В НА П│ДМОСТИНАХ, П│ДВОЗИЛО
ВСЕ ПОТР│БНЕ  ДЛЯ  БУДОВИ.  цЕ БУЛИ  │ ДОШКИ  ДЛЯ  ОПАЛУБОК,  │  НАЙР│ВН│Ш│,
НАЙКРАЩ│ СТОВБУРИ ДУБОВ│, ВИСТОЯН│ НЕ ОДИН Р│К.
     вОЗИ  ДЗВ│НКО┐  РОЖЕВО┐,  ЖОВТО┐ ТА ЧЕРВОНО┐  ЦЕГЛИ-ПЛИНФИ, ЩО  СКОР│ШЕ
НАГАДУВАЛА   КОРОТК│  ТОВСТ│   ДОШКИ,   ДИКЕ  КАМ│ННЯ,   БРИЛИ  П│СКОВИКУ  │
ТЕМНОВИШНЕВОГО ШИФЕРУ.
     зВОЗИЛИ  НА  ПОДВ│Р'Я │ ПЕРЕПАЛЕН│ БРИЛИ ВАПНЯКУ, ТРОЩИЛИ ┐Х МОЛОТАМИ │
СКИДАЛИ У ВОДУ В  ДОВГ│ ГЛИБОК│ ЯМИ. шИП│ЛА, КИП│ЛА, ВИРУВАЛА  Б│ЛА ВОДА,  │
НАД ЯМАМИ КЛУБОЧИЛАСЬ МОЛОЧНО-Б│ЛА ПАРА.
     щЕ ПРИВОЗИЛИ  ВОЗИ  ПЕРЕПАЛЕНО┐  БИТО┐ ЦЕГЛИ  -  ┐┐ ДОДАВАЛИ ДО РОЗЧИНУ
ВАПНА.
     нЕ ВСЯ  ПЛИНФА БУЛА ПРИВ│ЗНА нА П│ВН│Ч В│Д МУР│В МАЙБУТНЬОГО ХРАМУ КОН│
│ ЛЮДИ М│СИЛИ ГЛИНУ ДЛЯ ЦЕГЛИ. хОЛОПИ НОСИЛИ ВИРОБЛЕНУ ГЛИНУ ЦЕГЛЯРАМ, А  Т│
ВЖЕ  ЗАПРАВЛЯЛИ ГЛИНУ В  ДЕРЕВ'ЯН│ ФОРМИ,  ВИР│ВНЮВАЛИ ДОЩЕЧКАМИ-ПРАВИЛКАМИ,
ПОСИПАЛИ Б│ЛИМ ВИС│ЯНИМ П│СКОМ. ▓ ШВИДКИМ, В│ДПРАЦЬОВАНИМ ПОРУХОМ ПЕРЕКИДАЛИ
ФОРМУ НА ВИР│ВНЯНУ ЗЕМЛЮ. тАКЕ СПРАВЖН║ ЦЕГЛЯНЕ  ПОЛЕ РОЗЛЯГЛОСЯ ЗА БУДОВОЮ.
цЕГЛА НА ЗЕМЛ│ П│ДСИХАЛА, ТВЕРД│ЛА, │ ВЖЕ ЗАТВЕРД│ЛУ ┐┐ ЗАКЛАДАЛИ В ГОНЧАРНУ
П│Ч.  зА  ПЕЧАМИ  БУЛИ  ГОНЧАРН│  МАЙСТЕРН│ ТА СКЛОДУВН│. тАМ РОБИЛИ ПОСУД │
ГЛЕЧИКИ-ГОЛОСНИКИ, ЩОБ ПОТ│М  ЗАМУРУВАТИ  ┐Х У СТ│НИ │  ЩОБ ВОНИ  ПОСИЛЮВАЛИ
ЛЮДСЬКИЙ ГОЛОС. ▓ НАДСИЛАЛИ ЙОГО У НАЙПОТА║МН│Ш│ ЗАКАПЕЛКИ БУДОВИ.
     сКЛОДУВИ  ВАРИЛИ  КОЛЬОРОВЕ  СКЛО,  ВИГОТОВЛЯЛИ  СКЛО  │З  ЗОЛОТОМ  ДЛЯ
МАЙБУТН│Х  МОЗА┐К, │ ПРОСТО НЕПРОЗОРУ КОЛЬОРОВУ ПАСТУ  - СМАЛЬТУ. щЕ КАЗАЛИ,
ЩО ТАМ СКЛОДУВИ РОБИЛИ ПОСУД │ ПРИКРАСИ СКЛЯН│ - ПЕРСТЕНЬКИ ТА ОБРУЧКИ.
     оТОЖ, ГОРОДНИК ПОСТАВИВ ДЯДЬКА п│ВНЯ │ ЩЕ ДВОХ ХОЛОП│В ВОЗИТИ  П│СОК ДО
СКЛОДУВНО┐ МАЙСТЕРН│.
     тАЛЕЦЬ СИД│В З ПОВЕРЕДЖЕНОЮ НОГОЮ │ ГОТУВАВ ┐ЖУ. тОМУ ХЛОПЕЦЬ МАВ ЗМОГУ
│ ДО М│СТА П│ТИ, │ РОЗДИВЛЯТИСЬ НА ВСЕ, ЩО ТАМ Д│ЯЛОСЬ, СК│ЛЬКИ ДУША БАЖА║.
     дЯДЬКО БРАВ ЙОГО З СОБОЮ.  п│СОК КОПАЛИ  П│Д ГОРОЮ  ЗА бОРИЧЕВИМ тОКОМ.
тАМ ЖЕ, П│Д ГОРОЮ, ПРОС│ВАЛИ ЗРАЗУ ЧЕРЕЗ РЕШЕТО Б│ЛИЙ, ЯК СН│Г, П│СОК.
     щОРАЗУ ВОНИ ПРО┐ЗДИЛИ ПОВЗ М│ДНИХ КОНЕЙ НА бАБИН│М тОРЖКУ. зЛЕТ│ЛИ ВОНИ
НАД СТАРОВИННИМ ТОРЖИЩЕМ!
     а ЯК│  В│ЗЕРУНКИ ВИВЕДЕН│ НАВКОЛО В│КОН оЛЬЖИНОГО ПАЛАЦУ!  ▓ СМАРАГД ТА
ЗОЛОТО НА СХОДИНКАХ вОЛОДИМИРОВОГО.
     в ТАК│ ПОХОДИ п│ВНИК ЧАСОМ │ хОДУ З СОБОЮ НА ПОВ│ДЦ│ ТЯГАВ.
     нА  ПОДВ│Р'┐  сОФ│ЙСЬКО┐  БУДОВИ,  НА  ЗАХ│ДНОМУ  КРАЮ,  СТОЯВ  ВЕЛИКИЙ
ТРИЗРУБНИЙ БУДИНОК. тАМ СПИСУВАЛИ КНИГИ │ МАЛЮВАЛИ │КОНИ.
     оТОЖ, ДЯДЬКО З МАЛИМ ПРИВЕЗЛИ П│СОК ДЛЯ СКЛОДУВ│В.
     нА  ПОДВ│Р'Я сОФ│┐ ЗРАЗУ Ж ЗА НИМИ  ПРИ┐ХАЛИ  ВЕРШНИКИ  │ К│ЛЬКА  П│ШИХ
ПОГОНИЧ│В ПРИДИБАЛО. вС│ ОДЯГНЕН│ ПО-СТЕПОВОМУ.
     пОГОНИЧ│ ЗАТЯГЛИ НА ПОДВ│Р'Я БУДОВИ В'ЮЧНИХ КОШЛАТИХ ВЕРБЛЮД│В.
     яК  ПОТ│М  п│ВНИК  ДОВ│ДАВСЯ, ВОНИ  ПРИВЕЗЛИ  ЗЕМЛЯНУ  ЧЕРВОНУ ФАРБУ  З
ДАЛЕКОГО СТЕПОВОГО л│ВОБЕРЕЖЖЯ.
     в│Д СПОГЛЯДАННЯ ГОРБАТИХ КОШЛАТИХ ВЕЛЕТН│В п│ВНИКУ ДИХАННЯ ЗБИЛО.
     мАЛОГО НАЙБ│ЛЬШЕ ВРАЗИЛИ ГОРБИ. с│ДАЙ М│Ж НИХ  - │ С│ДЛА НЕ ТРЕБА!  шИЯ
ВИГНУТА, ЯК У ЛЕБЕДЯ. аЛЕ Ж ТОВСТЕННА │ М│ЦНА!
     тАКОМУ, ЯК п│ВНИК, МОЖНА Й У ВИГИН│ ШИ┐ ПРИМОСТИТИСЬ.
     в│Н СТОЯВ │ РОЗДИВЛЯВСЯ НА СТЕПОВИХ ДИВНИХ, ХИМЕРНИХ  ВЕЛЕТН│В, АЖ РОТА
РОЗКРИВШИ.
     нУ, Й  РУКУ З ПОВ│ДЦЕМ  ПОСЛАБИВ. ▓ НЕ ЗВЕРНУВ УВАГИ, ТАК ЗАХОПИВСЯ, ЩО
ПОВ│ДЕЦЬ ВИСМИКНУВСЯ │З ПАЛЬЦ│В.
     ▓ ПОСП│ШИВ НЕСТРИМНИЙ  хОДА ВПЕРЕД ТА ВПЕРЕД, БО ЙОГО  РОЖЕВИЙ П'ЯТАЧОК
ВЛОВИВ ЧУДОВИЙ КИСЛИЙ, ТАКИЙ СМАЧНИЙ ЗАПАХ  В│ВСЯНИХ ВИС│ВОК,  НАМАЗАНИХ  НА
ТЕЛЯЧУ  ШК│РУ. бО КУШН│РИ  ГОТУВАЛИ ДОРОГОЦ│ННИЙ МАТЕР│АЛ - ХАРАТЕЮ-ПЕРГАМЕН
ДЛЯ СПИСУВАННЯ КНИЖОК.
     рЕП'ЯХ,  В│ДТОД│, ЯК  п│ВНИК  ПРИДБАВ  хОДУ,  ПОВСЯКЧАС БУВ  ПОРУЧ  ПРИ
ПОРОСЯТ│. хОЧ ЙОГО │ ВИВЧИВ ДЛЯ ПОЛЮВАННЯ ДЯДЬКО п│ВЕНЬ, ТА ВСЕ Ж В│Н БУВ │З
ПОРОДИ  ПАСТУШИХ  СОБАК. тЕПЕР  ЙОМУ  БУЛО КОГО  ДОГЛЯДАТИ │ БЕРЕГТИ. рЕП'ЯХ
ЗАСТЕРЕЖЛИВО ГАВКОНУВ │ КИНУВСЯ ЗА хОДОЮ. а НЕСЛУХНЯНИЙ хОДА ПОБ│Г ПО ВОГК│Й
ПЛИНФ│. ▓ ДОБРЕ СЛ│ДИ РАТИЦЯМИ КАРБУВАВ ПО ГЛИН│, ЗА НИМ ПЕС ПОСТРИБАВ - ТЕЖ
СЛ│ДИ СТАВИВ.
     хЛОПЧИК, НЕ ТЯМЛЯЧИ СЕБЕ В│Д ЖАХУ, МОВ УВ│ СН│, ТЕЖ ПОБ│Г ПО ПЛИНФ│.
     зНАВ,  ЩО ЧИНИТЬ СТРАШНУ ШКОДУ, А ПРО ТЕ - НЕ М│Г  СПИНИТИСЬ. сТРИБАВ │
СТРИБАВ  ПО ПЛИНФ│. гОНИТВА ТРИВАЛА НЕДОВГО,  АЛЕ  хОДА,  рЕП'ЯХ  │  ХЛОПЧИК
ПОЗНАЧИЛИ ЧИМАЛО ЦЕГЛИН.
     дЯДЬКО  п│ВЕНЬ СТОЯВ  ПЕРЕД  МИТРОПОЛИЧИМ ЧОЛОВ│КОМ │  ПОК│РНО  ОПУСТИВ
ГОЛОВУ.
     йОМУ ПРОТЯГУВАВ  СЛУЖКА ТОГО ЧОЛОВ│КА ЦЕРКОВНОГО ДОЩЕЧКУ З  НАДРЯПАНИМИ
ПО ВОСКОВ│ ЗНАКАМИ.  сК│ЛЬКИ ПЛИНФ З│ПСУВАЛИ СЛ│ДАМИ хОДА, СК│ЛЬКИ рЕП'ЯХ, А
СК│ЛЬКИ НЕОБАЧНИЙ НЕБ│Ж, │ СК│ЛЬКИ ПЛИНФ РОЗВАЛЯЛА ВЕСЕЛА КОМПАН│Я. уСЕ БУЛО
СПИСАНО - ДО ║ДИНОГО СЛ│ДУ.
     - у ТЕБЕ ║ ГРОШ│ СПЛАТИТИ ЗБИТКИ?
     - нЕМА║. я БОЯРСЬКИЙ БОРЖНИК.
     - тОД│, КР│М КНЯЖОГО УРОКУ, ТИ ЩЕ В│ДРОБИШ ДВА ТИЖН│!
     - сПАСИБ│ ЗА  ЛАСКУ.  - дЯДЬКО НИЗЬКО,  НИЗЬКО ВКЛОНИВСЯ  МИТРОПОЛИЧОМУ
ЧОЛОВ│КОВ│, │ ЙОГО СЛУЖЦ│. нАБАГАТО НИЖЧЕ, Н│Ж ТРЕБА ┐М КЛАНЯТИСЬ.
     а МАЛИЙ  ЗНАВ, ЩО ДЯДЬКО ТАК НИЗЬКО КЛАНЯ║ТЬСЯ, ЩОБ НЕ БУЛО ВИДНО, ЯК У
НЬОГО  ПОБ│Л│ЛИ  СТИСНУТ│ ГУБИ.  ▓  ЩОБ  ЦЕЙ ПОС│ПАКА, НАГЛЯДАЧ  ЧОРТ│В,  НЕ
ПРИМ│ТИВ, ЯК ШАЛЕНОЮ ЛЮТТЮ НАЛИВА║ТЬСЯ ПОГЛЯД п│ВНЯ...
     дЯДЬКО ЛИШЕ ДВ│Ч│ ОПЕР│ЩИВ БАТОГОМ НЕБОЖА. кР│ЗЬ СТУЛЕН│ ЗУБИ ПРОЦ│ДИВ:
     -  б│ГОМ ДОДОМУ! тА НЕ ТРАПЛЯЙ  МЕН│  НА ОЧ│, ПОКИ НЕ В│Д│ЙДУ... пРОСТИ
МОЮ ГН│ВЛИВ│СТЬ, бОЖЕ! - ▓ В│Н ТРИЧ│ ШИРОКО ПЕРЕХРЕСТИВСЯ.
     мАЛИЙ Т│КАВ В│Д БУДОВИ ХРАМУ, НЕМОВ ЗА НИМ ГНАЛИСЯ ЧИ ВОВКИ, ЧИ БОЛОТН│
ДУХИ. а ПОВ│ДЕЦЬ  хОДИ СТИСКАВ │З ТАКОЮ НАПРУГОЮ, ЩО Н│ГТ│ ЗБ│Л│ЛИ. шК│РА НА
ПЛЕЧАХ │ СПИН│, РУКАХ ПАЛАЛА, МОВ ОБВАРЕНА ОКРОПОМ.
     в │СТОБЦ│ МАЛИЙ ДОПОМ│Г тАЛЬЦЮ КУХОВАРИТИ, ПОМИВ ПОСУД, НАНОСИВ ВОДУ...
▓ Т│ЛЬКИ ТОД│, КОЛИ ПОБАЧИВ, ЩО │З зОЛОТИХ ВОР│Т  ВИ┐ЗДЯТЬ ┐ХН│ КОН│, СХОПИВ
ТОРБУ  ТА Й ПОБ│Г НА  оБОЛОНЬ. тУДИ  МАЛИ  ВИГНАТИ КОНЕЙ бУДИЙ  ЩЕ Й ЧЕТВЕРО
┐ХН│Х ХОЛОП│В.
     зВИЧАЙНО, хОДУ В│Н ПОТЯГ ЗА СОБОЮ, │ рЕП'ЯХ З НИМИ ПОДАВСЯ.
     вЕЧ│Р ЗАПАДАВ  ШВИДКО, │ В ТЕРНИНАХ НА СХИЛАХ ПРОБУВАЛИ ГОЛОСИ СОЛОВ'┐.
вЖЕ  П│ДХОДИВ К│НЕЦЬ ┐ХН│Х СП│В│В, ВСЕ МЕНШЕ Й МЕНШЕ ЧУЛОСЯ СП│ВАК│В У СИН│Х
ГУСТИХ СУТ│НКАХ.
     мАЛИЙ ПРИВ'ЯЗАВ ДО КУЩА ПОРОСЯ │ ПОЛ│З  ДО ТЕПЛО┐, МАЙЖЕ ГАРЯЧО┐  ВОДИ.
в│Н ПЕЧЕРУВАВ. вСЕ БРАВ: │ РИБУ, │  РАК│В, ЩО ТРАПЛЯЛИСЯ │ САМ│ ЙШЛИ В РУКИ.
оТОЖ, КОЛИ  ПАСТУХИ  ПРИГНАЛИ  КОНЕЙ, МАВ  Ц│ЛУ КУПУ  РИБИ │  РАК│В.  хОЛОПИ
ЗРАД│ЛИ,  ЯК МАЛИЙ ПРИН│С СВОЮ РИБУ, │ ПОСАДОВИЛИ  ДО СВОГО  ГУРТУ. дЯДЬКА З
НИХ Н│ХТО НЕ ЖАЛ│В,  ЩО ЙОМУ ДОДАЛОСЯ РОБОТИ. ▓ МАЛОГО НЕ ЛАЯЛИ. т│ЛЬКИ ОДИН
МИТРОПОЛИЧИЙ ЧОЛОВ│К У ВС│Х ВИКЛИКАВ ЗЛОСТИВ│СТЬ. т│ЛЬКИ  ШУКА║, ДЕ Б ЗДЕРТИ
ШЕЛЯГИ Й ВИВ│РКИ.  х│БА НЕ ОДНАКОВО, ЧИ БУДЕ ТАМ ПОРОСЯЧИЙ ЗНАК, ЧИ СОБАЧИЙ,
ЧИ П'ЯТИ  ЛЮДСЬК│? вСЕ ОДНО ПЛИНФА  П│ДЕ У МУР, ЗАЛЛЮТЬ ┐┐  ВАПНОМ  │ ХТО ┐┐
БАЧИТИМЕ? п│ВНИК ТЕЖ  ТАК ДУМАВ. аЛЕ  В│Н ОСОБИСТО ВИР│ШИВ, ЩО  ТАКУ  ПОКАРУ
НАКЛАВ НАГЛЯДАЧ  ТОМУ, ЩО ЦЯ  ПЛИНФА БУЛА ПРИЗНАЧЕНА  ДЛЯ  ХРАМУ. ▓  Д│ЙСНО,
ПЛИНФА  З│  СЛ│ДАМИ  п│ВНИКОВИХ  П'ЯТ  │  РАТИЦЬ  хОДИНИХ  ПОТРАПИЛИ  В МУРИ
сОФ│┐ВСЬКОГО СОБОРУ. а ПЛИНФИ │З СЛ│ДАМИ рЕП'ЯХА В│ДВЕЗЛИ ДО зОЛОТИХ ВОР│Т │
ПОКЛАЛИ  В МУР  НА  ДРУГОМУ ПОВЕРС│ НАД БРАМОЮ, ДЕ НЕЗАБАРОМ МАЛА П│ДВЕСТИСЯ
НАДБРАМНА ЦЕРКВА.
     щО ЦЕ - ЩИРА ПРАВДА, МОЖНА БУЛО ПЕРЕКОНАТИСЯ В сОФ│┐ВСЬКОМУ МУЗЕ┐, БО В
ЕКСПОЗИЦ│┐ ПРОТЯГОМ БАГАТЬОХ РОК│В БУЛИ ВИСТАВЛЕН│ ПЛИНФИ  │З СЛ│ДАМИ РАТИЦЬ
│ ДИТЯЧО┐ НОГИ. а ПЛИНФИ  │З СЛ│ДАМИ  рЕП'ЯХА ЗНАЙШЛИ  ПРИ РОЗКОПКАХ зОЛОТИХ
ВОР│Т У 1980 РОЦ│, КОЛИ ГОТУВАЛИ РЕКОНСТРУКЦ│Ю Ц│║┐ СПОРУДИ.


б▓йка на пасовищ▓

     нАБЛИЖАЛОСЯ  СВЯТО  кУПАЛИ, │  ПО ВС│Х  ЦЕРКВАХ, МУРОВАНИХ  НА гОР│, ПО
ДЕРЕВ'ЯНИХ  -  НА  пОДОЛ│,  ПОПИ-ГРЕКИ  │  НАШ│  ПОЧАЛИ ПРОПОВ│ДУВАТИ  ПРОТИ
ПОГАНСЬКИХ СТАРИХ ЗВИЧА┐В. зАСТЕР│ГАТИ ПРОТИ ХОРОВОД│В │ КУПАЛЬСЬКИХ ВОГНИЩ,
ПРОТИ  Б│С│ВСЬКОГО СП│ВУ, ТАНЦЮВАННЯ ТА  СТРИБАННЯ ЧЕРЕЗ ВОГНИЩА. мИТРОПОЛИТ
ПРИЗНАЧИВ НА  кУПАЛЬСЬКУ Н│Ч ВСЕНОЩНУ СЛУЖБУ  В ЦЕРКВАХ  │ ПЕРЕДАВ  У  НАКАЗ
КАЛУГЕРАМ СВО┐М, СЕБТО ПОПАМ, ЩОБ СПОГЛЯДАЛИ, ХТО З ПРИХОЖАН НЕ З'ЯВИТЬСЯ НА
МОЛИТВУ.  аЛЕ ПРОСТ│ ЛЮДИ,  ОСОБЛИВО НА пОДОЛ│, НА кОПИРОВ│М  К│НЦ│,  ЩЕ  ЗА
ДЕНЬ,  ПОТИХЕНЬКУ ВИЙШЛИ  З М│СТА. ▓ П│ШЛИ У В│ДДАЛЕН│ Д│БРОВИ ДО  ПОТА║МНИХ
Л│СОВИХ РУЧА┐В, Р│ЧОК ТА ОЗЕРЕЦЬ. дЯДЬКО п│ВЕНЬ БУВ У РОЗПАЧ│, В│Н ХОТ│В │ТИ
НА ВСЕНОЩНУ  ДО  дЕСЯТИНО┐  ЦЕРКВИ.  тА  НЕ ПРИВЕДЕШ │З СОБОЮ ВС│Х БОЯРСЬКИХ
ХОЛОП│В  ТУДИ. тА Й ХТО ГЛЯД│ТИМЕ-ЗА К│НЬМИ │ САМОЮ  │СТОБКОЮ, ЗА ПРИПАСАМИ,
ЗРЕШТОЮ? лИШИТИ ХОЛОП│В  - БЕЗ СУМН│ВУ -  ПОДАДУТЬСЯ  НА │ГРИЩА Б│С│ВСЬК│, А
ПОЛОНЕН│ МОЖУТЬ  ВТЕКТИ. тОД│ п│ВЕНЬ  МУЧАЮЧИСЬ, │  КЛЯНУЧИ  ДОЛЮ,  ПОПРОХАВ
ОГОРОДНИКА НА кУПАЛЬСЬКУ Н│Ч ПОТРИМАТИ У СТАЙН│ П│Д ЗАМКОМ лЯХА │ н│МЦЯ. в│Н
ТАКОЖ  ВИР│ШИВ  КОНЕЙ  НЕ ГНАТИ  НА ПАСОВИЩА,  А  ТРИМАТИ  НА  КОНОВ'ЯЗ│.  а
РОБ│ТНИК│В-ХОЛОП│В  ГОРОДНИК  ЙОМУ ПОРАДИВ НЕ  УТИСКАТИ │ НЕ НЕВОЛИТИ, НЕХАЙ
БУДЕ бОГУ ЩИРА МОЛИТВА ОДНОГО п│ВНЯ, Н│Ж ШАМОТ│ННЯ  ДЮЖИНИ БАЙДУЖИХ ХОЛОП│В.
дЯДЬКО Ц│Й ПОРАД│  ЗРАД│В,  БО В  НЬОГО  ГОЛОВА  АЖ ПУХЛА  В│Д  ПОВСЯКЧАСНИХ
ТУРБОТ.  ▓,  ПЕВНО,  ЗОВС│М  ЗАБУВ ПРО п│ВНИКА, БО  НЕ ВЗЯВ ЙОГО │З СОБОЮ НА
ВСЕНОЩНУ В│ДПРАВУ. п│ВНИК НАГОДУВАВ │ П│ВНЯ │ ПОРОСЯ, │ рЕП'ЯХА, │ ВЗЯВСЯ ЗА
КОНЕЙ. вИЧ│СУВАВ  ┐М  ГРИВИ  │ ХВОСТИ, ВИЧИЩАВ КОШЛАТ│ БАБКИ. цЕ БУЛИ Л│СОВ│
КОН│:  ТОВСТ│, │З ЗДОРОВЕННИМИ  ТУЛУБАМИ, ГРУБИМИ  КОРОТКИМИ ШИЯМИ │  ГУСТИМ
ВОЛОС│ННЯМ НА НОГАХ. пО КОНЯХ ЗРАЗУ ВП│ЗНАВАЛИ, ЩО ВОНИ ДРЕВЛЯНИ.
     а В КНЯЖИХ ЛЮДЕЙ ЯК│ Ж ГАРН│  БУЛИ КОН│! вИСОК│,  СТРУНК│, ТОНКОНОГ│  Й
ЗОВС│М БЕЗ КОШЛАТОСТ│. кАЗАЛИ, ЩО КНЯЗЬ ТИХ КОНЕЙ ЗАКУПОВУВАВ │ В УГР│В, │ В
ГРЕК│В  ЦАРГОРОДСЬКИХ,  │  НАВ│ТЬ  В  П│ДСТУПНИХ  КРОВОЖЕРНИХ ПЕЧЕН│Г│В.  щО
ПРАВДА, П│СЛЯ ТОГО, ЯК КНЯЗЬ яРОСЛАВ РОЗБИВ ОКАЯННОГО сВЯТОПОЛКА, КАЗАЛИ, ЩО
ПЕЧЕН│ГИ КУДИСЬ  ЗНИКЛИ, РОЗПОРОШИЛИСЬ,  ПОДАЛИСЬ ГЕТЬ, ЧИ ПОШЕСТЬ ┐Х  ЯКАСЬ
ПОДУШИЛА.  а ДЕЯК│ ЛЮДИ КАЗАЛИ, │ МАЛИЙ  п│ВНИК ЦЕ САМ ЧУВ, БО В│Н ДО ВСЬОГО
ПРИСЛУХАВСЯ,  ЩО ПЕЧЕН│ГИ ПРОСТО РОЗБРЕЛИСЬ ПО СТЕПОВИХ  ОКОЛИЦЯХ  кИ┐ВСЬКО┐
ЗЕМЛ│. ▓ ЧАС В│Д ЧАСУ ПРОБ│ГАЮТЬ ПО СЕЛАХ ПРИКОРДОННИХ │ ПОЛЮЮТЬ НА ЛЮДЕЙ.
     п│ВНИК  ЧЕКАВ ТЕМРЯВИ, ЩОБ  НЕПОМ│ТНО  ЗНИКНУТИ  З  ПОДВ│Р'Я.  ▓ ЩЕ В│Н
ПОМ│ТИВ,  ЯК  К│ЛЬКА МОЛОДШИХ ХОЛОП│В,  ПОТИХУ КРАДУЧИСЬ, П│ШЛИ  З ДВОРУ.  а
тАЛЕЦЬ │ бУДИЙ │ ЩЕ СТАРШ│ РОЗВЕЛИ БАГАТТЯ НА ПОДВ│Р'┐.
     мАЛИЙ  З  ПОДИВУ  УЗДР│В,  ЯК  ЗВ│ДК│ЛЯСЬ З  ТУМАНУ ВИПЛИЛА ГОРОДНИКОВА
СЛУЖНИЦЯ. ▓ ТРИМАЛА ВОНА В РУКАХ  ГЛЕЧИК. в ТАКИХ ГЛЕКАХ НАСТОЮВАЛИ ХМ│ЛЬНИЙ
МЕД.
     сПАДАЛА ТЕМРЯВА  НАЙКОРОТШИХ  Л│ТН│Х НОЧЕЙ,  ЯК ДО │СТОБКИ ЩЕ  П│Д│ЙШЛО
К│ЛЬКА Д│ВОЧИХ ПОСТАТЕЙ. тАЛЕЦЬ  НАГР│В БУБОН НАД ВОГНЕМ,  А бУДИЙ СПРОБУВАВ
СТРУНИ ГУДКА, ХТОСЬ ПРОДУВАВ СОП│ЛКУ.
     п│ВНИК ОЗИРНУВСЯ Й ТИХО-ТИХО В│ДСТУПИВ  МЕЖИ КОН│ .  вПЕРШЕ ЗА ВС│  ДН│
ПОСП│ШАВ САМ  БЕЗ  хОДИ │ рЕП'ЯХА. хОДА, ДОБРЕ НАГОДОВАНИЙ, СПАВ П│Д ВОЗОМ У
С│Н│, А рЕП'ЯХ ЙОГО ОХОРОНЯВ.
     мАЛИЙ П│ШОВ У ГУСТИХ СУТ│НКАХ ШВИДКОЮ ХОДОЮ НЕПОМ│ТНИМИ, АЛЕ ДОБРЕ ЙОМУ
В│ДОМИМИ СТЕЖКАМИ. тУТ, НА кИ┐ВСЬКИХ ГОРБАХ, У ГЛИБОКИХ  ДОЛИНАХ,  НЕМОЖЛИВО
ЗАБЛУКАТИ. тУТ  НЕМА ЖОДНОГО М│СЦЯ, ЯКЕ БУЛО  Б  СХОЖЕ НА  ДРУГЕ. тО В ЗЕМЛ│
ДРЕВЛЯНСЬК│Й │ В ПРИП'ЯТСЬКИХ ОБОЛОТАХ МОЖНА ЗАБЛУКАТИ.
     п│ВНИК ОДЯГ ПОСТОЛИ, А В ПОСТОЛИ НА НОГИ НАВЕРНУВ М'ЯКЕНЬК│ ОНУЧ│ ЩЕ  Й
МОХУ НАКЛАВ,  ЩОБ НЕ ТАК НОГИ  ТУПАЛИ ОБ  ЗЕМЛЮ, ХОЧ  ЙОГО ХОДА │  ТАК  БУЛА
НЕЧУТНА. зА ДЕСЯТЬ ПЕРЕЛЕТ│В  СТР│ЛИ В│Н УЖЕ БУВ НА УЗВИШШ│, В  лИПОВ│М ГАЮ.
зВ│ДСИ, З ВИСОКОГО М│СЦЯ, БУЛО ВИДНО: НА ДАЛЕКИХ ВЕРХАХ ГОРБ│В  ЗАПАЛЮВАЛИСЬ
ВОГНИЩА.
     п│ВНИК ПОСП│ШАВ НА П│ВДЕНЬ ДО лИБ│Д│, Т│ЛЬКИ НЕ ДО  ПЕРЕВОЗУ, А  ЗНАЧНО
ДАЛ│, ВНИЗ ПО  ТЕЧ│┐. зА  ВОГНИЩАМИ НА ПАГОРБАХ, ПОЧАЛИ СВ│ТИТИСЬ ВОГН│ │  В
ДОЛИНАХ, ГЛИБОКИХ ЯРАХ. нЕ В│Д Б│ГУ,  А В│Д ХВИЛЮВАННЯ В  МАЛОГО  ЗАКАЛАТАЛО
ШАЛЕНО СЕРЦЕ. бУЛО  СТРАШНО, БО НЕ ЗНАВ, ЧИ НЕ ПРИЧА┐ЛИСЬ ДЕ КНЯЖ│ ЛЮДИ, ЩОБ
ХАПАТИ  ТИХ, ХТО ПОГАНСЬК│  │ГРИЩА  ВОДИТЬ.  бУЛО СТРАШНО,  ЩОБ НЕ  ПОМ│ТИЛИ
ПАРУБКИ │ Д│ВЧАТА ЙОГО МАЛОЛ│ТНЬОГО, ЗА  ТАКЕ  ЗУХВАЛЬСТВО  ЙОМУ МОЖУТЬ БУТИ
ВЕЛИК│  НЕПРИ║МНОСТ│. ▓  ЩЕ ЙОМУ ХОТ│ЛОСЯ ПОДИВИТИСЯ,  ЯК Д│ВКИ  ВОРОЖАТЬ НА
ВОД│, ЯК СКАЧУТЬ ЧЕРЕЗ ВОГОНЬ ПАРУБКИ │ Д│ВЧАТА, ЯК СПАЛЮЮТЬ ОПУДАЛО кУПАЛИ.
     мАЛИЙ  ПОСП│ШАВ  ЧЕРЕЗ  ГАЙ │  НА ЯКИЙСЬ ЧАС ДЕРЕВА ЗАКРИВАЛИ ВОГН│  НА
НАЙВИЩИХ  ПАГОРБАХ.  кОЛИ  Ж  В│Н ЗНОВ ВИЙШОВ НА  ХВИЛЯСТУ Р│ВНИНУ,  ПОКРИТУ
НЕВИСОКИМИ ЧАГАРЯМИ,  ТО  ПОБАЧИВ, ЩО К│ЛЬК│СТЬ ДАЛЕКИХ ВОГН│В  ЗБ│ЛЬШИЛАСЬ.
з'ЯВИЛИСЬ  НА  СХИЛАХ  │  РУХОМ│  ВОГН│.  оДН│ З  ТИХ  ВОГН│В  КРУТИЛИСЬ  НА
НЕВЕЛИЧКОМУ ПРОСТОР│ -  ТО ЗНИКАЮЧИ,  ТО З'ЯВЛЯЮЧИСЬ З-ЗА  ЧОРНИХ КУП ДЕРЕВ.
дРУГ│ ВОГН│  ВИНИКАЛИ НА ГОРБАХ  │  КОТИЛИСЬ УНИЗ  │З  ШАЛЕНОЮ ШВИДК│СТЮ. щЕ
ЗДАВАЛОСЯ,  Н│БИ ЗА НИМИ, ПО  ВСЬОМУ  СХИЛУ ГОРИ  ТЯГНУТЬСЯ ЧЕРВОН│  ВОГНЯН│
ХВОСТИ. сПОЧАТКУ МАЛИЙ НЕ М│Г ВТОРОПАТИ, ЩО ЦЕ ВОНО, АЖ РАПТОМ СТАВ │ ВДАРИВ
СЕБЕ ПО ЛОБ│.  тА ТОЖ ВОГНЕНЕ КОЛЕСО ВОГНЕННО┐ КОЛЕСНИЦ│ БОГА сОНЦЯ.  дОБРЕ,
ЩО ТУТ ТАК│ ВИСОЧЕНН│ ГОРИ │ МОЖНА СОНЯЧН│ КОЛЕСА ПУСКАТИ.  оСЬ СТЕЖКА П│ШЛА
ВГОРУ СЕРЕД ГУСТИХ  ЧАГАР│В. кОЛИ п│ВНИК ПОДРЯПАВСЯ  НА ГРЕБ│НЬ  ГОРБА, ЙОМУ
ПРОСТО В  В│Ч│ ВДАРИЛИ ВОГН│.  в│Н В│ДСКОЧИВ  НАЗАД П│Д  ЗАХИСТ Т│Н│ ГУСТОГО
КУЩА. дОБРЕ ОБДИВИВСЯ ОСВ│ТЛЕНУ ГАЛЯВИНУ  │ ЗДИВУВАВСЯ: ПОСЕРЕД ГАЛЯВИНИ, НА
Г│ЛКАХ ЗАСОХЛОГО ДУБА  ПАЛИЛИ  В'ЯЗАНКИ  СУХО┐ БЕРЕСТИ.  н│ДЕ  Н│КОГО. мАЛИЙ
Н│ЧОГО НЕ ЗРОЗУМ│В СПОЧАТКУ. ▓ ТОМУ ОБМИНУВ ОСВ│ТЛЕНУ ГАЛЯВИНУ В КУЩАХ, ДАЛ│
ПО  СТЕЖЦ│ ПРИЙШОВ  ВГОРУ  НАД  УРВИЩЕМ  │ ПОБАЧИВ БАГАТТЯ,  Б│ЛЯ  ЯКОГО ТЕЖ
Н│КОГО. а ЗНИЗУ  СВ│ТЛО  В│Д БАГАТТЯ  ПРОРИВАЛОСЬ  КР│ЗЬ КЛЕНОВЕ  ВЕРХОВ│ТТЯ
ЧЕРВОНИМИ ПРОМЕНЯМИ │  СПОЛОХАМИ  ЗОЛОТИХ │СКР.  ▓СКРИ  ВИСОКО  ЛЕТ│ЛИ ВГОРУ
РОЯМИ ГУСТИХ  ВОГНЯНИХ  БДЖ│Л.  аЛЕ  ДАЛ│ ЯК│СЬ  ТЕМН│  Т│Н│ ПО  НАВСК│СНОМУ
ПАГОРБ│  НАД Р│КОЮ  СКАКАЛИ НАВКОЛО ТРЬОХ  ВЕЛИЧЕЗНИХ  ВОГНИЩ. мАЛИЙ  ЗГАДАВ
РОЗМОВУ СТАРШИХ,  ЩО СПЕРЕЧАЛИСЯ  М│Ж СОБОЮ │  ГАДАЛИ, ЧИ ПОПИНИ  ЦЬОГО РАЗУ
ВИПРОСЯТЬ  У КНЯЗЯ  СТРАЖУ, ЩОБ  ГАНЯТИ КУПАЛЬСЬК│  │ГРИЩА. пЕВНО,  ОТ│  ВС│
ВОГН│,  ПРО  ВСЯК  ВИПАДОК, РОЗПАЛИЛИ  ЮНАКИ,  ЩОБ  СПЛУТАТИ,  А  ОДНОЧАС  │
ПОДРАТУВАТИ СТРАЖ│В. аЛЕ  МАЛИЙ  ЧУВ ЩЕ Й ТАКЕ. гОВОРИЛИ  М│Ж СОБОЮ  ПОВАЖН│
КАМЕНЯР│ НА сОФ│┐ВСЬКОМУ ПОДВ│Р'┐: "нЕ БУДЕ НАШ КАГАН ПОП│ВСЬКИМ  ЗАБАГАНКАМ
ПОТУРАТИ  -  НЕ  ПОСИЛАТИМЕ  СТРАЖУ  ПРОТИ  КУПАЛЬСЬКИХ  │ГРИЩ".  "аВЖЕЖ,  -
ПОГОДИВСЯ  ДРУГИЙ.  - п│СЛЯ  ТОГО, ЯК ПРЕПАДЛЮЧИЙ аНАСТАС│Й ПОКРАВ УС│ КНЯЖ│
СКАРБИ │ ПОДАВСЯ ДО  ЛЯХ│В,  КАГАН СТАВ ОБАЧН│ШИЙ. нЕ  ВСЯКЕ  СЛОВО  ГРЕЦЬКЕ
ЗРАЗУ ЧУ║... б│ДНА  НАША ЗЕМЛЯ... нА бОГА МЕН│ НЕ ШКОДА ОСТАННЬОГО ШЕЛЯГА...
аЛЕ Ж НАШЕ ЗОЛОТО Й СР│БЛО, │ ХУТРА НА ЦЕРКВУ, ПЛИВУТЬ ДО цАРГРАДА". "тИХШЕ,
-  ЩЕ ХТОСЬ ПОЧУ║! "- │ КАМЕНЯР│ Р│ВНО ЗАДОВБАЛИ ВАЖКИМИ  ТЕСЛАМИ ПО РОЖЕВИХ
ШИФЕРНИХ ПЛИТАХ.
     п│ВНИК ПО  З│РКАХ ПОБАЧИВ, ЯКРАЗ П│ВН│Ч  НАСТАЛА. нАСТАВ ЧАС ВОРОЖ│ННЯ.
тЕПЕР ТРЕБА ПЕРЕЙТИ  ЩЕ ДВА ПАГОРБИ │ ТАМ, ЗА ТИМИ ДОЛИНКАМИ  ЧАР│ВНЕ М│СЦЕ.
тАМ,  ДЕ ВЛИВА║ТЬСЯ  ПОВНОВОДИЙ  РУЧАЙ  ДО лИБ│Д│. тАМ,  ГОВОРИЛИ М│Ж  СОБОЮ
СТАРШ│,  ВОРОЖАТЬ,  ЗА  ПОГАНСЬКИМ ЗВИЧА║М,  Д│ВЧАТА НА  В│НКАХ.  пОТИХЕНЬКУ
ПЕРЕКАЗУВАЛИ,  ЩО  В  ТОМУ  М│СЦ│,  ХТО  ВОРОЖИТЬ,  В  ТОГО  ВСЕ  ЗБУВА║ТЬСЯ
ТОЧН│С│НЬКО! чИ ПОГАНЕ,  ЧИ ХОРОШЕ - ЯК НАВОРОЖИЛОСЬ! тОМУ В ЦЕ М│СЦЕ НЕ ВС│
В│ДВАЖУВАЛИСЬ ПРИЙТИ, А РАПТОМ ГОРЕ НАВОРОЖИШ?!
     лИБ│ДЬ КРУТО ЗВЕРНУЛА НА ЗАХ│Д.  ▓  БУЛО ВИДНО  ДАЛЕКО  ВС│  ПАГОРБИ  В
ВОГНЯХ.  бУЛО ВИДНО, ЯК  ОДДАЛ│К НА ОДН│Й  ГАЛЯВИН│ ВОДИЛИ ВОЛ│В  │ КОР│В З│
СВ│ЧКАМИ НА РОГАХ. оН НА ТИХ ВОДАХ З ЧОВН│В ПУСКАЛИ В│НКИ З│ СВ│ЧКАМИ.
     п│ВНИК ПОДИВИВСЯ ВНИЗ НА ГАЛЯВИНУ, ВОНА БУЛА Р│ВНА-Р│ВНЕСЕНЬКА ДО САМО┐
ВОДИ, ПОРОСЛА  ШОВКОВИСТОЮ ТРАВОЮ.  з  УС│Х БОК│В ┐┐  ОТОЧУВАЛИ  ВЕЛЕТЕНСЬК│
ТОПОЛ│. сВ│ТЛО ЙШЛО ЗНИЗУ КР│ЗЬ В│ТТЯ │ МАЛОМУ  ЗДАВАЛОСЯ НЕ ТАКИМ ЯСКРАВИМ,
ЯК │НШ│  БАГАТТЯ. аЛЕ СМ│Х ЧУВСЯ  ЛИШЕ Д│ВОЧИЙ. вИСВИСТУВАЛИ ВЕСЕЛО КУГИЧКИ,
ГУД│ЛА  СОПЕЛЯ, │ РАЗ  ПО РАЗ ЛУПАВ БУБОН. мАЛИЙ ЙШОВ СТЕЖКОЮ ОБЕРЕЖНО, ТИХО
СПУСКАВСЯ  УНИЗ ДО  Р│ЧКИ.  кР│ЗЬ  КУЩ│ ПРОБИВАЛОСЯ ЧЕРВОНЕ  СВ│ТЛО,  ВСЕ НА
ГАЛЯВИН│  ПОЧИНАЛО  РУХАТИСЯ  ШВИДШЕ  Й  ШВИДШЕ.  кОЛО ТАНЦ│ВНИЦЬ  КРУТИЛОСЯ
НАВКОЛО  ЯСКРАВОГО БАГАТТЯ.  сПАЛАХИ ВОГНЮ ТО ВИСВ│ТЛЮВАЛИ ЛЮДСЬК│ ПОСТАТ│ З
УС│МА  ПОДРОБИЦЯМИ,  ТО РОБИЛИ  ┐Х  ЧОРНИМИ Т│НЯМИ.  чОРН│  Т│Н│ ЗМ│НЮВАЛИСЬ
Б│ЛИМИ ПОСТАТЯМИ, ЧЕРВОНЕ  СВ│ТЛО ЗАЛИВАЛО  ЧЕРВ│ННЮ ПОЛОВИНУ ЛИЦЯ, ПОЛОВИНУ
ХОВАЛО В Т│Н│. п│Д УКВ│ТЧАНИМ ДЕРЕВОМ КЛЕНА ШАРПАЛОСЯ ТРИ ОСВ│ТЛЕН│ ПОСТАВИ.
оДНА  МЕТЕЛЯЛА  ГОЛОВОЮ  │  З  НЕЙМОВ│РНОЮ  ШВИДК│СТЮ  ВИДОБУВАЛА  СВИСТ  │З
ОЧЕРЕТЯНИХ   З'║ДНАНИХ   СВИСТУЛЬОК-КУГИЧОК.   дРУГА   ПРИТУПУВАЛА   НОГАМИ,
РВЗГОЙДУВАЛАСЯ, МЕТЕЛЯЛА ДОВЖЕЛЕЗНИМИ КОСАМИ │ ДУЛА В ДОВГУ СОП│ЛКУ, БРОВИ В
НЕ┐   П│ДН│МАЛИСЬ  НА  ЛОБА   │  ОЧ│   ЗАКОЧУВАЛИСЬ  ДОГОРИ,  Т│ЛЬКИ   Б│ЛКИ
В│ДБЛИСКУВАЛИ ЧЕРВОНИМ В│Д ВОГНЮ. тРЕТЯ БУЛА ГЕТЬ ДЕБЕЛА, │ МАЛА ГОЛОВУ, ТАК
ПОКРИТУ  НАМ│ТКОЮ,  ЩО  Й ЛИЦЯ НЕ БУЛО ВИДНО. вОНА ЩОСИЛИ ГАТИЛА КАЛАТАЛОМ У
БУБОН, ПРИТОПТУВАЛА НОГОЮ.  ▓ ЧИМ ШВИДШЕ В│ДБИВАЛА ВОНА КАЛАТАЛОМ ПО БУБОНУ,
ТИМ ШВИДШЕ  НЕСЛИСЯ В ТАНЦ│ ТАНЦ│ВНИЦ│.  кРУТИЛОСЯ ЖИВЕ КОЛЕСО ЛЮДСЬКИХ Т│Л,
РОЗВИВАЛИСЯ  ┐ХН│  КОСИ, МЕРЕХТ│ЛИ НАМ│ТКИ  ЗАМ│ЖНИХ,  БРЯЖЧАЛО  НАМИСТО  НА
Д│ВОЧИХ ШИЯХ, А  НА  ГОЛОВАХ У НИХ У ВС│Х БУЛИ В│НКИ,  А  В ДОВГОМУ  ВОЛОСС│
РОЗВИВАЛОСЯ З│ЛЛЯ  ЛЮБИСТКА  │  М'ЯТИ,  │  ВАСИЛЬК│В,  │  ДОВГОЛИСТО┐  ТРАВИ
Л│ПНИКА.
     тА  ТРАВА ЗБИРАЛАСЯ Д│ВЧАТАМИ, ЩОБ  ПРИВОРОЖИТИ  ДО СЕБЕ  ХЛОПЦ│В,  ЩОБ
ЗНАЙТИ СОБ│ ЧОЛОВ│КА.
     сВИСТ  КУГИЧОК │ КАЛАТАННЯ  БУБОНА ДОСЯГЛО  ТАКО┐ СИЛИ  Й ШВИДКОСТ│, ЩО
МАЛИЙ  ЗАТАМУВАВ ПОДИХ,  │  ВРАЗ  ЛАНЦЮГ ЖИВИЙ  ЛУСНУВ  │  РОЗ│РВАВСЯ, МАЛИЙ
ВИДИХНУВ З  ПОЛЕГК│СТЮ. аЛЕ РУХ  ЩЕ Б│ЛЬШЕ  ПОСИЛИВСЯ, Т│ЛЬКИ ТЕПЕР ПОЧАЛОСЯ
СТРИБАННЯ  ЧЕРЕЗ   ВОГНИЩА.  тАНЦ│ВНИЦ│  СХОПИЛИ  ЛЯЛЬКУ   СОЛОМ'ЯНУ  ВСЮ  В
ПРИКРАСАХ, ЩО  СТОЯЛА П│Д ДЕРЕВОМ, │ ПОЧАЛИ З НЕЮ  СТРИБАТИ  ЧЕРЕЗ  БАГАТТЯ.
вОНИ ПЕРЕДАВАЛИ  ЛЯЛЬКУ  З РУК ДО РУК, │ КОЛИ ОДНА РОЗБ│ГАЛАСЯ │ СТРИБАЛА  З
ЛЯЛЬКОЮ  ЧЕРЕЗ  ВОГОНЬ,  │НШ│  ПОЧИНАЛИ  ЩЕ  СИЛЬН│ШЕ  ЛЯСКАТИ  В  ДОЛОН│  │
ПРИСП│ВУВАТИ:  "оЙ, ГРАЙТЕ,  ГРАЙТЕ, В  ДУДОЧКУ  ГРАЙТЕ, кУПАЛУ  ВСЛАВЛЯЙТЕ!
кУПАЛУ ВСЛАВЛЯЙТЕ!"
     мАЛИЙ  │  НЕЗЧУВСЯ,  ЯК  ПОЧАВ  П│ДСП│ВУВАТИ:  "оЙ,  ГРАЙТЕ, ГРАЙТЕ!.."
ПРИТУПУВАТИ  НОГОЮ ПО КОРЕНЮ  СТАРЕЗНОГО  ПОХИЛЕНОГО  КЛЕНА.  в│Н  ДО  НЬОГО
ПРИХИЛИВСЯ,  ПРОСТО  ЛЕЖАВ НА  НЬОМУ ЖИВОТОМ, В│Н ПРИТУПУВАВ НОГОЮ │ ПОВОДИВ
ПЛЕЧИМА, ЯК │ ТАНЦ│ВНИЦ│ ВНИЗУ. в│Н ЦЬОГО │ НЕ ПОМ│ЧАВ, ЩО  В│Н  П│ДСП│ВУ║ │
ПРИТАНЦЬОВУ║, ЗАХОПЛЕНИЙ КУПАЛЬСЬКИМИ │ГРИЩАМИ.
     оСЬ  ОДНА  Ж│НКА  В НАМ│ТЦ│ │ ВАСИЛЬКОВОМУ В│НКУ НАБЛИЗИЛАСЬ ДО  ВОГНЮ,
СХОПИЛАСЬ ЗА  ПОД│Л СОРОЧКИ,  │  ПРИГНУВШИСЬ,  ОДНИМ РУХОМ  СТЯГЛА  │З  СЕБЕ
СОРОЧКУ │ КИНУЛА ┐┐ ДО ВОГНЮ. нА ХВИЛЮ СОРОЧКА ЗБИЛА ПОЛУМ'Я  │ СТАЛО ТЕМНО.
кОЛИ ЗА МИТЬ ВОГОНЬ  ОГОРНУВ СОРОЧКУ, НАГА Ж│НКА ВЖЕ ДОБ│ГЛА ДО КРАЮ БЕРЕГА,
│ ВИСОКО  ЗНЯВШИ РУКИ, СТРИБНУЛА В Р│ЧКУ. оСТАНН│ ЗНОВУ СХОПИЛИСЬ ЗА  РУКИ │
ЗНОВ  НАВКОЛО  ВОГНЮ  ЗАКРУТИЛОСЬ ЖИВЕ  КОЛО. сП│ВАЛИ, ГУКАЛИ, А МУЗИКИ  ТАК
ВИГРАВАЛИ, ЩО П│Т  ┐Х  ЗЛИВАВ РУЧАЯМИ. п│ВНИКОВ│ БУЛО ВИДНО, ЩО ┐ХН│ СОРОЧКИ
НА ПЛЕЧАХ, П│Д  ПАХВАМИ, НА  СТЕГНАХ ПОТЕМН│ЛИ │  ОБЛИПЛИ ПО Т│ЛУ. зА ПЕРШОЮ
МОЛОДИЦЕЮ ДО БАГАТТЯ СТАЛА ДРУГА. аЛЕ ВОНА, РОЗДЯГШИСЬ, СВОЮ СОРОЧКУ  ЛИШИЛА
НА ЗЕМЛ│,  А ДО ВОГНЮ  КИНУЛА  ДИТЯЧУ СОРОЧЕЧКУ. п│ВНИК  ДОБРЕ ЗНАВ,  ЩО  ЦЕ
ЗНАЧИТЬ:  ПЕРША МОЛОДИЦЯ САМА ХВОР│ЛА, ЧЕРЕЗ ТЕ НЕ МОГЛА ПОНЕСТИ, А В ДРУГО┐
ХВОР│ЛА МАЛА ДИТИНА. рАЗОМ │З СОРОЧКАМИ У КУПАЛЬСЬКОМУ ВОГН│ СПАЛЮВАЛИ Ж│НКИ
Й ХВОРОБИ.
     оСЬ  │З-ЗА ПАГОРБ│В ПОЧАЛО  СВ│ТЛ│ШАТИ НЕБО.  сХОДИВ М│СЯЦЬ.  яК ВИПЛИВ
МАЙЖЕ ПОВНИЙ М│СЯЦЬ - ВС│ ЗАКЛИКАЛИ В ОДИН ГОЛОС!
     кОЛО  РУХАЛОСЯ  ШВИДШЕ,  ШВИДШЕ!  вРАЗ Ж│НКА З БУБОНОМ ВИКИНУЛА  РУКУ З
КАЛАТАЛОМ  │ ТОРКНУЛАСЬ  ПЛЕЧА  НАЙМОЛОДШО┐ Д│ВЧИНИ.  бУЛА ВОНА РОКИ  НА ТРИ
СТАРША  ЗА п│ВНИКА,  МОЖЕ НА Р│К  СТАРША  ЗА  ДОНЬКУ КОВАЛЯ. оСЬ  ЧОМУ ТА, З
БУБОНОМ, ПОВОДИЛА  ГОЛОВОЮ, НЕМОВ ШУКАЛА  КОГОСЬ. вОНА СТЕЖИЛА ЗА  Д│ВЧИНОЮ.
д│ВЧИНА  В│ДПУСТИЛА РУКИ │  ВИСТРИБНУЛА В СЕРЕДИНУ КОЛА НА  ЯСКРАВЕ  СВ│ТЛО.
тРЕМТЯЧИМИ РУКАМИ ТЯГЛА  З  СЕБЕ СОРОЧКУ  │ ЗАПЛУТАЛАСЬ У  РУКАВАХ.  а  КОЛО
ТАНЦЮРИСТОК  ШАЛЕНО КРУТИЛОСЯ, ВЖЕ НЕ МАЮЧИ СИЛИ СПИНИТИСЬ. ▓ ВС│ ВОЛАЛИ, АЖ
У  ВУХАХ  ЛЯЩАЛО: "кУПАЛО, кУПАЛО,  кУПАЛО!"  д│ВЧИНА ЗНЯЛА  З ГОЛОВИ В│НОК,
ЗАТИСЛА ЙОГО М│Ж  КОЛ│НЬМИ,  │ ОДНИМ РУХОМ В│ДКИНУЛА НА ЗЕМЛЮ  СОРОЧКУ. тОД│
ВЗЯЛА В│НОК НА ГОЛОВУ, ПЕРЕСКОЧИЛА  НА КРАЙ  ВОГНЮ, ПРОСЛИЗНУЛА  М│Ж  РУКАМИ
Д│ВЧАТ, СТРИБНУЛА З БЕРЕГА У  ВОДУ.  в│НОК  СПАВ З  ┐┐  ГОЛОВИ  │ ПОПЛИВ  НА
СЕРЕДИНУ Р│ЧКИ. сАМА ВОНА ВИЛ│ЗЛА З ВОДИ │ ВСКОЧИЛА ДО КОЛА.  вИЛ│ЗЛИ З ВОДИ
Й МОЛОДИЦ│ │ ТЕЖ  СТАЛИ ДО  ТАНЦЮ. ▓ ┐ХН│  ВЕЛИК│, ОСОБЛИВО ПЕРШО┐, ПРОВИСЛ│
ГРУДИ МЕТЕЛЯЛИСЯ З  БОКУ  НА Б│К, СКАКАЛИ ВГОРУ │ ВНИЗ │ ЛЯСКАЛИ ПО  МОКРОМУ
Т│ЛУ.  м│СЯЦЬ  ГЕТЬ ЗОВС│М  П│ДНЯВСЯ ВГОРУ. тОД│  МУЗИКА ВРАЗ  УВ│РВАЛАСЯ. а
ТАНЦЮРИСТКИ  ВСЕ  НЕСЛИСЯ НАВКОЛО ВОГНИЩА. тРО║ Ж│НОК-МУЗИК ПОЖБУРНУЛИ  СВО┐
│НСТРУМЕНТИ, СКИНУЛИ ОДЯГ │ ВСКОЧИЛИ ДО КОЛА. п│ВНИК ТЕПЕР БАЧИВ ЛИШЕ ТУ, ЩО
ВИБИВАЛА КАЛАТАЛОМ  ПО БУБОНУ.  вОНА Б│ГЛА У ШВИДКОМУ ВЕРТ│НН│  ТАНЦЮ │ БУЛО
ДИВНО,  ЯК ВОНА, ГАКА ДЕБЕЛА, ШВИДКО Й ЗГРАБНО  РУХА║ТЬСЯ! оДН│ ГРУДИ В  НЕ┐
БУЛИ ЗАВБ│ЛЬШКИ З  ГОЛОВУ  п│ВНИКА  КОЖНА. дОВЖЕЛЕЗН│, З ЧОРНИМИ  НАБРЯКЛИМИ
СОСЦЯМИ. мОГУТН│ ЧРЕСЛА,  З ГЛИБОКИМИ  ЯМКАМИ НА  КРИЖАХ │ Т│ЛО ┐┐  ТАК САМО
БЛИЩАЛО У СВ│ТЛ│ БАГАТТЯ, ЯК │ В ТИХ, ЩО ВИЛ│ЗЛИ З Р│ЧКИ.
     кОЛО ЩЕ РАЗ│В ТРИ ПРОНЕСЛОСЯ НАВКРУГИ БАГАТТЯ │ РОЗПАЛОСЯ.  в│Н ДИВИВСЯ
В ┐┐ ЛИЦЕ З ЛЕДЬ ВИРЛАТИМИ ОЧИМА, │З РОЗДУТИМИ Н│ЗДРЯМИ КИРПАТОГО НОСА.
     рВОНУВСЯ НАЗАД ЗА ДЕРЕВО.
     оСТУПИВСЯ. зАВАЛИВСЯ НАВЗНАК  │, БОЛЯЧЕ ВДАРИВШИСЬ ОБ КОР│ННЯ  ГОЛОВОЮ,
ПОКОТИВСЯ НА ГАЛЯВИНУ ВНИЗ.
     тОВСТУХА ЩОСИЛИ ЗАВОЛАЛА.
     - тИХО! мОВЧ│ТЬ! пРОПАДЕ ВОРОЖ│ННЯ. нА МЕН│ ВСЕ ЗАВИСА║! цУР! цУР! цУР!
     вС│ ЗАКЛЯКЛИ НЕРУХОМО.  нАВ│ТЬ ДЕКОТР│ З  РОЗКРИТИМИ РОТАМИ. ▓ В ОЧАХ У
ВС│Х БУВ РОЗПАЧ - ПРОПАЛО ВОРОЖ│ННЯ!!!
     мАЛИЙ ЛЕЖАВ ГОЛ│ЧЕРВА │ НЕ ВОРУШИВСЯ - ВСЕ Т│ЛО ЙОГО ЗАТЕРПЛО.
     -  сЛУХАЙТЕ  МЕНЕ! -  в ГОЛОС│ ТОВСТУХИ  В│ДЧУВАЛАСЬ  ТАКА СИЛА, ЩО ВС│
ЗРАЗУ Ж  МОВЧКИ П│ДСТУПИЛИ  ДО  НЕ┐.  - тИ,  ТИ  Й  ТИ! -  вОНА ТИЦЬНУЛА  НА
НАЙМОЛОДШИХ Д│ВЧАТ. - тРИМАЙТЕ ЙОГО РУКИ, НОГИ,  ГОЛОВУ! а ТИ, - ВОНА  ВЗЯЛА
ЗА РУКУ НАЙМОЛОДШУ КУПАЛЬНИЦЮ, - ЗАКРИЙ ЙОМУ ОЧ│.
     п│ВНИК ЗАН│М│В В│Д СТРАХУ │ НЕ ПРУЧАВСЯ.
     кОЛИ НАД  НИМ  СХИЛИЛИСЬ  НАГ│  Т│ЛА, КОЛИ ДО ЙОГО ОБЛИЧЧЯ  НАБЛИЗИЛИСЬ
ТРЕМТЛИВ│ ПЕРСА, МОКР│ ГАРЯЧ│ ДОЛОН│ ЛЕГКО ЛЯГЛИ НА ЙОГО ПОВ│КИ.
     пОТ│М ВАЖКА  ГАРЯЧА РУКА ЛЯГЛА ЙОМУ НЕ СЕРЦЕ. ▓ М│Ж ЧУЖИМИ ПАЛЬЦЯМИ В│Н
В│ДЧУВ,  ЯК В│СТРЯ  НОЖА  ДОТИКА║ ЙОГО  КР│ЗЬ СОРОЧКУ. пОТ│М  РУКУ В│ДНЯЛИ │
В│СТРЯМ НОЖА ПРОВЕЛИ ПО СОРОЧЦ│ ХРЕСТ НА ХРЕСТ. ▓ ЗРАЗУ Ж НА СОРОЧКУ ЗЛИЛАСЬ
ХМ│ЛЬНА МЕДОВА Р│ДИНА.
     гУЧНИЙ ГОЛОС СПОВ│СТИВ:
     - кРОВ ПРОЛИЛАСЬ! т│ЛО КИДАЙТЕ У ВОДУ.
     ▓ п│ВНИКА П│ДНЕСЛИ ВГОРУ │ Б│ГЦЕМ, Б│ГЦЕМ ПОНЕСЛИ ДО ВОДИ.
     щОСИЛИ РОЗГОЙДАЛИ. кИНУЛИ У Р│ЧКУ.
     тЕПЛА ВОДА │З СТРАШНИМ ШУМОМ З│ЙШЛАСЬ НАД ЙОГО ГОЛОВОЮ.
     в│Н ЗРАД│В - ЖИВИЙ! йОГО НЕ ЗАКОЛОЛИ!
     нЕЗВАЖАЮЧИ НА ОДЯГ,  ЩО  ОБЛИПАВ ЙОГО  Т│ЛО │ ЗАВАЖАВ РУХАТИСЬ,  ПОПЛИВ
НАВПРОСТЕЦЬ НА ПРАВИЙ БЕРЕГ лИБЕД│.
     тА ЙОГО НАВВИМАШКИ НАЗДОГНАЛА МОЛОДИЦЯ.
     - нЕ Т│КАЙ! вЕРТАЙ ДО БЕРЕГА.
     а З БЕРЕГА ТАНЦ│ВНИЦ│ СТРИБАЛИ У В│НКАХ. в│НКИ ЗЛ│ТАЛИ З ┐ХН│Х ГОЛ│В.
     тОД│ ВИЛАЗИЛИ НА БЕРЕГ │ Б│ГЛИ ПО БЕРЕЗ│  ДО  ЗВОРОТУ  Р│КИ, СТЕЖАЧИ ЗА
СВО┐МИ В│НКАМИ. вГАДУВАЛИ СВОЮ ДОЛЮ.
     дАЛ│ ЗВОРОТУ Н│ХТО НЕ ХОДИВ.
     в│Д ЗВОРОТУ ПОВЕРТАЛИСЯ ДО БАГАТТЯ,  │ ЗНОВ ВОДИЛИ ТАНОК П│Д КУГИЧКИ ТА
СОПЕЛЮ.
     тОВСТУХА, Т│ЛЬКИ  ПОЧУЛА МУЗИКУ, ЗРАЗУ Ж РОЗ│БРАЛА ДОНАГА ХЛОПЦЯ, В│Н │
ПИСНУТИ НЕ ВСТИГ ТА Й НЕ ПОСМ│В.
     - п│ШЛИ ДО БАГАТТЯ. пОВЕДЕМО ТАНОК! ▓ ТОВСТУХА ВР│ЗАЛАСЬ У КОЛО ТАМ, ДЕ
БУЛА НАЙМОЛОДША Д│ВЧИНА.
     зА Л│ВИЦЮ ЙОГО ТРИМАЛА НАЙТОВСТ│ША, НАЙГРУДАСТ│ША Ж│НКА, А ЗА ПРАВИЦЮ -
НАЙМОЛОДША Д│ВЧИНА.
     сПОЧАТКУ В│Н НЕ Б│Г, А ЙОГО ПРОСТО ТЯГЛИ, НЕСЛИ  ЗА РУКИ, А ПОТ│М ЗВУКИ
КУГИЧОК  ТА СОПЕЛ│ ПОЧАЛИ ПРОБИВАТИСЬ КР│ЗЬ ШУМ ДО ЙОГО  СЛУХУ. ▓  НАПОВНИЛИ
ЙОГО  Т│ЛО ПОЛЕГК│СТЮ  │  РАД│СТЮ. в│Д  ЦЬОГО Й  СИЛА,  Й  ПРУДК│СТЬ У НОГАХ
З'ЯВИЛИСЬ. ▓ В│Н ВЖЕ ГНАВ │ ГНАВ З УС│МА ПО КОЛУ, ЩОСИЛИ Б'ЮЧИ П'ЯТАМИ.
     дЕБЕЛА ВИРВАЛА ЙОГО │З ЛАНЦЮГА ТАНЦЮРИСТОК │ ПОМЧАЛА ДО ВОГНЮ.
     вОНИ ВДВОХ ПРОСТО ПЕРЕЛЕТ│ЛИ ЧЕРЕЗ ТАХНУЧЕ ВОГНИЩЕ.
     кОЛО ЗНОВ РОЗПАЛОСЬ.
     йОГО ХАПАЛИ ЗА РУКИ │НШ│ │ СТРИБАЛИ З НИМ ЧЕРЕЗ ВОГОНЬ.
     кОЛИ В│Н  ПОЧАВ СТОМЛЮВАТИСЬ,  ЗВ│ДК│ЛЯСЬ З'ЯВИЛАСЬ  ТОВСТУХА  КИРПАТА,
ВИРЛАТА. вОНА ТЯГЛА ВЕЛИКИЙ ОБЕРЕМОК СВ│ЖОСТЯТОГО ОЧЕРЕТУ.
     пОЖБУРНУЛА ЙОГО НА ЯСКРАВЕ ПОЛУМ'Я.
     сВ│ТЛО ЗГАСЛО.
     зАШИП│ЛО Й ЗАТР│СКОТ│ЛО МОКРЕ БАДИЛЛЯ НА ЖАРИНАХ.
     нАД БАГАТТЯМ ЗАКЛУБОЧИВСЯ ГУСТИЙ Б│ЛИЙ ДИМ. ▓ ПОКРИВ УСЮ ГАЛЯВИНУ.
     тОД│  ТОВСТУХА  СХОПИЛА СВ│Й  │  ХЛОПЧИК│В  ОДЯГ  │  П│Д  ПОКРИВОМ ДИМУ
ПОДАЛАСЬ У КУЩ│. хЛОПЧИК ЗА НЕЮ.
     мЕЖИ  ТЕМНОГО  Г│ЛЛЯ  ПОПЕРЕДУ  ВИКРУЧУЮТЬСЯ,  ХИЛИТАЮТЬСЯ  ПИШН│  Б│Л│
СТЕГНА.
     оСЬ Т│ЛЬКИ РУКИ ПРОСТЯГНИ │ ТОРКНИСЬ.
     в│Н НЕ ВТРИМАВСЯ - ПРОСТЯГНУВ РУКУ │ ТОРКНУВСЯ.
     ▓ ВОНА СТАЛА │ ПОВОЛ│ ПОВЕРНУЛАСЬ ДО НЬОГО, ПРОСТО В│ДДАЮЧИ СЕБЕ ВСЮ НА
ОГЛЯД │ НА ДОТИК!
     в│Н  ГЛАДИВ │  ГЛАДИВ  ┐┐ ВЕЛИКИЙ ШОВКОВИСТИЙ ЖИВ│Т,  ТОРСАВ ВЕЛИЧЕЗН│,
НЕЙМОВ│РН│ ГРУДИ, М'ЯВ ПАЛЬЦЯМИ НАБРЯКЛ│, ТВЕРД│ СОСЦ│.
     тА ОСЬ ВОНА В│ДКИНУЛАСЬ  НАЗАД,  В│ДХИЛИЛАСЬ │  СТЕГНАМИ, │  ЖИВОТОМ, │
РУКА п│ВНИКА ЗАВИСЛА В ПОВ│ТР│.
     зНОВ В│Н Б│Г ЗА НЕЮ ПО ДОБРЕ ВИТОПТАН│Й СТЕЖЦ│.
     оСЬ ВОНИ  З  РОЗГОНУ  ВИСКОЧИЛИ  НА  ГАЛЯВИНУ, ЗАЛИТУ СР│БЛОМ М│СЯЧНОГО
СВ│ТЛА. сТАРЕЗНА ЗАСИХАЮЧА ЛИПА ТАКА ЧОРНА, НАЧЕ ОБГОР│ЛА В│Д БЛИСКАВКИ.
     ж│НКА СТАЛА П│Д  ЛИПОЮ,  А  п│ВНИК З РОЗГОНУ  НАЛЕТ│В НА НЕ┐, ЗАНУРИВСЯ
ЛИЦЕМ МЕЖИ ПИШНИХ ГАРЯЧИХ ГРУДЕЙ.
     вОНА  ВПУСТИЛА НА СР│БЛЯСТУ ТРАВУ ЙОГО МОКРИЙ  ОДЯГ  │  ПОКАЗАЛА РУКОЮ:
"вДЯГАЙСЯ!".
     в│Н  РОЗБИРАВ,  РОЗПРАВЛЯВ  СВ│Й  ОДЯГ,  А ВОНА СТОЯЛА  В  ЯКИХОСЬ ДВОХ
КРОКАХ, НЕ Б│ЛЬШЕ, В│Д НЬОГО │ ПОВОЛ│ ОБЕРТАЛА НАМ│ТКУ.
     п│ВНИК В│ДЧУВ, ЯК В│Д НЕ┐, В│Д  ┐┐  МОКРОГО ВАЖКОГО ВОЛОССЯ ТЯГНЕ ДИМОМ
БАГАТТЯ │ ТОНКИМ АРОМАТОМ ЛЮБИСТКУ │ ЩЕ ЯКОГОСЬ З│ЛЛЯ.
     з УС│Х  ГОРБ│В  │  ЯР│В НАД лИБ│ДДЮ ДОЛИНАЛИ НЕСАМОВИТ│ П│СН│ ТА ШАЛЕНА
МУЗИКА.
     дЕСЬ ЗА ГОРБАМИ, НА СХОД│ ПРОП│ЯВ ДАЛЕКИЙ П│ВЕНЬ.
     мАЛИЙ ПОДИВИВСЯ НА ЗОР│ - │ ЗДИВУВАВСЯ - ВОНИ  Т│ЛЬКИ-Т│ЛЬКИ ЗРУШИЛИСЬ.
а ЙОМУ ЗДАВАЛОСЬ, ЩО ПРОМИНУЛА ВСЯ Н│Ч │ ВЖЕ ОСЬ-ОСЬ НАСТАНЕ СВ│ТАНОК.
     ж│НКА ШИРОКО РОЗЧЕП│РИЛА ПАЛЬЦ│ │ ПРИТИСШИ ДО КЛЮЧИЦЬ НАВХРЕСТ СКЛАДЕН│
РУКИ  З СИЛОЮ НАТИСКАЛА  НА СВО║  Т│ЛО,  ОГЛАДИЛА  ВСЮ ПО  НАБРЯКЛИХ  ВАЖКИХ
ПЕРСАХ,  ПО  ЖИВОТУ,  ПО  РВЗЛОГИХ  СТЕГНАХ,  ПРУЖНО  З│ГНУЛАСЬ,  ПРОЙШЛАСЬ,
ВТИСКАЮЧИ ПАЛЬЦ│ В Т│ЛО ПО КОЛ│НАХ │ ГОМ│ЛКАХ.
     рВУЧКО РОЗПРАВИЛАСЬ, │ ВЕЛЕТЕНСЬК│  ПЕРСА  ЗАГОЙДАЛИСЬ,  ЗАМЕТЕЛЯЛИСЬ З
БОКУ НА Б│К.
     зАМЕТЕЛЯЛА ГОЛОВОЮ.
     з УС│Х  ПАГОРБ│В │ МИС│В Р│КИ ДОЛИНАЛИ ШАЛЕН│ РИТМИ ТАНЦ│В │ НЕСТРИМН│,
ЗАПАЛЬН│ ГОЛОСИ СП│ВАЧОК.
     дЕСЬ ЗА ПАГОРБАМИ ПРОП│ЯВ ЩЕ РАЗ П│ВЕНЬ.
     ▓  ОГОЛЕНА  ТОВСТУХА  СХОПИЛАСЬ  ЗА  ОД│Ж  │  МИТТЮ НАКИНУЛА  СОРОЧКУ │
ВПРАВНИМИ РУХАМИ ДОПРАВИЛА НАМ│ТКУ, П│ДПЕРЕЗАЛА СОРОЧКУ КРАЙКОЮ.
     ж│НКА ВЖЕ ВДЯГЛАСЯ, А МАЛИЙ ОБМОТУВАВ ЩЕ ОНУЧ│ │ НАТЯГАВ ПОСТОЛИ.
     кОЛИ В│Н П│ДВ│В ГОЛОВУ, ЩОБ ЩЕ  РАЗ ПОДИВИТИСЬ НА ЦЮ ЗГРАБНУ  ТОВСТУХУ,
Б│ЛЯ ДЕРЕВА Н│КОГО НЕ БУЛО.
     п│ВНИК РОЗЧАРОВАНО ПОХИТАВ ГОЛОВОЮ, А ЙОМУ Ж  ТАК КОРТ│ЛО СПИТАТИ,  ХТО
ВОНА │ ЗВ│ДКИ ВОНА.
     тУТ В│Н, ОБГОРТАЮЧИ КРАЙКУ, З ЖАЛЕМ  ЗГАДАВ СВОГО НОЖА. ▓ ЛЕЗО ДОБРЕ, │
РУЧКА ПОЦЯЦЬКОВАНА.
     хОЧА ДОБРЕ, ЩО НОЖА Т│ЛЬКИ ЗАБРАЛИ,  А МОГЛИ Ж  │ ВТОПИТИ. ▓ ХТО Б  ТАМ
ПОЧАВ  ДОПИТУВАТИСЬ  -  ХТО  ВТОПИВ?  сАМ ПОЛ│З  У  ВОДУ  НА  кУПАЛА,  ОТ  │
ЗАХЛИНУВСЯ.
     в│Н УЖЕ ЗБИРАВСЯ ПОЛИШИТИ ГАЛЯВИНУ  │ ОЗИРНУВСЯ  НА  ОСТАТОК. вИСОКО НА
СТОВБУР│, ЙОМУ  ТРЕБА  П│ДСТРИБНУТИ ЩОСИЛИ, АБО  ПОДЕРТИСЬ, ВСТРОМЛЕНО  ЙОГО
Н│Ж, А НА Н│Ж ЗАВ│ШЕНО В│НОК │З ВОЛОШК│В.
     оТ  ЯКА  ДОБРА  ТА  КИРПАТА ТОВСТА  МОЛОДИЦЯ  -  ПРИВОРОЖИЛА ЙОМУ ЯКУСЬ
СИНЬООКУ.  ▓ ХИТРО ЯК НАВОРОЖИЛА - В│Н │ НЕ ПРОХАВ. аДЖЕ ЙОМУ ТАКОГО ЩЕ Й НЕ
НАЛЕЖИТЬ,  В│Н ЩЕ МАЛИЙ,  ЩОБ  ЗАКЛИНАТИ  Й ВОРОЖИТИ НА  ЯКУСЬ  Д│ВКУ. а  ЦЯ
ЧАР│ВНИЦЯ-ТОВСТУХА СВО║Ю ЗГРАБНОЮ РУКОЮ ПОТНУЛА НОЖА В СУХУ ЛИПУ.
     з РОЗГОНУ П│ДСТРИБНУВШИ. п│ВНИК ВИДЕР НОЖА, │ В│НОК  САМ НАСУНУВСЯ ЙОМУ
НА РУКУ.
     тА НА РУЦ│ В│Н ЙОГО НЕСТИ НЕ СТАВ, А НАТЯГ НА ГОЛОВУ.
     ▓ ТУТ В│Н ЗРОЗУМ│В -  ЦЯ  ДОБРА ТОВСТА МОЛОДИЦЯ  БУЛА  Й ХИТРЮЩА - ВОНА
ВИВЕЛА ЙОГО З  │ГРИЩ  │  НЕ ДАЛА ЙОМУ  ДОДИВИТИСЬ  НАЙГОЛОВН│ШОГО  - КОЛИ НА
ПЕРЕДДЕНН│ БУДУТЬ ТОПИТИ  мАРЕНУ │ СПАЛЯТЬ кУПАЛУ.  ▓ ВОДНОЧАС  ВОНА ЗРОБИЛА
ЙОГО УЧАСНИКОМ ПОТА║МНОГО,  НАЙПОТА║МН│ШОГО ВОРОЖ│ННЯ НА ПЛ│ДН│СТЬ. сАМЕ ПРО
ЦЕ  ВОРОЖ│ННЯ  В│Н,  ЩЕ  ЗОВС│М  БЕЗШТАНЬКОМ,  ЧУВ,  ЯК  ГОВОРИЛИ  МОЛОДИЦ│,
ОЗИРАЮЧИСЬ, ЩОБ НЕ БУЛО ДЕ Д│ТЛАХ│В СТАРШИХ.  а НА НЬОГО, БЕЗШТАНЬКА, ВОНИ │
УВАГИ НЕ ЗВЕРТАЛИ.
     в│Н  ЗРОЗУМ│В,  ЩО КОЛИ  В│Н ГОЛИЙ З ГОЛИМИ КУПАЛЬНИЦЯМИ СТРИБАВ  ЧЕРЕЗ
БАГАТТЯ,  ЩО В│Н БУВ УОСОБЛЕННЯМ яРИЛА, ЩО РОЗПАЛЮ║  Х│ТЬ, ЯР│СТЬ │ ОПЛ│ДНЮ║
ВСЕ ЖИВЕ.
     а ЦИМ В│НКОМ │ НОЖЕМ ТОВСТУХА Н│БИ ГОВОРИЛА: "оСЬ ТОБ│ ЩАСЛИВА ВОРОЖБА!
тОБ│  ВИПАЛО, Б│ЛЬШ Н│Ж  КОМУ,  ТОБ│  ДОЗВОЛИЛИ Б│ЛЬШ, Н│Ж КОМУ! оТОЖ │ДИ  │
МОВЧИ,  ЯК НАЛЕЖИТЬ  ДИТИН│! яК МОВЧИТЬ В│НОК,  ЯК МОВЧИТЬ Н│Ж,  ЯК  МОВЧИТЬ
СУХИЙ СТОВБУР!"
     в│Н ПОСП│ШИВ ДОДОМУ ШВИДКО Й РАД│СНО.
     пЕРЕБ│ГАВ З ПАГОРБА В ДОЛИНУ, │ З ДОЛИНИ ЗНОВ НА ПАГОРБ.
     ▓ ЩЕ п│ВНИК ВИР│ШИВ МЕРТВО ПРО ВСЕ МОВЧАТИ.
     ▓  ТОД│  ТОЙ, М│СЬКИЙ  бОГ,  ЗРОБЛЕНИЙ  НА ГЛИНЯН│Й  ДОЩЕЧЦ│, З  СЯЙВОМ
НАВКОЛО ГОЛОВИ, Н│ЧОГО НЕ ЗНАТИМЕ.
     н│,  В│Н  ЙОГО  НЕ  ОБДУРЮВАТИМЕ,  БОГ│В  ДУРИТИ  НЕ  МОЖНА. пРОСТО В│Н
МОВЧАТИМЕ, БО ТОЙ бОГ М│СЬКИЙ.  в│Н ТАМ ВСИМ РОЗПОРЯДЖА║ТЬСЯ. в│Н НОВИЙ бОГ.
а СТАР│ БОГИ ЖИВУТЬ │ В ДЕРЕВАХ, │ В КАМЕН│, │ В ДЖЕРЕЛАХ, │ В БЛИСКАВКАХ...
     а  ПОЗАДУ Н│Ч КУПАЛЬСЬКА СЯЯЛА  ВОГНЯМИ, ВИБУХАЛА СП│ВОМ. тА ПОВОЛ│ ВСЕ
ЗАТИХАЛО, БО В│Н В│ДДАЛЯВСЯ В│Д Р│ЧКИ │ НАБЛИЖАВСЯ ДО ОСЕЛЬ.
     тА КОЛИ ВЖЕ ДО ПАГОРБА ЛИШАЛОСЬ ЗОВС│М ТРОХИ, В│Н ПОБАЧИВ К│НСЬК│ Т│Н│,
ЩО  РУХАЛИСЬ  БЕЗШУМНО  ЧЕРЕЗ БЕЛЕБЕНЬ ДО НЕВЕЛИЧКОГО ГАЙКА. вП│ЗНАВ  КОНЕЙ.
пХН│ КОН│.  аЛЕ  НЕ  ЙДУТЬ,  А  ПЛИВУТЬ БЕЗ  ЗВУКУ. ▓  КОПИТА  НЕ  Б'ЮТЬ  ОБ
ЗАТВЕРД│ЛУ, ЯК КАМ│НЬ ГЛИНИСТУ СТЕЖКУ!
     нЕ │РЖУТЬ │ НЕ ПОРСКАЮТЬ.
     в│Н ПРИПАВ П│Д КУЧУ.
     уВАЖНО ПРИДИВИВШИСЬ,  ПОБАЧИВ НА СПИН│ В гН│ДО┐,  А САМЕ ЦЕ  БУЛА ВОНА,
РОЗПЛАСТАНУ ЛЮДСЬКУ ПОСТАТЬ.
     а З ГАЙКА ПРОПИЩАЛА ДР│МЛЮГА.
     ▓, ЛЕЖАЧИ НА гН│Д│Й, Т│НЬ ТЕЖ В│ДПОВ│ЛА ГОЛОСОМ ДР│МЛЮГИ.
     оТЖЕ, ЦЕ ТАТ│. ▓ ВОНИ ЗВОДИЛИ П'ЯТЬОХ ┐ХН│Х КОНЕЙ.
     мАЛИЙ НАТЯГ ЧЕРЕЗ  ГОЛОВУ В│НОК НА  ШИЮ │ ПОТИХУ ПОПРЯМУВАВ В│Д КУЩА ДО
КУЩА. уНИЗ.
     щОБ  НАБЛИЗИТИСЬ  НЕПОМ│ЧЕНИМ  ДО ГАЮ.  цЕ  ЙОМУ  ВДАЛОСЯ.  чУТКЕ  ВУХО
ХЛОПЧИКА ВЛОВИЛО СЛОВА СУПЕРЕЧКИ ДВОХ:
     -  чОГО ТИ ОДИН ПРИЙШОВ?.. вИ ЩО, З НИМ  ПОДУР│ЛИ?... тРЬОХ  КОНЕЙ БУЛО
МАЛО?.. щО В│Н ТАМ РОБИТЬ?..
     - тИХ-Х-ХО!  - шИП│В ПЕВНО ТОЙ, ЩО ПРИ┐ХАВ, ЛЕЖАЧИ НА гН│Д│Й. - тАМ  ЩЕ
ДОБРИХ ДВ│ КОБИЛИ. в│Н ┐Х ОСЬ-ОСЬ ПРИВЕДЕ!..
     - аНУ ШВИДШЕ В│ДПРАВЛЯЙСЯ  ДО НЬОГО │ ДАВАЙ НАЗАД. чАС УЖЕ ДО СХОВАНКИ.
оСЬ-ОСЬ ПОЧНУТЬ З │ГРИЩ ВЕРТАТИСЬ │ НАС ПОБАЧАТЬ!
     ▓  СХОПИВ,  ПЕВНО, ЗА  ГОРЛЯНКУ  ТОГО ТАТЯ,  ЩО  ПРИГНАВ КОНЕЙ, БО  В│Н
ЗАХРИП│В.
     - зАРАЗ Я,.. ТА ЗАРАЗ ЖЕ...
     ▓ ЗРАЗУ Ж В│Д КУПИНИ ДЕРЕВ В│ДД│ЛИЛАСЬ Т│НЬ │  ПОБ│ГЛА П│ДТЮПЦЕМ  ЧЕРЕЗ
В│ДКРИТЕ М│СЦЕ │ ВМИТЬ ЩЕЗЛА ЗА ПАГОРБОМ.
     п│ВНИК ТИХО-ТИХО, ОБЕРЕЖНО-ОБЕРЕЖНО ПОСУВАВСЯ М│Ж КУЩАМИ ВПЕРЕД │ МОЛИВ
ПОДУМКИ  НОВОГО  бОГА │ ВС│Х СТАРИХ БОГ│В, ЩОБ ВОНИ РОЗЧИСТИЛИ ЙОГО  ШЛЯХ ДО
КОНЕЙ В│Д СУХИХ Г│ЛОК.
     о  ДИВО, СПРАВЖН║ ДИВО, ПЕВНО, ХТОСЬ ПОЧУВ  ЙОГО  МОЛ│ННЯ, БЛАГАННЯ, БО
ЖОДНА СУХА Г│ЛКА НЕ ТР│СЛА П│Д ЙОГО ПОСТОЛАМИ, ПОКИ В│Н ПЕРЕХОДИВ ДО ГАЮ.
     оДИН  ЧОЛОВ│К  ПРИ ОГОЛЕН│М МЕЧ│, БО  ЛЕЗО ЗБЛИСЛО, МОВ БЛАКИТНА ВОДА В
ЧОРН│М МОРОЦ│, ПЕРЕД гН│ДОЮ ПРИС│ВШИ, ОБМАЦУВАВ ┐Й БАБКИ.
     дВ│ │НШ│ КОБИЛИ ТЕЖ БУЛИ В ПУТАХ.
     щЕ ДВ│ │НШ│ БУЛИ  ПРИВ'ЯЗАН│  ДО ГРУШ│-ДИЧКИ │ ТУПЦЮВАЛИ СТРИВОЖЕНО, ТА
ТУПОТ│ННЯ  ┐ХНЬОГО НЕ  БУЛО  ЧУТНО.  нА  МОРДАХ ХЛОПЧИК  ЧИ  РОЗГЛЕД│В,  ЧИ,
СКОР│ШЕ, ВГАДАВ, - БУЛИ ЗАТЯГНУТ│ ЗАКРУТКИ.
     мАЛОМУ СТИСЛОСЯ СЕРЦЕ В│Д УЯВИ, ЯКИЙ ТО Б│ЛЬ ТЕРПЛЯТЬ КОН│.
     кОПИТА  У ВС│Х  ДОБРЕ  БУЛИ  ЗАВИНУТ│  ГАНЧ│РКАМИ.  вСЕ  БУЛО  ТАК,  ЯК
РОЗПОВ│ДАЛИ СТАР│  ХОЛОПИ НА БОЯРСЬК│Й КУХН│. т│ЛЬКИ ОТ ЗБРОЯ В ТАТЯ БУЛА НЕ
ОБУШОК, НЕ Н│Ж, НЕ СОКИРА, А ДОРОГОЦ│ННА, ЯКУ МОЖЕ ПРИДБАТИ Т│ЛЬКИ ДРУЖИННИК
ЧИ БАГАТИЙ КУПЕЦЬ.
     хЛОПЧИК  ПРИПАДАВ  ДО   ЗЕМЛ│,  ЧАСОМ  ПОВЗ   НАВКАРАЧКАХ,  │  ВСЕ   ДО
ГРУШ│-ДИЧКИ, ДО ПРИВ'ЯЗАНИХ КОНЕЙ.
     йОМУ ВДАЛОСЯ  З  ПЕРШОГО  ПОРУХУ В│ДВ'ЯЗАТИ ВУЗДЕЧКУ  ОДН│║┐ КОБИЛИ,  ▓
НАВКАРАЧКАХ ПОЛ│З, ПОЛ│З, ТЯГНУЧИ ЗА СОБОЮ ПОВ│Д.
     в│Н ЗАТЯГ ┐┐ ЗА КУЩ│. пОМАЦАВ ПУТОВ│ СУГЛОБИ - НЕ БОРКАНА.
     тОД│ ЗРАЗУ Ж  ВХОПИВСЯ ЗА ЗАКРУТКУ, ЩОБ  ЗВ│ЛЬНИТИ ┐Й ДИХАННЯ. сПОЧАТКУ
Н│ЯК  НЕ П│ДДАВАЛАСЯ ЗАКРУТКА - ТАК  БУЛА ЛИНВА  ПЕРЕКРУЧЕНА.  тА ВСЕ  Ж,  З
РЕШТОЮ-РЕШТ, П│ШЛА, │ МОРДА ЗВ│ЛЬНИЛАСЬ.
     ▓ КОБИЛА, ЗАДЕРШИ  ВИШК│РЕНУ ПАЩУ,  ЩОСИЛИ ЗА│РЖАЛА,  АЖ  ЛУНА ЛУПОНУЛА
ГОРБАМИ.
     хЛОПЧИК, МОВ ВИВ│РКА, СКОЧИВ НА КОБИЛУ │ ВДАРИВ ┐┐ П'ЯТАМИ.
     пОРУЧ ВИРОСЛА Т│НЬ З  П│ДНЯТИМ  ЛИСКУЧИМ МЕЧЕМ. мЕЧ  СВИСНУВ ТО┐  МИТ│,
КОЛИ КОБИЛА РОБИЛА ПЕРШИЙ СТРИБОК.
     кЛИНОК СВИСНУВ │ ТОРКНУВ ПО В│НКУ │ ПО ШИ┐ КОБИЛ│.
     кОБИЛА, ЗБРИКУЮЧИ, ЗДИБЛЮЮЧИСЬ, ГЕТЬ ОЧМАН│ЛО ПОНЕСЛА  МАЛОГО  ВГОРУ ДО
БЕЛЕБЕНЯ ПЕРЕД зОЛОТИМИ ВОРОТАМИ.
     мАЛИЙ ВЧЕПИВСЯ РУКАМИ, │ ЗУБАМИ ПРИХОПИВ ГУСТУ ГРИВУ.
     з РАНИ ПРИСКАЛА КРОВ │ БРИЗКАЛА МАЛОМУ НА ЛИЦЕ, НА ПРАВУ РУКУ │ НОГУ.
     в│Н ПРИПАВ, ПРИЛ│ПИВСЯ ДО КОБИЛИ, МОЛИВ УС│Х  БОГ│В │  ДУХ│В НЕ СКИДАТИ
ЙОГО З ОБ│С│ЛО┐ КОБИЛИ.
     ▓  ТОМУ В│Н НЕ БАЧИВ, ЯК НА ПРОСАД│ М│Ж КУЩАМИ З'ЯВИЛОСЬ ДВО║. оДИН ВЖЕ
ЗГОТУВАВСЯ - РОЗКРУЧУ║ НАД ГОЛОВОЮ ОБУШОК.
     вОНИ НЕ БОЯЛИСЯ НАЛЯКАНО┐ КОБИЛИ. аЛЕ ВОНИ НЕ БАЧИЛИ, ЩО ВОНА ЗРАНЕНА В
ШИЮ.
     оДИН СВИСНУВ ЗНЕНАЦЬКА.
     кОБИЛА Н│БИ ЗАТРИМАЛАСЬ.
     ▓ ТО┐ Ж МИТ│ ДРУГИЙ ОПУСТИВ ГИРЬКУ ОБУШКА НА ГОЛОВУ ХЛОПЦЕВ│.
     тА Ц│║┐ ЧАР│ВНО┐  НОЧ│ УДАЧА БУЛА З п│ВНИКОМ. гРАНЧАСТА ГИРЬКА РОЗС│КЛА
В│НОК │  ПОНЕСЛАСЬ ДАЛ│ ВНИЗ,  РОЗРИВАЮЧИ СОРОЧКУ  НА  МАЛОМУ  │ ЗРИВАЮЧИ  З
ХЛОП'ЯЧО┐ СПИНИ ДОВГУ СМУГУ ШК│РИ.
     в│Д  БОЛЮ  МАЛИЙ  ЗАВЕРЕЩАВ НАЧЕ  СП│ЙМАНИЙ  ЗА║ЦЬ.  кОБИЛА П│ДПАЛА  НА
ПЕРЕДН│ │ ЩОСИЛИ П│ДКИНУЛАСЬ ЗАДН│МИ.  ▓ ЗАКРУТИЛА, ПОНЕСЛА ХТО  ЗНА  КУДИ -
ЧЕРЕЗ ЧАГАР│,  ЧЕРЕЗ  БУР'ЯНИ,  ПО СХИЛАХ, ПО  ДОРОЗ│. тА  ВСЕ З ВИБРИКОМ, З
ГОГОТ│ННЯМ.
     мАЛИЙ Н│ЧОГО НЕ  ТЯМИВ,  В ГОЛОВ│  ГУЛИ ДЖМЕЛ│,  А З РОТА  НАКОЧУВАЛАСЬ
СОЛОНА КРОВ - ТО В│Н ГРИВОЮ ПОР│ЗАВ СОБ│ ГУБИ.
     гОЛОВНЕ НЕ ВПАСТИ. кУДИ Б НЕ ЗАНЕСЛА ЙОГО ОБ│С│ЛА КОБИЛА - ВОНА В│ДНЕСЕ
ЙОГО ПОДАЛ│ В│Д ТАТ│В-ДУШОГУБЦ│В!
     кОБИЛА НЕ П│ДВЕЛА.  пОПЕТЛЯВШИ ТА ПОКРУТИВШИ СХИЛАМИ Й БЕЛЕБЕНЯМИ, ВОНА
ПРИНЕСЛА п│ВНИКА ДО │СТОБКИ.
     ▓ ВПАЛА Б│ЛЯ КОНОВ'ЯЗ│.
     сАМЕ  ТОД│  -  ЯК  РОЗ'ЮШЕНИЙ ДО  КРАЮ  ДЯДЬКО  п│ВЕНЬ СХОПИВ тАЛЬЦЯ  │
ЗАКРУЧУВАВ НА ШИ┐ АРКАН, ХОТ│В ЗАВ│СИТИ НА СТОВП│ КОНОВ'ЯЗ│.
     а │НШ│ ХОЛОПИ ВС│ БУЛИ П'ЯН│.
     хТО ДЕ ПОПАДАВ, ТАМ │ ЛЕЖАВ.  в│Д НИХ  СМЕРД│ЛО  ПЕРЕГАРОМ  ХМ│ЛЬНИМ, │
Н│ХТО З  НИХ  ГЕТЬ  Н│ЧОГО НЕ ТЯМИВ. вЛАСНЕ, ВОНИ СПАЛИ  П'ЯНИМ  НЕБУТТЯМ  │
Н│ЯКИМИ ЗУСИЛЛЯМИ ┐Х НЕ МОЖНА БУЛО РОЗБУДИТИ.
     оСЬ ВАЛЯВСЯ бУДИЙ │ ЧИЯСЬ СЛУЖНИЦЯ.
     бАГАТТЯ  БУЛО  ЧИМАЛЕ,  │  ХОЧ  ВОНО  ВЖЕ  Й  ТАХЛО,  ПРОТЕ  ВСЕ  ДОБРЕ
ОСВ│ТЛЮВАЛО НАВКОЛО.
     п│ВЕНЬ КИНУВ тАЛЬЦЯ, │ ТОЙ ЗАВАЛИВСЯ НА ЗЕМЛЮ СНОПОМ.
     сХОПИВ СКРИВАВЛЕНОГО ХЛОПЧИКА.
     - тИ ЖИВИЙ?
     мАЛИЙ  ВИТЕР  З ЛИЦЯ КРОВ │ ЗАКЛ│ПАВ ПОВ│КАМИ, ЩОБ ХОЧ  ЩОСЬ  НОРМАЛЬНО
БАЧИТИ.
     -  зОВС│М  ЖИВИЙ! цЕ  К│НСЬКА  КРОВ...  вОНИ ТАМ  У КЛЕНОВ│М ГАЮ...  пХ
ТРО║... оДИН З МЕЧЕМ...
     - мОЖЕШ НА КОН│ СИД│ТИ?!
     - ▓ МОЖУ СИД│ТИ, │ МОЖУ Й УСКАЧ ГНАТИ!
     - зН│МИ СОРОЧКУ! вДЯГНИ СВИТКУ! шАПКУ!
     сАМ  КИНУВСЯ ДО  СТР│ХИ  │  ВИХОПИВ З-П│Д  СТР│ХИ РОГАТИНУ, а З │СТОБКИ
ВИН│С ЛУК, СТР│ЛИ ТА СОКИРУ.
     сКОЧИВ  ОХЛЯП НА  сТРОКАТУ.  м│ЦНА  КОБИЛА -  ТА  ДУЖЕ ПРИМ│ТНА. п┐  НЕ
НАВАЖИЛИСЬ ЗВЕСТИ.
     п│Д'┐ХАВ  ДО  бУДОГО  │  ОСАТАН│ЛО ОПЕР│ЩИВ  ЙОГО.  ▓  ЧИ┐ЙСЬ  СЛУЖНИЦ│
ПЕРЕПАЛО.
     бУДИЙ ВАЖКО ЗАСТОГНАВ │ В│ДКРИВ ОЧ│.
     - сКОТИНА, ПЕС! кОБИЛУ ДОГЛЯНЬ! чИ НЕ БАЧИШ - КОНА║ Б│ДОЛАШНА? ▓ тАЛЬЦЯ
ПЕЧИ ВОГНЕМ, ВОДОЮ ОДЛИВАЙ, ПОКИ НЕ ОТЯМИТЬСЯ.
     рЕП'ЯХ  ЩЕ ДЕ ВЗЯВСЯ,  КРУТИВСЯ  П│Д НОГАМИ. чОГОСЬ  СКИГЛИВ ЧИ  БРЕХАВ
ЖАЛ│СЛИВО.
     -  у!  -  зАМАХНУВСЯ   НАГА║М  НА  ЗДОРОВЕННОГО  СОБАКУ.  сОБАКА  ВПАВ,
ПЕРЕКИНУВСЯ НА СПИНУ │  ЗАДЕР  ЛАПИ. мАЛИЙ ТЕЖ  СКОЧИВ  ОХЛЯП  │ ВОНИ  ВДВОХ
ПОСКАКАЛИ ЧЕРЕЗ ПАГОРБИ │ БЕЛЕБЕНЬ ДО КЛЕНОВОГО ГАЮ.
     нАСТАВ ПЕРЕДДЕНЬ.
     кЛУБОЧИВСЯ  ТЕПЛИЙ  ТУМАН  НАД КУПАЛЬСЬКИМИ ВОДАМИ.  тАХЛИ, ПОКРИВАЛИСЬ
ПОПЕЛОМ ЯСКРАВ│ БАГАТТЯ. пОП│Д БЕРЕГАМИ  В ОЧЕРЕТАХ  ПОПРИТИСКАЛИСЯ ЗАБЛУДЛ│
КУПАЛЬСЬК│ В│НКИ.
     дЕЯК│ НАВ│ТЬ З ОБГОР│ЛИМИ СВ│ЧКАМИ. чАД│ЛИ НА ПАГОРБАХ РЕШТКИ ВОГНИЩ.
     дЕ-ДЕ СЕРЕД ЗАРОСТЕЙ ПРОБ│ГАЛИ КРАДЬКОМА ЛЮДСЬК│ ПОСТАТ│,
     дЯДЬКО СПЛЬОВУВАВ │ ХРЕСТИВСЯ.
     - у, С│М'Я ПОГАНСЬКЕ! сОСУДИ ГР│ХОВН│! чЕРЕЗ ВАС Ц│ ЙОЛОПИ ПОВПИВАЛИСЯ!
вСЕ, ВСЕ ЧЕРЕЗ ХМ│ЛЬ, БЛУД │  ПОГАНСТВО! о  бОЖЕ! дАЙ В МО┐ РУКИ  ХОЧ ОДНОГО
ТАТЯ!!! мОЛЮ тЕБЕ!!!
     б│ЛЯ  КЛЕНОВОГО  ГАЮ  БУЛО  ДОБРЕ  ВИДНО  НА  ПОМ'ЯТИХ   ТРАВАХ  БРИЗКИ
ПОЧОРН│ЛО┐ КРОВ│.
     дЯДЬКО ДАВ ПОВ│Д  сТРОКАТО┐, А САМ СП│ШИВСЯ │ ОБДИВЛЯВСЯ  ВСЕ РЕТЕЛЬНО,
НАВ│ТЬ ОБНЮХУВАВ, МОВ МИСЛИВСЬКИЙ ПЕС.
     зАЛ│ЗШИ НА сТРОКАТУ, ДОВГО СИД│В МОВЧКИ.
     сИД│В, ГОЛОВУ ПОХНЮПИВ.
     цМОКНУВ,  РУШИВ, НАПРАВИВ  сТРОКАТУ ДО  Р│ЧКИ.  п│ДНЯВ  СТР│ЛИ  Й  ЛУКА
ВИСОКО, КОЛИ КОБИЛА ЗАЙШЛА У ВОДУ. дЯДЬКО НЕ ЗНАВ ЦЬОГО М│СЦЯ - ДУМАВ - КОН│
ПОПЛИВУТЬ.  тА ВИЯВИЛОСЬ,  ЩО  ТУТ БУЛО  М│СЦЕ  ПОТА║МНОГО  БРОДУ. вОНИ ТОМУ
ШВИДКО ПЕРЕЙШЛИ НА ТОЙ БЕРЕГ. ▓ ДЯДЬКО п│ВЕНЬ ПОКАЗАВ, ЩО В│Н НЕ  Т│ЛЬКИ БУВ
ЛОВЦЕМ В│ДЧАЙДУШНИМ, А М│Г СЛ│Д │ ПО ЛЮДИН│ ГНАТИ, │ ПО ЗВ│РОВ│.
     вОНИ ДО┐ХАЛИ ДО ТОГО М│СЦЯ, ДЕ ТАТ│ РОЗ│ЙШЛИСЯ ДВОМА СТЕЖКАМИ.
     л│ВОРУЧ  З  ТРЬОМА  К│НЬМИ,  ПРАВОРУЧ  - ОДИН  ВЕРШНИК.  дЯДЬКО  УВАЖНО
РОЗДИВИВСЯ МОКР│ ГАНЧ│РКИ З К│НСЬКИХ КОПИТ. пХ ТУТ, ЗА НЕПОТРЕБОМ, ВИКИНУЛИ.
в│Н ┐Х В│ДДАВ п│ВНИКОВ│.
     вИВЧАВ СЛ│ДИ, ЩОСЬ МИМРИВ П│Д НОСА:
     - цЕ сОЛОВАЯ. вОНА ЙОГО СКИНЕ. вОНА НЕНАВИДИТЬ ВЕРШНИК│В...  а В│Н │ НЕ
НАЙКРАЩИЙ  ВЕРШНИК... бАЧ,  ОСЬ ЯК │ДУТЬ СЛ│ДИ... в│Н  ПОГАНО  НЕЮ УПРАВЛЯ║.
сКИНЕ!.. - пРОРОКУВАВ │ РАД│В │З СВОГО ПРОРОЦТВА п│ВЕНЬ.
     вОНИ ЩЕ ПРО┐ХАЛИ ПО  ЗАБОЛОЧЕН│Й Л│СИСТ│Й ДОЛИН│ З ВЕРСТУ │ ПОЧУЛИ З-ЗА
ГУСТИХ ОЧЕРЕТ│В К│НСЬКЕ СЛАБЕ │РЖАННЯ.
     мЕЖИ  ШУВОРАМИ  сОЛОВАЯ  КОБИЛА  ЗАГРУЗЛА  ЗАДН│МИ  НОГАМИ,  А  ПЕРЕДН│
ЗАКИНУЛА НА КУПИНУ.  сИЛУВАЛАСЬ, ПРУЖИЛАСЬ, НАМАГАЛАСЬ, АЖ СТОГНАЛА, ВИТЯГТИ
ЗАДН│ НОГИ │З ТРЯСОВИНИ.
     дЯДЬКО   СП│ШИВСЯ  │   СПРОБУВАВ   Д│СТАТИСЬ  ДО  КОБИЛИ.  тА  ЗРАЗУ  Ж
ЗАКОЛИВАЛАСЬ,  ЗАВОРУШИЛАСЬ  ЗЕЛЕНА ТОНКА ПОКР│ВЛЯ ТРЯСОВИНИ. зАХЛЮПАЛА РУДА
СМЕРДЮЧА ВОДА КР│ЗЬ В│КОНЦЕ В ЗЕЛЕН│М ПОКРИВАЛ│.
     дЯДЬКО БАЧИВ, ЩО ТРЯСОВИНА НЕ В│ДПУСТИТЬ СВОЮ ЖЕРТВУ, СВОЮ ЗДОБИЧ.
     в│Н ВИБРАВ  НАЙГОСТР│ШУ  СТР│ЛУ │ НАКЛАВ НА ТЯТИВУ. нАПНУВ ТУГОГО ЛУКА.
нЕ ЗМ│Г ПУСТИТИ СТР│ЛУ. зАКЛАВ НАЗАД У САГАЙДАК.
     в│ДВ'ЯЗАВ  В│Д ПОЯСА АРКАН. оДНИМ К│НЦЕМ ОБВ'ЯЗАВ сТРОКАТУ ПО ГРУДЯХ, А
АРКАН, ТОБТО ПЕТЛЮ, СПРОМ│ГСЯ НАКИНУТИ НА ШИЮ сОЛОВ│Й.
     зДАВ сТРОКАТУ НАЗАД, │ ВОНА ПОТЯГЛА ЛИНВУ.
     ▓ ВИТЯГЛА сОЛОВУ З ТРЯСОВИНИ, ВОДНОЧАС ЛЕДЬ ┐┐ НЕ ЗАДУШИВШИ. щЕ Б МИТЬ,
│ сОЛОВА ВДАВИЛАСЯ БИ У АРКАН│. тА ДЯДЬКО  п│ВЕНЬ НЕ ПОЖАЛ│В АРКАНУ - РОЗТЯВ
ГОСТРИМ КЛЮГОМ РОГАТИНИ. кОБИЛА  ЛЕДЬ П│ДВЕЛАСЯ. тРЕМТ│ЛА ВС│М ║СТВОМ. з НЕ┐
СТ│КАЛА РУДА БОЛОТНА ЖИЖА.
     аЛЕ ДЯДЬКОВ│ БУЛО БАЙДУЖЕ.  в│Н ОБ│ЙМАВ ┐┐ ЗА ШИЮ, ОГЛАДЖУВАВ ПО ЩОКАХ.
лЕДЬ ЩО НЕ Ц│ЛУВАВ.
     вОНИ  ПО┐ХАЛИ ДАЛ│ ПО СЛ│ДАХ МЕЖИ ВЕРБОЛОЗАМИ. зА ТИМ, ЩО БУВ З  ТРЬОМА
К│НЬМИ.
     нА ЗРУЧН│Й,  НЕПРИМ│ТН│Й  ГАЛЯВИНЦ│  ДЯДЬКО ЗАКЛЯВ  │  ВИР│ШИВ  ВЕРТАТИ
НАЗАД.
     - тУТ ┐Х ХТОСЬ ЧЕКАВ. щЕ ОДИН. оТ ДИВИСЬ - СЛ│ДИ.
     пОТ│М ВОНИ  ЗА┐ХАЛИ В РУЧАЙ.  ▓ НЕВ│ДОМО КУДИ  П│ШЛИ - ВНИЗ ПО ТЕЧ│┐ ЧИ
ВГОРУ? оН ТАМ НА П│СОЧКУ НА Т│М БОЦ│ СЛ│Д│В НЕМА║... а ТАМ │ЩЕ ОЗЕРА...
     вОНИ ПОВЕРНУЛИ, │ НА ЗВОРОТНЬОМУ ШЛЯХУ ЗАБРАЛИ сОЛОВУЮ.
     вОНА Н│КУДИ НЕ ЙШЛА. ▓ ТРАВУ НЕ СКУБЛА, А СТОЯЛА, ПОНУРИВШИ ГОЛОВУ.
     нАРАЗ ДЯДЬКО СПИНИВСЯ │ СХОПИВ п│ВНИКА ЗА ПЛЕЧЕ.
     п│ВНИК ЗАКУНЯВ, СИДЯЧИ ОХЛЯП НА КОБИЛ│. хОЧ ЯК НЕ  ПЕКЛА РАНА НА СПИН│,
А ПРОТЕ СПАТИ ХОТ│ЛОСЬ СМЕРТЕЛЬНО, Н│ЯКИЙ Б│ЛЬ НЕ РОЗВ│ЮВАВ СОН.
     - тИ ┐Х ЗАПАМ'ЯТАВ?!
     -  н│...  т│ЛЬКИ  ЗДА║ТЬСЯ,  ТОЙ,.. ЩО З  ОБУШКОМ... СХОЖИЙ НА  ТИХ, ЩО
ТОД│... ВЕРБЛЮД│В ПРИВЕЛИ...
     - пЕЧЕН│Г?!
     - хТО ЗНА... мЕН│ ТАК ЗДАЛОСЬ...
     - а ДЕ ТИ, ДЕ ТИ БУВ? в│Д П│ВНОЧ│ ДЕ ТИ ШЛЯВСЯ?
     мАЛИЙ ВОРУШИВ СПУХЛИМИ ПОР│ЗАНИМИ ГУБАМИ, АЛЕ Н│ СЛОВА НЕ В│ДПОВ│ДАВ.
     щО ТАМ  ГОВОРИТИ -  САМЕ В│Н В│ДПОВ│ДАВ  ЗА ЗВЕДЕНИХ КОНЕЙ. рАЗ НЕ БУЛО
ПРИ │СТОБЦ│ ДЯДЬКА, ЗНАЧИТЬ, В│Н ПОВИНЕН БУВ ЗА ВС│М ДОГЛЯДАТИ. зВЕДЕН│ КОН│
БУЛИ  Ц│НОЮ ДЯДЬКОВО┐  СВОБОДИ. хОЧ БОЯРИН  ПРО  ЦЕ ЩЕ НЕ  ЗНАВ,  АЛЕ ЗГ│ДНО
УГОДИ-РЯДУ  В│Д  Ц│║┐ КУПАЛЬСЬКО┐ НОЧ│ ДЯДЬКО  п│ВЕНЬ СТАВАВ ХОЛОПОМ БОЯРИНА
сУДОМИРОВИЧА. сТАВАВ ЩЕ ОДНИМ РАБОМ │З ЙОГО НЕЧИСЛЕННО┐ ЧЕЛЯД│.
     тА ВС│ Ц│ ДУМКИ КОЛИВАЛИСЯ В СТОМЛЕН│Й, СОНН│Й ГОЛОВ│ ХЛОПЦЯ НАЧЕ ГУСТА
БОЛОТНА ЖИЖА. йОМУ ХОТ│ЛОСЯ СПАТИ.
     дЯДЬКО ПОТОРСАВ НЕБОЖА ЗА ПЛЕЧЕ. зАСТОГНАВ МАЛИЙ, АЛЕ ОЧЕЙ  НЕ МАВ СИЛИ
РОЗКЛ│ПИТИ.
     - сКАЖИ МЕН│, КОЛИ ТИ П│ШОВ З │СТОБКИ, ТАМ Н│КОГО З ЧУЖИХ НЕ БУЛО?
     - н│КОГО...  -  В│ДПОВ│В  ХЛОПЧИК,  ОБЛИЗУЮЧИ ЗАПЕЧЕН│ ВУСТА.  в│Н │ НЕ
ДУМАВ СКАЗАТИ, ЩО БАЧИВ, ЯК  ПРИЙШЛА  ГОРОДНИКОВА СЛУЖНИЦЯ З ГЛЕКОМ.  яКА  Ж
ВОНА ЧУЖА? кОЖЕН ДЕНЬ БАЧИЛИСЬ У ВСЯКИХ СПРАВАХ.  ▓ ЙОГО  ДО НЕ┐ ПОСИЛАЛИ НЕ
ОДИН РАЗ ПО ВСЯК│ ДР│БНИЧКИ ГОСПОДАРСЬК│.
     - а ТА, ЩО З бУДИМ ОБ│ЙМАЛАСЯ, КОЛИ ВОНА ПРИЙШЛА? кОЛИ? тИ БАЧИВ?
     хЛОПЕЦЬ ЩОСЬ МИМРИВ НЕДОЛАДНЕ │ ОБМ'ЯК, МОВ КУЛЬ.
     щОБ МАЛИЙ НЕ ВПАВ П│Д КОПИТА, п│ВЕНЬ ВЗЯВ ЙОГО ДО СЕБЕ НА сТРОКАТУ.
     тАК ВОНИ Й ПРИТЮПАЛИ НА ТРЬОХ КОНЯХ ДО │СТОБКИ.
     дЯДЬКА  МУЧИЛА  СТРАШНА  СПРАГА. пРОСТО ПАЛИЛО ВСЬОГО.  тОМУ  В│Н ПОЧАВ
ШУКАТИ, ЧОГО Б НАПИТИСЬ.  вОДИ Н│ДЕ НЕ  БУЛО, А Р│ЗАНКУ З ВОДОЮ ХТОСЬ, ПЕВНО
ПО ПИЯТИЦ│, ПЕРЕКИНУВ.
     пОБАЧИВ У  ЗАКУТКУ  П│Д ПОЛОМ ГЛЕЧИК  ЗЕЛЕНО┐ ПОЛИВИ. у ВЕЛИК│М ГЛЕЧИКУ
НАЧЕ ЩЕ ЛИШИЛОСЬ МЕДУ.
     оДНИМ ДУХОМ ДЯДЬКО ДОПИВ ГЛЕЧИК.
     дИВИВСЯ НА ГЛЕЧИК │ Н│ЯК  НЕ М│Г ЗРОЗУМ│ТИ, ЧИ ЦЕ  ГЛЕЧИК БОЯРСЬКИЙ, ЧИ
Н│.
     хОТ│В СПИТАТИ МАЛОГО, АЛЕ ТОЙ М│ЦНО СПАВ.
     в ГОЛОВ│  В ДЯДЬКА П│СЛЯ  ГОНИТВИ, П│СЛЯ ВСЬОГО,  ЩО ТРАПИЛОСЯ, ГУЛО  │
ДЗВЕН│ЛО.
     в│Н ПОШУКАВ ОЧИМА бУДОГО. нЕМА║ бУДОГО. ▓ ЩЕ КОГОСЬ НЕМА║... аГА,  Т│║┐
Д│ВКИ, ЩО СПАЛА, ОБНЯВШИ бУДОГО! нУ, ПРИЙДЕ бУДИЙ...
     сОН НЕЗБОРНИМ ТЯГАРЕМ ПОЧАВ НАТИСКАТИ НА ПОВ│КИ ЮНАКОВ│,  │ В│Н ТАК-СЯК
ПРОЙШОВШИ ПО ХАТ│, Д│СТАВСЯ ДО ПОЛУ │ ВПАВ НА ГОЛ│ ДОШКИ.
     кОЛИ П│СЛЯ ПОЛУДНЯ п│ВЕНЬ ЗБУДИВСЯ В│Д ВАЖКОГО МОРОКУ, В│Н ВЖЕ ЗНАВ - У
МЕД П│ДСИПАНО З│ЛЛЯ.
     ▓ СТАВ В│Д ТОГО ДНЯ п│ВЕНЬ ТИХИЙ, СОННИЙ. мАЙЖЕ НЕ ГОВОРИВ.
     пОХНЮПЛЕНИЙ. вСЕ СОБ│ П│Д НОГИ ЗАГЛЯДА║. з ЛЮДЬМИ НЕ ХОТ│В РОЗМОВЛЯТИ.
     оДНОГО РАЗУ, КОЛИ Н│КОГО ПОРУЧ НЕ БУЛО, ХЛОПЧИК ПОЧАВ ПРОСИТИ, БЛАГАТИ,
ЩОБ П│ТИ ДО ВОРОЖКИ ХОРОШО┐, ЩОБ ВОНА В│ДВОРОЖИЛА, ЗНЯЛА З НЬОГО ПОРЧУ.
     дЯДЬКО  ПОВОЛ│-ПОВОЛ│  ОБКРУТИВСЯ  НА  ВС│  БОКИ,  З-П│Д-ЛОБА  ПОЗИРНУВ
ТУДИ-СЮДИ │ ПОСМ│ХНУВСЯ ДО НЕБОЖА, ХИТРО │ ВПЕВНЕНО.
     - мАЛИЙ! тИ НЕ Б│ЙСЯ! бОЯРИН НЕ ОДЕРЖИТЬ НОВОГО РАБА.
     - а ТОД│ ВОНИ МЕНЕ СХОПЛЯТЬ! я ПРОПАДУ!
     - тИ Х│БА МЕН│ СИН? яКЩО РАПТОМ Я ВТЕЧУ, ТИ Т│КАЙ НА пОД│Л ДО ЧОВНЯР│В.
вОНИ ТЕБЕ  П│СЛЯ ЖНИВ ДОВЕЗУТЬ ДО  вРУЧОГО, А  ТАМ НА ЯРМАРКУ БУВАЮТЬ ЛЮДИ З
НАШОГО КРАЮ. оТ ТИ З НИМИ Й Д│СТАНЕШСЯ ДОДОМУ.
     - а КОЛИ Т│КАТИМЕШ?
     - е! дУРНЕ ПИТА║Ш! кОЛИ ДОБУДУСЬ СВОГО, ТЕ ЛИШЕ бОГ В│ДА║!
     - тИ ПРО КОБИЛ КАЖЕШ?
     дЯДЬКО МАХНУВ РУКОЮ │ ЗРАЗУ Ж ЗРОБИВСЯ ПОХМУРИЙ │ СОННИЙ...
     хОЛОПИ З│ТХНУЛИ З ПОЛЕГШЕННЯМ.  ▓ СПОЧАТКУ ОБЕРЕЖНО,  А ПОТ│М  В│ДВЕРТО
ПОЧАЛИ СПРАВЛЯТИ ЛЕДАРЯ. бУВАЛО, ЩО ДЕХТО  ЗОВС│М НА РОБОТУ НЕ ВИХОДИВ. вОНИ
КОЛУПАЛИСЯ  З ВОЗАМИ, НЕМОВ ┐Х ЛАГОДИЛИ, ЧИ ВДАВАЛИ,  ЩО  Л│КУЮТЬ  КОНЕЙ, ЧИ
СВО┐ БОЛЯЧКИ, БО, МОВЛЯВ, ТАТ│ НА КОНЕЙ │ НА ЛЮДЕЙ ПОРЧУ │ СЛАБ│СТЬ НАСЛАЛИ.
     гОРОДНИК  З  ПРИКР│СТЮ  СПОСТЕР│ГАВ ЗА п│ВНЕМ. вИР│ШИВ  ДАТИ ЯКУСЬ │НШУ
РОБОТУ п│ВНЕВ│, ЩОБ В│Н ЯКОСЬ ОКЛИГАВ.
     ▓ В│Н В│Д│СЛАВ ЙОГО З РОБ│ТНИКАМИ НА рОСЬ.
     рОБ│ТНИКИ З ВОЛЯЧИМИ УПРЯЖКАМИ НАПРАВЛЯЛИСЬ НА рОСЬ. тАМ В ОДНОМУ М│СЦ│
ОБВАЛИВСЯ БЕРЕГ │ ОГОЛИЛОСЬ Ц│ЛЕ  КЛАДОВИЩЕ МОРЕНИХ ДУБОВИХ СТОВБУР│В. хТОСЬ
│З КНЯЖИХ ЛЮДЕЙ, ЧИ Т│УН, ЧИ ЩЕ ХТО, НАКАЗАВ ПОШВИДШЕ ВИВЕЗТИ ┐Х З рОС│.
     а ЩО В  ТИХ М│СЦЯХ  Н│БИ  З'ЯВЛЯЛИСЬ ЧАС  В│Д ЧАСУ  РОЗБ│ЙНИКИ, ТО ДАЛИ
РОБ│ТНИКАМ  ОХОРОНУ.  ▓  РОБ│ТНИК│В  ОХОРОНИТИ, │ РОЗВ│ДАТИ,  ЩО ТАМ СПРАВД│
Д│║ТЬСЯ. щО ТО ЗА ТАТ│ ТАМ ОБ'ЯВИЛИСЬ?
     а  п│ВЕНЬ БУВ ЗАМ│СТЬ ОДНОГО  НАЙМАНЦЯ,  ЩО НА  ЛОВАХ ПЛЕЧЕ  ПОВЕРЕДИВ.
тЕПЕР ХВОР│В. а З ДРУГИХ ДЕСЯТК│В Н│ХТО НЕ ХОТ│В НА ЙОГО М│СЦЕ ЙТИ.
     оТ ТОД│ ГОРОДНИК │ ПОПРОХАВ СВОГО ЗНАЙОМОГО ДЕСЯТНИКА ВЗЯТИ п│ВНЯ.
     кОЛИ ДЯДЬКО п│ВЕНЬ ПРИ НОВОМУ УБОР│ - РОГАТИН│, ЛУКОВ│, СТР│ЛАХ, СОКИР│
ТА ОБУШКОВ│, У СВО┐Й СТАРОСВ│ТСЬК│Й ОДЕЖИН│,  У КЛОБУЦ│ З ВОВЧОЮ ОПУШКОЮ, НА
СТРОКАТ│Й КОБИЛ│ З'ЯВИВСЯ  Б│ЛЯ  КНЯЖИХ КОНЮШЕНЬ, ТАМ  ЛЕДЬ З  КОНЕЙ  ВС│ НЕ
ПОПАДАЛИ.
     а п│ВЕНЬ СИД│В СМИРЕННО НА сТРОКАТ│Й, │ НАЧЕ ЦЕ НЕ  З  НЬОГО РЕГОТАЛИ │
ВОЯКИ, │ КОНЮХИ, │ СЛУЖКИ.
     дЕСЯТНИК  ПОБЛАЖЛИВО  ВСМ│ХНУВСЯ.  в│Н  НЕ  РЕГОТАВ, АЛЕ Й НЕ  ПОСТАВИВ
СТРОКАТУ  КОБИЛУ СЕРЕД РУДИХ  СКАКУН│В. нАКАЗАВ ┐ХАТИ ПРИ ВОЗ│ З ОБЛАДУНКАМИ
ТА  НАЧИННЯМ.  нАКАЗАВ ДОБРЕ СТОРОЖИТИ,  БУТИ ПИЛЬНИМ, БО НЕ ВС│ ПЕЧЕН│ГИ ЩЕ
ВИГНАН│ З│ СТЕПУ.
     нАКАЗ ДЕСЯТНИКА п│ВЕНЬ ВИКОНАВ ЯКНАЙКРАЩЕ.
     кОЛИ  ЧЕРЕЗ ДВАНАДЦЯТЬ ДН│В ЗАГ│Н ВЕРТАВ ДО кИ║ВА, ДЯДЬКО ВЖЕ  ВОЗС│ДАВ
НА СТЕПОВОМУ  ТОНКОНОГОМУ  РУМАКОВ│ │ ТЯГНУВ  ЗА ПОВ│Д сТРОКАТУ. а НА Н│Й  В
ДЕРЕВ'ЯН│М С│ДЛ│ ВОЗС│ДАВ ПОЛОНЕНИЙ ПЕЧЕН│Г.
     п│ВЕНЬ, ЯК │ ПОПЕРЕДНЬО, БУВ СУМНИЙ, ПОХНЮПЛЕНИЙ, │ ДИВИВСЯ КУДИСЬ МЕЖИ
ВУХА СКАКУНОВ│. а НА сТРОКАТ│Й ВОЗС│ДАВ,  ВИПНУВШИ ГРУДИ, СМАГЛЯВИЙ ПЕЧЕН│Г.
бУВ В│Н СКРУЧЕНИЙ ПО РУКАХ │  ПО НОГАХ. лИКОМ. нА ГЛУМ, ЗВИЧАЙНО.  зВИЧАЙНИМ
ЛИКОМ З  МОЛОДО┐ ЛИПИ. лИКОМ,  З  ЯКОГО ДЕРЕВЛЯНИ ЛИЧАКИ  ПЛЕТУТЬ, В'ЯЗАНИЙ,
БОРКАНИЙ, А ВСМ│ХАВСЯ ЗГОРДА, ЗИРКАВ ЗНЕВАЖЛИВО. нАЧЕ НЕ ЙОГО ВЛОВИЛИ │ ЛЕДЬ
НЕ ЗАМОРДУВАЛИ, А  НАЧЕ ЦЕ В│Н ТЯГНУВ  НА ПОВОД│ ПОХНЮПЛЕНОГО │  ОСТОВП│ЛОГО
п│ВНЯ. зБРОЮ ПЕЧЕН│ГА ДЯДЬКО п│ВЕНЬ ПРИТОРОЧИВ ДО П│СЛИЩА, │ ВОНА МЕТЕЛЯЛАСЬ
Б│ЛЯ ЙОГО Н│Г.
     кОЛИ п│ВЕНЬ  ХОТ│В  ОТАКО ЗА┐ХАТИ НА Т│УНОВЕ ПОДВ│Р'Я,  ДЕСЯТНИК СПИНИВ
ЙОГО.
     - тИ ТУТ  НЕ ПОТР│БЕН.  дАВАЙ СЮДИ ПОВ│Д │  ХОДИ  З БОГОМ! - в│Н ПРОТЯГ
РУКУ ДО сТРОКАТО┐.
     аЛЕ ДЯДЬКО ПРИХОПИВ  ЙОГО  РУКУ  │ В│ДТРУТИВ. дЕСЯТНИК П│ДВ│В ЗДИВОВАНО
БРОВИ - В│Н НЕ ЧЕКАВ ТАКО┐ М│Ц│ В РУКАХ п│ВНЯ.
     - нЕ  ТЯГНИ РУКИ. кОБИЛА МОЯ. а  БРАНЕЦЬ  МЕН│ НЕ ПОТР│БЕН. нЕ ЗБИРАЮСЬ
ЙОГО ГОДУВАТИ. бЕР│ТЬ ЙОГО СОБ│. ▓ ЛИКА МЕН│ НЕ ШКОДА. тИХ, ХТО В МЕНЕ КОНЕЙ
ПОКРАВ, Я ЗАВ│ШУ НА ВЕРБОЛОЗ│!
     - тЮ НА ТЕБЕ! тИ ЯКИЙСЬ НАВРОЧЕНИЙ!
     дЯДЬКО  РОЗТЯВ  ЛИКО  НА  НОГАХ БРАНЦЯ  │  ЛЕГКО ЗНЯВ ЙОГО  │З С│ДЛА  │
ПОСТАВИВ НА ЗЕМЛЮ.
     п│ВНИКУ ДЯДЬКО РОЗПОВ│В ЛИШЕ СТ│ЛЬКИ:
     - у НИХ У  СТЕПУ ПОСУХА.  ▓ МОР  ПОЧАВСЯ. оДН│ П│ШЛИ У лУКОМОР'Я. дРУГ│
ПОДАЛИСЬ  СЛУЖИТИ  ЛЯХАМ.  тА, ПЕВНО, ЗБИЛИСЬ  │З  ШЛЯХУ.  нА  НИХ  НАШ ПОЛК
НАСКОЧИВ.  вОНИ  РОЗБ│ГЛИСЯ.  в  ЧАГАРЯХ  │  ГАЯХ ПОХОВАЛИСЬ.  гАЙОК, ДЕ М│Й
СХОРОНИВСЯ, ДРУЖИННИКИ │ МОЯ ДЕСЯТКА, │  Т│, З ГОРОДКА, │З ЗАЛОГИ, РАЗ│В ТРИ
ПРО┐ХАЛИ │ ТУДИ, │ СЮДИ. а Я ЗРАЗУ ПОБАЧИВ,  ЩО В│Н ТАМ. пРОСТО Я ЧЕКАВ, ЩОБ
ВОНИ П│ШЛИ ВС│. тОД│ Я ЗМОЖУ ЙОГО ВЗЯТИ. а В│Н СИЛЬНИЙ ГОЛОВОЮ.  кОНЯ ПОКЛАВ
У ЗАРОСТЯХ ОЧЕРЕТУ, А САМ З ВОДИ ВИЙШОВ │ ВИЛ│З НА ВЕРБУ. яК ЗАЛОГА РУШИЛА З
ГАЮ,  Я ЗАЛ│ПИВ  ЙОМУ ЗЗАДУ В  ХРЕБЕТ ТУПОЮ  СТР│ЛОЮ. в│Н З  ДЕРЕВА ЗЛЕТ│В │
ЛЕЖИТЬ. оЧ│  ЗАКОТИВ.  я  НЕ  П│ДХОДЖУ. в│Н  БЕЛЬКОТАТИ  ПОЧАВ. к│НЬ  ЙОГО З
ОЧЕРЕТУ  ВИХОДИТЬ │ ДО НЬОГО. к│НЬ НАВЧЕНИЙ │ ЗАВОРОЖЕНИЙ. сТАВ ЙОГО К│НЬ НА
КОЛ│НА │ ЧЕКА║, КОЛИ ТОЙ НА НЬОГО ЗАЛ│ЗЕ. в│Н  ЩЕ ДО ТЯМИ НЕ ПРИЙШОВ, А Я ДО
НЬОГО. п│ДСАДИВ ЙОГО В С│ДЛО │ В ОДНУ МИТЬ СТРИНОЖИВ РУМАКА...
     - а ДЕ ТРИНОГУ ВЗЯВ, ПУТА ┐ХН│?
     - аЧ ЯКИЙ ТИ  Ц│КАВИЙ, НЕБОЖЕ! пРИ С│ДЛ│ У ЧОРТОВОГО Х│НОВИНА БУЛА!  оН
ЯК! а РУМАКОВ│ ЦЬОМУ Ц│НИ НЕМА║! зНА║Ш, СК│ЛЬКИ В│Н ВАРТИЙ?
     -  дЯДЬКУ! пРОДАЙ ЙОГО, АБО ЗАМ│НЯЙ НА РОБОЧИХ КОБИЛ. тОД│ ТИ ВИКУПИШСЯ
З БОЯРСЬКОГО ЗАКУПУ. нУ ЗА ТИХ, ПОКРАДЕНИХ КОБИЛ!
     - а ОТ ТИ МЕНЕ, ХЛОПЧЕ, НЕ ВЧИ, ЩО РОБИТИ, КРАЩЕ НА Б│С│ВСЬК│ │ГРИЩА НЕ
Б│ГАЙ. кРАЩЕ ТРЕБА БУЛО ГЛЯД│ТИ БОЯРСЬКИХ КОБИЛ. з Т│║┐ НОЧ│ Я МАВ У РАБСТВ│
ГИНУТИ!..  мОВЧИШ?..   в│НОК  ТВ│Й  РОЗБИТИЙ  ОБУШКОМ.  пО  ТВО┐Х  СЛ│ДАХ  │
ЗАГУБЛЕНИХ ВОЛОШКАХ Я ЛИПУ ЗНАЙШОВ. а ЛИПА  Б│С│ВСЬКА. в НЕ┐ ЧОТИРИ КАБАНЯЧ│
СКИЛИЦ│  ВЖИВЛЕНО! тАМ  ЗНАК  В│Д  ТВОГО НОЖА!  а ЗА КОРУ  В│Д  ТВОГО  В│НКА
ПЕЛЮСТКИ  ЗАЧЕПИЛИСЬ.  ▓ СЛ│ДИ ТВО┐Х Н│Г │  ЯКО┐СЬ ТОВСТО┐ Б│С│ВСЬКО┐ Ж│НКИ.
оСЬ │ ОБЕР│Г ┐Й УЛОМИВСЯ. мОСЯНЖОВИЙ. кЛЮЧИК... нУ ДОБРЕ, ТИ ЗАГОВОРЕНИЙ. тИ
ЗАВЖДИ ПОРЯТУ║ШСЯ!  а  МЕН│ ЯК?  тВО┐  ПРИГОДИ МЕН│  ВЖЕ НА  ГОЛОВУ ПАДАЮТЬ.
пОСИДЬ ТИХО, ПОКИ Я ТАТЕЙ ЗНАЙДУ СЛ│Д ТА УДАВЛЮ ┐Х!
     мАЛОМУ АЖ ШК│РА ПУП'ЯНКАМИ П│ШЛА НА РУКАХ.  цЕ  НЕ БУЛА ПУСТА ПОХВАЛЬБА
ЧИ ПОГРОЗА - ДЯДЬКО ЗНАЙДЕ СЛ│Д │ ВДАВИТЬ ТАТЕЙ. в│Н  НЕ МАВ ЖОДНОГО СУМН│ВУ
ЩОДО  ДЯДЬКОВИХ  СЛ│В.  ▓ БУВ ПЕРЕКОНАНИЙ,  ЩО ДЯДЬКО  НАЙБЛИЖЧИМ  ЧАСОМ  ЦЕ
ЗРОБИТЬ.
     аЛЕ МИНАВ  ДЕНЬ, ДРУГИЙ,  ТРЕТ│Й.  а  ДЯДЬКО  Н│КУДИ НЕ  ЗНИКАВ  │  ВСЕ
ПРАЦЮВАВ НА  ПОДВ│Р'┐  сОФ│┐  ЧИ  Б│ЛЯ зОЛОТИХ  вОР│Т. а ТО  РАЗОМ  З  УС│МА
ХОЛОПАМИ   РОЗБИВАВ   ВАПНЯК   ДЛЯ   ПЕЧЕЙ  │   ТРОЩИВ  ГРУДКИ   ПЕРЕПАЛЕНО┐
ГЛИНИ-ЦЕМ'ЯНКИ.
     кОНЯ ВДЕНЬ СТЕР│Г │ ДОГЛЯДАВ п│ВНИК. вНОЧ│ п│ВЕНЬ САМ БУВ Б│ЛЯ КОНЯ.
     ▓ ВДЕНЬ, │ ВНОЧ│ ДЯДЬКО │ НЕБ│Ж  ПРИВЧАЛИ КОНЯ  ДО МОВИ. а  ВСЕ ОСТАНН║
К│НЬ ЗНАВ - В│Н УМ│В  │  СИД│ТИ НА ЗАДН│Х, ЯК СОБАКА, │ ЛЯГАВ, │ ПЕРЕКИДАВСЯ
ГОЛ│ЧЕРВА, │ М│Г ДОВГО ТУПЦЮВАТИ НА ЗАДН│Х НОГАХ.
     т│ЛЬКИ ОДНЕ БУЛО, ПОГАНО - РУМАК НЕ ЛЮБИВ рЕП'ЯХА. хЛОПЧИК ЧЕКАВ, ЩО ОТ
КУДИСЬ ПОДАСТЬСЯ ДЯДЬКО, ВЛАШТУ║ ЗАС│ДКУ │ ЖОРСТОКО ПОВБИВА║ ТАТ│В.
     аЛЕ  ДЯДЬКО,  ЗДАВАЛОСЬ,  │  ЗАБУВ  ПРО  СВОЮ  ОБ│ЦЯНКУ.  а  ТИМ  ЧАСОМ
НАБЛИЗИЛАСЬ ЯРМАРОЧНА П'ЯТНИЦЯ. ▓ ВЕЛИКИЙ  КАГАН,  ВОЛОДАР НАЙВИЩОГО СТОЛА В
М│СТАХ рУС│, ДОЗВОЛИВ НА ЯРМАРКУ ВЕСЕЛ│ │ГРИЩА.


▓грища

     у ЦЕЙ ДЕНЬ НА  бАБИН│М  тОРЖКУ БУЛИ │ГРИЩА  З  ДОЗВОЛУ  ВЕЛИКОГО  КНЯЗЯ
КИ┐ВСЬКОГО яРОСЛАВА.
     кАЗАЛИ,  ЩО НА  К│НСЬК│  ЗМАГАННЯ  ПРИ┐ДЕ САМ КНЯЗЬ. аДЖЕ КНЯЗЬ  ЗАВЖДИ
┐ЗДИВ ВЕРХИ. ▓ П│ШОГО ЙОГО МАЙЖЕ Н│ХТО НЕ БАЧИВ. нАВ│ТЬ ДО дЕСЯТИННО┐ ЦЕРКВИ
В│Н ПРИ┐ЗДИВ ВЕРХИ, СП│ШУВАВСЯ ПЕРЕД БАШТОЮ │ П│Д│ЙМАВСЯ  ГВИНТОВИМИ СХОДАМИ
НА  ХОРИ.  в│Н  НЕ  ЛЮБИВ,  ЩОБ  СПОГЛЯДАЛИ, ЯК В│Н КУЛЬГА║, П│Д│ЙМАЮЧИСЬ ПО
МОЗА┐ЧНИХ СХОДИНКАХ.
     тОМУ  В│Н П│Д│ЙМАВСЯ  САМ ,  А  ТОД│ ВЖЕ ЗА НИМ ВС│ ОСТАНН│ ЗАХОДИЛИ НА
ХОРИ.
     зМАГАННЯ БУЛИ │ НА бАБИН│М тОРЖКУ, │ НА пОДОЛ│ Б│ЛЯ ▓ЛЛ│НСЬКО┐ ЦЕРКВИ.
     нА БАЗАРН│М  МАЙДАН│ РУХАЛИСЬ ТЛУМИ ЛЮДЕЙ. ▓ НЕ СТ│ЛЬКИ ТУТ БУЛО ОХОЧИХ
ПОМ│РЯТИСЬ СИЛОЮ ТА ВПРАВН│СТЮ, ЯК ПРОСТО ГЛЯДАЧ│В. вОНИ ВАЖКО ПРАЦЮВАЛИ ВС│
ДН│. а ТЕПЕР ┐Х  ЧЕКАЛИ РОЗВАГА, БУЙНЕ ВИДОВИСЬКО,  │ ЦЕ БУЛО СПРАВЖН║ СВЯТО
┐ХНЬО┐ ДУШ│. бО ┐М ВАЖКА, БЕЗК│НЕЧНА ПРАЦЯ  В│ДБИРАЛА ВС│ СИЛИ, ВСЮ НАСНАГУ,
ЩО ┐Х МОЖНА ВИТРАЧАТИ НА ЗМАГАННЯ.
     оТОЖ,  БУЛО НА бАБИН│М  тОРЖКУ СИЛА-СИЛЕННА ЛЮДЕЙ. а ТАМ, ДЕ ЗБИРА║ТЬСЯ
БАГАТО  ЛЮДЕЙ, ЗРАЗУ  Ж З'ЯВЛЯЮТЬСЯ ВСЯК│ ТОРГОВЦ│ ТА  ПОТ│ШНИКИ.  в КОРОБАХ
ВОНИ ТЯГАЛИ ВС│ЛЯК│ ДЕШЕВ│ НА┐ДКИ, ЛАСОЩ│, А ТАКОЖ Р│ЗН│ ДР│БНИЧКИ ТА ДЕШЕВ│
ПРИКРАСИ. дУД│ЛИ  В ДУДИ  ТА  ВИБРИНЬКУВАЛИ  НА ГУСЛЯХ, СП│ВАЛИ ТА  ВЕРЕЩАЛИ
СКОМОРОХИ. а ОТ ДОРОГОГО КРАМУ, ЧИ ЧОГОСЬ ВЕЛИКОГО, БА Й СКОТИНИ, В ЦЕЙ ДЕНЬ
НЕ ВИПАДАЛО ПРОДАВАТИ.
     пЕРШ│ ЗМАГАЛИСЬ СТР│ЛЬЦ│.
     нА ЧИСТО  ВИМЕТЕНИХ  ДУБОВИХ ПЛАХАХ  ПРОВЕЛИ  РИСУ  ЗА СТО  КРОК│В  В│Д
пОД│ЛЬСЬКО┐ БРАМИ.
     б│ЛЯ  БРАМИ  ПОСТАВИЛИ  ТРИ  СТОВПИ │ НАСАДИЛИ Б│Л│  ДОШКИ, ЯКБИ АБРИСИ
ЛЮДСЬКИХ Т│Л.
     п│СЛЯ ТОГО, ЯК У ЦЕРКВАХ ЗАК│НЧИЛАСЬ ВРАН│ШНЯ В│ДПРАВА, ВИЙШОВ БАЗАРНИЙ
СТАРОСТА  │З ДВОМА ПОМ│ЧНИКАМИ. оДИН З БУБОНОМ, ДРУГИЙ  │З СУРМОЮ.  зАСУРМИВ
СУРМАЧ,  ЗАКАЛАТАВ  У  БУБОН  ДРУГИЙ.  яК  ВОНИ  СК│НЧИЛИ, СТАРОСТА ОГОЛОСИВ
ПОЧАТОК.
     лУЧНИК│В З│БРАЛОСЬ ЧИМАЛО. сЕРЕД НИХ БУЛА ЧИ НЕ ПОЛОВИНА СТРАЖНИК│В, ЩО
У БУДН│ ДН│ СТОЯЛИ ПРИ М│СЬКИХ БРАМАХ.
     тАКОЖ БУЛО ЧИМАЛО МИСЛИВЦ│В,  ЩО  З ДОЗВОЛУ Т│УНА, ЗА  ПЕВНУ  МЗДУ МАЛИ
ПРАВО НА ПОЛЮВАННЯ В КНЯЖИХ Л│САХ.
     бУЛИ СТР│ЛЬЦ│  З  НАЙМАНЦ│В - ПЕЧЕН│Г│В, ХАЗАР, З  ЯС│В. бУЛИ  Й Б│ЛЯВ│
СВ│ТЛООК│ ЧУДИНИ. бУЛИ РУДУВАТ│ НИЗЬКОРОСЛ│ ЯТВЯГИ.
     зАМОЖН│  БУЛИ  Й  КРАМАР│,  ЩО   ПОЛЮБЛЯЛИ  СТР│ЛЬБУ  │  ЛОВИ.  кОЖНОМУ
ДОЗВОЛЯЛОСЬ СТР│ЛЯТИ  ТРЬОМА СТР│ЛАМИ.  сПЕРЕЧАЛИСЬ,  КОМУ ПЕРШОМУ СТР│ЛЯТИ.
вЖЕ Й  ДО  ЛАЙКИ Д│ЙШЛО.  тОД│  ВТРУТИВСЯ БАЗАРНИЙ  СТАРОСТА.  пЕВНО, ЩО В│Н
БАГАТЬОХ │З  СТР│ЛЬЦ│В ЗНАВ З  ПОПЕРЕДН│Х ЗМАГАНЬ.  в│Н  В│Д│БРАВ  ТИХ, КОГО
ВВАЖАВ НАЙСЛАБШИМИ │ ПОСТАВИВ ДО РИСИ.
     кОЖНОМУ ТРИ СТР│ЛИ. т│ЛЬКИ ПЕРШИМ П│ЛЬГА - ОДНА ПРОБНА СТР│ЛА.
     сУРМАЧ  ЗАКИНУВ НА  ПЕРЕВ'ЯЗ│ ЗА  СПИНУ СУРМУ,  ВЗЯВ ДОВГОГО Л│ЩИНОВОГО
БИЧА, А З-ЗА ХАЛЯВИ ВИТЯГ ГОСТРОГО НОЖА.
     у ВС│Х ТРЬОХ ЛУЧНИК│В СТР│ЛИ ВП'ЯЛИСЯ В Ц│ЛЬ. у ДВОХ В ДОШКИ, ДЕ ШИРШЕ,
ЯК БИ В ГРУДИ, │ Т│ЛЬКИ В ОДНОГО ОДНА СТР│ЛА Н│БИ В ГОЛОВУ.
     лУЧНИКИ НАКЛАДАЛИ НА ТЯТИВУ СТР│ЛИ, П│ДТЯГАЛИ ДВОМА ПАЛЬЦЯМИ ПРАВИЦ│ ДО
ВУХА, П│ДР│ВНЮВАЛИ НАПРЯМОК СТР│ЛИ │ РОЗГИНАЛИ ПАЛЬЦ│.
     дЗИЖЧАЛИ, БРИНЬКАЛИ ТЯТИВИ │ СТР│ЛИ З│ СВИСТОМ МЧАЛИ ДО Ц│Л│.
     з  ПЕРШО┐ ТР│ЙКИ НАЙКРАЩЕ СТР│ЛЯВ ТОЙ, ХТО МАНДРУВАВ ПО КНЯЖИХ ЗЕМЛЯХ │
ПОЛЮВАВ НА ВСЯКЕ ДР│БНЕ ПТАСТВО.
     сУРМАЧ БЕЗ ЖАРТ│В │ ЗНЕВАГИ ЗАКАРБУВАВ СТР│ЛИ ТРЬОХ ПЕРШИХ  СТР│ЛЬЦ│В │
ВИКЛИКАВ НАСТУПНИХ.
     ▓  З КОЖНОЮ ТР│ЙКОЮ  НОВИХ СТР│ЛЬЦ│В СТР│ЛИ  ЛЯГАЛИ  ВСЕ КУПН│ШЕ │  ВСЕ
ВИЩЕ. в "ГРУДИ" Ц│ЛЯМ ВЖЕ Н│ХТО Й НЕ ПОСИЛАВ СТР│Л.
     сТР│ЛЯЛИ ПЕЧЕН│ГИ  З НЕВЕЛИКИХ, МАЙЖЕ ЗОВС│М РОГОВИХ ЛУК│В. чУДИНИ - │З
ДОВГИХ НАБ│РНИХ ДЕРЕВ'ЯНИХ ЛУК│В.
     п│ВНИК БУВ ПРИ РУМАКОВ│. а РУМАКА ДЯДЬКО ПОСТАВИВ П│Д ПАКОЛЛЯ БОЯРСЬКО┐
САДИБИ.  хЛОПЧИК  ВОЗС│ДАВ У КАРБОВАН│М ДЕРЕВ'ЯН│М С│ДЛ│.  оДН│║Ю  РУКОЮ В│Н
СТИСКУВАВ ПОВ│Д, А ДРУГОЮ ВХОПИВСЯ ЗА ВЕРХ ПАКОЛА.
     ▓  КОЛИ  ПОЧАЛИ  СИЛИТИСЬ  У НАТОВП│ КРИКИ,  ГАМ│Р,  СМ│Х, │  ДО ВСЬОГО
ЗАСУРМИЛА СУРМА │  ВДАРИЛИ ПО БУБОНУ, МАЛИЙ  В│ДЧУВ,  ЩО ШК│РА В КОНЯ  СТАЛА
ГАРЯЧ│ША, А ДИХАННЯ ЗРОБИЛОСЯ Р│ДШИМ │ ГЛИБШИМ.
     зГОРИ п│ВНИКОВ│ БУЛО ДОБРЕ ВИДНО ЛУЧНИК│В ПРИ Б│Л│Й СМУЗ│.
     чИ З-ЗА МАЛОГО ЗРОСТУ, ЧИ ТОГО, ЩО  В│Н СТОЯВ Н│БИ ОСТОРОНЬ,  │ ЙОГО НЕ
ПРИМ│ТИВ  ЗРАЗУ  СУРМАЧ,   АЛЕ   п│ВНЕВ│  П│Д│ЙШЛО  СТР│ЛЯТИ  З   НАЙКРАЩИМИ
СТР│ЛЬЦЯМИ.
     ▓  КОЛИ  СУРМАЧ ПРИЗНАЧИВ  СТАТИ  ДО РИСИ  ЩЕ  ТРЬОМ,  ТО  ОДИН З  НИХ,
Б│ЛОБРОВИЙ ЧЕРВОНОЛИЦИЙ ВАРЯГ СКАЗАВ НАМАЛЮВАТИ ЛЮДСЬКУ ЛИЧИНУ НА ЙОГО Ц│Л│.
нА ТОВСТ│Й М'ЯЗИСТ│Й ШИ┐ МАВ КРУЧЕНУ СР│БНУ ГРИВНУ - НАГОРОДУ КНЯЗЯ.
     оДИН З ОТРОК│В ШВИДКО ВИДЕРСЯ НА СТОВПА │ ВУГ│ЛЛЯМ НАМАЛЮВАВ "ЛИЦЕ".
     вАРЯГОВ│ СТР│ЛИ ПОПАЛИ ОДНА В ОКО, ДРУГА В НОСА, А ТРЕТЯ - МЕЖИ ОЧ│.
     йОГО СУПЕРНИКИ ТЕЖ НЕПОГАНО  СТР│ЛЯЛИ, АЛЕ ВСЕ Ж У  НЬОГО  СТР│ЛИ ЛЯГЛИ
КУПН│ШЕ.
     п│СЛЯ ВАРЯГА СТАВ  ЩЕ  ОДИН З ЯРОСЛАВОВИХ ВО┐Н│В  - Т│ВЕРЕЦЬ.  зАРОСЛИЙ
ЧОРНИМ ПУХНАСТИМ ВОЛОССЯМ │ ПО ГРУДЯХ │ ПО РУКАХ ЧОЛОВ│К. лУК У НЬОГО БУВ ЧИ
НЕ НАЙМЕНШИЙ З УС│Х СТР│ЛЬЦ│В. ▓ НЕ СТ│ЛЬКИ БУЛО В  НЬОМУ ДЕРЕВА, ЯК ПЛАСТИН
З РОГ│В САЙГАКА ТА ВАРЕНИХ ТУРЯЧИХ СУХОЖИЛЬ.
     т│ВЕРЕЦЬ  ТЕЖ ПОПРОХАВ НАМАЛЮВАТИ ЛИЧИНУ. ▓ БИВ  ТАК ТОЧНО, ЩО ВС│  ТРИ
СТР│ЛИ ВП'ЯЛИСЯ В ПРАВЕ ОКО.
     нАТОВП  ЗАХОПЛЕНО  КРИЧАВ, СЛАВИВ  Т│ВЕРЦЯ, БО ТАК, ЯК В│Н, ЩЕ СЬОГОДН│
Н│ХТО НЕ СТР│ЛЯВ.
     д│ЙШЛА, ЗРЕШТОЮ, ЧЕРГА ДО п│ВНЯ.
     пОРЯД  З НИМ  СТОЯВ  ЧУБАТИЙ  СТР│ЛЕЦЬ, ОДИН З МОЛОДШИХ КНЯЖИХ  ВО┐Н│В.
кАЗАЛИ ЛЮДИ, ЦЕ МАЛИЙ  ВЛАСНИМИ ВУХАМИ ЧУВ, ЩО  ЦЕ  ОДИН З  ОХОРОНЦ│В САМОГО
КАГАНА яРОСЛАВА. хТОСЬ СКАЗАВ, ЩО МЕЧНИК  В│Н НАЙВПРАВН│ШИЙ. ▓ В│Н  ПОПРОХАВ
НАМАЛЮВАТИ Ц│ЛЬ.
     а ДЯДЬКОВ│ п│ВНЕВ│ Д│СТАЛАСЬ ВАРЯГОВА Ц│ЛЬ.
     дЯДЬКО  п│ВЕНЬ НАП'ЯВ  СВОГО ВЕЛИКОГО ТОВСТЕННОГО  ЛУКА.  бУВ  В│Н ВЕСЬ
РЕТЕЛЬНО  ОБВИТИЙ  ТОНКОЮ  ШОВКОВИСТОЮ  СМУЖКОЮ  БЕРЕСТИ,   ЩОБ  ВОЛОГА   НЕ
ПОСЛАБЛЯЛА ДЕРЕВА. лУК У  ДЯДЬКА БУВ ТАКИЙ ВЕЛИКИЙ, Н│БИ ЙОГО ЗРОБИЛИ НЕ ДЛЯ
СТР│ЛЬЦЯ, А ЩОБ НА САМОСТР│Л НАСТОРОЖУВАТИ ПРОТИ Л│СОВОГО ЗВ│РА.
     лУК НАЙБ│ЛЬШИЙ, А ЗРОСТУ п│ВЕНЬ СЕРЕД СТР│ЛЬЦ│В НАЙМЕНШОГО.
     нАКЛАВ  п│ВЕНЬ  НА   ТЯТИВУ  КЛЕНОВУ  ЛЕГКУ  СТР│ЛУ  З  КАЛЕНИМ  ТОНКИМ
НАКОНЕЧНИКОМ. яК НАПИНАВ ТЯТИВУ, БУЛО ЧУТИ,  ЯК ТР│СКОТИТЬ, РИПИТЬ ДЕРЕВ'ЯНА
КИБИТЬ ЛУКУ.
     у НАТОВП│ ГОЛОСНО ЗАСМ│ЯЛИСЬ.
     тА п│ВЕНЬ ЛИШЕ  ЗАКУСИВ НИЖНЮ ГУБУ  Р│ВНИМИ  Б│ЛИМИ ЗУБАМИ.  аЛЕ... аЛЕ
│КЛА  В НЬОГО ВИХОДИЛИ ЗА МЕЖ│ │НШИХ ЗУБ│В. ▓ ЦЕ ЗРАЗУ КИДАЛОСЯ В ОЧ│ ЛЮДЯМ.
оДИН ЧИ ДВО║ ГЛЯДАЧ│В ПОМ│ТИЛИ ДЯДЬКОВ│ │КЛА │ З ОСТРАХОМ ЗАМОВКЛИ.
     дЯДЬКО ВИДИХНУВ, ЗАВМЕР │  ЗРАЗУ Ж ПУСТИВ ТЯТИВУ. уДАР СТР│ЛИ БУВ ТАКО┐
СИЛИ, ЩО ВОНА ПРОЙШЛА КР│ЗЬ ДОШКУ │ ВИТКНУЛАСЬ В│СТРЯМ  НА ЗВОРОТ│  МАЙЖЕ НА
ДВА ПАЛЬЦ│.
     с│ВЕРЯНИН ЛЕГКО НАП'ЯВ ЛУКА, В│ДПУСТИВ ТЯТИВУ │  ЛЕГКО, БЕЗ ШУМУ СТР│ЛА
ВП'ЯЛАСЯ В ОКО Ц│Л│.
     дРУГУ  СТР│ЛУ ДЯДЬКО  п│ВЕНЬ  ДОВГО НЕ  ПУСКАВ.  вСЕ  НЕ М│Г  ВИР│ВНЯТИ
ДИХАННЯ.   дРУГА  СТР│ЛА  ВДАРИЛА  ЗБОКУ   В   НАКОНЕЧНИК  ПЕРШО┐.  ▓  ПЕРША
ДР│БНО-ДР│БНО ЗАТРЕМТ│ЛА ОПЕРЕНИМ ДРЕВКОМ.
     нАТОВП  ЗАХОПЛЕНО  ЗАРЕВ│В,  ЗАПЛЕСКАВ  У ДОЛОН│.  с│ВЕРЯНИН  │  ДРУГИЙ
СТР│ЛЕЦЬ ОДНОЧАСНО В│ДПУСТИЛИ ТЯТИВИ. у С│ВЕРЯНИНА СТР│ЛА ВП'ЯЛАСЯ В ТЕ САМЕ
ОКО, У ДРУГОГО - В │НШЕ ОКО "ЛИЧИНИ'.
     нАСТАВ ЧАС ТРЕТЬО┐ СТР│ЛИ.
     с│ВЕРЯНИН ЛЕГКО НАП'ЯВ ЛУКА │ ЙОГО СТР│ЛА ВПАЛА В КУПУ ДО ПЕРШИХ ДВОХ.
     тРЕТ│Й СТР│ЛЕЦЬ ЛЕДЬ СХИБИВ - СТР│ЛА В│Д│ЙШЛА НАБ│К ТРОХИ.
     дЯДЬКО НАБРАВ ПОВН│ ЛЕГЕН│ ПОВ│ТРЯ, НАТЯГ ТЯТИВУ,  ВИДИХНУВ СПОК│ЙНО  │
ЗРАЗУ Ж  ВИПУСТИВ  СТР│ЛУ, НЕ ДАВШИ  ОСТАТОЧНО  ВИР│ВНЯТИСЬ  ДИХАННЮ. кАЛЕНА
СТР│ЛА ДЗВ│НКО ВП'ЯЛАСЯ В К│НЕЦЬ МАЛЬОВАНОГО НОСА.
     нАТОВП  РОЗЧАРОВАНО  ЗАГОГОТ│В, ПОЧУЛОСЯ  ГОЛОСНЕ КЕПКУВАННЯ.  хОЧА  ЗА
ХВИЛЮ ПЕРЕД ТИМ ЙОМУ КРИЧАЛИ СЛАВУ, ЛЯСКАЛИ В ДОЛОН│.
     хТОСЬ КРИКНУВ,  ЩО  В  НЬОГО НЕ ЛУК, А  САМОСТР│Л,  ЩО  ЙОМУ НЕМА  ЧОГО
ЗМАГАТИСЬ, ХАЙ БИ КРАЩЕ ОВЕС В│Д КАБАН│В СТЕР│Г.
     аЛЕ ДЯДЬКОВ│ СТР│ЛИ, А ЦЕ ВС│ БАЧИЛИ, НАЙСИЛЬН│ШЕ БИЛИ ПО Ц│Л│. вС│ ТРИ
СТР│ЛИ ПРОЙШЛИ КР│ЗЬ ДОШКУ В│СТРЯМ.
     б│ЛЬШЕ  ОХОЧИХ ЛУЧНИК│В  НЕ БУЛО.  ▓  СУРМАЧ ЗАДУД│В К│НЕЦЬ СТР│ЛЬБИ. ▓
ПОКАЗАВ  СВ│Й ДОВГИЙ БИЧ З ПОЗНАЧКАМИ-КАРБАМИ.  ▓ ОТРОКИ, ЩО М│РЯЛИ В│ДСТАН│
М│Ж СТР│ЛАМИ │ КАРБУВАЛИ НА СВО┐Х БИЧАХ, ПОКАЗАЛИ СВО┐ РЕЗИ.
     ▓ ВСЕ СХОДИЛОСЬ. н│ЯКИХ СУПЕРЕЧОК НЕ  БУЛО. нАЙКРАЩИМ ЛУЧНИКОМ ВИЯВИВСЯ
Т│ВЕРЕЦЬ. пОТ│М С│ВЕРЯНИН. пОТ│М ВАРЯГ. а ДЯДЬКО п│ВЕНЬ БУВ ЧЕТВЕРТИМ.
     сТАРОСТА ПРИВ│ТАВ СТР│ЛЬЦ│В │ ПЕРЕСИПАВ У ШАПКУ ВСЕ, ЩО ПОСТАВИВ КОЖНИЙ
│З СТР│ЛЬЦ│В  П│Д  ЗАСТАВУ.  хТО  РЕЗАНУ,  ХТО  НОГАТУ,  ХТО  НАМИСТИНУ, ХТО
ПЕРСТЕНЬ, ХТО СЕРЕЖКУ, ХТО НАВ│ТЬ ЛИТУ ПРЯЖКУ.
     пЕРЕМОЖЕЦЬ ОДЕРЖУВАВ ВСЮ ЗАСТАВУ.
     т│ВЕРЕЦЬ  ПОДЯКУВАВ СТАРОСТ│  │  ЗАКЛИКАВ  ЛУЧНИК│В  ДО  ЗА┐ЗДУ  ВИПИТИ
ДОБРОГО ГРЕЦЬКОГО ВИНА.
     сТР│ЛЬЦ│ ПРОКРИЧАЛИ ЙОМУ СЛАВУ │ ПОНЕСЛИ ДО ЗА┐ЗДУ НА РУКАХ.
     вЖЕ  НАД ГОЛОВАМИ СВО┐Х  НОС│┐В Т│ВЕРЕЦЬ  ЗАКЛИКАВ ДЯДЬКА В ЗА┐ЗД.  аЛЕ
ДЯДЬКО п│ВЕНЬ МОВЧКИ ПОКАЗАВ: "Н│!" │ ЛИШИВСЯ ЗМАГАТИСЬ У БОРОТЬБ│.

боротьба
     у БОРОТЬБ│ ДЯДЬКО ПОДОЛАВ ЛИШЕ ЧОТИРЬОХ ГОРОДЯН, ЩО БУЛИ ТРОХИ ВАЖЧ│ ЗА
НЬОГО. в│Н ┐Х УС│Х КИНУВ НА ЗЕМЛЮ.
     аЛЕ  КОЛИ ПРОТИ НЬОГО  СТАВ ВАРЯГ, Н│ЧОГО ДЯДЬКО  п│ВЕНЬ НЕ М│Г УД│ЯТИ.
вАРЯГ СХОПИВ ДЯДЬКА ЗА ПОЯС │  ЛЕГКО ПЕРЕКИНУВ  ЧЕРЕЗ  СТЕГНО. дЯДЬКО СИЛЬНО
ВДАРИВСЯ ЛИЦЕМ ОБ ЗЕМЛЮ. кРОВ ЗАЧУР│ЛА В НЬОГО З  НОСА │  З ГУБИ. в│Н НЕ М│Г
Н│ЯК  СПИНИТИ КРОВ, ЙОМУ ДОВЕЛОСЯ СПУСТИТИСЬ  ВНИЗ ЧЕРЕЗ пОД│ЛЬСЬКУ бРАМУ ДО
ДЖЕРЕЛА-ВОДОГРАЮ │ ТАМ ЗМИВАТИ КРИЖАНОЮ ВОДОЮ РОЗТОВЧЕНОГО НОСА.
     в│Н  ПОВЕРНУВСЯ  НА ТОРЖИЩЕ  ТОД│, КОЛИ  МОЛОДИЙ КУПЧИНА  ПРИТИС ВАРЯГА
СПИНОЮ ДО ЗЕМЛ│. ▓ ВС│Х │НШИХ ПОКЛАВ ЧОРНОВИДИЙ КИЯНИН. зА СВОЮ ПЕРЕМОГУ В│Н
НЕ ВЗЯВ АН│ ШЕЛЯГА. а ЩЕ Й ПРИГОСТИВ БРАТ│Ю БАРИЛОМ МЕДУ.
     п│ВНЯ ЦЕЙ МОЛОДИЙ КУПЧИНА ЗАПРИМ│ТИВ ЗРАЗУ │ САМ П│ДН│С ЙОМУ ЧАШУ МЕДУ.
     - цЕ В ТЕБЕ КОБИЛ ЗВЕЛИ ТАТ│? - сПИТАВ ЛАСКАВО.
     - у МОГО БОЯРИНА. - нАСУПИВСЯ ДЯДЬКО п│ВЕНЬ.
     - щО - ТИ РОБИЧИЧ?
     - н│, БОРЖНИК. нА КОНЯ ПОЗИЧИВ ПОВ│ДНОГО. а К│НЬ ЗДОХ.
     - ▓ ТО ВСЕ?!!  - зДИВУВАВСЯ КУПЕЦЬ. - сЛУХАЙ! пЛАЧУ ЗА ТЕБЕ БОРГ! а  ТИ
ЙДИ ДО МЕНЕ СЛУЖИТИ ОХОРОНЦЕМ. к│НЬ, КОЖУХ │ КУЛЕША МО┐. ▓ ЩЕ ПЛАТА - ДЮЖИНА
Р│ЗАН. р│ЗАНА В М│СЯЦЬ! зРОЗУМ│В?
     -  зРОЗУМ│В,  М│Й ГОСПОДИНЕ. дЯКУЮ ЗА ЛАСКУ, ТА  МЕН│ ТРЕБА БОЯРИНУ ТИХ
КОБИЛ ПОВЕРНУТИ. у МЕНЕ РЯД СКЛАДЕНИЙ З БОЯРИНОМ.
     - яК ЗНА║Ш! я ЗАВЖДИ ТЕБЕ В│ЗЬМУ ДО СЕБЕ. пРИХОДЬ, КОЛИ СХОЧЕШ!


навкулачн▓ б▓йц▓

     м│Ж БОРОТЬБОЮ ТА НАВКУЛАЧНИМИ БОЯМИ БУЛА ПЕРЕРВА, БО РАДИЛИСЬ М│Ж СОБОЮ
СТАРОСТА, ЙОГО  ПОМ│ЧНИКИ ТА МЕЧНИК  вЕРХНЬОГО м│СТА,  ЧИ ЗВОДИТИ Т│ЛЬКИ  ЗА
ВАГОЮ ТА ЗРОСТОМ, ЧИ ЯК ЗАВЖДИ - ХТО КОГО ПОБАЖА║, ТОЙ │ ВИКЛИКА║.
     пОКИ ЙШЛА РАДА, ДЯДЬКО п│ВЕНЬ ПРОТИСНУВСЯ ЧЕРЕЗ НАТОВП ДО МАЛОГО.
     пЕЧЕН│ЗЬКИЙ РУМАК ЗРАЗУ ЗВ│В  ВГОРУ СВОЮ ЛЕБЕДИНУ ШИЮ │ НАШОРОШИВ ВУХА.
йОГО ОПУКЛ│ КАР│ ОЧ│ ДИВИЛИСЬ УВАЖНО │ НАПРУЖЕНО.
     хЛОПЧИКОВ│  АЖ ТЕПЛО СТАЛО ВСЕРЕДИН│  -  ОТ ЯКУ ЗДОБИЧ  ВЗЯВ  ДЯДЬКО НА
рОС│.
     дЯДЬКО ОГЛАДИВ КОНЯ, ПРИГОСТИВ Б│ЛИМ ПШЕНИЧНИМ КОРЖЕМ.
     - зАРАЗ ОСЬ ПОЧНУТЬ НАВКУЛАЧН│ БО┐, │ Я ПОЧНУ ПЕРШИЙ.
     - тИ СТОМИВСЯ. тЕБЕ ОН ЯК ВДАРИВ ВАРЯГ ОБ ЗЕМЛЮ. тИ ПРОПАДЕШ!
     - н│ЧОГО! я ПОМОЛИВСЯ бОГОРОДИЦ│. вОНА МЕНЕ НЕ ВИДАСТЬ. бИТИМУСЬ!
     - а ЯК ЖЕ ЗАСТАВА? щО ПОСТАВИШ СУПРОТИ?
     -  оЙ БОЖЕ! щО Ж МЕН│ СТАВИТИ? - п│ВЕНЬ В РОЗПАЧ│ СХОПИВСЯ ЗА ГОЛОВУ. -
о! я ПОСТАВЛЮ ЛУК │ СТР│ЛИ ПЕЧЕН│ГА.
     - а Х│БА РЕЧ│ СТАВЛЯТЬ? я ВСЕ БАЧУ, ЩО СТАВЛЯТЬ ГРОШ│ АБО ПРИКРАСИ...
     дЯДЬКО  ПОСЛАВ МАЛОГО ДО │СТОБКИ  ПО  ЛУК │ СТР│ЛИ.  хЛОПЧИК СКОЧИВ  НА
ЗЕМЛЮ │ ЩОСИЛИ ПОТЯГ РУМАКА ЗА ВУЗДУ.
     - нЕ ПОСП│ШАЙ! я ЩЕ РАЗ П│ДУ ДО ХРАМУ │ ПОМОЛЮСЬ...
     зА БРАМОЮ  вОЛОДИМИРОВОГО М│СТА  п│ВНИК  ВИДРЯПАВСЬ У  С│ДЛО  │  ПОГНАВ
СКАКУНА  ДО зОЛОТИХ  вОР│Т.  а  ТАМ  СТРАЖНИКИ НЕ ПЕРЕПИНЯЛИ  ЙОГО,  БО  ВЖЕ
ЗАП│ЗНАЛИ ЙОГО │ ПАМ'ЯТАЛИ.
     оСЬ В│Н В │СТОБЦ│.
     сХОПИВ САГАЙДАК, ЛУК ТА ПОМЧАВ, НЕ М│Г УТЕРП│ТИ, ДО бАБИНОГО тОРЖКА.
     аЛЕ ЯК ПОВЕРНУВСЯ  З  КОНЕМ НА СВО║  М│СЦЕ  П│Д  ПАРКАН, ТО  НАВКУЛАЧН│
Б│ЙЦ│, ДОБР│ МОЛОДЦ│, ВЖЕ ГАМСЕЛИЛИ ОДИН ОДНОГО, ЩО БУЛО СИЛИ.
     а ЩО ДАЛ│ - НА ТАЦ│ СР│БЛА СТАВАЛО ВСЕ Б│ЛЬШЕ.
     кОЛИ З ХРАМУ ПРИЙШОВ ДЯДЬКО,ЗАСТАВА ВЖЕ БУЛА В ТРИ МОНЕТИ В│Д ГОЛОВИ.
     п│ВЕНЬ ВИХОПИВ У ХЛОПЧИКА  ЗБРОЮ  │ КИНУВСЯ ДО РЯД│В, ДЕ СИД│ЛИ ЛИХВАР│
ТА М│НЯЛИ.
     пО ЙОГО РОЗ'ЮШЕНОМУ │ ЗБУДЖЕНОМУ ВИГЛЯД│ ВОНИ БЕЗ НАПРУГИ ЗРОЗУМ│ЛИ, ЩО
ЙОМУ КОНЧЕ ПОТР│БН│  ГРОШ│. ▓ НЕ ДАВАЛИ ЗА ДОБРУ ЗБРОЮ Б│ЛЬШЕ ТРЬОХ МОНЕТ. а
ЗБРОЯ БУЛА  НАЙКРАЩО┐ САРКЕЛЬСЬКО┐  РОБОТИ. тА ДЯДЬКО │  ЦИМ ТРЬОМ  ПОТЕРТИМ
КРУЖАЛЬЦЯМ МЕТАЛУ БУВ СТРАШЕННО РАДИЙ.
     п│ВЕНЬ  СТУПИВ У КОЛО, ДЕ ЗМАГАЛИСЬ Б│ЙЦ│. яКРАЗ П│Д ВАЛОМ,  ДЕ НЕ БУЛА
ЗЕМЛЯ МОЩЕНА КОЛОДАМИ. яКЩО  НА МОЩЕНИЙ Х│ДНИК ЗБИТИ ЛЮДИНУ, ТО З НЕ┐ МОЖЕ Й
ДУША ВИЛЕТ│ТИ.
     оЙ ЯК  ДОБРЕ, ЩО ДЯДЬКО  ВСТИГ │З СВО┐МИ ТРЬОМА МОНЕТАМИ. щЕ Б ТРОХИ, │
ДОВЕЛОСЯ Б ШАБЛЮ ПРОДАВАТИ.
     п│ВЕНЬ ПО ОДН│Й ПОКЛАВ ПО  МОНЕТ│ НА ТАЦЮ БАЗАРНОГО  СТАРОСТИ. нАТЯГ НА
Т│М'Я СВОГО КЛОБУКА, В│ДКАСАВ РУКАВА ТА ТУГ│ШЕ П│ДТЯГНУВ ПОЯСА.
     пРОТИ НЬОГО БУВ ОДИН  │З ГОНЧАР│В, ЧОЛОВ│К, ЩО, ПЕВНО, ПОЛЮБЛЯВ КУЛАЧН│
БО┐, БО НОСА МАВ СТОВЧЕНОГО, ЗВЕРНУТОГО НАБ│К. вИЩИЙ  НА ГОЛОВУ ЗА  п│ВНЯ, У
ПЛЕЧАХ НЕ ТАКИЙ  ШИРОКИЙ,  ТА РУКИ  М'ЯЗИСТ│, ДОВГ│,  А  КУЛАКИ  ПРОСТО,  ЯК
МОЛОТИ.
     гОНЧАР  ПЕРШИЙ  П│ШОВ НА ДЯДЬКА,  РОЗВЕРНУВСЯ,  ЗАМАХНУВСЯ  НА ВСЮ СИЛУ
ПРАВИЦ│.
     п│ВЕНЬ  НАЗУСТР│Ч ЙОМУ  ЗРОБИВ  ДВА МАЛЕНЬКИХ  КРОКИ  ШВИДКИХ, ПРИХИЛИВ
ГОЛОВУ. ▓ РУКА ГОНЧАРЕВА ЗБИЛА Т│ЛЬКИ ШАПКУ З  ГОЛОВИ п│ВНЯ. вОДНОЧАС ДЯДЬКО
ВДАРИВ ГОНЧАРА В П│ДБОР│ДДЯ. гОНЧАР ПОХИТНУВСЯ.
     дЯДЬКО ДОДАВ ЙОМУ Л│ВИЦЕЮ П│Д БОКА, ПОТ│М ПРАВИЦЕЮ ЗНОВ У П│ДБОР│ДДЯ.
     гОНЧАР С│В НА ЗЕМЛЮ. оЧМАН│ЛО КРУТИВ ГОЛОВОЮ.
     п│ВЕНЬ СТОЯВ НАД НИМ │  ЧЕКАВ, ПОКИ ГОНЧАР П│ДВЕДЕТЬСЯ. нЕ  П│ДВОДИВСЯ.
дЯДЬКО ВЗЯВ ЙОГО П│Д ПАХВИ │ ПОВОЛ│К П│Д СХИЛ ВАЛУ ТА Й ПОСАДОВИВ ТАМ.
     дЯДЬКО ЧАСТИНУ ГРОШЕЙ ЗГР│Б З ТАЦ│ │ СКАЗАВ, ЩО  ДРУГУ ПОЛОВИНУ СТАВИТЬ
У ЗАСТАВУ.
     пРОТИ  НЬОГО ВИЙШОВ  ОДИН  З КНЯЖИХ КОНЮХ│В.  пОКЛАВ  ОДНУ ВАЖКУ МОНЕТУ
ПРОТИ ДЯДЬКОВО┐ КУПИ.
     нЕ ПОПЕР НЕОБАЧНО НА п│ВНЯ, ЯК ТО ЗРОБИВ ГОНЧАР. аЛЕ ВСЕ ХОДИВ  НАВКОЛО
ДЯДЬКА  │ ВСЕ ПЕРЕД СЕБЕ Л│ВОЮ РОЗМАХУВАВ. цЕ  ЩОБ ДЯДЬКО НА ЙОГО ДОВГУ РУКУ
НАШТОВХНУВСЯ. а ЗА ТИМ ЩОБ ВР│ЗАТИ ПРАВИЦЕЮ ЧИ В ГРУДИ, ЧИ В ЛИЦЕ.
     дЯДЬКО  МЕТНУВСЯ ВПЕРЕД. ▓  КОНЮХ ПЕВНО  ПОДУМАВ, ЩО В│Н ЙОГО  ВДАРИТЬ.
рОЗМАХНУВСЯ НА ПОВНУ СИЛУ ПРАВОЮ. тА п│ВЕНЬ В│ДСКОЧИВ НАБ│К │ ЗНИЗУ, З УС│║┐
СИЛИ ВДАРИВ КОНЮХА ПО ЩЕЛЕП│. кОНЮХ ОПУСТИВ РУКИ, НАВ│ТЬ ПАЛЬЦ│ РОЗТИС.
     - хТО │НШИЙ ВИЙДЕ? - сПИТАВ ДЯДЬКО.
     тА КОНЮХ ХРИПКО ВИДОБУВ │З СЕБЕ.
     - я СТАВЛЮ ЩЕ ОДНУ МОНЕТУ.
     пОХИТУЮЧИСЬ, П│Д│ЙШОВ ДО ТАЦ│ │ КИНУВ НА НЕ┐ ВАЖКУ СР│БНУ МОНЕТУ.
     ▓ ЦЬОГО РАЗУ  В│Н КИНУВСЯ ВПЕРЕД, ПРИКРИВШИ СЕБЕ НАП│ВЗ│ГНУТИМИ РУКАМИ.
кРУЖИВ НАВКОЛО п│ВНЯ │ НАМАГАВСЯ ЗАСТИГНУТИ ЙОГО ЗНЕНАЦЬКА │ ЩОСИЛИ ВДАРИТИ.
     тА ДЯДЬКО БУВ ПРУДК│ШИЙ. п│ДЛОВИВ КОНЮХА, КОЛИ ТОЙ ШИРОКО  РОЗМАХНУВСЯ.
з  ЩОСИЛИ  ВДАРИВ  КОНЮХА  В П│ДРЕБЕР'Я.  уДАР  ЗАВАЛИВ  КОНЮХА  НА  КОЛ│НА.
нАХИЛИВСЯ ВПЕРЕД │, ЩОБ НЕ ВПАСТИ ОБЛИЧЧЯМ НА ЗЕМЛЮ, ОБПЕРСЯ ОБОМА КУЛАКАМИ.
нА НЬОГО НАПАЛА ГИКАВКА. тА ВСЕ  Ж В│Н ЯКОСЬ ЗВ│ВСЯ │ З│ГНУВШИСЬ, ТРИМАЮЧИСЬ
ЗА БОКИ, П│ШОВ З КОЛА.
     т│ КНЯЖ│ КОНЮХИ, ЩО БУЛИ З КУЛАЧНИМ Б│ЙЦЕМ, ЗАГОРЛАЛИ.
     - в│Н УДАРИВ ЙОГО НИЖЧЕ ПОЯСА!
     - пРОТИ ПРАВИЛ, ПРОТИ ПРАВИЛ!!!
     п│ВЕНЬ Б│ГЦЕМ ДО СТАРОСТИ.
     - зАВЕРНИ ЙОГО! нЕХАЙ В│Н ЗАДЕРЕ СОРОЧКУ! тОД│ ВС│ ПОБАЧАТЬ!  я НЕ  БИВ
НИЖЧЕ ПОЯСА!
     а КОНЮХИ ЗАКРИЧАЛИ, ЩО ЦЕ ГАНЬБА, ЗАГОЛЮВАТИ ПРИ ВС│Х ЛЮДИНУ!
     рОЗ'ЮШЕНИЙ п│ВЕНЬ П│ДСКОЧИВ ДО КОНЮХ│В │ ЗАВОЛАВ:
     - нЕХАЙ ПОДИВИТЬСЯ ОДИН ЛИШЕ СТАРОСТА!!!
     аЛЕ КОНЮХИ НЕ  СХОТ│ЛИ Н│ЧОГО ТАКОГО РОБИТИ │ В│ДВЕЛИ СВОГО ТОВАРИША ДО
КОНЮШЕНЬ.
     вИСТУПИВ ВАРЯГ, ЗН│МАЮЧИ │З ШИ┐ ГРИВНУ │ ОБЕРЕЖНО КЛАДУЧИ НА ТАЦЮ.
     - б'║МОСЯ ДО КРОВ│... дО ТРЕТЬО┐ КРОВ│.
     а ДЯДЬКО п│ВЕНЬ, ЗГАРЯЧА ЗАБУВШИ, ЩО ЙОМУ ПОТОВКЛИ НОСА │ РОЗБИЛИ ГУБУ,
ПОГОДИВСЯ │ ВИСИПАВ ПРОТИ ГРИВНИ ВС│ СВО┐ МОНЕТИ.
     вОНИ  СТОЯЛИ ОДИН ПРОТИ ОДНОГО. нАЙНИЖЧИЙ СТР│ЛЕЦЬ │ НАЙБ│ЛЬШИЙ БОГАТИР
│З КНЯЖИХ  НАЙМАНЦ│В. оДИН РОЗ'ЮШЕНИЙ, НЕОБАЧНИЙ У СВО┐Й ЗАТЯТОСТ│. а ДРУГИЙ
СПОК│ЙНИЙ, ВПЕВНЕНИЙ У ТОМУ, ЩО ПОСТАВИВ НАД│ЙНУ ПАСТКУ СУПРОТИВНИКОВ│.
     лЮДИ ЗАМОВКЛИ, БО  п│ВНЕВА  ПЕРЕМОГА  НАД  │НШИМИ Б│ЙЦЯМИ  ЗДАВАЛАСЬ ┐М
ЧИМОСЬ НЕЙМОВ│РНИМ, ЯКОЮСЬ ЧАКЛУНСЬЮЮ СПРАВОЮ.
     дЯДЬКОВ│Й ПРУДКОСТ│, ВПРАВНОСТ│ │ В│ДВАЗ│ НЕ СП│ВЧУВАЛИ.
     тАК САМО, ЯК НЕ СП│ВЧУВАЛИ ВОНИ │ ЧУЖИНЦЕВ│.
     б│ЙЦ│ КРУЖЛЯЛИ ОДИН НАВКОЛО ОДНОГО.
     т│ЛЬКИ ВАРЯГ  КИДАВСЯ НА  ДЯДЬКА  п│ВНЯ, ЯК ТОЙ БЛИСКАВИЧНО В│ДСКАКУВАВ
НАЗАД, ЯК Л│СОВИЙ К│Т.
     т│ЛЬКИ  п│ВЕНЬ  КИДАВСЯ НА  ВАРЯГА,  ЯК  ВАРЯГ  МИТТЮ  ВИСТАВЛЯВ  РУКУ.
дЯДЬКОВ│ УДАРИ НЕ ДОСЯГАЛИ Н│ ГОЛОВИ, Н│ ТУЛУБА  ВАРЯГА.  вС│ УДАРИ ПОПАДАЛИ
ПО РУКАХ ВАРЯГА.
     а ЩЕ ДО ВСЬОГО ДЯДЬКО ТАК УДАРИВ ПО Л│В│Й ВАРЯГУ, ЩО РОЗБИВ СОБ│ В КРОВ
ПАЛЬЦ│.
     сУРМАЧ ЗАДУД│В │ ОПОВ│СТИВ ВС│Х ОХОЧИХ ДО ЗАБАВ.
     - пЕРША КРОВ! пЕРША КРОВ! уС│ БАЧИЛИ?!
     ▓ ЗРОБИВ Р│ЗУ НА СВО║МУ ПОСОХОВ│.
     дЯДЬКО В│Д ПОД│БНО┐ ХАЛЕПИ ТАК РОЗ'ЮШИВСЯ, ЩО НЕ ВСТИГ ВАРЯГ │ МИГНУТИ,
ЯК В│Н  П│ДСКОЧИВ УГОРУ │ ЗАЛ│ПИВ КУЛАКОМ ПО ГУБАХ. бРИЗНУЛА КРОВ  НА ЛЬНЯНУ
СОРОЧКУ. сУРМАЧ ЗАСУРМИВ │ ПОСТАВИВ Р│ЗУ НА СТОРОН│ ВАРЯГА.
     - пЕРША КРОВ! у ВАРЯГА ПЕРША КРОВ!
     тЕПЕР ВАРЯГ  НЕ РОЗМАХУВАВ РУКОЮ, А НАМАГАВСЯ  ВДАРИТИ  ЗНИЗУ  ВГОРУ. ▓
ТАКИ ЗАЧЕПИВ. рОЗБИТА ГУБА ЗАКРОВИЛА.
     - дРУГА КРОВ!!! - зАГОРЛАЛИ В НАТОВП│.
     п│ВЕНЬ П│ДСТРИБНУВ │ ВДАРИВ ВАРЯГА КУЛАКОМ, НАЧЕ НОЖЕМ УТЯВ.
     чЕРВОНА,  ОБПЕЧЕНА СОНЦЕМ ШК│РА НА  ВИЛИЦ│  ТР│СЛА  │  КРОВ БРИЗНУЛА НА
ПЛЕЧЕ.
     пОКИ  ДЯДЬКО  п│ВЕНЬ В│ДХОДИВ НАЗАД, ВАРЯГ РАПТОМ ОЖИВ. нАЧЕ  ЗАПАЛИВСЯ
ЯКИМОСЬ ВОГНЕМ. нАЗДОГНАВ п│ВНЯ НА В│ДСТУП│ │ ЗАЧЕПИВ  ПО НОСОВ│. рОЗБИТИЙ В
БОРОТЬБ│ Н│С НЕ ВИТРИМАВ │ ЛЕГКОГО УДАРУ. кРОВ ПОЛИЛАСЬ НА ГРУДИ.
     - тРЕТЯ КРОВ! - зАВОЛАВ СУРМАЧ. - вАРЯГ ПЕРЕМ│Г!
     аЛЕ ПОКИ  В│Н  ВСТИГ  ЗАСУРМИТИ В СУРМУ, п│ВЕНЬ РОЗМАХНУВСЯ, ЯК УС│, НА
ПОВНУ В│ДКРИТУ РУКУ │ ВГАТИВ ВАРЯГА КУЛАКОМ У ЧЕРЕВО.
     вАРЯГ   З│ГНУВСЯ   НАВП│Л,  ЗАТИСКАЮЧИ   ПАЛЬЦЯМИ  СВО║   ЧЕРЕВО.  в│Н,
НАП│ВЗ│ГНУТИЙ, П│ДЧАПАВ ДО ТАЦ│ │ З│ШКР│Б │З НЕ┐ ВСЕ СОБ│ В КАПШУК.
     а ДЯДЬКОВ│ п│ВНЕВ│ ЗНОВ ДОВЕЛОСЬ │ТИ ЧЕРЕЗ пОД│ЛЬСЬКУ бРАМУ ДО ВОДОГРАЮ
│ ОБМИВАТИ СВО║ СПОТВОРЕНЕ, РОЗПУХЛЕ ЛИЦЕ.
     мАЛИЙ  НЕ  П│ШОВ ЗА  НИМ.  в│Н СИД│В  НА РУМАКОВ│ │ ТРИМАВСЯ  ЗА  ПАК│Л
ДУБОВИЙ.
     хЛОПЧИК ЗНАВ, ЩО ДЯДЬКО В│ДМИ║ТЬСЯ │ ПРИЧАПА║ ЗНОВ НА бАБИН тОРЖОК.
     щЕ БУДЕ ЗМАГАННЯ КОНЕЙ.
     щО Ж ДЯДЬКО ПОСТАВИТЬ В ЗАСТАВУ НА К│НСЬКИХ ЗМАГАННЯХ?
     лИШИЛАСЬ Т│ЛЬКИ ПЕЧЕН│ЗЬКА ШАБЛЯ.


ср▓бло та злато

     вС│  СУДНА, ЩО ТВОРИЛИСЬ ТУТ  НА БЕРЕЗ│ гЛИБОЧИЦ│, МАЛИ  В СВО┐Й ОСНОВ│
ДОВБАНКИ-МОНОКСИЛИ. нА НИХ ПОТ│М НАРОЩУВАЛИ ДОШКИ.
     а ЦЕЙ  ЧОВЕН БУВ НАБ│РНИЙ.  оСНОВА ВСЬОГО - Р│ВНИЙ,  ЯК СТРУНА, ДУБОВИЙ
КИЛЬ -  В│Н ХРЕБЕТ │ ОПОРА ВС│Х │НШИХ ЧАСТИН ЧОВНА. вГОРУ В│Д КИЛЯ В│ДХОДИЛИ
РЕБРА-ШПАНГОУТИ,  ПЛАВКО ВИГНУТ│,  МОВ РОГИ ВЕЛЕТЕНСЬКИХ ЛУК│В, │ УТРИМУВАЛИ
НАПРУЖЕН│  ТОНК│ Й ПРЕДОВГ│ ДУБОВ│ ДОШКИ.  а  КОРМА │  Н│С  ОДНАКОВО┐ ВИСОТИ
ЗВОДИЛИСЬ КРУТО ВГОРУ │ УВ│НЧУВАЛИСЬ Ф│ГУРНИМ Р│ЗЬБЛЕННЯМ.
     мАЛИЙ  СПИНИВСЯ  НА  ПОЛОВИН│  ГОРИ  │  МИЛУВАВСЯ   СПОГЛЯДАННЯМ  ЦЬОГО
РОЗБ│ЙНИЦЬКОГО ЧОВНА.
     "зАВДОВЖКИ БУДЕ В│С│М З ПОЛОВИНОЮ  КОСИХ САЖЕН│В. а ЗАВШИРШКИ - П│ВТОРИ
САЖЕН│ "- ПОДУМАВ п│ВНИК.
     кОЛИ  В│Н  ВИМ│РЯВ  ДОВЖИНУ  ЧОВНА  КРОКАМИ │ ВСЕ СТВЕРДИЛОСЬ,  В│Н  АЖ
ЗАПИШАВСЯ, ЩО ТАК ТОЧНО ВИЗНАЧИВ!
     ▓ НЕ ЗЧУВСЯ, ЯК НАД  НИМ  ВИР│С ВИСОКИЙ ЧОЛОВ│К У ШК│РЯН│Й  БЕЗРУКАВЦ│,
СТЯГНУТ│Й ШИРОКИМ ПАСОМ.
     - нУ ЩО, ГОРОБЧИКУ, ПОДОБА║ТЬСЯ ТОБ│ ЦЕЙ ЧОВЕН?
     -  я НЕ  гОРОБЧИК, Я -  п│ВНИК... кРАСИВ│ШОГО ЧОВНА Я  НЕ БАЧИВ. пРОСТО
КАЗКА!
     - вАРЯЗЬКИЙ ДРАКАР! а ЗБУДУВАЛИ МИ ЙОГО УДВОХ З НОВГОРОДЦЕМ сИДОРОМ. бО
ВАРЯГИ НАШ│ Н│ ЧОРТА НЕ ВМ│ЮТЬ РОБИТИ, Т│ЛЬКИ МЕЧАМИ  С│ЧУТЬСЯ ТА ВРЯДИ-ГОДИ
ВЕРЕМ│Ю ЗД│ЙМАЮТЬ.
     - а ТИ, ГОСПОДИНЕ, Х│БА НЕ ВАРЯГ? тИ ТАК ЧУДНО ВИМОВЛЯ║Ш СЛОВА.
     - я З│  СХ│ДНОГО  БЕРЕГА бУРШТИНОВОГО МОРЯ.  вС│ МО┐  РОДИЧ│  -  Т│ЛЬКИ
РИБАЛКИ.  аЛЕ  Я ДУЖЕ  НЕСПОК│ЙНИЙ,  ГАРЯЧИЙ,  -  ПОВОЛ│ │ Н│БИ ТРОХИ  СОННО
ГОВОРИВ ВИСОКИЙ  ЧОЛОВ│К. -  зАКОРТ│ЛО  МЕН│  ПОБАЧИТИ  СВ│ТУ,  │ ВТ│К Я  │З
ВАРЯЗЬКИМИ КУПЦЯМИ.  ▓ В│ДТОД│ ВЕСЬ ЧАС │З ВАРЯГАМИ НА ВОД│. нАВЧИВСЯ В  НИХ
ЧОВНИ БУДУВАТИ. б│ЛЬШЕ, Н│Ж ДЕСЯТЬ РОК│В ВИТРАТИВ, А НАВЧИВСЯ.
     - а КОЛИ Ж ТИ, ГОСПОДИНЕ, ВОЮВАВ?
     - тИ НА Ц│ ПОЗНАЧКИ, ГОРОБЧИКУ, ДИВИШСЯ? - в│Н ТОРКНУВСЯ ПАЛЬЦЯМИ СВОГО
ПОТАВРОВАНОГО ОБЛИЧЧЯ.  - цЕ  НЕ З БОЮ. в Б│Й  МЕНЕ  ВАРЯГИ НЕ ДУЖЕ  БРАЛИ -
БЕРЕГЛИ. бО ┐М БУЛА ПОТР│БНА НЕ МОЯ СИЛА Й В│ДВАГА, А МО║ ВМ│ННЯ...
     - а Х│БА ТАК БУВА║, ЩОБ НЕ ВАРЯГ ТВОРИВ КРАЩЕ В│Д ВАРЯГ│В ┐ХН│ ЧОВНИ?
     -  оН ЯК? тИ, ВИДАТЬ, З ГОЛОВОЮ,  ЯКЩО ДОПИТУ║ШСЯ!  бУВА║! х│БА НЕ ТВ│Й
ВУЙ ВИГРАВ К│НСЬК│ ЗМАГАННЯ? чИ НЕ ТАК?
     - тАК... оДНАЧЕ К│НЬ ПЕЧЕН│ЗЬКИЙ!
     - а ХТО ЦЬОГО РУМАКА ПЕЧЕН│ЗЬКОГО НАТРАВИВ НА ВОРОНОГО УГОРЦЯ?
     - дЯДЬКО,..  -  ПРОТЯГНУВ  ХДОПЧИК │  ПОДУМКИ  ДОДАВ: "яКБИ В│Н  НЕ ДАВ
БОЛОТНОГО З│ЛЛЯ  ПЕЧЕН│ГУ,  Х│БА Б В│Н ОТАК  ОСКАЖЕН│В? "а ПЕРЕД  ОЧИМА ВРАЗ
ПОСТАЛА  ВЕРЕМ│Я  НА бАБИН│М  тОРЖКУ.  кУРЯВА, ЗБИТА  К│НСЬКИМИ  КОПИТАМИ  │
ЛЮДСЬКИМИ НОГАМИ, МАЯЧНЯ ЯСКРАВОГО ВБРАННЯ, ГАЛАС │ ШАЛЕНА МУЗИКА.
     хАЗЯ┐Н ВОРОНОГО УГОРЦЯ ПОСТАВИВ НА К│Н  ТРИ ЗЛАТНИКА вОЛОДИМИРА. зАПАЛА
ТИША.
     ▓  ТОД│ ДЯДЬКО п│ВЕНЬ ПОТЯГ ЗА  ВУЗДУ ПЕЧЕН│ЗЬКОГО ЖЕРЕБЦЯ. ▓ МАЛИЙ  НА
НЬОМУ ВЕРХИ.
     - дЯДЬКУ, ЩО ТИ РОБИШ? - зАШЕПОТ│В ХЛОПЧИК, НЕ ЗДОГАДУЮЧИСЬ З│СТР│БНУТИ
НА ЗЕМЛЮ. - пОСТАВ ШАБЛЮ! пОСТАВ ШАБЛЮ!!! - шЕПОТ│В ЙОМУ ЗГОРИ ХЛОПЧИК.
     - цИТЬ! чИМ З│ТНУ ГОЛОВИ ТАТЯМ? - пРОЦ│ДИВ КР│ЗЬ СТИСНУТ│ ЗУБИ.
     пРИТЯГ КОНЯ П│Д  САМИЙ ПАЛАЦ,  ДЕ НА  ГАЛЕРЕ┐ СИД│В КНЯЗЬ │З РОДИЧАМИ │
СТАРШОЮ ДРУЖИНОЮ.
     п│ВНИКОВ│  З ВИСОТИ КОНЯ БУЛО  НАЙБЛИЖЧЕ ДО КНЯЗЯ.  вЕЛИКИЙ КНЯЗЬ  ЩОСЬ
ГОВОРИВ ВП│ВОБЕРТА ДО ЯКОГОСЬ Л│ТНЬОГО ВО┐НА.
     оСЬ В│Н ПОВЕРНУВ СУВОРЕ ХУДЕ ЛИЦЕ │,  ЗВ│ВШИ  ПРАВУ ГУСТУ БРОВУ, УВАЖНО
ГЛЯНУВ НА ХЛОПЧИКА.  ▓  НА ЯКУСЬ МИТЬ НАЧЕ ЗДИВУВАВСЯ │  ЛЕДЬ ВСМ│ХНУВСЯ. щЕ
МИТЬ, │ ЗНОВУ  РИСИ  ХУДОГО ЛИЦЯ  НАБРАЛИ ВЛАДНОГО  ВИРАЗУ ТА НЕЗВОРУШНОСТ│.
т│ЛЬКИ ОЧ│ ПИЛЬНО │ ЗАЦ│КАВЛЕНО СТЕЖИЛИ ЗА НИЗЬКОЮ ПОСТАВОЮ ДЯДЬКА п│ВНЯ.
     бАЗАРНИЙ ЖЕ  СТАРОСТА ВИСЛУХАВ НЕДОЛАДНУ  ДЯДЬКОВУ  ПРОМОВУ  │  ГОЛОСНО
СПИТАВ ХАЗЯ┐НА ВОРОНОГО, ЧИ ЗГОДЕН В│Н ВВАЖАТИ САМОГО ПОЛОВОГО ЗАСТАВОЮ?
     сТРУНКИЙ ВИСОКИЙ ВО┐Н ЗДИВОВАНО ЗИРКНУВ НА  ДЯДЬКА  п│ВНЯ,  НА ПОЛОВОГО
ОГИРЯ. зАТРИМАВСЯ ПОГЛЯДОМ НА СИНЦЯХ │ СПУХЛ│Й БРОВ│ ДЯДЬКА.
     - а, ЦЕ ТИ, БОЛОТНА ЛИЧИНО?! дАВАЙ СЮДИ ПЕЧЕН│ГА ТА ЙДИ ПО ГРИБИ!
     - я НА ТВО║МУ ВОРОНОМУ ПО┐ДУ ПО ОПЕНЬКИ! - зЛОСТИВО ПРОСИЧАВ ДЯДЬКО.
     - яК ТАК, ТО ЗВОДИМО!
     дЯДЬКО  СКИНУВ п│ВНИКА НА  ЗЕМЛЮ  │ ЗРАЗУ Ж  ЩОСИЛИ  СКРИКНУВ  │ ПРОТЯГ
ЖЕРЕБЦЯ ПАЛИЦЕЮ.
     вО┐Н ОПЕР│ЩИВ СВОГО ЖЕРЕБЦЯ НАГА║М.
     зА МИТЬ  ЖЕРЕБЦ│ ВАЖКО З│ТНУЛИСЬ ГРУДЬМИ, ЗА│РЖАЛИ,  РОЗВ│ЯЛИ  ВИХОРАМИ
СВО┐ ГРИВИ │ ТОВКЛИ, ГРИЗЛИ, КОПАЛИ ОДИН ОДНОГО.
     оСЬ ВОРОНИЙ В│ДСКОЧИВ В│Д ПОЛОВОГО │ ПОБ│Г  ПО КОЛУ МЕЖИ  РОЗСТАВЛЕНИМИ
ВОЗАМИ.
     пОЛОВИЙ ЗА НИМ, СТАВАВ ДИБКИ, НАМАГАВСЯ СТОЛОЧИТИ ПЕРЕДН│МИ.
     вО┐Н НАВПЕРЕЙМИ ВОРОНОМУ. тА  ЗБИТИЙ  З  Н│Г ВЛАСНИМ  КОНЕМ  ШКЕРЕБЕРТЬ
ПОЛЕТ│В П│Д ВОЗА.
     дЯДЬКО  п│ВЕНЬ ХОТ│В  ПЕРЕЙНЯТИ  СВОГО ОБ│С│ЛОГО ПЕЧЕН│ГА,  ТА  Й  СОБ│
ОПИНИВСЯ НА ЗЕМЛ│.
     - б│ДА! пОМАГАЙТЕ, ЛЮДИ ДОБР│! - зАВОЛАВ ДЯДЬКО п│ВЕНЬ.
     ▓  ЙОМУ  З ЛИНВАМИ Й  КИЙКАМИ ЗРАЗУ  Ж  КИНУЛИСЬ  ДОПОМАГАТИ.  сПОЧАТКУ
В│Д│ГНАЛИ ПЕЧЕН│ГА В│Д ВОРОНОГО, А ПОТ│М │ СПУТАЛИ КОНЕЙ.
     щОБ  ОГИР ВГАМУВАВСЯ, ДЯДЬКО ПОСАДОВИВ НА НЬОГО п│ВНИКА, ХОЧА п│ВНИК АЖ
ТРУСИВСЯ В│Д ПЕРЕЖИТОГО СТРАХУ.
     бО  В│Н НЕ ХОВАВСЯ ЗА ВОЗИ. а СТОЯВ, ПРИТИСШИСЬ СПИНОЮ ДО МУРУ  КНЯЖОГО
ПАЛАЦУ. к│ЛЬКА РАЗ│В СКАЖЕН│ ТВАРЮКИ ВДАРЯЛИСЬ  ОБ  МУР ПОРУЧ МАЛОГО, Т│ЛЬКИ
ДИВОМ НЕ РОЗТОВКЛИ ЙОГО НА МОКРЕ.
     бО К│НЬ ВСЕ  ЩЕ  ВИХАВ, ХЛОПЧИК  НЕ ПОЧУВ, ЩО  СКАЗАВ СТАРОСТА п│ВНЕВ│,
Т│ЛЬКИ БАЧИВ, ЯК ДЯДЬКО ПОПРЯМУВАВ ЗА КНЯЖИМ СЛУГОЮ НА ГАЛЕРЕЮ.
     - кНЯЗЮ, В│ТАЮ ТЕБЕ │ ЗИЧУ  ЗДРАВ│Я  МНОГАЯ Л│ТА!.. мЕНЕ ЗВАТИ п│ВНЕМ │
РОДОМ Я З нИЖНЬО┐ рУДНИЦ│. а │М'Я МО║ пАВЛО.
     - зВ│ДКИ В ТЕБЕ ЦЕЙ ОГИР? - сПИТАВ СТАРИЙ │З ЗОЛОТОЮ ГРИВНОЮ НА ШИ┐.
     -  ▓ ЙОГО, │  ЙОГО ГОСПОДАРЯ Я ЗАХОПИВ  НА рОС│. пЕЧЕН│ГА В│ДДАВ КНЯЖИМ
ЛЮДЯМ, А ОГИРЯ ВЗЯВ СОБ│.
     - тО ЦЕ, ЗНАЧИТЬ, ТИ ПОЛОНИВ ПЕЧЕН│ЗЬКОГО ВИТЯЗЯ? - пОДАВ ГОЛОС ВЕЛИКИЙ
КНЯЗЬ.
     - тАК, М│Й КНЯЗЮ! я ЙОГО ТУПОЮ СТР│ЛОЮ │З ДУБА ЗСАДИВ.
     -  мОЛОДЕЦЬ!..  ▓ВАНЕ, - кИВНУВ ГОЛОВОЮ НАЗАД ВЕЛИКИЙ КНЯЗЬ. - дАЙ ЙОМУ
НОГАТУ ЗА  ПЕЧЕН│ГА,  ЗА  ВИТЯЗЯ! -  а ТОД│  ОБЕРНУВСЯ  ДО  ВО┐НА │З ЗОЛОТОЮ
ГРИВНОЮ. - ▓ З пЕТРА ВЗЯТИ В  КАЗНУ ГРИВНУ! щОБ, НЕ РОЗВ│ДАВШИ ДОСКОНАЛО, НЕ
ПОСП│ШАВ, ЧИ ТРЕБА НАГОРОДЖУВАТИ ВО┐В СР│БНОЮ ГРИВНОЮ, КОЛИ МОЖНА НАГОРОДИТИ
ШЕЛЯГОМ! вЧ│ТЬСЯ  ГОСПОДАРЮВАТИ!  а  ТИ, МОЛОДЦЮ, СТАРАЙСЯ! -  вЕЛИКИЙ КНЯЗЬ
МАХНУВ РУКОЮ, В│ДПУСКАЮЧИ ДЯДЬКА п│ВНЯ.
     - кНЯЗЮ! я ДУЖЕ ХОЧУ ТОБ│ СЛУЖИТИ!
     - тИ Х│БА НЕ СЛУЖИШ?
     - я ПРИВ│В УРОК ЛЮДЕЙ РОБИТИ. дО ГОРОДН│Х РОБ│Т.
     - сК│НЧИШ УРОК - В│ДПУСКАЙ ЛЮДЕЙ - │ НА бЕРЕСТОВЕ ДО КОНЯРЕНЬ!
     - дЯКУЮ, КНЯЗЮ, ДЯКУЮ, КНЯЗЮ!  - ▓ КЛАНЯЮЧИСЬ  НИЗЬКО, В│ДСТУПИВ БОКОМ,
БОЯЧИСЬ ОБЕРНУТИСЬ СПИНОЮ ДО ВЕЛИКОГО КНЯЗЯ...
     дЯДЬКО п│ВЕНЬ П│ДХОПИВ П│Д ВУЗДУ ОГИРЯ │ ПОВ│В, ПОВ│В ШВИДКО НА пОД│Л.
     тАМ У Т│СН│Й ЗОЛОТАРСЬК│Й МАЙСТЕРН│ ЙОМУ  ПРОБИЛИ Д│РОЧКИ В ЗОЛОТНИКУ │
В НОГАТ│.
     пРОСТО ТУТ, У МАЙСТЕРН│, ПРИВ│СИВ ДО НАТ│ЛЬНОГО ХРЕСТА КНЯЖУ НОГАТУ.
     нА  РОЗ│  Б│ЛЯ НАЙСТАРШО┐  КИ┐ВСЬКО┐  ЦЕРКВИ  СВЯТОГО ▓Л│┐  В│Н ПОЛИШИВ
МАЛОГО НА КОН│, НАКИНУВШИ ПОВ│Д НА ГОСТРЕ ПАК│ЛЛЯ ЧИЙОГОСЬ ТИНУ,
     дОВГО НЕ БУЛО ДЯДЬКА. пОВЕРТАВСЯ, ВИПНУВШИ ГРУДИ, │  ПРИЗИВНО ПРОТЯГ ДО
НЕБОЖА ПРАВИЦЮ.
     - ▓ДИ │ ПОДИВИСЬ, ЯК НАШ ЗОЛОТНИК СЯ║ НА │КОН│ САМОГО СВЯТОГО ▓ЛЛ│!
     сПОГЛЯДАЮЧИ  ВЕЛИКУ  │КОНУ  З  ВЕЛИКИМ БАГРЯНИМ  СОНЦЕМ,  ДО  ЯКОГО  НА
ЧЕРВОН│Й  КОЛ│СНИЦ│ МЧАВ  ВОЛОДАР  ГРОМУ ▓Л│Я, МАЛИЙ  ТАК  │ НЕ ВТОРОПАВ, ДЕ
ВИСИТЬ ДАРОВАНИЙ ЦЕРКВ│  ЗОЛОТНИК.  бО ВЕСЬ НИЗ │КОНИ БУЛО  ОБВ│ШАНО ДОРОГИМ
НАМИСТОМ ТА  ЗОЛОТИМИ  ТА СР│БНИМИ МОНЕТАМИ,  КАРБОВАНИМИ  У  ВС│Х  КРАЯХ  │
ЯЗИКАХ...
     - бАЧИВ?! - п│ДН│СШИ ВГОРУ ПРАВИЦЮ, ЗАВЗЯТО ВИГОЛОСИВ п│ВЕНЬ. - тО Ж БО
Й ВОНО!
     ▓ ТАК САМО ШВИДКО ПОКРОКУВАВ, ВЕДУЧИ КОНЯ ЗА ВУЗДУ.
     - кУДИ МИ?
     - тЬХУ НА ТЕБЕ!  нАВРОЧИШ МЕН│  ВСЕ Д│ЛО СВО┐МИ "КУДИКАМИ"! - зЛОСТИВСЯ
п│ВЕНЬ НА МАЛОГО.
     дЕСЬ НЕПОДАЛ│К ВДАРИЛИ В БУБОН │ ЗАСВИСТ│ЛИ КУГИЧКИ. оПИНИЛИСЬ ПРОСТО В
ШИРОКО РОЗЧИНЕН│Й БРАМ│ ЗА┐ЗДУ.  п│Д СТ│НОЮ ЗА┐ЗДУ З'ЮРМИВСЯ НАТОВП. вИБУХАВ
РЕГОТОМ, ВИГУКАМИ, ПЛЕСКАННЯМ В ДОЛОН│.
     - дЯДЬКУ, МОЖНА Я ПОДИВЛЮСЬ?
     - ▓ДИ ТА НЕ БАРИСЬ! бО МЕН│... - НЕ ДОКАЗАВ ДЯДЬКО.
     мАЛИЙ  │ НЕ  ОЗИРНУВСЯ  ТУДИ,  КУДИ ДИВИВСЯ ДЯДЬКО п│ВЕНЬ.  хЛОПЧИНА  З
ВЕЛИКОЮ  НАПРУГОЮ  ПРОДЕРСЯ  КР│ЗЬ Т│СНЕ КОЛО  ЛЮДЕЙ │ ЛЕДЬ  НЕ ВИКОТИВСЯ НА
МАЙДАНЧИК, ДЕ В│ДБУВАЛОСЯ Д│ЙСТВО.
     д│ВКА  З  РОЗФАРБОВАНИМ  ЛИЦЕМ  ЩОСИЛИ  ДМУХАЛА  В  КУГИЧКИ,  А  Л│ТН│Й
ЗДОРОВАНЬ ПОХМУРО ТОВК БИЛОМ У БУБОН │ ЩОСИЛИ ТУПАВ НОГОЮ.
     п│Д  ГОЛОСНУ  МУЗИКУ ТАНЦЮВАЛО  ДВО║  - КОЗА  ТА  ХЛОПЧИК. т│ЛЬКИ  КОЗА
П│ДСТРИБУВАЛА НА ЗАДН│Х НОГАХ, А ХЛОПЧИК, ВДЯГШИ НА  РУКИ ПОСТОЛИ,  ТАНЦЮВАВ
ДОГОРИ НОГАМИ.
     "оТ БИ МЕН│ ТАК │З хОДОЮ НАВЧИТИСЬ!" - ▓З ЗАЗДР│СТЮ ПОДУМАВ ХЛОПЧИК.
     ▓ ТУТ ЙОГО ШТОВХНУЛИ, │ В│Н, ЩОБ УТРИМАТИСЬ, ПРИХОПИВ КОГОСЬ ЗА ПЛАХТУ.
     - аНУ НЕ ШАРПАЙСЯ! - дОЛИНУВ ЗГОРИ ЗНАЙОМИЙ Д│ВОЧИЙ ГОЛОС.
     п│ВНИК ЗАДЕР ОБЛИЧЧЯ - НАД НИМ ВИСОЧ│ЛА ДЕБЕЛА ПЕРЕВ│ЗНИКОВА  ДОНЬКА. а
┐┐  ПРИХОПИВ  ПРАВИЦЕЮ  Н│ЧНИЙ ГОНЕЦЬ. а  Л│ВИЦЕЮ В│Н ОБХОПИВ СЛУЖНИЦЮ. тАК,
СЛУЖНИЦЮ ГОРОДНИКА. ▓ ВС│ ТРО║ П│ДПИЛ│.
     "нЕВЖЕ  ВОНА ТАКА  П'ЯНА, ЩО НЕ  ВП│ЗНАЛА МЕНЕ?" -  3 ТРИВОГОЮ  ПОДУМАВ
ХЛОПЧИНА. ▓ СТАВ ПРИСЛУХАТИСЬ ДО ТОГО, ЩО ШЕПОТ│В ГОНЕЦЬ Д│ВКАМ.
     т│ЛЬКИ ЗРОЗУМ│В,  ЩО  ЩОСЬ СОРОМ│ЦЬКЕ. вОНИ ЙОМУ Н│ЧОГО НЕ В│ДПОВ│ДАЛИ,
ХИХИКАЛИ ТА ПОПИСКУВАЛИ, КОЛИ В│Н ЗАСИЛЬНО ЛАПАВ ┐Х.
     "у ГОРОД│ ВСЕ НЕ ТАК, ЯК У НАС!"- вИР│ШИВ п│ВНИК │ ХОТ│В ЗНОВ  ДИВИТИСЬ
НА ЧУДАС│Ю, ЯК ПОЧУВ ТОЙ ГОЛОС, ЯКИЙ КУПАЛЬСЬКО┐ НОЧ│ КЕРУВАВ ТАТЯМИ.
     мАЛИЙ ВИВЕРНУВСЯ, ЩОБ БАЧИТИ ТОГО...
     - чУ║Ш, вОЛОСЕ! - шЕПОТ│В У ПОТИЛИЦЮ КНЯЖОМУ ГОНЦЕВ│ СТАВНИЙ ЧОРНОВИДИЙ
МОЛОДИК. - дУРНИК У ЗА┐ЗД│ │З СВО┐М СТРИБУНЦЕМ...
     -  нА  ТЕ  В│Н  │ ДУРНИК,  ЩОБ  СЮДИ  ПРИПЕРТИСЯ │З  СТРИБУНЦЕМ,  -  НЕ
ОБЕРТАЮЧИСЬ, В│ДПОВ│В ГОНЕЦЬ, ЩЕ М│ЦН│ШЕ ТОРСАЮЧИ Д│ВОК.
     - тЮ НА ТЕБЕ, РЕБРА ЗЛАМА║Ш! - зАСИЧАЛА СЛУЖНИЦЯ.
     - тО  ЙДИ ДО  гРЕЧИНА,  МОЖЕ  ТИ  ЙОМУ МИЛ│ША ЗА  КОНЯКУ! -  пРОШЕПОТ│В
ГОНЕЦЬ, ТОРКАЮЧИСЬ ПУХНАСТИМИ ВУСАМИ ПАЛАЮЧОГО Д│ВОЧОГО ВУХА.
     д│ВКА ПРИСНУЛА, АЛЕ НЕ В│ДПОВ│ЛА.
     - сКАЖИ зОРЯН│, НЕХАЙ ПОЧАСТУ║,.. - ШЕПОТ│В ЧОРНОВИДИЙ.
     - нЕ ТРЕ,  - ВПЕРШЕ ОБЕРНУВСЯ ГОНЕЦЬ. -  сТРИБУНЕЦЬ ПРИМ│ТНИЙ. сЬОГОДН│
ВЗЯВ ЙОМУ ТРИ СОНЕЧКА НА бАБИН│М! пОВЕДЕШ КР│ЗЬ БРАМУ - ПРИМ│ТЯТЬ ЗРАЗУ. сАМ
НЕХАЙ ВИВЕДЕ...
     - дОВГО ЧЕКАТИ...  а ГОСТ│  СКОРО  П│ДУТЬ  ДО... хТО ТОД│  В│ЗЬМЕ?.. нЕ
ПЕРЕФАРБУ║Ш...
     - пОГОВОРИМО ВВЕЧЕР│,.. ТАМ, ДЕ ЗАВЖДИ. а ЗАРАЗ - ЗГИНЬ!
     ▓ Д│ЙСНО, гРЕЧИН ЗА МИТЬ  НАЧЕ  КР│ЗЬ  ЗЕМЛЮ ПРОВАЛИВСЯ,  ХОЧА ОСЬ  ТУТ
СТОЯВ.
     дЯДЬКО п│ВЕНЬ ВХОПИВ ЗА КОМ│Р НЕБОЖА.
     - оЦЕ ТАК НЕДОВГО?!
     - дЯДЬКУ! тУТ ТАКА ТА║МНИЦЯ! я ТОБ│ СКАЖУ!..
     - тС-С-С!  щО  ТУТ У НЬОГО  │З СУГЛОБАМИ?  - гОЛОСНО ПРОКАЗАВ  ДЯДЬКО │
ПРИС│В ДО ЖЕРЕБЦЕВИХ КОПИТ. - гОВОРИ ПОШЕПКИ.
     - дЯДЬКУ! т│ЛЬКИ-НО БУВ ОТОЙ! вОНИ │З КНЯЖИМ ГОНЦЕМ ЗГОВОРЮВАЛИСЬ ПРОТИ
ТЕБЕ...
     - зВ│ДКИ ЗНА║Ш, ЩО ПРО МЕНЕ?
     - вОНИ ЗОЛОТНИКИ СОНЕЧКАМИ  НАЗИВАЛИ, А ЖЕРЕБЦЯ -  СТРИБУНЦЕМ.  ▓ ХОТ│В
гРЕЧИН, ЩОБ зОРЯНА ПОЧАСТУВАЛА ТЕБЕ, ТОБТО П│ДПО┐ЛА...
     - у-У! - зАХРИП│В п│ВЕНЬ │ АЖ ЗБЛ│Д. - тИ... ЛИШАЙСЯ ПРИ... КОНЕВ│... я
П│ДУ МЕДУ ВИП'Ю ТА ПОДУМАЮ.
     т│ЛЬКИ ДЯДЬКО ЗНИК  У ДВЕРЯХ ЗА┐ЗДУ,  В│Н ВИДЕРСЯ НА КОНЯ, │ ЙОМУ ТЕПЕР
ЧЕРЕЗ ГОЛОВИ ГЛЯДАЧ│В БУЛО ДОБРЕ ВИДНО ЛИЦЕД│┐В.
     хЛОПЧИК  СТОЯВ  У  РОЗМАЛЬОВАНО┐  Д│ВКИ НА  ПЛЕЧАХ  │  ЖОНГЛЮВАВ ТРЬОМА
РЕДЬКАМИ, А Д│ВКА ТРЬОМА ЗАХАЛЯВНИКАМИ.  нИЩ│ВН│ ЛЕЗА  МИГОТ│ЛИ В  ПОВ│ТР│ │
ЗБЛИСКУВАЛИ НА СОНЦ│ СЛ│ПУЧИМИ СПАЛАХАМИ.
     оСЬ ХЛОПЧИНА ВПУСТИВ ОДНУ РЕДЬКУ, │ ВОНА В ПОВ│ТР│ НАКОЛОЛАСЬ НА В│СТРЯ
НОЖА. зА ТИМ ДРУГА │ ТРЕТЯ.
     вС│ ЗАГУКАЛИ, ЗАПЛЕСКАЛИ.
     хЛОПЧИК  СКОЧИВ  НА  ЗЕМЛЮ │, ВТИРАЮЧИ РЯСНИЙ  П│Т  │З ЗАСМАГЛОГО ЧОЛА,
ПОЧАВ З ТАЦЕЮ ОБХОДИТИ ГЛЯДАЧ│В.
     пОКИ ОДН│ ЩОСЬ ПОДАВАЛИ, │НШ│ ТИМ ЧАСОМ ШВИДЕНЬКО В│ДСТУПАЛИ, Н│БИ Й НЕ
ВОНИ Т│ЛЬКИ-НО ГОЛОСНО ЗАХОПЛЮВАЛИСЬ СПРИТНИМИ СКОМОРОХАМИ.
     п│ВНИК ТЕЖ НЕ СТАВ РОЗСИДЖУВАТИСЬ НА КОН│, А СКОЧИВ НА ЗЕМЛЮ.
     нАТОВП   РОЗПОРОШИВСЯ,   │   П│Д   СТ│НОЮ  НА  КОЛОД│  ЛИШИВСЯ   СИД│ТИ
ХЛОПЧИК-ЛИЦЕД│Й  ПОРУЧ ВЕЛИКО┐  ТОРБИ. кОЗА  НАМАГАЛАСЬ  ВСТРОМИТИ  МОРДУ  В
ТОРБУ, А ХЛОПЧИК ┐┐ В│ДШТОВХУВАВ.
     - тИ ЗВ│ДКИ? - сПИТАВ п│ВНИКА, НАДКУСУЮЧИ ПИШНИЙ КАЛАЧ.
     - зВ│ДТ│ЛЯ! - мАХНУВ п│ВНИК НА вЕРХН║ м│СТО.
     - нЕ БРЕШИ, ТИ НЕ КИЯНИН!
     - тА  Х│БА Я БРЕШУ? я  З нИЖНЬО┐ рУДНИЦ│. мИ ДО ГРАДУ ПРИЙШЛИ НА КНЯЖИЙ
УРОК.
     - тО ВИ КНЯЖ│ ХОЛОПИ?
     - н│.  дЯДЬКО БОРЖНИК БОЯРИНА сУДОМИРА. а ВС│ МИ  В│ЛЬН│ РАТА┐. тО  В│Н
ОДИН ТАКИЙ...
     - а  К│НЬ НЕ ВАШИЙ? бОЯРСЬКИЙ? - сПИТАВ МАЛИЙ ЛИЦЕД│Й, В│ДЛОМЛЮЮЧИ ШМАТ
КАЛАЧА │ ПОДАЮЧИ п│ВНИКОВ│.
     - дЯКУЮ  КРАСНО!  тО ДЯДЬКО ПЕЧЕН│ГА ПОЛОНИВ НА  рОС│, А  ОГИРЯ  ЗАБРАВ
СОБ│. в│Н СЬОГОДН│ НА  бАБИН│Й  тОРЖКУ ВИГРАВ ТРИ ВОЛОДИМИРОВИХ ЗЛАТНИКИ!  -
пОХВАЛИВСЯ п│ВНИК, ЗАКОВТУЮЧИ СМАЧНИЙ КАЛАЧ.
     - дИВ│ТЬСЯ, ЩОБ ТАТ│ ЙОГО НЕ ЗВЕЛИ!
     - чОГО МАЮТЬ ЗВЕСТИ?
     - бО ДЕ ХОРОШ│ КОН│, ЗРАЗУ Ж ТАМ гРЕЧИН З'ЯВЛЯ║ТЬСЯ. а СЬОГОДН│ ОСЬ ТУТ
ВИГУЛЬКНУВ. сАМ БАЧИВ.
     - яКИЙ В│Н │З СЕБЕ, ТОЙ гРЕЧИН? - сХИТРУВАВ п│ВНИК.
     - чОРНЯВИЙ ТАКИЙ, З  ЛИЦЯ ГАРНИЙ. зА  НИМ Д│ВКИ ПРОСТО СОХНУТЬ. а  ЙОМУ
Т│ЛЬКИ КОН│. в│Н ┐Х М│НЯ║,  ПРОДА║.  кАЖУТЬ, ЩО В│Н  ВСЯКУ  ТАТЬБУ  НА КОНЕЙ
НАПРАВЛЯ║. аЛЕ ПОКИ-ЩО ЙОГО Н│ХТО НЕ ЗЛОВИВ. сПРИТНИЙ, ГАДЮКА...
     - а В│Н СПРАВД│  гРЕЧИН? чИ  ТАК  НАЗВАЛИ, БО В│Н НА ГРЕЧИНА  СХОЖИЙ? -
сПИТАВ п│ВНИК.
     -  бО В│Н БАЙСТРЮК,  -  МАЛИЙ  ЛИЦЕД│Й  В│ДШТОВХНУВ  КОЗУ В│Д  ТОРБИ │,
ОЗИРНУВШИСЬ,  НАБЛИЗИВ ЛИЦЕ  ДО п│ВНИКА. - ▓ КАЖУТЬ ЛЮДИ, ЩО  ЙОГО МАТИ БУЛА
ПОЛЮБОВНИЦЕЮ аНАСТАСА.
     - яКОГО аНАСТАСА? - тАК САМО ТИХО СПИТАВ п│ВНИК.
     -  тЮ НА ТЕБЕ!  щО ТО ЗНАЧИТЬ  НЕ КИЯНИН! гРЕЧИНА аНАСТАСА ДО кИ║ВА САМ
вОЛОДИМИР ПРИВ│З │ ПОСТАВИВ ГОЛОВНИМ ПРИ дЕСЯТИНН│Й ЦЕРКВ│. а ХТО ГОЛОВНИЙ У
дЕСЯТИНН│Й - ТОЙ ГОЛОВНИЙ НАД УС│МА ПОПИНАМИ. тОЙ аНАСТАС БУВ НАЙБАГАТШИЙ НА
рУС│. ▓З ЗОЛОТИХ МИСОК  ┐В  │  З  КРИШТАЛЕВИХ КЕЛИХ│В  МЕД  ПИВ!  йОГО КНЯЗЬ
яРОСЛАВ,  ЯК ЗДОБУВ кИ┐В, ПОСТАВИВ ГОЛОВНИМ НАД СВО┐МИ СКАРБАМИ. нУ, А ПОТ│М
ЛЯХИ  ДОБУЛИ  кИ┐В,  А  яРОСЛАВ УТ│К  ДО нОВГОРОДА. тОД│ ЗРАЗУ  ТОЙ  аНАСТАС
ПЕРЕКИНУВСЯ  ДО КОРОЛЯ  ЛЯХ│В бОЛЕСЛАВА │ ЙОГО  ЗЯТЯ,  ОКАЯННОГО сВЯТОПОЛКА.
пОТ│М  КИЯНИ  │  ПРОСТА  ЧАДЬ ПО ВС│Й рУС│  П│ДНЯЛИСЬ ПРОТИ ЛЯХ│В.  сТАЛО ┐М
НЕПЕРЕЛИВКИ, ВОНИ ПОХАПАЛИ ВЕЛИКИЙ-ПРЕВЕЛИКИЙ ПОЛОН │ ВСЯКОГО ДОБРА НАШОГО │
ЧКУРНУЛИ У СВО┐ ЗЕМЛ│. ▓ ХИТРИЙ аНАСТАС, ЗАГАРБАВШИ СКАРБИ яРОСЛАВА,  ТЕЖ │З
НИМИ ДРЕМЕНУВ. сАМ ЧУВ - ЛЮДИ СТАРШ│ ГОВОРИЛИ, ЩО Й гРЕЧИН  │З ЛЯХАМИ ПОБ│Г,
А  ПОТ│М ПОВЕРНУВСЯ. кНЯЖ│ СЛУГИ ЙОГО  МОРДУВАЛИ,  ЩОБ ВИВ│ДАТИ В  НЬОГО ПРО
аНАСТАСА. тА В│Н ЗАТЯВСЯ НА СВО║МУ, ЩО  Н│ЧОГО ПРО аНАСТАСА НЕ ЗНА║, │  Н│БИ
аНАСТАС ЙОМУ НАВ│ТЬ НЕ БАТЬКО. н│БИ ЙОГО БАТЬКО - ТО СЛУГА аНАСТАСА...
     - ▓ ЗВ│ДКИ ТИ ВСЕ ЗНА║Ш?!
     - бО МИ ВСЕ МЕЖИ ЛЮДЕЙ ТОВЧЕМОСЯ! а ЛЮДИ ЗАВЖДИ ЩОСЬ РОЗКАЖУТЬ! .
     - сЛУХАЙ! а МОЖНА ПОРОСЯ НАВЧИТИ? нУ, ЩОБ ВОНО, ЯК ОТО КОЗА, ТАНЦЮВАЛО?
     - щО ПОРОСЯ?  оТ КОТА ВАЖКО НАВЧИТИ.  у МЕНЕ  ║ К│Т.  мУРК│Т. нА ГУСЛЯХ
ГРА║! бЕРЕ ОТАКО ПАЗУРАМИ │ СТРУНИ ЩИПЛЕ! оТО ШТУКА!
     - а МО║ ПОРОСЯ, хОДУ, МОЖНА ПРИВЕСТИ ДО ТЕБЕ, ЩОБ ТИ НАВЧИВ?
     - мОЖНА... т│ЛЬКИ ЩО ТИ МЕН│ ДАСИ?
     - нОЖА! - ▓ п│ВНИК ВИСМИКНУВ ЛЕЗО │З П│ХОВ.
     - дАВАЙ НОЖА │ ЗАВТРА ПРИХОДЬ
     - е, Н│! сПОЧАТКУ НАВЧИ.
     - нУ, ТОД│ ПРИХОДЬ ЗАВТРА ЗРАНКУ, Т│ЛЬКИ НЕ ГОДУЙ В│Д  НОЧ│ │ ТРИМАЙ НА
ПРИВ'ЯЗ│. мИ ОТАМО ЖИВЕМО, ЗА ТИМ ПАК│ЛЛЯМ УС│М РОДОМ... тЕБЕ ЯК ЗВАТИ?
     - п│ВНИКОМ! а ТЕБЕ?
     - лЮТОМ МЕНЕ  ЗВАТИ... дИВИСЬ, ДИВИСЬ! - зАШЕПОТ│В МАЛЕНЬКИЙ ЛИЦЕД│Й. -
гРЕЧИН П│ШОВ  НА оБОЛОНЬ ДО КОНЯР│В. вОНИ  ТАМ  ВНОЧ│ ЗБИРАЮТЬСЯ  -  В КОСТ│
ГРАЮТЬ, ВИНО-МЕД П'ЮТЬ. дО НИХ ТУДИ │ ЧУЖ│ Ж│НКИ Б│ГАЮТЬ НА ГУЛЬБИЩА...
     пО  СОСНОВИХ БОЛОНКАХ Х│ДНИКА  ЛЕГКО КРОКУВАВ  СТАВНИЙ гРЕЧИН. бУРЯКОВЕ
КОРЗНО НА Л│ВОМУ ПЛЕЧ│. кИЙ З БРОНЗОВОЮ РУКОЯТТЮ ЗАКЛАВ ЗА ПЛЕЧ│.
     дЕСЬ НА СУС│ДН│Й ВУЛИЦ│ НАЧЕ СР│БНИЙ ДЗВ│Н БАМКАВ ДО ВЕЧ│РНЬО┐ СЛУЖБИ.
     - у НИХ,  ЗНА║Ш, НАЙБ│ЛЬШИЙ  ДЗВ│Н НА  пОДОЛ│. зАВБ│ЛЬШКИ  │З  ЦЕБРО! -
пОЯСНИВ лЮТ.
     тУТ ВИСТУПИВ  │З ДВЕРЕЙ ЗА┐ЗДУ  ЗДОРОВАНЬ, ВДОВОЛЕНО  ВТИРАЮЧИ ВУСА. зА
НИМ Д│ВКА ЩОСЬ НЕСЛА У ФАРТУШИН│.
     лЮТ П│ДМОРГНУВ п│ВНИКОВ│ │,  СХОПИВШИ  ВАЖКУ  ТОРБУ НА ПЛЕЧЕ, А КОЗУ ЗА
ПОВ│ДЕЦЬ, ПОСП│ШИВ ЗА ДОРОСЛИМИ. а В ЗА┐ЗД│ ВСЕ ТНУЛА ВЕСЕЛА МУЗИКА. нЕБАВОМ
│  ДЯДЬКО  п│ВЕНЬ З'ЯВИВСЯ У ДВЕРЯХ. зРАЗУ КОНЯ ЗА ВУЗДУ, │ ШВИДКО  ПОТЯГ │З
ДВОРУ
     хРЕСТЯЧИСЬ  П│СЛЯ  КОЖНОГО ПЕРЕБОРУ  ДЗВОН│В,  ПРОСТО Б│Г ДО  вЕРХНЬОГО
м│СТА.
     мАЛИЙ,  ОЗИРАЮЧИСЬ НА ВС│ БОКИ, ЗАГИКУЮЧИСЬ  В│Д ХВИЛЮВАННЯ, ВИКЛАВ УС│
НОВИНИ, │ НАВ│ТЬ ПРО КОТА, ЩО НА ГУСЛЯХ ГРА║.
     дЯДЬКО СПИНИВСЯ ЗА  ЗВОРОТОМ,  П│Д УРВИЩЕМ,  │ НАКАЗАВ  ПОВТОРИТИ  ВСЕ.
пОТ│М ЩЕ РАЗ.
     н│ЧОГО  НЕ  В│ДКАЗАВ  │. ЗНОВ  ПОТЯГ КОНЯ НАГОРУ.  вЖЕ  ПЕРЕД  ВОР│ТЬМИ
В│ДВ'ЯЗАВ КАПШУК │ ВИДОБУВ ДРУГИЙ ЗОЛОТНИК.
     - зАВЕДИ КОНЯ ДО ГОРОДНИКА. дАЙ ЙОМУ ОЦЬОГО ЗОЛОТНИКА │ СКАЖИ:  "нАЙМИ,
ГОСПОДИНЕ, РОБ│ТНИКА НА ЗАМ│НУ МО║МУ ДЯДЬКУ п│ВНЮ'.
     - тА ЗА НЬОГО МОЖНА ДЮЖИНУ НАЙНЯТИ!.. я РАХУВАВ!..
     -  нЕ ПЕРЕБИВАЙ! тОБ│  Б  Т│ЛЬКИ ВСЕ РАХУВАТИ, ТА М│РЯТИ. сАМ ТИ ЗАБЕРИ
СВО║ ПОРОСЯ ТА рЕП'ЯХА, ТА ЙДИ НА пОД│Л ДО ХАЗЯ┐НА БЕРЛИНИ...
     - тО┐, ЩО С│ЛА НА М│ЛИНУ?
     - аГА! сЛУХАЙ  УВАЖНО  - ПОПРОХАЙ  У НЬОГО,  ЩОБ СХОВАВ ТЕБЕ.  пРО МЕНЕ
Н│ЧОГО НЕ КАЖИ. а ЙОМУ  ПОЯСНИ  ТАК - ДЯДЬКО КУДИСЬ ПОДАВСЯ, А БОЯРСЬК│ ЛЮДИ
ХОТЯТЬ ТЕБЕ ПРОДАТИ В НЕВОЛЮ...
     - х│БА ТАКЕ МОЖЕ БУТИ?! - зАТРЕМТ│В ХЛОПЧИК.
     -  вСЕ МОЖЕ  БУТИ. п│ДЛОТОЮ ВСЕ  ЖИТТЯ НАПОВНЕНО.  яКЩО Я  ДО  ЖНИВ  НЕ
ПОВЕРНУСЬ,  ПРОСИСЬ  │З НИМ НА ЛОД│┐  ДО ▓СКОРОСТЕНЯ.  тАМ НА ЯРМАРКУ  ПИТАЙ
ЛЮДЕЙ  │З  НАШОГО КРАЮ.  кОГОСЬ  ОБОВ'ЯЗКОВО  ЗНАЙДЕШ.  оСЬ ТОБ│ ТРИ НОГАТИ.
т│ЛЬКИ НЕ МАРНУЙ ГРОШ│! чУ║Ш?!! пОСП│ШАЙ! чУ║Ш?!!
     - а ТИ? я З ТОБОЮ! я ДОПОМОЖУ!..
     - зАРАЗ ГОЛОВОС│К БУДЕ! а ДО ТОГО Я СЛ│Д ГНАТИМУ. цЕ ТОБ│ НЕ  П│Д СИЛУ.
зАВАЖАТИМЕШ... ▓ДИ З бОГОМ!..
     пЕРЕХРЕСТИВ ХЛОПЧИКА, А САМ ПРОСТО КИНУВСЯ Б│ГЦЕМ НАЗАД НА пОД│Л.
     п│ВНИК УСЕ ЗРОБИВ, ЯК НАКАЗАВ ДЯДЬКО - ОГИРЯ ЛИШИВ У ГОРОДНИКА │ В│ДДАВ
ЗОЛОТОГО НА РОБ│ТНИКА, А хОДУ │ рЕП"ЯХА ЗАБРАВ │З РОБОЧОГО ПОДВ│Р"Я.
     гЕТЬ П│Д Н│Ч Д│СТАВСЯ п│ВНИК НА пОД│Л │ НАСКОЧИВ НА ДОВГИЙ Х│Д. бУЛО ┐Х
МОЖЕ  З  ДЮЖИНУ, СКОМОРОХ│В. ж│НОК, Д│ВЧАТ, ХЛОПЦ│В │ ЧОЛОВ│К│В. нАВ│ТЬ  Д│Д
СТАРИЙ З ГУСЛЯМИ  ДИБАВ.  вЕЛИ  КОЗУ │ ВЕДМЕДЯ. пОПЕРЕДУ З Л│ХТАРЕМ ГЛИНЯНИМ
ЗДОРОВИЙ  МОЛОДИК. в К│НЦ│ ХОДУ ВИСТУПАВ КАРООКИЙ лЮТ. ▓  ТЕЖ  Н│С Л│ХТАР НА
ДОВГ│М ДЕРЕВ'ЯН│М ДЕРЖАКУ.
     - гЕЙ, п│ВНИКУ!  - пЕРШИМ  ПРИМ│ТИВ  ЗНАЙОМОГО МАЛИЙ  СКОМОРОХ. - йДЕМО
ЗАБАВЛЯТИ ГОСТЕЙ-КУПЦ│В ДО │ЛЛ│НСЬКОГО ЗА┐ЗДУ. хОД│МО!
     - а СТАРШ│ ЩО?
     - н│ЧОГО! п│ШЛИ! я ТЕБЕ ЗАПРОШУЮ!..
     тА ВСЕ Ж ПЕРЕБ│Г НАПЕРЕД │ СПИТАВ У  ВУЯ  лЮТОВОГО. пОХМУРИЙ  ЗДОРОВАНЬ
МАХНУВ РУКОЮ, МОВЛЯВ - НЕХАЙ │ДЕ.
     п│ВНИК, ПРИТРИМУЮЧИ НА ПОВ│ДЦЯХ НЕВГАМОВНОГО хОДУ ТА ПОХМУРОГО рЕП"ЯХА,
ЩО ВСЕ ГАРЧАВ НА ВЕДМЕДЯ, ПОЧИМЧИКУВАВ КРИВИМИ ПОД│ЛЬСЬКИМИ ВУЛИЦЯМИ.
     ц│ЛУ Н│Ч ВОНИ ПРОБУЛИ У НАЙБАГАТШ│М ЗА┐ЗД│ ПОД│ЛЬСЬК│М, Б│ЛЯ ▓ЛЛ│НСЬКО┐
ЦЕРКВИ.
     п│ВНИК Н│ЧОГО САМ НЕ РОБИВ │ ЗВ│Р│ ЙОГО Н│ЧОГО НЕ  РОБИЛИ, А ПРОТЕ ЙОМУ
ВДАЛОСЯ  ПРИГОСТИТИСЬ  │ ГОР│ХАМИ, │ Ф│ГАМИ, │ КАЛАЧАМИ, │ КОРЖАМИ...  ▓  ЩЕ
ЧОГО Т│ЛЬКИ НЕ ПОКУШТУВАВ │З ПУНДИК│В ХЛОПЧИНА!
     а  СК│ЛЬКИ ВСЬОГО  ПОБАЧИВ  ТА  ПОЧУВ!  оСОБЛИВО  Ж  ЙОГО  ВРАЗИЛИ ДВО║
СКОМОРОХ│В - ТОЙ ПЕРШИЙ СИЛАЧ, ЩО З Л│ХТАРЕМ БУВ, │ СТАРЕЗНИЙ Д│ДУСЬ-ГУСЛЯР.
мОЛОДОМУ ДЛЯ ВПРАВИ НАТЯГЛИ М│ЦНУ ЛИНВУ М│Ж ГОРИЩЕМ КОМОРИ ТА КОНЮШН│. ▓ В│Н
ПРОЙШОВ ПО ЛИНВ│ ТУДИ Й НАЗАД.
     а Д│Д СП│ВАВ  П│Д ГУСЛ│ ПРО ПОХОДИ ▓ГОРЯ НА ГРЕК│В,  ПРО  СМЕРТЬ В│ЩОГО
оЛЕГА, ПРО ХЛОПЦЯ-ОТРОКА, ЩО ЗДУРИВ ПЕЧЕН│Г│В │ ВИЗВОЛИВ КИЯН.
     а КОЛИ ВС│ СТОМЛЕН│  Н│ЧНОЮ ВЕРЕМ│║Ю ВЕРТАЛИСЬ НА  СВ│ТАНКУ ДОДОМУ,  ТО
п│ВНИК НЕ ЙШОВ, А, ЗДАВАЛОСЬ, ТАНЦЮВАВ, │ РАД│СТЬ │ БАДЬОР│СТЬ ТРИМАЛИ  ЙОГО
В СИЛ│.
     ▓ ТАК ЙОМУ ХОТ│ЛОСЯ СТАТИ ВПРАВНИМ  │ СМ│ЛИВИМ СКОМОРОХОМ, ЩО  МОЖЕ  ПО
ЛИНВ│ ХОДИТИ  │ МЕЧАМИ  ЖОНГЛЮВАТИ, │ ХОТ│ЛОСЯ ПОБАЧИТИ  цАРГОРОД ЗОЛОТИЙ, │
ХОТ│ЛОСЯ ЧУЖ│ МОВИ ЗНАТИ, ЯК СЛАВНИЙ КИ┐ВСЬКИЙ ОТРОК.
     в│Н  ЗОВС│М НЕ БАЧИВ, ЯК│ СТОМЛЕН│, П│ДУПАЛ│ ДУХОМ ЛИЦЕД│┐. в│Н ЧУВ, ЩО
ВОНИ ГОВОРЯТЬ, │ ЗОВС│М НЕ БРАВ СОБ│ В ГОЛОВУ,  ЩО ГОСПОДАР ПОЖАДЛИВИЙ, │ ЩО
ЙОГО ЧЕЛЯДНИКИ ВСЕ ЗА НИМИ НАЗИРАЛИ, ЩОБ ВОНИ ЧОГО НЕ  ПОЦУПИЛИ, А ЗАПЛАТИЛИ
┐М УДВ│Ч│ МЕНШЕ, Н│Ж БУЛО ОБ│ЦЯНО.
     п│ВНИК  МОВЧАВ, А  ДУША  ЙОГО СП│ВАЛА  В│Д  РАДОСТ│. тА  ЩЕ ЗДОРОВЕННИЙ
МЕДОВИЙ ПРЯНИК  ЗА ПАЗУХОЮ ПЕРЕКОНЛИВО СВ│ДЧИВ, ЩО  ЖИТТЯ ВЕСЕЛЕ ТА ЩЕДРЕ. а
ВЕДМ│ДЬ, ЩО ПОРУЧ ТР│СКОТ│В ПАЗУРЯМИ ПО Х│ДНИКУ, СТВЕРДЖУВАВ Н│БИ  - ВОНО ДО
ВСЬОГО ЩЕ Й КАЗКОВЕ!
     яК  ПРИЙШЛИ  ДОДОМУ,  ТО  ПРОСТО  ПОПАДАЛИ НА  ЛАВКИ ТА П│Л │  СПАЛИ ДО
ПОЛУДНЯ.
     кР│М СТАРОГО ГУСЛЯРА, п│ВНИКА ТА  ЙОГО ЗВ│РЯТ,  ЩО ШАСТАЛИ ПОДВ│Р'ЯМ  │
ВСЕ ОБНЮХУВАЛИ, ДОСЛ│ДЖУВАЛИ
     пОБАЧИВШИ,  ЩО п│ВНИК НЕ ЛЯГА║ СПАТИ, ГУСЛЯР ПОПРОХАВ ДОПОМОГТИ. пОКЛАВ
РОЗБОВТАН│,  РОЗЛАДНАН│  ГУСЛ│  СОБ│  НА  КОЛ│НА,  А  п│ВНИКА  ПОСТАВИВ  ПРИ
СПРАВНИХ. ▓  СКАЗАВ  ВДАРЯТИ  ПО  СТРУНАХ. а  САМ  П│Д Т│ ЗВУКИ  П│ДСТРОЮВАВ
РОЗЛАДНАН│.  уДАРИТЬ  К│ЛЬКА РАЗ│В ПО СВО┐Х ГУСЛЯХ СТАРИЙ,  ПРИСЛУХА║ТЬСЯ, А
ТОД│ ПРОСИТЬ МАЛОГО п│ВНИКА ПОВТОРИТИ ТЕ Ж САМЕ НА ДОБРИХ ГУСЛЯХ. ▓  Н│ЧОГО,
ДО ЛАДУ ВИХОДИЛО.
     тАК ВОНИ ЧИМАЛО ЧАСУ НА ГУСЛ│ ВИТРАТИЛИ, ПОКИ СТАРИЙ СКАЗАВ:
     - з ТЕБЕ ДОБРИЙ ПОМ│ЧНИК. п│ШЛИ, ПООБ│ДА║МО, МИ ДОБРЕ ПОПРАЦЮВАЛИ.
     кОЛИ ВОНИ ЛАСУВАЛИ КУПЕЦЬКИМИ ПИРОГАМИ, ПРОБУДИЛИСЬ лЮТ │ КАНАТОХОДЕЦЬ,
│ ЗРАЗУ Ж ДО СТОЛУ.
     кАНАТОХОДЕЦЬ, В│Н ЩЕ Й З МЕЧЕМ ТАНЦЮВАВ, НЕВДОВОЛЕНО ЗАУВАЖИВ СТАРОМУ:
     -  тИ,  Д│ДУ,  ТАК  ГОСТЕЙ  ЧАСТУ║Ш, Н│БИ  ТИ ОТАМАН.  хТО  ЗНА║,  ЯКИЙ
ЗАРОБ│ТОК БУДЕ ЗАВТРА НА БАЗАР│.
     п│ВНИКОВ│ В│Д  СОРОМУ, ЩО ПРО НЬОГО ТАКЕ ВИГОВОРЮЮТЬ СТАР│Й  ЛЮДИН│, ТА
ЩЕ ЗА СТОЛОМ, ШМАТ ЗАСТРЯГ У ГОРЛ│.
     - кОЛИ Я ПОМРУ - ХТО ВАМ УС│М ГРАТИМЕ? кОГО ВИ ЗАРАЗ МОЖЕТЕ ЗАПРОСИТИ З
ГУСЛЯР│В? хТО В ТАКЕ КОДЛО П│ДЕ? гУСЛЯР│ ХОРОШ│ НЕ ЛЮБЛЯТЬ СР│БЛОМ Д│ЛИТИСЬ.
     - тО ТИ  ЙОГО  ЗБИРА║ШСЯ ВЧИТИ?  сК│ЛЬКИ РОК│В  ТИ  САМ ВЧИВСЯ? сК│ЛЬКИ
РОК│В ВИТРАТИВ?
     - оЦЕ ВЖЕ  НЕ ТВО║ СВИНЯЧЕ Д│ЛО!  мЕНЕ НЕ БУЛО  КОМУ  ВЧИТИ. а ЙОГО - Я
ВЧИТИМУ!
     п│ВНИКОВ│  АЖ СЕРЦЕ ЗАКАЛАТАЛО В│Д РАДОСТ│,  ЩО  ТАКИЙ  ГУСЛЯР САМ ЙОГО
ОБРАВ ДЛЯ НАВЧАННЯ.
     п│СЛЯ Ц│║┐  КОРОТКО┐ СУТИЧКИ ЗА СТОЛОМ НА  п│ВНИКА ВЖЕ Н│ХТО НЕ ЗВЕРТАВ
УВАГИ, НЕ ЗИРКАВ, ЩО В│Н НА ДУРНЯЧКА У НИХ ХЛ│Б ┐СТЬ.
     а  КОЛИ  лЮТ  ПРОБУДИВСЯ,  ТО  ЙОГО  ЗРАЗУ  п│ВНИК  ПОПРОХАВ,  ЩОБ  В│Н
КОТА-ГУСЛЯРА ПОКАЗАВ. лЮТ ПОДИВИВСЯ НА ХЛОПЧИКА ОКРУГЛИМИ ОЧИМА.
     - нУ Й ЗАБУВАКА ТИ! я Ж ТОБ│ ВЖЕ КАЗАВ, ЩО В│Н ЖИВ У НАС, А ПОТ│М П│ШОВ
НА жИТН│Й БАЗАР. тАМ  СТРАШЕННО БАГАТО  МИШЕЙ У КОМОРАХ. тУДИ КОТИ З│ ВСЬОГО
пОДОЛА ЗБ│ГАЮТЬСЯ.
     п│ВНИК СПЕРЕЧАТИСЬ НЕ СТАВ, АЛЕ ЗРОЗУМ│В - лЮТ БРЕШЕ ЙОМУ │ НЕ МИГНЕ.
     з ТОГО ДНЯ СИВОБОРОДИЙ СТАРЕЦЬ  МОЖЕ ПО  П│ВДНЯ  НАВЧАВ п│ВНИКА. с│ДАЛИ
ОДИН  ПРОТИ  ДРУГОГО.  гУСЛЯР ПОКАЗУВАВ,  ЯК  ЩИПАТИ СТРУНИ, ЯК  ВДАРЯТИ  ПО
СТРУНАХ, ЯК ПРИГЛУШУВАТИ ЗВУК.
     кОЛИ СТАРЕЗНИЙ ГУСЛЯР БАЧИВ, ЩО п│ВНИК СТОМИВСЯ, В│Н ГОВОРИВ:
     - щОСЬ У МЕНЕ ПАЛЬЦ│ ЗОМЛ│ЛИ... щО ТО ЗНАЧИТЬ СТАР│СТЬ. п│ДИ,  п│ВНИКУ,
П│ДИ ПОГРАЙСЯ. оН ХАЙ ТЕБЕ лЮТ НАВЧИТЬ НОЖА МЕТАТИ. в│Н ХОЧ БРЕХУН ВЕЛИКИЙ │
ХВАЛЬКО, АЛЕ НОЖА КИДА║ ДОБРЕ... я, КОЛИ │З сВЯТОСЛАВОМ ХОДИВ, ДУЖЕ МЕНЕ Н│Ж
ВИРУЧАВ. яКОСЬ НА МЕНЕ ПЕЧЕН│Г З  БУЛАВОЮ  НАПАВ, А Я МЕТНУВ  НОЖА - ТОЧНО В
ГОРЛЯНКУ. гАЙ, ГАЙ, СПЛИВЛО, МИНУЛО!..
     сТАРИЙ П│ДН│МАВ НАД ДЗВ│НКИМИ СТРУНАМИ ВУЗЛУВАТ│ ТРЕМТЯЧ│ ПАЛЬЦ│.
     - йДИ, ЙДИ п│ВНИКУ! н│Ж - ЗБРОЯ НАЙПЕРША! бЕЗ  НОЖА ЧОЛОВ│К Н│ЩО! хТО Б
В│Н НЕ БУВ - ЧИ СМЕРД, ЧИ ГОРОДЯНИН, ЧИ  БОЯРИН!  н│Ж ТЕБЕ ПОРЯТУ║  СКР│ЗЬ │
ЗАВЖДИ - │ ВНОЧ│, │ ВДЕНЬ, │ ЗА СТОЛОМ, │ В Л│ЖКУ...
     -  а  Я НОЖА ПООБ│ЦЯВ  лЮТУ, ЯКЩО В│Н НАВЧИТЬ  хОДУ ТАНЦЮВАТИ. яК  ЖЕ Я
ТЕПЕР?..
     - нЕ ПЕРЕЙМАЙСЯ. яКЩО ТИ НОЖА СВОГО В│ДДАСИ лЮТУ, Я ТОБ│ СВОГО ПОДАРУЮ.
в│Н │З ДАЛЕКО┐ АГАРЯНСЬКО┐ ЗЕМЛ│.
     ▓ Б│ЛОГОЛОВИЙ СТАРЕЦЬ  ВИДОБУВ З-ЗА ПАЗУХИ НОЖА З ВУЗЬКОЮ  КОЛОДОЧКОЮ │
ШИРОКИМ ЛЕЗОМ. зАЧЕПИВ ТОВСТИМ Н│ГТЕМ БЛАКИТНЕ ЛЕЗО, │ ПОЧУВСЯ ЗВУК ДЗВ│НКИЙ
│ ЧИСТИЙ, НАЧЕ СР│БНИЙ.
     гУСЛЯР ДОТРИМАВ СЛОВА │ В│ДДАВ п│ВНИКОВ│ НОЖА САМЕ ТОД│, КОЛИ ВС│ ЛАЯЛИ
п│ВНИКА │ КЕПКУВАЛИ З НЬОГО.
     т│ЛЬКИ ГУСЛЯР-Д│ДУСЬ СМ│ЯВСЯ.
     - тА ЧИ ВИ ПОКАЗИЛИСЬ  - З-ЗА ЧУЖОГО СР│БЛА  ПЕРЕЙМАТИСЬ.  мОЖЕ ТО ЙОГО
гОСПОДЬ бОГ  ВИПРОБОВУВАВ?.. дАВАЙ, ДИТИНО, ГУСЛ│ НАСТРО┐МО, ЯКЩО  ПАЛЬЦ│ НЕ
БОЛЯТЬ.
     -  тА  Н│, ВЖЕ НЕ  БОЛЯТЬ, -  ОЗВАВСЯ п│ВНИК,  А ДУМКОЮ ДО Т│║┐  СУБОТИ
ПОВЕРНУВСЯ. у  П'ЯТНИЦЮ  ВОНИ  ХОДИЛИ  НА пОД│ЛЬСЬКЕ  ТОРЖИЩЕ. гРАЛИ,  ГРОШ│
ЗАРОБЛЯЛИ.  тУТ   ЩОП'ЯТНИЦ│   БУВ   ЯРМАРОК.  пОВЕРТАЛИСЬ  ОП│ВНОЧ│.  п│СЛЯ
СПЕКОТНОГО  ДНЯ ЗАДУХА БУЛА СТРАШЕННА, │ СТАРИЙ  ГУСЛЯР ПРОСТО  УМЛ│ВАВ  В│Д
БОЛЮ В  СЕРЦ│.  сПАДАЮЧИМ  ГОЛОСОМ  БЛАГАВ гОСПОДА ДАТИ  ЙОМУ  ПОБАЧИТИ СХ│Д
СОНЦЯ. дО ПОДВ│Р'Я ЙОГО ТЯГЛИ П│Д РУКИ, БО НОГИ ВЖЕ НЕ ТРИМАЛИ СТАРОГО.
     ▓ САМЕ ТОД│  ЗАВИЛИ В│ТРОВ│┐ НАД вЕРХН│М м│СТОМ, ЗАСВ│ТИЛИСЬ НЕЗЛ│ЧЕНН│
ЗМ│┐СТ│ СПАЛАХИ. зЕМЛЯ Й ПОВ│ТРЯ ЗДРИГНУЛИСЬ В│Д ГРОМОВИВЕРЖЕННЯ.
     оБЕРНУВШИСЬ ДО СТАРОГО,  п│ВНИК ПОБАЧИВ ПРИ БЛАКИТНОМУ СПОЛОХУ - СТАРИЙ
ОЖИВА║! дИХАННЯ ЙОГО ВИР│ВНЯЛОСЯ │ В│Н ПОЧИНАВ ЗВОДИТИСЬ НА Л│КТ│.
     хЛОПЧИК  ЗРАД│В  │,  НЕ ЗВАЖАЮЧИ НА  СТРАШНИЙ ГУРК│Т  ГРОМУ  │  СЛ│ПУЧ│
БЛИСКАВКИ, ПРИМОСТИВСЯ НА ЛАВ│ │ МИТТЮ ЗАСНУВ.
     пОТ│М НАЧЕ НА СВ│ТАНН│ ХТОСЬ П│Д│ЙШОВ │ ЗБУДИВ  ЙОГО  В│Д ЛИПУЧОГО СНУ.
кДИНЕ, ЩО В│Н М│Г СТВЕРДИТИ ПОТ│М - ОДЯГ У ТОГО, КОГОСЬ, БУВ НАЧЕ ЗОЛОТАВИЙ.
     п│ВНИК  ПРОТЕР ОЧ│. дВЕР│  В│ДХИЛЕН│.  ▓  КР│ЗЬ  ДВЕР│,  │ КР│ЗЬ  В│КНО
ВЛИВАЛОСЯ ХОЛОДНЕ ВОЛОГЕ ПОВ│ТРЯ.
     щЕ РАЗ ПРОТЕР ОЧ│. б│ЛЯ ЛАВКИ Н│ХТО НЕ СТОЯВ - ВС│Х ПОБОРКАВ НЕСТРИМНИЙ
СОН...
     пОТ│М В│Н Н│КОЛИ  ТАК │ НЕ ЗМ│Г УСВ│ДОМИТИ, ЧОМУ САМЕ В│Н П│ШОВ  НАГОРУ
ДО  дЕСЯТИННО┐,  А  НЕ ДО  ▓ЛЛ│НСЬКО┐  ЦЕРКВИ,  НАПРИКЛАД.  зНАВ,  ЩО  ТРЕБА
ЧИМСКОРШЕ ПОМОЛИТИСЬ, ЩОБ ВИД│ННЯ - КОЛИ ВОНО ДОБРЕ  -  ПОСКОР│ШЕ ЗБУЛОСЬ, А
ЯК ПОГАНЕ - ЩОБ НЕ ЗБУЛОСЬ.
     тА ДВЕР│ ХРАМУ ЗАЧИНЕН│. зАНАДТО РАНО.
     т│ЛЬКИ  НА МОКР│, МАРМУРОВ│  ПЛИТИ ВИПОВЗЛИ КАЛ│КИ. зНОВ,  ЯК  │  ТОД│,
ПЕРШОГО  РАЗУ, п│ВНИКА ОХОПИВ РОЗПАЧ │ ЖАХ ПРИ СПОГЛЯДАНН│ ЛЮДСЬКО┐ Б│ДИ. нЕ
ЗМ│Г Б│ЛЬШЕ СТОЯТИ НА ВИДНОТ│ │ КИНУВСЯ Т│КАТИ В│Д ХРАМУ. пОБ│Г КР│ЗЬ БРАМУ,
БО ВЖЕ У вЕРХН║ м│СТО ЗАПОВЗАЛИ ВАЛКИ З ВАНТАЖАМИ.
     сПОЧАТКУ п│ВНИКА ПОТЯГЛО ДО ┐ХНЬО┐ │СТОБКИ. ▓ ЗНОВ, КОЛИ ЗДАЛЯ  ПОБАЧИВ
СКОЦЮРБЛЕНОГО тАЛЬЦЯ,  ЩО ЗАПРЯГАВ  КОНЕЙ,  ЙОГО ОХОПИВ СОРОМ, НАЧЕ  ЦЕ  В│Н
ПОЛИШИВ ХОЛОП│В У Б│Д│, А САМ ПО-ЗРАДНИЦЬКОМУ ВТ│К.
     в│Д ТАКОГО ПОЧУТТЯ В│Н ЗОВС│М ЗН│ТИВСЯ, │ ВИР│ШИВ ПОВЕРНУТИ ДО М│СТА.
     нАРАЗ  ПОДИВИВСЯ ПРАВОРУЧ, ДЕ НА СХИЛ│ ГОРИ СТОЯВ ВЕЛЕТЕНСЬКИЙ ДУБ.  тА
ЩО ЦЕ?! дУБА НЕМА║.
     тОБТО  ПОЛОВИНА  ДУБОВОГО  СТОВБУРА  СТИРЧАЛА  ВГОРУ, СЯЮЧИ  РОЗЛАМАНОЮ
ДЕРЕВИНОЮ НАЧЕ ЖОВТИЙ РИБ'ЯЧИЙ ЗУБ,  │ Т│ЛЬКИ ВГОР│ В│ДХОДИЛА НА Б│К МОГУТНЯ
КРИВА Г│ЛКА  ЗЕЛЕНА. а ВСЯ КРОНА, │ ДРУГА  ПОЛОВИНА, Б│ЛЬША ЛЕЖАЛА  ВНИЗУ ЗА
БАГАТО САЖЕН│В В│Д ПНЯ.
     пРИ ОСНОВ│  УЦ│Л│ЛО┐ Г│ЛКИ  З  РОЗЩЕП│В  ДЕРЕВИНИ  НАЧЕ ВИЗИРАВ ЗЕЛЕНИЙ
ГОРЩИК.
     нЕ РОЗДУМУЮЧИ, п│ВНИК ПОМЧАВ ПО МОКР│Й ТРАВ│, ЩО ХОЛОДОМ ОБП│КАЛА НОГИ.
     оБЕРЕЖНО, ЩОБ НЕ  ПОРАНИТИСЬ  ОБ ГОСТР│  ПЛАСТИ  ДЕРЕВИНИ, ЩО  СТИРЧАЛИ
ЛЕЗАМИ НОЖ│В, ПОЛ│З В│Н УГОРУ.
     дРЯПАВСЯ ВГОРУ ПОВОЛ│-ВОЛ│.
     оСЬ  │  Г│ЛКА. а В  ┐┐ ОСНОВ│ ТЕПЕР РОЗКРИЛОСЬ ДУПЛО СТАРЕ │  В│Д НЬОГО
СТИРЧАЛИ НА ВС│ БОКИ ВЕЛЕТЕНСЬК│ СКАЛКИ ДЕРЕВИНИ.
     зЕЛЕНИЙ ГОРЩИК БУВ Ц│Л│С│НЬКИЙ.
     п│ВНИКУ ЗДАЛОСЯ, ЩО В│Н НЕ ДОЧЕКА║ТЬСЯ, ПОКИ Д│СТАНЕТЬСЯ ДО ЗЕМЛ│ │ ТАМ
ВЖЕ РОЗКРИ║ ГОРЩИК.
     тОМУ В│Н  НЕ  СТАВ ЗЛАЗИТИ, А ОТУТ, НА РИПУЧ│Й  Г│ЛЦ│, В│ДКОЛУПАВ НОЖЕМ
ПРОСМОЛЕНУ ЗАТИЧКУ.
     в  ОБЛИЧЧЯ ЙОМУ БРИЗНУЛО  СОНЦЕ,  В│ДБИТЕ В│Д Б│ЛИХ  │ ЖОВТИХ КРУЖАЛЕЦЬ
МОНЕТ, ЗА│СКРИЛОСЬ ВОГНЯНИМ ПОЛИСКОМ КАМ│ННОГО НАМИСТА, ЗАСЯЯЛО НА МАЛЕНЬК│Й
БЛАКИТН│Й ОЗДОБ│,  ПО ЯК│Й РОЗПУСТИЛО  СВО┐ ВИБАГЛИВ│ В│ТТЯ-В│ЗЕРУНКИ дЕРЕВО
жИТТЯ.
     - оСЬ ЧОГО ДО МЕНЕ ПРИХОДИВ... - УГОЛОС ПРОМОВИВ п│ВНИК, ТА НЕ СК│НЧИВ,
БО НЕ ЗНАВ, ЯК ТЕ ВИД│ННЯ НАЗВАТИ.
     -  ▓  НЕ  СКАЗАВ  МЕН│, - ЗАШЕПОТ│В  ХЛОПЧИК, РОЗГЛЯДАЮЧИ  САМОЦВ│ТИ  │
БЛАКИТНУ П│ДВ│СКУ │З ЗОЛОТИМ дЕРЕВОМ, - ЩО МЕН│ З ЦИМ УСИМ РОБИТИ?.. оЙ, А Я
ДУРНИЙ! - мАЙЖЕ ПРОКРИЧАВ п│ВНИК. - тА ЦЕ Ж ПОДАРУНОК КОВАЛЕВ│Й ДОНЬЦ│!
     тУТ  В│Н  НА МИТЬ ПРИСЛУХАВСЯ. йОГО ЧУТЛИВЕ ВУХО ВЛОВИЛО ДАЛЕКИЙ ДЗВ│Н.
"дО ЗАУТРЕН│ КЛИЧУТЬ!"
     бОВКАЛИ ДЗВОНИ │ В БЛИЖН│Х ЦЕРКВАХ.
     нЕ ГАЯЧИ ЧАСУ, п│ВНИК ПО ЧАСТИНАХ ВИДЛУБАВ МОНЕТИ  │З ГЛЕЧИКА │ ОПУСТИВ
ЗА ПАЗУХУ. вАЖИМ ХОЛОДОМ ВОНИ ВКОЛОЛИ ШК│РУ ЖИВОТА ТА ГРУДЕЙ.
     гЛЕЧИК,  НАМИСТО │ БЛАКИТНУ  П│ДВ│СКУ  В│Н  ПОКЛАВ НА  ДНО  РОЗКОЛОТОГО
ДУПЛА.
     йОМУ ТАК ХОТ│ЛОСЯ РОЗДИВИТИСЬ УС│ МОНЕТИ,
     аЛЕ ТРЕБА ПОСП│ШАТИ! п│ВНИК ПРОСТО Б│Г ДО дЕСЯТИННО┐. тРЕБА СПРАВЕДЛИВО
РОЗДАТИ ВСЕ КАЛ│КАМ УБОГИМ.
     т│ЛЬКИ ХТО ВОНО ПРИХОДИВ НАПЕРЕДЕНН│?
     тОЙ бОГ, ЯКОМУ ДЯДЬКО МОЛИТЬСЯ  ЩОДНЯ?  чИ ХТОСЬ  │З Л│СОВИХ БОГ│В? аЛЕ
ЯКА  ТУРБОТА  Л│СОВИМ  БОГАМ  ДО ПОН│ВЕЧЕНИХ, УПОСЛ│ДЖЕНИХ, ПОКИНУТИХ  УС│МА
КАЛ│К? н│, ПЕВНО, ЩО  ЦЕ  ТАКИ БУВ  ДЯДЬК│В  бОГ. ▓  ЦЕ В│Н ВИКАЗАВ  п│ВНИКУ
СКАРБ. а  СКАРБ СТАРИЙ, НЕ  ХРИСТИЯНСЬКИЙ, БО НА ЖОДН│Й  МОНЕТ│  НЕМА║ ЗНАКУ
ХРЕСТА, ЗНАКУ НОВИХ БОГ│В. а МОЖЕ, п│ВНИК ПРОСТО НЕ РОЗДИВИВСЯ.
     мАЛИЙ НЕ  ВТРИМАВСЯ │ ВИДОБУВ З-ЗА ПАЗУХИ ОДНУ МОНЕТУ. сПАЛАХНУЛО ЖОВТЕ
КРУЖАЛЬЦЕ, │ НА НЬОМУ ЗБЛИСЛИ РИСКИ │ ПОЗНАЧКИ, НАЧЕ ШАШЕЛЕВ│ ХОДИ НА СТАР│Й
ДОШЦ│.
     в РОТ│ У п│ВНИКА ПЕРЕСОХЛО, СЕРЦЕ КАЛАТАЛО, А У ВУХАХ ВС│ БАДЬОР│ ЗВУКИ
СУБОТНЬОГО РАНКУ П│ДНЕСЛИСЬ ДО ТАКО┐  СИЛИ,  ЩО ЗДАВАЛОСЬ,. НАВКОЛО ВЧОРАШНЯ
БУРЯ ГРИМИТЬ.
     сТАЛОСЯ  ТАК, ЩО КОЛИ п│ВНИК ВИТЯГ  ПЕРШУ  МОНЕТУ  │  ПОДАВ НАЙБЛИЖЧОМУ
ЖЕБРАКОВ│,  КР│ЗЬ  РОЗЧИНЕН│ ВРАТА ХРАМУ ВИБУХЛО ВРОЧИСТЕ "аЛ│ЛУЙЯ, АЛ│ЛУЙЯ.
АЛ│ЛУЙЯ!" - РАД│СНЕ, ВРОЧИСТЕ │ НЕСТРИМНЕ.
     цЯ МИТЬ ПО║ДНАЛА │ СОНЯЧН│ ПРОМЕН│, │ АНГЕЛЬСЬК│ ГОЛОСИ ХОРУ, │ РАД│СТЬ
В│Д  ЗДАТНОСТ│ ДАРУВАТИ, ДАРУВАТИ │НШИМ ЛЮДЯМ. вСЕ ЗЛИЛОСЯ В ЯКЕСЬ  СЯЙВО, В
ЯКИЙСЬ ВОГОНЬ, ЩО З│ГР│В, ОСВ│ТИВ, ЗАПОЛОНИВ УСЕ ║СТВО ХЛОПЧИКА.
     в│Н  НАЧЕ  НЕ ЙШОВ,  А  НАЧЕ  ПЛИВ  НАД  МАРМУРОВИМ  Х│ДНИКОМ. оСЬ  В│Н
П│ДЛ│ТА║, П│ДПЛИВА║ ДО НАСТУПНОГО КАЛ│КИ, ПОДА║ ЙОМУ БЛИСКУЧЕ КРУЖАЛЬЦЕ.
     кАЛ│КИ ТЯГЛИ ДО НЬОГО РОЗКРИТ│ ДОЛОН│.  тА ОСЬ В│Н ПОБАЧИВ, ЩО ВЖЕ ВОНИ
ТЯГНУТЬ  ДО  НЬОГО  СКРЮЧЕН│, МОВ ПАЗУР│ ЗВ│РИН│,  ПАЛЬЦ│,  ХАПАЮТЬ ЙОГО  ЗА
ХОЛОШ│, ЗА ПОД│Л  СОРОЧКИ, ЗА ПОЯС.  оСЬ В│Н ЗАВИСА║  В ПОВ│ТР│. а ВОНИ ЙОГО
ТЯГНУТЬ  УНИЗ  │  УНИЗ, │  ЩОСЬ ОБРИВА║ТЬСЯ,  │  В│Н  ЛЕТИТЬ УНИЗ,  УНИЗ  ДО
РОЗЧЕП│РЕНИХ БЕЗЖАЛЬНИХ ПАЗУР│В.
     йОМУ НЕ СТАЛО ЧИМ  ДИХАТИ, СОНЦЕ ВРАЗ ВИБУХНУЛО В ОЧАХ │СКРАМИ, ЗАГАСЛО
ЗРАЗУ Ж ЗА ЧОРНОЮ СМЕРДЮЧОЮ ПЕЛЕНОЮ...
     п│ВНИК ПЛИВ, ТО В ГАРЯЧИХ, ТО В ХОЛОДНИХ СТРУМЕНЯХ │ РОЗУМ│В, ЩО СПИТЬ.
оСЬ ЙОМУ СТАЛО ВИДНО - ДО ЙОГО ЛАВИ П│ДХОДИТЬ  ТОЙ  ХТОСЬ  У ЗОЛОТАВ│М ОДЯЗ│
ПРОМЕНИСТ│М │  ПРОТЯГУ║ РУКУ. нЕ ЧЕКАЮЧИ,  ПОКИ ЙОГО  ТОРКНУТЬСЯ,  -  С│В НА
ЛАВ│. рОЗКЛ│ПИВ ПОВ│КИ -  НАД НИМ У СВ│ТЛ│Й РЯС│, ЗАЛИТ│Й ЗОЛОТИМИ ПРОМЕНЯМИ
СОНЦЯ СТО┐ТЬ ЧОРНОВИДИЙ ПОПИН. тОЙ САМИЙ, ЯКОГО ВОНИ ЗУСТР│ЛИ ПЕРШОГО РАЗУ,
     п│ВНИК  ЛЕДЬ  ПОВЕРНУВ  ГОЛОВУ, ЩОБ  ОБДИВИТИСЬ, ДЕ  В│Н  ОПИНИВСЯ.  тА
ГОСТРИЙ Б│ЛЬ ПРОНИЗАВ ЙОМУ ШИЮ.
     - оЙ! - нЕ ВТРИМАВСЯ ХЛОПЧИК.
     - пОТЕРПИ. щЕ ДОВГО БОЛ│ТИМЕ.  а ЗНАХОДИШСЯ  ТИ В МО┐Й КЕЛ│┐. пРИ ХРАМ│
бОГОРОДЩ│. мЕНЕ ТИ ВП│ЗНА║Ш?
     - вП│ЗНАЮ. тИ ПОПИН. тИ СТЕРЛЯДЬ │З пОДОЛУ ТЯГНУВ.
     - вСЕ ТАК. т│ЛЬКИ ГОДИТЬСЯ МЕНЕ ЗВАТИ - ОТЕЦЬ. оТЕЦЬ оНУФР│Й.
     п│ВНИК ПОДУМАВ: "тА ЯКИЙ ТИ МЕН│ ОТЕЦЬ? тИ ПРОСТО ПОПИН.
     - пСТИ ХОЧЕШ?
     - хОЧУ.
     -  тРЕБА В│ДПОВ│СТИ:  "тАК, М│Й ОТЧЕ!"  - п│ВНИК ЗДИВОВАНО  ВИРЯЧИВ  НА
НЬОГО  ОЧ│,  АЛЕ  ДОБРЕ  УСВ│ДОМЛЮЮЧИ, ЩО В│Н У ВЛАД│  ЦЬОГО  ПОПИНА,  ТОБТО
"ОТЦЯ", ВИР│ШИВ ЗА Л│ПШЕ П│ДКОРИТИСЬ.
     - тАК, М│Й ОТЧЕ!
     - оТ │ ДОБРЕ! с│ДАЙ ДО СТОЛУ.
     нА  СТОЛ│   ПОРУЧ  │З   НАКРИТИМ   ГАРЯЧИМ   ГОРЩИКОМ  ПИШНИЙ  БУХАНЕЦЬ
ХЛ│БА-ЗАГРЕБИ,  ДВ│ ДЕРЕВ'ЯН│ ЛОЖКИ, Н│Ж │  НА  ДЕРЕВ'ЯН│Й  ТАЦ│ Б│ЛА РЕДЬКА
МОЛОДА, МОЛОДА ЦИБУЛЯ  З  П│Р'ЯМ │ ЧАСНИК. ▓  ЩЕ  СТОЯВ НА  СТОЛ│ БЕРЕСТЯНИЙ
КОРОБОК │З СУНИЦЯМИ.
     - тИ, СПОД│ВАЮСЬ, ХРЕЩЕНИЙ У ПРАВОСЛАВНУ В│РУ?
     - аВЖЕЖ! - бАДЬОРО В│ДЛОВ│В п│ВНИК │, ЗГАДАВШИ, ДОДАВ. - тАК, М│Й ОТЧЕ!
     -  яКЩО ХРЕЩЕНИЙ, ТО ПОВИНЕН ЗНАТИ,  ЩО  ПЕРЕД ТРАПЕЗОЮ ТРЕБА ПРОЧИТАТИ
МОЛИТВУ. а ТИ ЗРАЗУ  ДО ЛОЖКИ  ТЯГНЕШСЯ. оТОЖ, ПРОКАЗУЙ ЗА  МНОЮ: "оТЧЕ НАШ,
│ЖЕ ║СИ НА НЕБЕСИ... дА СВЯТИТЬСЯ │М'Я тВО║, ДА ПРИ│ДЕТЬ цАРСТВ│║ тВО║..."
     п│ВНИКУ БУЛО РАД│СНО ПОВТОРЮВАТИ  НЕЗВИЧН│ │  ВРОЧИСТ│ СЛОВА. ▓ ХЛОПЧИК
┐Х ПРОСТО ВИСП│ВУВАВ ЗА ЧОРНОБОРОДИМ ПОПИНОМ...
     пО  МОЛИТВ│,  ПРОКАЗАВШИ: "гОСПОДИ,  БЛАГОСЛОВИ!", ПОПИН НАСИПАВ СОБ│ │
ХЛОПЧИКОВ│ В МИСКИ  ОСЕТРОВО┐ ЮШКИ, В│ДЛОМИВ ПО ЩЕДРОМУ ШМАТУ ХЛ│БА. юШКА  З
ГОЛОВИЗНИ  БУЛА  ТАКА  СМАЧНА,  ДУХОВИТА │  ГАРЯЧА, ЩО  п│ВНИК  НЕ  М│Г СЕБЕ
СТРИМАТИ │ ГОЛОСНО  СЬОРБАВ, ОБСМОКТУВАВ ХРЯЩ│ ТА  ПЛЯМКАВ ГУБАМИ. ▓ НА СТ│Л
КРАПАВ  З ЛОЖКИ... пОПИН ЗАУВАЖЕНЬ НЕ РОБИВ,  ЛИШЕ  СТИХА ПОСМ│ХАВСЯ У  СВОЮ
РОЗК│ШНУ БОРОДУ.
     п│СЛЯ ОБ│ДУ ПОПИН  ПОЧАВ п│ВНИКА  ВИПИТУВАТИ ВСЕ-ВСЕ  ПРО ЙОГО ДЯДЬКА │
ПРО  НЬОГО  САМОГО. пРО ВС│  Б│ДИ п│ВНИК  ПЕРЕПОВ│В. лИШЕ ЗМОВЧАВ, ЩО ЖИВЕ У
СКОМОРОХ│В НА  пОДОЛ│. щО ПОПИНИ ЛЮТО  НЕНАВИДЯТЬ СКОМОРОХ│В ТА ЛИЦЕД│┐В,  │
ВОЛОХ│В, │ ЧАР│ВНИК│В, ДОБРЕ ЗНАВ.
     - тО ТИ  КАЖЕШ, ТВ│Й  ДЯДЬКО  РЕВНИЙ ХРИСТИЯНИН │  ВЕСЬ  ЧАС  НА СЛУЖБУ
ХОДИВ, СВ│ЧКИ СТАВИВ, НА ЦЕРКВУ ЖЕРТВУВАВ?
     - тАК, М│Й ОТЧЕ!
     - нУ, ТОД│ ПОМОЛИМОСЯ РАЗОМ ЗА ЙОГО БЕЗПЕКУ. пОВТОРЮЙ:
     "сКОРО  ПРЕДВАР│,  ПРЕЖД│  ДАЖЕ  НЕ  ПОРАБОТИМСЯ ВРАГОМ  ХУЛЯЩИМ  тЯ  К
ПРЕТЯЩИМ НАМ хРИСТЕ бОЖЕ НАШ ПОГУБ│ ХРЕСТОМ тВО┐М, БОРЮЩИЕ НАС..."
     -  тЕПЕР ТИ МОЖЕШ │ТИ ДО ТИХ, У  КОГО ЖИВЕШ. тА ПЕРЕД  ТИМ ПОСЛУХАЙ МО║
НАПУЧУВАННЯ. зНАЙ -  ТИ ВПАВ  У  ГР│Х ГОРДИН│. бО ТИ ВИР│ШИВ ОБЛАСКАТИ  ТИХ,
КОГО БОГ ПОЗНАЧИВ УБОГ│СТЮ... тО АНГЕЛ ТЕБЕ ВИПРОБОВУВАВ. в│Н ТЕБЕ ПРИВ│В НА
ДЕРЕВО ДО СКАРБУ. тИ Ж, ЯК ДОБРИЙ ХРИСТИЯНИН, ПОВИНЕН  БУВ ПРИЙТИ З│ СР│БЛОМ
ТА ЗЛОТОМ ДО ХРАМУ  │  ЗБАГАТИТИ ЙОГО СКАРБНИЦЮ, ЩОБ НА Т│ МОНЕТИ СВЯТ│ ОТЦ│
ПРИКРАСИЛИ ХРАМ СОСУДАМИ, РИЗАМИ ТА БОЖЕСТВЕННИМИ КНИГАМИ, ЩОБ ДАЛИ ПОДАЯН│Е
ЖЕБРАКАМ! а  ТИ ВЗЯВСЯ ВИПРАВЛЯТИ ЧУЖЕ ГОРЕ ПО СВО║МУ  СЛАБКОМУ РОЗУМ│ННЮ. ▓
ВИЙШЛО - СПОКУСИВ  УБОГИХ ТА НИЦИХ!.. а  СПОКУСИТИ ЖЕБРАК│В -  ВЕЛИКИЙ ГР│Х!
зРОЗУМ│В, М│Й СИНУ?..
     п│ВНИК  ТОД│  Н│ЧОГО НЕ ЗРОЗУМ│В.  йОМУ  Т│ЛЬКИ  НЕСТЕРПНО ХОТ│ЛОСЯ  ДО
СКОМОРОХ│В, ДО ВЕСЕЛОГО хОДИ  │ ПОХМУРОГО рЕП'ЯХА.  ▓  В│Н ПОДИВИВСЯ  В  ОЧ│
ЧОРНОГО ПОПИНА.
     -  тАК, М│Й ОТЧЕ! ▓НШИМ РАЗОМ, КОЛИ ЗНАЙДУ СКАРБ, Я СПИТАЮ ТЕБЕ,  ЯК │З
НИМ ЧИНИТИ... АБО... АБО ЗРАЗУ В│ДДАМ ДО ХРАМУ...
     ▓ РАПТОМ, САМ НАВ│ТЬ НЕ ЗНАЮЧИ, ЧОМУ, СПИТАВ:
     -  а  ЧОГО  ВИ  ВС│, ПОПИНИ - ЧОРН│? вИ ВС│  ГРЕКИ?  оТ ТИ, ЗА ЛИЦЕМ ТИ
ГРЕЧИН, А МОВА В ТЕБЕ ЧИСТА КИ┐ВСЬКА. чОМУ ТАК?
     - у МЕНЕ БАТЬКО БУВ ГРЕЧИН. йОГО З │НШИМИ ОТЦЯМИ ДО кИ║ВА ПРИВ│З У В│Р│
ЛЮДЕЙ НАСТАВЛЯТИ САМ вОЛОДИМИР... а МАТИ │З ЦИХ ЗЕМЕЛЬ.
     -  тАК ТИ,  ЯК │ гРЕЧИН  кОНЯР, ПОКРУЧ? у НЬОГО ТАК САМО, ЯК │  В ТЕБЕ,
БАТЬКО ПОПИН... ТОБТО СВЯТИЙ ОТЕЦЬ, - ВИПРАВИВСЯ МИТТЮ п│ВНИК.
     - м│Й БАТЬКО БУВ ЧОЛОВ│К УЧЕНИЙ │ БЛАГОРОДНИЙ.  ▓  З МО║Ю  МАТ│Р'Ю, ХОЧ
ВОНА БУЛА РАБИНЯ, ВЗЯВ  ХРИСТИЯНСЬКИЙ  ШЛЮБ. а  ТОЙ  ГУЛЬВ│СА, ПРО ЯКОГО  ТИ
СКАЗАВ, ЗАЧАТИЙ У  БЛУД│ │ РАБСТВ│ │ ВИХОВАНИЙ У МЕРЗОТ│. бО ХТО ЙОГО БАТЬКО
-  ЧИ аНАСТАС, ЧИ  ЙОГО  СЛУЖКА аГАТОС,  НЕ ЗНА║ │  САМА ЙОГО МАТ│Р! тА БУДЕ
ПРОКЛЯТИЙ  ЦЕЙ  аНАСТАС  БЕЗ  ПОКАЯННЯ! гР│ХОВОДНИК  │ СОДОМ│СТ,  ЗРАДНИК  │
ЗЛОД│Й! п│ДЛА, П│ДЛА ЛИЧИНА! кОЛИ ЦЕЙ СМРАДНИЙ ПЕС БУВ ТУТ, В│Н МЕНЕ УТИСКАВ
│ НЕ ДАВАВ СЛУЖИТИ БОГУ  │  ЛЮДЯМ НА ВСЮ СИЛУ. тЕПЕР ЖЕ ЧЕРЕЗ НЬОГО ДО  НАС,
ГРЕК│В, НЕМА║ ДОВ│РИ... ▓ ЗНОВ Я ЗМУШЕНИЙ....
     дАЛ│  В│Н  НЕ  СТАВ ГОВОРИТИ,  ГН│ВНО НАСУПИВСЯ. пОТ│М  ПЕРЕХРЕСТИВСЯ │
ЗАМИРЕНО СКАЗАВ:
     - гОСПОДИ! вИБАЧ МЕН│ МОЮ ГН│ВЛИВ│СТЬ ТА  ЗЛОСЛ│В'Я. дИТИНО МОЯ,  │ДИ З
БОГОМ!
     пОВЕРТАВСЯ НА пОД│Л БЕЗ КАПШУКА │З НОГАТАМИ │ БЕЗ МИСЛИВСЬКОГО НОЖА ПРИ
ПОЯС│.
     зА  ДЕНЬ  В│Н СХОДИВ  ПОДИВИТИСЬ, ЩО СТАЛОСЯ │З РЕШТКАМИ  ВЕЛЕТЕНСЬКОГО
ДУБА.
     дУБА НЕ  БУЛО.  нЕ  БУЛО  Н│ Г│ЛЛЯ; Н│ ПЕНЬКА НАВ│ТЬ.  т│ЛЬКИ НА КРУТ│М
ЗЕЛЕН│М СХИЛ│ ЖОВТ│ЛА ЗАГЛИБИНА. нАВ│ТЬ КОР│ННЯ ВИКОРЧУВАЛИ.


тат▓-конокради

     кОЛИ ВОНИ ЗБИРАЛИСЬ  ЙТИ ДО  ЗА┐ЗДУ НА  ВЕЧ│РНЮ ЗАБАВУ, СТАРИЙ  НАКАЗАВ
МАЛОМУ:
     -  бЕРИ Й  ТИ  ГУСЕЛЬЦ│. сЬОГОДН│ МИ  З ТОБОЮ  ПОЧИНА║МО В│НШУВАННЯ. яК
ВДАРЮ  ПО СТРУНАХ ПЕРЕБОРОМ МЕЛОД│Ю,  ТИ ТОД│  НА  БАС│ ЗА МНОЮ. а  ЯК ПОЧНУ
СП│ВАТИ - ТИ ВЖЕ ВЕДИ ГОЛОСОМ ДАЛ│ ДО САМОГО К│НЦЯ. зРОЗУМ│В?
     - тА Я Ж... Н│ЧОГО ЩЕ НЕ ВМ│Ю, ЩЕ...
     - зЛЯКАВСЯ? н│ЧОГО, ПОКИ Д│ЙДЕМО, ЗАСПОКО┐ШСЯ. тРЕБА, ЩОБ УС│ БАЧИЛИ  -
ТИ М│Й  УЧЕНЬ, ДАРМА ХЛ│БА НЕ ┐СИ...  хОЧ В│Н Б│ЛЬШЕ  НЕ ПРИС│КУ║ТЬСЯ, ОДНАК
ВОНИ ДУМАЮТЬ, ЩО ТИ ЛЕДАЩО...
     ▓  ПОКИ  ВОНИ  ЙШЛИ  ВЕЧ│РН│МИ  ВУЛИЦЯМИ,  МАЛОГО  СПРАВЖНЯ  ПРОПАСНИЦЯ
ТР│ПАЛА.
     тА  ЛИШЕ   Д│Д-ГУСЛЯР  ПЕРЕБОРОМ   СТРУН   ПОЧАВ  П│СНЮ,  ЯК  ТРЕМТ│ННЯ
СК│НЧИЛОСЬ. сП│ВАВ ХЛОПЧИК ГОЛОСНО, ДЗВ│НКО, АЛЕ Й НЕ ВИТЯГУЮЧИ НА ТАКУ СИЛУ
Й  ВИСОТУ,   ЩОБ  З│РВАТИСЬ.  уСЛ│Д  ЗА  Д│ДОМ  ЗАТЯГ   СЛАВУ  КУПЦЯМ-ГОСТЯМ
НОВГОРОДСЬКИМ,  ЯК  ЗАВЖДИ  -  ПРИПЛИВАЛИ  ВОНИ  В  ЖНИВА ПО  ДОБРУ КИ┐ВСЬКУ
ПШЕНИЦЮ.
     п│СЛЯ  В│НШУВАННЯ КОЗА З лЮТОМ ТАНЦЮВАЛИ, ВЕДМ│ДЬ ЧЕРЕЗ ГОЛОВУ КАЧАВСЯ,
КАНАТОХОДЕЦЬ │ Д│ВКА ПЕРЕКИДАЛИСЬ ГОСТРИМИ ЗАХАЛЯВНИКАМИ.
     хЛОПЧИК  │ Д│ДУСЬ  В│Д│ЙШЛИ П│Д СТ│НУ, А ПОТ│М ДО НИХ │ лЮТ ПРИ║ДНАВСЯ.
лЮТ ЗАШЕПОТ│В.
     - сЕСТРИЦ│  ВАЖКО ДОГОДИТИ,  АЛЕ  ВОНА СКАЗАЛА, ЩО  В ТЕБЕ  ГОЛОС ЧИСТЕ
СР│БЛО. ▓ ЩЕ ДЯДЬКО СКАЗАВ - ЯК  ГУСЛ│ ОПАНУ║Ш КРАЩЕ - САМ В│НШУВАТИМЕШ. д│Д
ВЖЕ СЛАБИЙ, А В ТЕБЕ ДОБРЕ ВИХОДИТЬ.
     п│ВНИКУ  В│Д  лЮТОВИХ  СЛ│В  ЧИ  НЕ  НАЙБ│ЛЬША  БУЛА  РАД│СТЬ  -  СТАНЕ
ГУСЛЯРЕМ-СКОМОРОХОМ  │ БУДЕ  ПО  ВС│Х СВЯТАХ ХОДИТИ  │ ЛЮДЕЙ РОЗВАЖАТИ │ САМ
ВЕСЕЛИТИСЬ!..
     тА ВЖЕ ВРАНЦ│ НА БАЗАР│, ЯК П│ШЛИ ВОНИ З лЮТОМ ТА ЙОГО СЕСТРОЮ КУПУВАТИ
РИБУ, п│ВНИКА ПОКЛИКАЛИ ЗНАЙОМИМ СВИСТОМ.
     оЗИРНУВСЯ  - ДЯДЬКА ПОБЛИЗУ НЕ БУЛО. лИШЕ Б│ЛЯ ВУГЛЯРСЬКО┐  КОЛИ ПРИС│В
ОБ│ДРАНИЙ  ЧУМАЗИЙ ЧОЛОВ│К │ ЩОСЬ ДЛУБАВСЯ  З КОЛЕСОМ. п│ВНИК ХОТ│В ДОГАНЯТИ
лЮТА,  ТА  ЧОЛОВ│К ЗНОВ СВИСНУВ  │, НЕ ОЗИРАЮЧИСЬ, ПОМАНИВ БРУДНИМИ ПАЛЬЦЯМИ
ЙОГО ДО СЕБЕ.
     - я ЗАРАЗ,.. Я ДОЖЕНУ!.. - гУКНУВ п│ВНИК, МЕТНУВСЯ ДО ЧОРНО┐ КОЛИ.
     - сЛУХАЙ МЕНЕ -  ЩОБ  З ОБ│ДУ ЧЕКАВ МЕНЕ ПРИ ДОРОЗ│. нА  ДРУГ│М ЗВОРОТ│
Б│ЛЯ бАБИНОГО ЯРУ. сХОВАЙСЯ В КУЩАХ │ ЧЕКАЙ МЕНЕ. т│ЛЬКИ Ж ГЛЯДИ - Н│КОМУ НЕ
КАЖИ Н│ЧОГО, КУДИ ЙДЕШ! а ТЕПЕР │ДИ!
     - а рЕП'ЯХ, А хОДА?
     - н│КУДИ НЕ ТЯГАЙ! ▓ДИ, ЙДИ ШВИДШЕ В│Д МЕНЕ. шВИДШЕ...
     ...п│ВНИК  ДОВГО  ЛЕЖАВ У ТЕПЛ│Й ШОВКОВИСТ│Й ТРАВ│  П│Д КУЩЕМ,  ЩО НЕ З
ЧУВСЯ, ЯК │ ЗАСНУВ.
     пРОКИНУВСЯ,  БО В│ДЧУВ  -  НА НЬОГО  ПИЛЬНО ДИВЛЯТЬСЯ. с│В  - А НАД НИМ
НАВПРОТИ СТОЯВ ДЯДЬКО п│ВЕНЬ У ВУГЛЯРСЬК│М ВБРАНН│.
     -  тИ ЩО,  ЧОРТОВА ДУШО, ВИРОБЛЯ║Ш?!  сТАРЦ│В ЗОЛОТОМ ОБСИПА║Ш?!!  ▓ ЦЕ
САМЕ ТОД│,  КОЛИ ТВ│Й  ДЯДЬКО Р│ДНИЙ ОСЬ-ОСЬ СТАНЕ  ПОВНИМ ХОЛОПОМ?!! пРОСТО
БОЯРИН  ЩЕ НЕ ЗНА║, ЩО ТУТ ТРАПИЛОСЬ З│ МНОЮ! щЕ НЕ В│ДОМО, ЧИ ВИКУПЛЮСЬ Я З
БОРГУ!..
     -  тИ ВИКУПИШСЯ!  а  ВОНИ  КАЛ│КИ.  у НИХ  Н│КОЛИ  Н│  РУКИ, Н│ НОГИ НЕ
ПОВ│ДРОСТАЮТЬ. ▓ ┐Х Н│ХТО  НЕ ДОГЛЯНЕ. а ЯКЩО ТИ СТАНЕШ КАЛ│КОЮ, ТЕБЕ МИ ВС│
ДОГЛЯНЕМО.
     - тЬХУ НА  ТЕБЕ, ДУРНЯ! щЕ НАВРОЧИШ! - сПЕРЕСЕРДЯ СПЛЮНУВ ДЯДЬКО п│ВЕНЬ
│  ТРИЧ│ ПЕРЕХРЕСТИВСЯ.  - сПАСИ МЕНЕ, д│ВО пРЕЧИСТАЯ, СОХРАНИ │ ПОМИЛУЙ В│Д
КАЛ│ЦТВА! а ТЕПЕР, ЛИЧИНО ЧОРТОВА, ХОД│МО. ▓ДИ │ СЛУХАЙ, ЩО МА║Ш РОБИТИ...
     пЕРШ ЗА ВСЕ  ДЯДЬКО п│ВЕНЬ  ЗАБРАВ ОДЯГ  У  п│ВНИКА │  ПЕРЕМАЗАВ ЙОГО В
ЗАЛИШКАХ ВУГ│ЛЛЯ, ЩЕ Й СМОЛОЮ ДЕ-ДЕ ПОШМАРУВАВ.
     пОТ│М, ЯК ТРЯСЛИСЬ НА ПЕРЕДКУ КОЛИ, п│ВЕНЬ ПОЯСНИВ,  ЩО НАЛЕЖИТЬ РОБИТИ
п│ВНИКОВ│,  ЩО  МА║  РОБИТИ,  КОЛИ ВОНИ ЗАСКОЧАТЬ ТАТЕЙ-КОНОКРАД│В  У  ┐ХН│Й
СХОВАНЦ│.
     уДВОХ  ВОНИ ЗАСКОЧИЛИ ЧОТИРЬОХ ТАТЕЙ. пХ ДВО║ - М│ЗЕРНИЙ ХЛОПЧИК │ ЙОГО
ДЯДЬКО, ГАРЯЧИЙ, ЗАПЕКЛИЙ, ЗАТЯТИЙ.
     а ТИХ БУЛО - гРЕЧИН, СИН ПЕРЕВ│ЗНИКА, ГОНЕЦЬ КНЯЖИЙ ТА КОНЮХ-ПЕЧЕН│Г.
     дЯДЬКО  ЗАЗДАЛЕГ│ДЬ ВИВ│ДАВ УСЕ, ВИНЮХАВ,  ВИПОВЗАВ  НА  ЧЕРЕВ│ ПЛАЗОМ.
пОЧАВ  ЗА НИМИ ПОЛЮВАННЯ В│Д Т│║┐ НОЧ│, КОЛИ ПОДАВСЯ ПОТАЙКИ  НА  оБОЛОНЬ ДО
КОНЯРСЬКОГО  ЗБ│ГОВИСЬКА.  пО  ┐ХН│Х  СЛ│ДАХ  В│Н Д│СТАВСЯ  ДО  ОСТР│ВЦЯ  НА
БОЛОТАХ. тАМ КОНОКРАДИ  ХОВАЛИ КОНЕЙ.  пЕРЕТАВРОВУВАЛИ ┐Х,  МАСТЬ  М│НЯЛИ  │
КРАДЕНЕ ХОРОНИЛИ.
     пЕРШИМ п│ВЕНЬ ПОЦ│ЛИВ КОНЮХА-ПЕЧЕН│ГА. кРИЖЕМ РОЗКИНУВШИ РУКИ,  ПЕЧЕН│Г
ЗАВАЛИВСЯ  Б│ЛЯ  БАГАТТЯ.  сИН  ПЕРЕВ│ЗНИКА КИНУВСЯ ПО ГАТЦ│ НА ДРУГИЙ БЕРЕГ
ПРОТОКИ.  аЛЕ В ТРЬОХ КРОКАХ В│Д БЕРЕГА В│Н ПЕРЕЧЕПИВСЯ. дЗИЗНУЛА ТЯТИВА,  │
В│Н З РОЗПАЧЛИВИМ ЗОЙКОМ С│В НА ХМИЗ.
     пЕЧЕН│Г ТЕЖ ЗАВИВАВ Б│ЛЯ ВОГНИЩА.
     гРЕЧИН  НЕ ВСТИГ СХОВАТИСЯ МЕЖИ КОНЕЙ, ЯК  МИСЛИВСЬК│  СТР│ЛА  ВП'ЯЛАСЯ
ЙОМУ МЕЖИ ЛОПАТОК. сТР│ЛА НЕ ЗВИЧАЙНА, А ВИЛОЧКА.
     лИШЕ ГОНЕЦЬ П│СЛЯ  ПЕРШО┐ СТР│ЛИ ВПАВ ПЛАЗОМ НА ЗЕМЛЮ │  В│ДКОТИВСЯ В│Д
БАГАТТЯ У СМОЛЯНУ Т│НЬ.
     -  вОЛОСЕ,  вОЛОСЕ! - нА  ПОВЕН ГОЛОС  БЛАГАВ  гРЕЧИН.  - вИТЯГНИ  МЕН│
СТР│ЛУ.  о-О-О-О-О-О! -  вОЛАВ В│Н. - яК ПЕЧЕ, ЯК  ПЕЧЕ!!! вОЛОСЕ, вОЛОСЕ! -
в│Н ПРОСТЯГАВ РУКИ В Б│К ГУСТО┐ ЧОРНО┐ Т│Н│. - мОЛЮ, БЛАГАЮ ТЕБЕ, вОЛОСЕ!
     ▓ ЗРАЗУ Ж ТУДИ ОДНА ЗА ДРУГОЮ СВИСНУЛИ ТРИ СТР│ЛИ.
     сПОЧАТКУ  п│ВНИКОВ│, ЩО  СПОГЛЯДАВ  УСЕ  З ВИСОТИ  НА  ВЕРБОВ│Й  Г│ЛЦ│,
ЗДАЛОСЯ - СТР│ЛИ ПОМИНУЛИ Ц│ЛЬ.
     бО З ТРАВИ ВИСОКО┐ Н│ЯКОГО ЗВУКУ.  т│ЛЬКИ гРЕЧИН СКИГЛИВ ТА СТОГНАВ СИН
ПЕРЕВ│ЗНИКА.  пЕЧЕН│Г Б│ЛЯ  БАГАТТЯ  ГОЛОСНО ХАРЧАВ.  дЯДЬКО  ТЕЖ МОВЧАВ, НЕ
РУХАВСЯ.
     аЖ  ОСЬ  В  ОСТАНН│Х  СПАЛАХАХ ТАХНУЧОГО  БАГАТТЯ  ПОБАЧИВ  п│ВНИК,  ЯК
ЗАКОЛИВАЛИСЬ ВЕРШКИ ТРАВИ │ НАД НИМИ ЗВ│ВСЯ КНЯЖИЙ ГОНЕЦЬ. з Л│ВОГО  ПЛЕЧА В
НЬОГО  СТИРЧАЛО  ЗЛАМАНЕ ДРЕВКО  СТР│ЛИ,  А  В  НАПРУЖЕН│Й  ПРАВИЦ│ КРИВАВИМ
ПЛИСКОМ ДЗЕРКАЛИВСЯ МЕЧ.
     ▓ ЗРАЗУ  Ж ДЗИЗНУЛА ТЯТИВА,  │ СТР│ЛА ВП'ЯЛАСЯ  В  ЗАП'ЯСТЯ  ПРАВИЦ│. з
В│ДЧАЙДУШНИМ  ПРОКЛЬОНОМ, │З СМЕРТЕЛЬНИМ ЗОЙКОМ РОЗПАЧУ В│Н ВИПУСТИВ МЕЧА. ▓
П│ДНЯВ Л│ВОЮ РУКОЮ ПРАВИЦЮ, З  ЯКО┐  СТИРЧАЛА  СТР│ЛА. в│Н НЕ  ЗМ│Г СТОЯТИ │
ВПАВ НА КОЛ│НА, НАЧЕ П'ЯНИЙ. ▓ ВЖЕ ЗУБАМИ НАМАГАВСЯ ВИРВАТИ СТР│ЛУ З РАНИ.
     гРЕЧИН КОГОСЬ КЛИКАВ ТО ГРЕЦЬКОЮ, ТО ПОЛЬСЬКОЮ МОВАМИ.
     хОЧА п│ВНИК НАПРУЖЕНО ПРИСЛУХАВСЯ,  ПРОТЕ НЕ ПОЧУВ,  ЯК ДЯДЬКО БР│В  ДО
ОСТР│ВЦЯ.
     т│ЛЬКИ  п│ВЕНЬ ВИНИК  НА ОСТР│ВЦ│, ТО┐ Ж МИТ│  В НЬОГО  З  ТЕМРЯВИ  ПРО
СВИСТ│ЛА СТР│ЛА.  п│ВЕНЬ ПАДАВ НАВЗНАК  │ ХЛОПЧИК  БАЧИВ, ЩО СТР│ЛА  ВДАРИЛА
ДЯДЬКОВ│ В СКРОНЮ.
     чИ ТО В│ТЕРЕЦЬ ПОВ│ЯВ, ЧИ ТО ЖАР ДО П│ДСОХЛОГО ХМИЗУ П│ДКРАВСЯ, ЗАТАХЛЕ
ВОГНИЩЕ СПАЛАХНУЛО │ ВИБУХЛО РО║М СЛ│ПУЧИХ │СКОР.
     з-ЗА КУЩА ВИТИКАВСЯ  ПОВОЛ│ ЧОВЕН. нА НОС│ ЗВОДИВ ТУГОГО ЛУКА ЛЯХ! а НА
ДЕМЕН│ БЕЗШУМНО ОРУДУВАЛА ПРАВИЛКОЮ ГОРОДНИКОВА СЛУЖНИЦЯ.
     лЯХ Ц│ЛИВСЯ ТУДИ, КУДИ ЗАВАЛИВСЯ ДЯДЬКО п│ВЕНЬ.
     тА ЛЯХ НЕ ВСТИГ ДО  К│ЩЯ НАПНУТИ ЛУКА. зУСТР│ЧНА СТР│ЛА ВДАРИЛА ЙОГО  В
КОЛ│НО. нАВМАННЯ ВИПУСТИВШИ СВОЮ СТР│ЛУ, В│Н ОС│В НА ДНО ЧОВНА.
     - зА КУГУ! зА  КУГУ! - кРИКНУВ ЛЯХ ГОРОДНИКОВ│Й СЛУЖНИЦ│. тА ВОНА Й БЕЗ
НЬОГО ВСЕ ВТЯМИЛА │ ОДНИМ ГЛИБОКИМ │ ДОВГИМ ГРЕБКОМ ЗАВЕРНУЛА ЧОВНА ЗА ГУСТУ
СТ│НУ ОЧЕРЕТУ. тЕПЕР ЧОВЕН БУВ НЕДОСЯЖНИЙ ДЛЯ СТР│Л п│ВНЯ.
     а СЛУЖНИЦЯ ДОБРЕ ЗНАЛА ТУТ ВС│ ХОДИ Й ПРОТОКИ
     ▓ НАРАЗ ДЗЕНЬКНУЛА ТЯТИВА, ТОЧН│С│НЬКО, ЯК ГУСЕЛЬНА СТРУНА.
     - оЙ, МАМО, МАМО!  - сКРИКНУЛА СЛУЖНИЦЯ │ З ГУРКОТОМ ПОКОТИЛАСЯ НА ЩОСЬ
ДЕРЕВ'ЯНЕ В ЧОВН│.
     - о-О-О! - зАСТОГНАВ РОЗПАЧЛИВО НА ДН│ ЧОВНА лЯХ.
     п│ВНИК   ПОЧАВ   СПУСКАТИСЬ  УНИЗ.  тИХО,   ОБЕРЕЖНО,  ЗУПИНЯЮЧИСЬ   ТА
ПРИСЛУХАЮЧИСЬ. тА Н│ЧОГО  НЕ М│Г РОЗ│БРАТИ  КР│ЗЬ КУМКАННЯ БОЛОТНИХ  КРЯК│В.
пХН│Й  ПЕРЕПОЛОХ  МИНУВ,  │  ВОНИ ТЕПЕР  З ПОДВО║НОЮ  БАДЬОР│СТЮ КУМКАЛИ  ТА
КРЕКТАЛИ, АЖ У ВУХАХ ЛЯЩАЛО.
     пРИ МИГОТЛИВОМУ СВ│ТЛ│ БАГАТТЯ СПОСТЕР│Г - ЯК ЧОВЕН ПРИТКНУВСЯ НОСОМ ДО
КУЧУГУРИ, ТАК │ НЕ РУХАВСЯ.
     у ДВА ГОЛОСИ НА  ДН│ ЧОВНА СТОГНАЛИ  │  СЛУЖНИЦЯ, │ лЯХ. кОЛИ п│ВНИК  З
ВЕЛИКИМ ЗУСИЛЛЯМ ПРОДЕРСЯ ДО БЕРЕГА, ТАК, ЩОБ НЕ ПОР│ШИТИ САМОГО СЕБЕ ТРЕТ│М
НАСТОРОЖЕНИМ САМОСТР│ЛОМ, В│Н  ПОБАЧИВ - З БЕРЕГА НЕЧУТНО СПУСКА║ТЬСЯ У ВОДУ
ЙОГО ДЯДЬКО п│ВЕНЬ.  гОЛИЙ ГЕТЬ, ОБЛИЧЧЯ НАПОЛОВИНУ ЗАЛИТЕ КРОВ'Ю. а В ЗУБАХ
ЗАТИСНУВ КОЛОДКУ ТОНКОЛЕЗОГО ЗАХАЛЯВНИКА.
     нАЧЕ ВИДРА, ШВИДКО Й БЕЗ ПЛЮСКОТУ  ПОПЛИВ ЗА КУЧУГУРУ ОЧЕРЕТУ.  мИТЬ  -
РОЗЧИНИВСЯ У ЧОРН│Й ТЕПЛИН│ НОЧ│.
     тА ЗА ЯКИЙСЬ ЧАС НА ОСВ│ТЛЕНУ ВОДУ ВИПЛИВ  ЧОВЕН │ ПОСУНУВСЯ ДО БЕРЕГА,
ДЕ  В  КУШАХ ПРИЧА┐ВСЯ п│ВНИК.  в  НАЙЗРУЧН│ШОМУ М│СЦ│,  ДЕ  ГАТКА БУЛА  П│Д
НОГАМИ,  п│ВЕНЬ ЩОСИЛИ ПОГНАВ ЧОВНА ДО БЕРЕГА │ МАЙЖЕ НАПОЛОВИНУ ВИПХАВ ЙОГО
НА ТРАВУ. ▓ ЗРАЗУ Ж ТИШУ РОЗ│ТНУВ РОЗПАЧЛИВИЙ ЗОЙК.
     нАД ЧОВНОМ  ВИРОСЛО Б│ЛЕ Т│ЛО ДЯДЬКА п│ВНЯ │ ЗРАЗУ Ж │З ЧОВНА П│ДВЕЛАСЬ
СЛУЖНИЦЯ │З СОКИРОЮ │|ХОТ│ЛА БИТИ ЙОГО СОКИРОЮ В ГОЛОВУ. тА п│ВЕНЬ УХИЛИВСЯ,
ВИВЕРНУВСЯ  │ ЗАЛОМИВ  ┐Й  РУКУ  ЗА СПИНУ  │  ЩОСИЛИ КИНУВ НАЗАД У ЧОВНА. п┐
ГОЛОВА ДЗВ│НКО ВДАРИЛАСЬ ОБ ДЕРЕВО.
     тИМ ЧАСОМ  п│ВНИК БАЧИВ, ЯК │З НОСА ЧОВНА ПЕРЕВАЛЮ║ТЬСЯ В ТРАВУ лЯХ. нЕ
ТЕ, ЩОБ В│Н ЙОГО ДОБРЕ БАЧИВ - В│Н БАЧИВ, ЩО ЩОСЬ КАМЕШИТЬСЯ │ ЧУВ ЗВУК.
     тА ПЕРШЕ, Н│Ж п│ВНИК ЗГОТУВАВСЯ ТУДИ МЕТНУТИ НОЖА, ДЯДЬКО ВЖЕ БУВ ТАМ │
ВДАРИВ лЯХА П'ЯТОЮ. лЯХ ГИКНУВ │ ЗАТИХ.
     - пРИНЕСИ ВОГНЮ │ ХМИЗУ!
     - тУТ ГЛИБОКО! а ТАМ ЖЕ ГОНЕЦЬ. я БОЮСЬ...
     - шВИДКО! бО НЕБАВОМ СВ│ТАНОК!
     тРЕМТЯЧИ Б│ЛЬШЕ В│Д СТРАХУ, АН│Ж В│Д ХОЛОДУ, п│ВНИК ПОБР│В ПО ГЛИБОК│Й,
ДЛЯ НЬОГО, ВОД│ ДО ОСТР│ВЦЯ.
     - щО ТАМ? - сПИТАВ ДЯДЬКО п│ВЕНЬ, РОЗДМУХУЮЧИ ВОГОНЬ Б│ЛЯ ЧОВНА.
     -  пЕЧЕН│Г  П│ДСМАЖИВ СОБ│ БОКА │ ЛЕЖИТЬ ЯК МЕРТВИЙ,  АЛЕ ДИХА║. гРЕЧИН
ЛЕЖИТЬ  │ ВАЖКО ДИХА║.  гОНЦЯ КОРЧ│ КРУТЯТЬ:  ВСЮ ТРАВУ, КУДИ РУКИ  СЯГАЮТЬ,
ПОВИДИРАВ...
     оСЬ  БАГАТТЯ  ЯСКРАВО СПАЛАХНУЛО, │  п│ВНИК  АЖ ЗАТРУСИВСЯ, ЯК  ПОБАЧИВ
СЛУЖНИЦЮ НА ДН│ ЧОВНА. з РОЗБИТИМ ЛИЦЕМ, ВСЯ ПЕРЕКАЛЯНА КРОВ'Ю СКОЦЮРБИЛАСЬ.
тЕПЕР п│ВНИК ПОБАЧИВ,  ЯК ┐┐ Д│СТАЛА САМОСТР│ЛЬНА ПАСТКА. сТР│ЛА ПРОТНУЛА ┐Й
ПРАВУ ГРУДЬ │ ЩЕ П│Д  ШК│РОЮ  ЗАСТРЯГЛА. д│ВКА РОЗДЕРЛА НА СОБ│ СОРОЧКУ, ЩОБ
ЯКОСЬ ЗВ│ЛЬНИТИСЬ В│Д НАКОНЕЧНИКА │ УЛАМК│В ДРЕВКА. тА НЕ ЗМОГЛА.
     у  лЯХА НА ГУБАХ П│НИЛАСЬ ЖОВТА  СЛИНА │ В│Н ВАЖКО  ДИХАВ,  ОЧ│ В НЬОГО
БЛИЩАЛИ, МОВ У ХВОРОГО НА ПРОПАСНИЦЮ.
     мЕЖИ  СЛУЖНИЦЕЮ  │  лЯХОМ, ЗАЙМАЮЧИ Б│ЛЬШЕ  ПОЛОВИНИ ЧОВНА, ЛЕЖАЛИ  ДВА
КОРОБИ │ ДВ│ Ц│Л│ ТЕЛЯЧ│ ШК│РИ.
     пОКИ  п│ВНИК  РОЗДИВЛЯВСЯ  НА ВСЕ, ДЯДЬКО  ПОВИВЕРТАВ  ЗА  СПИНУ РУКИ │
СЛУЖНИЦ│, │ лЯХУ, ТА  Й ПОЗАВ'ЯЗУВАВ ┐М │ РУКИ, Й НОГИ СИРОВИЦЕЮ. пОВ'ЯЗАНИХ
КИНУВ НА ТРАВУ. вИВАЛИВ КОРОБИ │ ТЕЛЯТИНУ ТРОХИ ОСТОРОНЬ.
     у  ЗВ│ЛЬНЕНОМУ ЧОВН│ ПЕРЕВ│З НА БЕРЕГ ГОНЦЯ │ гРЕЧИНА, СИНА ПЕРЕВ│ЗНИКА
│ ПЕЧЕН│ГА.
     вС│ ЧЕТВЕРО БУЛИ НАЧЕ П'ЯН│, ПУСКАЛИ СЛИНУ │ ВАЖКО  ДИХАЛИ. п│ВЕНЬ  ТЕЖ
┐Х  ПОВ'ЯЗАВ │  ПОКЛАВ  РЯДОЧКОМ, АЛЕ  ТАК,  ЩОБ  НЕ МОГЛИ ДОТЯГТИСЬ ОДИН ДО
ОДНОГО.
     -  нАЗИРАЙ ЗА НИМИ. т│ЛЬКИ ПОЧНУТЬ ПОВЗТИ - БЕРИ  │ ТНИ ОТУТ!  - дЯДЬКО
ПОКАЗАВ НА П│ДЩЕЛЕП'Я ПЕЧЕН│ГУ.
     п│ВЕНЬ ЗГАНЯВ  ЧОВНА НА ОСТР│В │ ПЕРЕВ│З УСЕ, ЩО  ТАМ ЗНАЙШОВ.  ▓ КОНЕЙ
ПЕРЕГНАВ. дЕСЯТЬ КОНЕЙ. ▓ САМОСТР│ЛИ  ПОЗН│МАВ.  ▓ ПОН│С  КУДИСЬ  В ТЕМРЯВУ,
ТУДИ, ДЕ П│ДКОВОЮ СТОЯЛИ ВИСОК│ ВЕРБИ.
     "дЛЯ ЧОГО В│Н СТАВИТЬ ТАМ? щОБ ЗА НАМИ НЕ ПОГНАЛИСЬ?" - ПОДУМАВ п│ВНИК.
     вРАНЦ│,  Н│,  ЩЕ В  ПЕРЕДДЕННЯ,  ВСЕ ЗРОЗУМ│В. ▓НШ│, ПОЛОНЕН│ ТОБТО, ЩО
ПОТРОХУ ПОЧИНАЛИ ОКЛИГУВАТИСЬ В│Д ЯКОГОСЬ ДУРМАНУ, ЧИ ЩО, ТЕЖ ЗРОЗУМ│ЛИ.
     п│ВЕНЬ ПО ОДНОМУ П│ДТЯГ  ┐Х  ДО ВЕРБ │  ПОПРИВ'ЯЗУВАВ ДО  СТОВБУР│В.  ▓
ПОПРИПИНАВ ┐Х ┐ХН│МИ Ж ЛИНВАМИ │ СИРОВИЦЕЮ.
     в│Д НАСТОРОЖЕНИХ У ТРАВ┐ САМОСТР│Л│В ДО БРАНЦ│В ПРОТЯГНУВ М│ЦН│ ЖИЛКИ.
     "▓ ДЕ В│Н ┐Х УЗЯВ?!"- оЧМАН│ЛО ПОДУМАВ п│ВНИК.
     а п│ВЕНЬ, СТОЯЧИ ЗБОКУ В│Д СЛУЖНИЦ│, ВЖЕ ПИТАВ:
     - дЛЯ ЧОГО КОРОБИ ┐М? тИ ЗНА║Ш?
     сЛУЖНИЦЯ  Н│ЧОГО  ЙОМУ  НЕ  В│ДПОВ│ЛА  │  В│ДВЕРНУЛА  ГОЛОВУ.  тОД│ В│Н
П│Д│ЙШОВ ДО лЯХА.
     - дЛЯ ЧОГО КОРОБИ? чИ┐ ВОНИ?!
     - яКБИ  ТИ БУВ  ЛИЦАРЕМ, Я Б ТОБ│ В│ДПОВ│В.  аЛЕ  ТИ  П│ДСТУПНИЙ ХОЛОП,
ХИТРИЙ, СМЕРДЮЧИЙ ПЕС! пОСТАВИВ ПАСТКИ, НЕ Г│ДН│ ВО┐НА! тИ │ Т│ЛОМ  │  ДУШЕЮ
РАБ, ХОЛОП, БИДЛО, РУСЬКА ХУДОБА!
     -  лЯШЕ! нЕ ГН│ВИ  МЕНЕ, НЕ БРЕШИ НА МЕНЕ. я В│ЛЬНА ЛЮДИНА! яКЩО Я ТВОЮ
ГОЛОВУ КИНУ СУДДЯМ  │ ПРИВЕДУ ЗВЕДЕНИХ КОНЕЙ │ ВЕСЬ ВАШ ТАТ│ВСЬКИЙ РЕМАНЕНТ,
- Н│  КНЯЖИЙ,  Н│  ЦЕРКОВНИЙ  СУД  НЕ ВИЗНА║ МЕНЕ ВИННИМ,  │ БОЯРИН МЕНЕ  НЕ
ОДЕРЖИТЬ  В ХОЛОПИ! аЛЕ НЕ ПРО ЦЕ  МОВА! сКАЖИ  - ДЛЯ ЧОГО Ц│ КОРОБИ ТИ СЮДИ
ПЕР? ▓ Я ТЕБЕ ЗРАЗУ Ж В│ДПУЩУ. сЛОВО ДАЮ!
     - рАБСЬКЕ СЛОВО СИЛИ НЕ МА║! зРАДА - ЗБРОЯ РАБ│В!
     - дАЮ СЛОВО - ТВОЮ ПОЛЮБОВНИЦЮ ЗВ│ЛЬНЮ, СТР│ЛУ З НЕ┐ ВИТЯГНУ │ КОНЯ ВАМ
НАЙСИЛЬН│ШОГО ДАМ. тОД│ ПОВ│РИШ?
     - сПОЧАТКУ ┐┐ ЗВ│ЛЬНИ!.. - пРОХРИП│В лЯХ.. сЛУЖНИЦЯ ПОДУМАЛА, ЩО п│ВЕНЬ
┐┐ ЧИ МОРДУВАТИМЕ,  ЧИ ┤ВАЛТУВАТИМЕ,  ТОМУ ВОНА, ЯК  В│Н НАБЛИЗИВСЯ, ПЛЮНУЛА
ЙОМУ В ЛИЦЕ. а В│Н  У  В│ДПОВ│ДЬ ┐┐ ВДАРИВ ПО ВИЛИЦ│. ▓  ЗРАЗУ Ж БЛИСКАВИЧНО
ВИДЕР │З РАНИ УЛАМКИ СТР│ЛИ.
     п│ВНИК СТОЯВ ПОРУЧ │ ЗАГЛЯДАВ, ЯК ТО ДЯДЬКО ЧИНИТЬ.
     - нЕ ДИВИСЬ, НЕ ДИВИСЬ НА МОЮ ГОЛИЗНУ, ЛИЧИНО ДРЕВЛЯНСЬКА!
     - я Й НЕ ТАКЕ БАЧИВ! а ТИ, А  ТИ... ЦЕ ТИ В ЗЕЛЕН│М  ГЛЕЧИКУ ПРИНЕСЛА В
│СТОБКУ ОТРУ║НИЙ МЕД.
     -  нЕ  БАЗ│КАЙ!  пРИВЕДИ кОШЛАТОГО! -  нЕ ОБЕРТАЮЧИСЬ,  НАКАЗАВ  ДЯДЬКО
п│ВЕНЬ. - я  ТЕБЕ  В│ДПУСКАЮ.  мОЖЕШ  НАВ│ТЬ  ┐ХАТИ  ЗА П│ДМОГОЮ.  т│ЛЬКИ  Я
СПОЧАТКУ ПОПРИБИВАЮ ДО ВЕРБ!
     - нЕ ПО┐ДУ Я Н│КУДИ... в│ДПУСТИ ЙОГО!
     - нЕХАЙ В│Н СКАЖЕ - ДЛЯ ЧОГО КОРОБИ!
     -- в│Н НЕ СКАЖЕ...
     - тОД│ │ В│Н СКОНА║, ЯК ОЦЯ ПОГАНСЬКА ЛИЧИНА! - п│ВЕНЬ ШИРОКИМИ КРОКАМИ
РУШИВ ДО ПЕЧЕН│ГА.
     ▓ШОВ │ З│ СВИСТОМ РОЗС│КАВ ПОВ│ТРЯ БЛАКИТНИМ ЛЕЗОМ МЕЧА.
     сЛУЖНИЦЯ МОВЧАЛА.
     оСЬ  ТРИ КРОКИ ДО  КОНЮХА-ПЕЧЕН│ГА.  сР│БНИМ ПРОМЕНЕМ СПАЛАХНУВ  МЕЧ. ▓
ГЛУХО ВДАРИЛА СТР│ЛА В ПЕЧЕН│ГОВ│ ГРУДИ,
     - оЙ МАТ│НКО! -  зАКРИЧАЛА СЛУЖНИЦЯ. а п│ВЕНЬ ВЖЕ ЙШОВ  ДО Г│НЦЯ  │ С│К
МЕЧЕМ ПОВ│ТРЯ. нАВ│ТЬ НЕ  ЗИРКНУВШИ НА МЕРТВОГО ПЕЧЕН│ГА - СТР│ЛА ЙОМУ СЕРЦЕ
ПРОБИЛА.
     - нЕ  ТРЕ, НЕ ТРЕ! я  ВСЕ  СКАЖУ! - зАГОЛОСИЛА СЛУЖНИЦЯ. - цЕ ДЛЯ ТОГО,
ЩОБ...
     - тИХО!  нЕ  ГАЛАСУЙ! а ТИ В│Д│ЙДИ! - кИНУВ ДЯДЬКО ЧЕРЕЗ ПЛЕЧЕ п│ВНИКУ,
ЩО ЙШОВ СЛ│ДОМ ЗА НИМ.
     тОМУ п│ВНИК НЕ ЧУВ, ЩО ВОНА ШЕПОТ│ЛА ДЯДЬКОВ│.
     дЯДЬКО СТОЯВ,  МОЖЕ НА ГОЛОВУ  НИЖЧИЙ В│Д НЕ┐,  СХИЛИВ ГОЛОВУ  НА  Л│ВЕ
ПЛЕЧЕ, П│ДСТАВИВ УГОРУ ВУХО, НАЧЕ НЕДОЧУВАВ │ ВСЕ КИВАВ │ КИВАВ НА ┐┐ СЛОВА.
     мОВЧКИ ЗВ│ЛЬНИВ В│Д ПУТ СЛУЖНИЦЮ │ ┐┐ КОХАНЦЯ  лЯХА │ П│ДВ│В ┐М М│ЦНОГО
КОНЯ. лЯХ МОВЧКИ РОЗГЛЯДАВСЯ НА  ПОРАНЕНУ  СПУХЛУ  РУКУ,  З│ ЗДИВУВАННЯМ  НА
ОБЛИЧЧ│ ОБМАЦУВАВ ПАЛЬЦ│.
     - а ДЕ ВАШ│ ПРИПАСИ? - сПИТАВ п│ВНИК.
     - тАМ У СХОВАНЦ│,.. - В│ДКАЗАЛА СЛУЖНИЦЯ. нАРАЗ ПОЧУВСЯ КАШЕЛЬ, МОВ ХТО
ВОДОЮ ЧИ СЛИНОЮ ПОПЕРХНУВСЯ, А ТОД│ ВИСОКИЙ ГОЛОС ГРЕЧИНА.
     - тИ ┐Х В│ДПУСКА║Ш?! а ВОНИ  Ж ТЕБЕ ЗДУРИЛИ... вОНА ЙОМУ ТВОГО ПОЛОВОГО
ОГИРЯ  З М│СТА ВИВЕЛА!!! а  ТИ ┐Х В│ДПУСКА║Ш?.. - сПАДАЮЧИМ ГОЛОСОМ ЗАК│НЧИВ
ГРЕЧИН.
     лЯХ │ СЛУЖНИЦЯ КИНУЛИСЬ Б│ГТИ ДО ЗАРОСТЕЙ, ТА РАНИ │ ПУТА ОСЛАБИЛИ ┐Х..
     пЕРШОГО п│ВЕНЬ  НАЗДОГНАВ лЯХА │  ВДАРИВ КУЛАКОМ ПО Т│МЕН│.  лЯХ СНОПОМ
УПАВ У МОЧАРИНУ. а СЛУЖНИЦЯ, ХОЧ СИЛЬНО ПОРАНЕНА, ВЖЕ Д│СТАЛАСЯ ДО КУЩ│В. тА
В ТЕМРЯВ│ п│ВЕНЬ │ ┐┐ ЗБИВ З Н│Г УДАРОМ В ПОТИЛИЦЮ.
     пРИВ'ЯЗАВ ОБОХ ДО КОШЛАТОГО КОНЯ │ ТЯГНУВ, ВОЛОЧИВ НАЗАД, ДО ВЕРБ.
     -  дЕ М│Й ПОЛОВИЙ  КОНИК? - пИТАВ  п│ВЕНЬ,  НАСТУПАЮЧИ НА ГОРЛО  лЯХОВ│
ПОДЕРТИМ ВУГЛЯРСЬКИМ ЛИЧАКОМ.
     лЯХ П│СЛЯ ОСТАННЬОГО  ДЯДЬКОВОГО УДАРУ,  ПЕВНО, ПЕРЕСТАВ УЖЕ  В│РИТИ  В
СВОЮ ФОРТУНУ. ▓ НЕ ОГРИЗАВСЯ │ НЕ ОБРАЖАВ п│ВНЯ, АЛЕ МОВЧАВ ЗАТЯТО.
     ▓ ЗНОВ СЛУЖНИЦЯ СКАЗАЛА.
     - рОЗВ'ЯЖИ МЕНЕ - Я ПРИВЕДУ КОНЯ... т│ЛЬКИ ТИ В│ДПУСТИШ НАС?..
     - в│ДПУЩУ. ▓ДИ. сК│ЛЬКИ ТЕБЕ ЧЕКАТИ?
     - яК  СОНЦЕ ОН П│Д  ТУ  Г│ЛКУ Д│СТАНЕ, - ПОКАЗАЛА НА  НИЗЬКУ  ТОВСТЕННУ
ВЕРБУ.
     ▓ ВОНА  П│ШЛА  В РАНКОВИЙ ТУМАН ПО ЛЕДЬ ПОМ│ТН│Й СТЕЖЦ│  │  ┐┐ МОВ  В│Д
М│ЦНОГО ХМЕЛЮ ХИТАЛО Й ЗАНОСИЛО.
     - дЯДЬКУ! - зАШЕПОТ│В п│ВНИК, ШАРПАЮЧИ ЗА РУКАВ. - вОНА ВПАДЕ │ СКОНА║!
аБО В БАГНО ЗАВАЛИТЬСЯ...
     - н│! сЛУЖНИЦЯ - СТРАХ, ЯКА ВИТРИВАЛА! ▓НШИЙ БИ В│Д ТАКО┐ РАНИ... - в│Н
ОЗИРНУВСЯ НА ПОБОРКАНИХ ТАТЕЙ. вС│ ВОНИ ПОВЕРНУЛИ ГОЛОВИ ЗА СЛУЖНИЦЕЮ. ▓ В│Н
ЗАШЕПОТ│В  п│ВНИКУВ  - тИ Б│ЖИ Н│БИ ТУДИ, ДО КОЛИ  СХОВАНО┐...  а  ТАМ ЧЕРЕЗ
РУЧАЙ ┐Й НАВПЕРЕЙМИ │ ЗА НЕЮ СЛ│ДКУЙ. тА ОБЕРЕЖНО МЕН│! - а ТОД│ ВГОЛОС, АЛЕ
НЕ ДУЖЕ СИЛЬНО. - зБ│ГАЙ,- ПЕРЕВ│Р КОНЕЙ ТА ПРИНЕСИ ШТИЛЬ │ СОКИРУ.
     сЛУЖНИЦЯ ЙШЛА НЕ  ПОСП│ШАЮЧИ, ТО  ПРОСТО Б│ГЛА, ТО С│ДАЛА ПЕРЕПОЧИТИ НА
КУПИНУ. нАЗАД ОЗИРАЛАСЬ, ОБЕРТАЮЧИСЬ УС│М ТУЛУБОМ - ПЕВНО, ЩО РАНА ПЕКЛА  ┐┐
НЕСТРИМНО │ НЕ ДАВАЛА В│ЛЬНО РУХАТИСЬ.
     щОРАЗУ,  КОЛИ ВОНА ПОЧИНАЛА  ОБЕРТАТИСЬ, п│ВНИК ВСТИГАВ  СХОРОНИТИСЬ ЗА
КУЩЕМ, ЗА ШУВОРАМИ, ЗА КУПИНАМИ ЧИ ПРОСТО ПРИС│СТИ У ВИСОЧЕННУ ТРАВУ.
     пЕРЕД НЕВЕЛИЧКИМ ГАЙКОМ ВОНА СПИНИЛАСЬ │ ДОВГО ОБДИВЛЯЛАСЬ НА ВС│ БОКИ.
     сТИХА ПОКЛИКАЛА. кОЛИ ┐Й  НЕГОЛОСНО В│ДПОВ│ЛИ З-ЗА ЧАГАРНИКА, ТОД│ ВОНА
П│ШЛА В ЗАРОСТ│.
     п│ВНИК, ПРОСТО ПРИПАДАЮЧИ ДО ЗЕМЛ│, НАБЛИЗИВСЯ ДО ЗАРОСТЕЙ.
     - а ВСЕ? - сПИТАВ СТАРИЙ ПЕРЕВ│ЗНИК. п│ВНИК ЗРАЗУ ВП│ЗНАВ ЙОГО ГЛУХИЙ │
ХРИПКИЙ ГОЛОС.
     -  нА ОСТРОВ│. пЕРЕВЕЗЛИ. ▓  НЕ ЗНА║  В│Н... дУМА║, ЩО ВОНО ТАМ, ДЕ В│Н
СХОВАВ... оЙ, СЕСТРИЦЕ, ОБЕРЕЖН│ШЕ...  оЙ БОЛИТЬ, ОЙ ПЕЧЕ.... ▓ СТР│ЛИ, МОЖУ
ПРИСЯГТИСЬ,  У  НЬОГО  ОТРУ║Н│ ВС│.  вС│ СТАЛИ  ЯК  ДУРН│ П│СЛЯ БЛЕКОТИ... у
НЬОГО,  Б│ДОЛАШНОГО,  РУКА  РОЗПУХЛА...   оДНА  НАД│Я  -  ВСТИГНЕТЕ...  яКЩО
СП│ЗНИМОСЬ, ДУРНИК ┐Х ЗАБ'║.
     - тЕРПИ, ТЕРПИ, НЕБОГО! я ВЖЕ РУШАЮ!
     -  дЯДЕЧКУ!  пОСП│ШАЙ  ДО ХЛОПЦ│В.  вС│Х РОДИЧ│В  П│ДН│МИ!!! оЙ БОЛИТЬ,
БОЛИТЬ МЕН│! а В ОЧАХ КРУЖАЛА ПЛАВАЮТЬ. оЙ ХОЧА Б НЕ ВМЕРТИ В│Д ОТРУТИ!..
     п│ВНИК НЕ СТАВ СЛУХАТИ ДАЛ│, А  ПЛАЗОМ, ПЛАЗОМ ПОРАЧКУВАВ ДО  СТЕЖКИ, А
ТАМ ЗАРОСТЯМИ НАВПРОСТЕЦЬ.
     ▓  ТРЕМТЯЧИ  В│Д  СТРАХУ, ЩО ПОТРАПИТЬ У ТРЯСОВИНУ,  │  МАЮЧИ НАД│Ю, ЩО
УНИКНЕ ТРЯСОВИНИ, ПОБ│Г, ПОБ│Г НАВПРОСТЕЦЬ ДО ДЯДЬКА п│ВНЯ.
     п│ВЕНЬ МАВ СЛУХ НЕ ЗГ│РШИЙ, АН│Ж МАЛИЙ, │ ВИСКОЧИВ ЙОМУ НАЗУСТР│Ч.
     - зРАДА... - пРОШЕПОТ│В п│ВНИК │ С│В ПРОСТО В МОЧАРИНУ ТАМ, ДЕ СТОЯВ. -
вОНА...  ТЕБЕ... ЗРАДИЛА... - пЛАКАВ ХЛОПЧИК. - сКАРБИ ТУТ ДЕСЬ НА  ОСТРОВ│.
вОНИ ПЛИВЛИ ПО СКАРБИ... тУТ НА ОСТРОВ│... дЕСЬ ТУТ,.. НА ОСТРОВ│!..
     - зРОЗУМ│В! тИ  ПИЛЬНУЙ ┐Х! т│ЛЬКИ  ЗН│МЕТЬСЯ ВЕРЕМ│Я, ПОЧУ║Ш - ОБТИНАЙ
СТРУНИ. а  лЯХУ ГОРЛЯНКУ РОЗЧИКРИЖ! нЕ ТНИ В│СТРЯМ, А Р│Ж,  ЯК ТЕЛЯ  - ПОП│Д
СКИЛИЦЕЮ, ЯК БИ КОСОЮ Р│ЗАВ! н│Ж У ТЕБЕ ДОБРИЙ!
     сАМ ПОБ│Г НАЗАД МЕЖИ ВЕРБИ │ ВМИТЬ ВИЛЕТ│В ЗВ│ДТ│ЛЯ  ОХЛЯП НА КОН│, АЛЕ
ПРИ ЗБРО┐.
     ▓  ТНУЧИ  П'ЯТАМИ  КОБИЛУ П│Д  РЕБРА,  ПУСТИВ  ┐┐  ПО ВУЗЬК│Й  БОЛОТН│Й
СТЕЖЦ│...
     п│ВНИК ЙШОВ  ПОВОЛ│ ДО ВЕРБ │ ЛЕДЬ НЕ СП│ЗНИВСЯ. бО лЯХ П│ДКОЧУВАВСЯ ДО
ЖИЛКИ,  ЩО  ║ДНАЛА НАПНУТИЙ САМОСТР│Л │  РЕТЯЗ│  гРЕЧИНА. гРЕЧИН З РОЗКРИТИМ
РОТОМ НЕ М│Г ВИМОВИТИ Н│ СЛОВА, ЗАКАМ'ЯН│В, ЗАДУБ│В, ЯК ЖАБА ПЕРЕД ВУЖЕМ.
     п│ВНИК, ЩЕ НЕ  ПРИЙШОВШИ В СИЛУ П│СЛЯ ШАЛЕНОГО Б│ГУ,  ТРЕМТЯЧИМИ РУКАМИ
ВИТЯГ │З КУПИ ЗАХОПЛЕНОГО ДОБРА КАРБОВАНИЙ, МЕРЕЖАНИЙ КИЙ гРЕЧИНА.
     зВ│В НАД  ГОЛОВОЮ │ ОПУСТИВ  НА ПЛЕЧ│  лЯХОВ│. пОТ│М ПО  ГОЛОВ│ БИВ, ПО
РУКАХ, ПО ЧЕРЕВУ, ПО НОГАХ.
     - в│ДПОВЗАЙ, В│ДПОВЗАЙ, В│ДПОВЗАЙ!!!
     сИЛИ В  МАЛОГО ЩЕ НЕ  В│ДНОВИЛИСЬ,  АЛЕ КИЙ  БУВ  ЗАМАШНИЙ,  З  ЯКОГОСЬ
П│ВДЕННОГО ДЕРЕВА, НАЧЕ ЗАЛ│ЗНИЙ.
     лЯХ ПРОБУВАВ ЗАКРИТИСЬ ЗВ'ЯЗАНИМИ РУКАМИ. лЯХ ПЕРЕВЕРНУВСЯ НА ЧЕРЕВО.
     п│ВНИК ВАЖКО П│ДНОСИВ КИЙ │  ГАТИВ ПОЛОНЕНОГО ПО  ХРЕБТУ, ПО РЕБРАХ, ПО
ГОЛОВ│.
     в│Н ОБ│С│В  ГЕТЬ │ НЕ УСВ│ДОМЛЮВАВ, ЩО КРИЧИТЬ │ ПРОКЛИНА║ лЯХА. нАЧЕ В
ХВОРОМУ МАРЕНН│ В│Н ЗМАХНУВ КИ║М │ ВДАРИВ ПО НОГАХ лЯХА, тОЙ С│ПОНУВСЯ, НАЧЕ
В КОРЧАХ, │ ЗАЧЕПИВ ЖИЛКУ В│Д САМОСТР│ЛА.
     сТР│ЛА СВИСНУЛА, ПРОДЕРШИ п│ВНИКУ  СОРОЧКУ П│Д Л│ВОЮ ПАХВОЮ,  ЧИРКОНУЛА
ПО ШК│Р│, ОБП│КАЮЧИ ГАРЯЧИМ БОЛЕМ,  АЛЕ, ВТРАТИВШИ СВ│Й  НАПРЯМ, ВП'ЯЛАСЯ  В
ПЛЕЧЕ Г│НЦЕВ│.
     в│Н НЕ ЗОЙКНУВ, НЕ ЗАХРИП│В. т│ЛЬКИ ШАРПОНУВСЯ УС│М Т│ЛОМ  │  ПРОВИС НА
ЛИНВ│.
     лЯХ  ТЕЖ ЗАЦ│ПЕН│В, УВЕСЬ  ЗАКРИВАВЛЕНИЙ  │ ПОТОВЧЕНИЙ. а гРЕЧИН  │ СИН
ПЕРЕВ│ЗНИКА СТУКОТ│ЛИ ЗУБАМИ З│ СТРАХУ.
     мАЛИЙ ВРАЗ УТРАТИВ УСЯКУ Ц│КАВ│СТЬ ДО ПОЛОНЕНИХ ТАТЕЙ │ ЛЮТЬ В│ДПУСТИЛА
ЙОГО.
     зОВС│М  ЗАБУВШИ  ПРО  ОБЕРЕЖН│СТЬ, ВИЙШОВ  З  УКРИТТЯ. в  К│НЦ│  СТЕЖКИ
ПОБАЧИВ ВЕРШНИКА │ КОНЯ НА ПОВОД│. пОПЕРЕДУ КОНЕЙ │ШЛИ ТРО║.
     дВО║ Д│ВЧАТ │ ПРОСТОВОЛОСИЙ СУТУЛОВАТИЙ ЧОЛОВ│К.
     п│ВНИКУ  СТАЛО  ВСЕ  БАЙДУЖЕ.  зМУЧЕНИЙ, ЗМОРЕНИЙ, БЕЗСИЛИЙ ПРИС│В  П│Д
КРАЙНЬОЮ ВЕРБОЮ.  ▓  Т│ЛЬКИ ПРИХИЛИВШИСЬ СПИНОЮ  ДО СТОВБУРА, В│ДЧУВ Б│ЛЬ  У
Л│ВОМУ БОЦ│. пОМАЦАВ У ПАЗУС│ │ ПОБАЧИВ НА ПАЛЬЦЯХ ГУСТЮЧУ ЛИПКУ КРОВ.
     вИД КРОВ│ ПРОЙНЯВ ЙОГО КРИЖАНИМ ЖАХОМ. зАПЛАКАВ РЕВНО ТА Г│РКО.
     яКРАЗ │ ДЯДЬКО ПРИГНАВ ДВОХ Д│ВЧАТ │ ВИМОКЛОГО ПЕРЕВ│ЗНИКА.
     пОБАЧИВШИ, ЩО З ГОНЦЕМ, п│ВЕНЬ КИНУВСЯ ДО МАЛОГО.
     - тИ?!! - ▓ ТОРСАВ ЙОГО ЗА ПЛЕЧ│, АЖ МАЛИЙ КЛАЦАВ ЗУБАМИ │ ГИКАВ. - тИ,
ДУРНЮ?!!
     -  чОЛОВ│ЧЕ!  -  зАСКИГЛИВ  гРЕЧИН. -  мАЛИЙ  НЕ  ВИННИЙ!  цЕ  ОН  ТОЙ,
ПРОКЛЯТИЙ, ВСЕ!..
     - аГА!.. - вИГУКНУВ ДЯДЬКО.  - зРОЗУМ│В! а ЦЬОГО  ЗА ЩО ТИ ЗМОРДУВАВ?!!
зА ЩО?!!
     - зА  ЩО,  ЗА  ЩО?.. зА ТЕ,..  -  СОННО ПРОКАЗАВ  п│ВНИК,  ВМОЩУЮЧИСЬ У
ВИСОК│Й ШОВКОВИСТ│Й ТРАВ│ П│Д ДЕРЕВОМ.
     н│ЩО НЕ МОГЛО ЗБАДЬОРИТИ п│ВНИКА. в│Н СПАВ.
     кР│ЗЬ  СОН  ЧУВ  ГОЛОС│ННЯ ДОНЬКИ  ПЕРЕВ│ЗНИКА,  ПЛАЧ СЛУЖНИЦ│, СТОГОНИ
ПОРАНЕНИХ, ХРИПКЕ БЛАГАННЯ ПЕРЕВ│ЗНИКА.
     пОТ│М БУВ  ГУРК│Т, ЛАЙКА п│ВНЯ, БЛАГАЛЬН│ ГОЛОСИ Д│ВЧАТ. а ЗА  ТИМ ┐ХН│
ЗАВИВАННЯ Й ПРОКЛЬОНИ, КРИКИ, ГОЛОС│ННЯ.
     нАЧЕ ПАХЛО СПАЛЕНИМ М'ЯСОМ.
     пРОКИНУВСЯ  п│ВНИК  ВЖЕ ВЕРХИ НА КОН│ П│Д  ВЕЧ│Р, КОЛИ ВОНИ  ВИ┐ХАЛИ НА
ШЛЯХ. пЕРШ  ЗА ВСЕ п│ВНИК ПОРАХУВАВ  КОНЕЙ.  дЕВ'ЯТЬ.  в│Н З ДЯДЬКОМ ┐ХАВ НА
ПОЛОВ│М ПЕЧЕН│ГОВ│.
     у ДЯДЬКА  БУЛА ГОЛОВА  ПЕРЕМОТАНА УРИВКОМ СОРОЧКИ. дЯДЬКО СКОСА ПОЗИРАВ
НА ЗАШМАРОВАНУ ВУГЛЯРСЬКУ КОЛУ.  тАМ, У ВИСОК│М КОРОБ│,  НА ЯКИХОСЬ ШК│РЯНИХ
ПАКАХ, ПОВ'ЯЗАНИЙ, НАЧЕ СП│ЙМАНИЙ ВОВК, СКОРЧИВСЯ гРЕЧИН.  в│Н, СК│ЛЬКИ М│Г,
В│ДХИЛИВ ЛИЦЕ В│Д ДВОХ ГОЛ│В ЛЮДСЬКИХ - ПЕЧЕН│ГОВО┐ ТА ГОНЦЕВО┐. гОЛОВИ БУЛИ
В ПОТЬОКАХ ЗАСОХЛО┐ ТЕМНО┐ КРОВ│, НАЧЕ СМОЛОЮ ЗАМАЗАН│.
     - дЯДЬКУ! - зНОВ ЗАБИЛА п│ВНИКА ПРОПАСНИЦЯ. - цЕ ТИ ЧИ Я?!!
     - в│Н САМ СЕБЕ ПОГУБИВ! кОЛИ Я ЗВ│ЛЬНИВ ЙОГО З ПУТ, В│Н ВИТЯГ  З ЧОБОТА
Р│ЗАКА │  ШТРИКНУВ  МЕНЕ  В ГРУДИ.  дУРЕНЬ!  я ЙОГО В│ДПУСКАВ, БО  ВС│  МЕНЕ
БЛАГАЛИ, А В│Н ХОТ│В МЕНЕ ПОЗБАВИТИ ЖИТТЯ! дУРЕНЬ, ОТ ЖЕ ДУРЕНЬ!
     - а Т│?! а Т│?!!
     - я ┐М ВУХА ПООБР│ЗАВ. яК У пИСЬМ│ СКАЗАНО: "оКО ЗА ОКО, ЗУБ ЗА ЗУБ'!
     -  а оНУФР│Й  КАЗАВ МЕН│, ЩО ТРЕБА  П│ДСТАВИТИ ДРУГУ  ЩОКУ,  ЯКЩО  ТЕБЕ
ВДАРИЛИ ПО ОДН│Й...
     -  нЕХАЙ МЕНЕ бОГ  ВИБАЧИТЬ!  - ТРИЧ│  ПЕРЕХРЕСТИВСЯ  п│ВЕНЬ. -  кАЮСЬ,
ЗАБУВ, ЗАБУВ.
     - а Д│ВКАМ ТЕЖ?
     - н│, ЛИШЕ лЯХУ │ СИНУ ПЕРЕВ│ЗНИКА,
     - а... а ЩО ТЕПЕР БУДЕМО РОБИТИ?
     - яК ДО┐ДЕМО ДО ШЛЯХУ ВЕЛИКОГО - Б│ЖИ ДО СВО┐Х СКОМОРОХ│В. сКАЖИ ┐М, ЩО
ДЯДЬКОВ│ ДОПОМАГАВ КОНЕЙ ШУКАТИ...
     - дЯДЬКУ, А ЯК ТИ ЗВ│ЛЬНИШСЯ  ТЕПЕР? тИ Ж лЯХА НЕ ВСТЕР│Г, ВИХОДИТЬ, ТИ
ЙОГО  В│ДПУСТИВ.  зНАЧИТЬ,  ТИ  ТЕПЕР  ХОЛОП?! тАКА  Ж У  ТЕБЕ БУЛА УГОДА  З
БОЯРИНОМ.
     - хА-ХА! мЕНЕ КНЯЗЬ В│ДКУПИТЬ! бО НЕ ХТО-НЕБУДЬ, А Я ВЛАСНОРУЧНО ВЕРТАЮ
ЙОМУ ВКРАДЕН│ СКАРБИ.
     - тИ БАЧИВ, ТИ БАЧИВ?!! дИВИВСЯ?! зАГЛЯДАВ У ПАКИ?!!
     - цЕ КНЯЖИЙ СКАРБ. ▓ НЕ ГОДИТЬСЯ Н│ МЕН│, А Н│ ТОБ│ ТУДИ ЗАГЛЯДАТИ.
     - ▓ ТИ НЕ ПОДИВИШСЯ?
     - н│, п│ВНИКУ. цЕ МАЙНО НАШОГО ГОСПОДИНА.
     - оЙ, А Я ТАК ХОТ│В ПОДИВИТИСЬ НА КНЯЖ│ СКАРБИ! тАК ХОТ│В!!!
     - н│, п│ВНИКУ. нАМ ЦЬОГО НЕ МОЖНА!
     - дАЙ, Я ХОЧ НА ПЕЧАТКУ ПОДИВЛЮСЬ!
     - дИВИСЬ! цЕ НАМ З ТОБОЮ МОЖНА.
     п│ВНИК СКОЧИВ З КОНЯ │ ВИДЕРСЯ НА КОЛУ.
     гРЕЧИН ЛЕЖАВ ЯКРАЗ НА КОРОБ│, ДЕ ПЕЧАТКИ П│ДВ│ШЕН│.
     - пОСУНЬСЯ!
     -  нЕ  МОЖУ... рОЗВ'ЯЖ│ТЬ МЕНЕ,.. - ЗАСКИГЛИВ гРЕЧИН. лИЦЕ В НЬОГО БУЛО
СПУХЛЕ │ ПАШ│ЛО ЖАРОМ.
     п│ВНИК НАПРУЖИВСЯ, ВПЕРСЯ НОГАМИ В СТ│НКУ КОРОБА │ З│ШТОВХНУВ гРЕЧИНА З
М│СЦЯ.
     оСЬ ВОНИ, ВАЖК│ СВИНЦЕВ│ ПЕЧАТКИ.
     пОКРУТИВ У ПАЛЬЦЯХ, ПОТРИМАВ НА ДОЛОН│.
     нА ОДН│М БОЦ│  БУВ КАРБОВАНИЙ Ч│ТКИЙ КНЯЖИЙ  ТРИЗУБЕЦЬ, НА  ДРУГ│М БОЦ│
ТРОХИ З│М'ЯТИЙ ВО┐Н З│ СПИСОМ У ПРАВИЦ│ │ ЩИТОМ ПРИ Л│В│Й НОЗ│.
     т│НЬ ВПАЛА НА ХЛОПЧИКА.
     нАД НИМ ВИСОЧ│В ШИРОКОПЛЕЧИЙ ДЯДЬКО. зДАВАВСЯ ВЕЛЕТОМ, КОЛИ БУВ ВЕРХИ -
ТАКИЙ ШИРОКИЙ, М'ЯЗИСТИЙ, ГР│ЗНИЙ НАВ│ТЬ У СВО║МУ ПОВСТЯНОМУ КОВПАКУ.
     в│Н ВИЙНЯВ З В'ЯЗАНКИ ТОВСТУ СТР│ЛУ │ ТКНУВ У  ВИШК│РЕН│ ЗУБИ  Г│НЦЕВО┐
ГОЛОВИ.
     - сМЕРДЮЧИЙ ПЕС! пРОДАВ  СВОГО  ГОСПОДИНА! дИВИСЬ,  НЕБОЖЕ,  ТАКА  ДОЛЯ
ЧЕКА║ НА КОЖНОГО ЗРАДНИКА.
     - гРЕЧИН ТЕЖ ЗРАДНИК. а ТИ Ж ЙОГО НЕ ВБИВ!
     - кАЖЕ, ЩОБ Я ЙОГО В│ДВ│З ДО КНЯЗЯ.  нАЧЕ ЩОСЬ МА║  ТАКЕ КНЯЗЮ СКАЗАТИ,
ЩО  │НШИМ НЕ  МОЖНА  СЛУХАТИ...  нАВ│ТЬ ЯК  В│Н МЕНЕ  ДУРИТЬ, ЙОГО  ЯБЕДНИКИ
ЗАМОРДУЮТЬ... нУ, ПОДИВИВСЯ? тЕПЕР Б│ЖИ! оНО ВЖЕ ШЛЯХ ВЕЛИКИЙ!..
     - у МЕНЕ НЕМА║ Н│ЧОГО. дАЙ ХОЧ РЕЗАНУ...
     -  дУРНЮ! зВ│ДКИ  У МЕНЕ МОЖУТЬ  БУТИ ГРОШ│, КОЛИ  Я  КОНЕЙ ШУКАВ │  ПО
ВУГ│ЛЛЯ ┐ЗДИВ?!
     - аЛЕ Ж МИ ВЗЯЛИ ТАКУ ЗДОБИЧ!
     - зДОБИЧ П│ДЕ НА ХРАМ  БОЖИЙ! цЯ ЗДОБИЧ НАМ НЕ  НАЛЕЖИТЬ. цЕ бОГ В│ДДАВ
НАМ ВОРОГ│В  У РУКИ. я  ПОВИНЕН ЗА  ЦЕ  В│ДДЯЧИТИ бОГОВ│...  пОСП│ШАЙ! сКОРО
ВОРОТА ЗАЧИНЯТЬ. бАЧИШ - ВЖЕ СОНЦЕ С│ДА║?..
     ▓ п│ВНИК ЗАБ│Г НА пОД│Л З ОСТАННЬОЮ К│НСЬКОЮ БАТОВОЮ. в│Н Б│Г │ ЧУВ, ЯК
РИПЛЯТЬ  СПИЦ│  КОЛОВОРОТУ  │  ПОСКРИПУ║  М│СТОК,  П│ДНОСЯЧИСЬ  НАД ПРОТОКОЮ
гЛИБОЧИЦ│.
     п│ВНИКА ЛЕДЬ  НЕ  ЗБИЛИ НА ЗЕМЛЮ рЕП'ЯХ ТА хОДА. рЕП'ЯХ ДИБКИ СТАВАВ ТА
ОБЛИЗУВАВ ХЛОПЦЯ, А хОДА  ДЗИ┤ОЮ КРУТИВСЯ НАВКОЛО Н│Г  ХЛОПЦЯ │  ВСЕ РОХКАВ,
РОХКАВ БЕЗ ПЕРЕРВИ.
     вС│  БУЛИ ПРИ СТОЛ│,  │ п│ВНИК  РОЗВОДИВ  ТЕРЕВЕН│,  ЯК  В│Н  ДОПОМАГАВ
ДЯДЬКОВ│ КОНЕЙ ШУКАТИ. яК ПОДЕР СОРОЧКУ ОБ ТЕРНИНУ, ЯК БОКА РОЗДЕР ДО КРОВ│.
     - тАК ТИ ТЕПЕР ДО ДЯДЬКА П│ДЕШ? - зАПИТАВ КАНАТОХОДЕЦЬ.
     - тА ЯКБИ... дЯДЬКО ЗАВТРА КУДИСЬ ┐ДЕ ПО КАМ│НЬ... нА тЕТЕР│В ДЕСЬ... а
З ХЛОПАМИ ЩО МЕН│ РОБИТИ? я КРАЩЕ У ВАС БУДУ.
     - тО  БУДЬ, - СТВЕРДИВ ПОХМУРИЙ БУБОНИСТ, ДЯДЬКО лЮТ│В. тАК ЩО ВСЕ БУЛО
ГАРАЗД.
     т│ЛЬКИ ОТ ПО ТРАПЕЗ│ ГУСЛЯР СКАЗАВ ХЛОПЧИКОВ│ СВО┐М ТИХИМ ГОЛОСОМ:
     - пРОВЕДИ  МЕНЕ  ДО МОГО СТАРОГО БОЙОВОГО ДРУГА. лИШЕ  ЗВ│Р│В СВО┐Х  НЕ
БЕРИ. я ОТ ГУСЕЛЬЦ│ СВО┐ ПРИХОПИВ. зАСП│ВА║МО СТАРОМУ СТАРИХ СЛАВНИХ П│СЕНЬ.
нЕХАЙ ПОСЛУХА║, ЯКИЙ ГОЛОС У МОГО УЧНЯ.
     - д│ДУ! тИ НЕ ДУЖЕ РОЗСП│ВУЙСЯ - ЗАВТРА ДО БОЯРИНА ЙДЕМО.
     - н│ЧОГО НЕ ТРАПИТЬСЯ.
     тА КОЛИ ВОНИ  Д│СТАЛИСЬ ДО САДИБИ Д│ДОВОГО  ДРУГА,  СТАРИЙ  СПИНИВСЯ  │
ДОВГО ТРИМАВСЯ ЗА ГРУДИ, ЧИ ТАК СЕРЦЕ ВГАМОВУВАВ?
     - чАС ТОБ│, ДИТИНО, Т│КАТИ  З кИ║ВА. б│ЛЯ НАШО┐  САДИБИ КРУТИЛОСЯ  ДВО║
ЖЕБРАК│В.  у СУС│Д│В  ПИТАЛИ, ЧИ НЕ  ЖИВЕ ТУТ ПОБЛИЗУ ТОЙ ХЛОПЧИК, ЩО ЗОЛОТО
РОЗДАВАВ ЖЕБРАКАМ Б│ЛЯ  дЕСЯТИННО┐ ЦЕРКВИ? н│, НЕ СТАРЦ│ ВОНИ, А ВИВ│ДУВАЧ│.
я  ВИВ│ДУВАЧ│В ПО  ДУХУ  ЧУЮ, ХТО  Б  ВОНИ НЕ БУЛИ:  ЧИ  НАШ│,  ЧИ ГРЕКИ, ЧИ
МУСУЛЬМАНИ. я  ЧОТИРИ РАЗИ БУВ У ПОЛОН│. дВ│Ч│ ВИКУПИЛИ, ДВ│Ч│ МЕНЕ В│ДБИЛИ.
сОГЛЯДАТА┐ СКР│ЗЬ СХОЖ│.
     - кУДИ Ж МЕН│ ПОД│ТИСЬ?
     -  пЕРЕСИДИШ У  ДОБРИХ  ЛЮДЕЙ!  пОКИ  МИ  З  МО┐М ДРУГОМ СП│ВАТИМЕМО  Й
ГРАТИМЕМО, ЩОБ НА ВУЛИЦ│ ЧУЛИ, ТИ  ПЕРЕЛ│ЗЕШ  ЧЕРЕЗ  ТИН  │  П│ДЕШ... - дАЛ│
СТАРИЙ, ПРИКРИВАЮЧИ  РОТА  ДОЛОНЕЮ,  ПОЯСНИВ,  КУДИ  │ТИ ТА ЩО  Й  КОМУ  МА║
ГОВОРИТИ...
     вГОЛОС ГУСЛЯР ПОЯСНИВ:
     -  мИ, УДВОХ │З  ДРУГОМ МО┐М, ║ДИН│  ВО┐НИ сВЯТОСЛАВОВ│,  ЩО ДОЖИЛИ  ДО
СЬОГОДН│ШНЬОГО  ДНЯ. оСТАНН│ ЗВИТЯЖЦ│. зАПАМ'ЯТАЙ  ЦЕ.  кОЛИСЬ  СВО┐М  Д│ТЯМ
РОЗПОВ│СИ, ЩО БАЧИВ ОСТАНН│Х ВИТЯЗ│В сВЯТОСЛАВОВИХ. оСЬ │ ГОСПОДАР.
     тОЙ ГОСПОДАР З Л│ХТАРЕМ ГЛИНЯНИМ У Л│ВИЦ│ Д│ЙСНО  БУВ КАЗКОВИМ ВИТЯЗЕМ.
б│ЛЬШЕ ТАКИХ ВЕЛЕТЕНСЬКИХ Д│Д│В п│ВНИК Н│КОЛИ НЕ БАЧИВ.
     оДНОЮ  РУКОЮ  ВЕЛЕТЕНЬ  ОБ│ЙНЯВ  ┐Х  ОБОХ -  ВИСОХЛОГО  Д│ДУСЯ  │  ЙОГО
М│ЗЕРНОГО УЧНЯ.
     - нУ Ж, НУ Ж, ЗАГРАЙ, ХЛОПЧЕ! - пРОБАСИВ СТАРЕЗНИЙ ВО┐Н.
     - гРАТИ В│Н ЩЕ НЕ ГОДЕН  ПЕРЕД ЛЮДЬМИ, А  ОТ ГОЛОСОК У НЬОГО СР│БНИЙ, А
ПАМ'ЯТЬ - ЯК ЧЕКАН ДЛЯ МОНЕТИ! з ОДНОГО РАЗУ ВСЮ П│СНЮ ПАМ'ЯТАЕ!
     - нЕВЖЕ НОВИЙ бОЯН НАРОДИВСЯ? - лАГ│ДНО │ З НАД│║Ю СПИТАВ ВЕЛЕТЕНЬ.
     ▓  Д│Д  ВДАРИВ  ПО  СТРУНАХ,  А  ВОНИ ВДВОХ  ЗАТЯГЛИ  П│СНЮ  ПРО  ПОХ│Д
сВЯТОСЛАВ│В НА хВАЛИНСЬКЕ МОРЕ.
     сТАРИЙ ВЕЛЕТЕНЬ  РИДМА РИДАВ, РОЗХИТУЮЧИСЬ З  БОКУ НА Б│К.  яК СК│НЧИЛИ
СП│ВАТИ СТАРЕЦЬ │ МАЛИЙ, ВЕЛЕТЕНЬ ПЕРЕСТАВ ПЛАКАТИ.
     - бРАТЕ-ДРУЖЕ! дИВИ, МАЛИЙ ЯКИЙ: │ НЕ КИЯНИН, А ОН ЯК П│СНЮ ВЕДЕ. яК НЕ
ПЕРЕВЕЛИСЬ ГОЛОСИ В НАШИХ ЗЕМЛЯХ, ТО Й ЗВИТЯГА НЕ ПЕРЕВЕДЕТЬСЯ!
     - тАК  ВОНО ТАК, БРАТЕ-ДРУЖЕ! тА Т│ЛЬКИ  МАЛОГО ХТОСЬ ВИСТЕЖУ║. чИ ВОНО
КНЯЖ│ ЛЮДИ,  ЧИ  ЦЕРКОВН│. гАДАТИ  ХТО ТА  ЩО - ЧАСУ  НЕМА║.  тРЕБА  СХОВАТИ
ХЛОПЧИКА.
     ▓ ТОД│,  КОЛИ СТАР│ЙШИНИ СП│ВАЛИ  В ДВА ГОЛОСИ  ПРО КРАСУНЬ З дЕРБЕНТУ,
МАЛИЙ ПЕРЕЛ│З ЧЕРЕЗ ТИН-ПАРКАН ГОСТРОВЕРХИЙ │ НИШКОМ Д│СТАВСЯ ДО гОНЧАР│В.
     тАМ, НАЗВАВШИ ПОТА║МНЕ СЛОВО В│Д СТАРОГО ВО┐НА, ПЕРЕБУВ К│ЛЬКА ДН│В.
     пОКИ  НЕ  ПЕРЕДАЛИ  ХЛОПЧИКУ,  ЩОБ  │ШОВ  ДО БОЙОВОГО  ЧОВНА,  ЩО  ЙОГО
ЗБУДУВАЛИ НА ГЛИБОЧИЦЬК│М БЕРЕЗ│ Б│ЛЯ жИТНЬОГО БАЗАРУ.
     ▓ ОСЬ В│Н ТЕПЕР Б│ЛЯ БОЙОВОГО ЧОВНА СТО┐ТЬ │ ОГЛАДЖУ║ ДЗВ│НК│ НАПРУЖЕН│
ДОШКИ, ЩО БРОНЕЮ НАКРИВАЮТЬ ОДНА ОДНУ.
     пРИ┐ХАЛИ ВОЗИ  З ПРИПАСАМИ,  ПРИЙШЛИ МУЖ│. вСЕ МОЛОД│,  ЗГРАБН│,  ХУД│,
М'ЯЗИСТ│.  пРИНЕСЛИ ВЕСЛА ДОВГ│, ЩОГЛУ ЛИСКУЧУ  │ СВ│ТЛЕ  В│ТРИЛО,  НАМОТАНЕ
ТУГО НА РЕЮ.
     з РОЗГОНУ ПО КОЛОДАХ ПУСТИЛИ ЧОВНА НА ВОДУ.
     н│ ВЕСЛА НЕ ВДАРЯЛИ, Н│  В│ТРИЛО НЕ РОЗПУСТИЛОСЬ, А ЧОВЕН Р│ЗАВ │ Р│ЗАВ
СИНЮ ВОДУ, А ВОНА ДЗЕРКАЛИЛА ЙОГО ЗОЛОТ│ БЛИСКУЧ│ БОКИ.
     тА МИТЬ  СПОГЛЯДАННЯ  ЗОЛОТИХ  ГНУТИХ  БОК│В, ЗОЛОТЕ  В│ДДЗЕРКАЛЕННЯ  У
БЕЗОДН│Й  СИН│ ТЕПЛО┐  ДН│ПРОВО┐  ХВИЛ│ ПОТ│М РОЗТЯГЛАСЬ НА  ВЕСЬ  ЧАС  ЙОГО
ПЛУТАНОГО, ХИМЕРНОГО ШЛЯХУ ЖИТТЯ.
     йОМУ ЗДАЛОСЬ, ЩО БАЧИТЬ В│Н СЕБЕ В ТОЙ ДАВНО ВИТРАЧЕНИЙ, РОЗТРИНЬКАНИЙ,
ЗМАРНОВАНИЙ,  СПАЛЕНИЙ │ ВОДНОЧАС КАЗКОВО ДЗВ│НКИЙ  ЧАС,  КОЛИ В│Н САМОТУЖКИ
П│ДБИРА║ МЕЛОД│Ю │ СП│ВА║ В│НШУВАННЯ МОГУТН│М ВЕСЛЯРАМ.
     нАПРУЖИЛОСЬ В│ТРИЛО КОЛЕСОМ, ЗАСВ│ТИЛОСЬ  СР│БЛОМ,  ТРЕМТЯТЬ,  ДЗВЕНЯТЬ
В│Д  НАПРУЖЕНО┐  ГОНИТВИ  КРУТ│  БОКИ  ЧОВНА,  Р│ЖЕ  ВИСОКИЙ  │ ГОСТРИЙ  Н│С
ЧОРНО-СИНЮ ВОДУ.
     оН ТАМ ДАЛЕКО-ДАЛЕКО ВНИЗУ ПЛИВЕ-ЛИНЕ ЗОЛОТИЙ ЧОВЕН ПО НАЙТЕМН│ШОМУ, ПО
НАЙГЛИБШОМУ ЗВИВУ РУСЛА, МИНА║ СЛ│ПУЧ│ ОДМ│ЛИНИ, БРОНЗОВ│ СМУГИ ВОГКО┐ Р│Н│,
СМАРАГДИ ТА СР│БЛО ПРИБЕРЕЖНИХ ГА┐В ТА ЗАРОСТЕЙ ШЕЛЮГИ.
     в│Н СТО┐ТЬ  ОТУТ ВГОР│ НА ВИСОЧЕННИХ КИ┐ВСЬКИХ  КРУЧАХ │  СПОГЛЯДА║, ЯК
В│Н,  МАЛИЙ ТОД│, ВИДЕРСЯ ПО  ШТАГАХ НА РЕЮ │ ПРИМОСТИВСЯ НА САМ│М  ВЕРШЕЧКУ
ЩОГЛИ, СПОГЛЯДА║ БЛАКИТН│ ДАЛЕК│ ПРИДН│ПРОВСЬК│ ГОРИ.
     ▓  НЕ БАЧИТЬ ЙОГО, СИВОГО, СУТУЛОГО,  З  ГЛИБОКИМИ ЗМОРШКАМИ НА  ХУДОМУ
ОБЛИЧЧ│.
     а В│Н СИВОУСИЙ БАЧИТЬ ЙОГО, МАЛОГО, ВЕСЕЛОГО МАНДР│ВЦЯ │ СП│ВЦЯ, ЯК В│Н
ДРЯПА║ТЬСЯ ПО ШТАГАХ НА РЕЮ.
     а В│Н, ТОЙ МЕТКИЙ ХЛОПЧИНА, НЕ БАЧИТЬ СИВОУСОГО П│ДТОПТАНОГО МУЖА.
     мУЖА МУДРОГО, ЗНАЮЧОГО, УМ│ЛОГО │ ВПРАВНОГО У Р│ЗНИХ РЕМЕСЛАХ.
     ▓ Н│ЧОГО  ЙОМУ НЕ  ШКОДА З  УС│Х  РОК│В  ПРОЖИТИХ.  т│ЛЬКИ  ШКОДА  Т│║┐
БЕЗЖУРНОСТ│,  ЩО МИНУЛА, РОЗВ│ЯЛАСЬ, ПРОЛЕТ│ЛА  ПТАХОМ, ПРОДЗВЕН│ЛА П│СНЕЮ │
РОЗТАНУЛА НАД БЛАКИТТЮ дН│ПРОВИХ ПЛЕС│В, НАД ЗОЛОТОМ дН│ПРОВО┐ Р│Н│.
     вЖЕ В│Д вИТАЧЕВА  В│Н ПЛИВ РАЗОМ  З  ДЯДЬКОМ  п│ВНЕМ У НАЙДАЛЬШЕ РУСЬКЕ
М│СТО тМУТОРОКАНЬ.  а  ТАМ ЩЕ ДАЛ│ В оБЕЗИ, ЩО ГОРАМИ ЗРИВАЛИСЬ У СИН│ ХВИЛ│
чОРНОГО  МОРЯ.   щОБ   ТАМ  ЗА   СОБОЛИНЕ  ХУТРО,  РИБ'ЯЧИЙ  ЗУБ   ТА  Б│ЛИХ
СОКОЛ│В-САПСАН│В Д│СТАТИ В  оБЕЗАХ ЗОЛОТОГО П│СКУ, СВИНЦЮ ТА М│Д│. ▓ ВСЕ ДЛЯ
ХРАМУ КИ┐ВСЬКО┐ СВЯТО┐ сОФ│┐.
     сАМ КНЯЗЬ ВЕЛИКИЙ  ПОСЛАВ п│ВНЯ.  кНЯЗЬ │ ДОВ│РИВ УСЮ СПРАВУ │  РЯТУВАВ
В│РНОГО СЛУГУ В│Д ПОМСТИ В кИ║В│. кНЯЗЕВ│ В│Н БУВ ПОТР│БЕН, │  ВОДНОЧАС ЗНАВ
КНЯЗЬ,  ЩО  НЕ ВИБАЧАТЬ  РОДИЧ│ Г│НЦЯ  В│ДДАНОГО КНЯЗЕВ│ ЧОЛОВ│КА... тОМУ  Й
В│ДСИЛАВ В│Д ПОМСТИ ПОДАЛ│, А ДЛЯ СЕБЕ З ВЕЛИКОЮ ВИГОДОЮ -  ЗНАВ, ЩО  Т│ЛЬКИ
СМЕРТЬ НАГЛА ЗАВАДИТЬ СМЕРДОВ│ ВИКОНАТИ КНЯЗ│ВСЬКИЙ УРОК.
     а мАЛОГО п│ВНЕВ│ ДОЗВОЛИВ Т│УН ВЗЯТИ. щОБ ДОГЛЯДАВ ПОВСЯКЧАС ЗА ЧОТИРМА
Б│ЛИМИ  САПСАНАМИ.  у ДАРУНОК  КНЯЗЯМ ОБЕЗЬКИМ.  аЛЕ  п│ВЕНЬ  Т│ЛЬКИ  ОДНОГО
ПОДАРУВАВ, А ТРЬОХ ПРОМ│НЯВ НА ЗОЛОТУ СМАЛЬТУ.
     вОНИ ПРИВЕЗЛИ  ВСЕ ЗАГАДАНЕ  -  ЗОЛОТО, СВИНЕЦЬ,  М│ДЬ.  нАВ│ТЬ  ЗОЛОТУ
ОБЕЗЬКУ СМАЛЬТУ ДЛЯ МАЙБУТН│Х МОЗА┐К.  ▓ ЗА СМАЛЬТУ КНЯЗЬ  САМ ПОДАВ В│РНОМУ
СЛУЗ│ СР│БНУ ГРИВНУ НА ШИЮ.
     кОЛИ  ВОНИ  ПОВЕРНУЛИСЬ  ДО  кИ║ВА │ ЙШЛИ НА ПОКЛОН  ДО  ГОРОДНИКА,  ТО
ПОБАЧИЛИ - МУРИ СВЯТО┐ сОФ│┐ ВИВЕДЕН│ НЕ МЕНШ,  ЯК НА ДВ│ КОСИХ САЖЕН│. мУРИ
ЗГОРИ НАКРИТ│ СОЛОМ'ЯНИМИ КУЛЯМИ. ▓ ┐Х ЗГОРИ ПРИТРУСИВ ПЕРШИЙ СН│Г.
     зА ПАК│ЛЛЯМ ТИНУ НЕ БУЛО КОЛОТНЕЧ│, ГОМОНУ, ГУРКОТУ, НЕ РИП│ЛИ ВОЗИ, НЕ
ДЗВЕН│ЛИ СОКИРИ Й  МОЛОТКИ. т│ЛЬКИ В│Д ЯМ З ВАПНОМ КЛУБОЧИЛАОЬ ГУСТА ПАРА. ▓
ВСЕ ДОВКОЛА ПРИСИПАВ ПУХКИЙ СН│Г.
     сН│Г ЗАВИС НА ЗОЛОТОМУ, ЩЕ НЕ ОПАЛОМУ ЛИСТ│,  НА ЩЕ ЗЕЛЕН│Й ТРАВ│. сН│Г
ПРИПАВ НЕЗАЙМАНИМ ВЕС│ЛЬНИМ ЗАПИНАЛОМ НА ДУБОВИХ Х│ДНИКАХ вЕРХНЬОГО м│СТА.
     сН│Г РИП│В П│Д  ЗБИТИМ, ПОДЕРТИМ ВЗУТТЯМ. пООДИНОК│ СН│ЖИНКИ  ПАДАЛИ НА
РОЗПАШ│Л│, ЗАСМАГЛ│ ДО БРОНЗОВОГО ЩОКИ.
     п│ВНИК ЗНЯВ ОБЕЗЬКУ БАРАНЯЧУ КАШЛАТУ ШАПКУ │ ЗВ│В ДО НЕБА ЛИЦЕ.
     пРОХОЛОДН│ СН│ЖИНКИ ГАМУВАЛИ ЛИХОМАНКУ ЧЕКАННЯ.
     ▓ З С│РОГО ТЕПЛОГО НЕБА СИПАЛИСЬ ПУХНАСТ│ СН│ЖИНКИ.
     дЛЯ п│ВНИКА ПОЧИНАЛАСЬ  ПЕРША КИ┐ВСЬКА ЗИМА  ПРИ  БУДОВ│  ХРАМУ  СВЯТО┐
сОФ│┐.
     тИХО, ТИХО С│ЯЛИСЬ СН│ЖИНКИ,  │ ДЕСЬ НЕПОДАЛ│К СП│ВАЛИ ВЕЛИЧАЛЬНУ П│СНЮ
МОЛОДОМУ.
     щЕ Й ТЕПЕР,  Б│ЛЬШ, Н│Ж ЧЕРЕЗ ТРИДЦЯТЬ РОК│В, ПАМ'ЯТАВ СИВОУСИЙ МАЙСТЕР
ТОЙ СН│Г НА ЗОЛОТОМУ ЛИСТ│.
     тАК, Б│ЛЬШ,  Н│Ж  ТРИ ДЕСЯТИЛ│ТТЯ ПРОМИНУЛО  ТУТ  У вЕРХНЬОМУ м│СТ│ ПРИ
БУДОВ│,  ПРИ ОЗДОБ│  СВЯТО┐ сОФ│┐,  ПРИ ВПОРЯДКУВАНН│ ПОДВ│Р'Я  │  СЛУЖБОВИХ
БУДОВ.
     ▓  ЗНОВ В│Н ПОБАЧИВ  СЕБЕ  НА ВЕРШКУ  ЩОГЛИ, НАД СР│БНИМ В│ТРИЛОМ,  НАД
ЗОЛОТИМ ЧОВНОМ, ЯКИЙ Р│ЗАВ ГОСТРИМ НОСОМ  БЛАКИТН│ В│ДБИТТЯ ХМАР У ДН│ПРОВИХ
СТРУМЕНЯХ.
     ▓ ЦЬОГО ДНЯ, КОЛИ В│Н ЗАБИРАВ СВО║ ДОБРО  З вЕРХНЬОГО м│СТА,  ТЕЖ ПАДАВ
СН│Г. т│ЛЬКИ НЕ ПЕРШИЙ, А ОСТАНН│Й  БЕРЕЗНЕВИЙ СН│Г. ▓ НЕ ХОТ│ЛОСЯ МАЙСТРОВ│
ЗН│МАТИ ВОВЧУ ШАПКУ │ П│ДСТАВЛЯТИ ЛИЦЕ В│ЗЕРУНЧАСТИМ СН│ЖИНКАМ.
     хОЛОД ТЕПЕР  ЧАСТО  ПРОЙМАВ ЙОГО  СПРАЦЬОВАНЕ Т│ЛО,  │ ХОЛОДОМ  ЗАНАДТО
ЧАСТО ОВ│ВАЛО КОЛИСЬ ТАКУ ГАРЯЧУ ТА ВЕСЕЛУ ДУШУ,
     зБУДУВАЛИ СВЯТУ сОФ│Ю.
     сК│НЧИЛОСЬ ВОЛОДАРЮВАННЯ ВЕЛИКОГО КАГАНА яРОСЛАВА.
     мИНУЛИ БУЙН│ ПОХОДИ ПРОТИ СУС│Д│В.
     нАБЛИЖАЛИСЬ БРАТОВБИВЧ│ ЧВАРИ МЕЖИ НАЩАДКАМИ яРОСЛАВА.
     ▓ СТАР│ЮЧИЙ МАЙСТЕР ЗНАВ ПРО ЦЕ │ ПОЛИШАВ вЕРХН║ м│СТО.
     бУЛА ВЕСНА 1054 РОКУ.
     ▓ ПАДАВ ОСТАНН│Й Р│ДЕНЬКИЙ СН│ЖОК.


Last-modified: Fri, 16 Nov 2001 20:05:18 GMT
Оцените этот текст: