вже згадував, й до цього додав Iсторiю Сучасного Американського Живопису; менi чомусь давало дивне задоволення бувати з ┐┐ ровером, тобто бути близьким до не┐ через нього й тому подiбне; та мо┐ спроби вшляхетнити ┐┐ художнiй смак скiнчились невдачею: вона хотiла знати, чи треба ┐й вважати фермера, куняючого опiвднi на сiнi (пензля Дорiди Лi), батьком вiдверто┐ ласолюбки на передньому планi, й не могла збагнути, чому я стверджую, що Грант Вуд i Пiтер Гурд ║ талановитi, а Реджинальд Марш i Фредерiк Чо бездарнi. 13. На той час, коли весна забарвила вулицю Те║ра жовтими, зеленими й рожевими мазками, Лолiта вже незворотно закохалась в еатр. Мiс Пратт, котру я раз якось у недiлю помiтив за снiданком з якимись дамами у Вальтона, вловила здаля мiй погляд i - поки Лолiта не дивилась - сердечно й стримано нагородила мене беззвучними оплесками. Я не зношу еатр, бачу в ньому в iсторичнiй перспективi, примiтивну й пiдгнилу форму мистецтва, яка вiдлуню║ обрядами кам'яного вiку й усяким комунальним глупоттям, попри iндивiдуальнi iн'║кцi┐ генiя, як, скажiмо, поезiя Шекспiра чи Бен Джонсона, яку, в себе замкнувшись i не потребуючи акторiв, читач автоматично вилуча║ з драматургi┐. Будучи на той час надто зайнятим власними лiтературними трудами, я не знайшов можливим ознайомитись iз повним текстом "Зачарованих Мисливцiв" - тi║┐ п'║си, в якiй Долорес Гейз отримала роль дочки фермера, яка в'явила себе чи то лiсовою чарiвницею, чи то Дiаною: ця дрiада, якимсь чином дiставши пiдручник з гiпнозу, пiдда║ заблуканих мисливцiв рiзним забавним трансам, та врештi-решт пiдпада║ сама пiд чарування бродяги-поета (Мона Даль). От суттю все, що я вичитав з зiм'ятих уривкiв нехлюйно настуканого тексту, якi Лолiта розсипала по всьому дому. Менi було i при║мно i сумно, що заголовок п'║си випадком збiга║ться з назвою незабутнього готелю, та я втомлено сказав собi, що нема чого нагадувати про це мо┐й власнiй чарiвницi, вiд остраху, що безстидний докiр у сентиментальностi принесе менi ще бiльше страждання, нiж ┐┐ зневажлива забудькуватiсть. Менi здалося, що п'║са - один з багатьох анонiмних переказiв яко┐сь банально┐ легенди. Так само добре, звичайно, я мiг би подумати, що жадаючи гожо┐ назви, засновник готелю пiдпав, безпосередньо й винятково, пiд вплив слiпо┐ фантазi┐ ним найнятого другосортного маляра й що в подальшому шильд готелю пiдказав назву п'║си. Та я зi сво┐м довiрливим, простим i доброзичним розумом неждано повернув усе це в iнший бiк i машинально припустив, що фрески, вивiски й заголовок пiшли вiд спiльного джерела, з мiсцевого чи то переказу, який я, чужий новоанглiйському фольклору, мiг i не знати. Внаслiдок цього в мене склалась думка (така ж випадкова й позбавлена всякого значення), що клята п'║са належить до типу примхливих пустощiв для дитячо┐ аудиторi┐, пристосованих i перероблених тисячу разiв, як, примiром, "Гензель i Гретель" такогось або "Спляча Красуня" тако┐сь або "Нове вбрання короля" котрихось Морiса Вермонта й Марiони Румпельме║р (все це можна знайти в будь-якiй збiрцi, подiбнiй до "Шкiльно┐ Сцени" або "Зiграймо п'║су!"). Iншими словами, я не знав, - а якби знав, то було б менi в тi днi однаково - що насправдi п'║са "Зачарованi Мисливцi" - нещодавно написаний i в технiчному сенсi самобутнiй твiр, вперше поставлений лише три-чотири мiсяцi тому в фасончастiй ново-йоркськiй студi┐. Наскiльки я мiг судити з ролi мо║┐ привабницi, дещиця була гнiтюче мудрована, з вiдзвуками вiд Ленормана й Меттерлiнка й розма┐тих безбарвних англiйських химерникiв. Мисливцi були в п'║сi, як то треба в Америцi, зодягненi всi однаково, в однаковi червонi кепки, й тiльки вирiзнялись якiстю озбро║ння. Один був банкiр, другий водопровiдник, третiй полiцiянт, четвертий трунар, п'ятий страхувальник, а шостий - збiглий в'язень (драматичнi ефекти тут самоочевиднi); всi вони внутрiшньо перемiнились, потрапивши в Дольчин Дiл, i вже пам'ятали справжн║ сво║ життя тiльки як певне видiння або дурний сон, вiд якого ┐х пробудила маленька моя Дiана; та сьомий мисливець (не в червонiй, а в зеленiй кепцi - який вiн ┤ава!) був молодий Поет, i вiн почав твердити, на велику досаду Дiанiти, що i вона сама, й iншi учасники дивертисменту (танцюючi нiмфи, ельфи, лiсовики), лишень його, поетове, створення. Наскiльки я зрозумiв, скiнчалось тим, що, обурена його самовпевненiстю, боса Долорес приводила свого поета, тобто Мону, зодягнену в клiтчастi штанцi зi штрипками, на батькiвську ферму, щоб довести хвальковi, що вона-бо зовсiм не його вимисел, а селянська, мiцно вперта в чорнозем дiвчина; й цiлунок пiд завiсу закрiплював глибоку iдею п'║си, яка повчала нас, що мрiя й дiйснiсть зливаються в коханнi. Помiркованiсть радила менi облишити критику в розмовах з Лолiтою: вона так гарно захопилась "кунштами образотворчостi", так чудовно складала в одне сво┐ вузькi флорентiйськi долонi, хляпаючи вiями й заклинаючи мене не бути присутнiм на репетицiях у школi, як робили це декотрi доволi смiшнi батьки! пй хтiлось, казала вона, заслiпити мене цiлком гладкою першою виставою, а крiм того я, бачте, якось завше втручаюсь не в свою справу, або кажу й сутужу ┐┐ в присутностi ┐┐ знайомих. Серед репетицiй трапилась одна надзвичайна... о серце, серце!... був у травнi один надзвичайний день, весь iз радiсно┐ метушнi - та все це якось пройшло повз, поза мо┐м сприйняттям, не затримуючись у мене в пам'ятi, i коли вже пiсля, надвечiр, я знову побачив Лолiту (вона сидiла на роверi, балансуючи, притиснувши руку до вогко┐ кори молодо┐ берези на краю нашо┐ галявки), мене так оголомшила сяюча нiжнiсть ┐┐ усмiху, що я на мить привiтав себе з закiнченням усiх сво┐х журбот. "Скажи", спитала вона, "ти, може, пам'ята║ш, як зветься готель - ах, ти зна║ш, який готель (нiс в не┐ зморщився), ну, скажи - ти зна║ш, - там, де були цi бiлi колони й мармуровий лебiдь у холi? Ну, як це ти не зна║ш (вона шумно видихнула) - той готель, де ти мене з┤валтував? Гаразд, не в тому рiч, геть. Я просто хочу спитати, чи не називався вiн (майже пошепки) - "Зачарованi Мисливцi"? Ах, так (мрiйливо), насправдi?" I раптом, з дрiбним звизгом закоханого весняного смiху, вона шльопнула долонею об глянсовий стовбур i помчала вгору, до кiнця вулицi, й за тим покотила назад, у позi цiлковитого супокою, тримаючи ступнi, одну вище, другу нижче, на нерухомих педалях й забувши одну руку на колiнi неприкритому ситцевою спiдницею. 14. Оскiльки йшлося, що музика пов'язана з ┐┐ захопленням балетом i сценою, я дозволив Лолiтi брати уроки рояля з мiс Ламперер (як ми, знавцi Флобера, можемо ┐┐ для зручностi називати), до бiлого з блакитними вiконницями будиночка яко┐, за двi милi вiд Бердслея, Лолiта котила двiчi на тиждень. Якось, у п'ятницю вечором, в останнiх числах травня (й близько тижня пiсля тi║┐ особливо┐ репетицi┐, на яку, як i на iншi, я не був допущений), задзвонив телефон у кабiнетi, де я скiнчав пiдчищати королiвський фланг Гастона, й голос мiс Ламперер спитав, чи при┐де моя Емма - тобто Лолiта - наступного вiвторка: вона пропустила два уроки поспiль - минулий вiвторок i тепер. Я сказав: "так, звичайно, при┐де -" й вiв далi гру. Як легко повiрить читач, мо┐ здiбностi тепер похитнулись i через два-три ходи я раптом помiтив, крiзь муляву позашахового страждання, що Гастон - хiд був його - може заволодiти мо┐м ферзем; вiн це помiтив також, та прочуваючи пастку з боку коверзястого противника, довго вагався, й пружився, й навiть зиркав на мене тишком, непевно пiдсуваючи й знов прибираючи пухлi, зiбранi в жмутик пальцi - безумно хотiв узяти цю соковиту штуку, але не смiв - i зненацька вхопив ┐┐ (чи не навчив його цей випадок тi║┐ грiзно┐ смiливостi, яку вiн потiм став виказувати в iншiй галузi?), i я провiв марудну годину, поки добився нiчи║┐. Вiн допив свiй коньяк i, трохи згодом, пiшов перехильцем, задоволений результатом (mon pauvre ami, je ne vous ai jamais revu et quoiqui'il y ait bien peu de chance que vous voyiez mon livre, permettez-moi de vous dire que vous serre la main bien cordialement, et que toutes mes fillettes vous saluent). Я знайшов Долорес Гейз за кухонним столом, яка лигала клин торта й не вiдривала очей вiд аркуша з роллю. Вона пiдняла ┐х на зустрiч мо║му погляду, - в них була якась небесна порожнеча. Коли я заявив ┐й про сво║ вiдкриття, вона зосталась напрочуд спокiйною й тiльки сказала d'un petit air faussement contrit, що вона, звичайно, дуже капосна дiвчинка, та було цiлком неможливо противитися спокусi, й ось вона витратила цi години музики - о читачу! - на те, щоби розучувати з Моною в мiському парку чарiвно-лiсовi сцени п'║си. Я сказав: "Пречудово", й покрокував до телефону. Матiр Мони вiдповiла: "так, вона вдома" i, з материнським нейтральним ввiчливо-радiсним смiшком вiддалилась, горлаючи вже за сценою: "Тебе просить Рой", i за хвилину пiдшелеснула Мона й одразу ж, низьким, монотонним, та не позбавленим лукавства голосом, взялась торочити Рою про якусь-там ним зроблену або сказану капость, i я урвав ┐┐, i ось уже Мона, спокiйно переключившись, говорила сво┐м смиреннiшим, найсексуальнiшим контральто: "так, сер", "звiсно, сер", "Я одна винна, сер, в цiй нещаснiй iсторi┐" (яка плавнiсть! яка свiтськiсть!), "правда, я дуже шкодую" - й так далi й тому подiбне, як говорять цi повiйки. Я знову спустився на перший поверх, кахикаючи й тримаючись за серце. Лолiта сидiла тепер у вiтальнi, в сво║му наймилiшому шкiряному крiслi. Вона сидiла розлiгшись, викушуючи задирку, стежачи за мною глузливим поглядом безсердечних, димчастих очей i не припиняючи гойдати табурет, на який поставила п'ятку витягнуто┐, в однiй шкарпетцi, ноги, i з нападом гидливого болю я побачив ясно, як вона перемiнилась з тих пiр, як я познайомився з нею два роки тому. Чи перемiна вiдбулась в останнi два тижнi? Де була моя нiжнiсть до не┐? Зруйнований мi! Вона була саме в фокусi мого розпаленого добiла гнiву. Мла жадання розвiялась, нiчого не залишивши крiм цi║┐ страшно┐ свiтлосяйностi. О так, вона перемiнилась! Шкiра обличчя нiчим не вiдрiзнялась тепер вiд шкiри всяко┐ вульгарно┐ бруднухи-гiмназистки, яка подiля║ з iншими косметичну масть, накладаючи ┐┐ брудними пальцями на немите обличчя, i якiй байдуже, чий брудний пiджачний рукав, чия прищами вкрита щока торка║ться ┐┐ лиця. А мiж тим за булих днiв ┐┐ обличчя було сповите таким нiжним пушком, так яскрiло росою слiз, коли бувало граючи, я катав ┐┐ розчухрану голову в себе на животi! Грубувата червiнь замiнила тепер свiчення невинностi. Весняна нежить з мiсцевою назвою "кролячо┐ застуди" забарвила вогнянорожевим кольором пруги ┐┐ презирливих нiздрiв. Пойнятий якимсь жахом, я опустив око, й воно машинально ковзнуло по спiднiй сторонi ┐┐ випростано┐, од спiднички, напружено витягнуто┐ ляжки - ах, якими вiдполiрованими й мускулястими стали тепер ┐┐ молодi ноги! п┐ широко поставленi, сiрi як матове скло очi, з трiснутою на бiлку червоною жилкою, дивились просто менi в очi, й менi здавалось, я розрiзняю в ┐┐ поглядi та║мну думку, що, може, Мона права, i ┐й, сирiтцi Долорес вдалося б мене видати полiцi┐ без того, щоб самiй понести кару. Як я помилився! Яким безумцем я себе подав! Все в нiй було рiвно непрозорим - мiць ┐┐ струнких нiг, забруднена пiдошва ┐┐ бiло┐ шкарпетки, товсте светро, якого вона не зняла, попри задуху, ┐┐ новий цибульний запашок i зокрема - тупець ┐┐ лиця з його дивним рум'янцем i допiру фарбованими губами. Ця фарба зоставила слiд на ┐┐ переднiх зубах, i мене протнув один спомин - о, не образ воскресло┐ Монiки, а образ iншо┐, дуже молодо┐ повiйки в борделi, багато рокiв тому, котру хтось устиг перехопити, поки я мислив, чи варта ┐┐ ║дина зваба - юнiсть - жахно┐ можливостi заразитись бозна чим, i в яко┐ були такi ж самi жахнi маслаки, й померла мама, й великi переднi зуби, й обривок темно-червоно┐ стрiчечки в простонародно-русому волоссi. "Ну що, кажи вже", сказала Лолiта, "Пiдтвердження ║ прийнятним?" "О так", сказав я. "Абсолютно прийнятним. Так. Я й не маю сумнiву нi на мить, що ви це разом вигадали. Бiльше скажу - я не маю сумнiву, що ти ┐й проказала все, що стосу║ться нас". "Он як?" Я подолав задишку й сказав: "Долорес, все це ма║ припинитись негайно. Я готовий висмикнути тебе з Бердслея й запечатати сама вiда║ш де, або це ма║ припинитись, бо iнакше станеться непоправне". "Непоправне? Прошу пана!" Я вiдштовхнув табурет, який вона все розгойдувала п'яткою, й нога ┐┐ глухо вдарилась об пiдлогу. "Гей", скрикнула вона, "легше на закрутах!" "Насамперед, руш нагору!" крикнув я в свою чергу й водночас схопив i витяг ┐┐ з крiсла. З цi║┐ хвилини я припинив стримувати голос, i ми продовжували гримкати одне на одне, причому вона промовляла недрукованi речi. Вона кричала, що люто ненавидить мене. Вона робила менi страшнi гримаси, надуваючи щоки й продукуючи диявольський гепаний звук. Вона сказала, що я декiлька разiв прагнув розбестити ┐┐ будучи пожильцем в ┐┐ матерi. Вона виявила впевненiсть, що я зарiзав ┐┐ матiр. Вона заявила, що ся вiддасть першому хлопчиськовi, який цього запрагне, i що я нiчого не можу проти цього. Я звелiв ┐й пiднятись до себе й показати менi всi тi мiсця, де вона прихову║ грошi. Це була огидлива, нестерпно-гучна сцена. Я тримав ┐┐ за кiстлявеньку п'ясть, i вона крутила нею так i сяк, нишком стараючись знайти слабке мiсце, щоб вирватись у сприятливу мить, та я тримав ┐┐ вкрай мiцно й навiть робив ┐й украй боляче, за що, сподiюсь, згни║ серце в мене в грудях, i разiв зо два вона сiпнулась так люто, що я злякався, чи не трiснула в не┐ п'ясть, i весь час вона пильно дивилась на мене цими сво┐ми незабутнiми вiчми, в котрих льодяний гнiв боровся з гарячою сльозою, й нашi голоси затопляли дзвенячий нагорi телефон, i в цю саму мить, як я усвiдомив цей дзвiн, вона вивiльнилась i - вже нема ┐┐. З персонажами в кiнофiльмах я, вочевидь, подiляю залежнiсть вiд всесильно┐ machina telephonica i ┐┐ раптових вторгнень в людськi справи. Схiдне вiкно вiтальнi зоставалось широко вiдкритим, - з ласкавостi долi штора була опущена; й за цим вiкном сира чорна нiч кисло┐ ново-англiйсько┐ весни зача┐вши подих, пiдслуховувала нашу зваду. Я завжди собi думав, що тип внутрiшньо паскудно┐ старо┐ дiви, зовнiшньо схожо┐ на соляну пiкшу, чисто лiтературний продукт схрещення спорiднених осiб в сучасному американському романi; але тепер я переконаний, що педантична й блудлива мiс Схiд - або по-справжньому (розкри║мо це iнкогнiто) мiс Фiнтон Лебон - мабуть на три чвертi висунулась iз вiкна сво║┐ спальнi, силячись вловити суть нашо┐ сварки. "Який безлад... який галас", квакала слухавка. "Ми живемо тут в емiгрантському кварталi. Цього нiяк не можна -" Я вибачився за шум, здiйнятий доччиними гiстьми ("Зна║те - молодь...") i на пiв-кваку поклав слухавку. Внизу хляпнули дверi. Лолiта? Втекла з дому? В сходове вiконце я побачив, як стрiмкий маленький привид слизнув мiж садових кущiв; срiбляста цятка в пiтьмi - супутниця роверового колеса - мигнула, зрушилась i щезла. Так сталось, що авто проводило нiч в ремонтнiй майстернi на iншому кiнцi мiста. Менi довелось пiшки переслiдувати крилату втiкачку. Навiть тепер, коли зринуло в вiчнiсть бiльше трьох рокiв з тi║┐ пори, я не в змозi уявити цю вулицю, цю весняну нiч без панiчного подрогу. Перед освiтленим ┤анком ┐х будинку, мiс Лестер вигулювала стару, збичавiлу таксу мiс Фабiан. Як нелюд в стiвенсонiвськiй казцi, я ладний був усiх потрощити на сво║му шляху. Треба позмiнно: три кроки йти повiльно, три - бiгти. Теплуватий дощ закалатав по листям каштанiв. На ближчому розi, тулячи Лолiту до чавунного поруччя, змазаний темрявою юнак тискав i цiлував ┐┐ - нi не ┐┐, помилка. З невитраченим свербiнням у кiгтях, я полетiв далi. За пiв-милi вiд нашого чотирнадцятого номера, Те║рiвська вулиця сплiта║ться з приватним провулком i поперечним бульваром; бульвар веде до торгово┐ частини мiста; при першому ж молочному барi я побачив - з якою мелодi║ю полегшення! - лолiтчин гарненький ровер, що дожидав ┐┐. Я штовхнув, замiсть того щоб потягнути й увiйшов. Дивись пильно! За десять крокiв вiд мене, крiзь скляну стiнку телефонно┐ будки (бог мембрани був усе ще з нами), Лолiта, тримаючи слухавку в жменьцi й конфiденцiйно згорбившись над нею, поглянула на мене зiщуленими очима й вiдвернулась зi сво┐м скарбом, пiсля чого квапливо поклала слухавку й вийшла з будки з хвацьким видом. "Пробувала тобi подзвонити додому", недбало сказала вона. "Прийнято велике рiшення. Та спершу пригости-но мене кока-колою, татусю". Сидячи бiля бару, вона уважно стежила за тим, як в'яла дiвчина-сифонниця накладала лiд у високий бокал, напускала брунатну рiдину, додавала вишневого сиропу - й мо║ серце розривалось вiд любовi й журби. Ця дитяча п'ясть! Моя чудовна дiвчинка... У вас чудовна дiвчинка, мiстере Гумберт. Ми з Бiанкою завжди вiд не┐ у захватi. Мiстер Пiм (що проходив мимо в вiдомiй трагiкомедi┐) дивився як Пiппа (що проходила мимо в Браунiн┤а) всмокту║ свою нестерпну сумiш. J'ai toujours admir l'oeuvre ormonde du sublime Dublinois. I тим часом дощ став буремною й солодкою зливою. "От що", сказала вона, тихо просуваючись на сво║му роверi бiля мене, одною ногою скребучи по темно-лискучiй панелi. "От що я вирiшила. Хочу змiнити школу. Ми по┐демо завтра ж. Ми знову поробимо довгий маршрут. Тiльки цього разу ми по┐демо куди я хочу, гаразд?" Я кивнув. Моя Лолiта. "Маршрут обираю я? C'est entendu?", питала вона, вихляючи поруч зi мною. Користувалась французькою мовою тiльки, коли була слухняною дiвчинонькою. "Гаразд. Entendu. А зараз гоп-гоп-гоп, Леноро, бо змокнеш" (буря ридань розпирала менi груди). Вона вищирила зуби й з чарiвливим вибриком школярки схилилась вперед, i злинула. Птах мiй! Плекана рука мiс Лестер тримала дверi ┤анку привiдчиненими для вайлуватого старого собаки qui prenait sontemps. Лолiта чекала мене бiля примарно┐ берези. "Я змокла наскрiзь", заявила вона гучним голосом. "А ти - задоволений? До бiса п'║су! Розумi║ш?" Десь нагорi лапа невидко┐ вiдьми з грохотом закрила вiкно. Ми ввiйшли у свiй дiм; передпокiй сяяв вiтальними огнями; Лолiта стягнула светро, труснула бiсером всипаним волоссям i, припiднявши колiно, простягла до мене оголенi руки. "Понеси мене нагору, будь ласка. Я щось у романтичному настро┐". Фiзiологам, до речi, мабуть цiкаво-таки дiзнатися, що я маю здатнiсть - вельми, я мислю, незвичну - лити потоки слiз протягом усi║┐ друго┐ бурi. 15. Гальма пiдтягли, труби вичистили, клапани вiдшлiфували, й деякi iншi вiднови й направи сплатив не аж як вельми обiзнаний в механiцi пан Гумберт, по чому вiз покiйно┐ панi Гумберт набув досить пристойного вигляду, щоб стати на нову подорож. Ми обiцяли Бердслейськiй гiмназi┐, що вернемося як тiльки закiнчиться мiй голлiвудський ангажемент (винахiдливий Гумберт натякнув, що його запрошують консультантом на зйомку фiльму, що зобража║ "екзистенцiалiзм" - котрий 1949 року вважався прудким товаром). Насправдi ж я замислив тихенько переплюхнутись через кордон у Мексику - я знахабнiв з минулого року - й там вирiшити, що менi робити далi з мо║ю малою наложницею, рiст яко┐ тепер дорiвнював шiстдесятьом дюймам, а вага - дев'ятдесятьом англiйським фунтам. Ми викопали нашi туристичнi книжки й дорожнi мапи. З великим смаком вона накреслила маршрут. Спитати б, чи не внаслiдок тих сценiчних iрреальних занять вона переросла сво║ дитяче позiрне пересичення й тепер з прискiпливою увагою стремiла дослiджувати розкiшну дiйснiсть? Я вiдчував дивну легкiсть, властиву сновидiнням, того блiдого недiльного ранку, коли ми залишили оселю професора Хiма й покотили головною вулицею мiста, прямуючи до чотиристрiчкового шосе. Лiтня, бiла в чорну смужку сукня мо║┐ кохано┐, хвацька блакитна капелюшка, бiлi шкарпетки й коричневi мокасини не зовсiм гармонiювали з великим, красивим каменем - гранчастим аквамарином - на срiбному ланцюжку, що прикривав ┐┐ шию: дарунок ┐й вiд мене - й вiд весняно┐ зливи. Коли ми порiвнялись з Новим Готелем, вона знагла всмiхнулась. "Що таке?" спитав я. "Дам тобi грiш, як все розповiш", - i вона тутож простягла до мене долоньку, та в ту мить менi довелося доволi рiзко пригальмувати проти червоного свiтлофора. Тiльки ми призупинились, пiд'┐хала злiва й плавно зупинилась iнша машина, i худорлява надто спортивного виду молодиця (де я бачив ┐┐?) з яскравим кольором обличчя й блискучими мiдяно-червоними кучерями до плечей, привiтала Лолiту дзвiнким вибухом, а за тим, звернувшись до мене, надзвичайно жарко, "жаннодарково" (ага, згадав!), крикнула: "Як вам не соромно вiдривати Доллi вiд спектаклю, ви б послухали, як автор вихваляв ┐┐ на репетицi┐ -" "Зелене свiтло, бевзю", проговорила Лолiта стиха, i водночас, барвисто жестикулюючи на прощання велебраслетною рукою Жанна д'Арк (ми бачили ┐┐ в цiй ролi на виставi в мiському еатрi) енергiйно перегнала нас i в один вимах повернула на Унiверситетський Проспект. "Хто саме - Вермонт чи Румпельме║р?" "Нi, ця Едуза Гольд - наша режисерка". "Я кажу не про не┐. Хто саме злупцював п'║су про тво┐х Зачарованих Мисливцiв?" "А, ось ти про що. Хто саме? Та якась стара, Клер щось таке, начебто. пх була цiла купа там". "I вона, значить, похвалила тебе?" "Не тiльки похвалила - ще й почоломкала мого лобика - мого чистого лобика", й курка моя видала той новий маленький звизг смiху, яким - певно, в зв'язку з iншими еатральними вихватками - вона вiднедавна любила щиголяти. "Ти пресмiшне створiння, Лолiто", сказав я (переповiдаю приблизно). "Авжеж, мене страшенно тiшить твоя вiдмова вiд лайдацького спектаклю. Та тiльки дивно, що ти його кинула лишень за тиждень до його природного завершення. Ах, Лолiто, дивись, не здавайся так легко! Пригадую, ти вiдмовилась вiд Рамзделя задля лiтнього табору, а вiд табору - задля розважально┐ по┐здки, - i я мiг би навести ще декiлька рiзких перемiн в тво║му настро┐. Ти дивись у мене. к речi, вiд яких нiколи не слiд вiдмовлятись. Будь трохи нiжнiшою зi мною, Лолiто. Крiм того, ти надто багато ┐си. Об'║м тво║┐ ляжки не повинен, зна║ш, перевищувати сiмнадцяти з половиною дюймiв. Трiшечки надбавиш, - i все скiнчено мiж нами (я, звiсно, жартував). Ми тепер пуска║мось в довгу, щасливу подорож. Я пам'ятаю -" 16. Я пам'ятаю, що дитиною, в квропi, я марив над картою Пiвнiчно┐ Америки, на якiй "палац" тобто середня частина "Аппалацьких Гiр", великим шрифтом розтягнувся вiд Алабами до Мена, тож вся досяжна область (включаючи Пенсильванiю та Новий Йорк) ставала в мо┐й уявi як велетенська Швейцарiя й навiть Тибет, самi лише гори, чергування дивних дiамантових шпичакiв, великi хвойнi дерева, Le montagnard migr в пречудовiй сво┐й ведмежiй досi й Felis tigris Goldsmithi, й червоношкiрi iндейцi пiд катальпами. Як жахливо, що все це звелось до мiзерного примiського садочка й димливого залiзничного кошика для спалення смiття... Прощай, Аппалачч║! Залишивши його, ми перетнули Огайо, три штати, що починались на "I", й Небраску - ах, цей перший подмух Заходу! Ми вiд'┐хали неспiшно, адже в нас був цiлий тиждень, щоб досягти Уейса, мiстечка в Скелястих Горах, де ┐й шпарко забаглось проглянути Обрядовi Танцi на день щорiчного вiдкриття Магiчно┐ Печери, й майже три тижнi, щоб дiстатись Ельфiнстона, перлини одного з захiдних штатiв, де ┐й мрiялось забратись на Червоний Бескид, з якого одна немолода зiрка екрану не так давно кинулась i забилась до смертi, пiсля п'яного скандалу зi сво┐м сутенером. Знов нас вiтали обачливi мотелi такими зворотами, прибитими в простiнках, як наприклад: "Ми хочемо, щоб ви почувалися в нас як удома. Перед вашим прибуттям був зроблений повний (пiдкреслено) iнвентар. Номер вашого авто в нас занотований. Користуйтесь гарячою водою помiрно. Ми зберiга║мо собi право виселити без попередження всяку небажану особу. Не кладiть жодного (пiдкреслено) непотребу в унiтаз. Красно дяку║мо. При┐жджайте знов. Дирекцiя. Постскриптум: Ми вважа║мо наших клi║нтiв Найкращими Людьми в Свiтi". В цих страшних мiсцях два лiжка коштували нам десять доларiв за нiч. Мухи ставали в чергу на зовнiшньому боцi дверей i вдало пробирались всередину, тiльки-но дверi вiдчинялись. Порох наших попередникiв дотлiвав у попiльницях, жiноча волосина була на перинi, в сусiдньому номерi хтось усечутно вiшав пiджак в лунку стiнну шафу, вiшаки були хитрувато прикрученi до поперечин дротом проти крадiйства, й - остання зневага - картини над дружнiм постiллям були iдентичними близнюками. Я помiтив, мiж iншим, перемiну в комерцiйнiй модi. Намiчалась тенденцiя в котеджiв по║днуватися й утворювати поступово цiльний караван-сарай, та ще наростав i другенький поверх, мiж тим як внизу видовбувався хол, i ваше авто вже не стояло при дверях вашого номера, а вiдправлялось в комунальний гараж, i мотель преспокiйно вертався до образу й подоби доброго старого готелю третього розряду. Тепер хочу ┤рунтовно попросити читача не знущатися з мене та з затьмарення мого розуму. I йому i менi дуже легко заднiм числом розшифрувати здiйснену долю; та поки вона склада║ться, жодна фортуна, повiрте менi, не схожа з тими чесними детективними романчиками, при читаннi яких треба лишень не пропустити той чи iнший путiвний натяк. В юностi я навiть надибав французьке оповiданнячко цього штибу, в якому навiднi деталi були надрукованi курсивом; та не так дi║ Мак-Фатум - навiть якщо й розумi║ш iз ляком деякi темнi натяки й знаки. Наприклад: я не мiг би присягнутись, що в одному випадку, незадовго до середньозахiдно┐ частини нашо┐ по┐здки або насампочатку цього етапу, ┐й не вдалось повiдомити дещо невiдомому чоловiку або невiдомим людям, або ж якось сполучитися з ним або з ними. Ми щойно зупинились при бензиновiй станцi┐ пiд знаком Пегаса, й вислизнувши з машини вона зникла десь за гаражем, адже пiднятий капот, пiд який я зазирнув, стежачи за манiпуляцiями механiка, сховав ┐┐ на мить вiд мого погляду. Не бачачи ┐┐, та будучи в погiдному настро┐, я тiльки похитав доброю головою, хоч, строго кажучи, вiдвiдини публiчних уборних були цiлком забороненi, адже я iнстинктивно вiдчував, що уборнi - як i телефони - являли собою з непрозоро┐ для мене причини тi гострi пункти, за якi тканина мо║┐ долi мала схильнiсть чiплятись. В кожного ║ такi роковi предмети або явища, - в одному разi повторюваний ландшафт, в iншому - цифри, якi боги ретельно пiдбирають для тебе, щоб спричинити значнi подi┐: тут Джон завжди спотикнеться; там завжди розiб'║ться серце Дженнi. Отже, машину мою обслужили, i я вiд'┐хав вiд бензоколонок, щоб дати мiсце розвiзнiй вантажiвцi - й тут зростаючий об'║м ┐┐ вiдсутностi почав гнiтити мене в сiрому безлюддi вiтряного дня. Не в перший раз i не в останнiй зорив я з таким бляклим неспоко║м на нерухомi дрiбницi, якi нiби дивуються (подiбно дозвiльним селюкам), що потрапили в поле зору заклопотаного мандрiвника: це темно-зелене вiдро для викидiв, цi густо-чорнi з бiлим боком шини на продаж, цi жовтi бляшанки з машинним мастилом, цей рум'яний холодильник з рiзними напоями, цi чотири, п'ять... сiм порожнiх пляшок в дерев'яних клiтках ящикiв, вигляд яких нагадував зовсiм заповнену хрестословицю, ця комаха терпляче лiзуча по внутрiшнiй сторонi вiкна в ремонтнiй конторi... Радiомузика лунала з ┐┐ вiдкритих дверей, i через те, що рим не був синхронiзований з колиханням та iншими рухами вiтром пожвавлено┐ рослинностi, - складалось враження старого видового фiльму, який живе власним життям, мiж тим як пiанiно або скрипка йде вслiд за музичною лiнi║ю, яка ║ поза сферою трепiтко┐ квiтки або хитливо┐ гiлки. Вiдзвук останнiх ридань Шарлотти безглуздим чином протнув мене, коли, в сукнi, колиханiй не в лад з музикою, Лолiта вибiгла з зовсiм нежданого боку. Виявилось, що клозет був зайнятий, i вона перейшла за поперечну вулицю до наступного гаража - пiд знаком Мушлi. Там надпис казав: "Ми пиша║мось нашими туалетними кiмнатами, так само чистими, як у вас вдома. Картки з уже накле║ними марками приготованi для ваших коментарiв". Але уборна була без карток, без мила, без будь-чого. Без коментарiв. Того дня чи наступного, пiсля доволi кепського просування повз дiлянки щiльно засiяно┐ землi, ми докотились до чарiвливого мiстечка Касбiм i при в'┐жджаннi в нього зупинились на нiч в мотелi "Каштановий Двiр": гарнi будиночки, барвний газон, каштани, яблуня, стара гойдалка - й дивовижний вечiр, на який зморене дитя навiть не глянуло. пй хтiлось про┐хати через Касбiм, тому що вiн був лише за тридцять миль на пiвнiч вiд ┐┐ рiдного мiста, та наступного ранку, вона нiбито втратила всяку цiкавiсть до того, щоб поглянути на тротуар, де грала в класи п'ять рокiв тому. З очевидних причин я побоювався цi║┐ по┐здки, хоч ми i домовились не звертати на себе увагу - не виходити з машини й не вiдвiдувати старих ┐┐ друзiв. А тому мене потiшило, що вона скасувала свiй проект, та мо║ полегшення ятрила думка, що якби вона вiдчувала, що я досi перебуваю в тогорiчному жаху вiд ностальгiчних спромог Пiскi, то так легко б вiд нього не вiдмовилась. Коли я згадав про це з зiтханням, вона зiтхнула також, i тужливо сказала, що "кисло" ся почува║ - а тому зазначила, що зостанеться в лiжку з купою iлюстрованих журналiв, а що пiсля ленчу, якщо ┐й буде краще, по┐демо далi, прямо на захiд. Маю сказати, що вона була дуже нiжною й млосною та що ┐й "нестямно баглося" свiжих фруктiв, отже я вирiшив пiти в центр Касбiма за якоюсь смачною пiкнiковою поживою. Наш крихiтний котедж стояв на лiсистiй вершинi пагорба: з вiконця виднiла дорога, що звивисто йшла вниз i за тим тягнулась прямою, як продiл, рисою мiж двома рядами каштанiв до чудовного мiстечка, яке здавалось навдивовижу чiтким та ляльковим в чистiй вранiшнiй далинi; можна було побачити ельфоподiбну дiвчинку на ба║чному велосипедi й поряд непропорцiйно великого пса - все це так ясно-ясно, як тi прочани й мули, чи║ просування вгору по звивистим, блiдим як вiск, дорогам бачиш на старих картинах з синюватими горбами й червоними людцями. Маю ║вропейський поклик до пiшого просування, коли ║ можливiсть забути авто, й тому я не поспiшаючи став спускатись по дорозi й за деякий час стрiнув обiцяну роверистку - яка, втiм, постала негарною, пухлявенькою дiвчинкою з косицями, в супроводi величного сенбернара з очницями мов примарнi бархатнi фiалки. В Касбiмi дуже старий перукар дуже погано пiдстриг мене: вiн все торочив про якогось свого сина-бейсболiста й на кожну губну приголосну плював менi в шию. Час вiд часу вiн витирав окуляри об мо║ покривало або переривав роботу дряхло-скрегiтливих ножицiв, щоб демонструвати пожовклi газетнi вирiзки; я звертав на це так мало уваги, що був просто приголомшений, коли вiн нарештi вказав на обрамовану фотографiю посеред старих потьмянiлих пляшечок, i я зрозумiв, що зображений на нiй вусатий молодий спортсмен ось уже тридцять рокiв як мертвий. Я випив чашку кави, гарячо┐ та несмачно┐, купив кетяг бананiв для мо║┐ мавпочки й провiв ще хвилин десять у харчовiй крамницi. Збiгло лиш пiвтори десь години, - й ось крихiтний пiлiгрим Гум-Гум з'явився знов на дорозi, що вела знов до Каштанового Двору. Дiвчинка, бачена мною на шляху до мiста, тепер зникла за громаддям бiлизни, помагаючи прибирати кабiнки кривому телепню, чия велика голова й брильнi риси нагадували менi так званого "бертольда", одного з типiв iталiйського балагана. Було на нашому Каштановому Кряжi з дюжину цих будиночкiв, розпадисто й зглядно розташованих серед рясно┐ зеленi. Зараз, опiвднi, бiльшiсть з них, пiд фiнальний грюк сво┐х пружних, самозахляпливих дверей, вже збулась пожильцiв. Древня, зовсiм висохла вiд старостi, пара в авто зовсiм ново┐ конструкцi┐ обережно виповзла з одного з сумiжних з кожним котеджем гаражiв; з iншого такого ж гаражика доволi непристойно стирчав червоний перед спортивно┐ машини; а ближче до нашого котеджу, красивий, мiцно збудований молодик з чорним коком i синiми очима складав у шарабанний автомобiль портативний холодильник. Чомусь вiн подивився на мене з непевним посмiхом. Насупроти, посеред газону, пiд гiллястою тiнню пишних дерев, вже знайомий менi сенбернар сторожив ровер сво║┐ господинi, а поряд молодиця, вагiтна, всадивши зацiпенiле вiд блаженства немовля на гойдалку, поколихувала його, натомiсть ревнивий малюк рокiв двох або трьох все заважав ┐й, прагнучи штовхнути або потягнути дошку гойдалки; скiнчилось тим, що дошка збила його з нiг, i вiн заревiв, впавши крижем на травичку, а мати й далi нiжно всмiхалась нi тому нi iншому з народжених уже дiтей. Я пригадую так ясно цi дрiбнi деталi тому, ймовiрно, що менi довелось так ┤рунтовно перевiрити сво┐ враження за деяку вже мить; та й крiм того, щось у менi залишалось напоготовi з самого того жахливого вечора в Бердсле┐. Я тепер не давав розрадити себе доброму настро║вi, призведеному прогулянкою, - вiтерцю раннього лiта, обвiваючому менi потилицю, пружинистому скрипу сиро┐ жорстви пiд ногою, ласому шматочку, висмоктаному нарештi з дуплястого зуба й навiть комфортабельнiй важкостi покупок, якi, втiм, менi не годилося б носити через серцеву недугу; та навiть нещасний цей насос мiй орудив здавалось рiвно, i я вiдчув себе adolori d'amoureuse langueur, коли нарештi добрiв до котеджу, де залишив мою Долорес. На мiй подив я знайшов ┐┐ вдягненою. Вона сидiла на краю лiжка в синiх полотняних штанцях i вчорашнiй майцi й дивилась на мене, нiби не зовсiм упiзнавала. М'який обрис ┐┐ маленьких грудей був вiдверто пiдкреслений, анiж прихований, бганiстю трикотажно┐ тканини, й ця вiдвертiсть одразу збурила мене. Вона ще не купалась, одначе, встигла пофарбити губи, замазавши якимсь чином сво┐ великi переднi зуби - вони лиснiли як вином облита слонова кiстка або рожеватi покернi фiшки. I ось, вона так сидiла, зронивши на колiна сплетенi руки, вся начинена чимось яскравим i диявольським, не маючим геть нiякого вiдношення до мене. Я поклав на стiл свiй тяжкий паперовий торбець i кiлька секунд стояв, просуваючи погляд з ┐┐ сандалiв i голих щиколоток до блаженно-голубого ┐┐ обличчя i знову на цi грiшнi нiжки. "Ти виходила", сказав я (сандалi брудно облiпила жорства). "Я щойно пiднялась", вiдповiла вона (перехопивши мiй униз спрямований погляд): "Я на хвилиночку вийшла - хотiла подивитись, чи йдеш ти". Вiдчула банани й розкрутила тiло по напрямку до столу. Чи мiг я пiдозрювати щось напевно? Я, звичайно, не мiг, та цi мутнi, мрiйливi очi, це дивне йдуче з не┐ тепло... Я нiчого не сказав, тiльки подивився на стежку, що так чiтко в'юнчилась в рамi вiкна: всякий, хто захотiв би скористатись мо║ю довiрою, знайшов би в цьому вiкнi пречудовий пункт спостереження. З розбурханим апетитом, Лолiта взялася за фрукти. Раптом менi згадалась догiдлива посмiшка типа з сусiднього котеджу. Я вискочив на двiр. Усi авто вiдбули, крiм його шарабану, туди влiзала його вагiтна молода дружина зi сво┐м малюком та iншою бiльш або менш якiсною дитиною. "В чому рiч, де ти пiшов?" закричала Лолiта з-вiд ┤анку. Я нiчого не сказав. Я вштовхнув ┐┐, таку м'якеньку, знову в кiмнату, й пiшов за нею. Я зiрвав з не┐ майку. Пiд трiск застiбки-блискавки я зiдрав решту. Я вмить роззув ┐┐. Нестямно я став переслiдувати тiнь ┐┐ зради; та слiд, по котрому я мчав, надто був слабкий, щоб можна було його вiдрiзнити вiд фантазi┐ навiженого. 17. Гладiй Гастон, хоч украй химеризований, проте любив робити подарунки - дарунки також трiшки надзвичайнi або принаймнi незвичнi, на його примхливий смак. Помiтивши якось, що зламалась моя скриня для шахiв, вiн наступного ж ранку прислав менi, з одним зi сво┐х катамiтикiв, мiдний ларець: по всьому дашку його йшов складний схiдний вiзерунок, i вiн вельми надiйно замикався на ключ. Менi було досить одного погляду, щоб упiзнати в ньому дешеву шкатулку для грошей, що зветься "лу┐зетта", котру мимохiдь купу║ш де-небудь в Малазi чи в Алжирi та з котрою потiм не зна║ш потiм, що робити. Шкатулка виявилась надто пласкою для мо┐х громiздких шахiв, та я ┐┐ зберiг - для зовсiм iншо┐ потреби. Бажаючи розiрвати мереживо долi, яке, як я смутно вiдчував, обплутувало мене, я вирiшив (попри всю неприховану досаду Лолiти) провести зайву нiч у Каштанових Котеджах. Остаточно вже прокинувшись на четверту годину ранку, я впевнився, що дiвчинка ще спить (розкривши рота, неначе сумливо вдивляючись у безтямне дивацьке життя, яке ми все ж так-сяк збудували для не┐), i що дорогоцiнний вмiст "лу┐зетти" в безпецi. Там, дбайливо загорнутий в бiлий вовняний шарф, перебував кишеньковий пiстолет: калiбр - нуль тридцять два, вмiст - вiсiм набо┐в, довжина - близько одно┐ дев'ято┐ росту Лолiти, держиця - горiхова в клiтину, сталева вiддiлка - цiлком воронована. Я його успадкував вiд покiйного Гарольда Гейза разом з каталогом, де в одному мiсцi, зi спокiйним невiглаством, зазначалось: "так саме добре корисний по вiдношенню до будинку й автомобiля, як i до особи". Вiн був у шухлядi, готовий до негайного застосування щодо особи чи осiб; курок був цiлком зведений, та "рухомий запiр" був на запобiжнику задля протидi┐ ненавмисному спуску. Не слiд забувати, що пiстолет ║ фрейдистичний символ центрально┐ правiтцiвсько┐ кiнцiвки. Мене тепер тiшило, що вiн у мене з собою, - й особливо тiшило те, що я навчився ним користуватись два роки тому, в сосняку бiля мого й шарлоттиного, схожого на пiсковий годинник, озера. Фарло, з яким я ходив по цьому глухому лiсу, стрiляв досконало i йому вдалось поцiлити з кольта в колiбрi, хоч треба сказати, що в сенсi трофея залишилось вiд пташки небагато - лишень купка райдужного пуху. Огрядний екс-полiцiянт, на прiзвище Крестовський, котрий в двадцятих роках спритно застрелив двох збiглих арештантiв, раз якось при║днався до нас i наповнив ягдташ мiнiатюрним дятлом - вбитим, до речi, в таку пору року, коли полювання було цiлком заборонене. В порiвняннi з цими завзятими стрiльцями я, звичайно, був новачок i все хибив, ба зате iншого разу, коли я ходив один, менi пощастило поранити бiлку. "Лежи, лежи", шепнув я мо║му портативному компактному дружковi, й випив за його здоров'я глинок джинанаса. 18. Читач тепер ма║ забути Каштани й Кольти, щоб прослiдувати за нами далi на захiд. Найближчi днi були позначенi рядом сильних гроз - або, можливо, одна й та сама гроза просувалась через усю кра┐ну важкими жаб'ячими скачками, й ми так само не здатнi були ┐┐ струхнути, як сищика Траппа: адже саме в цi днi передi мною постала загадка Ацтеково-Червоного Яка з вiдкидним верхом, яка цiлком затулила собою тему лолiтчиних коханцiв. Цiкаво! Я, котрий ревнував ┐┐ до кожного стрiчного хлопчака, - дивно, як я неправильно тлумачив указiвки рока! Можливо, за цю зиму мою обачнiсть приспала скромна поведiнка Лолiти; та в усякому разi навiть божевiльний ледве був би таким дурним, щоб припустити, що якийсь Гумберт Другий шпарко женеться за Гумбертом Першим та його нiмфеткою, пiд акомпанемент завiсових потiшних вогнiв, через великi й вельми незгляднi рiвнини. В мене тому й з'явилася здогадка, що вишневий Як, що був миля за милею на дискретнiй вiдстанi вiд нас, керований був сищиком, котрого якийсь дозвiльний клопотун найняв з метою встановити, що саме робить Гумберт Гумберт зi сво║ю малолiтньою пасербицею. Як бува зi мною в перiоди електричних коливань в атмосферi й потрiску