Я той, кого ти душу полонила I чарами своїми оплела... Я князь Ольшанський, каштелян i рицар. О, не тiкай, благаю - постривай. Для тебе я покинув ясний замок I в темний яр спустився, щоб красу Твою ще раз побачить, чарiвнице. Хапає її руки. М е л а н к а Пусти мене! О л ь ш а н с ь к и й О, постривай! М е л а н к а Пусти! Яка ганьба! Хiба князiвський звичай Хапать дiвчат опiвночi? Пусти, Менi за тебе соромно. Вiдштовхує його. О л ь ш а н с ь к и й (затримує її). Не сором Таку красу i злочином здобуть. Не соромно такий алмаз блискучий До княжого палацу повернуть. Тебе вiзьму, бо на шляху моєму Тебе найвища доля нарекла. М е л а н к а Не для князiв литовських чи нiмецьких Моя дiвоча доля - вiльна я. Iди! На перший раз тобi дарую. Звичаїв, мабуть, наших ти не знав. Iде до своєї хати. О л ь ш а н с ь к и й (один). I з тим пiшла... спокiйна i прекрасна, В свою убогу хату, як в палац. А я стою без розуму i волi, Неначе блискавка упала мiж очей... I все ж таки тебе я не зречуся - Любов'ю, гвалтом, мертву чи живу, А я тебе здобуду i вiзьму. Виходить у глибину. V Тихо. З-за брами виходять Коляндра i Чiп. ЧIП То де ж це ти штани собi подер? Напевно, лазив до чужої жiнки, Та напоровся на чужий кулак. Це вже у вас така кравецька вдача: Лизнув, та й ходу... Ласi до жiнок. К о л я н д р а Та ну тебе в болото! Причепився. Багато ти в жiнках тих тямиш... тур... Ч i п А що в них тямить? Ухопив - держи, Не вирвалась - то й цiлувати можна... К о л я н д р а Чи бачили! То вирвешся хiба З таких лабет ведмежих, як у тебе. Кохання теж... ведмеже... (Спотикається). А бодай Ти не дiждав. Як в буцегарнi темно. Бодай ти там ослiпнув, княже тьми, За наше свiтло... Раптом у Меланчинiй хатi спалахнуло свiтло. К о л я н д р а (здивовано). Ой, дивись, дивись, В Меланки свiт! Чи в розумi вона! Здурiла дiвка. Зараз же прийдуть, Причепляться. Ч i п Щось скоїлось, напевно. Меланка вибiгає з хати. М е л а н к а Ой боже ж мiй! Допоможiть! Вмирає! Вмирає мати. Боже, що робить! (Стукає в сусiдню хату). Марусе! Ївго! О, яке нещастя! (Бачить Коляндру, бiжить до нього). Ой, лишенько... Допоможiть. Мерщiй! Бiжiть мерщiй до лiкаря, до нiмця. Ч i п Що на Волоськiй вулицi! Я вмить! Вибiгає за браму. Збираються дiвчата, народ... В числi iнших Передерiй. М е л а н к а Прокинулась... не може дихать... К о л я н д р а (з жахом). Свiтло! Що робиш ти! Мерщiй гаси! Мерщiй! М е л а н к а (ламає в розпуцi руки). Сумує мати в темрявi, благає, Щоб засвiтила: моторошно їй... О боже, що ж робити, що... Г о л о с з х а т и Меласю! Меланка кидається до хати. Д i в ч а т а Дозiр! Дозiр iде! Обхiд! (з жахом). Пропали. Гасiть мерщiй! З глибини увiходить кiлька вартових, з ними осмник Козека з лiхтарем. Позаду виглядає Козелiус. К о з е к а А, свiтло! Знов непослух! Чия це хата? Зараз записать. I взять вину. Вартовi стукають у дверi. В а р т о в i Гей, хто там! Вiдчиняй! К о з е к а Тягнiть сюди! П е р е д е р i й Стривайте! Тихше ви! Нещастя тут. Людина умирає. То майте ж совiсть. К о з е к а Геть! Н а р о д Гнобителi! Кати! Знущання це нелюдське! Глум безбожний! Вартовi вдираються в хату. Мучителi! Катюги! Доки з нас Ви будете знущатись! К о з е к а Геть усiх! Свавiлля, бунт?! Вартовi витягають iз хати Меланку. А, осьдечки вона, Красуня ця,- ведiть її до замку, Нехай посидить там. М е л а н к а (виривається). Не смiєш ти Затримувать мене в таку хвилину, Коли вмирає мати! К о з е к а Менше з тим. Берiть її. Г о л о с з х а т и Меласю! Доню! М е л а н к а (в розпачi). Мамо! К о з е к а Берiть її. Меланку схопили. П е р е д е р i й Пусти! Не смiєш ти! Н а р о д Катюги! Душогуби безсоромнi! М е л а н к а Пусти! Вона вмирає! Мамо! Рiдна! (Падає навколiшки). Пусти мене, благаю всiм святим, Вона ж вмирає. Мамочко єдина! К о з е к а Тягнiть її за руки! П е р е д е р i й Бийте їх! Н а р о д Гвалтiвники! Проклятi душогуби! Геть кривдникiв! Женiть їх! Бийте їх! До бiса драбiв! 1 Годi вже знущання! 1 Д р а б - зневажливе "злидар", "негiдник", Обуренi городяни наступають на варту. К о з е к а Свавiлля! Заколот! З пiхов мечi! Рушайте далi! П е р е д е р i є в а д i в ч и н к а Дядю, я боюсь. П е р е д е р i й Не бiйсь, моя дитиночко... не бiйся... К о з е к а З пiхов мечi! Рубайте всiх! Женiть, Ведiть її. А, будете, свавiльцi! Варта виймає мечi. Бiйка. Городяни вiдступають. Дехто падає. Г о л о с iз х а т и Меласю... доню... М е л а н к а Мамо! Мамо рiдна! Рiднесенька моя! Прощай... К о з е к а Вперед! М е л а н к а То будьте ж ви всi проклятi навiки, Насильники, гвалтiвники, кати! К о з е к а Ведiть її! Рушайте в замок! Варта, розчищаючи мечами дорогу, виводить Меланку. П р iс я (виходить з хати). Вмерла... П е р е д е р i й Чи буде ж край пригнобленню цьому, Чи буде ж край цiй кривдi безсоромнiй! Ходiм додому, дiвчинко, ходiм... Стривай... хтось знову кличе... що таке? Раптом з-за Симеона чути галас i шум. Г о л о с С в i ч к и Товаришi! Сюди, на помiч! П е р е д е р i й Свiчка! Це вiн! Його це голос. Всi туди! С в i ч к а До зброї, цехи! П е р е д е р i й Так, це вiн! Рушайте! А ти бiжи додому - я вже сам... Н а р о д На визвiл всi! Рушай! До зброї всi! Д i в ч а т а Ой боже ж мiй! Ой лишечко! Тiкаймо. Вбiгає Чiп. Ч i п Немає лiкаря. Що тут таке? П е р е д е р i й Мерщiй На допомогу Свiчцi i Меланцi - Її взяли! С в i ч к а До зброї, кожум'яки! Ч i п Тут кожум'яки! Го-го-го! Держись! Хапає з землi величезне полiно й кидається вперед на крик. За мною, цехи! Кожум'яка йде! Народ з криком сипонув у глибину вулицi. П е р е д е р i й (намацуючи цiпком дорогу, йде праворуч). О доле, доле! Для чого ж менi Незрячому ти серце розпалила?.. Завiса. ДIЯ ДРУГА ВIДМIНА ПЕРША Велика похмура зала в замку воєводи; її дикого вигляду не можуть пом'якшити розкiшнi килими й парча, якi укривають грубi брусованi стiни. Праворуч велике вiкно. День схилився надвечiр. Воєвода сидить у високому крiслi, за столом, укритим килимом. Писар Козелiус доповiдає про справи. Комендант Кезгайло, високий худий литвин, чекає наказу. Князь Ольшанський стоїть бiля вiкна й дивиться на мiсто. I Входить ловчий Янулiс. Я н у л i с До пана воєводи вiйт Шавула. В о є в о д а Нехай зажде. А осмника нема? Я н у л i с Козека тут. В о є в о д а Скажи, щоб увiйшов. Янулiс виходить i зараз же вертається. В о є в о д а (до Козелiуса). I що ж той Свiчка? К о з е л i у с Це її жених I, безперечно, вплутаний в цю справу. Та мусили його ми вiдпустить, Бо в той сам час, як свiдчить панi Гiльда, Якраз її вiн боронив од лотрiв 1, Що на її напали в тих ярах. 1 Лотр - розпусник. В о є в о д а Чудове товариство в панi Гiльди! Дiждеться, що її я посаджу До кляштора 2. Ну, що ж! Де той Козека? 2 Кляштор - католицький монастир. Входить Козека, голова йому зав'язана. Пане Кезгайле! Треба учинить Постiйну варту по отих удоллях, Що йдуть пiд замком, де живе той люд, Непевний i свавiльний. О л ь ш а н с ь к и й (мрiйно про себе). Де вона Живе, моя красуня неприступна. В о є в о д а При Кожум'яцькiй брамi, потiм там, Де Копирiв Кiнець i в Кожум'яках. К о з е л i у с Зосiбна в Кожум'яках, бо туди Тепер пiткнутись просто небезпечно, Хоч не ходи до замку тим шляхом. О л ь ш а н с ь к и й Там... там вона живе... i наче в казцi Її страшнi потвори стережуть... К е з г а й л о Сьогоднi ж все зроблю, пан воєводо, I вартових поставлю скрiзь. (Чхає). Апчхи! А щоб тобi з тим перцем! К о з е к а Це вже справдi, До Кожум'як хоч зовсiм не ходи. Напали вчора знов на нашу варту, I голови ми ледве вберегли... В о є в о д а Хорошi й ви. Комусь потрiбнi дуже Дурнi макiтри вашi. Ну, кажи - Що там iще? К о з е к а Великий караван З товарами прийшов iз Перекопа, Тобi купцi обвiстку принесли. В о є в о д а (жваво). Що ж ти мовчиш! З обвiсткою купцi? Нехай несуть. А що там в них, ти бачив? К о з е к а Та все як завжди: килими, парча, Китайка, шовк, камха золототкана, Шафран, гвоздика, перець i мигдаль. К е з г а й л о (обурений). Як, знову перець? Годi вже! Апчхи! Не хочу я! Нема моєї згоди! Це просто глум - щоразу, як купцi Яку обвiстку в замок принесуть, То всiм чудовi дiстаються речi: Китайка, шовк, парча, як жар, блискуча; Убори всякi, сiдла дорогi - Менi ж щоразу перець. Годi вже! В о є в о д а Та тихше-бо. К е з г а й л о Не хочу я i слухать! В о є в о д а Такий звичай. К е з г а й л о Нема таких звичаїв, Щоб коменданта перчить раз у раз. Чи я кабан, чи з начинкою щука! Дивись, якi розумнiї В мене й так Заваленi цим перцем всi комори, I без того я чхаю цiлий день Вiд цього перцю - горло все подер. Вся страва з перцем, i горiлка з перцем, I навiть мед гiркий, як хрiн... Апчхи! О л ь ш а н с ь к и й Принаймнi це корисно для любовi - Адже ж у пана молода жона, Та ще така красуня. К е з г а й л о (хапається за меч). Що таке? Я покажу тобi, клянусь Перуном, Як з мене глузувати тут... Апчхи! В о є в о д а (втручається). Та тихше-бо, панове! Справдi, ти, Кезгайле, став пекучий, наче перець. Я накажу, щоб камфори тобi Давали замiсть перцю. Ну, то що ж! Поклич купцiв - нехай несуть дарунки. Козека виходить. Побачимо, що там у них. А що, Знайшли якого майстра, щоб наладив Нам дзигарi на вежi? Я н у л i с (уклоняється). Так, знайшли, Вельможний пане. Свiчка то, зброяр З Подолья, славний майстер, вiн вже тут. В о є в о д а Як, знов той Свiчка? То нехай полiзе На вежу та огляне дзигарi, А потiм щоб сюди прийшов. Я н у л i с Гаразд! Виходить. В о є в о д а То що ж купцi? Ага - ось i вони. II Увiходить схiдний купець з Перекопа з кiлькома слугами, що несуть на витягнутих руках рiзнi подарунки: золототканi тканини, килими, шовк, сiдло, схiднi чоботи i т. iн. Козека йде за ними. Статечний, з довгою сивою бородою, купець тримається поважно й спокiйно. К у п е ц ь Селям-алейкум, славний воєводо! Iз Перекопа караван тобi За зверхнiсть та за ласку подорожню Дарунками оцими б'є чолом. Нехай Аллах твої умножить лiта У всякому привiллi i добрi. В о є в о д а I вам бажаю миру й талану, За подарунки дякую. К у п е ц ь Прийми Вiд нас цей адамашок злототканий, Цi килими, китайку, алтабас 1, Помаранчi свiжi, чемлiт 2 i сап'ян. 1 Алтабас - парча. 2 Чемлiт, чемерка - чоловiчий верхнiй одяг з талiєю, зiбраний ззаду. В о є в о д а Гаразд, приймаю. К у п е ц ь Хай щастить Аллах. (Повертається до Ольшанського). Дозволь тобi, вельможний каштеляне, Обвiстку теж подарувати - килим, Пiвлiтра шовку, чемлiт - сагайдак I на коня прибiр дорогоцiнний. О л ь ш а н с ь к и й За подарунок дякую. Стривай! (Одводить купця набiк, в той час як iншi розглядають дарунки). Скажи менi, мiй крамарю турецький,- Чимало, мабуть, бачив ти в своїх Мандрiвках вiчних - чи не знаєш ти, А може й в тебе є таке корiння, Щоб дiвчину до себе привернуть? К у п е ц ь Пробач менi на словi цiм, мiй пане, Якщо такого рицаря, як ти, Вельможного i гарного, як мiсяць, Та дiвчина не любить - то цього Аллах не хоче, мабуть,- i нема Такого в свiтi зiлля, щоб воно Ту дiвчину до тебе привернуло. О л ь ш а н с ь к и й (в запалi). Коли Аллах не хоче, то нехай Диявол сам менi в цiм допоможе! К у п е ц ь (з жахом). Печатка Солеймана хай мене Од Iблiса лукавого укриє. Ольшанський в гнiвi вiдходить. Купець повертається до Кезгайла - урочисто. К у п е ц ь Тепер тобi, хоробрий коменданте, Звичаєм стародавнiм теж дозволь Подарувати цей мушкат, шафран I перець цей найкращий. Загальний регiт. К е з г а й л о (розлючений, вихоплює меч). Що таке? Знов перець! Зараз геть менi, не то Тебе самого в перець потовчу! I Перекопа свого не побачиш! Купець i слуги злякано тiкають. К у п е ц ь Рятуйте, гвалт! Аллах моя заступа! Тiкають, покинувши дарунки. В о є в о д а Чи не здурiв ти справдi, мiй Кезгайле? Сховай свiй меч i не лякай людей. Пiди до них, пан писарю, i дозвiл На виїзд їм iз мiста напиши... Козелiус, уклонившись, виходить. Ну, де ж той майстер? III Входять Свiчка i Янулiс. В о є в о д а А, це ти - ну що ж, Дивився дзигарi в Клинецькiй вежi? О л ь ш а н с ь к и й Її жених... не дивно ж, що вона Князiвської любовi не схотiла... В о є в о д а Зумiєш їх налагодити? С в i ч к а Так, Попробую, ясновельможний пане. Я вже знайшов, чого вони не йдуть. В о є в о д а Якщо зумiєш - матимеш за працю П'ятнадцять кiп грошей та п'ять локтiв Французького сукна. К е з г а й л о (ляскає Свiчку по плечу). I пачку перцю - Чудовий перець - в ротi аж горить. В о є в о д а Якраз тобi до речi - на весiлля. С в i ч к а (хмуро). Не до весiлля нам, шановний пане, Якщо не смiєм свiчки засвiтить, Коли звелись вiд темряви ми й туги. Коли вiд трупа матерi дiвчат Без сорому хапають слуги. Тодi весiлля справлю я своє, Як все Подольє свiчками засяє. В о є в о д а Чимало ж доведеться зачекать Тобi часу блискучого такого, - Не зрiс ще дуб i не вродились бджоли, Що воску назбирають в дубi тiм Для тих свiчок... С в i ч к а Зате вже є сокира, Що вирубає борть в отих дубах. О л ь ш а н с ь к и й Щось дуже смiлий ти. Дивись, i в нас Сокира є про голови свавiльнi... С в i ч к а Не про свавiльнi, мабуть, а такi, Що втiхам вашим панським заважають, Коли князiвське око до дiвчат Придивиться, буває, дуже пильно. Тобi не раю, княже, я вночi В ярах ходити наших - темно дуже. О л ь ш а н с ь к и й (хапається за меч). Як смiєш ти, зухвальче! К е з г а й л о (регоче, радий). Га! Ха-ха! Виходить, i у тебе перець є. У мене в горлi, а у тебе в оцi. О л ь ш а н с ь к и й Зухвалий кмете!1 Знатимеш мене, Коли весiлля здумаєш справляти - Хоч не покличеш в гостi - сам прийду. 1 К м е т - селянин, хлiбороб. З брязкотом ховає меч i виходить. В о е в о д а I справдi, щось ти дуже розпустив Тут язика - iди мерщiй на вежу I лагодь дзигарi, та пам'ятай I кожум'якам всiм своїм скажи, Що замiсть свiтла я по тих ярах Поставлю варту - буде вам свiтити. К е з г а й л о А змерзнете - нагрiє, ха-ха-ха! В о є в о д а Тепер iди на вежу. Свiчка уклоняється i йде. К о з е к а (втручається). Постривай! А все ж таки менi чогось здається, Що й ти там був, коли в отих ярах Ми дiвчину затримали за свiтло. (Береться за голову). К е з г а й л о (втручається). А хоч i був! Було тодi хапать, Коли тобi макiтру вiн пошарпав. Що б вiн за хлопець був, якби свою Та дiвчину не мiг одборонити. Iди, та в другий раз не попадайсь. Люблю таких. Апчхи! Бодай з тим перцем! Свiчка виходить. В о є в о д а Гей! Що ж той вiйт! Iди скажи, Козеко. Козека виходить. Цей Свiчка зух - та небезпечно зараз Це кожум'яцьке кодло ворушить. IV Входять Шавула i Козелiус. Тим часом Кезгайло, усiвшись на дзиглику й витягнувши довгi свої ноги, починає з видимим обуренням розглядати свої подарунки, нюхає, чхає, плює. К е з г а й л о I хто той перець вигадав! Апчхи! Напевно, чорт, щоб дратувать людей... Ш а в у л а Чолом тобi, великий воєводо, Од всiх мiщан, i цехiв, i поспiльства До тебе в справах наших... В о є в о д а Що таке? Ш а в у л а Дозволь тобi повiдать по порядку... В о є в о д а Коротше тiльки - вже часу нема. Ш а в у л а (почила урочисто). Як вiдомо тобi, громада наша З давнiх-давен звичаї стародавнi I вiльностi мiськiї береже. Ще Вiтовт, князь великий i преславний, Нам грамоту уставну дарував. Князь Олександр... В о є в о д а (перебиває). Кажи до справи ближче, Облиш князiв - їх добре знаю сам. Ш а в у л а То я ж кажу - князь Олександр... В о е в о д а (нетерпляче). Ти знов! Доволi вже князiв тут поминати, Неначе в церквi. Дiло говори. По що прийшов? Ш а в у л а (витирає хусткою лоб). Та я ж хотiв казати, А ти менi всi думки сколотив... Про що, пак, я - екхм, з давнiх-давен Громада наша твердо й непорушне... От халепа... зав'яз, як пес в тину. Громада наша... В о є в о д а Чули вже про це! К е з г а й л о Понюхай перцю - може, в головi Яснiше стане. Ш а в у л а (в розпачi). Вже не перший день, Бач, скаржаться всi нашi городяни, Що ти вiд нас всi грамоти забрав. (Воєвода стукає кулаком). Та це ж не я! Я ж нi! Крий мене боже! Але ж несила! Скаржаться, що ти Їм свiтла не даєш вночi свiтити, Хоча на те князiвський дозвiл є. I справдi - князь великий Олександр Нам грамоту давно вже дарував, Де, всi вини й притуги одложивши, I свiтло теж дозволив всiм свiтить... I ось як вiйт... Воєвода схоплюється в гнiвi. В о є в о д а Аж ось воно куди! То ти як вiйт? А ти хiба не знаєш, Що з ласки ти моєї тiльки вiйт?! Що справжнiй вiйт я сам, як воєвода! Ш а в у л а Та я ж нiчого! В о є в о д а Що якби схотiв, Давно б себе проголосив за вiйта! Ш а в у л а Та я ж нiчого. Я хiба про це... Про грамоту я тiльки та про свiтло. В о є в о д а А, грамоту! А знаєш ти, що в нiй, В тiй грамотi, написано про вiйта? Не знаєш? (Виймає з дубової окутої скринi грамоту й кидає Козелiусовi). Прочитай йому мерщiй. К е з г а й л о Попався, друже, - вiн тобi наперчить. В о є в о д а Читай отут. К о з е л i у с (читає). "Коли вночi з огнем На мєсте в домєх сиживали, iно За те вини з них воєвода брав, Ми то їм отложили". Ш а в у л а Я ж казав! В о є в о д а Послухай краще далi. К о з е л i у с (читає). "I о том Нехай войт вєдаєт. А єсли б нє хотєл Того смотрєтi войт i от огню Которая би мєсту шкода..." В о є в о д а (грiзно). Чуєш? К о з е л i у с "Которая би мєсту шкода стала, Тогда ми маєм самi покарать". В о є в о д а Кого карати? Вiйта. Ну, нехай. Я завтра ж грамоту верну до Ради I свiтло всiм дозволю. Тiльки сам Тодi вiдповiдай за шкоду мiсту, - А як пожежа скоїться, тодi Не гнiвайся вже, друже мiй ласкавий, Коли твою я голову дурну Пiд брамою Пiвденною зiтну. Ш а в у л а (в розпачi). Та я ж нiчого! В о є в о д а (дає йому грамоту). Нi, тепер бери, Коли хотiв! Ш а в у л а (з жахом). Та хай їй цур! В о є в о д а Ага! Не до смаку за все вiдповiдати, Не до вподоби. Ти ж бо як хотiв? Ш а в у л а Та я ж нiчого! В о є в о д а Щоб i владу мати, I щоб турбот нiяких не було! Чи ж я чiпав твої бобровi гони, Бортi медовi, осетри, млини? Втручався я коли в твої прибутки, Займав коли твiй шостий грош з чиншiв? 1 Чого тобi, дурному, бракувало! 1 Чинш - податок за користування землею. Ш а в у л а О боже ж мiй! В о є в о д а Сидiв би та мовчав. Ш а в у л а Та я ж нiчого! В о є в о д а Пив свою слив'янку. Ш а в у л а I цей слив'янку... В о є в о д а Їв би осетрiв Та радий був, що клопоту не маєш! Не дурно ж пузо он яке вiдпас! Дивись тепер. Не хочещ в згодi жити, То я тобi незгоду покажу. (До Козелiуса - грiзно). Вiддай йому цi грамоти. Ш а в у л а (з жахом). Не хочу! Не хочу я! Та пропади вони! В о є в о д а Пиши наказ. Ш а в у л а (благає). О, змилуйся, мiй пане, Пробач менi за клопiт цей дурний! (Витирає хусткою лоб). В о є в о д а Не до смаку? Дивись, щоб це востаннє, Йди поки цiлий, лиха не буди. (У гнiвi виходить). К е з г а й л о Їж осетрiв та пий горiлку з перцем, I серця не хвилюй дарма! Ша в у л а (в розпачi береться за голову). Ще кажуть - вiйту клопоту нема! Куди не ткнися - скрiзь одна рахуба: Там кожум'яки голову гризуть, Тут воєвода грiє чуба - I тут i там виходить тiсний кут. Завiса. ВIДМIНА ДРУГА Та сама зала увечерi. Тепер вона урочисто прибрана й освiтлена силою свiчок. Чути музику й застольнi пiснi з сумiжної зали, де бенкетує Воєвода з гостями. Гiльда стоїть край вiкна й дивиться з сумом на темний Київ. I Р и ц а р i Гей-го, не все те вмерло, Що сховане в землi,- Назад земля поверне Зерно, що їй дали. Виносить хвиля перли З морської глибини - Гей-го, не все те вмерло, Що сховане на днi. Не згасли в пущах темних Литовськiї вогнi, Гей-го, не все те вмерло, Що сховане у тьмi. Ульрiка вводить обережно Свiчку. У л ь р i к а Постiй отут - ти звiдси все побачиш. Не тупоти ногами, як ведмiдь. С в i ч к а А свiтла ж скiльки! Ось де всi свiчки, Що в нас забрав вельможний воєвода. На все б Подольє стало. У л ь р i к а Он, дивись, То рицар Ольбрахт з Вiльни, що привiз Пожалування пану воєводi, А той, що кубок золотий бере,- Пирхайло-рицар - скiльки ж вiн вина Та меду може випить - просто жах! С в i ч к а А хто отой - суворий, довговусий, Убраний просто, з шрамом на лицi? У л ь р i к а Та це якийсь Звенигородський рицар - Не рицар - якось дивно їх зовуть,- Живуть вони в степу - татарiв б'ють Й нiкому не коряться - Козир-Косог... А, здумала. Козак! То ось i цей Такий козак - старший над ними - Кмiтич. С в i ч к а Я чув про нього... Ось би нам таких. (Озирається). I як би це довiдатися тiльки, Де грамоти ховає вiн... У л ь р i к а Ходiм... Не бачу я, що панi тут... Та тихше. Не тупоти. Ступає, наче кiнь. Виходять. Свiчка озирається. II Рузя, Кезгайлова дружина, жвава, кокетлива панi. Пiдходить до Гiльди. Р у з я А я тебе шукаю скрiзь! Ми всi Там бавились в мисливському покої - Спiвали, трохи випили. А що ж! Сидiти та дивитись, як вони Там вихиляють кубки,- дуже вдячна. Ти чула, як спiває Флорiан, Ольбрахтiв джура? Ах, чудовий хлопчик. А скiльки знає всяких вiн пiсень! Г i л ь д а Дивись, щоб не прийшлися тi пiснi Не до смаку твоєму чоловiку... Р у з я Ат, вигадки! Доволi вже того, Що згодилась я жити в цiй хуртизi, Та ще з таким ведмедем, що його Лиш перець може трохи зворушити. Та мiй ведмiдь хоч добрий. А з твоїм - Нащо вже я весела й нежурлива,- Не вижила б, здається, й трьох хвилин. Не дивно ж, що i ти така сумна... Г i л ь д а Була i я безжурна та щаслива На батькiвщинi радiснiй моїй... О, подивись, яке сумне це мiсто- Як темно там в долинi... жодний вогник Не свiтиться в хатах, неначе всi Там вимерли... i чарiвник всесильний Важку на мiсто руку наложив... Яка нудьга... Коли я знов побачу Мiй осяйний, веселий Кутногорськ... Ру з я А я мою Варшаву... о, вже йдуть. Ну, постривай - тепер ми затанцюєм, I джуру я нiкому не вiддам! III Чути гучну розмову, i в залу входять повiльно й урочисто всi гостi й сам Воєвода. Проходячи повз Гiльду, гостi поштиво їй уклоняються. Воєвода хмуро на це дивиться. Окремо йдуть Кезгайло i Ольшанський, литовськi рицарi Пирхайло, Ольбрахт i поряд Кмiтич, ватажок козацький. Козелiус тримається позаду. О л ь ш а н с ь к и й То там, я чув, привiлля на степу, На ваших тих грунтах Звенигородських Земля не мiряна - ори де хочеш, А риби, м'яса, меду хоч залийсь, К е з г а й л о А перцю-то напевно вже нема. К м i т й ч Привiлля, що й казати, там, мiй княже, А перцю бiльш як треба - так i жди, Щоб татарва, як вихор, не знялася Та перцем не засипала очей. I оремо i сiємо з шаблями, З сокирою лягаєм i встаєм. П и р х а й л о Та хто ж вони, цi люди? Козаки? Напевно, лотри, наволоч ледаща... К м i т и ч Ця наволоч є купка смiльчакiв, Що не злякалась шаблею й сохою Далекi нашi межi боронить! Недовго б ти пишався в вашiй Вiльнi, Коли б ми там не бились на чолi. Давно б уже сидiв в татарськiй ямi. П и р х а й л о (про себе). Зухвалий хлоп! Виходить обурений. К е з г а й л о (регоче). Ха-ха! Я бачу, й ти Умiєш перцем очi засипать. Стривай, я скоро сам до вас приїду. Набридло вже за мурами сидiть. Р у з я Та годi вже - нуднi розмови вашi Могли ви там за кубками вести. Пора до танцiв - пане воєводо, Звели музицi грати для гостей. В о є в о д а Не проти я рицарської розваги, Нехай дадуть до танцiв перший знак. (Фанфари). Лунає гасло втiхи й насолоди, Хай кожен гiсть запросить i веде Прекрасних пань звичаєм стародавнiм. Подає руку Гiльдi, iншi подають своїм дамам, i всi обходять залу повiльним урочистим темпом, пiсля чого вiдводять дам на їхнi мiсця. Р у з я Тепер танцю веселого й швидкого, Щоб розiгрiти, розiгнати кров! Пан Ольбрахте, звели, щоб джура твiй Веселого нам танцю влаштував. Гоньоного, вирваного, млинка, Такого, як в Варшавi чарiвнiй. О л ь ш а н с ь к и й (до Кезгайла). I справдi, що з дружиною такою Тобi не треба перцю, друже мiй. Вона сама - як перець стручковий. К е з г а й л о Дивися краще, щоб тобi в ярах Не всипав майстер Свiчка перцю з маком. Рузя та iншi дами тягнуть на середину Флорiана, молодого вродливого джуру. Р у з я Мерщiй-бо, Флорiане, заспiвай Пiсень веселих до танцiв швидких. Ф л о р i а н Тодi ставайте, панi й кавалери, Давайте "пшепюречку" танцювать. Спiває. Всi стають кружка й танцюють, не пускаючи з кола "пшепюречку", що танцює всерединi й нарештi прориває коло. Ф л о р i а н Як в ставку кружляють рибки, В'ються ластiвки моторнi, Як в млинi танцюють жорна, Ми в танку зiв'ємось швидкiм. А панянка в колi в'ється, На всi боки утiкає - Скрiзь їй виходу немає, Скрiзь їй пiсня в очi ллється: Фiт, фiт, фiт, пшепюречко, Хорошуле, бiлолиця, Не втечеш ти до пшеницi, Не втечеш ти, коханечко! Р у з я Тепер гоньоний. Ценар чи млинка! Ф л о р i а н Прекрасних пань покiрний я слуга. О л ь ш а н с ь к и й Дивись, у залi, наче вихор буйний, Знялися танцi з захватом новим. Танцi. В о є в о д а Поглянь, Кезгайле, де твоя дружина, Вирує там веселiсть через край. Лиха з такою жiнкою година, Хоч нi на крок од себе не пускай. К е з г а й л о Не бачу в тiм лихої я прикмети, Що в танцях жiнцi весело моїй - Зате в твоєї жiнки для бенкету Занадто вигляд хмурий i сумний. В о є в о д а Клянусь Перуном! Я її навчу, Як мiй бенкет ганьбити осяйний. (Пiдходить до Ольшанського). Ну що, мiй княже, мабуть, є на що I в Києвi у нас помилуватись? О л ь ш а н с ь к и й Не тiй красi дивуйсь, що тут сiяє, При цих свiчках, музицi i танку, А тiй красi, що й в темному кутку Навкруг себе мов свiтло розливає. Є дiвчина, якби сюди ввiйшла - Померкли б всi свiчки та всi красунi! Iдуть у глибину зали. Флорiан i Рузя в захватi танцю. Ф л о р i а н Нiколи ще не бачив я очей, Щоб стiльки щастя й ласки обiцяли! Невже вони не щирi в вечiр цей - Або вони сiяють тiльки в залi, На втiху всiм, для багатьох людей? Р у з я О нi! Для тебе тiльки, мiй коханий. Ф л о р i а н Коли ж тебе вiч-на-вiч я знайду? Р у з я Вночi сьогоднi... муж на варту стане, Чекай мене... в цiй залi... я прийду. Вибiгає - вiн за нею. IV Воєвода, Кмiтич i Козелiус пiдходять до Гiльди, що сидить в самотi бiля вiкна. В о є в о д а Одна, здається, панi в цiлiй залi Смутна та хмура; бачу я, що їй Не до вподоби нашi всi розваги, Не до смаку бенкет мiй осяйний. Хiба свiчок замало тут блискучих, Хiба музика наша не гучна? Чи не шляхетнi досить нашi гостi, Чи мало кубкiв меду та вина? Одверта це зневага! Гiльда пiдводиться. Г i л ь д а О мiй пане! Чи смiю ж я, покiрная раба I воєводи славного дружина, Такий бенкет блискучий зневажать? А що сумна - то не моя провина, I серцю я не владна наказать... Щоправда, мимоволi я згадала Про iншi свята, що колись Ми в Кутногорську рiдному справляли... I стародавня ратуша тодi I з нею цiле мiсто променiло Вiд безлiчi вогнiв, i звiдусiль Неслись пiснi, i все округ кипiло, Як в казанi. Чому ж таке сумне, Чому ж таке безмовне наше мiсто? Чому ж, як там, на наш бенкет воно Не вiдповiсть привiтно i врочисто, I жодне там не свiтиться вiкно? I ось тодi... тодi менi здається, Що ми чужiї люди для киян, I свiтло це, що тут як рiчка ллється, Ми вiдняли у наших громадян! В о є в о д а (гнiвно). Знов спогади безглуздi i нiкчемнi! Ще й досi дух моравських тих майстрiв! К о з е л i у с Шановна панi, варварський i темний Живе там люд, i милостей твоїх Не вартий вiн. Як можеш ти рiвняти Свiй Кутногорськ та цi убогi хати? Дай тiльки їм свiтити каганцi, То в першу ж нiч пiде за вiтром мiсто. В о є в о д а (гнiвно). Своє забула мiсце, мабуть, ти! Для цих рабiв я князь i воєвода! Не дивно ж, що обстала ти за них, Бо низького сама такого ж роду. К м i т и ч Не гоже кажеш, пане воєводо. На Київськiй землi нема рабiв, I, мабуть, чесного твоя дружина роду, Коли за нас пiднесла голос свiй. Г i л ь д а Так! Не соромлюсь роду я мого, То чесний рiд майстрiв, митцiв поштивих, Що Кутногорськ уславили кругом! В о є в од а Ха-ха! Рiд слюсарiв та ковалiв. Г i л ь д а Так, слюсарiв, але мечами тими, Що їх кують мiй батько та брати, Пишаються всi рицарi вельможнi, Не гидував i сам, здається, ти Червiнцями дзвiнкими, що були Моїм приданим, i тодi низька Я не була, бо добре знав, що рiвна Цехмейстра кутногорського дочка Литовському вельможi. Виходить, гордо пiдвiвши голову. В о є в о д а (крiзь зуби), Слюсарiвна... V Слуги виносять тацi з кубками i, почавши з Воєводи, обходять всiх гостей. В о є в о д а (пiдiймає свiй кубок). Гостей шановних дякую за честь Й запрошую звичаєм стародавнiм Останнiй кубок випить на прощання, На здоров'я за всю державу нашу Та за рицарство нашої землi! Гостi п'ють. Г о с т i Тобi за честь подяка та шаноба. Поштиво уклоняючись воєводi, розходяться гостi. Слуги гасять свiчки, крiм двох, що горять лiворуч на столi першого плану. В о є в о д а (затримує Козелiуса). Зостанься тут. Потрiбний ти менi. (Дiстає зi скринi грамоти й кладе на стiл). До Вiльни завтра вранцi їде Ольбрахт, Отож негайно треба написать Листа до князя з приводу отих Безглуздих домагань та привiлеїв. Занадто вже знялося балачок Навколо них - напевно, будуть скарги. Ти ж напиши, що зараз скасувать Цю заборону аж нiяк не можна, Бо навiть вiйт, i той за всiх киян Вiдмовився од пiльг тих небезпечних. К о з е л i у с Все розумiю. Зараз напишу. Гiльда виглядає з-за дверей. В о є в о д а Яка ганьба! Дружина воєводи Привселюдно за хлопiв обстає. Її провчити треба - тiльки як? К о з е л i у с До кляштора замкнути хоч на рiк - Наукою це доброю їй буде. В о є в о д а Порада добра - так я i зроблю. Г i л ь д а (про себе). Тобi я цю пораду пригадаю... В о є в о д а Ну, то пиши. Та не засни дивись, Бо сила тут мишей i пацюкiв, Пергаменти якраз тобi поточать. В мене торiк двi грамоти втягли, Що залишились на нiч на столi. К о з е л i у с Зроблю я все як слiд, вельможний пане. Уклоняється. Воєвода виходить. Гiльда ховається. К о з е л i у с На цiлу нiч роботи, мабуть, стане, Та й рiч складна - не знати, як почать. Не вадило б хоч випити спочатку, Щоб розум прояснився для листа. Знаходить i тягне на стiл чималий жбан з вином та якусь страву. Наливає i п'є. Тепер, здається, краще... значить, так... (Пише). "Господаре i пане наш преславний, Великий княже руський i литовський, Тобi чолом б'є воєвода твiй Про київськi пригоди та дiла". (П'є й мовчки пише). Тепер робота йде далеко краще... Коли вином чорнило розвести. Раз умочив перо, а другий - горло, А як нi те, нi друге не просохне, То й думки легше в голову iдуть. (Спiває). Scribimus et bibimus, Sic bene cedit opus 1 1 Коли писати й пити, Робота краще йде! (Лат.) (П'є. Знову пише). "А що кияни скаржились за свiтло, То слушного немає в тих скаргах". (П'є). I справдi, як подумати - навiщо Народу свiтло? Все їдно вони Читати та писати не умiють, А решту можна й потемки робить. А небезпека вiд огню чимала: "Dе fасilе", як кажуть, "ardet stramen, Cum igni jungitur". А значить це: З вогнем солома краще не дружи. (Пише). "О тих речах пекуся я невтомно". Пиши, пиши - пергамент все знесе, Хоч як бреши - знесе теляча шкура... (П'є). Чудовi вина в пана воєводи, Мальвазiя рицарська - що й казать. (Спiває): Scribimus et bibimus, Sic bene cedit opus! (Пише). "Найпершая була моя турбота Абисьмо мiсто лєпшей зберегти". (П'є). Мальвазiя чудова... bonum vinum 1. 1 Добре вино. (Лат.). (Пише). "I навiть вiйт..." Неначе в головi Чого менi... (Похиляє голову на руки, потiм знову пiдводить). Про що пак я?.. Про вiйта... "I навiть вiйт..." А що той вiйт - i вiн Слив'янку добре смокче... (Знову схилився. Крiзь сон). "I невтомно... Пекуся я... невтомно... i невсипно..." (Заснув. Хропе). VI Крадькома входить Рузя. Р у з я Ай! Тут хтось є... Пан писар... Спить...Хропе... (Гасить свiчки). Нехай хропе... Добранiч, пане писар... Ай! Хтось iде... Це ти... Це ти, Флорiане? Ховається бiля вiкна. 3 лiвого боку крадькома входить Свiчка. Зупиняється серед зали. С в i ч к а Скрiзь темно... Замок спить пiсля бенкету... Отут десь вiн... захований лежить Наш привiлей... i я його здобуду. Пробив мiй час - назад нема шляху. Йде далi. Рузя кидається йому на шию. Р у з я Нарештi ти, о мiй коханий... Ай! Палко цiлує, але, пiзнавши помилку, тiкає. С в i ч к а Та тут ступити кроку страшно... тьфу! Цiлуються... (Витирається). Бодай їх... З правого боку вiдхиляються дверi i входить iз свiчкою Гiльда. Г i л ь д а Хто тут? С в i ч к а (поривається до неї). Тихо! Благаю, тихо, о вельможна панi. Г i л ь д а Це ти? Безумний! Виходи мерщiй! Тiкай. Хiба життя тобi набридло? Чого тобi, безумцю, треба? С в i ч к а Свiтла. Г i л ь д а Що кажеш ти! С в i ч к а Так, свiтла, що у нас Ви вiдняли безбожно й безсоромно, Щоб осiяти пишний цей палац. А там, внизу, де працiвник невтомний Псує свiй зiр над темним верстаком, Там темрява укрила все кругом, Сумує мати в темнiй там хатинi I каганця не смiє засвiтить, Щоб хворої доглянути дитини. Своїх книжок школяр не може вчить. А на горi глузує пан всесильний I топче в грязь громадський привiлей, Щоб без жалю народ гнобити вiльний, Щоб тиснути i мучити людей. Цей привiлей вiн взяв у нас свавiльно - I я за ним прийшов тепер сюди. Г i л ь д а (зворушена). О боже ж мiй! Яка пригода дивна... Неначе ти пiдслухав нас... пожди... Неначе сон химерний i чарiвний... I справдi сон... Якраз над ним заснув, Над привiлеєм, писар наш лукавий. (Пiдходить до стола i шукає грамоту). Здається, тут... Ага... ось вiн... пiд правим Затиснув лiктем... Держить... Потягну... Попробую... Обережно тягне пергамент з-пiд писаревого лiкгя. Вiн починає мимрити спросоння. К о з е л i у с (крiзь сон). А що той вiйт?.. I вiн Слив'янку добре смокче... Г i л ь д а Боже мiй... Прокинувся... Ко з е л i у с (так само). ...Пекуся я невтомно, Невтомно i невсипно... (Хропе). Г i л ь д а Знов заснув Нотарiус невсипний. (Витягає пергамент). Ось де вiн! Так, так, це вiн, славетний привiлей, Та грамота князiвська, що дає Киянам свiтло... Ось вона... Бери. (Подає грамоту Свiчцi). Хай буде це подякою моєю За вогник той, що ти колись дiстав I засвiтив в моєму лiхтарi... Недурно ж ми з тобою родом рiвнi - Бо ти зброяр - я зброярiвна. Тепер тiкай. С в i ч к а (бере грамоту й цiлує її руки). О, дякую безмiрно! (Зникає). Г i л ь д а Тепер лишилось замести слiди I спiльникiв покликати сюди. (Бере з тарiлки сало i маже папери). Намажу папери всi салом Й моторних покличу мишей, Щоб завтра на них всi казали, Що з'їли вони привiлей. О мишi, моторнi звiрята, Сюди поспiшайте мерщiй! Для вас тут вечеря багата - Листи й пергаменти смачнi. Гризiть i шматуйте завзято Князiвськi папери й листи, В них правди даремно шукати - Самi обiцянки пустi. Гасить свiчку й зникає. Завiса. ДIЯ ТРЕТЯ Магiстратська зала, по-святковому причепурена гiрляндами зеленi, килимами й кольоровими рушниками. Вздовж брусованих стiн - укритi килимами лави, праворуч, у глибинi, довгий стiл, заставлений жбанами з медом i стравою. Просто посерединi широкi вхiднi дверi. Час перед осiннiм вечором. I Тихо й урочисто, в пiвтемрявi увiходять одна по однiй стрункi групи цехiв - кожен iз своєю корогвою i з шiстьма великими зеленими свiчками - гордiстю кожного цеху. На корогвах гаптованi шовком i золотом емблеми вiдповiдного ремества: черевик, ножицi, стрiла, риба i т. iн. Всiх 12 цехiв - кравцi, шевцi, золотарi, ткачi, кушнiри, зброярi, ковалi, хлiбницi й перекупки, рибалки, теслярi, кожум'яки й бондарi. Тихо, в порядку розмiщуються цехи обабiч в палатi. Капуста, Передерiй, Чiп, Коляндра керують мiсцями. Передерiй з своєю дiвчинкою. Тим часом вже зовсiм стемнiло, але нiде не свiтиться жодний вогник. П е р е д е р i й (урочисто). Чи всi вже тут? В с i Всi, всi, на добрий час! Пе р е д е р i й Чи всi свої? В с i Свої! Чужих нема! П е р е д е р i й Чи всi брати? В с i Брати всi до одного На все життя, до працi й до меча! I зрадникiв немає серед нас. П е р е д е р i й На добрий час! То слухайте ж, кияни, То слухайте ж, брати всi цеховi, Кравцi, шевцi, золотарi, рибалки, Ткачi, зброярськi цехи, ковалi, Перекупки, хлiбницi, теслярi, Кушнiри, бондарi та кожум'яки, Мужi громадськi, славнi i мiцнi! Ви знаєте, що Свiчка, брат наш славний, Здобув для нас князiвський привiлей, Здобув нам свiтло - i сьогоднi ми Розсiємо нарештi сум нiчний. В с i Хай буде свiтло! Слава! Слава Свiчцi! П е р е д е р i й Хай буде свiтло! Браття дорогi, Ви знаєте, що я один мiж вас, Хто цих свiчок жаданих не побачить. Та що з того... Чи не моя ж душа За свiтло це безмiрно вболiвала I перемоги нашої ждала. А через те дозвольте i менi Сьогоднi тут порадуватись з вами - Хоч не очима - серцем щирим я Цю радiсну хвилину зрозумiю. К а п у с т а Ти бiльш нас всiх за свiтло потерпiв, То i тепер громада ухвалила, Щоб з рук твоїх ми свiтло прийняли. В с i Ти батько наш! Ти свiтло засвiти! П е р е д е р i й Спасибi ж вам, товаришi-брати. Для мене ця пошана найдорожча. Хай буде свiтло. I на перший раз Засвiтимо звичаєм стародавнiм Славетнi нашi свiчi цеховi. I вперше їх засвiтимо врочисто Отут на святi миру та життя, На честь весiлля Свiчки, що сьогоднi З Меланкою своєю одруживсь. В с i Хай буде так! На честь Меланки й Свiчки Ми цеховi засвiтимо свiчки! П е р е д е р i й На добрий час! Товаришi-брати! Не без борнi дiстанеться нам свiтло, Готовi ж будьмо боронить його. В с i Грудьми й мечем - од вiтру i людей Клянемся наше свiтло боронить! П е р е д е р i й Товаришi! Нi в Свiчки, нi в Меланки Нема батькiв, i молодих тепер Благословить i стрiне товариство: Капуста - наш цехмейстер найстарiший - Й бублейниця Тетяна - за батькiв. Товаришi-брати, отут у шафi Горить одна, укрита поки свiчка. Як тiльки будуть близько молодi, Я гасло дам, i, як один, тодi Ми всi свiчки засвiтимо врочисто. В с i Гар