аєш її Бiлою Мафiєю? С к и р д а (пiдiйшов, вiдчинив буфет, налив чарку, випив, закусив цукеркою i сiв на канапу). А ти чув про мафiю? К р а в ц о в. Дещо. С к и р д а. Так ото вона i є Мафiя. А чому бiла?.. (Жест). Мабуть, просила, аби мене скорiше спровадив. Я довго не затримаюсь. К р а в ц о в (пiдiйшов до буфета, теж випив чарку, подивився на Скирду). Новий костюм? С к и р д а. Ти ж дав менi премiю, я й купив. К р а в ц о в. Хороший костюм. С к и р д а. А скажи, ти б дав менi премiю, якби, припустимо, не знав з фронту, а так, за роботу? К р а в ц о в. Хтозна, може б, i нi... С к и р д а. Виходить, ти не об'єктивний. К р а в ц о в. Те, що я тебе знаю з фронту, дає менi можливiсть бути об'єктивним. С к и р д а. Фронт! (Пауза). На фронтi я був (жест), а ким ти? А тепер - ти директор заводу, а я в прохiднiй. Охоронник. 220 К р а в ц о в. Бери iншу роботу. С к и р д а. Менi й там непогано... А тобi мiнiстр жалує премiю? К р а в ц о в. Дає. С к и р д а.А я б подумав. К р а в ц о в. Чому? С к и р д а. Черствий ти, Кравцов, людей тримаєш (жест) на заводi! Ремствують на тебе! К р а в ц о в. А ти на фронтi як тримав солдатiв? С к и р д а. Там iшов бiй з ворогом. К р а в ц о в. I тут iде бiй, ми мусимо наступати. С к и р д а. То фронт, а це... К р а в ц о в. Економiчний фронт. I дисциплiна потрiбна. Буду вимагати! С к и р д а. Звичайно. Але все ж треба попустити. К р а в ц о в. I це ти менi радиш? С к и р д а. Як друг! Заходить Бiла Мафiя з покупками в руках. Б i л а М а ф i я. Здрастуйте, Скирда. С к и р д а (до Бiлої Мафiї). Треба говорити - товаришу Скирда! Б i л а М а ф i я (до Кравцова). Чай забув включити? (До Скирди). Ми не на зборах. (Виходить на кухню). С к и р д а (вслiд). Я з тобою буду завжди наче на зборах. К р а в ц о в. Ти ввiчливий. С к и р д а. Вiдвертий. Входить Бiла Мафiя з чайником. Дзвiнок. К р а в ц о в. Хто б це? Б i л а М а ф i я (знизала плечима). Зараз побачимо. (Виходить). Заходить Мафiя, за нею Дипломат - хлопець рокiв двадцяти п'яти. Зупинився, погляд на Мафiю, на Скирду, на Кравцова. Д и п л о м а т. Добрий вечiр. (До Кравцова). Ви Микола Iванович Кравцов? К р а в ц о в. Я. Д и п л о м а т. Так i думав. К р а в ц о в. З ким маю честь? Д и п л о м а т. З людиною. К р а в ц о в. Так i думав. Хочете зi мною поговорити? Д и п л о м а т. Вивчити, що ви являєте собою. К р а в ц о в (посмiхнувся). Почати з бiографiї? Б i л а М а ф i я (не витримує). Молодий чоловiче, хто ви такий i що вам треба? Д и п л о м а т (тiльки подивився на неї i знову до Кравцова). В загальних рисах менi ваша бiографiя вiдома. Частково з нарису в газетi. К р а в ц о в. Мiж iншим, коли вас запитує жiнка, ввiчливiсть вимагає вiдповiсти. Д и п л о м а т (до Мафiї), Припустимо, я хочу працювати на заводi, але перше треба знати, що за директор. К р а в ц о в. Фах? Д и п л о м а т. Iнженер. К р а в ц о в.3 цього i почав би. Завтра о дев'ятiй в заводоуправлiннi, товаришу iнженер. Д и п л о м а т. В готелi мiсць немає, то я вирiшив до вас додому... може, ще сьогоднi виїду. Мiй поїзд iде через три години. К р а в ц о в. Оригiнал чи вдаєте? Д и п л о м а т. Оригiнал. К р а в ц о в. Тодi вивчайте. Д и п л о м а т. Можна оглянути вашi апартаменти? К р а в ц о в. Прошу. Дипломат виходить у другу кiмнату. Б i л а М а ф i я. Пiдозрiлий тип... Жени його в три шиї! К р а в ц о в. Вiн все-таки оригiнал. С к и р д а. Або псих. Д и п л о м а т (повертається). Могли б взяти кращу, все-таки директор такого заводу. К р а в ц о в. У вас iще багато запитань до мене? Д и п л о м а т. Кiлька. На фронтi були? К р а в ц о в. Був. Д и п л о м а т. У полонi? К р а в ц о в. Нi. Д и п л о м а т. У партизанах? К р а в ц о в. Був. Пауза. Д и п л о м а т. У вас пам'ять хороша? К р а в ц о в. Не скаржусь. Д и п л о м а т. Що вам найбiльше запам'яталося з вiйни? К р а в ц о в (сухо). Молодi солдати, якi не розпитували, де який командир, а йшли в бiй i навiть на смерть, якщо вимагали того обставини... Пауза. Д и п л о м а т. Бiднувата пам'ять у вас, товаришу Кравцов!.. Останнє запитання. Як ваше сiмейне життя (глянув на Бiлу Мафiю), щасливе? С к и р д а (пiдвiвся). Молодий iнженер! Поспiшайте на поїзд!.. Д и п л о м а т (пильно подивився на Скирду). Були пораненi в щелепу? С к и р д а (в голосi погроза). Був поранений, але умiю i ранити. Д и п л о м а т. Капiтан Скирда?.. Скирда вiд несподiванки аж виструнчився, по-iншому глянув на Дипломата, перевiв погляд на Кравцова. Тепер я пiду. Знайте, у вас був не iнженер, а дипломат... Прощавайте. (Вийшов). Троє переглянулися мiж собою. Нiма сцена. Завiса Висвiтлюється i зникає телеграма: Був дома у Кравцова переконаний вiн адреса вулиця Лазо 18 квартира 56 Володя Вiчний Висвiтлюється сцена. Чути приглушений вiдгомiн мiста. Здаля видно двоє освiтлених вiкон. Оленка в лiтньому плащi, з валiзкою в руках проходить авансценою з краю в край: мабуть, уже давно вимiрює цю дорiжку. Погляд час вiд часу лине до освiтлених вiкон. Зупинилася, поставила валiзку. О л е н к а. Я часто оглядаюсь у своє минуле, а зараз воно стоїть передi мною i до болю яскраво, наче у барвах Рокуелла Кента. Стоїть i не зникає (Пауза). ...Здається, то було не життя, а нескiнченнi муки. (Пауза, ледь посмiхнулась). Ученi пiдрахували, що жiнка в середньому живе на кiлька рокiв довше за чоловiка, - а не знайшлося вченого, який би пiдрахував, наскiльки бiльше в її душi загоєних i незагоєних ран, наскiльки бiльше каменюк i вибоїн на її дорозi. (Пауза). А iнодi моє життя видається щасливим i свiтлим, бо я кохала. Кохання грiло мою душу, воно билося в менi другим серцем... (Пауза). Сотнi разiв я втрачала надiю зустрiти Кравцова... I сотнi разiв малювала в своїй уявi цю зустрiч. Незатьмарену, незахмарену, жадану... Наче i вiн чекав на мене, наче i його кохання лишилось таким же незгасним. Он його вiкна... Вiн там... I тепер, коли я так близько вiд нього, - тепер, як злодiї, почали пiдкрадатися iншi думки: вiн не мiг знайти Їлонку. Їлонки нiколи не було... А села - не стало... Та чи шукав вiн? Чи вистачило сили жити самотньо, як я, стiльки рокiв?! (Пауза). Ходжу бiля будинку, заходять i виходять звiдти жiнки, а я думаю, одна з них - дружина Кравцова. (Пауза). Вiн не забув, напевно, пам'ятає ту наївну дiвчину з дитячими косичками... Тут пам'ятає, а побачить мене (гiрко посмiхнулась), перемальовану роками i не... (Пауза). Або не захоче впiзнати. Сценою проходить Бiла Мафiя. Подивилася на Оленку, ще раз оглянулась, вийшла. Вродлива жiнка! I вона може бути дружиною Кравцова... (Пауза). Не впiзнає, або не захоче впiзнати, або вже... загасив вогник. Як же тодi жити? Вперше вiдчула себе такою безпорадною. (Пауза. Рiшуче). Не пiду... Називали колись хороброю, безстрашною, а тепер боюсь... Не пiду! Перемiна свiтла. Квартира Кравцова. Кравцов сидить на своєму улюбленому мiсцi, у крiслi. Бiла Мафiя на канапi гортає iлюстрований журнал. Скирда стоїть посеред кiмнати, наче роздумує, що йому треба зробити. Налив келих вина, випив. Бiла Мафiя краєм ока стежить за ним. З сусiдньої квартири доносяться зануднi звуки гам. Скирда пiдiйшов до вiдчиненого вiкна, уважно слухає. С к и р д а. Шостакович росте. Б i л а М а ф i я (до Кравцова). Коли береш вiдпустку? К р а в ц о в (не вiдриваючись вiд газет). Запросив дозволу. С к и р д а. План не пустить i командарм... Кравцов подивився в його бiк: що, мовляв, за командарм? На твоєму заводi людей як у корпусi, виходить - ти комкор, а над тобою - командарм!.. Пауза. Кравцов тiльки посмiхнувся. А менi пiсля фронту всi роки здаються вiдпусткою. Дзвiнок. Скирда i Бiла Мафiя перезирнулися, кому йти вiдчиняти. Кравцов пiдвiвся, вийшов, тут же повернувся з телеграмою. Кладе її на стiл. К р а в ц о в (посмiхнувся). Вiдпочив!.. Скирда пiдiйшов, узяв телеграму, прочитав. С к и р д а. В Москву викликають? Це перед наступом, Кравцов. Б i л а М а ф i я. Можна, i я з тобою? На роботi'мене вiдпустять. С к и р д а (про себе). Ад'ютант. Знову дзвiнок. Скирда виходить. Бiла Мафiя поправляє зачiску. Заходить Скирда, за ним Оленка, в плащi, з валiзкою в руках. Зупинилася. Хвилювання наче заморозило її. Глянула на Бiлу Мафiю, на Скирду, i спинилася поглядом на Кравцовi. Скирда вдивляється в Оленку. Бiла Мафiя в якомусь недоброму передчуттi пiдвелася з канапи. Кравцов поволi опустив газету, дивиться на Оленку. Їхнi погляди зустрiлися... Валiзка випала з рук Оленки. Кравцов, не вiдриваючи вiд неї погляду, пiдвiвся. Стоять одне проти одного. Пауза. Кравцов ступив крок до Оленки, хотiв щось сказати, але йому наче перехопило подих. Рвучко вiдвернувся вiд Оленки, пiдiйшов до завжди замкнених дверей, повернув ключ, рвонув дверi! Перед нами на бiлiй стiнi голубi оленi, пiд ними саморобний стiл-трикутник. Оленка глянула, хитнулась... Голубi оленi, мабуть, через її сльози, то затьмарюються, то яскраво висвiтлюються i бiльшають! Бiльшають... Заповнюють весь простiр сцени. Народжуються звуки вальсу. Завiса ** КРАВЦОВ ** ПОВIСТЬ ПРО ВIРНIСТЬ НА 2 ДIЇ ДIЙОВI ОСОБИ: К р а в ц о в. О л е н к а. Т а м а р а. М и ш к о. А з а. Д i д. С к и р д а. К о н о п л i ц ь к и й. В а с и л ь к о в. ДIЯ ПЕРША КАРТИНА ПЕРША Сцена освiтлюється повiльно, мовби в нiч запливає ранок. Узлiсся. Прихилившись до стовбура, сидить Мишко, наче дрiмає. Голова впала на груди, автомат на колiнах. Пауза. Раптом стрепенувся, автомат напоготовi. Принишк, насторожився. Входить Тамара, теж з автоматом через плече. Мишко подивився на неї i знову розслабився, прибрав попередню позу. Т а м а р а. Втомилася! (Не пiдходить_ до Мишка, на вiддалi опускається на землю)._ Вперше так втомилася. Дiд лютий-прелютий. Що, каже, вони в розвiдку пiшли чи на вечорницi? Послав мене розшукати вас, а решту вiн зробить сам. Думаю, вiдшмагає нагайкою. Пауза. Бiля дикої яблунi натрапила на ваш слiд. (Засмiялась). _Взяла слiд, як мисливський пес, i майже бiгом кiлометрiв тридцять... Мишко, всi розмови потiм, а зараз хвилин десять подрiмаю перед дорогою. (Скинула i простелила фуфайку, прилягла)._ Довга пауза. (Пiдхопилася, в голосi тривога)._ А чому ти мовчиш?! Мишко!!! (Пiдбiгла до нього, шарпнула за плече). _ Мишко подивився на неї довгим поглядом, i вона прочитала в його очах щось страшне... аж вiдсахнулася вiд нього. (Тихо)._ Де моряк? (Закричала)._ Де моряк?! Мишко зробив повiльний жест, мовляв, там, за деревами. (Виходить, не вiдриваючи погляду вiд Мишка. По довгiй паузi повертається. В однiй руцi тримає стягнуту з голови хустку - коса впала на плечi, в другiй - широкий нiмецький багнет, на ньому прилипла земля)._ М и ш к о. Отим багнетом i руками викопав... Цiлу нiч копав. У зрiст викопав... i листям вистелив могилу. Моряк любив запах листя осiннього. Казав, воно йому нагадує запах моря. Т а м а р а. Як же так?.. М и ш к о. За млинами нiмцi групу червоноармiйцiв оточили, притисли до провалля - i з автоматiв... Стогiн недобитих вдень не так, а вночi далеко йде. Пробували люди туди пробратися, та нiмцi охорону виставили. Хто наблизиться, зразу: не добивали червоноармiйцiв, може, навмисне, щоб приманка для живих людей була, або - хай помучаться. (Примовк)._ Ми з моряком теж почули стогiн. Аж попiд землею наче той стогiн iшов. (Важко пiдвiвся, пiдiйшов до Тамари)._ Ось його вахтжурнал. (Вийняв блокнот, розгорнув, читає)._ "Людина за бортом... Як же жити, коли не попробую врятувати людину? Той стогiн лiтатиме за мною чорною чайкою. Все життя - чорною чайкою... Хай що не каже Мишко, а я пiду". (Важко зiтхнув)._ Що я не казав, а вiн таки пiшов. Його зразу ж на пiдступах автоматною чергою. Доповз я до нього, вiн уже не говорив. Донiс сюди. Ти ж знаєш, очi в нього ясно-голубi, а то стали чорними... Смерть уже почорнила йому очi. Пауза. (Пiдвiвся)._ Пiду в загiн навпростець, щоб швидше, а ти зайди (жест) -_ там зв'язкiвець чекатиме. (Вийшов). _ Тамара лишилася сама. Нетвердим кроком пiдiйшла, опустилася бiля дерева, пiд яким сидiв Мишко, навiть позу прибрала його. Пауза. Повертається Мишко. Не подумай сама пробиратись до провалля... Туди й муха не пролетить. (Постояв, нiби хотiв ще щось сказати, i вiдiйшов)._ Тамара поволi гортає сторiнки вахтжурналу. Потiм починає прислухатись, наче вловлює якiсь далекi звуки. Сцена темнiє, а Тамара насторожилась, вся в полонi тiльки їй чутних звукiв. Пiдводиться обережно, наче боїться загубити почуте... Перемiна свiтла. На простеленiй шинелi лежить Кравцов. Весь перев'язаний, просто сповитий. Бiля нього стоїть на колiнах Тамара. То припадає вухом до грудей, то ловить пульс. Т а м а р а. Серце то стрiпнеться, як поранений птах, то не чутно зовсiм, мов зупинилося. Не вмирай! Чуєш, солдатику? Тяжко було тебе звiдти забирати. Я повзла туди й назад тихiше, нiж лунь лiтає. А знаєш, як лунь лiтає? Наче тiнь понад землею, травинка не захитається... Ти спочатку видався легеньким, як дитина, - висох же увесь. А потiм ставав все важчим. Донесла сюди - i бiльше нi кроку. Пауза. Розповiдаю, а вiн не чує. Глухий, нiмий, невидющий! Не помирай, солдатику! Ти живучий. Серед усiх один аж до сьогоднi дожив... Мабуть, твiй стогiн i моряк чув. (Бере кухоль)._ Ось я тобi назбирала роси. По краплинцi цiлий ковток назбирала. Люди кажуть: ковток роси - вiдро здоров'я! (Обережно вливає йому воду, приглядається)._ Ледь-ледь розплющив очi. їй-богу, дивиться! Бачиш мене? (Схаменулась, застiбає фуфайку, вдягнену на голе тiло)._ Не лякайся... я все, що можна, пошматувала тобi на бинти... Увесь же ти в ранах. А ось листя горiха. (Прикладає листя до лоба)._ Воно жар забирає. Вже добу отак над тобою, i тiльки вперше помiтно затеплiло життя. Тихо, мовби випливає на сцену Оленка в яскраво-червонiй накидцi. Золотаве волосся розсипалося по плечах. На устах - щасливий усмiх. Зупинилася на вiддалi, дивиться на Кравцова. _ (Нахиляється, прислухається)._ Щось шепоче. Слава богу. (Знов прислухається),_ Iлонка. Роксолана... Iмена якiсь дивнi називає. Марить... Хай поживе в свiтi марення, кажуть, марення роздмухує життя. Хай! А я крапельку передрiмаю. (Схилила голову на колiна, задрiмала)._ О л е н к а. Як тихо... Мабуть, вiйни не стало. Мабуть, вiйна померла... Чого я в червоному? Ти, Кравцов, називав мене сонцем - i я вдяглася в червоне, щоб ти подумав - сонце сходить... Не подобається? (Скидає накидку, лишається в бiлiй сорочцi, довгiй-предовгiй, i по нiй червонi квiти. Широкi рукава теж у квiтах)._ Бабуня менi вишила... Хай, каже, лежить, а я для тебе вдягла... iще раз одягла її, коли ставала русалкою. (Одягає вiнок з бiлих лiлiй). _ Сцена заливається мiсячним свiтлом. (Танцює танець русалки. Танцює, наче заманює кого, потiм кличе)._ "Кра-ав-цов!" (Ось вона наче взяла його за руку). _Обережно iди, тут квiти - їм боляче. Вони живi, Кравцов! Тепер нiч. Вони сплять. Може, їм сниться теплий дощ або ранок... (На якусь мить зникає i знову з'являється в червонiй мантiї, а в руках велика квiтка, що палає голубим вогнем. Вона її тримає над головою, як факел)._ Г о л о с К р а в ц о в а. Знову ти в огнистому вбраннi. Воно аж очi менi палить... чи, може, то синiй вогонь? О л е н к а. Не палить - грiє... Не синiй вогонь - це нiчна фiалка, або нiчниця, або знаєш, як iще вона називається? Люби-мене, не покинь. Г о л о с К р а в ц о в а. Палить!!! На сценi знову звичайне свiтло. Т а м а р а. (прокинулась, нахилилась над Кравцовим). _Що ти шепочеш? Ти весь гориш. Знову кров! Аж очi заливає. Пов'язку зрушив на головi. Ось так. (Протирає йому чоло)._ Зараз стане легше. Дощ надходить... що ж робити? Тут за десять кiлометрiв хата лiсника недобудована. Треба ж туди добратись, але не дiйдемо ми до лiсникової хати, солдатику. Не вистачає сили донести тебе, i не можна нести. Тобi б лежати, не рухатись. А ти коли мариш, то пробуєш пiдвестись, а сили ж то, як у пiдбитого пташеняти. Марить... То жар його палить, то холод обiймає. (Прислухається). _Рани ж болем пронизують наскрiзь, а вiн знову щось розповiдає, кличе Iлонку, Роксолану, Жанну, а вуста без кровинки, наче аж усмiхаються... iмена дивнi чи вичитав, чи придумав... Знову його пропасниця катує! Як же тебе зiгрiти? (Пiсля деякого вагання знiмає фуфайку, залишається в одному лiфчику, фуфайкою прикриває Кравцова)._ Не дивуйся на моє вбрання, все тобi пошматувала на пов'язки. (Усмiхнулася)._ Я, мабуть, i себе б покроїла на бинти, аби вижив... Виживи, солдатику мiй! Сцена темнiє, тiльки висвiтлюється коло. Знову з'являється Оленка в червоному вбраннi. Вона дивиться, наче тут близько перед нею Кравцов. У голосi прохання, вимога, надiя: "Виживи, Кравцов!.." Стоїть в якомусь напруженому чеканнi, а вiдлуння повторює: "Виживи, Кравцов!", "Виживи, Кравцов!" Перемiна свiтла. Входять Тамара i Кравцов. Тамара з автоматом у руках. Кравцов у цивiльному. Помiтно, що не зовсiм видужав. Зупинились. Т а м а р а. (продовжує розповiдь)._ Ось така одiссея. Збудувала тобi курiнь, там i одужав. Пауза. Тяжко йти?.. Треба було б ще полежати. К р а в ц о в. Належався. Далеко, йти? Т а м а р а. З незвички може здатися далеко. Нiмцi в цьому районi щось будують. Вiйськ нагнали, i наш загiн трохи вiдступив у глибину лiсу. К р а в ц о в. (роздивляється)._ Дорога - нiби нею вже колись проходив чи снилося. Т а м а р а. Тобi багато снилося-марилося... В тебе є сестричка? Пауза. К р а в ц о в. Ходiмо. Т а м а р а. Тут ми розiйдемося на деякий час. Менi треба заскочити на хутiр. А ти, щоб скоротити дорогу, пiдеш навпростець. Перейдеш через спалене село, за ним буде невеличкий гайок - у ньому i зачекаєш мене... Зрозумiв? К р а в ц о в. Довго чекати? Т а м а р а. Години три-чотири... Не заблудишся? Гайок примiтний, кругом нього тополi. Забачиш кого - то уникай зустрiчi. Полiцаї переодягненi нишпорять. Партизанiв вислiджують. Розходяться в рiзнi боки. Висвiтлюється сцена - згарище села. На чорному тлi попелища бiлiють комини - це все, що лишилось вiд дворища, вiд хати. Хоч на коминах чорнi язики сажi, хоч де-не-де повипадала цегла, але дуже помiтнi в чорному обарвленнi згарища намальованi на них голубi оленi, якiсь дивовижнi квiти, птахи i напис червоною фарбою: "Кохаю!", "Чекай!". Третє слово майже зовсiм вкрите сажею... Променi вечiрнього сонця впали на малюнок, i вiн нiби засвiтився. На коминi пучок ще свiжих осiннiх квiтiв. Входить Кравцов. Зупинився, скручує цигарку. Примощується на якiйсь обгорiлiй колодi - i раптом його погляд упав на комин, на голубi оленi. В нього перша думка - йому привидiлось? Нi, справдi. Пiдвiвся. Неприпалена цигарка випала з рук, ступив кiлька крокiв до оленiв, зупинився... Захитався, нiби вражений кулею. Шарпонув рукою груди, мов хотiв вирвати з них розпач. Свiтло, як i його свiдомiсть, погасло, а потiм знову повiльно засвiчується. Стоїть Кравцов, заморожений горем. В освiтлення вплiтаються голубi кольори... Наче iз-за комина виходить Оленка - вродлива дiвчина, бiляве волосся перехоплене стрiчкою, плаття в квiточках, у руках велика, чимось схожа на неї, лялька. Погляд на Кравцовi. Не вiдриває вiд нього здивованих, замилуваних очей. Все це вiн бачить у своїй уявi... I коли розмовляє з Оленкою, навiть не мiняє пози, навiть не пiдводить голови. Стоїть нерухомо, наче боїться, щоб не зникло намальоване уявою. К р а в ц о в. Здрастуй. О л е н к а. (вiдступила крок, наче хоче запросити в хату). _Добрий вечiр. К р а в ц о в. (вiдрекомендовується)._ Ординарець командира... Пауза. (Жест у бiк ляльки)._ Як її звати? О л е н к а. (пiдняла ляльку),_ Iлонка. К р а в ц о в. А тебе? О л е н к а. (вже опанувала себе)._ Сьогоднi мене теж можна називати Iлонкою. К р а в ц о в. А вчора як називалась? О л е н к а. Роксолана. К р а в ц о в. А завтра? О л е н к а. Жанна. (Жест, наче в неї хотять забрати ляльку)._ Не займай! К р а в ц о в. Дивачка! Й досi з ляльками грається. О л е н к а. Цього року уже в iнститутi була б. К р а в ц о в. У художньому? (Поглянув на розмальованi комини)._ О л е н к а. Подобається? К р а в ц о в. Трохи подобається, а трохи нi. Все нiби i схоже, i нiби не з цього свiту. О л е н к а. Все з мого свiту. Пауза. (Схвильовано)._ Ти... поранений? Давай я тебе лiкуватиму! Баба - командира, а я - тебе. К р а в ц о в. Дрiбницi. Я хоч i сьогоднi в бiй. О л е н к а. Лоша! К р а в ц о в. Що?! О л е н к а. Я тебе називатиму лошам. К р а в ц о в. Легше, громадяночко. А то попрошу звiдси... О л е н к а. Мене з моєї хати? К р а в ц о в. Ви що, куркулi? Двi хати маєте? О л е н к а. Це - мiй палац! А то - хата! К р а в ц о в. Палац... А живете де? О л е н к а. День - у палацi, а день - у хатi. К р а в ц о в. Прийдуть нiмцi - i хату, i палац спалять. Пауза. О л е н к а. Не вiдступайте - не прийдуть! К р а в ц о в. Про Кутузова чула? Отак i ми. О л е н к а. Аж до Москви?! К р а в ц о в. Вiйськова таємниця. О л е н к а. А ти герой! Поранений i не признався. К р а в ц о в. У нашiй частинi всi герої. О л е н к а. А як називається ваша частина? К р а в ц о в. Енська. О л е н к а. Назва якась дивна... Пауза. Давай вечеряти, Кравцов... А як тебе звати? К р а в ц о в. А яке тобi iм'я подобається? О л е н к а. Максим. К р а в ц о в. Називай мене Максимом, я теж хочу мати кiлька iмен. А сьогоднi, справдi, мiй день народження. Стукне дев'ятнадцять. Пiде двадцятий... Летять роки!.. Пауза. О л е н к а. Давай потанцюємо, Кравцов! К р а в ц о в. Без музики? О л е н к а. Згадаємо ту, що на випускному. Звучить вальс. (Наче з партнером, танцює одне коло, друге... Зникає за комином)._ У цей час входить Аза в чоботях, френч туго перетягнутий ременем, на головi кубанка, з-пiд якої виднiється закручена коса. В руках пiстолет. Здається, вона не торкається землi, так тихо пiдiйшла до Кравцова. А з а. Руки! Кравцов наче не чує. Ну, бог з тобою, iди на той свiт i так!.. Вбiгає Тамара. Т а м а р а. Зупинись! Наш! А з а. (опускає пiстолет)._ Запiзнилася б на пару секунд - i був би мiй... Тут нiмецькi пси бiгають, думала - один iз них. Т а м а р а. Я тебе сподiвалась за левадою зустрiти. А з а. Це той врятований? (Заходить так, щоб бачити обличчя Кравцова)._ Йому ще треба багато сала з'їсти, а тодi вже в загiн. У нього сльози на очах вiд переляку. Не бiйся, ми тебе в бiй не пошлемо, будеш опеньки збирати. Т а м а р а. Щось балакучою стала... А з а. Довго мовчала. (Виймає папiр, передає Тамарi). _Дiдовi вiддаси, а менi ще треба подихати свiжим повiтрям у цих краях. (Виходить)._ Т а м а р а. То наша розвiдниця i контррозвiдниця... Вона безстрашна, її ненависть до фашистiв iнколи перетворюється на таку лють!.. I ми її в такi хвилини боїмося. Вiдпочив? Повертається Аза, кладе пучок польових квiтiв на комин. А з а. Як твоє прiзвище, iм'я, ангел небесний? Кравцов повертається, мовчки дивиться на Азу. А в його поглядi ошмаття ночi... Iграшки любиш? Вiзьми... (Виймає з кишенi, подає наган)._ Т а м а р а. Знову? А з а. Знову зустрiла полiцая. Вiн упав на колiна, просить: "Вiзьми зброю". Я взяла, i вiн замовк, царство йому небесне. (Виходить)._ Т а м а р а. Ти їй сподобався. Бач, зброю тобi подарувала. Пауза. Я вже розповiдала про моряка, який хотiв тебе врятувати. Перед вiйною вiн капiтаном був на невеличкому суднi. Гордився цим, а послухаєш мову, наче вiн тiльки-но з корабля. I блокнот-щоденник свiй називав вахтжурналом. Вiзьми. (Подає записну книжку)._ Вiзьми на пам'ять про моряка. (Виходить). _ Кравцов поклав у кишеню наган. Потiм записну книжку розгорнув, наче хотiв читати, але передумав, поклав до кишенi. Погляд знову - на голубi оленi. _ (Заходить, теж кладе на комин лiсовi квiти. Перехопила погляд Кравцова)._ Нiмцi село спалили i людей, до одного. Тут, кажуть, жила баба з онукою, їх теж... Пауза. Все згорiло, а комини залишилися. Бачиш, хтось написав "кохаю", "чекай"... Тепер так повелось - проходять тут партизани - квiти кладуть. Комини - як пам'ятники коханню! Ходiмо! Ти такий блiдий. На базi трохи ще пiдлiкуєшся... Пауза. I птахи навiть не перелiтають через згарище. Село тепер - як могила. Перемiна свiтла. Узлiсся. Поблизу - партизанський табiр. Бiля величезного пня, який править за стiл, на саморобнiй лавцi сидить Кравцов - розглядає вахтжурнал. Розгорнув, читає голосно, чiтко: "Виписка з правил ведення вахтового журналу, параграф п'ятий: записи у вахтовому журналi повиннi писатися чiтко, а змiст їх мусить бути короткий, але вичерпно ясний". (Пауза. Про себе)._ Людина, яку я не знаю, яка не знала мене i вiддала за мене життя. Є подяка? Є цiна, якою можна розплатитися за це? Немає!.. (Пауза. Перегорнув кiлька листочкiв)._ Записи мусять бути короткими, але вичерпно ясними. (Записує. Голос Кравцова наче читає запис)._ "Вахту прийняв Кравцов!" (Згорнув книжку, заховав до кишенi)._ Входить Дiд. У крутих плечах вгадується неабияка сила. Мова спокiйна, розважлива; усмiшки не побачиш, а може, не видно за бородою, що ховає пiвобличчя. Зупинився, дивиться на Кравцова. Той деякий час не помiчає його, потiм забачив Дiда, пiдхопився, став по командi "струнко". Д i д (зробив жест рукою, мовляв, сiдай. Сам зайшов з другого боку пенька i теж сiв на лавочцi)._ Звання армiйське? К р а в ц о в. Рядовий. Д i д. Звiдки родом? К р а в ц о в. З Сибiру... Д i д. Де вчився? К р а в ц о в. Перший курс полiтехнiчного. Пауза. Дiд запалює люльку. Д i д. Казки любиш? К р а в ц о в. (iхнi погляди зустрiлись)._ Дивлячись якi. Дiд. В казках не придумане, в казках справжнє, тiльки в стонадцять разiв збiльшене, аж не пiзнаєш - так збiльшене. Є казки веселi, радiснi, а є - страшнi. Ось тепер самi живемо у казцi кривавiй. Рубаємо голову змiю, а в нього їх аж сiм собачих, скажених... Пауза. Хлопче, можеш правду зараз говорити - говори, не можеш - почекаю. К р а в ц о в. (пiдвiвся, зробив кiлька крокiв до авансцени, нiби тримаючи на плечах непомiрний тягар, потiм знову повернувся на своє мiсце)._ Запитуйте. Д i д. Чого я буду ритися в твоїй совiстi? Сам вибирай i показуй. К р а в ц о в. З iнституту - в Червону Армiю, потiм - штрафний батальйон. А тодi нас у тил - мiст пiдiрвати. Завдання виконали. Частина бiйцiв назад прорвалася, а нас до провалля притисли - i з автоматiв... Д i д. За що штрафний? К р а в ц о в. Не знаю. Д i д. Такого не буває. К р а в ц о в. Дiвчину зустрiв... Пауза. Я колись, а зараз... Д i д. До правди не готовий - почекаємо! Як здоров'я? К р а в ц о в. Вже добре. А коли на завдання посилають - мене обходять. Д i д. Встигнеш. Вiйнi кiнця ще не видно. (Пiдвiвся). _Розмова в нас не закiнчена. К р а в ц о в. (теж пiдвiвся)._ Не довiряєте, може? Д i д. Розмова, кажу, в нас не закiнчена. (Виходить)._ Пауза. К р а в ц о в. Не закiнчена. А що сказати вам, командиру... Один командир уже не повiрив. Змiнюється колiр освiтлення, потiм залишається лише освiтлення, в якому стоїть Скирда. Г о л о с К р а в ц о в а. В чiм моя... наша вина? С к и р д а. Мовчать!!! Батько її на фронтi загинув, а ти насмiявся з дiвчини! Воїн червоний! Не воїн - бандит! Я сам, без трибуналу! (Виймає пiстолет)._ Знову освiтлення, як i було. Стоїть Кравцов, а голос Скирди ще звучить: "Насмiявся з дiвчини. Не воїн - бандит!" Перемiна свiтла. Згарище села. Комин з голубими оленями. На обгорiлiй колодi згорблений, обхопивши голову руками, сидить Кравцов. Весь у полонi спогадiв. Висвiтлюється Оленка в червоному платтячку. К р а в ц о в. Iлонка... А завтра будеш Жанна... Дивна ти... Придумала - кожен день нове iм'я! О л е н к а. А квiти ж мають по кiлька назв. Є така квiтка. Любка-дволиста, а ще вона називається нiчниця, нiчна фiалка, i ще вона має назву знаєш яку? Пауза. Люби-мене, не покинь. К р а в ц о в. Я приїду до тебе. Ось на них, на голубих оленях! У заметiль таку, що тiльки в нас буває, - непроглядну, як бiлий дим... На голубих оленях! Вони мчатимуть, як ось цi... Вiтром мчатимуть! О л е н к а. Голубих оленiв не буває, я їх придумала... К р а в ц о в. Раз ти придумала -то вони є! I я їх знайду! Приїду i скажу: Iлонко, Роксолано, Жанно д'Арк, поїхали! О л е н к а. Куди?! К р а в ц о в. Свiт дивитися! Я тобi покажу такi дивовижнi краї! О л е н к а. А ти їх бачив? К р а в ц о в. Снилося або уявляв! Може, поїдемо в краї далекi... О л е н к а. Не боїшся? К р а в ц о в. Завтра в бiй, i я пiду! Хай уб'ють, не боюся! О л е н к а. А хто до мене приїде? К р а в ц о в. Я виживу... Щоб до тебе повернутися! О л е н к а. Виживи, Кравцов! Пауза. К р а в ц о в. Приїду i скажу... (Голос наче не може вирватися з грудей, а потiм вибухає),_ Iлонко! Роксолано!! Непомiчене заходить Аза. Вона пильно вдивляється в малюнки на коминах, потiм хусткою стирає сажу з третього напису, i там чiтко проступає слово "Кравцов". А з а. (повернулась до Кравцова i по довгiй паузi)._ Оце ти такий, Кравцов! Нiма сцена. КАРТИНА ДРУГА Узлiсся. На лавочцi бiля пенька сидить Кравцов, щось записує у вахтжурнал. Заходить Тамара. Сiдає по другий бiк "столу". Т а м а р а. Як почуваєш себе? К р а в ц о в. (тiльки тепер помiтив її)._ Навiть не чув, коли пiдiйшла. Т а м а р а. Вже звичка нечутно ходити. Iнодi помiчаю - пташка не чує, коли проходжу поряд. Поживеш у лiсi, i ти навчишся. Пишеш? К р а в ц о в. Пишу. (Ховає блокнот)._ Пауза. Раптом залп - один, другий, третiй. Кравцов i Тамара пiдвелися, стоять, наче над могилою. Кравцов i шапку зняв. Через кiлька хвилин знову сiдають. Т а м а р а. I п'ятий не повернувся. Там загинув. К р а в ц о в. Не повернувся? А як же ховають? Т а м а р а. А Дiд завiв такий порядок. Де б не загинув боєць, хоч i останкiв його немає, але ховають у розташуваннi загону. Насипають могилу, кладуть вiнок iз жита, калини i дубового листя. Неподалiк виявлено величезне сховище пального, яким харчуються нiмецькi танки. Наказ командування будь-що знищити сховище. А там численна охорона, укрiплення, прямим боєм не взяти. Отож i посилають по одному. Посилають, а вони гинуть. К р а в ц о в. А що ж далi? Т а м а р а. Пошлють шостого. А може, й не пошлють. Бо тепер ясно - це вiрна смерть. К р а в ц о в. Де ховають ? Т а м а р а. Ходiмо поклонимося його могилi. Виходять. Заходять Мишко i Дiд, вони чимось схожi мiж собою. Мовчки сiдають бiля "столу", мовчки скручують цигарки... Головне вже сказано ними. М и ш к о. А що? Пiду... Д i д (наче розмiрковує чи виправдовується)._ Тебе доводиться посилати. А кого? Iншого пошлю, а тебе прибережу, бо ти мiй син? Пауза. Не можна так! Це проти совiстi! М и ш к о. Розумiю, не маленький. Д i д. Там... М и ш к о. Знаю, дорога в один бiк. Д i д. Що? М и ш к о. Туди йдуть, а звiдти... Д i д. Злякався?! М и ш к о. До слова прийшлося. Д i д. Не вправишся - комусь знову йти... Пауза. I десятий пiде. Наказ командування виконаємо! М и ш к о. Виконаєте... Пауза. Д i д. Чоботи не давлять? М и ш к о. Нi. Д i д (дiстає з кишенi, подає Мишковi)._ На. М и ш к о. Цукерка? Де взяли, тату? Д i д. Завалялась. Пауза. М и ш к о. (пiдвiвся)._ Пiду. (А сам стоїть, не йде)._ Тату, давайте шапками помiняємось. У мене теплiша i якраз на вас. Мiняються шапками. Д i д. Придумав... (Теж пiдводиться). _ М и ш к о (одягнув батькову шапку, натягнув на лоба). _Бережiть себе, тату! (Швидко виходить). _ Дiд тримає в руках синову шапку, потiм рвучко притис її до обличчя. Сцена темнiє. В темрявi жiночий тужний крик з вiдлунням... Потiм тиша. Три рушничнi залпи. Освiтлюється сцена. Виходить Дiд, сiдає на лаву, кладе шапку на колiно... Пауза. Ще тричi лунають трикратнi залпи все тихiше й тихiше. Це вже вчувається Дiдовi. Д i д (гладить шапку, наче голову дитини)._ Немовлям iще був ти, Мишко, i року не було, коли прихворiв. Плачеш i плачеш... А вiзьму на руки - затихнеш. То я цiлу нiч i проношу тебе на руках. А ще коли до школи у перший клас повiв тебе... Побриньдзювало з малечею. Менi чомусь так стало тебе шкода, а ти нiби вiдчув, зупинилося мале, я пiдiйшов, поцiлував тебе. А ще якось на трактор до себе посадив. Двоє гонiв з тобою обiйшов. (Ковтнув беззвучний плач)._ А то завжди, як з дорослим. Пауза. А це, бач, узяв та й послав на смерть! Батько сина послав!.. Чи ти хоч устиг до мене, до матерi думкою шугнути? Може, й не встиг... куля прямо в голову... Пауза. Мишко, чому я хоч на прощання не обняв тебе, не пригорнув до себе, щоб серце твоє живим почути! Почути, як б'ється! Пауза. Чому, Мишко? Пауза. (Глухим стогоном-криком)._ Батьки, цiлуйте їх, дiтей своїх, поки вони маленькi. Дорослi стануть, а ви їх обнiмайте, слухайте, як б'ється їхнє серце - то шматочок вашого серця. Треба їх любити! Дихати ними! Ось бачите, не стало мого сина... Холодно менi в грудях... Холодно!.. Як у вiдчиненi дверi, мороз увiйшов у душу. Пауза. Знову чутно три вiддаленi залпи. Простiть, батьки тих синiв, яких я знову пошлю. Може, на смерть! Простiть, як я собi прощаю, iнакше не можна! Вiтчизну свою, край свiй, цю землю свою (розкинув руки) _Треба захищати! Пауза. Ось i тепер пiде слiдами мого сина командир третього взводу, найкращий у загонi. (Пiдвiвся, стоїть згорблений, постарiлий. Шапку так i тримає в руках)._ Входить Кравцов, майже стройовим кроком наблизився до Дiда. К р а в ц о в. Товаришу командир, дозвольте. (Помiтив, що Дiд_ не бачить i не чує його, повiльно, тихо ступаючи, виходить)._ Д i д (не мiняючи пози)._ Що хотiв, Кравцов? К р а в ц о в. (повернувся на мiсце)._ Я прошу послати мене туди... Д i д. Куди не дiйшов Мишко? (Дивиться на Кравцова, наче не збагне, що той сказав)._ К р а в ц о в. Куди iшов Мишко. (Ступив кiлька крокiв до командира, той вдивляється в нього, наче хоче розгадати його)._ Д i д. Сам, чи хто пiдказав? Пауза. Чується голос Кравцова, наче читає запис: "Вахту прийняв Кравцевi" К р а в ц о в. Сам собi пiдказав. Д i д (твердо)._ Пiде командир третього взводу. Пауза. (Наче сердито)._ Чи гадаєш, ти кращий, хоробрiший, досвiдченiший? Пауза. Чого в тебе очi червонi? Випив? К р а в ц о в. Не спав... за старостою ходили. Д iд. Поспи... Хто може рiвнятися з комвзводом-три! К р а в ц о в. На це дiло мене краще... Д i д. Ти кращий, вiдважнiший? Iди з моїх очей. Скромник. К р а в ц о в. У мене бiльше шансiв виконати це завдання. Пауза. Не той тепер час, щоб думати про скромнiсть. I я не з лякливих. Пауза. В мене план iнший - не вiд лiсу i не вiд поля пiдкрадатися до об'єкту, а з села. Д i д. Там штаб польової жандармерiї, аж кишить нiмцями. К р а в ц о в. Саме тому охорона не чекатиме з боку села. Д i д. А в село як? К р а в ц о в. На мiсцi вирiшу. Д i д. Треба думати. К р а в ц о в. Я вже думав. Скiльки ж iще думати? Пауза. Д i д. Рiдня є? К р а в ц о в. Я дитдомiвець. Пауза. Д i д. Придумали слово - дитдомiвець. (Виходить). _ К р а в ц о в (говорить, наче вона поряд),_ Iлонко, як ми вирiшили з тобою, так i зроблю, пiду. Ми не прощаємося, бо ми завжди разом. Заходить Дiд. Д i д. День i нiч вистачить тобi зiбратися? I пiдеш. Пiдете вдвох з Азою. К р а в ц о в. (пiдвiвся). Я сам. Д i д. Пiдете вдвох. Адресу, якщо є кому... даси. К р а в ц о в. Обiйдеться без адреси... Стоять двоє людей, мовчки прощаються, i кроку один до одного не зробили. Перемiна свiтла. На авансценi Аза з вузликом у руках. На нiй широка довга циганська спiдниця. Поверх фуфайки велика циганська хустка. Кравцов у звичайному одязi сiльського парубка. Обоє зупинились, обирають дорогу. А з а. Пiдемо лiворуч, поза березняком. К р а в ц о в. Праворуч яром - дивився по картi. А з а. По картi. Iди за мною, я тут не тiльки кожне деревце - кожну гiлочку знаю. В мене очi - як фотоапарат: гляну - i на все життя. I потiм - хто в нас старший? К р а в ц о в. Не запитував у командира. А з а. А я запитувала. К р а в ц о в. Що ж вiн сказав? А з а. Хто розумнiший, той i старший, а хто розумнiший - дiло покаже... Ще кiлометрiв тридцять! Пауза. Ти вже за нiч пройшов сорок. Ходив на згарище? Стоять комини? Бiжать оленi? Пауза. Скiльки їй рокiв було? К р а в ц о в. Вiсiмнадцять. А з а. А менi дев'ятнадцять. А тобi? Вже сивина пробивається. Мабуть, за тридцять. Кравцов прислухається, насторожився. То листя падає. В лiсi, коли голi дерева, - листок падає, а чути далеко, здається, нiби хтось крадеться. Через кiлька годин будемо в хатi лiсника. Перемiна свiтла. Сiльська хата. Недобудована - вiкна i дверi не вставленi. На пiдвiконнi фуганок. На стiнi на гвiздку висить полинялий пiджак. На долiвцi кинутий оберемок сiна, на ньому лежить Аза. Кравцов стоїть, обiперся об одвiрок. А з а. Старий самотнiй лiсник майстрував собi хату. Вiйна почалася, а вiн майструє. Якогось дня поклав фуганок на пiдвiконня i пiшов у село по тютюн, навiть пiджак залишив. Пiшов - i не вернувся. Може, десь на вiйнi вже. К р а в ц о в. (пiдiйшов до вiкна, взяв фуганок, провiв раз, другий)._ Хазяїн повернеться, добудує. А з а. Гарно тут. Якби менi пiсля вiйни таку хату. Нi, не таку, а цю. Жодних меблiв, тiльки сiно. Щодня свiже сiно в цей куточок носитиму i буду лежати, слухати тишу, думати. А потiм потанцюю. Я люблю сама собi спiвати, танцювати. Людина, яка спiває для когось, - вона на роботi, як i та, що рубає дрова, пiдмiтає вулицi чи зводить будинок. А та людина, що для себе спiває, вона летить. Летить на крилах смутку або на крилах радостi. Вона й земного тяжiння не вiдчуває, вона летить!.. К р а в ц о в. Ти справжня циганка? А з а. А ти як гадаєш? К р а в ц о в. Чого я буду гадати? Хочеш - скажеш. Нi, так нi. Давай про дiло. А з а. До чого просто на вiйнi - або тебе вб'ють, або уб'єш ти. К р а в ц о в. Присмеркне, спробую пiдiйти до села, оглянути. А з а. Це завдання менi!.. Ти прийдеш у село - зразу помiтять. А я прокрадусь... Чого крадеться циганка, нiхто не здивується. Не здивується, бо циган i євреїв фашисти мовчки вбивають. К р а в ц о в. За що? А з а. Одна вина - за те, що народилися на свiт. К р а в ц о в. Вони за це заплатять. А з а. За людське життя розплатитися не можна... Хоч мiльйон рокiв плати. Пауза. Зайду в село, розвiдаю, а ти полежиш тут, поспиш або помрiєш. Я в мрiях стiльки країв, стiльки людей набачилась. I женихи в мене були. Високi, стрункi, красенi, та й годi. А такого, щоб ранив мене, не було. Не змогла намалювати. Пауза. Розкажи менi про себе. Пауза. К р а в ц о в. Iншим разом. Якщо ти йдеш, то пора. Вже звечорiло. А з а. (пiдвелася)._ Iду. Коли через добу мене не буде, iди сам. Коли хочеш, можна i в загiн повернутися, - нiхто нарiкати не буде. Це так Дiд сказав. К р а в ц о в. Дивись, обережно. А з а. Ех, Кравцов!.. Менi вiдомо, тобi теж двадцятий! А знаєш, чому ти видаєшся старшим? Тому що сивина пробивається? Нi. Тому, що в очах твоїх ошмаття ночi... Бувай! (Виходить). _ Перемiна свiтла. Кравцов сидить на сiнi, записує у вахтжурнал. Вiдклав вахтжурнал, лiг, пiдклавши руки пiд голову... Вечорiв. К р а в ц о в. А час наче не йде, а повзе. Якось непомiтно зайшла Аза i стала в дверях. А з а. Лежиш, Кравцов? К р а в ц о в. (пiдвiвся)._ Нарештi! А з а. Лежав i не спав