порядкувати,
щоб не було мiж ними сварки, та бранки, та лихого розладдя?.. Подiлити?  -
думав вiн.- Розiйдуться вони по всiй землi широкiй, розтечуться по кра©нах
далеких,  позабувають,  якого  роду  й  плоду,  i,  стрiнувшись,   почнуть
ворогувати... Не дiлити, зоставити вкупi? На кого ж ©х зоставити, на  кого
припоручити? Припоручити на якого сина - другi будуть  ремствувати,  а  на
всiх разом - не помиряться".
   Пристали до нього Правда та Кривда, кожна сво╨ доводить. Кривда радить:
подiли!.. Правда ра╨: не дiли... Не зна╨ Чоловiк, що йому  робити,  так  i
вмер, не зробивши нiчого.
   Як умер та поховали його, то зараз усi сини й зiйшлися на раду:
   - Що робити, як ©м бути?
   От самий старший i каже ©м:
   - Брати мо©  милi!  Вмер  наш  батько,  не  зоставивши  нам  розпорядку
нiякого... Як тепер будемо жити?
   - Як жити? - питають другi.- Ну, кажи!
   - По-мо╨му,каже старший,- як жили, так i жити вкупi.
   Мовчать меншi, тiльки голови посхиляли.
   - Укупi? - замовив пiдстарший.- А хто ж буде старшинувати та розпорядок
давати?
   - Та вже ж хто старший, то не менший,- каже найстарший брат.
   - То себто ти?- спитався пiдстарший.- Що ж ти за  цяця  така,  що  нами
будеш верховодити? - скрикнув вiн.
   - А ось яка я цяця: ранiше родився вiд тебе.
   - То що, що ти ранiше родився? А в нас хiба не один батько був? Не одна
мати родила?.. Чого ж ми будемо тобi коритися?
   Другi собi гудуть:
   - Справдi, справдi! Одного батька однаковi дiти. Чого ж одному  все,  а
другому нiчого?
   Почали змагатись.
   - Ну, як хочете, так i робiть,- каже старший брат.
   - А як,кажуть,- робить? Ось як зробить: дiлиться - всiх порiвну дiлить,
щоб нiкому не було завидно.
   Почали дiлитись. Лiчать, дiлять, дивись,-  одно  зоста╨ться  лишн╨  або
кому одного не дiста╨. Як ти подiлиш, як помириш? Усяк кричить:  "Мо╨!"  -
або: "Менi не стало!"
   Знову почали змагатись. Спершу змагались на словах, а далi дiйшло  дiло
й до бiйки. Устав рiд на рiд, колiно на колiно, розпочали сiчу  душогубну,
згубу самосiчну; вибили народу чимало, вигубили цiлi роди, виполонили цiлi
колiна.  Зосталося  небагато  нащадкiв,  що   розтаскали   начисто   добро
батькiвське й порозтiкались мерщiй одно вiд одного в рiзнi кра©, несучи  в
сво╨му  серцi  ненависть  люту  та  ворожнечу  тяжку  на  тих,  вiд   кого
одрiзнялися...
   Так та Кривда знайшла ярмiс приступити й до чоловiка i через  його  вже
опанувала всiм свiтом.



   XII

   З того часу пройшло багато  лiт,  минуло  чимало  вiкiв;  розкорiнилися
люди, вкрили всю землю собою, мов та мурав'я,  наробили  царств  i  царiв,
панств i панiв, та Правди не залучили до себе. Чим далi, то все та  Кривда
розкорiня╨ться та шириться, старшину╨ та пану╨ на землi, а Правда  голодна
та холодна сновига╨ по свiту, горем  сита,  сльозами  полита...  Нiхто  ©©
знати не хоче. Часом тiлько старi слiпцi, божi люди, згадують ©©  в  сво©х
важких пiснях:
   Та вже ж тi© Правди, Правди не зiськати,
   Бо стала та Кривда тепер панувати...
   - Бабусю! а настане коли такий час, що Правда одолi╨ Кривду й почне  на
землi панувати? - спитався бабусi бiлолиций Iвась.
   Усi дiти уп'яли очi в бабине обличчя, дожидаючи, що  та  скаже.  Бабуся
нiчого не одказала, тiльки  низько-низько  склонила  голову,  i  та  стара
голова ©© на тонких в'язах чогось дуже хиталася.

   [1889]