азд! На славу Свiчки! Хай живе Одважний наш зброяр i майстер Свiчка! Цехмейстером його! Цехмейстром? Та що цехмейстром! Вiйтом! Правда, вiйтом! Хто ж, як не вiн, гiднiший вiйтом бути! Чи не Шавула ж, зрадник, боягуз! Шавулу геть! Хай Свiчка буде вiйтом! К о л я н д р а Стривайте! Тихо! Хтось чужий iде. II Так само в пiвтемрявi розчиняються дверi i входить Шавула. Увiйшовши, зупиняється i протирає очi. К о л я н д р а Та це Шавула! От така ловись! Про вовка лиш помовка - аж i вiн. Ш а в у л а Що тут таке? Це що? Якi це збори? Свiчки, корогви! Не здурiли ви? Не знаєте хiба, що воєвода Заборонив всi збори та свiчки? Дивись, якi розумнi! Зараз геть Всi по хатах! В с i (обуренi). Ти сам розумний дуже! Тобi чого тут треба? Забирайсь! Тетяна, пишна й рум'яна, гладка бублейниця, наступав, взявшись у боки, на Шавулу. Т е т я н а Ач, вигадав! Тебе ще не спитали! Коли не крутить в носi, то й не чхай! Тут не твоє засипано, а наше, То i не пхайсь до нашого млина. Ще гримає! Злякалися тебе! Тепер у нас князiвський дозвiл є! В с i Доволi вже дурити вам людей! П ер е д е рiй Ми знаємо тепер свої права, Ми маємо князiвський привiлей! К а п у с т а Не продаси нас вдруге воєводi! Т е т я н а Не треба нам такого вiйта! Геть! Запроданець! Iндик пихатий! В с i Зрадник! Запроданець! Ш а в у л а Не показились ви? Де бачили ви того привiлея? Та його ж мишi з'їли! Т е т я н а Брешеш ти! Тебе з'їдять хай мишi! В с i Забирайсь! Ш а в у л а Та як ви смiєте! Всi напосiдають i вiдтискують Шавулу до дверей. В с i Та вже побачим! К о л я н д р а Чи смiємо, чи нi - аби не ти! Ш а в у л а Я воєводi зараз... В с i Хоч до бiса! Виштовхують. Ш а в у л а В хурдигу всiх!.. В с i Iди пiд три чорти. П е р е д е р i й Ось бачите, товаришi-брати, Який це вiйт! В с i Хай Свiчка буде вiйтом! III Пе р е д е р i й Вони вже близько, будьмо ж всi готовi Зустрiнути врочисто молодих. Чiп i Прiся Ч i п Коли ж бо я дiждуся того, Прiсю, Щоб в хату одвезти тебе мою?.. П р i с я Чи бачили! Пiду я в його хату, Де шкiрами на десять гонiв тхне. Ч i п О, не дратуй. Турецькими шовками I килимами вкрию хату всю, Голубити, носити на руках Тебе я буду, Прiсю. П р i с я Ще задавиш. Який швидкий. Геть руки! К о л я н д р а (кепкує). Ну, то що ж? Чому ж не держиш? Ти ж казав колись - "Не вирвалась, то й цiлувати можна", А тут такої пташки не вдержав. Ч i п Бикiв хапав за роги, ведмедiв Вiч-на-вiч клав... А тут неначе чари... Слабе дiвча,- а пальчика її Одного розiгнути я нездольний! К о л я н д р а Отож-бо й є. Не в силi, мабуть, сила, Дивись, моя Тетяна - сiм пудiв, Мов зайчика мене пiдняти може - А з нею я що хочу, те й роблю, Дарма що сам безсилий та кульгавий. Т е т я н а (пiдбiгає). Ти тут, Семене - зайчику мiй любий, Ходiм мерщiй - здається, вже iдуть. К о л я н д р а Та одчепись. (Чiповi). Оце тобi наука. Ч i п I де воно береться в тих кравцiв! Вбiгає дiвчина. Д i в ч и н а Готуйтесь! їдуть, їдуть молодi! Рух. Гомiн. Всi стають по мiсцях. П е р е д е р i й Всi по мiсцях! Товаришi-брати! Во славу мiста нашого старого, Во славу чесних всiх працiвникiв, Во славу руського народу i землi Засяють хай всi свiчi цеховi! Миттю вся палата освiтлюється силою свiчок. К а п у с т а Тепер нехай через вогонь пройдуть Звичаєм стародавнiм молодi. Музика. Цеховики стають обабiч дверей, утворюючи своїми свiчками щось подiбне до вогняної завiси, крiзь яку повиннi пройти молодi. IV Свiчка й Меланка входять крiзь вогняну заслону. За ними, вже повiльно, ошатна юрба дружок i бояр. Меланка в чудовому шлюбному вбраннi з серпанком на головi, що закриває її обличчя. Х о р Ой, пройшла Меланочка крiзь вогонь, Наче щире золото, через горн. Ой, свiти ж їм, вогнику, все життя, Щоб не було в темряву вороття. Ти в хатинi весело їм палай, Ясну щастя-доленьку їм надай. Молодi пiдходять до Тетяни i Капусти, що чекають їх, перша - з хлiбом, сiллю i медом, що поставленi на вiкно з дiжi, а другий - з двома зеленими, перевитими золотом свiчками та келихом, що стоїть на тацi, яку держить хтось iз товаришiв. Т е т я н а Нехай вас бог благословить святий, Нехай у вас всього в привiллi буде, Удосталь хлiба, меду та вина. К а п у с т а На полi хай у тебе буде повня, А в хатi вiчна згода та любов. П е р ш и й х о р Тупу-тупу коло дiжечки, Навiдала сироїжечки, Що ж нам допiру робити: Чи в хатi свiчки свiтити, Чи сироїжечки брати, Чи вже невiстку вiтати. Є в нас тарiлочка меду, Йди до нас, невiстко, на беседу. Д р у г и й х о р Ой панове сватове, просимо вас, Прилетiла утiнка в добрий час, Ви ж її не бийте, не лайте, Ви ж її хорошенько приймайте, Ви ж її раненько не будiте, Ви ж її мiж людьми не судiте. П е р ш и й х о р Ой невiстко наша жаданка, Ой, не рiк ми тебе жадали, Сiм рокiв меду не пили, Сiм рокiв свiчок не свiтили, Ти ж нам солодша вiд меду. Йди до нас, голубко, на беседу, Ти ж нам яснiша за свiчку, Одкрий нам своє бiле личко. К а п у с т а (знiмає серпанок з Меланчиного обличчя, зворушений). Отак, Меласю,- сiм рокiв тебе, Мов свiчечку ясную, ми чекали I в темрявi журились, а тепер Ти увiйшла, i раптом засiяла Палата вся вiд радiсних огнiв. М е л а н к а (зворушена, припадає на мить до його плеча). О мiй дiдусю любий! К а п у с т а I за це Прийми од нас, звичаєм стародавнiм, Зеленую цю свiчку. (Запалює й дає). Хай горить Вона тобi на радiсть та на щастя. А це тобi, вiдважний майстре наш. (Дає так само Свiчцi). Нехай тебе колись прославить пiсня, Що Свiчка ти - i свiтло нам здобув. Х о р Слава тобi. Свiчко-зброяре, Свiчку ти здобув воску яра, Слава тобi, майстре умiлий, Слава тобi, рицарю смiлий! Капуста бере келих i подає Свiчцi. К а п у с т а Тепер прийми цю заздоровну чару. Х о р Не пий, Iванко, Першого привiту, Бо перший привiт, Лихий на зустрiт, Оддай маршалку 1 Через праве плече - Нехай вiн виллє, Нехай потече. 1 Маршалок - староста у весiльному обрядi. Свiчка бере келих i передає через праве плече Коляндрi, який виливає його на пiдлогу. Т е т я н а (бере другий келих i подає Свiчцi). Здоровi пийте, дiточки, нехай Солодка й повна буде ваша чара. Свiчка бере й п'є, чергуючись з Меланкою. С в i ч к а Бо славу нашу, браття дорогi, Нехай вовiк живе громада наша! В с i Тобi на славу! Слава, слава Свiчцi! Передерiй пiдходить до молодих. П е р е д е р i й Хвала тобi, одважний майстре наш! Щасливий будь з дружиною своєю. А ти, Меласю, од мене прийми Цю рiзьблену оздобу на намисто - Найкращий твiр, що я колись скував, Коли ще очi бачили мої. (Дає їй золоту оздобу). М е л а н к а (зворушено). Спасибi щире, дядечку мiй любий, О, як би я жадала, щоб вони Прозрiли знов, твої прекраснi очi. (Цiлує його). П е р е д е р i й Меласю! Рiдна! Свiчечко ясна! Мене сама мов свiтлом ти осяла. В с i Нехай живе наш Свiчка! Хай живе На довгi роки славний майстер наш! Музика Пiд звуки музики й гучних привiтань Капуста i Тетяна обводять молодих навколо всiєї палати, пiсля того садовлять їх на покутi. Х о р Суньтеся, суньтеся, кравчики, Суньтеся, суньтеся, шевчики, Iз покуття в запiчок, бондарi, Уступайте мiстечко для зорi. Для зорi, для зiроньки, що зiйшла Коло ясна мiсяця край стола. Д р у г и й х о р Бiжи, бiжи, братику, доганяй, Свою любу сестроньку одбирай, Ой бiг любий браточок - не догнав, За боярами рiдненьку не пiзнав, За музиками гучними не почув, Почув тiльки голосочок, як її Вже приймали кравчики цеховi. "Добрий вечiр, кравчики, я до вас, Приймiть мене, молоденьку, в добрий час. Бо ж мене нiченька зайняла, Iнеєм суконька припала, Русая косонька росою, Бiлеє личенько сльозою". П е р ш и й х о р Iди вiд нас, братику, не жалiй, Ми вже твою сестроньку прийняли, По червоному килиму провели, Повну чару меду їй налили, Цiлував її наш майстер молодий, Обсушив її вiд iнею-води, Русу косоньку вiд дрiбної роси, Бiле личко вiд дiвочої сльози. V Тим часом цеховики вже повстромлювали в свiчники свої свiчки й розсипались по палатi барвистими купками. Починається невимушена весела метушня. К а п у с т а А що ж, брати, тепер, либонь, не грiх Й по чарцi добрiй випить... (Сiдає за стiл). Панi свахо, Частуй гостей. Та не барись i ти, Дружко мiй любий, наливай чарки. Т е т я н а Та ну ж бо! Споживайте на здоров'я! Наливають з Коляндрою чарки й келихи, що йдуть потiм по руках. Де-де, а на весiллi люди п'ють. П е р е д е р i й За Свiччине весiлля! Хай живуть На довгi роки Свiчка i Меланка! В с i За Свiччине весiлля! Хай живуть! Х о р По-святому "отче нашi" Дайте нам по повнiй чашi, Пиймо Свiччине весiлля, Щоб у них було привiлля, Згода в хатi, а на полi Щоб всього було доволi. Свiчка бере Меланчинi руки в свої. С в i ч к а Меласю люба! Зiронько моя... Чого ж така смутна та полохлива, Чом слiзоньки алмазнiї блищать В твоїх очах наляканих, журливих? Невже не рада ти хвилинi цiй, Що нас з'єднала? М е л а н к а Любий, дорогий! Щаслива я... Але... Всi цi вогнi, I свiчi цi, жаркi та осяйнi, Сполохали, збентежили мiй спокiй... Боюся я... здається все менi, Що пiд вiкном, там, в темрявi глибокiй, Якiсь зловiщi тiнi зiбрались... I радяться... i вищиряють зуби На наше щастя... С в i ч к а О, не бiйся, люба, Не бiйсь, моя голубко... Усмiхнись, I зникнуть вмить усi ворожi тiнi. К а п у с т а Еге, еге, товаришi-брати, Прийдеться, мабуть, загасить свiчки! Або запнути вiкна. П е р е д е р i й (збентежений). Що таке? Хiба ж яка тривога? К а п у с т а Ну, аякже! Непевна справа. Небезпека всiм. Не бачите хiба, що молодий Поцiлувати хоче молоду? Iще вам мало? Ще не до ладу? (Регоче задоволений). Т е т я н а (в захватi). I здумає ж старий, бодай ти скис! Бодай тебе iндичка убрикнула! Ще б пак, не небезпека, ха-ха-ха! Нехай цiлує! Зараз же нехай Цiлує молоду, ми ж комарiв Покличемо, щоб свiчки затулили! К о л я н д р а Нехай цiлує! Просять всi цехи: Кравцi, шевцi, рибалки, теслярi, Бублейницi на смальцi i меду - Хай молодий цiлує молоду! П е р е д е р i й Нiхто не п'є - зробився мед гiркий. Хай молоду цiлує молодий. К а п у с т а Вiд всiх цехiв ухвала одностайна: Хай молодi цiлуються негайно. Х о р Ой, робiть, ткачi, завiси Вiкна запинати - Буде зараз мiсяць ясний Зiрку цiлувати. Ой метелики, злiтайтесь, Заслоняйте свiчi - Буде зараз князь княгиню Цiлувати двiчi. Поцiлунок. Тиха нiжна музика. Свiчка пiдводиться, взявши за плечi почервонiлу Меланку, що теж пiдвелась, цiлує її в губи довгим поцiлунком. Хвилина шанобливої тишi змiнюється знову бурхливою веселiстю. В с i Гаразд, гаразд! Оце солодка чара, Нехай вона не зсякне вам вовiк! Т е т я н а (в захватi). Оце якраз! Аж губи засвербiли! Аж закортiло i собi того ж! Х о р Цiлував, цiлував - Не нацiлувався, А в саду соловей Не нащебетався. К а п у с т а (витирає вуса). Ну, то чого ж! Давай i ми з тобою Покажемо, як треба, молодим. Т е т я н а Та ну тебе в болото - з бородою Та лiзе цiлуватись, бардадим! 1 1 Бардадим - здоровило. (Спiває). Цур тобi, прудивусе, Якi в тебе сивi вуса, Яка в тебе борода, Наче стерня в полi. Не пiду я за старого - Бородою коле, Але пiду за такого, (Хапає Коляндру, той даремно виривається). Що сiються вуса - Вiн мене поцiлує, А я засмiюся! К о л я н д р а Та одчепись! Пусти! Не хочу я. Ой! Дихати... Задавиш, навiсна. Т е т я н а Е, нi, (цiлує його). попався, кравчику мiй любий, Горобчику кривенький - не втечеш. Ч i п (кепкує). Ага, попавсь! Виходить, що i в тебе - "Не вирвався - то й цiлувати можна". К о л я н д р а (вiдсапуючись). А ти хоч i ведмiдь, а все ж нiяк В своєї бджiлки меду не дiстанеш. Ч i п Ба нi! Дiстану. (Хапає Прiсю, що крутилась поряд). Бджiлонько моя! Невже й тепер мене не поцiлуєш! П р i с я (виривається). Який швидкий! Неначе рак на греблi. (Спiває). Не хапайсь цiлувать - я не твоя рiвня, Бо ти мнець-кожум'як, а я бондарiвна, Хоч ти мнеш десять шкiр за одну хвилинку, А менi не зiгнеш пальчика-мiзинка. Ти живеш в Гончарях, а я на Подолi. Не дiстанусь тобi з доброї я волi. Тiкає. Чiп за нею. К о л я н д р а Чи бачили! Кохайся пiсля цього. Т е т я н а Чи я ж тебе, мiй любий, пiдвела? К ол я н д р а (спiває). Ти ж мене пiдманула, Ти ж мене пiдвела, Дала менi вечеряти, Та не дала ложки! Хор пiдхоплює пiсеньку, дехто танцює. VI К а п у с т а Та що я, католик чи бусурман, Щоб на весiллi та не танцював! (Iде на середину й починає притупувати). Ану-бо, хехи! До роботи час! Ой, казала менi мати, Щоб музику не кохати, Бо музика-ледащиця Цiлий тиждень волочиться. У недiлю весь день грає, В понедiлок пропиває, А в вiвторок весь день п'є, А в середу жiнку б'є. В с i До танцiв! Всi до танцiв! Починай! Починаються рiзноманiтнi танцi, серед яких вiдрiзяються танцi окремих цехiв. Б i л е й ч о р н е Сподобалась ковалю Дiвка-теслярiвна, Нi, тебе я не люблю - Я тобi не рiвня. Не займай мене, мугир, В тебе руки в сажi, А я бiла, наче сир,- Ти мене замажеш! Не дивись, теслярiвно, Чи бiле, чи чорне, А дивись, моя люба, Чи добре пригорне. Де не взявся сiрий вовк - От так веремiя! Теслярiвна ковалю Кинулась на шию. Ой, рятуй мене мерщiй, Хлопче мiй моторний! - Вже забула, що у нього Руки в сажi чорнi. Не дивись, теслярiвно, Чи чорне, чи бiле, А дивись, моя люба, Яка в ньому сила. VII Раптом за дверима чути галас, тривогу й брязкiт зброї. Танцi порушуються, i в палату вривається озброєний загiн драбiв з Ольшанським, Козекою, i Козелiусом на чолi. Позаду виглядає Ш а в у л а. К о з е к а А, незаконне зборище! Свiчки! Ш а в у л а (ззаду). Свавiлля! Бунт! Вони мою персону Словами непристойними кляли. К о з е к а Всiм розiйтись! Гасити зараз свiчi! А за вогонь та збори незаконнi Вину сплатить негайно - двадцять кiп На кожен цех, а разом - двiстi сорок. Ш а в у л а (ззаду). Та за мою персону двадцять кiп. Свiчка виривається на середину. С в i ч к а Тобi нехай заплатять навiть тридцять - Цiна то Юди - зради серебро! П е р е д е р i й Свавiлля це! Як смiєш ти сюди На мирне свято драбiв наводить! В с i Доволi вже знущання! К чорту драбiв! Ч i п (хапає дзиглик). Всiх потрощу! Всi забирайтесь геть! П р i с я (чiпляється за йою плечi). Василечку! Василечку мiй любий! К о з е к а А! Бунт! Свавiлля! Дверi на замок! Мечi з пiхов! Нiкого не пускать! С в i ч к а (побачивши Ольшанського). То, значить, ось який звичай князiвський - Мов татарва, вдиратись до людей. Меланка поривається до Свiчки, але Капуста, Тетяна та iншi жiнки її затримують. М е л а н к а Iване, любий! К а п у с т а Заспокойся, доню, Гаразд все буде... буде все гаразд... О л ь ш а н с ь к и й Коротка ж в тебе пам'ять, майстре Свiчко! Хiба забув, як всiх нас запросив До себе на весiлля, в час такий, Як все Подольє свiчками засяє? Де ж молода? (Пiдходить до Меланки). О, яка ж краса... (Бере її за пiдборiддя). Iди до нас, красуне бездоганна, На честь твою я запалю вогнi Вiд Золотої брами до Почайни, По цiлому Подолью i Горi! Таку красу чи можна ж вшанувати При цих свiчках в оцiй мiзернiй хатi! Свiчка кидається до Ольшанського i вiдштовхує його од Меланки. С в i ч к а Дивися, княже, щоб на честь її Твого палацу я не запалив! О л ь ш а н с ь к и й (вихоплює меча й нападає на Свiчку). Зухвалий кмет! Товаришi миттю заслоняють Свiчку i вiдштовхують Ольшанського. В с i Товаришi! На помiч! Гасiть свiчки! Хапайте лави! Свiчка розпихає всiх i виходить на середину. С в i ч к а Тихо! Товаришi! Не в кулацi, а в правдi Тепер повинна бути наша мiць. (До Чопа, що вхопив велику лаву). Облиш цю лаву, Чопе, мусим ми Словами нашу правду довести. Ч i п Що там словами - києм по макiтрi, Второпають вони куди мерщiй. (Проте ставить лаву). С в i ч к а То слухай же, вельможний каштеляне, I осмники, i писар, що прийшли Насильством наше свiтло загасить. I ти послухай, Юдо... Ш а в у л а Бачте, знов При всiх мою персону ображають! С в i ч к а То знайте ж i затямте всi собi, Що всi права та вiльностi громадськi Затвердив нам князiвський привiлей I маємо тепер ми право свiтла, I годi вже дурити вам людей. В с i Так! Так! Пiд три чорти! Доволi глуму" Гвалтiвники! Гнобителi! Кати! О л ь ш а н с ь к и й Ти помилився, майстре! Привiлей Ваш з'їли мишi. Ш а в ул а Я ж казав! С в i ч к а Брехня! Ця грамота у нас. (Виймає з-за пазухи папiр). I ось її перепис, А справжню ми сховали,- i мечем Зумiємо її ми захистить. Козелiус вихоплює у Свiчки папiр. К о з е л i у с Так ось яка це миша, що вночi Державнiї папери утягла. (Розглядає нашвидку папiр). Я вказую на нього, як на татя, Державного злочинця. Накажи Його схопить негайно. О л ь ш а н с ь к и й (до варти). Взять його! Варта наближається до Свiчки, Меланка з криком поривається до нього, жовнiри її одштовхують. Цеховики кидаються на визвiл - починається бiйка. М е л а н к а Iване! Любий! Геть, гвалтiвники! Не смiєте його ви! К о з е к а Геть сама! З пiхов мечi! Берiть його! В залiза! С в i чк а Меласю, рiдна... ластiвко моя... (Хапає важкий дзиглик -до Козеки). Торкнись її хоч пальцем - розтрощу Я голову тобi на сто шматкiв! Жовнiри виймають мечi. Кiлька жовнiрiв насiдають на Свiчку i зв'язують йому руки. Д i в ч а т а Ой, лишенько! Тiкаймо! Боже ж мiй! К а п у с т а Меласю, доню... заспокойся, рiдна... П е р е д е р i й Товаришi! На визвiл! Не дамо Товариша на згубу! В с i Бийте їх! До зброї, цехи! О л ь ш а н с ь к и й А, свавiлля! Бунт! Хапайте всiх! С в i ч к а Товаришi! Назад! Не треба бiйки! Боронiть дiвчат! Меласю боронiть мою, благаю! Вiзьми її, Капусто. Ч i п Годi вже. Доволi слiв. До зброї, кожум'яки! Трощiть катiв! Кияни, до київ! Хапає велику лаву й суне на драбiв. Прiся чiпляється за нього й затримує. П р i с я Василечку, Василечку, не йди! Тебе заб'ють. Я все... я все тобi!.. Тебе я поцiлую! Ч i п (виривається). Геть! Не рiвня Палкому кожум'яцi бондарiвна! За мною, цехи! Кожум'яка йде! О л ь ш а н с ь к и й Крамола! Всiх рубайте! А, це ти! Ц е хи Не пiддавайсь! Лупцюйте душогубiв! Ч i п Де голова князiвська? Нападає на Ольшанського зi своєю лавою, але в цю мить Козека вражає його мечем у голову. К о з е к а На ж тобi! Чiи падає. О л ь ш а н с ь к и й Ще голови князiвської хотiв! П р i с я Василечку! Мiй любий! Боже ж мiй! Не дивиться... (Цiлує його й ревно плаче). О л ь ш а н е ь к и й А, будете тепер! Ремiсникiв переможено. Свiчку та ще кiлькох пов'язано. О л ь ш а не ь к и й Ведiть його! М е л а н к а Iване! Рiдний мiй! (Метнулася до нього, але падає, зомлiвши). С в i ч к а Меласю! Рiдна! Силкується вирватись, кiлька жовнiрiв його стримують. О л ьш а н с ь к и й Не пускай! Держи! Держiть його, крамольника, свавiльця! Мечi до горла! С в i ч к а Браття дорогi! Благаю, бережiть мою єдину! Дiвчата, Капуста i кiлька майстрiв обережно вiдносять Меланку в глибину хати. О л ь ш а н с ь к и й Рушай до замку! Буде вам похмiлля. (Витирає кров з обличчя). Ну, майстре Свiчко! Ну й гарячий мед У тебе на весiллi... С в i ч к а Постривай! Ще не скiнчилось Свiччине весiлля! В с i (хмуро й, урочисто). Ще не скiнчилось Свiччине весiлля! Завiса. ДIЯ ЧЕТВЕРТА Воєводин палац. Вечiр. I Воєвода, Ольшанський i кiлька рицарiв за кубками при свiчах. (Спiвають). За вiкнами буря бушує, I хвилi вирують вночi, А в замку красуня гаптує Кошулю при свiтлi свiчi. Гаптує i думкою лине На море, де всi кораблi, Де милий далеко десь плине, До рiдної править землi. I раптом вiкно затремтiло, I вiтер свiчку задув... А дiвчина враз зрозумiла, Що милий її утонув... Ольшанський злiсно стукав кулаком об стiл. О л ь ш а н с ь к и й Хiба пiсень немає веселiших, Що й за вином сумної завели! В о є в о д а Якраз по цiй погодi, що реве Та скиглить пiд вiкном, неначе жiнка. Та й по твоїх пригодах. Знать, тебе Не дуже частували на весiллi. О л ь ш а н с ь к и й Ще не скiнчилось Свiччине весiлля! Ще молода в коморi не була. В о є в о д а Дивись! Дурниць не здумай наробить. Вже й так менi цю кашу заварили, Що попече всi губи, мабуть, нам. О л ь ш а н с ь к и й Яка нудьга... Хоч би прийшов Кезгайло, Подратували б дурня хоч цього... II Увiходить Кезгайло в киреї. О л ь ш а н с ь к и й А, ось i вiн. Ну, що? Як там, Кезгайле, Ще кожум'яки в замок не iдуть? К е з г а й л о Ну й хвища надворi, нехай їй бiс! Сiче, плює в обличчя, з нiг валить... А темно, як в тюрмi... Коли ж i випить, Як не в таку погоду, сто чортiв. О л ь ш а н с ь к и й Тепер в тюрмi не темно, мiй Кезгайле, Бо Свiчка там. Р и ц а р i Ха-ха! I справдi Свiчка Тепер в тюрмi! Недовго тiльки їй Зосталося горiти, клятiй Свiчцi! К е з г а й л о Завчасно ви глузуєте, панове, Дивiться краще, як би свiчка ця Пожежi нам, бува, не наробила. По всiх ярах глухе каламуття, На Кожум'яки й носа хоч не суй, Хвилюється Подольє, тiльки й жде Найменшої, щоб спалахнути, iскри. О л ь ш а н с ь к и й Ха-ха! Кезгайла, мабуть, скрiзь пече - Ще з тої ночi, як своїм чханням Вiн Ольбрахтова джуру сполохнув. Регiт. Кезгайло зривається i береться за меч. Х т о с ь Не знав, куди подiтись джура бiдний, Так i чкурнув, мов миша, крiзь вiкно. Регiт. К е з г а й л о Я вас навчу, як з мене глузувати, П'яницi безсоромнi! Регiт. В с i Обiзвавсь! В о є в о д а Та ну тебе, Кезгайле, не смiши Ти хоч людей. Тверезий! К е з г а й л о Так. Я п'ю, Але як п'ю, то тiльки... О л ь ш а н с ь к и й (закiнчує). З перцем. К е з г а й л о Тьху! (Сiдає й п'є). Не хочу з дурнями... Входить Козека. К о зе к а Вельможний пане! Прийшов купець вiрменський, б'є чолом. В о є в о д а Купець вiрменський? А, це, мабуть, той, В якого ми два вози одiбрали, Що поламались з крамом на горi. К о з е к а Так, пане, вiн. В о є в о д а Ну, що ж, нехай увiйде. Послухаєм, як вiн почне циганить Та викупу нам всiм пропонувать. Ко з е к а То вже й принiс. В о є в о д а Ага! Поклич. К о з е к а (розчиняє дверi). Iди! Увiходить вiрменський купець iз слугою, що держить якийсь сувiй та пакунки. Одразу починає лементувати. К у п е ц ь Вельможний, найяснiший воєводо! Нечуване нещастя! Два вози! Великi два вози! З верхом обидва! Камха 1 золототкана! Алтабас! Мосульський шовк! Алмази! Перли! Ва! Зламалися на цих горах жахливих. То їх тепер у мене одняли. Обидва вози. Та за вiщо ж це? При чому ж я? Мої хiба це гори? То ж київськi. 1 Камха - коштовна китайська тканина. В о є в о д а Отож-то i воно, Що київськi. А ти хiба не знав, Як шахраїв цi гори стережуть? Вози зламались? А навiщо ж їх Ти накладав чотири на один? Щоб не платити мита? То тепер Не гнiвайся на київський закон: Коли вози зламались от Почайни До Золотої брами,- попрощайсь. К у п е ц ь Не можу ж я! Це все моє майно! О, змилуйся, вельможний воєводо! В о є в о д а Такий закон. К у п е ц ь Я вiдкуплюсь. Прийми Оцi дари. Найкращий оксамит! Найкращий шлик 1, гаптований перлом. (Подає Воєводi якусь шапку). Камха олександрiйська. А оце (подає Кезгайловi невеличкий пакуночок, загорнутий в парчу) Нечувана, дорогоцiнна рiдкощ, Якої навiть в Краковi нема. 1 Шлик - шапка. Кезгайло починає розгортати безлiч обгорток: парчеву, шовковi рiзних кольорiв. В о є в о д а (в гнiвi кидає шапку й оксамит). Чи ти здурiв! Та як ти смiв менi Цей мотлох непристойний принести! Лиш золотом єдиним можеш ти Свої вози у мене вiдкупить. Давай негайно тисячу дукатiв - Або з очей одразу забирайсь. К у п е ц ь Великий боже! Тисячу дукатiв! Та якби я продав усiх дiтей I самого себе, то i тодi б Я тисячi дукатiв не зiбрав! О, змилуйся, вельможний пане! Кезгайло нарештi розгорнув усi обгортки й дiстав кришталевий флакон. К е з г а й л о (в розпачi). Перець! Регiт. Знов перець, та iще якийсь червоний! (Чхає, накочується на купця). Та як ти смiв... апчхи! Та як ти смiв! К у п е ц ь Та це ж iндiйський перець, що його I королi не всi ще куштували! К е з г а й л о Та я тебе! К у п е ц ь Панове! В о є в о д а Зараз геть! К у п е ц ь Панове! Рицарi! Вельможнi кавалери! Я маю дар! Я маю викуп! Ва! Я зараз приведу вам трьох невiльниць, Красунь розкiшних. Чарiвних дiвчат, Яких немає навiть у султана. А як танцюють. А якi цнотливi. Як цукор! Як алмаз! Як абрикос! Як мiсяць на чотирнадцятий день! В о є в о д а Гаразд! Веди. Побачим, що за мед. Р и ц а р i Це iнша рiч. В о є в о д а Та тiльки стережись Яких мармиз пекельних привести. К у п е ц ь Як золото! Рахат-лукум! Халва! Я за хвилину приведу їх. Ва! Виходить. В о є в о д а То вип'ємо, панове, за красунь, Що нам щаслива доля посилає, Якби ще баб нам здихатись своїх - Утнули би рицарську ми розвагу. III Увiходить Козелiус. В о є в о д а А, писарю! Ну що - яка погода? К о з е л i у с Злочинець тут, вельможний воєводо, Його хотiв ти з князем допитать. В о є в о д а Гаразд - веди. У нас якраз є час Мiж кубками - до тої насолоди, Що нам купець вiрменський обiцяв. Козелiус вiдчиняє дверi - вартовi вводять Свiчку. Хвилина мовчання. В о є в о д а Ну що, гаряча Свiчко, ще тебе Сьогоднiшняя буря не задула? С в i ч к а Немає в свiтi бурi, щоб огонь Могла задути вiчний та правдивий. Задути можна свiчку, загасить Пожежу навiть можна, навiть всi Жаринки найдрiбнiшi затоптать, Але живий огонь i в кремiнцi Чекає лиш, щоб ми його збудили. В о є в о д а (здивований). Ти добре кажеш. Свiчко, тiльки ти Забув одне - не вiльно людям всiм Святий огонь даремно викликать. I проклят, хто, як ти, блюзнiрську руку На заказний той кремiнь пiднесе. (Пiдводиться). Тут я один i князь i воєвода. Я охоронець мирного вогню. А ти хотiв роздуть його в пожежу I мiсто все повстанням сколотить. С в i ч к а Не я почав. Чи не твої ж кати Без сорому на мирне вдерлись свято - Не кулаком, а правдою хотiв Я перше наше право довести. В о є в о д а Не правдою почав ти, а злодiйством, Не смiєш ти про правду тут казать. Пан писарю, яка належить кара Свавiльниковi й татю за крадiж? К о з е л i у с (перегортає папери). Єдина кара "хоч i вперше вкрав, Але понад полтину - то повiсить". Судебник Казимира короля, Артикул чотирнадцятий i далi... (Гортає далi). А Саксон 1 каже: "Хто свавiльну руку На владу предержащу пiднесе I заколот учинить, то злочинця Четвертувать ". 1 Саксон (саксонське зерцало) - збiрник феодаль- ного нiмецького права, укладений близько 1230 р. В ньому вiдбито iнтереси феодалiв. В о є в о д а Доволi для тебе? С в i ч к а Я не боюсь нi смертi, нi тортур. I все ж тобi не загасити свiтла, Що з тьми вiкiв та через стiльки бур Пронiс народ вiдважний i свобiдний. К о з е л i у с Ще кара є - в Саксонi - Singularis 2 - "Хто грамоти державнi украде, Катiвською рукою ослiпить". 2 Окремий випадок (лат.). Свiчка мимоволi вiдхитнувся. В о є в о д а Ага, не до вподоби - затремтiв. Що ж, мабуть, так i зробим - хто дививсь На свiтло заказне, то вже не гiдний На iнше щось поглянути. С в i ч к а (стогне). Меласю.,. Ольшанський пiдвiвся - злорадно. О л ь ш а н с ь к и й Так, так! Ти не побачиш вже її - Нi тих очей, як зорi, променистих, Нi свiжих уст, нi чарiвних тих перс, I навiть слiз її ти не побачиш, Коли вона заплаче. С в i ч к а (з мукою). Замовчи! В о є в о д а Навiщо ж ти, безумцю ненажерний, Свою любов на славу промiняв? Нащо вона - та грамота тобi? Верни її - i завтра ж будеш вiльний. С в i ч к а I справi край? Звiльниш мене, та й квит? Погано ж ти рахуєш, воєводо, Коли життя за грамоту даєш. А хто ж менi поверне ту надiю, Пошану ту, що я колись берiг В моїй душi до того привiлею, До слiв отих брехливих i гучних? Адже ж йому ми вiрили, як сонцю, Гадали ми, що хай лише до нас Повернеться ця грамота князiвська, Як раптом свiт засяє по хатах, I зникнуть всi притуги i насильства, I радiсне народиться життя. I ось коли, коли б вона менi Належала, ця грамота зрадлива, То дурно б я тобi її шпурнув, Ще й плюнув би на привiлей брехливий I викупу за нього не схотiв! Та не менi - а цiлому народу Належить ця примара золота, Що за її боровся, як за правду, Пригнобленням i потом заплатив. То не тобi ж її у нас купити, Хоч би життя за неї обiцяв! О л ь ш а н с ь к и й Зухвалий кмет! На шибеницю зараз! В о є в о д а Так ось яка твоя, виходить, правда: Вже не мене, а князя ти образив, I все ж таки тебе не покараю - Лиш грамоту князiвську поверни. К е з г а й л о (зривається з мiсця й пiдходить до Свiчки). Та схаменись! Отямся! Хай їй цур, Тiй грамотi - не вартi всi вони Такого хлопця гарного, як ти! В о є в о д а Кезгайло, геть! Мовчиш? Не хочеш зради? Ну, то iди! Та добре подивись В останнiй раз на цi свiчки, бо взавтра Займеться не для тебе день новий. С в i ч к а Хоч не менi - для вiльного народу Колись зоря займеться свiтова. К е з г а й л о (хапає його руки). Отямся, хлопче! Душу всю менi Ти зворушив одвагою своєю С в i ч к а Спасибi, рицарю... В о є в о д а Кезгайло! За вiкном чути сурми, що виграють зорю. Ну, то що ж? Цю грамоту повернеш ти менi? В останнiй раз тебе питаю. С в i ч к а Нi! Сурми помалу стихають. В о є в о д а Ведiть його! Козека i вартовi виводять Свiчку. К е з г а й л о Вельможний воєводо, Сурмить труба. Час замок закривать. Бере свою кирею i йде до дверей. В о е в од а Бекети 1 всi уважно перевiрить. Пiдсилить варту. Жодної душi До замку не пускать. Опрiч жiнок Та отого вiрменського купця. 1 Б е к е т - вiйськовий пiкет, сторожа. К е з г а й л о Зроблю я все. Виходять. К о з е л i у с (наближається до Воєводи - стиха). Дозволь тобi, мiй пане, Порадити. Не слiд би Свiчку тут... I небезпечно в замку залишати... Бо є такi... прихильники. В о є в о д а Ага, Я зрозумiв. Iди i накажи, Щоб зараз одвели його в в'язницю, Що в Порубi. О л ь ш а н с ь к и й (пiдводиться). Я сам це накажу I одведу його з моїм загоном. Пiд вiкнами моїми це якраз. I сам його тюремником я буду. В о є в о д а Гаразд! Iди! А ти пиши декрет, Щоб Свiчку завтра вранцi - яко татя - Повiсити на Житньому торгу. IV Увiходить Кмiтич. Ольшанський тим часом вийшов. К м i т и ч Пан воєводо, в мiстi неспокiйно. Хвилюється Подольє - всi цехи Нечуваним обуренi насильством. Що робиш ти? Як мiг ти допустить, Щоб на весiлля, наче татарва, Без сорому твої вдирались слуги? За що схопив ти того зброяра? В чiм винний вiн? Що встав проти наруги, Що смiливо обстав за тi права, Якi сам князь киянам дарував! В о є в о д а (розлючений, стукає кулаком об стiл). Тут я закон, i князь, i воєвода. Не табiр тут козацький на степу, Де кожен кмет свiй голос має в радi. Тут я один сам знаю, що роблю. V Хутко входить схвильована Гiльда й одразу кидається до Воєводи. За нею йде хмурий Кезгайло. В о є в о д а Хто там? Сюди не можна! Г i л ь д а Час не жде. I дозволу не можу я питати, Коли людина гине при очах. В о є в о д а Безумна ти! Г i л ь д а Не дивно й збожеволiть В катiвнi цiй. Як мiг ти засудить Його на смерть - на страту? В о є в о д а Замовчи! Г i л ь д а Не замовчу. Не суд це, а злочинство! Карать не можна на смерть лиш за те, Що на весiллi свiчки засвiтили, Що смiлива людина голос свiй За вiльностi громадськi пiдняла! К м i т и ч Своїм не вiрю вухам. Свiчку ти На горло засудив? Г i л ь д а Коли його Скараєш ти - я завтра ж напишу До князя лист. В о є в о д а (накидається на неї з кулаками). Безглузда слюсарiвно! Та я тебе на мiсцi... К м i т и ч (заступає її). Схаменись! Не руш її. Не досить ще ганьби? В о є в о д а А, заколот! Геть звiдси, бунтiвник! Тебе самого зараз я схоплю, Рицарi схоплюються i виймають мечi. Хапай його! На мiсцi вбити кмета! К м i т и ч Не схопите. Короткi, мабуть, руки, Щоб ватажка козацького схопить. В о є в о д а Побачимо, чий буде верх... (До Гiльди). А ти До кляштора негайно виряджайсь, Молитись там i каятись ти будеш, Поки химер не збудешся своїх. Пан писарю, негайно напиши В конвент домiнiканський, до абата, Отця Iєронiма, що його Ми просимо прийнять дружину нашу. Козелiус уклоняється й береться писати. А ти, Козеко, зараз одвезеш Вельможну панi в кляштор на Подольї. Г i л ь д а Корюсь насильству, бо нема в Литвi Вже рицарiв, щоб меч свiй пiдняли За жiнку та за правду. Кезгайло виривається вперед i виймає до половини свiй меч iз пiхов. В о є в о д а (грiзно). Геть, Кезгайле! Ти комендант. Про присягу забув? Кезгайло в розпачi вганяє меч назад i з горя вихиляє кубок. К м i т и ч В Литвi нема, а на степу ще є. Не в золотi, не в крицi, як оцi, А в свитах драних рицарi одважнi. I завтра же до Вiльни я помчу Та про киян всi кривди сповiщу. Виходить. Гiльда за ним. Козелiус подає Воєводi листа. Той мовчки пiдписує i оддає Козецi, i той, уклонившись, виходить. В о є в о д а (одразу вихиляє кубка). Хай Вельнас забере усiх жiнок До себе в пекло разом з каштеляном, Що цю безглузду кашу заварив! П и р х а й л о Як забере? А ти забув красунь, Що нам купець вiрменський приведе? Буря стрясає вiкно. К е з г а й л о Бач, як гуде. Диявол то радiє, Що совiсть ми рицарську продали. В о є в о д а Нехай гуде! Аби дiвчат принiс. Увiходить Янулiс. Я н у л i с Купець вiрменський. К е з г а й л о (хреститься). Наше мiсце свято! В о є в о д а Ага, нарештi. Зараз же веди. Входить вiрменський купець. За ним троє схiдних слуг вносять на руках три наглухо загорнутi сувої i становлять їх посерединi зали. В о є в о д а (здивований пiдводиться). Що це таке? Знов килими турецькi? К у п е ц ь Де килими? Красунi, що таких Немає i в султана. Ананас! Жасмин! Троянда! Першого гатунку! Три дiвчини невиннi, як алмаз! О грушi запашнi, що на устах Ви танете солодким поцiлунком! О перса дiв! О втiхо! О халва! Дiвчата стоять нерухомо. Козелiус приглядається зацiкавлений. В о є в о д а Чого ж вони загорнутi, мов цукор? К у п е ц ь Коли ж така жахлива хуртовина. Яка ж погода! Хвища! Буря! Ва! З сувоїв чути чхання. О, вже зачхали. О, суворий край! Це викуп мiй, вельможний пане. Купець i слуги розгортають дiвчат, що починають крутитись i нарештi випурхують iз своїх обгорток, мов яскравi барвистi метелики, ледве прикритi прозорим серпанком iз золотими блискiтками... Р и ц а р i (в захватi). А! Схiднi танцi. В о є в о д а Гаразд! Приймаю. Можеш взять вози. Такий товар i вдруге нам вези. Купець, уклонившись, виходить iз слугами i Янулiсом. В о є в о д а (пригортає до себе одну з дiвчат). Повнiше кубки! Хай вони дзвенять На злiсть цехам ще голоснiше бурi! При сяйвi свiч, в обiймах цих дiвчат Женiть думки докучливi i хмурi, Хоч заколот, хоч мiсто все гори, Панове, бенкетуймо до зорi! Р и ц а р i (спiвають). Хай буря бушує, хай кубки дзвенять, Хто смiл - бенкетуйте, цiлуйте дiвчат! Хай хлопи бунтують, хай буря гарчить, На бурю є мури, на хлопiв - мечi. Хай буря бушує, хай кубки дзвенять, Цiлуймо, цiлуймо, цiлуймо дiвчат. Тихо вiдхиляються дверi, i, нiким не помiчена, входить закутана з головою в чорну кирею Меланка. Дiйшовши до середини зали, вона зупиняється, затуливши на мить очi рукою, вражена гострим переходом вiд темряви до свiтла. Так вона стоїть, неначе чорна статуя, нерухома, опустивши руки, поки її не помiчає Кезгайло, що, здивований, починає протирати очi. К е з г а й л о Панове, тихо! Скiльки тут дiвчат? В о є в о д а Як скiльки? Хiба ти сам не бачиш? Здається, три. К е з г а й л о (пiдводиться). Як три? А це ж яка? (Пiдходить до Меланки). Стривайте... (Лiчить, вказуючи пальцем). Раз, двi, три, а це четверта. Три голих, а одна закутана, як нiч. В о є в о д а (пiдводиться здивований). I справдi... Що таке? Невже її Забув купець вiрменський розгорнуть? Гей, дiвчино! Хто ти така i звiдки? Рицарi теж пiдходять. Меланка, як i перше, нерухома. Хто ти така? Стягає з її плечей кирею, що падає бiля її нiг. Тепер вона в своєму чудовому шлюбному вбраннi голубого шовку - в руцi у неї згасла зелена свiчка. Як i перше, вона нерухома. К о з е л i у с Це Свiччина Меланка! К е з г а й л о Яка ж краса! В о є в о д а Так ось вона яка... Яка ж краса чудова та примiтна... Що ж ти мовчиш? Чого ти хочеш? М е л а н к а Свiтла! В о є в о д а Що кажеш ти? М е л а н к а О, засвiти, благаю, Мою ти свiчку... У мене її Згасили... а за що - не знаю... Хiба за те, що радiсно менi Було в той час, в чудову ту годину... Палата вся сiяла од огнiв, I свiчка ця горiла... i мої Держав вiн руки... любий мiй, єдиний. I в очi я дивилася яснi. I раптом наче вихор налетiв- Померкло все... i згасли всi свiчки, I милого, єдиного немає... Р и ц а р i Вона безумна. М е л а н к а (кидається до нiг Воєводи). Милостi благаю. О, змилуйся, благаю всiм святим! О, поверни мою любов єдину, О, поверни щасливу ту годину I свiчку цю весiльну засвiти. Мовчання. Всi збентеженi. К е з г а й л о Невже твоє не зворушила серце Голубка ця i тиха i сумна? О, змилуйся! В о є в о д а I справдi зворушила Своїм благанням душу ти мою... Встань, дiвчино... Вiдмовити несила, Коли у мене просиш ти вогню. Гаразд! Твою я свiчку запалю, Але нехай розсудить вища сила, Чи їй горiть, чи гаснуть без жалю, Нехай тебе розсудить Праурима, Богиня свiтла, що в лiсах Литви Вогонь пильнує вiчний, невгасимий. Якщо вона укриє вогник твiй I свiчку цю од бурi захистить, (бере в Меланки її свiчку i запалює вiд канделябра на столi) Клянусь, вiн буде вiльний i живий. (Дає їй запалену свiчку - вона мовчки бере). Пиши наказ, пане писарю: "Негайно З тюрми Iвана Свiчку вiдпустить, Якщо на доказ нашого наказу Тобi горящу свiчку принесуть". Козелiус пише. Якщо богиня буде милостива I вогник твiй од бурi захистить, I донесеш його ти, до в'язницi, Що в Порубi на Житньому торгу,- Тодi, клянусь вогнем живим i вiльним, Живий i вiльний буде твiй Iван. Коли ж загасне свiчка - значить, так Судила доля, i тодi умре, Тодi умре твiй милий, бо не можу Я вирок Праурими скасувать. Козелiус подає Воєводi грамоту з печаткою, вiн пiдписує. Потiм бере з пiдлоги пустий лiхтар i подає його дiвчинi разом з наказом. Та