кремих законах, так і в проекті нового кримінального кодексу. Яких законів не вистачає, щоб шляхом створення необхідного правового тиску подолати масштабну "тінізацію" економіки? Насамперед необхідно розробити і впровадити закони з прямим економічним ефектом, які б спрямовувались на попередження та активну ліквідацію найбільш поширених злочинів, що домінують зараз у ринкових відносинах, а саме: використання державної власності (капіталу, фінансів, природних ресурсів) з метою особистого і групового збагачення, фінансове шахрайство, нечесний бізнес та недозволена конкуренція (яку у цій боротьбі використовують кримінальні структури), ухилення від оподаткування, псевдопідприємство і псевдобанкрутство, створення біржової паніки, курсової гри, перепродаж пільгових кредитів, проникнення у комп'ютерні мережі і системи кредитно-банківських установ та багато інших, які вже давно визначені світовою юридичною практикою як кримінальні злочини. На шляху вдосконалення законодавчої стратегії подолання "тінізації" економіки особливу увагу необхідно приділити питанням оперативної розробки (з максимальним врахуванням досягнень світової практики) і затвердження таких законодавчих актів, що спрямовані на попередження "тіньових" і кримінальних проявів та на адекватне покарання суб'єктів економічної злочинності, у відповідності з рівнем соціально-економічної небезпеки їх "чорної" діяльності. До правової бази, що вкрай не- 112 113 обхідна для поступового подолання "тінізації" та криміналізації економіки можна віднести розробку і схвалення Верховною Радою України наступних законодавчих актів: -- про внесення змін і доповнень до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за порушення бюджетного законодавства та нецільове використання бюджетних коштів; -- про внесення змін і доповнень до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за економічні злочини, що завдали збитків державі; -- про внесення змін і доповнень до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності громадян та посадових осіб за приховування доходів та ухилення від повної та своєчасної сплати податків; -- про "відмивання" грошей та посилення кримінальної відповідальності за операції, пов'язані з "відмиванням" грошей; -- про попередження зловживань і злочинності на ринку цінних паперів; -- про джерела походження первинного (стартового) капіталу; -- про внесення змін і доповнень до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за контрабанду і ухилення від сплати мита (ввізного та вивізного) та вже названі законодавчі акти, що мають попереджати і карати злочинність, яка можлива у кредитно-банківській системі. Для забезпечення ефективної дієвості організаційно-процедурних механізмів практичної реалізації законодавчих актів вкрай необхідно створити (або посилити) відповідні органи державного нагляду та контролю. Проте, діалектика життя засвідчує -- не слід надмірно переоцінювати силові, карні та заборонні заходи, що має здійснювати держава у напрямі локалізації "тіньової" економічної діяльності. Треба враховувати, що в багатьох випадках ця діяльність є об'єктивною захисною реакцією суб'єктів на неможливість існування й розвитку в рамках офіційної економіки та невиваже-ної правової регламентації. Так, скажімо, посилення репресивних переслідувань резидентів України за "тіньову" економічну 114 діяльність, яка не є по-справжньому суспільне небезпечною, відповідно спричиняє до появи якісно нових, складних та більш конспіративне досконалих схем "тіньової"" самореалізації, а також до збільшення обсягів відповідної еміграції: капіталу, підприємців та висококваліфікованих фахівців. Ця тенденція є особливо небезпечною, оскільки вона зменшує і без того досить незначний прошарок економічно активної та найбільш професійно підготовленої частини нації -- основної бази, що не тільки підтримує, але й реалізує економічні реформи. У той же час застосування невиправдано жорстких карних заходів переслідування за деякими видами економічних правопорушень може не тільки не покращити ситуацію, а навіть навпаки, нашкодити і загубити нові паростки підприємництва, що зароджується у складних та здебільше несприятливих умовах перехідного періоду під тимчасовим прикриттям "тіньової"" економіки. Від того, чи будуть спроможні владні структури відрізнити та раціонально диференціювати "тіньові" правопорушення за рівнем їх об'єктивної соціальної небезпеки та економічної шкоди і відповідно з цим застосувати до них диференційовані санкції, буде передусім залежати створення необхідних умов для подальшої безболісної легалізації тимчасових учасників "тіньового" підприємництва. Тобто мова йде про тих суб'єктів "тіньової"" економіки, діяльність яких не заподіяла справжніх збитків суспільству, на відміну від дійсно небезпечного кримінального і насильницького елементу організованої злочинності. Від цього залежатиме не тільки успіх боротьби із злочинністю, але й суттєво підвищаться потенційні можливості прискорення економічного, соціального і духовного відродження України. У процесі розробки нових концептуальних підходів на шляху вдосконалення організаційних, методичних і правових заходів, що слід застосовувати у боротьбі зі злочинністю, владні структури держави повинні відмовитися від суто силового підходу у боротьбі з усіма проявами "тіньової" злочинності. Необхідно вибирати більш диференційовані та системні підходи щодо розробки різних методів, механізмів та засобів боротьби з протиправними явищами в залежності від їх природи, ступеня 115 суспільної небезпечності та враховуючи світовий досвід проведення роботи з їх успішного подолання. Вбачається, що чіткий класифікаційний розподіл обов'язків правоохоронних органів, який має бути проведений відповідно до видів злочинності, згрупованих за рівнем їх суспільної небезпечності, а саме: "криваво-чорна", "чорно-кримінальна" (або "національно-небезпечна") і "темно-сіра", може дозволити уникнути досить збиткового дублювання зусиль і сконцентрувати весь інтелектуальний, організаційний, матеріально-технічний потенціал і досвід окремих підрозділів правоохоронних органів на конкретних, суттєво відмінних один від одного видах злочинних антисуспільних явищ, які вимагають докорінно різних підходів як до наукового аналізу, так і до методів їх подолання. Так, наприклад, якщо боротьба із "криваво-чорною" злочинністю об'єктивно потребує концентрованого посилення традиційно жорстких, силових і оперативних методів боротьби з кримінальним світом, то в той же час робота щодо попередження і ліквідації "національно-небезпечної", "адміністративно-білокомірцевої" злочинності і корупції потребує висококваліфікованого, обережного інтелектуального підходу відповідних спеціалістів для виявлення складних і надзвичайно законспірованих фінансових, податкових та інших економічних злочинів. У той же час боротьба із масовою та ненасильницькою за своїм змістом економічною злочинністю потребує абсолютно інших підходів, що повинні включати і певну декриміналізацію багатьох із мало небезпечних для суспільства та громадян явищ "тіньової"" економіки. Особливо слід зупинитися на так званих проявах "темно-сірих" видів діяльності суб'єктів ринку. Адже, як зазначалося раніше, окрім самого факту їх приховування від державних органів, ці протиправні види діяльності самі по собі не є кримінально-небезпечними, а навпаки, у певному економічному відношенні вони є навіть досить корисними для суспільства. При цьому посилення карних заходів до цих учасників "тіньової" економіки створює умови для того, щоб заганяти їх діяльність ще глибше у тінь, підштовхувати їх на співробітництво із дійсно 116 небезпечними для суспільства злочинцями, змушуючи шукати надійне прикриття з боку мафіозне організованих структур. Наукові дослідження свідчать, що з метою прискорення легалізації більш світлої частини "тіньової"" економіки, тобто переходу її "темно-сірої" частини в легальну, офіційну економіку, необхідно реалізувати комплекс конкретних заходів. По-перше, необхідно провести економічнко-правову інвентаризацію із подальшою відповідною декриміналізацією більшості з існуючих проявів "темно-сірих" правопорушень, у залежності від оціночного визначення ступеня їх соціально-економічної небезпеки (скажімо, класифікуючи їх за трьома рівнями), або відсутності такої (це насамперед стосується кримінального переслідування, що на цей час існує за спекуляцію, дрібні порушення правил валютного контролю тощо). Слід зазначити, що основним напрямом тут повинен стати такий підхід, за яким переслідування, покарання і утримання вартісно-майнової компенсації може бути застосовано до тих конкретних підприємців, які своїми нечесними, шахрайськими або протиправними діями завдали реальних збитків своїм партнерам, клієнтам або тим чи іншим приватним особам. При цьому слід наголосити на тому, що застосування карних санкцій повинно здійснюватися від імені конкретних суб'єктів, які постраждали і за конкретні протиправні дії у цивільному правовому порядку, а не від імені держави в кримінальному порядку, як це відбувається на цей час. Широка декриміналізація і пом'якшення багатьох кримінальних санкцій з одночасним послабленням податкового тиску на суб'єктів підприємницької діяльності дозволить створити умови для переводу "тіньової"" економіки в офіційний, тобто податково-лояльний, відкрито функціонуючий сектор економіки. По-друге, необхідно пом'якшити і диференціювати штрафні санкції та покарання за суттєво нешкідливі "темно-сірі" правопорушення з метою їх легшого і безболісного зупинення. Практика (у тому числі міжнародна) свідчить, що невеликі, але неминучі суми штрафів, що будуть неодмінно накладатись на порушників, скажімо, акцизних правил торгівлі та інших 117 "тіньовиків" більше сприятимуть дотриманню законів з їх боку. У той час як надвисокі штрафні санкції, навпаки, сприяють службовому приховуванню таких порушень за рахунок корупції інспекторів, які приймають побори замість того, щоб стягувати ці високі штрафні суми із суб'єктів підприємницької діяльності. По-третє, необхідно розробити і впровадити етично-правові правила поведінки державних службовців, які безперечно сприятимуть подоланню правового нігілізму серед вітчизняних чиновників, що на цей час порушують права, честь і гідність підприємців. Для підвищення загального рівня правової свідомості в Україні необхідно насамперед створити належні умови для усунення рудиментних наслідків глибокої неповаги і підозрілості державних структур і правоохоронних органів, до самої особи підприємця-власника. У свою чергу, недовіра до підприємців, яка виходить як від державних чиновників, так і від існуючого правового поля, що регулює господарсько-комерційну діяльність, сприяє розвитку відповідної зворотньої недовіри підприємців до держави, що заганяє у "тінь" найбільш корисних, активних і здібних членів суспільства, які до того ж в сучасних кризових умовах задовольняють потреби населення у найнеобхідніших товарах і послугах. Вбачається, що спеціально розроблена і відповідним чином законодавче закріплена система правил поведінки державних службовців у стосунках із підприємцями, у поєднанні з системою їх конкретних заохочень, може допомогти прискорити процес подолання стереотипу командно-бюрократичного менталітету. До того ж ця система має поєднуватися із створенням так званих "гарячих ліній" для можливості фіксації скарг на незадовільну роботу чиновників із представниками підприємницьких кіл, а також запровадження конкретних та помірно диференційованих санкцій щодо покарання представників державного апарату за порушення цих правил поведінки. По-четверте, слід значно спростити та суттєво скоротити кількість державних інстанцій, а також кількість обов'язкових візитів підприємців до державних установ і організацій для реє- 118 страції та виконання багаторазової звітності, податкових платежів та інших надмірних бюрократичних вимог. Насамперед потребують подальшого реформування та чіткого законодавчого регулювання (із максимальним залученням до цього досягнень світової практики) ті сфери діяльності, де на цей час чиновники мають право вирішувати та контролювати справу на свій розсуд. Серед них можна виділити: 1) видача ліцензій, дозволів, кількісних обмежень (квот) на імпорт, паспортів, банківських ліцензій, оформлення митної документації; 2) бюрократичне здійснення цінового контролю; 3) блокування виходу на ринок нових фірм та інвесторів і забезпечення монопольного становища; 4) бюрократичне визначення виконавців державних замовлень; 5) надання субсидій, пільгових кредитів, податкових пільг, роздутих допомог та надання можливості ухилення від сплати податків; 6) вибірково-дискретне застосування суспільне необхідних актів регулювальних (особливо тих, що стосуються охорони здоров'я та екології); 7) приховування чи засекречування бюджетних рахунків та інших видів "перетікання" державних коштів у приватні кишені тощо. Тобто на порядку денному гостро стоїть питання оптимальної економіко-правової дерегуляції підприємницької діяльності у приватному секторі економіки країни. По-п 'яте, слід також налагодити правову та організаційно-кадрову роботу з метою підвищення рівня професіоналізму, цивілізованості державного апарату та посилення його відповідальності за прояви неуважного і некоректного відношення до підприємців усіх форм власності. Безперечним також є те, що для прискорення процесу успішної легалізації "тіньової" економіки державні службовці мають заслужити відповідну довіру з боку підприємців, що представляють новий (тобто приватний) сектор економіки. Зміна державної політики у напрямі цивілізованого, гуманного відношення законодавства та представників державних структур до підприємців, діяльність яких не йде всупереч суспільно-національним інтересам, разом з іншими заходами, що мають бути спрямовані на оптимальну лібералізацію і пом'якшення умов підприємницької діяльності (особливо у сфері ма- 119 теріального виробництва) допоможе зупинити масове зростання "темно-сірої" складової "тіньової" економіки з подальшим створенням необхідних умов та можливостей її легалізації. По-шосте, необхідно усунути існуючі дискримінаційні елементи, що на цей час мають місце в чинному законодавстві та підвищити ефективність захисту прав власності і інтересів підприємців з боку виконавчої, законодавчої та судової влади. В цьому напрямку акцент слід зробити на тому, що процес вдосконалення кримінального законодавства на цей час значно відстає від розвитку приватної власності і підприємництва. Так, у Кримінальному кодексі до цього часу ще немає такого поняття, як захист прав приватної власності (індивідуальної, акціонерної корпоративної). Необхідно також подолати розподіл норм кримінального законодавства на існуючі якісні рівні щодо здійснення захисту різних форм власності, встановивши при цьому єдине всеохоплююче поняття -- "чуже майно (власність)". Вбачається, що широкий доступ суб'єктів приватної підприємницької діяльності до надзвичайно потужних і ще не заді-яних потенційних можливостей державного правового захисту особистих майнових прав може стати достатньо сильним стимулом і необхідним гарантом полегшення процесу легалізації "темно-сірої" економіки. Необхідно також зазначити, що замість посилення захисту майнових та комерційних прав підприємців на цей час нові статті Кримінального кодексу вводять недостатньо обнадійливі за кінцевими наслідками їх практичної реалізації карні заходи, такі як, скажімо, кримінальна відповідальність за самосуд (тобто насильницький самозахист особистих інтересів учасниками комерційних відносин). Так, наприклад, стаття 198-2 накладає кримінальну відповідальність за "примус до виконання або невиконання цивільно-правових зобов'язань, або вимоги виконувати або не виконувати той чи інший договір, угоду або інше цивільно-правове зобов'язання під загрозою насилля...". Кожне із зазначених положень не може бути надійним бар'єром проти випадків самосуду, до якого за певних обставин можуть вдатися як легальні, так і "тіньові" бізнесмени за умов фактичної відсут- 120 ності надійної та адекватної економічним обставинам системи захисту їх прав та інтересів з боку держави. Можна передбачати, що результативна ефективність зазначеної статті Кримінального кодексу не може бути потенційно високою, оскільки механізм її дії повністю залежатиме від добровільного бажання бізнесменів, що діють в "тіньовій" економіці, відкривати органам правосуддя свій нелегальний- статус. Одночасно скорочення таких злочинів залежатиме від наявності реальної альтернативної можливості всіх "підприємців-тіньови-ків" звернутися за ефективним захистом своїх майнових і комерційних прав в органи цивільного арбітражу або третейський суд, рішення яких будуть обов'язково виконані з необхідною оперативністю і ефективністю при дотриманні необхідних правових умов збереження комерційної таємниці. Для активного захисту прав підприємців приватної форми власності та для активізації масового залучення учасників "тіньової" економіки до легалізації своєї підприємницької діяльності необхідно також вдосконалити законодавчу і організаційно-процедурну базу посилення надійності захисту їх майнових прав і комерційних інтересів. У цьому напрямі одним із необхідних моментів є створення широкої мережі не тільки судових, але й напівофіційних органів вирішення комерційних спорів, таких як третейський суд. Це дозволить мати право зберігання конфіденційності сторін, а також створити процедурні умови для примусового виконання їх легально-обгрунтованих рішень відповідними оперативними органами державної виконавчої влади. Надання підприємцям реально гарантованої державою можливості звернутися за оперативним і справедливим захистом своїх прав, не використовуючи можливості таких форм захисту, що базуються на насильницько-кримінальних та інших протиправних методах, вирішення спірних питань буде сприяти створенню необхідних умов для легалізації "темно-сірої"" економіки та подальшого скорочення бази живлення економічної злочинності в Україні. По-сьоме, необхідно організувати більш ефективний державний захист приватного підприємництва від зазіхань могутніх 121 владних корупціонерів, а також від тиску на них "криваво-чорних" правопорушників. Слабка ефективність, певна корумпованість та ще існуючий застарілий "ворожо-класовий" підхід правоохоронних органів до підприємців (що до того ж посилюється відсутністю на цей час ефективно діючої системи державного захисту підприємців від шантажу і тиску з боку кримінальних структур нападів, рекету, кілерства, викрадень бізнесменів та членів їх родин з метою викупу тощо) є одним з чинників, що гальмує можливість легалізації значної частини "тіньової" економіки в Україні. Для успішного виконання безпосередніх обов'язків, що стоять перед органами міліції, а саме -- захисту суспільства і економіки від агресивного насильства з боку кримінально-небезпечних осіб та їх організованих угруповань, -- необхідно, передусім, звільнити міліцію та інші силові державні структури від рутинної та малоефективної роботи з менш небезпечними видами злочинності, і особливо з "темно-сірою" підприємницькою діяльністю. За цих умов основні зусилля і потенційні ресурси правоохоронних органів мають бути сконцентровані на виявленні, розкритті та переслідуванні "криваво-чорних" злочинів (тобто кримінальних дій з елементами насильства або загрози такого насильства) у відношенні до будь-якої особи, враховуючи також і суб'єктів "тіньової" економічної діяльності. Україна, як і будь-яка країна, що розбудовує демократичне суспільство, має бути зацікавлена, передусім, в очищенні свого внутрішнього соціально-економічного середовища, а також надійному захисті населення від кримінального терору з боку "криваво-чорної" злочинності. Саме тому найближчим часом необхідно створити таку систему законодавчого забезпечення, яка б дозволила правоохоронним органам будувати свою роботу у відповідності із присягою: однаково захищати всіх без винятку жертв насильництва, що потерпіли від злочинного світу і не відволікатися на "боротьбу" із незначними правопорушеннями, які на цей час існують у "темно-сірому" секторі "тіньової" економіки. У той же час роботою щодо легалізації "темно-сірих тіньовиків" повинні займатися виключно податкові і спеціальні органи державної виконавчої влади. 122 У практику діяльності правоохоронних органів потрібно впроваджувати чіткі підходи щодо розмежування капіталів кримінальних елементів та "тіньовиків-господарників". Це відповідним чином повинно випливати з правових актів, які юри-дично мають закріплювати ці якісні відмінності, що особливо важливо для підвищення результативності у боротьбі з економічною злочинністю та корупцією. У правотворчій і правозахис-ній діяльності необхідно також брати до уваги весь існуючий арсенал (від насильницьких до економічних) засобів, що на цей час застосовує кримінальна система для підтримання свого "тіньового правопорядку" і впроваджувати на базі цих знань надійні механізми їх знешкоджень.' Необхідно формувати нове ставлення громадськості й офіційних структур до вітчизняних підприємців, у тому числі і до тих, хто мешкає за кордоном. Проте це питання є значно складнішим, ніж здається на перший погляд. Найскладнішим тут є реалізація програми стимулювання репатріації капіталів і перетворення їх на надійний інвестиційний ресурс України. Вона повинна бути проведена з урахуванням світового досвіду і сучасних можливостей України. Але при її реалізації важливо врахувати чотири суттєві особливості. По-перше, те, що український ринок має значні переваги для вітчизняного підприємця, який вивіз капітали за кордон (тобто, порівняно з іноземними ринками, має відносно вищу норму прибутку на вкладений капітал, краще знає умови ІУ кон'юнктурні особливості вітчизняного ринку, має сталі осо-|Єбисті зв'язки і знайомства з представниками органів влади та ї|)Яравління тощо), перед ринком країн Заходу сумнівів не ви-ЦКДикає. Але "біженців" на цей час стримує передусім небезпека Цпереслідування з боку правоохоронних органів (у зв'язку з ми-^^лим порушенням законів), а також можливий тиск на них з кримінальних структур. Так, на цей час "нові форми" вимагання, що пов'язані з поверненням WIB і боргів за невиконаними угодами та зобов'язаннями, встановлюють РЩійну таксу за їх "вибивання" - до 50 % від повернутої- суми боргу. 123 По-друге, слід зазначити, що можливі економічні та соціальні наслідки, які будуть мати місце після здійснення заходів, спрямованих на легалізацію, тобто законодавче оформлення своєрідної "правової індульгенції" нелегально вивезеним капіталам, що мають протиправне походження, в разі їх повернення в Україну потребують ретельного вивчення. Адже йдеться про масштабну амністію фінансових наслідків кримінального присвоєння національного багатства України, що у формі втечі капіталу "упливло" за кордон за певних економічних та соціально-політичних умов та можливостей. У період значного майнового розшарування суспільства (яке відбувається протягом останніх п'яти років), поширення бідності і безробіття, падіння рівня життя більшої частини населення, загального загострення соціальної кризи та зростання в суспільстві соціальної напруги це питання виходить за межі звичайних заходів економічної політики і переходить переважно у політичну площину. Йдеться передусім про таке рішення, яке б зачіпало інтереси (причому не лише майнові, але й правові, морально-етичні, соціальні та політичні) кожного громадянина і суспільства у цілому. У зв'язку з цим постановка зазначеного питання у практичному плані потребує як мінімум репрезентативного вивчення громадської думки з цього приводу (що можливе лише під час всенародного обговорення або навіть за умови проведення референдуму з цього питання). По-третє, за умови практичного застосування механізму амністії капіталів, які втекли за кордон, ця акція не може відбуватися перманентне, а повинна бути обмеженою у часі (скажімо, піврічним або річним періодом) і при цьому мають бути визначені межові терміни "втечі" капіталів, стосовно яких може бути застосована амністія (скажімо до капіталів, що втекли до 1996 року). По-четверте, практика засвідчує, що головною особливістю поведінки фактично кожного капіталу, який втік зі своєї країни, після свого багатократного кримінального масштабо-вання, є те, що у подальшому він відшукує для себе "тиху" гавань, тобто надійне "сховище", де йому була б гарантована можливість збереження. Тому навіть і за умови, коли власник капіталу отримує від нього самий мінімальний прибуток, це йо- 124 го абсолютно влаштовує, оскільки він бажає лише одного -- бути надійно прикритим від ризику переслідування і конфіскації могутністю і політичною стабільністю держави, що стала для нього новим місцезнаходженням. Саме тому можна досить точно прогнозувати, що практично не відбудеться очікуваного масового повернення "тіньових" капіталів до України, навіть за умови їх повної "амністії"" та надання всеосяжних "пільг", які тільки може надати держава власникам цих капіталів. Проте, одним із найбільш обміркованих заходів, що може надати можливість повернутись до рідної країни певній частині капіталів, які її покинули, є створення на території України спеціальної вільної інвестиційної зони з наявністю депозитаріїв і з реєстрацією цінних паперів відповідними фінансово-розрахунковими інститутами, що необхідним чином надійно забезпечить додаткові гарантії збереження і конфіденційності операцій з титулами власності зазначених суб'єктів підприємницької діяльності. Важливим є питання щодо можливості залучення у якості легальних інвестиційних джерел величезних обсягів "тіньових" коштів, що має населення в самій Україні? Чи працюватимуть ці акумульовані багатства найближчим часом на економіку України? Чи перетворяться зазначені кошти на функціонуючі капітали та джерела інвестиційних ресурсів у нашій державі -- питання досить риторичне. Бажання легалізувати кримінальні і напівкри-мінальні капітали для того, щоб інвестувати їх у хворобливу економіку (яка до того ж контролюється "малозабезпеченими" чиновниками) може на практиці залишитися досить ілюзорною мрією. Найбільш вірогідним за цих умов є те, що "тіньові" накопичення ще довгий час працюватимуть поза сферою суспільного матеріального виробництва, залишаючись "тіньовими". Навіть уСША, що історично не проходили через період кримінальної приватизації держвласності, і мали більш, ніж сторічний досвід парламентаризму та двохсотрічний стаж розбудови ринкових відносин, процес "відмивання" "тіньової" економіки 20-х років тривав понад ЗО років і, в основному, завершився лише у 60-х роках. , Проте, незважаючи на вищесказане, не слід відкидати мож-ріДИвість санкціонування державою громадянам на обмежений Ч^еріод, інвестувати кошти (джерела надходження яких м'яко 125 кажучи є сумнівними), у сільське господарство, будівництво, в тому числі житлове, легку, харчову промисловість без подання декларацій про джерела походження цих доходів. Емпірика періоду ринкової трансформації є такою, що на цей час вже досить наївною здається нещодавно поширена серед науковців і представників владних структур теза, за якою ринок все сам розставить на свої місця, а перехід до ринкової економіки, лібералізація відносин між державою і її суб'єктами, а також між самими суб'єктами господарсько-комерційної діяльності автоматично ліквідуює "тіньову" економіку і дозволять вивести її на "світло". Свідченням того, що це далеко не так, є не тільки набутий вітчизняний досвід, а й досить бурхливий розвиток "тіньової" економіки в більшості країн Заходу. Безумовно можливо очікувати об'єктивного самовідмирання тих проявів "тіньової"" економіки, які зросли на ниві адміністративно-командної системи та її "відлуння". У той же час не слід думати, що начебто вся діюча у "тіні" частка економіки може бути легалізованою лише шляхом дерегуляції, тобто зняттям тих чи інших заборон і обмежень у діяльності суб'єктів економічних відносин або зменшенням податково-фіскального тиску на них до самої нижчої позначки, яку може собі дозволити держава. В економічній політиці та законодавчій діяльності, що спрямовані на обмеження "тіньових" процесів, слід прагматичне усвідомити, що реально на легалізацію, навіть за самих сприятливих для "тіньового" бізнесу умов, підуть лише ті, хто в межах своєї "тіньової" діяльності прагне не стільки миттєво нажитися, скільки легітимне і швидко заробити та самореалізуватися у якості підприємців. Значну ж частину "тіньовиків" по той бік суспільних інтересів та закону привела ненажерлива гонитва за надприбутками, що отримуються будь-яким, переважно кримінальним шляхом. І якщо нові" якісно досконалі законодавчі правила перекриють для них саму можливість отримання надприбутків, то навряд чи вони із цим погодяться і будуть діяти у відповідності до чинного законодавства. Можливості розвитку ринку і їх особиста аморальність природно підштовхне цих суб'єктів лише до зміни форм діяльності, пошуку нових сфер 126 і джерел отримання надприбутку, навіть якщо вони матимуть кримінальне походження. Ті, хто звик діяти "по той бік закону", саме "на тому боці" і почуватимуть себе "як риба в воді". Тому для них легалізація економічної діяльності означає передусім зміну способу життя, складу думки, необхідність налагодження нових зв'язків, дотримання нових правил, навіть якщо вони і встановлені у відповідності до потреб забезпечення діяльності цивілізованої ринкової економіки. Оскільки все ж таки це є правила, до яких необхідно підпорядковувати власне приватне підприємництво, тобто підкорятись певній фіксованій і суб'єктивно досить незручній системі законодавчих обмежень і заборон. Тому корумпована "чорна" економіка і мафіозні структури будуть постійно створюватимуть протидію справжньому, а не декларативному розкріпаченню ринку, а також налагодженню надійного механізму захисту державної "кишені" (тобто державних фінансових ресурсів і державної власності) від усіх можливих форм їх використання як зметаю особистого забезпечення, так і в інших корисних (особистих, групових або кланових) цілях. Немає підстав вважати, що більшість вітчизняних бізнесменів безповоротньо втратила природну здатність діяти розумно. Інакше кажучи, вони можуть досить точно спрогнозувати і підрахувати найбільш вірогідні особисті витрати і прибутки від своїх дій. Якщо переваги будуть більшими за витрати (або, іншими словами, за реальні незручності та збитки), підприємець діятиме відповідно зі своїми інтересами максимізації прибутку. Нині підприємці чудово розуміють, що ймовірні витрати, які пов'язані з приховуванням доходів від податків, мають бути значно нижчими, ніж передбачувані прибутки й вигоди. Для конкре-; тного суб'єкта негативні наслідки, які він може відчувати у разі | Незаконних дій, поділяються на два загальні типи -- почуття про-|У|Ини (на зразок докорів совісті) та страх кримінального переслідування і можливого покарання. На сьогоднішній день ситуація ркладається таким чином, що підприємцеві набагато вигідніше не віддавати державі левову частку свого прибутку, а залишити її Щобі. Це відбувається тому, що у багатьох громадян за умов пато- 127 логічного антисуспільного домінування відносин тотальної продажності (не слід плутати з нормальними ринковими відносинами) повністю стає атрофованим моральне почуття провини за свої антисуспільні вчинки, а ті прикрощі і негаразди, що пов'язані з можливим кримінальним покаранням за них, як правило випадають на долю далеко не всіх правопорушників. Проте, при оптимальному зменшенні податкового тиску на бізнес ситуація може певним чином змінитися, оскільки ймовірні витрати починають перевищувати передбачувані вигоди. За цих умов підприємець розуміє, що краще віддати третину своїх доходів, ніж надовго потрапити за грати чи сплачувати обтяжливі штрафи. Слід зазначити, що учасники "тіньової" економіки не можуть і не бажають легалізувати свою діяльність також і з тієї причини, щоб у кінцевому випадку не попасти у своєрідну економічну пастку, тобто продовжувати платити нелегальні побори за особистий захист, що здійснюють по відношенню до них кримінальні структури, та розпочати в повному обсязі сплачувати податки державі, яка до того ж неспроможна захистити їх ні від поборів корумпованих чиновників, ні від "економічно активних стражів" правопорядку, ні від кримінальних структур. Тому здійснення конкретних та ефективних правових та організаційно-процедурних заходів, спрямованих на захист і звільнення підприємців з легцат тотальної корупції, з одного боку, і кримінально-мафіозного рекету, з іншого, є одною з головних і необхідних умов обмеження небажаної "тінізації" економіки. Можна сподіватись, що тільки при системному масованому і чітко сконцентрованому наступі на мафіозно-терористичну злочинність і відповідному делегуванні повноважень по боротьбі з економічною і "тіньовою" неорганізованою злочинністю іншим, спеціально створеним для цього державним органам, можливо добитися позитивних результатів, як у боротьбі із злочинністю, так і стосовно легалізації "темно-сірих" сегментів "тіньової" економіки. Дотримуючись цього шляху, Україна може і повинна стати цивілізованою правовою державою, що поважає і створює необхідні умови законослухняним, сумлінно і плідно працюючим підприємцям. 128 ПІСЛЯМОВА Як відвернути процес масштабної "тінізації" і кримі-налізації економіки України? Як звести обсяги вітчизняної "тіньової" економіки до прийнятного мінімуму? Ці питання настільки складні, місткі, системні і дискусійні, що в межах однієї роботи їх неможливо повністю розкрити. Тут лише намічені деякі принципи, окреслені підходи та визначені механізми вирішення досить широкого спектру питань обмеження процесів "тінізації" та локалізації "чорно-кримінальних" проявів економічної діяльності. Насамперед, це стосується принципів, напрямів, положень, підвищення ефективності реалізації законодавчої стратегії, що за певних умов можуть вже найближчим часом знайти свою практичну реалізацію. Діалектика розвитку суспільних процесів засвідчує очевидну неефективність застосування виключно репресивних заходів, спрямованих на обмеження "тіньових" процесів. Покладання надії на те, що лише санітарно-каральні акції правоохоронних органів здатні суттєво поліпшити ситуацію в цій сфері, принаймні ілюзорно. Оскільки навіть в найліпшому разі (за умови абсолютно чесної, ефективної і високопрофесійної роботи правоохоронних органів) ці заходи завжди будуть тільки запізнілою функціональною реакцією на ті чи інші прояви "чорного" підприємництва та кримінальної економічної діяльності. У гіршому випадку хвороба лише заганятиметься всередину, занурюватиметься ще глибше у "тінь" і тому стане ще більш небезпечнішою. Тому практика життя об'єктивно змушує знаходити Ц і впливати на першопричини тих явищ і відносин, що надійно * живлять "тіньові" процеси. 129 Генеруванню "тіньової"" економіки і організованої злочинності сприяють також причини адміністративно-правового характеру, в основі яких лежить недосконалість чинного законодавства, що дозволяє посадовим особам безвідповідально і безкарно використовувати державні та службові повноваження з корисливою метою, створюючи при цьому сприятливі умови для шахрайства та інших форм економічної злочинності. Цьому передусім сприяє об'єктивна можливість одержати надто м'яке покарання за свої дії або зовсім уникнути його, що розбещує корумпованих службовців і сприяє втягуванню у протиправну діяльність все нових і нових посадових осіб. Тому обійтись без застосування жорстких репресивних заходів на певних напрямах боротьби з кримінальною економікою просто неможливо. Досить важливо вже найближчим часом ретельно підготувати і провести великомасштабну та довгострокову акцію (не плутати із "кампанією") боротьби з "білокомірцевою" злочинністю і "криваво-чорною" економікою. Це у подальшому дасть змогу сформувати нормальне конкурентне середовище, коли у виграші будуть виключно чесні підприємці, а не ті, що діють за законами "чорного" ринку, використовуючи при цьому особисті зв'язки з представниками державних та кримінальних структур. Очевидним є висновок, що економічне зростання і обмеження процесів "тінізації" стануть можливими лише тоді, коли політична влада створить необхідні умови для легальної економічної самоорганізації. Сьогодні державна політика ще не сприяє по-справжньому самореалізації економіки переважно на легальному, а не на "тіньовому", нелегальному рівні. Сприяти легальній самоорганізації для держави означає значне і швидке скорочення формально-адміністративного контролю за діяльністю приватного підприємництва та перехід до "гри" за твердими правилами. До тих пір, поки держава буде кон'юнктурне підходити до цих правил і сама їх порушувати, добитись відчутних зрушень щодо реального обмеження процесів "тінізації'" навряд чи вдасться. Тому необхідно насамперед забезпечити сприятливі правогосподарські умови для бізнесу, пов'язані із суттєвим вдосконаленням податкової, приватизаційної, зовнішньоекономічної, інвестиційної політики тощо. 130 Для ефективної протидії "тіньовій" і кримінальній економічній діяльності та її локалізації необхідно розробити спеціальну комплексну державну програму, яка повинна передбачати реалізацію цілої низки заходів правового, організаційного, економічного і наукового характеру. В основу цієї програми можуть бути покладені наступні основні елементи: -- здійснення комплексної податкової реформи, що передбачатиме розширення бази оподаткування, з одночасним скороченням номінальних величин податкових ставок і загального фіскального тиску на товаровиробника та прийняття податкового кодексу; -- реформування національної системи бухгалтерської звітності з метою її спрощення, уніфікації і відповідної правової регламентації; -- прийняття пакету законодавчих актів, що має забезпечити цивілізоване функціонування банківської системи країни, обмежити можливість її використання з метою ухилення від сплати податків, "відмивання" грошей та різних проявів фінансових шахрайств; -- створення сприятливіших і більш надійніших, ніж в інших державах, умов для інвестування й залучення фінансових ресурсів; -- прийняття пакету законодавчих актів, які б посилювали захист приватної та публічної форм власності, забезпечували надійну правову захищеність підприємців; -- прийняття і реалізації (за умови підтримки широкою громадськістю) програми легалізації "тіньових" капіталів, передусім тих, які не мають кримінально-кривавого та