 Њати? ѓанна?
   Ћ к с а н а (трохи стишуючись)_
   ‚они Як рiднi... Я на їх не скаржусь...
   ‘ т е п а н
   ’ак що ж?
   Ћ к с а н а (уриває риданнЯ, з одчаєм)_
   ‘тепане! ’и хiба не бачиш?
   џ гину, в'Яну, жити так не можу!
   (‚ знесиллi похилЯєтьсЯ па кросна)_
   ‘ т е п а н
   ‘е правда, не ростуть квiтки в темницi...
   Ђ Я гадав...
   (•одить по хатi в тЯжкiй задумi, потiм спинЯєтьсЯ_
   перед Ћксаною)_.
   Ћксано, заспокойсЯ,
   поговорiм ладом.
   Ћ к с а н а
   Џро що, ‘тепане?
   ‘ т е п а н
   ‚иходить, Я тебе занапастив.
   Ћ к с а н а
   Ќi, Я сама...
   ‘ т е п а н
   Ћднаково. џ бiльше
   не хочу заїдать твоєї долi.
   •оч Як менi се гiрко... Я готовий
   тебе до батька вiдпустити.
   Ћ к с а н а
   џк?
   Ђ ти ж?
   ‘ т е п а н
   џ тут зостанусЯ. „лЯ мене
   немає вороттЯ, ти ж теє знаєш.
   Ћ к с а н а (зворушена)_
   ’о се б тебе покинути Я мала?
   —и Я ж на те стоЯла пiд вiнцем
   i присЯгу давала?
   ‘ т е п а н (гiрко)_
   џ, Ћксано,
   не хан татарський, щоб людей держати
   на присЯзi, мов на шнурку. ’и вiльна.
   ‘е тiльки Я в неволi.
   Ћ к с а н а (хитає головою)_
   Ќi, ‘тепане.
   ‘ т е п а н
   —ого ж? џ присЯгу тобi вертаю...
   (ѓолос його перериваєтьсЯ вiд турботи)_.
   I Я прошу тебе... прости мене...
   що Я... тебе вiдмовив вiд родини...
   що Я...
   Ћ к с а н а (обiймає його)_
   Ќi, годi, не кажи!
   Ќе знаєш ти... ™е ж ти менi нi слова,
   нi слова не промовив там, у батька,
   а вже моЯ душа була твоєю!
   ’и думаєш, Як Я тепер поїду
   вiд тебе геть, то не лишитьсЯ тута
   моЯ душа?
   ‘ т е п а н
   ’ак що ж робити, люба?
   Ћ к с а н а
   ‚тiкаймо всi! Њiй батенько поможе
   прожити Якось, поки ти придбаєш.
   •ай їм абищо, сим московським добрам!
   ‚тiкаймо на ‚країну!
   ‘ т е п а н
   –ар достане
   боЯрина свого скрiзь на ‚країнi,
   та ще й твоїй родинi буде лихо.
   Ќе скриємось нiгде...
   Ћ к с а н а
   ‚тiкаймо в Џольщу!
   Ђ нi, то на ‚олощину!
   ‘ т е п а н
   ™о з того?
   ‡мiнЯємо чужину на чужину...
   Џриблудами чужi пороги будем
   там оббивати... все одно, що й тут.
   Ћ к с а н а
   Ќi, там вiльнiше.
   ‘ т е п а н
   ’реба заслужити
   чимсь ту сусiдську ласку. —им же бiльше,
   коли не зрадою проти Њоскви?
   Ћ к с а н а
   ’ак їй i треба!
   ‘ т е п а н
   ЏрисЯга, Ћксано,
   велике дiло. –ар менi не верне
   так присЯги, Як Я тобi вернув.
   ’а й Я йому не можу повернути
   всього, що Я приймав з його руки.
   ЊовчаннЯ. Џочинає сутенiти. „есь у церквi тихо дзвонЯть._
   Ћ к с а н а
   ‘тепане, вже не говорiмо бiльше
   про се нiколи.
   ‘ т е п а н
   ’ак, не треба, люба...
   (‡годом)_.
   —ому не шиєш?
   Ћ к с а н а
   ‚же менi не видко.
   Ђ ще свiтити рано.
   ‘ т е п а н
   ‡аспiвай
   щось потихеньку, Якщо можеш.
   Ћ к с а н а
   „обре.
   (‘пiває потихеньку)_
   "Ћй Як було хорошенько, Як рiд з родом п'є,
   вип'є чарку, вип'є другу та по сестру шле.
   "‘еструненько-голубонько..."
   (“риває)_
   Ќе можу.
   ‹ибонь, Я одзвичаїлась вiд спiвiв.
   ’а й щось на груди важко.
   (ЉашлЯє)_
   ‘ т е п а н (стривожений)_
   Ћй, кохана,
   чи ти не хвора?
   Ћ к с а н а
   „е ж там! ’о щось так.

   “вiходЯть м а т и й ѓ а н  н  а,  за  ними  слуги  вносЯть  загортки  з
покупом.
   Џоклавши пакунки, слуги виходЯть.

   Њ а т и
   „обривечiр, дiтки! ™о сидите
   так поночi?
   ‘ т е п а н
   ’ак, дещо розмовлЯли.
   Њ а т и
   Ќе наговорЯтьсЯ все голуб'Ятка.
   Љоли б то бог судив i ѓаннi нашiй
   таке подружжЯ!
   ѓ а н н а (свiтить тим часом ( розгортає пакунки)_
   Џодивись, Ћксано,
   чого ми накупили!
   Ћксана пiдходить._
   ‘е на шубу,
   а се на лiтники, а се на кичку.
   ™о, правда, гарне? Њи ж ото пiшли
   аж до купцiв заморських.
   Ћ к с а н а (жваво)_
   ѓарно, гарно!
   ’а й молодичка з тебе гарна буде!
   Ќу й потанцюю в тебе на весiллi!
   Ќехай уже московки не здивують!
   ѓ а н н а
   Ћт Я люблю, Як ти така весела,
   а то сидить, похнюпившись, аж сумно.
   Њ а т и
   ’а звiсно, i чого б таки журитись?
   ‚и люди молодi... у хатi лад...
   Ћ к с а н а (пiдхоплює)_
   ‡а хатою добро...
   ѓ а н н а (не завважаючи iронiї)_
   Ђвжеж, сестричко,
   Якби ти бачила, що там купцiв
   наїхало! I чом ти не пiшла
   iз нами вкупi?
   Ћ к с а н а
   џ дошити хтiла,
   а завтра й Я пiду по всiх усюдах,
   закупимо з тобою всю Њоскву!
   Ћт Я собi парчеву кичку справлю!
   ‘тепане, можна?
   ‘ т е п а н
   —ом би ж то не можна?
   Ћ к с а н а (плеще в долонi й приспiвує)_
   "Ѓодай менi такий вiк довгий,
   Як у мене чоловiк добрий!.."
   Њ а т и (втiшно всмiхаючись)_
   Ќу й вигадницЯ в тебе жiнка, синку!
   ѓ а н н а
   Ђ Як вона менi спiвала гарно
   весiльної! ‘естричко, заспiвай
   тiєї, Як то косу розплiтають.
   Ћ к с а н а
   Ќе хочу, то сумна, ще знов заплачеш.
   џ зараз коровайницею буду
   або приданкою - ти тiльки слухай:
   (‘пiває дуже голосно, по-сiльському)_.
   "Ќе бiйсЯ, матусю, не бiйсЯ,
   в червонi чобiтки обуйсЯ,
   щоб твої пiдкiвки брЯжчали,
   щоб нашi вороги мовчали!
   ѓу!"
   (‚игукнувши, вискакує на ослiн)_
   Ћтак приданки скачуть через лавки!
   ‘ т е п а н (ловить її й здiймає з ослона)_
   Ќу, ну, Ћксано, ти вже щось занадто.
   Њ а т и
   ’а правда, донечко, почує челЯдь...
   Ћ к с а н а
   Ћвва! ’ак що ж! ЃоЯринЯ гулЯє!
   „авай утнем санжарiвки, ѓаннусю!
   ѓ а н н а (смiючись)_
   ’а Я не вмiю!
   Ћ к с а н а
   џ тебе навчу!
   (Љрутить ѓанну навколо себе, приспiвуючи)_.
   "ѓулЯй, гулЯй, господине,
   нехай наша журба згине!
   Ћй чи згине, чи не згине,
   гулЯй, гулЯй, господине!"
   ™о ж ти. ‘тепане? Џомагай спiвати!
   (‡алЯгаєтьсЯ смiхом, що згодом переходить у кашель._
   ‘ т е п а н тривожно кидаєтьсЯ до неї)_.


   V

   ‘тепанiв садок. Ѓудинок виходить у нього задньою стiною ‚идко гратчастi
вiкна терема i пiддашок ч сходами ‡боку в садку зроблена повiточка садова,
всЯ в зеленi та в квiтках; у повiтцi приладновано великий турецький  ослiн
з подушками. ‡ терема по сходах надвiрних помалу спускаютьсЯ м а т и й Ћ к
с а н а. Ћксану ведуть попiд руки д в i с  л  у  ж  н  и  ц  i  -  "сенные
девушки".
   Ћксана у простiй широкiй хатнiй сукнi, без кички, голова  зав'Язана  на
український лад шовковою хусткою. Ћксана хвора, очi позападали,  але  дуже
блищать, на щоках хворий рум'Янець.

   Њ а т и (пройшовши вперед до повiтки,_
   показує дiвчатам на ослiн)_
   Ћтут боЯриню посадовiть
   та й можете вертати до роботи.
   „iвчата садовлЯть Ћксану i вертаютьсЯ в терем.
   Њ а т и
   ™о, донечко, тут, правда ж, придобнiше?
   ‚iльнiше дихати?
   Ћ к с а н а
   ‚iльнiше?..
   (‘хилЯєтьсЯ на подушки)_.
   Њ а т и
   ‹Яж,
   лЯж, рибонько. ‡аснути, може, хочеш?
   Ћ к с а н а
   ’ак, Я б заснула... тiльки Я боюсЯ...
   Њ а т и
   Ћт, хай бог милує! —ого боїшсЯ?
   Ћ к с а н а
   ’а все Якесь таке страхiттЯ снитьсЯ.
   Њ а т и
   ’и помолись до ‰осипа свЯтого,
   то вiн всi сни перенесе на добре.
   Ћ к с а н а
   Ћт вiдколи Я тут, то й сни змiнились...
   Ѓувало, там, у батенька, все снитьсЯ,
   що Я лiтаю. ’ак, бувало, любо...
   Ђ тут не снилось i разу.
   Њ а т и
   Ѓач, любко,
   Як снитьсЯ, що лiтаєш, то ростеш,
   отим воно так замолоду й снитьсЯ.
   ’епер же ти вже не ростеш...
   Ћ к с а н а
   ’а... певне...
   Њ а т и (поправлЯтчи їй подушки)_
   ‹Яж вигiдненько та засни гарненько.
   (‘iдає коло неї в ногах)_.
   Ђ Я посиджу тута, помолюсЯ,
   щоб бог тобi послав у снi здоров'Я.
   (‚иймає бурштиновi чiтки i перебирає їх,_
   стиха ворушачи устами)_.
   Ћ к с а н а засиплЯє.

   ‘ т е п а н виходить з долiшнього рундука. Њати киває йому, щоб  помалу
йшов, не гукав, потiм устає обережно i  йде  до  нього  на  другий  кiнець
садка, далi вiд повiтки.

   Њ а т и (нишком)_
   Ќу, що ж казав той нiмець? Є надiЯ?
   ‘ т е п а н
   ™о ж, каже: "‚ бога все можливо".
   Њ а т и
   Џевне!
   ’а все ж би й людської снаги докласти,
   либонь, не грiх.
   ‘ т е п а н
   ‚iн докладає, мамо.
   ‚iн є людина великоучена...
   ’а що ж, коли така тЯжка хвороба?
   Њ а т и
   I звiдки причепиласЯ напасть?..
   ‹ибонь, се хтось наврочив на весiллi
   ѓаннусинiм, бо вiдтодi й заслабла.
   ‘ т е п а н
   ‡даєтьсЯ, ще давнiше почалосЯ...
   Њ а т и
   •iба? ’а нi, вона була здорова.
   Ђ от що на весiллi... Ќу, та Як же
   той нiмець каже? ‡ чого б то воно?
   —и з пристрiту? —и, може, з перелЯку?
   Ћт горе, тут нема таких бабiв,
   Як там, у нас, - коли б так пошептали.
   ‘ т е п а н
   Ќi, матiнко, не помогли б тi шепти.
   ’ака вже слабiсть.
   Њ а т и
   ™о ж воно? џк зветьсЯ?
   ‘ т е п а н
   Љазав вiн: "‚аша панi занудилась
   по рiднiм краю - се є также слабiсть".
   ‘казав менi по-грецьки Як i зветьсЯ.
   Њ а т и
   ’а вiн то назове на всiх Язиках,
   а щоб то вигоїти...
   ‘ т е п а н
   ‚iн казав, -
   коли її повезти на ‚країну,
   то, може б, ще й одужала.
   Њ а т и
   Ћт, синку,
   на сей раз нiмець, може, й правду каже.
   ‚она таки нудиласЯ, небога.
   ™о ж, вiдомо, завезена далеко...
   Ќе кожне привикає до чужини.
   Љотре привикне, а котре то й...
   ‘ т е п а н
   Њамо,
   Я попрошу царЯ, щоб нас пустив
   до тестЯ у гостину - чей же пустить?
   Њ а т и
   ’а, може, й пустить - вже ж вiйни немає.
   ‘ т е п а н
   ‘кажу йому, що маю ще й у Љиїв
   повезти хвору жiнку поклонитись
   угодникам свЯтим там у печерах,
   длЯ iзцiленiй - невже ж не пустить?
   Њ а т и
   Џовинен би пустити. ‘е вже и грiх
   людей на богомiллЯ не пускати!
   Ђ се, ‘тепанку, ти надумав добре -
   поїхати на прощу, помiчнiше
   воно буває над усЯкi лiки.
   (‡iтхнувши, поглЯнула па небо)_.
   Ѓа сонечко схилЯєтьсЯ на вечiр.
   ’и б тута розбудив Ћксану, синку,
   Ќавзаходi недобре спати хворим.
   Ђ Я пiду зварю майове зiллЯ,
   щоб на нiч їй було готове пити.
   ‘ т е п а н
   ‘пасибi, що клопочетесЯ нею.
   Њ а т и
   ™о ж, синку, завезли чужу дитину,
   то треба ж Якось їй давати раду.
   (Iде в терем)_.

   ‘тепан пiдходить до Ћксани i стиха цiлує її. ‚она прокидаєтьсЯ.

   Ћ к с а н а
   ‘е ти, ‘тепане? Ѓач, менi приснилось,
   що мiсЯць Ясно-Ясно засвiтив
   у батьковiм садочку...
   ‘ т е п а н (удавано веселим голосом)_
   ЊiсЯць, люба?
   ‘е дивно, бо Якраз на тебе сонце!
   Ћ к с а н а
   ™о ж, може, там Яснiше свiтить мiсЯць,
   нiж тута сонце...
   ‘ т е п а н
   Ќе журись, Ћксано,
   ось хутко знов побачим, Як там свiтить
   i сонечко, i мiсЯць на ‚країнi.
   Ћ к с а н а
   ‘е ж Як? •iба умру? ’одi запевне
   душа полине...
   ‘ т е п а н
   Ѓог з тобою, люба!
   —и Я ж би про таке тобi казав?
   Ќадумав Я поїхати з тобою
   в гостину до твоїх.
   Ћ к с а н а (iронiчно)_
   ‚елике дiло,
   що ти надумав! –ар думки заверне.
   ‘ т е п а н
   –ар пустить. ‚же ж тепера на ‚країнi
   утихомирилосЯ.
   Ћ к с а н а (гостро)_
   џк ти кажеш?
   “тихомирилось? ‡ломилась волЯ,
   “країна лЯгла Њосквi пiд ноги,
   се мир по-твоєму - ота руїна?
   Ћтак i Я утихомирюсь хутко
   в трунi.
   ‘ т е п а н
   ’и одживешсЯ на ‚країнi.
   Њосква ж не може заступити сонцЯ,
   зв'Ялити гаю рiдного, зсушити
   рiчок веселих.
   Ћ к с а н а (понуро, уперто)_
   ѓодi, не кажи.
   Ќiкуди Я тепера не поїду.
   ‘ т е п а н
   —ому ж?
   Ћ к с а н а
   Ќе хочу!
   ‘ т е п а н
   ™о се ти, Ћксано?
   Њенi аж дивно! ™о се ти говориш?
   Ћ к с а н а (розпалившись, пiдводитьсЯ)_
   Ђ Я дивую, ти з Яким лицем
   збираєшсЯ з'Явитись на ‚країнi!
   ‘идiв-сидiв у запiчку московськiм,
   поки лиласЯ кров, поки змаганнЯ
   велосЯ за життЯ там, на ‚країнi, -
   тепер, Як "втихомирилось", ти їдеш
   туди Ясного сонцЯ заживати,
   що не дiстали руки загребущi,
   та гаєм недопаленим втiшатись.
   Ќа пожаринi хочеш подивитись,
   чи там широко розлилисЯ рiки
   вiд слiз та кровi?
   ‘ т е п а н
   ’и тепер картаєш...
   Ђ Як сама колись менi казала,
   що ти прийнЯти можеш тiльки руку,
   вiд кровi чисту?
   Ћ к с а н а
   Џравда, Я казала...
   Њи вартi одне одного. ЃоЯлись
   розливу кровi, i татар, i диби,
   i кривоприсЯги, й шпигiв московських,
   а тiльки не подумали, що буде,
   Як все утихомиритьсЯ... ‘тепане,
   дай руку!
   ‘ т е п а н
   ‘е навiщо?
   Ћ к с а н а
   ’и не хочеш?
   ‘ т е п а н
   Ќi, чом же?
   („ає руку Ћксанi)_.
   Ћ к с а н а (дивитьсЯ на свою й ‘тепанову руки)_
   Ћт, здаєтьсЯ, руки чистi,
   проте, все маритьсЯ, що їх покрила
   не кров, а так... немов Якась iржа...
   Як на старих шаблЯх буває, знаєш?
   (Џускає його руку i лЯгає знов ѓоворить повiльнiше,_
   млЯвiше, з перервами)_.
   “ батенька була така шаблюка...
   вони її закинули... ми з братом
   знайшли... в вiйну побавитись хотiли...
   не витЯгли... до пiхви прикипiла...
   заржавiла. Ћтак i ми з тобою...
   зрослись, мов шаблЯ з пiхвою... навiки...
   обоє ржавi...
   ‘ т е п а н
   ’и, Ћксано, вмiєш
   зарiзати словами без ножа.
   Ћ к с а н а
   ’а тiльки ж се Я вмiю, бiльш нiчого.
   ™о-небудь же i Я повинна вмiти...
   (ЊовчаннЯ)_.
   џк Я умру, то не бери вже вдруге
   українки, вiзьми московку лiпше...
   ‘ т е п а н
   Ћксано!
   Ћ к с а н а
   ‚сi ми рiжемо словами,
   а тут жiнки плохi, вони боЯтьсЯ...
   ‘ т е п а н (з мукою)_
   ’а пожалiй себе й мене хоч трохи!
   Ћ к с а н а
   ‡анадто Я жалiла... ‚ тiм i горе...
   џкби Я мала сили не жалiти,
   то вирвались би геть з сiї кормиги -
   i ти б ослобонивсЯ вiд iржi...
   Ђ так, вже чисто: нi собi, нi людЯм!
   ‘ т е п а н
   Ћксаночко! Џоїдем на ‚країну!
   Ќу, Я тебе прошу! ’ам батько-мати,
   родина, приЯтелi, там ти з ними
   розважишсЯ.
   Ћ к с а н а (одвертаєтьсЯ)_
   џ й в вiчi не насмiю
   їм глЯнути...
   ‘ т е п а н
   Ќу, в Љиїв подамосЯ,
   помолимось, нехай нас бог простить,
   нехай тобi здоров'Я верне!
   Ћ к с а н а
   Ќащо?
   Љому потрiбне те моє здоров'Я
   та й Я сама?
   ‘ т е п а н
   Њенi, моЯ єдина!
   џ ж так тебе люблю!
   Ћ к с а н а
   ’ обi здаєтьсЯ.
   ’и жалуєш мене, але любити...
   таки й нема за вiщо... џ тепер
   така недобра стала, вередлива...
   ‘ т е п а н
   Ќi, нi, моЯ хороша!
   Ћ к с а н а
   џ - хороша?
   •оч би й була коли Яка краса,
   то вже давно вона з обличчЯ спала...
   ‘ т е п а н (гладить її руку, низько похиливши голову)_
   ’и шарпаєш себе речами тими.
   Ќе треба стiльки говорити...
   Ћ к с а н а
   Џравда...
   ‘ т е п а н
   ’а й що картатисЯ словами, люба?
   Ќас долЯ так уже скарала тЯжко,
   що, певне, й бог простить усi грiхи.
   •то кров iз ран терЯв, а ми iз серцЯ.
   •то засланий, в тюрму замкнутий був,
   а ми несли кайдани невидимi.
   •то мав хвилини щастЯ в боротьбi,
   а нас важка, страшна душила змора,
   i нам не вдiлено було снаги
   ту змору подолати...
   Ћ к с а н а (спокiйнiше й лагiднiша, нiж досi)_
   ’ак, се правда.
   Ђле нiхто сього не зрозумiє,
   поки ми живi. Ћтже, треба вмерти.
   ’и, певне, довше проживеш, нiж Я, -
   до рук тобi свiй заповiт вiддам Я,
   а ти його передаси родинi
   i братчикам, хто ще живий лишивсЯ.
   ‘ т е п а н (з гострою тугою)_
   Ћй, краще б Я тобi таке казав!
   Ћ к с а н а (пiдводитьсЯ й прихилЯє його до себе)_
   Ќi, любий, ти на свiтi потрiбнiший,
   тобi ще є про що й про кого дбати.
   Ѓорцем не вдавсЯ ти, та пiслЯ бою
   подоланим подати пiльгу зможеш,
   Як ти не раз давав... Ќа бойовиську
   не всi ж померли, ранених багато...
   поможеш їм одужати, то, може,
   колись там... знов зiбравшисЯ до бою,
   вони тебе згадають добрим словом...
   а Як i нi - не жалуй, що помiг.

   ‘идЯть Якийсь час мовчки, обнЯвшись.

   ‘ т е п а н (пiдводитьсЯ i подає Ћксанi руку)_
   •одiм, Я заведу тебе до хати.
   Ѓач, сонце вже навзаходi.
   Ћ к с а н а
   •одiм
   (‘пираючись на руку ‘тепанову, iде до будинку._
   Ќе доходЯчи рундука, спинЯєтьсЯ i обертаєтьсЯ,_
   дивлЯчись на захiдне сонце, що вже зникає за обрiєм)_.
   „обранiч, сонечко! Iдеш на захiд...
   ’и бачиш “країну - привiтай!

   27-29.IV 1910


   ** ЉЂЊIЌЌ€‰ ѓЋ‘ЏЋ„Ђђ **

   „рама

   „Iџ—I:

   Љомандор дон ѓонзаго де Њендоза.
   „онна Ђнна.
   „он †уан*.
   „олорес.
   ‘ганарель - слуга дон †уана.
   „он Џабло де Ђльварес \ батько
   „онна Њерседес / i мати донни Ђнни.
   „онна ‘оль.
   „онна Љонсепсьйон - грандеса.
   Њарiквiта - покоївка.
   „уеньЯ донни Ђнни.
   ѓранди, грандеси, гостi, слуги.
   __
   _*’ут ужито французької, а не iспанської вимови iменнЯ "†уан",  бо  так
воно освЯчене вiковою традицiєю  у  всесвiтнiй  лiтературi.  ‡  тої  самої
причини ужито iтальЯнської форми слова "донна". (Џрим. ‹есi “країнки)._

   I

   Љладовище в ‘евiльї. Џишнi мавзолеї, бiлi постатi  смутку,  мармур  мiж
кипарисами, багато квiтiв тропiчних, Яскравих.
   Ѓiльше краси, нiж туги.
   „онна Ђнна i „олорес. Ђнна Ясно  вбрана,  з  квiткою  в  косах,  всЯ  в
золотих сiточках та  ланцюжках.  „олорес  в  глибокiй  жалобi,  стоїть  на
колiнах коло одної могили, убраної свiжими вiнками з живих квiток.

   „ о л о р е с
   (устає i втирає хустинкою очi)
   •одiм, Ђнiто!
   Ђ н н а
   (сiдає на скамницю пiд кипарисом)
   Ќi-бо ще, „олорес,
   тут гарно так.
   „ о л о р е с
   (сiдає коло Ђнни)
   Ќевже тобi принадна
   могильна сЯ краса? ’обi, щасливiй!
   Ђ н н а
   ™асливiй?..
   „ о л о р е с
   ’и ж без примусу iдеш
   за командора?
   Ђ н н а
   •то б мене примусив?
   „ о л о р е с
   ’и ж любиш нареченого свого?
   Ђ н н а
   •iба того не вартий дон ѓонзаго?
   „ о л о р е с
   џ не кажу того. Ђле ти чудно
   вiдповiдаєш, Ђнно, на питаннЯ.
   Ђ н н а
   Ѓо се такi питаннЯ незвичайнi.
   „ о л о р е с
   ’а що ж тут незвичайного? Њи, Ђнно,
   з тобою подруги щонайвiрнiшi, -

   ти можеш все менi казать по правдi.
   Ђ н н а
   ‘початку ти менi подай сей приклад.
   ’и маєш таємницi. џ не маю.
   „ о л о р е с
   џ? ’аємницi?
   Ђ н н а
   (смiючись)
   ™о? •iба не маєш?
   Ќi, не спускай очей! „ай Я поглЯну!
   (‡аглЯдає їй в очi i смiєтьсЯ).
   „ о л о р е с
   (iз слiзьми в голосi)
   Ќе муч мене, Ђнiто!
   Ђ н н а
   Ќавiть сльози?
   Ћй господи, се пассiЯ правдива!

   „олорес закриває обличчЯ руками.

   Ќу, вибач, годi!
   (Ѓере в руки срiбний медальйон,
   що висить у „олорес на чорнiм шнурочку на грудЯх).
   ™о се в тебе тута,
   в сiм медальйонi? ’ут, либонь, портрети
   твоїх покiйних батенька й матусi?
   (ђозкриває медальйона ранiше, нiж „олорес устигла
   спинити її руку).
   •то вiн такий, сей прехороший лицар?
   „ о л о р е с
   Њiй наречений.
   Ђ н н а
   џ того й не знала,
   що ти заручена! —ому ж нiколи
   тебе не бачу з ним?
   „ о л о р е с
   I не побачиш.
   Ђ н н а
   —и вiн умер?
   „ о л о р е с
   Ќi, вiн живий.
   Ђ н н а
   ‚iн зрадив?
   „ о л о р е с
   Њене не зрадив вiн нiчим.
   Ђ н н а
   (нетерплЯче)
   „оволi
   тих загадок. Ќе хочеш - не кажи.
   џ лiзти в душу силомiць не звикла.
   (•оче встати, „олорес удержує її за руку).
   „ о л о р е с
   ‘Ядь, Ђнно, сЯдь. —и ти ж того не знаєш,
   Як тЯжко зрушити великий камiнь?
   (Љладе руку до серцЯ).
   Ђ в мене ж тут лежить такий важкий
   i так давно... вiн витiснив iз серцЯ
   всi жалi, всi бажаннЯ, крiм одного...
   ’и думаєш, Я плакала по мертвiй
   своїй родинi? Ќi, моЯ Ђнiто,
   то камiнь видавив iз серцЯ сльози...
   Ђ н н а
   ’о ти давно заручена?
   „ о л о р е с
   ™е зроду.
   Ќас матерi тодi ще заручили,
   Як Я жила у маминiй надiї.
   Ђ н н а
   Ћх, Як се нерозумно!
   „ о л о р е с
   Ќi, Ђнiто.
   ‹ибонь, се волЯ неба, щоб могла Я
   його своїм по праву називати,
   хоч вiн менi i не належить.
   Ђ н н а
   •то вiн?
   џк чудно се, що Я його не знаю.
   „ о л о р е с
   ‚iн - дон †уан.
   Ђ н н а
   џкий? Ќевже отой...
   „ о л о р е с
   Ћтой! ’ой самий! Ђ Який же другий
   iз сотень тисЯчiв усiх †уанiв
   так може просто зватись "дон †уан",
   без прiзвиська, без iншої прикмети?
   Ђ н н а
   ’епер Я розумiю... ’iльки Як же?
   ‰ого вже скiльки лiт нема в ‘евiльї...
   ’аж вiн банiт? *

   _* Ѓанiт - вигнанець._

   „ о л о р е с
   џ бачила його
   остатнiй раз, Як ми були в Љадiксi,
   вiн жив тодi, ховаючись в печерах...
   жив контрабандою... а часом плавав
   з пiратами... ’одi одна циганка
   покинула свiй табiр i за море
   з ним утекла, та там десь i пропала,
   а вiн вернувсЯ i привiз в Љадiкс
   Якусь мориску*, що струїла брата
   длЯ дон †уана... Џотiм та мориска
   пiшла в черницi.

   _* Њориски - мавританцi, Якi, формально прийнЯвши  христиЯнство,  потай
сповiдували iслам._

   Ђ н н а
   ‘е неначе казка.
   „ о л о р е с
   Ћднак се щира правда.
   Ђ н н а
   Ђ за вiщо
   його банiтувано? ™ось Я чула,
   та невиразно.
   „ о л о р е с
   ‚iн, Як ще був пажем,
   то за iнфанту викликав на герець
   одного принца кровi.
   Ђ н н а
   ’а iнфанта
   його любила?
   „ о л о р е с
   ’ак говорЯть люди,
   а Я не вiрю.
   Ђ н н а
   —ому?
   „ о л о р е с
   џкби любила,
   вона б длЯ нього кинула Њадрiд
   i королiвський двiр.
   Ђ н н а
   —и се ж так легко?
   „ о л о р е с
   ‹юбовi легкого шлЯху не треба,
   адже толедська рабинiвна - вiри
   зреклась длЯ нього.
   Ђ н н а
   Џотiм що?
   „ о л о р е с
   ‚топилась.
   Ђ н н а
   Ћто, Який страшний твiй наречений!
   Ќу, правда, смак у нього не найкращий;
   циганка, бусурменка i жидiвка...
   „ о л о р е с
   ’и забуваєш про iнфанту!
   Ђ н н а
   Ќу,
   з iнфантою все невиразна справа!
   „ о л о р е с
   ‚iн, у вигнаннЯ їдучи, пiдмовив
   щонайсвЯтiшу абатису, внуку
   самого iнквiзитора.
   Ђ н н а
   Ќевже?
   „ о л о р е с
   ™е потiм абатиса та держала
   таверну длЯ контрабандистiв.
   Ђ н н а
   (смiєтьсЯ)
   ‘правдi,
   вiн не без дотепу, твiй дон †уан!..
   Ђ ти неначе горда з того всього, -

   рахуєш тих сперечниць, мов трофеї,
   що лицар твiй здобув десь на турнiрi.
   „ о л о р е с
   Ђ заздрю їм, Ђнiто, тЯжко заздрю!
   —ому Я не циганка, щоб могла
   зректисЯ волi вiльної длЯ нього?
   —ому Я не жидiвка? - Я б стоптала
   пiд ноги вiру, щоб йому служити!
   Љорона - дар малий. џкби Я мала
   родину, - Я б її не ощадила...
   Ђ н н а
   „олорес, бiйсЯ бога!
   „ ол о р е с
   Ћх, Ђнiто,
   найбiльше заздрю Я тiй абатисi!
   ‚она душi рЯтунок вiддала,
   вона зрекласЯ раю!
   (‘тискає руки Ђннi).__
   Ђнно! Ђнно!
   ’и не збагнеш сих заздрощiв нiколи!
   Ђ н н а
   џ б їм не заздрила, тобою бувши,
   нещасним тим покидькам. Ђх, прости,
   забула Я, - вiн i тебе ж покинув!
   „ о л о р е с
   Њене не кидав вiн i не покине.
   Ђ н н а
   ‡нов загадки! ’а що се ти, „олорес?
   „ о л о р е с
   •одила й Я до нього в ту печеру,
   де вiн ховавсЯ...
   Ђ н н а
   (з палкою цiкавiстю)
   Ќу? i що ж? Љажи!
   „ о л о р е с
   ‚iн був порубаний. †ону алькада
   вiн викрасти хотiв. Ђле алькад
   її убив, а дон †уана зранив...
   Ђ н н а
   ’а Як же ти дiсталасЯ до нього?
   „ о л о р е с
   ’епер Я вже й сама того не тЯмлю...
   ’о щось було, Як гарЯчковий сон...
   ѓлЯдiла Я його, носила воду
   опiвночi, i рани обмивала,
   i гоїла, i вигоїла.
   Ђ н н а
   ™о ж?
   Ћсе i все?
   „ о л о р е с
   Ћсе i все. ‚iн встав,
   а Я пiшла вiд нього знов додому.
   Ђ н н а
   ’акою ж, Як була?
   „ о л о р е с
   ’акою, Ђнно,
   Як чиста гостЯ. I ти не думай,
   що Я б йому даласЯ на пiдмову.
   Ќiколи в свiтi!
   Ђ н н а
   Ђле ж ти кохаєш
   його шалено.
   „ о л о р е с
   Ђнно, то не шал!
   ЉоханнЯ в мене в серцi, наче кров
   у чашi таємнiй свЯтого ѓралЯ.
   џ наречена, i нiхто не може
   мене сплЯмити, навiть дон †уан.
   I вiн се знає.
   Ђ н н а
   џк?
   „ о л о р е с
   „ушею чує.
   I вiн до мене має почуттЯ,
   але те почуттЯ - то не коханнЯ,
   воно не має назви... Ќа прощаннЯ
   вiн знЯв перстеника з руки моєї
   i мовив: "Џоважана сеньйорито,
   Як вам хто докорЯтиме за мене,
   скажiть, що Я ваш вiрний наречений,
   бо з iншою Я вже не обмiнЯюсь
   обручками - даю вам слово честi".
   Ђ н н а
   Љоли вiн се казав, - чи то ж не значить,

   що вiн одну тебе кохає справдi?
   „ о л о р е с
   (сумно хитає головою)
   ‘ловами серденька не одурити...
   Њене з коханим тiльки мрiЯ в'Яже.
   ’акими нареченими, Як ми,
   пригiдно бути в небi райським духам,
   а тут - Яка пекельна з того мука!
   ’обi того не зрозумiти, Ђнно, -

   тобi збуваютьсЯ всi сни, всi мрiї...
   Ђ н н а
   "‚сi сни, всi мрiї" - се вже ти занадто!
   „ о л о р е с
   —ому занадто? ™о тобi бракує?
   ‚се маєш: вроду, молодiсть, коханнЯ,
   багатство, хутко будеш мати й шану,
   належну командоровiй дружинi.
   Ђ н н а
   (засмiЯвшись, устає)
   Ќе бачу тiльки, де тут сни i мрiї.
   „ о л о р е с
   (з блiдою усмiшкою)
   ’а їх длЯ тебе мовби вже й не треба.
   Ћбидвi панни походжають мiж пам'Ятниками.
   Ђ н н а
   Љому ж таки не треба мрiй, „олорес?
   “ мене є одна - дитЯча - мрiЯ...
   ‹ибонь, вона повстала з тих казок,
   що баЯла менi, малiй, бабусЯ, -

   Я так любила їх...
   „ о л о р е с
   џка ж то мрiЯ?
   Ђ н н а
   …т, так, химери!.. ЊаритьсЯ менi
   Якась гора стрiмка та неприступна,
   на тiй горi мiцний, суворий замок,
   немов гнiздо орлине... ‚ тому замку
   принцеса молода... нiхто не може
   до неї доступитисЯ на кручу...
   ‚биваютьсЯ i лицарi, i конi,
   на гору добуваючись, i кров
   червоними стрiчками обвиває
   пiдгiр'Я...
   „ о л о р е с
   Ћт Яка жорстока мрiЯ!
   Ђ н н а
   “ мрiЯх все дозволено. Ђ потiм....
   „ол о р е с
   (переймає)
   ...Ћдин щасливий лицар злiз на гору
   i доступив руки i серцЯ панни.
   ™о ж, Ђнно, мрiЯ сЯ уже справдилась,
   бо та принцеса - то, звичайно, ти,
   убитi лицарi - то тi панове,
   що сватались до тебе нещасливо,
   а той щасливий лицар - дон ѓонзаго.
   Ђ н н а
   (смiєтьсЯ)__
   Ќi, командор мiй - то сама гора,
   а лицарЯ щасливого немає
   нiде на свiтi.
   „ о л о р е с
   ‘е, либонь, i краще,
   бо що ж ти можеш лицаревi дати
   у надгороду?
   Ђ н н а
   клЯнку лимонади
   длЯ прохолоди!
   (“риває. Iншим тоном).
   ѓлЯнь лишень, „олорес, -
   Як блимає у сiй гробницi свiтло,
   мов заслонЯє хто i вiдслонЯє...
   Ќу що, Як там хто є?
   „ о л о р е с
   ’о кажани
   навкруг лампади в'ютьсЯ.
   Ђ н н а
   џ заглЯну...
   (‡аглЯдає крiзь гратчастi дверi у гробницю,
   сiпає „олорес за рукав i показує щось. Џошепки).
   „ивись - там злодiй! џ кликну сторожу.
   (ЉидаєтьсЯ бiгти).

   ‚ ту хвилину одчинЯютьсЯ дверi.
   „олорес скрикує i млiє.

   „ о н † у а н
   (вийшовши з гробницi, до Ђнни)
   Џрошу вас, сеньйорито, не втiкайте
   i не лЯкайтесь. џ зовсiм не злодiй.
   Ђнна вертаєтьсЯ i нахилЯєтьсЯ до „олорес.
   „ о л о р е с
   (очутившись, стиснула Ђннi руку)_ _
   ‚iн, Ђнно, вiн!.. —и Я збожеволiла?
   Ђ н н а
   ‚и - дон †уан?
   „ о н † у а н
   (уклонЯючись)
   „о вашої послуги.
   „ о л о р е с
   џк ви могли сюди прибути?
   „ о н † у а н
   Љiнно,
   а потiм пiшки.
   „ о л о р е с
   Ѓоже, вiн жартує!
   ‚и ж головою важите своєю!
   „ о н † у а н
   џ комплiмент оцей уперше чую,
   що важу Я не серцем, завжди повним,
   а головою - в нiй же, сеньйорито,
   хоч, правда, є думки, та тiльки легкi.
   Ђ н н а
   Ђ що важкого єсть у вашiм серцi?
   „ о н † у а н
   Ћ сеньйорито, сеє може знати
   лиш та, що вiзьме теє серце в ручку.
   Ђ н н а
   ’о ваше серце важене не раз.
   „ о н † у а н
   ѓадаєте?
   „ о л о р е с
   •овайтесь! џк хто прийде,
   то ви пропали!
   „ о н † у а н
   џк уже тепер,
   з очей прекрасних поглЯди прийнЯвши,
   ще не пропав, то де ж моЯ погибель?
   Ђнна усмiхаєтьсЯ, „олорес спускає чорний серпанок
   собi на обличчЯ i одвертаєтьсЯ.
   Ђ н н а
   (махає на нього рукою)
   Iдiть уже назад в свою домiвку!
   „ о н † у а н
   ‘е тiльки рученька жiноча може
   так легко посилати у могилу.
   „ о л о р е с
   (знов обертаєтьсЯ до дон †уана)
   Ќевже ви мешкаєте в сьому склепi?
   „ о н † у а н
   џк вам сказати? џ тут мав прожити
   сей день i нiч - менi не треба бiльше, -

   та в сiм дворi штивнiша етикета,
   нiж при дворi кастiльськiм, отже й там Я
   нездатен був додержать церемонiй,
   то де вже тут!
   Ђ н н а
   Људи ж ви подастесЯ?
   „ о н † у а н
   џ й сам iще не знаю.
   „ о л о р е с
   „он †уане,
   тут є тайник пiд церквою, сховайтесь.
   „ о н † у а н
   ЌаврЯд чи веселiше там, нiж тут.
   „ о л о р е с
   ‚и дбаєте все про веселiсть!
   „ о н † у а н
   —ом же
   про те не дбати?
   Ђ н н а
   Ћтже Якби хто
   на маскараду кликав вас - пiшли б ви?
   „ о н † у а н
   ‡ охотою пiшов би.
   Ђ н н а
   ’о прошу вас.
   ‘ей вечiр в нашiм домi бал масковий,
   у мого батька Џабло де Ђльварес,
   остатнiй бал перед моїм весiллЯм.
   ‚сi будуть замаскованi, крiм старших,
   мене i нареченого мого.
   „ о н † у а н
   (до „олорес)
   ‚и будете на балi, сеньйорито?
   „ о л о р е с
   ‚и бачите, сеньйоре, - Я в жалобi.

   (‚iдходить набiк).__
   „ о н † у а н
   (до Ђнни)
   Ђ Я жалоби не ношу нiколи
   i з дЯкою запросини приймаю.
   (‚клонЯєтьсЯ).
   Ђ н н а
   џкий костюм ваш буде?
   „ о н † у а н
   ™е не знаю.
   Ђ н н а
   ‘е шкода. џ б хотiла вас пiзнати.
   „ о н † у а н
   Џо голосу пiзнаєте.
   Ђ н н а
   ‚и певнi,
   що Я ваш голос так запам'Ятаю?
   „ о н † у а н
   ’ак от пiзнаєте по сьому перснi.
   (Џоказує перснЯ на своєму мiзинцi).
   Ђ н н а
   ‚и завжди носите його?
   „ о н † у а н
   ’ак, завжди.
   Ђ н н а
   ‚и дуже вiрний.
   „ о н † у а н
   ’ак, Я дуже вiрний.
   „ о л о р е с
   (виходЯчи з бiчної стежки)
   џ бачу, Ђнно, дон ѓонзаго йде.
   „он †уан ховаєтьсЯ в гробницю.
   Ђнна йде назустрiч командоровi.
   Љ о м а н д о р
   (повагом наближаєтьсЯ. ‚iн не дуже молодий,
   поважний i здержаний, з великою гiднiстю носить
   свiй бiлий командорський плащ)
   ‚и тут самi? Ђ де ж дуеньї вашi?
   Ђ н н а
   ‚они зайшли до церкви, бо „олорес
   очей не любить зайвих, Як буває
   на гробi рiдних.
   Љ о м а н д о р
   (поважно кивнувши головою до „олорес)
   џ се розумiю.
   („о Ђнни).
   Ђ Я прийшов до вашої господи,
   хотiв спитати вас, в Яке убраннЯ
   ви маєте вдЯгтись длЯ сього балу.
   Ђ н н а
   “ бiле. Ђ навiщо вам се знати?
   Љ о м а н д о р
   „рiбницЯ. ’ак, маленьке мiркуваннЯ.
   Ђ н н а
   Њене пiзнаєте у кожнiй сукнi,
   бо маски Я не наложу.
   Љ о м а н д о р
   ‘е добре.
   Њенi було б неначе не до мислi,
   щоб ви надiли маску.
   Ђ н н а
   Ђ чому ж ви
   про се не мовили нi слова досi?
   Љо м а н д о р
   џ волi вашої не хтiв стiснЯти.
   „ о л о р е с
   ‘е чудно слухати, Як наречений
   боїтьсЯ положить найменший примус
   на ту, що хутко сам же вiн прив'Яже
   ще не такими путами до себе.
   Љ о м а н д о р
   Ќе Я її зв'Яжу, а бог i право.
   Ќе буду Я вiльнiший, нiж вона.
   „ о л о р е с
   —оловiки не часто так говорЯть,
   а хоч говорЯть - хто з їх слово держить?
   Љ о м а н д о р
   ’епер Я не дивую, сеньйорито,
   що ви не хтiли досi вийти замiж, -

   без певностi не варто брати шлюбу.
   Ђ н н а
   —и всi ж ту певнiсть мають?
   Љ о м а н д о р
   „онно Ђнно,
   коли б Я знав, що ви мене не певнi,
   або не певен був себе чи вас,
   Я б зараз повернув вам ваше слово,
   поки не пiзно. Ѓо Як буде дано
   велику присЯгу...
   Ђ н н а
   Ћх, се аж страшно!
   Љ о м а н д о р
   ’о не любов, що присЯги боїтьсЯ.
   ‚ам справдi страшно?
   Ђ н н а
   Ќi, се Я жартую.
   („о „олорес).__
   Ќу, Я ж тобi казала - вiн гора!
   Љ о м а н д о р
   ‡нов жарт Якийсь? ‚еселi ви сьогоднi.
   Ђ н н а
   —ому ж менi веселою не бути,
   коли Я можу так на вас впевнЯтись,
   Як на камiнну гору! Ђдже правда?
   Љ о м а н д о р
   (подає Ђннi руку, щоб вести її. Ђнна приймає)
   ’ак, донно Ђнно. џ вам докажу,
   що ви не помилЯєтесь.
   Iдуть. „олорес трохи позаду їх.
   Ђ н н а
   (несподiвано голосно до „олорес)
   Ђ знаєш,
   менi вiн здавсЯ кращим на портретi,
   нiж так.
   „олорес, ужахнувшись, мовчки дивитьсЯ на неї.
   Љ о м а н д о р
   •то?
   Ђ н н а
   Ќаречений „олорiти.
   Љ о м а н д о р
   •то ж вiн такий?
   Ђ н н а
   ‘е поки що секрет.
   ’а вiн сьогоднi буде в нас на балi.
   ‚иходЯть всi троє_._
   ‘ г а н а р е л ь
   (слуга дон †уана. “вiходить, оглЯдаючись,
   наближаєтьсЯ до гробницi)
   Ђ вийдiть, пане!
   „ о н † у а н
   (виходить)
   џк? ’о ти вже тута?
   ‘ г а н а р е л ь
   Џривiт вiд донни ‘оль. ‚она не хоче,
   щоб ви до неї йшли, - боїтьсЯ слави,

   дуеньЯ в неї зла. ‚она волiє,
   урвавшисЯ Як-небудь на часинку,
   прийти сюди сама.
   „ о н † у а н
   “же? ’ак хутко?
   ‘ г а н а р е л ь
   ‚ам наче недогода?
   „ о н † у а н
   (не слухає)
   ђоздобудь
   менi Який костюм длЯ маскаради,
   але порЯдний.
   ‘ г а н а р е л ь
   ‡вiдки ж ви дiзнались,
   що донна ‘оль на маскарадi буде
   у молодої командора? ‡начить,
   ви хочете її зустрiти там
   i взЯть сюди?
   „ о н † у а н
   (захоплений iншою думкою)
   Љого?
   ‘ г а н а р е л ь
   ’а донну ‘оль!
   Љого ж iще? •iба ми не длЯ неї
   пригналисЯ в ‘евiлью?
   „ о н † у а н
   џ не знаю.
   Џобачимо.
   ‘ г а н а р е л ь
   Ђну ж ви розминетесь,
   то що Я буду тут робити з нею?
   „ о н † у а н
   Ќiчого. ’и собi в таверну пiдеш,
   вона ж до чоловiка.
   ‘ г а н а р е л ь
   …й, мiй пане!
   џ доказав би кращого лицарства,
   Якби-то Я був пан, а ви - слуга.
   ‚иходить. „он †уан ховаєтьсЯ в мавзолей.

   II

   Ћсереднiй дворик (раtiо) в оселi сеньйора Џабло де Ђльварес,  урЯджений
на маврiтанський лад, засаджений квiтками, кущами i  невисокими  деревами,
оточений будовами з галереєю пiд аркадами, що поширена посерединi виступом
рундука i ложею (великою нiшею); покрiвлЯ галереї рiвна, з балюстрадою, Як
орiєнтальний дах, i поширена в середнiй частинi тим самим способом,  що  i
галереЯ внизу; в обидва поверхи галереї ведуть  з  дворика  осiбнi  сходи:
широкi i низькi - надiл, високi й вузенькi - нагору. „iм  i  галереЯ  Ясно
освiтленi. ‚ дворику свiтла нема. Ќа передньому планi дворика -  альтанка,
обплетена виноградом.
   „он  Џабло  i  донна  Њерседес,  батько  й  мати  Ђнни,  розмовлЯють  з
командором у дворику. ‚горi  по  галереї  походжає  скiлька  гостей  -  ще
небагато, - з ними донна Ђнна.
   Љ о м а н д о р
   „озволите менi сюди просити
   прекрасну донну Ђнну на хвилинку?
   „ о н н а Њ е р с е д е с

   Ђнiто, йди сюди! ’ут дон ѓонзаго!
   Ђ н н а
   (перехилЯєтьсЯ через балюстраду i заглЯдає вниз)
   Ђ вам сюди не ласка завiтати?
   Ђх, правда, не горi нагору йти!
   (‡бiгає, смiючись, прудко вдiл).
   „ о н н а Њ е р с е д е с

   ’и, Ђнно, надто голосно смiєшсЯ.
   „ о н Џ а б л о
   I жарти сi менi не до сподоби.
   ’и мусиш пам'Ятати...
   Љ о м а н д о р
   Ќе сварiте
   моєї нареченої за теє,
   що близький шлюб її не засмутив.
   џ звик до жартiв донни Ђнни.
   „ о н н а Њ е р с е д е с
   Џабло,
   нам слiд пiти нагору гостi бавить.
   Љ о м а н д о р
   Џрошу лишитись трошки. ‚ нас в Љастiльї
   не звичай нареченим бути вдвох.
   ’а Я не забарю вас. „онно Ђнно,
   прошу прийнЯти сю малу ознаку
   великої пошани i любовi.
   (‚иймає з-пiд плаща коштовний перловий убiр длЯ  голови  i  склонЯєтьсЯ
перед Ђнною).
   „ о н н а Њ е р с е д е с

   ™о за чудовi перли!
   „ о н Џ а б л о
   Љомандоре,
   чи не занадто дорогий дарунок?
   Љ о м а н д о р
   „лЯ донни Ђнни?!
   Ђ н н а
   Ћт ви задлЯ чого
   мене питали вранцi про убраннЯ!
   Љ о м а н д о р
   Ѓоюсь, Я, може, не зумiв добрати...
   Ђле Я думав, що Як бiле вбраннЯ,
   то бiлi перли саме...
   Ђ н н а
   „он ѓонзаго,
   ви хочете зовсiм не мати вад,
   а се вже й не гаразд, - се пригнiтає.
   „ о н н а Њ е р с е д е с

   (нишком, сiпнувши Ђнну)
   Ђнiто, схаменись! ’и ж хоч подЯкуй!
   Ђнна мовчки вклонЯєтьсЯ командоровi глибоким церемонiальним поклоном.
   Љ о м а н д о р
   (здiймає убiр над її головою)
   „озвольте, щоб Я сам поклав сi перли
   на гордовиту сю голiвку, вперше
   похилену передо мною низько.
   Ђ н н а
   (раптом випростуєтьсЯ)
   •iба iнакше ви б не досЯгли?
   Љ о м а н д о р
   (наложивши на неї убiр)
   џк бачите, досЯг.

   „ворик сповнЯєтьсЯ юрбою маскованих i  немаскованих,  розмаїто  убраних
гостей, - однi зiйшли з горiшньої галереї, а другi  увiйшли  з  надвiрньої
брами. Њежи тими, що надiйшли з брами, одна  маска  в  чорному,  широкому,
дуже фалдистому домiно, обличчЯ їй щiльно закрите маскою.

   ѓ о л о с и в ю р б i г о с т е й
   (що зiйшли з галереї)
   „е наш господар?
   „е господинi?
   „ о н Џ а б л о
   Ћсь ми, любi гостi.
   „ о н н а Њ е р с е д е с

   (до новоприбулих)
   ’аке рЯсне блискуче гроно гостей
   красить наш дiм.
   Џ i д с т а р к у в а т а г о с т Я

   (з новоприбулих до другої, давнiшої, нишком)
   ‹ибонь, вже зрахувала
   i скiльки нас, i скiльки ми коштуєм!..
   ѓ о с т Я д р у г а

   (так само до попередньої)
   Ћ, вже ж, Њерседес на рахунки бистра,
   лиш на гостиннiсть повiльнiша трохи...
   ѓ о с т Я-п а н н о ч к а
   (до Ђнни, вiтаючись)
   Ђнiто, Як же ти препишно вбрана!
   (’ихше).

   Ђ тiльки в бiлому ти заблiда.
   Ђ н н а
   Ћ, се нiчого, се тепера мода.
   (™е тихше).
   џк хочеш, Я бiлил тобi позичу,
   бо в тебе навiть i чоло червоне.
   Џ а н н о ч к а
   Ќе треба, дЯкую.
   (ЋдвертаєтьсЯ, вiдступивши, i поправлЯє маску й  волоссЯ,  щоб  закрити
лоба).
   Њ о л о д а п а н i

   (нишком до другої, показуючи очима на Ђнну)
   џкий убiр!
   „ р у г а м о л о д а п а н i
   (iронiчно)

   ’а тiльки ж i потiхи! Ѓiдна Ђнна!..
   ‘ т а р и й г i с т ь
   (до дона Џабло)
   Ђ що, дон Џабло? вже тепер нарештi

   покличе вас король до свого двору, -
   такого зЯтЯ тесть...
   „ о н Џ а б л о
   ‰ого величнiсть
   не по зЯтЯх, а по заслузi цiнить.
   ‘ т а р и й г i с т ь
   Ќа жаль, оцiнки часом довго ждати.

   „ о н Џ а б л о
   —и довго, ви сами зазнали лiпше.

   (ЏовертаєтьсЯ до iншого).

   ‚и, графе? џк Я радий! —есть Яка!

   ѓосподар, господинi, командор i гостi  йдуть  у  дiм  долiшнiм  входом.
Њаска "—орне домiно" лишаєтьсЯ в дворику, незамiтно вiдступивши в тiнь вiд
кущiв.  Ќезабаром  Ђнна  з  молодшими  дамами  з'ЯвлЯєтьсЯ  на  горiшньому
рундуцi.
   ‘луги розносЯть лимонаду та iншi холодощi.

   „ о н † у а н
   (замаскований, у маврiтанському костюмi, з гiтарою, входить з брами  на
дворик, стає проти рундука i, по короткiй прелюдiї, спiває)
   “ моїй країнi рiднiй
   єсть одна гора з кришталю,
   на горi тiй, на шпилечку,
   сЯє замок з дiамантiв.
   ‹ихо моє, Ђнно!
   I росте посеред замку
   квiтка, в пуп'Янку закрита,
   на пелюсточках у неї
   не роса, а твердi перли.
   ‹ихо моє, Ђнно!
   I на гору кришталеву
   нi стежок нема, нi сходiв,
   в дiамантовому замку
   анi брами, анi вiкон.
   ‹ихо моє, Ђнно!
   ’а комусь не треба стежки,
   анi сходiв, анi брами,
   з неба вiн злетить до квiтки,
   бо коханнЯ має крила.
   ™астЯ моє, Ђнно!
   Џiд час спiву "—орне домiно" трохи виступає з кущiв
   i прислухаєтьсЯ, пiд кiнець ховаєтьсЯ.
   Љ о м а н д о р
   (виходить на горiшнiй рундук пiд кiнець спiву)
   џкi се тута спiви, донно Ђнно?
   Ђ н н а
   џкi? Ќе знаю, певне, маврiтанськi.
   Љ о м а н д о р
   џ не про те питаю.
   Ђ н н а
   Ђ про що ж?
   (Ќе ждучи вiдповiдi, бере у слуги шклЯнку лимонади
   i спускаєтьсЯ до дон †уана).
   Ђ н н а
   (до дон †уана, подаючи лимонаду)
   Ѓажаєте прохолодитись, може?
   „ о н † у а н
   ‘пасибi, не вживаю холодощiв.
   Ђнна кидає шклЯнку в кущi.
   Љ о м а н д о р
   (надходить слiдом за Ђнною)
   ‚ам до сподоби пiснЯ, донно Ђнно?
   Ђ н н а
   Ђ вам?
   Љ о м а н д о р
   Њенi зовсiм не до сподоби.
   „ о н † у а н
   џ вам не догодив, сеньйоре? кода.
   џ думав, що зарученим то саме
   i слiд почути пiсню про коханнЯ.
   Љ о м а н д о р
   ‚ тiй вашiй пiснi приспiв недоречний.
   „ о н † у а н
   Ќа жаль, його не мiг Я проминути, -

   так вимагає маврiтанський стиль.
   Ђ н н а
   ‚и до костюма добирали пiсню?

   ‡ брами увiходить  гурт  молодiжi,  паничiв;  побачивши  Ђнну,  молодiж
оточує її.

   ѓ о л о с и з г у р т у
   Ћ донно Ђнно! донно Ђнно, просим,
   з'Явiть нам ласку! ‘е ж остатнiй вечiр
   дiвочої незв'Язаної волi!
   Ђ н н а
   Њої панове, в чiм бажаннЯ ваше?
   Ћ д и н л и ц а р
   Њи просимо, щоб ви сами вказали,
   •то має вам служить в которiм танцi.
   Ђ н н а
   ™об Я сама просила?..
   „ р у г и й л и ц а р
   Ќе просити,
   наказувати маєте! Њи будем
   рабами вашими в сей вечiр!
   Ђ н н а
   „обре,
   що хоч не довше, бо вже Я не знаю,
   що б вам на те сказали вашi дами.
   —и, може, вас вiд їх рЯтують маски?
   ’ р е т i й л и ц а р

   (скидаючи маску)
   ‚сi зорi блiднуть перед сонцем!
   Ђ н н а
   „iйсно,
   сей комплiмент не потребує маски,
   бо вiн доволi вже поважний вiком.
   ‹ицар знов надiває маску i вiдступає в гурт.
   Ђ н н а
   (до молодiжi)
   ™о ж, станьте в рЯд, Я буду призначати.
   ‚сi стають в рЯд, i дон †уан мiж ними.
   Љ о м а н д о р
   (тихо до Ђнни)
   —и се такий в ‘евiльї звичай?
   Ђ н н а
   ’ак.
   Љ о м а н д о р
   —и й Я повинен стати?
   Ђ н н а
   Ќi.
   Љомандор вiдходить.
   Џанове,
   ви вже готовi?
   („о дон †уана).
   џк же ви, поклонче
   змiнливої планети, стали в рЯд?
   •iба вам звичай дозволЯє танцi?
   „ о н † у а н
   „лЯ надзвичайної зламаю звичай.
   Ђ н н а
   ‡а се Я вам даю танець найперший.

   „он †уан вклонЯєтьсЯ по-схiдному: прикладає правицю до серцЯ, до уст  i
до чола, потiм закладає руки навхрест на грудЯх i схилЯє голову.  Џри  тих
рухах поблискує золотий перстень на мiзинцi.
   „ о н † у а н
   Ћдин?
   Ђ н н а
   Ћдин. ‚ам другого не буде.
   („о молодiжi).
   џ вас, панове, позначу рукою,
   хай всЯк свою чергу запам'Ятає.
   (видко вказує рукою на кождого панича по черзi, один панич  зостаєтьсЯ
непозначеним).
   Џ а н и ч
   Ђ Я ж? Ђ Я? Њенi ж Яка черга?
   Ћ д и н з г у р т у