ий пiдклад даного живого образу. Поетична технiка, оперта на законах психологiчної перцепцiї i асоцiацiї, говорить нам, що се найкраще осягається найпростiшими способами, комбiнацiями конкретних образiв, але так упорядкованими, щоб вони, мов знехотя, торкали найтайнiшi струни нашої душi, щоб вiдкривали нам широкi горизонти чуття i життєвих вiдносин. Без тої, що так скажу, долiшньої гармонiї поет може змалювати дуже гарнi i пластичнi образки, але вони в нашiй душi не лишать глибшого слiду, прогомонять, мов припадкове зачутi, хоч не раз i дотепно скомпонованi анекдоти. Про такi твори ми кажемо: вони лишають нас холодними. Тiльки той поет годен зватися правдивим поетом, хто, малюючи нам конкретнi i яркi образи, рiвночасно вмiє торкати тi таємнi струни нашої душi, що озиваються тiльки в хвилi нашого власного, безпосереднього щастя або горя. Вiн має ключ до скарбницi наших найглибших зворушень, вiн розбуджує в нашiй душi такi сили i такi пориви, що без нього, може, й довiку дрiмали би на днi або пiднялись би тiльки в якихсь надзвичайних хвилях. Вiн збагачує нашу душу зворушеннями могутнiми, а притiм чистими вiд примiтки буденщини, припадковостi i егоїзму, робить нас горожанами вищого, iдейного свiту. Се й є iдейнiсть його творiв. Вона не є нiякою штучною примiшкою, її не можна "вложити до твору", вона є те, що нiмцi називають "immanent"*, є випливом такого, а не iншого способу думання, бачення i почування автора, випливом i манiфестацiєю його душi, образом його iндивiдуальностi. Розумiється в такiм разi, що коли iндивiдуальнiсть поета невироблена, невисока, безхарактерна i негармонiйна, то й його поезiя навiть при великiм талантi не пiдiйметься високо, не порушить нашої душi. Тенденцiйна поезiя виходить з iншої основи i доходить до iншої цiлi. Тенденцiйний поет виходить вiд якоїсь чи то соцiальної, чи полiтичної, чи загалом теоретичної тези, котру йому хочеться висловити, розширити мiж людьми. Замiсть розумових аргументiв, вiн пiдбирає для неї якiсь поетичнi образи, немов iлюстрацiї до друкованого тексту. Iлюстрацiї можуть собi бути дуже гарнi, але вони є в книжцi не самi для себе, а тiльки для пояснення тексту. Тенденцiйний поет може бути знаменитим вiртуозом поетичної технiки, та проте його твiр блищить, а не грiє, значить, не осягає того, що повинна осягати правдива поезiя. Та вiн звичайно не осягає й того, що хотiв автор, бо для пропаганди його тези треба було доказiв, вияснень, а поетична форма не може заступити їх. Чим бiльше таланту потрачено на такий твiр, тим гiрше, бо читачеве серце лишилося холодне, а його розум у найлiпшiм разi збаламучено замiсть дiйсного прояснення. Може, се декому видасться парадоксом, коли скажу, що многi з новочасних поетiв, котрi силкуються бути безiдейними, щоби, мовляв, служити штуцi для самої штуки, красотi для красоти, без вiдома попадають у тенденцiйнiсть. Не маючи або не хотячи мати нiяких живих людських iнтересiв, бажаючи буцiмто стояти поза буденною боротьбою верстов, змагань i iдеалiв, на вершинах чистої краси, вони закривають тим перед очима публiки або своє нерозумiння життя, або свiй цинiчний iндиферентизм. I що ж дають їй за те? В найлiпшiм разi безцiльну гру слiв i форм, кольористичнi контрасти, барвистi декорацiї, за котрими нема нiчого живого i реального. А се також тенденцiя, що минається з метою поезiї. Поетична красота, се не є сама красота поетичної форми, анi нагромадження якихсь нiбито естетичних i гарних образiв, анi комбiнацiя гучних слiв. Усi тi складники тiльки тодi творять дiйсну красоту, коли являються частями вищої цiлостi - духовної красоти, iдейної гармонiї. А тут, як i на кожнiм полi людської творчостi, головним, рiшучим моментом є власне та душа, iндивiдуальнiсть, чуття поета. Недаром кличе Гете до всiх оцих поетiв, чи радше вiртуозiв поетичної форми: Wenn ihr's nicht fühlt, ihr werdet's nicht erjagen.* ПРИМIТКИ ЛIТЕРАТУРА, ЇЇ ЗАВДАННЯ I НАЙВАЖНIШI ЦIХИ ("Правда",_ часть_ лiтературно-наукова. Книжка друга. "Сьогочасне лiтературне прямування")._ Стаття вперше була надрукована в прогресивному журналi "Молот", Львiв, 1878 р, с. 209-215. Пiдп. I. Ф. Подається за творами Iвана Франка в двадцяти томах, том XVI, Лiтературно-критичнi статтi. К., 1955, с. 5-13. У названiй статтi I. Франко показав боротьбу передових революцiйно-демократичних письменникiв проти буржуазного нацiоналiзму, носiї якого скупчилися навколо львiвського журналу "Правда" i з його сторiнок вели нацiоналiстичну пропаганду. Натхненники цього реакцiйного журналу - В. Барвiнський, О. Кониський, О. Огоновський та iншi виступали проти налагодження взаємозв'язкiв України з Росiєю. А в статтi "Сьогочасне лiтературне прямування", написанiй Нечуем-Левицьким за настановами редакцiї журналу ("Правда" 1878 р., N 11, т. 2-й), обстоювалась iдея вiдокремлення одного народу вiд другого. Франко гостро виступив проти таких настанов "Правди" i не тiльки викрив носiїв українського буржуазного нацiоналiзму, а й став на захист iдеї дружби i єднання передової демократичної української i росiйської лiтератури. Вперше в українськiй лiтературi були так ясно i чiтко викладенi Франком естетичнi принципи критичного реалiзму, боротьби за iнтереси трудящих, єднання з братнiм росiйським народом i його передовою лiтературою. Естетичне кредо I. Франка, теоретично обгрунтоване в його статтi "Лiтература, її завдання i найважнiшi цiхи", стало пiдвалиною творчостi українських письменникiв революцiйно-демократичного напрямку. 1). "Правда, не один, знаючий дiло..." - Цi слова Франка звучать як iронiя, а дальшi його докази вщент розбивають це тенденцiйне твердження журналу "Правда". ПРИСВЯТА написана з нагоди столiття з дня народження Т. Г. Шевченка нiмецькою мовою 12 травня 1914 року i того ж року надрукована у N 3-4 вiденського журналу "Ukrainische Rundschau", що був присвячений пам'ятi Шевченка. Текст цiєї присвяти в перекладi на українську мову надрукувала газета "Нове слово" (Львiв, 1914, N 523, с. 6) пiд заголовком "Присвята Iвана Франка Тарасовi Шевченковi". Друкується за творами Iвана Франка в двадцяти томах, т. 17, К., 1955, с. 7. ТЕМНЕ ЦАРСТВО Так називалася стаття, яку I. Франко написав у 1881 роцi як другий роздiл його ж працi "Причинки до оцiнення поезiї Тараса Шевченка". Перший роздiл названої працi пiд оглавою "Гайдамаки" був опублiкований в ж. "Свiт" N.N 8-12 за 1881 р., а "Темне царство" в N 13 за 1882 р. З цього приводу у "Передньому словi" до окремого видання статтi "Темне царство" у 1914 роцi (серiя "Мiжнародна бiблiотека", .N 14) I. Франко писав: "Оця студiя була написана восени 1881 р. в моїм рiднiм селi Нагуєвичах, як друга часть "Причинкiв до оцiнення поезiй Тараса Шевченка", яких перша часть була присвячена розборовi поеми "Гайдамаки". Обi частi були друкованi в часописi "Свiт, iлюстрована лiтературно-наукова часопись" видаванiм у Львовi в р. 1881, чч. 8-9, с. 158-161, ч. 10, с. 171-2, ч. 11-12, с. 195-199 i ч. 13, с. 221-4. Тiльки другу з тих студiй уважаю потрiбним передрукувати тепер як рiч, на мою думку, досить заокруглену та непередавнену, i випускаю її в свiт для вшанування пам'ятi великого українського поета в день сотих його народин. Непередавненою вважаю свою студiю тому, що "темне царство", змальоване в нiй, у своїй сутi не змiнилося й досi, незважаючи на немногi свiтлiшi роки, i якраз тепер iще раз виявило свою силу та снагу забороною врочистого святкування пам'ятi великого українського поета в головнiм мiстi України. Передруковуючи сю студiю по 33 роках, я поробив деякi, не дуже значнi, язиковi, стилiстичнi та речовi поправи та пододавав нотки. В основi вона лишилася незмiнною". На останнiй сторiнцi цiєї книжечки помiтка: "писано в Нагуєвичах у днях 10-25 жовтня 1881". Стаття друкується за 20-ти томним виданням творiв I. Франка, т. 17, с. 9-29. 1. "...до змiни поглядiв усiєї iнтелiгентної росiйської громади, чимало причинилися й вiльнодумнi та радикальнi дiячi - письменники_ Герцен_ i Бакунiн..."_ Тут I. Франко безпiдставно ставить в одну площину О. I. Герцена - письменника-революцiонера, "наследника декабристов" (В. И. Ленин) з М. О. Бакунiним - iдеологом народництва i анархiзму. 2. Ляменне, Фелiсiте Робер (1782-1854) -_ французький письменник, представник християнських соцiалiстiв. 3. Ауербах Бертольд (1812-1882)_ - нiмецький письменник. 4. "...вузький український нацiоналiзм..."_ У цьому висловi I. Франка, що повторюється декiлька разiв, мова йде не про свiтогляднi переконання Т. Шевченка, а про певну обмеженiсть тематики його раннiх творiв, про так званий "формальний патрiотизм". З часом, як доводить автор статтi "Темне царство", свiтогляд та iдейно-художнi принципи поета набирають революцiйно-демократичного забарвлення i стають провiдними в його творчому методi. Про це свiдчить вся дальша творчiсть Т. Шевченка. 5. "...поет виразно вказує тут, що йому противнi всi тi вiйни та рiзанини, в яких вiн колись бачив славу України, що всi тi кривавi подiї уважає великою помилкою предкiв..."_ - оцi слова, як i частина статтi, присвяченi аналiзовi поеми "Гайдамаки", викликанi полемiкою з Омельяном Огоновським, який тлумачив поеми Шевченка з нацiоналiстичних позицiй. В запалi полемiки Франко дещо недооцiнив революцiйний змiст i художнє значення "Гайдамакiв". Пiзнiше вiн вiдкинув ранню статтю про "Гайдамакiв", хоч деякi неправильнi твердження з неї залишилися ще в статтi "Темне царство". Протягом всього творчого життя Шевченко закликав до вiйни з крiпосництвом i самодержавством, обстоюючи одночасно iдеї дружби слов'янських народiв. 6. "Читачам,_ знакомим_ iз росiйською лiтературою, вiдома буде стаття_ Добролюбова..."_ Франко має на увазi статтю Добролюбова "Темне царство", яка була надрукована в ж. "Современник", 1859, кн., VII, вiддiл III, с. 17-18, кн. IX, вiд. III, с. 53-128. 7._ "..._"_Сон"_ - один з слабших творiв Шевченка"_ - таке твердження стосується, як видно з контексту, композицiї твору. В цiлому ж критик дав високу оцiнку поемi: "Верх його поетичного творчества ми бачемо в його поемах полiтичних "Кавказ", "Сон", в "Неофiтах", "Марiї" особливо в "Думках" ("Свiт", 1881, с. 172). 8. "...i досi великоруська лiтература не має того, що називається полiтичною поезiєю..."_ - таке твердження Франка помилкове, викликане необiзнанiстю критика iз росiйською полiтичною поезiєю кiнця 70 i початку 80-х рокiв. На той час Франко не знав ще поезiї декабристiв, пушкiнського "Послання в Сибiр" та iнших творiв. 9. "Iз моєї недрукованої поеми "Снiгова казка"_ - уривок з поеми Франка "Снiгова казка" вперше опублiкований в ж. "Радянський Львiв", у 1947 роцi, N 5, с. 55 з автографа, що зберiгається у вiддiлi рукописiв Iнституту лiтератури iм. Т. Г. Шевченка АН Української РСР, ФЗ, N 473. 10. Тредьяковський_ - слова "чудище, обло, огромно, озорно, стозевно, и лаяй" з поеми Тредьяковського "Телемахида" - вiршованої переробки роману Фенелона "Пригоди Телемаха". Можливо, Франко мiг взяти цей вiрш i з твору О. С. Радiщева "Путешествие из Петербурга в Москву", де названий вiрш був епiграфом. За цi слова Тредьяковський був катований, але не був "засiчений на смерть" рiзками. 11. Де-Бальмен Я. П. (1813-1845) -_ приятель Т. Шевченка, художник, iлюстрував "Кобзаря" в рукопису, офiцер царської армiї, загинув пiд час походу царського вiйська на Кавказ. Український поет присвятив Якову де-Бальмену свою поему "Кавказ". Оскiльки кавказьким народам загрожувало поневолення iноземними загарбниками, то приєднання Кавказу до Росiї - факт iсторично прогресивний. 12. "До москалiв"_ - тут москалi у розумiннi - "солдати". МАРIЯ МАРКОВИЧ (МАРКО ВОВЧОК). Посмертна згадка._ Надрукована вперше в "Лiтературно-науковому вiснику", 1907 року, т. XXXIX, кн. 8-9, с. 381-384. Подаємо за текстом творiв I. Франка в двадцяти томах, т. 17, с. 444-447. 1._ У статтi помилково зазначено: "д. 2 липня". 2. Марко Вовчок (1833-1907)_ - лiтературний псевдонiм Вiлiнської Марiї Олександрiвни, по чоловiку Маркович. За походженням росiянка, народилася 22 (10 ст. ст.) грудня в маєтку помiщикiв Данилових - Єкатерининське, Єлецького повiту, Орловської губернiї. Навчалася у Харкiвському пансiонi. Видатна письменниця українського i росiйського народiв. 3. "..."Українських народних оповiдань"_ - перше видання збiрки мало назву: "Народнi оповiдання" (1857) виданi в Петербурзi. 4. "Народнi оповiдання" "...Iв._ Туренєв_ переклав їх на росiйську мову i видав зi своєю передмовою"_ - пiд назвою "Украинские народные рассказы" (1859). 5._ "...Добролюбов_ присвятив сим оповiданням_ простору _статтю" -_ Тут мова йде про статтю Добролюбова "Черты для характеристики русского простонародия", що була надрукована в ж. "Современник", 1860, кн. IX, вiд. III, с. 27-88. 6. "Побувши якийсь час у Петербурзi, виїхала за границю"_ - у квiтнi 1859 року Марко Вовчок виїхала за кордон, де перебувала понад сiм рокiв. 7. "...написала два листи по-українськи до одного з галицьких часописiв"_ - зазначенi листи з Парижа були надiсланi до львiвського ж. "Мета" i там же надрукованi в 1863 роцi пiд заголовком "Життя в Парижi", кн. 7; "Дiвчина отруйниця", кн. 10. 8. "...в половинi 60-х рокiв осiла на довший час у Петербурзi"_ - Марко Вовчок повернулася iз закордону до Петербурга в лютому мiсяцi 1867 року i жила тут аж до 1878 року. 9. "1892_ р."_ дата помилкова. 10. "Росiйський критик Венгеров пише"_ - Франко мав на увазi статтю Семена Афанасiиовича Венгерова (1855-1920) - росiйського iсторика лiтератури й бiблiографа. 11. Кохановська_ - псевдонiм росiйської письменницi Надiї Степанiвни Саханської (1825-1884). ОСИП-ЮРIЙ ФЕДЬКОВИЧ (Кiлька слiв по поводу 25-лiтнього ювiлею його лiтературної дiяльностi) Стаття вперше була надрукована в журналi "Зоря" за 1886 рiк, N 13-14; с. 236-237. Подається за текстом творiв I. Франка у двадцяти томах, т. 17, К., 1955, с. 201-203. 1. "Руська хата"_ - український альманах "народовцiв", який вийшов у 1877 р. у Львовi - Чернiвцях. 2. "...до першого видання його поезiй"_ - це була збiрка "Поезiї Iосифа Федьковича", видана Б. Дiдицьким у 1862 роцi у Львовi з передмовою упорядника. 3. "...до київського видання повiстей Федьковича"_ - мова йде тут про повiстi Федьковича, якi були виданi в Києвi у 1876 роцi М. П. Драгомановим з його вступною статею "Про галицько-руське письменство". ЛЕСЯ УКРАЇНКА Вперше була надрукована в "Лiтературно-науковому вiснику", за 1898 рiк, т. III, кн. 7, с. 6-27. Подається за творами I. Франка в двадцяти томах, том XVII, К., 1955, с. 237-256. 1. "...вiд часу киргизьких думок Шевченкових"_ - мова йде про лiричнi поезiї, пройнятi тугою, якi були написанi Тарасом Шевченком пiд час заслання. 2. "...конвенцiональнi"_ - лат. звичайнi, буденнi, прийнятi до вжитку. 3. "Перший вiнок"_ - жiночий лiтературний альманах, виданий українською прогресивною письменницею Наталiєю Кобринською у 1887 роцi у Львовi за редакцiєю Iвана Франка. 4. "...Змальований у книзi Судiїв"_ - Книга судiїв - це частина Бiблiї. 5. напевне, але здається, що не помилюся, коли мiж тими впливами на першому мiсцi поставлю вплив її дядька". I._ Франко перебiльшив вплив М. Драгоманова на Лесю Українку, хоч зовсiм вiдкидати його вплив на загальний розвиток поетеси також не можна. Дослiдниками доведено, що фiлософськi, суспiльно-полiтичнi та естетичнi погляди Лесi Українки формувалися пiд значним впливом революцiйної демократiї - Герцена, Шевченка, Чернишевського, Франка та класикiв марксизму. 6. "...сказати те, що говорить Кальхас у "Прекраснiй_ Єленi"_ - тут йдеться про героя з опери "Прекрасна Єлена" французького композитора Жака Офенбаха (1819-1880). 7. Леопардi Джакомо (1798-1837)_ - iталiйський поет-романтик. 8. "Хлiбороб"_ - лiтературно-полiтичний журнал прогресивного напрямку, виходив у 1891-1895 рр. у Львовi та Коломиї два рази на мiсяць як орган радикальної партiї Галичини. 9._ "Л._ Н. вiсник"_ -"Лiтературно-науковий вiсник" - лiтературно-полiтичний та науковий журнал, виходив з 1898 до кiнця 1919 року спочатку у Львовi, а згодом (з 1907 р.) у Києвi. Журнал у першому десятирiччi мав демократичний характер, а потiм став виразником лiберально настроєної української нацiоналiстичної буржуазiї. У журналi подеколи, особливо в першому перiодi, друкували свої працi та художнi твори М. Вовчок, I. Франко, М. Коцюбинський, Леся Українка тому, що прогресивних друкованих органiв у той час на Українi майже не було. * Щудли - диби. * Тут в розумiннi iнтернацiоналiзм. * Консеквенцiя - послiдовнiсть. * Дефiнiцiя - визначення, встановлення змiсту певного поняття. * Парцiальний - частковий. * Нам'єтнiсть - пристрасть. * "Сiльськi iсторiї". * "Нiмеччина, зимова казка". * Завважу мимоходом, що на творах Бальзака i Дiккенса Бєлiнський зразу зовсiм не пiзнався i ставив їх нижче творiв, прим., Ежена Сю. * Мiж такими росiйськими вiльнодумцями, що при кiнцi XVIII i в першiй половинi XIX в. на Сибiрi та в каторжних роботах покутували за своє вiльнодумство, годиться згадати Радiщева, автора "Путешествия (из Петербурга) в Москву", далi 120 головних т. зв. декабристiв, iз яких 5 найголовнiших повiшено в Петербурзi в р. 1826, а решту заслано на Сибiр. Майже рiвночасно з київським Кирило-Мефодiєвим кружком потерпiв у Петербурзi тяжку кару кружок Петрашевського, до якого мiж iншими належав також найгенiальнiший росiйський письменник Федiр Достоєвський. * Iз моєї недрукованої поеми "Снiгова казка"9. * Це початковий вiрш поеми про Кербера, гекзаметрами написаної росiйським поетом i професором унiверситету Тредьяковським10, який мав нещасливий дотеп виголосити ту поему при торжественнiй нагодi перед царицею Єлизаветою, i за це не тiльки "удостоился высочайшей пощечины", але зараз же був ув'язнений i у в'язницi, невважаючи на високе становище, засiчений на смерть. * Варто завважити, що тi рядки Шевченкової поеми "Кавказ" вiдносяться до iзраїльського царя Давида, який, як вiдомо, велiв убити вояка Урiю, аби пошлюбити його жiнку Батсебу. Тi рядки можна вважати зародом пiзнiшої поеми Шевченкової "Царi", в якiй на основi бiблiйних оповiдань описано драстичнi пригоди з життя iзраїльських царiв Саула й Давида, а до них додано також оповiдання про пригоду руського князя Володимира з Рогнiдою та її вiтцем Рогволодом. * Згадки сi i деякi дальшi автор висловлює,розумiється, вповнi гiпотетичне. * По-українськи вийшла недавно, в III т. оповiдань Марка Вовчка, виданих львiвською "Видавничою спiлкою". * Жваво, весело (музичний термiн). * Рондо - форма невеликого (восьми- тринадцяти i п'ятнадцятирядкового) вiрша. * "Без надiї сподiваюсь". * "Надто квiтiв! Надто квiтiв!" * Додаток. * "Хай буде тьма"/ * Властивiсть. * Коли ви нiчого не вiдчуваєте, ви нiчого не осягнете.