сорому перед матiр'ю, перед людьми, перед богом! Ти б постидалася праведного сонця, що не зайшло ще й дивиться на тебе. О л е н к а. Ти мене одпиха║ш, Свириде Йвановичу! Я собi смерть заподiю. Дай виплакати всi. сво┐ сльози, бо мене сльози душать, давлять, хапають за груди, йдуть у горло, давлять, як гарячий камiнь. (Хвата║ться за груди й кричить.)_ Ой, душить мене гаряче залiзо в грудях... Ой!.. Рятуйте!.. ой?.. поможiть... хтось ухопив мене за горло. (Ледве дише.)_ Ой, умру... мамо! Серце! Рятуйте, бо вмираю! (Пада║ на землю.)_ Всi паничi кидаються до Оленки, виносять на ганок i садовлять на стiльцi. Дружки пiддержують ┐┐. Г о р п и н а К о р н i ┐ в н а (кида║ться до дочки). _Вбили мо║ дитя, вбили мою Оленку! Бодай ти була маленькою вмерла, нiж мала терпiти таку напасть од сво║┐ рiднi! Серце мо║, дитя мо║! (Плаче.)_ В с i. Ой боже, яке нещастя! Що то з того буде? Що то з того буде? к в д о к i я К о р н i ┐ в н а (плаче). О_ боже мiй милостивий! Десь покарав нас милосердний господь, вже й не знаю за вiщо! I хто ж його знав, що в вас було сватання, а не жарти! Якби не Сидiр Свиридович, я б зроду не пристала на те сватання. А то Сидiр Свиридович носився з Свиридом Йвановичем, як з писаною торбою, доки доносився до такого лиха... (Втира║ сльози.)_ С и д i р С в и р и д о в и ч. Еге, носився, доки не доносився. Сама цяцькалась с Гострохвостим, не знала, де й посадити, чим приймати, а тепер назад нашi! А хто ж, як не ти, сидiла цiлий вечiр, роззявивши рота, та слухала теревенi Гострохвостого? к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Я слухала теревенi Гострохвостого, ще й рота роззявляла?.. Цього я вже не знесу, та ще й при людях. Тепер повертай сво┐м розумом, коли набрався його од Гострохвостого. Г о с т р о х в о с т и й. Що це за напасть! Говорять про мене при менi, неначебто я десь за Андрi┐вською горою або за Днiпром. С и д i р С в и р и д о в и ч. Годi тобi, квдокi║ Корнi┐вно, допiкати менi до живого серця! Сама трохи не вiшалась на шию Гострохвостому разом з дочкою, а тепер я ще й винен. к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. А це що далi буде! Так розходився, так розходився, що вже й не знаю, що далi буде. Все я винна, а не вiн. Виплутуйся собi i дочку виплутуй, я готова i в хату йти. С и д i р С в и р и д о в и ч. Добре, ┐й-богу, добре! А як i я пiду в хату за тобою, то що буде? к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. А хiба ж я знаю, що буде! Були надворi, а то будемо в хатi, от що буде! Ти в нас хазя┐н, ти в нас голова: роби як зна║ш. С и д i р С в и р и д о в и ч. Я, бач, голова, а ти що ж? Не хвiст же? Г о с т р о х в о с т и й. Сидоре Свиридовичу! Коли почали дiло, то треба якось кiнчати. Прибiгла одна баба й держить нас усiх отут, неначе привела з собою вiйсько! С и д i р С в и р и д о в и ч. Не баба прибiгла, а наша сестра! Говорiть, та й мiру знайте. Йти нам не можна, бо та одна баба нас не пуска║. Робiть, як самi зна║те. Г о с т р о х в о с т и й. Я кажу йти. Г о р п и н а К о р н i ┐ в н а. Ба не пiдеш, бо не пущу! Г о с т р о х в о с т и й. Я кажу йти! С и д i р С в и р и д о в и ч. А я кажу нi! к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Коли ти кажеш нi, то й я кажу нi, бо ти в домi голова. С и д i р С в и р и д о в и ч. Коли ви, Свириде Йвановичу, так погано зробили, так обезчестили нашу сестру й небогу, то я не хочу мати такого зятя. к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Еге, i я не хочу мати такого зятя. С и д i р С в и р и д о в и ч. Сестра й небога будуть до смертi на нас нарiкати; скажуть, що ми згубили Оленку; вони люди бiднi, вони сироти. Г о с т р о х в о с т и й. Чи це ви правду говорите, чи вереду║те? С и д i р С в и р и д о в и ч. Я зроду не жартував i _не вередував. Г о с т р о х в о с т и й. Може, це жарти, Сидоре Свиридовичу? Ми ж, зда║ться, вийшли з хати до вiнчання? С и д i р С в и р и д о в и ч. То й вернемось у хату, так як i вийшли. Коли зачепили Оленку, то йдiть з нею й вiнчатись. к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Еге ж, йдiть з нею й вiнчатись. Г о с т р о х в о с т и й. Я? Вiнчатись з Оленкою? Я, Свирид Йванович, матиму жiнку Оленку? Г о р п и н а К о р н i ┐ в н а. Бач, як потрiпу║ Оленку! Чи так же ти говорив у мене в хатi i на улицi, як я пiймала тебе коло сво║┐ Оленки? А ти ж божився, а ти ж присягався! Г о с т р о х в о с т и й. Та що тут балакати! Коли квфросина Сидоровна того хоче, то нiчого й балакати. Ми й обминемо Скавичиху, а церков доволi скрiзь по Ки║ву! Знайдемо церкву! С и д i р С в и р и д о в и ч. А ми то що ж таке? А моя жiнка що ж таке? За се я готовий розсердитись, готовий накричати повний двiр, готовий i не знаю що зробити! к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. I я готова розсердитись, готова накричати повний двiр. Що це таке? Говорив розумно, а це вже говорить таке, що й купи не держиться! С и д i р С в и р и д о в и ч i к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Берiть Оленку та йдiть до вiнця, а квфросини ми не пустимо. Г о р п и н а К о р н i ┐ в н а. Щоб я з ним тепер пустила до вiнця Оленку? Борони боже! Про мене, нехай iде в Флоровський монастир. О л е н к а (прислуха║ться, вста║ i кида║ться до квфросини)._ Ти вкрала в мене жениха, ти одбила од мене мо║ щастя сво┐м золотом, сво┐ми шовковими сукнями! Яка ж ти менi сестра? (Плаче.)_ к в ф р о с и н а . Оленко! Ти з ума зiйшла, опам'ятайся, що ти говориш, та ще й при людях! Я твоя сестра, а не твiй ворог. Ти тепер сама не своя, та й сама не зна║ш, що говориш. О л е н к а (плаче)._ Боже мiй, боже мiй! Як вiн божився, як присягався! Де ж та правда в свiтi? Як вiн мене любив, як милувався мною! Дружки беруть Оленку пiд руки, одводять ┐┐ на ганок i садовлять на стiльцi. Г о с т р о х в о с т и й. квфросино Сидоровно! Довго ми будемо слухати оцi бабськi теревенi? к в ф р о с и н а . Свириде Йвановичу! Я до сього часу винуватила свою тiтку. Менi все здавалось, що тiтка й Оленка тiльки хотiли одбити од мене вас i пригорнути до себе. Менi здавалось, що тiтка затягувала вас до себе, до сво║┐ дочки. Г о р п и н а К о р н i ┐ в н а. А нехай вiн сказиться! Затягла б оце собi бiду в хату! к в ф р о с и н а . Менi здавалося, що тiльки Оленка вас любить, а не ви Оленку; але ви любили Оленку, може, й тепер любите. О л е н к а (прислуха║ться, вста║ з стiльця й кричить)._ Ой, як вiн мене любив! Згадай, як ти милувався мо┐ми очима, як ти цiлував мо┐ брови! (Рида║ й пада║ на стiлець.)_ к в ф р о с и н а . Так он куди тягло вас, Свириде Йвановичу, ваше серце! Так он де були В с i. вашi думки, як ви ходили до мене, як говорили зо мною! (Кида║ться до Гострохвостого.)_ Нащо ви зачiпали мене, коли мали iншу на умi? Я цього вам не прощу! (Бiга║ по сценi.) _Я цього не знесу, не прощу во вiки вiков! Я вам докажу, що я неабияка мiщанка, з которою можна все витворяти. Я вам не перекупка, не яблушниця, котрiй можна в вiчi наплювати. Я наплюю вам в вiчi. Пху-пху-пху! (Плю║ в вiчi Гострохвостому.)_ Вон з мого двору, щоб i нога твоя тут не була од сього часу i довiку! С и д i р С в и р и д о в и ч (приступа║ до Гострохвостого.)_ Вон! Вон з мого двору! Щоб i слiд ваш тут не смердiв! к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Вон з нашого двору! Вон! Не треба нам такого зятя! Г о р п и н а К о р н i ┐ в н а. Еге, вон, вон з двору! В тюрму його, в москалi! Обголить йому лоба та в арештанти! В Сибiр його, в каторжну роботу! Г о с т р о х в о с т и й. Що це таке з вами? Цiлували мене, а тепер плю║те на мене, виганя║те з двору? Що менi Рябко та Скавичиха? Та я вам зробив велику честь, що переступив ваш порiг, що ┐в вашу погану стряпанину! к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Моя погана стряпанина! Г о р п и н а К о р н i ┐ в н а. Моя погана стряпанина! к в д о к i я К о р н i ┐ в н а. Мою стряпанину ┐ли не такi пани, як ви, та й тi хвалили! Мо┐ паляницi хоч вези за границю! Оце дожилась! Погана моя стряпанина! Г о с т р о х в о с т и й. Не вартий ваш хлiб, щоб Свирид Йванович душив ним сво║ горло. к в д о к i я К о р н i ┐ в н а й Г о р п и н а К о р н i ┐ в н а. Пху на тебе, сатано! Острамив нас на ввесь куток. Г о с т р о х в о с т и й. Тичуть менi за жiнку якусь яблушницю, якусь мiщанку, якусь Оленку... Що менi Кожум'яки? Нащо менi здалися оцi кожум'яцькi шевцi? Завтра пiду на Липки й посватаю разом десять квфросин, кругом обкованих золотом; завтра по┐ду вiнчатись отут попiд вашим двором, щоб заздрiсть скрутила вас оттак! Оттак! С и д i р С в и р и д о в и ч, к в д о к i я К о р н i ┐ в н а, Г о р п и н а К о р н i ┐ в на i к в ф р о с и н а . Вон з двору! Вон з двору! Щоб твого й духу не чуть було! Щоб твiй слiд не смердiв на нашому подвiр'┐. (Приступають все ближче до Гострохвостого, вiн оступа║ться до хвiртки.)_ Г о с т р о х в о с т и й. (трохи пода║ться назад до хвiртки)._ Чого ви приступа║те до мене? Ви дума║те, що я вас боюсь? Я зараз приведу сюди роту москалiв, вiзьму силою квфросину й повiнчаюсь. к в ф р о с и н а . Мене вiзьме з москалями! Мене москалi поведуть в церкву до вiнця? Ой, люта ж я, люта! (Бiга║ по сценi.)_ Я думала, що вiн чоловiк розумний i благородний, а вiн швець , а вiн прахвост! Г о с т р о х в о с т и й. Я швець ? Якби на вас не дiвочий убiр, я б вам дав знати шевця. к в ф р о с и н а . То. вiн смi║ таке на мене говорити! Вон! Г о с т р о х в о с т и й. (тихо.)_ А сто чортiв на його голову! Пропало золото й срiбло! Завтра спродають мою цилюрню! Ой, бiда, бiда! Йди, Свириде Йвановичу, додому та знов шкреби свинячi рила. (Тяжко зiтха║.)_ В с i. Вон з двору! Вон з двору! Щоб i дух твiй тут не смердiв, а то киями будемо ганяти! ВИХIД 10 Т i с а м i й Б е р к о та В о л ь к о. Б е р к о й В о л ь к о входять з векселями. Б е р к о (до молодих)._ Поздоровляю вас з вiнчанням. Дай вам боже, щоб ви жили довго, та грошей багато нажили, та щороку менi довги платили. В о л ь к о (кланя║ться квфросинi)._ Поздоровляю вас з молодим мужем. Чи не заплатите ви за свого мужа довгiв? Ми ма║мо його векселi, а вiн казав, що ви пiсля весiлля зараз заплатите. Б е р к о. Вони казали, що ви все заплатите, бо ми вже ходимо до ┐х, ходимо та й ходимо, та й ходимо. В о л ь к о. Щодня ходимо, i вранцi, i ввечерi ходимо, а вiн не платить. Каже, жiнка заплатить. Ви багатi. к в ф р о с и н а . Яка жiнка? Ми ще не вiнчались i не будемо вiнчатись. Б е р к о. Ой гвулт! В о л ь к о. Ой вей мiр! Що це буде! Ой гвулт! (Хапа║ться за пейси.)_ С и д i р С в и р и д о в и ч. О! Бач. стара! Бач. куди б нашi грошi пiшли. к в ф р о с и н а .Та, хвалить бога, не пiдуть. Б е р к о. Ой гвулт! Тателе! Мамеле!( Кричить.) В о л ь к о.А гiра шварц ур! Ми його в суд, в тюрму! (До Гострохвостого.)_ Давайте грошi! Нащо нам цi векселi? Б е р к о. Ми продамо його цилюрню! Ходiм в суд! Г о с т р о х в о с т и й. От тобi й кожум'яцька багата молода. По губах текло, та в рот не попало. Б е р к о й В о л ь к о (приступають до Гострохвостого_ ). Ходiм в суд позиватись. Ви нас надурили. Г о с т р о х в о с т и й хоче втекти, жиди його ловлять за руки й ведуть з двора. Б е р к о й В о л ь к о ( кричать ). Гвулт! В суд його ! Гвулт ! ( Виходять з_ Гострохвостим .) _ к в ф р о с и н а, С и д i р С в и р и д о в и ч, к в д о к i я К о р н i ┐ в н а т а Г о р п и н а К о р н i ┐ в н а. О туди тобi дорога! _ ВИХIД 11 Т i с а м i без Гострохвостого, Волька та Берка. 1 - й б а с.От тобi й на!То це нам не прийдеться й випити. 2 - й б а с. Авжеж не прийдеться. коли молодий втiк з двору. 1 - й б а с. В мене аж слинка котиться. О л ь г а . Ой , який же шкандал вийшов! (Тихо ._) Дурно плаття шила! С и д i р С в и р и д о в и ч. Чого ж оце ми сто┐мо та святу землю топчемо? Ходiмо до хати ! (До гостей _.)Прошу покiрно до хати, та хоч вип'║мо по чарцi. Одначе готувались к весiллю. М и т р о п о л и ч i б а с и й ш а ф е р и. Ото розумна рiч, бо в нас аж горло пересохло, дивлячись на цю кожум'яцьку комедiю. В с i йдуть в хату. _ Завiса пада║._ К i н е ц ь.