Борис Антоненко-Давидович. "Кiнний мiлiцiонер"
------------------------------------------------------------------------
Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
OCR: Евгений Васильев
Для украинских литер использованы обозначения:
╙, ╨ - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
╞, © - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
------------------------------------------------------------------------
Це тiльки з першого погляду Беймбет Кунанба╨в видасться дикуном i
вiдлюдьком, але досить придивитись до нього пильнiше, спробувати
поговорити з ним, як побачиш, що цей лiтнiй казах, якому перейшло вже за
п'ятдесят, ╨ добродушна, але вельми скривджена в життi людина. Так
скривджена, що й досi не може очуматись, дарма що вiдтодi, як заподiяно
йому страшну кривду, минуло вже чотири роки. Легко сказати - чотири роки,
а скiльки за цей час випало лиха на бiдолашного Беймбета! Скiльки довелось
йому зазнати поневiрянь, голоду, холоду, муки, куди тiльки не носило його
скаламучене житейське море, мов безвiльну трiску, в якi снiги й морози не
закидало Беймбета! Якби хтось сказав йому ранiш, що все це станеться з ним
насправдi, а не насниться в гарячковому страшному снi, - Беймбет не
повiрив би. А ще ж треба шiсть рокiв дожидати, коли вiн знову зможе
повернутись у свiй степовий аул, спати не на верхнiх нарах, а в юртi, на
кошмi, пасти конi, пити кумис, вiдкочовувати влiтку на свiжi пасовиська в
гiрський район Алатау... Та й чи дiждеться того Беймбет, чи витрима╨ ще
шiсть рокiв, коли й протягом чотирьох у нього так надломилось здоров'я, що
Беймбета вивели з шахти як непридатного до важко© пiдземно© роботи й
поставили працювати на поверхнi - у вентиляцi©.
Робота ця не важка, та, власне, й нiяко© роботи нема: виведуть Беймбета
разом з iншими за таборову зону, поставлять бiля шурфу, через який
скидають у шахту крiпильне дерево, й лишать його пiд нагляд конво©ра з
дудоргою[1] Бiля шурфу розкарячив чотири залiзнi ноги вентилятор, що його
ма╨ пильнувати Беймбет: увiмкнути рубильник, щоб вентилятор нагнiтав у
шахту свiже повiтря, й коли-не-коли помацати залiзнi боки вентилятора - чи
не перегрiвся мотор. Якщо це взимку чи ранньо© весни, Беймбет повинен
назбирати трiсок та всякого ломаччя, що лишилось од крiпильного дерева, й
розвести багаття, бо треба грiтись конво©ровi й самому собi. Оце й уся
робота, а далi сиди й думай невеселу думу. Беймбет i побалакав би з
конво©ром про те про се, але конво©ровi з ВОХРи не годиться розмовляти з
в'язнями, та, коли б той i переступив з нудьги через заборону,. Беймбет
однаково не змiг би з ним розговоритись. На завадi стала б росiйська мова,
котру Беймбет, людина з глухого вiддаленого аулу, зовсiм не знав до
ув'язнення, а опинившись у таборi, вiдчув себе застарим, щоб вивчити ©© до
пуття.
Певна рiч, за чотири роки Беймбет навчився сяк-так висловлювати
по-росiйському сво© бажання, й у нього утворився невеликий запас
росiйських слiв, але якi ж цi слова, пiдхопленi з таборового, оточення, -
непевнi, ба навiть небезпечнi!
Занедужав якось Беймбет - кололо в боцi й судомило ногу. Ледве
дошкандибав до медпункту, де, дочекавшись з бiдою сво╨© черги, каже
лiкарцi:
- У боцi менi дуже х...
Лiкарку аж пересмикнуло всю вiд такого непристойного слова, та ще з уст
лiтнього казаха.
- Це що таке, Кунанба╨в? Як ти смi╨ш так висловлюватись? Я тебе й
слухати не хочу!
Не вiрить, мабуть, лiкарка Беймбетовi, дума╨, що вiн з якоюсь
мастиркою[2] прийшов, щоб закосити[3] звiльнення. Але, якщо лiкарка не
звiльнить Беймбета вiд роботи, як йому працювати в шахтi, коли вiн ледве
на ногах сто©ть? I Беймбет став благати:
- Полiно Сергi©вно! Я не косарик[4], нi, косити не треба, недобре це. Я
правду кажу: менi джуда джаман![5] - вихопилося в нього з одчаю
по-казахському, але похопився, що лiкарка не зрозумi╨ його, й знову
повторив непристойне росiйське слово.
Сама засуджена за щось на десять рокiв, лiкарка Старов╨рова не терпiла
цинiчно© таборово© лайки й була б прогнала Беймбета, якби позад нього в
черзi не стояв колишнiй адвокат Гостицький, що, посмiхаючись, пояснив
лiкарцi:
- Та вiн же iнакше й не може сказати, Полiно Сергi©вно. Це невинне дитя
природи трохи вже перевиховалось у виправних таборах, i ось ма╨те
наслiдки...
Лiкарка, все ще сердито поглядаючi© на Беймбета, натерла йому бiк
якоюсь мастю, записала на звiльнення вiд роботи, але наостанку насварила
ще раз:
- Дивись менi, Кунанба╨в, щоб я вiд тебе бiльше такого не чула!
От i говори пiсля цього по-росiйському, де раз у раз можеш ускочити в
халепу через якесь нiби звичайне, а насправдi дуже пiдступне слово! Надто,
коли говориш з начальниками. ╙дине тiльки й ╨ в росiян певне слово -
"давай". Його й начальство раз у раз каже: "давай на допит", "давай на
етап", "давай на роботу"; i навiть коли в'язневi випада╨ зрiдка щось
при╨мне, однаково - давай: "давай у лазню", "давай одержуй посилку". Цим
словом i користу╨ться Беймбет у всяких житт╨вих випадках - чи то просить у
©дальнi свою порцiю баланди, добродушно кажучи:
"Давай-давай-давай", чи коли конво©р бiля шурфу накаже розвести,
багаття короткими "давай вогонь", Беймбет i тодi вiдповiда╨ погiдливо:
"Давай-давай-давай", хоч конво©р пiсля цього пiдозрiло скошу╨ на нього
очi: чи не кепку╨ з нього ця азiатська контра?..
Ось тому й мовчить здебiльшого Беймбет. Залiзе в барацi на свою
верхотуру - верхнi нари, куди загнали його спритнiшi молодшi в'язнi, сяде
на розстеленому старому бушлатi по-турецькому й дума╨.
I досi в пам'ятi йому та нiч, коли в аул при©хали по Беймбета на машинi
росiянин у цивiльному й казах у кожушку й з наганом при боцi. Перевернули
шкереберть усе в юртi, чогось шукаючи, й, нiчого не знайшовши, повезли
Беймбета спочатку в Джамбул, а далi в Алма-Ату.
Ще ранiш, так само вночi, забрали в аулi вчителя й колгоспного
зоотехнiка, i люди не знали, що й думати. Що ж воно тепер кажуть в аулi
про Беймбета, котрого всi знали як доброго, лагiдного чоловiка, що нiкому
не завдав нiяко© шкоди, нiколи нiкого не образив? Сказати б, помилково
забрали його, припускаючи, що Беймбет щось украв або перехову╨ чуже, так
нi ж - нiчого чужого в Беймбета не знайшли, лиш узяли давню-предавню
газету, в яку жiнка загортала колись хустину, куплену на базарi в Джамбулi
для маленько© ╨дино© доньки: коли пiдросте й стане дiвкою на виданнi, тодi
й носитиме, а поки що хай лежить у скринi.
Незрозумiле було, чому взяли не хустину, що коштувала таки добрячих
грошей, а - газету, нiкому не потрiбний папiр, що його досить у всякого
начальника? Та чи не в тому газетному паперi й та©лася та лиха сила, що
призвела Беймбета до його дальших поневiрянь? Не раз на допитах в Алма-Атi
слiдчий-росiянин потрясав тою газетою й гримав з огидою на Беймбета: "Ах
ты ж, левосерый конный милиционер!"
Що таке "левосерьiй" - Беймбет i досi не розгадав - занадто-бо мудре
росiйське слово, але чому слiдчий закидав йому службу в мiлiцi©, та ще до
того ж у кiннiй, - Беймбет не мiг зiйти з дива. Та й хiба за службу у
мiлiцi© карають?
Нi в тюрмi, нi на етапах, нi в таборi Беймбет ще нi разу не бачив
колишнього мiлiцiонера. Всяких людей доводилось йому зустрiчати по цей бiк
життя - колгоспникiв, робiтникiв, учених, навiть з начальства попадались
часом в'язнi, але мiлiцiонера - жодного. В аулi, де жив Беймбет, взагалi
не було мiлiцi©, у Джамбулi, куди зрiдка при©здив на базар Беймбет, йому
траплялося бачити мiлiцiонерiв, але вiн завжди бокував вiд озбро╨них
людей. Дiла до них у Беймбета не було, а випадково з ними зiткатися не
слiд: за тими, що мають шаблю й наган, стоять право й сила, i лiпше бути
вiд них подалi.
I все ж слiдчий вважав його за кiнного мiлiцiонера...
Беймбет таки побачив учителя з ©хнього аулу. В Алма-Атi на звiднi, де
©х звели вдвох, щоб вони призналися в сво©х злочинах, викриваючи один
одного.
Учитель, змарнiлий, блiдий, видно, чимсь дуже наляканий, говорячи
по-росiйському, стверджував, що вiн сам i Кунанба╨в таки були
"левосерыми". Хоч як напружував думку Беймбет, але так i не мiг збагнути
значення того загадкового росiйського слова й тiльки знай торочив, що вiн
нi в кiннiй, нi в пiшiй мiлiцi© нiколи не служив... Розпитати вчителя про
"левосерого" Беймбетовi не вдалося, бо ©х швидко розвели по рiзних
камерах. Звели ©х ще раз усiх трьох - Беймбета, вчителя й зоотехнiка - на
судi, але там розмовляти пiдсудним мiж собою не дозволялося, й Беймбет
нiчого не мiг розпитати в учителя. На судi вчитель, хоч i говорив
по-росiйському, та Беймбет зрозумiв, що вiн визнав себе за "левосерого",
зоотехнiк щось заперечував, а Беймбет був нi в тих нi в сих, проте це не
допомогло нiкому з них, i суд одважив кожному по десять рокiв далеких
таборiв.
Хто зна, може, вчитель i справдi був якимось "левосерым", - вiн чоловiк
учений, знав не тiльки арабське письмо, але й росiйське, i Беймбетовi до
нього не рiвнятись. Але чого Беймбета приплели до цi╨© дивно© iсторi©? Не
iнакше як хтось щось набрехав на Беймбета. Але - для чого? Хто? Адже
Беймбет нi з ким не сварився, нiкому не заподiяв шкоди...
I знову - думки, гадки, припущення, вiд яких тiльки болить голова, але
так нi до чого й не додума╨шся.
Особливо напосiдають на Беймбета думки й спогади навеснi, коли й у
Букачачi почина╨ пригрiвати ясне сонечко й навiть у дворi таборового
пункту крiзь затоптану багатьма ногами землю пробива╨ться зелена травичка.
В такi днi Беймбет не витриму╨ сво╨© вимушено© самотностi й злiза╨ з сво╨©
верхотури, пiдходить до колишнього колгоспного рахiвника вiдкiлясь з
Укра©ни, Бондаренка, й сiда╨ поряд нього на нарах.
Трохи помовчавши, Беймбет глибоко зiтха╨ й каже:
- Ех, Бондаренку, якби ти бачив, як у нас у цю пору росте трава в
степу, а степом iде один верблюд, а за ним другий, третiй, четвертий, а
збоку бiжить маленьке верблюденя й скубе зелену травичку, - ти б плакав
великою сльозою!..
Бондаренко не глузу╨ з Беймбета, не проганя╨ його, як iншi, вiн тiльки
мовчки хита╨ головою на знак згоди й пише далi, пiдклавши пiд папiр
диктову дощечку собi на колiна. Пише вiн у вiльний вiд роботи час скарги
в'язням i на тому трохи заробля╨ грошима або продуктами з посилок. У
барацi ╨ ще один чоловiк, що пише людям скарги, - це колишнiй адвокат
Гостицький, що зна╨ться на законах i ма╨ навiть маленьку книжечку
Кримiнального кодексу. Але хоч як переконливо пише Гостицький, доводячи,
що слiдство й суд пiдiйшли до справи обвинуваченого однобоко, не
врахували, мовляв, того й того, а до того ж ще й порушили якусь статтю
Кримiнально-процесуального кодексу, вiдповiдь на його скарги одна й та ж:
пiдстав для перегляду справи нема. Навiть самому собi, незважаючи на
неодноразовi скарги, вiн не може добитись бодай зменшення строку. Через те
Гостицький мало популярний як скаржнийк, i до нього звертаються по
допомогу або новаки в таборi, або велемудрi iнтелiгенти, яких густо
згребла останнiм часом у табори ╨жовська мiтла.
Зате Бондаренко зажив серед в'язнiв велико© популярностi сво©ми
скаргами, й до нього звертаються навiть iз iнших таборових пунктiв,
обiцяючи за написання скарги добру винагороду. Пише вiн без усяких
юридичних дефiнiцiй, не посилаючись нi на статтi Кримiнального кодексу, нi
на урядовi постанови, а просто: "Мене тяжко били на слiдствi, i я
наговорив на себе чортзна-що. А насправдi я не такий, а он який". Тут
Бондаренко коротко виклада╨ бiографiю засудженого й наприкiнцi звичайно
пише: "I де це в радянському законi сказано, що людей можна мучити й
змушувати ©х казати на себе неправду? Це ж не старий режим!.."
Дехто побоювався, як би такi гострi вислови не призвели до бiди й на
того, хто скаржиться, не впала з Москви ще бiльша кара, але чи
Бондаренкова немудрована писанина розчулювала когось у Верховнiй
прокуратурi та у Верховному судi, чи просто в Бондаренка була легка на
скарги рука, - не раз уже бувало, що людинi зменшували строк, а одного
разу навiть зовсiм випустили на волю в'язня, що мав за плечима аж
п'ятнадцять рокiв далеких таборiв.
От якби написав Бондаренко й Беймбетовi скаргу - може б, i його швидше
пустили в рiдний аул! Така думка не раз уже западала Беймбетозi, вiн i
сьогоднi пiдсiв до Бондаренка не тiльки для того, щоб подiлитись спогадами
про весняний казахський степ, а й з практичною метою - попросити написати
йому скаргу. Але як до цього пiдiйти? Адже за написання скарги годиться
вiддячити, але що може дати Беймбет, коли в нього нема нi грошей, нi
посилок вiн не одержу╨?
Вiдколи забрали Беймбета з аулу вночi, i слiду вiд нього не лишилось.
Нi жiнка з донькою не знають, куди вiн подiвся, нi Беймбет не уявля╨, чи
вони ще живi, що роблять, з чого хлiб ©дять... Хоч би хтось iз Казахстану
тут був, то, може, Беймбет i довiдався б щось про рiдню, але на весь
таборовий пункт вiн тiльки один казах. Усi iншi - з рiзних кра©в, про якi
Беймбет i не чув ранiш у сво╨му аулi. Багато було казахiв у алма-атинськiй
казармi, чимало ©хало ©х з ним степами, та всiх ©х розтрусило на довгiй
дорозi, що тривала мало не мiсяць, i в Букачачу привезли з Казахстану
тiльки одного Беймбета.
Але скаргу конче треба писати - може ж, i на Беймбета зглянеться якщо
не аллах на небi, то прокурор у Москвi. I Беймбет нарештi зважу╨ться
просити:
- Слухай, Бондаренку, давай пиши скарга. Скiльки скажеш, стiльки буду
давай тобi балик i горбушка.
Баликом Беймбет назива╨ по-казахському шматочок солоно© риби-горбушi,
що дають в'язням на обiд, а горбушкою в'язнi звуть хлiбну пайку. Не така
вже це й знадна плата, бо й "горбушка" в Беймбета - не шахтарська тепер, а
поверхнева, важить якихось там шiстсот грамiв, i, хоч Беймбетовi
доведеться жити якийсь час надголодь, але це йому не первина - аби тiльки
погодився взяти таку плату великий майстер у справах скарг Бондаренко.
- Скаргу, кажеш? - пита╨ замислено Бондаренко, чухаючи потилицю.
- Скарга, скарга! - збадьорiшав Беймбет, що дiло нiби йде на лад. -
Давай пиши! Балик, горбушка тобi - скiльки скажеш.
Бондаренко ще подумав, зiтхнув i погодився. Що ж - у таборовiй житусi
знадобиться й зайвий хлiб з горбушкою...
Через кiлька днiв Бондаренко покликав до себе на нари Беймбета й почав
розпитувати:
- Ну, так кажи, що саме тобi шили[6], щоб я знав, як писати.
Бондаренко поклав на колiна диктову дощечку з вирваною iз зошита
сторiнкою i взяв олiвця.
- Слiдчий шив - мiлiцiю. Казав: "Ти, Кунанба╨в, "левосернй конный
милиционер", а я нi в кiннiй, цi в пiшiй мiлiцi© не служив. Неправду казав
слiдчий...
- Стривай, стривай, - спиня╨ Беймбета Бондаренко, який нiчого не може
второпати. - Який "конный милиционер"? А що таке "левосерый"?
- Слiдчий так казав, так писав; суд казав - "левосерый", десять рокiв
давав... - розводить руками Беймбет i знову повторю╨: - Я нi в кiннiй, нi
в пiшiй мiлiцi© не служив.
Бачачи, що з уст Кунанба╨ва нiчого не добереш, Бондаренко каже:
- Доведеться до трудила[7] йти - розпитати про твою справу, бо щось ти
не так кажеш.
- Усе так, усе так! "Левосерый конный милиционер", а я нi в кiннiй, нi
в пiшiй... - запевня╨ Беймбет, i Бондаренко вiрить йому, але вiд цього
густий туман у загадковiй справi, що зацiкавила вже й Бондаренка, не
розвiю╨ться.
Увечерi вiн пiшов до завурче спитати, за якою статтею засуджено
Беймбета.
Завурче дiстав iз шафи формуляр з/к Кунанба╨ва й каже:
- Стаття 58, пункти 10 i 11, цебто контрреволюцiйна агiтацiя й
контрреволюцiйна органiзацiя, до того ж ще й 5 рокiв по рогах[8]. А що
таке?
Бондаренко розповiв про незрозумiлого "конного милиционера", але
завурче зневажливо махнув рукою:
- Бреше падло! Звик морочити слiдчим голову, то й тут темнить[9].
Не добившись нiчого в завурче, Бондаренко, якого став доймати запал
слiдопита, звернувся до Гостицького, хоч звичайно уникав радитися з ним у
юридичних справах.
- "Конный милиционер"? - стенув плечима Гостицький, одягаючись на нiчну
змiну. - Може, вилаяв якогось мiлiцiонера або дав чи не дав хабара? -
висловив здогад Гостицький, i Бондаренко побiг одразу питати Беймбета:
- Кунанба╨в! А може, ти вилаяв якогось кiнного мiлiцiонера? Пригадай
добре.
- Нiколи й не говорив нi з яким мiлiцiонером.
- Може, калим давав?
- Калим джок[10] - _вiдповiв по-казахському Беймбет, почувши з уст
Бондаренка рiдне слово "калим".
Так i не з'ясувавши нiчого, Бондаренко поспiшив i сам на нiчну змiну,
щоб дорогою до шахти поговорити ще з Гостицьким.
- Менi зда╨ться, суть не в "мiлiцiонерi", а в чомусь iншому. Може, це
був якийсь вигук, що його часто чув Кунанба╨в вiд слiдчого, але
розтлумачив по-сво╨му, - промовив замислено Гостицький i додав: - Але це
належить не стiльки до сфери юстицi©, скiльки до звичайних кросвордiв, а я
не мастак ©х розгадувати.
Проте наступного ранку Гостицький, повернувшись з роботи й, видно, сам
зацiкавившись цi╨ю юридичною крутиголовкою, пiдiйшов до Бондаренка:
- А чи не означа╨ цей "конный милиционер" - контрреволюцiонера?
Вони обидва пiдiйшли до Беймбета й Бондаренко нетерпляче спитав:
- А може, слiдчий казав тобi, Кунанба╨в: "контрреволюцiонер"?
- А так, так! Сказав: "конный милиционер", - ствердив Беймбет.
- Ну, ось бачите! - розвiв руками, посмiхаючись, Гостицький. - А тепер
треба розшифрувати "левосерого".
Але "левосерый" нiяк не пiддавався тлумаченню. Хоч як прикидали його i
Гостицький, i Бондаренко, але нiчого з того не виходило. Збивав з
пантелику невиразний колiр - сiрий, що складав основу iнкримiнацiйного
прикметника. Усякий iнший колiр ще можна було зрозумiти: червоний - щось
революцiйне, чорний - йдеться про анархiзм, навiть зелений - чимось
зв'язаний з iсламiзмом, але - сiрий? Та ще до того ж - лiвосiрий?..
- Нiчого не доберу в цiй нiсенiтницi! - стенув плечима Гостицький i вже
хотiв був iти, але спинився й порадив Бондаренковi: - А ви спитайте про
"левосерого" нашого вихователя Д╨лова...
- А що може сказати цей зледачiлий придурок[11] - здивувався такiй
несерйознiй пропозицi© вiд серйозно© людини, за яку всi вважали
Гостицького, Бондаренко.
- Не кажiть, не кажiть так, - заперечив Гостицький. - По-перше, Д╨лов -
колишнiй оперативник органiв, тiльки прокрався й одхопив за це десятку. Не
виключена можливiсть, що вiн зна╨ секрети специфiчно© термiнологi©.
По-друге, вiн, зда╨ться, працював якийсь час у Казахстанi.
I все ж Бондаренко мало сподiвався на придатнiсть Д╨лова в цiй
загадковiй справi, але iншо© ради не було, i хоч-не-хоч вiн пiшов шукати
Д╨лова.
Знайти вихователя Д╨лова в таборовому пунктi - було не легке дiло.
Засуджений за побутовий злочин, Д╨лов належав до привiлейовано© частини
в'язнiв i не був зв'язаний нi з мiсцем роботи, нi з якимись певними
обов'язками. На цьому таборовому пунктi, де зосередженi були полiтичнi
злочинцi, вiн почував себе у ворожому оточеннi. Знаючи наперед, що
перевиховати цих людей, якi вважають себе за невинно засуджених, однаково
не можна, вихователь Д╨лов обмежив свою дiяльнiсть роздаванням газет та
листiв i неодмiнною присутнiстю на розводах i перевiрках. Порядком
виховного нагляду вiн частенько заходив до хлiборiза й на кухню i виходив
вiдтiля ситий i задоволений. Таке дозвiльне життя призвело до того, що
Д╨лов сам став подумувати про потребу якось активiзуватись. Надто пiсля
того, як хтось на дверях його комiрчини написав олiвцем: "У Д╨лова нет
д╨лов". Це, безперечно, була явна контрреволюцiя, i не завадило б на
автора напису створити нове таборове дiло, але як ти його знайдеш серед
маси потайних людей?
А втiм, може, саме це й спричинилось до того, що Д╨лов зацiкавився
Беймбетом та його справою.
- Пункт десятий i одинадцятий? - перепитав вiн Бондаренка. - Але й якiй
же органiзацi© вiн мiг бути? Вони пiшли вдвох допитувати Беймбета.
- Ти в Алаш-Ордi[12] був? - суворо спитав Д╨лов, але _простодушний
Беймбет заперечливо захитав головою:
- Нi в Алага-Орда, нi в Кзил-Орда[13] нiколи не бував. Тiльки в Джамбул
на базар ©здив.
- Значить, Алаш-Орда вiдпада╨, - промовив, роздумуючи, Д╨лов. - А ти
есером не був часом? - спитав вiн пiдозрiло й пошепки пояснив
Бондаренковi: - У Казахстанi траплялись з таким обвинуваченням, але то
були здебiльшого росiяни...
- Сером? - здивовано перепитав Беймбет i приклав _долоню до вуха, щоб
краще розчути дивне слово. - Сером не був. Колгоспником був, пас конi,
вiвцi...
- А може, ти - "левый эсэр"? - допитливо прищулив око Д╨лов, i Беймбет
одразу закивав головою:
- Так, так, слiдчий казав: "Ты левосерый конный милиционер", а я нi в
кiннiй, нi в пiшiй...
- Ну, тепер усе ясно - йому сказано: "Ты левый эсэр,
контрреволюционер", - закiнчив консультацiю Д╨лов i пiшов iз барака в
сво©х виховательських справах до хлiборiза.
- Мнда, полiтик!.. - саркастично процiдив Гостицький, що здалека
спостерiгав сцену допиту, а Бондаренко, задоволений, що нарештi з'ясовано
провину Кунанба╨ва, сiв з ним поряд на нарах писати скаргу.
- Давай-давай! - радiсно потира╨ долонi Беймбет, щасливий, що i йому
напишуть скаргу. - Так i пиши: нi в кiннiй, нi в пiшiй мiлiцi© не
служив...
[1] Дудорга_ (кримiн. жаргон) - рушниця, гвинтiвка.
[2] Мастирка_ (кримiн. жаргон) - штучна рана чи пухлина, щоб дiстати
звiльнення вiд роботи.
[3] Закосити_ (кримiн. жаргон) - незаконно, симулюючи, дiстати
звiльнення вiд роботи.
[4] Косарик_ (кримiн. жаргон) - симулянт.
[5] Джуда джаман_ (казах.) - дуже погано.
[6] Шити_ (кримiн. жаргон) - обвинувачувати в тiй провинi, яко© нема.
[7] Трудило_ (кримiн. жаргон), офiцiйно - завурче.
[8] По рогах_ (кримiн. жаргон) - поразка в правах пiсля вiдбуття кари.
[9] Темнити_ (кримiн. жаргон) - плутати, пантеличити, казати про щось
не так, як воно було насправдi.
[10] Калим джок_ (казах.) - не було калиму чи яко©сь виплати.
[11] Придурок_ (кримiн. жаргон) - в'язень, що перебува╨ в
привiлейованому становищi й не працю╨ фiзично, належачи до таборового
начальства.
[12] Алаш-Орда_ (казах.) - ╨дина нацiоналiстична, контрреволюцiйна
партiя в Казахстанi за перших рокiв революцi©.
[13] Кзил-Орда - _обласне мiсто в Казахстанi.
Last-modified: Tue, 23 Jul 2002 11:48:57 GMT