еры, чтобы приобресть силу влиять на народ... участвовать, так сказать, в том горниле, где куется его судьба! М и х а й л о. Можно и в маленькой норке приносить пользу. Б ║ л о х в о с т о в. Да какая это польза? Посмешищем стать у самого народа! Да наконец главное, ей-то, коханке, какую ты готовишь участь? М и х а й л о. Но и то, что ты предлагаешь, - тоже позор, только для другого лица; ведь ты ей даешь роль содержанки? Б ║ л о х в о с т о в. Да не в словах, mon cher* (*Мiй дорогий (франц.).), смысл жизни, не в этом пустом звуке! Оставь метафизику, а взгляни на дело серьезнее и увидишь, что я прав. Какое главное твое стремление? Доставить дорогому тебе существу счастье, покой, свободу, - не так ли? М и х а й л о. Конечно. Б ║ л о х в о с т о в. Ну-с, так вот, при браке ты лишаешь себя всяких средств кидаешься, не закалившись сызмала в отчаянную борьбу с чудовищными социальными врагами; на тебя восстанут все, понимаешь - все... и ты, после первой схватки, если не угодишь к Макару, то сделаешься Дон-Кихотом. Обаяние героизма и страсти пройдет, и останется на душе разочарование, злоба... и за все зто ответит твоя милая: начнутся, с одной стороны, упреки, укоры; с другой - безответные слезы, дети, голод... Да вы исстрадаетесь, тут и до преступления недалеко. М и х а й л о. Миколо, как я несчастлив, как меня все зто терзает! Ведь я люблю ее, страшно люблю, а мне самому больно, что и теперь уже вместо радостей дарят меня или немым страданием, или слезами. Б ║ л о х в о с т о в. Понятно, совершенно понятно; нужда, мать, рискованное положение, постоянный страх... все зто гнетет. Ты идешь за поэтическими мгновениями, а ее изломало всю на поле, а дома изгрызло горе... Воображаю, какие у вас любовные tete-a-tete* (*Побачення (франц.).). М и х а й л о. Да, тяжело. Но что же делать? Б ║ л о х в о с т о в. Взглянуть на вещи просто и вместо ада устроить маленький рай. Послушай меня, -я тебе говорю искренно: не делай необдуманного скачка, который бы сломал вам шеи! Первое дело, помни, что, женившись на ней, ты ее же сделаешь несчастною... М и х а й л о. Но, понимаешь, я ее люблю и должен венчаться... Б ║ л о х в о с т о в. Это все пустое. М и х а й л о. Как пустое? Разбить чужое сердце? Б ║ л о х в о с т о в. И сердца не разобьешь! Да давай пари, что если ее хорошо обеспечить, то она с большею радостью выйдет замуж за какого-либо парубка. М и х а й л о (гаряче). Никогда, никогда в свете! Она меня страшно любит! Ты не знаешь ее - это поэтическая, глубокая натура! Б ║ л о х в о с т о в. Не горячись; я огорчать тебя не желаю, а клянусь все-таки, что я прав. М и х а й л о. Как? Чтоб она променяла меня сразу на парубка? Б ║ л о х в о с т о в. Так-таки променяет. И понятно - с ним она будет гораздо счастливее: и по развитию, и по всему сойдется... А прошлый роман с паничом, если он принес материальное довольство, не возму-тит их покоя, а будет служить лишь приятным воспоминанием. На селе тоже такой закон: заброшенная, нищая панская любовница - позор и мишень для всевозможных оскорблений, а обеспеченная, покровительствуемая любовница - сила, которой все кланяются! М и х а й л о. Не может быть! Чтобы она меня променяла? Чтобы успокоилась только приданым! Это ложь! Это было бы чудовищно! Б ║ л о х в о с т о в. Тебя не переспоришь; но так или иначе, а все же мое предложение в обоих случаях полезно. Ты поезжай в Петербург; за Катрю я похлопочу сейчас у твоего батька, и даю слово, что он без пререканий обеспечит ее и мать отлично и даже возьмет под свое покровительство. А потом уже как знаешь... М и х а й л о. Неужели ты уломаешь батька, и он все даст, согласится без скандала? И ее тут никто не обидит без меня? Б ║ л о х в о с т о в. Ручаюсь. Parole d'honneur* (*Слово честi (франц.).), что сию минуту улажу! Только матери - ни гугу; ведь женщина все испортит... нерви, понимаешь... М и х а й л о. А я матери хотел было признаться, а батьку и язык не поворачивался... Б ║ л о х в о с т о в. Хорош бы ты был! Только скандал бы устроил! Нет, от матери - строжайший секрет. М и х а й л о. Так ты уладишь все? Б ║ л о х в о с т о в. Да улажу же, верь! М и х а й л о (кида║ться на шию). Голубчик, друг мой! Как я тебе благодарен! Ты меня просто воскресил. Б ║ л о х в о с т о в. Ну, рад, рад! (Обнiма). А чтобы доказать не на словах, а на деле мою дружбу, - сейчас же устремлюсь к родителю твоему и прямо врасплох на абордаж! Ну, adieu* (*Прощай! (Франц.)). (Жме руку й виходить). В И Х I Д XI Михайло сам. М и х а й л о (ходить по рундуцi стривожений). Який Микола щирий та добрий; я й не вважав його за такого, та то бiльше проти його Павло настроював!.. Павло уже надто гострий, а Микола практичним сво┐м розумом ясно, логiчно дивиться на все... Правда-таки, щоб послужити народовi, треба собi здобути сили... От про Катрю тiльки, щоб вона мене промiняла, - бреше, не повiрю!.. А проте, може, вона зi мною й не буде щасливою? Коли б хоч на свiт мене вивiв! Коли б тiльки у батька вдалась справа! Серце трiпочеться так, що аж у висках стука... Страшно чогось... А як вихлопоче i уладна║ все? Господи, i не знаю я, на якому вже небi й опинюся!.. Зараз побiжу порадувати Катрусю. Миколо, брате мiй, якщо виряту║ш мене iз виру, де я потопаю, то станеш менi за батька!.. Поможи, господи, мати божа! (Ходить по кону i часами, стуля руки). Коли б же тiльки мати не провiдала! Борони боже, як треба та┐тись!.. Коли б хто не наплiв, храни господи! (Ходить з тривогою i прислуха║ться до дверей). В И Х I Д ХП Михайло i Катря. Катря йде з садка, нап'ята платком, блiда, стривожена. М и х а й л о (зуздрiвши Катрю, аж затрусився). Катря? Тут? Пропав я! (Збiга хутко по сходах з рундука i мерщi до Котрi; одводить ┐┐ на передкiн). Катре! Бога ради, чого ти сюди прийшла? К а т р я (припада). Скучила, занудилась, Михайло! М и х а й л о. Що ти здумала? К а т р я. Ох, несила моя... нудьга мене точить... тебе не бачила... мати картають... М и х а й л о. Христа ради! Iди звiдси! К а т р я. Постой! Я щось мала тобi сказати... М и х а й л о. Що там? Кажи швидче! К а т р я. Ох, не згадаю, - памороки забило. М й х а й л о. А! Боже мiй!! пди-бо, Катрусю, мерщi: застукають, - то ми пропали! (Вiдводить за рукав). К а т р я. Не жени мене, не випихай мене! Дай хоч гляну на тебе, - вимучилась, так вимучилась!.. М и х а й л о. Зарiзать мене хочеш? Тiкай-бо, серце, кажу, - я мерщi вибiжу за садок! К а т р я. А! Згадала! Не йди, борони боже, не йди! Дмитро чату║ тебе коло садка, коло будинку, - хоче вбити! (Хапа║ руками Михайла i не пуска). Не йди! Я за тим i прибiгла! Вiн уб'║... страшний такий, очi горять... М и х а й л о. Що ж ти зi мною робиш? Мало менi й без того напастi, що й очей не знаю куди дiвати, батька i матерi цураюсь, а тут iще розбишака? В Сибiр його! К а т р я. Вiн не винен: така вже йому кара... Любить без душi, серця свого не переробе, божеволi║... М и х а й л о, 0-ох! Побий мене лиха та нещаслива година, що я й зв'язався з божевiльними! Спокою нi вдень нi вночi - i все через тебе... К а т р я. Михайло! Ти менi дорiка║ш? О, краще б ножем ти мене вдарив у груди, нiж почуть оте слово! Мати божа, чим же я винна? (Плаче). Що ж я учинила? Душу i тiло оддала... (Рида). М и х а й л о. Коли оддала по любовi, то чого ж по них тужиш? Та перестань, будь ласка, - менi тво┐ сльози в печiнках уже сидять! К а т р я. В печiнках? Бiльше не будуть: це вже остатнi, - мабуть, з крiв'ю ринули! п де вже вони взялися?.. Зда║ться, лились, лились, як той дощ осiннiй, - i по матерi, i по долi сво┐й щербатiй, i по вiку сво║му молодому... та ще ось кiлька крапель видавилось... Бiльше вже нема: там, мабуть, усе перетлiло! А н н у ш к а (одчиня вiкно i придивля║ться). З к║м то панич? З Катрею? кй-богу, Катря Дзвонарiвна! М и х а й л о. Катре! Заспокойся, серце! Ходiм звiдси: у мене душi нема, щоб хто не здибав... Я тобi розкажу: все уладна║ться, - тiльки ходiм! К а т р я. Бо┐тесь? Як побачать - сорому завдам! М й х а й л о. Я не за себе боюсь, а за тебе... А н н у ш к а. Побiжу сю минуту, одлепортую баринi, - пущай полюбуються на рандеву! К а т р я. Менi тепер однаково... Я як прочула, що Дмитро намiря║ться, то й не стямилась, кинулась мерщi... У саме б пекло кинулась, нiякi б муки не спинили мене! М и х а й л о (лама руки). Боже мiй! Час бiжить... кожна хвилина морду║... от-от застукають... К а т р я. Прощайте, бiльше не буду стояти... достоялась уже, доходилась до краю! В печiнках не буду! Грiх тiльки вам, Михайло, за мене, ох, який грiх! В И Х I Д ХПГ Тi ж i Анна Петрiвна. А н н а П е т р i в н а (блiда, злютована, прожогом бiжить до Катрi). Как? Сюда осмелилась прийти? Где эга шлюха? М и х а й л о (з розпуки). Мама! Пропало все!! Катря, як скам'янiла, дивиться на паню. А н н а П е т р i в н а. А!! Мерзавка┐ Потаскуха! Ты, подлая дрянь, посягнула на сына? Я тебя собственными руками разорву! (Сiка║ться до Катрi). К а т р я (закрива руками голову). Ой!! Не бийте мене! Не бийте!! М и х а й л о (кида║ться до матерi). Мамо! Не троньте ее, бога ради! Не оскорбляйте! А н н а П е т р i в н а. Вон!! Раскатать ее!.. Эй, люди!! Кто там? М и х а й л о (хапа матiр за руки). Мамо! Ради бога, не делайте скандала! Ради всего святого, пощадите меня! А н н а П е т р i в н а. Нет!.. Нет! Такая дерзость... Я зту подлячку проучу! Михайло хапа║ матiр за руки i не допуска до Катрi. К а т р я (тiльки несамовито тремтить i шепоче). Не бийте мене! Не бийте!! В И Х I Д XIV Тi ж та Iван Андрiйович, Б║лохвостов, Харлампiй, Аннушка i дворовi. Б ║ л о х в о с т о в (показу║ться на рундуцi; за ним Iван Андрiйович). Боже мой, ma cousine* (*Моя кузина (франц.)) все дело испортит! Накрыла их... Скандал!! I в а н А н д р i й о в и ч. Я ж просив, я ж молив ┐┐ не мiшаться! п хто ту впустив? Обидва хутко збiгають до Анни Петрiвни. А н н а П е т р i в н а. Эй, люди! I в а н А н д р i й о в и ч. Нюточко! Перестань бога ради! пди звiдцiль! Б ║ л о х в о с т о в. Кузина, ради бога, уйдите! Пожалейте Мишеля... Все дело погубите! А н н а П е т р i в н а. Не могу!.. Убили!! Эй, люди! М и х а й л о. Что же зто? Насилие! К а т р я (несамовито). Михайло! Рятуйте!! М и х а й л о (кида║ться, ламаючи руки, то до Б║ло-хвостова, то до матерi, то до батька). Миколо, спаси! Мамо... тату!.. Не руште ┐┐... Я не знаю, що з собою зроблю! Не оскорбляйте ее - я все сделаю, что вы хотите! Пальцем нiхто не коснись!! Я все зроблю... Простите ее! А н н а П е т р i в н а. За нее заступаешься! За мерзавку? Б ║ л о х в о с т о в. Что вы? Ради бога, уйдите! А н н а П е т р i в н а (скажено). Отстаньте! Затронули чувство матери, и я, как тигрица, ее растерзаю! Позовите ее мать сюда, зту старую сводню! Тащите ее сюда за косы!! Пусть полюбуется! Зам'ятня. Надбiга Харлампiй, Аннушка, ще кiлька дворових. К а т р я (несамовито). Матiр кличуть? п ┐┐ катуватимуть? Зводниця, кажуть?! (Скида платок i, мов не при собi, виступа наперед). За що знуща║тесь? Що я вам учинила? Кого я занапастила? Мене оганьбили, мене обiкрали, а тепер привселюдно топчете у болото, як остатню падлюку! Топчiть! Регочiть з дурно┐!! Плюйте! Кличте всiх!! Мамо!! Йди сюди! Дивись, любуй, на яку публiку поставили твою дочку ║дину!! М и х а й л о (кида║ться до Катрi). Господи! Пощадите же! До исступления доведете меня! А н н а П е т р i в н а. Какая смелость! Позор, по-зор!! Уведите ее! Завтра едем отсюда! Б║лохвостов i Iван Андрiйович улещують панi, що ледве на ногах сто┐ть; Харлампiй i Аннушка пориваються взяти Катрю, але через Михайла не насмiлюються. Б ║ л о х в о с т о в (набiк). Mais elle est charmante!* (*Але вона чудова! (Франц.).). Х а р л а м п i й. Що з нею возжатись? Косу одрiзати, та й годi! К а т р я (божевiльне обводить очима всiх, кинулась од Харлампiя до Михайла). Рiжте косу! (Рве кiсники i розпущена коса хвилями спада║ на плечi). Тобi ┐┐ рiзати, Михайло! Рiж!! Чого ж зупинились? Катуйте! Розшарпали серце - добивайте! Христа ради, добивайте, не пускайте живою! Топчiть ногами; давiть i дитину вiд вашого сина! А н н а П е т р i в н а. Ай!! (Зомлiла). Михайла як громом ударило. Всi скам'янiли. Завiса ДIЯ П'ЯТА Хата Дзвонарихи зсередини. Праворуч - пiч i промiж не┐ вихiд у ванькир* (*Ванькир - бокова кiмната.); налiво - вiкна, лави. На переднiм кону стiл i iнше. Бiднi обставини. Нiч. На коминi горить каганець. В И Х I Д I Катря сама. К а т р я (схилилась на стiл i довго сидить нерухомо; далi пiдводить голову, нiби памороки забитi). Ох, як голова болить... мов лещатами за виски здавлено... Ну, Катре, тепер що? Насмiялась доля? О, як насмiялась! I слiз нема; тiльки очi горять... Ох! Важко й голову пiдняти, мов не моя... Пожила-таки я, зазнала щастя... ну й буде! Чути з кiмнати стогiн. Матiр бiдна, непритомна... положила дочка... Може, й очi закри║ навiки? Так у мене все в головi крутиться, що й не пригадаю... хто мене вiв?.. Упхнули в хату... накинулись... Ох! А Михайло ж де дiвся? Забула... Чогось менi тiльки так шкода, так жаль... аж коло серця пече! В И Х I Д II Катря i Пашка. П а ш к а (ввiходить хутко). Що там, Катре, таке ско┐лось? У дворi гвалт якийсь сто┐ть... Чого то? К а т р я. Весiлля справили... П а ш к а. Яке весiлля? Що ти кажеш? К а т р я. Так-таки: весiлля... бучне, панське... Пан i панi поблагословили мене; Михайло привселюдно признав мене сво║ю... коханою молодою... Ну, й панi теж була дуже рада, так вiтала щиро... Вся дворня на радощi збiглася... бенкет такий був!.. Мене напо┐ли... бач, аж голови не зведу з хмелю! П а ш к а. Боже мiй! Певно, лихо збилось? Ти мов з хреста знята! К а т р я. Що ж? Так i треба... На таку стежку ступила, йшла на муки, ну й треба вже йти до кiнця, спокутовать... Ох, тiльки якi ж муки! Кiсточки на менi живо┐ нема... Господи, хоч би душу мою швидче прийняв!.. П а ш к а. Схаменися, Катре! Не рви себе! К а т р я. Ох, Парасю! Де вже менi себе рвати? Порвали вже, пошарпали мене другi!.. Як менi тяжко!.. Дай свою руку, притули до чола менi: там мов свинцю налито, мов топлять його! Пашка пiддержу║ ┐й голову. П а ш к а. Бога ради, заспокойся! Ти вся тремтиш! К а т р я. Холодно... у-ух!! Нiвечили мене, Парасю... Мати моя били... А Михайло... ох-ох! (Ламаючи руки, принада до Пашки). П а ш к а. Невже Михайло? К а т р я. Нi... вiн... зас-ту-пав-ся... (Давиться словами i усмiха║ться). П а ш к а. Не побивайся-бо, голубко моя! Та коли вiн - звiрюка такий, то я б йому очi видерла з лоба! К а т р я. Та вiн i невинуватий... iначе, певно, не можна... Тiльки навiщо було мене, дурну, дурманити? Вiщувало серце менi, що не може того статися нiколи... i хотiлося вiрити, i не тулилося це у мо┐й головi... Виплакала вже я давно сво┐ очi; уже давно по сво┐й надi┐ i по собi справляю похорон... Тiльки не сподiвалася, щоб так немилосердно. П а ш к а (обнiма Катрю). Сестричко моя, лебедочко! Як менi тебе жалко! Бiдна ти, безталанниця моя!.. Як я тебе просила востанн║ - забути панича! Не здолала подужати серця! (Плаче). К а т р я (дивиться на Пашку гостро). Тобi шкода мене? Плачеш? Правда, шкода? П а ш к а. Душу б я свою вийняла за тебе! К а т р я. Ну, а там не пожалували, нiхто!.. Дай менi, серце, водицi! Пече мене всерединi, в ротi пересохло. П а ш к а (пода║ воду i пiддержу║ голову Котрi). Гаряча, як вогонь, - аж пашить! К а т р я. Спасибi! Ти, кажеш, була коло двору... Що там чути? П а ш к а. Пакуються всi; вибираються звiдцiль кудись далеко: либонь, удосвiта й вирушать. К а т р я. Удосвiта? А Михайло теж ┐де? П а ш к а. Та ┐де ж: його ж то, либонь, i везуть... К а т р я. Ох! (Хапа║ться за серце). П а ш к а. Та забудь його, проклятого! К а т р я (хапа за руки Пашку). Парасю, голубочко! Коли ти мене хоч крапелиночку жалi║ш, побiжи у двiр, запроси до мене Михайла, хоч на хвилиночку, - попрощатись тiльки... попрощатись тiльки... попрощатись!.. П а ш к а. Для чого вiн? Плюнь на його! I так слаба! Та до двору й доступитись трудно... К а т р я (несамовито). Лебедочко, не одмовляй! Зглянься надi мною! Не муч хоч ти мене! Пожалiй! Поклич його, на одну хвилиночку... подивитись хоч... глянуть, та й попрощатись навiки! Скажи йому, що я на його не серджусь... Бог з ним!.. Нехай живе, щасливий... я йому стежки не переступлю! Побiжи-бо, голубочко! (Цiлу║ руки ┐й). П а ц┐ к а. Що ти, Катре? Опам'ятайся!! К а т р я. Ноги цiлуватиму, тiльки попроси! (Хоче нагнутись до нiг). Пашка не допуска║. П а ш к а. Чи ти при собi? Приляж краще, голубко, отут на лавi! Я пiду, побiжу, попрошу пана Павла, - може, вiн викличе. К а т р я. Хiба Павло тут? П а ш к а. А тут, при┐хав оце... я його бачила. К а т р я (сплеснула руками). Воже мiй! Може, ти його менi посила║ш ца помiч, на пораду! Попроси i його, попроси, попроси! Розкажи йому... може, вiн мо║му горю... П а ш к а. Та заспокойся ж, я його покличу... К а тр я. I Михайла, i Михайла!.. П а ш к а. Та й Михайла ж! Приляж же, заспокойся: я - зараз! В И Х I Д III Катря сама. К а т р я. I чого те серце ще трiпочеться? Живуче якесь! Краяли його тупицею, давили клiщами, та ще не роздавили, - ворушиться... допевнитись хоче, чи зникла надiя, чи ще за хмарами мрi║? Дурне, дурне! Мало тебе вчора нiвечили, в багнi топтали? А ти знов-таки щемиш i допиту║шся чогось? Годi вже, - над силу муки!.. Треба тебе заспоко┐ти... Матерi шкода, та ┐м легше буде, як я умру, о, легше! Сира земля i грiх, i сором покри║; а так щодня - публiка, глум, зневага... краще, краще умерти... Осьде мiй рятунок! (Бере пузирьок). Тут якiсь краплi. Лiкар давав матерi закроплювать у вiчi, то казав, що страшенна трутизна, - зразу може покласти... I нiчого не болiтиме, жалю не буде; душа пташкою полине... Полечу я зозулею до його, до мого милого, край вiконечка сяду: закую-застогну, тугою обiйму його серце, нехай згада║ воно, як колись любилися, як з кохання того захмелилися... Побачити б тiльки ще раз його на прощання та й випити... (Дума). А грiх? Свою душу самiй загубити? Проклята я, проклята! На┐дуть становi, потрошитимуть мене привселюдно... Як собаку в землю закинуть... Без хреста, без панахиди... Могили навiть не насиплять... Ох, як менi тяжко!.. Несила ж менi i мук таких терпiти, несила!! Ой!! (Вста║ i, хитаючись, знову пада). Гуде як! Чи буря надворi? Чи у мене в головi? Хтось iде... iде!.. (Прислуха║ться). Вiн, певно, вiн! Я зараз. (Знов уста║, пада на лаву, ухопившись за голову). Нiчого не пам'ятаю! Га? Хто мене кличе? В И Х I Д IV Катря i Харлампiй. Х а р л а м п i й (увiходить i сто┐ть у шапцi коло дверей, оглядаючи хату). А що? Хто тут живий? К а т р я (пiдвiвшись трохи). Хто це? Гука щось... Х а р л а м п i й (увiйшовши). А! Це ти, тут преподобнице? Чого ж мовчиш? Позакладало? К а т р я (труситься, спершись обома руками на стiл). Дядьку... Х а р л а м п i й. Дядьку, та вже ж, розумi║ться, не батьку... Де стара? К а т р я (не розбираючи добре). Не знаю... Х а р л а м п i й. Не знаю! А з паничем... зна║ш? К а т р я (якось не при собi). Панич! А!! Х а р л а м п i й. Свята та божа! Ну, ско┐ла грiх там, прогрiшилась, значить, то й крилася б уже, сидiла б, слiдственно, собi, в рот води набравши: з паничем невелика й бiда; пани б пошти не зобiдили, дали б там що; знайшовся б, може, й попихач, примiром, за яким би голову собi окрила, - а то ще й приндиться! Куди маха? Що собi в думку забрала? Тьху! Катря широко дивиться йому в вiчi, мов божевiльна. Чого ти на мене вирячилась? Чим ви панича обкурювали та обпоювали? Признавайсь! К а т р я. Добре... Х а р л а м п i й. Бач? Добре! Еге-да! Взяв би я вас, примiром, обох з матiр'ю-чаклункою, та провчив би в волостi поштительно, щоб знали, як господ, панiв, значиться, чарувати та зводити. Г о р п и н а (з-за ванькира). 0-ох! 0-ох!! Х а р л а м п i й. Стогне! Постогнала б ти у мене не так! I не знаю, чого ще пани такi добрi, пiклуються? К а т р я (шепоче). Добре... Х а р л а м п i й. Добре... (Набiк). Тут якось нiяково й стояти, доложу вам... (До Котрi). Не дивись, кажу, на мене! Пан оце послав мене тобi сказати, що як ти схаменешся, значить, i зараз, слiдственно, без всякого бешкету, вийдеш замiж... К а т р я (шепоче). Добре... Х а р л а м п i й. Не перебивай! Як вийдеш замiж зараз же за кого-небудь там, примiром, то вони простять тобi, ще й придане добре дадуть, - пару волiв, корову, овечат там i грошей на весiлля, щоб, значиться, грiх твiй покрити; тiльки щоб пiсля шлюбу i не смердiли тут, щоб i духу вашого не було! К а т р я. Щоб духу... Х а р л а м п i й. Еге-да! А якщо ти згедзка║шся, то буде тобi i матерi таке сумнительство, що i згинете у тюрязi або й у Сиберiю улучите! Ну? Чого ж мовчиш? К а т р я. Га! Х а р л а м п i й. Що га? К а т р я. Добре... Х а р л а м п i й. Значить, слiдственно, безпремiнно вийдеш? К а т р я. Добре... Х а р л а м п i й. Ну, гляди ж! (Набiк). А ловко я обдiлав цю справу! Триста карбованцiв, що пан дав, значиться, благодаренi║ богу, у кишенi зостануться. Ловко, Харлампiю Григоровичу, спроворили: що значить, примiром, як голова не порожня, натоптана! Я знав, що вона согласиться, а тiльки все думав, що побрика║ться, примiром, а воно вийшло - дешево; зараз i доложу. (Зиркнув на Катрю, що вона, хитаючись, почала наближатись до його, пильно дивлячись). Свят! Свят! Чистая вiдьма! Тут, не при хатi згадуючи, страшно й зоставатися з ними! (Iде хутко до дверей i, зачиняючи, гука). Дивися ж менi! Цур тобi й пек! В И Х I Д V Катря сама. К а т р я (хитаючись i обпираючись рукою то об стiну, то об лаву, iде до дверей). Стiйте!.. Чогось приходили... лають, що не йду... кличуть кудись... мене i матiр... Не можу ж я йти! Хата крутиться... червона така! Дайте-бо руку, голову менi пiддержте... то я й пiду... Добре... пiду! В И Х I Д VI Катря, Аннушка, Дзвонариха i дехто з дворнi. А н н у ш к а (скажено вбiга). А де тут та бариня, судариня? Осьдечки вони прогулюються! Що! Думала пом║щицею бути? В чепчику ходить? А не дiждеш! На смiтнику повiнчають! К а т р я (трохи опам'ятавшись). Хто прийшов по мою душу? Аннушка! Ай!! Одступись! А н н у ш к а. Думала - любить? Йому тiльки одного треба було... А вiн смi║ться, зi мною смi║ться над тобою, потаскухою! К а т р я (спалахнувши, кида║ться). Брешеш! Брешеш!.. Ти кров мою прийшла пить!.. Одступись! А н н у ш к а. Не одступлюсь! Натiшуся над ворогом! Ей, хлопцi, сюди! Давайте мазницю, - дверi i вiкна дьогтем вимазати! Х л о п ц i (з реготом вриваються в хату; у одного мазниця i квач). Давай, давай! Та разом ┐й i голову квачем. К а т р я (несамовито кида║ться то до одного, то до другого). Ой!.. Змилуйтесь!.. Хто в бога вiру║! Не надi мною, над матiр'ю: вона неповинна... умре... Ой простiть мене! А н н у ш к а (хапа Катрю за руки; та пруча║ться несамовито). Не слухайте ┐┐! Мажте зараз дьогтем! Дзвонариха вибiга, хитаючись, з ванькира; скаженi очi, блiда, простоволоса. Хлопцi i Аннушка з жаху одступаються до дверей. Д з в о н а р и х а (до Катрi). А! До чого довела! Будь же ти проклята! проклята! проклята! К а т р я (кида║ться матерi в ноги). Мамо! Не проклинайте мене! Д з в о н а р и х а (одпиха). Щоб ти сво┐х дiтей не дiждала бачити! Щоб вони насмiялися над тобою, заплювали тебе! Щоб ти не знала нi щастя, нi радостi! Щоб моя смерть на твою голову впала! А н н у ш к а. Так ┐┐! Так ┐┐! К а т р я (плазу║ за матiр'ю, хапа за ноги). Мамо! Мамо! Не проклинайте! Д з в о н а р и х а (скажено). Щоб ти умерла без покаянiя! Щоб тебе, як собаку, закинули!! (Пха Катрю ногою). Та з криком "Ай!" пада на спину, зомлiла. В И Х I Д VII Тi ж i Дмитро. Д м и т р о (трохи п'яненький, влiта в хату на те саме, коли матiр, проклинаючи, пхнула Катрю). Геть звiдцiль! Iроди! Дияволи! (Кида║ться до Катрi i пiднiма ┐┐). Убили-таки! (Кладе на лаву). Ти матiр'ю зовешся? Над тво║ю дитиною безневинно знущаються iдоли, а ти ще проклинати ┐┐! Будь ти сама проклята, каторжна! Д з в о н а р и х а (навiжено). Ха-ха-ха! Весiлля!! Ха-ха-ха-ха!! Мати в шапцi! Пiду приданок скликать... Ха-ха-ха-ха!! (Вибiга). Д м и т р о (до Аннушки). Це ти, гадюко, привела? Пропадай же! А н н у ш к а. Ой! Рятуйте! В'яжiть його! Дмитро кида║ться на Аннушку, давить за горло; та критхить: "Калавур!" Кiлька хлопцiв сунулись оборонять; беруть ззаду Дмитра за руки. Той як струснувся - хлопцi одскочили. Д м и т р о (кида║ться на того, що з мазницею). Тебе менi треба було, щеня! (Кида об землю). А н н у ш к а. Калавур! (Вибiга). Х л о п ц i (разом кидаються на Дмитра, щоб зв'язать). Крутiть його! Д м и т р о (борюка║ться). Роздавлю, пси смердючi! (Далi, вислобонивши праву руку, вийма з-за халяви ножа). Ей! Зараз падлом запахне! Х л о п ц i (побачивши нiж - врозтiч). Не руште його! Нiж! (Вибiгають). В И Х I Д VII Дмитро i Катря. Д м и т р о (озира║ться). Втекли, дияволи! Щастя ваше! Попадетесь ще! (Пiдходить хутко , до Катрi). Боже мiй! Нежива? Катрусю, Катрусю! (Хова за халяву ножа; сiпа за руку, ворушить голову). Не ворушиться... блiда, як з воску бiлого вилита! Катрусю! (Нахиля║ться). Диха ще... (Бiльше сiпа; рукою трима║ за чоло). Диха... блiда, а тiло, як вогонь... Господи! Чим би рятувать ┐┐! (Кида║ться по хатi, бере кухоль води i приска або примочу║ голову; сливе кричить). Катре! Катре! Прочунься, прокинься, на бога! К а т р я (тихо одкрива очi, пiдвiвши голову, непритомно обводить ними хату, а далi стиха.) Не безчестьте мене!! Не проклинайте!! Змилосердуйтесь!! (Хоче на колiна падати. Далi всю сцену веде безсилим шепотом). Д м и т р о (придержу║ ┐┐). Господь з тобою, Катре! Опам'ятайся! Нiхто тебе не проклина, нiкого i в хатi нема! К а т р я. Нема? Д м и т р о. Нiкогiсiнько; тiльки я. К а т р я (кладе йому безсило руки на плечi i пильно дивиться в вiчi). Хто ти? Д м и т р о. Дмитро. К а т р я. Дмитро? Який Дмитро? Д м и т р о. Дмитро, Катруню! Невже не пiзна║ш мене? К а т р я (проводить рукою по чолi). А!! Дмитро? Дмитро... згадала! Д м и т р о. Що з тобою, зоре моя? К а т р я (очуню║ться). Дмитре, ти?.. Ох, як менi тяжко! Пече мене... дай хоч краплину води! Дмитро пiддержу║ Катрю i напува водою. Не можу думок зiбрати... тут страшне щось ско┐лось... банiтували* (*Банiтувати - лаяти останнiми словами, мучити.), проклинали мене?! Д м и т р о. Заспокойся! Не згадуй!! Не варт вони всi i мiзинця твого! К а т р я (ламаючи руки). Дмитре! Брате мiй! Що вони зi мною зробили?.. Д м и т р о. Тебе ж окривдили та ще й банiтують!! Дитино моя, нещасная моя! К а т р я. Де ж правда? Д м и т р о. Де хотiла ти правди, моя безталаннице? У кого ти шукала ┐┐? Споконвiку неправдою живуть! Насмiятись, натiшити свою пельку неситу - то так! А жалощiв - у ┐х печiнках не було звiку! К а т р я. Що вони зi мною зробили? Оплювали, як послiдню! Д м и т р о. Горлице моя пiдбита! Нащо так сталося? (Обнiма Катрю i страшно рида). К а т р я. Прости мене, Дмитре! Занапастила я тебе! Бачиш, як караюся... Д м и т р о (палко). Забудь його! Забудь оте все!! Вийди за мене! Хай менi мозок усохне, коли я згадаю що! Хай менi рот зацiпить, коли я й словом одним попрiкну! А всякому, хто тiльки писне про тебе, - я вирву падлючого язика! К а т р я. Ох! Тобi треба дiвки чесно┐. Д м и т р о. Хто каже, що ти нечесна? Хто смi║? Ти нещасна, мучениця! К а т р я. Так, мучениця... уже все перемучене... Д м и т р о. Ти молодесенька, - ще все перемелеться... Коли несила, то й не люби мене; я тiльки доглядатиму тебе, як свою рiдну дитину, дивитимусь на тебе, горе дiлитиму! К а т р я. Як менi тебе шкода, Дмитре! Не судилось!! Глянь на мене - я труп... менi... о-ох! (Хапаючись, звиса║ на стiл, а потiм на лаву). Д м и т р о. Порвалася... остатня порвалася! Де ж ворог мiй? Де катюга неситий той, проклятий? Ще досi його носить земля! Iще не шматують чортяки його смердючого серця? Нi, годi! Досить тобi жирувати! Знайду тебе! Зубами перерву тво║ горло... ногами розтопчу, як гадину! (Скажено вибiга). К а т р я. Не бий... Не бий!! (Сунулась бiгти i упала на лаву). Ой!! Оборонiть! Обо-о-ро-нiть!.. Про-бi!.. За вiкном чути гомiн. Катря не може крикнути, а тiльки стука в вiкно. Г о л о с М и х а й л а. Та чого ж ┐й? К а т р я. Вiн... вiн... прийшов! (Пiдводиться). Г о л о с М и х а й л а (пiд вiкном). Адже замiж iде! К а т р я (дочувши). А! Й ти знуща║шся? Годi ж! (Хапа несамовито пляшечку i всю випива)., В И Х I Д IX Михайло i Катря. Катря, спотикаючись, кида║ться до Михайла. Спочатку веде розмову, рвучи слова, а далi, пiд впливом атропiну, розпалю║ться i навiть пiдживля║ться на силах, поки трутизна не пiдрiзу║ ┐х в коренi. Михайло, увiйшовши, сто┐ть яку хвилину коло дверей. К а т р я. Михайло!.. Свiте мiй!.. Доле моя!.. Ой пiддерж, бо впаду... М и х а й л о. Що з тобою? (Трошки чуло бере ┐┐ за руку). К а т р я. Прийшов-таки... пожалував... М и х а й л о. Ти слаба? На тобi лиця нема! К а т р я. Нi, нi! У мене уже нiчого не болить... я така рада, така рада, що тебе бачу... Господи, яка я щаслива, як серце мало з грудей не вискочить! М и х а й л о. Та як же? А Харлампiю що ти казала?. К а т р я. Харлампiю? Зараз, зараз... тiльки постой... я Харлампiя не бачила... М и х а й л о. Як не бачила? Так це вiн брехав, - що ти замiж iдеш i за мною не жалi║ш нi крапельки? К а т р я (пригаду║). Не бачила... не бачила... Мене щось лаяло... Господи, усе забула!.. Тебе? Нi, нi!.. Тебе не забула... не забуду, - мiй ти, мiй! (Хоче обняти i, похитнувшись, трохи не впала). М и х а й л о. Що з тобою, Катре? К а т р я. Нiчого, нiчого... то у мене щось у очах потемрiло. Доведи мене до скамейки... Менi так весело, що ти зi мною! М и х а й л о. Так ти мене любиш, Катрусю?.. Так то набрехав iрод той? (Веде ┐┐, обнявши, до скамейки, що коло столу). К а т р я. Чи люблю тебе?.. Аж зотлiла!.. Не бiйся, не бiйся! Плакати бiльше не буду... не засмучу тебе сльозою! Я така щаслива, така щаслива, що ти коло мене... у мене все аж кипить у грудях од... щастя... Сiдай тут, до мене ближче, близесенько! М и х а й л о (зрушений, обнiма). Голубко моя, серденько! Ти вся тремтиш! Рученятка у тебе холоднi як лiд, а з лиця аж пашить... К а т р я. Нi, нi! Я здорова... (Дивиться ни його пильно). Який ти гарний, соколе мiй! Свiте мiй, який гарний! М и х а й л о. Зiронько моя! (Хоче обняти). К а т р я (бере за руку). Постой, постой! Дай я на тебе надивлюсь, дай надивлюсь... щоб нiколи не забути... Брiвоньки мо┐ шовковi┐! Очi мо┐ яснi та прекраснi! Вустоньки мо┐ любi та милi! (Цiлу║ i в очi i в уста i припада до Михайла). Не забуду вас! М и х а й л о (палко пригорта п┐). Доле моя! Щастя мо║! Я тебе кохаю так, як нiколи в свiтi! Всi вони брешуть! Не хочу я знати - нi батька, нi матерi! З тво║┐ хати не вийду! Нiхто не розлучить уже нас! Вiкна у хатi починають з цi┐ години свiтитись червоним вогнем, котрий iк кiнцю дi┐ розжеврю║ться бiльше. К а т р я (якось непевно). Любиш? Ой!.. Кольнуло щось пiд серце!.. Дай менi до тво║┐ щоки притулитись... М и х а й л о (з страшною тривогою). Катре! Ти слаба! У тебе гарячка? (Цiлу║ ┐┐ руки i грi║ ┐х духом). К а т р я. Нi, нi! Не рушся... менi одлягло. Господи, як хороше, яке щастя!! Я не переживу його... (Важко диха). Тепер уже не... одiрве... нiхто мене... до само┐ смертi. Дiждалась-таки й я долi! М и х а й л о (з жахом). Ти слаба! У тебе губи посинiли... Я побiжу за лiкарем... К а т р я. Нi, нi! Не пущу тебе! (Пригорта║ться). Раю мiй! Осьде ти!.. (Яку хвилину сидить у щасливiм забуттi, а далi раптом зрива║ться з мiсця). Ой смерть моя! Да-вить мене пiд серце! М и х а й л о (пiддержу║ ┐┐). Господи! Що з нею? К а т р я (ламаючи руки). Ой!.. Давить, давить!.. Дух забива... Рятуйте мене!! М и х а й л о (хапа кухоль води). Напийся води... Тiтко Горпино! Хто там?! К а т р я (упуска кухоль; вирива║ться, кида║ться на авансцену). Рятуйте!!! Михайло... я випила трутизну оту в шкляночцi... серце... ох!.. М и х а й л о. Атропiн? Пропав я!!. (Рве на собi волосся i кричить несамовито). Хто там? Гей! Сюди!! Рятуйте!! Отру┐лась!! К а т р я (учепилась за Михайла, не пуска його). Не тiкай! Не тiкай! Христа ради!! (З криком). Я не хочу вмирати!.. не хочу! (Непритомно рида). Таке щастя!.. Не однiмайте од мене!! Я жити хочу! Михайло, рятуй мене! М и х а й л о (примочу║ ┐й водою голову, приска). Катре моя! Що ти наробила?! Через мене, проклятого!.. Гей!! Сюди!! (Держить Катрю, що б'║ться в його руках, i стука в вiкно, аж вибива шибку). Хто в бога вiру║! В И Х I Д Х Тi ж iПашка. П а ш к а (вбiга). Що тут таке? М и х а й л о. Катря отру┐лась.. П а ш к а (сплеснувши руками). Лишенько мо║! Там Дмитра ловлять... Панський двiр горить... Мати ┐┐ божевiльна бiга! М и х а й л о. Бiжи зараз! Клич лiкаря, фельдшера..., Кожна хвилина дорога... Рятуйте! П а ш к а. Я за Павлом... вiн тут. М и х а й л о. Клич його, Христа ради, зараз! Пашка вибiга. К а т р я. О!! Дай менi чим дихати... вогнем пече мене... каменюкою давить... Смерть? Уже смерть? (Тиснеться до Михайла i божеволi║). Гуде! Ух, гуде як!!. То виють уже... по мою душу летять... Не дай мене, Михайло! Нiчого не бачу!! Де ти? Де ти? Ой страшно! М и х а й л о (рида). Я тут, Катрусю! Боже мiй, зглянься!! К а т р я (опускаючись на руках), 0-ох! Як же тяжко!! Ой!! Несила... не можу вже бiльше... одпустiть мене!.. Смерть... смерть... (Несамовито кида║ться на колiна). Мати божа!.. Прости менi... не дай мо║┐ душi! (Хита║ться). М и х а й л о (кида║ться, пiддержу║). Катрусю! Життя мо║!! Опам'ятайсь!.. Павло прибiжить зараз! Виряту║!! К а т р я (б'║ться на руках у Михайла). Холод пiд серце пiдступа... туман застила очi... Михайло! Де ти? Не зникай! Ой!! (Витягу║ться на руках у Михайла).. Тим часом чути за вiкном голоси i тупотню. М и х а й л о (спуска ┐┐ на долiвку). Катре! Катре! (Припада до серця). Не б'║ться? Умерла!! (Одскаку║ в непритомнiм жаху на авансцену направо i сто┐ть каменем). В И Х I Д XI Тi ж, Дмитро, соцькi i люде. Д м и т р о (вбiга на остатнiм словi). Умерла? Добив-таки! (На хвилину остовпiв над трупом). Тим часом соцькi i люде вриваються в хату. Д м и т р о (вихоплю║ ножа й кида║ться на Михайла). Здихай же, кате!! С о ц ь к i i л ю д е (кидаються на Дмитра i крутять йому руки). В'яжiть його!! Д м и т р о (борсаючись). А! Iроди! Не дiждете! (Б'║ себе ножем; але як руки йому не вiльнi, то тiльки ранить). С о ц ь к i. Однiмайте ножа! Сцена така: направо - Михайло, скам'янiлий; налiво - група з окровавленим Дмитром; посерединi - труп Катрi. В И Х I Д XII Тi ж i Павло. П а в л о (одчиня раптом дверi, з жахом зиркнувши округ). Так така, паничу, ваша поезiя?! Завiса тихо спада [1881]