Усi здивованi, аж очам своїм не вiрять. Л i д а (усмiхнулася). У театрi це називається - нiма сцена. Дивуєтесь, нiби я з того свiту, i ви теж, Платоне Микитовичу, здивованi? П л а т о н. Без речей?.. Л i д а (мовляв, як бачите). Без речей легше. Входить Петро, не бачить Лiди. П е т р о. Хто допоможе? Розучився галстук зав'язувати. Помiтив Лiду, довга пауза. Тиша. Лiда пiдходить до Петра, зав'язує галстук. Вiдступила на пiвкроку i майже закричала. Л i д а. Петрику, поцiлуй же, клята душа твоя. (Кинулася, обняла Петра). У л я н а (перехрестилася). Слава богу!.. Ф е д i р (усмiхнувся). До того йшлося... Л i д а (до Платона). Хотiла розлучитися, щоб не бачити його. Знаєте, що устругнув ваш синок? Написав: "Можеш до мене не повертатись, я тебе зрозумiю i прощу, мене вже зняли..." Та напиши, що старцювати пiшов, однаково ж любити буду.... Доленько моя ти ясна. Т а н я. Лiдо, давай я вiд усiх присутнiх розцiлую тебе. (Цiлує). Ти наша! П л а т о н. Наша... Т а н я. А ти ще бiльша модниця... Л i д а. Бо тепер я маю ще бiльше подобатися чоловiковi... Бач, пробував вiдмовитися. П л а т о н. А речi на станцiї? У камерi? Л i д а. Не дотягнула сама, набрала всього, ще й машинку друкарську... Я ж до замiжжя вчилася стенографiї i друкування. Тепер вiзьмуся. П л а т о н. Ти ще й така? Л i д а. I така... У л я н а. За стiл, дiти. Т а н я. Оце сьогоднi свято так свято! Уляна пiдраховує стiльцi. Це зайвий... Ф е д i р. Хай стоїть. Коли вже всi сiли, Платон Микитович дiстає блокнот, надiває окуляри. Т а н я. Тату, заради гостей можна б було експропрiацiю перенести на завтра. П л а т о н. Тут гостей немає, всi свої. Федiр, що весь час поглядав на дорогу, пiдвiвся. Заходить Клава. К л а в а. Добрий день, моя доля не вмерла, на обiд потрапила. Платон (пiдвiвся, пiшов назустрiч). Не вмерла! Може, тiльки народилася... (Пiдiйшов, пiдвiв до вiльного стiльця). Сiдай обiдати з нами. Оце, запам'ятай, Клаво, твоє мiсце буде i стiлець твiй. (Повернувся до свого крiсла). Т а н я. Тату, перенесемо на завтра. П л а т о н. Навiщо переносити? Т а н я (подає грошi). Сто сiмдесят. Тридцять залишила на курси. П л а т о н. Вже нiчого. Т а н я. У складальний перейшла. П л а т о н. Мовчала? Т а н я. Сюрприз. Ф е д i р (подає грошi). Двiстi вiсiмдесят... Т а н я. Росте людина... Похвалiть, тату. П л а т о н. Йому багато й треба. П е т р о. Вiзьмiть, тату, й мої. Платон подивився на Лiду. П л а т о н. Я вже завiв графу на тебе, Петре. Скiльки ж? П е т р о. Сто сiмдесят п'ять. П л а т о н. Малувато... П е т р о. Гола зарплата... Прогресивка в кiнцi кварталу. П л а т о н. Придивляйся, як можна приробити. П е т р о. Придивляюся. П а в л й к. Тату, а вiд нас з Олею вам подарунок. Л i д а. Берiть, берiть. Традицiї Ангелiв порушувати не треба. Оля i Павлик виносять вузол, розв'язують, там кожух. Павлик накидає батьковi на плечi. П л а т о н. Оце кожух, зносу йому не буде... Павлику, Олю, спасибi вам... Але, Павлику, цим не вiдбудеш. (Повертається у крiсло). Ото ви заробили з Олечкою близько двох тисяч, теж треба сюди. (Стукає пальцем по блокноту). Т а н я. Тату, це вже недозволений прийом. У л я н а. Лише в пiр'ячко вбиваються. Ф е д i р. Вони ж студенти. П л а т о н (наче й не чув, що говорили). Треба сюди. У Федора назбирано, вистачить на кооперативну квартиру. А в Петра, як у Сковороди, тiльки книжки. Треба йому допомогти на кооператив. Ти, Павлику, житимеш у нас. Учитесь обоє, треба вам i їсти, i все приготувати. Словом, житимете у нас. Т а н я. Тату, це порада чи директива? П л а т о н (ледь усмiхнувся). Постанова. (Згорнув блокнот, окуляри, пiдвiвся). Сьогоднi пообiдаєте, дiтки, без мене. Пiду вiдпочину... (Пiшов до хати, на ганку оглянувся на своїх, нiби хотiв повернутись, i пiшов до хати). Л i д а. Платоне Микитовичу, як же... У л я н а. Хай трошки полежить, притомився. Т а н я. Постанову будемо обговорювати? О л я. Ми з Павликом згоднi, як тато сказали. В цей час вривається пiсня "Мой дед - разбойник"... Вона глушить усе, через деякий час обривається. Т а н я. Ванько повернувся! Ф е д i р. Йому ж три роки колонiї дали. У л я н а. Схаменувся, i помилували... Т а н я. Прийшов - i знову за свою музику. Подзвоню. У л я н а. Хай грає, перетерпимо... Музика уривається. Ф е д i р. Вiзьмусь я за Ванька. Т а н я. Поб'єш? Ф е д i р. На завод поведу. Т а н я. Я допоможу. Заходить Крячко. К р я ч к о (про себе). Зiбралося стiльки, що й не полiчити. Доброго вам дня! У л я н а. Син повернувся? Це вам радiсть... К р я ч к о. Де там повернувся... Ще в колонiї бути та бути... Т а н я. А музика? К р я ч к о. Така туга найшла на мою душу, туга за сином... Взяв та й увiмкнув його музику. Хоч на секунду, наче вiн у хату... (Пауза). У л я н а. Сiдай, пообiдаєш з нами. К р я ч к о. А де Платон Микитович? У л я н а. Вiдпочиває. К р я ч к о. Платон вiдпочиває? Свiт не бачив. Пiду до нього. У л я н а. Усе прохолоне... Обiдайте. Федоре, наливай вино. Федiр наливає вино в чарки. Л i д а. Кому ж перший тост? Найстаршому. Т а н я. Або наймолодшому. Мамi або менi. У л я н а. Говори, доню, ти, який з мене оратор. Т а н я (пiднiмає чарку). За тата! Але, перш нiж випити, давайте заспiваємо нашої дитячої. Побачите, тато вийде! Вiн не признається, а любить цю пiсню. (Починає повiльно, а згодом пiдхоплюють усi). I сказала стиха мати: - Не пустуйте, бо йде тато! - I сказала стиха мати: - Спати, дiти, бо йде тато! - I сказала стиха мати: - Їжте, дiти, бо йде тато! На цi слова виходить з хати Крячко, iде аж на авансцену, сам не свiй. I сказала стиха мати: - До роботи, бо йде тато. К р я ч к о. Як їм сказати, що в них уже немає тата! Уже немає батька! (Ледве стримує чоловiчий плач). Уже немає Платона! I сказала стиха мати: - Хоч женитись, спитай тата.- I навчала тихо мати: -А як жити, скаже тато. Завiса ** ГОЛУБI ОЛЕНI ** Повiсть про кохання на двi частини ДIЙОВI ОСОБИ Оленка Кравцов Ковалиха Скирда Чорний А с я Вiчний Федiр Iванович Молода жiнка Бiла Мафiя Дипломат Адвокат ДIЯ ПЕРША КАРТИНА ПЕРША Маленька хата. Посерединi стiл у формi трикутника, кiлька табуреток. Дерев'яна канапа покрита смугастою домотканою ковдрою. На бiлiй стiнi дивовижнi, невправнi i, може, саме тому такi виразнi малюнки: серед них впадають в очi голубi оленi. Попiд стiною горщики, горщата, глечики. Пов'язанi в маленькi снопики висушенi трави, квiти. На канапi сидить Ковалиха, вишиває червонi квiти по бiлому полотнi, їй уже за сiмдесят, обличчя вольове, а глибокi зморшки надають йому аж надмiрної суворостi. Серед хати стоїть Оленка, барвисте платтячко, непокiрнi косички, пов'язанi стрiчкою, в руках велика, чимось схожа на неї лялька. Оленка прислухається, вона - нiби наполоханий птах, що ось-ось має злетiти. Пауза. О л е н к а. Чуєш, бабо, затихло. Коли стрiляли, менi аж морозно було, а затихло - ще страшнiше стало. (Пiдходить, вглядається у вiкно). Далеко щось горить, чуєш, бабо? Мабуть, нiмцi села палять. (Повернулась до баби). Бабо, бабуню, давай тiкати! Втечемо. Потiм, коли їх виженуть, - повернемось. Чуєш, бабо? Наша хата край села, до нас перших i прийдуть. (Пауза). Тобi добре, ти не одну вiйну пережила, а в мене це перша, того й боюся. Не хочеш тiкати, давай заховаємось у погрiб! Наносимо туди їжi, подушки вiзьмемо, лампу. Чуєш, бабо? Адже прийдуть! К о в а л и х а. Може, й не прийдуть. О л е н к а. А чого ти фотографiї десь подiвала? Сала не стало в коморi, теж заховала... Бо знаєш, що прийдуть. (Наче аж сердито). Вдаєш iз себе Наполеона - кругом бiй iде, а тобi байдуже! Пауза. Чути скрип хвiртки, голоси. (Припала до шибки). Ой! Iдуть! Один, два, три. Iще... До нової хати пiшли. Бабо! (Вiдскочила вiд вiкна). Сюди один iде! Ковалиха нiби не чує, продовжує вишивати. Заходить Скирда. Шинеля накинута на плечi, рука пiдв'язана, пiдборiддя теж забинтоване. Очi в нього, як чорнi провалля. Пауза. С к и р д а (говорить крiзь зуби, не розкриваючи рота). Ключi! Ковалиха, нiби тiльки тепер помiтила його, пiдвелся, подала ключ Скирдi, той узяв i мовчки вийшов. Баба знову взялася за шитво. О л е н к а (з полегшенням). Це нашi. Говорить по-нашому, i шпала в петлицi. (Погладила ляльку). А ти, дурненька, злякалА с я, хотiла навiть у погрiб... Треба бути такою хороброю, як наша баба. (Знову пiдiйшла до вiкна). Когось понесли на носилках. А що, коли то вбитий? Бабо, чуєш? (Пауза). А цей знову йде!.. Заходить Скирда. С к и р д а. В селi є лiкар? Пауза. О л е н к а. Баба Ковалиха лiкує. У неї i лiкарi лiкуються. С к и р д а. Де вона? О л е н к а (кивнула в бiк баби). Он сидить. С к и р д а. Комкора поранено! (Пiдiйшов до Ковалихи, взяв у неї шитво, кинув на канапу). Баба. пiдвелася, подивилася в очi капiтановi, повiльно склала полотно, пiшла з хати. За нею Скирда. О л е н к а. Цей, iз шпалою, страшнючий, а баба його не боїться! (Прислухається). Знову хтось iде... Заходить Кравцов, молодий солдат - гвинтiвка через плече, пiлотка збита на потилицю, шинеля напiврозстебнута, видно, не чекав тут когось побачити, а тим паче дiвчину. Несподiванiсть зустрiчi. Вражений красою Оленки, хлопець зупинився. Зупинився, дивиться, не може вiдiрвати погляду вiд неї. Мов зачарований... Оленка теж задивилася, не вiдводить очей. Може, це й було те "з першого погляду", що лишається навiки. Несподiванiсть, здивованiсть... а потiм обоє наче аж знiяковiли... К р а в ц о в (швидко поправив пiлотку, застебнув шинелю, пiдтягнув ремiнь). Здрастуй! О л е н к а (вiдступила крок, мов запрошуючи його в хату). Добрий вечiр! К р а в ц о в (пiднiс руку до пiлотки). Кравцов! (Уже з нотками "бувалого солдата"). Ординарець командира! (Зняв гвинтiвку, поставив її в кутку, пiдiйшов до столу, розглядає ляльку). Як її звати? О л е н к а. Їлонка. К р а в ц о в (не дивлячись на Оленку). А тебе? О л е н к а (вже опанувала себе, в голосi характерна для неї насмiшка). Сьогоднi мене теж можна називати Їлонкою. К р а в ц о в. А вчора як називалась? О л е н к а. Роксолана. К р а в ц о в. А завтра? О л е н к а. Жанна! К р а в ц о в (усмiхнувся). Д'Арк? О л е н к а. Так. Пауза. К р а в ц о в. Вiйна, а вони в ляльки граються. Тиловики! О л е н к а. Хто-хто? К р а в ц о в. Тиловики! Г о л о с К о в а л и х и. Принеси води! О л е н к а. Несу. (Вхопила вiдро, вибiгає, у дверях спинилась, оглянулась на Кравцова). К р а в ц о в. Ох, i дiвчина! (Пауза). I на малюнках такої не бачив! Оце дiвчина! (Постояв, ще раз, нiби в уявi, подивився на неї). I в кiно такої не бачив! (Бере ляльку, розглядає). Вбiгає Оленка. О л е н к а. Не займай! К р а в ц о в. Плаття їй сама шила? О л е н к а. Iванушка! К р а в ц о в. Який Iванушка? О л е н к а. Iванушка-дурачок, чув про такого? Вiн у мене служить. К р а в ц о в. У тебе що, не всi дома? О л е н к а. Всi! Ще й зайвi прибилися. К р а в ц о в (усмiхнувся). Дивачка, досi з ляльками грається! Заходить Скирда. Кравцов знiяковiв вiд того, що лялька в руках. С к и р д а (до Кравцова). Вiчного! К р а в ц о в. Єсть! (Ставить ляльку на пiдлогу, вибiгає). Скирда поволi нахиляється, йому це важко, бере ляльку, якусь хвилину дивиться на неї, потiм примощує на столi. Видно, затуманилась голова, опустився на табуретку, заплющив очi. Оленка боязко пiдступила до нього, щось хотiла сказати i не посмiла. Вбiгає Кравцов. К р а в ц о в (хотiв вiдрапортувати, але глянув на капiтана). Спить... О л е н к а. Говорить так дивно i весь такий -зчорнiлий... К р а в ц о в. Знала б ти його! Недавно вiн сам з кулеметом!.. Нiмцi прямо на нього, а вiн строчить! Вони - в атаку, а вiн строчить! Нiмцi так i не пробилися. Знайшли капiтана непритомного бiля кулемета. Весь закривавлений - i кулемет у кровi, наче i вiн поранений... Капiтана кулi - в руки, в груди, щелепу перебито... Вiн уже днiв п'ять не їсть. О л е н к а. П'ять днiв? К р а в ц о в. Я бачив, як воду пив. Лiг i (жест) вливає потроху. О л е н к а (щось приготувала в кухлi i несмiливо пiдiйшла до Скирди). Ось випийте, дядьку, вам легше стане... К р а в ц о в. Так його не розбудиш, вiн хтозна-коли й спав. О л е н к а. Дядьку, проснiться. Скирда не чує. К р а в ц о в. Не дядько, а капiтан! I будити його треба так! (Виструнчується i на весь голос). Товаришу капiтан! Скирда розплющив очi. За Вiчним послали! Оленка подає кухоль. Скирда дивиться на дiвчину своїм суворим поглядом, наче хоче збагнути, що тут дiється. О л е н к а. Випийте! Це молоко з медом. Їсти не хотiтиметься i сили додасть. А вже пiсля цього так заснете, що хай вiн кричить, хоч лусне, не проснетесь! Скирда, що вже взяв кухоль, поставив його на стiл. К р а в ц о в. Нам спати не можна! О л е н к а. То ви так би й сказали. У бабунi навар є, що сон як рукою знiме. (Бере глечика, наливає в молоко якоїсь рiдини). Я на собi пробувала, три днi не могла заснути... Це такий напiй... Скирда деякий час стоїть, немов роздумує, а потiм бере кухоль i виходить з хати. К р а в ц о в. Вiн ад'ютант комкора! Його всi бояться. У нього одна шпала, а бояться - в кого й двi, й три. О л е н к а. I ти боїшся? К р а в ц о в. Ми, штабiсти, звикли. О л е н к а. Штабiсти - це хто? К р а в ц о в. Командний склад. О л е н к а. I ти склад? К р а в ц о в. Склад! О л е н к а. А чого тебе взяли в склад? К р а в ц о в. Беруть тих... (Жест, хто має в головi). О л е н к а. А ти маєш? К р а в ц о в. Можу подiлитися. О л е н к а. Скiльки класiв? К р а в ц о в. Студент. О л е н к а. А рокiв? К р а в ц о в. Двадцять три! О л е н к а. Уже старий. К р а в ц о в. А тобi? О л е н к а. Вiсiмнадцять. К р а в ц о в. Пацанка! О л е н к а. Цього року в iнститутi вже була б. К р а в ц о в (оглядає стiни), В художньому? О л е н к а. Подобається? К р а в ц о в. Трохи подобається, а трохи нi! Все i схоже, i нiби не з цього свiту! О л е н к а. Все з мого свiту! К р а в ц о в. Дивачка! Десь застрочили i замовкли кулемети. О л е н к а. Знову!.. К р а в ц о в (приховує тривогу). На флангах. Заходить Скирда. Кравцов виструнчується. С к и р д а. Омелу свiжу! О л е н к а. Знаю. Це бабунi для лiкiв треба! Омела росте на в'язi, бiля наших ворiт. Скирда повертається до Кравцова. К р а в ц о в. Єсть дiстати омелу! (Виходить), С к и р д а (довго, наче вперше побачив, дивиться на Оленку своїм суворим поглядом). Де батько? О л е н к а. На фронтi. С к й р да. А мати? О л е н к а. Ще коли я була маленькою, їй робили операцiю i... (Пауза). Може, вам iще молока? С к и р д а. Тато пише? О л е н к а. Давненько... (Перемагає душевний бiль, по паузi). Вам зварити кашi молочної? Я вмiю. С к и р д а. Не треба. (Пiдiйшов до Оленки, поклав руку на плече). О л е н к а. Нiмцiв не пропустите? Скирда прийняв руку, вiдiйшов вiд Оленки, промовчав. Вбiгає Кравцов з омелою в руках. Видно, приховує бiль. К р а в ц о в. Єсть омела! Скирда пильно дивиться на Кравцова. Пауза. С к и р д а. Кравцов, знiмiть шинелю! К р а в ц о в. Товаришу капiтан!.. (Пiд суворим поглядом капiтана знiмає шинелю, кладе на табуретку), Заходить Ковалиха, мовчки спостерiгає. С к и р д а. Знiмiть гiмнастерку! К р а в ц о в (оглянувся на Оленку). Товаришу!.. (Спiткнувся об погляд Скирди, знiмає гiмнастерку, тепер видно пов'язку, через яку просочилася кров). Це тiльки дряпонуло. Їй-богу, дивiться, я можу зарядку робити. (Робить вправи). О л е н к а. Кров!.. К р а в ц о в. Лiз за омелою i пов'язку зрушив. Ковалиха пiдiйшла, оглянула пов'язку. Торкнулася чола. Скирда подивився на Ковалиху, нiби запитав: "Що робити?" К о в а л и х а. Гарно перев'язано. Хто? К р а в ц о в (швидко одягається). Вiчний! Вiн усе вмiє. К о в а л и х а. Скiльки тобi рокiв, хлопче? К р а в ц о в (зам'явся, подивився на Оленку, на Скирду). Скiльки менi рокiв?.. К о в а л и х а (зняла з нього пiлотку i наче вiдповiла на його запитання). Дев'ятнадцять. К р а в ц о в. Завтра двадцятий пiде. К о в а л и х а (до Оленки). Дай хлопцевi повечеряти. (До Скирди). Начальнику твоєму зараз не можна розмовляти, не треба нi з ким бачитись, нiкого не чути, i на порiг щоб нiхто! С к и р д а. Єсть! Ковалиха виходить, за нею Скирда. К р а в ц о в (йому аж жарко стало). Ну й баба в тебе. Вона що, ворожка? О л е н к а (схвильовано). Ти поранений? Тобi боляче? К р а в ц о в. Дрiбницi. О л е н к а. Давай я тебе лiкуватиму. Баба - комкора, а я - тебе. К р а в ц о в. Мене лiкувати? Я хоч i сьогоднi в бiй! О л е н к а. Лоша. К р а в ц о в. Що?! О л е н к а. Я тебе називатиму лошам. К р а в ц о в. Легше, громадяночко. А то попрошу звiдси. О л е н к а. Мене з моєї хати? К р а в ц о в. Час воєнний - i ця хата мобiлiзована! Ви що, куркулi? Двi хати маєте. О л е н к а. Це-мiй палац! А то - хата. К р а в ц о в (оглядає хату, усмiхнувся). Палац! А живете де? О л е н к а. День - у палацi, а день - у хатi. К р а в ц о в. Прийдуть нiмцi i хату i палац спалять. О л е н к а. Не вiдступайте - не прийдуть! К р а в ц о в. Про Кутузова чула? Отак i ми. О л е н к а. Аж до Москви. К р а в ц о в. Вiйськова таємниця. О л е н к а. А ти герой! Поранений i не признався. К р а в ц о в. У нашiй частинi всi герої. О л е н к а. А як називається ваша частина? К р а в ц о в (подумав). Енська. О л е н к а. Енська? Назва якась дивна. Будемо вечеряти. К р а в ц о в. Я не голодний. О л е н к а. Так i повiрю. (Подає на стiл хлiб, молоко). Хочеш борщу? К р а в ц о в. Хто ж вечеря борщ? О л е н к а. Сало є. (Подає на стiл). А що ти любиш? К р а в ц о в. Солдат любить добавку. О л е н к а. З'їж це, добавлю. Як тебе звати? К р а в ц о в. А яке iм'я тобi подобається? О л е н к а (подумала). Максим! К р а в ц о в. Називай Максимом. Я теж хочу мати кiлька iмен. О л е н к а. Сiдай вечеряти, Максиме, i я з тобою. Сiдають за стiл. К р а в ц о в. Стiл якийсь чудернацький. О л е н к а. Я погано знала геометрiю, i тато менi зробив стiл трикутником. Як наочне приладдя до теореми Пiфагора. К р а в ц о в. Дивний батько! О л е н к а. Увесь в мене. К р а в ц о в. I малювати вiн навчив? О л е н к а. Вiн у мене i столяр, i маляр. К р а в ц о в. Я теж столярую. Стiл собi зробив, шафу. О л е н к а. Хвастаєш! К р а в ц о в. Колись поїдемо пiсля вiйни до мене, побачиш. О л е н к а. Оце тiльки про те й думаю, як до тебе приїхати. Справдi сьогоднi твiй день народження? Може... К р а в ц о в. Нi, не збрехав - сьогоднi стукне дев'ятнадцять! Пiде двадцятий. Летять роки! О л е н к а. То будемо справляти день народження. Тiльки випивки у мене немає. К р а в ц о в.У мене є трохи розведеного спирту. Але взнає капiтан - уб'є на мiсцi! О л е н к а. Ти любиш випити? К р а в ц о в. Нi. О л е н к а. А я раз була п'яна, на випускному... К р а в ц о в. Що ж ти робила п'яною? О л е н к а. Цiлувалася з хлопцями... (Пауза, всмiхнулася). В записках. Гра така є. А ти пам'ятаєш випускний? Хата затемнюється. На авансцену виходить Скирда, назустрiч - Вiчний. В i ч н и й. Рядовий Вiчний за вашим наказом прибув!, С к й р д а. Поранений? В i ч н и й. Майже нi, товаришу капiтан! Пауза. С к и р д а. Завдання. В i ч н и й. Слухаю, товаришу капiтан! С к и р д а. Ручний кулемет, побiльше дискiв - i на дорогу, де мiсток. Знаєш? В i ч н и й. Примiтив. С к и р д а. Поки не вiдiйдемо, тримайся! В i ч н и й. Єсть! (Пауза), С к и р д а. Можеш не повернутися. (Пауза). Солдатську книжку! (Довга пауза). Дiти є? В i ч н и й. Двоє. (Подає книжку). Хлопчики. С к и р д а (не бере). Пошлю iншого. В i ч н и й. Вiзьмiть! С к и р д а. Подумав? В i ч н й й. Вiйна!.. Що ж тут думати... С к и р д а (бере книжку). Одному важко буде. Вiзьми з собою Кравцова. В i ч н и й. Я сам! С к и р д а. Кравцов не боягуз! В i ч н и й. Знаю. Але вiн молодий, йому ще жити... Пiду, товаришу капiтан. (Виходить). С к и р д а. Вiйна священна, i солдати святi! Висвiтлюється хата. За столом Оленка, Кравцов. На столi горить свiчка. О л е н к а. На випускному я танцювала, танцювала! (Дивиться на Кравцова). Давай потанцюємо, Кравцов! К р а в ц о в. Без музики? О л е н к а. Згадаємо ту, що на випускному. Виходить iз-за столу. Кравцов несмiливо торкнувся стану Оленки, повiльно танцюють, а десь далеко народжуються звуки вальсу. Кравцов нахиляється, мов хоче поцiлувати Оленку, дiвчина вiдсторонюється, обоє зупинилися. Мовчать. К р а в ц о в. Закiнчиться вiйна - зустрiнемося. Побачиш, приїду! О л е н к а (посмiхнулася). Квитка не дiстанеш. К р а в ц о в. А я не поїздом. О л е н к а. Лiтаком? К р а в ц о в. Я приїду до тебе... (Зупинився, потiм глянув на голубих оленiв). Ось на них, на голубих оленях! В заметiль таку, що тiльки в нас буває, - непроглядну, як бiлий дим. На голубих оленях! Вони мчатимуть, як ось цi... Вiтром мчатимуть! О л е н к а. Голубих оленiв не буває, я їх придумала. К р а в ц о в. Раз ти придумала, то вони є! I я їх знайду! Приїду i скажу: Їлонко, Роксолано, Жанно д'Арк, поїхали!.. О л е н к а. Куди?! К р а в ц о в. Свiт дивитися! Я тобi покажу такi дивовижнi краї! О л е н к а. А ти їх бачив? К р а в ц о в. Снилось або уявляв! Може, поїдемо в чужi землi допомагати революцiю робити? Ол е н к а. Не боїшся? К р а в ц о в. Я... Та от завтра бiй, i я пiду! Хай уб'ють, не боюся! О л е н к а (тихо). А хто до мене приїде? К р а в ц о в (подумав). Нi. Я виживу! Щоб до тебе повернутися! О л е н к а. Виживи, Кравцов! Пауза. Заходить Ковалиха, пильно подивилА с я на них. К о в а л и х а (до Оленки). Пора спати. До сусiдiв iди. О л е н к а (пiдвелА с я). Iду... К р а в ц о в (теж пiдвiвся, до Оленки). Ми завтра переходимо на iншi позицiї. О л е н к а. До побачення... (Виходить). К о в а л и х а. "На iншi позицiї" - командир... Лягай спати! К р а в ц о в. Я на посту. К о в а л и х а. Спи - не вкрадуть. (Виходить. З порога). Свiчку загаси, коли лягатимеш, а то ще пожару наробиш. К р а в ц о в (ходить по кiмнатi). Я найду її пiсля вiйни! Знайду!.. А може, я їй не сподобався? Я ж некрасивий. Бач, лошам мене обiзвала. Може, я й схожий на лоша. Стрижений. Нiчого! За вiйну я ще таке волосся вiдпущу! (Пауза), До сусiдiв пiшла... Де тi сусiди? Де її знайти? Непомiтно для Кравцова заходить Оленка. Ол е н к а. Я тут... Кравцов пiдбiгає до неї, хоче обняти - i не смiє, опускає руки. О л е н к а. Не хочеться спати. Помовчали. К р а в ц о в. Їлонка... А завтра будеш Жанна. Дивна ти... Придумала - кожен день нове iм'я!.. О л е н к а. А квiти ж мають по кiлька назв. Є така квiтка. Любка дволиста, а ще вона називається нiчниця, нiчна фiалка, I ще вона має назву, знаєш яку? (Пауза). Люби-мене-не-покинь... Обоє знiяковiли, мовчать. Чути вальс. Затемнення. На авансцену виходять Ковалиха i Скирда. К о в а л и х а. Лiкаря немає... Таке у вас вiйсько! С к и р д а. З оточення виходимо. К о в а л и х а. Довоювалися. С к и р д а. Як пораненi? К о в а л и х а. Чоловiк тридцять треба тут лишити. С к и р д а. Ранком нiмцi увiйдуть. К о в а л и х а. Люди розберуть, приховають. С к и р д а. Спасибi. К о в а л и х а. Розпорядися, щоб зброю i що положено забрали у них. С к и р д а. Єсть! К о в а л и х а. Спирту дiстань. Рани нiчим промивати. С к и р д а. Немає. К о в а л и х а. А ти дiстань! Треба! С к и р д а. Єсть! Розходяться в рiзнi боки. В тишi десь здалеку чути поодинокi пострiли, короткi черги i звуки вальсу. Перемiна свiтла. На тапчанi сидить Ковалиха, в руках-зiм'яте полотно з червоними квiтами, обличчя наче закам'янiло, стало ще суворiшим. На столi горить свiчка. Заходить Скирда. Пауза. С к и р д а. Спасибi. I вiд командира корпусу подяка. (Пауза). Не журiться. Ми ще повернемось!.. Пауза. К о в а л и х а. Вам, командирам, матерi вiддали дiтей своїх, дiтей довiрили... А ви втiкаєте, i їх втiкачами зробили. Втiкачами i... (Пауза). Насмiявся ваш солдатик... над онукою. Над Оленкою насмiявся. Скирда (його аж хитнуло вiд несподiванки). Брехня. К о в а л и х а (пiдняла на Скирду важкий погляд). Я багато прожила... для такої брехнi. С к и р д а. Хто? (Не то запитав, не то вiдповiв). Кравцов... (Пауза). Де Оленка? К о в а л и х а. Не знаю, куди понесла свiй сором. С к и р д а (хрипло). Трибунал!.. К о в а л и х а. Її батько в першi днi загинув... Я не сказала, душу її берегла. (ПiдвелА с я). Вам би трибунал! Щоб матерi судили... Пауза. Скирда ступив до Ковалихи. Чого печеш очима, скажений! С к и р д а (якимось чужим голосом). Я сам... Без трибуналу... Сам!.. (Виходить). Пауза. К о в а л и х а. Скажений... (Виходить за ним). Через деякий час в хату вбiгає Кравцов, видно, вкрай схвильований. Зупинився. Швидкий погляд, наче щось шукає... Схопив вiдерце з фарбою, пензель i великими лiтерами написав на стiнi: "Кохаю... Чекай! Кравцов". Ще раз оглянув, нiби хотiв на все життя запам'ятати палац Оленки, - i вибiг. Сцена темнiє. Десь далеко кулеметна черга. Вибухи. Iде бiй. Розпанахав темряву крик Скирди: "Мовча-а-ать!!!" Освiтлюється авансцена. На вiддалi стоять один проти одного Скирда i Кравцов. Кравцов з гвинтiвкою за плечима. Зблiдле, аж крейдяне обличчя, згорблений, наче старий... Скирда впився в нього поглядом. Довга, занадто довга для них обох хвилина. Скирда повiльно виймає з кобури наган... Кравцов знiмає з плеча гвинтiвку, обережно, нiби вона зi скла, кладе її на землю, зняв пiлотку, затис її в руцi i виструнчився. Скирда пiдняв руку з наганом. Мiж ними вже стала смерть. Цiєї хвилини заходить Вiчний. Тримаючи за дуло, тягне ручний кулемет, зупинився... повiв поглядом на Скирду, Кравцова, потiм зробив два кроки, наче п'яний, i впав мiж ними... Затемнення. Десь покотився бiй i затих... Поволi, наче входить свiтанок, освiтлюється хата. Оленка стоїть бiля вiкна, опустила голову. Ковалиха сидить на канапi, дивиться на неї. К о в а л и х а (тихо). Збезчестити себе у вiсiмнадцять лiт... О л е н к а. ...Вже казала тобi. Я кохаю його! (Пауза. Глянула бабi в очi). Чуєш, бабо, кохаю! (Пауза). I вiн... (Жест у бiк слiв, написаних Кравцовим). К о в а л и х а. Три слова. Залишилися тiльки слова... КАРТИНА ДРУГА Хата. За столом лейтенант Чорний. Молодий чубатий красень. На столi, поверх розкиданих паперiв, лежить пiстолет. По другiй бiк столу стоїть Оленка, її важко впiзнати. Великi чоботи, подертий кожушок, пов'язана вовняною хусткою. Видно, дуже стомлена. Лейтенант спiдлоба дуже суворо, на його погляд, дивиться на дiвчину. Пауза. Ч о р н и й. Почнемо спочатку? О л е н к а. Як хочете. Ч о р н и й. Будеш правду говорити? О л е н к а. Буду. Ч о р н и й. Не казки розповiдати, а правду! О л е н к а. Правду. Ч о р н й й. Вiд населеного пункту, в якому ти проживала, до фронту - чотириста кiлометрiв! О л е н к а. Не знаю, може, й чотириста. Ч о р н й й. Як ти добиралась? О л е н к а. По-всякому. Пауза. Ч о р н и й (намагається бути витриманим). Ти перейшла фронт? О л е н к а. Перейшла. Ч о р н и й. За завданням? О л е н к а (помовчала). За завданням. Ч о р н и й. За чиїм? О л е н к а. За своїм. Ч о р н и й (рiзко). Не крути! Хто послав? О л е н к а. Сама себе послала. Ч о р н и й (схопився, але потiм знову сiв. Пауза). Одна перейшла чи з групою? О л е н к а. Одна. Ч о р н и й. Який об'єкт тебе цiкавить? Тут, на фронтi? О л е н к а. Енська частина. Ч о р н и й. Ти така наївна, така хитра, чи гадаєш, що я вже такий телепень? Перейшла фронт! Ми язика не можемо взяти, а вона перейшла фронт! Тобi фрiци придумали легенду нi к чортовiй матерi!? (Вдарив кулаком по столу). Завдання, шифр, зв'язки!.. Викладай, коли хочеш жити! О л е н к а. Чого ви кричите? (Розв'язала хустку, вона упала на плечi). Ч о р н и й (схопився, бiгає по хатi, поглядаючи на Оленку, зупинився). Коли зайшла у ваше село, як ти називаєш, енська частина? О л е н к а. Перед вечором. Ч о р н и й. А пiшла з села? О л е н к а. На свiтанку. Ч о р н и й. То ти знайома була з тим солдатом десять годин?.. Оленка мовчить, схилила голову. I так покохала його, що прийшла шукати милого аж на фронт. (Пауза. Посмiхнувся). А може, фрiци i не дурнi... Складаючи легенди, дiяли за принципом: чим невiрогiднiша брехня, тим бiльше схожа на правду! (Пауза). За яку плату вони тебе купили? О л е н к а (подивилася на лейтенанта). Ви таке говорите, нiби божевiльнi. Ч о р н и й. Ти... (Стримав образливе слово. Бере зi столу папiрець). Твiй? О л е н к а. Так. Ч о р н и й. Тут написано: "Здрастуй, Кравцов!" Що це таке? О л е н к а. Хотiла написати йому листа. Ч о р н и й. Чому не дописала? О л е н к а. Не знала, що далi писати. Ч о р н и й. Не знаєш, де вiн, а листа пишеш? О л е н к а. Так. Ч о р н и й. Може, вiн теж шпигун? О л е н к а. Шпигун... У вас не всi дома. Ч о р н и й (скипiв). Востаннє попереджаю: або кинь брехати, або прощайся з бiлим свiтом. Iди подумай! Оленка виходить. (Ходить по кiмнатi, потiм зупинився, розмовляє сам з собою). Лейтенант Чорний, давай поговоримо з тобою наодинцi. Уяви: ти не особист, а звичайна собi людина, i тобi розповiли звичайну життєву iсторiю. В селi зупинилась вiйськова частина, яка виходила з оточення. Молода дiвчина закохалася в молодого солдата. Закохалася до червоних вогникiв. Солдат пiшов - а вона, ризикуючи життям, розшукує його. Повiрив би? Хтозна... (Пауза). Давай тепер пiдiйдемо до цiєї справи з другого боку - ставлю себе на її мiсце... Моя Тамара на фронтi, а я лишився в тилу. Потопав би за цотириста кiлометрiв, щоб перейти фронт, щоб знайти її, знаючи: мене в цiй подорожi можуть коцнути. Ну, скажи, лейтенанте, пiшов би? Говори, тут немає нiкого!.. Нi! Не пiшов би... В тилу зв'язався б з партизанами або з пiдпiльниками i воював би з фрiцами... А якби не Тамара, а Люся? Теж не пiшов би. (Пауза). А може, моє кохання, як кажуть, не з тiєї опери?.. Десь глибоко в душi ти вiриш цiй красивiй дiвчинi. В неї чистi, невиннi очi... (Бере зi столу комсомольський квиток). Вона прийшла з комсомольським квитком... (Розглядає квиток). Видно, у восьмому класi вступала в комсомол. На фото ще зовсiм дитя. (Пауза). А коли вона справдi так кохає? Але ж, товаришу лейтенант, ворог пiдступний... Хтось мав рацiю, коли сказав: краще розстрiляти десятьох невинуватих, нiж помилувати одного шпигуна. Вiдкинь лiрику, лейтенанте... (Рiшуче вiдчинив дверi). Заходь! Заходить Оленка, зупиняється посеред хати, втомлена, аж хитається. Ч о р н и й. Може, тобi води?.. О л е н к а. Я її напилася досить, поки перепливала... (Пауза). Лейтенант ходить по кiмнатi, потiм сiдає за стiл. Перемагає вагання. Ч о р н и й. Слухай, "закохана"... Тебе треба було б до стiнки... але я вiдпускаю. I котись вiд фронту подалi! Чого стоїш, свiтиш очима?! О л е н к а (простягає руку). Квиток. Ч о р н и й (подає квиток). Вiзьми. Оленка виходить. Який з мене особист? Подам рапорт, на передову в пiхоту пiду, там легше. А дiвчина гарна... (Пауза). Фронт, а менi дiвчата в головi. Кiнчиться вiйна - закохаюсь у сто дiвчат, у сто i не менше. Лiворуч сцени опускається наче аркуш паперу в клiтинку... На ньому - проекцiя листа: "Здрастуй, Кравцов!.. Я вже теж в армiї - стою, регулюю..." Чутно, поряд пролягає дорога, гуркiт машин, голоси: "Чого приглядаєшся, красуня?", "Свого пiзнаєш!", "Катюша, привет!", "Брось в кузов пару улыбок!", "Маша, привет с Гурзуфа!". "...Сотнi тисяч пройшли, проїхали повз мене, а тебе не побачила... I ще боюсь зустрiтися з тим пришелепкуватим лейтенантом..." Згасає лист. Освiтлюється фронтова землянка. За саморобним столом сидить старший лейтенант Чорний. Ася, капiтан медичної служби, молода жiнка, перев'язує йому руку. Ч о р н и й. Якщо вже саме медичне начальство перев'язує, - заживе. (Пауза. Дивиться на Асю). Очi у тебе, як шахти - i дна не видно. А с я. У твоєму батальйонi є обмороженi? Ч о р н и й. Добре, що на вiйну посилають i красивих жiнок, - воювати легше. (Несподiвано для Асi обняв її здоровою рукою i поцiлував. Ася, наче мiж iншим, дала йому ляпаса i продовжує перев'язку. Чорний потирає щоку). Це замiсть таблеток, щоб температуру збити. Ася Михайлiвна, вдар у другу щоку для симетрiї. А с я (кiнчила перев'язку). Пiслязавтра на перев'язку. Ч о р н и й. Тобi б десь у театрi за роялем сидiти - ручки до бiса хорошi,, а ти на фронт. А тут кулi, як бджоли над гречкою, лiтають, дзижчать, ще якась ужалить. А поки цього не сталося... (Знову хоче її обняти, Ася знову дає ляпаса). А с я. Нiби й затишшя на позицiях твого батальйону, а поранених чимало. Ч о р н и й. З лiвої ти б'єш слабкiше... Просись у госпiталь тиловий - на передовiй своє вже вiдробила. А с я (строго). Товаришу старший лейтенант!.. Ч о р н и й. Зрозумiв - вiдставить лiрику. Обморожень поки що немає. А пораненi є, i чимало - для затишшя... Нiмцi снайпера десь примостили. Нiчого. Командування обiцяє i менi снайпера дати. Заходить Оленка в кожусi, валянках, у шапцi. Через плече гвинтiвка. О л е н к а. Товаришу лейтенант, прибула у ваше розпорядження! Ч о р н и й (глянув на Оленку, потiм аж нахилився вперед, не вiрить своїм очам). Товаришу капiтан медичної служби, галюцинацiї можуть бути вiд такої рани, як у мене? (Пiдвiвся, пiдiйшов до Оленки). Це ти?! О л е н к а. Я. Ч о р н и й. Знову до мене? О л е н к а. У ваш батальйон. А с я. Ви знайомi? Ч о р н и й. Родичi. (До Оленки, строго). Документи! Оленка подає солдатську книжку. Як ти потрапила на фронт? О л е н к а. Попросилась... взяли. Ч о р н и й. Знайшлись такi, що повiрили? О л е н к а. Як i ви колись, товаришу лейтенант! Ч о р н и й (поправив). Старший лейтенант! Я тобi й зараз не вiрю. Вiзьму й вiдкомандирую... О л е н к а. Фронт великий, робота знайдеться. Ч о р н и й (розглядає книжку). Регулiровщиком була, тепер снайпер. Училася? О л е н к а. Училася. Ч о р н и й. Я тебе ще по всiх статтях перевiрю. Пiдкрiплення називається. Не вiрю я в патлатих солдатiв. А с я. Старший лейтенант! Ч о р н и й. Не про тебе мова. А с я (пiдходить до Оленки). Будемо знайомi. Ася. О л е н к а (подає руку). Оленка... Ч о р н и й. Пiдкрiплення! Оленка... А с я. Будеш жити в цiй землянцi. Чорний здивовано глянув на Асю. Ч о р н и й. Це не ваша резиденцiя, а мiй батальйон, i господар тут я. Житимеш у першiй ротi. Ч у т и г о л о с. Товаришу старший лейтенант, прибув начальник штабу. Ч о р н и й. Iду!.. (До Оленки). Гаразд, лишайся тут. Котелок, ложка, кухоль, сподiваюсь, є, а кухню носом почуєш. (До Асi). Ходiмо, капiтане медичної служби, проведу тебе, щоб бджола не вкусила. А с я (до Оленки). Я до тебе буду заходити. Розташовуйся, вiдпочивай. Ч о р н и й (виходить з Асею. Ще раз подивився на Оленку). Пiдкрiплення!.. Оленка лишається сама, втомлено опускається на ослiнчик. Затемнюється землянка, висвiтлюється лист: "...Здрастуй, Кравцов!.. Вбила першого нiмця, людину вбила, а мене поздоровляють... Ось яка вона, вiйна... Морози страшнi, а ти, Кравцов, я ж знаю, ходиш розхристаний. Бережись простуди i кулi бережись... Наступаємо, мiняємо землянки, а вони схожi, як сестри. Батальйон наш iнтернацiональний - зi школи знала, що в нас багато народiв, а тут на очi побачила. Всi мови почула. В атаку iдуть на однiй: "За Советскую Родину!" Повар-черкес, молодий, красивий, танцює, як бог. Обiцяв у День Перемоги нам десять баранiв засмажити..." Характерними звуками "морзянки" через лист проповзає телеграфна стрiчка: Отдел учета персональних потерь сержантов солдат Советской Армии сообщите имя отчество Кравцова Зникають лист i телеграма, висвiтлюється землянка. Оленка сидить на ослiнчику, без кожушка, на грудях орден Вiтчизняної вiйни 2-го ступеня. Заходить Чорний, кожух розстебнутий, шапка на потилицi... зупинився, запалює цигарку. Ч о р н и й. Заходить бойовий командир, треба пiдхопитись - очима їсти начальство, а вона не помiчає. Чому? Тому що я сам розбалував. А чому розбалував? Тому що для мене патлатий - то не солдат... (Пiдiйшов до Оленки, ледь не торкнувся її грудей, вона вдарила його по руцi). Чого ти, кiшка стозуба, - я хотiв ордени роздивитись... Ще молоко на губах, а уже орден... Скiльки ти коцнула фрiцiв пiдраховують, а скiльки я - нема нiкому дiла. Менi положено. Пишеш? О л е н к а. Пишу. Ч о р н и й. Шукаєш? О л е н к а. Шукаю. Ч о р н и й. Де папiр береш? Начштабу привозить?.. О л е н к а. Начштабу. Ч о р н и й. Ти його теж через свої оптичнi (жест) на мушку взяла. Кравцов тебе любить, начштабу тебе любить, i я тебе люблю. Сьогоднi навiть снилось, цiлував тебе. Розповiсти - як? О л е н к а. Не треба. Ч о р н и й. Краще покажу. (Обнiмає Оленку, нiби хоче поцiлувати, Оленка вирвалась). Кинь думати про свого Кравцова. Скажи начштабу, хай не приносить папiр - покохай (жест, мовляв) мене, ми з тобою по-сiмейному до Берлiна... Оленка вперше звела погляд на Чорного. Чого нацiлилась оптичними? О л е н к а. Коли будете давати рукам волю або говорити всяке... пристрелю! Ч о р н и й (аж вiдсахнувся). Ти що! Вiд тебе всього можна чекати. Пожартував! (Пауза). До Берлiна ще далека дорога. Он до млина не дiйдемо. Стояв млин, дiти на ньому гралися, i хто знав, що у вiйну вiн буде висотою сто тридцять сiм... Через нього вчора... сорок солдатiв не повернулося з атаки. На який хрiн ця висотка!.. Десь комусь на картi муляє очi. Але їм виднiше. Твiй начштабу теж в атаку з солдатами ходив... Безстрашна особа... Заходить Ася. (Схопився, напiвсерйозно виструнчився, вiдрапортував). Здравiя желаєм, товаришу капiтан медичної служби! У довiреному менi батальйонi... А с я. Сидiть. Ч о р н и й. Єсть сидiти! О л е н к а. Чого ви так довго не заходили? А с я. Роботи багато. (Засмiялася). Ч о р н и й. Чого вам смiшно, Асю Михайлiвно? А с я. В мене є один санiтар, колишнiй бригадир колгоспу, так вiн каже, що на фронтi теж треба трудоднi ввести. Бо є лiнивi i роботящi, вiдважнi i так собi... Мiж iншим, вiн хоче прийти побачити тебе, Оленко. Каже: "Що воно за дiвчина?" Ч о р н и й. Яка слава про тебе йде... А с я. Тобi теж нiчого ображатися... Ордена одержав?.. Ч о р н и й (розпахує кожуха). Ось, новенький. О л е н к а. А не казали. Ч о р н и й. Я скромний, а мене Ася не любить, Оленка застрелити обiцяє. Нiмцi теж думають, як би мене вбити... От життя!.. Ч у т н о г о л о с. Товаришу старший лейтенант, начштабу приїхав. Ч о р н и й (до Оленки). Це ти його приманила, iншi батальйони живуть спокiйно, а в мене гостi ледь не кожний день. Iду-у! (Виходить). Пауза. О л е н к а. Начштабу справдi часто заходить. Зайде, помовчить, помовчить i пiде. А с я. Кажуть, його дружина з якимось тиловиком втекла. О л е н к а. Звiдки взнали? А с я. Жiнки ж є на фронтi. Для держав бувають таємницi, а для жiнок - не буває. Вони знають, що й до тебе начштабу заходить. О л е н к а. Ще поговiр пiде... А с я. Нi, вони знають, що Кравцова шукаєш. О л е н к а. А ви одруженi? А с я. Не встигла. О л е н к а. А родина у вас велика? А с я. Велика, дуже велика... Вiд прабабусi до правнучки... Де вони тепер? Розвiяла вiйна людей. О л е н к а. А у мене тiльки бабуся лишилася... Не пускала з дому... А с я. А ти втекла? О л е н к а. Бабуся знала, що я хочу тiкати... Але вдавала, що не вiдає. Тiльки татову похоронку на столi поклала. Пауза. А с я. Давай пiсля вiйни зустрiнемось... Фронтовi друзi - це вже бiльше, нiж родичi. О л е н к а. Обов'язк