нялiм кафтанi, застебнутiм на всi гудзики, у високих, поза колiна, чоботах i лосевих штанах, гетьман - у кунтушi темно-синьо© фарби з жовтими оздобами. Фарби були тi самi, тi самi державнi кольори. I шведи й козаки зауважили це. Увiйшли в бiльшу кiмнату, в котрiй дожидали вже канцлер граф Пiпер, квартирмайстер Гiлл╨нкрок, верховний суддя, два генерал-ад'ютанти i ще кiлька вищих офiцерiв його милостi. Анi похiдного престолу, нi навiть окремого якогось розкiшнiшого крiсла для короля не було, всi ознаки його державно© i вiйськово© влади скривалися в нiм самiм. Гетьман хвилину ждав, поки король не сяде, щоб виголосити до нього вiтальну орацiю. Король зауважив це, присунув крiсло i попросив гетьмана сiдати. Сам стояв. Канцлер Пiпер скривився, нiби цитрину вкусив, i шепнув по-шведськи до Гiлл╨нкрока: "Його милiсть уводить оригiнальнi звича©". Гiлл╨нкрок не перечив: "А може, прямо не подумав, що робить". "Пора ж i думати",- вiдповiв канцлер, приглядаючись до гетьмана оком старого дипломата. Начитавшися та наслухавшися чимало неприхильних для козакiв реляцiй та оповiдань, уявляв собi козацького гетьмана людиною напiвдикою, грiзною, мало освiченою. Аж нараз побачив чоловiка, котрого кожний крок i кожний рух свiдчили якраз про щось iнше, а саме - про дуже високу культуру i про незвичайно виробленi товариськi форми. "Тiльки у фрак i в перуку його вбери i хоч попiд руки з le Roi soleil на паркети пускай",- шептав до себе граф Пiпер. Та ще бiльше здивувався вiн, коли гетьман, погодившись остаточно на те, щоб король стоячи слухав його, став говорити промову та такою-то гарною, а разом iз тим живою i несилуваною латинською мовою, що кращою i найстаршi вiком i службою упсальськi магiстри не балакали. Пiпер зразу з цiкавiстю, а там прямо з захопленням слухав красноречиву промову укра©нського гетьмана. Той радiсно вiтав його милiсть короля хороброго шведського народу на багатiй, ворогами поневоленiй укра©нськiй землi, котро© Бог зробив його регiментарем у такi важкi часи. Просив, щоб його милiсть король, продовжуючи традицi© свого славного дiда, допомiг Укра©нi здобути собi волю та просив покiрно, щоб його милiсть король не виливав свого справедливого гнiву на цей безталанний край i на його мешканцiв, що вони були йому дотепер ворогами i щолиш нинi стають його вiрними союзниками, але йшли вони за ворожими хоругвами не по власнiй вiльнiй волi, а присилуванi до того московським ярмом. З того насильства вiн, гетьман Укра©ни, хоче ©© увiльнити на все i тому приходить до його королiвсько© милостi з предложенням вiрно© дружби. Пiпер дивився, яке враження зробить ця промова на короля Карла. Бачив, як усмiшка на королiвських устах кудись ховалася, а натомiсть з'являлися на високому чолi морщини глибоко© задуми. Старий гетьман робив враження на молодого короля. Пiпер знав, що Карл любить гарну латинську мову, але сам вправно нею не вмi╨ говорити, й тiшився в душi, що знайшовся хтось, хто вмi╨ щось, краще, нiж його милiсть король. Король, вислухавши промову, хвилину мовчав безрадно. "Дякую, дякую вашiй милостi,говорив збентежений.- Рад вволити ваше бажання. Сподiюсь, що будемо собi добрими товаришами". Натякав на давнi шведсько-укра©нськi традицi©, але видно було, як важко було йому i взагалi шведам вдержатися в тiм офiцiйнiм тонi. I тому король дуже був рад, коли по тiм офiцiйнiм привiтаннi розпочалася товариська розмова на тему вiйни, москалiв, царя Петра i всяко© щоденно© злоби. Поважне обличчя гетьмана прояснилося, ожило, його очi потеплiшали, на устах з'явилася приваблива усмiшка, вiн притягав усiх до себе, навiть канцлера Пiпера. Всi були, як не захопленi, так радi такому гостевi й союзниковi. Король також. Король смiявся. Не тою усмiшкою Мефiста i дитини, котра iнодi найвiрнiших генералiв доводила до розпуки, а смiявся щирим, несилуваним смiхом, аж присiдаючи на сво©х високих ногах. Гетьман жартував, сипав дотепами, в головнiй королiвськiй квартирi був нiби старий, добрий знайомий. Особливо тiшився король, коли гетьман творив новi латинськi слова, щоб виповiсти ними новi поняття i назвати предмети, котрих нi стариннi римляни, нi середньовiчна латина не знали. Не одному цiкаво було, як гетьман стане балакати з Пiпером, котрий поза полiтикою iнших тем не любив. Усi вважали Пiпера найкращим дипломатом i хитруном, котрому пари нема. Та переконалися, що свiй на свого натрапив. Гетьман Мазепа знав усi секрети ╨вропейсько© полiтики не гiрше вiд шведського канцлера, i розмова ©х була навiть для короля справжнiм пиром. Не зчулися, коли маршал церемонi© попросив до обiду. У дворi не було тако© зали, щоб могла вмiстити численне товариство. З конечностi треба його було розбити. Посерединi королiвського стола сiв сам король, а праворуч його - гетьман, а тодi вже наперемiну - найвищi шведськi достойники i найвизначнiшi з гетьманових старшин. Було ©х при тому столi сiм, з Орликом, як укра©нським канцлером, на чолi. Для iнших накрито ще два столи, а деяких запросили граф Пiпер та генерал Реншiльд до сво©х квартир. Обiд був невибагливий i небагатий, та зате - королiвський. Нiхто не дивився, що подавали на стiл, а всякий мав собi за честь сидiти вкупi з Карлом XII i з гетьманом Мазепою. "Моменту, якого бажав собi великий гетьман Богдан Хмельницький, а якого Бог не дозволив йому дiждатися, ласка Божа дозволила дождатися менi. Дружила Укра©на з усякими сво©ми сусiдами, але дружба тая не виходила ©й на добре. Може, народи шведський i укра©нський дотримають собi це© дружби вiрнiше, чого я собi щиро бажаю",- говорив гетьман до короля. А король впевняв, що i вiн не чого iншого хоче, лиш щоб раз в ╙вропi запанував мир, щоб вона позбулася гнiту й тиранства, котре спричиня╨ так багато лиха та спиня╨ розвиток народiв. Анi Укра©ни, нi Росi©, нi Польщi вiн до шведсько© держави при╨днювати не хоче, але бажа╨ собi, щоб скрiзь сидiли на престолах володарi, якi мудро, справедливо й людяно володiли б сво©ми народами та не кривдили i не катували людей. "П'ю за визволення велико© i багато© вiд природи укра©нсько© землi!" - кликав король. "П'ю за во╨ннi успiхи вашо© королiвсько© милостi i на славу хороброго шведського лицарства!" - вiдповiв гетьман. "За визволення Укра©ни! За славу Швецi©!" - лунало кругом. Вечорiло, як гетьман сiдав на свого бiлого коня. Зривався вiтер. Мерзло. "Мабуть, скоро прийде цього року зима",- казав до гетьмана Орлик. "Щоб тiльки не московська",вiдповiв журливо гетьман. Бiлий кiнь ставав, гетьман наслухував. "Нiчого не чу╨ш, Пилипе?" - питався свого писаря. "Нi, ваша милосте". "А менi зда╨ться, нiби в Батуринi ревуть гармати". "За визволення Укра©ни",- доповiв Орлик. "Батурин..." - сказав журливо гетьман. "Батурин..." - доповiв, зiтхаючи, Орлик. _Видавцi складають глибоку подяку панi Фiломелi Чучман-Дужинськiй, яка люб'язно надала для пiдготовки даного видання прекрасно збережений у ©© власнiй бiблiотецi примiрник першодруку трилогi©._