Њихайло ‘тарицький. Џоезiї
------------------------------------------------------------------------
Ћригинал этого текста расположен в "‘етевой библиотеке украинской литературы"
OCR: …вгений ‚асильев
„лЯ украинских литер использованы обозначениЯ:
Є, є - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
Ї, ї - "i с двумЯ точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
------------------------------------------------------------------------
ЃЋђ‚I‰
—орне хмарище встає повагом,
‡аступає свiт, стеле темрЯву;
ђозпанахалось, завихрилосЯ,
Њов страховище з пекла зрушене,
‘горта навкруг землю крилами,
Ћперезане скрiзь гадюками
‘изо-бiлими, волохатими,
™о сплiтаютьсЯ, розплiтаютьсЯ
I звисають вниз грiзним кетЯгом...
„ушно, млосЯно, i задуха та
Њов гнiтить усе важким каменем:
Ђнi способу вiльно дихати,
‚ головi гуде, думи скованi,
‚ серцi млЯвому - рабськi острахи...
Џритаїлось все пополохане
Џеред з'Явиськом тучi грiзної:
‚iтерець ущух - анi подиху,
‡мовк веселий гай - анi шелесту,
‡нишкли пташечки-щебетушечки,
ЏоховалисЯ й кiнцi, шулЯки,
‹астiвки лише не злЯкалисЯ -
“ повiтрi, знай, смiло плавають,
Ќижуть стрiлами проти хмарища...
‹юди теж з страхом незмiркованим
’учi ждуть тiї лиховiсної.
Ѓагатирщики зачинЯютьсЯ
Џо своїх дворах, по хороминах,
‡атулЯючи вiкна коцЯми,
™об не чути їм грому-грюкоту;
Џозасвiчують ще й лампадочки,
™об не бачити спалу блискавки -
’ак жахаютьсЯ смертi наглої!
†аль їм злинути з свiту ласого,
‚iд утiх-розкош в мертву темрЯву,
™о на той-бо свiт, на суд праведний...
Ђ сiромi пак на тi заходи
Ќема вiльної i хвилиноньки:
‹иш про те вона побиваєтьсЯ,
™об не знiс потоп їй хатиноньки,
Ќе забрав добра її вбогого,
Iз худобою, а то й з дiтками,
—и недужими - батьком, ненькою...
™о їй думати про грiхи свої?
ѓвалт безжалiсний, скрута, горенько
’а темнота - ось вiдповiдники!
™о лЯкатись їй смертi наглої?
Ќе дало життЯ втiх i радощiв,
Ђ дало дише муку, нуждоньку,
’о хоч смерть ота угамує їх,
‚ Ямi темнiй дасть їм вiдлежатись...
Ђ вже хмарище, туча грiзнаЯ
ѓеть насунулась, низом стелетьсЯ,
„осЯгаючи лiсу крилами,
Ќiччю криючи небо збурене...
Ћсь розшарпалась свiтлом-пломенем,
‡аслiпила всiм очi злЯканi
ЋбiзваласЯ грiзним гомоном,
I занишкла знов, притаїласЯ...
’а зненацька враз Як не сказитьсЯ:
‡аревла, мов звiр, диким вигуком,
ЏокотиласЯ вихром-бурею,
ѓеть ламаючи, що не трапитьсЯ;
‡аЯскриласЯ блискавицЯми,
Iз страшних гармат разом вдарила,
Ђж землЯ кругом iздригнуласЯ,
‚ хлющi пiнЯвiй потопаючи...
Ќе журiтьсЯ ж, гей, бiдарi мої, -
ѓоробина нiч - вам не мачуха!
‘мiло глЯнемо в вiчi борвiю
’а змiркуємо усе розумом:
Њоже, зiрвемо ще й порадоньку
‚iд бунтовника навiженого?..
ЏiслЯ борвiю глЯне сонечко
I огрiє всiх рiвним променем,
‚ороги життЯ згинуть пропадом,
Ђ повiтрЯ скрiзь оздоровшає:
ЏiслЯ борвiю легше дихати, -
Iз залiз думки вириваютьсЯ,
‘ерце в груди б'є Якось смiливо,
I скрилЯєтьсЯ знов надiЯнка,
™о й окривдженим правда станетьсЯ!.
1902
„Ћ ЊЋ‹Ћ„I
Ќа вас, завзЯтцi-юнаки,
Ѓорцi за щастЯ “країни,
Љладу найкращiї думки,
Њої сподiванки єдинi.
‚ вас молода ще грає кров,
“ вас в думках немає бруду,
Џалає в серцi ще любов
„о обездоленого люду..
Ќе занехайте ж ви її,
Ќе розгубiть по свiтi всує,
Ќехай вона ваш дух гартує
“ чеснiй, славнiй боротьбi!
Ѓо стоголовий людський кат
‹ютує, дужчає щоднини...
Ќе можна тратить i хвилини,
Џоки ще стогне темний брат.
Џоки живий, - мерщiй несiть
‘лiпому свiтиво просвiти,
I в серце, смертiю повите,
†иву надiю закропiть!
‚шануйте рiдну його рiч,
Ќазвiть без хитрощiв своєю
I розженiте над землею
‚и непрозору, глупу нiч...
Ќай кат жене, а ви любiть
‘вою окрадену родину, -
‰ за неї сили до загину
I навiть душу положiть!
1876
„Ћ “ЉђЂЇЌ€
ЊоЯ “країно! џк Я тебе любив!
’вої луги, твої степи розлогi,
„нiпра ревучого славетнiї пороги
I хвилi золотi твоїх шовкових нив.
џк Я любив в садочках вишнЯку
’вої бiлесенькi, немов хустини, хати,
Џоважну рiч старих дiдiв чубатих
I регiт дiтвори в жартливому танку.
џк Я любив в нiч теплу, веснЯну
—уть пугача з дiброви тихий стогiн,
ѓуканнЯ парубкiв, дiвчат веселий гомiн
I пiсню з-за лугiв розкiшну, голосну.
џк Я любив уосени в стiжках
•лiб коло хат, а ранками сiдими
‘елЯн за працею хапливою мiж ними
I стукiт говiркий цiпiв геть по токах.
џк Я любив зимової доби
Џри каганцi невпиннеє сюрчаннЯ
’их веретен i пiсню чи риданнЯ
’ихесеньке жiночої журби.
џк Я люблю безрадiсно тебе,
Ќароде мiй, убожеством прибитий,
‡неможений i темнiстю сповитий,
™о вже забув i поважать себе,
Џотративши свої колишнi сили...
џк Я люблю твої сумнi могили,
“країно! џк Я люблю тебе!
I ось тепер та мучена любов
Њене жене в далекую чужину...
(1881)
ЏЋ…’“
џк нiч насуваєтьсЯ туча
I млою небо окрива,
ѓуркоче грiм, а бурЯ злюча
„уби з корiннЯми вирива,
‡дiймає, гонить хвилi гори
Ќа почорнiлiм, лютiм морi;
ђеве, i стогне, i рида,
I човна бiдного гойда
Џонад безоднею хисткою...
Џловець, погинеш в боротьбi!
Људи й боротисЯ тобi
‡ тiєю силою слiпою? -
Ќе одного борцЯ вона
“же поринула до дна!
Џiд завiрюху i негоду
‘еред буЯннЯ в свiтi зла
—и не пiти в свою господу,
—и не зложити й нам весла?
‡амовкнути серденько од миру
‰ наладнувати свою лiру
„лЯ власних мук, длЯ власних слiз,
„лЯ тайних з-за кутка погрiз, -
Ѓо там на шарварку людському,
„е брат на брата точить нiж,
„е повселюдно йде рабiж,
’ам не чутно буде нiкому,
‘еред гармидеру й турбот, -
Њоїх пiсень, моїх скорбот.
Ќi, тричi нi! •ай краще струни
Џорве мiй стогiн навiсний!
Љоли кругом в дочаснi труни
Ѓорцiв лЯгає гурт тiсний,
Љоли юнацька сила в'Яне,
Ђ там смiєтьсЯ щось погане, -
Ќе про коханнЯ, не про рай,
Џоспiвче, голосно спiвай!
Ђле розваж словами брата,
™о й не виходить iз залiз;
‘кропи росою твоїх слiз
Љривавi рани, що вiд ката,
‰ душi замученiй, слабiй
Ћдвагу пiснею навiй.
Ќе бiйсЯ вражої наруги;
‡ свЯтим вогнем лини туди,
„е пануваннЯ скрути, туги
’а вiковiчної бiди...
‘пiвай, ридай i будь готовий
‡амiсть лаврового терновий
‚iнець узЯти на чоло;
Ќехай роздавить тебе зло, -
Ђле що смерть?.. •вилинна страта,
Ђ далi - слава голосна...
’ой умирати, певно, зна,
•то зна любити своего брата, -
I за таку тiльки любов,
‘пiвець, ти жити будеш знов!
(1882)
‚€Љ‹€Љ
Ќiч Яка, господи! ЊiсЯчна, зорЯна:
џсно, хоч голки збирай...
‚ийди, коханаЯ, працею зморена,
•оч на хвилиночку в гай!
‘Ядем укупi ми тут пiд калиною -
I над панами Я пан...
ѓлЯнь, моЯ рибонько, - срiбною хвилею
‘телетьсЯ полем туман;
ѓай чарiвний, нiби променем всипаний,
—и загадавсЯ, чи спить?
Ћн на стрункiй та високiй осичинi
‹истЯ пестливо тремтить;
Ќебо незмiрЯне всипано зорЯми -
™о то за божа краса!
Џерлами-зорЯми теж пiд тополЯми
ѓрає перлиста роса.
’и не лЯкайсЯ-но, що свої нiженьки
‚мочиш в холодну росу:
џ тебе, вiрнаЯ, аж до хатиноньки
‘ам на руках однесу.
’и не лЯкайсь, а що змерзнеш, лебедонько;
’епло - нi вiтру, нi хмар...
џ пригорну тебе до свого серденька,
‰ займетьсЯ зразу, мов жар;
’и не лЯкайсь, аби тут та пiдслухали
’иху розмову твою:
Ќiчка поклала всiх, соном окутала -
Ђнi шелесне в гаю!
‘плЯть вороги твої, знудженi працею,
Ќас не сполоха їх смiх...
—и ж нам, окривдженим долею клЯтою,
‰ хвилЯ коханнЯ - за грiх?
1870
Last-modified: Tue, 23 Jul 2002 11:48:57 GMT