(Жест). Сiдай, Клавочко, з нами... К л а в а (до Платона). Виходить, я вам непотрiбна? П л а т о н. Потрiбна. Сiдайте, я вас чаєм пригощу, суницями. К л а в а. Покликали лiкаря, щоб пригощати суницями. П л а т о н. Чому б i нi? (Iде до хати). М а л я р. Бачиш, не мiг вiдмовити, запросив на роботу - i чарку на стiл. К л а в а. Пий i другу, i третю, i четверту... М а л я р. Ти лаєш мене, а я тебе люблю. Знаєш, за що? Красива ти! Я ж справжнiй художник, хоч i пiшов у маляри, але талант художника в менi живе... I досi мене хвилює твiй стан, твої губки, такi рухливi, пожадливi, як п'явки. К л а в а. Не патякай. М а л я р. А молодцi ми, Клавочко, гиркаємося, гиркаємося, а живемо! (Налив чарку). Входить Платон, вносить самовар. П л а т о н. Чаю вип'ємо. Спасибi, що завiтала, Клаво, зараз я чашечки... К л а в а. Дозвольте, я допоможу. П л а т о н. Чашки на кухнi. Клава виходить. М а л я р. Правда, у мене красива жiнка? П л а т о н. Дружно живете? М а л я р. Не без сварок, але нiчопо... Вона менi зобов'язана, взяв її горобеням задрипаним, вивчив, iнститут закiнчила, лiкар... Не так просто було... Входить Клава, ставить на стiл посуд. Заходить Федiр. Побачив гостей, на якусь мить - здивованiсть i розгубленiсть. Ф е д i р. Добрий вечiр... М а л яр. Ось буде з ким чарку випити. Я не люблю з пляшкою один на один. П л а т о н. Iди до нас, Федоре! Федiр сiдає за стiл. М а л я р (наливає i пiдсовує Федору). Давай. Ф е д i р. Я не п'ю. М а л я р. Поки не жонатий, пий... Оженишся - вже буде пiд боком мiлiцiонер у спiдницi. До речi, знайомся, це Клава. Може, знаєш? Вона лiкар. Моя жiнка. (Цiлує Клаву). I люблю я її, i вона мене, i вип'ємо за неї. (Бере чарку). К л а в а. Тобi досить. М а л я р. А мiж iншим. Клавочко, бiльше пити не буду... Сьогоднi ми вiзьмемо доченятко, пiдемо в парк... Я вас покатаю на колесi, люблю догоджати сiм'ї. А сьогоднi просто щастя: прийшов, заключив контракт, могорич, i тут дружина. От iсторiя з епiлогом. Давайте вип'ємо всi. (Бере пляшку, наливаѕ). П л а т о н (забирає пляшку). Встигнемо. М а л я р. Уже жаль стало. От чоловiк! П л а т о н. Встигнете випити, а зараз поговорiть... Вам е про що поговорити. Довга пауза. Федiр i Клава зрозумiли, на що натякнув Платон. А Маляр не розумiє. М а л я р. Хитрун Платон Микитович, влаштував театр на дому. Хоче цiкавих iсторiй послухати. Ось я розповiм одну: у СМУ-3 хлоп'яга дiзнається, що товаришок до його жiнки, скажем, не байдужий, вона теж взаємно... Що робить хлоп'яга? Купує дружинi квиток на БАМ i каже: "Їдь, там прохолонеш, подумаєш, повернешся через рiк, станеш передi мною навколiшки, а я подивлюся, простити тебе чи нi". А що було далi - не вгадаєте! Вона взяла квиток i поїхала, а далi... Ще дивнiше! Його дружок теж махнув на БАМ. I зовсiм уже незрозумiле. Чоловiк кинув усе i дременув за ними... Що там мiж ними трьома вiдбувається в тайзi, мабуть, тiльки ведмедi знають. От вам iсторiя з епiлогом! Сподобалось? П л а т о н. Сподобалося. М а л я р. А тепер - дiло! Триста цiлкових... П'ять днiв... Я знаю, що ви тугодум. Завтра забiжу, скажете - так чи нi. Ходiм, Клавочко. П л а т о н. Може, ще в кого є iсторiя з епiлогом? М а л я р. Ще пляшку на стiл, i в мене вистачить iсторiй до свiтанку. (Наливає чарку). Клаво, пий для спiльностi духу. Сердься, Клавочко, але люби мене. (Цiлує). Пауза. К л а в а. Я люблю Федора. М а л я р. I я люблю Федора, хороший хлоп'яга. (Хотiв випити, потiм поставив чарку). Клавочка жартує, хороша ознака. К л а в а. Я не жартую. Федiр - дорога менi людина, я все -думала, як це тобi сказати, i ось тепер ти знаєш все. М а л я р. Що за театр?! Що за комедiя? Позбиткуватися вирiшили над п'яним. Та я тверезiший вiд вас усiх, тверезих! А п'ю, бо хочу, бо так душi хочеться!.. Я живу!.. Живу сьогоднi!.. П'ю сьогоднi!.. Завтра - нiхто не знає, яке воно буде. Що таке завтра? Його може й не бути. Бомбочка... атомка шарахне - i немає Федора, нi стола, нi мене, нi навiть Клави, навiть Платона Микитовича теж... Тiльки купка попелу. Немає нiкого на свiтi. Нi амеби, нi президента! К л а в а. Ти зрозумiв, що я тобi сказала? Люблю Федора... Пауза. М а л я р (iншим, протверезiлим, недобрим голосом). Мене розлюбила Клава-Клавочка. Я ще тебе називав муращечкою, ха-ха... Чого, мурашечко, розлюбила? К л а в а. Ти божевiльний! Не можу бачити щодня вдома божевiльного. М а л я р. Бив? Щипав? Кусав? К л а в а. Тихий чи буйний, але п'яний, божевiльний. Божевiлля твоє не злюбила, а потiм зненавидiла. М а л я р (пiдвiвся, пiдiйшов, наче краще хотiв роздавитися Клаву). Колись цей божевiльний купив тобi червону шкIряночку, ти одягла i, щоб побачити себе у дзеркало, стала на табуретку... Понаравилося, сподобалося, прямо з табуретки повiсилась у мене на шиї. Ледь не задушила, цiлувала: "Коханий, рiдний мiй трудiвник, спасибi..." Пам'ятаєш? К л а в а. На першому курсi. Восьмого березня... М а л я р. А квартиру менi дали, я її розмалював пiд бурштин, пiд синь небесну... Руки цiлувала, ха... ха... Мурашко, було? К л а в а. Було. М а л я р. Федоре, подивися в мої очi: що ти в них бачиш? Ф е д i р. Вилупкуватi. М а л я р. А Клава побачила, що то озера, а в них iскорки сонця... Так, бувало, говорила, точно так, у мене пам'ять гостра, i мрiяла, аби донька була на мене схожа. Так i сталося - схожа, особливо очима. Тепер мурашечка-хвойдоч-ка переметнулася... Тепер Федiр - коханий-рiдний, у нього озера, i в них плавають сонця... Тепер мрiятиме, щоб на нього були схожi дiти... ха... ха... Пiдленький, довгий смiх. Федiр не витримує, пiдвiвся, пiдiйшов до Маляра. П л а т о н. Сядь, Федоре! К л а в а. Кохала, було. Потiм ти почав кожного дня давати коханню отрути по краплi, по крапелинi. Труїв, труїв... Я його лiкувала, рятувала, ночами над ним плакала, а воно все кволiшало i померло. М а л я р. Де ж ти його поховала? Пiду на могилку погляну, пом'яну, вип'ю, загородочку, пам'ятничок поставлю. К л а в а. Кохання там, де народилось, там i хоронять. У серцi! М а л я р. Поетеса, а я й не знав. А може, не поетеса, а просто шлюха! (I вже зовсiм iншим голосом). Пора додому! Донька сама боятиметься. К л а в а (пiдвелася). Пора. Маляр виймає iграшкову машинку "Волгу", заводить її i ставить на стiл. Iграшка об'їхала стiл. До побаченая. Дякую за чай! (Швидко виходить). Маляр схопився услiд за Клавою, але Федiр заступив йому дорогу. Ф е д i р. Не смiй! Не смiй доторкатися Клави, Маляре! Не один, сто вас, малярiв, стане мiж нами - всiх змету! Люблю Клаву... Вона моє життя! (Виходить). М а л я р (аж задихнувся, аж знесилiв вiд лютi. По мовчанцi з неприхованою ненавистю). Платоне Микитовичу, оце так ви надумали розважитися, театр на дому? А я й справдi подумав - потрiбен ремонт, могорич приготував старий... Наслухався її, тепер мене послухай! Усе, що вона тут натякала, Клава, Клавочка, квiточка, мурашечка, я зiбрав усе! Зiбрав до останнього слова i поверну, запхну їй в горлянку, щоб не було охоти знову пускати їх на волю вольну!.. Я це зроблю! Бо це наше сiмейне дiло! А коли ви, поряднi люди, Ангели, будете руйнувати моє гнiздо, я вашi крила вогнем обпалю! Любить, не любить - хай це нiкого не обходить. У мене сiм'я, дочка! А Федоровi своєму передайте: боротися з ним не буду, вiн сильнiший. Боротися не буду, а вбити - вб'ю! (Пiдводиться, криво посмiхнувся). Iсторiя з епiлогом!. А хто її розповiв? Я? Федя? Клава? НI! Ти мовчки розповiв, старий каїн! Ти!. (Посмiхнувся), Iсторiя з епiлогом. Завiса ДIЯ ДРУГА КАРТИНА ДРУГА Подвiр'я. Платон майструє. Заходить Крячко. К р я ч к о (сiдає на ослiнчик). Дай випити! П л а т о н (кивнув на пляшку). Пий, якщо там лишилося! К р я ч к о. Не того, валер'янки... Платон iде до хати. Все частiше й частiше хапає. (Бере пляшку). Чим це вони запивали? Може, могорич давали Маляру, щоб жiнку уступив Федоровi... Входить Платон, подає шкалик i чашку з водою. П л а т о н. Скiльки крапель? Тридцять? (Подає Крячковi). К р я ч к о (випиває). Бридке! Це вже мене втретє чи вчетверте так. Начебто гвiздок пiд лопатку. (Пауза). Хочу, Платоне, поговорити, як далi жити. Тебе трохи дiти трусонули... Тепер i мене краще зрозумiєш. Учора ввечерi мого взяли. Назюзюкався, бешкетував... Пострижуть, мiтлу в руки i - пiдмiтай на виду у всiх... Що робити? Ну що?.. (Бере чашку, виливає рештки горiлки, п'є). Як менi, батьковi, в такiй ситуацiї? Говори... Ти ж думаєш, що ти розумний, то говори... Що робити? Вiн на виду у всiх вулицю пiдмiтатиме, а менi? П л а т о н. Дiстань i собi мiтлу, станьте вдвох поруч i пiдмiтайте. К р я ч к о. З якого це ти боку заїжджаєш? П л а т о н. З того, що треба. К р я ч к о. Нi, не туди вернеш. Ось я скажу! У вихованнi молодi помилочки були i є. Учиться, бовдур, нiкудишньо, а йому все рiвно трiєчки ставлять. Бо школа змагається з iншою школою - треба перемогти в успiшностi. Не вчив i не учить, а його переводять з класу в клас, бо треба перемогти в соцзмаганнi. В комсомол затягли, бо треба, щоб зростала органiзацiя... Вiзьмемо мiлiцiю... Ось мiй потрапив у погану компанiю. А чому ця компанiя iснує? Бо мiлiцiя ходить - руки в кишенi. А нема того... Зустрiв мiлiцiонер хулiгана - по макiтрi, по макiтрi! А вiн засюрчить i тiкає. Ось тобi страж порядку. П л а т о н. А ти сам пробував сина по макiтрi? Пауза. К р я ч к о. Уже не подужаю... Та й жаль. Змалку треба було вчити. Але як? П л а т о н. Трудом! Здорову руку прив'яжи, щоб вона не рухалася мiсяцiв зо два, а потiм вiдв'яжи, склянки води до рота не донесеш нею. А коли твiй син не два мiсяцi, а двадцять рокiв нiчого не робить, то ясно - калiкою став... Їсти, пити хоче, а робити - нi. Калiка з калiк. К р я ч к о (спалахнув). Iнших учиш, а в самого... Федiр з докторшею... Молодшого з жiнкою прогнав! Мабуть, царство твоє вже розвалилось, а, я все ходжу сюди на екскурсiю - на останню сiмейну монархiю дивитися. (Пауза). Твої ж трудилися! Ти ж їх з трьох рокiв примушував трудитися, а тепер - що?! Ну що? Ти для них нуль без палички! Десять нулiв без палички! Нiчого в тебе вчитися, i не хочу! Бувай здоровий! Мене учить, а в самого розпадається монархiя. Перемiна свiтла. Ранок. Уляна порається бiля столу. Платон сидить осторонь, розглядає Павликову куртку. У л я н а. Базар був хороший, i м'ясо дешеве, i городина, я й для Крячка купила дещо. А машин тих понаїздило i з города, i з села... Один у "Ладi" поросят привiз продавати. П л а т о н. Гудзики прикрiпи, а то загубляться, таких не знайдеш. Це ж нiмецькi. У л я н а. Забув покласти. П л а т о н. Забув, та й усе. У л я н а. Питаю, куди ж ви? Куди, Павлику, а вiн мовчить... Сiдає в автобус... Кажу, заходь, а вiн мовчить! I вона, горобеня, горнеться до нього. Вигнали дитину! I бог, i люди нам не простять. П л а т о н. На самостiйне життя пiшов. У л я н а. Душi в тебе немає! П л а т о н (пiдiйшов, увiмкнув репродуктор, тiльки почув: "Поставьте ноги на ширину плеч" i вимкнув). Люди давно працюють, а воно каже: "...ноги на ширину плеч". У л я н а. Де їстимуть, де житимуть, що одягатимуть? П л а т о н. Женився... думав. У л я н а. Надiявся, ми допоможемо. П л а т о н. Чого це ми? Їм у вiсiмнадцять рокiв Конституцiя дала право вибирати, а в дцадцять один воно може бути членом уряду. А я б записав: "З шiстнадцяти рокiв - їсти свiй хлiб!" (Пауза). Iнакше все нанiвець пiде. Нi газети, нi кiно, нi збори, нi лекцiї не допоможуть! Коли до роботи не призвичаєне, то калiка. У л я н а. Наш Павлик непризвичаєний! Грiх так i думати. П л а т о н. Значить, проживе. У л я н а. Ми в молодостi набiдувалися. Хай би хоч дiти... П л а т о н. "Ми набiдувалися", "Хай хоч дiти"! Це якийсь ворог Радянської влади придумав, аби дiтей розбещувати. Бiдувати - одне, а працювати - iнше. I жити треба не ябияк, а добре, багато, - вкоренятися в життя, щоб усе було i про запас було. I це не грiх. Заробила моя сiм'я на "Запорожця", а державi два "Запорожцi" ми заробили; телевiзор - їй два телевiзори. Бiльше ми робим - краще державi. Бiльше труда - мiцнiша держава. Арифметика простiша простого. У л я н а. Лiда завтра їде, я купила сала - у них такого не знайдеш, - кiлограмiв зо три, i ще дещо. Але чи не важко буде Лiдi? В неї чемодан i сумка. П л а т о н. Я з нею поїду. У л я н а. Куди? П л а т о н. До Петра. На пару днiв поїду. Подивлюся, як живуть, як на хлiб заробляють. КАРТИНА ТРЕТЯ Раннiй ранок. Дача Петра. Повне враження, що це подвiр'я Платона. Ганок будиночка з прибудовою. Дощаний стiл, стовпчик з умивальником. Лише впадає в око вибагливе крiсло-гойдалка та лiтнi кольоровi стiльцi навколо столу. Платон стоїть посеред двору, оглядає подвiр'я. Пiдiйшов до стiльця, сiв i тут же пiдвiвся, нiби злякався, що вiн розвалиться пiд ним. Попробував, чи мiцно вкопаний стiл. Пройшовся двором, наче шукає собi роботи. З'являється Вiля, молодий хлопець у джинсах, довгоносий, з гiтарою, сорочка в пальмах, вiн деякий час спостерiгає за Платоном Микитовичем. В i л я. Привiт, батьку! (Заходить у двiр). Столяр? До Петра Платоновича завiтали? Ви ж обiцяли прийти ще на тому тижнi. А де вашi iнструменти? Правда, тут усе є. Оно прибудова - майстерня, там i матерiал, i iнструмент. Я чув, господар хотiв, щоб зробили ослiнчик, а головне, на ганку вгорi - пiвник, а по боках отакi... (жест) вiзерунки з дерева. П л а т о н. Навiщо воно здалося? В i л я. У його батька так. А вiн хоче, щоб усе, як у батька. Примхи великих! П л а т о н. Це ж не його дача, я так розумiю? В i л я. Цю дачу вiн кожне лiто орендує. Iди, старий, у майстерню i вирiзуй пiвникiв, курочок, мережки, грошей тобi дадуть, скiльки заправиш. Вони у них водяться. Але щось менi здається, ви теж не з бiдних. П л а т о н. На лобi написано? В i л я. Друкованими лiтерами. П л а т о н. Дачник? В i л я. Так. П л а т о н. Державний? В i л я. Батько - державний, а я при ньому. П л а т о н. Вiдпочиваєш? В i л я. Кайф ловлю. П л а т о н. Слово яке чудне! В i л я. Щастячко, задоволення, насолода, приємнiсть, легкiсть, радiсть. П л а т о н. Збагнув. (Пауза). Щасливий батько! В i л я (посмiхнувся). Одержати задоволення хочете? П л а т о н. Хочу. В i л я. Повчiть мене, як треба жити. Я - весь увага. (Сiдає, наче зiбрався три днi слухати). П л а т о н. Досi не навчили, то вже не научиш. Як тебе звуть? В i л я. Вiля. П л а т о н. Спiвак? В i л я. Заспiвати? П л а т о н. Безкоштовно? В i л я. Для вас. (Спiває, акомпанує на гiтарi). ...А вiтер часу пiдганяє кораблi, кораблi, кораблi!.. Якось стара ворона Знайшла шматочок сиру I вчила молоду, Як сир той не вiддати Лисицi! ...А вiтер часу пiдганяє кораблi, кораблi, кораблi!.. I молода ворона Взяла шматочок сиру, Щоб за хвалу собi Той сир подарувати Лисицi... ...А вiтер часу пiдганяє кораблi, кораблi, кораблi!.. Концерт закiнчено, приємно було познайомитися. Можете приступати до роботи. Скоро господар прибуде. До зустрiчi. (Виходить. Наспiвує: "...А вiтер часу пiдганяє кораблi, кораблi, кораблi!.."') П л а т о н (провiв його поглядом). Нiби воно й не зовсiм дурне. (Оглядає двiр). Прямо-таки як у мене. Ослiнчика, правда, бракує. Заходить Лiда. Л i д а. Рано ж ви встаєте. Де були? Я вже думала, чи не в мiсто майнули. П л а т о н. Луки подивився. Райськi мiсця. Л i д а. А я в село сходила, молока взяла. Тихо тут у нас. А в будень i людей не побачиш. П л а т о н. Я вже одного бачив. Сюди заходив. Л i д а. Хто ж це? П л а т о н. Якесь хлопеня з гiтарою. Патлатеньке, Вiлею називається. Л i д а. То он з тiєї дачi. П л а т о н. Батько - шишка? Л i д а. Шишка. П л а т о н. А синок - телiпай-хвiст? Л i д а. Помиляєтесь. Вiдомий художник. Його роботи експонуються на виставках, навiть за кордоном. Талант! П л а т о н. Часом глянеш на людину i спершу побачиш, дурний вiн чи розумний, а потiм уже - блондин чи чорнявий. А тут не доглянув. Л i д а. Находилися. Вiдпочинете трошки? П л а т о н (посмiхнувся). Пiвника та мережку буду вистругувать. Л i д а. Петро сказав? П л а т о н. Вiля. Л i д а (жест). Петро все хоче, як удома! I прибудiвочок спорудив. У вихiднi щось майструє, i маленький Платончик привчається. П л а т о н. У батькiв мале зимуватиме? Л i д а. На осiнь привезу. Коли синок з нами, i дишеться легше. (Iде до хати), П л а т о н (про себе). Не вернеться Павлик! (Пауза). I Федiр заплутався. "Розвалюється сiмейна монархiя", - каже Крячко. А хто її розвалює? Прогледiв ти десь, Платоне. Як .буває в життi. От батько - шишка, а син роботящий, художником став. А в Крячка з худої кишенi син вино точить. Л i д а. З ким ви говорили? П л а т о н. Уголос роздумував. У нас гостi будуть чи сама в гостi зiбралася? Так вичепурилася. Л i д а. Петро з хвилини на хвилину прийде. До гостей можна сяк-так, а до чоловiка треба прибратися. Мене Петро нiколи не бачив розпатланою чи недбало одягненою. П л а т о н. Як на свято... Чути сигнал машини. Л i д а. Це Петро. Але не на своїй, а на якiйсь iншiй машинi. П л а т о н. Життя - будень... Заходить Петро з пакунками. П е т р о (цiлує Лiду). Добрий ранок! Як почуваєте себе, тату? П л а т о н. Нiчого. Л i д а. На чиїй машинi приїхав? Сигнал iнший. П е т р о. Нову "Волгу" дали. Л i д а. Нова - не грiх i шампанське на стiл. (Виходить). П л а т о н. Це ж як дали? П е т р о. Службова машина. П л а т о н. А дача? П е т р о. Теж службова. П л а т о н. Безкоштовно? П е т р о. Плачу. П л а т о н. Здорово ти живеш, Петре. Квартира, машина, дача i зарплатня чимала. Держись, Петре, такої роботи! Держись! Зайву годину-двi на роботi побудеш, не злиняєш. Думав, ти непогано влаштувався, а щоб так - i гадки не мав. Держися! П е т р о (засмiявся). Постараюсь! П л а т о н. Ото держава дає тобi так багато, може, й зайве. (Пауза). То ти вже дивись, не пiдведи. В добрi i шанi син, а батько вдвiчi щасливий! П е т р о. Все, що я маю, то все завдяки вам... (Наспiвує). I сказала стиха мати: - До роботи, бо йде тато! - I повчала стиха мати: - А як жити, скаже тато! П л а т о н (усмiхнувся). Не забув? П е т р о. Нiчого не забув... П л а т о н. I пiвника, i рiзьбу хочеш? Зроблю. П е т р о. Удвох за вихiдний управимось. Заходить Вiля. В i л я. Начальство приїхало? П е т р о. Вiлю, привiт!.. На снiданок просимо. Знайомся, це мiй тато, а це Вiля, вже визнаний талант! П л а т о н. Ми знайомi. П е т р о. Вже був у нас? В i л я. Рано-ранесенько заходив, щоб мати з вами, Петре Платоновичу, серйозну розмову. П е т р о. Серйозну розмову перенесемо на роботу, а зараз снiдати. Л i д а (з хати). З шампанським! В i л я. На роботi не пройду через шеренгу засiдань, нарад. Л i д а (виглядає з дверей). Бiдолашний Вiля, воно таке скромне та несмiливе, що й не проб'ється... Поснiдаємо i поговоримо. Петрику, переодягнися, я приготувала тобi. П е т р о. Залишаю вас на хвилинку. (Iде до кiмнати). П л а т о н. В якiй справi до Петра? В i л я. Квартиру вибиваю. П л а т о н. У батькiв живеш? В i л я. Жив у батькiв, а тепер вiдлучають, як теля вiд корови. П л а т о н. Не теля, а бузiвок. Пора! Хiба Петро роздає квартири? В i л я. Вiн один iз сотнi тих, хто має поставити резолюцiю на одержання. П л а т о н. Один iз сотнi? А дев'яносто дев'ять уже обiйшов? В i л я. Ваш син правофланговий. Виходять Петро i Лiд а, несуть на стiл снiданок. П е т р о. Вiля i Петро - шампанське, а ви, тату? П л а т о н. Нiчого. В i л я. Ми люди цивiлiзованi, не будемо переобтяжувати себе умовностями. До вас приїхав батько. Вам краще побути самим, менi ж головне - вирiшити свої справи i пiти. На мене чекає цiкаве товариство. П е т р о. Що хотiв? В i л я. Допомога з квартирою. Не в планi свiтлого майбутнього, а вагомо, грубо, зримо... П е т р о. Ти заслужив... В i л я. Краще сказати - заробив... Дуже не люблю слова "заслужив". У ньому якийсь присмак... П л а т о н. "Заробив" - краще слово. П е т р о (засмiявся). Змовилися. Коли вже на те пiшло, це ти, Вiлю, мав би ставити менi шампанське. Вважай - маєш квартиру. В i л я. Менi ця казка подобається. (Наче пiдраховує собi пульс). Аж пульс зачастив. П е т р о. Поки що йдеться про однокiмнатну. В i л я. З акварелi на олiвець! П е т р о. У цьому роцi починаємо будувати. В i л я. В якому райському куточку? П е т р о. В кiнцi Качаловської. В i л я (помовчав - наче в умi оглянув це мiсце). Iнших полотен немає? П е т р о. На жаль. В i л я. Спасибi за увагу! П е т р о. Не влаштовує? В i л я. Хто буде жити в тому будинку? П е т р о. Двiстi квартир, двiстi сiмей. В i л я. Точнiше, близько тисячi невинних - засуджених до каторги... П е т р о. Замудро висловлюєшся. В i л я. Петре Платоновичу, вам не пiдходить роль наївненького чиновника. Добра i щастя! (Поклонився, виходить, наспiвуючи пiсню: "...Л вiтер часу пiдганяє кораблi, кораблi, кораблi!") П е т р о. Перекипить. Л i д а. Чого йому те мiсце не до вподоби? П е т р о. Трохи шумно. Але ж мiсто не село, скрiзь шум. Лiда ставить на стiл шампанське, келихи. Л iд а. I сказала стиха мати: - Їжте, дiти, бо йде тато. П е т р о. Ця пiсня, здається, i не затихає в душi... Я iнодi працюю i ловлю себе на тому, що беззвучно наспiвую собi нашу сiмейну пiсню. Тату, який я щасливий, що ти приїхав. П л а т о н. Я теж. Побачив, як живете... Добре живете, Петре, дорожи роботою... Ще раз скажу, не ображайся. Багато тобi дають, тож i ти працюй на совiсть. Чується далекий чоловiчий голос, що спiває. (Прислухається). Ану тихiше. (Пауза.) Наче Павликiв голос... Таке вчулося, i снився вiн... Перемiна свiтла. Надвечiр'я. Платон бiля майстернi вистругує дерев'яну мережку. Повз двiр проходить Вiля. В i л я (зупинився). Добрий вечiр. Виходить, не помилився... Ви таки майстер, i тут Петро Платонович зекономив... Вiн любить економити... Своє i чуже. Пл ат о н. Зайди. Я навiть хотiв тебе шукати. В i л я. Я вам потрiбний? (Заходить у двiр). Портрет свiй замовите? Не вийде! П л а т о н. А кого ж ти малюєш, коли не секрет? Кого скажуть? В i л я. Не так легко пояснити вам. П л а т о н. Спробую зрозумiти. В i л я. Шукачi женьшеня довго, дуже довго ходять тайгою, поки знаходять заповiтний корiнь. Отак i я серед людської тайги шукаю того, хто засвiтиться в менi... засвiтиться - того й пишу. П л а т о н. Гарно сказав... Куди поспiшаєш? В i л я. Один мудрий чоловiк говорив: "Хочеш скорiше дiйти, не спiши! Хочеш довго прожити, не думай про це! Хочеш, щоб люди тебе любили, - не лiзь їм на очi!" П л а т о н. З квартирою теж не поспiшав? В i л я. I не поспiшав, а спiткнувся. П л а т о н. Що ж воно за мiсцина на Качаловськiй? В i л я. Цiкавить?.. Може, Петро вам теж квартиру там пропонує? П л а т о н. Що за мiсцина, розказуй. В i л я. З одного боку завод, наче зiпсований велетенський шлунок, бурчить день i нiч. З другого - за п'ять рокiв збудують мiст, i весь вантажний транспорт попiд будинком пiде... А якщо врахувати сучасну звукоiзоляцiю... П л а т о н. Може, ти, синку, не в курсi... Буває, набалакають. В i л я. Iнформацiя точна! П л а т о н. Знали i робили? В i л я. Типовий випадок. П л а т о н. I жити, кажеш, там погано буде? В i л я (засмiявся). Весело! Закiнчили iнтерв'ю... Дозвольте вiдкланятися. Виходить. Перемiна свiтла. Лiда в крiслi-гойдалцi гортає журнал. Петро за столом нереглядає газети, помiтно хвилюється. Л i д а. Петрику, не хвилюйся, Платон Микитович скоро прийде. П е т р о. Не збагну, що сталося? Тато збирався сьогоднi додому... Раптом забажалося поїхати в мiсто, до того ж одному, без мене... Л i д а. Може, щось надумав купити. П е т р о. Недiля, магазини зачиненi. Л i д а. Не дитина, не заблукає. П е т р о. Пора б уже й прийти. Л i д а. Почекаємо. Гадаю, на обiд повернеться. П е т р о. Лiдок, давай пройдемося перед обiдом. Л i д а (пiдводиться). До автобусної зупинки. П е т р о (усмiхнувся). Вгадала. Думаю, зустрiнемо тата. Л i д а. При батьковi ти ще хлопчакуватiший. Ходiмо, мiй хлопчику. Виходять. Заходять Платон i Вiля. В i л я. Оно вашi кудись пiшли. П л а т о н. Мабуть, на зупинку мене стрiчати. В i л я. Побачать таксi, догадаються, що ви приїхали. Дивiться, вже повернулися. Пiду. Бо й менi дiстанеться. П л а т о н. Гадаєш, нiчого не вийде? В i л я. Якби навiть знали, що завтра та мiсцина провалиться або там вибухне вулкан, все одно будуватимуть, бо є пiдпис, є резолюцiя, є постанова... П л а т о н. Навiщо перебiльшуєш? В i л я. Для кращого сприйняття. П л а т о н. Якi ж то господарi? В i л я. Всi вони чиїсь сини, чиїсь онуки... Добра i здоров'я, Платоне Микитовичу. (Виходить). Заходять Лiда i Петро. Л i д а (глянула на годинник). Без десяти третя. П л а т о н. Я вчора замiтив, що ви о третiй обiдаєте, ну й старався не запiзнитися. Л i д а. У мене все готове, навiть вареники з медом. Хто забажає, можна й з сметаною. (Iде в хату). П л а т о н. Поговоримо, Петре, поки Лiда приготує. П е т р о. Де ви були? П л а т о н. На Качаловськiй. Пауза. П е т р о. Вiля возив? П л а т о н. Я його... Вiн менi за провiдника був. П е т р о. Воно вам треба? П л а т о н. Колись малим ти просився: "Поведiть, тату, на завод, покажiть, що ви там робите". I я водив тебе. А тепер захотiлося подивитися, що син робить. П е т р о. Не тiльки я... П л а т о н. I ти. П е т р о. Державна комiсiя... П л а т о н. Державна! П е т р о. Вiля вас потягнув! Хлопчик хоче чужими зубами мене вкусити. П л а т о н. На Качаловськiй уже екскаватори морди позадирали. П е т р о. Ви приїхали до нас на пару днiв у гостi... То вже коли й вести мову, то про своє, про наше... Я все думаю, як Павлик... П л а т о н. Я теж думаю. (Пауза). А ти, Петре, жив би в такому будинку, як на Качаловськiй? П е т р о. Припекло - жив би... Видно, приховує роздратування. В цей час непомiтно входить Лiда, сiдає на стiлець, слухає розмову. Щоб покiнчити... давайте зараз вiдповiм на всi питання, пов'язанi з цим будинком, точнiше - з його будiвництвом. П л а т о н. Так би й давно - поговоримо, синку. Ти ж розумний хлопець. П е т р о. Слухаю, тату. П л а т о н. Ти теж пiдписувався, що там можна будувати? П е т р о (посмiхнувся). Пiдписувався. П л а т о н. Така посада в тебе? П е т р о. Така. П л а т о н. А коли б твого пiдпису не було, строїли б чи нi? П е т р о (завагався). Може, й нi. (Посмiхнувся). Питань у прокурора бiльше немає? П л а т о н. Є. А чому все-таки пiдписав? П е т р о. Усе не так просто, як ви думаєте... Ну, як вам сказати... Якби збудували десь подалi - зв'язати його з комунiкацiями коштувало б дорожче, довше тяглося б саме будiвництво. А тут ми вкладаємося в строк. I потiм - цей будинок, так би мовити, прикрасить, увiнчає Качаловську вулицю. Вимальовується певний ансамбль... П л а т о н. Але ж сотнi людей трудом заробили, чекають на квартиру, на свiй куток, затишок... Квартира не готель - приїхав, поїхав. Там будуть народжуватися, життя проживати, вмирати. А ви: "комунiкацiї", "план", "увiнчати Качаловську". П е т р о. Живуть, умирають - далеко, тату, заглядаєте. П л а т о н. Завод гуде. За п'ять рокiв мiст, машини задимлять, заревуть... П е т р о. Мiст буде за п'ять рокiв. Про нього мало хто й знає. П л а т о н. I за п'ять рокiв мешканцi поскаржаться, почнуть розбиратися, а там i твiй пiдпис, Петре. I скажуть: совiстi в нього не було, i з роботи наженуть, i все - шкереберть. П е т р о. Тату! (Пояснює тоном учителя). За п'ять рокiв я, може, й не працюватиму тут, переведуть на iншу роботу. За п'ять рокiв кому захочеться повертатися до будiвництва? А коли й розглядатимуть, то в крайньому випадку - догана. Ось так! (Пауза). Лiдо, ми закiнчили державну розмову. Можна обiдати. Я, тату, дiстав чеське пиво. Спецiально для вас, я пам'ятаю нашi обiди з пивом, раз на тиждень. У вас залишився той кухоль череп'яний, не побили? П л а т о н. Цiлий. П е т р о. Пиво з тараночкою - вищий делiкатес! П л а т о н. Петре, скажи, ти любиш свою землю, людей своїх, державу свою? П е т р о (спалахнув, тихо). Тiльки вам я прощаю такi запитання! П л а т о н. Любиш, iнакше й немислимо. (Пауза). А знаєш, хто найбiльше шкоди приносить землi нашiй, людям, державi нашiй? Маленькi временщики! П е т р о. До чого я тут? П л а т о н. До того! У тобi теж временщик обiзвався... За п'ять рокiв, мовляв, може, мене на цiй роботi й не буде. Мовляв, iнший буде вiдповiдати - ось i вся фiлософiя временщика. Наробить, напакостить, наплутає, грядку свою споганить, потiм на iншу роботу сам пiде або перекинуть... I сухим з води! За кожен рiк, за кожен мiсяць, за кожну годину своєї роботи - вiдповiдай! Помреш, i тодi пам'ять про тебе вiдповiсть за дiла твої. Iнакше немислимо... (Пауза). Кажеш, у крайньому разi - догана. Отi догани в печiнках народних вiдболюють!... Догани! Всi догани, винесенi в країнi, можна в один сейф зiбрати! Чуєш, в один сейф! А бракованi будiвлi, заводи, знищенi рiки, тисячi машин та на мiльярди бракованого ганчiр'я... Це ж тi самi догани, їх не сховаєш у сейф. (Посмiхнувся). I не побачиш її на чоловiковi! Хоч би її, як гирю, на. шию чiпляли, сучi сини, аби поперек трiщав вiд неї! Ось так, мiй сину... П е т р о. Послухати вас, за кожну дрiбницю - суд? П л а т о н. Труд людський цiнувати треба, як свiй! Людину цiнувати й себе! Лiда приносить пиво, наливає його в бокали, подає Петровi й Платоновi. "Жильцi"... А можна сказати, тi, що податок платили, щоб в iнститутах учити вас... вивчили, а ви їм на Качаловськiй... Л i д а. Випийте, оратори. П е т р о. Я аудиторiя, а тато оратор. П л а т о н. Є такi, синку, що мене по-всякому прозивають: i "жмикрут", i "користолюбець", i "скнара"... нехай собi. Iнодi побачиш: труби валяються поржавiлi, купа цементу пiд дощем пропала... I менi жаль, повiр, як свого, аж у грудях пече... Бо воно таки наше... спiльне... Держава в нас така! Хочемо жити добре. Вiд заводу аж до соломинки, до гвiздочка, до кирпичинки - все берегти треба! Скупими бути! А не розкрадниками i байдужниками! Скупими!!! Iнакше i немислимо! П е т р о. Будемо кiнчати диспут. П л а т о н. Будемо... (Пауза). Поки не пiзно, напиши, синку, куди слiд... Напиши: помилився. Зiзнайся, що помилився. Хай будують не там... Сядь i напиши... Л i д а. Так просто: сядь i напиши. П е т р о (здивовано). Що написати? П л а т о н. Що жити там людям не можна. I доведи. П е т р о. У вас вiдсутня логiка. У будiвництво вкладено вже десятки тисяч карбованцiв. Закликаєте скупими бути, а тут - тисячi на вiтер. Хто дозволить? П л а т о н. А витратити мiльйон на будинок, в якому жити каторжно, мiльйон - ще бiльше марнотратство... i зневага до людей... Тож, поки не пiзно, пиши... П е т р о. Власне, чого я маю тримати звiт перед вами за свої службовi справи? П л а т о н. Я твiй батько. П е т р о. З пiонерського вiку давно вийшов. П л а т о н (не стримав гнiв). З вiку сина мого не вийдеш нiколи! Тебе називають не Петько, а Петро Платонович! I Платон за тебе, за дiла твої вiдповiдає. I совiсть роду свого не дам плямити! Л i д а (проспiвала). I повчала стиха мати: - А як жити, скаже тато. Петро кинув у її бiк сердитий погляд. Просто пригадала. П е т р о (йому не по собi, налив пива, пробує посмiхнутися). Напишу... Пiдтвердиться, припинять будiвництво, а мене з роботи-... П л а т о н. Жаль... та нiчого не зробиш. Так сталося. Знайдеш iншу. П е т р о. Така робота, як моя, на дорозi не валяється. П л а т о н. Яку .вже дадуть. П е т р о. З партiї теж... П л а т о н. А якщо й з партiї... Тут нiчого не вдiєш. Значить, не може партiя таких тримати! Вона є i має бути чистою! Свою совiсть вiдбiлиш. Вину трудом спокутуєш, може, повернуть. П е т р о (вдарив кулаком по столу). Досить, награлися словами... (Схаменувся). Вибачте, не стримався... Але ж i ви, тату... В держави багато органiзацiй i органiв, яким належить перевiряти i наглядати. П л а т о н. У держави вас мiльйон - за всiма i не встежиш, а в мене вас четверо. Кожного мушу бачити i за кожним наглядати! Споконвiкiв так велено батькам! Iнакше немислимо. П е т р о. Вас не переконаєш... Давайте хоч перепочинемо... П л а т о н. Напиши, а потiм перепочинемо. П е т р о. Що? Що написати?! П л а т о н. Я, Ангел Петро Платонович, хочу зiзнатися... П е т р о (хрипло). Ну й пишiть! П л а т о н. Писати будеш ти! Завiса. Чути Платонiв голос: "Я, Ангел Петро Платонович, визнаю, що постанова про спорудження житлового будинку на Качаловськiй вулицi помилкова. Велика вина в цьому i моя..." Голос Платона затихає. Виникає спiв пiд гiтару: "...А вiтер ча:су пiдганяє кораблi, кораблi, кораблi!.." КАРТИНА ЧЕТВЕРТА Рання осiнь. Подвiр'я Платона. Платон майструє. Заходить Крячко, спостерiгає за Платоном. К р я ч к о. Сопеш уже, Платоне... А чого? Дiти обшматовують, обкусують здоров'я батькiв. Павлика не чути? А як Петро? Переживає?.. Така робота була, а тепер рядовим iнженером. Залишив квартиру. Соромно стало, i до батька! А Лiди не видно. Кинула? Така красива, їй грошi треба, а рядовий... вже не той коленкор. I Федiр, бачу, ходить з докторшею... В них i досi невизначено. Дiти! (Пауза), Але твої хоч на волi, а мого на три роки в колонiю... їздив, провiдував... Там така шпана, що попа туди посади, вийде звiдти бандюгою першого гатунку! (Пауза, виймає з кишенi слоїк). Був оце в аптецi, купив настоянки конвалiї. Ти ще мiцний, а я на лiках... (Подивився). Маляр iде. П'яний як чiп. Мабуть, до тебе. Заходить Маляр. Спершу ледве вловлюється, що вiн п'яний. М а л я р (оглядає дворище, нiби хотiв переконатися, що їх тут лише двоѕ. Пiдiйшов до Крячка). Громадянин Крячко, активiст i агiтатор, член товариського суду ЖЕКу, батько арештанта... Який ще в тебе чин? Згадав - пенсiонер! Нiчого не робиш, а тебе годують, одягають... А навiщо? Добриво для суспiльства! Ось ти хто! К р я ч к о. Маляре! Малюй, а людей не чiпай. М а л я р. Не сердься, товаришу Крячко. Я без злоби, я просто почав розглядати людей, заходячи їм з тилу... Анфас вони чепурнi, а з тилу - облiпленi кiзяками життя... I хочеться менi скласти книжку "Хто є хто?". К р я ч к о. Починай з себе. М а л я р. Я особистiсть складна. Ти, Крячко, дивився коли-небудь у довжелезну трубу, що лежить на землi? Глянеш - i далеко-далеко маячить кружечок порожнечi. Отак я iнодi життя своє бачу - як труба... I з цього, iз того боку порожнеча. (Сiдає на стiлець, голова важко падає на груди, нiби раптом задрiмав). К р я ч к о. Набрався спозарання, а мо', ще звечора. П л а т о н. Iтимеш, забери його. Додому заведеш. К р я ч к о. Його нести треба, а сил немає. М а л я р (прокинувся. Знову оглянув подвiр'я), Платоне Микитовичу, пiдiйдiть... Хочу вам щось сказати при свiдках. Платон пiдходить. Я прийшов до вас свататися... Вiддайте менi мою жiнку. Так-так, вiддайте! Ми ще не розведенi, живемо в однiй квартирi, але вона вже ваша... Вiддайте! Я заново з нею одружуся. Весiлля вiдгуляю. Бувало, i лаяв її, i бив потроху... Бачите, як на духу перед вами... Зраджував, бувало, тому що вона менi здавалась якоюсь прiсною, i очi, i руки, i як повернеться, як пройде, - все менi не подобалося, а тепер... (Виривається безглуздий смiх). Усе подобається!.. Подобається!.. Вiддайте менi. Могорич... Заново весiлля вiдгуляємо. К р я ч к о. Не до Платона, до Федора апелюй... М а л я р. У Платоновi собака заритий, вiн дiло вершить! (Наче щось згадав). Вона безпутна ганчiрниця, їй аби наряди, вона розорить Федора i вас. Вона звикла... У мене навар був, i все вона... Не до вашого двору. Голова болить... Забув похмелитися... К р я ч к о. Ходiмо, проведу. М а л я р. Тут недалеко "чорнила" продаються. Але похмелюсь i прийду, я вам таке розповiм... Крячко i Маляр виходять. Потiм Маляр повертається. Забув сказати... спалю я ваше коршаче гнiздо, а її скалiчу. I буде ще одна iсторiя з епiлогом... (Виходить). Платон Микитович сiв на край столу. Видно, i на душi важко, i серце болить. Не помiтив, як зайшов Павлик. Вiн наче змужнiв, наче аж вирiс, а може, йому надає такого вигляду прикрашена численними кишеньками та змiйками куртка. Зайшов у двiр, нiби в хату, зняв кепку. Дивиться на батька, вiд хвилювання слово приготовлене загубилося. П а в л и к. Тату... Платон не оглянувся, може, недочув, а може, думає, що почулося. Тату!.. П л а т о н (оглянувся). Це ти?.. Павлику... (Пiдвiвся). П а в л и к. Я, тату... П л а т о н. Повернувся... (Пiшов, зачинив дверi майстернi). Де пропадав? П а в л и к. Як мама?.. Дома все благополучно? П л а т о н. Помаленьку, все благополучно... Iнститут не кинув? П а в л и к. Домовився на вечiрнiй... А канiкули i оце трохи вересня захопив - на Пiвночi у будiвельному загонi... П л а т о н. Таки поїхав? П а в л и к. Поїхав i не шкодую... Важко було, а потiм оговтався. П л а т о н. А Оля? П а в л и к. Зi мною. їсти бригадi варила... Заробили ми там, тату, чимало... Близько двох тисяч... П л а т о н. Такi великi грошi? П а в л и к. Великi? Подивiться на руки... П л а т о н. Пробач, синку, що тодi так... Пауза. Батько i син наче в душi пережили ту пам'ятну розлуку. П а в л и к. Було i минуло. П л а т о н. I Петро живе з нами... П а в л и к. Переїхав сюди на роботу?.. П л а т о н. Додому приїхав i на роботу тут влаштувався. П а в л и к. А Лiда? Пауза. П л а т о н. Оля чого ж не прийшла? П а в л и к. Ми завтра, на суботнiй обiд. П л а т о н (якимсь голосом, наче стримуючи i плач i радiсть). Збирається сiм'я... Синку, Павлику, драстуи! (Пiдiйшов, обняв сина). Перемiна свiтла. З протилежних бокiв виходять Таня i Вiля. Вони вже до цього помiтили одне одного. Наблизились, зупинились. Очi в очi, наче їм не розминутися, наче вичiкують, хто перший скаже слово. Т а н я. Так вдивляєтесь, наче впiзнаєте? В i л я. I пiзнаю. Т а н я. Мене? Пауза. В i л я. Свою суджену в тобi. Т а н я. Ви... В i л я. На цьому й зупинимось, дiвчинко. (Рухом руки наче зняв з очей полуду). Буває ж таке, наче долю свою зустрiв... А тепер спокiйно подивлюся. Когось ти нагадуєш... Чи не донька Ангела Платона Микитовича? Т а н я. Так... (Нiяк не може отямитись вiд враження зустрiчi). В i л я. Де вiн живе? Т а н я. Тата зараз немає вдома. В i л я. Коли буде? Т а н я. На обiд. Сьогоднi о п'ятiй на обiд ми всi збираємося. В i л я. То я зайду о сьомiй. Т а н я. Можна й зараз. В i л я. Менi пообiцяли номер у готелi... За пару годин. Т а н я. Що татовi сказати? В i л я. Приїхав Вiля. Портрет його писати. Т а н я. Татiв? В i л я. Скажи, вiн засвiтився... Т а н я. Засвiтився?.. Не розумiю. В i л я. Платон Микитович зрозумiє. Таню, ви теж будете о сьомiй? (Виходить). Т а н я. Художник... Малювати портрет тата, а може, як той кореспондент, утече. Везе ж менi на зустрiчi. Татовi не буду зараз говорити, скажу пiсля обiду. КАРТИНА П'ЯТА Подвiр'я Платона. Уляна накриває на стiл. Таня зачiсується. Федiр лагодить стiлець. Платон миє руки, бiля нього стоїть Оля з рушником. Павлик вносить батькове крiсло. У л я н а. Федоре, залиш той стiлець. (Пiдраховує стiльцi бiля'столу). Тут уже всiм вистачить... Ф е д i р. Пару хвилин... П л а т о н. На Пiвнiч злiтали. Мама знає? О л я. Ми з Павликом написали. Т а н я.. Тату, тiльки пиво чи й вино можна? На честь приїзду Павлика. П л а т о н. Обiйдемося. Ф е д i р (вiдремонтований стiлець ставить бiля столу). Хай буде вино на столi. П а в л й к. А борщ як пахне! Заходить Лiда, як завжди, модно вдягнена, але без речей.