Оцените этот текст:


 ------------------------------------------------------------------------
 Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
 OCR: Евгений Васильев
 Для украинских литер использованы обозначения:
 к, ║ - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
 п, ┐ - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
 I,i (укр) = I,i (лат)
 ------------------------------------------------------------------------

   Мiщанська комедiя на 5 дiй

   ДIЙОВI ОСОБИ
   С и д i р С в и р и д о в и ч  Р  я  б  к  о,  ки┐вський  мiщанин,  ма║
крамницю на Подолi.
   к в д о к i я К о р н i ┐ в н а, його жiнка.
   к в ф р о с и н а, ┐х дочка.
   Г о р п и н а К о р н i ┐ в н а С к  а  в  ч  и  х  а,  сестра  квдокi┐
Корнi┐вни, перекупка, вдова; перепроду║ яблука.
   О л е н к а, ┐┐ дочка.
   С в и р и д I в а н о в и ч Г о с т р о х в о с т и й, цилюрник
   Н а с т я
   О л ь г а квфросининi приятельки, панни.
   В а р в а р а
   Х и м к а, Рябкова наймичка.
   П е д о р я, Горпинина поденщиця.
   М а р т а, Б у б л е й н и ц я.
   О р и н а, Б а ш м а ч н и ц я
   М е р о н i я
   печорськi мiщанки, були послушницями.
   М а г д а л и н а
   1-й м и т р о п о л и ч и й б а с.
   2-й м и т р о п о л и ч и й б а с.
   Б е р к о й В о л ь к о, жиди, процентщики.

   М i щ а н к и, ш а ф е р и, м i щ а н и т а к а т е р и н щ и к.


   Дiя дi║ться у Ки║вi, на Кожум'яках.
   Г о с т р о х в о с т и й. та к в ф  р  о  с  и  н  а  трохи  закидають
по-руськiй.
   _ ДIЯ ПЕРША

   Свiтлиця Сидора Свиридовича Рябка з мiщанською обставою. Однi дверi - в
кiмнату, другi - в пекарню. Дiя дi║ться в недiлю по обiдi.

   ВИХIД 1
   к в д о к i я К о р н i ┐ в н а сама.

   к в д о к i я К о р н i ┐ в н а (сидить коло стола i позiха║)._  Сидоре
Свиридовичу! Сидоре Свиридовичу! Чи ти оце й досi спиш?  Вставай  вже,  бо
швидко до церкви задзвонять на вечерню. Ходи сюди  та  посидь  коло  мене.
Нудьга мене бере, Сидоре Свиридовичу! Чи ти чу║ш?
   С и д i р С в и р и д о в и ч (обзива║ться з кiмнати). _Чи то  ти  мене
кличеш, Явдоню? Ось зараз вийду, моя голубко, тiльки трохи  прочумаюсь  та
потягнуся разiв зо два. Вже й скучила за мною! (Виходить з кiмнати i сiда║
коло жiнки.)_


   ВИХIД 2
   к в д о к i я К о р н i ┐ в н а i С и д i р С в и р и д о в и ч.

   к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Авжеж скучила.
   С и д i р С в и р и д о в и ч. Бо давно пак бачились: як у горосi та  й
досi...
   к в д о к i я К о р н i ┐  в  н  а.  Я  тут  сидiла,  сидiла,  вже  все
передумала, вже й богу молилась.

   С и д i р С в и р и д о в и ч. Скучила, старенька, за мною, як  голубка
за голубом? Га? А ми таки, Явдоню, прожили вiк, як тi голуб'ята  в  парцi.
Як я тебе не бачу, то й сум мене бере!

   к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Добрий сум! Пiшов собi в кiмнату та  й
хропе, аж кiмната дрижить, а я тут  сама  сиджу.  Нема  до  кого  й  слова
промовити.
   С и д i р С в и р  и  д  о  в  и  ч.  А  чи  пам'ята║ш,  Явдоню,  як  я
присватувався до тебе! Як тодi вертiвся коло тебе.

   к в д о к i я К о р н i ┐ в  н  а.  Ще  б  пак  не  пам'ятала!  На  всi
Кожум'яки не було тодi такого вертуна, як ти.

   С и д i р С в и р и д о в и ч. А чи пам'ята║ш, як я тупцяв кругом тебе!
Я до не┐ i звiдтiль, i звiдсiль, а вона тiльки було спiдню губу копилить.
   к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Що копилила,  то  копилила,  бо  знала
навiщо. А правда, я тодi таки добре виварила тобi воду, аж чуб був мокрий.
   С и д i р С в и р и д о в и ч. Ой ви, жiночки  ви  капоснi!  До  смертi
згаду║те,  як  водили  нас.  Але  таки  довуркотався.  Гулю,   гулю,   моя
старесенька!
   к в д о к i я К о р н i ┐ в  н  а.  Коли  б  ти  тiльки  не  був  трохи
вередливий... я б з тобою зовсiм щасливо дожила вiку.

   С и д i р С в и р и д о в и ч. Якби пак я взяв за тобою те придане,  що
обiцяв твiй покiйний батько, то, може б, i не був такий вередливий.
   к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. I годi вже тобi згадувати.
   С и д i р С в и р и д о в и ч. А якби, стара, оце було тво║ придане, то
наша дочка мала б тепер зайву сотеньку карбованчикiв собi  на  придане.  А
нашiй квфросинi треба багато грошей: вони в нас  не  простi,  вченi  -  не
дурно ж вчились аж три мiсяцi в пансiонi.

   к в д о к i я К о р н i ┐ в н  а.  Авжеж!  Що  вже  викохали  доню,  то
викохали на всi Кожум'яки. Та вже, сказати правду, час би ┐й i замiж iти.
   С и д i р С в и р и д о в и ч. Авжеж час.  Але  що  ж  то  за  доню  ми
викохали! На всi Кожум'яки!
   к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. I на всю Глибочицю. Що сказати правду,
коли нiкого нема в хатi, то наша квфросина така гарна, як я колись була: в
не┐ якраз такi карi очi, такi чорнi брови, як у мене.  В  не┐  ввесь  хист
мiй!
   С и д i р С в и р и д о в и ч. Авжеж гарна: все гарне, тiльки в не┐ нiс
такий... трохи нiби довгий чи гострий... трохи такий як у  чорногуза.  Ой,
коли б не почула! (Огляда║ться.)_
   к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. От i вигаду║ш, старий, таке, що нi  до
бога, нi до людей. Який же в не┐ нiс?

   С и д i р С в и р и д о в и ч. Такий  достоту,  як  i  в  тебе!  Як  ми
бралися, то я тебе дуже кохав, дуже кохав, але через твiй нiс,  старенька,
я загаявся з сватанням, може, на мiсяцiв зо три або й чотири. Тепер  можна
все сказати.
   к в д о к i я К о р н i ┐в н а (сердиться)._ Оцього я вже не люблю! Оце
вже ти вереду║ш. Який же в мене нiс? Зда║ться, такий, як i в  усiх  людей.
Коли вже на правду пiшло, то й я признаюсь, що й  твоя  верхня  губа  тодi
була не дуже тоненька: таки така, як нiмецька  ковбаса.  Признатись,  i  я
довго думала, поки тебе полюбила.
   С и д i р С в и р и д о в и ч. А все-таки полюбила! I я  тебе  полюбив,
хоч тво┐м носом хоч у дерево стукай.

   к в д о к i я К о р н i ┐ в н а.I  що  ти  верзеш?  От  уже  не  люблю.
(Одверта║ лице,)_
   С и д i р С в и р и д о в и ч. Коли правду сказати, то  наша  квфросина
не така гарна, як розумна. От уже що розумна, то розумна,  ще  й  до  того
вчена. Куди вже, стара, нам з тобою рiвнятись до не┐. Вже  й  не  знаю,  в
кого вона вдалась розумом: в мене неабиякий розум, i в тебе не  гурт  було
розуму й замолоду, а на старiсть i той, що був, не знаю, де дiвся.

   к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. То це вже я й дурна  стала?  Оцього  я
вже не знесу!
   С и д i р С в и р и д о в и ч. Цить, цить, старенька! Я тiльки кажу, що
квфросина далеко розумнiша од тебе.

   к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Авжеж розумнiшо┐ од не┐  нема  на  всi
Кожум'яки i на всю Глибочицю; тiльки вона якась гостра, палка, як огонь.
   С и д i р С в и р и д о в и ч. От уже твоя сестра Горпина, так так,  що
розум. Як пустить язика, то вiн у не┐, як млинове колесо, тiльки  дрррр...
Меле разом i шерету║. А ти мнеш, мнеш тим язиком... Так ним м'яла, i як ми
бралися.
   к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Що це з тобою  сього-дня  сталося!  Та
нащо ж ти мене брав, коли в мене i нiс, як у чорногуза, i язик, як колода,
i розум десь дiвся?
   С и д i р С в и р и д о в и ч. На те брав, що було треба... бо  полюбив
тебе, моя старенька.
   к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Як же ти мене  полюбив,  коли  я  була
погана? Оце справдi штука!

   С и д i р С в и р и д о в и ч. Та бач,  стара,  молодий  хлопець  часом
неначе здурi║. I я, мабуть, тодi...
   к в д о к i я К о р н i ┐ в н а (вста║)._ Оцього я вже не знесу! Це вже
мене до слiз доводить! I така, i сяка, i носата,  i  мизата,  i  дурна,  i
без'язика. (Плаксиво,)_ Ти забув, що я твоя жiнка?
   С и д i р С в и р и д о в и ч. То я жартую! Та схаменись! Я вередую; ще
не прочумався.
   к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Доки ти мене дражнитимеш, мов собаку!
   С и д i р С в и р и д о в и ч. Цить, цить,  голубочко!  пй-богу,  я  не
хотiв того сказати. Якось само на язик лiзе. Що це таке зо  мною?  Пху  на
тебе, сатано!
   к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Постiй! Прийде сестра, то я пожалiюсь.
   С и д i р С в и р и д о в и ч. Ой лишечко! Що хоч роби менi, тiльки  не
кажи Горпинi.

   ВИХIД З
   к в д о к i я К о р н i ┐ в н а, С и д i р С в и р и д о в и ч i Г о  р
п и н а.
   Г о р п и н а вбiга║ в хату з порожнiм кошиком на руцi.

   Г о р п и н а. Добривечiр вам у вашу хату! (Кида║  до  порога  кошик  i
розляга║ться на стiльцi.)_ Оце втомилась! Бiгала, бiгала, як той  хорт  за
зайцями, доки не випродала усiх яблук; а це думаю: давай забiжу  до  Рябка
та ковтну чарку горiлки.

   С и д i р С в и р и д о в и ч. До якого Рябка? В мене був собака Рябко,
та я давно прогнав його з двору, що так погано дражнили.
   Г о р п и н а. Хiба ж вас не Рябком дражнили та  й  тепер  дражнять  на
Кожум'яках? Куди ж пак! Запанiли нашi!
   С и д i р С в и р и д о в и ч. А хоч би трохи й запанiли? Та й дочку  ж
ма║мо вчену: вчилась у пансiонi аж три мiсяцi. Треба вам якось  краще  нас
величати.
   Г о р п и н а. Чули ми вже цi║┐, чули. Давай лиш, сестро, чарку горiлки
або чаю, або чого-небудь, бо в мене  пелька  засохла  од  бiганини.  Людям
недiля, а менi все будень. Химко! Химко! роздимай там мерщiй самограй,  чи
самовар!


   ВИХIД 4
   к в д о к i я К о р н i ┐ в н а, С и д i р С в и р и д о в и ч,
   Г о р п и н а й Х и м к а.

   Х и м к а (вигляда║ з  пекарнi  в  дверi)._  Зараз,  зараз!  Роздимала,
роздимала хвартухом, так нiчого не помага║.

   Г о р п и н а. Дми, про мене, хоч халявою, та давай швидше самовар.  Чи
║ в тво┐х хазя┐нiв горiлка?
   Х и м к а. А хiба ж я лазила по хазяйських шахвах? В шинку, знаю добре,
що ║.

   Г о р п и на. То ке сюди на стiл цiлий шинк.
   С и д i р С в и р и д о в и ч. Ого-го! Ще й жида впрете сюди на стiл  з
шинком.

   Х и м к а. Цiй тiтцi все жарти. (Виходить.)_

   ВИХIД 5
   к в д о к i я К о р н i ┐ в н а, С и д i р С в и р и д о в и ч i Г о  р
п и н а.

   Г о р п и н а. Потривай, Химко, побалака║мо!
   С и д i р С в и р и д о в и ч. Ой,  не  кричiть  так  здорово,  Горпино
Корнi┐вно!
   Г о р п и н а. А хiба в мене горло куповане? Ба буду оце вуркотати, так
як ви удвох! Чого це ти, Яв-дохо, надулась, наче той iндик перед смертю?

   С и д i р С в и р и д о в и ч. Явдохо... Знайшла  Явдоху!  Скажiть  iще
Вiвде. Коли б iще дочка не навернулась.

   Г о р п и н а. к в ф р о с и н а таки мене не дуже любить, спасибi  ┐й.
Де ж пак: вона вчена, а Скавичиха яблука перепроду║. Так що  ж,  що  тiтка
перекупка! Свiй хлiб ┐м, не крадений.
   к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Воно, бач, сестро, не те.
   Г о р п и н а. Не те; а чоловiка  скубеш  за  чуприну,  як  i  я  свого
покiйного Скавику скубла. Ви сво┐й квфро-синi не дуже потурайте, бо вона з
великого розуму та в голову заходить. Якби моя дочка О  л  е  н  к  а  так
коверзувала, то я б ┐й, псяюсi, так наклепала потилицю  отим  кошиком,  що
вона пам'ятала б до нових вiникiв.

   С и д i р С в и р и д о в и ч. Ви, Горпино Корнi┐вно, що iнше.
   Г о р п и н а. Я що iнше? А що ж я таке? Га? Хiба не зна║мо, якi великi
пани були Рябки? Авжеж старий Рябко, ваш батько, м'яв шкури i хлiб з  того
┐в. Я торгую яблуками i хлiб з того ┐м, i нiкого не боюсь, i докажу на всi
Кожум'яки, що нiкого не  боюсь,  навiть  вашо┐  великорозумно┐  квфросини.
(Присiку║ться до Рябка i б'║ кулак об кулак.)_
   С и д i р С в и р и д о в и  ч.  Свят,  свят,  свят!  Братська  чудовна
богородице! Заступи й помилуй. (Оступа║ться й хреститься.)_
   Г о р п и н а. Чого ви одхрещу║тесь од мене?  В  мене  нема  на  головi
чортячих рогiв.

   С и д i р С в и р й д о ви ч. А хто ж заглядав пiд ваш очiпок? А  може,
й ║?
   Г о р п и н а. А як я скину хустку та покажу?
   к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. I годi, сестро, годi.  Хiба  ж  ти  не
зна║ш, що мiй старий вереду║?

   Г о р п и н а. Скубла вас жiнка, та чортзна по-колишньому.
   С и д i р С в и р и д о в и ч. Меле, меле, шерету║. (Приспiву║.)_

   Г о р п и н а (приспiву║)._ Шерету║, обернеться й поцiлу║. Таке лиш  по
чарцi! Чого це ти, Явдохо, напундючилась? Сидить, як та  копиця  в  дощову
годину на полi.
   к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Еге! тут як почав вигадувати на  мене,
що...
   С и д i р С в и р и д о в и ч. Цить, цить, цить! (Затуля║ рота  квдокi┐
Корнi┐внi.)_ Нiяк не вдержить свого язика! Ще й дочцi розкаже. Ой,  якi  ж
слизькi язики у тих  жiнок:  в  однi║┐  гострий  як  бритва,  а  у  друго┐
слиз-ький: так i лiзе сам з рота. (Показу║.)_

   Г о р п и н а. Та кажи-бо, що твiй чоловiк вигадував!
   С и д i р С в и р и д о в и ч. Ой, цить, не кажи!
   Г о р п и н а. Та кажи-бо, коли нагадала; не дратуйся. Кажи, бо вилаю.

   С и д i р С в и р и д о в и ч. Не кажи, бо з хати втечу.
   к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Та то ми,  сестро,  оце  радились,  за
кого б нам свою дочку вiддати замiж. Перебирали усi  Кожум'яки,  та  й  не
знайшли нi одного панича дочцi до пари.

   Г о р п и н а.  Куди  ж  пак!  Тисячi  та  сотнi  нiколи  в  дiвках  не
посивiють. Не бiйся! Повиходять швиденько.  От  уже  нам,  бiдним,  зовсiм
друге дiло, хоч моя Оленка красуня не то що на всi Кожум'яки, а може, й на
ввесь Ки┐в.

   к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Та й наша квфросина не то що на  ввесь
Ки┐в, а може, й за Ки┐в. А що вже розумна i вчена, як  баришня,  то  нiгде
правди дiти, хоч, може, матерi не приходиться сво║┐ дочки хвалити.
   Г о  р  п  и  н  а.  Тiльки  дуже  звикла  верховодити,  тим,  бач,  що
великорозумна. Якби моя Оленка так верховодила в хатi, то  я  б  ┐й  патли
обскубла.

   Дзвонять до церкви.
   С и д i р С в и р и д о в и ч. Чи це вже й до вечернi дзвонять? Пiду  ж
я поможу дяковi спiвати. (Вста║.)_
   Г о р п и н  а.  Вже  таки  й  поможете  дяковi.  Сiдайте  ж  та  лучче
побалака║мо. Нехай там сам дяк курника║.
   к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Я оце  все  про  свою  дочку.  Вже  б,
зда║ться, i час  замiж,  та  все  якiсь  недоладнi  люди  трапляються:  то
негарнi, то без грошей, хоч i гарнi, то не дуже розумнi. ЗоВ с i.м  не  до
пари мо┐й квфросинi.
   Г о р п и н а. О, квфросина таки вередлива. Недурно вона так дере  носа
передо мною, неначе я ┐й не тiтка.
   к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Тут, сестро, почав до нас ходити  один
молодий панич, та не скажу, як звуть.

   Г о р п и н а. Про мене, не кажи. Менi не йти за його замiж.

   к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Гарний, хоч з лиця води напийся, ще  й
до того розумний. Як почне говорити з квфросиною, та так говорить розумно,
що я слухаю, слухаю i нiчогiсiнько не розберу. От уже вдався розумний,  як
наша квфросина .
   С и д i р С в и р и д о в  и  ч.  Що  вже  розумний,  то  розумний,  бо
набрався розуму од розумних людей: вiн зна║ться не тiльки з  семiнарськими
басами, але навiть з митрополичими.

   Г о р п й н а. Та хто ж це такий? Та скажи-бо, сестро!
   к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Не скажу, нехай кортить.
   Знов дзвонять до церкви.
   С и д i р С в и р и д о в и ч. Ой, уже вдруге дзвонять! пй-богу, втеряю
вечерню. (Бере шапку i йде. Горпина його доганя║ й тягне до стола.)_
   Г о р п и н а. I годi вам, годi. От уже наспiва║те! Шипить,  як  старий
гусак, а йому зда║ться, що вiн спiва║.
   к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Та не слухай, сестро! Ото в дяка добра
табака, якась не проста,  заморська,  то  вiн  бiжить  нюхнути  з  дяково┐
табатирки.
   Г о р п и н а. Знайшов добро. Сiдайте-бо та побалака║мо, та вип'║мо  по
чарцi. (Тягне його й садовить.)_

   С и д i р С в и р и д о в и ч. Ото дав господь  ручки!  Аж  мо┐  кiстки
трiщать.
   Г о р п и н а. Химко!
   Входить Химка.

   ВИХIД 6
   Т i с а м i й Х и м к а.

   Г о р п и н а. Побiжи,  Химко,  в  церкву  до  дяка,  нехай  дяк  дасть
хазя┐новi на один нюх табаки.
   Х и м к а. Чого? Табаки? Хiба ж я дурна, щоб за чортзна-чим бiгала,  та
ще й до церкви! Вже цi тiтка вигадають! (Виходить.)_

   ВИХIД 7
   Т i с а м i без Химки i к в ф р о с и н а.

   к в ф р о с и н а (входить в свiтлицю. Побачивши Горпину, йде до не┐  i
гордо вiта║ться)._ Добривечiр, тiтко! Це ви до нас в гостi?
   Г о р п и н а. Авжеж бачите, небого! В гостi прийшла.
   к в ф р о с и н а. Ходила оце гуляти та купила щось задля вас, мамо.

   к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Що ж ти купила? Чи не черевики?
   Г о р п и н а. Певно, купила матерi московську бурульку.
   к в ф р о с и н  а.  (розвiрчу║  папiр  й  вийма║  очiпок  з  червоними
стрiчками)._ Ось що я вам, мамо, купила. (Хоче надiти  матерi  на  голову;
мати одхиля║ться.)_
   к в д о к i я К о р н i ┐ в  н  а.  Що  се  ти,  дочко!  Схаменися!  Чи
годиться ж менi  на  старiсть  убиратися  в  очiпок,  та  ще  з  червоними
стрiчками?
   Г о р п и н а. Авжеж! Воно якраз пристане до сиво┐ коси.
   к в ф р о с и н а. Скиньте, мамо, оту мiщанську  хустку  з  рiжками  та
вберiться в чепчик.
   к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Ходила з рiжками замолоду, ходитиму  й
на старостi лiт.
   к в ф р о с и н а. Ви бачите, мамо, що в нас почали  бувати  не  простi
люди. пй-богу, вiзьму ножницi та постинаю тi капоснi рiжки вам i тiтцi.
   Г о р п и н а. Отак пак! На здоров'ячко матерi. Рiжте, небого,  матерi,
а тiтки не зачiпайте.
   к в ф р о с и н а. От уже кожум'яцька простота! Що  ж  то  скажуть  мо┐
товаришки, що вчилися  зо  мною  в  мадами  у  пансiонi,  як  часом  котра
ненароком загляне до нас? (Тихо.)_ Що то скаже  вiн,  як  прийде  та  знов
побачить на матерi отi рiжки? Вiн же смiявся з тих рiжкiв менi в вiчi!

   Г о р п и н а. А дайте, небого, я приберуся в той очiпок  хоч  на  час.
(Надiва║ чепчик перед дзеркалом, вертить головою й пританцьову║.)_  А  що?
Чи не панi ж з мене вийшла? Дивiться, Сидоре Свиридовичу, чи не пристали ж
оцi червонястi стрiчки менi до лиця?

   С и д i р С в и р и д о в и ч. Хоч сьогодня  замiж,  ┐й  же  богу,  хоч
сьогодня.
   Г о р п и н а. А брови як чорнiють при цих капосних стрiчках. Бий  тебе
коцюба! На двадцять рокiв помолодшала.  Тепер  я  неначе  i  кругом  панi.
Загляну хоч у вiкно, може, на мене задивиться який ко-жум'яцький прудивус.
(Загляда║ в вiкно.)_ Ото шкода! Нiкогiсiнько нема на улицi,  тiльки  дурна
телиця витрiщила на мене очi. Химко! Химко!
   Входить Х и м к а.

   ВИХIД 8
   Т i с а м i й Х и м к а.

   Г о р п и н а. Химко!  Подивись  ти  на  мене,  чи  гарно  менi  в  цих
стрiчках?

   Х и м к а. Авжеж гарно. (Тихо.)_ Господи прости, як та потороча. (г о л
о сно.)_  Вже,  господи,  що  не  вигадають  оця  тiтка,  то  все  пiвтора
людського. (Смi║ться.)_ Нема часу дивитись.

   Г о р п и н а. I цур йому! Нагрiшила повнiсiньку хату, хоч зараз iди до
попа та й сповiдайся.
   Х и м к а виходить.

   ВИХIД 9
   Т i с а м i без Химки.

   С и д i р С в и р и д о в и ч. Вам би, сестро, i  справдi  треба  щодня
сповiдатись.
   к в ф р о с и н а. Дайте лишень сюди чiпок, бо  в  вас  руки  в  гнилих
яблуках, щоб часом не помазали.
   Г о р п и н а. В гнилих яблуках... Цiлували мо┐ руки  кращi  уста,  нiж
тi, що вашi ручки будуть цiлувати.
   С и д i р С в и р и д о в и ч. Меле, меле, шерету║! (Приспiву║.)_

   к в ф р о с и н а. Ой  господи,  яка  кумпанiя!  (Тихо.)  _Що,  як  вiн
навернеться в хату та побачить оцю всю кумедiю?
   Г о р п и н а. Вже  яка  ║  кумпанiя,  така  й  буде.  Ви  вже  нас  не
перевчите. Пiдiть лишень, небого, в пекарню та подивiться, чи  не  закипiв
самовар, та напiйте тiтку ча║м.
   к в ф р о с и н а. Авжеж, i з мiсця не рушу. Заходжусь  оце  бiгати  до
пекарнi!
   Г о р п и н а. А я, бувши вашою матiр'ю, послала б вас до пекарнi,  щоб
ви халявою самовар роздували.
   к в ф р о с и н а. Пхе! Пхе! Ви, тiтко, чортзна-що верзете.  Вчiть  уже
свою Оленку, а я й без вас доволi вчилась.
   Г о р п и н а. Зна║мо вашу науку! Вчились три  недiлi,  а  набрались  у
мадами хванаберi┐ на тридцять добрих рокiв. Прощайте! (Виходить.)_
   С и д i р С в и р и д о в и ч. Гур-гур-гур! Бери,  Сидоре  Свиридовичу,
шапку та тiкай до церкви. _Ой, хочеться нюхнути тi║┐ американсько┐ табаки!
Коли б застати хоч на шапкобрання, щоб дяк не втiк з церкви. (Виходить.)_


   ВИХIД 10
   к в д о к i я К о р н i ┐ в н а i к в ф р о с и н а

   к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Отже ж ти, серце, розсердила тiтку; ще
й не прийде до нас в гостi.

   к в ф р о с и н а. Коли ж тiтка вже геть-то простий чоловiк.

   к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Та годi,  годi,  не  сердься!  (Йде  i
сiда║ коло квфросини.)_
   к в ф р о с и н а. Дайте, мамо,  менi  спокiй!  (Одхиля║  голову.)_  Ще
попсу║те менi на головi коафюру. (Оступа║ться.)_ Сьогодня забiжать до мене
в гостi мо┐ приятельки. Ви б, мамо, побiгли в пекарню та наготували,  чого
там треба.
   к в д о к i я К о р н i ┐ в  н  а.  Та  йду,  йду!  Чого  ти  сердишся!
(Виходить до пекарнi.)_

   ВИХIД 11
   к в ф р о с и н а, Н а с т я, О л ь г а i В а р в а р а.

   Н а с т я, О л ь г а i В а р в а р а  (входять  в  хату).  _Добривечiр,
квфросино! Чи жива, чи здорова?
   к в ф р о с и н а (плеще  в  долонi)._  От  i  баришнi  йдуть!  Доброго
здоров'ячка! Насилу вас дiждалась. (Цiлу║ться з усiма.)_ Буде  оце  з  ким
хоч поговорити. Ще добре, що тiтку оце з хати виперла. Прийшла,  накричала
повну хату, засмердiла гнилими яблуками свiтлицю, ще й вилаяла мене на В с
i. боки.

   Н а с т я, О л ь г а i В а р в а р а. Ха-ха-ха!
   Н а с т я. Слава тобi, господи, що в мене таких тiток нема.
   О л ь г а. В мене таких тiток нема, але зате моя мати зоВ с  i.м  така,
як твоя тiтка Г о р п и н а.
   Н а с т я. Чого це ти, квфросино, так убралась, як на Великдень? Певно,
когось ждеш у гостi? Га? Скажи-бо, скажи! Признайся.
   к в ф р о с и н а . Може, жду,  а  може,  й  нi.  Там-то  менi  великiй
клопiт. Хто схоче, прийде, а хто не схоче, то, про мене, як схоче.
   О л ь г а. Це в тебе, квфросино, нове плаття, та ще й шовкове.


   ВИХIД 12
   Т i с а м i та к в д о к i я К о р н i ┐ в н а.

   к в д о к i я К о р н i ┐ в н а (з порога)._ Авжеж  шовкове,  та  ще  й
дороге: по три карбованцi платила  за  аршин.  (Входить.)_  Здоровi  були!
(Цiлу║ться зо всiма.) А_ вашi матерi живi, здоровi?
   Н а с т я, О л ь г а, В а р в а р а. Живi й здоровi i вам кланяються. А
вас як бог милу║?
   к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Та волочуся до  котрого  часу.  Це  ми
справили квфросинi одно шовкове плаття, а оце дума║мо ще й друге справити,
бо...
   к в ф р о с и н а . Годi вже,  мамо,  хвалитись.  Вже  й  знайшли,  чим
хвалитись; неначе справдi яке диво шовкове плаття.
   к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Та ще оце  ми  купили  квфросинi  новi
золотi сережки та золотi...  як-бо  ┐х...  каблучки  на  руки...  ┐й-богу,
забула. Ось покажи-бо, квфросино! Там такi, так i сяють на всю хату.
   к в ф р о с и н а (сердито)._ Ет, вигадали! Знайшли, чим хвалитись.
   Н а с т я, О л ь г а, В а р в а р а. Ой, покажи! Покажи-бо,  квфросино,
нехай ми подивимось. Покажи, серце!
   к в ф р о с и н а . Нехай перегодя. Мене не дуже кортить: я  звикла  до
того. Iдiть, мамо, в пекарню та зготуйте нам закуску.
   к в д о к i я К о  р  н  i  ┐  в  н  а.  Пiду,  пiду!  За  всi  голови.
(Виходить.)_

   вихiд 13
   к в ф р о с и н а, Н а с т я, О л ь г а i В а р в а р а.

   Н а с т я (лапа║  пальцями  квфросинине  плаття).  _Яке  ж  гарне  тво║
плаття! Ото якби собi таке справити.  Та  яке  широке  та  добряще!  А  як
шелестить! А перейди, квфросино, через хату.

   к в ф р о с и н а гордо  переходить  через  хату  i  зумисне  шелестить
хвостом.
   В а р в а р а. Ой, як же  шелестить!  Шелесь-шелесь!  Неначе  листя  на
вiтрi. А який хвiст! Зда║ться, увесь шелест на хвостi.

   ВИХIД 14
   Т i с а м i й О л е н к а.

   О л е н к а (входить)._ Добривечiр! З недiлею будьте здоровi!
   В с i. Доброго здоров'я! Спасибi, будь i ти здорова.
   О л е н к а. Моя мати лягли спочивати та й кажуть: пiди до квфросини та
погуляй трошки. А я оце - й прийшла.
   к в ф р о с и н а . Сiдай, Оленко!
   О л е н к а. Це в тебе,  квфросино.  нове  плаття?  Та  яке  гарне,  як
золото.

   к в ф р о с и н а . Мабуть; чи подоба║ться тобi хоч трохи?
   О л е н к а. Де вже пак не подоба║ться! Менi  такого  й  до  смертi  не
носити. Ох! (Зiтха║.)_
   к в ф р о с и н а .А може, посвата║ хтось багатий, то й носитимеш.

   Н а с т я, О л ь г а, В а р в а  р  а.  Покажи-бо,  квфросинко,  золотi
сережки та браслети, покажи!
   к в ф р о с и н а . Та вже нiгде дiтись: треба показати. (Йде в кiмнату
й виносить сережки й браслет.)_
   В с i. Ой, гарнi ж! Аж блищать, аж горять! Так i сяють на всю хату.


   ВИХIД 15
   Т i с а м i й к в д о к i я К о р н i ┐ в н а.

   к в д о к i я К о р н i ┐ в  н  а  (вбiга║  з  пекарнi  прожогом)._  Аж
тридцять карбованцiв заплатила сво┐ми руками! Надiнь, квфросинко, то  й  я
подивлюсь.

   к в ф р о с и н а .  Таки  не  втерпiли,  прибiгли:  ще  й  Химку  сюди
приведiть. Пiдiть-бо, мамо, в пекарню, а то Химка там  все  перепалить  та
переварить.

   к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Пiду, пiду. (Виходить.)_

   к в ф р о с и н а надiва║ перед дзеркалом сережки й браслет.
   В с i. Ой, як блищать! А повернись, квфросинко!
   О л е н к а. Яка ти стала гарна в сережках! Вдво║ покращала.


   ВИХIД 16
   к в ф р о с и н а , Н а с т я, О л ь г а, В а р в а р а i О л е н к а.

   О л е н к а. Дай менi, квфросино, в руки браслет: ще зроду в  руках  не
держала золота.
   к в ф р о с и н а . Ти, Оленко, як мала дитина. На, про мене, й подерж,
та тiльки не впусти, бо ще й розiб'║ш.
   О л е н к а (бере браслет i примiря║ на руку)._ Отже  й  до  мо║┐  руки
приста║; ┐й-богу, приста║. I моя рука не дуже чорна для золота.
   В а р в а р а. Якби пак було, то й пристало б.
   О л е н к а. Та горенько, що нема.
   к в ф р о с и н а. Та не держи-бо так близько коло рота: на  золото  не
можна дихати, бо стемнi║. Дай лишень сюди! (Бере й надiва║ на руку.)_

   О л е н к а. Ой, як же на тобi блищить золото! Неначе на образi.

   В а р в а р а. Як ти квфросино, сьогодня розкiшно вбрала голову!

   О л е н к а. Якi в тебе, квфросино, стали тепер великi коси. Як ви були
бiднiшi, то в мене були довшi коси, нiж у тебе, а як ви розбагатiли, то  в
тебе аж утро║ бiльшi коси виросли.
   к в ф р о с и н а i в с i т р и п р и я т е л ь к и смiються.
   к в ф р о с и н а . От вже кожум'яцька простота! Чи вже ж ти дума║ш, що
у всiх панiв на головi сво┐ коси?
   О л е н к а. Невже ж чужi?
   О л ь г а. А чом же не вбратись i в чужi коси, аби було гарно?

   О л е н к а. А я все було  дивуюсь,  чого  в  тих  багатих  панiв  такi
здоровецькi косища, неначе в кожно┐ куделя на головi або повiсмо конопель.

   к в ф р о с и н а . Купи, Оленко, й собi  таке  повiсмо  та  почепи  на
голову. Побачиш, як покраща║ш.
   Н а с т я. Недурно ти, квфросино, так сьогодня прибралась. Еге?  Когось
ждеш?

   к в ф р о с и н а . Може, кого й жду, та не скажу кого.
   Н а с т я. А я вгадаю, хоч ти й не скажеш.
   к в ф р о с и н а . Ба не вгада║ш!
   Н а с т я. Ба вгадаю.
   к в ф р о с и н а . Ба не вгада║ш.
   Н а с т я. Бодай я завтрiшнього дня не дiждала, коли не вгадаю.

   к в ф р о с и н а . Ану скажи, як почина║ться його прозвище.

   Н а с т я. Го...
   к в ф р о с и н а . А далi?
   Н а с т я. Гострохво...
   к в ф р о с и н а . А далi?
   Н а с т я. Гострохво...
   к в ф р о с и н а . Попала пальцем в самiсiньке небо.
   Н а с т я. Знаю я його! Бiга║ за баришнями як несамовитий.

   ВИХIД 17
   Т i с а м i й С в и р и д I в а н о в и ч Г о с т р о х в о с т и й.

   Г о с т р о х в о с т и й входить в шляпi, в рукавичках i з паличкою.
   Шляпа на головi набакир. Вiн усе тре руки - показу║ рукавички.
   к в ф р о с и н а (тихо)._ Як б'║ться мо║ серце! Боже мiй!
   Г о с т р о х в о с т и й. (кланя║ться)._ Мiй  найнижчий  поклiн  тому,
хто в сьому дому,  а  поперед  усього  вам,  квфросино  Сидоровно.  (Пода║
квфросинi руку.)_ Хоч я не знаю, кого я тут бачу i з ким буду  розмовляти,
але в домi  тако┐  баришнi,  як  квфросина  Сидоровна,  я  сподiваюсь,  що
познакомлюсь не аби з ким. Рiкiмiндуйте мене,  прошу  вас.  (Здiйма║  дуже
помаленьку рукавички, щоб показати ┐х.)_
   к в ф р о с и н а . Се мо┐ близькi приятельки i сусiди.
   Н а с т я. Менi зда║ться,  що  ми  таки  не  зовсiм  незнакомi...  Менi
зда║ться, що ми вже десь бачились.
   Г о с т р о х в о с т и й. Може, може... В мене так  багацько  знакомих
баришень по всьому Ки║ву, що й на два вози не забереш. Може, я й  забувся.
Рiкiмiндуюсь вам: Свирид Iванович Г о с т р о х в о с т и  й.  (Тихо.)  З_
цi║ю не варт би й знакомитись, як я придивився при свiтлi: нiс, як цибуля,
а очi, як у сови. (До  Ольги  й  Варвари.)  _Рiкiмiндуюсь  i  вам.  Свирид
Iванович Г о с т р  о  х  в  о  с  т  и  й.  (Побачивши  Оленку,  пита║  в
квфросини.)_ А це ж хто такий?
   к в ф р о с и н а . Та це моя родичка... живе тут недалечке з  матiр'ю;
торгують яблуками. Вбогi люди.
   Г о с т р о х в о с т и й. (придивля║ться до Оленки. Тихо)._ Яка ж вона
гарна оця кожум'яцька мiщаночка! Тако┐ й на Хрещатику, i в Липках чорта  з
два знайдеш. (До квфросини голосно.)_ Прошу вас, порiкiмiндуйте мене сво┐й
родичцi. Для вас, квфросино Сидоровно, я готовий  познакомитись  з  вашими
родичами, хоч би i в десятому колiнi, хоч би вони й яблуками та медяниками
торгували.
   к в ф р о с и н а (тихо),_ Ат... простенька собi дiвчина...  Зовсiм  не
нам рiвня.
   Г о с т р о х в о с т и й. (до Оленки)._ Свирид Iванович Г о с т р о  х
в о с т и й  з  сво║ю  особою!  (Пода║  Оленцi  руку;  Оленка  не  бере  й
соромиться.)_ Не соромтесь-бо, подайте менi свою бiлу ручку.

   О л е н к а одверта║ лице i ледве простяга║ йому руку.
   Будьте ж смiливiшi!
   О л е н к а. От i знайшли бiлу руку. Нема мо┐м рукам од чого бiлiти.

   Г о с т р о х в о с т и й. То купiть рукавички.
   О л е н к а. Я зроду не носила рукавичок. Далася я вам на смiх!

   к в ф р о с и н а i приятельки осмiхаються.
   Г о с т р о х в о с т и й. (тихо)._ Яка ж гарна ця мiщаночка! Якi в не┐
очки, брiвки, як шнурочки, щiчки, як палянички. Якби  довiдатись,  хоч  де
вона живе.
   О л е н к а. Як вас чудно прозивають.
   Г о с т р о х в о с т и й.  Може,  й  чудно.  Всяково  бува║.  Бува║  й
чуднiше.


   ВИХIД 18
   Т i с а м i й к в д о к i я К о р н i ┐ в н а.

   к в д о к i я К о р н i ┐ в н а (виходить з пекарнi)_. Добривечiр  вам,
Свириде Йвановичу! Оце я почула ваш голос,  та  й  не  видержала:  прийшла
послухати вас, хоч у мене дiла, аж голова бiла. Сiдайте, будьте ласкавi, i
я хоч на час сяду та послухаю вас. Оце шкода, що нема  мого  старого.  Вiн
вас усе згаду║. От би наслухався. (Сiда║.)_ Ото моя  квфросина  та  й  мiй
старий все кажуть, що нема в свiтi нiчого кращого й луччого, як розумнi  i
вченi люди.
   Г о с т р о х в о с т и й. Авжеж так; що правда, то правда. Як  чоловiк
пiдiйметься розумом вгору аж вище од лаврсько┐ дзвiницi та гляне  звiдтiль
на людей, то люди здаються такi маленькi, такi маленькi, як пацюки. А  вже
вашi Кожум'яки здаються звiдтiля смердячим болотом, в котрому  повивертали
боки проти сонця товстi свинi.

   к в ф р о с и н а. О, що правда, то правда! Як я вийшла з пансiону,  то
менi зда║ться, що я стою на Щекавицi  або  на  Андрi┐вськiй  горi  та  все
дивлюсь на людей зверху.
   к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Ото скажiть! Страх,  та  й  годi!  Ото
шкода, що нема мого старого; от наслухався б.


   ВИХIД 19 .
   Т i с а м i й С и д i р С в и р и д о в и ч.

   С и д i р С в и р и д о в и ч (виходить)._  Е!  Та  се  в  мене  гостi!
Добривечiр вам! Спасибi, спасибi, що мене не забува║те.
   Г о с т i. Доброго здоров'я, Сидоре Свиридовичу!
   С и д i р С в и р и д о в и ч. Та ще й ви, Свириде Йвановичу, в мене  в
гостях. (Цiлу║ться з Гострохвостим.) Оце_ шкода, що я  загаявся  з  дяком.
Але ж у дяка табака! Що за табака! (Нюха║ пучки.)_ Ще й досi пучка  пахне.
Сiдайте ж, гостi, в мене та й не просiть сiсти, бо я оце втомився. (Сiда║;
Всi сiдають.)_

   к в ф р о с и н а . Мамо, чи швидко в нас буде готова  вечеря?  Час  би
давати що-небудь на закуску.
   к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Зараз, зараз, мо║ серце! Що за розумну
дочку маю! (Виходить.)_
   С и д i р С в и р и д о в и  ч.  Скажiть  же  нам,  Свириде  Йвановичу,
що-небудь розумне. Ви ж там  ведете  кумпанiю  з  ученими  людьми  на  тих
розумних кутках нашого Ки║ва. Скажiть ви менi, чи не чули ви там од вчених
людей, чого-то тепер на свiтi стала така дорожнеча?

   к в ф р о с и н а . А тим усе дороге, що тепер люди стали багато  ┐сти.
Наша Химка як почне лупити, то за один раз укладе в копи  з  борщем  цiлий
хлiб. Якби пак усi вчились в пансiонi та ┐ли так, як наша мадам ┐ла  i  як
нас годувала - всього по кришечцi, щоб тiльки язичком лизнути, тодi було б
усе дешево.

   С и д i р С в и р и д о в и ч. Та як же його грiшним людям одним  духом
жити, коли не на┐стись або й не випити гаразд.

   Г о с т р о х в о с т и й. Одно те, як кажуть  квфросина  Сидоровна,  а
друге те, що людей стало на свiтi дуже багато. Тепер хоч би й нашого брата
цилюрника так розплодилось,  що  й  не  потовпишся.  Якби  половина  людей
вимерла, то знов би на свiтi все подешевшало.
   С и д i р С в и р и д о в и ч. Чи вже ж? Стара! Де це вона пiшла!  Кинь
там сво║ куховарство та йди слухати!

   к в ф р о с и н а здiйма║ руки i знов надiва браслет;  гра║ться  ним  i
показу║ Гострохвостому.
   Г о с т р о х в о с т и й. (тихо)._  Чи  не  багата  ж  оця  квфросина!
Гра║ться золотом, неначе я бритвами. (Голосно.)_ Що то добре бути  вченим!
Я вчених людей  i  вас,  квфросино  Сидоровно,  ставлю  без  мiри  високо.
(Тихо.)_ квфросина , одна квфросина достойна бути мо║ю жiнкою;  квфросина,
а бiльше нiхто! Але ж ота Оленка! Що за цяця, що за краса! То ж квiтка,  а
не дiвчина! Коли б з нею хоч побалакати на самотi, хоч зблизька надивитись
на тi пишнi очi! Треба ┐┐ десь пiдстерегти. Але  сватати  буду  квфросину.
Старий i стара держатимуть руку за мною. Напустив я ┐м в вiчi туману.
   Завiса пада║. _

ДIЯ ДРУГА

   По обидва боки сцени гори: Кисилiвка  i  Старогородська.  На  Кисилiвцi
сидить подольський х о р шевцiв, на другiй горi сидять старогородськi ш  е
в ц i i спiвають.
   Вечiр. Мiсяць високо на небi.

   ВИХIД 1
   Подольський i старогородський х о р м i щ а н.

   П о д о л ь с ь к и й ш е в с ь к и й х о р (спiва║)._
   Не щебечи, соловейку,
   На зорi раненько.
   Не щебечи, малесенький,
   Пiд вiкном близенько.
   С т а р о г о р о д с ь к и й х о р  (хоче  перекричати  i  почина║  на
половинi куплета, як перший хор ще не скiнчу║)._
   Твоя пiсня дуже гарна,
   Ти гарно спiва║ш;
   Ти щасливо спарувався,
   Ще й гнiздечко ма║ш.
   П о д о л ь с ь к и й х о р (ще голоснiше, аж дереться)._

   А я бiдний, безталанний,
   Без пари, без хати!
   Не досталось менi в свiтi
   Весело спiвати.
   С т а р о г о р о д с ь к и й х о р (ще голоснiше)._

   Менi пугач знадобився;
   Стогне, не спiва║...
   Нехай стогне, нехай стогне
   I смерть возвiща║.
   г о л о с з 1-го х о р у. А в нас баси кращi; а в вас баси,  як  побитi
горшки.
   г о л о с з 2-го х о р у. Брешете! В нас кращi баси!

   г о л о с з 1-го х о р у. Брешiть самi, старогородськi шевцi. В нас  на
Подолi у коров кращi баси, нiж у вас.
   г о л о с з 2-го х о р у. Брешете,  як  ми  шевцi!  Мiж  нами  нема  нi
однiсiнького шевця. Ви самi шевцi!
   г о л о с з 1-го х о р у. У вас баси,  як  старi  циганськi  решета.  У
флоровських черниць багато кращi баси, нiж у вас!

   г о л о с з 2-го х о р у. У нас корови спiвають такими басами,  як  ви,
кожум'яцькi шевцi.
   г о л о с з 1-го х о р у. Бий  ┐х,  старогородсь-ких  шевцiв!  (Кидають
грудками.  З  другого  хору  кидаються  так  само.)_  Бий  ┐х,  щоб  i  не
наближались до нас. (Збiгають з гори i нападають. Б'ються i пхаються.  2-й
хор розбiга║ться.)_ Ганяй ┐х! Бий ┐х! От такого перцю  дали!  Будуть  вони
пам'ятати нас до нових вiникiв.
   г о л о с з 1-го х о р у. Повтiкали старогородськi  шевцi,  мабуть,  до
чорта в зуби. Коли б тобi один. Неначе чортяка похапала. А ще казали, що в
┐х баси кращi. Та в нас баси такi, що i в семiнарi┐ таких не знайдеш!

   2-й г о л о  с.  А  який  тепер  хор  найкращий?  Чи  семiнарський,  чи
братський, чи бурсацький?
   3-й г о л о с. Я кажу семiнарський.

   4-й г о л о с. А я кажу бурсацький.

   1-й г о л о с. А я кажу братський.

   5-й г о л о с.Ая кажу архi║рейський.

   2-й г о л о с. А я кажу митрополичий.

   3-й г о л о с. Ба семiнарський.

   1-й г о л о с. Ба братський.

   3-й г о л о с. Ба брешеш.

   1-й г о л о с. Ба не брешу.

   3-й г о л о с. Ба брешеш-бо.

   1-й г о л о с. Та бреши сам. Хто бреше, тому легше. А хто не йме  вiри,
тому в спинi дiри!
   3-й г о л о с. В семiнарськiм хорi сам Тарас як попре горою:  го-го-го!
(Показу║ голосом.)_ А Кирило! як ревне низом (показу║)..._ гурр!  го!  го!
го! Або Орест як суне октавою (пуска║ октаву)..._ рррр... гурррр! аж  хори
дрижать.
   1-й ш в е ц ь. А вгадайте, хто найрозумнiший в Ки║вi: чи семiнарист, чи
академiст, чи унiверситант?
   2-й ш в е ц ь. Я кажу семiнарист.

   1-й ш в е ц ь. Я кажу академiст.

   3-й ш в е ц ь . А я кажу унiверситант.

   В с i до 3-го ш е в ц я. О, цей тягне за старогородськими шевцями!  Бий
його!
   3-й ш в е ц ь. Ба справдi унiверситант.

   1-й ш в е ц ь. Я кажу академiст.

   2-й ш в е ц ь. Ба нi; найрозумнiший семiнарист:  семiнариста  нiхто  на
словах не переможе. I баси найкращi в семiнарi┐.
   1-й ш в е ц ь . Семiнарист то бурсак.

   2-й ш в е ц ь. Ба брешеш! Семiнарист найрозумнiший.
   1-й ш в е ц ь. Ось тобi за те! (Да║ стусана.) _
   2-й ш в е ц ь Ось тобi здачi!
   4-й ш в е ц ь . А хто мiж нашими найрозумнiший?
   В с i. Г о с т р о х в о с т и й.! Г о с т р о х в о с т и й.!  Про  це
нiчого й голову ламати. Свирид Iванович Г о с т р о х в о с т  и  й.!  Вiн
зна║ться з семiнарськими i митрополичими басами. Вiн найрозумнiший на всi.
Кожум'яки, бо так набрався розуму, що як начне говорити, то  нiхто  нiчого
не второпа║.

   Г о с т р о х в о с т и й. виходить i проходжу║ться на сценi.
   В с  i.  (до  його)._  Свириде  Йвановичу!  Свириде  Йвановичу!  А  хто
найрозумнiший: чи семiнарист, чи академiст, чи унiверситант?

   ВИХIД 2
   Т i с а м i i Г о с т р о х в о с т и й.

   Г о с т р о х в о с т и й. (авторитетно)._ Ви й того не  тямите?  Авжеж
семiнарист, бо в семiнаристiв найкращi баси. Та що з  такими  дурнями,  як
ви, й говорити!
   4-й ш в е ц ь . Яка ж у вас, Свириде  Йвановичу,  чудова  жилетка,  якi
рябi штани! Як зветься ця матерiя?
   Г о с т р о х в о с т и й. Жилетка з физiчесько┐  матерi┐,  а  штани  з
матерi┐ морально┐.
   3-й х л о п е ц ь. Яка гарна матерiя! Ряба-ряба,  як  зозуля.  Як  менi
хазя┐н дасть грошi, то собi пошию физiчеський сiртук.
   4-й х л о п е ц ь. А я б собi пошив такi  самi  моральнi  штани,  як  у
Свирида Йвановича.
   3-й х л о п е ц ь. Один Г о с т р о х в о с т и й. скаже,  де  найлуччi
баси.
   В с i. Свириде Йвановичу! Свириде Йвановичу! Ось  ходiть  до  нас:  про
щось ма║мо вас спитати.
   Г о с т р о х в о с т и й. Питайте, то й скажемо.
   В с i. У якому х о рi тепер найкращi баси?
   1-й ш в е ц ь . Еге у братському?
   Г о с т р о х в о с т и й. Може, у братському, а може, й нi.

   3-й ш в е ц ь . А правда, тепер у семiнарському найкращi баси?

   Г о с т р о х в о с т и й. В братському  тепер  баси  за-снадiли,  а  в
михайловському неначе галушками подавились. Найдужчi баси в семiнарi┐. Там
один Орест стане за десять братських басiв.
   3-й г о л о с. Ага! А що! Чи не моя правда вийшла? Там  один  Тарас  як
ревне. Недавно вiн був у гостях в мого хазя┐на i так спiвав, що наш хазя┐н
трохи не здурiв, аж на стiну лiз.
   Г о с т р о х в  о  с  т  и  й.  А  все-таки  найкращий  тепер  бас.  у
мiщанському хорi. У Йоньки Шелихвiста така басюра, що нi одна бочка з  ним
не справиться.

   В с i. до 3-го хлопця. А ба, й ти вбрехався, а ба, вбрехався! А що!

   Г о л о с и з г о р и. Свириде Йвановичу! А йдiть до нас спiвати.
   Г о с т р о х в о с т и й. Куди ж пак! Так i полечу оце на  гору  людям
на смiх!  Не  знав,  з  ким  заходити  у  патьохи!  Отут  треба  постояти,
пiдождати, чи не  побачу  Оленки.  Сюдою  дiвчата  ходять  по  воду,  сюди
виходять пiсень послухати. Коли б вдалося  хоч  натiшитись  до  заручин  з
квфросиною, бо як заручуся, то  тодi  годi  тобi,  Свириде  Йвановичу,  до
дiвчат липнути! квфроси-на, зда║ться, вхопить мене в сво┐ пазури; але ж тi
пазури в золотi! А тут доконче треба поправити сво┐ дiла, бо лусне цилюрня
незабаром. Старого Рябка струсну, то так i посипляться карбованцi. Тодi  я
позакидаю сво┐ бритви iк чортовому батьковi через голову  в  Днiпро  та  й
буду купцем. Але ж О л е н к а, серце мо║, любка моя! Коли б хоч углядiти,
хоч подивитись! (Ходить взад i вперед.) _
   Х о р (спiва║)_.
   Вийду на поле, гляну на море,
   Сама ж я бачу, що менi горе;
   Сама ж я бачу, чого я плачу...
   А ще милого хоч раз побачу.
   Буду стояти на цiм каменi,
   А чи не вийде милий до мене;
   Буду терпiти велику муку,
   А чи не скаже: дай менi руку!

   ВИХIД 3
   Свирид Iванович Г о с т р о х в о с т и й i О л е н к а.

   Через сцену переходять дiвчата з вiдрами; деякi зостаються й слухають х
о р, балакаючи.
   З гори сходять кiлька хлопцiв i пристають до ┐х. О л е н к а виходить з
вiдрами i ста║.
   О л е н к а. Як гарно спiвають хлопцi! Стану та послухаю хоч на  часок.
За тими яблуками, за тi║ю бiганиною нема менi цiлiсiнький день  просвiтку.
Може, й Г о с т р о х в о с т и й там сидить на горi та спiва║?  Боже  мiй
милий! Нащо ж я його полюбила, коли я знаю, що вiн на мене й не  гляне,  й
слова до мене не промовить!

   Г о с т р о х в о с т и й. (вглядiвши Оленку)._  Вона  йде  з  вiдрами!
Вона! (Пiдходить.)_ Добривечiр вам, Оленко! (Скида║  шляпу,  кланя║ться  i
пода║ руку.)_

   О л е н к а (засоромившись)._ Доброго здоров'я! (Пода║ йому руку.)_ Ой,
не давiть так здорово! Ой, як ви мене злякали, що я й нестямилась!  (Важко
дише. Тихо.) _Боже мiй! Серце мо║ трохи не вискочить з грудей.
   Г о с т р о х в о с т и й. Може, ви втомились, несучи вiдра?  Дайте,  я
вам трошки пiднесу. (Хоче взяти вiдра.)_

   О л е н к а. Що це ви? Чи то можна, щоб ви несли вiдра?
   Г о с т р о х в о с т и й. Нiчого; тут  нiхто  не  бачить.  Для  вас  я
готовий не тiльки що вiдра нести, для вас я  перенiс  би  усю  криницю  до
вашо┐ хати.

   О л е н к а (спокiйно)._ Не треба менi вашо┐ помочi. Донесу й сама,  як
здужатиму...
   Г о с т р о х в о с т и й. Для вас,  для  вас  я  готовий  цiле  Днiпро
перенести у вашу хату.
   О л е н к а. Перенесiть для сво║┐ квфросини. Таких  помагачiв  менi  не
треба. (Одходить з вiдрами.}_

   Г о с т р о х в о с т и й. (доганя║ й бере ┐┐  за  руку),  _Коли  б  ви
знали...
   О л е н к а. Я нiчого не знаю. (Одпиха║  його  руку.)_  Йдiть  собi  до
сво║┐ квфросини або до тих ба-ришень, що були  в  гостях  у  квфросини,  а
мене, бiдно┐, не зачiпайте.
   Г о с т р о х в о с т и й. Тi всi баришнi не вартi однi║┐ вашо┐  брови.
Ви найкраща панна на всi Кожум'яки. Вам нема тут рiвнi на цiлий Ки┐в.
   О л е н к а. Яка я панна! От к в ф р о  с  и  н  а  ,  то  панна:  вона
убира║ться в шовковi сукнi; ┐й мати купила золотi сережки; в не┐ на головi
пiвпуда кiс. Ото так панна! Ви з мене смi║тесь. Йдiть собi до квфросини.
   Г о с т р о х в о с т и й. Коли б ви знали, якi ви  гарнi,  яке  у  вас
гарне личко, якi очки (загляда║),_ то ви б не говорили того.  Правда,  вам
нiхто не казав в вiчi, що ви гарнi?

   О л е н к а. Може, ваша й правда, але ви будете сватати квфросину.

   Г о с т р о х в о с т и й. I  хто  вам  наговорив  оце?  Божусь  вам  i
присягаюсь перед братською чудовною богородицею, що се все брехня. Бодай я
покалiчився i навiть зарiзався сво┐ми ж бритвами,  коли  цьому  правда.  Я
вас, Оленко моя дорога, люблю i бiльше нiкого не буду любити!
   О л е н к а (тихо)._ Боже мiй! А що, як вiн правду каже? Я аж  умлiваю.
(голосно,)_ Не так ви увивались коло квфросини, не так ви говорили до не┐,
щоб я вам пойняла вiри.  Ви  зо  мною  говорите  просто,  а  з  квфросиною
говорили по-вченому, бо ви ┐┐ любите.

   Г о с т р о х в о с т и й. Але ж божуся  вам,  присягаюсь!  Нехай  мене
святий хрест поб'║, нехай мене покара║ братська богородиця! Ще не вiрите?

   О л е н к а мовчить i задуму║ться.
   Нехай мене оця сира земля поглине! Бодай я втопився в  канавi,  в  оцiм
болотi! Ще не вiрите?
   О л е н к а дума║.
   Нехай мене кожум'яцькi собаки загризуть! Щоб я до сво║┐ хати не дiйшов,
щоб моя цилюрня згорiла цi║┐ ночi, коли я брешу, коли я вас не  люблю!  Ще
не вiрите?

   О л е н к а (тихо до себе)._ Боже мiй, який вiн гарний! Я ще  зроду  не
бачила нiкого такого гарного, одколи бiгаю з кошиком по Ки║ву. Серце  мо║,
серце мо║ бiдне! Не вдержишся ти в грудях.

   Г о с т р о х в о с т и й. Ще не вiрите?
   О л е н к а. Я рада б вiрити, та ви дуже розумнi, як усi  кажуть,  а  я
дуже бiдна й проста. Коли б я була багата, я б вам повiрила.
   Г о с т р о х в о с т и й. Навiщо вам те дороге убрання, коли вашi очi,
вашi брови красять вас лучче од квфросининих золотих сережок. Виходьте  до
мене тихенько од матерi сюди хоч щовечора. Добре?
   О л е н к а. Як моя мати довiдаються про те, битимуть ломакою так, що я
не потраплю, куди втiкати.
   Г о с т р о х в о с т и й. То скажiть сво┐й матерi, що я  буду  сватати
вас, що я буду женитись iз вами. (Тихо.)_ Ой, страшна ж  ┐┐  мати!  Ще  як
попаде мене в сво┐ лапи, то витрясе  з  мене  душу.  (Огляда║ться  на  всi
боки,)_

   О л е н к а. Чи вже ж тому правда? Хiба ж я вам рiвня?
   Г о с т р о х в о с т и й. Оленко моя!  Серце  мо║!  (обнiма║  ┐┐,)_  Я
впаду отут серед шляху перед тобою на колiна, бо я люблю тебе.
   О л е н к а (кладе йому руки на плечi i припада║  на  плече)._  Свириде
Йвановичу! Я люблю вас, як ще нiкого так не любила.

   ВИХIД 4
   О л е н к а, С в и р и д I в а н о в и ч i Г о р п и н а К о р н i ┐  в
н а.

   Г  о  р  п  и  н  а  (шука║  когось  i  придивля║ться   до   Оленки   i
Гострохвостого),_ Невже ж се моя О л е н к а  обнiма║ться  i  цiлу║ться  з
якимсь волоцюгою! Бач, де вона! А я ┐┐ жду та жду! (До Оленки.)_ Чи  се  ж
тобi не стид та не сором обнiматись з хлопцями? Та це Свирид Iванович!  Та
це Г о с т р о х в о с т и й.! То це той великорозумний, що  дурить  отого
старого дурного Рябка та й  його  великорозумну  квфросину!  _От  так-так!
Сього я од вас уже не сподiвалась! (Кида║ться до  Оленки.)_  Чого  ти  тут
сто┐ш iз ним серед улицi? (Присiку║ться.)_ А ти, поганко! Та в тебе  ж  ще
на губах молоко не обсохло, а тобi вже з хлопцями цiлуватись!
   Г о с т р о х в о с т и й. От i не обсохло. зовсiм вже обсохло!
   Г о р п и н а (соваючи кулак пiд самий нiс Оленцi)._ Постривай  же  ти,
погана дiвчино! Я тобi дома обiрву отi патли на головi!  Бери  вiдра!  Йди
додому та зараз лягай спати. Щоб i твого духу тут нiколи не було! Щоб твоя
нога тут не була! (Пха║ Оленку;_ О л е н к а одходить з вiдрами й плаче.)_

   ВИХIД 5
   Г о р п и н а й Г о с т р о х в о с т и й.

   Г о с т р о х в о с т и й. Менi зда║ться, що пхати й  бити  дочку  свою
вам зовсiм не приходиться...
   Г о р п и н а. Цить, бо я тобi очi видеру! (Показу║  нiгтi.)_  Нащо  ви
зводите мою дитину з пуття? _Га? Вiн дума║, як убрався у  рукавички  та  в
шляпу,  то  вже  ма║  право  знущатись  над  нами,  бiдними!  То   це   тi
великорозумнi, що говорять по-писаному? Ти дума║ш, що  я  така  дурна,  як
Рябко, як к в ф р о с и н а ! Я за свою дочку готова очi  видерти,  готова
тут галасу наробити на всю улицю!
   Г о с т р о х в о с т и й. Горпино Корнi┐вно! Бога ради, не кричiть  та
послухайте, що я маю казати. (Тихо.) _Оця  горлата  баба  наробить  такого
крику, що й к в ф р о с и н а почу║. (г о л о  сно.)_  Горпино  Корнi┐вно!
Се! Се!.. От послухайте мене! (Хоче ут екти.)_
   Г о р п и н а (доганя║, хапа║ його руками  i  кричить).  _Не  пущу!  Не
втечеш! У мене одна дитина, як одно сонце  на  небi!  Не  пущу!  Дай  менi
одвiт, нащо ти зводиш з розуму мою Оленку, коли  свата║ш  квфросину?  Нащо
вам здалася моя О л е н к а? (Г о с т р о х в о с т и й. пруча║ться. Г о р
п и н а кричить.)_ Не пручайтесь, не пущу! Гвалт! Гвалт! Полiцiя! Полiцiя!
Квартальний!
   Г о с т р о х в о с т и й. Ой, пропав я! пй-богу, репету║  бiсова  баба
так, що розбудить всю улицю. (г о л о с-  но.)_  Горпино  Корнi┐вно!  Бога
ради, не кричiть! Я чесний чоловiк! Я зроблю все, що ви скажете!
   Г о р п и н а (кричить ще дужче)._ Полiцiя! В полiцiю його! Я знаю вас,
паничикiв! Знаю, як ви обдурю║те та з ума зводите бiдних дiвчат. Ой  боже!
Певно, вже моя О л е н к а не вперве вибiгла до сього проклятого  брехуна,
що вмi║ тiльки по-письменному брехати. Ой, згубив же вiн мою ║дину дитину!
(Плаче.)_

   Г о с т р о х в о с т и й. пй же богу, вперве! Клянусь вам, божусь  вам
i присягаюсь, Горпино Корнi┐вно, що вперве! Ви дума║те, що i в  мене  таки
душi нема║, що в мене бога нема? Нехай мене покарають  В  с  i.  печорськi
святi, нехай мене покри║ лаврський великий дзвiн, коли я брешу!
   Г о р п и н а. Докажи! Докажи! Бо я не  вiрю  тво║му  одному  слову.  В
тво┐х словах нема правди. Тво┐ слова - гнилi яблука!  Божися!  Присягайся!
Iди до церкви, присягни перед богом!
   Г о с т р о х в о с т и й. Я ще ж таки, борони боже, не вбив  чоловiка,
щоб йти серед ночi до церкви присягати.
   Г о р п и н а. Божися, присягайся, бо ти згубив мою  дитину,  ┐ж  святу
землю, то я повiрю. На, ┐ж! (Бере жменю землi.)_

   Г о с т р о х в о с т и й. (смi║ться)._ Хiба я вовк, щоб ┐в землю.
   Г о р п и н а. пж! На, ┐ж, то повiрю.
   Г о с т р о х в о с т и й. (регочеться)._ Чи ви, Горпино Корнi┐вно, при
сво║му умi! Батьковi сво║му понесiть, нехай покушту║, яка земля на смак.

   Г о р п и н а. То вiн ще глузу║ над нами, бiдними сиротами!  Зводить  з
ума мою Оленку, ще й знуща║ться над  нами!  Полiцiя!  Полiцiя!  В  полiцiю
його, сибiрного! В тюрму! В Сибiр його! Там йому мiсце!
   Г о с т р о х в о с т и й. (тихо)._ От здурiла баба зоВ с i.м. Наробить
менi шкандалу на В с i. Кожум'яки, не  можна  буде  завтра  й  очей  людям
показати. (г о л о сно.) _Не кричiть, бо...
   Г о р п и н а. Що бо? Га? Що то за бо?... Кричу, бо маю право! Полiцiя!
Квартальний! Десяцький! Сюди! В'яжiть його, берiть його!
   ВИХIД 6 Г о р п и н а, Г о с т р о х в о с т и й. й О л е н к а.

   О л е н к а верта║ться, ставить вiдра, прожогом вибiга║ на сцену, рида║
i кида║ться до матерi.
   О л е н к а. Мамо! Не зачiпайте,  бо  я  люблю  його!  Свирид  Йванович
любить мене. Мамо! Прошу вас, благаю, не зачiпайте!
   Г о р п и н а. Щоб я його так  пустила,  пiймавши  на  гарячому  мiсцi?
Нiзащо в свiтi! Нiзащо! Не була б я Г о р п и н а Скавичиха, щоб я таки не
постановила на сво║му. Коли зачiпа║ш, то зачiпай чесно, не безчесть мене й
мо║┐ дочки, бо ми тобi не iграшка.
   Г о с т р о х в о с т й й. Ви на мене, Горпино Корнi┐вно, i се й те,  i
сяк i так, i сякий i такий, а ви не зна║те, що я хочу сватати Оленку.

   Г о р п и н а. Дурiть уже дурного Рябка  та  великорозумну  мою  небогу
квфросину, а нас, убогих, не пiддурите.
   Г о с т р о х в о с т и й. пй-богу, правду говорю  вам...  Ви  менi  не
вiрите? Ви дума║те, що я нечесно жартую з Оленкою? Вiрте менi,  я  чоловiк
чесний. I божусь, i присягаюсь, що не пiддурюю. Бодай я  завтрiшнього  дня
не дiждав, бодай я завтра повiсився на сво┐х ремiнних пасах, в сво┐й хатi,
коли ви менi не вiрите. Щоб я вас пiддурював? Я ходжу  до  Рябка  так,  як
ходять знакомi до знакомих, а женитись не женюсь.  Горпино  Корнi┐вно!  Чи
можна ж рiвняти Оленку до квфросини? Подумайте ви.
   Г о р п и н а. О, вже що правда, то правда. Моя О л  е  н  к  а...  (До
Оленки.)_ Геть одiйди... (До Гострохвостого.)_ Як гляну на базарi на  свою
Оленку, то нема кращо┐ од не┐ не то що мiж нашими мiщанками, але мiж  тими
баринями, що вештаються по базарi.  Таки  така  гарна,  хоч  води  з  лиця
напийся! I бiс ┐┐ зна, в кого вона вдалась.
   Г о с т р о х в о с т и й. Авжеж не  в  вас...  В  не┐  голосок,  як  у
флоровських черничок, а в вас такий бас, як у нашiм шевськiм хорi у Йоньки
Шелихвоста, ┐й-богу!
   Г о р п и н а. Ну й прирiвняв.
   Г о с т р о х в о с т и й. Так я незабаром до вас i на заручини.

   Г о р п и н а. Про мене, й просимо;  тiльки,  зда║ться,  у  вас  нi  за
собою, нi перед собою... так, як i в нас. Тiльки й  добра,  що  бритви  та
язик у ротi, як бритва.

   Г о с т р о х в о с т и й. Не думайте так, Горпино Корнi┐вно!  В  мене,
ви самi зна║те, i О л е н к а зна║, своя цилюрня...
   Г о р п и н а. Мабуть, тiльки що цилюрня. Та вже бог iз вами. Коли  вам
моя О л е н к а сподобалась, то й приходьте до мене в гостi. В мене швидко
будуть гостi, бо я в четвер iменинниця;  обiцялись  i  напрошувались  таки
самi мо┐ куми з Кожум'як, з Старого Ки║ва I навiть Печорська. Для кумiв  я
вже не пожалiю хлiба-солi.

   Г о с т р о х в о с т и й. То буде пир на ввесь мир.
   Г о р п и н а. Хоч не на ввесь мир, та все-таки  буде  пир.  Приходьте,
може, й погодимось, коли у вас язик не такий, як вашi бритви.
   Г о с т р о х в о с т и й. Добре-добре. (Тихо.)_ Яка ж краса  Оленчина.
Для ┐┐ краси варт навiть пану Гострохвостому оцi вiдра занести до хати. (г
о л о сно.) _Вiзьму ж я вiдра, щоб вам, Оленко, було додому йти  легенько.
(Бере вiдра на плечi i крекче. Тихо.)_ Ой, обшмульгаю ж я собi  плечi!  Се
надибав лихо ко-жум'яцьке! Коли  б  ще  яка  чортяка  не  вглядiла  та  не
розбрехала на ввесь Подол, коли ще сама Скавичиха завтра  не  розбреше  на
ввесь Ки┐в.
   Пiсню на горi ледве чуть.
   Хлопче молодче, який ти ледащо,
   Задумав женитись, сам не зна║ш нащо;
   Будеш гiрко плакать, долю проклинати,
   I кулаками сльози утирати!
   Пiсня замира║.
   Г о р п и н а. От таки й Г о р п и н а Скавичиха дiждалась, що ┐┐ дочцi
Оленцi такi паничi носять вiдра з водою!
   Завiса пада║._
   _
   ДIЯ ТРЕТЯ_
   Просторна Горпинина хата. Збоку - дверi в пекарню. Коло груби  завiшенi
пiчурки; в однiй пiчурцi-здорова макiтра з пирогами, в  другiй  пiчурцi  -
пляшки з настойками. День.

   ВИХIД 1
   Г о с т р о х в о с т и й.

   Г о с т р о х в о с т и й. (входить)._ Нема нiкого. Що це за  диво!  Де
се вони подiвались? А казала вчора Скавичиха, що в не┐ буде пир  на  ввесь
мир... Може, збрехала? Але ж я носом чую десь смачнi  пироги.  (Ходить  по
хатi й нюха║.)_ пй же богу, десь пироги пахнуть, та ще й недалечке. (Нюха║
кругом стiн.)_ От  уже  надiлив  мене  бог  сво┐ми  дарами:  окрiм  розуму
доброго, маю до того доброго носа. Ой, пироги  пахнуть,  та  не  знаю  де!
(Знаходить пiчурку, одслоня║ заслонку.)_ Ось де вони! Повнiсiнька макiтра!
Що бог дасть, а вже попробую: не видержу! (Хапа║ два пироги в обидвi  руки
i ┐сть, 3 пекарнi чуть голос Педорi.)_


   ВИХIД 2
   Г о с т р о х в о с т и й i П е д о р я.

   П е д о р я (з  пекарнi)._  А  хто  там?  А  кота!  А  тпрус,  псявiро!
Простяга║ пироги. (Вбiга║ i розставля║ руки.)_

   Г о с т р о х в о с т и й. Ти б сказала: кицю, кицю! На тобi пирiжка! А
то приска║ш, аж губи бренькають, неначе струни.
   П е д о р я . Що це ви робите? Кого вам треба? Хто ви такий?

   Г о с т р о х в о с т и й. (запихаючись пирогами). _Потривай, бо пельку
заткнув начинкою... А як тебе звуть?
   П е д о р я . Кого вам треба! Хто ви такий?
   Г о с т р о х в о с т и й. А як тебе звуть?
   П е д о р я . Як крупи деруть. (Видира║ з рук пирога.)_  Оце  лишенько!
Було шiстдесят пирогiв. Сама хазяйка  полiчила.  Скажуть,  що  я  по┐ла...
(Кричить у вiкно.)_  Тiтко  Горпино,  тiтко!  Було  шiстдесят  пирогiв,  а
теперечки тiльки п'ятдесят вiсiм. Не я винна! Щось вшелепалось у хату та й
узяло два пироги. (Гострохвостий. бере знов два пироги.  Педоря  кида║ться
до його, однiма║ макiтру.)_ Оце якась московська пеня вшелепалась у  хату!
Геть же! Не берiть, бо пироги лiченi! Тiтко Горпино! Вже тiльки  п'ятдесят
шiсть...

   Г о с т р о х в о с т и  й.  Та  цить!  Як-бо  тебе  звуть?  (Морга║  й
жениха║ться.)_

   П е д о р я . Та Педоря ! Одчепiться од мене та не зачiпайте вирогiв.

   Г о с т р о х в о с т и й.  Негарно  тебе  звуть,  а  молодиця  з  тебе
непогана! А признайся, чи багато тiтка Горпина понапiкала та понаварювала?

   П е д о р я . А вам нащо?
   Г о с т р о х в о с т и й. На те, що треба. Чи й запiканка  й  варенуха
║? Га? Чи не ковтнути трохи, га?
   П е д о р я . Оце вже й бiс його видав так робити. Щось улiзло в  хату,
по┐ло пироги, ще й горiлку вип'║, а на мо┐й ши┐ все  те  окошиться.  Тiтко
Горпино! Та йдiть-бо сюди!
   Г о с т р о х в о с т  и  й.  (п'║  горiлку  нахильцi  з  пляшки)._  Та
потривай! Не кричи! Я сам признаюсь. Я свiй чоловiк в сiм домi.

   П е д о р я . Та й сво┐м не припада║ горшки дерти.  Полiз  по  горшках,
наче котяка. (Виходить.)_

   вихiд 3
   Г о р п и н а й Г о с т р о х в о с т и й.

   Г о р п и н а (входить)._ Хто тут улiз у хату? Чого це Педоря  репету║?
Чи це ви, Свириде Iвановичу?

   Г о с т р о х в о с т и й. Це я, мамо! Добридень вам в  вашiй  господi.
Поздоровляю вас з сьогоднiшнiм днем, з святими вашими  iменинами  та  й  з
пирогами. (Кида║ться до Горпини й цiлу║ться з нею.) _Дай вам господи щастя
й здоров'я, й чого ви тiльки просите в бога!

   Г о р п и н а. Та годi, годi! Як була я молодиця, цiлували мене в лиця,
а тепер... Але ж гарний оцей вражий панич! Як мед з маком! А я вже  вас  i
не сподiвалась; думала, що випустила вас з рук, так i навiки втеряла.
   Г о с т р о х в о с т и й. Погано робили, коли так думали. А я  покинув
сво║ дiло, а до вас таки приблудився, ще й пирогiв ваших  покуштував.  Тут
ваша Педоря незгiрше вас, трохи менi не провалила ганчiркою голови!
   Г о р п и н а. О, Педоря зубата! Сiдайте ж,  будьте  ласкавi,  коли  ви
зайшли до мене та ще й з доброю думкою, та побалака║мо любенько.
   Г о с т р о х в о с т и й. А от я й прийшов.  А  ви  ж  менi  вчора  не
вiрили, як я божився, як я присягався! Ви думали, що я похожий  на  других
наших паничiв. Нi, Горпино Корнi┐вно! Свирид Йванович не з такiвських.  Не
на те мене розуму багато в головi, щоб дурити дiвчат.
   Г о р п и н а. То було вчора, а це сьогодня.  Коли  так,  то  вибачайте
менi, старiй бабi. Я, бачте,  чула,  як  ви  увивались  коло  мо║┐  небоги
квфросини, та вже собi iнакше мiркувала...
   Г о с т р о х в о с т и й. Горпино Корнi┐вно! Хiба ж я слiпий?  Хiба  ж
менi баньки бiльма заслiпили? Хiба ж я не бачу, що таке  квфросина,  а  що
таке Оленка? Гай, гай, милий боже! Вже б говорив хтось другий,  а  не  ви,
Горпино Корнi┐вно!

   Г о р п и н а. Коли ви вже прийшли до мене з чесним словом, то  й  менi
нiчого та┐тись перед вами. Якби я була паничем,  я  б  обминала  квфросину
десятою улицею. Дарма, що вона менi доводиться небога. Тiльки я в хату  до
┐х, вона вже задере до стелi  носа  та  й  нюха║  сволоки  (передразню║),_
взявшись у боки:

   "Тiтко! Од вас гнилицями тхне". Куди ж  пак,  який  делiкатний  носичок
причепив господь до пики!
   Г о с т р о х в о с т и й. О, що носичок, то носичок! Певно, не  такий,
як у Оленки.
   Г о р п и н а. Такi носички, як  у  квфросини,  тiльки  коло  байдакiв.
Мабуть, у тих паничiв баньки на потилицi, що не бачать ┐┐ носичка. Якби  я
оцими сво┐ми руками взяла квфросину, я б ┐й  утерла  того  носа!  Я  б  ┐┐
приборкала.

   Г о с т р о х в о с т и й. Вiрю вам, вiрю, Горпино Корнi┐вно!  (Тихо.)_
Чи не бiсово┐ ж п'яти баба! А  що,  як  квфросина  скинулась  на  цю  свою
тiточку! Але ж розум, але ж панський тон, але ж золото, золото!  Ой-ой-ой,
мiй  милий  боже!  (Зiтха║.  голосно.)_  А  я  прийшов  до  вас,   Горпино
Корнi┐вно...
   Г о р п и н а. Щоб пирогiв на┐стись?
   Г о с т р о х в о с т и й. Борони боже! Що це з вами! Я прийшов сватати
Оленку, коли буде ласка ваша. Я знаю, що Оленка не спротивиться.
   Г о р п и н а. Оленка не спротивиться, а я то,  може,  спротивлюсь,  бо
маю сво┐ норови й примхи.
   Г о с т р о х в о с т и  й.  То  одженiть  ┐х  чи  свяченою  водою,  чи
кропилом або чим там треба.
   Г о р п и н а. Еге! Бабськi норови не чоловiчi:  не  сплоха  одженеш  i
кочергою, не то що кадилом. Чи не дурите ви нас, паничу?
   Г о с т р о х в о с т и й. Ой, Горпино Корнi┐вно, Горпино Корнi┐вно! Чи
вже ж вам од бога не грiх? Чи вже ж ви менi й досi не ймете  вiри?  Але  ж
ваша дочка Оленка... то ж краса на ввесь Ки┐в. (Тихо.)_  Коли  б  прийшла,
хоч подивився б на тi оченята!
   Г о р п и н а. Мою Оленку не грiх хвалити сво┐й матерi. Тiльки,  бачте,
раз те, що тепер паничi дурять молодих наших мiщанок, а  друге  те,  що  в
вас, зда║ться, нi перед собою, нi за собою! Еге так?
   Г о с т р о х в о с т и й. А чи ви ж лазили в мо┐ кишенi? А що, як  там
так i забряжчать карбованцi?
   Г о р п и н а. Карбованцi чи забряжчать, чи  нi,  а  п'ятаки,  може,  й
забряжчать.


   ВИХIД 4
   Г о с т р о х в о с т и й, Г о р п и н а i О л е н к а.

   Г о р п и н а. Де це ж ти в гаспида так барилась? Ти не зна║ш, що  тебе
тут дуже треба.
   Г о с т р о х в о с т и й. (йде назустрiч Оленцi). _Мiй  вам  низенький
поклiн i шанування! Де се ви так забарились? (Пода║ Оленцi руку.) _
   О л е н к а. Добридень вам.
   Г о с т р о х в о с т и й. Доброго  здоров'ячка,  доброго  здоров'ячка.
Вся моя душа стрепенулась,  як  зачув  я  ваш  янгольський  голосок.  Менi
зда║ться, що я слухаю найкращих дискантiв у концертi у семiнарi┐, як зачую
ваш голосок.

   Г о р п и н а. Та й умi║ ж тобi прикласти й приказати  -  незгiрше,  як
наша квфросина. Ще й недавно познакомились з квфросиною, а  вже  перейняли
од не┐ язичка...
   Г о с т р о х в о с т и й. То ще невiдомо, хто од кого перейняв язичка.
(Гордо.)_ Вмi║мо ми говорити й без вашо┐ квфросинки. Ми не ходимо по хатах
позичати розуму та язика. Ма║мо доволi й свого.
   О л е н к а. Авжеж. Вже ви, мамо, наговорите:  на  вербi  грушi,  а  на
осицi кислицi.

   Г о р п и н а. А це що? Це так матерi?  Це  вже  й  ти,  мабуть,  учора
позичила язичка у квфросини? Гляди лишень менi! Ще ти в мо┐й господi; я ще
тобi втру носа...

   Г о с т р о х в о с т и й.  Не  встигнете,  Горпино  Корнi┐вно,  втерти
носа, бо я прийшов до вас, Оленко, не  з  порожнiм  ротом,  не  з  пустими
словами, а з словом розумним  i  вченим.  Ви  менi  не  йняли  вiри  вчора
ввечерi, а от я i  справдив  сво║  слово;  бо  мо║  слово,  слово  Свирида
Йвановича, не те, що слово якогось там Йоньки або Йваньки.  Я  прийшов  до
вас свататись.
   О л е н к а. То ви покинете квфросину?
   Г о с т р о х в о с т и й. Нехай вона сниться кому  iншому,  тiльки  не
менi. (Бере Оленку за руку.) _Я тiльки вас нiколи не покину: (Тихо.)_ Коли
б чорт винiс оцю бабу з хати хоч на часок. Коли б хоч обняти ┐┐. Якi  ж  у
не┐ очi! Так i печуть,  так  i  голять,  як  аглицькi  бритви.  Хоч  трохи
пограюсь з гарною дiвчиною.

   О л е н к а. А я думала, що ви глузу║те з мене.
   Г о с т р о х в о с т и й. Борони боже! Чи то можна? Я без вас не  можу
жити. Лучче нехай мене винесуть на Щекавику, нiж я маю жити без вас.
   О л е н к а. Ой, яка я щаслива! Я нiколи не була така щаслива в матерi.

   Г о р п и н а. Оце! А чого ж тобi ще треба було в матерi? Оце  так!  Ще
не встигла винести ноги за мiй порiг, а вже нахваля║ться.
   Г о с т р о х в о с т и й. Хоч не винесла  ноги  за  порiг,  та  швидко
зовсiм винесе.

   Г о р п и н а. Куди ж пак! Стане великою панею!
   Г о с т р о х в о с т и й. А чом би пак i не панею? Та я  вберу  Оленку
так, що ┐й позавиду║ не тiльки що квфросина, але  найбагатiша  купчиха!  Я
почеплю ┐й на голову такого капелюха з бiлими стрiчками, таку коафюру,  що
вам i не снилося нiколи.
   О л е н к а. Лучче  з  червоними  стрiчками.  Яка  там  краса  в  бiлих
стрiчках: i сорочка бiла, i капелюх бiлий i стрiчки бiлi.
   Г о с т р о х в о с т и й. I ваше личко  бiле.  А  яку  я  вам  стругну
сукню! З чистого шовку!
   О л е н к а. Я про шовковi сукнi нiколи й не думала! Вони менi нiколи й
не снились!
   Г о с т р о х в о с т и й. Я вам куплю золотi сережки!  Я  вам  ушкварю
такi сережки, що перед ними i квфро-сининi потемнiють.
   О л е н к а. Я вже звикла думати, що менi не доведеться носити  золотих
сережок. Мати не справляють i не пускають заробити...
   Г о р п и н а. Як це ти говориш з матiр'ю?  Крутить  язиком,  неначе  в
пансiйонi вчилась. Та я тобi...
   О л е н к а. Е, годi, мамо!
   Г о р п и н а. Цить, бо я тебе отим кошиком! Не пущу я тебе  бiльше  до
квфросинки. Накадила вона тебе сво┐м ладаном.
   Г о с т р о х в о  с  т  и  й.  Не  сердьтесь,  Горпино  Корнi┐вно!  Не
сердьтесь!..

   Г о р п и н а. Цур тобi, пек тобi! Ти неначе собачо┐  блекоти  на┐лась.
(Виходить.)_

   ВИХIД 5
   Г о с т р о х в о с т и й i О л е н к а.

   Г о с т р о х в о с т и й. (бере Оленку за руку). _Оленко!  Щастя  мо║!
Чи будете любити мене, виходити до мене щовечора? Бо я  без  вас  не  можу
жити, не можу дихати, як не бачитиму ваших очей щовечора, як не  держатиму
вас за оцi ручки щодня, щогодини!
   О л е н к а. Втечу од матерi, а таки буду виходити до вас. Вже менi так
осточортiло бiгати по городу з тими кошиками, так гризе мене мати, що менi
й свiт немилий. Люди гуляють в недiлю, в празник, а менi нема нi празника,
нi недiлi.
   Г о с т р о х в о с т и й. Дайте,  Оленко,  ради  дня  вашого  сватання
поговоримо про що веселiше. Оленко! Серце  мо║!  Як  я  вас  люблю!  Дайте
надивитись на вашi брiвки, на ваше личко...
   О л е н к а. Як гляну я на вашi очi, забуваю все сво║  горе!  Я  неначе
знов народилась на свiт божий! Яка я тепер щаслива, яка щаслива!  Як  менi
легко на душi! Я неначе вперше на вiку одпочила од роботи. (Схиля║ться  на
плече Гострохвостому,)_

   Г о с т р о х в о с т и й. (тихо сам до себе)._ Яка тепла в  не┐  душа!
Що то якби до  сi║┐  душi,  до  сього  личка  та  квфросинине  золото,  та
квфросинину крамницю з крамом, та квфросинин розум, та квфросининi кучерi!
Тут мо║ кохання...  та...  (голосно.)_  Красо  моя!  Серце  мо║!  (Обнiма║
Оленку.)_

   ВИХIД 6
   Г о с т р о х в о с т и й, О л е н к а й Г о р п и н а.

   Г о р п и н а (входить)._ Готуй лишень, Оленко, обiд, бо вже куми йдуть
справляти день мого святого янгола.

   Г о с т р о х в о с т и й. (загляда║ в вiкно)._ Йдуть! Мабуть, сам  бог
┐х несе на повiтрi на крилах. Та й чимала ж череда суне!
   Г о р п и н а. Мене бог не скривдив кумами. Хвалити бога, не  цураються
мене, просто┐, мого хлiба й солi.
   Г о с т р о х в о с т и й. Я й сам не люблю тих, що цураються  хлiба  й
солi; я так ж_ люблю таких гордих людей, що ┐м голови постинав би.

   ВИХIД 7

   Т i с а м i, г о с т i й П е д о р я .

   В хату входять м i щ а  н  к  и;  деякi  з  кошиками,  деякi  убранi  в
празникову одежу.

   М i щ а н к и. Добридень вам, Горпино Корнi┐вно! З днем  вашого  янгола
поздоровля║мо вас! Дай вам боже, чого ви тiльки забажа║те собi з  неба!  А
вашiй дочцi пошли боже гарного жениха.
   О л е н к а й Г о с т р о х в о с т и й осмiхаються.
   Г о р п и н а. Сiдайте ж, щоб старости сiдали в мене.
   Деякi сiдають.
   Г о с т р о х в о с т и й. (до гостей)._ Ой  кумки  мо┐,  голубки  мо┐,
цокотушки мо┐! От пирiжки, так пирiжки у Горпини  Корнi┐вни!  Недурно  вас
тут повнiсiнька хата! Зна║те й ви, де раки зимують!

   О д н а м i щ а н к а. Та й чи не жартливий же  з  бiса  оцей  язикатий
панич, та ще й гарний! Не зачiпайте нас, бо як причепимось усi, то  мусите
нам ставити могорича!
   Г о с т р о х в о с т и й. А зачiпайте мене! Я дуже люблю, як  молодицi
мене зачiпають... але тiльки молодi, чорнобривi, такi, що  тiльки  моргни,
та й... гм...
   М i щ а н к и. Хи-хи-хи!  Оцей  панич  наговорить  три  мiшки  гречано┐
вовни! Хи-хи-хи! Весела мати родила вас, веселий i син вдався.
   Г о р п и н а (до гостей, що  стоять)._  Але  чого  ж  оце  ви  сто┐те?
Сiдайте ж у мене, будьте ласкавi. Сiдайте, кумо! Сiдайте, свахо!  Сiдайте,
кумасю! Прошу покiрно, кумко!
   Г о с т р о х в о с т и й. Та й кумiв же в вас. Мабуть, ви перехрестили
ввесь Ки┐в.
   Г о р п и н а (кричить у дверi)._ Педоре! Педоре! А внось  сюди  столи!
Розставляй столи, та серед хати, щоб нам було просторнiше балакати й пити.
   Г о с т р о х в о с т и й. От i я поможу. (Бiжить i з  Педорею  вносять
один стiл, потiм другий i ставлять ┐х серед хати.)_ Та повертайся, Педоре,
так прудко, як я! Насилу волоче ноги!
   П е д о р я . За вами похопишся! Не В с i.м такi нiжки  мати,  якi  бог
дав пановi.

   Г о с т р о х в о с т и й. Але в  цiй  хатi  язики!  Зiбрались  з  усiх
Кожум'якiв.

   О д н а м i щ а н к а. Ще й з Либедi прибули на помiч, хи-хи-хи!
   Г о р п и н а. Чого це ти, Оленко, сто┐ш,  неначе  привезена  невiстка!
Застеляй столи та подавай пляшки та чарки. Вже мо┐ кумочки та й заскучали.

   Г о с т р о х в о с т и й. Ой-ой! (Зiтха║.)_  Ще  й  як  заскучали  без
чарочки!

   Г о р п и н а. Як я буду йти замiж, то вiзьму вас собi за свата.

   Г о с т р о х в о с т и й. Еге! Добре! За сваху! А я вам подам  решетом
води, як ви будете сидiти на посадi.
   Г о р п и н а (вдаривши кулак об кулак)._ Отже ж  нiяк  не  переговориш
оцього панича, ┐й-богу, не переговориш.

   Г о с т р о х в о с т и й. То покличте на помiч  з  десять  кумiв,  то,
може, й переговорите. Педоре! А де ж пироги! Ке сюди пироги! Та чи В с i.,
бо я й знаю, скiльки ┐х усiх у макiтрi: п'ятдесят, ще й шiсть.
   М i щ а н к и. Ха-ха-ха! ┐й-богу, зна║, скiльки пирогiв у макiтрi!

   П е д о р я . Та тут панич лазили, як кiт, по горшках.
   Г о р п и н а. Геть собi, йди до печi. _Ще й вона! Вип'║мо ж  по  чарцi
за живих й за мертвих! (Налива║ й п'║.)_ Щоб живим жити й  не  вмирати,  а
помершим, коли померли... ет... (маха║ порожньою чаркою)._

   Г о с т р о х в о с т и й. Бодай не встали...
   В с i. Ой, хто видав так говорити! Це з великого  розуму  та  в  голову
заходите! Оце так!
   Г о р п и н а. Глядiть  лишень,  ви,  великорозумнi!  Говорiть,  та  не
проговорюйтесь! Мертвi лежать на Щекавицi та нiкому  не  шкодять,  а  живi
часом дуже й дуже шкодять.
   Г о с т р о х в о с т и й. (налива║ чарку)._ Про  мене,  вип'║мо  й  за
здоров'я мертвих. Пошли, боже, з неба, чого нам треба! Помершим  чарка,  а
нам горiлка! (Випива║.)_
   Г о р п и н а ходить кругом стола i налива║ всiм
   Мiщанки випивають i приказують.
   О д н а м i щ а н к  а.  Даруй  же,  господи,  цей  празник  проводити,
будущого року дiждати.
   Д р у г а м i щ а н к а. Щоб ми дiждали в доброму здоров'┐ пити за куму
й на будущий рiк, як тепер п'║мо живенькi та здоровенькi.
   Г о с т р о х в о с т и й. (налива║ й приказу║ до чарки)._  А  звiдкiль
ти? - 3 Ромна! - А бiлет ║? - Нема.- В тюрму шельму! (Разом влива║ чарку в
рот. До однi║┐  мiщанки.)_  Чого  ж  ви  сидите  та  не  кида║те  в  тюрму
безбiлетних бродяг?

   М i щ а н к а. Я не лихого роду.

   ВИХIД 8
   Т i с а м i й б у б л е й н и ц я М а р т а.

   М а р т  а  (входить  з  кошиком  на  руцi)._  Добридень  вам,  Горпино
Корнi┐вно! Ой, вибачайте менi, кумцю-голубцю! Бiгала з бубликами та  трохи
не пробiгала ваших святих iменин. Насилу згадала!

   Г о с т р о х в о с т и й. А таки не пробiгала, згадала.
   Б у б л е й н и ц я. Авжеж! Чи то  можна  поминути  хату  мо║┐  дорого┐
кумоньки. (Цiлу║ться тричi з Горпиною.)_ Поздоровляю ж вас, мо║  серце,  з
вашими iменинами. Дай вам боже з неба, чого  вам  треба,  чого  тiльки  ви
просите в  бога.  Добридень  вам,  Оленко!  (Цiлу║ться.)_  Добридень  вам,
сусiдки! (Цiлу║ться з гiстьми.)_

   Г о с т р о х в о с т и й. А  зо  мною  i  не  можна  цiлуватись?  Коли
цiлу║тесь, то цiлуйтесь зо всiма пiдряд.
   Б у б л е й н и ц я. Хiба ж ви кума, щоб з вами  цiлуватись?  А  я  оце
забiгала до сусiди та випила по чарцi, а це з гостей та знов у гостi!
   Г о р п и н а. То й добре! Сiдайте ж, будьте ласкавi!
   Б у б л е й н и ц  я.  Еге!  Де  вже  там  сидiти!  Менi  аж  танцювати
хочеться, так весело було в сусiди!
   В с i. То й танцюй, а ми подивимось!
   Б у б л е й н и ц я (приспiву║)._

   Уберусь я, молоденька, в новенькi сап'янцi,
   Та винесу бублички на базар уранцi.
   Бублички гарячi,
   Бублички свiжi,
   Бублички з маком,
   Бублички з таком,
   Бублички з яйцями!
   Г о р п и н а (з чаркою)._  От  люблю  за  веселий  звичай!  От  люблю!
(Цiлу║ться.)_ Сiдайте ж.


   ВИХIД 9
   Т i с а м i _й б а ш м а ч н и ц я.

   Б а ш м а ч н и ц я О р и н а  (входить  з  кошиком).  _Добридень  вам,
iмениннице! Поздоровляю з iменинами! А я оце йду в лавку з  черевиками  та
згадала, що в сiй хатi сьогоднi горiлочку п'ють, та й  забiгла  на  часок.
Нате й мене, нате й мiй глек на капусту!
   Г о р п и н а. Спасибi, мо║ серце! Спасибi, що згадала мене,  стареньку
куму.

   Г о с т р о х в о с т и й. Iще кума! Мабуть, у вас на  В  с  i.м  свiтi
нема людей, та все куми. Вашими кумами можна на Днiпрi греблю  загатити  й
Чорторию закидати.

   Г о р п и н а. А бодай вам язик усох, не казавши лихого слова.

   Г о с т р о х в о с т и й. Нехай всохне; чорт його бери!
   Б а ш м а ч н и ц я. Ой, як у вас весело та людно!
   (Спiва║.)_
   Дивiтеся, чоловiки,
   Якi в мене черевики.
   Це ж менi панотець покупив,
   Щоб хороший молодець полюбив.
   А панчохи панiматка дала,
   Щоб я гарна молодичка була.

   Гоп, чук, чуки, чуки!
   Гарнi в мене черевики,
   Бо я панського роду,
   Не ходила боса зроду !

   Полюбив мене дяк
   Чорти батька зна як!
   Купив менi черевички,
   Закаблучки не так.
   Черевички невеличкi,
   За цiлого п'ятака,
   А щоб же я, молоденька,
   Вибивала тропака.

   Гоп, чук, чуки, чуки!
   Гарнi в мене черевики,
   Бо я панського роду,
   Не ходила боса зродуi
   (Пританцьову║.)_

   Г о р п и н а. Ой веселi ж мо┐ iменини! (Бере чарку в руки.)_ Даруй же.
боже, щоб мо┐ iменини щороку були такi веселi. Кумо  Меропi║,  чом  ти  не
п'║ш? Вже й видно, що печерська кума, бо вся в чорному, мов черниця. Чи не
присвятили тебе печерськi ченцi? Випий-бо, кумцю!

   М е р о п i я (бере чарку й одходить на перед сцени, Тихо)._ Ой лишечко
мо║! Ой грiх мiй! Як же тут на Подолi грiшно живуть! Що ж то  скаже  отець
Модестiй, як, борони боже,- довiда║ться про це грiховне гульбище?
   Г о р п и н а. Випивай-бо,  кумо  Меропi║!  Не  шепоти  так  довго  над
чаркою, бо чарку нетерплячка бере: хоче в другi руки.
   М е р о п i я. Ой, боюся грiха! Спокушають мене куми.
   Г о р п и н а. А ви, кумочко Магдалино, чого суму║те? Чи не скучили  за
сво┐м Печерським? Випийте, прошу вас. (Пода║ чарку.)_
   М а г д а л и н а (виходить на перед сцени з другого  боку)._  Ой  боже
мiй! Согрiшила я, багато нагрiшила!.. Що  ж  то  скаже  преподобний  отець
Пахомiй, як довiда║ться про се грiховне зборище!

   М е р о п i я (тихо)._ Що ж то скаже отець Модестiй! Та вiн же  накладе
на мене покуту на мiсяць, як тiльки признаюсь!  Хiба  не  признаюсь:  сама
закаюсь пити...
   М а г д а л и н а (тихо)._ Ой отче Пахомi║! Помолись за  мене,  грiшну,
бо не видержу. Куми спокушають, як тi чорти. Вип'ю та й признаюсь Пахомiю.
Що бог дасть, те й буде.
   Г о р п  и  н  а.  Та  пийте-бо,  ви,  черницi  печорськi!  Що  ви  там
нашiпту║те?

   М е р о п i я й М а г д а л и н а. Та вже нiгде дiтись! Треба випити.
   Г о р п и н а (тягне набiк бублейницю)._ Чи зна║те, серце кумасю, що  я
сьогодня два празники справляю: iменини й заручини. Отой красунь, то жених
мо║┐ Оленки. Тiльки, серце кумо, не кажiть нiкому, бо,  може,  ще  з  того
сватання весiлля не буде. (Цiлу║ться.)_
   Б у б л е й н и ц я. Нiкому, нiкому й слова не скажу. Хiба ж я дурна чи
навiсна! Борони боже!
   Г о р п и н а одходить.
   Б у б л е й н и ц я кличе б а ш м а ч н и ц ю набiк.
   Б у б л е й н и ц я  (тихо)._  Чи  ти  зна║ш  новину?  Оцей  гарний  та
язикатий панич сьогодня заручився з  Оленкою.  Тiльки  нiкому,  нiкому  не
кажи. Борони тебе боже! Такий приказ, бач.

   Б а ш м а ч н и ц я. Не  скажу,  не  скажу  нiкому.  Побий  мене  хрест
святий, коли скажу. (Башмачниця кличе Магдалину.)_ Ой, серце  кумо,  що  я
чула!
   М а г д а л и н а. А що? Скажи, кумо, скажи!
   Б а ш м а ч н и ц я. Оцей панич сьогодня заручився  з  Оленкою,  тiльки
нiкому не кажи, щоб нiхто не знав. Чу║ш?
   М а г д а л и н а. Оце! Чи я дурна, чи я мала, щоб рознесла, як сорока,
на хвостi! Тiльки ти та я знатимемо,  а  бiльш  нiхто,  анi  душа.  (Кличе
Меропiю.)_ Чи ви, кумо, зна║те, за що це ми п'║мо могорич?
   М е р о п i я. Мабуть,  за  душу  покiйного  Скавики  Горпина  справля║
поминки.

   М а г д а л и н а. Де там поминки! Отой панич посватав сьогодня Оленку.

   М е р о п i я. Ой господи! А я  думала,  що  це  разом  з  iменинами  й
поминки, бо як прийшла в хату, то нiби ладаном запахло.
   М а г д а л и н а. Та то, кумо, од вашо┐ одежi  пахне  ладаном  на  всю
хату; нiкому ж не кажiть.
   М е р о п i я (сумно)._ Про мене там! За  всi.  голови!  Байдуже  менi!
(Меропiя шепче на вухо сусiдi, сусiда другiй кумi i т. д.)_
   Г о р п и н а. Що це ми  сидимо,  пха║мось  коло  стола,  наче  овечки!
Сядьмо, куми, долi!
   Б у б л е й н и ц я. I я затого не всиджу  на  стiльцi,  аж  коливаюсь.
Педоре! Давай килима! Сядьмо, куми, долi на килимi,  щоб  було  не  високо
падати, бо Меропiя вже колива║ться, як жид з богомiллям коло вiкна.
   П е д о р я стелить килим долi.
   Б у б л е й н и ц я бере стiльчик, ставить серед килима.
   Б у б л е й н и ц  я.  Ви,  свята  iмениннице,  сiдайте  посерединi  на
стiльчику, а ми сядемо долi кругом вас.
   Горпину садовлять на стiльчику.
   В с i сiдають кругом не┐.
   Г о с т р о х в о с т и й скида║ сюртука й собi сiда║.
   Б у б л е й н и ц я. Ви, Горпино Корнi┐вно, наше сонце, а ми вашi  яснi
зорi.

   Г о с т р о х в о с т и й. Бувають усякi зорi. Яснi зорi, та не всi..

   В с i. Ви, iмениннице, наше ясне сонце, а ми вашi зорi.
   Г о с т р о х в о с т и й. А мене ж куди приткнете? Нехай  я  буду  хоч
мiсяцем.

   В с i. Вам на небi нема мiсця.
   Г о с т р о х в о с т и й. Ой не вгадали! Не вам те знати!
   Г о р п и н а (з чаркою в руцi)._ Куми мо┐, любi мо┐! Заспiвайте  менi,
прославте мене, свою куму, Горпину Скавичиху. Нехай я трохи заплачу.
   В с i (спiвають)._
   I лiд трiщить, i комар пищить,
   А то кум до куми порося тащить.
   Кумцю, голубцю! Звари менi порося,
   Звари менi порося, щоб i юшка була!
   I юшечка, i петрушечка.
   Кума моя, люба моя, моя душечка!
   Г о р п и н а. Ой, не спiвайте, не завдавайте жалю,  бо  я  вже  плачу.
(Втира║ сльози)._ Так мене розжалобили, так розжалобили! (Тягне Меропiю до
себе й цiлу║ ┐┐.)_ Спасибi вам, що ви мене не забува║те  та  не  цура║тесь
мого хлiба-солi. Поки жива на свiтi, не забуду вас; буду за  вас  щоранку,
щовечора молитись богу, подам за вас часточку в Братському монастирi.
   М е р о п i я. Помолiться, Горпино Корнi┐вно, за мене, грiшницю; вже  ж
я сьогодня нагрiшила, так нагрiшила (склада║ руки до бога),_ що  не  знаю,
чи й простить менi отець Модестiй.
   Г о с т р о х в о с т и й. I за мене не забудьте подати чарочку, бо й я
так нагрiшив, так нагрiшив! Не знаю, чи простить мене... гм... не знаю,  й
хто там проща║.
   Г о р п и н а. А  хто  видав  передражнювати?  _Хто  _видав  кривитись?
Глядiть лишень, бо я вас так поскубу за чуба!
   Г о с т р о х в о с т и й. То й скубiть, та скубiть  добре,-  бо  ║  за
вiщо поскубти. Патли добрi.
   Г о р п и н а. Розтривожили ви мене пiснями. Плачу я, що мене моя рiдня
цура║ться,  небога  квфросинка  мене  цура║ться;  не  бажають  вони   менi
щастя-долi, коли не прийшли покуштувати мо║┐ хлiба-солi. Ой  господи!  Ота
менi квфросинка... Та що й казати... коли  вона  менi  небога.  Грiх  менi
осуждати, та ще й свою родину.

   М е р о п i я й М а г д а л и н  а.  Ой  господи!  Який-то  тепер  свiт
настав: брат вста║ на брата, сестра на сестру.
   Г о р п и н а. Небога квфросинка на рiдну тiтку. Нехай уже  бог  скара║
┐┐ за мене, смиренну рабу божу.
   В с i. Нехай уже ┐┐ господь покара║, коли вона така.
   Г о р п и н а. Нехай ┐┐ курка вбрикне. Вона менi не небога, а я  ┐й  не
тiтка однинi й довiку. Анахтема! Анахтема! Анахтема!
   В с i. Анахтема! Анахтема! Анахтема!
   Г о р п и н а. Оце згадала таке смутне та й засмутилася!
   Б у б л е й н и ц я. I треба було згадувати в такий день! Коли б у мене
така небога, то я б на не┐ пху! Та й годi.
   Г о р п и н а. То й я на не┐ пху!
   В с i. Пху-пху-пху на не┐, сатану, та й будьмо знов веселi! Цур ┐й, пек
┐й, коли вона одцуралась од роду.
   Б у б л е й н и ц я. к i в мене, признатись,  така  родичка,  та...  не
хочеться тiльки розказувати, та ще й при людях. А!.. аж язик свербить...

   В с i. Та кажи, кажи! Нащо жалувати таких псяюх.
   Б у б л е й н и ц я. Та розказала б, та, як-то кажуть, стiни слухають.

   Г о с т р о х в о с т и й. Педоре! Вiзьми кочергу та повигонь  стiни  з
хати.

   Б а ш м а ч н и ц я. Я вже знаю, про кого  мова  мовиться.  Це  в  наше
вiкно камiнь ударив.
   Б у б л е й н и ц я. Не знаю, може, в ваше. На злодi║вi  шапка  горить.
Що ж робити, коли ваш рiд такий удався, бо то з вашого кодла.
   Б а ш м а ч н и ц я. З нашого кодла? А яке ж наше кодло? (Схвачу║ться з
мiсця.) _
   Б у б л е й н и ц я. Та таке ж...
   Б а ш м а ч н и ц я. Та яке ж? Кажи!
   Б у б л е й н и ц я. Не чiпляйся, Орино, бо й скажу. Так  i  крикну  на
всю хату. (Вста║ з мiсця.)_
   Б а ш м а ч н и ц я. Про мене, крикни не то що на всю хату,  i  на  всю
улицю, бо я тебе не боюсь, бо я тебе не злякаюсь.
   Б у б л е й н и ц я. Ба зляка║шся, як скажу, бо вже твiй рiд отут  менi
сидить у печiнках. То ваше кодло! Такi ви всi., не тiльки ваша Степанидка.

   Б а ш м а ч н и ц я. То ми В с i. такi? То й я така?
   Б у б л е й н и ц я. Та й ти така. I твоя мати була така!
   Б а ш м а ч н и ц я. Та й моя мати була така? Яка ж була моя мати?

   Б у б л е й н и ц я. Хiба ж не зна║мо, яка була твоя мати?  Та  твою  ж
матiр били жиди на улицi патинками по мордi. Твоя мати в острозi сидiла.

   Б а ш м а ч н и ц я (кида║ться до бублейницi),  _Мою  матiр  жиди  били
патинками? Моя мати в острозi сидiла? Хто бачив? Хто докаже?
   Б у б л е й н и ц я. Я докажу!
   Б а ш м а ч н и ц я. Ба не докажеш!
   Б у б л е й н и ц я. Ба докажу!
   Б а ш м а ч н и ц я. Ба брешеш, не докажеш.
   Б у б л е й н и ц я. (наближа║ться)._ Ба не  брешу,  бо  докажу!  Бреши
сама з собаками.
   Б а ш м а ч н и ц я. Ой, люди добрi! Хто чув, хто бачив, щоб  моя  мати
сидiла в острозi? (Пiдходить до кожно┐ мiщанки й пита║.)_  Ти  бачила,  як
сидiла моя мати в острозi?
   М i щ а н к а. Нi.
   Б а ш м а ч н и ц я. (до друго┐ мiщанки)._ А ти докажеш?
   М i щ а н к а. Нi!
   Б а ш м а ч н и ц я. (до третьо┐)._ А ти докажеш?
   М i щ а н к а. Нi, не докажу!
   Б а ш м а ч н и ц я. (до Горпини)._ А ви докажете?
   Г о р п и н а. Нi, не докажу!
   Б а ш м а ч н и  ц  я.  (пита║  усiх  i  оберта║ться  до  бублейницi  з
кулаками)._ Що ж ти менi кажеш, що моя мати сидiла в острозi,  коли  нiхто
не докаже? Що ж ти, сяка-така, обговорю║ш мою матiр i всю нашу рiдню?
   Б у б л е й н и ц я. Присягаюсь i божусь, падаю на колiна до  братсько┐
богородицi (пада║ на колiна),_ що твоя мати  сидiла  в  острозi,  що  твою
матiр били жиди патинками по мордi.

   Б а ш м а ч н и ц я. Падаю на колiна (ста║ на  колiна),_  присягаюсь  i
божусь, що ти брешеш, що  ти  набрехала  на  мою  матiр.  Брешеш,  брешеш,
брешеш, сибiрна!
   Тим часом Г о с т р о х в о с т и й виходить з хати i приводить к а т е
р и н щ и к а.
   Катеринка гра║ й перебива║ лайку.
   В с i. Де це музики взялися? Хто це найняв?
   Г о с т р о х в о с т и й. Це я, це я  найняв,  щоб  Горпинi  Корнi┐внi
веселiшi були iменини. Як ма║мо лаятись, давайте лучче гуляти!
   В с i. (схвачуються)._ Давайте лучче гуляти або танцювати!
   Г о р п и н а. Авжеж танцювати  веселiше,  нiж  лаятись.  Розступiться,
куми мо┐ милi! Горпина Корнi┐вна гуля║.
   В с i розступаються на обидва боки.
   Б у б л е й н и ц я й Б а ш м а ч н и ц я розходяться на обидва боки

   й показують одна другiй кулаки.
   Г о р п и н а (розставивши руки)._ Дайте мiсце, кумки мо┐, голубки мо┐!
Горпина Скавичиха гуля║! (Почина║ танцювати з башмачницею.)_

   М а г д а л и н а (пiдiйма║ руки вгору)._ Ой,  що  ж  то  скаже  завтра
отець Пахомiй!
   М е р о п i я (з другого боку, спереду сцени)._  Ой,  що  ж  то  завтра
скаже отець Модестiй!
   В танець виступають декотрi м i щ а н к и.
   Г о с т р о х в о с т и й. в однiй сорочцi садить гопака.
   Завiса пада║._

   ДIЯ ЧЕТВЕРТА_

   Свiтлиця Рябкова.
   С и д i р С в и р и д о в и ч сидить коло стола й позiха║, хрестячи  за
кожним разом рота.
   Вечiр.

   ВИХIД 1
   С и д i р С в и р и д о в и ч i к в д о к i я К о р н i ┐ в н а.

   С и д i р С в и р и д о в и ч (позiха║ й хрестить рота)._  Ой  господи,
помилуй мене, грiшного раба свого! (Знов позiха║ й хрестить  рота.)_  Пху,
чого це я так позiхаю?
   к в д о к i я К о р н i ┐ в н а (позiха║ й  хрестить  рота)._  Оце!  Ти
позiха║ш, а я за тобою!
   С и д i р С в и р и д о в и ч (позiха║ й хрестить рота)._ Пху на  тебе,
сатано! Позiхнув так, що трохи не роздерся.
   к в д о к i я К о р н i ┐ в н а (позiха║ й  хрестить  рота)._  Пху!  Не
позiхай-бо, бо й я рот собi роздеру.
   С и д i р С в и р и д о в и ч. Оце, не позiхай та не позiхай, бо й вона
позiха║!
   к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. То затуляв би рота, а то  так  негарно
дивитись... що й...
   С и д i р С в и р и д о в и ч. Ати дума║ш, що менi гарно  дивитись,  як
ти роззявиш свою вершу?

   к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. От i вершу... З которого це часу стала
верша з мого рота?
   С и д i р С в и р и д о в и ч. Та хiба ж вже й не час! Що то  тi  жiнки
за мудрий народ! До смертi збирала б губи на оборочку.
   к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Пху! Пху! Аж треба  одплюнутись,  таке
верзеш. Чи не вереду║ш ти оце знов?

   С и д i р С в и р и д о в и ч. Нечиста його мати зна║, може, й вередую.
Зда║ться, хочеться чи чаю, чи горiлки.

   к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Про  мене,  пий  чай,  тiльки  не  пий
горiлки, бо квфросинка буде сердитись, як побачить.

   С и д i р С в и р и д о в и ч. Ой, не пити менi  хочеться;  зда║ться  -
┐сти, та не знаю, чи солодкого, чи кислого; чи хвигiв, чи солоних огiркiв?
Як тобi зда║ться?
   к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. А як же менi про те знати? Хiба в мене
твiй рот?
   С и д i р С в и р и д о в и ч. Що б ти тепер ┐ла, чи солодке, чи кисле?
Чи хвиги, чи солонi огiрки?

   к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Я б ┐ла хвиги.
   С и д i р С в и р и д  о  в  и  ч.  Чортзна-чого  ┐й  хочеться.  Хвигiв
схотiлось, наче малiй дитинi.

   к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Чи то ж менi? Та то ж тобi!

   ВИХIД 2
   Т i с а м i й б а ш м а ч н и ц я.

   Б а ш м а ч н и  ц  я  (вбiга║  з  кошиком)._  Добривечiр  вам,  Сидоре
Свиридовичу, i вам, квдокi║ Корнi┐вно! Як же вам можна не бути на iменинах
у Горпини Корнi┐вни!
   С и д i р С в и р и д о в  и  ч.  Як  же  пiти,  коли  квфросина  шапку
сховала! Якби пак увечерi, то можна б i без шапки, а то вдень.
   к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Схаменись, старий! Що  ти  верзеш?  Не
пiшли, бо чогось послабли усi.

   С и д i р С в и р и д о в и ч. Еге! Чогось справдi у нас роти послабли:
й самi не розберуть, чого хотять. (Позiха║.) Ой,_ це неспроста щось.

   Б а ш м а ч н и ц я. Мабуть, наслано. Було  й  менi  таке  торiк  пiсля
iменин Горпини Корнi┐вни. Цiлий  день  так  позiхала,  що  мусила  кликати
шептуху.

   к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Сiдайте ж та розкажiть, як там було  в
сестри? Що ┐ли, що пили, хто був, хто що робив?
   Б а ш м а ч н и ц я. Були на  обiдi  пироги,  була  локшина  з  гускою,
печена курка, печене порося,  шулики,  ще  й  катеринка  на  закуску.  Так
нагулялись, так натанцювались! Але не сяду, бо забiгла до вас  по  дорозi.
Там був i Гострохвостий: таки добре  витрусив  кишенi  на  горiлку  та  на
музики. Чи ви зна║те, що Оленка вже засватана за Гострохвостого?
   к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Чи вже ж? За Гострохвостого?
   С и д i р С в и р и д о в и ч. Брехня!
   Б а ш м а ч н и ц я. Вибачайте-бо, Сидоре Свиридовичу: хто бреше,  тому
легше. Пропили ми навiки Оленку!  Гострохвостий  найняв  катеринку  та  аж
сiртука й жилетку скинув, так вибивав тропака. Ой боже мiй,  як  колiна  й
литки болять, наче  хто  ломакою  побив!  Прощайте,  серце!  (Цiлу║ться  з
хазяйкою.)_ Та нiкому, та нiкому, нiкому не кажiть, бо такий приказ. Я оце
тiльки вам i кажу. (Виходить i на порозi збiга║ться  з  бублейницею.)_  Ой
лишенько! Оце трохи з нiг не звалила! (Виходить.)_

   вихiд 3
   к в д о к i я К о р н i ┐ в н а, С и д i р С в и р и д о в и ч i б у  б
л е й н и ц я.

   Б у б л е й н и ц я. Бий тебе сила божа! Трохи  менi  носа  не  розбила
сво║ю мордою. Добривечiр вам, кумо! (Цiлу║ться.)_ Чи живi, чи  здоровi?  А
вас не було на iменинах у Горпини Корнi┐вни, а ми  пили  сватання!  Чи  ви
зна║те, що Оленка засватана за Гострохвостого, тiльки  нiкому,  нiкому  не
кажiть, бо такий приказ, щоб нiхто не знав. Прощайте! Так загулялась,  так
загулялась, аж очiпок з голови злазить. (Поправля║ очiпок i  виходить.  На
порозi збiга║ться з Меропi║ю.)_ Ой! Оце! Аж забилась об вас!

   ВИХIД 4
   к в д о к i я К о р н i ┐ в н а, С и д i р С в и р и д о в и ч i М е  р
о п i я.

   М е р о п i я. Оце! Аж тiм'ям об дверi вдарилась. (Входить.)_  Господи,
Iсусе Христе, сине божий, помилуй нас!
   С и д i р С в и р и д о в и ч (басом)._ А-мi-нь.
   М е р о п i я. Добривечiр вам! Як вас господь милу║?
   к в д о к i я К о р н i ┐ в н а.  Вашими  молитвами  ще  ворушимось  до
котрого часу. Сiдайте, прошу вас!

   М е р о п i я. Спасибi вам, нiколи. Далеко дибати додому.  Коли  б  ви,
квдокi║ Корнi┐вно, знали, як я сьогодня нагрiшила у Горпини Корнi┐вни; так
нагрiшила, що насилу несу сво┐ прегрiшення на Пе-черське.
   С и д i р С в и р и д о в и ч. То вкиньте ту в'язку  грiхiв  у  канаву,
нехай там потоне у безднi. Чи варто ж нести таку нечисть аж на Печерське!
   М е р о п i я. Якби ж  пак  можна  було...  Так  нас  приймала  Горпина
Корнi┐вна, так частувала, так припрошувала, що я одмагалась, одмагалась та
й... (Маха руками.)_
   С и д i р С в и р и д о в и ч. Та й нагрiшили повне сито й решето.
   М е р о п  i  я.  Та  ще  й  як  приймала  нас!  Бо  Оленку  засватали.
Гострохвостий  засватався.  Гарного   зятя   матиме   Горпина   Корнi┐вна!
(Заточу║ться.)_ Прощайте! Зоставайтесь собi дома. (Виходить i не потрапля║
в дверi та в  вiкно,  пiдiйма  ногу.)_  Оце  як  високо  поробили  пороги!
(Знаходить дверi й виходить.)_


   ВИХIД 5
   С и д i р С в и р и д о в и ч i к в д о к i я К о р н i ┐ в н а.

   С и д i р С в и р и д о в и ч (вдаривши об поли  руками)._  От  тобi  й
жених! Коли не брешуть оцi сороки.
   к в д о к i я К о р н i ┐ в н а (вдаривши об поли руками)._ От  тобi  й
Гострохвостий! Та, мабуть, i не брешуть, бо аж втрьох одно говорили.

   С и д i р С в и р и д о в и ч. Авжеж утрьох трудно брехати,  не  те  що
одному. От тобi втеряли розумного чоловiка! Де  ж  тепер  достанеш  такого
розумного зятя?
   к в д о к i я К о р н i ┐ в н а (з плачем,  взявшись  за  голову)._  Ой
бiдна моя голiвонька! Що ж то станеться з нашою квфросинкою? Де ж тепер  у
свiтi знайти такого жениха для нашо┐ квфросини?
   С и д i р С в и р и д о в и ч хапа║ться  за  голову.  Обо║  бiгають  по
хатi.

   ВИХIД 6
   С и д i р С в и р и д о в и ч, к в д о к i я К о р н i ┐ в н а i к в  ф
р о с и н а .

   к в ф р о с и н а (виходить з кiмнати)._ Що це з вами сталося? Чого  це
ви так бiдка║тесь?
   С и д i р С в и р и д о в и ч. Де ж пак не бiдкатись?
   к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Де ж  пак  не  бiдкатись!  Коли  б  ти
знала... та не хочу казати... Кажи вже ти! (До Сидора Свиридовича.)_

   С и д i р С в и р и д о в и ч. Кажи вже ти, бо в  мене  язик  став,  як
колода: нiяк не повернеться.

   к в ф р о с и н а . Кажiть-бо, не мучте мене! Яке там нещастя  сталося?
Певно, щось таке, що доброго слова не варто.
   С и д i р С в и р и д о в и ч. Де ж там не варто, коли варто.  Ой  боже
мiй!
   к в д о к i я К о р н i ┐ в н а.  Тут  забiгали  до  нас  аж  три  куми
Горпини Корнi┐вни та казали,  що  на  iменинах  у  Горпини  Корнi┐вни  був
Гострохвостий...
   к в ф р о с и н а . Був Гострохвостий! А  як  вiн  смiв  там  бути,  не
спитавшись мене? Потривай же, мось║ Гострохвостий! Я ж тобi виварю воду!
   С и д i р С в и р и д о в и ч. Еге, вивариш воду, коли вiн уже посватав
Оленку.
   к в ф р о с и н а . Оленку? Посватав Гострохвостий? Ха! Ха! Ха!  Оцьому
диву я нiколи не пойму вiри! Ха! Ха! Ха! Ха!
   С и д i р С в и р и д о в и ч. Добре ха-ха-ха, коли вже й могорич пили,
а може, вже й заручини були. Тут аж три  сороки  прилiтали  та  брехали...
трохи не побились отам, на порозi.

   к в ф р о с и н а . Коли б сюди прилетiло сто сорок i сто ворон з ними,
то я б не пойняла ┐м вiри. Гострохвостий i Оленка! Гострохвостий  посватав
Оленку! Ха! Ха! Ха! (Iстерично регочеться.)_

   С и д i р С в и р и д о в и ч. Ха! _Ха! Ха! А справдi, трохи смiшно!

   к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. квфросинко!  Як  ти  страшно  смi║шся!
Боже мiй! Перестань! Не смiйся! А ти, старий, чого скалиш зуби?  На  кутнi
засмi║шся! Не смiйся!
   С и д i р С в и р и д о в  и  ч.  Не  смiйся,  коли  смiшно.  Ха-ха-ха!
(Смi║ться.)_

   к в ф р о с и н а . Ха-ха-ха! От би послухати, як Гострохвостий говорив
там з Оленкою! I об чiм вiн говорив з нею? А вона,  мабуть,  тiльки  очима
клiпала, слухаючи його.  Ха-ха-ха!  Неправда  тому,  неправда!  (Пада║  на
канапу й задуму║ться.)_ А що як правда! Оленка гарна... А що як правда! Не
дурно вiн тодi так поглядав на Оленку, так чiплявся до  не┐.  Вже  вiн  не
дурно забрiв до тiтки в гостi. Постiй же, мось║  Гострохвостий!  Попаду  я
тебе на сво┐ зуби!
   С и д i р С в и р и д  о  в  и  ч.  Не  журися,  серце  квфросино!  Хоч
Гострохвостий i гарний, i розумний, кат його не взяв, але не тiльки свiту,
що в вiкнi.
   к в ф р о с и н а . Ой боже мiй, ще й допiкають.
   к в д о к i я К о р н i ┐ в н а i С и д i р С в и р и д о в и  ч.  Оце,
боже мiй!
   к в ф р о с и н а (вста║ й ходить по хатi)._  Ой,  не  допiкайте  менi,
дайте менi спокiй, йдiть собi до кiмнати.

   к в д о к i я К о р н i ┐ в н а виходить у пекарню,
   С и д i р С в и р и д о в и ч виходить до кiмнати.

   ВИХIД 7
   к в ф р о с и н а сама. Ходить по кiмнатi й дума║.

   к в ф р о с и н а . Чи вже оце Оленка причарувала його  сво┐ми  чорними
очима? Вже не розумом, не язиком вона приворожила його... Чи вже ж  у  не┐
очi  темнiшi,  брови  чорнiшi,  лице  бiлiше,  нiж  у  мене?  (Дивиться  в
дзеркало.)_ Оленка гарна, нiгде правди дiти: брови, як оксамит, як шовковi
шнурочки, очi блискучi... Ой серце мо║, серце мо║! Нащо ж  вiн  приворожив
мо║ серце сво┐ми чорними  кучерями,  тими  карими  очима,  тими  розумними
солодкими словами... (Пада║ на канапу й  плаче.  Схоплю║ться  з  канапи.)_
Покинув мене  для  просто┐  мiщанки,  для  перекупки,  для  дочки  Горпини
Скавичихи. Постiй же ти, Свириде Йвановичу! Не подарую тобi цього! Вмру  -
не подарую! (Бiга║ по хатi.)_ Я тобi оддячу, не тепер, то в четвер. Я тобi
докажу, хто я i що я! Я тобi докажу, що я - квфросина Рябкова, а не  якась
Оленка Скавичiвна. (Бiга║ по хатi.)_

   ВИХIД 8
   к в ф р о с и н а i к в д о к i я К о р н i ┐ в н а.

   к в д о к i я К о р н i ┐ в  н  а  (вигляда║  з  пекарнi)_.  квфросино!
квфросинко! Гострохвостий йде! пй-богу, йде! Химка прийшла з  льоху  та  й
бачила, що вiн ввiйшов у нашу хвiртку. (Виходить.)_

   ВИХIД 9
   к в ф р о с и н а сама.

   к в ф р о с и н а . Iде! (Тривожно.)_ Що  ж  менi  робити,  як  iз  ним
говорити! Чи стоячи, чи сидячи, чи лежачи? Ага!! Прийму я його лежачи,  як
прийняла колись наша мадам у пансiйонi свого вусатого копитана. Я, на  мо║
щастя, все чисто бачила у дiрочку. Вiн прийшов,  а  вона  вхопила  книжку,
лягла собi на диванi та й чита║, та  й  чита║,  i  не  дивиться  на  його.
Потривай же, мось║ Гострохвостий! Виварю я  тобi  воду.  (Хапа║  книжку  й
ляга║ на диванi.)_


   вихiд 10
   к в ф р о с и н а й Г о с т р о х в о с т и й.

   Г о с т р о х в о с т и й. Добривечiр, квфросино Сидоровно!
   к в ф р о с и н а мовчить i чита║.
   Г о с т р о х в о с т и  й.  Добривечiр  вам!  Низенько  кланяюсь  вам,
квфросино Сидоровно, аж до сиро┐ землi! Що  це  ви  чита║те?  Певно,  щось
дуже, дуже цiкаве, коли й не можете одiрватись. (Сiда║  коло  квфросини  й
загляда║ у книжку.)_ круслан Лазаревич! Мабуть, дуже вчена,  дуже  розумна
книжка, коли ви не можете одiрватись! (Загляда║ в  книжку.)_  Дуже  вчена,
дуже ласа рiч! (Вста║ й ходить  по  хатi.)_  Як  же  ваше  здоров'я,  ваше
драгоцiнне здоров'я, квфросино Сидоровно!

   к в ф р о с и н а мовчить i перегорту║ листки.
   Г о с т р о х в о  с  т  и  й.  (знов  сiда║  й  загляда║  в  книжку)._
"Прекрасный Еруслан Лазаревич"... Дуже вчена  рiч.  (Вста║  й  загляда║  в
кiмнату, в пекарню й кашля║. Тихо.)_ Е! Щось тут та ║! Чита║ та  чита║,  й
слова не промовить до мене! Чи не зна║ вона, що я оце гуляв у Горпини та й
дурив стару вiдьму, нiби я хочу сватати Оленку? Але хто ж оце принiс  сюди
звiстку? Не сама ж Горпина або сорока  на  хвостi!  (голосно.)_  квфросино
Сидоровно! Чи не сердитесь ви чого на мене? Чи не обидив я вас чим,  бувши
у вас в гостях?
   к в ф р о с и н а схоплю║ться й ходить по хатi.
   Г о с т р о х в о с т и й вста║, пада║ на канапу й затуля║ очi руками.
   к в ф р о с и н а . Химко! Химко! Йди сюди та накури в  хатi  пахощами,
бо так i тхне на всю хату гнилими кислицями, неначе тiтка  Горпина  тiльки
що вийшла з хати. Пхе! Пхе!
   Г о с т р о х в о с т и й. (вста║ й ходить слiдком за квфросиною)._ Вам
щось наговорили на мене, просто таки набрехали на мене. Правда,  квфросино
Сидоровно? Клянуся вам, божуся; не вiрте тому: все те брехня.
   к в ф р о с и н а . Рада б не вiрити, та треба вiрити.
   Г о с т р о х в о с т и й. Ви заговорили до мене! Який я  щасливий,  що
почув ваш срiбний голосочок, квфросино Сидоровно! За  одно  ласкаве  слово
дякую вам. (Кланя║ться.)_
   к в ф р о с и н а . Не дякуйте, бо нема за вiщо. Менi не дуже  потрiбно
вашо┐ дяки. Обiйдемось.
   Г о с т р о х в о с т и й. Ой квфросино Сидоровно! Я б  оддав  половину
свого вiку, щоб тiльки знати, за що ви кара║те мене так тяжко!  (Сiда║  на
стiльцi й затуля║ очi долонями.)_
   к в ф р о с и н а . Отак. Виплачтесь на похмiлля. В Оленки пили,  а  до
мене прийшли похмелятись.
   Г о с т р о х в о с т и й.  Хто  вам  набрехав,  що  я  пив  у  Горпини
Корнi┐вни?

   к в ф р о с и н а . Менi нiхто не  брехав,  ми  з  такiвських,  що  все
зна║мо. Пхе! Як од вас тхне на всю хату; зовсiм  так,  як  од  мо║┐  тiтки
Горпини. (Одмаху║ться хусточкою.)_ Химко! Химко! Давай сюди курева.

   ВИХIД 11
   Т i с а м i й Х и м к а.

   Х и м к а (дме в покришку)._ Оце схотiлося вам того курева! Кахи! Кахи!
Таке добре, аж у горлi душить! _(Тихо.)_ Це все примхи! Хочеться ┐й  цього
курева, неначе велика панi! (Голосно._)Чи годi, чи ще?

   к в ф р о с и н а . Кури ще, поки не викуриш злого духа.
   Х и м к а. Та вже так накадила, що всi чорти повтiкали б з  хати,  якби
тiльки були, не проти ночi згадуючи.
   к в ф р о с и н а . Коли  не  всiх  викурила,  то  викуриш,  може,  хоч
одного. Пхе! Пхе! Насилу перемогло тiтчин дух.
   Х и м к а виходить.

   ВИХIД 12
   к в ф р о с и н а й Г о с т р о х в о с т и й.

   к в ф р о с и н а . Чи добре ж вам  там  гулялось,  Свириде  Йвановичу?
Мабуть, було що ┐сти, пити й по колiнця в вiвсi бродити.
   Г о с т р о х в о с т и й. Ат, мусив зайти, коли стара затягла. Посидiв
трохи, побалакав... Та хiба ж ви не зна║те,  яке  там  балакання.  Мiщанки
попились, почали спiвати, потiм  почали  плакати,  потiм  почали  лаятись.
Насилу-силу втiк та оце прийшов до вас, щоб одвести трохи душу.
   к в ф р о с и н а . Сюди б то принесли свою душу... А може, ви покинули
свою душу в тiтки?
   Г о с т р о х в о с т и й. Ви жарту║те, квфросино  Сидоровно.  пй-богу,
жарту║те. Я сво║┐ душi не покину будлi-де. Хiба покинув би ┐┐ там, де буде
ваша душа, квфросино Сидоровно, там - i бiльше нiгде.
   к в ф р о с и н а. Чи гарно  прибралася  Оленка  на  той  бал?  Мабуть,
надiла шовкову сукню, убралася в золото  та  в  срiбло,  натягла  кринолiн
отакелецький (показу║), _розпустила коафюру на головi, як гору. Ото шкода,
що менi не довелось подивитись на Оленчин убiр.

   Г о с т р о х в о с т и й. Що це ви, квфросино Сидоровно! Хiба ж ви  не
зна║те Оленки! пй-богу, жарту║те! Хе-хе-хе!
   к в ф р о с и н а (з злiстю)._ Але правда, що вона  гарна?  Яке  в  не┐
бiле личко, неначе хто обсипав борошном. Якi в не┐ блискучi великi очi.  А
брови! Чи правда моя, Свириде Йвановичу?

   Г о с т р о х в о с т и й (важко зiтха║. Тихо)._ Ой правда, правда!  Де
вже не правда! Ой очi, очi! А щiчки! (Голосно.)_ Як  ви  гостро  жарту║те,
квфросино Сидоровно. Але Оленка зовсiм не така, як ви малю║те; то ваш язик
такий гарний, що з-пiд  нього  виходить  якось  все  гарно.  Ой  квфросино
Сидоровно! (Вста║ й наближа║ться до не┐.)_ Як послухаю вашо┐  розмови,  то
аж поздоровшаю.
   к в ф р о с и н а . Одначе слухали цiлий  день,  аж  сiртук  i  жилетку
скинули з себе... Химко! Курева! Аж катеринку на радощах  мусили  найняти,
аж пiввiдра сивухи мусили купити. Химко! Курева! Ха-ха-ха!
   Г о с т р о х в о с т и й. (тихо)._ Чи не бiсовi п'янi мiщанки!  Певно,
вже котрась забiгала сюди i  все  дочиста  розбрехала.  (Голосно.)_  Цьому
всьому неправда! Вам хтось набрехав, щоб нас посварити, щоб нас  розвести.
Я вам докажу, що я тут нi в чому не винен...
   к в ф р о с и н а . Куди  ж  пак!  Докажу,  що  нi  в  чому  не  винен!
Ха-ха-ха! Химко! Давай курева!
   Г о с т р о х в о с т и й. Не вiрте!
   к в ф р о с и н а . Вiрю!
   Г о с т р о х в о с т и й. Ба не вiрте!
   к в ф р о с и н а . Ба вiрю! Бо як ви були в нас, то говорили  до  мене
облесливими словами, а очима поглядали скоса на Оленку. Я все  постерегла.
Я постерегла, що нема правди на вашому язицi. (Бiга║ по хатi.)_
   Г о с т р о х в о с т и й. (слiдком за нею)._ Ба не постерегли, бо я на
Оленку не дивився скоса. Я на вас дивився й хочу дивитись, i бiльш  нi  на
кого.
   к в ф р о с и н а . Я серджусь на вас! Я палаю огнем! Ой  гаряче  менi,
ой душно менi! Води! Води!
   Г о с т р о х в о с  т  и  й.  Боже  мiй!  Бодай  покорчило  язики  тим
проклятим брехухам, що набрехали на мене та розтривожили вас. (Бере пляшку
з водою, налива║ води.),_

   к в ф р о с и н а . Не дам над собою кепкувати.  Ви  дума║те,  що  менi
треба вас, що в мене в паничах недостача? Та я вийду на  ганок  та  тiльки
свисну, то назбiга║ться ┐х повнiсiнький двiр. квфросина Сидоровна не на те
вчилась в пансiйонi, щоб дати водити себе за нiс. Ой душно менi! Ой  горю,
ой палаю! (Бiга║ по хатi.)_
   к в д о к i я К о р н i ┐ в н а i С и д i р С в  и  р  и  д  о  в  и  ч
вбiгають в хату.

   ВИХIД 13
   к в ф р о с и н а й Г о с т р о х в о с т и й,

   к в д о к i я К о р н i ┐ в н а i С и д i р С в и р и д о в и ч.

   к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. квфросино! Що це з  тобою?  Чого  тобi
душно?
   С и д i р С в и р и д о в и ч. Що тут за галас? Хто тут наробив галасу?
   к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Що тут таке дi║ться, що  аж  до  крику
доходить? Що з тобою, квфросино? Чого це ти така червона? Чого це  ти  так
страшно розгорiлася?
   С и д i р С в и р и д о в и ч. Така червона, як жар. Борони боже  чого!
Що це з вами, квфросино Сидоровно?

   к в ф р о с  и  н  а  .  Чого  вам  треба?  Що  вам  до  того,  чого  я
розчервонiлась? Дайте менi покiй!
   С и д i р С в и р и д о в и ч. Де вже, дайте покiй. Люди молодi. Борони
боже чого: до напастi недалеко.

   к в ф р о с и н а . Ви, тату, йшли б босi в кiмнату спочивати; нащо вам
знати, чого я розгорiлась? Ви нас не розумi║те, то й не питайте.
   С и д i р С в и р и д о в и ч. То й не питатиму, а _то  _швидко  старий
стану.

   к в ф р о с и н а . Йшли б, мамо, в пекарню!
   С и д i р С в и р и д о в  и  ч.  Ходiм,  стара!  Це,  бач,  у  них  не
по-нашому: не так, як колись у нас було; пам'ята║ш? Це в  них  по-модному,
по-теперiшньому. (Позiха║.)_ От як свiт мiня║ться, та  й  мода  мiня║ться.
(Виходить до кiмнати. к в д о к i я К  о  р  н  i  ┐  в  н  а  виходить  в
пекарню.)_


   ВИХIД 14
   к в ф р о с и н а й Г о с т р о х в о с т и й.

   Г о с т р о х в о с т и й.  Заспокойтесь,  квфросино  Сидоровно!  Прошу
вас, благаю, заспокойтесь! (Тихо.) Оце бiда! Ще як розсердиться та прожене
мене з хати, то прощавайте мо┐ надi┐ на Рябкове срiбло-золото! Ох!  А  тут
Волько та Берко пристають з векселями  за  довги.  (Голосно)._  Сядьте  та
поговоримо тихенько та любенько.
   к в ф р о с и н а . Про мене... говорiть що  хочете,  бо  я  втомилась.
(Сiда║ на канапi.)_

   Г о с т р о х в о с т и й. Чи вже ж ви, квфросино  Сидоровно,  дума║те,
що я й справдi люблю Оленку? Чи можна ж менi, Свиридовi Йвановичу,  любити
мiщаночку, що з кошиком ганя║ по городу та кричить:  "Сюди  яблучок,  сюди
солодких". _Пхе! Цього нiколи, нiколи не може бути.
   к в ф р о с и н а . Менi зда║ться, що не може.
   Г о с т р о х в о с т и й. А чи правда ж тому, щоб я таку дiвчину  взяв
собi за жiнку? Чи тако┐ менi треба жiнки! Я знаюсь з неабиякими людьми.  В
мене бувають вченi люди, в мене бувають усi митрополичi баси.
   к в ф р о с и н а . I справдi!
   Г о с т р о х в о с т и й. Побий мене хрест святий, коли брешу; до мене
ходить в гостi сам Тарас, семiнарський солiст. Часом до пiвночi гуля║мо та
спiва║мо. Ну, скажiть же, чи можна ж менi мати таку жiнку, як  Оленка?  Чи
вона ж дотепна поговорити з ученими людьми, прийняти ┐х? Менi треба  тако┐
жiнки, як ви, квфросино Сидоровно!
   З дверей кiмнати вигляда║ голова Рябкова,
   з дверей пекарнi висову║ться  голова  квдокi┐  Корнi┐вни,  а  з-за  не┐
вигляда║ Химка,

   сп'явшись навшпиньки.
   Рябко, вглядiвши жiнчину й Химчину голови, мота║ головою й кива║ рукою,
щоб вони поховались. Жiнка свариться на його.
   к в ф р о с и н а . Тiльки тако┐, як я? Спасибi вам _за честь, коли  ви
так дума║те; ми не гонимось за такою честю.
   Г о с т р о х в о с т и й. Ви мене не розумi║те, квфросино Сидоровно! Я
не хотiв би iншо┐ жiнки, окрiм вас. Ви -  й  бiльше  нiхто!  Або  ви,  або
нiхто!

   к в ф р о с и  н  а  (тихо)._  Чом  же  це  вiн  не  ста║  передо  мною
навколiшки, як той вусатий копитан перед мадамою?

   Г о с т р о х в о с т и й. Ви не вiрите? (Приступа║.)  _Ви  не  вiрите?
Так знайте ж, що я бiльше нiкого не любив, не люблю й не  любитиму,  окрiм
вас. Як побачив я вашу, таку заввишки, як дзвiниця, коафюру на головi,  то
трохи не вмер на мiсцi. Як почув я вашу вчену розмову, то й поклав, що для
мо║┐ компанi┐ треба тако┐ жiнки, як ви.
   к в ф р о с и н а (тихо)._  Оце  менi  трохи  подоба║ться.  (Голосно.)_
Може... не знаю. (Кокетливо.)_

   З дверей знов виглядають голови Сидора Свиридовича й квдокi┐ Корнi┐вни.
   Вони обо║ сваряться одне на другого й кивають головами.
   Г о с т р о х в о с  т  и  й.  (пада║  навколiшки  перед  квфросиною)._
квфросино Сидоровно! Без вас менi не жити на свiтi! Якби я так часто ходив
до Братського монастиря, як часто ходжу попiд вашими вiкнами,  я  б  давно
уже присвятився. Вiрте менi, що говорю правду!

   к в ф р о с и н а . Якби пак  можна  було  заглянути  в  вашу  душу  та
подивитись в ваше серце!
   Г о с т р о х в о  с  т  и  й.  То  там  ви  побачили  б,  що  золотими
слов'янськими буквами написано:  квфросина  Сидоровна  Рябкова.  Ой,  якби
золотий ключ од вашого серця та лежав в мо║┐ душi в кишенi, який би я  був
щасливий! А! Я б щогодини одмикав би ваше серце та все дивився на його!  Я
б не ┐в, я б не пив, я б не курив три днi, тиждень, та все заглядав  би  в
ваше серце. квфросино Сидоровно! Що ж ви скажете? (Бере ┐┐ за руку.)_

   З-за дверей Рябко i його жiнка радiсно кивають одно другому.
   к в ф р о с и н а . Я... я... дайте менi трохи подумати! (Затуля║ очi й
лоб долонею.)_ Я так стривожена, так стривожена;  так  якось  все  сталось
несподiвано, негада-но! Я... Я даю вам свою руку (пода║ руку),_ але  треба
попереду спитати батька-матерi!  Вибачайте  менi,  що  я  вас  на  часочок
покину. (Виходить  у  кiмнату.  Мати  йде  з  пекарнi  слiдком  за  нею  в
кiмнату.)_

   ВИХIД 15
   Г о с т р о х в о с т и й сам.

   Г о с т р о х в о с т и й. Ну, випав деньок  менi  сьогоднi!  Якби  два
такi деньки, то хоч i на Щекавику. Так квфросина моя! Яку ж  жiнку  матиму
тепер! Ффф! Висока, та широка, та на головi пiвпуда кiс!  Кругом  панi!  А
шлейф! А розуму, а розуму! От тепер,  Свириде  Йвано-вичу,  гуляй  на  всi
застави! Грошi ║, лавка ║, ще й до того жiнка панi !  А  Оленка...  Та  що
менi Оленка? Знайдемо десять таких Оленок, аби тiльки охота. Не  перший  i
не останнiй Свирид Йванович дурить жiнок та дiвчат.

   ВИХIД 16
   Г о с т р о х в о с т и й, к в ф р о с и н а , _
   к в д о к i я К о р н i ┐ в н а, С и д i р С в и р и д о в и ч.

   к в ф р о с и н а , к в д о к i я К о р н i ┐ в н а i С и д i р С в и р
и д о в и ч виходять.

   С и д i р С в и р и д о в и ч все нюха║ табаку й прикашлю║.
   Г о с т р о х в о с т и й. Сидоре Свиридовичу i ви, квдокi║  Корнi┐вно!
Я переговорив з вашою розумною дочкою квфросиною Сидоровною про одну  дуже
важну рiч, про котру ви вже, певно, зна║те. Я хочу женитись  з  квфросиною
Сидоровною, i вона вже дала менi сво║ слово,  а  тепер  прошу  й  вас,  як
батька й матiр, чи згодитесь ви на те?
   С и д i р С в и р и д о в и ч. Як моя  дочка  квфросина  Сидоровна  так
хотять, то нам, старим, нiчого перечити.

   к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Еге...  нiчого  перечити.  Я  ж  кажу,
нiчого перечити.
   С и д i р С в и р и д о в и ч. Тiльки, тiльки... менi казала звiсна  на
ввесь  Печерська  брехуха  Меропiя  i  цiлосвiтня  брехуха  башмачниця   i
пiдбрехачка бублейниця... нiби ви посватали Оленку: так нам якось  нiяково
одбивати жениха од Оленки.
   Г о с т р о х в о с т и й. Сидоре Свиридовичу i ви, квдокi║  Корнi┐вно!
Ви самi сказали, що то за люди Меропiя, башмачниця й бублейниця.  Може,  я
вам не до вподоби, а ви тiльки Оленкою хочете мене одiпхнути?
   С и д i р С в и р и д о в и ч i к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Борони
боже! Чи то можна? Чи то можна? Ми кращого жениха не хочемо для квфросини,
як ви, Свириде Йвановичу.
   Г о с т р о х в о с т и й. Коли так, то кланяюсь вам низенько  i  дякую
вам за ваше слово. (Цiлу║ться тричi  з  Сидором  Свиридовичем  i  квдокi║ю
Корнi┐вною.)_ Об iнших рiчах я пришлю сватiв поговорити хоч би й завтра.
   С и д i р С в и р и д о в и ч. Хоч i сьогодня! Я не ворог сво┐й  дочцi.
Що в мене в скринi, то все квфросинине.

   к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Все  квфросинине:  аж  чотири  шовковi
сукнi, та ще й дорогi: по три карбованцi за аршин сама платила; п'ять  пар
черевикiв на таких високих закаблучках...

   к в ф р о с и н а . Годi вам, мамо!
   к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Що правда, то не грiх.
   Г о с т р о х в о с  т  и  й.  (тихо)._  Одначе  з  тих  закаблукiв  та
черевикiв мало користi! (г о л о сно,)_ Придбали ви сво┐й  дочцi,  мабуть,
дещо й лучче од черевикiв.
   к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Чого в  мо║┐  квфросини  тiльки  нема!
Одного золота накупили...
   к в ф р о с и н а . Годi-бо, мамо! к ж охота розказувати!
   С и д i р С в и р и д о в и ч. Про мене, хоч i до зару-  чин.  За  мною
дiло не стало. Тiльки, мабуть, у нашо┐ квфросини й золотого  персня  нема.
Вона така молоденька! Об тiм ще й не думала й не гадала.
   к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Де там нема! Ще позаторiк купила.
   С и д i р С в и р и д о в и ч. Коли ║ перснi, то й  помiняйтесь,  дiти,
нехай ми, старi, на старостi лiт натiшимось вами.
   к в д о к i я К о р н i ┐ в н а виносить з кiмнати перстень i надiва║
   квфросинi на палець;
   Г о с т р о х в о с т и й i к в ф р о с и н а мiняються перснями.
   С и д i р С в и р и д о в и ч. Коли так добре склалося дiло,  то  й  за
могорич. Покликати б, стара, сестру Горпину.

   Г о с т р о х в о с т и й. (як опечений)._ Ой, не треба! Вони з Оленкою
тепер натомились: мабуть, вже сплять.
   к в ф р о с и н а . Неначе зроду не бачили тiтки! Сказати правду всiм у
вiчi, менi б не хотiлось, щоб моя тiтка була на  мо┐м  весiллi.  Вона  тут
нашуробурить так, що менi буде сором перед мо┐ми пансiонськими подругами.
   Г о с т р о х в о с  т  и  й.  Який  у  вас  великий  розум.  квфросино
Сидоровно! Я тiльки стою та дивуюсь, витрiщивши очi. Отак i менi зда║ться,
як вам. Чи не можна б було нам повiнчатись  хоч  би  i  сi║┐  недiлi,  щоб
Скавичиха i не прочула про те?

   С и д i р С в и р и д о в и ч. Трохи буде швидко. Та треба  ж  i  дочцi
сукню бiлу пошити.
   к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Вже готова й сукня,  й  бiлi  черевики
купила я сама. Тiльки взяти в лавцi бiлi трясучки на  голову  та  дещо  до
сукнi попришпилювати, та хоч i завтра до вiнця.

   Г о с т р о х в о с т и й. Ото й добре! То й повiнча║мось у недiлю.

   В с i. Хоч i в недiлю. Нiчого нам одкладати.
   Завiса пада║_
   _
   ДIЯ П'ЯТА_

   Двiр Рябка; на дворi сто┐ть хата з ганком; направо - баркан з брамою  i
хвiрткою, налiво, пiд гору - сад, обгороджений тином.
   Далеко видно гори, на горах - Андрi┐вська церква, Десятинна, Софiйський
собор.

   Сонце на заходi.

   ВИХIД 1
   Х и м к а с а м а.

   Х и м к а (замiта║ двiр мiтлою)._ Другим людям недiля, а тобi  нема  нi
празника, нi недiлi в сих хазя┐нiв. Вони весiлля  справляють,  а  ти  мети
двiр у недiлю, ще й пiском посипай, ще й зеленою травою  потруси,  бо  бач
велика панi по┐де вiнчатись. Зна║мо, з яких ви панiв. I  я  була  б  такою
самою панею, якби був живий мiй чоловiк.

   ВИХIД 2
   Х и м к а й С и д i р С в и р и д о в и ч.

   С и д i р С в и р и д о в и ч. Химко?  Пiймай  собаку  та  прив'яжи  на
ланцюг, щоб часом не кинулась на кого та  не  обiрвала  якiй-небудь  паннi
весiльно┐ сукнi. (Входить у хату.)_
   Х и м к а. Хiба в мене собачi ноги, щоб я за собаками бiгала?


   вихiд з
   Н а с т я, О л ь г а й В а р в а р а.

   Н а с т я входить в хвiртку i йде до ганку.
   За нею входять О л ь г а й В а р в а р а, убранi по-весiльному.
   О л ь г а i В а р в а р а (до Настi)._ Добривечiр тобi!  Потривай  лиш!
Як ми разом з'┐хались, неначе змовились.
   Н а с т  я  (ста║  серед  двора)._  Доброго  здоров'ячка,  мо┐  дорогi.
(Цiлу║ться з обома.)_
   О л ь г а (до Настi)._ Як же ти гарно убралась! Зовсiм,  як  до  вiнця.
Яка гарна матерiя! (Лапа║.)_ А по чому аршин?

   Н а с т я. Трошки дорога матерiя: по два карбованцi платила.

   В а р в а р а (тихо)._ Отже й збрехала;  я  вже  знаю,  що  платила  по
пiвтора карбованцi.
   О  л  ь  г  а  (до  Настi)._  Для  тво║┐  сукнi  коли  б  не  одкинувся
Гострохвостий од сво║┐ квфросини.
   В а р в а р а. Я б на його мiсцi одкинулась од не┐ й без того.

   Н а с т я. Вже й бере! I де в його тi очi  були?  Хiба  ж  у  нас  нема
кращих паннiв. Сам як чорнобривець, а бере сову.
   В а р в а р а. Вже й бере! Нiс, як карлючка! (Смi║ться.)_
   О л ь г а. Очi, як цибуля. (Смi║ться.)_

   Н а с т я. Одначе чого ж ми тут сто┐мо? Ходiмо в хату.
   В с i т р и. Ходiмо! Ходiмо! (Йдуть у хату.)_

   ВИХIД 4
   В хвiртку входять два м и т р о п о л и ч i б а с и в сiртуках.

   1-й б а с. Та цей дом менi по знаку. Я тут був з Кирилом та Тарасом.
   2-й б а с. Чи добре ж приймали?

   1-й б а с. О, ще й як добре! Хазя┐н i  хазяйка  дуже  люблять  пiснi  i
трохи нас на руках не носили. Та тут ми гуртом уклали в копи мало  не  двi
вiдрi горiлки. Он де Гострохвостий надибав собi дiвчину!  Ой  братику,  та
тут нас жде велика випивка. Спасибi Гострохвостому,  що  попросив  нас  на
весiлля. За те ж я йому так одкатаю апостола, що церква буде дрижати!
   2-й б а с. Пiддам i я басом жару. Ну вип'║мо ж цього вечора!
   1-й б а с. О, що вип'║мо, то вип'║мо! От буде лахва!

   вихiд 5
   Т i с а м i i Г о с т р о х в о с т и й з двома ш а ф е р а м и.

   Г о с т р о х в о с т и й.  (до  басiв)._  Здрастуйте!  Як  живете,  як
двига║тесь!
   Б а с и. Вашими молитвами помаленьку живемо! Цей  двiр  нам  трошки  по
знаку. Добрi люди живуть в цiм дворi i, зда║ться, не вбогi.
   Г о с т р о х в о с т и й. _О, не вбогi.
   Ш а ф е р и. Авжеж не вбогi. Рябкова  лавка  швидко  перейде  на  першу
улицю на Подолi.
   Б а с и (до Гострохвостого)._ Наберете в кишенi всякого добра?
   Г о с т р о х в о с т и  й.  (гордо)._  Авжеж  наберемо:  не  в  дурнiв
удались.
   В с i. От щасливий чоловiк. Багатому чорт дiтей колише.
   В с i йдуть до хати.
   Г о с т р о х в о с т и й зоста║ться й вигляда║ в хвiртку.
   Г о с т р о х в о с т и й. Ой боже мiй! Аж трушусь. А що, як почу║ та й
прибiжить скажена Скавичиха! Ой-ой-ой! Душа моя тривожиться. (Зiтха║ i йде
в  санок.  Йому  назустрiч  виходить  Сидiр  Свиридович,  обнiма║  його  й
цiлу║ться.)_

   ВИХIД 6
   Г о с т р о х в о с т и й, С и д i р С в и р и д о в и ч, ш а ф е р и й
д в а б а с и.

   С и д i р С в и р и д о в и ч. От тепер ви вже наш. Вже  нас  нiхто  не
розлучить. Будьте ж щасливi в новiй жизнi. Вас  жде  квфросина.  Прошу  до
хати.  Поблагословимо  вас,  та,  про  мене,  й  до   вiнця.   Здрастуйте.
(Здоровка║ться з паничами. Всi входять у хату. Сидiр Свиридович з сiней.)_
Химко! Йди, голубко, одчиняй ворота, та широко-широко.
   Х и м к а виходить, одчиня║ ворота.
   В ворота заглядають п о г о н и ч i й м i щ а н к и.
   Х и м к а верта║ться в хату.
   З хати на ганок виходять ш а ф е р и з образами й свiчками, сходять  по
схiдцях i стають по обидва боки ганку; за ними виходить о д и н б  а  с  i
несе хлiб-сiль, за басом виходить д р у г и й б а с.
   Г о с т р о х в о с т и й i к в ф р о с и н а , С и д i р С в и р и д о
в и ч, к в д о к i я К о р н i ┐  в  н  а,  убрана  в  чудний  старомодний
чепчик, д р у ж к и, к i л ь к а м i щ а н о к i Х и м к а.
   к в д о к i я К о р н i ┐ в н а i м i щ а н к и плачуть i втирають  очi
хусточками.

   ВИХIД 7
   Г о с т р о х в о с т и й, к в ф р о с и н а , С и д i р С в и р и д  о
в и ч, к в д о к i я К о р н i ┐ в н а,

   ш а ф е р и, д р у ж к и, м и т р о п о л и ч i б а с и, м i щ а н к  и
й Х и м к а.

   Г о с т р о х в о с т и й. (до одного баса)._ Гукнiть, будьте  ласкавi,
щоб звощики пiд'┐хали пiд самi ворота.

   1-й б а с (вибiга║ за ворота й гука║)._ Гей, звощики! Сiдайте на  козла
та подавайте конi, бо вже молодi йдуть. (Верта║ться.)_
   к в д о к i я К о р н i ┐ в н а (плачучи)._ Нiхто не  зна║,  одна  мати
зна║, як тяжко видавати замiж одним одну  дочку.  Була,  жила  в  хатi,  а
завтра хто його зна де й дiлась. Нi до кого буде й слова  промовити.  Так,
неначе й не було в мене дочки.
   С и д i р С в и р и д о в и ч. Не плач, стара! Не тепер, то в четвер, а
все-таки дiвчат не мине те лихо. Треба ж колись оддати дочку.
   Г о с т р о х в о с т и й. (тихо)._ Нема Скавичихи на весiллi. Слава  ж
тобi, господи! Збувся я клопоту.

   С и д i р С в и р и д о в и ч (бере хлiб i сiль)._ Ще раз  благословляю
вас святим хлiбом перед вiнцем. Даруй же вам, боже,  щастя  й  здоров'я  i
добра повну хату┐

   ВИХIД 8
   Т i с а м i й Г о р п и н а К о р н i ┐ в н а.

   Г о р п и н а К о р н i ┐ в н а (прожогом вбiга║ в  ворота,  розпихаючи
людей, i кида║ться з плачем i з криком до ганку)._ Стiй, брате!  Стiй,  не
благослови!

   Г о с т р о х в о с т и й. (тихо, ламаючи  руки)._  Боже  мiй!  Нещастя
мо║! Скавичиха прибiгла i все розкаже! Який шкандал! Який шкандал!
   Г о р п и н а К о р н i ┐ в н а. Так оце у вас крадене весiлля,  ховане
вiнчання! Так оце ви недурно справля║те весiлля крадькома од сво║┐ сестри!
Ви мене не просили на весiлля, а я перечула через людей та й сама прийшла.
Ви хотiли вкрасти мого зятя, жениха мо║┐ Оленки, та  не  вкрадете!  Я  вам
докажу, що не вкрадете!
   С и д i р С в и р и д о в и ч i к в д о к i я К о  р  н  i  ┐  в  н  а.
Сестро! Бога ради, не кричи! Бога  ради,  не  роби  сорому!  Дивись,  люди
дивляться в ворота.
   Г о р п и н а К о р н i ┐ в н а. Нехай збiгаються  з  усiх  Кожум'якiв,
нехай збiгаються з усього Ки║ва! Нехай дивляться на мо║ горе! Люди  добрi!
Дивiться   на   мене,   дивiться   на   оцього   шибеника   (показу║    на
Гострохвостого),_ що манив мою дочку, дурив мо║ дитя. Дивiться на  сестру,
що хотiла вкрасти в мене зятя!

   Ш а ф е р и (кричать)._ Зачиняй ворота, виганяй людей з двору! (Бiжать,
виганяють людей за ворота i зачиняють ворота.)_
   Г о р п и н а К о р н i ┐ в н а. Ти,  Свириде  Йвановичу,  покинув  мою
дитину i береш носату багачку!!!

   к в ф р о с и н а й д р у ж к и. Ой, який страм! Який шкандал!
   Г о р п и н а К о р н i ┐ в н а. Не  пущу  до  вiнця!  Стiй!  Не  пiдеш
вiнчатись! Не пущу! (Розставля║ руки перед ганком.)_ Не пущу без суда! Пiд
суд його, в полiцiю, в тюрму! Дай попереду одвiт за мо║ дитя!

   к в д о к i я К о р н i ┐ в н а (сходить  з  ганку)._  Сестро!  Горпино
Корнi┐вно! Не безчесть нас, не губи мо║┐ квфросини! Голубко сестро!

   Г о р п и н а К о р н i ┐ в н а. Сестро! В тебе дочка, i в мене  дочка!
Нехай я буду сяка й така, i проста, i п'яниця, нехай я буду ликом шита,  а
все-таки я мати сво┐й Оленцi. Не  дам  знущатись  над  мо║ю  дитиною!  (До
Гострохвостого.)_ Нащо ти дурив мо║ дитя? Нащо ти топтав  до  не┐  стежку,
нащо заручався, коли ти не думав ┐┐ брати?
   Г о с т р о х в о с т и й. Горпино Корнi┐вно!  Я  вам  не  дозволю  так
говорити на мене публiчно, перед людьми!
   Г о р п и н а К о р н i ┐ в н а. Я не буду й просити в тебе дозволу.  Я
перед цiлим свiтом буду кричати, буду плакати, буду голосити,  бо  я  мати
сво┐й дочцi. Як тобi не робити страму,  коли  ти  пройдисвiт,  цiлосвiтнiй
брехун, поганець, сибiрний!
   Г о с т р о х в о с т и й. (сходить з ганку)._  Я  такого  шкандалу  не
попущу, не прощу нiколи. Мене та лаяти публiчно! Наробити такого  шкандалу
на цiлий Ки┐в! Менi, Свиридовi Йвановичу Гострохвостому, наговорити такого
чортовиння? Брешеш, стара! Вона з ума зiйшла! Вiзьмiть ┐┐  та  одвезiть  в
Кирилiвське i запрiть трьома замками. Це сумасшедша  женщина.  Нiчого  нам
звертати увагу на дурну бабу!
   Г о р п и н а К о р н  i  ┐  в  н  а.  Я  сумасшедша!  Мене  одвезти  в
Кирилiвське? Мене, Горпину Корнi┐вну Скавичиху,  чесну  хазяйку  й  матiр,
одвезти в Кирилiвське й заперти трьома замками! Не дiждеш, поганий.
   Г о с т р о х в  о  с  т  и  й.  Цитьте,  бо  сво┐ми  руками  одвезу  в
Кирилiвське, а таки сьогоднi звiнчаюсь.
   Г о р п и н а К о р н i ┐ в н а. Не дiждеш ти, нi твiй поганий  батько,
нi твоя дурна мати. А вiнчатись не будеш! Не пущу!
   к в д о к i я К о р н i ┐ в н а й С и д i р С в  и  р  и  д  о  в  и  ч
плачуть.
   к в ф р о с и н а . Ой, який страм,  який  шкандал!  Не  видержу  далi!
(Збiга║ з ганку.)_ Не видержу  бiльше!  Тiтко!  Ви  ж  оце  мене  обидили,
острамили на всю губернiю на всю мою жизнь! Хоч за границю  тiкай!  Я  вас
випхну з двора оцими сво┐ми руками!
   Г о р п и н а К о р н i ┐ в н а. Ану, ну! Приступи  до  мене.  (Показу║
кулаки.)_ Побачимо, чий батько дужчий! А  вiнчатись  все-таки  не  будете!
Побiжу слiдком за вашим возом в церкву, нароблю галасу в церквi  при  всiх
людях, при всьому хрещеному мировi. Не пущу  вiнчатись!  Не  пущу  попа  в
ризи! (Розставля║ руки перед молодими.)_

   В с i. Ой боже мiй, яке нещастя! Ой, який шкандал!
   Г о р п и н а К о р н i ┐ в н а. Побий вас  сила  небесна,  скарай  вас
братська богородице на душi й  на  тiлi,  на  ваших  унуках  i  правнуках!
(Плаче.)_ Дочко моя! Оленко моя! Я ж тобою втiшалася, як весняною квiткою!
Я ж думала, що вже прийшло до тебе тво║ щастя, що я вже  спокiйна  ляжу  в
домовину i не покину тебе на смiх поганцям. Ой, сирiтство наше гiрке! Нема
в нас батька, нема нас кому оборонити! (Дуже плаче")_


   ВИХIД 9
   Т i с а м i й О л е н к а.

   О л е н к а (вбiга║ в  двiр  через  хвiртку  i  прожогом  кида║ться  до
Гострохвостого)._ Милий мiй! Любий мiй, серце мо║! Чи вже ж правда, що  ти
покинув мене? Чи вже ж ти з iншою йдеш вiнчатись? Я не вiрю!

   Г о р п и н а К о р н i ┐ в н а. Коли не ймеш вiри,  то  подивись!  Оце
тобi твiй Свирид Йванович.
   О  л  е  н  к  а  (дивиться  мовчки  на  церемонiю   i   кида║ться   до
Гострохвостого.)_ То ти йдеш вiнчатись з iншою? Скажи ж менi сам, бо я  не
вiрю рiднiй матерi. Скажи! Еге не скажеш?
   Г о с т р о х в о с т и й. (тихо)._ Боже мiй  милосердний!  Що  тут  ┐й
казати? Оце попався! (Голосно.)_ Що ж  маю  робити,  коли  так  дiло  само
склалося.
   О л е н к а. Чи вже ж я тебе втеряю навiки? Я ж тебе люблю,  несамовито
люблю, люблю й не соромлюсь говорити перед людьми. Я люблю тебе i вмру  за
тобою! (Кида║ться Гострохвостому на шию. Вiн одпиха║ ┐┐.)_
   Г о р п и н а К о р н i ┐ в н а (кида║ться  до  Оленки)._  Безстиднице!
Нема  тобi  сорому  перед  матiр'ю,  перед  людьми,  перед  богом!  Ти   б
постидалася праведного сонця, що не зайшло ще й дивиться на тебе.
   О л е н к а.  Ти  мене  одпиха║ш,  Свириде  Йвановичу!  Я  собi  смерть
заподiю. Дай виплакати всi. сво┐ сльози, бо мене сльози  душать,  давлять,
хапають за груди, йдуть у горло, давлять, як гарячий  камiнь.  (Хвата║ться
за груди й кричить.)_ Ой, душить мене  гаряче  залiзо  в  грудях...  Ой!..
Рятуйте!.. ой?.. поможiть... хтось ухопив мене за  горло.  (Ледве  дише.)_
Ой, умру... мамо! Серце! Рятуйте, бо вмираю! (Пада║ на землю.)_
   Всi паничi кидаються до  Оленки,  виносять  на  ганок  i  садовлять  на
стiльцi.
   Дружки пiддержують ┐┐.
   Г о р п и н а К о р н i ┐ в н а (кида║ться до дочки). _Вбили мо║  дитя,
вбили мою Оленку! Бодай ти була маленькою вмерла, нiж  мала  терпiти  таку
напасть од сво║┐ рiднi! Серце мо║, дитя мо║! (Плаче.)_
   В с i. Ой боже, яке нещастя! Що то з того буде? Що то з того буде?

   к в д о к i я К о р н i ┐ в н а (плаче). О_ боже мiй  милостивий!  Десь
покарав нас милосердний господь, вже й не знаю за вiщо! I хто ж його знав,
що в вас було сватання, а не жарти! Якби не Сидiр Свиридович, я б зроду не
пристала на  те  сватання.  А  то  Сидiр  Свиридович  носився  з  Свиридом
Йвановичем, як з писаною торбою, доки доносився до такого лиха...  (Втира║
сльози.)_

   С и д i р С в и р и д о в и ч. Еге, носився, доки  не  доносився.  Сама
цяцькалась с Гострохвостим, не знала, де й посадити, чим приймати, а тепер
назад нашi! А хто ж, як не ти, сидiла цiлий  вечiр,  роззявивши  рота,  та
слухала теревенi Гострохвостого?
   к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Я слухала теревенi Гострохвостого,  ще
й рота роззявляла?.. Цього я вже не  знесу,  та  ще  й  при  людях.  Тепер
повертай сво┐м розумом, коли набрався його од Гострохвостого.
   Г о с т р о х в о с т и й. Що це за  напасть!  Говорять  про  мене  при
менi, неначебто я десь за Андрi┐вською горою або за Днiпром.
   С и д i р С в и р и д о в и ч. Годi тобi, квдокi║  Корнi┐вно,  допiкати
менi до живого серця! Сама трохи не вiшалась на шию Гострохвостому разом з
дочкою, а тепер я ще й винен.

   к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. А це що далi буде! Так розходився, так
розходився, що вже й не знаю, що  далi  буде.  Все  я  винна,  а  не  вiн.
Виплутуйся собi i дочку виплутуй, я готова i в хату йти.

   С и д i р С в и р и д о в и ч. Добре, ┐й-богу, добре! А як i я  пiду  в
хату за тобою, то що буде?

   к в д о к i я К о р н i ┐ в н а.  А  хiба  ж  я  знаю,  що  буде!  Були
надворi, а то будемо в хатi, от що буде! Ти в нас хазя┐н, ти в нас голова:
роби як зна║ш.
   С и д i р С в и р и д о в и ч. Я, бач, голова, а ти що ж? Не хвiст же?
   Г о с т р о х в о с т и й. Сидоре Свиридовичу!  Коли  почали  дiло,  то
треба якось кiнчати. Прибiгла одна баба й держить нас  усiх  отут,  неначе
привела з собою вiйсько!
   С и д i р С в и р и д о в  и  ч.  Не  баба  прибiгла,  а  наша  сестра!
Говорiть, та й мiру знайте. Йти нам не можна,  бо  та  одна  баба  нас  не
пуска║. Робiть, як самi зна║те.
   Г о с т р о х в о с т и й. Я кажу йти.
   Г о р п и н а К о р н i ┐ в н а. Ба не пiдеш, бо не пущу!
   Г о с т р о х в о с т и й. Я кажу йти!
   С и д i р С в и р и д о в и ч. А я кажу нi!
   к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Коли ти кажеш нi, то й я кажу  нi,  бо
ти в домi голова.
   С и д i р С в и р и д о в и ч. Коли ви, Свириде Йвановичу,  так  погано
зробили, так обезчестили нашу сестру й небогу, то я не  хочу  мати  такого
зятя.
   к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Еге, i я не хочу мати такого зятя.
   С и д i р С в и р и д о в и ч. Сестра й небога будуть до смертi на  нас
нарiкати; скажуть, що ми згубили Оленку; вони люди бiднi, вони сироти.
   Г о с т р о х в о с т и й. Чи це ви правду говорите, чи вереду║те?

   С и д i р С в и р и д о в и ч. Я зроду не жартував i _не вередував.

   Г о с т р о х в о с т и й. Може, це жарти, Сидоре  Свиридовичу?  Ми  ж,
зда║ться, вийшли з хати до вiнчання?

   С и д i р С в и р и д о в и ч. То й вернемось у хату, так як i  вийшли.
Коли зачепили Оленку, то йдiть з нею й вiнчатись.
   к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Еге ж, йдiть з нею й вiнчатись.
   Г о с т р о х в о с т и й. Я? Вiнчатись з Оленкою? Я, Свирид  Йванович,
матиму жiнку Оленку?
   Г о р п и н а К о р н i ┐ в н а. Бач, як потрiпу║ Оленку! Чи так же  ти
говорив у мене в хатi i на улицi, як я пiймала тебе коло сво║┐  Оленки?  А
ти ж божився, а ти ж присягався!

   Г о с т р о х в о с т и й. Та що тут балакати! Коли квфросина Сидоровна
того хоче, то нiчого й балакати. Ми й обминемо Скавичиху, а церков  доволi
скрiзь по Ки║ву! Знайдемо церкву!
   С и д i р С в и р и д о в и ч. А ми то що ж таке?  А  моя  жiнка  що  ж
таке? За се я готовий розсердитись, готовий накричати повний двiр, готовий
i не знаю що зробити!
   к в д о к i я К о р н i ┐ в  н  а.  I  я  готова  розсердитись,  готова
накричати повний двiр. Що це таке? Говорив  розумно,  а  це  вже  говорить
таке, що й купи не держиться!
   С и д i р С в и р и д о в и ч i к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Берiть
Оленку та йдiть до вiнця, а квфросини ми не пустимо.

   Г о р п и н а К о р н i ┐ в н а. Щоб я з ним  тепер  пустила  до  вiнця
Оленку? Борони боже! Про мене, нехай iде в Флоровський монастир.
   О л е н к а (прислуха║ться, вста║ i кида║ться до квфросини)._ Ти вкрала
в мене жениха, ти одбила од мене мо║ щастя сво┐м золотом, сво┐ми шовковими
сукнями! Яка ж ти менi сестра? (Плаче.)_
   к в ф р о с и н а .  Оленко!  Ти  з  ума  зiйшла,  опам'ятайся,  що  ти
говориш, та ще й при людях! Я твоя сестра, а не твiй ворог. Ти тепер  сама
не своя, та й сама не зна║ш, що говориш.
   О л е н  к  а  (плаче)._  Боже  мiй,  боже  мiй!  Як  вiн  божився,  як
присягався! Де ж та правда в свiтi? Як вiн мене любив, як милувався мною!
   Дружки беруть Оленку пiд руки, одводять ┐┐  на  ганок  i  садовлять  на
стiльцi.
   Г о с т р о х в о с т и й. квфросино Сидоровно! Довго ми будемо слухати
оцi бабськi теревенi?
   к в ф р о с и н а . Свириде Йвановичу! Я до сього часу винуватила  свою
тiтку. Менi все здавалось, що тiтка й Оленка тiльки хотiли одбити од  мене
вас i пригорнути до себе. Менi здавалось, що тiтка затягувала вас до себе,
до сво║┐ дочки.

   Г о р п и н а К о р н i ┐ в н а. А нехай вiн сказиться! Затягла  б  оце
собi бiду в хату!
   к в ф р о с и н а . Менi здавалося, що тiльки Оленка вас любить,  а  не
ви Оленку; але ви любили Оленку, може, й тепер любите.
   О л е н к а (прислуха║ться, вста║ з стiльця й  кричить)._  Ой,  як  вiн
мене любив! Згадай, як ти милувався мо┐ми очима, як ти цiлував мо┐  брови!
(Рида║ й пада║ на стiлець.)_
   к в ф р о с и н а . Так он куди  тягло  вас,  Свириде  Йвановичу,  ваше
серце! Так он де були В с i. вашi думки, як ви ходили до мене, як говорили
зо мною! (Кида║ться до Гострохвостого.)_ Нащо ви зачiпали мене, коли  мали
iншу на умi? Я цього вам не прощу! (Бiга║ по сценi.) _Я цього не знесу, не
прощу во вiки вiков! Я вам докажу, що я неабияка мiщанка, з которою  можна
все витворяти. Я вам не перекупка,  не  яблушниця,  котрiй  можна  в  вiчi
наплювати.  Я   наплюю   вам   в   вiчi.   Пху-пху-пху!   (Плю║   в   вiчi
Гострохвостому.)_ Вон з мого двору, щоб i нога твоя тут не була  од  сього
часу i довiку!
   С и д i р С в и р и д о в и ч (приступа║ до Гострохвостого.)_ Вон!  Вон
з мого двору! Щоб i слiд ваш тут не смердiв!
   к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Вон з нашого двору! Вон! Не треба  нам
такого зятя!
   Г о р п и н а К о р н i ┐ в н а. Еге, вон, вон з двору! В тюрму його, в
москалi! Обголить йому лоба та в  арештанти!  В  Сибiр  його,  в  каторжну
роботу!
   Г о с т р о х в о с т и й. Що це таке з вами? Цiлували  мене,  а  тепер
плю║те на мене, виганя║те з двору? Що менi Рябко та Скавичиха?  Та  я  вам
зробив  велику  честь,  що  переступив  ваш  порiг,  що  ┐в  вашу   погану
стряпанину!

   к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Моя погана стряпанина!
   Г о р п и н а К о р н i ┐ в н а. Моя погана стряпанина!
   к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Мою стряпанину ┐ли не  такi  пани,  як
ви, та й тi хвалили! Мо┐ паляницi  хоч  вези  за  границю!  Оце  дожилась!
Погана моя стряпанина!
   Г о с т р о х в о с т и й. Не вартий  ваш  хлiб,  щоб  Свирид  Йванович
душив ним сво║ горло.
   к в д о к i я К о р н i ┐ в н а й Г о р п и н а К о р н i ┐ в н а.  Пху
на тебе, сатано! Острамив нас на ввесь куток.
   Г о с т р о х в о с т и й. Тичуть менi за жiнку якусь яблушницю,  якусь
мiщанку,  якусь  Оленку...  Що  менi  Кожум'яки?  Нащо  менi  здалися  оцi
кожум'яцькi шевцi? Завтра пiду на Липки й посватаю разом десять  квфросин,
кругом обкованих золотом; завтра по┐ду вiнчатись отут попiд вашим  двором,
щоб заздрiсть скрутила вас оттак! Оттак!
   С и д i р С в и р и д о в и ч, к в д о к i я К о р н i ┐ в н а, Г о р п
и н а К о р н i ┐ в на i к в ф р о с и н а . Вон з двору! Вон з двору! Щоб
твого й духу не чуть було! Щоб твiй слiд не смердiв  на  нашому  подвiр'┐.
(Приступають все ближче до Гострохвостого, вiн оступа║ться до хвiртки.)_
   Г о с т р о х в о с т и й. (трохи пода║ться назад до хвiртки)._ Чого ви
приступа║те до мене? Ви дума║те, що я вас боюсь? Я зараз приведу сюди роту
москалiв, вiзьму силою квфросину й повiнчаюсь.

   к в ф р о с и н а . Мене вiзьме з москалями! Мене  москалi  поведуть  в
церкву до вiнця? Ой, люта ж я, люта! (Бiга║ по сценi.)_ Я думала,  що  вiн
чоловiк розумний i благородний, а вiн швець , а вiн прахвост!
   Г о с т р о х в о с т и й. Я швець ? Якби на вас не дiвочий убiр,  я  б
вам дав знати шевця.
   к в ф р о с и н а . То. вiн смi║ таке на мене говорити! Вон!

   Г о с т р о х в о с т и й.  (тихо.)_  А  сто  чортiв  на  його  голову!
Пропало золото й срiбло! Завтра спродають мою  цилюрню!  Ой,  бiда,  бiда!
Йди, Свириде  Йвановичу,  додому  та  знов  шкреби  свинячi  рила.  (Тяжко
зiтха║.)_

   В с i. Вон з двору! Вон з двору! Щоб i дух твiй тут не  смердiв,  а  то
киями будемо ганяти!

   ВИХIД 10
   Т i с а м i й Б е р к о та В о л ь к о.
   Б е р к о й В о л ь к о входять з векселями.

   Б е р к о (до молодих)._ Поздоровляю вас з вiнчанням. Дай вам боже, щоб
ви жили довго, та грошей багато нажили, та щороку менi довги платили.
   В о л ь к о (кланя║ться квфросинi)._ Поздоровляю вас з  молодим  мужем.
Чи не заплатите ви за свого мужа довгiв? Ми  ма║мо  його  векселi,  а  вiн
казав, що ви пiсля весiлля зараз заплатите.

   Б е р к о. Вони казали, що ви все заплатите, бо ми вже  ходимо  до  ┐х,
ходимо та й ходимо, та й ходимо.
   В о л ь к о. Щодня ходимо,  i  вранцi,  i  ввечерi  ходимо,  а  вiн  не
платить. Каже, жiнка заплатить. Ви багатi.
   к в ф р о с и н а  .  Яка  жiнка?  Ми  ще  не  вiнчались  i  не  будемо
вiнчатись.

   Б е р к о. Ой гвулт!
   В о л ь к о. Ой вей мiр! Що це буде! Ой гвулт! (Хапа║ться за пейси.)_

   С и д i р С в и р и д о в и ч. О! Бач. стара! Бач. куди  б  нашi  грошi
пiшли.

   к в ф р о с и н а .Та, хвалить бога, не пiдуть.
   Б е р к о. Ой гвулт! Тателе! Мамеле!( Кричить.)

   В  о  л  ь  к  о.А  гiра  шварц  ур!  Ми  його  в  суд,  в  тюрму!  (До
Гострохвостого.)_ Давайте грошi! Нащо нам цi векселi?
   Б е р к о. Ми продамо його цилюрню! Ходiм в суд!

   Г о с т р о х в о с т и й. От тобi  й  кожум'яцька  багата  молода.  По
губах текло, та в рот не попало.

   Б е р к о й В о л ь к о (приступають до Гострохвостого_ ). Ходiм в  суд
позиватись. Ви нас надурили.

   Г о с т р о х в о с т и й хоче втекти,

   жиди його ловлять за руки й ведуть з двора.
   Б е р к о й В о л ь к о ( кричать ). Гвулт! В суд  його  !  Гвулт  !  (
Виходять з_ Гострохвостим .) _
   к в ф р о с и н а, С и д i р С в и р и д о в и ч, к в д о к i я К о р н
i ┐ в н а т а Г о р п и н а К о р н i ┐ в н а. О туди тобi дорога! _

   ВИХIД 11
   Т i с а м i без Гострохвостого, Волька та Берка.

   1 - й б а с.От тобi й на!То це нам не прийдеться й випити.
   2 - й б а с. Авжеж не прийдеться. коли молодий втiк з двору.
   1 - й б а с. В мене аж слинка котиться.

   О л ь г а . Ой , який же шкандал вийшов! (Тихо ._) Дурно плаття шила!

   С и д i р С в и р и д о в и ч. Чого ж оце  ми  сто┐мо  та  святу  землю
топчемо? Ходiмо до хати ! (До гостей _.)Прошу  покiрно  до  хати,  та  хоч
вип'║мо по чарцi. Одначе готувались к весiллю.
   М и т р о п о л и ч i б а с и й ш а ф е р и. Ото розумна рiч, бо в  нас
аж горло пересохло, дивлячись на цю кожум'яцьку комедiю.
   В с i йдуть в хату.
   _
   Завiса пада║._

   К i н е ц ь.

Last-modified: Tue, 23 Jul 2002 11:48:57 GMT
Оцените этот текст: