Iван Нечуй-Левицький. Афонський пройдисвiт ------------------------------------------------------------------------ Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы" OCR: Евгений Васильев Для украинских литер использованы обозначения: к, ║ - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh) п, ┐ - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh) I,i (укр) = I,i (лат) ------------------------------------------------------------------------ Весною, пiсля великодня, ченцi й послушники в одному ки┐вському монастирi запримiтили, що до церкви усе ходить якийсь не то грек, не то арм'янин. Тiльки вдарять у дзвiн чи на вечерню, чи на службу - в церкву входить поперед усiх людей якийсь високий, чорнявий, з товстими густими бровами, здоровими чорними очима вже лiтнiй чоловiк, ста║ перед чудовною iконою, молиться, б'║ поклони, зiтха║, знамену║ться до образа богородицi й позад усiх людей виходить з церкви. Той чоловiк був грек Христофор Хрисанфович Копронiдос. Вiн довго блукав по селах на Укра┐нi, продавав кипарисовi хрестики, образки й чотки, продавав темним селянам камiнцi, нiбито з крусалима, свячену воду, нiби з Йордану, ладанки од усяких хвороб, навiть пальмовi гiлки, нiбито посвяченi на вербу в крусалимському храмi. Тi камiнцi вiн збирав на березi Росi, Расави та iнших рiчок, а святу воду набирав у пляшечки просто з криниць i з ставкiв. Продавав вiн i свячене помiчне зiлля i жебрав на Афон. Набивши добре кишенi грiшми, видуреними в темних богобоящих селян, вiн пiшов на хитрощi вже бiльше кориснi: задумав дурити багатих ки┐вських ченцiв... Якось пiсля вечернi вiн пристав до послушникiв, примостився коло ┐х в садку на лавцi, в темнiй але┐, на цвинтарi i почав розпитувати, хто з ченцiв ма║ багато грошей. - Чи то пак правду кажуть, що нiбито в отця Палладiя дуже багацько грошей? Чи то правда, що вiн багатющий? - спитав вiн у послушника. - Що правда, то правда, - обiзвався келiйник отця Палладiя, - я в його вже давно служу за келiйника; кажуть, в його ║ тисячок зо три карбованцiв, коли й не бiльше. - А з яких вiн: мужикiв, чи з мiщан, чи таки з духовних? - спитав Копронiдос. Копронiдос говорив доволi чистою укра┐нською мовою, котро┐ навчився, тиняючись на селах, але в розмовi примiшував великоруськi слова й шепеляв, як шепеляють греки, що родились i зросли не в Росi┐. - Отець Палладiй таки з духовних. Вiн був на селi священиком, овдовiв; кажуть, що вже видав двi дочки замiж, i оце годiв з п'ять живе в монастирi, - одповiв келiйник. - Зда║ться, вiн богобоящий та богомiльний. Так молиться та б'║ поклони... що менi аж кинулося в вiчi... - обiзвався Копронiдос. - Дуже богомiльний та богобоящий. Ввечерi довго молиться богу, а як ляга║ спати, то, мабуть, грошi лiчить, чи всi дома, бо я часом чую в себе, в другiй келi┐, як бряжчать срiбнi карбованцi та, зда║ться, i червiнцi, - сказав келiйник. - Бряжчать карбованцi! - аж крикнув Копронiдос, i його здоровi банькатi очi аж закрутились на бiлках, а зiньки аж заблискали. - Бряжчать, ще й, видно, в його ┐х немало, бо лiчить часом отой лапiга таки довгенько. Усе сидить i ледве ходить помалу, - сказав молодий проворний келiйник. - I, певно, благочестиво живе й пiснюка║, бо такий захуджений, з лиця такий тихий, такий добрий. - Тихий, тихий, але тиха вода греблi рве... Горiлочку п'║ добре; а сiльськi бабки та молодицi з того села, де вiн був попом, часто приносять йому гостинцi: i сало, i масло, i печенi кури. А одна якась удова таки часто ходить на прощу в наш монастир. - I до отця Палладiя заходить? - Атож! Заходить i балака║ приязно з ним. - А як ┐┐ звуть? - спитав Копронiдос. - Вона Хiвря на ймення, - сказав келiйник, - там така здорова, огрядна та червонопика! А приходить на прощу сливе щомiсяця, бо вона з того ж таки села, що недалечко од Ки║ва. - А отець Iсакiй та кремiя, певно, так само мають грошi, як i Палладiй? - спитав Копронiдос. - Мають, але менше, нiж отець Палладiй. А скупi, скупi обидва, що й сказати не можна! Грошi мають, а ходять у старому дрантi та драних, латаних чоботях, - обiзвався другий келiйник. - А з яких вони? - спитав Копронiдос. - Хто ┐x зна║. Зда║ться, з мiщан, а може, й селян, - одповiв келiйник. - Я бiльше од ycix ченцiв люблю отця Tapaciя: такий проворний та жвавий, наче в вiйську служив. Зда║ться, i цей ма║ грошаки, бо на йому одежа нова, чиста... - казав далi Копронiдос. - I цей ма║, - обiзвався один келiйник, - бо часто ши║ одежу! О, цей любить чепуритись! Як принесе часом кравець рясу або кафтан, а вiн як почне примiрять, то виварить воду кравцевi незгiрше будлi-яко┐ панни: по три рази часом кравець перешива║ одежу та приганя║ до стану. - А не зна║те, з яких вiн? - спитав Копронiдос. - 3 бурсакiв; його вигнали з бурси. Але вiн був у москалях: казав, що навiть служив унтер-офiцером. Та це знати й по ходi, бо як ходить по церквi, то задира║ голову вгору, мов москаль на муштрi, - сказав келiйник. - Про що ж вiн розмовля║ в келi┐, як часом зiйдуться гостi? - спитав Копронiдос. - Розказу║, якi штуки виробляв вчителям у бypci; часом говорить про свою давню службу в москалях. А з молодими дияконами усе балака║ за червонi щоки та високi перси одно┐ удовицi... Вона тут недалечко од монастиря й живе, - сказав келiйник i зареготався на все горло. "Отже ж, варто закидати мережi в цьому монастирi. Ловитва, мабуть, буде велiя... Чотири цiновитi осятри маю на примiтi... 3 котрого б почати... - думав Копронiдос. - Мабуть, з Палладiя. Палладiй ма║ показну роль в монастирi, бо з вчених... Треба б зробить початок з його..." Копронiдос сам пробував послушником в усяких монастирях у Грецi┐ та Болгарi┐ i добре дiзнався за норови й звички монастирських осятрiв. - Чи не крикливий та не лайливий отой отець Тарасiй? - сказав нiби сам до себе стиха Копронiдос. - Ого-го! Не крикливий! - обiзвався послушник. - Як не встигнемо наставити самовар, то вхопить тебе за коси та як сiпне, то трохи голови не одiрве з волоссям. А ла║ться гидко, як москаль, та палкий, та битливий! Часом i приступити до його страшно. Та такий товкущий, непосидящй, що все тотвчеться то по келi┐, то по садку. "Ну, з цього страшно починать: не пiде в мо┐ мережi; треба почитати з святих та побожних... хоч би з грошовитого лапiги, що не любить вештаться та ходить, мов качка... з отця Палладiя: тут менi буде менше притичин", - подумав Копронiдос i встав з лавки та й розпрощався з келiйниками. II_ Другого дня, тiльки що вдарили в дзвiн на ранню службу божу, Копронiдос прийшов до церкви. Отець Палладiй сидiв коло низького аналоя. Кругом його стовпились сiльськi бабки, прочанки. Отець Палладiй записував у книгу "жертви" бабок: бабки та й молодицi наймали акафiсти, молебнi та панахиди. Копронiдос держав у руцi здоровий пучок пiвонiй, нарцисiв та тюльпанiв, а пiд пахвою щось завернуте в червону хустину. Баби й молодицi товпились кругом отця Палладiя, неначе овечки кругом ясел з сiном. Копронiдос поклав на вiкнi сво┐ приносини, вдарив три поклони перед чудовним образом, приложився, а потiм став навколiшки височенько на сходах i молився, доки баби одiйшли од отця Палладiя. Тодi вiн узяв з вiкна букет та те, що було загорнуте в хустинi, i якось по-лисичому, навшпиньки пiдступив до отця Палладiя й поклонився йому до пояса. - Прошу прийняти од мене вбогу лепту во славу божiю i поставить перед чудовним образом богородицi, - сказав солодким, благочестивим голосом Копронiдос i подав отцевi Палладi║вi здоровий пучок квiток. Отець Палладiй пiдвiв толову й хотiв покласти перо на столик, але глянув на поетичну жертву i тiльки тикнув рукою з пером на чудовний образ i на букети квiток, що стояли в вазках перед образом на столику, застеленому шовковим червоним покрiвцем. - А це прошу прийняти й записать на монастир мою малу лепту: ладан, смирну i ║лей, - промовив нишком, якось смирно Копронiдос i почав розв'язувать червону хустку. - Приймiть, отче Палладiю, i пом'янiть мене в ваших святих молитвах, - сказав Копронiдос. - Яке ж ваше святе ймення? - спитав отець Палладiй, вже ласкавiше дивлячись на грека. - Раб божий Христофор, - сказав тихо Копронiдос. - Ви ревнi до божого храму: щодня ходите до нашо┐ церкви. Я вас запримiтив, - обiзвався отець Палладiй. - А з яких ви будете? - Я купець: держу магазин з тютюном на Хрещатику. а на Подолi маю дiла торговельнi: скуповую та перепродую пшеницю, - сказав Копронiдос. Отець Палладiй несподiвано схопився з мiсця. - Як же вас звати? - спитався Палладiй. - Христофор Хрисанфович Копронiдос. Прошу вашого благословення i знайомостi. Отець Палладiй поблагословив його великим хрестом i подав йому по-панiбратськi руку. Копронiдос, одначе, поцiлував ченця в руку. - Спасибi за жертву, спасибi!.. Бог вас не зоставить! Богу прийому! Бог прi║м вашу жертву! Дякую господовi милосердному за те, що вас напутив, навiв на добру путь. - А це прошу записати лепту на молебень за здоров'я мо║. Маю ще дещо пожертвувать на монастир... та говорити в церквi... якось грiх... Ви зага║те для мене багацько часу... - сказав Копронiдос, запикуючись. - То прошу до мене в келiю пiсля служби божо┐! Там ми за чайком i побалака║мо, - сказав отець Палладiй. Вiн подав Копронiдосовi руку на прощання, здоровою кремезною ходою пiшов до олтаря й так швидко шугнув у дверi, що намiтка од клобука заколивалась, майнула i вкрила вирiзанi й позолоченi квiти та виноградне листя на колонах iконостаса. "Осятрина йде в мою мережу. Непогано!" - подумав Копронiдос i цiлу службу молився та бив поклони перед чудовним образом богородицi, благаючи поспiху собi. Пiсля служби божо┐ Копронiдос пождав отця Палладiя, поки вiн вийде з олтаря, i разом з ним пiшов до його в келiю, де послушник вже ставив на стiл самовар, що парував пiд саму стелю та клекотiв, мов скажений. Келiя отця Палладiя була просторна й чиста. Дво║ вiкон виходило в старий овочний садок. На вiйнах стояли вазони. Один куток був обчеплений i прйкрашеий образами в позолочених рамках. Перед образами телiпалися лампадки. Через келiю був простелений дорогий килим. В келi┐ було чистенько прибрано; було знать, що тут живе чоловiк заможний, котрий колись жив сiм'║ю й господарював. Отець Палладiй в мирi звався отець Павел Андрi║вський. Вiн був з тих священикiв-аристократiв, якi почали вже подекуди заводитись в Ки┐вщинi. Вiн був священиком на багатiй парафi┐. Село було велике; окрiм церковно┐ землi, до церкви були приписанi ще й ерекцiоннi поля, надарованi давнiми, ще не споляченими православними дiдичами. Отець Павел вiв велике хазяйство, брав з селян-багатирiв чималу плату за церковнi треби й забагатiв. Дочки його грали на дорогому фортеп'янi. В його домi була багата панська обстава: м'яка мебiль, дорогi килими, на дверях важкi порть║ри... Отець Павел ┐здив фаетоном, держав баскi конi, вбирався в дорогi ряси та шовковi яснокольоровi кафтани... З селянами вiн поводився гордо, по-панськiй, говорив до них великоруською мовою для аристократичного шику, а ще бiльше задля того, щоб його парафiяни боялися й лучче послухали в роботi. Пишний, гордий, розумний та честолюбний, вiн домагався ролi мiж сiльським духовенством, i його таки обiбрали за благочинного. Отець Павел любив говорити проповiдi, що рiдко трапля║ться мiж сiльськими батюшками. Говорив вiн ┐х, зда║ться, бiльше для себе, нiж для селян, бо говорив великоруською мовою та ще й по-вченому. Чесна громада слухала тi проповiдi й нудилась, аж позiхала голосно на всю церкву. Чоловiки без сорому позiхали, а баби таки просто куняли та клювали в спину одна одну носами. Чи постерiгав батюшка це, чи нi, але вiн часто при людях нарiкав на селян, що на селi завелися злодi┐, завелася розпуста. Вiн забув, що його парафiя не чула од його десятки год живо┐ морально┐ проповiдi на зрозумiливiй для селян народнiй мовi. Але ж за тi проповiдi йому почепили на шию золотий хрест. Народ гомонiв на отця Павла... Отець Павел i не примiтив, що його житло, через його ненависнiсть до народу, через пиху, через панський шик та через полiцейську мову, засяло для народу не ореолом пастирським, а ореолом квартири станового пристава... запахло панським двором. Вiн i незчувся, як у фалдах дорогих завiс та порть║р заховалась i прита┐лася штунда. Штунда й справдi з'явилась на селi... Отець Павел вже видав двi дочки замiж, вже наскладав кiлька тисяч карбованцiв, як несподiвано вмерла його жiнка. Засмутився отць Павел, сидячи сам в сво┐х покоях, став понурий, смутний, впав у тугу й навiть потроху почав запивати з горя та нудьги. А честолюбство та гординя гризли йому серце, як iржа залiзо. Вiн пiшов у монастир, щоб протоптать собi стежку до iгуменства й митри. "Тепер студенти з духовних академiй чомусь вже не йдуть у ченцi. Архi║реями ставляють ченцiв з протоi║ре┐в удiвцiв. Може... може, й моя вигра║", - думав отец Павел i постригся в ченцi. Увiйшовши в келiю, отець Палладiй перехрестився тричi до образiв, поклав на столик проскуру з вийнятими часточками, потiм зняв клобук, пригладив довгi коси, зiбрав у жменю намiтку клобука й, уткнувши ┐┐ в клобук, поставив його на косому столику, що стояв в куточку пiд образами. Копронiдос перехрестився й собi тричi, низько поклонився отцевi Палладi║вi й привiтався з ним. Отець Палладiй попросив гостя сiсти за стiл, застелений бiлою скатертиною. Увiйшов келiйник, налив два здоровецькi стакани чаю й поставив ┐х перед отцем Палладi║м та перед гостем. - Спасiння буде вам од бога за вашi жертви на наш монастир, - почав отець Палладiй розмову, колотячи чай ложечкою й пригладжуючи долонею широку сивувату бороду. - Приношу жертви, скiльки можу, - обiзвався Копронiдос i почав i собi нiби розчiсувать довгими сухими пальцями чорну, як смола, бороду. - Ви, мабуть, здалека зайшли до нашого краю? - спитав отець Палладiй. - Здалека, отче Палладiю. Я родом з острова Пароса i вже давненько торгую в Росi┐. Переднiше колись я торгував в Одесi, а тепер завiв магазин у Ки║вi, - сказав Копронiдос. - Слава богу! Слава богу! I добре йдуть вашi дiла в Ки║вi? - спитав отець Палладiй. - Хвалить бога, добренько, непогано. - Чи були ж на Афонi в святих монастирях? Петре, подай лиш нам до чаю проскур! - гукнув отець Палладiй. Келiйник побiг в опрiчну вузеньку келiю, одчинив дверцi в пiчурку, вхопив три черствi проскури, поклав на тарiлку й поставив ┐┐ на стiл. - Молився i на святому Афонi; сподобив господь молитись i в крусалимi, коло гробу господа бога, - сказав Копронiдос. - Скажiть! Були i в крусалимi! - сказав з дивуванням отець Палладiй. - Я люблю монастирi, люблю монастирське життя, та не сподобив мене господь жити в монастирi, бо батько мене оженив i приставив до торговельного дiла, - сказав Копронiдос смиренним голосом. Вiн вiв розмову тоном смиренного, покiрливого й тихого послушника, що розмовля║ з сво┐м iгуменом. - А от я овдовiв та й пiшов у монастир; був священиком на селi... - В якому селi? - спитав Копронiдос. - В Мар'янiвцi, - одповiв отець Палладiй. Копронiдос замовк i неначе трохи заметушився. Вiн знав ту Мар'янiвку. Покинувши торг чотками, хрестиками та камiнцями з крусалима, вiн надiв кафтан та рясу, назвав себе священиком з Персi┐ й ┐здив по селах за поданням, буцiмто на убогi християнськi храми, ограбованi й обдертi нiбито персами, випрошував навiть у батюшок старi ряси та кафтани й перепродував ║вреям-кравцям ту старовизну. Блукаючи по селах, вiн колись за┐здив i в Мар'янiвку до самого таки отця Палладiя. Копронiдос пильно придивлявся до отця Палладiя, але примiтив, що чернець його не впiзнав, бо дiя дiялась таки давненько. - Яку ж жертву дума║те принести на наш монастир? - спитав отець Палладiй. - У вас вже дуже старi покрiвцi на аналоях, котрi стоять перед чудовним образом богородицi. Бог напутював мене й оце навiв на думку справить новi покрiвцi ради прочан, бо вони на виднотi, та не знаю, якого кольору набирати в крамницях парчу, - сказав Копронiдос. - В честь богородицi треба брати бiлу парчу з золотими або срiбними квiтками; а в честь преподобних - синю, - сказав отець Палладiй. - От тепер я й знатиму! А то ми не духовнi люди, нiчого того не зна║мо, - сказав Копронiдос. Копронiдос брехав: вiн добре знав за це й без отця Палладiя. Отець Палладiй строщив за ча║м черствi проскури, що лежали на тарiлцi. Biн устав, вийшов в спочивальню й одчинив дверi в сiни. В пiчурках майнули пляшки, бутлi й повнi усяких на┐дкiв тарiлки, прикритi рушником. Копронiдос кинув гострим оком на ту пiчурку. Пробуваючи послушником у грецьких монастирях, вiн добре знав, що хова║ться в тих пiчурках. Отець Палладiй взяв там ще одну черству проскуру й поклав перед Копронiдосом. Перегодя прийшов отець Iсакiй, сухий, тонкий та високий на зрiст, з довгою сивою бородою. Короткi посiченi коси настовбурчились на його головi, неначе колючки на ┐жаковi. Вiн прiвiтався до отця Палладiя. Отець Палладiй заповiстив йому купця Копронiдоса. Не встиг отець Iсакiй сiсти, як дверi знов рипнули i в келiю увiйшов отець кремiя, сухий, як опеньок, низькоокий, ще й видроокий, з скалкою на одному оцi. Отець Палладiй порекомендував i йому Копронiдоса. Копронiдос обвiв ченцiв гострими, вивiдуючими та допитливими очима. На обох ченцях були дуже старi, обстрьопанi вовнянi ряси, що вже зблякли, полиняли, а на спинi зовсiм порудiли. На ногах телiпались старi, давно не чищенi зашкарублi шкарбани. На шкарбанах було рясненько латок. "Скупi й смиреннi оцi скнарi... Певно, в скринях у цих ченцiв безлiч грошей. Коли б натрапить на якесь дурне м'яло!" - подумав Копронiдос. Ченцi несмiливо посiдали й дивились у землю. Вони неначе соромились свiтського чоловiка i таки добре смирялись перед отцем Палладi║м. Отець Палладiй був з вчених i мiг несподiвано стати iгуменом або й apxiмандрнтом... Хитрi й смиреннi на взiр, цi ченцi були з простих селян. Вони сидiли перед Палладi║м, неначе тi чоловiки, що прийшли до батюшки годити вiнчання або похорон. Але горiлочку в отця Палладiя хилили таки добре. - От шановний купець, либонь, дуже любить наше монастирське життя й ладен давати жертви на наш монастир, - промовив отець Палладiй до отця Iсакiя. - Спасенне дiло! Добре дiло! Тепер такий час... Час грiшний, бо люди стали якiсь скупi на жертви, - обiзвався некрасномовно отець Iсакiй. - Стали скупi... Ой, якi скупi! А колись було не те... Благодарнi боляри й боляринi давали жертви на монастирi, - промовив отець кремiя тоненьким тенорцем, дивлячись одним оком на Копронiдоса, а другим косим на отця Палладiя. - Перевелись тепер благочестивi та щедрi до монастирiв боляри та боляринi, - обiзвався отець Палладiй. - Тепер боляри шугнули за границю до Парижа, а боляринi все в театрi, та в оперi, та на балах, а не в церквах. - Грiх плодиться на свiтi, як бур'ян на городi: поли, поли, а вiн росте та розкорiню║ться, - сказав отець Iсакiй, очевидячки, на практицi дуже знайомий з цi║ю спецiальнiстю. - Слава вам i спасiння на небi, що ви не такi, - сказав отець кремiя, неначе кiт пронявкав, i знов опустив очi додолу, неначе засоромився, що вчинив грiх, бо став хвалеником свiтського незнайомого гостя. Дверi в келiю неначе рвонулись i одскочили, неначе в дверi бурхнула буря... На порозi, нiби з землi вирiс, з'явився отець Тарасiй, високий, поставний, рум'яний, з широкими, повними, червоними устами, в новiй рясi, що прилипла до стану, неначе модна сукня в яко┐сь гладко┐ боляринi. - А отець пастернак вже тут! О! Та й отець карлючка тут! - крикнув голосно отець Тарасiй i не зареготався, а нiби весело заржав, мов молодий баский кiнь. Вiн продражнив отця Iсакiя пастернаком, а отця кремiю карлюкою-небогою, що була у бога, як спiвають в пiснi. Iсакiй i справдi був схожий на пастернака, на цю довгу та трохи кострубату огородню овоч. Побачивши стороннього та ще й свiтського чоловiка, отець Тарасiй раптом стулив широкого рота з якоюсь гримасою, котра нiби казала: "От туди к чорту! Удрав штуку, та невлад!" Отець Палладiй заповiстив i йому Копронiдоса. "Спливаються осятри до купи! - подумав Копронiдос. - Сам бог неначе жене ┐х бовтом в мою мережу; випала добра година познайомиться з багатшими ченцями". Ченцi збиралися до отця Палладiя, щоб побалакать до обiду та й по чарцi в компанi┐ випити перед ┐жею, бо вiльного часу в ┐х було так багацько, що вони не знали, де дiтись з нудьги. Отець Тарасiй, бадьористий та жвавий, як москаль, перейшов через келiю, задравши голову вгору. Клобук стримiв на його головi, неначе великий кiвер на солдатовi за часiв Миколи I. Три кiнцi чорно┐ намiтки клобука метлялись на спинi, як метляються на вiтpi стрiчки в дiвчат. Tapaciй аж вiтер погнав по хатi сво║ю широкою рясою. Тоненькi, позлiплюванi, неначе котами позасмоктуванi кiски отця кремi┐ трохи заколивались, мов пейси. - Наш знайомий добродiй, Христофор Хрисанфович, жертву║ новi покрiвцi на анало┐ перед чудовним образом, - почав отець Палладiй, обертаючись до нового гостя. - Спасибi, спасибi! Спаси вас, господи! Пiде за душу й за cпaciння. Ви купець чи прикажчик? - спитав у Копронiдоса отець Тарасiй. - Купець. Держу магазин на Хрещатику, - одповiв Копронiдос. - 3 бакалiями чи з винами? - спитав отець Тарасiй, бо найбiльше любив такi магазини. - 3 тютюном, - промовив Копронiдос. - I то добра рiч; але якби з винами, то було б краще. Це смачний крам, а ченцям не можна вживать курива, - сказав отець Тарасiй i навiщось облизав свою широку спiдню губу, висолопивши широкого червоного язика. Отець Iсакiй спустив очi додолу. Отець кремiя почав швидко перебирати пальцями зерна чоток. - Думаю завести магазин i з винами; маю агентiв од значних виноградарiв в Грецi┐. Менi зда║ться, що торг винами тутечки пiшов би непогано, - сказав Копронiдос. - Як будете заводити магазин з винами; то заводьте недалечко од нашого монастиря, - сказав отець Тарасiй, - бо, зна║те, часом при┐дуть з сiл гостi, то буде недалеко посилать. - Для братi┐ ж по чину монастирському положено в великi свята по красовулi вина, - сказав Копронiдос. - В нашому монacтиpi й красовулi дають не знають якi, нема чим горла помочити, - сказав отець Тарасiй, - ковтнеш, як муху, i незчу║шся. От красовулi од добродiйних приносин - то зовсiм iнша рiч. - Були приносини колись - то од боляр та од боляринь, - несмiливо почав отець Iсакiй, - а тепер... - Та боляри тепер щось скапцанiли! - перебив його отець Тарасiй. - А боляринi кинулись на су║ту; тiльки й знають тi золотi зап'ястя та ожерелiя... а до монастирiв... - знов почав отець Iсакiй, очевидячки, дуже сердитий на скупих боляринь. - Боляринi тепер тiльки й знають, що натирати ланiти червоними рум'янами та замiтать тротуари шовковими хвостами од спiдниць. А вже тi вихання головою та станом... - почав отець Тарасiй. - Та моргання бровами, та покивання вiями й очима навiть у церквi, - сказав отець Палладiй. - Спокуса тiльки од нечистого чорноризцям, - обiзвався отець Iсакiй. - Нашi купцi не такi. Ми ще не впали в грiховну су║ту, - обiзвався Копронiдос. - Треба менi, отче Палладiю, зняти мiрку з анало┐в. А потiм пiду в магазин i виберу покрiвцi. - Зайдiть на вечерню. А пiсля вечернi й мiрку вiзьмете, - сказав отець Палладiй. - Добре! А завтра прошу вас, чеснi отцi, до себе на вечiрнiй чай та на трапезу. Я люблю духовний чин, а найпаче чорноризцiв. Моя квартира проти само┐ монастирсько┐ брами, - сказав Копронiдос i встав, щоб попрощатись з ченцями. - Прошу вас усiх... Моя супружниця богобояща. Вона зросла недалечке од свято┐ Афонсько┐ гори й буде рада привiтати вас у сво┐й господi, - додав Копронiдос, цiлуючи в руки ченцiв. Вiн поклонився низенько аж у пояс ченцям, вийшов якось по-котячому, тихо, навшпиньки й тихесенько причинив за собою дверi. - Бог посила║ нам жертвователя, - сказав отець Iсакiй. - Бог посила║ нам дурня, та, зда║ться, ще й грошовитого, багатенького, - додав отець Тарасiй i зареготався на всю келiю. - Ходiм лиш до його, панотцi! Хоч по добрiй красовулi смикнемо. Греки знають смак у винi. Та й м'ясця печеного попо┐мо, бо вже тi холоднi шинки та ковбаси чомусь в пельку не лiзуть. Пастерначе! Нагодую-таки я вас м'ясцем! Еге, так? - О, борони й заступи мене, мати божа! - обiзвався отець Iсакiй. - У вас усе жарти. Не подоба║ чорноризцевi так жартувати. Ви все гнiвите бога та сатану звеселя║те, а вiн, мабуть, од радощiв аж танцю║. Пiсля вечернi Копронiдос зостався в церквi й ждав отця Палладiя. Вийшов з олтаря отець Палладiй, зняв мiрку з попокpiвцiв i оддав ┐┐ Копронiдосовi. - Заходьте ж до мене завтра пiсля вечернi на вечiрню трапезу! - знов просив Копронiдос отця Палладiя. - Та попросiть од мене ║ромонахiв, що я бачив у вас в келi┐. III _ Другого дня пiсля вечернi отець Палладiй з отцями Iсакi║м, кремi║ю та Tapaci║м прямували до брами по гycтiй але┐ монастиря. Тiльки що вони вийшли по сходах в дзвiницю, через котру був головний вихiд з монастиря, назустрiч ┐м iшов Копронiдос. - Зустрiчаю вас, чеснi отцi, як колись у давню давнину Авраам стрiчав трьох странникiв, - сказав Копронiдос, знявши бриля й низенько кланяючись. Копронiдос пiшов поруч з ченцями й привiв ┐x до свого житла. Ченцi увiйшли в кiмнату Копронiдоса, перехрестились по тричi до образiв, а потiм привiтались з Копронiдосом. Копронiдос попросив ┐x сiдати. Ченцi посiдали на стiльцях, але Копронiдос попросив отця Палладiя пе-pecicти на турецьку канапу. Копронiдосова кiмната зовсiм була схожа на чернечу келiю. Два кутки були обвiшанi образами, i в кутках горiли двi лампадки. В одному кутку на косому столику були наставленi святощi, принесенi нiбито з Афона та з крусалима: пляшечки з свяченою водою, якiсь камiнцi, кипарисовi хрестики та образки; в самому куточку стояли двi пальмовi cyxi гiлки. Через кiмнату був простелений узький килимок, виплетений з чорних та бiлих крайок. В кiмнатi пахло смирною та кипарисом, тхнуло монастирським духом далекого Сходу. Незабаром у дверях з'явилась не дуже молода, але гарна з лиця така добра товстуля, низька, кругленька, i, неначе клубок, помаленьку покотилась з дверей по килимку. Голова в не┐ була напнута чорною шовковою хусткою; кiнцi хустки телiпались на повних грудях; шия була обгорнута бiлою хусточкою. На чорнiй сукнi ясно вирiзувались жовтi зернистi чотки, котpi вона держала в бiлiй пухкiй руцi. - Моя супружниця, котрою благословив мене бог! - рекомендував Копронiдос. Супружниця пiдступала до кожного ченця по черзi. Кожний чернець уставав з мiсця й хрестив ┐┐ великим хрестом. Вона поцiлувала ченцiв у руку. - Як же ваше святе ймення? - спитав отець Палладiй. - Мелетiя, - несмiливо обiзвалась товстуля й стояла серед гостинно┐ нi в сих нi в тих, неначе наймичка, готова вислухати приказ господаря. - Iванiвна по батьковi, - додав Копронiдос, - зросла пiд захистом свято┐ Афонсько┐ гори, недалечко од Афона, родом грекиня, любить монастирi та святих чорноризцiв. - Копронiдос показав Мелетi┐ на стiлець. Вона сiла помаленьку, обережно, як сiда║ школяр тодi, коли його попросить сiсти вчитель. Склавши бiлi руки й поклавши ┐х на животi, вона почала крутить великими пальцями, палець кругом пальця, так жваво, що аж чотки в не┐ в руках шелестiли. Мелетiя витрiщила на ченцiв здоровi темнi очi, як корова на новi ворота, й мовчала. Отець Тарасiй так i вп'явся очима в ┐┐ повне блiде лице. - Не нудьгу║те в нас за сво┐м кра║м? - спитав у не┐ отець Палладiй. - Нi, я вже оговталась, звикла до Ки║ва, - обiзвалась Мелетiя й засоромилась. "Десь я неначе ┐┐ бачив, - подумав отець Палладiй, - неначе вона колись наймала молебень... давненько... рокiв з п'ять переднiше... Такi товстi брови..." Мелетiя нiколи й не бачила Афона: вона була таки грекиня, але ки┐вська, мiщанка з Подолу, i не була навiть жiнка Копронiдоса... Посидiвши й поклiпавши очима на ченцiв, Мелетiя вийшла i пiшла в пекарню готувати ченцям закуску та вечерю. - У вас благочестиво в хатi: пахне смирною та кипарисом, - обiзвався отець Iсакiй. - Наче в храмi, - обiзвався отець кремiя i навiщось перехрестився. - В мене багато святощiв з крусалима, - сказав Копронiдос, - ви, святi отцi, зна║тесь на тому: от вода з свято┐ рiки Йордану. - Копронiдос устав, пiшов у куток до столика, взяв кiлька пляшечок з водою й подав ченцям. Ченцi забрали в руки пляшечки, повертiли ┐х у руках i поставили на стiл. А оце камiнцi з Вiфлi║мського вертепу, - сказав Копронiдос, взявши в руку кiлька камiнцiв. Вiн перехрестився, поцiлував камiнцi й подав Iсакi║вi. Отець Iсакiй з рушливiстю узяв у руки один камiнець, перехрестився й поцiлував. кремiя взяв у Iсакiя камiнець i, знявши клобук, i собi перехрестився й поцiлував камiнець. Палладiй тiльки подержав у руках камiнець, подивився й поклав на стiл. Але рушливий Тарасiй навiть не взяв у руки тих камiнцiв, тiльки мовчки дивився на ┐х; очевидячки, вiн ждав од Копронiдоса не камiнцiв, а чогось смачнiшого й тривнiшого. - А оце камiнцi з-пiд свято┐ Голгофи, - сказав Копронiдос i, поцiлувавши, вiн подав ченцям якiсь чудно┐ форми камiнцi. Тi камiнцi бачили крусалим так само, як i Копронiдос: вiн назбирав ┐х по берегах Росi. Ченцям вже трохи обридли тi камiнцi: вони вже ┐х не цiлували, а тiльки подержали в руках та й поклали. - Були в крусалимi? Бачили гроб господнiй. Голгофу? - спитав у Копронiдоса Iсакiй. - Сподобив господь, сподобив! Бачив усi святi мiсця, - одповiв Копронiдос. - Ой господи! Спаси й помилуй нас! - обiзвався кремiя. - Красно там, дивно й велелiпно? - Красно й дивно! Бачив я й Голгофу, гроб господнiй, чув, як душi грiшникiв плачуть i скрегочуть зубами. к там у стiнi в великiй церквi дiрка, вона йде пiд землю просто в саме пекло. Як притулиш вухо, то й чу║ш i крик, i галас, i стукiт, i гуркiт, i клекiт, i скрегiт зубiв, - сказав Копронiдос. Отець Iсакiй важко зiтхнув i перехрестився. Вiн був з простих селян i йняв вiри тим побрехенькам та теревеням Копронiдоса, бо вже це чув од людей-прочан, що мандрували на прощу в крусалим. - Ой господи! Спаси нас i помилуй, - промовив вiн тихо. - А проти великодня на утренi святий огонь сходить з неба. Патрiарх входить у печеру до гробу господнього з пучком незасвiчених свiчок i молиться. Огонь спада║ з неба, i самi свiчi запалюються, - теревенив далi Копронiдос. - Дивнi дiла тво┐, господи, - сказав кремiя й перехрестився. - А оце пальмовi гiлки, посвяченi в ║русалимському храмi на вербу; це там такi нiби верби, - сказав Копронiдос i подав одну гiлку отцевi Палладi║вi. Отець Палладiй узяв гiлку, подивився, понюхав i поклав на столi. Пiсля його понюхали гiлку й другi ченцi. Отець кремiя знов важко зiтхнув i глянув на образи. Тим часом Мелетiя принесла чай i поставила на столi, а до чаю подала пухко┐ паляницi на тарiлцi. Ченцi побрали стакани й розговорились. Копронiдос винiс до чаю пляшку рому. Ченцi спершу трохи церемонились, прикривали зверху долонями стакани, одмагались, вважаючи ром за грiх; але невпроханий Копронiдос силою поналивав ┐м рому в чай. Отець Тарасiй, випивши пiвстакана чаю, без сорому взяв пляшку, бурхнув рому в стакан i сповнив його до крис. Мелетiя наливала й приносила стакани безперестанку. Пуншi за пуншами щезали, неначе ченцi виливали ┐х у безодню. Попиваючи пуншi, ченцi все судили цей грiховний мир та гудили "болярiв" та скупих на приносини "боляринь". - Ще тiльки й зосталось благочестя, що помiж купецтвом, - почав отець Iсакiй, - благороднi ходять у монастирi до церкви, тiльки задля того, щоб послухати чудову пiвчу та подивитись на церемонiю, а серце в ┐х - камiнь; гроб одчинений- гортань ┐х. - Паничi ходять до церкви, щоб моргать на паннiв, а не молитись, - обiзвався отец Тарасiй з смiхом. - Ой правда, правда! - знов обiзвався Копронiдос, ще й важко, але якось роблено зiтхнув. - Грiх твориться в храмi: не стоять на службi благообразно, осклабляються устами, - додав кремiя. - А говiють - тiльки в рот вiють, - додав Тарасiй i влив у рот трохи не пiвстакана пуншу, захлинувся й став кашляти, навiть чмихать. - Кажуть, що в Петербурзi якийсь болярин завiв нову вiру; сам проповiду║ в сво┐х позлащенних чертогах, а боляринi грають на органах чи на фортеп'янi та спiвають, та козлогласують. Ой, господи, спаси нас! - сказав Iсакiй. - Кажуть, що цар звелiв тому ║ресiарховi ви┐хати з Петербурга. А вiй i каже: скажiть царевi, що ви┐ду з города разом i воднораз, в одну годину, на чотирьох заставах. Ото цар звелiв стерегти, застави, i з усiх чотирьох застав в одну й ту саму хвилину ви┐хав той ║ресiарх i по┐хав за границю на теплi води, - промовив авторитетно отець кремiя. - Ото, скажiть! Такi чуда, як i на Афонi, - обiзвався Копронiдос. - Не так-бо було! То Пашков, великий багатир, завiв нову вipy в Петербурзi. А ви, отче кpeмi║, мiша║те одне з другим. То колись були масони в Петербурзi, що накладали з чертами, - сказав iронiчно отець Палладiй, обертаючись до кремi┐, як до непросвiченого простого селянина. - Су║та настала на свiтi. Мир загруз i бабля║ться у гpixax, як свиня в барлозi, - далi тяг свiй плач отець кремiя. - А! Враг його бери! Нам байдуже! - сказав отець Tapaciй, виливаючи в рот пунш. Пiсля чаю та пуншiв Мелетiя застелила стiл скатертиною, принесла двi тарiлки пирогiв, поставила тарiлки з шинкою, ковбасами, оселедцями, iкрою та сиром. За пирогами та закускою з'явились на столi пляшки з горiлкою, наливкою та винами. Копронiдос налив ченцям по чарцi горiлки. Ченцi з смаком випили разом, неначе москалi бахнули з рушниць по командi. - Прошу, святi отцi, закушувати; от м'ясне, а от рибне. Це пирiжки з рибою, а оце з м'ясом: хто чого хоче. В нас, в грецьких монастирях, чорноризцi ┐дять i м'ясо. А як у нас ┐дять у монастирях м'ясо, то й вам не rpix, - сказав Копронiдос, щоб надати смiливостi братi┐. - Який тут rpix! - сказав отець Тарасiй i кинувся на ковбаси. - "Не входяче в уста поганить чоловiка, а виходяче з уст". - Та воно-то так! Нiгде правди дiти, - обiзвався отець Палладiй i кинувся до шинки з жадобою, бо вже довго пiснюкав у монастирi. Отець Iсакiй та кремiя, одначе, крiпились i закушували горiлку пирогами з рибою. кремiя тiльки поглядав скоса на ковбаси. Пiсля закуски Мелетiя принесла на полумиску здорового начиненого коропа, а пiсля коропа подала шматок печеного поросяти з начинкою; порося було сите, пахуче, з закарцюбленим хвостиком; вона ще й подала хрiн до його мов на великдень. Отець Тарасiй не ждав навiть, поки його попросить хазя┐н, i кинувся на порося, як вовк на ягницю. Отець Палладiй одкраяв i coбi добрий шматок. Iсакiй та кремiя аж скривились i мовчки дивилися на ситеньку поросятину. Тепла пахуча пара од поросятини страшенно дратувала в ┐х апетит. Iсакiй понурився i аж здихнув важко. - Отче Iсакiю? - обiзвався Тарасiй. - Поки ти зiтхатимеш, то ми усе порося укладемо в копи. Бери мерщiй виделку та ┐ж! - сказав вiн геть-то нецеремонно. Отець Iсакiй i справдi побачив, що Тарасiй не жарту║. Вiн ухопив на виделку здоровий шмат поросятини й нагрiб пiвтарiлки начинки. - Ми в гостях, а в гостях у чужих людей все одно що в дорозi, а в дорозi i чорноризцевi можна ┐сти, що бог пошле, - сказав Iсакiй, щоб заспоко┐ти сво║ сумлiння. - Отче кремi║! Розрiшайте-бо! В грецьких монастирях розрiшають собi м'ясо, i це не вважа║ться за грiх, - благав Копронiдос. Отець кремiя кривився, морщився, довго дивився одним оком на образи, а другим на порося. - Та вже прочита║ш дома правило в молитвах ввечерi, то бог простить. Ми ж не в монастирi, а в гостях i в дорозi; "грiх у мiх, а спасiння в торбу!"- заспокоював отець Тарасiй. Отець кремiя таки не втерпiв: одшматував прездоровий шматок поросятини, похапцем нагрiб начинки й почав уплiтати на весь рот. В хатi стало тихо, тiльки було чуть, як лущало порося в зубах та жмакали й плямкали жадобнi роти. - От так святi чорноризцi! Грiшний мир гудимо та судимо, а порося уплiта║мо на всi заставки та горiлочку попива║мо, - смiявся отець Тарасiй. Порося так швидко зникло десь з полумиска, що й хазя┐н не зоглядiвся. Пiсля поросяти пiшла чарка за чаркою. Копронiдос наливав чарки наперемiнку то вином, то наливкою, то горiлкою. Ченцi не розбирали й лили в рот чарку за чаркою: вони хапались, щоб часом не замкнули на нiч монастирсько┐ брами. - Де ж раба божа Мелетiя? - спитав Тарасiй, одкинувши голову на спинку стiльця й одсапуючи, неначе пiсля працi. Йому заманулось подивитись на чорнi густi брови та карi очi тi║┐ раби божо┐. Копронiдос покликав Мелетiю. Вона сiла проти Тарасiя, промовила кiлька слiв, а потiм замовкла й тiльки крутила пальцем кругом пальця, неначе пряла. Тарасiй витрiщав на не┐ очi й осмiхався, показуючи широкi зуби, неначе лопатнi. Посидiвши трохи, Мелетiя встала й вийшла, хитаючись на ходi, як годована качка. "Ну, цей чорноризець ласий i до поросятини, i до чорних брiв..." - подумав Копронiдос i намотав собi на вус. - Ой, час у монастир! - аж гукнув на всю свiтлицю отець Палладiй. - Швидко замкнуть браму. I вiн обперся лiктем об локiтник канапи й насилу пiдвiв сво║ важке сите тiло. Ченцi наче по командi пiдвелися з мiсцiв, перехрестились до образiв, подякували хазя┐новi та хазяйцi, накинули на голови клобуки, забряжчали чотками й хапком вийшли на вулицю. Копронiдос ухопив шапку й вибiг випроводжати ┐х. Вiн боявся, що ченцi не потраплять до брами, часом зiб'ються з дороги й заблудять. Прийшли до монастиря, до брами в дзвiницi. Треба було виходити на високi сходи. - Що це таке? Виходили з монастиря - сходи були як сходи, а теперечки сто┐ть неначе якась гора! - мимрив Палладiй. - Як я вийду на цю гору? - Ой, спаси нас, господи, i помилуй! Не вийду й я: такi великi схiдцi! - сказав Iсакiй i без сорому сiв на сходах. - Ой господи, спаси нас, грiшних! Не вилiзу й я! - сказав кремiя i, ступивши на сходи, спiткнувся та й сiв. Отець Тарасiй якось вилiз сам на сходи. Копронiдос повиводив попiд руки на сходи ченцiв. - Як же ми тепер посходимо наниз звiдсiль? Ще порозкочу║мось, як онуки, по сходах, - бiдкався отець Палладiй. Не встиг вiн цього промовить, як кремiя вже спiткнувся на крутих сходах. - Ого! Отець карлюка вже внизу! Хоч маленький, але спiшненький, - обiзвався Тарасiй. Копронiдос мусив брати кожного ченця пiд плечi й позводив ┐х з сходiв, а потiм повiв по але┐, як поводатар водить слiпих старцiв. - Як часом заманеться вам, чеснi отцi, печених ║гипетських м'ясiв та "говяд" або чого питного, то я вам носитиму в келi┐; прикрию чим-небудь та й принесу в хустцi, - сказав Копронiдос. - Менi печене порося на вечерi! - сказав Палладiй. - А менi питного чого... зна║те... спирту, рому, - обiзвався Iсакiй. - Добре, добре! Моя Мелетiя спече i порося, i iндика, i чого схочете, тiльки давайте грошi, - сказав Копронiдос. - Добрий ви i богобоящий чоловiк, i до монастиря ревнивий, - сказав отець Палладiй. 394 - Спаси вас, господи, i помилуй за добре дiло! - обiзвався Iсакiй. - I не введи нас в iскушення! - молився отець кремiя i хотiв перехреститись, але рука його не слухалась i не достала до чола. - Ой господи! Спаси i помилуй нас, грiшних! Дивнi дiла тво┐, господи! В головi грають музики, гудуть цимбали та неначе б'ють у бубни, - мимрив отець Iсакiй. Отець Тарасiй, коливаючись на ногах, збився з дороги, звернув з але┐ на траву. На травi покотом спали прочани, чоловiки й баби. Тарасiй, одбившись од поводатара, потрапив на сонних бабiв та молодиць. - Дивнi дiла тво┐, господи! Чи я в монастирi, чи на полi бранi ходжу по трупах убi║нних? - метикував отець Тарасiй i наступив на сонну бабу. Баба прокинулась i ойкнула з переляку. Тарасiй опам'ятався й повернув цабе н