        ‹есЯ “країнка. „рами та драматичнi поеми (збiрка)

 ------------------------------------------------------------------------
 Ћригинал этого текста расположен в "‘етевой библиотеке украинской литературы"
 http://www.ukrlib.km.ru/ і http://www.ukrlib.km.ru/
 OCR: …вгений ‚асильев
 „лЯ украинских литер использованы обозначениЯ:
 Є, є - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
 Ї, ї - "i с двумЯ точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
 I,i (укр) = I,i (лат)
 ------------------------------------------------------------------------


   ** ЃЋџђ€Ќџ **

   „раматична поема

   I

   ‘адок перед будинком не дуже багатого, але значного козака з старшини Ћ
л е к с и Џ е р е б i й  н  о  г  о.  Ѓудинок  виходить  у  садок  великим
рундуком, що тЯгнетьсЯ вздовж цiлої стiни. Ќа рундуку стiл,  дзиглики,  на
столi прилагоджено до вечерi. ‘тара Џ е р е б i й н и х а дає останнiй лад
на столi, їй помагає дочка її Ћ к с а н а i с л у ж е б к а.
   —ерез садок до рундука iдуть Џ е р е б i й н и й i ‘ т е п а н, молодий
парубок у московському боЯрському  вбраннi,  хоча  з  обличчЯ  його  видко
одразу, що вiн не москаль.

   Џ е р е б i й н и й (до гостЯ)_
   ЊоЯ стара управилась хутенько!
   „ивись, уже спорудила й вечерю,
   поки ми там на цвинтарi балачки
   провадили.
   Џ е р е б i й н и х а
   (зiходить трохи з рундука назустрiч гостевi)_
   ЃоЯрине, прошу
   зажити з нами хлiба-солi.
   ‘ т е п а н (уклонЯючись)_
   ђад би,
   шановна панiматко, та не смiю,
   коли б не гнiвались старi боЯри, -
   Я й так уже давно вiд них одбивсЯ.
   Џ е р е б i й н и й
   Џро них ти не турбуйсЯ. Џiдкоморiй
   їх запросив на бенкет, а тебе
   Я випрохав до нас: "џ сам, - кажу їм, -
   щось недугую трохи, то не можу
   на бенкетах гулЯти, а ‘тепана,
   по давнiй приЯзнi до його батька,
   хотiв би пригостити в себе в хатi.
   ‚iн молодик, йому ще не пристало
   на бенкети великi учащати".
   ЃоЯрам, видко, вже запах медок
   та варенуха, отже, роздобрились
   та й мовили: "Ќехай собi п а р н i н к а
   сидить у тебе хоч i до вiд'їзду.
   Ќавiщо вiн нам здавсЯ?"
   ‘ т е п а н
   Ћт спасибi,
   панотченьку!
   (‡iходить на рундук з господарЯми)._
   Џ е р е б i й н и й
   џ джурi накажу,
   нехай перенесе твоє манаттЯ
   до нас, та й заберу тебе в полон,
   поки не визволЯть боЯри.
   ‘ т е п а н
   Ѓоже!
   ’акий полон милiший од визволу.
   Џ е р е б i й н и х а (до Ћксани)_
   Џiди лиш, доню, там пошли ‘емена.
   (Ћксана виходить i незабаром вертаєтьсЯ)_.
   ‘ т е п а н
   џкби лиш Я не став вам на завадi...
   Џ е р е б i й н и х а
   Ћто б таки! ™е в нас у хатi стане
   длЯ гостЯ мiсцЯ!
   Џ е р е б i й н и й
   ’и, синашу, в мене
   забудь всi церегелi. ’аж зо мною
   небiжчик батько твiй хлiб-сiль водив,
   укупi ми й козакували.
   (‘адовить ‘тепана ( сам сiдає при столi. „о Ћксани)._
   „очко,
   ти б нас почастувала на початок.
   (Ћксана наливає з сулiйки двi чарки - батьковi й гостевi)._
   Ћ к с а н а
   ЃоЯрине, будь ласка, призволЯйсЯ.
   ‘ т е п а н
   (узЯвши чарку, встає i вклонЯєтьсЯ Ћксанi)_
   „ай боже, панночко, тобi щасливу
   та красну долю!
   Ћ к с а н а
   Ѓудь здоровий, пивши.
   (‘тепан, випивши, знов сiдає. Ћксана частує батька._
   ‚сi вечерЯють)._
   Џ е р е б i й н и й (до Ћксани)_
   Ђ вiн спочатку не пiзнав тебе,
   ти знаєш? ‡апитав: "џка то панна
   у першiй парi корогву несе?"
   Ћ к с а н а (усмiхаючись i поглЯдаючи на ‘тепана)_
   Љоли?
   Џ е р е б i й н и й
   ’а отодi ж, Як ти на трiйцю
   в процесiї мiж братчицЯми йшла.
   ‘ т е п а н
   ’и завжди носиш корогву?
   Ћ к с а н а (з певною самовтiхою)_
   ЂЯкже,
   Я перша братчицЯ в дiвочiм братствi.
   Џ е р е б i й н и й (жартiвливо пiдморгнувши)_
   ‘е вже тобi не та мала Ћксанка,
   що ти, було, їй робиш веретенцЯ.
   Ћ к с а н а
   ’i веретенцЯ й досi в мене є...
   (‡амовкає, засоромившись)._
   ‘ т е п а н (втiшений)_
   Ќевже?
   Ћ к с а н а
   (перебиваючи нiЯкову длЯ неї розмову. „о матерi)_
   Ђ де се, мамо, наш Iван?
   Џ е р е б i й н и х а
   ’а де ж? Ќа вулицi мiж товариством.
   I в а н
   (Ћксанин брат, молодий козак, увiходить з будинку)._
   Ѓа нi, Я тут. „авайте, мамо, їсти.
   Џ е р е б i й н и х а
   ’и б уперед хоч привiтавсЯ з гостем!
   I в а н (сiдаючи, недбало)_
   Њи вже вiталисЯ там, коло церкви.
   Џ е р е б i й н и й
   ‚iн буде мешкати в нас до вiд'їзду.
   I в а н (так само)_
   Ћт Як? ™о ж, добре... ‘лухай-но, Ћксано,
   цЯ страва вже простигла, принеси
   свiжiшої.
   Ћ к с а н а (уражена його недбалим тоном)_
   ‘лужебка зараз прийде,
   то й накажи їй.
   I в а н
   Ѓа, Яка ти горда.
   („о ‘тепана)._
   “ вас там на Њосквi, либонь, дiвчата
   так бришкати не смiють?
   ‘ т е п а н
   џ московських
   дiвчат не знаю.
   Ћ к с а н а
   џк же се?
   ‘ т е п а н
   џ, власне,
   недавнє на Њосквi. Џоки ще батько
   живi були, Я в Љиєвi, в науцi,
   при Ђкадемiї здебiльше пробував,
   а вже Як батько вмерли, Я поїхав
   до матерi на помiч.
   Џ е р е б i й н и х а
   —ом ти лiпше
   сюди не перевiз матусi?
   ‘ т е п а н
   ’рудно.
   Ќема при чiм нам жити на ‚країнi.
   ‘амi здоровi, знаєте, - садибу
   сплюндровано було нам до цеглини
   ще за ‚иговщини. Ѓули ми зроду
   не дуже так маєтнi, а тодi
   й тi невеликi добра утерЯли.
   Џоки чогось добувсЯ на Њосквi,
   мiй батько тЯжко бiдував iз нами.
   Ќа радi ЏереЯславськiй мiй батько,
   подавши слово за Њоскву, додержав
   те слово вiрне.
   I в а н
   Њав кому держати!
   ‹ихий їх спокусив давати слово!
   Џ е р е б i й н и й
   ’одi ще, сину, надвоє гадалось,
   нiхто не знав, Як справа обернетьсЯ...
   а потiм... присЯгу не кожне зрадить...
   I в а н (iронiчно)_
   ’а певне! краще зрадити ‚країну!
   ‘ т е п а н (спалахнув, але стримавсЯ)_
   Ќе зраджував “країни мiй батько!
   ‚iн їй служив з-пiд царської руки
   не гiрш, нiж вороги його служили
   з-пiд польської корони.
   I в а н
   ’а, звичайне,
   однаково, чиї лизати п'Яти,
   чи лЯдськi, чи московськi!..
   ‘ т е п а н
   Ђ багато
   було таких, що самостiйно стали?
   Џ е р е б i й н и й (до Iвана)_
   ‘утужна, сину мiй, вкраїнська справа...
   ‘тарий Ѓогдан уже ж був не дурнiший
   вiд нас з тобою, а проте ж i вiн
   не вдержавсЯ при власнiй силi.
   (Џеребiйниха, нахилившись синовi до вуха,_
   шепоче щось ’ой нетерплЯче стрiпує чубом)_.
   I в а н
   Ѓатьку!
   ™о там замазувать? Љажiмо правду!
   ‘е рiч не власна, се громадська справа!
   џкби таких було мiж нами менше,
   що, дома чесний статок прочесавши,
   понадились на соболi московськi
   та руки простЯгали до тiєї
   "казни", Як кажуть москалi...
   Џ е р е б i й н и х а
   I в а не!
   (‘iпає сина за полу)_.
   ‘ т е п а н
   Ќе задлЯ соболiв, не длЯ казни
   подавсЯ на Њоскву небiжчик батько!
   —ужим панам служити в рiднiм краю
   вiн не хотiв, волiв вже на чужинi
   служити рiднiй вiрi, помагати
   хоч здалека пригнобленим братам,
   єднаючи длЯ них цареву ласку.
   ‘тарий вiн був обстоювати збройне
   за честь “країни...
   I в а н
   ’и ж молодий, -
   чому ж ти не пiдiймеш тої зброї,
   що батьковi з старечих рук упала?
   ‘ т е п а н
   џк поЯсню тобi?.. Љоли ще змалку
   навчав мене з письма свЯтого батько,
   то вiн менi казав напам'Ять вивчить
   про Љаїна та ЂвелЯ. "Њiй сину, -
   мовлЯв, - пильнуй, щоб мiг ти з Ясним оком,
   а не тьмЯним, не тремтЯчи, мов Љаїн,
   небесному отцевi одповiсти,
   коли тебе спитає: "„е твiй брат?"
   Ђ Як же можу Я на “країнi
   здiйнЯти зброю так, щоб не дiткнути
   нiколи нею брата?.. I невже
   мушкет i шаблЯ мають бiльше сили
   та честi, нiж перо та щире слово?
   Ќi, учено мене, що се не так!
   Џ е р е б i й н и й
   Ќе звикли Якось ми такого чути...
   проте... було б на свiтi, може, менше
   грiха i лиха, Якби всi гадали
   по-твоєму...
   I в а н (згiрдно)_
   ‘е в Љиєвi ченцi
   навчають отакого!
   Ћ к с а н а
   ’и ж, Iване,
   у Љиєвi не вчивсЯ. ‡вiдки знаєш,
   чого там научають?
   I в а н (зачеплений)_
   Ћт знайшласЯ
   зненацька оборонницЯ длЯ тебе,
   боЯрине!
   Ћ к с а н а
   џ тiльки правду мовлю...
   (‡асоромлена, подаєтьсЯ з рундука в садок._
   “вiходить з будинку на рундук джура)_.
   „ ж у р а
   ’ам, пане, Я принiс длЯ гостЯ речi.
   Џ е р е б i й н и й
   •одiм, ‘тепане,
   покажу, де маєш в нас мешкати.
   ‘ т е п а н (до Џеребiинихи)_
   ‘пасибi, панiматко,
   за хлiб, за сiль!
   Џ е р е б i й н и х а (з косим поглЯдом на сина)_
   Џробач, коли що, може,
   прийшлось на перший раз не до сподоби...
   (‘тепан з Џеребiйним i джурою йдуть у будинок)_.
   Џ е р е б i й н и х а (до Iвана нишком)_
   Ќу й ти ж таки! •то ж так говорить з гостем?
   I в а н
   Ђт! •ай же вiн хоч раз почує правду!
   Џ е р е б i й н и х а
   Ђдже ти чув, що вiн казав...
   I в а н
   Ћвва!
   бурсак, та щоб не вмiв замилить очi!
   Џ е р е б i й н и х а
   Њенi вiн до сподоби, - добрий хлопець,
   такий увiчливий...
   I в а н
   ’а вам вже, звiсно,
   Язиком приподобатись недовго.
   Џ е р е б i й н и х а
   —и сЯк, чи так, а вдруге ти не будь
   таким до гостЯ гострим! ‘е ж неначе
   на те його ми в хату запросили,
   щоб ним помiтувати. Ќезвичайно!
   I в а н
   ’а вже гаразд, не буду зачiпати.
   (‡iходить з рундука)_.
   Џ е р е б i й н и х а
   Људи ти?
   I в а н
   Ћт пiду до товариства.
   (Їде через садок, перескакує через тин i зникає._
   “вiходить служебка i збирає зi стола)_.
   Џ е р е б i й н и х а
   „е ти, Ћксано?
   Ћ к с а н а (виходить iз-за куща з кухликом в руцi)_
   Ћсь Я тута, мамо.
   ‘е Я барвiнок поливаю.
   Џ е р е б i й н и х а
   ‘правдi,
   полити слiд, - зовсiм посох на сонцi.
   Џолий же й те, що ми пересадили.

   Џ е р е б i й н и х а i служебка, зiбравши зi стола, йдуть  у  будинок.
Ћксана,
   поливаючи квiти, спiває веснЯнки. ‚ садку сутенiє.
   ‘ т е п а н нишком вилазить вiкном з своєї кiмнати на рундук,
   прудко та звинно зiскакує з рундука на землю i пiдходить до Ћксани.

   Ћ к с а н а (уриває спiв i впускає кухлЯ)_
   Ћй лихо! •то се?..
   ‘ т е п а н
   Џанночко, се Я.
   Џрости мене. ’и гнiватись не мусиш,
   бо ти ж мене сама причарувала
   i звабила, Як соловейко, спiвом.
   џ не своєю силою прийшов...
   Ћ к с а н а (засоромлено i разом гордовито)_
   ЃоЯрине, до чого сiї речi?
   Њенi їх слухати не випадає.
   (•оче йти)_.
   ‘ т е п а н (затримує її за руку)_
   Ќi, ти не пiдеш так...
   Ћ к с а н а (вражена, вириває руку)_
   ‘е що за звичай?
   џ не холопка з в о т ч и н и твоєї!
   ‘ т е п а н (знищений)_
   џ не хотiв образити тебе.
   ‡апевне, вiльна ти... џка журба
   тобi, що Я поїду на чужину
   з розбитим серцем, що коханий спогад
   про зустрiч милу обiллє отрута?
   ’обi дарма, дiвчино-гордiвнице...
   •то Я длЯ тебе? ‡айда, заволока...
   Ђдже мене усюди так зовуть...
   ’и завтра вже про мене й не згадаєш...
   Ћ к с а н а (спустивши очi)_
   •iба ти завтра їдеш?
   ‘ т е п а н
   ™о ж Я маю
   тобi тут очi мулити собою?
   Ћ к с а н а
   ‚иходить, наче Я тебе жену...
   џ ще ж тобi не мовила нi слова...
   ‘ т е п а н
   Ќевже Я маю ще й того дiждатись,
   щоб ти менi сказала: "‚ибирайсЯ"?
   Ћ к с а н а
   (збентежена, зриває з вишнi листочки,_
   кусає їх (розщипує в руках)_
   џкий же ти чудний! Ќу, що ж Я мала
   тобi казати? џ не звикла так...
   џ iнших паничiв роками знаю
   i ще вiд них такого не чувала...
   а ти... недавно що приїхав...
   ‘ т е п а н
   Џанно!
   ’i паничi безжурно походжають
   не. щирому дозвiллi по садочках
   та вибирають квiтку длЯ забави,
   i тiльки ждуть, щоб краще розцвiласЯ.
   Ђ Я ж, Як в'Язень, що на час короткий
   з темницi вирвавсЯ i має хутко
   з веселим свiтом знову попрощатись
   i розцвiту не має часу ждати.
   Њенi була б не длЯ забави квiтка,
   Я бачу в нiй життЯ i волi образ
   i краю рiдного красу. „лЯ мене
   куточок той, де б посадив Я квiтку,
   здававсЯ б цiлим свiтом... џ забув,
   що ти живеш на волi, що длЯ тебе
   привабного нема нiчого там,
   де Я живу, i навiть буть не може...
   Ћ к с а н а (стиха, похиливши голову)_
   —ого ж ти так у тому певен?
   ’и наче думаєш, що Я вже справдi
   Якась ростина, що в менi немає
   нi серцЯ, нi душi...
   (‚ голосi злегка бринЯть сльози ‚она уриває)_.
   ‘ т е п а н (знов бере ’i за руку, вона не боронить)_
   Ћксано, зоре!..
   Џробач... Я сам не знаю... Я не смiю...
   (з поривом)_
   Ќi, Я не можу, Я не маю сили
   тебе зректисЯ!
   (Џригортає Ћксану)_.
   ‘ерденько, скажи,
   чи любиш ти мене! Џромов же слово!
   Ћ к с а н а
   •iба ж би Я з тобою так стоЯла?
   (•оває обличчЯ у нього на грудЯх. Ќiма сцена)_.
   ‘ т е п а н
   џ завтра старостiв зашлю до тебе.
   —и батько твiй їх прийме?
   Ћ к с а н а
   ’атко дуже
   тебе вподобав i матусЯ теж.
   ‘ т е п а н
   ™о тiльки дам тобi Я на чужинi
   замiсть веселощiв рiдного краю?
   ‘воє коханнЯ вiрне, бiльш нiчого...
   Ћ к с а н а
   Ќе думай, нiби Я пуста панЯнка,
   що тiльки має на умi забави
   та залицЯннЯ. ‘i труднi часи
   думок поважних I дiвчат навчили.
   џкби ти знав, Як туга кров гнiтить!.. ,
   ‘ т е п а н
   Љров?
   Ћ к с а н а
   ’ак. Ќе раз, вернувшисЯ з походу,
   лицарство з нами бавитьсЯ при танцЯх.
   ЏростЯгне руку лицар, щоб узЯти
   мене до танцю, а менi здаєтьсЯ,
   що та рука червона всЯ вiд кровi,
   вiд кровi братньої... ’акi забави
   не веселЯть мене... ‹ибонь, нiколи
   не прийнЯла б Я перстенЯ з руки
   такого лицарЯ...
   (ѓладить йому руку)_.
   ЋцЯ рука
   вiд кровi чиста.
   ‘ т е п а н
   ‘е не всi вважають
   за честь.
   Ћ к с а н а
   Ђ Я вiдразу привернулась
   до тебе серцем за твою лагiднiсть.
   ‘кажи, чи всi такi в твоїй родинi?
   ‘ т е п а н
   ђодина в нас мала: сестра, й матусЯ,
   та брат маленький. ’ак, вони у мене
   всi не лихi.
   Ћ к с а н а
   ’воЯ матусЯ, може,
   не злюбить незнайомої невiстки?..
   ™о Я тодi почну там на чужинi,
   далеко так вiд роду?
   ‘ т е п а н
   Ќi, Ћксано,
   того не бiйсЯ. Њати будуть радi,
   що привезу Я жiнку з “країни, -
   мiй батько, умираючи, бажав,
   щоб Я десь в рiднiм краю одруживсЯ.
   ’ебе ж малою мати пам'Ятають.
   (‡нов пригортає її)_.
   ’а й хто ж би не злюбив моєї долi,
   голубоньки Ћксаночки моєї?
   ‘е тiльки в пiснi всi свекрухи лютi,
   а ти побачиш, Як моЯ матусЯ
   тобi за рiдну стане.
   Ћ к с а н а
   „ай-то боже!
   ‘ т е п а н
   Њенi тепер здаєтьсЯ, що нiгде
   на цiлiм свiтi вже нема чужини,
   поки ми вдвох з тобою. Ћт побачиш,
   Яке ми там кубелечко зiв'ємо,
   хоч i в Њосквi. Ќiчого ж там чужого
   у нашiй хатоньцi не буде, - правда?
   Ћ к с а н а
   Ђвжеж. I, знаєш, Якось Я не дуже
   боюсЯ тої чужини.
   ‘ т е п а н
   ‡о мною?
   Ћ к с а н а (усмiхаєтьсЯ)_
   ’им певне, що з тобою. Ђле й так,
   хiба ж то вже така чужа країна?
   ’аж вiра там однакова, i мову
   Я наче трохи тЯмлю, Як говорЯть.
   ‘ т е п а н
   ’а мови вже ж навчитисЯ недовго...
   ну нiби трохи тверда... ’а дарма!
   Ћксаночка у мене розумницЯ, -
   всього навчитьсЯ.
   Ћ к с а н а
   Ќе хвали занадто,
   бо ще наврочиш!
   (’рохи посмутнiла)._
   џ вже й так боюсЯ...
   ‘ т е п а н
   —ого, єдина?
   Ћ к с а н а
   џкось так упало
   се щастЯ раптом. џ такого зроду
   не бачила... ‚сi подруги мої,
   тi, що побралисЯ, багато мали
   i горЯ, й клопоту перед весiллЯм,
   а Я...
   ‘ т е п а н
   ’а ще пожди! Ћт, може, завтра
   твiй батенько менi порiг покаже.
   Ћ к с а н а
   Ќi, нi, сього не буде, Я вже певна.
   ‘ т е п а н (жартуючи)_
   ‡даєтьсЯ, панночка не радi з того?
   Љоли б ще й гарбуза не покотили?..
   Ћ к с а н а
   ’а годi! ™о за жарти?
   ‘ т е п а н
   Ћт нiЯк
   не догоджу тобi словами! „обре ж,
   не буду говорити, коли так!
   (Ѓез слiв пригортає й милує її. ‚она спершу пручаєтьсЯ,_
   потiм пiддаєтьсЯ його пестощам)_.
   ѓ о л о с м а т е р i (з будинку)_
   Ћксано! ѓодi вже там поливати!
   ‚же пiзно!
   Ћ к с а н а (кинулась)_
   Њати кличуть.
   (‡риваєтьсЯ йти)_.
   ‘ т е п а н (утримує її. Џристрасно)_
   ™е хвилинку!..
   •вилоночку!
   Ћ к с а н а
   џ вийду ще до тебе,
   Як мати лЯжуть спати.
   ‘ т е п а н
   ‚ийди, люба!
   џ виглЯдатиму тебе до свiта!
   ѓ о л о с м а т е р i
   Ћксано, де ти?
   Ћ к с а н а
   Ћсь Я йду, матусю!
   (™е раз на прощаннЯ обiймає ‘тепана_
   i йде до будинку)_.


   II

   “ Њ о с к в i.

   ‘вiтлицЯ у ‘тепановiм дому прибрана по-свЯтковому. ‡надвору чутно гомiн
дзвонiв. Њ а т и ‘тепанова i Ћ к с а н а увiходЯть убранi по-вкраїнськи, -
мати в намiтцi i в темнiй сукнi з широким  виложистим  комiром.  Ћксана  в
кораблику, в шнурiвцi та в кунтушi.

   Њ а т и (сiдає на ослонi, важко дишучи)_
   ‘почину трохи, поки йти у терем...
   ‘тара... не носЯть ноги...
   Ћ к с а н а (сiдає поруч)_
   ‚и, матусю,
   казали б лiжко перенести в дiл,
   бо вам сутужно лазити на сходи.
   Њ а т и
   Ћй нi, голубонько, нехай вже там,
   у теремi... ’ут, на Њосквi, не звичай,
   щоб жiнка мешкала на долi. ‘кажуть:
   ото, стара, а звичаю не тЯмить.
   Ћ к с а н а
   ‚и ж не в тутешнiх звичаЯх зросли.
   Њ а т и
   ’о що? ‚они, Ћксанко, не питають,
   хто Як там зрiс... Ђдже ми тута зайди, -
   з вовками жий, по-вовчи й вий.
   Ћ к с а н а (зо смiхом)_
   Ћй лихо!
   чи тобто й Я по-вовчи маю вити?
   Њ а т и
   Ђ ти б Як думала? ‘ьогоднi в церквi
   що шепоту було навколо нас:
   "—еркашенки! •охлуши!"
   Ћ к с а н а (трохи посмутнiвши)_
   ’а... Я чула...
   грiха десь не боЯтьсЯ: в церквi божiй,
   замiсть молитисЯ, людей все гудЯть,
   а ще й виносЯтьсЯ так благочестЯм
   поперед нас...
   Њ а т и
   ’ак скрiзь воно по свiтi:
   що сторона - то звичай, а що город -
   то й норов, кажуть люди. „ивно їм
   на наше вбраннЯ. ’ут жiнки зап'Ятi,
   а ми, бач, не вкриваємо обличчЯ.
   Ћ к с а н а
   —и ми ж туркенi?
   Њ а т и
   •ай господь боронить!
   ‚оно ж пак i московки не туркенi,
   а так чомусь ото в них повелосЯ.
   ’а вже ж Як ти боЯринЯ московська,
   неначебто воно тобi й годитьсЯ
   вбиратисЯ по-їхньому.
   Ћ к с а н а
   Ђ ви ж?
   Ђдже ж i ви боЯринова мати.
   Њ а т и
   ™о мати, то не жiнка. ‹юди бачать,
   що Я вже лагоджусь у божу путь,
   то де ж таки менi мiнЯти вбори.
   (‡ лагiдним i журливим усмiхом)_.
   Ќе варт уже й справлЯти щось нового.
   Ђдже й старенький мiй - нехай царствує! -
   в козацькому жупанi вiк дожив,
   так i на смерть його Я нарЯдила -
   в мережану сорочку...
   (‚тирає хустинкою очi. Ћксана, зворушена,_
   дивитьсЯ на неї. Љоротке мовчаннЯ)_.
   Ћ к с а н а
   I навiщо
   ‘тепан убравсЯ в те боЯрське фантЯ?
   Ћт Як стоЯв зо мною пiд вiнцем
   у кармазиновiм жупанi, мамо,
   ото був...
   (‡асоромившись, уриває)_.
   Њ а т и (добродушно киває їй головою)_
   ’а, либонь, був до сподоби
   тодi комусь...
   (поважнiше)_
   Џроте ж не можна, дочко,
   йому царського нехтувати вбраннЯ.
   Ћ к с а н а
   Ђ батько ж...
   Њ а т и
   Ѓатько, донечко, старий
   i немiчний вже був, коли назвавсЯ
   боЯрином. Ќе трапилось йому
   виходити вже й з дому пiслЯ того.
   ‘тепан же й на царськi беседи ходить,
   i в думу, i в приказ.
   Ћ к с а н а
   •iба ж то сором,
   Якби вiн по-козацькому вбиравсЯ?
   Њ а т и
   Ќе то що сором... Ћт чудна ти, доню,
   уже ж таки твiй чоловiк боЯрин,
   а не козак, чи ти ж не розумiєш?
   Ћ к с а н а (смутно)_
   —ому не розумiю?..
   Њ а т и
   Ћтже, бачиш,
   Я й ѓанну по-московському вбираю,
   бо ѓаннi вже судилась тута пара,
   вона вже ж не поїде на ‚країну.
   Ћ к с а н а
   —ому ж її ‘тепан не взЯв з собою,
   Як був у.нас?
   Њ а т и
   ’а дiвцi мандрувати
   неначе неподоба; скажуть люди:
   "Џоїхала там женихiв ловити".
   Ќехай вже тута шарахвани носить,
   коли судилосЯ.
   Ћ к с а н а
   ’а ще дiвочий
   той шарахван неначеб форемнiший,
   а що жiночий, то такий бахматий
   та довгий-довгий, мов попiвська рЯса!
   Ђж сумно, Як се Я його надiну?
   Ћто й на голову такий пiдситок
   надiти треба? ‡ап'Ясти обличчЯ?
   Њ а т и
   ’а вже ж не Як.
   Ћ к с а н а (помовчавши, нiЯково)_
   ЃоюсЯ Я, матусю.
   Њ а т и
   —ого ти, донечко, скажи, чого?
   Ћ к с а н а
   ’а нiЯк мовити...
   Њ а т и
   ’и не соромсЯ.
   ‚же ж Я тобi за рiдну матiр тута.
   Ћ к с а н а (цiлує їй руку)_
   ’ак, матiнко. ’о Я... собi гадаю...
   коли б Я не спротивиласЯ часом,
   ‘тепановi в такiй одежi...
   Њ а т и (смiючись)_
   Ћт ще
   що вигадала! Ђ тобi ‘тепан
   ще не спротививсЯ, що не в жупанi?
   Ћ к с а н а
   ’а то ж менi...
   Њ а т и
   I не вигадуй, дочко!
   •iба ж таки ‘тепан мала дитина,
   що iнако вберись, то й не пiзнає?
   Ћ к с а н а
   Џiзнати то впiзнає...
   Њ а т и (глЯнувши у вiкно)_
   Ђ поглЯнь
   молодшими очима, хто то йде?
   —и не ‘тепан бува?
   Ћ к с а н а
   …ге ж, то вiн.
   а з ним ще два Якiсь.
   Њ а т и
   ’iкаймо, дочко!
   (ЏiдводитьсЯ й подаєтьсЯ до дверей)_.
   Ћ к с а н а
   —ого се, хай бог милує, тiкати,
   Як вiд татар?
   Њ а т и
   ™е осмiють, дитинко;
   нема тут звичаю з чоловiками
   жiноцтву пробувати при беседi.
   (ЋдчинЯє дверi й спiшитьсЯ по сходах у терем)_.
   Ћ к с а н а (iде за нею)_
   Ћй господи, Якi се тут звичаї!
   Ћце - але!

   ‘цена швидко перемiнЯєтьсЯ. ’ерем. Љрiм Ћ к с а н и i м а т е  р  i,  в
теремi ще є ѓ а н н а, молода дiвчина, сестра ‘тепанова. ѓанна  убрана  Як
боЯришнЯ.

   Њ а т и (пiдходить до великої скринi)_
   Ћтут, моЯ дитино,
   твоє боЯрське вбраннЯ. џ придбала.
   Ћ к с а н а (гречно, але без радощiв)_
   ‘пасибi, мамо.
   Њ а т и
   •очеш подивитись
   або примiрЯти?
   Ћ к с а н а
   •ай трошки згодом.
   ™ось Я втомиласЯ. ’а вже ж нiкуди
   сьогоднi не пiду, то ще поспiю
   перевдЯгтисЯ.
   Њ а т и
   „о твоєї волi.
   ‘починь собi. ’а й Я пiду спочину,
   воно й годитьсЯ в свЯто.
   (Iде в бiчну кiмнату)_.
   ѓ а н н а (що досi сидiла, лузаючи гарбузове насiннЯ)_
   Ћй сестричко,
   i нащо тi свЯта потрiбнi в свiтi?
   Ћ к с а н а
   Ћто спитала! ™о тобi бiг дав?
   ѓ а н н а
   ’а нудно ж, господи!
   Ћ к с а н а
   ‘идиш, то й нудно.
   Ђ ти пiди мiж челЯдь, погулЯй.
   ѓ а н н а
   Људи ж се Я пiду? џка там челЯдь?
   Ћ к с а н а
   Ђ ти хiба товаришок не маєш?
   ѓ а н н а
   ’оваришок?.. Ћт декого там знаю
   з боЯришень... ’а Як до їх ходити?
   ЊатусЯ вже не здужають, не хочуть
   зо мною йти... Ђ ти ще не пiзналась
   тут з ними... ‡ мамкою сама не хочу,
   вона така...
   Ћ к с а н а
   —ого ж тебе водити?
   “же ж ти не маленька. ‰ди сама.
   ™е й веселiше буде вам без старших.
   ѓ а н н а
   ‘амiй не можна по Њосквi ходити.
   Ћ к с а н а
   •iба хто нападе?
   ѓ а н н а
   Ќi, так, не звичай.
   Ћ к с а н а
   Ќу, вже тi звичаї отут у вас!
   ѓ а н н а
   ’а й що менi боЯришнi тi скажуть?
   ‘идЯть по теремах, от Як i Я,
   не бачать свiта. ™о з їх за веселiсть?
   Ћ к с а н а
   —ого ж ви сидите? Џiшли б укупi
   кудись на вигой або в гай над рiчку
   та заспiвали б. џ, бувало, дома
   годинки в хатi не просиджу свЯтом.
   ѓ а н н а
   Ѓа в тебе дома! ’ам же не Њосква.
   ’акого тут iзроду не чували, -
   спiвати по гаЯх!..
   Ћ к с а н а
   ’о ти й не знаєш,
   Як на ‚країнi в нас гулЯє челЯдь?
   ѓ а н н а
   џ мало що ‚країну пам'Ятаю,
   а ‚анька тут уже й вродивсЯ.
   Ћ к с а н а
   ‚анька?
   —ому ж би не Iвась?
   ѓ а н н а
   ’ак тут зовуть,
   та й ми вже звикли. ‚iн i сам так звик.
   Њене ж матусЯ тiльки та ‘тепан
   зовуть iще ѓаннусею.
   Ћ к с а н а
   Ђ Як же
   ти тута звешсЯ?
   ѓ а н н а
   Ђннушка.
   Ћ к с а н а
   —и ба!
   (немов ухвалЯючи)_
   "ѓаннушка".
   ѓ а н н а (поправлЯюш)_
   Ќi-бо, "Ђннушка", Ћксано.
   Ћ к с а н а
   Ќе вимовлю. Џроте ж воно нiчого
   i по-московському, хто добре вмiє.
   Ђ Як по-їхньому Ћксана буде?
   ѓ а н н а
   ЂксиньЯ чи Ђксюша.
   Ћ к с а н а
   ™ось негарно.
   Ћксана мовби краще. ’и, ѓаннусю,
   мене таки Ћксаною зови.
   ѓ а н н а (лащитьсЯ до Ћксани)_
   џк хочеш, так i зватиму, сестричко.
   џ так тебе люблю! ‡радiла, боже,
   Як брат тебе з “країни привiз!
   Ћ к с а н а
   ’и ще мене, ѓаннусенько, не знаєш,
   а може ж, Я лиха...
   ѓ а н н а
   Ќi, нi, ти добра!
   ’и, бач, усе до мене: "ЏогулЯй,
   забавсЯ, не сиди!" Ђ ти б почула,
   Як iншi всi боЯринi спинЯють
   своїх сестер та дочок. Їй же богу,
   нi за порiг не випустЯть нiколи.
   (™е бiльше лащитьсЯ)_
   Ћксаночко... рiднесенька... Я маю
   тебе щось попрохати...
   Ћ к с а н а
   ™о, сестричко?
   (ѓанна мовчить збентежена)_
   •отiла б, може, що з моїх уборiв?
   Ѓери, що хочеш. „ам тобi й намисто,
   ще й коси у дрiбушки заплету,
   вберу тебе, неначе гетьманiвну.
   ѓ а н н а (смутно)_
   ’а нi, сього матусЯ не дозволЯть...
   џ не об тiм... џ хочу попрохати,
   щоб ти... пiшла зо мною у садок...
   Ћ к с а н а
   Ћто й всього? Ѓуло про що просити.
   •одiм хоч зараз.
   ѓ а н н а
   Ќi, не зараз, потiм...
   Ћ к с а н а
   Љоли ти схочеш. ™о ж там у садку?
   ѓ а н н а
   ’а, бач... самiй отам в садку сидiти
   менi не можна...
   Ћ к с а н а
   ‚же й сього не можна?
   ѓ а н н а
   Ђ з мамкою пiти - вона розплеще
   усiм про те, чого Я там сиджу.
   Ћ к с а н а (смiючись)_
   Ђ ти ж там що ворожиш?
   Ћт хитруха!
   ѓ а н н а
   ’а Я нiчого... тiльки виглЯдаю,
   чи не проїдуть вулицею часом
   царськi стрiльцi. ‚они надвечiр їздЯть.
   Ћ к с а н а
   ‹ибонь, царський стрiлець тобi устрелив
   дiвоче серденько?
   ѓ а н н а
   ’а Я ж, Ћксано,
   заручена.
   Ћ к с а н а
   ‡а царського стрiльцЯ?
   ѓ а н н а
   Ђвжеж.
   Ћ к с а н а
   ’о чом же вiн до нас не прийде?
   ѓ а н н а
   •оч би й прийшов, то Я ж хiба побачу?
   џ в теремi, а вiн там, у свiтлицi.
   Ћ к с а н а
   ’о вам i бачитись не можна?
   ѓ а н н а
   „е ж там!
   Ћ к с а н а
   Џрилюдно - нi, а тiльки крадькома?
   ѓ а н н а
   Ќi, Як то крадькома?
   Ћ к с а н а
   Ђ ти ж хотiла
   до нього вийти у садок.
   ѓ а н н а
   „о нього?
   Ќi, Я ще сорому не загубила!
   I Як се ти подумати могла,
   що Я тебе просила проводжати
   мене на сходини?.. Ќевже, Ћксано,
   вважаєш ти, що Я така нечесна?
   Ћ к с а н а
   ’а бог з тобою! „е ж, Яка ж тут нечесть?
   џк дiвчина постоїть на розмовi
   з своїм зарученим, то вже й нечесна?
   ѓ а н н а
   Ђвжеж, тут так.
   Ћ к с а н а
   Ќавiщо ж ти виходиш
   туди в садок?
   ѓ а н н а
   џ здалека дивлюсЯ,
   Як вiн там вулицею проїздить.
   Iнакше ж Я його нiгде не бачу,
   хiба що в церквi.
   Ћ к с а н а
   „е ж ви розмовлЯли?
   ѓ а н н а
   Ќiгде.
   Ћ к с а н а
   Ђ Як же вiн тебе посватав?
   ѓ а н н а
   џк? —ерез сваху. џк звичайно всi.
   Ћ к с а н а
   џ щось не розберу.
   ѓ а н н а
   Ѓо ти не знаєш
   тутешнiх звичаїв. Ќехай лиш мати
   тобi розкажуть, бо всього достоту
   i Я не знаю.
   Ћ к с а н а
   Ќiбито виходить,
   що ви отак, не мовивши нi слова,
   i поберетесь?
   ѓ а н н а
   ’ак найпристойнiше.
   Ћ к с а н а
   —удна тут молодь!..
   (“смiхаєтьсЯ Якимсь спогадам мовчки._
   Џотiм стиха, мрiйливо)_.
   џ ж було щовечiр
   виходжу до ‘тепана на розмову.
   ѓ а н н а
   џк заручились?
   Ћ к с а н а
   ’а... Як заручились...
   Ќу, раз стоЯла з ним, не заручившись,
   iнакше хто ж засвататисЯ може?
   ѓ а н н а (закриваючись)_
   Ћй лихо, сором!
   (Ћксана мовчки знизує плечима)_.
   ѓ а н н а
   Ђ твоЯ матусЯ
   не знає й досi про твої стрiваннЯ?
   Ћ к с а н а
   —ому не знає?
   ѓ а н н а
   ™о ж, вона простила,
   не проклЯла тебе?
   Ћ к с а н а
   ’а за що, ѓанно?
   ‘амi ж вони були пак молодi,
   то знають, що то любощi.
   ѓ а н н а
   Ћксано!
   ™о тiльки ти говориш?
   (‡нову закриваєтьс Я)_
   Ћ к с а н а (смiєтьсЯ)_
   Ћт дурненька!
   ‘ т е п а н (увiходить поспiшно)_
   Ћксаночко, перевдЯгнисЯ швидше
   в московське вбраннЯ. ’ам прийшли боЯри. Ћ к с а н а
   ’а мати ж кажуть, що жiнкам не можна
   мiж чоловiцтвом бути.
   ‘ т е п а н
   Ѓачиш, любко,
   ти маєш тiльки їх почастувати
   та й знов у терем вернешсЯ.
   Ћ к с а н а
   Ћтак?
   Ђ Як же частувати їх, ‘тепане?
   Џо-нашому, чи, може, Як iнакше?
   ‘ т е п а н
   ’и винесеш їм на тарелi меду, -
   матусЯ прилаштують, Як там треба, -
   уклонишсЯ, боЯрин поцiлує
   тебе в уста...
   Ћ к с а н а
   ‘тепане! ™о ти кажеш?
   Њене боЯри цiлувати мають?
   —и се менi причулосЯ?
   ‘ т е п а н
   Ќi, серце,
   воно так є, та в тiм нiчого злого, -
   то тiльки звичай!
   Ћ к с а н а
   ‘е ще так же звичай!
   Ќехай йому абищо! Ќе пiду!
   ‘ т е п а н (понуро)_
   џк хочеш, тiльки ти нас тим загубиш.
   Ћ к с а н а
   ’аке вигадуєш!
   ‘ т е п а н
   Ѓа ти не знаєш,
   Якi тут люди мстивi... ‡а зневагу
   старий боЯрин вiзьме, Як не вийдеш,
   а вiн же думний дЯк, вiн має силу -
   он син його ще молодий, - вже стольник;
   вiн оклепає нас перед царем,
   а там уже й готово "слово й дiло".
   Ћ к с а н а
   ’и не жартуєш?
   ‘ т е п а н (ще понурiше)_
   џк тобi здаєтьсЯ?
   Ћ к с а н а (з жахом)_
   ‘тепане, та куди ж се ми попались?
   ’а се ж Якась неволЯ бусурменська.
   ‘ т е п а н
   џ й не казав тобi, що тута волЯ.
   ’а Якби ми не гнули тута спини,
   то на “країнi, либонь, зiгнули б
   у три погибелi родину нашу
   московськi воєводи... Ћсь ти млiєш
   з огиди, що тебе Якийсь там дiд
   торкне губами, а Як Я повинен
   "холопом ‘тьопкою" себе взивати
   та руки цiлувати, Як невiльник,
   то се нiчого?
   Ћ к с а н а
   Ѓоже мiй... ‘тепане!
   •то ж каже, що нiчого?
   ‘ т е п а н
   Ћтже, бачиш...
   ’а що Я тут розводжусЯ? ’ам дЯк
   мене чекає. ’о скажи, Ћксано,
   ти вийдеш?
   Ћ к с а н а
   џ не знаю...
   Њ а т и (виходить з кiмнати)_
   ‚ийди, доню,
   голубонько! I Я тебе прошу!
   Ќе дай менi, старiй, на очi бачить
   ‘тепанової згуби!
   ѓ а н н а
   Ћй сестричко,
   Якби ти знала, що за лютий дiд
   отой боЯрин!.. џ тебе благаю!
   ‘естриченько! Ќе загуби ж ти нас!
   (ђидаючи, кидаєтьсЯ до Ћксани)_
   Ћ к с а н а (до ѓанни холодно, Якось надмiру спокiйно)_
   џ вийду. „ай менi московське вбраннЯ.
   (ѓанна кидаєтьсЯ до скринi)_.
   Ђ ви, матусю, наготуйте меду.
   їди, ‘тепане, бав тим часом гостi.

   ‘тепан, похиливши голову, виходить. Ћксана, блiда Як смерть, здiймає  з
голови кораблика.


   III

   „альнЯ кiмнатка у горiшньому поверсi в ‘тепановiм домi.

   ‘ т е п а н (уводить г о с т Я козака)_
   Ћсь тута поговорим, пане-брате,
   бо, знаєш, там... тут буде захиснiше.
   (ЋглЯдає сiни через дверi, потiм замикає дверi_
   на замок i зачинЯє вiкна ‘iдає з гостем далi_
   вiд дверей ђозмова ведетьсЯ неголосно)_.
   ‚еликi чинЯтьсЯ там кривди, кажеш?
   ѓ i с т ь
   ’а там такi напастi, що крий боже!
   I просвiтку нiкому не дають
   московськi посiпаки. ‚се нам в очi
   тiєю присЯгою тичуть...
   ‘ т е п а н
   Џравда,
   що присЯга таки велика рiч.
   ѓ i с т ь (голоснiше)_
   —ому ж вони самi забули бога?
   ‘ т е п а н
   Џомалу, пане-брате, ще пiдслуха
   Який слуга.
   ѓ i с т ь
   ’а правда... џ й забув...
   (’ихше)_
   Њи присЯги не хочемо ламати,
   але нехай же цар нас оборонить
   вiд тої галичi.
   ‘ т е п а н
   ’о трудна справа.
   Ђдже когось вiн там держати мусить
   длЯ наглЯду, а всi тi воєводи
   один вiд одного не лiпшi. ‡вiсно,
   за ними й iншi всi порозпускались...
   ѓ i с т ь
   Џослав би цар з українцiв кого,
   в Њосквi ж тут є такi, от хоч би й ти,
   що здавна i царевi служать вiрне,
   i рiдний звичай вмiють шанувати.
   ‘ т е п а н
   Ќас не пошлють...
   ѓ i с т ь
   —ому?
   ‘ т е п а н
   Ѓо нам не вiрЯть.
   ѓ i с т ь
   Ћтак! ’а ви ж тут наче всi у ласцi!
   ‘ т е п а н
   ’о тут, на очах, а з очей спустити
   нас надовго не зважатьсЯ. ’ак, часом
   ненадовго послами посилають,
   i не самих, а вкупi з москалЯми...
   ™об воєводами ж настановити,
   того не буде й зроду!
   ѓ i с т ь
   Ќе здивуйте ж,
   Як ми вiдкинемось до „орошенка!
   ‘ т е п а н
   (робить рух рукою, мов хоче гостевi затулити вуста)_
   Љрий боже, пане-брате, що ти кажеш?
   ѓ i с т ь (схаменувшись)_
   ’ак часом зiрветьсЯ з досади слово...
   Ќайгiрше, пане-брате, догорає
   оте, що нам не вiрЯть. Њiй своЯк,
   —ерненко, знаєш?
   (‘тепан потакує головою)_.
   ’ак був уклепавсЯ,
   що ледве-ледве вирвавсЯ з душею!
   ‘ т е п а н
   —ерненко? ‚iн, здаєтьсЯ, з найвiрнiших
   царевих приЯтелiв.
   ѓ i с т ь
   ’о-то й ба!
   Ђ хтось там наклепав при воєводi,
   що нiби вiн послав у —игирин
   листа Якогось. Ћт було бiди!
   ™о жiнка плакала, в ногах валЯлась
   у воєводи...
   ‘ т е п а н (гiрко всмiхнувшшь)_
   Є прислiв'Я, брате:
   "Њосква сльозам не вiрить".
   ѓ i с т ь
   ™ира правда!
   Џроте знайшлись такi, що помогли...
   ‘ т е п а н
   ‘е хто ж?
   ѓ i с т ь
   ЏобрЯзкачi.
   ‘ т е п а н
   •iба що так.
   ЊовчаннЯ._
   ѓ i с т ь
   ‚же так, що цупко затЯгли супоню
   на наших боках. Ђ проте є люди,
   що не боЯтьсЯ, йдуть, мов на одчай,
   бо, сказано, терпець їм увiрвавсЯ!
   (Џрисунувшись зовсiм блiзенько до ‘тепана,_
   говорить пошепки)._
   „iвчата нашi, - декотрi ще вкупi
   були з дружиною твоєю в братствi. -
   гуртом пошили корогву й послали
   у —игирин... звичайне, крадькома...
   Iван, твiй шурин, сам її одвозив...
   Ќiхто не знає ще. џкби дiзнались,
   то страшно здумати, що б там було!_
   (Ћдсунувшись, трохи голоснiше)_.
   Ћтак, Як бач, одважуютьсЯ люди...
   (‘тепан в мовчазнiй задумi сiпає кiнець свою поЯса._
   ѓiсть устає)_.
   ™о ж, пане-брате, то нема надiї
   полегкостi дiстати вiд царЯ?
   ‘ т е п а н (отЯмившисЯ з задуми, теж устає)_
   Ћ нi, чому ж, Я спробую. Ћт згодом
   в царЯ Я буду на малiй беседi.
   џк буде вiн пiд чаркою, то, може,
   Я догоджу йому, вiн часом любить
   пiсень "черкасских" слухати, та жартiв,
   та всЯких теревенiв, не без того,
   що й тропака звелить потанцювати.
   ѓ i с т ь
   Ћто! •iба ти в нього пахолЯ?
   ‘ т е п а н
   Ѓа знаєш, Як то кажуть: "‘качи, враже,
   Як пан накаже"... ’а ладен Я, брате,
   уже хоч би й на головi ходити,
   аби чогось добутисЯ длЯ тебе
   та длЯ ‚країни. „ай менi суплiку,
   оту, що ти приготував царевi, -
   Як влучу слушний час, то Я подам
   до власних рук йому.
   ѓ i с т ь
   (виймає загорнений у хустину папiр з печатками)_
   Ћсь, пане-брате,
   хай бог тобi поможе! Ќе минути
   розливу кровi братньої, Як тiльки
   суплiка сЯЯ марна буде.
   ‘ т е п а н
   Ѓоже,
   не попусти!
   ѓ i с т ь
   Ѓувай здоров. Џiду вже.
   ‘ т е п а н
   •ай бог тебе провадить, пане-брате.
   —оломкаютьсЯ. ѓiсть виходить._
   Ћ к с а н а
   (швиденько увiходить з iнших дверей швидким кроком)_
   Ђ Я тебе, ‘тепане, скрiзь шукаю.
   ‘ т е п а н
   ™о там таке?
   Ћ к с а н а
   ЏорадитисЯ треба.
   Њенi џхненко тут листа привiз
   вiд братчицi-товаришки.
   ‘ т е п а н (з поспiхом)_
   „е лист?
   ‰ого спалити треба!
   Ћ к с а н а
   Ѓог з тобою!
   —ому спалити? ’о вона прохає,
   щоб Я, по змозi, грошей їй послала,
   Якусь вона потребу має пильну.
   ‘ т е п а н
   Ќе посилай. Љрий боже! I не думай!
   Ћ к с а н а
   ’а що тобi бiг дав? џ й не гадала,
   що ти такий скупий. Љоли вже так -
   Я з посагу свого послати можу.
   ‘ т е п а н
   ’а Я не грошей жалую, Ћксано.
   Ћ к с а н а
   Ђ чом же ти не хочеш?
   ‘ т е п а н
   Ќебезпечно.
   (Ќахилившись до неї, зовсiм нишком)_.
   ‚они там з „орошенком накладають...
   Ћ к с а н а
   (здивована мовчить, потiм загадково усмiхаєтьсЯ)_
   Ќу що ж, так, може, й треба.
   ‘ т е п а н
   ‘хаменисЯ!
   ’и ж так боЯласЯ розливу кровi,
   а сЯ вiйна найпаче братовбiйна,
   що „орошенко знЯв на “країнi, -'-
   то ж вiн татар на помiч приєднав
   i платить їм Ясиром христиЯнським.
   Ћ к с а н а
   (сiдає, мов знесилена, на ослiн i спираєтьсЯ па стiл)_
   ‘крiзь горе, скрiзь, куди не обернисЯ...
   ’атари там... татари й тут...
   ‘ т е п а н
   Ћксано!
   ™о маритьсЯ тобi? ’атари тут?
   Ћ к с а н а
   Ђ що ж? •iба Я тут, не Як татарка,
   сиджу в неволi? ’и хiба не ходиш
   пiд ноги слатисЯ своєму пану,
   мов хановi? ‘крiзь палi, канчуки...
   холопiв продають... —им не татари?
   ‘ т е п а н
   ’ут вiра христиЯнська
   Ћ к с а н а
   ’iльки ж вiра!
   ’а й то... прийду до церкви - прости,
   боже! -
   Я тут i служби щось не пiзнаю:
   заводЯть Якось, хтозна й по-Якому...
   ‘ т е п а н
   Ћксано, се вже грiх!
   Ћ к с а н а
   Ћй чоловiче!..
   ’а й осоружна ж сЯ менi Њосква!
   (‘хилЯєтьсЯ головою до стола)_.
   ‘ т е п а н (сумно стоїть над нею)_
   џ так i знав... •iба ж Я не казав,
   що Я тобi нiчого дать не можу
   тут, на чужинi?..
   Ћ к с а н а (кидаєтьсЯ до нього)_
   Ќi, моє коханнЯ!
   ‘е Я недобра! ’ак, немов не знаю,
   що бiдний мiй голубонько страждає
   за всiх найгiрше, - треба ж завдавати
   жалю ще бiльше!
   (‘тепан пригортає її)_.
   Ќу, скажи, мiй любий,
   чи довго нам ще мучитисЯ так?
   ‘ т е п а н (зiтхнувши)_
   Ѓог знає, серденько!
   Ћ к с а н а
   Ќевже й загинем
   у сiй неволi?
   ‘ т е п а н
   Њай надiю в бозi.
   ™е Якось, може, змiнЯтьсЯ часи.
   Љоли б утихомирилосЯ трохи
   там, на ‚країнi, попрошу царЯ,
   щоб вiдпустив мене хоч у гостину.
   Ћ к с а н а
   ’епер нiЯк не можна?
   ‘ т е п а н
   Ќi, єдина,
   тепер нема що й думати! Ћт саме
   Я думаю до царЯ суплiку нести,
   що люди з “країни привезли, -
   жалiютьсЯ на утиски, на кривди...
   џ маю боронити ту суплiку,
   то вже ж не час проситисЯ з Њоскви.
   "Ћт, - скажуть, - речi солодко розводить,
   а сам в лiс дивитьсЯ". ’епер, Ћксано,
   нам треба стерегтисЯ так, "щоб муха
   не пiдточила носа", Як то кажуть.
   Љрий боже схибити в чому, - пропала
   всЯ наша справа i громадська вкупi.
   Ћ к с а н а
   Ќу Як його ще бiльше стерегтисЯ?
   ‚же й так немов замазались у пiч!
   ‘ т е п а н
   ’а от, наприклад, ти послати хочеш
   тi грошi братчицi...
   Ћ к с а н а (спустивши очi)_
   ‚же не пошлю.
   Ќехай пробачить, що ж, коли не змога...
   џ напишу їй...
   ‘ т е п а н
   Љраще не пиши
   нiчого, серце.
   Ћ к с а н а
   џк же ж так, ‘тепане?
   ‘е ж навiть незвичайно!
   ‘ т е п а н
   џк листа
   десь перехоплЯть - чи то раз бувало? -
   то ще готовi взЯти на тортури,
   Як викриють ту справу з „орошенком,
   щоб ти призналасЯ, в чiм накладала
   ‡ товаришками...
   Ћ к с а н а
   џ перекажу
   через џхненка...
   ‘ т е п а н
   Њушу Я просити,
   щоб ти його у нас тут не приймала.
   Ћ к с а н а
   ’а Я ж його просила, щоб прийшов!
   ‚же ж не прогнати!
   ‘ т е п а н
   Ќакажи слугою,
   що ти нездужаєш.
   Ћ к с а н а
   Ќе випадає.
   ‘ т е п а н
   џк хочеш. ’iльки Як вiзьмуть "на дибу",
   то вже не жалуй!
   Ћ к с а н а
   ‡вiдки вже й "на дибу"?
   ‘ т е п а н
   Ђ що ж ти думаєш? ‡а тим џхненком
   шпиги московськi цiлим роєм ходЯть.
   џ знаю їх.
   Ћ к с а н а (зажурена)_
   ’ак Я й не передам
   родинi нi листiв, нi подарункiв...
   ‘ т е п а н
   ’и знаєш, люба, поки що, то й краще б
   не озиватись, надто до Iвана,
   бо вiн в непевнi справи устрЯває...
   Ћ к с а н а
   „о брата рiдного не озиватись?
   (“ неї стають сльози па очах)._
   ‘ т е п а н
   ‘е ж не навiки, рибонько, тим часом,
   поки утихомиритьсЯ...
   (‡нов пригортає її)_.
   Ћ к с а н а (не вiдповiдаючи на пестощi; безвиразно)_
   ѓаразд,
   нiкому не писатиму.
   ‘ т е п а н
   ’и, серце,
   на мене гнiваєшсЯ.
   Ћ к с а н а (так само)_
   Ќi, чого ж?
   ’и маєш рацiю. Ќащо писати?
   ‘тепан опускає руки. Ћксана повагом виходить з хати.


   IV

   ’ерем.

   Ћ к с а н а гаптує в кроснах, рухи в неї лiнивi, в'Ялi.
   ‘ т е п а н
   (увiходить i сiдає близько Ћксани на дзиглику)_
   ™ось голова болить...
   Ћ к с а н а (не пiдводЯчи очей вiд шитва)_
   ’и пiзно встав.
   ‘ т е п а н
   ’а свiтом же прийшов з тiї беседи.
   Ћ к с а н а
   Ѓуло там весело?
   ‘ т е п а н
   …й, де там в ката!
   Џо щиростi боЯтьсЯ слово мовить.
   Џ'ють, п'ють, поки поп'ютьсЯ, потiм звада...
   Ћ к с а н а
   Ђ Як же там, ‘тепане, та суплiка?
   ‘ т е п а н
   ’а що ж... нiЯк. –ар каже: "Џрочитаєм,
   подумаєм"... —ували вже ми теє!
   Ћ к с а н а
   ™о ж буде?
   ‘ т е п а н (з болiсною досадою)_
   Ћй, не знаю! Ќе питай!
   Њовчать. Ћксана шиє, потiм голка випадає їй з рук._
   ‘ т е п а н
   •оч би ти щось, Ћксано, розказала,
   а то так сумно, голова забита
   усЯким лихом.
   Ћ к с а н а (в'Яло)_
   ™о ж Я розкажу?
   Ќiчого Я не бачу i не чую,
   сиджу собi...
   ‘ т е п а н (трохи роздражнений)_
   Ќу, робиш же що-небудь?
   Ћ к с а н а
   “чора вишила червону квiтку.
   сьогоднi синю. ‘е тобi цiкаво?
   ‘ т е п а н
   ’и так неначе дражнишсЯ зо мною!
   Ћ к с а н а (крiзь сльози)_
   Ќi, далебi, ‘тепане, не дражнюсЯ!
   ‘ т е п а н (придивлЯєтьсЯ до шитва ‹агiдно)_
   Ђ що се буде з тої лиштви, любко?
   Ћ к с а н а (знов безучасно)_
   Ќе знаю, се щось ѓанна почала.
   ‘ т е п а н
   ‹ибонь, собi на посаг. ‘е вже хутко
   її весiллЯ.
   Ћ к с а н а
   ’а за мiсЯць нiби.
   ‘ т е п а н
   Ћт на весiллi трохи погулЯєш,
   розважишсЯ.
   Ћ к с а н а
   …т, знаю ту розвагу!
   —астуй та кланЯйсЯ: "Ќе обезсудьте..."
   Ђ гостiйки поза плечима судЯть:
   "—еркашенка, чужачка..."
   ‘ т е п а н
   ’и вже надто
   на те зважаєш.
   Ћ к с а н а (байдуже)_
   Ќi, менi дарма.
   ЊовчаннЯ._
   ‘ т е п а н
   ’и так неначе втомлена сьогоднi.
   ЉлопочешсЯ при господарствi, може?
   Ћ к с а н а
   Ќi, Я не клопочусь, - то все матусЯ.
   Њи з ѓанною все шиємо.
   ‘ т е п а н
   ’о, може,
   не треба стiльки шити?
   Ћ к с а н а
   ™о ж робити?
   ЌасiннЯ Я лузати не люблю,
   так Як ѓаннусЯ. ’реба ж десь подiти
   i руки, й очi...
   ‘ т е п а н
   Ѓiдненька ти в мене.
   (Ћксана прориваєтьсЯ риданнЯм)_.
   Ћксано! ™о се ти? ’а бог з тобою!
   —и хто тебе образив?