боту вже не поїхав. Но їв, не пив. Усю нiч не спав. Вiв внутрiшнiй дiалог. "За що?" Перелiчував усi свої заслуги, свою вiдданiсть працi, мрiї... За що?! Не можу я бiльше працювати. Руки опускаються. Йому здавалось, що всi уже знають про його ганьбу, про його падiння. А може... не дай боже... невже? 4. На другий день був знову викликаний до П. П. Iшов - ноги не несли. Ввiйшов. Був зустрiнутий ласкаво, з вибаченням: - Простiть мене. Я одержую ось уже два роки скарги на вас за брутальну поведiнку i вирiшив дати вам змогу перевiрити це на собi... Жалiйте людей. Не ображайте.// 1954 рiк 26/11 1954 ...Через тебе, негiдника, немає щастя у колгоспi. - Поживете й без щастя, чорт вас не вiзьме. Щастя, щастя! Є речi бiльш важливi, нiж оте щастя. 18/VIII [19]54 Поїзд А НАЙГОЛОВНIШЕ З ГОЛОВНОГО Синтезувати нову комунiстичну психологiю. Виразно зобразити всi можливi її прояви в роботi, в спрямуваннi, в етицi i естетицi. Мусять родитись у картинi люди нової нашої безпрецедентної доби - комунiзму. Фiльм про Великих маленьких людей, що творять нову еру на землi - еру комунiзму. 31/Х [19]54 ГЕРОЇ I ЖЕРТВИ (ДО ПИТАННЯ ПРО ПРЕКРАСНЕ) //Для повноти картини потрiбнi в селi не тiльки герої працi й битв, а й мученики, тобто жертви самоуправства, беззаконня i сваволi. Це люди чеснi i морально пристойнi, яких нi за що нi про що висилали, потiм прощали незаподiянi злочини, i вони сьогоднi ходять серед нас, не знаходячи собi нiякої вже точки опори, подiбно до грiшних душ у мiкеланджелiвському страшному судi. Це до епiзоду питань. До речi, згадати Кравчину, де вiн записує перед смертним боєм у партiю i де всi сповiдаються перед ним. Усе це до питання, до великого многогранного питання про прекрасне.// 12/IХ [19]54 Сьогоднi менi шiстдесят рокiв минуло... Учора й сьогоднi я одержав багато привiтальних телеграм. З Москви, звичайно, не з убогого Києва. Нацiональну форму i змiст я вiдчуваю завжди, й сьогоднi особливо. Гiрко менi? Гробить мене розпач чи жаль? Нi. Небо таке ясне, i повiтря прозоре... Люблю народ свiй палкою любов'ю. Ущухло много бур в моєму серцi i пристрастей ущухло багато, тiльки одна з них лишилася в менi назавжди: пристрасть етична, i за це я благословляю свою долю i свiй час... 25/IХ [19}54 Сьогоднi я чомусь згадав про виступ Чарлi Чаплiна у пресi чи в промовi зi слiв Андрiя Малишка. Чаплiн заявив, що слов'янство поки що дало свiтовi в кiнематографiї одного митця - мислителя i поета. Вiн назвав моє iм'я, вiд чого, очевидно, українська частина нашої радянської делегацiї дiячiв культури нiяково опустила очi, не знаючи, як реагувати... //С. красуня. Струнка, з красивими руками, з великим низьким лобом, голубоока. Чорт знає, якi дияволи таяться в нiй. Вона, звичайно, завоює його. Сидячи на однiй партi в гiдротехнiчному iнститутi, вона не може не завоювати його, тому що та, дружина, вдома. Вона вдома - i бiльш нiчого. I все за С. Все говорить про те, що пара його - С. Так вiн i поїде з нею на нове будiвництво, в нове життя. А дружина лишиться на березi нещасна. I буде плакати вона, i проклинати долю, i кликати його, але нiчого вже не змiниться. Судилась їй сирiтська доля покинутої.// //Критики скажуть, звичайно, - вигадав автор конфлiкт. Нема такого конфлiкту. Нашi маси давно вже переросла i виросли з цього кола нiкчемних приватновласницьких проблем. Де вiн їх побачив? Де вiн побачив цих уявних матерiв, якi замiсть того, щоб з радiсною усмiшкою на устах переселятися з тiсних мазанок у свiтлi новi будинки, раптом почали плакати i цiлувати одвiрки,, та ще з такими слiзливими иричитаннями? Нема цього! Нема! Тут автор зразу змушений буде поспiшити назустрiч критикам з заявою, якщо не про свою цiлковиту з ними згоду, то в усякому разi з виявленням радостi, що вони цього нiде в життi не помiтили. I навiть заздрощiв. А втiм, нi. Заздрощiв до критикiв автор не вiдчуває.// У СЦЕНАРIЯХ I ФIЛЬМАХ //Скiльки на думцi? Що на думцi, те й на язицi. Усе персонажi сповiщають у тiй чи iншiй нескладнiй формi один одному про те, що вони зараз робитимуть. У пiдтекстi майже нiчого нема. Все однопланове. I немає мислення. I кожному вiдведено судити не вище чобота.// //Вiдсутнiсть пiдтексту в ролях не дозволяв акторам творити образи. Тому вони не живуть, тобто не мислять ("Я мислю, отже, я iсную"). Вони читцi реплiи.// 1/Х 1954 //Що може людина? Могутня нечувано наша людина сьогоднi. Взагалi людина сучасностi - якими засобами вона володiє?// Верещака. Працюєте погано. По-старому. Тихий. Скажiть менi: коли б були ви не письменник, а хлiбороб, як ми от, як би землю краще по-новому обробляли,? Верещака. Я? Я про це не думав. Я взагалi кажу. Ти. хдй. Жаль. От бачте. Верещака. А ви? Коли б були ви не колгоспник, а письменник, про що б ви книжку написали? Еге. Ви про це думали? Тихий. Думав. Я написав би книжку про гарну, лагiдну людину, добру i чесну. Про те, як призначили її, цю людину, на роботу, таку, для якої у неї ума-голови не хватає. I як оця людина поволi стала злою, нечесною, гидкою i нещасливою. I як через неї стало нещасливими багато гарних, розумних людей. Не перебивайте. I як потiм у це село приїхало високе начальство i цю людину вродi неначе вигнало з посади, i як усiм нам знову стало легко й ловко жити. I тiй людинi теж. Верещака. Так. Може, ви назовете прiзвище цiєї людини? Тихий. Можу назвать. Можу й не назвать. Запорожець. Не називай, Трихван! Усi вони один у одного горiлку п'ють. Правди не доб'єшся все одно. Тихий. Доб'юсь. Верещака. Одне можу вам сказати: напевно високе начальство до вас не приїде... РОМАН 11/Х [19]54 У всiх його проявах розiкласти на п'ять пар: //Любов i радiсть. Ревнощi i страждання. Народження дiтей. Розлуку. Злиття сердець, щастя владання. Обман i мерзотнiсть. Прагнення до висот i допомога друга. Прагнення до висот i гальмування мiщанки. Похибки серця. Гармонiя. З усiх повсякденних явищ поєднати один вiрний i точний роман. Переплести всi долi пар. НIЧ 1. Вони в степу обiйнялись (тема моря). 2. Вони потонули, море закрило їх. 3. Друга пара па човнi на Днiпрi, 4. Човен на Днiпрi. Вони в ньому лежать. 5. Сцена пiдла. 6. Вона одна в степу. Страждання. Музика. 7. Фiвчук лягав спати.// 221/Х [19]54 Н. Каховка Деталь. Їздив з М. в Стару Каховку. Хотiв знайти невловимих водобудiвцiв. Двiчi не заставав. I обидва рази мене вражали секретарки зава i парторга. Обидвi досить гарнесенькi, молодi, з гарними фiгурами. Але пики в обох злi, як у гадюк. Вони нiколи не бачили мене в життi, не знають, хто я. Але обидвi огризалися на мої запитання, наче перед ними стояв не сивий вiдвiдувач, а їхнiй найлютiший ворог. Яка дивацька вiдсутнiсть елементарного виховання! Так хотiлося сказати: "Посмiхнись ти, дурепо паршива! Попроси мене люб'язно сiсти. Якi iдiоти тебе виховали? Який дурень узяв тебе до себе на роботу?" Потiм я подумав: "Нi, змовчу. I тихо пiду". Можливо, вони копiюють своїх начальникiв?.. 23/Х [19]54 Рiзне. ...Да! Заходжу я до Петра Iвановича. Скiльки рокiв не бачилися! Людина культурна, море чарiвностi. Є нам що згадати. Одне слово - зустрiч майже близьких друзiв. Розмови високi, полiтичне спрямованi до самих вершин комунiзму. Просунувся Петро Iванович, просунувся здорово! Ось як злетiв! Ну i досвiд, звичайно, керiвної роботи, i зовнiшнiсть, i голос, i посмiшка, i щось таке, знаєте, високе i принадне, керiвне на обличчi... Але ось дзвоник секретарки. Коротка розмова. Петровi Iвановичу треба когось прийняти. Хтось зараз повинен до нього ввiйти з пiдлеглих. Чому я це знаю? Я бачу: Петро Iванович непомiтно для себе i для мене, через звичку, вже iнша людина... Вiдвiдувач заходить... Розмова вiдвiдувача з строгим, жорстким керiвництвом коротка. Похмуре керiвництво, важка бездушнiсть i нечутливiсть цього наймилiшого Петра Iвановича. "Вправляв мозги" прибулому, очевидно, розумнiй i нещаснiй людинi. Вiн виходить пригнiчений, супроводжуваний важким поглядом. Крiсло повертається в мiй бiк, i передi мною знову лiричний шанувальник вiльного жарту, трохи скептик i прочая, i прочан, i прочан. Милий Петро Iванович: - Да! I ось, значить, це саме, приходжу я додому... Я думаю: господи, звiдки ся артистичнiсть? О, порожня посудино... Ти вже недосяжний, непроникний, обтiчний. Ти всемогутнiй. Скiльки ж тобi рокiв? Нiкому не вирахувати. Ти старий як свiт... Чи є ти плямою капiталiзму? Чи ти ще при феодалiзмi був таким сучим сином? I будеш при комунiзмi? Ба, мабуть, будеш, бестiє! 26/Х 1954 Сьогоднi у мене приємний ранок. Наче менше стала болiти голова. Отримав велетенське душевне полегшення вiд телефонної розмови з Юлею. N. надiслав менi дружнього листа з вкладеним у нього рецептом i двома пакетиками дидретину. Сповнений до нього почуття глибокої вдячностi, до цiєї доброї, розумної людини. Спасибi йому. I ще одна хвилююча зустрiч буквально збудоражила всього мене, як то кажуть, до краю. Сьогоднi я отримав деяке ствердження однiєї своєї старої таємної здогадки. Я думав влiтку ще в Москвi, i особливо тут, в Каховцi, i головним чином у Грушiвському Кутi, а також пропливаючи пароплавом по Днiпру: Чи ее все так? Ну, добре, Каховську станцiю i водоймище - море - я розумiю, визнаю повнiстю i люблю. Ся споруда варта всiх жертв - i зруйнування сiл, i затоплення плавнiв, i всiх найдорожчих трудiв нашого народу. Чому? Тому, що воно породжує Пiвденний життєдайний канал. Се зрошення, обводнення, се життя i благополуччя наших степiв. Воно абсолютно прогресивне. Iншi греблi? Зокрема, Кременчуцька? Та сама, яка повинна затопити 45 000 домiв серця України? Чи потрiбна вона? Чи така вже вона необхiдна? Для чого вона? Для постачання запорiзьких турбiн? А може, плюнути нам на цi турбiни, на сiї вiсiм тощих фараонових корiв? Чи не надто дорого обiйдуться сiї запорiзькi їхнi кiловати? Можливо, ми далi обiйдемося невеличкими греблями для пiдтримання нормального судноплавства i в невеликiй мiрi для енергiї? Адже людство вступило в нову енергiйну еру! I яку! Оволодiвання термоядерною енергiєю робить нас всемогутнiми володарями всiєї Сонячної системж, а не дише Землi? Навiщо ж сi складнi архаїчнi, божевiльне" дорогi гiдроелектрогiганти на прекрасних рiках? Цi затоплення мiст i сiл? Я задавав отсi питання А-ву, але переконливої вiдповiдi вiд нього не отримав. Очевидно, вiн не до кiнця розумiє все, будучи поспiль захоплений своею прекрасною i благородною справою. I ось сьогоднi один професор Одеського гiдротехнiчного iнституту пiдняв раптом передi мною завiсу. Очевидно, саме у зв'язку з атомною ерою вже почали переглядати всю проблематику гiдробудiвництва. I той факт, що зараз закрили всi новi гiдротехнiчнi в у а й, залишивши лише один старий, Одеський, свiдчить про дещо. ...Ми будемо робити новий стрибок у розвитку енергетики. Атомний. Греблi ва основних великих наших рiках, очевидно, будуть невеликi, з скромними вiдмiтками для полегшення судиоилавства i зрошення, беа ломки сiл i мiст, без знищення прибережних лiсiв i затоплення гiгантських [просторiв] дорогих земель. Не кажiть - немає конфлiкту. Є конфлiкт. Вчора увечерi я довго сидiв у А. Ми перебрали багато тем i не помiтили, як промайнуло двi години. Як i завжди, ся людина подобалася менi. Тому я мав задоволення вiд спiлкування з нею. - Скажiть менi, чого ви могли вiльно i, так би мовити, безкарно не робити в Каховцi всi о/гсi чотири роки? - Тобто? - А. пiдвiв свою могутню голову i ледь-ледь примружив очi. Вiн, очевидно, трохи втомився. - Ну, могли ви не асфальтувати вулиць, не саджати дере", не будувати Будинку культури?.. - Боже мiн! - в голосi А. забринiли складнi iнтонацiї здивовання [через] наївнiсть питання, смiх, гiркота. - Та я нiчого не повинен цього робити. Це все мої злочини? Будинки, театр, асфальт, озеленення, архiтектура, все-, що вас тут приваблює, що радує людський погляд, що надало будовi вiдчуття благоустроєного нового мiста, - все ж це суцiльний докiр менi. Все менi поставлено на вид: "Що ви тут накоїли? Хто ви? Гiдробудiвник чи градобудiвнин?" А. почав оповiдати менi всю iсторiю створення мiста - се разюче. Ось на чому можна створити п'єсу, роман про народження мiста, яке люблять уже городяни i вже пишаються ним i за яке будiвник отримує докори вiд високопоставлених свинтусiв. - Ви що тут набудували? Хто вам дозволяв? Ви бачили в К...? Як там Iванов - Петров - Баранов працює? Збудував простенькi бараки, койки в три яруси, по сто, сто двадцять чоловiк на барак - i все! I працюють! А ви що думали? Не працюють? Працюють! Ось як. А ти, так-перетак, двоповерховi лазнi тут, та кам'янi двоповерховi квартири, та асфальти... ти на це розбазарюєш?.. I так далi i тому подiбне, неуявно дике. ї хто це, ви гадаєте? Заступник мiнiстра. Я сидiв вражений. - А на чому втримався? - А. замислився.- Мене пiдтримав український уряд. Так, так, вони всi мене пiдтримали, i український ЦК. Тут зовсiм iнше розумiння речей... Ось, власне, i все. - А якi тут iнженери, майстри, робiтники! Се - гвардiя. Се - аристократи духу. Дивовижно благородний, щасливий якийсь колектив!.. 26/Х [19]54 Диво зi мною. Менi стало легше. I настрiй змiнився. Трохи впало тиснення. Почав писати, ходив до глазної лiкарнi, аптеки. I хоч ходити важко, болить за грудиною, я став веселий i бадьорий. Мабуть, тому, що Юля подзвонила. А день знову казковий. Днiпро, i небо, i сокорини, i Козацький острiв - все мене чарує. Тепло i тихо. Благословенна осiнь... 28/X [19]54 Вчора закiнчив свою доповiдь про сiльське будiвництво для подачi в Раду Мiнiстрiв i вiддав передруковувать. Увечерi перед сиом розповiв своєму новому сусiду Г. Д. iдею створення в Києвi пiд безпосереднiм шефством уряду невеличкої групи художпикiв-мопумоiгталiстiв, архiтекторiв, рiзчикiв по дереву i керамiстiв для того, щоб, вибравши село, скажiмо Опiшию, i завчасно домовившись з колгоспниками, перебудувати його за кiлька рокiв так, щоб воно стало зразковим центром уваги всiх будiвникiв, колгоспникiв, туристiв, мистецтвознавцiв. Ще краще створить би двi чи навiть три такi групи, щоб вони працювали в рiзних селах. Треба створювати новi зразковi вогнища культурного будiвництва на селi. Я згадав Пiкассо i Леже. Що зробив Пiкассо в одному глухому керамiчному мiстечку! Се я запропоную урядовi i президентовi Академiї архiтектури N. Тiльки не пiднiме сього N. Побоїться i поледачиться. Вiн уже вiдступив за стiни свого Софiївського монастиря i далi золотих бань навряд чи рушить. 30/Х [19]54 ...Зустрiч з президентом Академiї архiтектури була трохи комедiйною. Вiн через годину заявив, що вiн стомився "вiд напору моїх думок"... 41Х1 [19]54 Київ Сьогоднi лечу, себто не лечу, а їду до Москви. Речi складенi. Надворi глибока похмура осiнь... Що я зробив тут хороше? В колах архiтектурних. Я розпочав тут справу справжнього державного плану, якщо архiтектори її пiдiймуть. Дев'ятнадцятого листопада виступатиму на пленумi Академiї архiтектури з питань будiвництва нового села. Доповiдь я вже написав i, прочитавши її особисто т. Н., вручив йому. На другий день вiн на зустрiчi в Академiї архiтектури запропонував менi прочитати її па цьому пленумi. 6/ХI [19]54 Москва. Похмуре сiре небо. Гримлять важкi машини за вiкном. За двi години я вже почув тут про свiй стан так багато прикрих речей, що вже не рад поверненню. Вже не з моїми нервами боротися з недолею. А до того ще й грошей у домi нема, i дiстати нiде, i вже навiть заїкатись про них не можна, бо й тут уже оббрехано мене. Вже К. дiстав фальшивку, нiби я за рiк минулий заробив якусь шалену суму. З О-вим зустрiвся хороше. Се єдина людина, що ставиться до мене добре. Тiльки що вiн може? Перед вiд'їздом з Києва мав велику розмову з N., який хоче, аби я переїхав працювати на Київську студiю. - Олександр Петрович, студiя загибає. Вона зайшла вже так далеко, так тяжко пала, що далi iснувати так не може. Потрiбнi ви тут як повiтря. Тiльки ви один можете ще врятувати українську кiнематографiю. Ви ж бачите самi, що кругом робиться, i т. д. i т. п. А далi рiч пiшла про кiномистецькi керiвнi верхи, про їх рiвень, байдужiсть, обскурантизм. Картини дiйсно жахливi. Нiколи ще українська кiнематографiя не падала так низько, не обезлюднювалася так українськими кадрами. - А чому ж ви не пропонували менi переїхать додому хоч би п'ять рокiв тому?.. 7/ХI [19]54 Дуже радий, що на засiданнi президiї Академiї архiтектури в присутностi тт. Н., С. i К. прийнятi мої запорозькi чайки на ввiдних воротях шлюзу Каховської ГЕС. Тепер, якщо вистачить у скульпторiв пороху i культури, буде хоч один пам'ятник нашим збройним предкам. Адже нiде нiчого за триста рокiв! Наче їх i не було на свiтi... I доповiдь моя в Радi Мiнiстрiв про художнє оформлення Каховського моря, очевидно, вiдiграє свою роль. 21/ХI [19]54 Доповiдь моя на пленумi Академiї архiтектури вiдбулася досить влучно. Народ прийняв мене гарно. Тiльки я захворiв. Тиснення пiшло знову вгору. Перебуваю в гнiтючому моральному станi. 21/ХI [19]54 Москва Холодно. Гудуть машини за вiкном день i нiч', не вгаваючи. Просидiв цiлий день над сценарiєм... 23/ХII [19]54 Художнiй твiр є завжди до певної мiри протестом на користь чи проти когось чи чогось. Не слiд хитрити з читачем. Коли ви пишете, уявляйте собi, що ви завтра помрете i що ви пишете заповiт для любих своїх дiтей. Не бiйтесь захоплення. Бiйтесь лжi i утрировки. Нiщо, нiякий ряд живих i ловких сцен, не затулить вiдсутностi основної iдеї. А iдея являється сама, якщо в романi є двi живi неоднаковi, рiжнi особи. По аакону природи: досить дотику двох пластинок металу - холодної i гарячої, щоб уже потекла електрика. 26/ХI/ [19]54 ДО ПИТАНЬ ФОРМИ Зробити у фiльмi один-два великих епiзоди, цiлком побудованих на стрiмкому руховi. Беэ жодного слова. На якiйсь однiй стрiмкiй нотi. Один з цих епiзодiв - звичайно, наступ моря, розлив чарiвний, веселий, величний. Вiд Києва до Каховки. Се незвичайна весна. Другий, можливо, епiзод Сiрка. Се лiт запорозької кiнноти в степах. Се битва, погонi, угон людей, худоби. I анову битви. I знову рух у степу. I потiм уже слово кошового. ПРОСТIР Лiтаки, радiотелефонування. Треба зробити так, щоб у картинi не було тiсно. I щоб вона була не рвана, не фрагментарна. Треба дiю, що вiдбувається на великому просторi будiвництва, правильно розташувати i об'єднати на загальному тлi. Один з персонажiв - молодий хлопець. Очi талановитi, широко розкритi в життя. Всьому дивується радо. Одкривав сам у собi щоразу все новi й новi таланти. - У мене, дядьку, учора ввечерi одкрився новий талант. Писанка. Дивуючись, ставить найнеможливiшi несподiванi запитання, на зразок: - Нащо оцi верби? - Чого так стало некрасиво? Вiн щасливий. Все, чого хоче, здiйснюється. Бажаю - те-то (спогади в Щорсi). Дiалог про красоту i соцiалiзм. Не хочу я верб. СКОРИСТАТИСЯ НЕОДМIННО //Н.Н. знав, що вiн нiколи не любив людей. Зовсiм яв любив нi народу, тобто нi робiтникiв, нi селян, нi буржуазiї. Це презирство до всього на свiтi рятувало його, як йому вдавалось, вiд усвiдомлення власної нiкчемностi i пустоти, було єдиним вiдкритим девiзом його життя. Вiйна, мир, - чи не все одно? "Важливо бути на хвилi", - ось який це був письменник Яковець-Яковченко. У нього немає друзiв. - Не треба менi друзiв. Досить з мене дружби народiв. Коротше кажучи, вiн хам.// - Я людина. Менi властиве все людське. Не можу я складатися з самих молекул ентузiазму. Я мушу їсти, пити. I щоб на мене дощ не йшов у хатi. I хочу я не бути похожим зовнi на страхiття... Я не хочу своїм зовнiшнiм видом принижувати мою прекрасну Радянську державу. - Є керiвники, є й письменники, що з-за високих iдей не бачать людей. - Коли це так, вiн просто їх не бачить, без всяких iдей. Нiкого, крiм себе, не любить. 27/ХII [19]54 Закiнчився з'їзд письменникiв Радянського Союзу27. Дванадцять днiв. Урочисте вiдкриття в Кремлi. Багато виступiв. Промови писанi. Всi говорили, уткнувшись носом у написанi свої слова. Промовець окремо, аудиторiя окремо. Мiй виступ народ сприйняв прекрасно. Не вподобався я тiльки моєму другу Н. i його родичу i двiйнику Н.Н. Був цiкавий чесний виступ Шолохова... 30/ХII [19]54 ПРО КОЛIР, ПРО КРАСУ Записати в сценарiї кiлька разiв. Розкидати сi думки по всьому полю сценарiю. Описати детально крижини, розливи, сади в цвiту. Всю душу природи в цвiту. Весь порух сил. Прикласти вухо до землi. Лiтати з бджолами в кожну квiтку. Навiщо? Адже се буде знято, а може, й нi, дивлячись за обставинами. Все рiвно, записати так, наче буде зняте точнiсiнько саме так, i люди будуть дивитись зазняте через сто рокiв як лiтопис, як живопис. ВНЕСТИ В ТЕКСТ СЦЕНАРIЮ Такий герой мiй чи не такий? Розпитаю людей, - хто скаже правду? Адже всяк уже носить його, створивши по образу й подобiю свому. Один скаже - вiн був скажений, другий - дурний. Маленькi душi зменшать його до своїх пiгмейських розмiрiв i скажуть про його свою пiгмейську правду: вiн матюкавсь, був мовчазний, багато їв, i пив, i їздив у ЗIМi - саме те дрiбничкове, що, зменшуючись до пiгмейських розмiрiв (нрзб). Не то що мiй герой, а навiть велика людина робилась близькою i зрозумiлою пiгмеям. Горобцiв спитати - скажуть, напевно, що орел погано лiтав у кущах i коноплях. А як орел за хмарами лiтає, спитати треба орлину зграю. В селi Любимiв ка ЧОМУ?.. На зборах серед людей, дуже стриманих i м'яких, один п'яний. Се блондин середнiх лiт з вицвiлими на сонцi вусами, порiвняно пристойно зодягнений. Сидить серед жiнок. Вiн п'яний. Але, бачачи перед собою в президiї приїждже начальство, тобто секретаря райкому i мене, вiн з усiх сил намагається бути коректним. Йому безтямно хочеться виголосити щось невисказане, гiрке. Його обличчя сповнено страждання. Голос гихии i сумний. Вiн боїться порушити порядок. Вiн несмiливо пiдiймає руку. I коли йому дають слово, вiн скрушно, вкладаючи найскладнiший пiдтекст, вимовляє одне лише слово: - Чому? Ну... ну, ч-чому-у? Ах! I притискує до серця кулак. Що "чому" - я так i не зрозумiв. Але всi iншi, здається, всi зрозумiли його i мовчки згодилися. Вiн був вкрай сумний... Потiм пiсля зборiв вiн пiдiйшов до голови i з таким же сумом i скрухою: - Ах, я ж зовсiм не те хотiв сказати... I ось, розумiєте, вiдчуваю: п'ятдесят грам перебрав, ех!.. Дивовижно симпатичний чоловiк. 1955 рiк ТЛО 5/1 [19]55 Для всього фiльму пам'ятати: тло нiколи не повинно бути порожнiм. На другому, третьому i навiть на четвертому планi завжди повинно вiдбуватись щось побутове, гранично правдиве. Тодi образи будуть плавати в живому середовищi, а не в безповiтряному вибiрковому просторi. Iнодi те, що вiдбувається на тлi, може виходити на перший план. Се деталi крупноплановi, почерпнутi з середовища. Вони короткi, йдуть пiд фонограму головної дiї. Примiтка. Дiти, що грають бiля президiї, жiнки з дiтьми на руках, яким герої дають дорогу, i т. д. З година ночi, субота 12 листопада (1955) //Писати тiльки правду. Не зраджувати її нi за яких обставин. Пам'ятати про час, про народ, про свої лiта. Пiднести її високо i нести бiля самого серця. Катерину i Голика трактувати однаково, без подiлу на позитивних i негативних. Не боятися нiяких пристрастей, нiяких узагальнень. Боятися тiльки брехнi i утрировки. Думай неухильно тiльки про велике. Пiдпсси природу до самого себе, i хай всесвiт буде вiдображенням твоєї душi. Борись во iм'я честi. Якщо доведеться ще раз бути пораненим, проливай свою кров, як благотворну росу, i усмiхайся. - Щастя, щастя... Обiйдемось i так. Є речi важливiшi, нiж щастя. - Якi? - Якi? Повиннiсть. Обов'язок.// ПЕЧАЛЬ //Гпiв може бути дуже сильним. Але печаль не доводить до вiдчаю, iстерiї. Це загалом не драма. Це життя наше. А життя прекрасне. I люди, що творять його, загалом прекраснi. Сцени печалi повиннi бути легкими, як бiлi хмарки. Нерозтрачена нiжнiсть повинна бути знайдена i виражена, фiлософiчна мудрiсть i щедрiсть народу - творця, воїна, художника. Звiдси: сцена жалю з приводу затоплення, прощання з хатою, або коли рубають грушу, прощання з синами i т. д. i навiть розлуки в драматичному романi, якщо треба, - хай будуть... хай зворушують i викликають навiть усмiшку, але не страх i страждання. В усьому повинне бути життєутвердження, душевна краса народу.// 30/ХII 1955 КРАВЧИНА IIМи ж були з тобою хто? Найзвичайнiшi люде. - Ну, а тепер? Ми хто? - Як хто? Тепер ми незвичайнi люде. Я подивився сьогоднi на будiвництво, послухав, що говорять, - це зовсiм iнший свiт. Саме незвичайний. До сього дня я, признаюсь тобi, ось навiть вiйну пройшов. Три ордени не добрав - не розумiю життя - сьогоднi зрозумiв.// 1956 рiк (1956) Є щось глибоке в цьому твореннi моря, щось схоже на iсторичну долю нашого народу. Розширюються береги, новi морськi обрiї хвилюють серця будiвникiв. По закiнченню цього фiльму я, очевидно, вiдiйду вiд своїх старих принципiв i зроблю "Тараса Бульбу" за Гоголем. Це давнє бажаиня моїх друзiв. 7/Х/ [19]56 Оповiдав полковник К. таку бувальщину про свого друга. Сюжет, достойний Шекспiра. Пiд час його [вильоту] аагабав кращий командир ланки. На очах у бойового товариства вiв вбивав одну за одною три бойовi машини ворога, iде на таран, збиває четверту i сам пiдпалений, в ту мить падає вогневою кулею на ворожу територiю. Пам'ять його вшанували урочистими словами. I иагоро-' дили посмертно званням Героя Радянського Союзу... Минула свiтова вiйна. Виявилось, що вiн упав на терен ворога живий, нанiвзгорiдий, поламаний. Його вилiкували. I от... дома дiзнається: позбавили його звання Героя i т. iн. i т. п. - Товаришi, за вiщо? - Як за вiщо? Адже вд буди приказом нагороджеш званням Героя... - Да! - Посмертно. А ви живий. - Ну й що? Хiба мiй нодвиг зменшився вiд того? - Дiло не в подвигу. Був наказ - посмертно. А раз вж живий, ви тим самим вже не вiдповiдаєте формi наказу. I тому... - Що - тому? - Тому ви нiякий не Герой. Для звання Героя ми мусимо представити все заново, а де пiдстави? Хто може засвiдчити вашi подвиги? - Такi-то й такi-то. - Але ж вони загинули всi... - Так що це воно виходить, як же ее так? - А так, що ви живi. Могли б же ви, попавши до полону, застрелити себе? - Постiйте... Що ви сказали? - Якщо ви герой, як же ви могли здатися в полон? - Я не здавався. Я впав разом з лiтаком i чудом залишився живий в огнi. - Так. А де дiстанете ви докази, що саме ви були в огнi i руки вашi не могли тримати пiстолета?.. ...Довго оповiдав менi полковник К., а я слухав його i жахався. Се було одне з пайжахливiших оповiдань моєї доби... 7/ХI/1956 Запишу на сон грядущий: "Поему про море" я хотiв знiмати спiльно з Київською студiєю. Домовився про се з заступником мiнiстра. Сказав йому: "Я син українського народу, i менi немало вже лiт. Сценарiй мiй присвячений життю українського народу, на Вкраїнi вiдбувається дiя. Цiлком ясно, що й знiмати фiльм треба на Вкраїнi, в основному а українськими акторами. Iнакше я не мислю собi. Iнакше се буде щось аморальне i, по сутi кажучи, глибоко неприродне й дикуиське". Вiн погодився зi мною. Не погодився лише один дiяч української некультурностi. Нi моє прохання, нi посилання на думку заст. мiнiстра культури СРСР не вплинули на N... 24/XI 1956: Причини сiростi, безкрилостi, нудної буденностi того мистецтва полягають головним чином у тому, • автори творiв стоять холоднi i байдужi в однiй площи, з фактами, з предметами своїх творiв. Високе "умственное плоскогорье", висота i яснiстї; точки зору художника-митця i глибина його свiтогляду пiд впливом тридцятилiтньої енергiї уступили своє мiсце дiлячеству, байдужостi i спекуляцiї на реалiзмi плазунiв безiдейних i дрiбних. Нема нi любовi, нi пристрастi немає.