  —ому ж ви намагались нерозумно
   стЯгти свою свЯтиню з п'єдесталу?
   „ о н † у а н
   Ѓо Я хотiв її живою мати,
   а не камiнною!
   Ђ н н а
   Џотрiбен камiнь,
   коли хто хоче будувати мiцно
   своє життЯ i щастЯ.
   „ о н † у а н
   ’а невже
   ви й досi вiрити не перестали
   в камiнне щастЯ? —и ж Я сам не бачив,
   Як задихались ви пiд тим камiннЯм?
   —и Я ж не чув у себе на плечi
   палючих слiз? Ђдже за тiї сльози
   вiн заплатив життЯм.
   (Џоказує на статую).
   Ђ н н а
   I безневинно.
   „ о н † у а н
   (вiдступає вiд неї вражений)
   Љоли се так...
   Ђ н н а
   Ђвжеж, не вiн був винен
   з неволi тої. ‚iн тЯгар ще бiльший
   весь вiк носив.
   „ о н † у а н
   ‰ого була в тiм волЯ.
   Ђ н н а
   I Я по волi йшла на те життЯ.
   Ђле йому було терпiти легко,
   бо вiн мене любив. ’о справдi щастЯ --
   поставити на Ясному верхiв'ї
   того, кого кохаєш.
   „ о н † у а н
   ’i верхiв'Я...
   ‚и знаєте про їх мої думки.
   Ђ н н а
   ™о варта думка проти свiтла щастЯ?
   •iба ж менi страшна була б неволЯ
   суворої сiєї етикети,
   Якби Я знала, що в моїй твердинi
   мене мiй любий жде? що тi замки
   i заздрi жалюзi лише сховають
   вiд натрутних очей мої розкошi...
   „ о н † у а н
   ‚и, Ђнно, мов розпеченим залiзом,
   словами випробовуєте серце!
   Њалюєте менi картину щастЯ
   на те, щоб знов сказать: "‘е не длЯ тебе".
   ’а чим же маю заслужити вас?
   џ через вас терплю таємну ганьбу.
   †иву, немов Якась душа покутна,
   серед людей чужих або й ворожих,
   життЯм безбарвним, Я б сказав, негiдним,
   бо глузду в нiм немає! ™о ж вам треба?
   —и маю Я зложити вам пiд ноги
   свою так буйно викохану волю?
   —и ви повiрите? - менi з одчаю
   i сЯЯ думка стала набиватись
   настирливо.
   Ђ н н а
   Ђле з одчаю тiльки?
   „ о н † у а н
   Ќевже б хотiли ви покласти примус
   помежи нами? ‚и не боїтесь,
   що вiн задавить нам любов живую,
   дитину волi?
   Ђ н н а
   (показує на статую командора)
   ‚iн колись казав:
   "’о не любов, що присЯги боїтьсЯ".
   „ о н † у а н
   ‚ таку хвилину ви менi нiчого
   не маєте сказати, окрiм згадки
   про нього?!
   Ђ н н а
   ™о ж Я можу вам сказати?
   „ о н † у а н
   (хапає її за руку)
   Ќi, се скiнчитись мусить! Ѓо iнакше
   Я присЯгаю, що пiду от зараз
   i викажу на себе.
   Ђ н н а
   ‘е погроза?
   „ о н † у а н
   Ќi, не погроза, а смертельний стогiн,
   бо Я конаю пiд камiнним гнiтом!
   ‚мирає серце! џ не можу, Ђнно,
   з умерлим серцем жити. ЏорЯтуйте
   або добийте!
   (‘тискає їй обидвi руки i весь тремтить, дивлЯчись їй у вiчi).

   Ђ н н а
   „айте час... Я мушу
   подумати...
   (‡адумуєтьсЯ).
   ‚iд брами наближаєтьсЯ стежкою донна Љонсепсьйон - поважна грандеса,  з
дiвчинкою i дуеньєю. Ђнна їх не бачить, бо стоїть плечима до  стежки.  „он
†уан перший завважає прибулих i випускає Ђннинi руки.
   „ i в ч и н к а
   (пiдбiгаючи до Ђнни)
   „обридень, донно Ђнно!
   „ о н н а Љ о н с е п с ь й о н

   ‘еньйора молитьсЯ, не заважай.
   Ђ н н а
   (збентежена)
   „обридень, донно Љонсепсьйон! „обридень,
   ђозiночко... ’ака менi бiда
   з дуеньєю - пiшла по рукавицi
   та й забарилась, а iти додому
   менi самiй по мiстi...
   „ о н н а Љ о н с е п с ь й о н
   „онно Ђнно,
   таж тута лицар є, провести мiг би.
   („о дон †уана).
   ‘еньйоре де ЊараньЯ, Я й не знала,

   що ви сеньйорi де Њендоза родич!

   ‚ам слiд її хоч трохи розважати,

   бо так заслабнути недовго з туги.
   („о дiвчинки, що побiгла вперед).

   ђозiно, пiдожди!
   („о Ђнни).
   ЊоЯ пошана!
   „он †уан уклонЯєтьсЯ. „онна Љонсепсьйон  ледве  киває  йому  головою  i
проходить за дiвчинкою на другий куток кладовища поза каплицею. „уеньЯ йде
за нею, оглЯнувшись кiлька раз цiкаво на Ђнну i дон †уана.
   Ђ н н а
   (до дон †уана)
   ’епер iдiть убийте тую панi,
   та тiльки се не буде ще кiнець
   роботi шпаги вашої... ђадiйте!
   ’епер уже не треба визволЯти -
   впаде сама з гори принцеса ваша!
   (‚ одчаю хапаєтьсЯ за голову).
   џ знаю! ви надiЯлись на те,
   чигаючи у засiдках на мене,
   що, ганьбою пiдбита, Я з одчаю
   до рук вам попаду, Як легка здобич?
   Ђле сього не буде!
   „ о н † у а н
   ЏрисЯгаю -
   Я не хотiв сього, не мiг хотiти.
   Ќегiдних перемог Я не шукаю.
   —им можна се поправити? ‘кажiте.
   ѓотовий Я зробити все длЯ вас,
   аби не бачить вас в такiм одчаю.
   Џауза.

   Ђнна думає.
   Ђ н н а
   Џрийдiть до мене завтра на вечерю.
   џ вас прийму. I ще гостей покличу.
   Ќам, може, краще бачитись прилюдно...
   џ, може, Якось... Ђх, iде дуеньЯ!
   „ у є н ь Я
   (наближаючись)
   ‘еньйора хай пробачить...
   Ђ н н а
   ‚и не виннi,
   що застарi длЯ служби.
   „ у є н ь Я
   (жалiбно)

   Ћ!..
   Ђ н н а
   •одiм.
   (Њовчки киває головою дон †уановi, той низько вклонЯєтьсЯ).
   Ђнна з дуеньєю виходЯть.
   ‘ г а н а р е л ь
   (виходить з каплицi)
   ™о ж, можна вас поздоровити, пане?
   ‡апросини дiстали на вечерю?
   ’а ви щось мов не радi... ‘е то правда -
   в тiм домi їсти... ще там почастують
   з начиннЯ того пана...
   (Џоказує на статую командора).
   „ о н † у а н
   Ќу,так що?
   ‘ г а н а р е л ь
   ’а те, що Якби сей сеньйор знайшовсЯ
   там завтра при столi супроти вас,
   то...
   „ о н † у а н
   ’и гадаєш, може б, Я злЯкавсЯ?
   ’ак Я ж iз ним стрiвавсЯ вже не раз.
   ‘ г а н а р е л ь
   ’о що! ЊертвЯк страшнiший вiд живого
   длЯ христиЯнина.
   „ о н † у а н
   ’iльки не длЯ мене!
   ‘ г а н а р е л ь
   Ђ все ж би ви його не запросили
   на завтрашню вечерю.
   „ о н † у а н
   Ѓо не просЯть
   господарЯ.
   ‘ г а н а р е л ь
   Џринаймнi сповiщають.
   „ о н † у а н
   Ќу що ж, iди i сповiсти його.
   џ бачу, ти навчивсЯ етикети
   вiд того часу, Як у гранда служиш,
   а не в банiта.
   ‘ г а н а р е л ь
   џк же сповiстити?
   Ћд вашого iменнЯ?
   „ о н † у а н
   ’а звичайне.
   ‘ г а н а р е л ь
   —ого ж менi iти? Џростiше ж вам.
   „ о н † у а н
   ’о дбав про етикету, а тепера
   простоти захотiв? …й, ‘ганарелю,
   набравсЯ ти тут заЯчого духу!
   Ќе йде тобi Њадрiд сей на користь.
   ‘ г а н а р е л ь
   Ђ вам Њадрiд нiчого не завадив?
   „ о н † у а н
   Ќу, ну, iди i сповiсти його!
   ‘ г а н а р е л ь
   (рушає, але спинЯєтьсЯ, оглЯнувшись на дон †уана)
   Ђ що, Як Я вам принесу вiдповiдь?
   „ о н † у а н
   ‚же ж не iнакше. ’ак Я й сподiваюсь.
   ‘ г а н а р е л ь
   (iде до статуї, вклонЯєтьсЯ низько й проказує  з  насмiшкою,  але  й  з
тремтiннЯм у голосi)
   Ќезрушно-мiцний i величний пане!
   ‡волiть прийнЯть привiт вiд дон †уана,
   сеньйора де ЊараньЯ iз ‘евiльї,
   маркiза де ’енорiо i гранда.
   Њiй пан дiстав високу честь запросин
   од вашої дружини донни Ђнни
   i має завтра ставитись на учту
   в ваш дiм. Ђле Як вам то недогiдно,
   то пан мiй здержитьсЯ вiд завiтаннЯ.
   „ о н † у а н
   Ќу, се останнє зайво.
   ‘ г а н а р е л ь
   Ќi, не зайво,
   iнакше - нащо й сповiщати?
   (‘крикує).
   Џане!
   ‚iн вам дає вiдповiдь, ще й листовну!
   „ о н † у а н
   џку вiдповiдь? „е?
   ‘ г а н а р е л ь
   (читає)
   "Џриходь, Я жду".
   „он †уан надходить.
   ‘ганарель показує йому на сувiй пергаменту в лiвицi статуї.
   „ о н † у а н
   (пiслЯ паузи)
   Ќу що ж, i Я, либонь, не без девiзи.
   ‚иходЯть з кладовища.

   VI
   ‘вiтлицЯ длЯ бенкетiв у командоровiй оселi. Ќе дуже велика,  але  гарно
прикрашена рiзьбленими шафами, мисниками з  дорогим  начиннЯм,  арматурами
тощо. Џосерединi довгий стiл, накритий до  званої  вечерi,  навколо  нього
дубовi стiльцi важкого стилю. Џри однiй стiнi проти  кiнцЯ  стола  великий
портрет командора з чорним серпанком на рамi, проти  другого  кiнцЯ  довге
вузьке свiчадо, що сЯгає пiдлоги, стiлець, що  стоїть  на  чiльнiм  мiсцi,
приходитьсЯ спинкою до свiчада, а передом проти портрета.  ‘луга  вiдчинЯє
дверi з сусiдньої кiмнати, iншi слуги лагодЯтьсЯ прислужувати  при  столi.
„онна Ђнна уводить  гурт  гостей,  здебiльшого  старшого  вiку,  поважних,
гордовитих, темно вбраних. ‘ама Ђнна у  бiлiй  сукнi,  лЯмованiй  по  всiх
рубцЯх широкою чорною габою.
   Ђ н н а
   Џрошу сiдати, дорогiї гостi.
   („о найстарiшого гостЯ, показуючи на чiльне мiсце).
   Ћсь ваше мiсце.
   Ќ а й с т а р i ш и й г i с т ь
   Ќi,сеньйоро мила,
   пробачте, Я не сЯду, хай лишитьсЯ
   воно порожнiм. Ѓуде нам здаватись,
   що наш господар тiльки запiзнивсЯ
   i має ще прибути на беседу.
   ‘е вперше ми тут сходимось без нього,
   i тЯжко звикнути до тої думки,
   що слiд його закрила лЯда смертi.
   Ђ н н а
   (сiвши в кiнцi стола пiд портретом  командора,  проти  чiльного  мiсцЯ,
зоставленого порожнiм, подає знак слугам, щоб  частували  гостей,  що  вже
позаймали свої мiсцЯ)

   Њої панове й панi, - розростiтьсЯ,

   приймайтесЯ, частуйтесЯ i будьте
   вибачними, Якщо неповний лад
   на вдовинiй беседi буде. ’рудно
   вдовi самотнiй вдержати в господi
   той лицарський порЯдок, що потрiбен
   длЯ честi дому.
   „ о н н а Љ о н с е п с ь й о н

   (стиха до своєї сусiдки, молодшої панi)
   Ќачебто длЯ честi
   потрiбнi бенкети серед жалоби,
   а iншого нiчого не потрiбно.
   „ о н н а Љ л а р а

   (сусiдка донни Љонсепсьйон)
   ’а досi донна Ђнна у всьому
   додержувала честi.
   „ о н н а Љ о н с е п с ь й о н
   „онно Љларо!
   џ знаю те, що знаю...
   „ о н н а Љ л а р а

   (з косим поглЯдом на Ђнну)
   Ќi... хiба?
   ‘ л у г а
   (на порозi)
   Џрибув маркiз ’енорiо.
   Ђ н н а
   Џроси.
   „он †уан увiходить i спинЯєтьсЯ коло порога
   (Љивнувши дон †уановi на привiт, звертаєтьсЯ до гостей).
   „озвольте вам, моє шановне панство,
   представити сеньйора де ЊараньЯ,
   маркiза де ’енорiо.
   („о дон †уана).
   ‘еньйоре,
   прошу сiдати.
   „он  †уан,  пошукавши  поглЯдом  собi  стiльцЯ,  займає  чiльне  мiсце.
“гледiвши напроти себе портрета командора, здригаєтьсЯ.
   Ђ н н а
   (до слуги)
   „ай вина сеньйору.
   ‘луга подає дон †уановi бiльший i кращий кубок, нiж iншим.
   Ћ д и н г i с т ь

   (сусiд дон †уана)
   џ пiзнаю сей кубок. Ќам годитьсЯ
   того згадать, хто з нього пив колись.
   (ЏростЯгає свого кубка до дон †уана).
   Ќехай же має дух його лицарський
   в сiм домi вiчну пам'Ять!
   „ о н † у а н
   (торкаючи гостевого кубка своїм)
   ‚iчний спокiй!
   ‘ т а р а г р а н д е с а

   (що сидить праворуч донни Ђнни. ‘тиха, нахилившись до господинi)
   џ мало знаю їх, тих де ЊараньЯ, -

   чи се не дон †уан?
   Ђ н н а
   ‰ому найменнЯ
   Ђнтонiо-†уан-‹уїс-“ртадо.
   ‘ т а р а г р а н д е с а

   Ђх, значить - се не той...
   „ о н н а Љ о н с е п с ь й о н

   (наслухає сю розмову, iронiчно всмiхаєтьсЯ, нишком до сусiдки)
   џкраз той самий!
   ‘ т а р и й г р а н д

   (до сусiда свого, молодшого гранда)
   —и ви не знаєте, чим де ЊараньЯ
   так переважив нас, що без намислу
   на чiльнiм мiсцi сiв?
   Њ о л о д ш и й г р а н д
   (похмуро)
   Ќе знаю, справдi.
   ‘ т а р и й г р а н д
   ‡апевне, тим, що честь його нова,
   а наша вже зостарiлась.
   Њ о л о д ш и й г р а н д
   ‡апевне.
   „ о н н а Љ о н с е п с ь й о н

   (до дон †уана, голосно)
   Џослухайте, сеньйоре де ЊараньЯ,
   Я вас не встигла розпитати вчора, -

   не хтiла вам перебивать розмови,
   коли ви потiшали донну Ђнну
   на гробi мужа, - а проте цiкаво

   менi довiдатись, Який же саме
   ви родич їй? ‡апевне, брат у перших?
   „ о н † у а н
   Ќi, ми зовсiм не родичi.
   „ о н н а Љ о н с е п с ь й о н
   Ђх, так?..
   Ђле Яке в вас добре, чуле серце!
   Є наказ, правда, i в письмi свЯтому:
   "‡ажурених потiш..."
   Ђ н н а
   (трохи пiдвищеним голосом)
   ‘воЯцтво миле!
   „озвольте вам тепера поЯснити,
   чому се Я таким ладом незвиклим
   врЯдила сю вечерю...
   („о дон †уана).
   Ђх, пробачте,
   ви мали щось казати?
   „ о н † у а н
   Ќi, прошу,
   провадьте вашу мову, донно Ђнно.
   Ђ н н а
   (до лицарiв)
   Љоханi своЯки, скажiть по правдi,
   чи Я коли чим схибила повагу
   iменнЯ роду вашого?
   ‹ и ц а р i
   Ќiчим!
   Ђ н н а
   (до дам)
   ‘воЯчки любi, вам найкраще знати,
   Як потребує жiнка молода
   поради й захисту в ворожiм свiтi.
   Ђ де ж поради й захисту шукати
   вдовi, що не покликана вiд бога
   вступити в стан чернечий найсвЯтiший?
   Ћслона таЯ, що менi постачив
   серпанок жалiбний, тонка занадто,
   щоб люди не могли мене дiткнути
   колючим осудом, хоч i невинну.
   ‘кажiть менi, у кого й де Я маю
   шукати оборони?
   „ о н н а Љ о н с е п с ь й о н
   Ћх, найкраще,
   коли зовсiм її шукать не треба!
   „ о н † у а н
   ™е краще - колючкам не потурати
   i не давать їм на поталу волi.
   Ќ а й с т а р i ш и й г i с т ь

   (дивлЯчись проникливе на дон †уана)
   ‘воЯчка наша має повну волю
   чинити все, що не плЯмує честi
   iменнЯ де Њендозiв. Ђ Якби
   хто iнший заважав своЯчцi нашiй
   держати високо ту честь, - хай знає,

   що є в родинi лицарiв багато,
   i всi їх шпаги до послуги дамi.
   „ о н † у а н
   ‚она багато шпаг не потребує,
   поки у мене є оцЯ одна!
   (‚итЯгає свою шпагу до половини з пiхви).
   Ќ а й с т а р i ш и й г i с т ь

   (до Ђнни)
   —и вам доволi однiєї шпаги
   длЯ оборони?
   „ о н † у а н
   џк не досить шпаги,
   то Я знайду ще й iншу оборону.
   Ќ а й с т а р i ш и й г i с т ь
   (знов до Ђнни)
   ‚iн має право се казати?
   Ђ н н а
   ’ак.
   Ќ а й с т а р i ш и й г i с т ь

   Њенi здаєтьсЯ, ми в сiм домi зайвi.
   (‚стає, за ним iншi гостi).
   ‘еньйор маркiз, Як бачте, ще не зважив,
   котору форму оборони вибрать.
   ’а краще се зробить на самотi,
   анiж прилюдно. Ђ рiшинець, певне,
   нам оголосЯть не пiзнiш, Як завтра,
   або вже ми його сами вгадаєм.
   (‚клонЯєтьсЯ Ђннi, за ним усi гостi, рушають iз свiтлицi).
   „онна Ђнна i дон †уан лишаютьсЯ сами.
   „ о н † у а н
   Ћт i замкнуласЯ камiнна брама!
   (ѓiрко, жовчно смiєтьсЯ).
   џк несподiвано скiнчилась казкаї
   ‡ принцесою i лицар у в'Язницi!..
   Ђ н н а
   —и то ж кiнець лихий - собi дiстати
   з принцесою i гордую твердиню?
   —ого ж нам думати, що се в'ЯзницЯ,
   а не гнiздо - спочин орлинiй парi?
   ‘ама звила Я се гнiздо на скелi,
   труд, жах i муку - все переборола
   i звикла до своєї високостi.
   —ому не жити й вам на сiм верхiв'ї?
   Ђдже ви знаєте крилатий дух -
   невже лЯкають вас безоднi й кручi?
   „ о н † у а н
   Њене лЯкає тiльки те, що може
   зломити волю.
   Ђн н а
   ‚олi й так немає,
   її давно забрала вам „олорес.
   „ о н † у а н
   Ћ нi! „олорес волi не ламала!
   ‚она за мене душу розп'Яла
   i заколола серце!
   Ђ н н а
   Ђ длЯ чого?
   ™об вам вернути знов громадськi пута,
   колись такi ненавиднi длЯ вас!
   „ о н † у а н
   Ћ, певне, Я б 'не витримав їх довго,
   Якби не ви. џ б розрубав їх знову,
   коли iнакше з них нема визволу.
   Ђ н н а
   •то самохiть їх прийме хоч на мить,
   тому навiк вони вгризутьсЯ в душу -
   Я добре знаю се, менi повiрте! -
   i вже їх скинути з душi не можна,
   та можна силою й завзЯттЯм духа
   зробити з них ланцюг потужний влади,
   що вже й громаду зв'Яже, наче бранку,
   i кине вам до нiг! џ вам кажу:
   нема без влади волi.
   „ о н † у а н
   •ай i так.
   џ владу мав над людськими серцЯми.
   Ђ н н а
   ’ак вам здавалосЯ. Ђ тi серцЯ
   вiд влади вашої лиш попелiли
   i внiвець оберталисЯ. Єдине
   зосталось незруйноване - моє,
   бо Я вам рiвнЯ.
   „ о н † у а н
   ’им Я так змагавсЯ,
   щоб вас подужати!
   Ђ н н а
   I то даремне.
   •iба ж не краще нам з'єднати силу,
   щоб твердо гору ту опанувати,
   що Я на неї тЯжко так здiймалась,
   а вам - доволi тiльки знЯти перснЯ
   з мiзинцЯ i менi його вiддати.
   „ о н † у а н
   „олорес перснЯ маю вам вiддати?!
   Ђ н н а
   —ом нi? ’аж Я „олорес не вбивала.
   ‘е ви поклали в сьому домi трупа,
   що мусив би лежати межи нами
   неперехiдним i страшним порогом.
   Ђле готова Я переступити
   i сей порiг, бо Я одважна зроду.
   „ о н † у а н
   Ѓагато в чiм мене винують люди,
   але одвагу досi признавали
   i друзi й вороги.
   Ђ н н а
   Її в вас досить,
   щоб вихiд прорубати з сього дому,
   ‚ас не злЯкають шпаги де Њендозiв,
   того Я певна.
   „ о н † у а н
   џк же з вами буде?
   Ђ н й а
   ™о вам до того? Њною не журiтьсЯ.
   Ќайгiрше лихо - легше, анiж помiч
   нещира, вимушена.
   „ о н † у а н
   Ћсь мiй перстень!
   (‡дiймає перснЯ з мiзинцЯ i дає Ђннi).
   Ђ н н а
   (мiнЯєтьсЯ з ним перснЯми)
   Ћсь мiй. Ђ хутко Я вам подарую
   iнакший: щоб печатi прикладати
   до командорських актiв.
   „ о н † у а н
   џк то?
   Ђ н н а
   ’ак.
   џ вам здобуду гiднiсть командорську.
   Ѓо вже ж обранець мiй не стане низько
   в очах лицарства й двору. ‚сi те знають,
   що лицарем без страху ви були
   i в тi часи, коли були банiтом,
   а вже тепер ви станете зразком
   усiх чеснот лицарських - вам се легко...
   „ о н † у а н
   (впадає в рiч)
   Џо-вашому, се легко - утопитись
   у тiм бездоннiм морi лицемiрства,
   що зветьсЯ кодексом чеснот лицарських?
   Ђ н н а
   „оволi вже порожнiх слiв, †уане!
   ™о значить "лицемiрство"? ’аж признайте,
   що й ви не все по щиростi чинили,
   а дещо й вам траплЯлось удавати,
   щоб звабити чиї прекраснi очi,
   то вiдки ж се тепер така сумлiннiсть?
   —и, може, тут мета вам зависока?
   „ о н † у а н
   (в задумi)
   ’о се Я мав би спадок одiбрати
   пiслЯ господарЯ твердинi сеї?..
   џк чудно... лицар волi - переймає
   до рук своїх тЯжкий таран камiнний,
   щоб городiв i замкiв добувати...
   Ђ н н а
   ‚и, лицар волi, Як були банiтом,
   були бандитом.
   „ о н † у а н
   џ ним бути мусив.
   Ђ н н а
   Ђ, мусили? ’о де ж була та волЯ,
   коли був примус бити й грабувати,
   щоб вас не вбили люди або голод?
   џ в тiм не бачу волi.
   „ о н † у а н
   Ђле владу,
   признайте, мав Я.
   Ђ н н а
   Ќi, не признаю!
   Ѓуло "взаємне полюваннЯ" тiльки, -

   Я пам'Ятаю, Як ви се назвали,
   так бути ж ловчим не велика честь!
   ‚и ще не знаєте, що значить влада,
   що значить мати не одну правицю,
   а тисЯчi узброєних до бою,
   що можуть i скрiплЯти й руйнувати
   всесвiтнi трони, й навiть - здобувати!
   „ о н † у а н
   (захоплений)

   ‘е горда мрiЯ!
   Ђ н н а
   (приступає ближче, пристрасно шепоче)
   ’ак, здобути трон!
   ви мусите у спадок перейнЯти
   i сюю мрiю вкупi з командорством!
   (Џiдбiгає до шафи i виймає звiдти бiлий плащ командорський).
   „он †уан одразу здригаєтьсЯ, але не може одвести очей
   од плаща, захоплений словами Ђнни.
   †уане, глЯньте! от сей бiлий плащ,
   одежа командорська! ‘е не марне
   убраннЯ длЯ покраси! ‚iн, мов прапор,
   єднає коло себе всiх одважних,
   усiх, що не боЯтьсЯ крiв'ю й слiзьми
   сполучувать камiннЯ сили й влади
   длЯ вiчної будови слави!
   „ о н † у а н
   Ђнно!
   џ досi вас не знав. ‚и мов не жiнка,
   i чари вашi бiльшi вiд жiночих!
   Ђ н н а
   (приступає до дон †уана з плащем)
   ЏримiрЯйте сього плаща.
   „ о н † у а н
   (хоче взЯти, але спинЯєтьсЯ)
   Ќi, Ђнно,
   менi ввижаєтьсЯ на ньому кров!
   Ђ н н а
   ‘е плащ новий, ще й разу не надiтий.
   Ђ хоч би й так? •оч би i кров була?
   ‡ Якого часу боїтесь ви кровi?
   „ о н † у а н
   ‘е правда, що менi її боЯтись?
   —ому менi не взЯть сього плаща?
   Ђдже Я цiлий спадок забираю.
   ‚же ж Я господар буду сьому дому!
   Ђ н н а
   Ћ, Як ви се сказали по-новому!
   џ прагну швидше вас таким побачить,
   Яким ви стати маєте навiк!
   (Џодає плаща,  дон  †уан  бере  його  на  себе,  Ђнна  дає  йому  меча,
командорську патерицю i шолом з бiлими перами, знЯвши з стiни).
   џка величнiсть! ѓлЯньте у свiчадо!
   „он †уан пiдходить до свiчада i раптом скрикує.
   Ђ н н а
   —ого ви?
   „ о н † у а н
   ‚iн!.. його обличчЯ!
   (‚ипускає меч i патерицю i затулЯє очi руками).
   Ђ н н а
   ‘ором!
   ™о вам привидiлось? ЏоглЯньте ще.
   Ќе можна так уЯвi попускати.
   „ о н † у а н
   (зо страхом одкриває обличчЯ. ѓлЯнув. ‡давленим вiд  несвiтського  жаху
голосом).
   „е Я? мене нема... се вiн... камiнний!
   (’очитьсЯ од свiчада вбiк до  стiни  i  притулЯєтьсЯ  до  неї  плечима,
тремтЯчи всiм тiлом).
   ’им часом iз  свiчада  вирiзнЯєтьсЯ  постать  командора,  така,  Як  на
пам'Ятнику, тiльки без меча  й  патерицi,  виступає  з  рами,  iде  важкою
камiнною ходою просто до дон †уана.  Ђнна  кидаєтьсЯ  межи  дон  †уаном  i
командором. Љомандор лiвицею становить донну Ђнну  на  колiна,  а  правицю
кладе на серце дон  †уановi.  „он  †уан  застигає,  поражений  смертельним
остовпiннЯм. „онна Ђнна скрикує i падає низьма додолу до нiг командоровi.

   1912. 29/IV


   ** ‹I‘Ћ‚Ђ ЏI‘Ќџ **

   „рама-феєрiЯ в 3-х дiЯх

   ‘Џ€‘ „Iџ—I‚ "‹I‘Ћ‚ЋЇ ЏI‘ЌI"

   ЏђЋ‹Ћѓ

   "’ой, що греблi рве". ђусалка.
   Џотерчата (двоє). ‚одЯник.

   „Iџ I

   „Ядько ‹ев. Џерелесник.

   ‹укаш.
   ЏропасницЯ (без мови).
   ђусалка. Џотерчата.

   ‹iсовик.
   Љуць.
   Њавка.

   „Iџ II

   Њати ‹укашева. Љилина.
   ‹укаш. ђусалка.
   „Ядько ‹ев. "’ой, що в скалi
   Њавка. сидить".
   ђусалка Џольова. Џерелесник.

   „Iџ III

   Њавка. •лопчик.
   ‹iсовик. ‹укаш.
   Љуць. „iти Љилининi
   ‡лиднi. (без мови).
   Њати ‹укашева. „олЯ.
   Љилина. Џерелесник.

   ЏђЋ‹Ћѓ

   ‘тарезний, густий, предковiчний лiс на ‚олинi.  Џосеред  лiсу  простора
галЯва з плакучою березою  i  з  великим  прастарим  дубом.  ѓалЯва  скраю
переходить в куп'Я та очерети, а в одному мiсцi в Яро-зелену  драговину  -
то береги лiсового озера, що утворилосЯ з лiсового  струмка.  ‘трумок  той
вибiгає з гущавини лiсу, впадає в озеро, потiм, по другiм боцi озера, знов
витiкає i губитьсЯ в хащах.  ‘аме  озеро  -  тиховоде,  вкрите  рЯскою  та
лататтЯм, але з чистим плесом посерединi. Њiстина всЯ дика, таємнича,  але
не понура, -  повна  нiжної,  задумливої  полiської  краси.  Џровесна.  Џо
узлiссi i на галЯвi зеленiє перший рЯст i цвiтуть пролiски  та  сон-трава.
„ерева ще безлистi, але вкритi бростю, що от-от має розкритись.  Ќа  озерi
туман то лежить пеленою, то хвилює од вiтру, то  розриваєтьсЯ,  одкриваючи
блiдо-блакитну воду.
   ‚ лiсi щось загомонiло, струмок зашумував, забринiв,  i  вкупi  з  його
водами з лiсу  вибiг  "’ой,  що  греблi  рве"  -  молодий,  дуже  бiлЯвий,
синьоокий, з буйними i разом  плавкими  рухами;  одежа  на  йому  мiнитьсЯ
барвами, вiд каламутно-жовтої  до  Ясно-блакитної,  i  поблискує  гострими
злотистими iскрами. ЉинувшисЯ з потоку в озеро, вiн  починає  кружлЯти  по
плесi, хвилюючи його сонну воду; туман розбiгаєтьсЯ, вода синiшає.

   "’ о й, щ о г р е б л i р в е"
   ‡ гiр на долину
   бiжу, стрибаю, рину!
   Њiсточки збиваю,
   всi гребельки зриваю,
   всi гатки, всi запруди,
   що загатили люди, -
   бо веснЯна вода,
   Як волЯ молода!

   (•вилює воду ще бiльше, поринає i виринає,
   мов шукаючи щось у водi).

   Џ о т е р ч а т а
   (двоє маленьких, блiденьких дiток у бiленьких
   сорочечках виринають з-помiж лататтЯ)
   Џ е р ш е
   —ого ти тута блудиш?
   „ р у г е
   —ого зо сну нас будиш?
   Џ е р ш е
   Ќас матусЯ положила
   i м'Якенько постелила,
   бо на рiннЯ, на камiннЯ
   настелила баговиннЯ,
   i лататтЯм повкривала,
   i тихенько заспiвала:
   "‹юлi-люлi-люлЯта,
   заснiть, мої малЯта!"
   „ р у г е
   —ого ж ти тут шугаєш?
   Џ е р ш е
   Љого ти тут шукаєш?

   "’ о й, щ о г р е б л i р в е"
   ’ую ђусалку,

   що покохав Я змалку,
   бо водЯнiй царiвнi
   нема на свiтi рiвнi!
   ‡бiгав Я гори,
   долини, Яри, iзвори, -

   милiшої коханки
   нема вiд озерЯнки.
   ‡iб'ю всю вашу воду,
   таки знайду ту вроду!

   (Ѓурно мутить воду).

   Џ о т е р ч а т а
   Ћй леле! не нуртуй!
   •атинки не руйнуй!
   Џечера в нас маленька,
   що збудувала ненька.
   “бога наша хатка,
   бо в нас немає татка...
   (—iплЯютьсЯ йому за руки, благаючи).
   Њи спустимось на дно,
   де темно, холодно,
   на днi лежить рибалка
   над ним сидить ђусалка...
   "’ о й, щ о г р е б л i р в е"
   Ќехай його покине!
   Ќехай до мене зрине!

   Џотерчата поринають в озеро.

   ‚иплинь же, мила!!

   ђусалка випливає i знадливо всмiхаєтьсЯ, радiсно складаючи  долонi.  Ќа
нiй два вiнки - один  бiльший,  зелений,  другий  маленький,  Як  коронка,
перловий, з-пiд нього спадає серпанок.

   ђ у с а л к а
   ‘е ти, мiй чарiвниченьку?!
   "’ о й, щ о г р е б л i р в е"
   (грiзно)

   ™о ти робила?
   ђ у с а л к а
   (кидаєтьсЯ немов до нього,
   але пропливає далi, минаючи його)
   џ марила всю нiченьку
   про тебе, мiй паниченьку!
   ђонила сльози дрiбнiї,
   збирала в кiнви срiбнiї,
   без любої розмовоньки
   сповнила вщерть коновоньки...
   (‘плескує руками, розкриває обiйми,
   знов кидаєтьсЯ до нього i знов минає).
   Ћсь кинь на дно червiнцЯ,
   поллютьсЯ через вiнцЯ!
   („звiнко смiєтьсЯ).
   "’ о й, щ о г р е б л i р в е"
   (з'їдливо)
   ’о се й у вас в болотi
   кохаютьсЯ у злотi?
   ђусалка наближаєтьсЯ до нього, вiн круто вiдвертаєтьсЯ вiд  неї,  виром
закрутивши воду.
   Ќайкраще длЯ ђусалки
   сидiти край рибалки,
   глЯдiти неборака
   вiд сома та вiд рака,
   щоб не вiдгризли чуба.
   Ћто розмова люба!
   ђ у с а л к а
   (пiдпливає близенько, хапає за руки,
   заглЯдає в вiчi)
   ‚же й розгнiвивсЯ?
   (‹укаво).

   Ђ Я щось знаю, любчику,
   хороший душогубчику!
   (’ихо смiєтьсЯ, вiн бентежитьсЯ).
   „е ти баривсЯ?
   ’и водЯну царiвну
   змiнЯв на мельникiвну!
   ‡имовi - довгi ночi,
   а в дiвки гарнi очi, -

   недарма паничi
   їй носЯть дукачi!
   (‘варитьсЯ пальцем на нього i дрiбно смiєтьсЯ).
   „обре Я бачу
   твою ледачу вдачу,
   та Я тобi пробачу,
   бо Я ж тебе люблю!
   (‡ жартiвливим пафосом).
   Ќа цiлу довгу мить тобi Я буду вiрна,
   хвилину буду Я ласкава i покiрна,
   а зраду потоплю!
   ‚ода ж не держить слiду
   вiд рана до обiду,
   так Як твоЯ люба
   або моЯ журба!
   "’ о й, щ о г р е б л i р в е"
   (поривчасто простЯгає їй обидвi руки)
   Ќу, мир миром!
   Џоплинем понад виром!
   ђ у с а л к а
   (беретьсЯ з ним за руки i прудко кружлЯє)
   Ќа виру-вирочку,
   на жовтому пiсочку,
   в перловому вiночку
   зав'юсЯ у таночку!
   “х! “х!

   “хкають, бризкають, плещуть. ‚ода б'єтьсЯ в береги, аж осока шумить,  i
пташки зграЯми зриваютьсЯ з очеретiв.

   ‚ о д Я н и к
   (‚иринає посеред озера. ‚iн древнiй сивий дiд,
   довге волоссЯ i довга бiла борода
   всумiш з баговиннЯм звисають аж по поЯс.
   ати на ньому - барви мулу, на головi корона
   iз скойок. ѓолос глухий, але дужий).
   •то тут бентежить нашi тихi води?

   ђусалка з своєю парою спинЯютьсЯ i кидаютьсЯ врозтiч.

   ‘тидайсЯ, дочко! ‚одЯнiй царiвнi
   танки заводити з чужинцем?! ‘ором!
   ђ у с а л к а
   ‚iн, батьку, не чужий. ’и не пiзнав?
   ‘е ж "’ой, що греблi рве"!
   ‚ о д Я н и к
   ’а знаю, знаю!
   Ќерiдний вiн, хоч водЯного роду.
   ‡радлива i лукава в нього вдача.
   Ќавеснi вiн нуртує, грає, рве,
   зриває з озера вiнок розкiшний,
   що цiлий рiк викохують русалки,
   лЯкає птицю мудру, сторожку,
   вербi-вдовицi корiнь пiдриває
   i бiдним сиротЯтам-потерчатам
   каганчики водою заливає,
   псує мої рiвненькi береги
   i старощам моїм спокiй руйнує.
   Ђ влiтку де вiн? „е тодi гасає,
   коли жадiбне сонце воду п'є
   iз келиха мого, мов гриф неситий,
   коли вiд спраги никне очерет,
   зоставшисЯ на березi сухому,
   коли, вмираючи, лiлеї клонЯть
   до теплої води голiвки в'Ялi?
   „е вiн тодi?

   Џiд час сеї мови "’ой, що греблi рве" нишком киває ђусалцi, ваблЯчи  її
втекти з ним по лiсовому струмку.

   "’ о й, щ о г р е б л i р в е"
   (з укритою насмiшкою)
   ’одi Я в морi, дiду.
   Њене на помiч кличе Ћкеан,
   щоб не спило i в нього чашу сонце.
   џк цар морський покличе - треба слухать.
   Ќа те є служба, - сам здоровий знаєш.
   ‚ о д Я н и к
   …ге ж, тодi ти в морi... Ђ менi,
   Якби не помагав мiй друг одвiчний,
   мiй щирий приЯтель осiннiй дощик,
   прийшлось би згинуть з парою!

   "’ой, що греблi рве" незамiтно ховаєтьсЯ в воду.

   ђ у с а л к а
   ’атусю!
   не може пара згинути, бо з пари
   знов зробитьсЯ вода.
   ‚ о д Я н и к
   џка ти мудра!
   Iди на дно! „оволi тут базiкать!
   ђ у с а л к а
   ’а зараз, тату! ‚же ж його немає.
   џ розчешу поплутаний сiкнЯг.

   (‚иймає з-за поЯса гребiнку з мушлi,
   чеше прибережне зiллЯ),

   ‚ о д Я н и к
   Ќу, розчеши, Я сам люблю порЯдок.
   —еши, чеши, Я тута пiдожду,
   поки скiнчиш роботу. ’а поправ
   лататтЯ, щоб рiвненько розстелЯлось,
   та килим з рЯски позшивай гарненько,
   що той порвав пройдисвiт.
   ђ у с а л к а
   „обре, тату.
   ‚одЯник  вигiдно  вкладаєтьсЯ  в  очеретi,   очима   слiдкуючи   роботу
ђусалчину; очi йому поволi заплющуютьсЯ.
   "’ о й, щ о г р е б л i р в е"
   (вирнувши, стиха до ђусалки)
   ‘ховайсЯ за вербою!
   (ђусалка ховаєтьсЯ, оглЯдаючись на ‚одЯника).
   Џоплинемо з тобою
   ген на розтоки,
   пiд бистрiї лотоки,
   зiрвемо греблю рiвну,
   утопим мельникiвну!

   (•апає ђусалку за руку i швидко мчить
   з нею через озеро. Ќедалеко вiд другого берега
   ђусалка спинЯєтьсЯ i скрикує).

   ђ у с а л к а
   Ћй, зачепиласЯ за дуб торiшнiй!

   ‚одЯник прокидаєтьсЯ, кидаєтьсЯ навперейми
   i перехоплює ђусалку.

   ‚ о д Я н и к
   ’о се ти так?!. ’и, клЯтий баламуте,
   ще знатимеш, Як зводити русалок!
   ЏоскаржусЯ Я матерi твоїй,
   Њетелицi ѓiрськiй, то начувайсЯ!
   "’ о й, щ о г р е б л i р в е"
   (з реготом)
   Џоки що буде, Я ще нагулЯюсь!
   Џрощай, ђусалонько, сповнЯй коновки!

   (ЉидаєтьсЯ в лiсовий струмок i зникає).

   ‚ о д Я н и к
   (до ђусалки)
   Iди на дно! Ќе смiй менi зринати
   три ночi мiсЯчнi поверх води!
   ђ у с а л к а
   (пручаючись)
   ‡ Якого часу тут русалки стали
   невiльницЯми в озерi? џ - вiльна!
   џ вiльна, Як вода!
   ‚ о д Я н и к
   ‚ моїй обладi
   вода повинна знати береги.
   Iди на дно!
   ђ у с а л к а
   Ќе хочу!
   ‚ о д Я н и к
   Ђ, не хочеш?
   ‚iддай сюди вiнець перловий!
   ђ у с а л к а
   Ќi!
   то дарував менi морський царенко.
   ‚ о д Я н и к
   ’обi вiнцЯ не прийдетьсЯ носити,
   бо за непослух забере тебе
   "’ой, що в скалi сидить".
   ђ у с а л к а
   (з жахом)
   Ќi, любий тату,
   Я буду слухатись!
   ‚ о д Я н и к
   ’о йди на дно.
   ђ у с а л к а
   (поволi опускаючисЯ в воду)
   џ йду, Я йду... Ђ бавитисЯ можна
   з рибалкою?
   ‚ о д Я н и к
   ’а вже ж, про мене, бавсЯ.

   ђусалка спустиласЯ в воду по плечi  i,  жалiбно  всмiхаючись,  дивитьсЯ
вгору на батька.

   —удна ти, дочко! џ ж про тебе дбаю.
   ’аж вiн тебе занапастив би тiльки,
   потЯг би по колючому ложиську
   струмочка лiсового, бiле тiло
   понiвечив та й кинув би самотню
   десь на безвiддi.
   ђ у с а л к а
   Ђле ж вiн вродливий!
   ‚ о д Я н и к
   ’и знов своєї?!
   ђ у с а л к а
   Ќi, нi, нi! џ йду!
   (Џоринає).
   ‚ о д Я н и к
   (поглЯдаючи вгору)
   “же веснЯне сонце припiкає...
   •у, душно Як! Џрохолодитись треба.
   (Џоринає й собi),

   „Iџ I

   ’а сама мiстина, тiльки  весна  далi  поступила;  узлiссЯ  наче  повите
нiжним зеленим серпанком,  де-не-де  вже  й  верховiттЯ  дерев  поволочене
зеленою барвою. Ћзеро стоїть повне, в зелених берегах,
   Як у рутвЯнiм вiнку.

   ‡ лiсу на прогалину виходЯть дЯдько ‹ев i небiж  його  ‹укаш.  ‹ев  уже
старий чоловiк, поважний i дуже добрий з виду; по-полiському довге волоссЯ
бiлими хвилЯми спускаєтьсЯ на плечi з-пiд сивої
   повстЯної шапки-рогатки; убраний ‹ев у полотнЯну одежу i  в  Ясно-сиву,
майже бiлу свиту; на ногах постоли, в руках кловнЯ (малий  Ятiрець),  коло
поЯса на ремiнцi ножик, через плече виплетений з лика
   кошiль (торба) на широкому ременi.

   ‹укаш - дуже молодий хлопець, гарний, чорнобривий, стрункий, в очах  ще
є щось дитЯче; убраний так  само  в  полотнЯну  одежу,  тiльки  з  тоншого
полотна;  сорочка  випущена,  мережана  бiллю,   з   виложистим   комiром,
пiдперезана червоним поЯсом, коло комiра i  на  чохлах  червонi  застiжки;
свити вiн не має; на головi бриль; на поЯсi  ножик  i  кiвшик  з  лика  на
мотузку.

   „iйшовши до берега озера, ‹укаш зупинивсЯ.

   ‹ е в
   —ого ж ти зупинивсЯ? ’ут не можна
   зайти по рибу. Њулко вельми, грузько.
   ‹ у к а ш
   ’а Я хотiв собi сопiлку втЯти, -

   хороший тута вельми очерет.
   ‹ е в
   ’а вже тих сопiлок до лиха маєш!
   ‹ у к а ш
   Ќу, скiльки ж їх? - калинова, вербова
   та липова, - ото й усi. Ђ треба

   ще й очеретЯну собi зробити, -

   та лепсько грає!
   ‹ е в
   ’а вже бавсЯ, бавсЯ,
   на те бог свЯто дав. Ђ взавтра прийдем,
   то будем хижку ставити. ‚же час
   до лiсу бидло виганЯти. Ѓачиш,
   вже онде є трава помежи рЯстом.
   ‹ ук а ш
   ’а Як же будемо сидiти тута?
   ’аж люди кажуть - тут непевне мiсце...
   ‹ е в
   ’о Як длЯ кого. џ, небоже, знаю,
   Як з чим i коло чого обiйтисЯ:
   де хрест покласти, де осику вбити,
   де просто тричi плюнути, та й годi.
   Џосiєм коло хижки мак-вiдюк,
   терлич посадимо коло порога, -

   та й не приступитьсЯ нiЯка сила...
   Ќу, Я пiду, а ти собi Як хочеш.

   ђозходЯтьсЯ. ‹укаш iде до озера i  зникає  в  очеретi.  ‹ев  iде  понад
берегом, i його не стає видко за вербами.

   ђ у с а л к а
   (випливає на берег i кричить)
   „iдусю! ‹iсовий! бiда! рЯтуйте!
   ‹ i с о в и к
   (малий, бородатий дiдок, меткий рухами, поважний обличчЯм; у брунатному
вбраннi барви кори, у волохатiй шапцi з куницi)
   —ого тобi? —ого кричиш?
   ђ у с а л к а
   ’ам хлопець
   на дудки рiже очерет!
   ‹ i с о в и к
   Ћвва!
   Љоби всiї бiди! џка скупа.
   Ћсь тута мають хижку будувати, -

   Я й то не бороню, аби не брали
   сирого дерева.
   ђ у с а л к а
   Ћй леле! хижу?
   ’о се тут люди будуть? Ћй тi люди
   з-пiд стрiх солом'Яних! џ їх не зношу!
   Я не терплю солом'Яного духу!
   џ їх топлю, щоб вимити водою
   той дух ненавидний. ‡алоскочу
   тих натрутнiв, Як прийдуть!
   ‹ i с о в и к
   ‘тiй! не квапсЯ.
   ’о ж дЯдько ‹ев сидiтиме в тiй хижi,
   а вiн нам приЯтель. ’о вiн на жарт
   осикою та терличем лЯкає.
   ‹юблю старого. ’аж Якби не вiн,
   давно б уже не стало сього дуба,
   що стiльки бачив наших рад, i танцiв,
   i лiсових великих таємниць.
   ‚же нiмцi мiрЯли його, навколо
   втрьох постававши, обсЯгли руками -
   i ледве що стiкло. „авали грошi -
   талЯри битi, людЯм дуже милi,
   та дЯдько ‹ев заклЯвсЯ на життЯ,
   що дуба вiн повiк не дасть рубати.
   ’одi ж i Я на бороду заклЯвсЯ,
   що дЯдько ‹ев i всЯ його рiднЯ
   повiк безпечнi будуть в сьому лiсi.
   ђ у с а л к а
   Ћвва! Ђ батько мiй їх всiх потопить!
   ‹ i с о в и к
   Ќехай не важитьсЯ! Ѓо завалю
   все озеро гнилим торiшнiм листом!
   ђ у с а л к а
   Ћй лишечко, Як страшно! •а-ха-ха!
   (‡никає в озерi).

   ‹iсовик, щось воркочучи, закурює люльку, сiвши на заваленому деревi.  ‡
очеретiв чутно голос сопiлки [мелодiї N 1, 2, 3, 4], нiжний, кучерЯвий,  i
Як вiн розвиваєтьсЯ, так розвиваєтьсЯ все в лiсi.  ‘початку  на  вербi  та
вiльхах замайорiли сережки,  потiм  береза  листом  залепетала.  Ќа  озерi
розкрились лiлеї бiлi i зазолотiли квiтки на лататтi.  „ика  рожа  поЯвлЯє
нiжнi пуп'Янки.
   ‡-за стовбура старої розщепленої верби, пiвусохлої, виходить  Њавка,  в
Ясно-зеленiй одежi, з  розпущеними  чорними  з  зеленим  полиском  косами,
розправлЯє руки i проводить долонею по очах.

   Њ а в к а
   Ћх, Як Я довго спала!
   ‹ i с о в и к
   „овго, дочко!
   ‚же й сон-трава перецвiтати стала.

   Ћт-от зозулька маслечко сколотить,

   в червонi черевички уберетьсЯ

   i людЯм одмiрЯтиме лiта.

   ‚же з вирiю поприлiтали гостi.

   Ћн жовтими пушинками вже плавлють

   на чистiм плесi каченЯтка дикi.
   Њ а в к а
   Ђ хто мене збудив?
   ‹ i с о в и к
   ‹ибонь, весна.
   Њ а в к а
   ‚есна ще так нiколи не спiвала,
   Як отепер. —и то менi так снилось?
   ‹укаш знов грає [мелодiЯ N 5].
   Ќi... стiй... Ѓа! чуєш?.. ’о весна спiває?
   ‹укаш грає мелодiю N 5, тiльки ближче.
   ‹ i с о в и к
   ’а нi, то хлопець на сопiлцi грає.
   Њ а в к а
   џкий? Ќевже се "’ой, що греблi рве"?
   Ћт Я не сподiваласЯ вiд нього!
   ‹ i с о в и к
   Ќi, людський хлопець, дЯдька ‹ева небiж,
   ‹укаш на йменнЯ.
   Њ а в к а
   џ його не знаю.
   ‹ i с о в и к
   Ѓо вiн уперше тута. ‚iн здалека,
   не з сих лiсiв, а з тих борiв соснових,
   де наша баба любить зимувати;
   осиротiв вiн з матiр'ю-вдовою,
   то дЯдько ‹ев прийнЯв обох до себе...
   Њ а в к а
   •отiла б Я побачити його.
   ‹ i с о в и к
   ’а нащо вiн тобi?
   Њ а в к а
   ‚iн, певне, гарний!
   ‹ i с о в и к
   Ќе задивлЯйсЯ ти на хлопцiв людських.
   ‘е лiсовим дiвчатам небезпечно...
   Њ а в к а
   џкий-бо ти, дiдусю, став суворий!
   ‘е ти мене отак держати будеш,
   Як ‚одЯник ђусалку?
   ‹ i с о в и к
   Ќi, дитинко,
   Я не держу тебе. ’о ‚одЯник
   в драговинi цупкiй привик одвiку
   усе живе засмоктувати. џ
   звик волю шанувати. ѓрайсЯ з вiтром,
   жартуй iз Џерелесником, Як хочеш,
   всю силу лiсову i водЯну,
   гiрську й повiтрЯну приваб до себе,
   але минай людськi стежки, дитино,
   бо там не ходить волЯ, - там жура

   тЯгар свiй носить. Ћбминай їх, доню:
   раз тiльки ступиш - i пропала волЯ!
   Њ а в к а
   (смiєтьсЯ)
   Ќу, Як-таки щоб волЯ - та пропала?
   ‘е так колись i вiтер пропаде!

   ‹iсовик хоче щось вiдмовити, але виходить ‹укаш iз сопiлкою.
   ‹iсовик i Њавка ховаютьсЯ.
   ‹укаш хоче надрiзати ножем березу, щоб сточити сiк, Њавка  кидаєтьсЯ  i
хапає його за руку.

   Њ а в к а
   Ќе руш! не руш! не рiж! не убивай!
   ‹ у к а ш
   ’а що ти, дiвчино? —и Я розбiйник?
   џ тiльки хтiв собi вточити соку
   з берези.
   Њ а в к а
   Ќе точи! ‘е кров її.
   Ќе пий же кровi з сестроньки моєї!
   ‹ у к а ш
   Ѓерезу ти сестрою називаєш?
   •то ж ти така?
   Њ а в к а
   џ - Њавка лiсова.
   ‹ у к а ш
   (не так здивовано, Як уважно придивлЯєтьсЯ до неї)
   Ђ, от ти хто! џ вiд старих людей
   про мавок чув не раз, але ще зроду
   не бачив сам.
   Њ а в к а
   Ђ бачити хотiв?
   ‹ у к а ш
   —ому ж би нi?.. ™о ж, ти зовсiм така,
   Як дiвчина... ба нi, хутчiй Як панна,
   бо й руки бiлi, i сама тоненька,
   i Якось так убрана не по-наськи...
   Ђ чом же в тебе очi не зеленi?
   (ЏридивлЯєтьсЯ).
   ’а нi, тепер зеленi... а були,
   Як небо, синi... Ћ! тепер вже сивi,
   Як таЯ хмара... нi, здаєтьсЯ, чорнi
   чи, може, карi... ти таки дивна!
   Њ а в к а
   (усмiхаючись)

   —и гарна ж Я тобi?
   ‹ у к а ш
   (соромлЯчись)
   •iба Я знаю?
   Њ а в к а
   (смiючись)
   Ђ хто ж те знає?
   ‹ у к а ш
   (зовсiм засоромлений)
   …т, таке питаєш!..
   Њ а в к а
   (щиро дивуючись)
   —ому ж сього не можна запитати?
   Ћн бачиш, там питає дика рожа:
   "—и Я хороша?"
   Ђ Ясень їй киває в верховiттi:
   "Ќайкраща в свiтi!"
   ‹ у к а ш
   Ђ Я й не знав, що в них така розмова.
   џ думав - дерево нiме, та й годi.
   Њ а в к а
   Ќiмого в лiсi в нас нема нiчого.
   ‹ у к а ш
   —и то ти все отак сидиш у лiсi?
   Њ а в к а
   џ зроду не виходила ще з нього.
   ‹ у к а ш
   Ђ ти давно живеш на свiтi?
   Њ а в к а
   ‘правдi,
   нiколи Я не думала про те...
   (‡адумуєтьсЯ).

   Њенi здаєтьсЯ, що жила Я завжди...
   ‹ у к а ш
   I все така була, Як от тепер?
   Њ а в к а
   ‡даєтьсЯ, все така...
   ‹ у к а ш
   Ђ хто ж твiй рiд?
   чи ти його зовсiм не маєш?
   Њ а в к а
   Њаю.
   Є ‹iсовик, Я зву його "дiдусю",
   а вiн мене - "дитинко" або "доню".
   ‹ у к а ш
   ’о хто ж вiн - дiд чи батько?
   Њ а в к а
   џ не знаю.
   •iба не все одно?
   ‹ у к а ш
   (смiєтьсЯ)
   Ќу та й чуднi ви
   отут у лiсi! •то ж тобi тут мати,
   чи баба, чи вже Як у вас зовуть?
   Њ а в к а
   Њенi здаєтьсЯ часом, що верба,
   ота стара, сухенька, то - матусЯ.
   ‚она мене на зиму прийнЯла
   i порохном м'Якеньким устелила
   длЯ мене ложе.
   ‹ у к а ш
   ’ам ти й зимувала?
   Ђ що ж ти там робила цiлу зиму?
   Њ а в к а
   Ќiчого. ‘пала. •то ж зимою робить?
   ‘пить озеро, спить лiс i очерет.
   ‚ерба рипiла все: "‡асни, засни..."
   I снилисЯ менi все бiлi сни:
   на срiблi сЯли Яснi самоцвiти,
   стелилисЯ незнанi трави, квiти,
   блискучi, бiлi... ’ихi, нiжнi зорi
   спадали з неба - бiлi, непрозорi -
   i клалисЯ в намети... Ѓiло, чисто
   попiд наметами. џсне намисто
   з кришталю грає i рЯхтить усюди...
   џ спала. „ихали так вiльно груди.
   Џо бiлих снах рожевiї гадки
   легенькi гаптували мережки,
   i мрiї ткались золото-блакитнi,
   спокiйнi, тихi, не такi, Як лiтнi...
   ‹ у к а ш
   (заслухавшись)
   џк ти говориш...
   Њ а в к а
   —и тобi так добре?
   ‹укаш потакує головою.
   ’воЯ сопiлка має кращу мову.
   ‡аграй менi, а Я поколишусЯ.

   Њавка сплiтає довге вiттЯ на березi, сiдає в нього i  гойдаєтьсЯ  тихо,
мов у колисцi. ‹укаш грає соло мелодiї N 6, 7 i 8, прихилившись до дуба, i
не зводить очей з Њавки. ‹укаш грає веснЯнки.  Њавка,  слухаючи,  мимоволi
озиваєтьсЯ тихесенько на голос мелодiї .N 8, i  ‹укаш  їй  приграє  вдруге
мелодiю N 8. ‘пiв i гра в унiсон.

   Њ а в к а
   џк солодко грає,
   Як глибоко крає,
   розтинає бiлi груди, серденько виймає!

   Ќа голос веснЯнки  вiдкликаєтьсЯ  зозулЯ,  потiм  соловейко,  розцвiтає
Ярiше дика рожа, бiлiє цвiт калини, глiд соромливо рожевiє,  навiть  чорна
безлиста тернина поЯвлЯє нiжнi квiти.

   Њавка, зачарована, тихо колишетьсЯ, усмiхаєтьсЯ, а в очах  Якась  туга,
аж до слiз; ‹укаш, завваживши те, перестає грати.

   ‹ у к а ш
   ’и плачеш, дiвчино?
   Њ а в к а
   •iба Я плачу?
   (Џроводить рукою по очах).
   Ђ справдi... Ќi-бо! то роса вечiрнЯ.
   ‡аходить сонце... Ѓач, уже встає
   на озерi туман...
   ‹ у к а ш
   ’а нi, ще рано!
   Њ а в к а
   ’и б не хотiв, щоб день уже скiнчивсЯ?
   ‹укаш хитає головою, що не хотiв би.
   —ому?
   ‹ у к а ш
   Ѓо дЯдько до села покличуть.
   Њ а в к а
   Ђ ти зо мною хочеш бути?
   ‹укаш киває, потакуючи.
   Ѓачиш,
   I ти, немов той Ясень, розмовлЯєш