ла до себе козака свого й поглянула... Коло не┐ стояв молодий парубок, наче квiтка в яла, i здавалося, жалко йому було Галi, та як зглянулися ┐х очi, вiн затрепетавсь разом i хутко спитав: - Звiдки ти? Чия ти? - Я сирота - одказала Галя. - Я живу сама одна коло Ки║ва, у хатцi на луцi... Нi, нi-бо, не те... Я замiж пiшла, i от мiй козак... - Галю-промовив парубок, трохи не падаючи коло не┐, -Галю, сестрице! Чи ти пiзнала свого брата меншого? Ох братик милий! Се ти! Здоров був! Здоров був! Чому ж так барився, довгенько не приходив? - Вона схилилася до його i багато й гаряче його цiлувала, усе не пускаючи з рук свого козака, а далi спитала: -А де ж другi брати? Чому се ви так довгенько не приходили? Де ж брати? Наче вменшився ┐┐ жах I страх; вона пильнiш подивилась округи. Менший брат покликав других братiв, i вони прийшли з-поза дерева. - Се наша сестра Галя!-каже ┐м менший брат. - Се я, братики рiднi! - промовила до ┐х Галя, та вони чогось не пiдходили до не┐ вiтатися, й старшого брата зовсiм не було помiж ними. I обличчя в них такi страшнi, такi чуднi... жах знов напав Галю! - Де старший брат?-спитала вона. -Де вiн!- Жах усе бiльш та мiцнiш ┐┐ понiмав i посягав, i з почину вона нiчого не здолала зрозумiти, потiм далi все вже зрозумiла, усе побачила iфозiбрала. Вона бачила старшого брата мертвого пiд дубом i знала, що забив його Михайло ┐┐. Вона була на похоронi й бачила, як старшого брата опустили вкупi з ┐┐ Михайлом у глибоку яму, всипану листям, i вона прощалась з обома... Та чудно якось усе змiшалося в не┐ у головi i навiть якось чудно очi бачили й уха чули: то вона думала про iграшки з братами на луцi, про покiйну неньку, й нагле уявлялась у думцi молодиця з дитиною смiлою та веселою на руках у вбогому хуторочку, що маками закрасивсь, i, усмiхаючись, показувала шлях який; то йшла вона з церкви i прислухала Михайлового голосу, то Днiпро сво┐м плеском усе поглушав; то чулося ┐й - стогнуть, бачилося - голе камiння, темнi га┐, - а разом вечiр весiннiй - чаруючая квiтуща свiжiсть i в далю-далi велике бiле село на горi... То усе живе, одрадiсне й дороге, - то усе мертве, поховане дороге... Вона дожида-дожида до себе жениха, вигляда його, вловля║ голосу його, а коло не┐ менший брат разом знаходиться, проти не┐ його вже мужн║ та знакоме обличчя, i вона йому всмiха║ться й дуже раденька... А от i всi брати сидять рядочком на землi, тiльки неста║ старшого, нема старшого... Нагле якийсь свiт наче - i пам'ять, i розум, i жах знов напада, пiйма i посяга, i в жаху вона кида║ться бiгти i бiжить-бiжить до Днiпра i в жаху вкида║ться у Днiпро. За нею брати по слiду, та Днiпрова хвиля вже далеко понесла сестру й розбила на гостре камiння, й дарма брати ходять понад берегами, - у бистрих нуртах нiчого не видно, опрiч одкиду неба ясного, га┐в та шпилiв округи.