гий не
пуска╨.

   СЛIПЧЕНКО. (Озирнувшись.) Що там таке? Арсене, подивись.
   Я ж казав, щоб...
   АРСЕН. (Кида╨ться до дверей,  але  вони  в  цей  мент  розчиняються,  i
входить Хведiр. Вiн почина╨ говорить: "Пане отамане! Там якась жiнка хоче,
щоб..." Але тут, нiби вирвавшись з рук вартових, вбiга╨ в кiмнату Гликерiя
Хведоровна i кида╨ться до Софi©.) Я ж казав, щоб... А, чортяка.

   СЛIПЧЕНКО. (Люто Хведору.) Не пускать бiльше нiкого. (Маха  рукою,  щоб
вийшов. Хведiр виходить. До  Гликерi©  Хведоровни  грiзно.)  Що  тобi  тут
треба?

   ГЛИКЕРIЯ ХВЕД. (Ста╨ поперед Софi©, захища╨ ©© сво©м тiлом,  розставля╨
руки. Вигляд ма╨ рiшучий, лютий, вся труситься.) Не дам. Не дам. Не дам.
   СЛIПЧЕНКО. Стара! Одiйди. Одiйди, тобi кажу.

   ГЛИКЕРIЯ ХВЕД. Не одiйду. Убивай мене. Убивай.

   ПАНАС. Мамо, нiхто Софi© убивать не хоче. Ми  хочемо  тiльки  врятувать
©©. Щоб другi не убили.
   СЛIПЧЕНКО. Одiйди, кажу, сядь i сиди каменем. Бо так при  тобi  i  вб'ю
©©. (Нацiля╨ться револьвером.) Одiйди, а то смерть вам тут обом.

   ПАНАС. (Пiдходить до Гликерi© Хвед. й одводить ©© вбiк.) Сядьте,  мамо.
Ви самi побачите. Не треба тiльки так хвилюватись.

   СЛIПЧЕНКО. (До Соф©i.) Слухай, ти. Та слухай укра©нським  вухом,  а  не
кацапським. Тво©х приятелiв, кацапських краснограбiжникiв, розбито  вщент.
В город вступають укра©нськi козаки i  друзi  Укра©ни  -  нiмецькi  вояки,
кацапню виметем. А зрадникiв буде покарано. Чу╨ш: буде люто покарано.
   СОФIЯ. (Сто©ть все так само.)
   СЛIПЧЕНКО. Ти зрадниця. Ти продала свою нацiю. Ти вбила свого брата. Ти
руйнувала з кацапньою наш край. Ти разом з нашими  вiковими  нацiональними
ворогами запроваджувала свою нацiю знов у  неволю.  Чу╨ш  ти  це  все?  Ти
злочинниця. Що ти за це заслужила? Кажи сама. Ну, кажи сама: що?

   СОФIЯ. (Тихо.) Я не зраджувала свою нацiю.

   СЛIПЧЕНКО. Ти не зраджувала? А хто ж зраджував: я, Панас  чи  той  брат
твiй, якого ти вбила? Га? Але слухай: ти колись любила свiй край. Ради се©
любовi тобi може буть милость. Але... слухай пильно, слухай  всiм  серцем.
Але   ти   тут,   зараз   же   напишеш,   що   зрiка╨шся   сво©х    бувших
приятелiв-большевикiв, що проклина╨ш цих ворогiв нашого народу i ка╨шся за
те, що вони тебе спокусили. Чу╨ш? Тодi ми  всi  будемо  молить,  щоб  тебе
помилували. Я оддам ще раз сво╨ сиве волосся на глум, на сором, на  ганьбу
i буду прохати за зрадницю-дочку. Чу╨ш?  Я  це  обiцяв  тво╨му  братовi  i
Панасовi i слово сво╨ здержу. Сiдай, пиши. Де твiй папiр? Бери.
   СОФIЯ. (Сто©ть непорушна.)
   СЛIПЧЕНКО. (Здивовано.) Що ж ти? Не хочеш?..

   СОФIЯ. (З усиллям, ледве чутно.) Я не можу бути зрадницею.
   СЛIПЧЕНКО. Ти не можеш бути зрадницею кацапнi? Значить, ти таки з ними?
А Укра©нi ти можеш?.. Так що ж з нею балакать пiсля цього?.. Чули?..
   ГЛИКЕРIЯ ХВЕД. (Вста╨, iде  до  Софi©.)  Дитино.  Напиши.  Напиши,  моя
бiдна. Благаю тебе, ради тво╨© матерi. Я ж... Я ж... Боже мiй,  Боже  мiй.
Що ж це робиться. Брат на брата. Батько  на  дiтей.  Софi╨чко,  доню  моя.
Напиши ж, що вiн говорить. Хiба ж тобi тi страшнi люди рiднiшi за  батька,
за братiкiв тво©х, за матiр твою?
   СОФIЯ. (Заплющу╨ очi, одкида голову до стiни  й,  як  розп'ята,  сто©ть
так.)
   ГЛИКЕРIЯ ХВЕД. Напишеш, дитино? Напишеш?

   СОФIЯ. (Не мiняючи пози, помалу незгодливо крутить головою.)
   СЛIПЧЕНКО. Ну, от. От чу╨ш,  бачиш  сама.  Що?  Розбишаки,  грабiжники,
нацiональнi  вороги  нашi  дорогшi  ©й  за  все.  Ну,  що  ж  вам  бiльше.
Розумi╨ться, у не© там полюбовнички. Як же вона може одректися  ©х?  У-ух,
ти шлюха кацапська.
   СОФIЯ. (Хоче щось сказать на першi слова,  але  при  останнiх  зацiплю╨
зуби й одкида знов голову назад.)
   ГЛИКЕРIЯ ХВЕД. Софi╨. Дитино. Не вбивай же мене.

   СЛIПЧЕНКО. Годi. Що з нею балакать. Арсене. Веди ©©. Нехай судять тепер
©© властi.
   ПАНАС. Пiдождiть, Микито Iвановичу. Я думаю, що Софiя Микитовна подума╨
i... змiнить свою думку. Даймо подумать ©й.  Я  пропоную  лишить  ©©  саму
хвилин на десять, п'ятнадцять. Софiя Микитовна подума╨ i зрозумi╨,  що  ми
не бажа╨мо ©й зла, а що це ╨ ╨диний спосiб урятувать ©й життя. Коли  б  ми
не встигли захопить ©© тут вперед, то другi укра©нцi уже розстрiляли б ©©.
Значить... значить, треба Софi© Микитовнi над цим подумать i щось вибрать.
Тим паче повинно буть легче написать t таку заяву, що вона ж сама  бачила,
якi большевики друзi нашому народовi. А помилятись кожний може. I  нiякого
сорому нема признати свою помилку. Давайте вийдемо й лишимо ©© саму.
   СЛIПЧЕНКО. (До Софi©.) Хочеш подумать ще?

   СОФIЯ. (Мовчить.)
   ГЛИКЕРIЯ ХВЕД.  Вона  подума╨,  вона  подума╨.  Ходiмте.  Подумай,  моя
дитино. Подумай i пиши. Ходiм, старий, ходiм, нехай вона собi... (Бере  за
руку Слiпченка, i всi  тихо  виходять,  поглядаючи  на  Софiю,  що  сто©ть
непорушна.)

   Пiд час останньо© сцени за вiкном глухо чулася стрiлянина  i  зчинилася
пожежа, яка дедалi поширювалась. Так само пiд час останнiх  слiв  у  вiкнi
з'явилась голова Тихона i швидко сховалась. Коли всi виходять, голова знов
з'явля╨ться i пильно з усiх бокiв вдивля╨ться в кiмнату.

   СОФIЯ. (Якийсь час сто©ть  так  само,  потiм  розплющу╨  очi,  дивиться
поперед себе хмарним, задумливим поглядом i помалу стомлено йде до столу.)
   ТИХОН. (Побачивши ©©, шкряба╨ пальцем по шклу, стука╨.)
   СОФIЯ. (Швидко озира╨ться, бачить Тихона, стурбовано дивиться на  дверi
й злякано маха йому рукою, щоб злiз. Але Тихон уперто стука╨ й  манить  до
себе. Тодi Софiя швидко пiдходить до вiкна, одчиня╨ й шепотом говорить.) -
Ради Бога, тiкай швидче. Що тобi треба тут?
   ТИХОН. Софi╨. Лiзь. Швидче. Тут Грiнберг жде з кiньми,  з  гайдамацьким
пропуском. Швидче.
   СОФIЯ. Грiнберг?
   ТИХОН. Ах, та швидче щас. Що ти, здурiла, чи що? Тут драбина. Лiзь. Ну?
   СОФIЯ. (Раптом.) У тебе ╨ револьвер? ╙?

   ТИХОН. ╙ все. ╙. Швидче.
   СОФIЯ. Дай менi. Дай. Давай, давай. Швидче, ради Бога.
   ТИХОН. (Виймаючи револьвера.) Та навiщо тобi, коли ми...
   СОФIЯ. Ах, та давай! (Хапа╨ револьвера, хова╨ собi  на  груди.)  Дякую,
голубчику. Дякую. Тепер тiкай. Тiкай, зараз ввiйдуть, почують.

   ТИХОН. А ти ж?
   СОФIЯ. Я инакше втiчу. Инакше. Тiкай, тiкай! Тiкай, iдуть!

   Одчиняються дверi, з'явля╨ться Слiпченко, Тихон одразу одсову╨ться вбiк
i хова╨ться.

   СОФIЯ. (Озира╨ться на батька,  потiм  зразу  приставля╨  револьвера  до
виска, стрiля╨ впада╨. 8 сусiдньо© кiмнати вбiгають Гликерiя Хвед;  Панас,
Арсен, вiльнi козаки з збро╨ю, наготовленою до стрiляння.)

   ГЛИКЕРIЯ ХВЕД. (Побачивши Софiю, з криком кида╨ться  до  не©,  пада  на
труп, бачить рану на виску i рида╨.)
   СЛIПЧЕНКО. (Тихо, розтеряно.) Оттак, значить...

   ПАНАС. (Безсило спира╨ться об стiл.)


   За вiкном криваво, ясно пала пожежа, i все ближче чути спiв козакiв "Як
злетiлись орли чайку  рятувати"  та  радiснi  крики  народу  "Ура!  Слава!
Слава!"

   Кiнець