бi завдання "українiзувати" iншомовного автора (згадаймо "Гараськовi оди" Гулака-Артемовського, що недалеко вiдiйшли вiд "Енеїди" Котляревського, пiзнiшi перекладання "Iлiади" С. Руданського, "Антiгони" Петра Байди-Нiщинського та iн.), над перекладами чужоземних поетiв (Шекспiра, Байрона, Гете, Шiллера та iн.) працював Кулiш, взявши за мету "європеїзувати українську поезiю", примусити її кинути "рiдну письменницьку фальш" i вирушити в широкий океан свiтової культури. Та Кулiшевi - при його буржуазно-нацiоналiстичних тенденцiях - бракувало поетичного таланту, щоб захопити своїми перекладами широкi читацькi кола. Величезну заслугу в галузi поетичних перекладiв мав Iван Франко. Але вiн брався за переклади насамперед як просвiтитель, прагнув найбiльшої точностi i не надавав першорядного значення художньому шлiфуванню своїх перекладацьких праць. Це, звичайно, нiяк не зменшує їх значення для української культури, хоч i особливостями мови, i за цензурними умовами переклади Франка були мало доступнi українським читачам, якi жили в межах царської Росiї. Царська цензура, як вiдомо, майже до 1905 року категорично забороняла перекладати художню лiтературу українською мовою. Та й серед самих українських дiячiв було поширене переконання, що переклади - взагалi зайва розкiш; ще майже наприкiнцi XIX столiття М. Костомаров радив М. Старицькому "дати Мiцкевичам та Байронам спокiй", бо вони непотрiбнi лiтературi, котра iснує, як тодi висловлювались, "для хатнього вжитку". Ось чому з перекладу "Гамлета", зробленого М. Старицьким, глузував навiть дехто з українцiв, вигадуючи на нього пародiї. Особливо скептично ставились i росiйськi реакцiонери, i українськi лiберали до перекладiв на українську мову росiйських поетiв: навiщо це робити? Начебто українцi не можуть читати їх у росiйському оригiналi? М.Т. Рильському належить заслуга i теоретичного, i практичного руйнування цих мало не вiкових передсудiв. Ще в 1938 роцi, працюючи над власними перекладами Пушкiна i редагуючи переклади iнших авторiв, вiн писав: "Українськi переклади Пушкiна - конче потрiбнi. Це, по-перше, спосiб наблизити пушкiнську спадщину до широких мас нашого народу, якi думають i говорять українською мовою, отже, значить, переклади є трамплiн до дальшого ознайомлення з творчiстю Пушкiна в оригiналi; а, по-друге, який це прекрасний спосiб вигострити свою мовну зброю, пiднести українську мовну культуру на вищий щабель розвитку! Переклади Пушкiна на українську мову збагачують, отже, українську мову, українську поезiю, лiтературу взагалi".[2] Звернiмо увагу на пiдкресленi слова. I. Франко колись писав, що переклади сприяють зближенню i взаєморозумiнню народiв, перекидають "золотий мiст" мiж ними. Поряд iз цим благородним завданням виховання почуття iнтернацiональної солiдарностi Рильський висуває ще iнше: переклади сприяють розвитковi української "мовної культури", отже, збагаченню лiтератури. У доповiдi на IV мiжнародному з'їздi славiстiв, розвиваючи тi самi думки, вiн вiд iменi всiх радянських поетiв-перекладачiв категорично заявляє: "Ми вважаємо, що переклад з будь-якої мови на будь яку мову принципово можливий - незалежно вiд того, на якому щаблi розвитку стоїть та чи iнша мова. Звичайна рiч, iдеться про творчий, а значить, не тiльки вмiлий, а й смiливий переклад, про той тип перекладача, який, маючи в тому чи iншому випадку обмежений словниковий запас даної мови, рiшуче розсуває його рамки, не вiдступаючи i перед словотворенням на мiцнiй пiдвалинi законiв i особливостей рiдної мови, вмiло використовуючи iнколи заведення до рiдної мови iноземних слiв i виразiв"[3]. Роботу над поетичними перекладами М. Рильський старить не нижче вiд оригiнальної творчостi. Це не тiльки змагання поета однiєї нацiональностi з поетом iншої, це також наполеглива боротьба з матерiалом рiдної мови, створення нових мовних, отже, i iдейних цiнностей. Саме цi риси i характеризують Рильського як перекладача слов'янських поетiв - Пушкiна, Мiцкевича, Словацького, Некрасова, генiальної поеми, створеної Київською Руссю, "Слово о полку Iгоревiм" i сербських епiчних пiсень, французьких поетiв - Буало, Корнеля, Расiна, Мольера, Вольтера, Гюго, Ростана та iнших, як спiвавтора перекладачiв першої частини славетної поеми Данте i комедiї Грибоєдова "Лихо з розуму" та перекладача багатьох iнших генiальних i талановитих творiв свiтової лiтератури. Нездiйсненним здалось би поетам XIX столiття завдання поетичного перекладу французьких класикiв XVII столiття з їх математично точною i сповненою абстрактних понять мовою, перифразами, метонiмiями, антитезами, пишномовнiстю. Але всi цi труднощi Рильський поборов. Вiн умiє засобами рiдної мови (як треба знати її в усьому її невичерпному лексичному i стилiстичному багатствi!) вiдтворювати цих класикiв, вiддавати рiдною мовою ущипливу iронiю Вольтера ("Орлеанська дiва"), прозору яснiсть пушкiнського вiрша, селянську говiрку Некрасова, романтичний пафос Ростана ("Сiрано де Бержерак"), рiзноманiтну мальовничiсть Мiцкевича. Якого б поета Рильський не перекладав, вiн завжди дає високопоетичний твiр, збагачуючи скарбницю української лiтератури. Iнодi вiдмiннiсть граматичного строю не дозволяє точно вiддати оригiнал. Тодi поет майстерно змiнює образ, не руйнуючи його, - як вiн сам висловився у статтi "Слово перекладача" (1937). Наприклад, пушкiнськi рядки: Как величавая луна, Средь дев и жен блестит она... Рильський перекладає: Зорею ранньою вона Блищить серед зiрок одна, бо українська мова не дозволяє порiвнювати_ _красуню з_ _мiсяцем через незбiг граматичного роду. Керуючись глибоким розумiнням iдейного задуму, духу i стилю оригiналу, Рильський широко використовує прийом творчої компенсацiї образу, коли образи або характернi стилiстичнi звороти, випущенi в одному мiсцi перекладу, переносяться у найближчi строфи чи рядки. Чимало прикладiв Цього можна знайти у видатних творчих досягненнях Рильського - перекладах "Євгенiя Онєгiна" та "Мiдного вершника" Пушкiна i одного з найбiльших творiв польської лiтератури, романа-епопеї Мiцкевича "Пан Тадеуш". Працювати над цим перекладом Рильський почав ще в двадцятих роках. Перше видання перекладу з'явилось у 1927 роцi i дiстало високу оцiнку у радянськiй i польськiй критицi. Проте поет не зупинився на цьому першому варiантi, ще понад два десятилiття працював над ним i в 1948 роцi випустив новий варiант, який без перебiльшення можна визнати найкращим з усiх перекладiв цього твору на iнослов'янськi мови. Епiчний спокiй, пильнiсть зору, що помiчає найдрiбнiшi деталi побуту, м'який гумор, багатство барв i звукiв - усi цi риси поеми Мiцкевича з надзвичайною майстернiстю вiдтворено в перекладi Рильського. Робота над перекладом "Пана Тадеуша" була для Рильського прекрасною школою поетичної майстерностi, де йому доводилося бути i мовознавцем, i iсториком лiтератури. У численних статтях i передмовах до цього i до iнших перекладiв з улюбленого польського поета Рильський пiдкреслював в його творчостi глибокий патрiотизм, волелюбнi устремлiння, мрiї про майбутнє братерство слов'ян, що спорiднюють Мiцкевича з Пушкiним i Шевченком. Цими статтями i перекладами М. Рильський вийшов у перший ряд знавцiв Мiцкевича не тiльки на Українi, а й у всьому Радянському Союзi. У рiзних власних творах, особливо в поемi "Марина", Рильський творчо продовжував благороднi традицiї не тiльки Шевченка, а й великого польського поета. Нелегко було знайти вiршовий розмiр, що якоюсь мiрою наближався б до силабiчної системи польського оригiналу. Рильський нарештi зупинився на "александрiйському вiршi" - шестистопному ямбi - як на ритмi, найбiльш вiдповiдному широтi епiчного задуму Мiцкевича. У передачi "Епiлога" перекладач зважив на змiну ритму i для цiєї частини використав п'ятистопний ямб. У прикiнцевих рядках "Епiлога" польський поет висловлював сподiвання, що твiр його стане народним здобутком: Коли б до тої я дожив потiхи, Щоб заблукали цi пiснi пiд стрiхи I щоб селянки, тихою порою Спiваючи за пряжею тонкою... ...Щоб узяли до рук оце писання, Таке ж немудре, як i їх спiвання. Цiй вимозi народностi твору цiлком вiдповiдає переклад М. Рильського, написаний простою i легкою мовою, прозорими i мелодiйними вiршами, - один iз шедеврiв Рильського як поета-перекладача. Нове видання перекладу поеми Мiцкевича (вiдзначене в 1950 роцi Державною премiєю) вийшло у свiт саме в той час, коли молода демократична Польща вiдзначала 150 рокiв з дня народження свого великого поета. Своїм прекрасним перекладом поет Радянської України гiдно вшанував його пам'ять i створив ще один видатний поетичний документ про мiцну дружбу двох слов'янських народiв. Дiяльнiсть Рильського в галузi художнього перекладу (вона - ще багатша i рiзноманiтнiша, нiж показано тут) - не епiзод в його поетичнiй творчостi, а великий подвиг поета i громадянина. Щороку розширюється сфера об'єктiв його поетичної дiяльностi: крiм класикiв свiтової лiтератури, вiн_ _перекладає твори поетiв-сучасникiв iз братнiх республiк Союзу - М. Тихонова, М. Светлова, М. Iсаковського, Я. Купали, Я. Коласа, М. Танка, Г. Табiдзе, С. Чiкованi, А. Iсаакяна, М. Миколайтiса-Путiнаса та багатьох iнших. А водночас iз цим вiн продовжує i свою оригiнальну творчiсть. Провiдними мотивами книжок М. Рильського "Братерство", "Наша сила", "Ранок нашої Вiтчизни", виданих у 1950 - 1953 роках, є почуття патрiотичної гордостi за свою країну, яка успiшно будує комунiстичне суспiльство, роблячи справжнє чудо перетворення людей i природи. Але найбiльше чудо, говорить поет, радянський народ створив iз самим собою: Якi ти викував серця, Якi зростив ти волi! З якою гордiстю лиця Iдеш в народiв колi! Ти годен iменi творця, Твої дороги без кiнця Горять на видноколi! _("Слово письменника")_ Чимало вiршiв М. Рильський присвячує iдеї перетворення природи, в якiй особливо виразно втiлюються зримi риси комунiзму, здiйснюються вiковiчнi мрiї людства про прекрасне майбутнє. Ось чому поет так багато уваги придiляє темi творчої працi, славлячи людей труда, науки i мистецтва: Усе ловив би i ловив З нестримною жагою Цi подвиги войовникiв На мирнiм полi бою. _("Слово письменника")_ Але найголовнiшою темою нових творiв поета, який чуйно прислухається до настроїв, дум i почуттiв радянських людей, є тема боротьби за мир, що за пiслявоєннi роки охопила всiх трудящих людей свiту. Цiлком закономiрно ця тема поєднується в поезiї М. Рильського з мотивами братерства i дружби народiв: За мир у свiтi всьому - Це значить: проти тих, Хто в горi вселюдському Прибуткiв жде нових. За мир у свiтi всьому - Це за братерство клич, За те, щоб дню ясному Навiк збороти нiч. _("За мир") _ В поезiї "За мир" М. Рильський виявив себе майстром тiєї мудрої простоти i точностi словесного виразу, яка наближає вiрш до поетичної формули i разом iз тим рiднить його з пiснею. Пiсенна музикальнiсть цього вiрша зумовлюється i легким ритмом тристопного ямба, i чiтким збiгом ритмiчної та синтаксично-семантичної будови (закiнчену думку висловлено в одному чи двох рядках), i синтаксичним паралелiзмом у будовi всiх строф ("За мир...- це значить..."). Простота виразу думки в цiй поезiї виключає будь-яку пишномовнiсть i ускладненiсть образної системи i лексики. Поет дуже обережно i економне використовує епiтети ("руки працьовитi", "день ясний"), не вдається до складних метафор. Про цей вiрш можна сказати словами самого поета, що вiн "правдою повитий", бо просто й мудро висловлює заповiтнi думи всього трудящого людства про мир. У збiрцi "Братерство" вмiщено досить рiзноманiтнi за темами i художнiми засобами вiршi: поезiї широкого полiтичного звучання на сучаснi теми ("За мир", "Слово письменника", "Пiсня про братерство", "Комсомол", "Радянськiй Армiї"), особиста лiрика ("Нащадок", "Не бiйся смутку", "Незгасна зоря"), поезiї, присвяченi образам великих митцiв - Шевченка, Пушкiна, Котляревського, Заньковецької, - переклади з Тихонова, Леонiдзе, з лiрики Гете i, нарештi, поема "Молодiсть". Про те, як глибоко й художньо завершено вмiє М. Рильський вiдтворити в поезiї iнтимне душевне життя, заповiтнi думи и чуття радянської людини, свiдчать лiричнi вiршi збiрки "Братерство". Поезiї "Незгасна зоря", "Нащадок" - це уславлення радостi людини, яка вмiє вiдчувати голоси юностi, голоси майбутнього: Радiй же, серце! До останку пий Життя людського пiнистий напiй, Палай з людьми жагою однiєю. _("Незгасна яоря")_ Сповненими нiжностi словами малює поет свого нащадка, майбутнього поета, що колись заступить його мiсце. Тепер - це "хлопченя iз чубчиком льняним" "пiдбира, ласкаве i сердите, першi пари непокiрних рим...", з "невситимим серцем" прагнучи "все знати, обiйняти"; та незабаром хлопчик пiде в широкий свiт, побачить, "як людська робота сходить ще невиданим зелом", - i з цього життєдайного джерела, з людської працi, народиться нова пiсня ("Нащадок"). Таких фiлософських глибоких, лiричних i життєво конкретних вiршiв чимало в збiрцi "Братерство". Вони свiдчать про невпинне творче зростання поета, про його чуйнiсть до нового, комунiстичного в життi нашої країни, про щире, палке бажання уславити своєю поезiєю тих, "що весь свiт ведуть в нечувану поему" (епiлог до поеми "Молодiсть"). Видатнi художнi досягнення має М. Рильський за пiвсторiччя своєї поетичної дiяльностi. Але в зiбраннi його творiв iз цiлковитим правом два томи забирають статтi про братерськi зв'язки українського i росiйського народiв, про росiйських письменникiв - Пушкiна, Лєрмонтова, Гоголя, про українських поетiв - Шевченка, Франка, Лесю Українку, про поетiв захiдного i пiвденного слов'янства - Мiцкевича, Яна Неруду, Христо Ботева, про росiйський i український театр, про радянських поетiв, про свiтове значення української лiтератури. Багато з цих статей написано в зв'язку з ювiлейними датами, так би мовити, "принагiдне", багато з них становлять просто записи виступiв на урочистих зборах. Вiд цих виступiв ми, звичайно, не сподiваємося на якесь нове слово: найчастiше вони висловлюють почуття не тiльки оратора, а й всiєї аудиторiї, що зiбралася вшанувати пам'ять видатної людини або велику iсторичну подiю. А втiм, визначна риса здебiльшого коротких виступiв Рильського - це не тiльки умiння красиво i в той же час дохiдливо-просто висловити цi спiльнi почуття, а й чергувати в них таке висловлення з тонкими спостереженнями, думками, що можуть дати поштовх широким науковим дослiдженням. Скiльки таких видатних думок побiжно кинуто, наприклад, у статтях про Пушкiна, про Шевченка, про поезiю Iвана Франка, не кажучи про iншi! Рильського - майстра поетичного слова - особливо цiкавлять питання художньої майстерностi. Хто тiльки зараз не говорить про потребу вивчати поетичну майстернiсть? Але, мабуть, для того, щоб сказати справдi вагоме слово в цiй справi, треба й самому бути хоч до певної мiри майстром слова. А тому висловлювання на дану тему Рильського набирають особливого iнтересу. Дiло поета, кажуть нам, не так розповiдати про поезiю, як давати зразки словесного мистецтва. Але Рильський - не тiльки поет, а й дослiдник художнього слова, фiлолог у найвищому значеннi цього поняття. Лiтературознавцi i лiнгвiсти завжди з користю для себе читатимуть статтi "Ясна зброя (Iз думок про українську мову)", статтi про теорiю i практику художнього перекладу, про народну творчiсть. Обранням М. Т. Рильського на члена Академiї наук УРСР, а в 1958 роцi i на академiка АН СРСР, мабуть, малося на увазi вшанувати не тiльки видатного поета, а й глибокого знавця i мови, i того, що Франко звав "секретами поетичної творчостi". В темах, iдеях своєї поезiї останнiх рокiв, як i передвоєнних, М. Рильський, природно, сходиться з iншими видатними радянськими поетами. А проте його вiршi не можна сплутати з вiршами П. Тичини, М. Бажана та iнших вiдомих поетiв-сучасникiв. Iндивiдуальнiсть поетичного стилю, поетичного обличчя Максима Рильського залишається яскравою i зараз, коли вiн вступає в шостий десяток своєї творчостi. В чому вона? Чи не в тому, що в творчостi Рильського гармонiйно поєднується вiрнiсть найкращим традицiям минулого з новаторством у галузi тем, образiв, мови, обумовленим повнотою почування нового життя - того життя, що почалося для людства, а насамперед для братнiх народiв нашого Союзу, пiсля великого Жовтня? Так, i в цьому теж. А крiм цього, - наприклад, у своєрiднiй iнтимностi поетичних розмов Рильського з читачами. Живий образ поета ввесь час стоїть перед нами. Ми знаємо, на яких вулицях вiн жив у Києвi, якi почуття i думки викликає в нього той чи iнший будинок цього мiста, яке так само не можна вiдокремити тепер вiд Рильського, як не вiдокремити iншого мiста - "Петра творенья" - вiд його спiвця, Пушкiна. Ми бачимо М. Рильського в родинному чи дружньому колi, любимо його рiдну Романiвку, спостерiгаємо поета в поїздi, на пароплавi, на полюваннi, рибальствi, в школi, куди вiн привiв свого маленького сина, за письмовим столом, де вiн кiнчає велику працю, а душа жадає не вiдпочинку, а нової роботи, бо не слабне, а дедалi зростає робоча енергiя людей нашої країни. Разом iз Рильським ми нiби стояли перед стiнами та баштами старого i вiчно молодого Кремля, в "серцi народiв" - Москвi, переживаючи теплi i нiжнi слова поета, сказанi про Москву, про великий братнiй народ росiйський. Слiдом за поетом ми подорожували до Львова, до Закарпаття, в країни народної демократiї - до Польщi, Чехословаччини, до болгарської столицi Софiї, до далекої заокеанської Бразiлiї... I, однак, всi цi конкретностi, що так зближують поета з читачами, - не тiльки "автобiографiчний елемент" в творчостi Рильського, а щось бiльше. За образом автора чи його "лiричного героя" вимальовується образ особи епохи соцiалiзму, особи, якою хотiв би стати кожен iз нас i яку хотiли б ми побачити в наших дiтях, у нашiй молодiй змiнi. Особистi риси - тiльки конкретизацiя загальних рис радянської людини з її любов'ю до Вiтчизни та її народу, пошаною до справжнiх цiнностей минулого, вiрою в майбутнє, любов'ю до життя, що обновилось у нас аж до дрiбниць побуту. При великому вмiннi передавати загальнi iдеї Рильський - i в цьому його iндивiдуальна особливiсть - цiнить "очарування милих дрiбниць" i вмiє вiдтворювати його. Це дано не кожному поетовi. Це, мабуть, ознака душевної молодостi. Прожитi роки звичайно розвивають в людинi автоматизм сприймання життєвих явищ. Мало хто з лiтами не втрачає iнтересу до того, що весь час повторюється й стає звичним. А тим часом iз цих деталей складається велике "вiдчуття життя". Це вiдчування деталей i вмiння робити їх золотом поезiї було, наприклад, у Пушкiна, якого, разом iз Гоголем, Бєлiнський називав "поэтом жизни действительной". Хто вмiє так вiдчувати свiт, тому вже не потрiбнi "бригантини", "кораловi рифи" (дивись раннi поезiї Рильського), бо цибуля, сiль, пiвхлiба, три таранi ранком над водою, коли на блiдiй гранi небес трiпоче перший вогненний промiнь сонця, стають прекрасними, такими ж прекрасними, як прозорi бабки, що весною вилiзають на поверхню води, тiльки-но вилупившись iз лялечок, як весняний метелик, який пролетiв, наче сухий листочок, щоб сумно сiсти на недавно посаджену яблуньку, але потiм злякався собачки Бульки, що у весняному собачому захопленнi ладна гавкати на цiлий свiт. Нiяких прихованих думок нема в цих образах Рильського. Це не символи, а тим часом вони збагачують наше свiтосприймання, примушують повнiше й ширше дивитися на дiйснiсть. Людина минулого, спостерiгаючи швидку змiну хвилин, хотiла, як Фауст Гете, зупинити ту з них, яка їй здавалася особливо прекрасною. Як же мало змiнитися життя для того, щоб людина могла "зупинити" кожну мить i побачити її прекрасною! "О, кожна вiдпечаталась хвилина в душi, так щиро вiдданiй теплу",- говорить Рильський в однiй iз своїх поезiй ("Останнiй день"), i хiба це не ознака його незламної молодостi, хiба не ознака психологiї радянських людей, новонароджених у новонародженому свiтi? Незламна молодiсть - це суттєва риса поезiї Рильського, молодiсть - це головна риса свiтосприймання радянських людей, що виявляється в їх оптимiстичному свiтоглядi, невсипущiй творчiй енергiї, свiтлiй вiрi в майбутнє торжество правди, в перемогу комунiзму. Про самого себе Рильський в 1943 роцi писав: Скоро край i п'ятому десятку, I юнацький пал не до лиця... Але так хотiлось би - спочатку I - признаться щиро - без кiнця! На однiй iз київських околиць, недалеко вiд оспiваного Рильським Голосiївського лiсу, стоїть загороднiй будинок-дача поета, оточена невеличким садом, де влiтку завжди цвiтуть квiти, а бiля огорожi розлога верба, наче шатро, вабить у свiй затiнок. Тут проводить своє творче дозвiлля М. Т. Рильський у тi години, коли не мусить їхати до iнституту мистецтвознавства, фольклору i етнографiї АН УРСР (директором якого вiн працює багато рокiв), виступати на зборах письменникiв i громадських органiзацiй Києва, виїжджати до Москви як депутат Верховної Ради СРСР або робити поїздки за кордон - до Польщi, Чехословаччини, Австрiї, Францiї, i далi через океан - до Бразiлiї, а в мiсяцi вiдпочинку вiдвiдувати радянськi республiки вiд Бiлорусiї до Кавказу. Багато земель побачив Рильський за п'ять десятирiч своєї поетичної, наукової i громадської дiяльностi. Багатьох друзiв i однодумцiв знайшов вiн по далеких країнах, переконуючись, що дружба трудящих усiх країн - явище природне i що наближається година, коли "народы, распри позабыв, в великую семью соединятся". Дивує незвичайна сприйнятливiсть поета до життьових вражень i неослабна сила його творчої енергiї. Ось його кабiнет iз письмовим столом, заваленим паперами i книжками. Хочеться думати, що за цим столом створювались його останнi з виданих поки що поетичних книг: "Троянди й виноград" - книга про природу, про простих людей, про героїв труда i культури - одна з найумиротвореннiших i в той же час найсвiтлiших i найрадiснiших книг про нашу сучаснiсть; а далi книги - "Далекi небосхили", "Голосiївська осiнь"... До речi, двi з цих останнiх збiрок - "Троянди й виноград" i "Далекi небосхили" - вiдзначено однiєю з найвищих нагород нашого часу - Ленiнською премiєю. На стiнах - полицi з улюбленими книжками, а серед них на виднотi стоять словники, з яких безперервно здобуваються самоцвiти i золото народної мови. У книзi "Троянди й виноград" є вiрш-заповiт досвiдченого майстра молодим майстрам художнього слова: "Як парость виноградної лози, плекайте мову. Пильно й ненастанно полiть бур'ян. Чистiша вiд сльози вона хай буде". Не можна втриматися, щоб не процитувати цей вiрш далi: Прислухайтесь, як океан спiває - Народ говорить. I любов, i гнiв У тому гомонi морськiм. Немає мудрiших, нiж народ, учителiв. У нього кожне слово - це перлина, Це праця, це натхнення, це людина. Не бiйтесь заглядати у словник: Й е пишний яр, а не сумне провалля; Збирайте, як розумний садiвник, Достиглий овоч у Грiнченка й Даля. Не майте гнiву до моїх порад I не лiнуйтесь доглядать свiй сад. Як добре виявились у цих рядках характернi риси Рильського - поета i людини! Пiсля серйозного i глибокого образного визначення народної мови - напiвжартiвливi рядки про словники, батькiвська "порада" зазирати в них i кiнцiвка, взята з Вольтерового "Кандiда": "il faut cultiver notre jardin ("треба доглядати наш сад"). Прозорлива думка -i добродушний жарт. Так i бачиш перед собою живе обличчя М.Т. Рильського - з сивим волоссям, iз раптовим спалахом молодих, незважаючи на лiта, очей - обличчя "розумного садiвника" у вiчно зеленому квiтучому саду української радянської поезiї. [1] Перша книжка поезiй М.Т. Рильського вийшла в 1910 роцi. Але в перiодичнiй пресi вiн виступав ще ранiше. Ф. М. Неборячок у монографiї "Максим Рильський" (видавництво Львiвського унiверситету, 1955, стор. 9) вказує на поезiю "Сон", не вмiщену в першiй збiрцi i надруковану в газетi "Рада" 9 грудня 1907 року. [2] Збiрник АН УРСР "О.С. Пушкiн", К., 1938, стор. 22 [3] Доповiдь "Художнiй переклад з однiєї слов'янської МОВИ на iншу", Вид-во АН УРСР, К., 1958, стор. 4-5.