дайте йому тисячу карбованцiв, побачите, чи зляка║ться вiн зради?.. Ану, запропонуйте йому свою любов, чи побо┐ться вiн порушення обов'язку? О, мерзотники! СОФIЯ. Ви мелете чортзна-що. Говорiть же, як визволить, ну, говорiть! ПАНАС. Я ж говорю, якого ж вам ще чорта: дайте йому хабаря, грошима, тiлом сво┐м, чим хочете, i вiн випустить. Грошi, може, од вас посоромиться взять, але тiло... можете бути певнi. СОФIЯ. Ви це серйозно?! ПАНАС. Що саме серйозно: чи згодиться? Анiтрiшки не сумнiваюсь. СОФIЯ. Ви по собi судите? ПАНАС. О, на жаль, про Грiнбергiв я смiло можу по собi судить. Тiльки мiж мною та ними та рiжниця, що я зроблю i не буду вже заводить тепер соцiалiзму, а вони роблять й заводять. Вони смiливiщi. СОФIЯ. I ви, iменно ви пропону║те менi це зробить? ПАНАС. А ви ж пропонували сво┐й матерi повзати перед ним навколюшках? Ви вважали це можливим? Невже ви дума║те, що вашiй матерi було це так само легко, як вам кокетувать з ним? СОФIЯ. Добре. Я це зроблю. Дякую за пораду. Чу║те: я це зроблю. ПАНАС. I можливо, навiть не без приемности зробите. Ко всеобщему удовольствию. СОФIЯ. Можливо. ПАНАС. Та не тiльки можливо, а напевно. Та признайтесь, що ви й самi вже про це трошки думали. СОФIЯ. Ну, розумi║ться, думала. Тiльки сумнiвалась, чи згодиться вiн. Менi здавалось це трошки негарним, але ви роз'яснили, i я сама бачу, що в цьому нiчого негарного нема. ПАНАС. Так, нема: буржуазнi забобони. А потiм можна буде разом i соцiялiзм заводить на Укра┐нi. СОФIЯ. Звичайно. Революцiя повiнча║, гарно й орiгiнально. А життя батька i брата - це непоганий подарунок молодого. Як ви гада║те? ПАНАС. (Люто.) Не смiйте глузувать з вашого батька i брата! Ви розумi║те, що це цiнiзм? Ви не достойнi iмена ┐х вживать. СОФIЯ. (Хапаючись за голову.) Ох, iдiть швидче звiдсiля! Iдiть... А то я не знаю, що буде. ПАНАС. К стенке? Я готов, мадам, я готов давно. Будь ласка, прошу: кличте Грiнберга. СОФIЯ. (Упавши головою на стiл, глухо, болюче рида║.) ПАНАС. (Довго мовчки дивиться на не┐.) СОФIЯ. (Раптом затиха║, потiм зразу пiдводиться, рiзко до Панаса.) Чого вам треба? Iдiть собi геть. Забiрайтесь. Я з вами не хочу балакать, ви менi гидкi. ПАНАС. (Якийсь мент дивиться на не┐, потiм рвучко поверта║ться й виходить.) СОФIЯ. (З одча║м i мукою шепоче). Ох, Боже ж мiй! Ох, Боже ж мiй! (Куса║ хустку, щоб не ридать). Входить ГРIНБЕРГ. (Озира║ться, шука║ очима по хатi, пита║.) Что, ушел уже этот странный господин? Кто он такой? СОФIЯ. (Зразу мiняючи вираз лиця.) Да, ушел. Я вас задерживаю? ГРIНБЕРГ. О, пожалуйста. Будь ласка. Я до ваших послуг. Но, може б, ви були ласкавi говорить зо мною по-укра┐нськи. Я, коли не схвильований, то з при║мностю. Ви вибачайте... СОФIЯ. Я хотiла тiльки от про що попрохати вас: задержати хоч на кiлька днiв кару над мо┐м батьком i братом. ГРIНБЕРГ. Гм. Задержать? Не знаю, чи зможу я. Гм. (Морщиться, мiрку║.) СОФIЯ. (З вимушеною, кривою, кокетливою посмiшкою.) Ну, а як я вас дуже-дуже попрохаю? Ви постара║тесь, правда? Ваш же вплив такий величезний, що... Адже тiльки одстрочка, кiлька днiв... ГРIНБЕРГ. Бачите, товаришко, я скажу вам одверто: для вас я готов на що вгодно, але... але даже мiй вплив, який, я того не окриваю, довольно значительный, в данном случае вряд ли. Видите ли... Будем говорить, как свои люди: у нас нет никакой дисциплины. Я могу приказать, но исполнить... Даже постановления совета депутатов и то далеко не всюду исполняются. Каждый сам себе начальник. И часто поневоле приходится отдавать только такия приказания, которыя приятны и желательны самим исполнителям, а нежелательных по возможности избегать. И я не знаю, як у даному разi... Я дуже боюсь. Гм! СОФIЯ. Господи! А так хочеться з щирим серцем порадiти з нашо┐ перемоги, вiддатись цьому почуванню всi║ю душею, без перешкод. I,- ви ж розумi║те,- для мене це неможливо. Нехай це буржуазний, старий пережиток, але... це вище мо┐х сил. ГРIНБЕРГ. О, я розумiю, розумiю. Звичайно. СОФIЯ. Хотiлось би всю увагу оддать новим товаришам, познайомитись з вами ближче i навiть, якщо тiльки я на що-небудь придатна, то разом працювать на користь спiльнiй справi... ГРIНБЕРГ. (Радiсно.) Нет, в самом деле, вы согласились бы? СОФIЯ. Господи, розумi║ться. З радостю. Але в такому станi, знаючи, що там тво┐ батько й брат... (Замовка║ й погляда║ на Грiнберга.) ГРIНБЕРГ. Гм. Але пiд яким предлогом? Почему этих, а не других? Почему не всех? От першi вопроси, якi зададуть. СОФIЯ. Ах, Господи. Стiльки вопросiв про все можна задать. Ну, зададуть, ну, вiдповiсте що-небудь. Адже смерть цих людей нiчого не дасть вам, а без не┐ ви дасте менi можливiсть жити, вiрити, оддати все життя на справу. Ну, хочете так: берiть мо║ життя взамiн життя батька й брата? Хочете? Я буду в вашому повному й необмеженому розпорядженню. Треба буде на смерть послати, я готова кожно┐ хвилини. Хочете? На що вгодно. ГРIНБЕРГ. (Зиркаючи на не┐.) На що вгодно? СОФIЯ. На все, що прикажете. Повна раба ваша. От уявiть собi рабу... ГРIНБЕРГ. Однако, как вы любите своих родных. Если б вы так любили идею, социализм... СОФIЯ. Но ведь я отдаю себя в ваше распоряжение именно для идеи, в интересах ея. ГРIНБЕРГ. (По паузi.) Гм. Ну, а если я потребую от вас чего-нибудь не имеющаго отношения к идее? Ведь вы тогда не исполните? Какая же вы раба? А? (Дивиться на не┐.) СОФIЯ. (Якийсь мент мовчить.) Але ж ви, це ви будете вимагать. А ви ж не можете вимагать нiчого шкодливого для iде┐. ГРIНБЕРГ. Да, конечно, я не потребую ничего шкодливаго, но... предположим, потребую чего-нибудь, не имеющаго отношения к идее, но для вас очень неприятного или даже тяжелаго. Как тогда? СОФIЯ. Я мушу виконать. ГРIНБЕРГ. (Смi║ться, але пiд смiхом хова║ хвилювання.) Неужели исполните? СОФIЯ. Коли я берусь, то исполню. ГРIНБЕРГ. Ну, допустим, я предложил бы вам сегодня вечером вместе со мной где-нибудь отпраздновать нашу победу? В каком-нибудь ресторане? Ведь это для вас неприятно, тяжело, правда? СОФIЯ. (Мовчить.) ГРIНБЕРГ. (Смiючись.) Вот видите. СОФIЯ. О, нi. Я ж вам сказала. Коли б ви взяли мо║ життя взамiн життя батька й брата, то й то б я виконала. ГРIНБЕРГ. Значит, исполните? Серьезно? СОФIЯ. Я весь час говорю з вами серйозно. ГРIНБЕРГ. (Почина║ швидко ходить по хатi, думаючи.) СОФIЯ. (Хмарно слiдку║ за ним.) ГРIНБЕРГ. (Зупиняючись проти Софi┐, хвилюючись.) Но вы понимаете, что я совершу подлость, исполнив ваше желание? СОФIЯ. Велико┐ подлости в тому, що ви не вб'║те двох людей, я не бачу. ГРIНБЕРГ. Да, с точки зрения христианской. Но с точки зрения двух борющихся сторон это просто измена одной стороне. Но хорошо. Я только хочу этим сказать вот что... (Хвилю║ться.) Я хочу этим подчеркнуть, что если бы я согласился, то только для того, только потому, что это вы, что для вас я даже на подлость, на измену готов идти. Вы можете, конечно, отнестись ко мне с презрением, можете воспользоваться моей... ну, слабостью, что ли, но я говорю то, что чувствую... СОФIЯ. Нi про яке "презрение" мови не може бути. Навпаки... Ну, добре. Значить, сьогодня ми будемо святкувати нашу перемогу i визволення мо┐х рiдних. Так? ГРIНБЕРГ. (Знов почина║ ходити.) Подождите минуточку. (Iде до дверей, що в сiни, й гука║.) Товарищ Самуил! На минуточку. (Одступа║ трохи в кiмнату й одводить Саму┐ла вбiк, шопотом.) Вот что товарищ Самуил, здесь находятся два вольных козака, фамилия Слипченко. Есть такие? САМУпЛ. Да есть. Отец и сын? ГРIНБЕРГ. Да. Так вот какая вещь. Я только что говорил по поводу их с товарищами Семянниковым, Подкопаевым, Сорокиным. Ну, и мы решили старика выпустить, а молодого... (Тихiше) к стене. Понимаете? Так вы немедленно, сию минуту выведите молодого и... Понимаете? А потом я позову вас и при этой даме прикажу освободить обоих. Понимаете? Вы же скажете, что молодого случайно только что расстреляли. Это необходимо для дела. Слышите? Очень важно. САМУпЛ. Хорошо, А молодого сейчас? ГРIНБЕРГ. Сию ж минуту. (Голосно.) Ну, спасибо, товарищ, я надеюсь на вас. САМУпЛ. Хорошо. (Хоче йти.) ГРIНБЕРГ. Нет, погодите. (Тихо.) Но я, может, и не позову вас. Слышите. Но его надо все равно. Понимаете? САМУпЛ. Да, понимаю. Хорошо. (Виходить.) ГРIНБЕРГ. (Голосно.) Спасибо, товарищ. СОФIЯ. (Пiд час ┐хньо┐ балачки одходить на другий кiнець кiмнати) ГРIНБЕРГ. Ну, товаришко, зда║ться, ║ маленька надiя. Я ще нiчого знаю певного, але... Я хочу перш усього перевести ┐х у друге мiсi Розумi║те? Там ┐х не знають, i легче буде звiдти випустить. Я боюсь тiль┐. щоб тут, поки ┐х можна буде перевести, як-небудь случайно не той... Ви ж розумi║те, тепер такий час... Страстi у всiх розгорiлись, всi знервованi. Сво║ життя нiпочом, а то ще ворога. От я для цього i кликав товариша то це мiй старший товариш по тюрмi... СОФIЯ. (Простяга руку.) Дякую вам, товаришу. ГРIНБЕРГ. О, пiдождiть дякувати. Це справа така трудна, що я знаю, чи вдасться ┐┐ провести. Я вам зможу сказать тiльки через чотири... (Раптом прислуху║ться.) СОФIЯ. Я готова чекати не то що чотирi днi, а чотирi мiсяцi, скiлькi хочете. ГРIНБЕРГ. (З посмiшкою). Але я так довго не можу чекати. Я хотiв вже сьогоднi ввечерi разом з вами одпразднувати щасливий кiнець наш справи. Ви нiчого б не мали проти? СОФIЯ. О, хоч у сю хвилину. ГРIНБЕРГ. На жаль... треба пiдождать. Я мiж инчим уже говорит з сво┐ми товаришами з приводу вашо┐ справи, i менi удалось декого схилить до вас... СОФIЯ. Правда? О, як це добре. Ах, як це добре! Ви ж розумi║те, менi так тяжко було б бути, працювати з вами. Звичайно, я знайшла б сили зрозумiти, через що i як, але... чуття осталось би чуттям. I ви сподiва║тесь, що вони нiчого не матимуть проти того, щоб ┐х звiдси перевести в друге мiсце? ГРIНБЕРГ. Да, я думаю. СОФIЯ. (Знов потиску║ йому руку.) Безмiрно вам дякую. На дворi глухо вибуха║ залп. СОФIЯ. (Здригнувшись.) Що це? ГРIНБЕРГ. О, это ничего... Это так. Ничего. СОФIЯ. Знов розстрiлюють? ГРIНБЕРГ. Нет, нет, это так, мы приказали приостановить. Не обращайте внимания. Да, так я, значить, надеюсь, что мы будем вместе работать. Я чрезвычайно рад, так как... СОФIЯ. А чи не можна б менi хоч побачитись зараз з батьком i братом? Подати надiю? ГРIНБЕРГ. О, нет, нет, это невозможно. То есть, возможно, можливо, але я не раджу цього робить. Ми риску║мо провалить справу. Та пiдождiть трошки, i ви зовсiм з ними сьогодня побачитесь. Входить С║мяннiков. ГРIНБЕРГ. (До нього.) Товарищ. Подтвердите вы этому неверному, что мы сделаем все возможное по делу его отца и брата. СкМЯННIКОВ. С удовольствием подтверждаю. С удовольствием. ГРIНБЕРГ. Ну, бачите? (До Семяннiкова.) А мы тут успели даже заключить маленькое условие: сейчас же после освобождения товарищ примет более близкое участие в работе. СкМЯННИКОВ. (Щиро й радiсно потискуючи руку Софi┐.) Вот это дело! Я очень рад. Ведь у нас так мало культурных сил. Биться, стрелять мы еще так-сяк умеем, а дальше... Интеллигенция не верит нам, боится, убегает к буржуазии, саботирует, провоцирует. И тем радостнее для меня iше участие, что вы настоящая, идейная украинка. Это прекрасно. Будем работать, товарищ. Правда? СОФIЯ. Я з великою охотою... ГРIНБЕРГ. А теперь, товарищ, идите домой и ждите отца... И брата, конечно. Да. А также несколько слов от меня по поводу празднования. Вы, вероятно, очень устали? СОФIЯ. Безумно устала. СкМЯННIКОВ. Ничего. Теперь все отдохнем. СОФIЯ. Значить, iти й чекати? ГРIНБЕРГ. Iдiть i чекайте. СкМЯННIКОВ. И будьте спокойны. СОФIЯ. Я, товаришi, не дякую, бо... Ну, до побачення. (Iде до дверей.) ГРIНБЕРГ. До побачення. СкМЯННIКОВ. До свиданья! ГРIНБЕРГ. Хай живе Соцiалiстична Укра┐нська Республiка! СкМЯННIКОВ. Урра-а! СОФIЯ. Дякую, товаришi. (На порозi озира║ться, привiтно з посмiшкою маха║ рукою, кива║ головою i зника║.) Завiса. _ДIЯ ЧЕТВЕРТА_ Невелика кiмната, службовий кабiнет Софi┐. Праворуч, ближче до рампи, стiл до исання; круг його фотелi й стiльцi. На столi телефон, шафа з книжками. Канапа для Публiки. В заднiй стiнi дверi в коридор. Лiворуч другi дверi в сусiдню кiмнату. Годин 6 вечора. На столi горить лямпа. В хатi Софiя, одягнена в усе темне. Тихон бiля не┐ й делегацiя робiтникiв. СОФIЯ. (Вста║, за нею робiтники. Весело, бадьоро.) Отже, товаришi, вся справа в ваших власних руках. Хочете, щоб не було експлуатацi┐, буржуазi┐, то треба самим енергiчно братись до органiзацi┐ промисловости. Заводи, фабрики, майстернi, все тепер ваше. Але треба, щоб самi робiтники дбали про те, щоб заводи не ставали. Треба думать не про те, щоб кожному поменьче робить i побiльше вироблять, а про те, щоб побiльше наших заводiв працювало, щоб бiльше товарiв давали, щоб меньче безробiтних було. РОБIТНИК. Да это само собой. Конечно, это уж чего... Да только... (Мнеться.) Непонятно нам одно... (Мнеться, криво, понуро посмiха║ться.) СОФIЯ. А що саме непонятно вам? РОБIТНИК. Да то, что украинцев мы выгнали. Ну-с, стало быть, с этим делом кончено. А выходит, они промежду нас остались. Нам это без внимания. СОФIЯ. Це ви про мене? РОБIТНИК. Нас эта самая самостийная Украина и так зарезала. Довольно уж. СОФIЯ. Так вам що ж хочеться? Чим я вам зашкодила? РОБIТНИК. (До робiтникiв.) Да ничего. Идемте, товарищи. Поищем настоящих товарищей, а тут... (Маха рукою, поверта║ться й демонстративно виходить, за ним решта.) СОФIЯ. (Посмiха║ться.) Це вже, зда║ться, третiй такий випадок. ТИХОН. (Понуро.) Буде й двадцять третiй, коли ти зо всiма будеш говорить тiлько по-укра┐нськи. Для чого цей нацiоналiзм? СОФIЯ. Вони в Укра┐нськiй Республiцi, а не в Росi┐, повиннi знать нашу мову. ТИХОН. Е, повиннi... Мало чого хто не повинен. А нам через це не довiряють, стороняться... СОФIЯ. Ну, добре. Хто там ще ║сть? Багато ще? ТИХОН. Може, кiнчить на сьогодня прийом? З десято┐ години без перерви сидимо. СОФIЯ. Нiчого. Хто там ще? ТИХОН. Селяне. Бiлянкевич з сахарозаводчиками. Залiзничники. Вчорашнiй панок. I ще душ десять якихсь. СОФIЯ. Чия черга тепер? ТИХОН. Бiлянкевича. СОФIЯ. Клич. ТИХОН. (Виходить.) СОФIЯ. (Знаходить на столi серед паперiв довгий лист паперу й чита║.) Входять Бiлянкевич i ще дво║ добродi┐в, одягнених дуже просто, пiд робiтникiв. БIЛЯНКЕВИЧ. (Уклоняючись, ввiчливо, угодливо посмiха║ться.) СОФIЯ. Доброго здоров'я. Прошу сiдати. БIЛЯНКЕВИЧ. Дозвольте вам представить: сахарозаводчик Штаубе, Карповський. Ми до вас, шановна Софiя Микитовна... СОФIЯ. (Тримаючи листа в руцi.) Я прочитала вашу заяву. Вона до мене не стосу║ться. З цим вам треба звернутись до... БIЛЯНКЕВИЧ. Я знаю, я знаю... Но, зная вас як укра┐нку, щиро люблячу самостiйну Укра┐ну... ми хотiли, щоб ви за нас походатайствовали. СОФIЯ. (З посмiшкою.) Вибачайте, я читала заяву. Але мушу вам одразу сказати, що ви зовсiм даремно гада║те, що я можу вам помогти. Iменно з любови до Укра┐ни я цього не зроблю. Всi заводи, фабрики i взагалi промисловi пiдпри║мства переходять до рук народу. Ви, панове, нiяк не хочете з цим рахуватись. Забудьте про старе, раджу вам серйозно. БIЛЯНКЕВИЧ. Но вы хотите нас разорить? СОФIЯ. Господи Боже, панове. Цiлi вiки один кляс розоряв мiльйони людей, i вам то не здавалось таким страшним. Працюйте, ми вам дамо роботу. Будь ласка. (Посмiха║ться.) БIЛЯНКЕВИЧ. Ми нiчого протiв тогр.не ма║мо, но ведь разоряется. край, гибнет промышленность. Вот о чем, собственно... СОФIЯ. Повiрте, панове, що нам не меньче вас потрiбно, щоб не загинула промисловiсть, ┐ ми вживемо всiх сил, щоб того не сталось. I це, панове, буде. Але, вибачайте, хазя┐ном i власником будете вже не ви, а самi трудящi. БIЛЯНКЕВИЧ. Конечно, ви можете робить все, що хочете. Наш долг сказать вам... I я думав, що для вас iнтереси Укра┐ни дорогi. Знаючи, як руськi, вашi товаришi, вивозять усе з Укра┐ни, як розоряють край, ми думали, що ви, як щира укра┐нка... СОФIЯ. Кожний по-сво║му, добродiю, любить свiй край. Той бажа║ йому одного, а другий другого. Наша любов, видно, рiжна. БIЛЯНКЕВИЧ. (Встаючи.) Да, видно, мы ошиблись. Недаром ваш папенька в таком горе... Честь имеем кланяться. (Уклоня║ться й iде з кiмнати. За ним панки.) СОФIЯ. Бувайте здоровi. (До Тихона, весело смiючись.) Але ти помiтив, як цi панки пролетарiями одяглися? Це ж вiдомий мiльйонер Штаубе. Ах, як ┐м, бiдним, не хочеться... ТИХОН. (Хмуро.) Але вони звернулись до тебе як до укра┐нки. Це характерно. СОФIЯ. (Рiзко.) Ну, то що з того? ТИХОН. Та нiчого. СОФIЯ. Ну, клич слiдуючих. Я втомилась. Треба швидче. Та чи скоро там перепишуть того папера? Ах, Господи, як не вмiють нiчого робить. (Нетерпляче, швидко виходить направо.) ТИХОН. (Помалу виходить в коридор.) Назустрiч Тихоновi швидко входять Подкопа║в i Желтухiн. Вони хмурi, схвильованi. Щось говорять, але, побачивши Тихона, замовкають. ТИХОН. (Озира║ться на тих i виходить.) ПОДКОПАкВ. (Озирнувшись.) Отсюда также все ценное немедленно евакуировать. Все. А главное деньги. Да где этот болван, Гринберг? ЖЕЛТУХIН. Да в чем дело, товарищ? Почему такая спешка? ПОДКОПАкВ. (Тихо, злiсно.) Гайдамаки уже захватили почту и телеграф. Понимаете? Есть сведения, что они окружают этот район. Каждую минуту могут ворваться сюда. Достаточная причина для спешки? ЖЕЛТУХIН. Позвольте, товарищ. А красная гвардия? ПОДКОПАкВ. (Люто.) Надо было делать, товарищ, так, как я говорил, всех буржуев и хохлов перестрелять. А тепер поздно... (Замовка║, бачачи Софiю, що входить, тихо.) Этой ничего не говорить. Идите и все из этого дома уберите немедленно. Идемте, я вам там скажу. (Iде направо, за ним Желтухiн.) СОФIЯ. (Мовчки, пильно слiдку║ за ними.) Входить делегацiя з селян. Деякi одягненi в свитки, деякi в кожухи, в шинелi, мiж ними одна жiнка. СОФIЯ. (Iде ┐м назустрiч, привiтно, весело, вiльно.) Доброго здоров'я, товаришi. (Здоровка║ться з усiма за руку, посмiхаючись до кожного. Потiм сiда║ в свiй фотель за столом, бере в руки олiвець i блокнот.) Ну, сiдайте, товаришi. Тихоне, чи ║сть всiм стiльцi? ТИХОН. Вистачить. Сiдайте, товаришi. СОФIЯ. Ну, тiлько зна║те що: говорiть коротко, точно, швиденько. Там сидить ще народ, жде. Треба всiх задовольнить. Ну, слухаю. Нехай говорить хтось один з товаришiв. СЕЛЯНЕ. (Переглядаються мiж собою, шепочуться, не знають, кому говорити.) СОФIЯ. Ей, товаришi, ви наче до станового чи до земського начальника прийшли, а не до сво┐х товаришiв. Ну, швиденько. Хай говорить один, потiм другий, аби не всi разом. Тут начальства нема, не мнiться. Ну? СЕЛЯНИН У ШИНЕЛI. Та еслi по разд║льностi, то пущай уже я... Ми по нашiй претензi┐... Как вийшла перемена з резолюцi║ю, так, стало быть, тепер по принадлежностi. Оно, конечно, какое начальство, но усьо ж таки, скажем, трудно. Три года на хронтi, iмею медаль. СОФIЯ. Чекайте, товаришу. Ви з якого села? СЕЛЯНИН У ШИНЕЛI. З Домаховки, Гуляйпольського в'║зду. СОФIЯ. (Запису║.) Так, ну, так в чому ж рiч? В чому вашi претензi┐? СЕЛЯНИН У ШИНЕЛI. Претензi┐ так што, как правильно виражаться, то больше з непонiманi║м. Той одно, другой по другому соображенiю, а как сообща, так... СОФIЯ. Ви, товаришу, так говорите, що я, ┐й-Богу, нiчого не розумiю. СЕЛЯНИН У ШИНЕЛI. (Посмiха║ться, хмуро дивиться вгору.) Та, звесно, ви по-укра┐нськи. СОФIЯ. Ну, так що? СЕЛЯНИН У ШИНЕЛI. А ми вже ето зна║мо... Видалi довольно. СЕЛЯНИН У КОЖУСI. Пiдожди, Салавоне, ти щось таке накрутив, що й сам, мабуть, не вгризеш. Ми оце до вас з отим самим голосуванням. СОФIЯ. Яким саме? СЕЛЯНИН У КОЖУСI. Та щоб вибiрать у депутати, чи що. Совет депутатiв. СОФIЯ. Ну? СЕЛЯНИН У КОЖУСI. Та ми нiяк не поймем. Голосували раз. Ну, так. Кидали там бамажки у скриньку. Потiм того вийшло приказанi║ уп'ять голосувать. Те, кажуть, голосували не на пользу. А тепер то вже настояще. Проголосували й цей раз. Ну, вже ж годi? Та де. Ну, нехай. Ще не спочили люди, як уп'ять тобi прийшла манiфестацiя, щоб голосувать. Та це ж уже нащо? А це, кажуть, уже саме настояще, таке вже, що i земля буде, i воля, i, сказать так, усе преподобi║. Ахвiшки давали кожному, ти за того, а ти за цього. А я його й на масть не бачив, який той депутат. Ну, та вже хай буде, це вже саме настояще. А воно на тобi - ще таки не настояще, оце впять голосувать. Так ми вже й розум загубили: нащо воно отак багато голосувать? Та вже оце послали нас сюди, щоб тут довiдатись, нащо воно й до чого. СОФIЯ. Ну, так можу вам сказать на це ось що: iдiть додому, голосуйте ще раз i вибiрайте... СЕЛЯНИН У КОЖУСI. Та таки голосувать? СОФIЯ. (Посмiхаючись.) Таки голосувать. Але знайте, що цi вибори то вже справдi дадуть вам i землю, i волю, i все, що... СЕЛЯНИН У КОЖУСI. Умгу, так таки, значить, голосувать? (До селян.) Таки голосувать. СЕЛЯНЕ. (Хмуро хитають головами.) СЕЛЯНИН У КОЖУСI. Така штука. Ну, то вже хай так. Тiльки ж у нас уже до вас таке прошенi║: чи не можна, господа товаришi, прекратить свободу? СОФIЯ. Як то прекратить свободу? СЕЛЯНИН У КОЖУСI. Та щоб уже швидче минулися отi мобiлiзацi┐ та всякi безубразiя. Та ще наказували просить вас, щоб дозволили нам настановить за справника капитана Твердожила. Правда, звиняйте вже, вiн без ноги. Та то вже нiчого, а таки буде якесь начальство. Бо вже, не вам кажучи, така пiшла скрiзь стiпендiя, що хоч сядь та плач, хоч стоячи реви. СОФIЯ. Чекайте. У вашому селi ║ большевики? СЕЛЯНИН У КОЖУСI. Та ми всi болшовики. Тих укра┐нцiв аж нi однiсенького нема. СОФIЯ. I ви всi постановили настановить капитана Твердожила за справника? СЕЛЯНИН У КОЖУСI. Ну, нема ж спасения од то┐ свободи! Там зарiзали, там спалили, там обiбрали. СОФIЯ. Ну, i ви хочете, щоб той справник i бив вас, i знущався, як перше було? СЕЛЯНИН У КОЖУСI. Е-е, зачим бить! Ми так не хочемо. СОФIЯ. Ну, а земля ж як? Прийде справник, то прийде й помiщий. Вони один без одного не можуть нiяк. Ви ж як на цей щот? СЕЛЯНИН У КОЖУСI. Н║-е, помiщик уже нехай краще не приходить, а то не всидить. Та нам, бачите, як би вам сказать, щоб хтось за старшого був. А то всi старшi, а порядку нема. Та ще оцi красно... красногвардiйонцi, чи як ┐х там? Чи не можна ┐х повиганять к чортовiй матерi, у ┐хню Рас║ю. То ж чисто грабують народ. Забiрають хлiб, сало, хапають птицю всяку. То, кажуть, у Рас║ю. Ну, та й ┐дь собi у свою Расею, та й хапай там. Чи вже скоро прийдуть тi гайдамаки, скажiть, пожалуста? Говорять люди, що тi вже повиганяють цих гвардiйонцiв. Кажуть, тi гайдамаки нiбито з наших таки людей, не кацапня... СОФIЯ. (Мовчить якийсь мент.) Гм! Добре, товаришi, все буде, що ви хочете. Я записала отут, ми обсудимо. А тепер... (Пiдводиться.) Ви пiдете з цим товаришем, i з вами ще поговорять. СЕЛЯНИН У КОЖУСI. Так буде все? А бомагу нам якусь дасте? СОФIЯ. Нi, бумаги не треба. Все буде й так... СЕЛЯНЕ. (Помалу встають, чухаються, мнуться, перешiптуються, - не певнi.) СОФIЯ. Тихоне, будь ласка, треба з товаришами побалакать докладнiше про все. Ти розумi║ш? Поклич товариша Савченка, нехай вiн поговорить. Добре? ТИХОН. Добре. Ходiмте, товаришi. СЕЛЯНИН У КОЖУСI. (Уклоня║ться Софi┐, за ним другi.) Прощавайте. Так нам уже там дадуть бомагу? СОФIЯ. Там, там. Бувайте здоровi. (Коли селяне виходять, сiда║ безпомiчно, пуска║ руки по столi й стомлено сидить.) Входить СкМЯННIКОВ. (Оживлений, веселий. До Софi┐.) - Здравствуйте, хохландия милая. Вы до сих пор за работой? Молодчина вы, ей-Богу. Да что вы такая будто кисленькая? А? СОФIЯ. (Маха рукою.) Раджу не допитуватись. СкМЯННIКОВ. Что? СОФIЯ. Раджу не допитуватись. СкМЯННIКОВ. Тьфу, черт. Да говорите вы, товарищ, по-человечески, ей-Богу. Вот наказание Господне. СОФIЯ. Вчiться розумiть. Я вам заявила ще з самого початку, що нi одного слова по-руськи ви од мене не почуете. Ви живете на Укра┐нi й повиннi знать ┐┐ мову. СкМЯННIКОВ. Да на какого дьявола она мне нужна, ежели меня везде и я всех отлично понимаем и по-русски? Зачем этот национализм, разъединение, не понимаю? Когда вы отделаетесь от этого буржуазного национального фетишизма? Такая вы славная, енергичная, умная, такая социалистка хорошая и... все портите этим своим украинофильством. Ну, да будем надеяться, это, наконец, выветрится. А дела наши подвигаются, товарищ. СОФIЯ. Да? СкМЯННIКОВ. Буржуи снесли сегодня миллиончик. Затем получена мануфактура. Я думаю предложить комитету пустить весь миллион на органiзацiю работ для безработных. Необходимо реквизовать все особняки под больницы и школы. Ех, ежели бы поскорее нам всю разруху уладить, да за творческую работу приняться. А, товарищ? Да почистить как следует публику нашу. Жулья ведь набилось к нам. Лезут подлецы как мухи на мед и компрометируют, мерзавцы. И мало, мало интеллигентных, культурных сил. А дело громадное, великое дело, товарищ. Дух захватывает... Швидко входить СОРОКIН. (До С║мяннiкова.) - Наконец вас поймал. Здравствуйте. (Софi┐.). Здравствуйте, товарищ. СкМЯННIКОВ. В чем дело? Что случилось? СОРОКIН. Ничего особеннаго. Вы мне нужны. Входить Тихон. СкМЯННIКОВ. Сейчас, я хотел вот с товарищем. СОРОКIН. (Рiшуче одводить убiк, тихо.) Наши разбиты. Украинцы и немцы в десяти верстах от города. Могут сейчас быть здесь. Только что приехал Васильев. Он еле спасся. СкМЯННIКОВ. (Свистить.) Да ведь он хвастал, что... СОРОКIН. Эх, говорил я... Ну, да что там! Надо немедленно созвать комитет. Да не всех, украинцев к черту. Из-за них все и вышло. В последний момент, подлецы, затеяли ссору с нашими по поводу каких-то своих национальных требований, и это погубило всех. Пока мы ссорились, гайдамаки обошли со всех сторон и ударили. Ну, погодите вы, хохлы, я вам покажу. И эти тоже могут что-нибудь подобное устроить. СкМЯННIКОВ. Да, в таком случае ну их к черту. Что ж тепер делать? Разбиты окончательно? COPOKIH. Вдребезги. Ну, идем, идем, надо созвать ведь еще. (Хоче вийти, мимохiдь сухо хита║ головою Софi┐ й каже.) До свиданья. СОФIЯ. Сталось що-небудь? СОРОКIН. Как? СОФIЯ. Що-небудь сталось? СОРОКIН. Если вы, товарищ, хотите, чтобы вам отвечали, то имейте в виду, что не все понимают ваше наречие. СОФIЯ. (Рiзко.) Случилось что-нибудь? СОРОКIН. (Так само.) Нет, ничего не случилось. (Хоче йти.) СОФIЯ. Подождите минутку. Я хотела вас видеть. Один вопрос. Вы приказали закрыть железнодорожную украинскую школу и сжечь все украинские учебники? СОРОКIН. Да, я. СОФIЯ. С какой целью? СОРОКIН. С той целью, чтобы их не было. Подобный приказ я отдал везде. СОФIЯ. А себе вы отдаете отчет, что вы делаете? СОРОКIН. Не беспокойтесь, пожалуйста, я привык это делать всегда. Сожалею только, что мы раньше занимались этим преступным попустительством вашему национализму. СОФIЯ. Школы и учебники вы называете национализмом? СОРОКIН. Я называю национализмом все, что разъединяет один народ. Никакой вашей Украины не было, нет и не будет. Все это буржуазно-интеллигентная сантиментальная чепуха, с которой я буду бороться беспощадно. Слышите, товарищ? Бес-по-щадно. Это нам слишком дорого стоит. СОФIЯ. Это называется "самоопределенiем вплоть до отделенiя"? СОРОКIН. Да, вот это самое. До свиданья. СОФIЯ. По крайней мере, откровенно. СОРОКIН. (Озирнувшись.) Да, товарищ, откровенно. Семянников, идемте. (Виходить, за ним Семяннiков, який схвильовано й трiвожно ходить по хатi.) СОФIЯ. О, принаймнi це вже одверто. Принаймнi одверто. (До Тихона.) Тепер ти чув? ТИХОН. У ┐х щось трапилось. СОФIЯ. У "┐х"?... А ми хто? Ха! "Не было, нет и не будет!" О, як вони всi чудесно засво┐ли цю формулу. Од чорносотенця до соцiалiста, всi однодушно стоять за не┐. Добре, коли так. Чудесно. От коли вони показали свiй iнтернацiоналiзм... Я при йому бiльше не буду робить! Скажи там. ТИХОН. Завтра? СОФIЯ. Не знаю. Ну, скажи, хай завтра приходять. Хтось прийме. ТИХОН. (Виходить.) Назустрiч йому Г р i н б е р г. СОФIЯ. Ви, товаришу, в якiйсь справi? Вибачайте, я зараз не можу. ГРIНБЕРГ. (Пiдходить близько, тихо, значно.) Моя справа та сама. Востанн║ питаю вас: ви сповните ваш договор? СОФIЯ. (Рiзко.) Товаришу! Я вам раз сказала, що ви мене примусите пiднять цю справу перед всiма товаришами, я це зроблю. ГРIНБЕРГ. Це буде ще одна нечеснiсть. СОФIЯ. А ви гада║те, що наш договор був чесний? ГРIНБЕРГ. Який би вiн не був, я рискував через його сво┐м життям, репутацi║ю, i я його сповнив. СОФIЯ. Ви його не сповнили: брата розстрiляно. ГРIНБЕРГ. Я вам уже поясняв, через що. I ви зна║те, що через це мене самого трохи не вбили, коли я хотiв оборонить його. Але батька вашого я все ж таки одстояв. Я пам'ятав, що я обiщав вам. I вмер би, а од свого обiщання не одступив би. А ви? СОФIЯ. Чого ви хочете од мене? Чого ще ви тут... ГРIНБЕРГ. Щоб ви сповнили сво║ обiщання. СОФIЯ. Бути вашою рабою i виконувать всi вашi вимоги, якi будуть на користь справi? Я готова. Я вам це весь час кажу. ГРIНБЕРГ. Нi, виконувать навiть те, що не ма║ вiдношення до справи i, може. навiть непри║мне для вас. Ви забули знов? СОФIЯ. Нi, не забула, але цього я не робитиму. ГРIНБЕРГ. Це не чесно. СОФIЯ. Може буть. ГРIНБЕРГ. Я рискував сво┐м життям. СОФIЯ. Признаю i дякую. ГРIНБЕРГ. Я рахував так: або смерть, або сповню обiщання. СОФIЯ. Може буть. ГРIНБЕРГ. I думаю, що ця умова i для вас обов'язкова. СОФIЯ. Але я цього не думаю. ГРIНБЕРГ. Мне достаточно, если я так думаю. СОФIЯ. Не бороню вам задовольнятись цим. ГРIНБЕРГ. Но вы, надеюсь, не сомневаетесь, что я одно из этих условiй заставлю вас принять? СОФIЯ. Не сумнiваюсь. Але тiльки - смерть. ГРIНБЕРГ. Отлично. (Круто поверта║ться й хоче вийти, але на пiвдорозi зупиня║ться, так само круто поверта║ться i пiдходить.) Считаю своим долгом предупредить вас, что среди бумаг штаба бильного козацтва найдены документы, касающиеся вашего отца и братьев. В особенности отца. Он состоял отаманом отряда. Он принимал участие в расстреле большевиков еще до нашего выступления. Эти документы известны не только мне. На основании их ваш отец будет сегодня арестован опять и на этот раз расстрелян без суда. Такия лица объявлены вне закона. СОФIЯ. (Мовчить.) ГРIНБЕРГ. (Чека║ якийсь мент, злегка вклоня║ться i поверта║ться.) СОФIЯ. (Тихо, глухо.) Почекайте... (Пауза.) Ви можете показать менi цi документи? ГРIНБЕРГ. Ви менi не вiрите? Можу. СОФIЯ. Чому ви ранiше менi про це не сказали? ГРIНБЕРГ. пх знайдено сьогодня. Через це я знов спитав вас про договор. Я сподiвався, що матиму ще раз случай рискнути за вас сво┐м життям. Ви оказались недостойны цього. СОФIЯ. Цi документи у вас? ГРIНБЕРГ. Так, у мене. СОФIЯ. Ви менi ┐х можете оддать? ГРIНБЕРГ. Тiльки пiсля того, як сповните договор. СОФIЯ. Перед тим ви менi ┐х покажете? ГРIНБЕРГ. Покажу. Пауза. СОФIЯ. Добре, коли? ГРIНБЕРГ. Не пiзнiше завтрашнього вечора. Сьогодня засiдання, я мушу бути. СОФIЯ. Добре. Ще одне питання. Я знаю, чого ви хочете. Ви гада║те, що пiсля того вас можна називати товаришем? ГРIНБЕРГ. Я люблю вас. Це вся моя вiдповiдь. I ще раз повторяю: я на все пiду. СОФIЯ. Добре. Пiсля тако┐ вiдповiдi я не маю бiльше нiчого сказать вам. ГРIНБЕРГ. Завтра я скажу вам, де i в якiй годинi. СОФIЯ. Добре. ГРIНБЕРГ. (Злегка вклоня║ться i твердою ходою виходить.) СОФIЯ. (З силою обхоплю║ руками лице, кладе лiктi на стiл i так хита║ головою в один бiк i в другий.) ТИХОН. (Входить.) Щось серйозне сталось. Зустрiв Макса. Схвильований страшенно. Кудись побiг. Але менi не хотiв сказать. Вони нам не вiрять. СОФIЯ. (Мовчить, сидить у тiй самiй позi, але непорушна.) ТИХОН. Так далi, Софi║, не можна. Я принаймнi не маю бiльше си. (Вийма║ листа.) На, ось почитай. Од батька. Вчора одержав. Не хотiь навiть тобi показувать, щоб не хвилювать. Але тепер треба, щоб ти прочи тала. Все одно. СОФIЯ. (Трiвожно.) Нiчого з ним не сталось? ТИХОН. (Гiрко посмiхаючись.) О, не турбуйся. Прочитай. СОФIЯ. (Розгорта║ листа, трохи про себе чита║.) Нi, не можу. Читай ти. ТИХОН. (Чита║.) "Останнiй раз мо║ слово до вас, братоубийц!. (На якийсь мент спиня║ться.) Три тижнi минуло, як ви предали мене i сина мого Марка в руки ворогiв нашого народу. Але проти вашо┐ волi мо║ нiкчемне життя врятувала доля. Щоб мучився я i в муках кiнчив послiднi днi сво┐, обливаючись соромом за дiла дiтей сво┐х. Чом я вас малими не придушив, щоб не ганьбили мого сивого волосся? Доки ж ви будете розпинать нещасну нацiю вашу, мерзеннi вилупки? Доки будете знущаться з народу, який на сво║ лихо породив вас? Що ви робите? Схаменiться проклятi: ви ж ру┐ну робите з нашо┐ любо┐ землi, ви грабу║те ┐┐, ви загачу║те ненажерливу пельку грабiжницi - кацапi┐, нашого вiчногг ката, ви калiчите дiтей свого народу, одбiраючи у них мову, серце, душу ┐хню. На що ж ви школи укра┐нськi закрива║те, за що учителiв розстрiлю║те? Розстрiлюйте братiв сво┐х, батькiв, але не чiпайте хоч тих, якi несуть народовi слово правди i науки. "Схаменiться, бо лихо вам буде. Востанн║ кричу вам з намученого серця: киньте, покайтеся, а не пока║тесь, то проклинаю вас сво┐м батькiвським, невмiручим прокляттям. Не дiти в менi, а вороги лютi. Сво║ю старою рукою застрелю зрадникiв, братоубу цiв i ворогiв свого народу. Микита Слiпченко А листа цього можете показать сво┐м товаришам, i знов меч схопить, i знову бить прикладами, i знову вести на розстрiл. Будь проклятi". (Софiя кладе руку з листом на стiл, схиля голову на рi, i беззвучно рида║.) ТИХОН. (Iде до вiкна i мовчки дивиться на вулицю, потiм рiшу пiдходить до Софi┐ й нервово з мукою говорить.) Тепер ти бачиш, бiльше так не можна? Бачиш? Я весь вимучився. Ти теж. Ми чужi i тут i тут. Тут цураються, зневажають, уникають. Там кленуть, прок нають. Я бiльше не можу. Або одно, або друге. СОФIЯ. (Пiдводячись.) Значить, справдi зробитись зрадником? Так чи що? ТИХОН. (Мовчить.) СОФIЯ. З яко┐ ж речi нам "або-або"? Через що ми повиннi зрiкати сво║┐ нацi┐, ми, окривдженi нацiональне, пригнiченi, зневаженi? Чому ┐м? В о н и до нас прийшли, а не ми до ┐х. Вони нас гнiтили, знeвaжaJ . нищили. I ми повиннi тепер зректися? "Не было и не будет". О, вибачай, было и будет. ТИХОН. (Почина║ вдивлятись у вiкно. Через те що вiкно виходить з подвiр'я i з його можна бачити вулицю тiлько скоса, вiн ста║ збоку i стiлець i пильно дивиться.) СОФIЯ. Що там? ТИХОН. Щось тут непевне дi║ться. Цiлий день якiсь пiдозрiлi люди лазять круг будинку. (Злiзаючи.) Сьогодня вранцi була тут мама. Я хотiв тобi казати. Говорила, щоб ми з тобою тiкали, бо батько й Пан постановили нас схопити й судити. Чи не того цi людцi й швендяють. СОФIЯ. Чом же ти маму не привiв до мене? ТИХОН. Я хотiв, але... (Зупиня║ться, й обо║ починають слухати) Чути на вулицi глухi, частi вистрiли, приглушенi крики. СОФIЯ. Що це може буть? ТИХОН. (Знов бiжить до вiкна, ста║ на стiлець i загляда на улицю.) Бiжать люди... Тiкають... Стрiляють... Стрiлянину чути в домi, але не близько. В коридорi тривожнi крики, топiт нiг. ТИХОН. (Бiжить до дверей i одчина║ ┐х. - Видно, як метушаться в панiцi люди, бiжать, штовхаються, кричать.) Украинцы, украинцы. Спасайтесь. Товарищи, сюда. Куда? Там гайдамаки... ТИХОН. Где? Где? Товарищи! Где украинцы? (Зачиня║ дверi.) Софi║! Тiкаймо! Швидче! СОФIЯ. Куди? Куди ж тiкать? Вони вже тут. ТИХОН. Куди всi тiкають. Швидче ж. Вбiгають справа Сорокiн, С║мяннiков i ще душ п'ять-шiсть большевикiв. Деякi виймають з кишень револьвери й запихають ┐х пiд шафи, другi хапають з столiв папери й засувають в кишенi, в панiцi кричать: - Дверь, дверь запирайте. (Замикають дверi.) - Через окна, через окна. Выходов нет. (Кидаються до вiкна i шарпають.) - Товарищи. Защищаться. Баррикады. - Какая там защита. В окна. - Куда выходит окно? - Ломайте. Открывайте окно. ТИХОН. Это окно выходит во двор, во двор. Сюда можно, можно. Открывайте его сильнее. СОРОКIН. (До Софi┐.} Радуетесь? Да? Ваши идут? Дождались? СОФIЯ. (Гнiвно випроставшись.) Негодяй... СОРОКIН. (Так само.) Нет, сударыня, негодяйка вы. Предательница. Вы привели их сюда. Но погодите вы хохлы проклятые. Мы придем опять. И тогда мы вам уж покажем самостийнисть. О, мы еще придем. (Люто грозиться кулаком на стукiт у дверi.) ГОЛОСИ. Готово. Полезайте скорее, да скорее же, черт. СОРОКIН. (Кида║ться до вiкна й лiзе за другими.) ТИХОН. (До Софi┐.) Софi║, швидче. Лiзь, я поможу. СОФIЯ. (Голосно, гнiвно.) Я не пiду з негодяями i ворогами свого народу. Можеш iти з ними. ТИХОН. Але ж чу║ш? (Чути, як гупають десь у дверi, якi розбивають.) Швидче, ради Бога. Софi║. Чути з вулицi крики, стрiлянину. Большевики товпляться, всi разом лiзуть у вiкно, кричать: - Товарищи, не все разом. - По одному. - Не спешите. Ну, да куда вы? - Скоре║ же, черт возьми. - Товарищи. Второй этаж. Осторожнее. Прыгайте осторожнее. ТИХОН. (Хвилю║ться, умовля║ Софiю. Тягне ┐┐ за руку, вона незгодливо рiшуче, гнiвно крутить головою. Вiн сердиться, кида ┐┐, бiжить до вiкна, звiдти з одчаем кричить.) Софi║, чу║ш? Ах ти, Боже мiй. Софi║! СОФIЯ. (Крутить головою.) ТИХОН. (Люто плю║ться, вилазить на вiкно i зника║.) СОФIЯ. (Сильно стиску║ руки, кида║ться до вiкна, зупиня║ться, озира║ться, немов шукаючи, де сховатись, знов бiжить до вiкна, знов зупиня║ться.) Гомiн i крики в коридорi побiльшуються, але вистрiлiв уже не чути. Дверi справа торгають, потiм починають ламати. В момент, коли вони розчиняються, Софiя хапливо зачиняв вiкно. Вриваються з рушницями i револьверами в руках укра┐нцi. Попереду Слiпченко, Панас, Арсен. СОФIЯ. (Притуля║ться бiля вiкна до стiни, виправля║ться i непорушно сто┐ть, дивлячись на укра┐нцiв.) СЛIПЧЕНКО. Ага-а, ось де вона. А той де? Де другий зрадник, кацапський запроданець? Га? Де вiн, проклятий? Хлопцi. Обшукать всi кiмнати. Нiкого не випускать. ВIЛЬНI КОЗАКИ. (Деякi кидаються в другi дверi, деякi шукають по шафах, пiд столами.) Разом: - Смерть кацапнi. - А-а, порозбiгались, як рудi мишi. - Бий ┐х, кацапiв проклятих. СЛIПЧЕНКО. Хлопцi. Стiйте. Бачите цю... фiгуру? (Показу║ на Софiю.) Дивiться пильно, дивiться всi. Це дочка моя, зрадниця, большевичка. Що? Га? Хороша дочка моя. Що зробить з нею? Кажiть. Кажiть ви, вiрнi сини сво║┐ нацi┐. Судiть ┐┐, прокляту. Бачите, як сто┐ть? Бачите? Ну, кажiть, що ┐й зробить? Здивування. Мовчання. Нiяковi погляди, непорозумiле переглядання, спiвчуття. СЛIПЧЕНКО. Ну, кажiть же. Убить ┐┐ тут же сво║ю батькiвською рукою. ПАНАС. (Твердо.) Батьку! Ми постановили судить ┐┐ в сво┐й сем'┐. СЛIПЧЕНКО. Який ще тут суд? Хiба не видно? Нема часу на суд. Один ┐й суд. ПАНАС. Я вимагаю, Микито Iвановичу, суду. I не хвилюйтесь так. СЛIПЧЕНКО. Я не хвилююсь. Я не хвилююсь. Нi. Але добре, добре, панове товариство. Я вас прошу вийти й повартувати на дверях. Ми будемо судити зрадницю Укра┐ни. Не бiйтесь, це не довго буде. Тим часом обшукайте всi закутки цього кацапського кодла. ВIЛЬНI КОЗАКИ. (Неголосно.) Ходiмте, товаришi. Ходiмте. (Виходять.) СЛIПЧЕНКО. Хведоре. Поставте на дверях це┐ кiмнати вартових i нiкого сюда не пускайте. ХВЕДIР. Слухаю, пане отамане. (Виходить за всiма.) СЛIПЧЕНКО. (До Софi┐.) Вийди звiдти. Стань посеред хати. СОФIЯ. (Сто┐ть в тiй же позi, не рухнувшись.) СЛIПЧЕНКО. Я кому кажу? Ти. ПАНАС. Це не важно, де стоятиме Софiя. Рiч не в тому. СЛIПЧЕНКО. (До Панаса.) Хто тут батько цi║┐ жiнки? Ви? ПАНАС. Не я, але... СЛIПЧЕНКО. То не мiшайтесь. Моя кров i моя воля судить ┐┐ так, як я хочу. (До Софi┐.) На середину, паршивко! СОФIЯ. (Тихо, ледве чутно.) Ви можете мене убить i тут. СЛIПЧЕНКО. I уб'ю! I уб'ю! ПАНАС. Микито Iвановичу. Згадайте нашу постанову. Так не можна. Дверi справа починають шарпатись, нiби хтось хоче одчинить, а дру