ик. _ Зда║ться, кiзка бiла. Ганя. _ А коби вовк? Юрасик._ Усiх страшить кресало, Говорять, що б у лiсi не гасало. Ганя._ Iще мене Сова лякала всюди. Як закричить, аж холодiють груди. Юрасик. _ Надалi сов не бiйся, будь обачна. Ганя. _ Удень - то нi, а нiччю йой як лячно! Юрасик. _ Кого б спитать, куди до Черемошу? Ганя. А ти ж ходив iз татом до Тимоша? Юрасик. _ Торiк було, не годен пригадати. Ганя. _ У птахiв, кажуть, можна запитати. Край полонини мiж низеньким рiдколiссям засяв уранiшньою росою могутнiй Столiтнiй Бук, а бiля нього Молода Смерiчка. Вони такi ж самiсiнькi, як тi, що стоять в бору бiля одиноко┐ гуцульсько┐ хижi. Зда║ться, вчора вечором знялися i пiшли слiдом за малятами i тепер разом з ними зупинилися ось тут, над полониною, аби дiзнатися, що ж далi буде з ┐хнiми любими гуцулятами. Молода Смерiчка._ Скажи, дiдусю, чи говорять птахи? Столiтнiй Бук._ Говорять всi пташки, жуки, комахи. А особливо Птаха Золотава, Що свiтиться, немов ясна заграва, Як люди, розмовля║. Бо дiвчатком Жила вона у цих борах спочатку. За ге, що свiтлу волю шанувала, пй доля злотнi крила дарувала. Й тепер вона усiм, хто йде до волi, Стрiча║ться у лiсi чи у полi Та вказу║, куди iти-ступати. А вже малим вона як рiдна мати. То задзвенить тихенько, зашепоче, То заспiва║ пiсню серед ночi. Ганя._ Так, так, у птахiв треба запитати, Коли не знати стежечки до хати, I як у хащi заведе Блудика, Де в шпичаках росте малина дика, - Пташки хоч вiдки виведуть додому. I навiть розмовляють по-людському. Я знаю, як ┐х кликати-гукати. Мене не раз цього учила мати, Коли жива була. Послухай, погукаю; Хтось вiдгукнеться iз трави чи з гаю. Синицi-сестрицi, Я дам вам водицi, Посиплю зернята, Мо┐ пташенята. Вкажiть-но, сестрички, Стежину до рiчки. Юрасик._ Не чуть нiчого. Вийму сопiлчину I "ластiвку" заграю для почину, А потiм соловейком засвищу я, Можливо, прилетить котрась, почу║. Юрасик вийма║ свою мережану денцiвку i почина║ грати. Сопiлочка дзьохка║ ластiвчиним голосом, а потiм пiдпадьомка║, мов перепiлка, солов'║м залива║ться на всi лади, синицею, щигликом жвавим. На чистий i нiжний голос Юрасиково┐ сопiлки з усiх бокiв злiта║ться птаство. В галуззi дерев, в росяницi трави, перепурхуючи з крони на крону або в кружляннi пiдiймаючись до неба, засвистiли, защебетали, затьохкали птахи. I не можна вiдрiзнити, де сопiлчин голос, де пташиний. Ганя._ Йой, скiльки ┐х уже злетiлось, Юрку. Я бачу он сизесеньку голубку, Он соловейка бачу i синицю, А на лiщинi золотаву птицю. Чи не жар-птиця часом? Аж пала║... Юрасик._ Казали, ┐х нема║ в нашiм кра┐, Уже давно покинули Карпати. Ганя._ Все 'дно я буду у пташок питати. Синицi-сестрицi, Я дам вам водицi, Посиплю зернята, Мо┐ пташенята. Вкажiть нам, сестрички, Дорiжку до рiчки. Ганя не говорить, а тоненько-тоненько, наче пташина, наспiву║. Юрасик в лад ┐й вигра║ на сопiлчинi. Ще й ще повторю║ свiй виклик Ганнуся, на всi голоси пташинi залива║ться денцiвка, а потiм замовка║. I чують дiти, як одна пташина: "Ганцю-Ганцю, я гратиму, а ти iди до танцю". Ти чу║ш, Юрцю, кличе танцювати. Ота, що крильця бiлi, наче з вати. Ганя закрутилася в таночку, Юрасик пiдiгру║ ┐й на сопiлцi, а пташки спiвають i говорять кожна про сво║. Одна дзеленчить: "Я синиця, де водиця?", а за нею малята iз гнiздечка: "Ми пташата, де зернята?" Коли ж накричалися i трохи вщухли найменшi, найжвавiшi, тодi пiдлетiла ота Золотава, що аж горить, i заспiвала: Юрцю-Юрцю, Мiй голубцю, Люба Ганю, Йдiть, коханi, Все донизу, Тут поблизу, Мiж смерiчки Аж до рiчки. А потiм знялася, полетiла i крилом торкнулася до стежки, що поверта║ вниз._ Ганя._ Мiй рiдний Юрцю, каже, що донизу Через смерiчки i, либонь, поблизу. Юрасик._ А може, й так, неправду кажуть птицi. Посидимо,спочинемо в травицi. Дiти сiдають у пухнату мураву. В цей час все птаство змовка║, зрива║ться з мiсць i розлiта║ться у всi боки. А Золотава пурхнула бiля самiсiньких гунулят i якось лякливо сплеснула крилами й прошепотiла: "Тiкайте, дiти". Почулося зле звiрине завивання. На полонинi показався величезний дикий кабан. Вiн, не поспiшаючи, iшов прямо на дiтей, риючи перед собою землю. Юрасик. _ Дивися, Ганю, дикий кабанище. Ганя. _ Йой, я боюсь. Юрасик. _ Мерщiй на бука, вище! Дiти прожогом вилазять на дерево i вмощуються мiж галуззям. Кабан пiдходить до бука, ри║ землю пiд корiнням, злiсно звискуючи._ Юрасик. сiда║ на гiлку, як на коня, упира║ться спиною в стовбур i дiста║ кресало. Кресь-кресь, кресь-кресь, але нi iскорки вiд кремiнця - свiтло стало, ранок запалав. А дикий кабан навiть голови не пiдiйма║, ри║ i ри║._ Ганя. _ Пiд корiнь, лютий, почина║ рити. Юрасик. _ Коби рушниця, мiг би зразу вбити. Ганя._ Пiдри║ бука, ми впадем додолу. Юрасик._ Великий бук, не звалиться нiколи. Ганя. _ Аж так вiн буде ритися до ночi. Юрасик. _ Не плач, пори║ трохи й не захоче. Ганя. _ У мене серце вирветься вiд ляку. Юрасик. _ Коби зламать менi товсту ломаку. Ганя._ Йой, упадем, не побо┐ться бука, Яка ж вона страшна, оця звiрюка. Луна║ пострiл, за тим другий, третiй. Дикий кабан зi скаженим ревом крутиться навколо дерева, кида║ться до лiсу, та ще пострiл - i вiн пада║ мертвий. Юрась напiвсвiдомо шепоче: Течи, вода, долинами, Iди, бiда, глибинами... По стежцi iз рiдколiсся вибiга║ мисливець в гуцульськiй одежi. Вiн поспiша║ до кабана, але, помiтивши дiтей, зупиня║ться. Ганя з Юрасиком швидко спускаються з бука. Юрасик. (до мисливця-розвiдника)._ Йой, ву║чку, спасибi вам велике, Бо з'┐ло б нас оте страхiття дике. Мисливець-розвiдник Чого сюди забрались, бiсенята? Ганя._ Нi, ву║чку, ми люди, гуцулята. Мисливець-розвiдник._ Самi ви тут чи, може, з батьком, братом? Юрасик._ Самi, самi, бо сталось лихо з татом. Мисливець-розвiдник._ Яке ж то лихо? Юрасик._ Узяли солдати, А ми йдемо Чугайстера шукати. Мисливець-розвiдник. _ Скажи менi, а хто ж то ║ Чугайстер? Юрасик. _ Усiх чудес невигаданих майстер. Мисливець-розвiдник замислю║ться, ставить до бука рушницю, дiста║ з кишенi велику цукерку i да║ дiтям. Коли вiн лiз до кишенi, вiдкинувши полу свити, Юрасиковi здалося, що пiд свитою вiйськовий мундир. Та нi, це лише здалося. Звiдки у гуцула може бути ворожий мундир? Та ще у такого доброго гуцула, який врятував ┐х вiд звiра i часту║ цукерками, а зараз так привiтно, так спiвчутливо усмiха║ться до них. Файний вуйко. Мисливець-розвiдник. _ Де ж вiн живе, скажiть, мо┐ хорошi? Юрасик._ Той чудодiй живе на Черемошi. Мисливець-розвiдник._ Я сам тутешнiй, знаю всi стежини До Черемошу по кущах ожини. Ганя._ I зна║те, де ║ високi брили, Де три смерiчки бука охопили? Мисливець-розвiдник Чому ж не знать? Це там, де фольварк панiв. У тi кра┐ водив я партизанiв. Так ви йдете Чугайстера шукати, Щоб тата iз неволi рятувати? Ганя._ Нi, татко сам повернеться додому, Бо вiн лихого не робив нiкому. Хiба пошкодять... А тепер зарана Зцiлити треба вуйка партизана. Пострiляний, ледь-ледь добувсь до двору. Мисливець-розвiдник. _ Звiдкiль? Юрасик._ Iзнизу, iз Товстого бору. Мисливець-розвiдник. _ Учора я стрiчав ось тут одного, Iз вусами, високого такого. Здружився з ним, файнiшо┐ людини I не знайдеш. Юрасик._ Це вiн. I вiн загине... Мисливець-розвiдник._ Тепер-то не загине, ви щасливцi, Що стрiлися зi мною. Тут мисливцi Зiбралися iз верховин карпатських, к люди й вiд загонiв партизанських, Вони негайно викличуть Чугайстра, Усiх чудес невигаданих майстра. I разом з ним ви пiдете до хати. Юрасик. _ Для цього, вуйку, треба виклик знати. Мисливець-розвiдник._ Ану скажи, я знав колись iзмалку, Та вже забув оту чудну гукалку. Юрасик._ Течи, вода, долинами, Iди, бiда, глибинами У нетрини та хащини До вiчно┐ пропащини. А ти, старий Чугайстере, Заступнику... Мисливець-розвiдник._ I майстере... Вже пригадав. Спасибi, любi дiти. Тепер до кухнi снiдати iдiте. А я пiду Чугайстера шукати, Щоб друга-партизана врятувати. Коли мисливець-розвiдник знову дiстав iз кишенi цукерку, Юрасик ще пильнiше придивився. Нi, таки пiд свитою новий солдатський мундир, ще й з павуком срiбним, точнiсiнько таким, як на ворожих лiтаках намальовано. I говорить цей вуйко якось не так, як гуцули. Та, може, вiн сам партизан, що прийшов на Карпати з Велико┐ Укра┐ни. А що мундир солдатський, так ходять же партизани у чужинських мундирах, бо де ┐м брати одiж, як не у ворога. Але треба запитати, бодай лихо не стало. Та що ж питати? Коли вiн хитру║, на наше лихо, то правдоньки не скаже. Юрасик з Ганею вiдходять вiд мисливця-розвiдника i зупиняються трохи осторонь пiд Молодою Смерiчкою i Сто лiтнiм Буком. Молода Смерiчка. _ Не до душi менi отой мисливець. Столiтнiй Бук._ Чекай, мала, це ж ║ жовнiр-чужинець, Що застрiлив лiсничого Кiндрата, Аби одежу з плiч його забрати. Молода Смерiчка._ Тiкайте, дiтки, швидше у дiброву. Столiтнiй Бук._ Не знають гуцулята нашу мову. Не знають мову, слiв тво┐х не чують, Але тривогу серденьком вiдчують. Юрасик._ Тривожно щось менi на серцi, Ганю, Якiсь думки гнiтять мене поганi. Недобре чую я в отiй людинi. Так не говорять в нас на верховинi... Пiд свитою на нiм мундир з хрестами. Ганя._ Ходiмо, Юрку, ┐стоньки, а тамо... Мисливець-розвiдник._ Не гайтеся, iдiть по┐жте хутко. За пiвгодини я вже буду тутка. Юрасик i Ганя поволеньки боязко вiдходять по стежинi туди, куди показав мисливець-розвiдник. Молода Смерiчка. ще тiснiше тулиться до Столiтнього Бука та все щось шепоче. Ой, страшно ┐й за долю маленьких, довiрливих гуцулят. А що робити? Коби вони знали ┐хню лiсову мову, - так нi, не знають._ Мисливець-розвiдник залиша║ться на мiсцi, пода║ сигнальний посвист раз, удруге, утрет║, усмiха║ться, з задоволенням потира║ руки. Розстiба║ гуцульську свиту, з-пiд яко┐ зеленi║ новенький мундир з залiзним хрестом i фашистськими вiдзнаками молодшого офiцера. При охоронi з'явля║ться фашистський полковник._ Полковник._ О, мiй мисливець! Що принiс нового? Мисливець-розвiдник. _ Пан оберст, маю вбитого й живого На доброму сво║му полюваннi. Погляньте, он кабанчик на полянi, Гладкий, iкластий, наче по наказу. Три кулi я загнав йому вiдразу. I двох малят довiрливих до смiху Затримав я на радiсну потiху. Полковник._ За кабана спасибi, недаремно Ти носиш зброю, мiй капрале, ревно. Але до чого нам тво┐ малята? Мисливець-розвiдник._ Пан оберст мiй, на┐внi гуцулята Iдуть до рiчки викликать Чугайстра, Усiх чудес невигаданих майстра, Щоб лiкувати в хижi партизана, Високого, вусатого... Полковник._ Неждана чудова звiстка. Мисливець-розвiдник._ Бачте, надолужив, Аж двох зайцiв убив. Полковник._ I превеликих, друже! Це не зайцi, а справдiшнi ведмедi... Пiдвищення тебе чека║, Едi! Менi вдалось через одного пана Узнати все про того партизана, Якого ви вiдбили вiд загонiв Це генерал радянський без погонiв, Це комiсар, що зна║ вся Вкра┐на, Iван Коваль. Шифровка iз Берлiна - Узять живим його за всяку цiну. Навколо двору звести збройнi стiни, Як нас цi дiти приведуть до хати. Мисливец ь-розвiдник._ Навряд чи так ми будем успiх мати. Ще здiймуть крик упертi бiсенята. Коваль у лiс - i справа вся зiм'ята. к в мене план. Гуцулiв ми роздягнем I на солдатiв одяг ┐х натягнем. А повара нарядим, як Чугайстра, Усiх чудес невигаданих майстра. Полковник._ Чудовий план! Пошлю до нагороди. Вбирайте повара i одягайте взводи В дрантя селянське, а усiх гуцулiв Живими в землю, щоб не тратить кулi. Офiцери розходяться. За перелiском чути грубу лайку, затим крик Ганi. Iз кущiв, блiдий, стривожений, вибiга║ Юрасик.. Огляда║ться на всi боки, наче шука║ порятунку. Поблизу не видно нiкого, а далi, куди не глянь, вартовi, патрулi. Юрасик._ Оце знайшли жадану допомогу!.. Тепер катам указувать дорогу, Аби вони схопили партизана, Та ще й самого Коваля Iвана. Про нього в нас i коломийки склали. Я сам ┐х чув, як легшi спiвали. Ой Ковалю, Коваленку, Славний партизане, Поспiшай на верховини Крiзь густi тумани. Бо у нас на верховинах Не дощi, не грози, То чужинцi день i нiчку Точать кров та сльози. Як зустрiв Коваль чужинцiв I почав кувати, Тiльки шмаття полетiло Та на всi Карпати. Юрасик не спiва║ цю геро┐чну пiсню, вiн вишiпту║ ┐┐ слова, ледь рухаючи губами. Потiм шепiт переходить в нечутний плач._ Юрасик закрива║ очi рукавчиком. Сльози самi навернулися, i нiяк не можна ┐х зупинити. В них було все - i невимовний розпач, i бiль нестерпний, i злiсть на свою невдачу._ Не плач! Слiзьми його не врятувати. А що робить, хто може раду дати? Вести у двiр i попередить криком? Нi - в iнший бiк густезним лiсом диким. Бiля Юрасика знову запурхала Золотава Птаха i защебетала. У тому щебетi Юрасик розiбрав слова:_ У двiр нiзащо, Ведiть у хащi, У найтемнiшi, У найгустiшi. Нехай у тванi Згинуть поганi. За мною йдiте, Хорошi дiти. Iдiть борами, Iдiть ярами, Я буду з вами Та перед вами. За цими словами Золотава Птаха знялась i полетiла просто понад травою до найгустiшого бору. Юрасик._ Спасибi, пташко, пiдем за тобою У хащi iз ворожою юрбою. Гiрко плачучи, на полонину вибiга║ Ганя... Вона ронить шматочки хлiба i не пiдiйма║ ┐х. Нехай лежать, хай хоч вовки ┐х по┐дять чи дикi кабани, коли за кожен кусник отаке знущання. Ганя._ Куди ж ти дiвся, Юрчику мiй рiдний? Дiсталося тво┐й сестрицi бiднiй. Тут кухар ще лютiший, як чужинець. Бабусi я хотiла на гостинець Хоч хлiбця взяти, а страшенний кухар Схопив мене за коси i за вухо, Ледь-ледь не вiдiрвав менi голiвку, Пiдняв угору, вдарив об долiвку. Юрасик._ Мовчи, Ганнусю, я про все вже знаю. На кухню не пiшов, а сiв отут iзкраю, В густих кущах. Менi отой мисливець Чужинцем видався. I справдi вiн чужинець. Рiшили у гуцульське одягтися... I йти до нас. Ти плачеш? Посмiхнися. Хоч роблено. Ганя._ Не можу, лячно, Юрцю. Юрасик. А ти переможи себе, голубцю, Не пророни i зайвого словечка. Коли спитають - скажеш, недалечке Подвiр'я наше, тамо за горою. Ми пiдемо дорогою новою. Не по стежках, а прямо лiсом, бором Аж поза тим скелястим косогором. Ганя. _ Заблудимо ж. Юрасик._ Цього i треба, Ганю, Щоб заблудили хитруни поганi I не схопили в хижi генерала. Ганя._ Вiн генерал?.. А я того й не знала. Юрасик._ Тому ж вони i бiгають хортами Помiж дворами нашими й хатами. Ганя. _ Давай тiкать. Юрасик._ Куди? Сторожа всюди. Тут ┐хнiй штаб. Тут гинуть нашi люди. Ганя._ I тато наш. Юрасик._ Не вiдаю про тата. Ганнусю, глянь, он сунеться багато Чужинцiв. Ганя._ Нi, зда║ться, що гуцули. Юрасик._ Вони чужi кептари одягнули. Будь веселiша, нiби все як треба. О, хоч би грiм тяжкий на них iз неба. На галявинi метушня потроху вщуха║. З'явля║ться чимала група фашистiв, переодягнених в гуцульське вбрання. До дiтей наближа║ться мисливець-розвiдник. Ще хтось товстий у чудернацькому вбраннi. Вiн вiдста║ вiд мисливця-розвiдника, мабуть, не бажа║ швидко┐ зустрiчi з гунулятами._ Дiти, взявшись за руки, стоять осторонь. З'явля║ться знову Золотава Птаха._ Золотава Птаха._ У двiр нiзащо, Ведiть у хащi. Iдiть борами, Iдiть ярами, Я буду з вами Та перед вами. Ще тривожнiше зашумiли Столiтнiй Бук. i Молода Смерiчка., киваючи вслiд гуцулятам, що вирушили в страшну дорогу. Молода Смерiчка._ Йой, дiдоньку, на смерть i люту муку Вони iдуть. Столiтнiй Бук._ Що ж дiяти, онуко?.. А ти хiба, коли б ходить умiла, В бiдi такiй сей подвиг не вчинила? Золотава Птаха (спiва║)._ Iдiть без вагання, У хащi i тванi Заводьте чужинцiв-заброд. Про вас на Вкра┐нi Казки вiчноплиннi Складатиме вiльний народ. I смiлi малята, Яснi соколята Шукатимуть вашi путi На горах Карпатах, На Татрах горбатих В сво║му новому життi. КАРТИНА ДРУГА Скеляста лобовина серед хащiв. Попереду глибоке провалля з крутими обривами, порослими густим грабовинням та бур'янами. Туди навiть високе сонце не докида║ свого промiння - одвiчний морок i сира холоднеча. Аж страшно, коли поглянеш зi скелi в оту тьмяну безодню. Камiння покрите пухким, як хутро, мохом. Не видно нi стежок, нi поодиноких слiдiв - безлюдна i глуха мiсцевiсть. Тихо зiтхають непролазнi хащини, жарко парують вологi скелi, нiчого не чути, крiм рокотання невидимого потоку десь у глибокостi. Продираючись через гущавину, на лобовину виходять Юрасик, Ганя, мисливець-розвiдник, солдати, наспiх переодягненi в гуцульське вбрання, i "Чугайстер". Це товстий, неповороткий чоловiк у чудернацькiй накидцi, зробленiй iз мадярських плащiв. На головi у нього високий зелений капелюх, схожий на куховарський пбсуд, а за спиною паперовi крильця, уже добре пом'ятi. На масному голеному пiдборiддi чорною фарбою намальована борода i тоненькi, немов двi п'явки, вуса._ Всi чужинцi потомленi i страшенно злi. ┐х уже не так багато, певне, розгубилися в хащах. Вони, мабуть, давненько догадалися, що дiти хитрують, а тепер, коли перед ними бездонне провалля, - i зовсiм переконалися, що гуцулята ведуть ┐х не додому, а в безлюднi, несходимi хащi._ Юрасик._ Щораз питають, де та де подвiр'я. У них до нас Велике недовiр'я. Ганя._ Дивися, ми дiйшли до крутояра. Йой, братику, нам буде люта кара. Юрасик._ Тепер почнуть питати по-другому. Ганя._ Нiколи ми не вернемось додому. Мисливець-розвiдник._ Стежок не видно, скрiзь яри та пущi. Поговорю ж я з вами, проклятущi. Так де ж подвiр'я, хата, говорiте, Ви шпигуни, а не гуцульськi дiти. Юрасик._ Не шпигуни ми, заблудились трiшки. Розмили зливи всi пла┐-дорiжки. I запитати нi в кого, безлюдно. Ганя._ Я нiжки збила, аж ступати трудно. Малина дика шпичаками рiже, А ви усе скорiше та скорiше. Мисливець-розвiдник. _ Базiкать годi, хитрi бiсенята. Як зветься мiсце те, де ваша хата? Якi прикмети: бук, смерека, скелi? Кажiть, бо будуть жарти невеселi. Вiн злiсно шарпа║ дiтей за одежку, рвучко витяга║ iз кии┐енi пiстолет i наставля║ на Ганю. Та з переляку плаче i, запинаючись, почина║ говорити. Ганя._ Мiсцевiсть наша зветься... Юрасик._ ...Верховина. Навколо там саменька грабовина. Смерек та букiв не росте при хижi. Праворуч двi скали, зовуться Крижi. Мисливець-розвiдник розгорта║ карту i разом з iншими пильно розгляда║ написи, але, мабуть, нiчого iз названого не знаходить. Мисливець-розвiдник._ Так, значить, ти говориш Верховина. А може, Круторiвна полонина? Юрасик._ Не вiдаю, де тая Круторiвна. Це, може, там, де ║ гора Жарiвна? Але вiд нас вона далеко, пане. Мисливець-розвiдник._ Ти брешеш все менi, хлопча погане. На картi назв таких зовсiм нема║. Кажи, де хата, у якому кра┐? Юрасик. _ Я вже казав, отам вона, iзнизу. Мисливець-розвiдник._ Ану, несiть сюди побiльше хмизу, Пiдсмалимо оцих вовчат в кострищi, То будуть знать, де нижче, а де вище. "Чугайстер"._ Не бiйтеся, скажiть менi всю правду. Я рятiвник ваш. Можу дать пораду, Як iзцiлити партизана-брата I де знайти загубленого тата. Та й вас не будуть смажити в багаттi. Юрасик._ Не бути вам повiк у нашiй хатi! А ти, пузань, Чугайстром одягнувся, Бодай в могилi тричi повернувся За люту хитрiсть. Знайдеться Чугайстер, Усiх чудес невигаданих майстер. Гуцульський, наш, - вряту║ партизана, А ви звiдсiль не вийдете до рана! Мисливець-розвiдник._ Гей, сосунцi, звiдкiль таке завзяття?! Берiть ┐х разом, кидайте в багаття. Два солдати, скинувши гуцульськi свити, поволi пiдступають до дiтей, як звiрi, що потiм спритно кидаються на здобич. Юрасик i Ганя також повiльно вiдступають все ближче i ближче до провалля._ Журно-журно шумлять дерева, а з того шуму чу║ться голос Молодо┐ Смерiчки._ Молода Смерiчка._ Бодай ми всi нi гiлочки не мали, Аби на них цi дiтки не палали. З'явля║ться Золотава Птаха. Вона до самiсiнько┐ травицi припада║ i слiзно квилить до гуцулят. Але переляканi дiти не чують ┐┐ голосу. Золотава Птаха._ I я дiвчам колись в огнi горiла, За те мi доля дарувала крила. Врятуй i ┐х, старенька мамо-доле. Забита доля... Воленьку, мiй боле! Солдат хапа║ Юрасика. _ Мисливець-розвiдник._ Так скажете, куди Iти до хижi? Юрасик з силою вирива║ться iз рук солдата. _ Юрасик._ Горiть самi в огнi, звiрюки хижi, А нас Чугайстер знайде в глибокостi, Життя вдихне, зцiлить побитi костi. Течи, вода, долинами, Iди, бiда, глибинами... Юрасик пiдсаджу║ собi на плечi маленьку сестричку, робить кiлька крокiв до обриву i стриба║ у провалля. Солдати якусь хвилину стоять розгубленi, а потiм вiдкривають шалений вогонь невiдомо по кому i куди. У вiдповiдь на цю стрiлянину громохкою луною з iншого боку спалахнув ще сильнiший вогонь iз багатьох автоматiв i кулеметiв. Вороги розбiгаються по хащах, лише "Чугайстер", переляканий несподiваною стрiляниною, попхався в розщелину._ Не припиняючи вогню, на скелю вбiга║ група партизанiв. Вони оглядають лобовину, багаття, пiдбирають покинуту зброю._ Командир застави. _ Дивись, пiдлiзли прямо до застави, Порушивши усi сво┐ устави, А то було в гущавину - нi кроку. Перший партизан._ В могилу заманулося до строку. Ще й вогнище?.. Такого не бувало. Другий партизан._ Рiшили смажить укра┐нське сало! Перший партизан._ Щоб п'яти ним пiдмазати для втечi. Другий партизан._ Чого це тут лежать гуцульськi речi? Перший партизан._ Неначебто щось труситься в галуззi. Командир застави. _ Ведiть його мерщiй до гурту, друзi. "Чугайстер". _ пх бiн Чугайстер. Рятував гуцули. Командир застави. _ Такого ми нiколи ще не чули. Обслiдуйте цього артиста, хлопцi. Он бачу пiстолетика при боцi. За чим до нас пожалував у гостi? Перший партизан. _ Чого лиш не вигадують у злостi. Хлопцi з реготом знiмають зелений капелюх, i на сонцi зблиску║ широка лисина "Чугайстра". Зривають плаща, розмазують по обличчю чорну фарбу. Розмахують перед його носом паперовими крильцями i крутять куховара, мов товсту колоду, поставлену сторчаком. Командир застави._ Ведiть до штабу, може, щось цiкаве Там розповiсть опудало лукаве. В дiдiв казкових рядяться фашисти. Нечисто роблять. Перший партизан._ Дiло в них нечисте. Командир застави._ Максиме, Грицю, в розвiдку по слiду! Партизан._ ксть, командире, я негайно ┐ду. Командир застави._ А ти лети в засаду на Глибоку. Скажи, нехай там дивляться в три ока! Командир застави огляда║ться i помiча║ якусь метушню навколо полоненого "Чугайстра". Командир застави._ Ну й жируни! Я ж наказав - до штабу... Третiй партизан. _ Рiшили нарядить його, як бабу, Ну, скажемо, як вiдьму з лисогiр'я. Четвертий партизан. _ Для цього треба помело iз пiр'я. Командир застави. _ Облиште це. I у такiм нарядi, Я думаю, що гостю будуть радi. Майже з дитячою веселiстю партизани наряджають "Чугайстра". Замiсть розмазано┐ бороди чiпляють кiнський хвiст, на паперових крилах малюють якихось чортикiв. На голову до капелюха прикрiплюють димлячу головешку. Третiй партизан. _ Це ж цар. Йому ходити не годиться. Один iз партизанiв. _ Для цього ║ парадна колiсниця. Аж ось вона. Вiн витяга║ з гущавини широкий пень з довгим корiнням. Пiд веселий регiт партизанiв "Чугайстера" садовлять на пень i, взявшись за корiння, витягають за скелi. Регiт довго не стиха║._ Командир застави._ Ну, прямо дiти, й годi. О, скiльки то┐ радостi в народi, Яку тепер вiйна втопила в тузi. Куховар-партизан. _ Давайте пообiда║мо, друзi. Партизани сiдають колом, витягають хлiб. Куховар дiлить варене м'ясо на плащi. Молодий партизан, усiвшись на каменi, дiстав iз мiшка невеличку гармошку. Тихо лл║ться мелодiя укра┐нсько┐ пiснi "Засвистали козаченьки". Партизани не голосно, але дружно пiдспiвують: Iз Путивля на схiд сонцi, На схiд сонцi рано, Ви┐жджали ковпакiвцi - Славнi партизани. Зажурилась Ярославна, Сум з грудей полинув - На Карпати хлопець славний Пiшов та й загинув. Не загинув. Через гори, Через рiки, броди, Через галицькi простори Славний хлопець ходе. Ледь пiсня на хвилинку затихла, iз провалля долинув придушений, далекий стогiн._ Перший партизан._ Менi почувся стогiн у ярузi. Командир застави._ Й менi здалось... Прислухаймося, друзi. Немов i справдi хтось невтiшно плаче. Що ж, треба подивитися одначе. Вiрьовку! Перший партизан._ Ой, не треба, командире. Обрив стiною, глибоко без мiри. Командир застави._ Я альпiнiст, не бiйтеся, хлоп'ята. Вiрьовку треба до пенька прип'яти. Вiн пiдперiзу║ться кiнцем довго┐ линви, а другий кiнець партизани прив'язують до пенька. Так буде добре. Опускайте швидко. Партизани опускають командира в провалля, гуртом тримаючи вiрьовку над обривом. Перший партизан. _ Щось видко? Командир застави (з провалля)._ Та нiчого ще не видко, Пiтьма така, хоч стрель собi у око. Перший партизан. _ Що там реве? Другий партизан._ Чи звiрi, чи потоки, Не розберу. Перший партизан._ Гей, де ви, командире? Уже не чуть нiчого з цього виру. Третiй партизан._ Й вiрьовка враз послабшала. Зiрвався!.. Перший партизан._ Недобре щось. I я туди подамся. Третiй партизан._ Чекай, немовби заблищав лiхтарик. Перший партизан._ Та то камiння свiтлого прошарок... Знову зашумiв дрiмотний бiр, а з шуму того почувся голос Столiтнього Бука._ Столiтнiй Бук._ Гай, гай, синки, iще нiхто i в гостi Не повертався з то┐ глибокостi. Пауза. Всi стоять в напруженому мовчаннi над проваллям, заглядають униз, але там лише морок та густе грабо-виння з бур'яном. Хвилина, ще хвилина, а з провалля нi слова. I нарештi: Тягнiть доверху... Швидше, ще скорiше. Перший партизан. _ Що сталося? Другий партизан. _ Не рвiть, тягнiть рiвнiше. На скелi з'явля║ться командир з хлопчиком i дiвчинкою на руках. Дiвчинка, як видно, не пошкоджена, лише перелякана, а хлопчик без пам'ятi чи, може, й мертвий. Його маленька голiвка безсило схилилась на плече, подряпанi ручки звисають додолу. Командир обережно кладе дiтей на мохову постелю. Довго нiхто не може сказати нi слова Тишу порушу║ сама Ганя. Ганя._ Вони вже партизанами вдяглися. Скажи ┐м, Юрцю. Юрцю, пiдiймися! Скажи, що ми не поведем до двору, Не вкажемо i стежечки на гору. Нехай в огнi печуть. Командир застави._ Полеж, маленька. Покличте, хлопцi, лiкаря швиденько, Водицi з цукром дайте гуцулятi. Ганя._ А ви такi, як той, що в нашiй хатi. Нi, нi, нема... Нема║ в нас нiкого I не було вусатого, стрункого. В бабусi тиф i курочка хвору║... Туди не дiйдеш, бо потiк виру║. Втрача║ свiдомiсть, ронить голiвку на мох. Бiйцi приносять води з цукром, дають дiвчинцi i хлопчиковi пити. Ганя п'║ жадiбно i довго. До не┐ зразу поверта║ться свiдомiсть, а Юрась i губами не ворухне, лежить нерухомо, вiн, мабуть, мертвий. Ганя торка║ братика за голiвку, за руки, мов намага║ться розбудити. Ганя._ Юрасику, прокинься! Йой, жовнiри, Нас не печiть, хоч майте трохи вiри, Що заблудилися. Скажiть менi, солдати, Ви ж чули, як Чугайстера гукати, Бо я забулася, а братик мiй убився. Командир застави._ Ти заспокойся, люба, подивися - Ми не жовнiри, партизани, доню. Ганя._ А може, й справдi... к стрiчки червонi. Командир застави._ Так, партизани. Ганя._ I по мовi чути. А щойно вороги були отута. Командир застави._ Вони втекли пiд нашою пальбою - У хащини безладною юрбою. А одного в убраннi чудернацькiм, Що звавсь Чугайстром, злапали зненацька. Ганя._ Не вiрте, не Чугайстер вiн, а ворог. Таких багато ║ тепер у горах. А ми шукали справжнього Чугайстра, Усiх чудес невигаданих майстра. Командир застави._ Навiщо? Ганя._ Рятувати партизана, Що в нашiй хижi. Бо у нього рана. Командир застави. _ Який вiн, доню, можеш розказати? Ганя._ Вiн зветься Ковалем... Стрункий, вусатий. Командир застави (до зв'язкiвця)._ Лети у штаб, ║ вiсть про комiсара. Ганя. _ Так, так, це комiсар... За ним жовнiрiв хмара По слiду нишпорить, аби його схопити. За голову його сто тисяч заплатити Хтось обiця║. Йой, помре вiд рани. Коб викликать Чугайстра, партизани. Той допомiг би... Юрчик наш убився, А я забула вигук. Командир застави._ Не журися. Ось попо┐ж-но хлiбчика iз м'ясом, А ми вже щось придума║м тим часом. Ганя лама║ хлiб i м'ясо на три кусники. _ Ганя._ Це Юрцевi, якщо вiн жити буде, А це бабусi. Попо┐сть, забуде I гнiв на нас. А хворому не стало. Перший партизан._ Та ┐ж усе. У нас ║ хлiб i сало, А ось i мед. Вiзьми собi всю склянку. Партизан да║ склянку меду маленькiй Ганi. Вона щось хоче сказати, мабуть, слова зворушливо┐ подяки, та в цей час з'явля║ться лiкар з молоденькою медсестрою. Ганя._ Я знаю тую дiвчину Оксанку. Вона менi дала свою хустинку. Нову, червону. Медсестра._ Серденько Галинко! Що сталося iз братиком? Ганя._ Не може Ожити вiн. Чугайстер лиш поможе. Лiкар. _ I я допоможу, моя хороша. Ганя._ Хiба ви й ║ Чугайстер з Черемошу? Нi, той - дiдусь, казали нашi люди. Лiкар _ Я син його. Чугайстер скоро буде. З другого боку на скелю виходить старий генерал, командир всього партизанського з'еднання, з ним командири загонiв, бiйцi-зв'язкiвцi. Вiн невисокий на зрiст, з бiлою бородою i чорними густими бровами. На сивiй шапцi горить генеральська зiрка. З-пiд широкого зеленого плаща виблискують золотом ордени. В руцi у нього довга палиця. Вiн i справдi чимось нагаду║ казкового Чугайстра. До нього пiдходить командир застави. Командир застави. _ Хорошу звiстку вiд гуцулiв маю. Генерал-Ч угайстер. _ Я знаю все i про Чугайстра знаю Вiд того полоненого артиста. Командир застави. _ Робота, прямо скажемо, нечиста. Генерал-Чугайстер. _ Нечисто, а задумано як треба. Тепер цю ролю я вiзьму на себе. Командир застави._ Як ║ таке бажання, то будь ласка, Але навiщо? Генерал-Чугайстер._ Хай щаслива казка Хоч раз в народi здiйсниться допiру, Нехай несуть в серцях гарячу вiру Маленькi гуцулята про Чугайстра, Усiх чудес невигаданих майстра, Який прийшов до них в лиху годину I воскресив улюблену людину, Пiдняв гуцулiв добрих iз могили, Вдихнув у них ще бiльшу мiць i сили, А ┐х, малих, окрилив на майбутн║, Явивши чудо перше, незабутн║. Генерал-Чугайстер з командирами i бiйцями пiдходять до дiтей. В цей час лiкар зробив Юрасиковi останнiй укол. Хлопчик пiдвiв голiвку, розгубленим зором обвiв усiх присутнiх, але, мабуть, нiчого не побачив. Не зразу поверта║ться свiдомiсть пiсля такого страшного потрясiння. Перше, що прийшло в його заглушену пам'ять, це Чугайстрiв виклик. I хлопчик зашепотiв. Юрасик._ Течи, вода, долинами, Iди, бiда, глибинами У нетрини та хащини До вiчно┐ пропащини. А ти, старий Чугайстере, Заступнику i майстере Усiх чудес побажаних, Почуй людей уражених. Генерал-Чугайстер нахиля║ться до хлопчика, гладить його по голiвцi, да║ пити iз баклаги. До Юрасика вже цiлком поверта║ться свiдомiсть. Генерал-Чугайстер. Я тут. Прибув. Навiщо кликав, сину? Юрасик. Чугайстер! Йой! Людей у домовину Сьогоднi покладуть з усього краю. У нас у хижi вуйко умира║, Хоч не гуцул, але рiднiший брата - Iван Коваль. Генерал-Чугайстер. _ А де ж це ваша хата? Юрасик._ Он там, де полонина Круторiвна. Туди iти з годину буде рiвно. Генерал-Чугайстер. _ А де гуцули, котрих рятувати?.. Юрасик._ Це мiсце в нас зовуть Цариннi Лати. Я чув, там штаб сто┐ть якогось полку. Iдiть туди, зустрiнете двоколку. Плайком на гору, де стоять гармати. Вони гiллям прикритi, щоб не знати. Я все те бачив, як iшли до прiрви, Казав Ганнусi, там смерiчку вирви, А там зiрви на буковi галузку. Напроти штабу ми лишили хустку, Яку дала Ганнусi партизанка. Червона хустка, наче сонце зранку. Генерал-Чугайстер разом з командирами розкладають карти, вiдмiчають на них маршрути. Зi скелi у всi боки розбiгаються бiйцi-зв'язкiвцi. З'являються все новi озбро║нi л ю д й не поодинцi, а великими загонами. Вони наче iз-пiд землi виростають. Автомати i кулемети виблискують на сонцi. Все те робиться так швидко, наче у казцi. Махне генерал-Чугайстер рукою - i все приходить у рух, займа║ новий стрiй._ Весело зашумiли бори, наче пiсню свою лiсову заспiвали, нiби самi до бою готуються, до переможного бою, а з того шуму, з то┐ пiснi чути:_ Столiтнiй Бук. _ Поглянь, Смерiчко, як iде багато Сих во┐нiв. Рушницi i гармати Блищать на сонцi. Молода Смерiчка._ Он iз Чорногори Стрiчок червоних лине цiле море. З Говерли теж. Дiдусю, що се буде? Столiтнiй Бук. _ А буде те, що волю стрiнуть люди. Генерал-Чугайстер._ Спасибi вам, вiдважнi соколята, Мо┐ милi, коханi гуцулята. Ведiть синка мого мерщiй до хати, А я до штабу - вуйкiв рятувати. Юрасик._ Чугайстере, надiя ви ║дина, Без вас помре та файная людина, Що в нашiй хижi вже добу чека║. Генерал-Чугайстер._ Мiй син, як я, велику силу ма║, А коли вiн не зможе врятувати, То дай менi про це негайно знати. Стань на горi, щоб сонце прямо в вiчi, I прокажи мiй виклик раз i двiчi: Течи, вода, долинами... Юрасик._ Iди, бiда, глибинами У нетрини та хащини До вiчно┐ пропащини... Генерал-Чугайстер. _ Так, так, мiй сину. Треба поспiшати: Прошу на руки гуцулят узяти. До зустрiчi на вашiй верховинi, На славнiй Круторiвнiй полонинi. Партизани беруть на руки Юрасика i Ганю i двома загонами розходяться в рiзнi боки. Генерал-Чугайстер маха║ услiд маленьким гуцулятам, потiм рвучко сiда║ на коня. З-за скелi чути голосок Юрася: Попiд горою все берiть управо. Генерал-Чугайстер._ Чи знають - нi! - Яку велику справу Вони зробили нам для перемоги. Щасливо┐ ж вам, дiтоньки, дороги. Вiн пришпорю║ коня i хутко зника║ за скелею. Останнi партизани пiдходять до згасаючого багаття, засипають його землею i затоптують, а потiм, зарядивши карабiни, теж зникають в гущавинi. Понад скелею кружля║ Золотава Птаха. Золотава Птаха._ Радiйте, люди, земле, буйнi води, Iде пора велико┐ свободи. У не┐ путь, немов кривава рана, Але ж iде пора ясна, жадана. _ ДIЯ ТРЕТЯ Дрiмотна карпатська верховина. Вiковi смереки, буки з двох бокiв пiдступають до високо┐ кам'янисто┐ галявини. За галявиною вдалинi ще вищi шереги вiдрогiв, але тепер у ясному надвечiр'┐ вони не видаються тим скам'янiлим морем, як учора. Нi, тепер це величезний шмат розпеченого, покованого залiза, що з заходом сонця прохолоняе, синi║, а на горбах воно ще червоне, аж бiле._ На галявинi та ж поодинока хижа з розтрiпаним опудалом за причiлком. За цi тривожнi нiч i день вона, зда║ться, ще дужче постарiшала, ще глибше вгрузла в землю._ Iз хижi на ганок виходить стара бабуся, заплакана, убита горем. Вона бере iржавий заступ, хоче кудись iти, але зупиня║ться, схиля║ться на заступ i сто┐ть нерухомо, наче у не┐ нема║ сили, щоб зробити хоч крок. I справдi, звiдки братися тим силам у старому, розбитому лихом серцi._ Молода Смерiчка. _ Чого так тяжко знов зiтхають гори? Столiтнiй Бук._ Мабуть, серед людей нове лучилось горе. Стара земля про все на свiтi зна║ - Чи радiсть, чи журба в людей бува║. Бо люди - це ┐┐ любимi дiти. За всiх старiй доводиться скорбiти. Бабуся._ Помер... Помер мiй легiнь ясноокий. Одвiчний сон на нього впав глибокий. I вже не зiйде сон той. Сирота я. Внучат мо┐х загризла вовча зграя, Синка мого недужого убили. Уся земля, немов страшна могила, Розверзлася. Звiдкiль рятунку ждати? Ридайте, гори, гороньки Карпати. Бабуся. змовка║, сто┐ть нерухомо, дивиться кудись удалину i нiчого не бачить. Не бачить, як швидко згаса║ надвечiр'я, не бачить i не чу║, як на галявину виходить партизанський загiн, а попереду на руках у двох молодих богатирiв Юрасик i Ганя._ Юрасик._ Бабусенько, якi у вас новини? Ви хвилювались, мабуть, щохвилини. А ми Чугайстра кликали додому. Бабуся. з радiстю кида║ться до дiтей - повернулися ж рiднi соколята. На обличчi спалаху║ щаслива посмiшка, та ненадовго. Знову на нього наплива║ смуток, мов чорна хмара. Бабуся. _ Помер наш гiсть уже з годину тому. Юрасик._ Тодi Чугайстра я покличу зразу. Iз дозволу його, з його наказу. Лiкар._ Юрасю, любий, почекай гукати, Можливо, я зумiю врятувати. Не дозволяю в хату йти нiкому! Сестра, за мною!.. Лiкар з медсестрою заходять в хату. Решта залишаються на подвiр'┐. Бабуся. обiйма║ дiточок, пестить ┐х, а вони дають ┐й хлiб i м'ясо. Партизани схиляють голови, скидають кашкети i в розпачi стоять мовчки, нерухомо. Бабуся._ Уже з годину тому Як серце стало, вiдiйшло дихання. Гай-гай, нема║ мертвим рятування. А легiнь був... Не видiла iзроду Душi яснiшо┐ з усенького народу. Я подихом холоднi грiла руки, Хотiла хоч краплинку зняти муки. А вiн менi, старiй, за цюю ласку Розповiдав таку чудову казку, Яка, мов хмiль, текла й текла у груди, Про наше щастя, що насправдi буде Невдовзi, як настане перемога. I вiрю я, що прийдуть до порога Новi часи, веселi та щасливi, Земля розквiтне, мов садок по зливi. Шкода, що в тi омрiянi часини Уже не буде помiж нас людини, Яка усе оте пророкувала, За що вона всi сили вiддавала Й саме життя. Мо┐ хорошi дiти, Iм'я його у пам'ятi несiте Й розказуйте повсюди щогодини Про душу ту загибло┐ людини. Командир застави. _ Погляньте, друзi, он виходять з лiсу Гуцули нашi. Юрасик._ Я на дах залiзу Та роздивлюсь, якi ото гуцули. Часом не тi, що в хащини гайнули. Юрасик швидко залазить на дах i, приклавши до лоба руку, пильно вдивля║ться на узлiсся. Бiйцi про всякий випадок готують зброю, закладають у гранати запали. Так, це вони, чужинцi, добре виджу! Командир застави._ В засаду, хлопцi, по кущах, за хижу! А ви, малi, з бабусею до льоху. Ми всиплем нашим гостонькам гороху. Партизани швидко маскуються по кущах, за хижею, мiж камiнням. Два кулеметники i командир застави ховаються на ганку. Дiти з бабусею бiжать до хлiвця, що проти хати. На подвiр'┐ пустка, нiби нiкого там i не було. За кiлька хвилин наближа║ться група переодягнених фашистiв. Попереду мисливець-розвiдник з собакою._ Мисливець-розвiдник. _ Собака нас виводить до хатини. Солдат._ Тепер не можна гаять нi хвилини. Вiрьовку приготуйте - i до двору! З усiх бокiв з автоматами, кулеметами i гранатами вилiтають партизани. З ганку прямо до грудей мисливця-розвiдника висовуються широкi дула кулеметiв. Перший партизан. _ Складайте зброю, гади, руки вгору! Командир застави. _ Додолу зброю! Опiр нi до чого. Перший партизан._ Ану, скидай кептарика чужого, А ти свитину, бiсова личино! Не помогла гуцульська сiрячина Сховати вам скривавленi багнети. Другий партизан._ Та це ж усе артисти з оперети. Вони канкан закрутять нам у танцi. Перший партизан. _ Нехай собi танцюють на арканцi. Фашисти стоять в страшному зацiпенiннi. Потiм складають зброю, роздягають гуцульське вбрання i залишаються в сво┐х вiйськових мундирах. Партизани обшукують ворогiв. Iз погрiбничка виходять бабуся, Юрасик I Ганя._ Мисливець-розвiдник. _ Вони живi, хитрющi бiсенята, I засiдка - це ┐х робота клята. Юрасик._ Живi, бо нас урятував Чугайстер, Не ваш гладкий, а наш великий майстер До всiх чудес, не бачених у свiтi; А ви тепер, мов борсуки у клiтi, Сидiтимете з хитрiстю дурною. (До партизанiв)._ Це той "мисливець", що ходив зi мною. Ганя (до партизанiв)._ Ось татова свитина... Де