_. I я також не можу. Жандарм _. Миколо Задорожний, я вас арештую.( Видобуває з торби залiзнi ланцюжки з наручниками.) _Давайте сюди руки i не думайте опиратися, бо вам гiрше буде. Анна_. Ой горечко моє! Микола_. Арештуєте? Мене? За що? Жандарм _. Ви самi, певно, лiпше знаєте за що. Вчорашньої ночi на Купiнню в коршмi всiх жидiв вирiзано. Микола_. Ой господи! То я би мав у тiм бути? Жандарм _. Я не знаю. Дай боже, щоби нi. Але скажить свамi,_ чи против вас усе не свiдчить? Коли ви невиннi, то не маете чого боятися, на судi ваша правда покажеться. Але я мушу своє зробити. Давайте руки! Микола_. Бог видить мою душу. Я невинний. Робiть зi мною, що хочете. (Подає руки, Жандарм заковує його.)_ Жандарм _. Так, то розумно. А тепер скажiть менi, де тi чоботи, що ви вчора мали на собi? Микола_. А онде стоять у запiчку. Жандарм _. Присяжний, подайте їх сюди! Присяжний подає, вiйт i Жандарм оглядають їх до вiкна._ Є! Ось кровi Вiйт_. I ось тут є! Жандарм _. То сумно. Вiдложiть набiк! Микола_. То з мене кров, як я їхав. Жандарм _. Се вже будете в судi толкувати, се до нас не належить. Ви мали з собою сокиру? Де вона? Микола_. Он пiд лавою. Жандарм _. Присяжний, подай її сюди! Присяжний подає, Жандарм i вiйт оглядають._ Є й тут кров. Ось на топорищу. В i й т. I ось на обусi. I ось на лезi. Жандарм _. Вiдложiть набiк! А тепер покажiть кожух! Оглядають кожух._ Є й тут. Вiдложiть набiк. (Iде до постелi i шукає пiд подушками в соломi. До Анни.)_ Створiть скриню! Анна весь той час стояла мов остовпiла, не рушається з мiсця, тiльки глядить на нього._ Жандарм _. Чуєте, жiнко, створiть скриню! (Коли вона не рушається, вiн виймає їй iз-за пояса ключ, вiдчиняє скриню i разом з вiйтом починають перешукувати все.)_ Ну, тут нема нiчого. Пане вiйте, присяжний i ви, свiдки, iдiть з ним i перешукайте все обiйстя, шопу, комору, стодолу, всякi скритки! А я тут переслухаю господиню. Вiйт_. Ну, Миколо, ходи з нами! Микола_. Господи, ти знаєш, за що на мене такий тяжкий хрест посилаєш, нехай буде твоя воля! (Виходить, за ним вiйт, присяжний i селянин.)_ ЯВА П'ЯТА Жандарм i Анна._ Жандарм (по їх вiдходi хвилю мовчить, стоячи недвижно серед хати напротив Анни, яка стоїть коло вигаслої печi. Вiдтак вiн випростовується i пiдносить голову. Остро.)_ Анно! Анна пiдводить голову, глядить на нього з невистазаною тривогою i опускає очi._ Жандарм _. Сюда ходи! Анна пiдходить до нього i зупиняється._ Жандарм _. Ближче, ближче! Гляди менi в очi! Просто! Анна (силується глядiти, тремтить уся, потому кидається перед ним на колiна)._ Михаиле! Михаиле! Не муч мене! Не можу глядiти на тебе! Ти такий страшний! Жандарм _. Дурна! Чого тобi боятися? Для злодiїв, розбiйникiв я можу бути страшний, се моя служба. Ти не бiйся! Анна_. Але ж вiн нiчого не винен! Михаиле! Що ти наговорив на нього? Клянусь тобi, вiн не винен! Жандарм _. Хто вiн? А, твiй Микола! Ну, а може, й винен? Анна_. Нi, нi, нi! Нiколи! Вiн такий добрий, вiн хробака дармо не розтопче, не то щоб чоловiка вбив! Жандарм _. А мене вбив! Мене зробив нещасливим! Нi, не говори менi про нього! Яке менi до нього дiло? Я йому не ворог, а трафилися такi слiди, що свiдчать против нього, то я його мушу арештувати. Мушу, чуєш? Се моя служба. Коли вiн не винен, то в судi його правда покажеться. Анна_. Так чого ж ти вiд мене хочеш? Я прецiнь з ним не була, нiчого не знаю. Лиш то знаю, що приїхав кровавий i казав, що його вiйт побив. Жандарм _. Байдуже менi про се. Будеш те в судi говорити. Я про що iнше хочу з тобою побалакати. Анно, дивися менi в очi! (Бере її за плечi i вдивляється їй у очi.) _А ти ще гарна, молода, свiжа! Анно, любиш мене? Анна (тремтить)._ Михаиле, пусти мене! Жандарм _. Нi, не пущу! Скажи зараз, любиш мене? Анна (вiдвернувшись)._ Нi, нi, не люблю! Ти страшний! Не люблю! Жандарм (грiзно)._ Гляди менi в очi, чуєш? Анна дивиться йому в очi. Скажи тепер, любиш мене? Анна_. Михаиле! Братчику мiй, не муч мене! Коли отак впираєш у мене свої очi, то менi так важко, так страшної Сама не своя стаю! Жандарм _. Дурницi! Говори, любиш мене? Анна (ледве чутно)._ Люблю. Жандарм _. Ще раз скажи! Голоснiше! ан н а. Люблю. Жандарм _. Пам'ятай же. I будеш моєю? Стiй просто, не трясись! Знай, що вiд мене не втечеш! О, я не такий, щоб тебе пустити з рук! Раз менi щастя всмiхнулося по тiльких роках, то вже я тепер не випущу його! Зубами в нього ввiп'юся, а не випущу. Говори, будеш моєю? Анна_. Ради бога, Михаиле! Не говори сього! Я шлюбна жiнка! Я присягала. Грiх менi таке слухати, грiх подумати про таке! Жандарм _. А не грiх було дати менi слово, а потому вийти за другого? Не грiх украсти моє щастя? Анна_. I моє вкрадено, голубе мiй! I моє серце розбито, i мене з нелюбом спаровано! З туманом отаким, що з ним нi в кут нi в дверi, що з нього люди смiються, що хiба хто не хоче, той з нього не глузує! А ти ще дорiзати мене хочеш! Жандарм _. Дарма, дурне говориш! Коли се правда, що кажеш, то будь моєю! На злiсть тим, що нас розлучили. Наперекiр тим, що вкрали наше щастя. Ми його вiдокрадiмо, наше щастя! Анна_. Бог нас покарає, бог! Жандарм _. Не слухай того! Бог нашої муки не потребує. А трафилась нам нагода, то й пожиймо свобiдно та покоштуймо щастя. Анна_. Чи довго воно потриває? Жандарм _. Щастя нiколи довго не триває. Щастя все - день, година, одна хвилина. Анна_. А потому? Жандарм _. Потому? Менi то в головi, що потому буде! Досi бiдували та мучились, i потому те саме буде. Овва, велика невидальщина. Хiба тобi страшно? Анна (не зводячи з нього очей, ледве чутно)._ Нi, не страшно. Жандарм _. Так хочеш бути щасливою? Анна (так само)._ Хочу. Жандарм _. Так будеш моєю? Анна (так само)._ Буду. Жандарм _. Пам'ятай же! Держу тебе за слово. А як i тепер мене одуриш, то горе тобi! Я страшно пiмщуся на тобi й на нiм. Анна (так само)._ Нi, не одурю. Жандарм _. Ну, продрухайся! Що се ти мов крiзь сон говориш? (Потрясає її за плечi.)_ Ось вони надходять. Плач, ламай руки, щоби нiчого не догадалися. Проси мене, щоб я його помилував. А як вiдведуть його до мiста, то я до тебе навiдаюсь. Анна з заломаними руками стоїть мовчки коло печi._ ЯВА ШОСТА Тi самi i Микола скований, вiйт i селянин._ _ Жандарм _. Ну, що ж, вiйте, найшли що пiдозреного? Вiйт_. Нiчогiсiнько, пане шандаре. Тiлько на санях двох лещетiв нема, а на третiм троха кров'ю замазано. Жандарм _. Ага, се також важне. (Записує в книжцi.)_ Ну, а тепер ведiть його. I отсi рiчi заберiть. Лещет iз саней вийняли? Присяжний_. Я вийняв, ось вiн. Жандарм _. Добре. Вiзьмiть, пантруйте, аби кров не стерлася. А ви, вiйте, форшпан для нас вистарайте. По снiгу тяжко буде арештанта аж у мiсто пiшки гнати. А може, у нього спiльники є, то щоб де в лiсi не напали та не вiдбили. Микола_. Господи! Що се зо мною дiється? За що на мене така кара тяженька? Вiйт (шкробаеться в голову)._ За форшпан, пане шандаре, тяжко буде нинi. В кого є тягло, то всi потягли на заробок, то до латрiв, то до кльоцiв. От хiба би його власнi, Миколовi конi взяти i в його сани запрягти. Жандарм _. А що ж, i се можна. Вiйт_. То тут може хто-небудь з вами присiсти: буде кiньми гнати i потому приїде назад. Жандарм _. Дуже добре. Менi ще й так, мабуть, прийдеться сюди вернути, за спiльниками шукати. Вiйт_. То ще й лiпше. Ану, куме Бабичу, iдiть та запрягайте! Бабич вiдходить._ Микола (що досi сидiв на ослонi та втирав руками сльози)._ Анно! Анна (мое остовпiла)._ Чого тобi, Миколо? Микола_. У тебе чиста душа, невинна... Молись богу, щоб швидко й моя невиннiсть виявилася. Анна_. Чиста душа... А хiба ж твоя менше чиста? Микола_. А господарства пильнуй! Небагато у нас тої мiзерiї є, то щоб i те не пропало. А на адукатiв не траться, щоби мене боронили. Маю в бозi надiю, що й без них мене отець милосердний iз того нещастя вийме. Анна_. Га, коли так кажеш... Микола_. Так, так, так, не роби того. Здайся на бога.. А тiлько... (Тремтить, його лице кривиться до плачу, руки судорожно обiймають її.)_ Анно! Аннице моя! Тiлько ти... не забудь мене! (Утирає очi.)_ Анна_. Ну що ти, Миколо! Чи слiд тобi при чужих людях плакати? Вспокiйся! Бог нас не лишить. Микола_. Га, божа воля! Най вiн з усiма нами робить, що задумав. Ходiмо, люди добрiї (Цiлує Анну i виходить, за ним Жандарм , вiйт i iн. Анна по його вiдходi хоче кинутися до дверей i зупиняється, хапає себе за голову, вiдтак ламає руки.)_ Анна_. От тобi й ангели божi понад хатою перелетiли! Заслона спадає_ ДIЯ ТРЕТЯ Мiсце перед коршмою. З правого боку сiльська дорога, з лiвого високий плiт, у глибинi сцени коршма з широкою створеною брамою. Пiд коршмою ослони, коло плота грубi дерев'янi колоди, на яких можна сидiти._ ЯВА ПЕРША Три дiвчини виходять iз коршми, по-недiльному убранi._ _ Перша дiвчина_. Живенько, сестрицi, живенько бiжiть та скликайте парубкiв! Настя_. Дух святий з нами, кумочко! Кажуть, що його таки вiшати будуть. Обi жiнки_. Господи! (Хрестяться.)_ Перша жiнка_. I хто би був подумав, що вiн душогуб! Такий тихий та смирний... Друга жiнка_. Ой кумонько, чоловiк усе чоловiком, а нечистий, бодай моцi не мав, усякого пiдкусить. Перша жiнка_. Ба, та чути, що там великi грошi у Абрамка забрали. Не знати, чи вiднайдено їх? Настя_. Де там, анi слiду. Микола мовчить, як заклятий, не хоче видати спiльникiв. Перша жiнка_. От дурний! Нiби то йому що поможе, як вiн буде гнити, а тi уживати. Друга жiнка_. Га, то у них уже такий злодiйський закон, що один другого не смiє видати, аби i сам ось тут погибав. Перша жiнка_. То кам'янi душi. Господи! I десь такi люди родяться, i материне молоко ссуть, i по землi ходять, i пiсень спiвають! Друга жiнка_. Нi, кумо, пiсень вони не спiвають. Нiколи не спiвають. Хiба ти чула коли, щоб Микола спiвав? Перша жiнка_. Та й справдi! Вiдколи його знаю, то пiснi я вiд нього нiколи не чула! Ото диво! Друга жiнка_. Ну, а що ж його жiнка? От iще бiдна! Така молода, така красна i з такого роду славного! Адже про її вiтця по всiх селах слава йшла. Перший багач був на весь повiт, i лiпотент громадський. А тепер ось на яке зiйшла! Настя_. Ой кумонько! Не знаєте ви, що то за жiнка. Перша жiнка_. Ну, або що? Настя (понижає голос, з притиском)._ Остатня! Обi жiнки (б'ють себе об поли руками)._ Що ви кажете? Настя_. Що чуєте. Адже ми близькi сусiди. То я нiби не вважаю, але все добре бачу, що у неї робиться. Обi жiнки_. Ну, та що, що? Розказуй! Настя_. Та що вам розказувати? Гидко розказувати. Знаєте, з ким собi заходить? З шандарем. З тим самим, що її чоловiка до кримiналу завдав. Жiнки_. Господи! Настя_. Вона здавна з ним любилася, ще дiвкою бувши. Вiн з того села, що й вона. А її брати силою ви дали за Миколу. Жiнки_. Ну, се ми знаємо. Але з шандарем! Настя_. Вiн у неї два рази щотижня нiч ночує. Смерком приходить, досвiта вiдходить. Вiн, бачите, нiбито за Миколовими спiльниками пошукує. Мойому чоловiковi сам так казав, аякже! Жiнки_. Господи! ЯВА ЧЕТВЕРТА Анна, жiнки i Настя._ _ Пiд час тої розмови сцена звiльна заповняється парубками i дiвчатами. Вони стоять нупками, гуторять, смiються. Старшi жiнки i чоловiки однi проходять улицею, другi заходять у коршму або виходять iз неї._ Анна _(входить одягнена по-недiльному, оглядається боязно i наближується до сидячих жiнок). Слава Iсусу ; Христу._ Перша жiнка (холодно)._ Слава навiки! Анна_. А не було тут?.. (Уриває i озирається.)_ Друга жiнка_. Ви за своїм чоловiком озираєтеся? Нi, не було його тут. Анна (обертається до неї залякана)._ За чоловiком? Нi, я не за чоловiком. Настя (з ущипливим докором)._ А ми тут власне про нього згадували, кумо Анно, чуєте? Кажуть, що вiн дуже слабий. Анна (мое непритомно)._ Слабий? Я не чула. А що йому таке? Настя (так само)._ Та вiшати його мають. Анна (стрепенулася, а далi, бачачи, що Настя кпить в_ неї, вiдповiдає також ущипливе)._ Вiшати? Га, се така слабiсть, що я йому на неї не пораджу. Як завинив, то , вихай покутує. Настя (вiдвертається вiд неї плечима, до першої жiнки)._ А знаєте, там один чоловiк iз Непитова сидiв iз ним у однiй казнi, а тепер вийшов. То розповiдав мо тому чоловiковi. "Переказував, - каже, - з вашого села Задорожний: "Просiть там мою жiнку, аби мене хоч раз вiдвiдала. Нехай менi який крейцар передасть, чисту сорочку принесе. Та й нехай менi адвоката найме". Анна вiдходить на вулицю i щезає._ ЯВА П'ЯТА Тi самi без Анни. Парубкiв i дiвчат сходиться бiльше. Гомiн._ _ Перша жiнка_. Огидниця! Друга жiнка_. Погане зiлля! Настя_. Без серця вона! I вiдразу се було видно. Адже як його брали, то аби вам слово сказала, аби одну сльозу проронила, як чеснiй жiнцi годиться! Де там! Перша жiнка_. Цiкава я, за ким вона тут шукала? Настя_. Та за ним, за ним! За своїм шандарем. Перша жiнка_. Ба, а вiн хiба тут є? Настя_. Нинi я видiла його в церквi. Видно, що є. Друга жiнка_. Та й менi здається, що я його бачила, як iшов до вiйта. Настя_. Вона, певно, ждала на нього в хатi, а не можучи дiждатися, пiшла за ним по селi шукати. Друга жiнка_. Ну, сього би вже було забагато. Хiба би весь стид загубила. Настя_. А ви думаєте, що не загубила? Ану, побачите! Вона тут iще з ним i танцювати буде. Жiнки_. Тьфу! Пек, осина! ЯВА ШОСТА Тi самi, музики, потiм вiйт._ _ Гомiн серед молодежi_. Музики йдуть! Музики! Ладьте мiсце для музик! (Кiлька парубкiв виносять пiдвищену лаву з коршомних сiней i ставлять знадвору пiд стiною.)_ Ось так! Тут буде добре! Музики, - три селяни, один зi скрипкою, другий басом, третiй з решетом, - входять, кланяються на всi боки, вiдтак вилазять на лаву, де їм тим часом поставленi стiльцi. Вони сiдають i потягають смиками по стру ментах, трiбуючи їх. Гомiн довкола, смiхи, жарти. Сцена наповнюється._ _ Вiйт (виходить iз коршми, грiзно)._ А тут що?(П_обачивши музику.)_ А ви що тут робите? Хто вам позволив? Музики (встають, знiмають шапки, скрипник говорить)._ Пане начальнику, нас закликали. Ми люди зарiбни. Не наше дiло питати дозволу. Нас закликали, казали що можна. Вiйт_. Хто вас закликав? Скрипник_. Та парубки, а хто ж би. Он Андрух, та Олекса,та Степан. Товпа втихає. Три парубки виходять наперед i кланяються вiйтовi._ Вiйт_. А вам чого треба? Перший парубок (кланяється)._ Та ми би просили, пане начальнику, щоби те позволили троха потанцювати. Нинi пущiння, то вже остатнiй раз. Вiйт (строго)._ А чий ти? Парубок_. Та Василя Пiвперечного, Олекса. Вiйт_. А був ти нинi в церквi? Парубок_. Та був, пане начальнику. Вiйт_. А чув ти, що єгомость наказували? Парубок_. Та чув, пане начальнику. Вiйт_. А наказували вони вам на музику та на танцi до коршми ходити? Парубок_. Та не казали. Вiйт_. Ну, а ви так слухаєте наказу? Парубок (чухається в потилицю i всмiхається). _Та хто би там його слухав, пане начальнику! Нашi єгомость старенькi, хiба вони знають, чого молодим потрiбно? То вже як ви позволите... То вiд вас залежить, а не вiд єгомостя. Iншi парубки_. Так, такi Ми вже пана начальника просимо дозволити нам. Вiйт_. Не дозволяю! Не можна. ЯВА СЬОМА Тi самi i Шльома_. Шльома (вибiгає з коршми з фляшкою i чаркою). _Як то не можна? Чому не можна? (До парубкiв.)_ Нi, нi, не бiйтеся, пан начальник жартують. Чому би не було можна? (Наливає чарку.)_ Ну, пане начальнику, дай вам боже здоровля! Вiйт_. Нi, Шльомо, раз тобi сказано, що не можна, то не можна. А випити вип'ю, бо щось мене в трунку млоїть (п'є), i заплачу тобi, але танцiв анi музики менi не смiє бути. Шльома_. Але ж, пане начальнику, ви не маєте права менi заказувати. Се мiй заробок. У мене є патент. Вiйт_. Патент? Який патент? Шльома_. Як то який? Цiсарський патент. з печаткою! Ось дивiть! (Витягає з-за пазухи папiр, зложений удесятеро, i подає його вiйтовi.)_ Вiйт (незручно розвиваючи папiр, обзирає його на рiзнi боки, очевидно, не вмiючи читати, а вiдтак вiддає жидовi)._ Та коли так, коли маєш патент, то iнша рiч. То вже не моя власть. Шльома_. А видите? Чи я не казав, що музика буде? Ну, хлопцi, чого стоїте? Берiться до дiвчат! Адiть, як вони нiвроку настроїлися танцювати. А ви, музики, вип'єте? Музики_. Ба, та нам так i належиться. Басист_. Сам бог приказав. Шльома(частує їх)._ Ну, пийте ж, пийте, а грайте добре! Музики_. То вже наша рiч. Вiйт_. А пам'ятайте менi, аби все порядно, без образи божої. Шльома_. Чуєте, що пан начальник каже? Без образiв божих! Вiйт_. А скоро сонце зайде, зараз менi перестати i додому розходитися. Я тут присяжного пришлю, аби нiхто не смiв... Шльома_. Пощо, пане начальнику? Пощо присяжного трудити! Хiба я сам не знаю, що належиться? Як прийде той час, то вже я сам їм скажу, що треба перестати. Ну, ну, бавтеся! А ви, пане начальнику, ходiть зо мною, я вам маю щось дуже ладне сказати. (Тягне його до коршми.)_ ЯВА ВОСЬМА Тi самi без вiйта i Шльоми._ Юрба розступається, прочищуючи мiсце посерединi. Старшi чоловiки i жiнки засiдають то коло музик, то попiд стiною на ослонах, то на колодах. Дiти вилазять на плiт. Парубки i дiвчата у двi лави стоять довкола. Музика зачинає грати._ Один парубок. _Гей, погуляймо нинi! Нехай лихо смiється! Ану, музики, коломийки! Та такої врiжте дрiбної, аби аж жижки трусилися! Музики грають коломийки, кiлька пар танцює. По якiмсь часi музики уривають, танцюючi стають._ Парубок_. А то що? Чого ви стали? Скрипник показує смиком на вулицю. Гомiн_. Шандар! Шандар! Той, що Миколу до кримiналу завдав! Усi стихають, па лицях видко неспокiй а навiть острах._ ЯВА ДЕВ'ЯТА Тi самi, Жандарм i Анна._ _ Жандарм (тягне Анну за руку)._ Але ходи ж бо, ходи! Чого тобi ониматися! Анна_. Бiйся бога, Михаиле! Пусти мене! Ади, люди ззираються. Жандарм _. Ну, то що, що ззираються? Кому цiкаво, нехай дивиться. А мене то що обходить? Я з людського диву не буду нi ситий, нi голоден. Анна_. Але стидно. Лице лупається. Шепчуть, пальцями показують. Жандарм (грiзно дивиться на неї)._ Анно, я думав, що ти розумна жiнка, а ти все ще дурницi плетеш. Пiсля того, що сталося, ти ще можеш уважати на людськi позирки i пошепти! Тьфу, чисто бабська натура! Анна_. Михаиле!.. Жандарм _. Нi, не кажи менi так! Не хочу тебе знати, анi бачити, коли ти така. Анна_. Михаиле!.. Жандарм _. Ну, так iдеш? Анна_. Господи, що ж я маю робити!.. Жандарм _. I танцювати будеш зо мною? Анна _(з жахом)._ Тут? При всiх? Жандарм _. Ти знов своє? Анi слова бiльше! Будеш чи не будеш? Анна (шепче)._ Господи, додай менi сили! (Подає йому руку. Обоє наближаються до юрби перед коршмою.)_ Жандарм _. Слава Iсусу! Селяни i селянки (кланяються)._ Слава навiки! Жандарм _. Я чув тут перед хвилею музику, бачив танець. Парубок_. Ну, а хiба що? Не вiльно нам? Другий парубок_. Нинi пушiння. Третiй парубок_. Нам пан начальник позволив. Жандарм _. Ну, ну, та я нiчого не кажу. Потанцюйте собi. Ну, музики, грайте! Най почую, як ви тут у Незваничах умiєте. Може, й мене охота вiзьме з вами покрутитися. Позволите, хлопцi? Парубки_. О, просимо, просимо! Музика грає. Жандарм , послухавши трохи, бере Анну за руку i вiдходить з нею до коршми._ ЯВА ДЕСЯТА Тi самi без Жандарм а i Анни._ _ Перша жiнка_. Та й справдi пiшла з ним. Друга жiнка_. Видно, що їй зразу нiяково було. Троха противилась. Настя_. Ще не привикла, кумо. Але привикне швидко. Вiн її привчить. Друга жiнка_. Та й страшний же! А найстрашнiший, як усмiхається. Так тi зубищi бiлi та великi виставить, що, здається чоловiковi, ось-ось укусить. Музика, танцi. По хвилi Жандарм i Анна виходять iз шинку, беруться за руки i пускаються також у танець._ ЯВА ОДИНАДЦЯТА Тi самi, Жандарм i Анна танцюють. Помалу танцюючi пари розступаються. На всiх лицях обурення. Жандарм i Анна лишаються самi._ _ Жандарм (побачивши се, зупиняється, грiзно). _А се що? (Обертається кругом.)_ Чому не танцюєте? Парубки (кланяються, лукаво)._ Нам досить. Жандарм _. Як то? Не хочете бiльше? Один парубок_. Нi. Помучились. Жандарм _. Хлопцi, се ви задля мене? Парубок_. Може, й так. Жандарм _. Що? Ви смiєте менi такий стид робити? Парубок (смiлiше)._ А пан смiють нам такий стид робити? Жандарм _. Який? Парубок_. Танцювати з такою жiнкою. - Жандарм _. З якою? Парубок_. Самi то лiпше знаєте, з якою. Ми з нею не танцюємо. Жандарм _. Але я з нею танцюю. Ви менi не смiєте стиду робити. Я цiсарський слуга. Парубок_. Ми всi цiсарськi. А до танцю ви нас не присилуєте. Жандарм (м'якше)._ А може, й присилую. (Кричить.)_ Жиде! Гей, Шльомо! ЯВА ДВАНАДЦЯТА _ Тi самi i Шльома, за ним вiйт._ _ Шльома _(з лiваром у руцi)._ Чого вам треба, пане постенфiрер? Жандарм _. Вiдро горiвки i пiвбочiвки пива для всеї громади, на мiй рахунок, розумiєш? А зараз! Парубок_. Ви, пане шандаре, дармо не експенсуйтеся! Ми вашої горiвки анi вашого пива пити не будемо i в танець з отсею кобiтою не пiдемо. Ми анi вам, анi їй честi не уймаємо. Що собi маєте, то собi майте, але танцювати з вами не можемо. Вiльно пану начальниковi заборонити нам дальше бавитися, то ми розiйдемося. Гей, хлопцi, дiвчата, ходiмо домiв! Вiйт (стає на серединi)._ Гов, гов! А тут що таке сталося? Парубок (кланяється)._ Нiчого, пане начальнику. Потанцювали та й додому йдемо. Вiйт_. Ба, та так живо? Парубок_. Адже єгомость остро заказували. Вiйт_. Ти, блазню один! Менi тото будеш пригадувати? Кади тому, що носа не має, а не менi. Ти думаєш, ,що я такий дурень i не бачу, що тут дiється? Парубок_. Ну, то чого ж пан начальник питаються? Вiйт_. Мовчи, дурню! Хлопцi, стид вам таке робити! Пан шандар нинi ваш гiсть, самi ви його запросили - не бiйтеся, я бачив через вiкно! Ну, а тепер такий бешкет йому робите? Фе, так негарно. Парубок_. А нам випадає з такою разом танцювати? Вiйт_. Анна порядна господиня! Чого ви вiд неї хочете? Парубок_. Чоловiка вiшати мають, а вона тут буде танцювати. То так порядна господиня робить? Вiйт_. Не слухайте, дiти! Се брехня, її чоловiка ще не судили, ще не знати, чи вiн що винен, а без суду нiкого не вiшають. А коли пан шандар не цурається вести її в танець, то ви не маєте права нею цуратися. Ну, ну, не фиркайтеся, а будьте радi, що вам дозволено бавитися. А ви, пане шандаре, не противтеся дiтвакам. Самi бачите, вони то не з злого серця. Ну, музики, ну, грайте! Музики грають; звiльна, мляво починаються танцi. По якiмсь часi Жандарм з Анною знов пускаються в танець. Нараз на пiвтактi музика уриває, пари, крiм Жандарм а i Анни, стають мов вкопанi._ ЯВА ТРИНАДЦЯТА Тi самi, по хвилi Микола._ _ Музики i часть танцюючих бачать Миколу, ще заким вiн появився на сценi. Жандарм i Анна оберненi до нього плечима._ Жандарм (тупає ногою)._ До стосот кадукiв! А се що знов? Чого ви урвали? Гей, музики! Ви хочете... Музика мовчки показує смиком_. Жандарм (обертається, побачив Миколу)._ Га, а се що? Микола (в кожусi, оброслий бородою, з вузликом на плечах входить i кланяється народовi)._ Слава Iсусу Христу! Всi_. Слава навiки! Анна (побачивши його, скрикує)._ Господи! Пропала я! Микола! Микола (всмiхається сумовито)._ А що бачу, i моя жiнка тут. Ото добре. I ви тут, пане шандаре? Та, бачу, я вам забаву перервав! Жандарм _. Ну, як ся маєш, Миколо? Що з тобою чувати? Пустили тебе? Микола_. Та, богу дякувати, пустили. Жандарм _. Дуже мене то тiшить. (Пiдходить i подає йому руку.)_ А знаєш, кому за се маєш подякувати? Микола_. Та вiдки менi знати? Хiба менi там скажуть? Прийшли, створили казню, казали забиратися, та й по всьому. Жандарм _. Менi маєш подякувати. Микола_. Тобi? А то як? Жандарм _. Бо я таки вiднайшов правдивого убiйцю. Та й то не одного, а цiлу кумпанiю. Не нинi, то завтра їх арештую. Коштувало се мене труду, то певно. Був чоловiк i в такiм, що мало сам головою не наложив, ну, але, знаєш, як я тебе арештував, то так мене щось коло серця почало нудити. Все менi здавалося, що ти не винен i будеш думати, що я тебе доброхiть у бiду ввалив. I я не мiг спочити, поки не натрафив на слiд убiйникiв. Микола (кланяється йому)._ Най тобi бог заплатить за все добре, а за зло... (Глядить з докором на Анну.) _Злого най вам бог не пам'ятає! Жандарм (смiється)._ Ну, злого! Так багато злого я нiкому не зробив. Менi, може, дехто бiльше зробив злого, а я нiкому не випоминаю. Микола (поспiшно)._ Я також нi, також нi! Хорони господи! Що там випоминати! Жандарм _. А я от нинi твою господиню ледво витягнув силомiць iз дому, аби троха провiтрилася та м'iж людей показалася. Микола_. Спасибi, спасибi тобi, що хоч ти за неї дбав. Чув я там, у тiм пеклi, чув, як ти її дозирав. Спасибi! (Кланяється.)_ Ну, Анно, а ти що так стала, мов осуджена? Чому не вiтаєшся зi мною? Анна_. Будемо ще мати час вiтатися. Що тут, перед усiми людьми? Микола_. Правда, правда. Се домашнє дiло, нiщо його перед людьми показувати. Ну, так ходiмо додому. В ласцi божiй оставайтеся, добрi люди! (Кланяється i пускається йти. Анна за ним.)_ Жандарм _. Миколо, гов! А постiй-но! Микола _(озирається). А чого тобi? Жандарм _. Ба, а мене не кличеш до себе? Адже ж нинi празничний день, треба його якось обiлляти. Го, го, не думай, що се тобi так увiйдеться! Микола (заклопотаний)._ Що ж, коли твоя ласка... А я, правду кажучи, не думав... Жандарм _. Де ти в своїм життi коли що думав! Усе другi за тебе думали. Так чекай же, не знаєш ти честi, то я тебе погощу. Гей, жиде! Шльома (вибiгає з порожнiми склянками)._ Чого вам потрiбно? Жандарм ._ фляшку горiвки, вишняку, що там ще маєш доброго, спакуй у кошик, а зараз! Плачу готовими. Шльома_. Ни, ни, чи я вiд пана постенфiрера домагаюся? А куди тото вiдiслати? Жандарм _. До Миколи. А живо! Шльома_. Добре, добре! (Вiдходить до коршми.)_ Жандарм (махає шапкою)._ Ну, люди, бувайте здоровi! (Вiдходить.)_ Настя (воркоче за ним)._ На зламану голову! Музика. Парубки i дiвчата знов лагодяться до танцю. Заслона спадає_ ДIЯ ЧЕТВЕРТА Хата Миколи._ _ ЯВА ПЕРША Анна сама._ _ Анна (пiд вiкном мотає пряжу на мотовило i числить нитки)._ Одинадцять, дванадцять, тринадцять, чотирнадцять, п'ятнадцять. (Зупиняється.)_ Семий день уже його нема. Чень нинi прийде. I боюсь його, i жити без нього не можу. (Мотає далi.)_ Шiстнадцять, сiмнадцять, вiсiмнадцять, дев'ятнадцять, двадцять. (Зупиняється, зажмурює очi i задумується.)_ Який страшний! Який грiзний! А що за сила! Здається, якби хотiв, то так би i роздавив Мене i того... мойого... халяпу. Поглядом одним прошиб би. I чим страшнiший, чим острiше до мене говорить, тим, здається, я бiльше люблю його. Вся тремчу, а так i здається, що тону в нiм, роблюсь частиною його. I нема у мене тодi своєї волi, анi своєї думки, анi сили, анi застанови, нiчого. Все менi тодi байдуже, все готова вiддати йому, кинути в болото, коли вiн того схоче! Ах! (Мотає далi.)_ Двадцять i одна, i двi, i три, i чотири. (Зав'язує пасмо.)_ Та й чи ж не вiддала я йому все, все, що може вiддати жiнка любому чоловiковi? Навiть душу свою, честь жiночу, свою добру славу. Присягу для нього зламала. Сама себе на людський посмiх вiддала. Ну, i що жi Менi байдуже! Вiн для мене все: i свiт, i люди, i честь, i присяга. (Мотає.)_ Одна, двi, три, чотири, п'ять, шiсть... ЯВА ДРУГА Жандарм i Анна._ _ Жандарм (входить)._ Добрий день, Анно! Ти сама? Анна (випускає з рук мотовило i веретено)._ Ах! То ти? Де ж се ти так довго? Чому не приходив тiлький час? Жандарм _. Де чоловiк? Анна_. Аж у стодолi молотить. Жандарм _. Ну, що ж вiн? Анна_. Як то що? Жандарм _. Не дорiкає тобi, не б'є, не сварить? Анна_. Вiн? Анi словечка. Навiть не питався, чому я не приходила до нього до арешту. Крутиться по хатi, нишпорить по господарствi по-давньому. Жандарм _. Ну, а ти не почала з ним розмову? Анна_. Про що ж я буду з ним говорити? Обрид вiн менi. Лучче б був гнив собi в кримiналi. Жандарм _. Ну, а як гадаєш, знає вiн про те, що зайшло мiж нами? Анна_. А хто його знає? Менi навiть натяком одним не дав сього пiзнати. Жандарм _. Ну, але, може, сусiди наговорили йому? Анна_. Може бути. Та що се мене обходить? Я тепер спокiйна, нiчого не боюся, нi про що не думаю, нiчого не знаю, тiлько тебе одного. (Приближається до нього, боязно.)_ Михаиле, можна тебе обняти? Жандарм обiймає її. Анна. I поцiлувати? Цiлуються._ Знаєш, давнiше я, здається, була б умерла зi стиду, якби була подумала навiть, що яко шлюбна жiнка можу так цiлувати другого. А тепер! (Цiлує його без пам'ятi.) _Любий мiй! Тепер у мене анi крихiточки нiякого неспокою, нiякого сорому нема! Микола вiдчиняє дверi, але, побачивши, що Михайло з Анною цiлуються, цофається назад i запирає злегка дверi._ Жандарм (шепотом)._ Вiн був. Анна_. Нехай собi! Не боюсь я його. Жандарм _. Ну, я також пс страшкiв сип. Але тепер я не хочу з ним балакати. Я так тiльки на хвильку забiг. Мушу ще пiти до вiйта вiддати йому письмо, а вiдтак прийду до вас на кiлька годин. Прощавай! (Забирає карабiн i вiдходить.)_ Анна_. А приходи! Ждатиму з пiдвечiрком! (Береться знов мотати.)_ Так, вiн бачив нас. Ну, i що ж з того? Коли досi очi не повилазили, то мусив бачити. Не тепер, то в четвер був би побачив. Я ховатися вiд нього не думаю. Нехай робить зi мною, що хоче! (Рахує потихо нитки, зав'язує пасмо.)_ ЯВА ТРЕТЯ Микола i Анна._ _ Микола (входить з цiпом у руцi)._ Ти сама, Анно? Анна_. Сама. Микола_. А той... шандар... пiшов уже? Анна_. Пiшов до вiйта, але за годинку, казав, що прийде. Або що, ти хотiв з ним що побесiдувати? Микола_. Я?.. Ну, нi... Хiба так... пару слiв... Але нi! Що менi з ним бесiдувати?.. От, бачиш, свiрка в цiпi урвалася, то я прийшов зв'язати. Не маєш де мотузка? Анна_. Не маю. От на тобi прядива та виплети собi. Микола_. Та хiба вже так зробити. (Бере прядиво, вбиває в стiл шило, робить з прядива космики, наслинює їх i починає плести. Анна мотає далi, шепотом числячи нитки. Микола по хвилi.)_ Анно! Анна_. Чого тобi? Микола_. Так сей шандар, сей Михайло ГурманАнна. Ну, чого тобi вiд нього треба? Микола_. Я знаю, ти ще дiвкою любила його... i тепер любиш. Анна (перестає мотати i глядить на нього)._ Ну, i що ж з того? Микола (понуривши голову)._ Та нiчого. Хiба я тобi що-небудь кажу? (Хвилю мовчить, а вiдтак починає плакати i клонить голову до стола.)_ Анна_. Так чого ж плачеш? Чого рвеш моє серце? Микола_. Бо... бо... моє рветься. (Встає i наближається швидко до неї.)_ Анно! Невже ж ти мене так... так анi крихiтки не любиш? Анна_. Нi. Микола_. I нiколи не любила? Анна_. Нi. Микола_. I не можеш присилувати себе, щоб хоч жити зi мною по-давньому? Анна_. Нi. (Звiшує голову.)_ Пропало вже. Микола (вiдвертається)._ Га, видко, божа воля така. Господи, пощо ти вивiв мене з кримiналу? Чому не дав менi там зiгнити? Я думав, що нема гiршої муки над неволю. А як прийшли пани i сказали менi: "Миколо, ти вiльний, бачимо твою невиннiсть" - господи, то менi троха серце не трiсло з великої утiхи. Я крил у бога просив, щоб додому якнайскорше залетiти, а тут застав таке... таке, що й язик не повертається сказати! Таке, що неволя в кримiналi против того видається менi раєм! (Ридає.) I_ за яку се провину мене господь так тяжко карає? Чим я його образив, чим прогнiвав? Анна_. Цить, Миколо, не плач! I на мене вини не звертай. Ти ж знаєш добре, що й моєї вини тут мало. Силою вiддали мене за тебе. Доки сила моя була, я була тобi вiрною, хоч iншого любила. Але тепер не стало моєї сили. Микола_. Так що ж нам робити? Як жити? Анна_. Роби, що знаєш, що тобi сумлiння каже. Вбий мене, чи прожени мене, чи лиши мене при собi, - менi все одно. Микола_. Слухай, Анно! Я тебе розумiю. Я люблю тебе. Менi жаль тебе, як власної душi. Я не хочу бути твоїм катом, бо знаю, що ти й без мене багато витерпiла. Тiлько одно тебе прошу: вважай на людей! Не на мене - нехай уже я так i буду нiчим для тебе, - але на людей. Щоб люди з нас не смiялися! Анна_. Хiба ж я їм забороню смiятися? Нехай смiються, коли їм смiшно. Микола. А все ж таки... Не показуйся прилюдно... з ним. Не топчи в болото моєї бiдної голови. А нi, то вбий мене, щоб я не дивився на те! Анна_. Се не вiд мене залежить, Миколо. Я тепер одного пана знаю - його, так, як досi знала тебе. Що вiн менi скаже, те й зроблю, а бiльше нi на що не оглядаюся. Ганьба, то ганьба; смерть, то смерть. З ним менi нiчого не страшно. А ти роби, що знаєш. Микола (хапається руками за голову)._ Господи, господи, вона зовсiм одурiла! Говорить, мов у гарячцi. Се вiн, проклятий, дав їй якiсь чари, якесь дання, вiн її з розуму звiв, щоб насмiятися надi мноюi (Ходить по хатi з виразом важкого болю. Анна мотає далi.)_ ЯВА ЧЕТВЕРТА Тi самi i Жандарм ._ _ Жандарм (входить)._ Слава богуi Здоров був, Миколо! Микола (понуро)._ Здоров був, Михаиле! Жандарм (смiючись, б'є його долонею по плечi). _А прецiнь хоч раз ти заговорив до мене, як до старого знайомого. Микола_. Лiпше б нам було не знатися нiколи. Жандарм _. Чому? Тьфу, Миколо, як ти насовився! Немовби я тобi батька зарiзав. Микола_. Ти менi ще гiрше зробив. Жандарм _. Ет, iди, не плети дурницi! От лiпше сiдай тут! (Садить його силомiць кiнець столу, кладе карабiн i шапку на другiм кiнцi стола, а вiдтак виймає з торби фляшку горiлки.)_ Ади, з сею ворожкою ми порадимось, як у свiтi жити. Анно, ану-но найди там який наперсток! Анна встає i ставить на стiл чарку, хлiб i сир. '_ Микола_. Спасибi тобi, я не п'ю. Жандарм _. Як то не п'єш? Що се ти видумуєш, Миколо? Нинi тиждень пив, а тепер не п'єш! Ну, се ти пусте видумав! (Наливає.)_ На твоє здоровля, Миколо! (П'є.)_ А!.. Бачиш, я сам п'ю. (Наливає.)_ На, випий! I не журися! Вдар лихом об землю! Нехай Мошкова кобила журиться, що велику голову має. Микола (бере чарку)._ Га, виджу, з тобою нема iншої ради. Здох бись, Михаиле! (П'є.)_ Жандарм (смiється)._ Ха, ха, ха! Здох би-сь! Гарно ти менi здоровля зичиш! Ха, ха, ха! Смiхованець з тебе, Миколо, бiгме, смiхованець! (Плеще його по плечах.)_ Микола_. Що ж, Михаиле, що кому належиться! Жандарм _. Так ти думаєш, що менi належалось би здохнути? Микола_. Думаю, що се було б лiпше i для мене, i для тебе, i для отсеї. (Показує на Анну.)_ Жандарм _. I для отсеї! А, ми й забули про господиню! (Наливає.)_ Ну, Анно, випий за здоровля свого чоловiка! Анна_. За твоє здоровля, Михаиле! (П'є.-)_ Жандарм _. Ха, ха, ха! Бачиш, Миколо, твоя жiнка менi троха iнакше бажає, нiж ти! Ну, випиймо ж тепер за її здоровля! (П'ють.)_ Микола_. Та й мiцний же твiй вишняк, Михаиле. Вiд двох чарок вже й у голову б'є. Жандарм _. Не слухай того, синку мiй! Се тiлько твоя голова слаба, ось що! Мiцної голови вiн i по десяти чарках не хапається. Микола (опирає голову на лiкоть)._ Слаба голова, кажеш. Правду кажеш! I без твого вишняку вона менi ходором ходила, а тепер ще гiрше. Знаєш, Михаиле, що я тобi скажу, так, по приязнi, по старiй знайомостi? Жандарм _. Ну, що? Микола_. Може би ти перестав у мене бувати? Жандарм _. А то чому, Миколо? Надоїли тобi мої вiдвiдини? Микола_. Надоїли, не надоїли, а так. Менi здається, що воно б було лiпше, якби ти не показувався. Жандарм _. Не можу, братчику, їй-богу, не можу. Служба моя така, що все попри вашу хату моя дорога йде. А при тiм, серденько моє, ще одна рiч припутана. Микола_. Яка? Жандарм _. Хоч то нiби урядова тайна, але що вже робити, скажу тобi. Але насамперед випиймо! Най усе зле минає! (Наливає, п'ють.)_ Так ось яка рiч, небоже. Тебе нiбито пустили з кримiналу... Микола (сканується)._ Нiбито?.. Як то нiбито? Жандарм _. Ну, ну, ти бо зараз усе так береш на правду, мовби ти справдi почувався до вини! Е, Миколо! Адже ж ти сам почуваєш себе невинним, правда? (З притиском.)_ Власне сумлiння каже тобi, що ти невинний? Правда? (Глядить йому просто в очi.)_ Микола (змiшаний, крикливо)._ Богом небесним свiдчуся, що правда! Жандарм (насмiшливо)._ Ну, ну, Миколо! Так не говори! Особливо перед шандарем з такими словами не вихапуйся. Бо мiж нами, шандарями, брате, така думка, що як на кого пiдозрiння паде, а вiн починає бога на свiдка кликати, то значить, що у нього сумлiння не зовсiм чисте. Щось там у нього негарно. Микола (переляканий)._ Так... значить... ти думаєш, що я...? Жандарм (смiється i клепле його по плечах)._ Ха, ха, ха! Дитина ти, Миколо, ось що я думаю! Леда чим тебе застрашити можна. Не бiйся! Не такий чорт страшний, як його малюють. Те, що тобi тепер видається таким страшним, також не таке. До всього чоловiк привикне! Микола_. Ти се про що закидаєш? Якось не зовсiм я розумiю тебе. Жандарм _. Порозумiєш, братчику, порозумiєш, як на те час прийде. А тепер знаєш, що я би тобi радив? Микола_. Ну, що? Жандарм _. Будь спокiйний. Не роби нiякого галасу. Жий собi тихо, смирно, як бог приказав, i нi про що не дбай, що довкола тебе твориться. Микола_. Нi про що не дбати? А думаєш, що се можна? Жандарм _. А чому би не можна? Певно, що можна. Повiр менi, друже! Я багато свiту сходив, багато дечого видiв i знаю. Так ось що я тобi скажу: тисячi людей живуть от так, як ти, i не питають навiть, як воно склалося, вiдки пiшло, хто тому винен? Де би чоловiковi голови стало, щоби се все розiбрати? Сталося, склалося - що порадиш? Треба брати життя, яке є, треба жити, як можна. Микола_. Iз розбитим серцем? Жандарм _. Дурниця серце. У кого воно цiле? Микола_. I на людськiм посмiховищу? Жандарм _. Наплюй ти на людей! Чого тобi вiд них потрiбно? А як ти з них будеш смiятися, то вони з тебе не будуть. Ще самi до тебе прийдуть. Микола (в задумi)._ Що ж, мудра рада. Тiлько, мабуть, замiцна на мою слабу голову. (Хапає себе руками за голову i починає ридати.)_ Ой, замiцна, замiцна! Не видержить моя голова! Жандарм _. Не бiйся, видержить. Я тобi поможу. Я кождому голову скручу, хто би посмiв з тебе смiятися. Микола_. Багато буде скручених голiв. Жандарм _. Не бiйся, се вже моє дiло! А тепер, друже мiй, Миколо, знаєш що? Микола_. А що таке? Жандарм _. Я бачу, що ти дуже ослаб. Сон тебе клонить. Пiди собi на тiк та засни. Микола_. А ти? Жандарм _. Про мене не турбуїйся. Я також троха вiдпочину, а потiм пiду додому. Микола_. То, може би, Михаиле, ти сам пiшов на тiк i там заснув? Жандарм _. Ну, ну, не роби комедiї! На тобi кожух (бере з жердки кожух i кладе йому на плечi),_ подушку i верету. (Стягає з постелi подушку i верету i також кладе на його.)_ Iди! (Випихає його за дверi. Мовчанка. За сценою чути важке зiтхання i повiльнi кроки Миколи)._ ЯВА П'ЯТА Жандарм i Анна._ _ Жандарм _(обнiмає Анну)._ Ну, тепер ми самi. Анна_. Цить! Я боюсь, щоб вiн там собi якого лиха не заподiяв. Жандарм _. Не бiйся! Вiн тепер занадто ослаб, розкис! Зариється в солому i засне. Анна (припадає до нього)._ Михаиле, Михаиле! Що буде з нами? До чого воно дiйде? Чим воно скiнчиться? Жандарм _. Дурна! Ось вона чим турбується! Нiбито хтось у свiтi знає, чим що скiнчиться i до чого дiйде? Жий та дихай, доки жиєш! Зле тобi? А коли не зле, то дякуй богу. Як буде зле, тодi час буде думати про те зле! Чим скiнчиться! Нiчим не скiнчиться. Будемо жити, доки можна. Будемо любитися, доки можна. Будемо людям в пику смiятися, доки можна, доки вони нас пiд ноги не вiзьмуть. А потому? Потому один кiнець: всi помремо i чорту в зуби пiдемо. Ось чим воно скiнчиться, коли хочеш знати. (Обiймає її.)_ Заслона спадає_ ДIЯ П'ЯТА Хата Миколи. День. Стiл вiдсунеiiпй, за столом i на ослонi селяни i жiнки, мiж ними Бабич i Настя. Микола, пiдпитий, з келишком у руцi, серед хати. На столi велика пляшка горiлки i хлiб та сiль._ ЯВА ПЕРША Микола, Бабич, Настя, селяни, жiнки_ _ Селяни (п'яними голосами спiвають журавля):_ Ой там у лiсi, ой там у лiсi плужочок, Плужочок-чок-чок-чок (2), плужочок. Ой виорав вiн (2) ланочок, Ланочок-чок-чок-чок (2), ланочок. Ой насiяв вiн (2) конопель, Коно