- по очах бачу. I за мене переживав. А як не переживати?.. Мене, молоду, красиву, уб'ють. I планета стане бiднiшою. Зникне гарна людина - i земля бiднiшає. Хто так станцює, як я? Нiхто. Може, краще, може, гiрше, але не так, як я. Хто заспiває так? Нiхто. (вiдiйшла до Кравцова)._ Посунься... Кравцов пiдвiвся, вiдiйшов, примостився на вiкнi. _ (Шпурнула хустку на сiно, прилягла. Вже iншим тоном). _До села можна пробратися яром, а там городами. Село невеличке, а фашистiв - як пацюкiв у коморi. Бiгають, ситi - аж вилискують, а люди принишкли, по хатах сидять. Пауза. На вигонi троє повiшених гойдаються. Пауза. К р а в ц о в. З сiльськими нi з ким не говорила? А з а. Я ж циганка - ворожила, розпитувала... (Посмiхнулась)._ Ворожити зараз так легко, у всiх важке горе на серцi та надiя в душi - отак, горе i надiя тiльки i є в людей зараз. Пауза. У першу хату, що за селом бiля тополi, можна зайти. Коли що - перечекати. Там жiнка самотня живе. К р а в ц о в. Їй вiрити можна? А з а. Сина убито на фронтi. К р а в ц о в. Де комендатура? А з а. Бiля церкви. К р а в ц о в. Дорога до складiв? А з а. Я домовилася з господинею. Завтра корову поведу пасти i роздивлюся. К р а в ц о в. На свiтанку пiдеш? А з а. А знаєш, що таке свiтанок? Це коли нiч прощається з землею. Глянеш на небо, свiтає... а нiч до землi припада, мов боїться, що бiльше не побачить її. К р а в ц о в. Поспи. А з а. (розстеляє фуфайку, лягає. Пауза)._ А що, коли останнi два метри життя проспиш? Шкода буде. К р а в ц о в. Як це? А з а. А так. На свiтанку пiду i не повернуся... i пошкодуєш, що примусив мене спати! Довга пауза. Ти хотiв знати, чи я циганка? (Схопилася)._ Затанцюю тобi, Кравцов... (Починає танцювати пiд музику безслiвної пiснi, зупинилась, заспiвала)._ Iди до мене, iди до мене, Iди до мене... Смаглi нiжки - стежку вкажуть, Груди бiлi - нiч засвiтять, Губи нiжнi - втому вип'ють, Руки теплi заколишуть. Iди до мене, iди до мене! Iди до мене... Знов танок - незвичайний, дедалi стрiмкiший, вона наче лiтає. Розстебнулася блуза - забiлiли груди, коса розплелася. Аза то зупиняється, не зводячи очей з Кравцова, то знову кидається у вихор танцю. Кравцов стоїть чи то вражений, чи то розгублений. Тьмянiє свiтло, i вже в темрявi повторюється пiсня. Довга пауза. Сцена освiтлюється. Аза вдягає фуфайку, запинається. Кравцов стоїть бiля вiкна, нiби теж зiбрався в дорогу. А з а. Нас було чотири сестри: двi бiлi, як ранок, а двi - чорнi, як вечiр... Я в драмгуртку циганку Азу грала, Кармен розучувала. (Ступила кiлька крокiв до Кравцова, нiби хотiла побачити, що в його очах)._ Вiдпочинь, Кравцов, роботи завтра багато. (Виходить, у дверях повернулась). _Кравцов, коли б ти сю нiч... прийшов до мене, убила б... Ось i нiж приготувала. (Вiдвернула полу фуфайки. Пауза. Знову вiдiйшла до дверей, зупинилася)._ Менi тепер легше жити. Вiрю - є велике кохання! Думала, це казка, а воно насправдi. А так убила б, як зрадника, i рука б не здригнулася! Спасибi, Кравцов, що ти є, що я зустрiла такого! (Хоче йти)._ К р а в ц о в. Зачекай... За звичаєм нашого загону я хотiв Iлонку поховати i вiнок зробив. (Виходить i повертається з вiнком, сплетеним з калини, жита i дубового листя). _Вона, Iлонка, Роксолана... загинула мужньо, як боєць... Я вибрав мiсце, затишно їй буде. А то не повернусь - хто її поховає? Аза стоїть, вражена болем i жалем... Сцена темнiє. Три залпи з двох пiстолетiв, голоси вже в темрявi. К р а в ц о в. Нiби живу поховав... Пауза. А що, коли вона жива? Пауза. З вогню живим не вийдеш... А з а. Менi вже треба йти, Кравцов. Перемiна свiтла. На авансценi стоїть Тамара. Задумалась. Входить Дiд з погаслою люлькою в руках... Д i д. Що з тобою, Тамаро, не прихворiла? Т а м а р а (прокинулась вiд думок)._ Пробачте, не помiтила... Д i д. I я бiля тебе постою, воно хоч трошки сонце глянуло, а теплить. Чи не простудилась? Погода ж нiкудишня... Т а м а р а. Я тепло вдягнена. Д i д. Он пiдошва в чоботi вiдiрвалась, треба пiдбити. Т а м а р а. Як там нашi? Д i д. Поки не чутно. Т а м а р а. Товаришу командир!.. Д i д. Хочеш пiти дiзнатись? Т а м а р а. Так. Д i д. Не треба йти в той бiк. Не треба привертати увагу. Може, нiмцi мають у лiсi свої очi, свої вуха. Т а м а р а. Я кружним шляхом. Д i д. Почекаємо. Т а м а р а. Кравцов... Д i д. Не певна за нього? Т а м а р а. Ще рани не позагоювалися як слiд. Д i д. Тихо. На перемiну погоди. Пауза. Т а м а р а. Дозвольте, я розвiдаю. Д i д. Я вже сказав. Т а м а р а. А коли без дозволу пiду?.. Д i д (розпалює люльку, наче нехотя. З нотками вибачення)._ Такий час! Берегти дисциплiну треба!.. Без дозволу пiдеш - розстрiляю! Перемiна свiтла. Хата лiсника. Кравцов стоїть бiля вiкна. Задумався. Входить Аза. В нiй нiби щось змiнилося, нiби кроки стали чiткiшi, зразу й не помiтив, що триматись їй на ногах i навiть говорити надзвичайно важко, а вона нiби ще й усмiхається. К р а в ц о в. (з полегшенням)._ Ледве дочекався. А з а. Слухай! Повторювати не буду... До сховища треба пробиратися повз церкву вузенькою вуличкою, порослою резедою. А далi - чисте поле, затемна повзтимеш. А там - огорожа дротом. Вартовi проходять уздовж дроту кожнi двадцять хвилин. Ось план. (Дає папiр). _ Кравцов пiдiйшов, узяв папiр. Iди зараз, тепер вечiр у нiч переходить. Очi найгiрше бачать у такiй темрявi. Бо вона схожа на величезну тiнь. Ти теж, як тiнь, будеш, i вартовi ще не настороженi... Iди, Кравцов. (Хитнулась)._ К р а в ц о в. Що таке? А з а. Поранена. (Вона б упала, якби Кравиов не пiдхопив її, пiдвiв до сiна, обережно поклав)._ К р а в ц о в. Як же я тебе залишу? А з а. Тебе послали пiдривати сховище, а не оберiгати поранену циганку. К р а в ц о в. Азо! А з а. Iди, Кравцов, я дочекаюсь тебе. Сцена темнiє. В темрявi спалахують рiзнокольоровим свiтлом шматки дороги, якою, очевидно, проходила Аза... Лiс, кущi, дерева, колючий дрiт, химернi переплетiння гiлок. Сцена висвiтлюється. Кравцов стоїть бiля вiкна. Аза пiдвелася, сiла. їй неймовiрно важко робити кожен рух, але бiль хоче приховати усмiшкою... а воно й усмiшка болюча. К р а в ц о в. Як себе почуваєш? А з а. А ти - справжнiй, ти... живий? К р а в ц о в. Який же я ще можу бути? А з а. Сон, марення менi напоказували всього... Скажи ще раз... Ти - Кравцов?! К р а в ц о в. Я, Азо! Все зробив. Тiльки, коли з села виходив, чиркнула куля - дрiбницi... А з а. I я не почула вибуху? К р а в ц о в. Ще почуєш через десять хвилин. А з а. Десять хвилин це багато... К р а в ц о в. Вже дев'ять залишилося. А з а. А коли мiна не спрацює? К р а в ц о в. Вiдлежуся, як недобитий пес, i знову повзтиму туди. А з а. А знаєш, жито - то вiчна пам'ять про тих, хто пiшов, пам'ять серед живих... Калина - то краса, яка пiсля них житиме. Дубове листя - то труд тих, що пiшли, труд, що лишили живим... Кравцов! Хороша традицiя в нашому загонi! Пауза. А вiнок з Флонки прийми i могилу розрiвняй... Для людей її немає, а для тебе вона лишилась жити... її кохають, вона жива... К р а в ц о в. Ти вгадала, циганко. Я й вiнок прийняв, i могилу розрiвняв... Живе Iлонка... В менi живе. Вiддалений вибух, як удар грому, ввiрвався у хату. А з а. (спочатку тихо, а потiм все голоснiше смiється). _Ми їх... Ми сильнiшi! К р а в ц о в. (тепер уже помiтно, що вiн поранений. Йому вже важко стояти. Вiн тримається за пiдвiконня)._ Сильнiшi... Довга пауза. Аза. Кравцов! (Подає папiр)._ Читай! Кравцов пiдiйшов, йому важко, але старається не показувати, взяв папiр. Читай голосно! К р а в ц о в. (читає повiльно, чiтко)._ "Я, Кононенко Марiя Дмитрiвна, в загонi прозвана Азою, знаю Миколу Кравцова сорок вiсiм годин. Були разом на завданнi. Микола Кравцов - чесний, мужнiй, вiдданий Вiтчизнi. Ще я знаю: вiн, Кравцов, умiє кохати i вмiє бути вiрним у коханнi. Пауза. Вищезазначене дає йому право бути комунiстом. Приймiть його в партiю. Безпартiйна Марiя Кононенко". Пауза. Кравцов тамує бiль, а може, й сльози. А з а. (їй дуже важко говорити)._ Кравцов, добудуєш хату пiсля вiйни... коли час буде... К р а в ц о в. Добудую. Для тебе добудую. А з а. Кравцов, у тебе залишилась ще крапелька сили? Пiдведи мене... Кравцов тiльки неймовiрним зусиллям волi тримається на ногах. Пiдiйшов, обережно пiдвiв Азу. Подай хустку. Кравцов подає хустку, розгортає її й кладе на плечi дiвчинi. _ (Взяла хустку за кiнцi, розкинула над собою, як крила). _Хтось казав, що найкраще (голос усе тихiшає)_ прощатися з цим свiтом у танцi... Хочу востаннє станцювати... А сама ледве тримається, голову схилила на плече Кравцову. Чути стукiт каблукiв пiд безсловесну пiсню Ази. Стукiт переходить у дрiб. Трохи погасло свiтло. Вони обоє ледве стоять у великому колi танцюючих тiней. Як легко танцювати, i землi не чую пiд собою... (Опустилась на колiна, потiм упала, розкинула хустку, як крила). _ Кравцов захитався, вiн теж не може втриматися на ногах. Стукiт каблукiв затихає - коло з тiнями зупиняється... Темрява. Коли освiтлюється сцена, ми бачимо: Аза лежить уже накрита циганською хусткою. Кравцов розпластаний серед хати. Тамара стоїть бiля них, вражена побаченим. Т а м а р а. (пiдiйшла, трохи пiдняла край хустки рукою, наче закрила очi Азi. Пiдiйшла до Кравцова, опустилась на колiно, прихилилась, слухає серце i тихо)._ Виживи, Кравцов! А вiдповiдає луна голосом не Тамари, а Оленки: "Виживи, Кравцевi Виживи, Кравцовi Виживи, Кравцовi" ДIЯ ДРУГА КАРТИНА ТРЕТЯ Нiч. Закуток товарної станцiї. В колi свiтла, що падає вiд лiхтаря, двоє вантажникiв. Навiть їхнi пози свiдчать про крайню перевтому. Чутно то вiддаленi, то близькi гудки паровозiв. Долинають голоси станцiйної обслуги. Довга пауза. К о н о п л i ц ь к и й. Глянувши на нас збоку - хто б догадався, що мiнiстр i академiк розвантажують вагони з вугiллям? Нiкому б i в голову не прийшла така божевiльна думка! Вугiлля, та ще вночi, та ще на голодний шлунок! Пауза. Я так зголоднiв, що хотiв сунути в рот шматок антрациту, але зуби пожалiв. К р а в ц о в. Чи вправимося до ранку? Пауза. К о н о п л i ц ь к и й. Чому ти завжди набусурманений? Тебе за це й дiвчата не люблять. А до Коноплiцького (жест, мовляв, до мене)_ липнуть, як оси до варення. Вони липнуть, а менi байдуже! У них завжди усмiшечка напоготовi. Оченята нiби хотять повистрибувати - всi вони на один копил. Пауза. Не мовчи, розмовляй, бо засну, i вже не розбудиш. Розкажи щось. К р а в ц о в. Що розказати? К о н о п л i ц ь к и й. Дитинство, кохання, мрiї. Або, наприклад, як ти бачиш свою дорiжку в життi? К р а в ц о в. Закiнчу iнститут, одержу призначення i працюватиму. К о н о п л i ц ь к и й. Куди пошлють, туди й пiдеш, - теля... К р а в ц о в. А як же ще? К о н о п л i ц ь к и й. Постав мету i йди до неї, як ось я. Я обов'язково стану мiнiстром! Мiнiстр Коноплiцький! Звучить? Отож-то! Стою в трамваї, а за спиною - "мiнiстр!", "мiнiстр!". Приїду додому - буду матерi покрiвлю перекривати - люди питатимуть: хто то. А потiм дiзнаються та аж роти пороззявляють... Мiнiстр на хату вилiз! Пауза. Так їсти хочеться, що, якби зараз побачив ситого чоловiка, убив би iз заздрощiв. Пауза. Взагалi передчуваю, що з мене буде щось велике... Хочеш факти? К р а в ц о в. Давай! К о н о п л i ц ь к и й. На фронт я пiшов рядовим... Вiд Чорного до Бiлого моря рядовiшого, нiж я, не можна було знайти. А ким закiнчив вiйну? Єфрейтором! Вiд рядового до єфрейтора! Стрибок? Стрибок. Перший курс iнституту - рядовий студент! Четвертий курс - староста кiмнати! Стрибок? Стрибок. Дiйду i до мiнiстра... А ти - до академiка. Не витрачаєш часу на балачки, цiннi думки записуєш у вахтжурнал. Пауза. Коли голодний - таке вiдчуття, наче у ротi хто кропивою пожалив. К р а в ц о в. Не думай про їжу. К о н о п л i ц ь к и й. Я не думаю, а нутрощi думають та ще вголос. К р а в ц о в. Досить вiдпочивати. К о н о п л i ц ь к и й. Ще п'ять хвилин. (Видно, чимось збентежений)._ А можна збожеволiти вiд голоду? К р а в ц о в. Мабуть... К о н о п л i ц ь к и й. (прислухається, принюхується). _Я вже божеволiю! Вчувається запах ковбаси, та не якоїсь там лiверної (з натхненням),_ а домашньої! К р а в ц о в. На, з'їж, а то справдi збожеволiєш. (Подає йому окрайчик)._ К о н о п л i ц ь к и й. Як ти економиш? Я, поки принесуть суп, хлiб з'їдаю протягом трьох секунд. К р а в ц о в. Ти свiй пайок вiддав технiчцi i добре зробив. В неї - дiти... К о н о п л i ц ь к и й. (вже з'їв хлiб)._ А ковбаса пахне... Це або новий вид галюцинацiй, або... К р а в ц о в. Або... К о н о п л i ц ь к и й. Починається. (Жест, мовляв, божеволiю, потiм знову принюхується)._ Далi терпiти не можу - пiду на запах... (Встає, виходить)._ К р а в ц о в. Дивак! (Розмовляє про себе)._ Розвантажувати вугiлля - тяжка робота, але менi чомусь здається, чим тяжча робота, тим бiльший перепочинок душi. Пауза. Коноплiцький хоче стати мiнiстром, а я? Через рiк призначення. Куди?.. Пауза. Однаково... Заходить Коноплiцький. К о н о п л i ц ь к и й. Пiймав! По запаху вислiдив. За вагоном знайшов - до нас, видно, приглядалась. К р а в ц о в. Ковбаса? К о н о п л i ц ь к и й. Виходь, чого боїшся, ми не урки... К р а в ц о в. Нiчого не розумiю... К о н о п л i ц ь к и й. (тихiше)._ Пiшов по запаху, як по стежцi, глядь - за вагоном тiнь... Я ж колись "язика" брав - знаю. Пiдкрався i за руку - хап! А вона - "вiдпусти"! I так глянула... В темрявi побачив її очi, а вони в неї злi, як у пуми, i рука моя сама опустилась. К р а в ц о в. Де ж та пума? К о н о п л i ц ь к и й. Виходь, мара, - ми чеснi люди, вантажники. Iди ближче, на свiтло. Тамара виходить на свiтло. Т а м а р а. Не скажете, де тут студенти вугiлля розвантажують? К о н о п л i ц ь к и й. О другiй годинi ночi, на колiях товарної станцiї шукати студентiв? Тамара пiдiйшла на кiлька крокiв, вдивляється в Кравцова. Той уже пiзнав Тамару, але ще не вiрить своїм очам. Т а м а р а. Кравцов? К р а в ц о в. Тамара? Коли приїхала? Т а м а р а. Сьогоднi пiзно ввечерi. Знайшла ваш гуртожиток, а там сказали, що вугiлля вантажите. Хотiла до свiтанку на вокзалi перебути, але не спиться. Я i пiшла навмання... Бач, i знайшла. Пауза. Який ти замурзаний - ледве впiзнала. К р а в ц о в. Хоч би написала, що приїдеш. Т а м а р а. Не збиралася їхати... К о н о п л i ц ь к и й (кидає пiдкреслено зацiкавлений_ погляд то на Кравцова, то на Тамару)._ Якщо давно не бачилися - розцiлуйтеся. К р а в ц о в. (пiдiйшов до Тамари)._ Здрастуй! (Поцiлував)._ Т а м а р а. (вiдвела погляд вiд Кравцова)._ Не збиралася їхати, а воно якось в один день найшло на мене i... Пауза. Влаштуюсь десь на роботу, а якщо вийде - i в iнститут на той рiк. Допоможеш, порадиш? К р а в ц о в. Подумаємо. К о н о п л i ц ь к и й. Дрiбницi, i роботу, й iнститут я беру на себе. Роботи - хоч греблю гати, а в iнститут? Декана десь у темному куточку попрошу, вiн фронтовикiв любить i боїться. Та ще для користi справи пiдкинеш, що й ти була на фронтi. Т а м а р а. Я серйозно. К о н о п л i ц ь к и й. А хто ж серед ночi жартує? К р а в ц о в. (жест у бiк Коноплiцького)._ Мiй товариш, однокурсник. К о н о п л i ц ь к и й. (з поклоном)._ Друг i соратник Кравцова - Петро Коноплiцький. Мiнiстр. Без портфеля поки що... Т а м а р а. (подає руку). Тамара._ К о н о п л i ц ь к и й. "Прекрасна, как ангел небесный, как демон, коварна и зла". К р а в ц о в. Ми через пару годин вже закiнчимо роботу. Т а м а р а. Може, поїсте? Я з дому взяла дещо - ковбаса домашня i хлiб... К о н о п л i ц ь к и й. Нi! Нi! Коли я працюю - їсти не хочеться. Примушували б - i шматочка не взяв... Поговорiть, а я пiду. Вiдпочивати для мене теж шкiдливо. (Виходить). _ Кравцов i Тамара стоять у напруженiй мовчанцi. Розмова мiж ними або навiть кiлька слiв, якими вони можуть обмiнятись, i визначать їхнi стосунки зараз, а може, i на все життя. Пауза. Т а м а р а. Могла б i ближче вiд дому влаштуватися, а я... (Не пiдiбрала слiв)._ Ти тут, i я теж сюди... К р а в ц о в. З роботою i в iнститут влаштуватися, думаю, можна. Пауза. Т а м а р а. А не думав, що аж сюди приїду? К р а в ц о в. (теж наче хотiв знайти iншi слова, але не змiг)._ Нi. Заходить Коноплiцький. К о н о п л i ц ь к и й. (до Тамари)._ Оце розсудив: не можна вам iти самiй - ковбаса бандитiв приманить. Вона ж пахне на три кiлометри, i пограбують. Т а м а р а. (посмiхнулася)._ Не вiддам, для вас прибережу. Чекатиму на вокзалi. (Виходить)._ К о н о п л i ц ь к и й. Гарненьке, нiжненьке дiвча. Влаштуємо її на роботу. Що вона вмiє? К р а в ц о в. Стрiляє без промаху. К о н о п л i ц ь к и й. (здивовано)._ Що?! К р а в ц о в. Розвiдницею була в нашому загонi. К о н о п л i ц ь к и й. В неї в очах є щось вiд зарядженого револьвера. К р а в ц о в. Безстрашна. К о н о п л i ц ь к и й. Ти закоханий в неї? Нi? То я почну облогу, а потiм штурм цiєї фортецi. Що за лихо? Глянув - сподобалася! Глянув-втоми як не було! Глянув - їсти перехотiлося! З такою можна одружитися. Помiтив, яка вона горда? А в загонi в неї не було об'єкта, як би сказати, спостереження? К р а в ц о в. Не було. К о н о п л i ц ь к и й. Кравцов, цей нiчний метелик залетiв менi в душу. Я вiдчиню вiконечко i скажу йому: лети звiдси. Коноплiцький - людина, яка не любить кайданiв, навiть золотих. КАРТИНА ЧЕТВЕРТА Лавочка десь у саду. На лавочцi сидить Кравцов, бiля нього розкладенi книжки, конспекти. Вiн читає, занотовує. К р а в ц о в. (видно, давно вже працює. Встав, зробив кiлька фiзичних вправ, як людина, що засидiлась. Говорить, наче вмовляє себе)._ А чого, власне, я тут, наче мене хто прив'язав? Бiжи, Кравцов. Куди? В кiно. Не хочу. Просто пройдись... Як це - просто пройтись? А так, по вулицi. Теж не хочу. Ну, тодi сиди, гризи гранiт науки... Ну й що, буду гризти. (Сiдає, продовжує працювати). _ Заходить Коноплiцький, зодягнений, як на свято. Все на ньому випрасуване, хоч, видно, ношене-переношене, та ще й з чужого плеча. К о н о п л i ц ь к и й. Кравцов, ти маєш нагоду лицезрiти найелегантнiшого мужчину. (Поволi повертається на всi боки)._ Ну?! Зацiпило... Це все Тамара. Якось вона сказала, що хоче бачити мене в цивiльному. Я намотав собi на вус i оце... Галстук - з четвертої кiмнати, сорочка - з восьмої, пiджак - з двадцятої, штани - з першої, черевики - з дев'ятнадцятої. Всi кiмнати гуртожитку перетрусив. (Жест). _Красень! К р а в ц о в. Нiчого! К о н о п л i ц ь к и й. Але пiсля вiйськової форми, здається, нiби голий, i потiм все ледве тримається. Боюся крок широкий зробити, боюся рукою махнути, але раз Тамара хоче, я можу для неї i кольчугу вдягти. К р а в ц о в. Куди зiбрався? К о н о п л i ц ь к и й. Хiба я знаю? Тамара знає: куди менi йти; що я буду робити; чи треба менi дихати, чи не треба; як Тамара скаже - так i роблю. Рiк минув з того часу, як на товарнiй станцiї я її побачив. Рiк, а вже немає Коноплiцького - є раб! Ох i Тамарочка! К р а в ц о в. Чого в тебе одна щока червонiша? К о н о п л i ц ь к и й. Це теж її робота. Вона виховує в менi високi моральнi якостi... Взагалi нема в свiтi нiчого прекраснiшого, нiж жiнки, i загадковiшого немає. Як швидко вони переходять вiд гнiву до ласки. Заходить Тамара, вдягнена в гарненьку сукню, проста, але до лиця, зачiска. Т а м а р а. Ходiмо, запiзнюємося. Коноплiцький. Встигнемо. Кравцов. Куди? К о н о п л i ц ь к и й. В кiно. К р а в ц о в. А чого Тамара не вiтається? Т а м а р а. Ми ж ранком вiталися. Забув? К р а в ц о в. Пам'ять щось пiдводить. Т а м а р а. Вона в тебе й була слабенька. К о н о п л i ц ь к и й. Ходiмо, Тамаро. Тiльки за мене братись не можна - все, як павутинка, розлiзеться. Т а м а р а. (оглянула)._ "Как денди лондонский одет". К о н о п л i ц ь к и й. Красивий чоловiк! Як тобi пофортунило, Тамаро! Зустрiти мене, покохати... Чого так дивишся?.. Пожартувати не можна? Т а м а р а. Ходiмо з нами, Кравцов. К р а в ц о в. Попрацюю. К о н о п л i ц ь к и й. Ох, який я гарний! Хоч на виставку. КАРТИНА П'ЯТА Кабiнет директора заводу. За столом сидить Васильков, йому за тридцять, впевнений у собi. Ця впевненiсть вiдчутна i в голосi, i в манерi розмовляти, i в жестах. Вiн вiдкинувся на спинку крiсла, нiби задумався. Заходить Кравцов, пiдходить до столу, сiдає. В а с и л ь к о в. Ось тепер поговоримо. Почитав анкету, характеристики, хоч вони часто й необ'єктивнi, але знати їх треба. (Посмiхнувся)._ Ми з тобою з одного гнiзда... Один iнститут закiнчували. Я - до вiйни, а ти - пiсля. Хороший iнститут. Мiж iншим, я просив мiнiстерство, щоб саме з цього iнституту прислали менi iнженера. Рвався в Сибiр чи за призначенням? К р а в ц о в. За призначенням. В а с и л ь к о в. (посмiхувся)._ А мiг би сказати - рвався. Про завод наш маєш уявлення? К р а в ц о в. Можна сказати - нi. В а с и л ь к о в. Яку б ти роботу хотiв? К р а в ц о в. Не знаю. В а с и л ь к о в. I я не знаю. (Пройшовся кабiнетом, усмiхнувся)._ Менi хорошi iнженери дуже потрiбнi i навiть посереднi, на жаль, теж потрiбнi. Де тебе притулити? К р а в ц о в. Ви мене не тулiть, а призначте, i я буду працювати. В а с и л ь к о в. (наче вивчає поглядом)._ Ти сердитий чи така вдача? К р а в ц о в. Вдача. В а с и л ь к о в. Одружений? В анкетi щось не запам'ятав цю графу. Пауза. К р а в ц о в. Це стосується роботи? В а с и л ь к о в. Так. К р а в ц о в. ...Одружений. В а с и л ь к о в. Ваш характер має значення для дружини, а менi потрiбна лише ваша робота. До речi, дружина з вами приїхала? К р а в ц о в. Нi... Я не знаю, де вона зараз. В а с и л ь к о в. Зареєстрованi, чи подруга? К р а в ц о в. Давайте про дiло. В а с и л ь к о в. Це теж дiло. Я зобов'язаний знати все про керiвний склад заводу. К р а в ц о в. Про керiвний, а я при чому? В а с и л ь к о в. Тобi б попрацювати помiчником майстра, майстром кiльканадцять рокiв, а потiм уже до цеху, а так людей немає, i я змушений призначити тебе виконуючим обов'язки начальника цеху... Збагнув? В. о. начальника цеху. К р а в ц о в. Збагнув. В а с и л ь к о в. Ну й що? К р а в ц о в. Нiчого. В а с и л ь к о в. Чому не вiдмовляєшся? З студентської лави - до начальника цеху? К р а в ц о в. Ви ж кажете, людей немає. В а с и л ь к о в. (розсмiявся)._ Чогось менi здається, що ти або простий i хороший хлопець, або кар'єрист чистої води. Не гнiвайся - це думки вголос. Хочу тобi сказати ще одне: у вiйну я не покидав заводу нi вдень нi вночi. В мирний час чотирнадцять-п'ятнадцять годин на роботi. (Пiдвiвся)._ Пауза. Звикай, Кравцов, до заводу, до свого заводу, вивчай його пульс, вiдчувай подих. Щоб вiн став твоїм життям. К р а в ц о в. А бiльш конкретно? В а с и л ь к о в. (його починає трохи дратувати манера розмови Кравцова)._ Три днi походи вiльним екскурсантом, а потiм - у дев'ятий цех. I запам'ятай: твої знання, вмiння, характер, здiбностi - все визначається тiльки двома показниками: план i якiсть. К р а в ц о в. Можна йти? В а с и л ь к о в. Зачекай, я ще на тебе подивлюся, може, помилився... Щось ти "чувств никаких не изведал", одержавши призначення. Чи не забагато я тобi даю... К р а в ц о в. Давайте менше. В а с и л ь к о в. Гаразд, iди. Моя iнтуїцiя мене ще не пiдводила. Заглянь до заступника по госпчастинi. Кравцов виходить. _ (Бере трубку)._ До тебе зайде iнженер Кравцов, з випускникiв. Ти звик, щоб тебе просили, а цей не буде, тому сам запропонуй. Талони на черевики, пальто, шапку, подумай, де йому жити... (Про себе)._ Кравцов! Я чув це прiзвище чи здалося?.. КАРТИНА ШОСТА Квартира Кравцова. Простора кiмната, троє дверей. Тi, що ведуть до кабiнету, - прямо на глядача. Меблi в кiмнатi не новi i не комплектнi. На стiнi - жито, калина, дубове листя. Кравцов сидить у крiслi, видно, не вiдпочиває, про щось думає. Блiдий. Погустiшала сивина. Пiсля паузи пiдвiвся, пройшовся по кiмнатi, опустився в крiсло. Дiстав вахтжурнал, щось записав. Телефонний дзвiнок. К р а в ц о в. (бере трубку)._ Слухаю, так пiзно? Вже перша година... Будь ласка, буду радий. (Кладе трубку). _Чим же вгостити?.. А нiчим - хай подише свiжим повiтрям. (Пiдiйшов, вiдчинив вiкно, прислухається)._ Дихає завод. Пауза. дихає, але не на повнi груди... Заходить Васильков. В а с и л ь к о в. їду додому, - глядь, у тебе свiтло горить, от i завiтав. К р а в ц о в. Дякую, сiдайте. В а с и л ь к о в. (окинув поглядом кiмнату)._ Так i живеш. Я ж тобi казав - купи хорошi меблi, а то заходиш, як у пустку. Ввiмкни свiтло, не люблю темряви. Кравцов вмикає свiтло. Що ти зараз робиш? К р а в ц о в. Збирався лягати спати. В а с и л ь к о в. I тобi спиться? К р а в ц о в. Снотворного не вживаю. В а с и л ь к о в. А я вживаю, i все одно не спиться. К р а в ц о в. Лiкуватися треба. В а с и л ь к о в. Кравцов, ти прийшов на наш завод прямо з студентської лави, я поставив тебе в. о., а потiм начальником цеху. Щорiчно премiї, орденом нагороджений... Не тому, звичайно, що я до тебе добре ставлюсь, а тому, що цех твiй один з кращих. Я рiдко в людях помиляюсь, як i не помилився в тобi. Пиво є? К р а в ц о в. Немає. Коньяк є! В а с и л ь к о в. Навiть не знав, що ти вживаєш спиртне... К р а в ц о в. Зрiдка. В а с и л ь к о в. По п'ятдесят грамiв коньяку до розмови... К р а в ц о в. (дiстав чарки, розливає коньяк)._ Досить лимона чи ковбаси нарiзати? В а с и л ь к о в. Обiйдемось. (Бере чарку, випиває)._ Ти, Кравцов, прекрасний працiвник. Менi стало легше, як ти з'явився на заводi... К р а в ц о в. (випив чарку)._ Ви мене так розхвалюєте, товаришу Васильков, нiби збираєтеся звiльнити з роботи. В а с и л ь к о в. (трохи розгубився). Я_ просто висловлюю свої думки. На чому ми зупинились? К р а в ц о в. Коли я з'явився на заводi - вам стало легше працювати. В а с и л ь к о в. Так, стало легше працювати. Незамiнний ти iнженер, серйозний, роботящий. Ось тiльки я став помiчати - подався ти трохи, змарнiв. Здоров'я, видно, почало здавати. Ти скiльки рокiв не був у вiдпустцi? К р а в ц о в. Сiм. В а с и л ь к о в. Сiм рокiв вiдмовлявся, а зараз я наполягаю - їдь вiдпочинь. Навiть наш лiкар жалiвся, що ти не слухаєш його, не хочеш пiдремонтуватись. I потiм, як бачиш, завод наш почав потроху вiдступати на лiвий фланг. Нам доведеться попрацювати до ломоти в кiстках. Тож набирайся сил. К р а в ц о в. Це так несподiвано. В а с и л ь к о в. Є путiвка в Ялту. К р а в ц о в. Не хочу в Ялту. В а с и л ь к о в. Тодi просто на море, але щоб завтра я тебе на заводi не бачив. Повернешся - продовжимо розмову про заводськi справи. Пауза. Ти якийсь завжди захмарений, Кравцов. К р а в ц о в. Коли ж менi їхати у вiдпустку? В а с и л ь к о в. Iз завтрашнього дня. К р а в ц о в. Подумаю. В а с и л ь к о в. Виконуй розпорядження. Спасибi за частування, бувай. До зустрiчi пiсля вiдпустки. (Виходить). _ Кравцов залишається сам, мiряє кiмнату з кутка в куток. К р а в ц о в. (про себе)._ Завтра - так завтра! Але куди? (Зупиняється посеред кiмнати, задумався)._ Довга пауза. Потiм йому почулися далекi три залпи з пiстолетiв. КАРТИНА СЬОМА Хата лiсника. Здається, в нiй нiчого не змiнилося, навiть облинялий пiджак висить на стiнi. На чемоданi сидить Кравцов, обхопивши голову руками. По довгiй паузi чути вiддаленi три пострiли з двох пiстолетiв, як у попереднiй картинi. Вони нiби повертають його до дiйсностi. Пiдвiв голову, оглянув кiмнату, пiдiйшов, торкнувся пiджака. З пiдвiконня змахнув порохняву. К р а в ц о в. Зупинився час! У цiй хатi час стоїть на мiсцi! Навiть тривога вiйни мов притаїлась, дихає десь у кутку... (Посмiхнувся)._ Може, я вiдвик вiд лiсу, i менi страшно? (Пiдiйшов, взяв, потримав фуганок в руках, потiм сокиру, попробував, чи гостре лезо)._ Мабуть, з того часу тут нiхто й не був. Не диво - глушина. Аза мрiяла пiсля вiйни тут вiдпочивати i слухати, як iде час. Мрiяла, просила добудувати хату, а я забув? Нi! Не забув! Того й приїхав. Приїхав добудувати хату!.. Затемнення. Якась дивна музика. В нiй i тишина лiсу, i вiдгомiн вiйни, i радiсть, i туга. Сцена освiтлюється. Та ж хата, впадають в очi новi вiкна, дверi, свiже сiно в кутку... I калина, жито, дубове листя на стiнi. К р а в ц о в. Два днi сиджу у цiй хатi, слухаю, а час не йде, вiн повертається, пливе назад у вiйну. Пауза. Стук у вiкно. Що це? Почулося? Знову стук. (Вiдчиняє дверi). _ Заходить Дiд. Здається, вiн i не змiнився, хiба що зсутулився та бiлi пасма в бородi... I для нього, i для Кравцова ця зустрiч несподiвана. Стоять на вiддалi, уже й упiзнали один одного, але ще мовчать. Це ви, товаришу командир?.. Д i д. Я, Кравцов. (Пiдходить, подає руку. Оглянув хату)._ Прочув, що хтось у лiсi хату добудовує. Хто б це, думаю? (Оглянув)._ Сам? К р а в ц о в. Сам. Роботи небагато, а митарств чимало: дошки, скло, цвяхи... Д i д. Сказав собi: пiду погляну хто. Господар повернувся чи так хто? К р а в ц о в. А чому серед ночi? Д i д (засмiявся, не розтуляючи вуст)._ Вдень у лiсi боюся... Вдень i заблудитись у ньому можу. А вночi лiс для мене - як своє дворище. Вночi вiн менi звичайний. К р а в ц о в. Як ви? Д i д. Нiчого. А ти? К р а в ц о в. Теж нiчого. Д i д (обiйшов, подивився на дверi, вiкна попробував руками)._ Добряче зробив. А чого це надумав? К р а в ц о в. Колись тодi... Аза просила мене, коли господар не повернеться, то щоб добудували. Збиралась тут жити. Д i д. Довго думав. К р а в ц о в. Ранiше не випадало. Д i д. З наших кого зустрiчав? К р а в ц о в. Тамару. Пауза. Д i д. Вона тебе двiчi вiд смертi врятувала. Прямо-таки врукопашну зi смертю билась за тебе... В цiй хатi тодi вона знайшла Азу вже... а ти ще дихав. Сама принесла в загiн. Вона в землянку для тебе якоїсь трави м якої наносила. А лiкiв треба було, так нiмецьку санiтарну машину пiдiрвала... Згорiло все: i машина, i нiмцi, i таблетки. Пауза. Повз землянку, де ти лежав, ходили навшпиньки, бо Тамара, як тигриця, берегла тебе. Вона ладна була вiтер зупинити, аби тобi було тихо. Тепер ви побралися, мабуть. К р а в ц о в. Нi. Пауза. Д i д. I таке буває. А ти ж як? Столяруєш? К р а в ц о в. Нi, на заводi. Д i д. Нiчого живеш? К р а в ц о в. Нiчого. Д i д. А я один. Ось бачиш, i лiтом, i зимою в Мишковiй шапцi. (Обережно зняв з голови, погладив)._ Сам. I хата хороша, i пенсiя персональна, i шана, а в душi - протяг, холод... I дружина, i Мишко пiшли... Пiшли i не зачинили дверей у моїй душi - так холод i находить. Думав, час затамує, а воно - нi. Якiсь звуки музики, наче спогади. Довга пауза. Тi, що пiшли, вимагають, аби ми по совiстi жили. По чистiй совiстi. Наче його хто запитує. Це так! Совiстi немає сiрої, рябої, в крапочку. Совiсть або чиста, або не чиста. Пауза. Дивись, Кравцов, щоб i ти (по паузi)..._ по совiстi. К р а в ц о в. Нiч яка темна. Д i д. Гроза буде - хмара аж на землю лягає. Довга пауза. Затемнення. Лишилося тiльки свiтлове коло на Дiдовi, на Кравцевi. З'являються ще свiтло-голубi кола, а в них - Мишко, Аза, Оленка. Нiма сцена. Спалахнула блискавка, вдарив грiм, погасив голубi кола. К р а в ц о в. Завтра поїду. Д i д. А я, мабуть, сюди переберусь, ближче до... Лiсником уже пропонували. Погоджусь. Довга пауза. Знову випливають у свiтлi Дiд i Кравцов. А в голубих колах - Мишко без шапки. Аза, Оленка. I здалеку ледве чутнi три залпи. КАРТИНА ВОСЬМА Кабiнет Василькова. Обстановка та ж, але впадає в око крiсло, на якому сидить директор. Оббите шкiрою, просторе: в ньому, здається, i спати можна. Васильков щось пише, коли заходить Кравцов, вiн на мить вiдiрвався вiд роботи, жестом запросив сiсти. В а с и л ь к о в. (дописав аркуш, переглянув, узяв телефонну трубку)._ Я в себе. Чекаю Москву. (Поклав трубку, пiдвiвся, подав руку Кравцову)._ Привiт вiдпускникам! Засмаг, схуд - це непогано, але чому не добув, приїхав ранiше? За заводом скучив? К р а в ц о в. Скучив. В а с и л ь к о в. Отак я за останнi роки жодної вiдпустки не добув до кiнця. Тягне на завод. Усе здається, нiби там щось трапилось. Повiриш, заходжу на завод, наче в свою хату, - огортає якимсь теплом. Пауза Що нового? К р а в ц о в. У мене нiчого, а у вас? В а с и л ь к о в. По-старому. Остання декада - штурмуємо. Нового? (Посмiхнувся)._ Ось крiсло поставили менi нове. Люблю зручнiсть. Та й проводжу я в ньому пiвжиття. До пенсiї п'ятнадцять рокiв, якраз його й вистачить. Шкiра добряча, не протреться. (Спохватився)._ Кравцов, чому ти так пiзно зайшов? (Глянув на годинника)._ Зараз же дванадцята ночi. Мiг би i завтра. К р а в ц о в. Справи... В а с и л ь к о в. По очах бачу - iнiцiативу принiс. Викладай! Економiя буде? План буде? Основнi показники iнiцiативи? К р а в ц о в. Важко сказати. " В а с и л ь к о в. Про що ж говорити, коли не продумав? К р а в ц о в. Продумав. В а с и л ь к о в. Слухаю. Люблю новi думки. Чаю хочеш? К р а в ц о в. Дякую. В а с и л ь к о в. Людина може придумати таке, що потiм слухаєш i дивуєшся. (Вiдкинувся на спинку крiсла)._ Цiкаво, що ти за вiдпустку надумав? К р а в ц о в. Ви, товаришу Васильков... В а с и л ь к о в. (жест)._ Знаєш, Кравцов, я не так уже й набагато старший за тебе, а на вигляд, пробач, нiби ровесник. Давай на "ти", зручнiше. К р а в ц о в. Давай на "ти". Пауза. Вислухай мене уважно, Васильков. В а с и л ь к о в. В неуважностi мене ще нiхто нiколи не звинувачував, тим паче, коли йдеться про iнiцiативу, подавай її коротше. К р а в ц о в. Можу коротко! (В голосi повна переконанiсть)._ Тобi треба вiдмовитись вiд посади директора заводу, товаришу Васильков! Пауза. Васильков аж вiдкинувся на спинку крiсла, на обличчi якась непевна посмiшка. Такими безглуздими здалися слова Кравцова. В а с и л ь к о в. Ти... (Не знайшов слiв, але йому ще здається, що це жарт)._ К р а в ц о в. Ми з тобою комунiсти... А комунiст, якщо перекласти на просту, звичайнiсiньку мову, це той, хто добровiльно взяв на себе клятву служити людям! Робити добро людям! їхнi iнтереси ставити вище своїх власних iнтересiв. Пауза. Обидва мовчать. Васильков уже збагнув, що Кравцов не жартує. Вiн якось глибше втиснувся в крiсло. (Кравцов пройшовся кабiнетом i знову зупинився перед Васильковим)._ А недавно одна у вищiй мiрi шановна людина нагадала менi вiдому iстину, що совiсть не може бути сiрою, чи рябою, чи в крапочку - совiсть може бути або чистою, або не чистою. Отже, поговоримо з позицiй чистої совiстi - з позицiй комунiстiв! В а с и л ь к о в. Хто тебе уповноважив на цю розмову? К р а в ц о в. Я ж тiльки-но пояснив! Пауза. Не тобi розповiдати про значення нашого пiдприємства. В а с и л ь к о в (уже з нотками злостi)._ Скорочуйся. Кравцов. Коли завод був меншим, продукцiя простiшою, ти, Васильков, справлявся з роботою. В а с и л ь к о в. А тепер розлiнився, зазнався... К р а в ц о в. Залишився чесним, вiдданим роботi, але... В а с и л ь к о в. Коли почав, то не заникуйся! К р а в ц о в. Але тепер завод вирiс, i керувати ним тобi просто не пiд силу. Ти це сам вiдчуваєш. Вiдчуваєш свою, пробач на словi, безпомiчнiсть... Вiд цього на заводi i зайва суєта, штурмiвщина, безлiч летючок, нарад... Пауза. В а с и л ь к о в. (з нотками зла)._ Став балакучим! (Вийшов з-за столу, ходить по кабiнету. Видно, намагається заспокоїтись, i це йому нiби вдається. Нараз вiн пiдходить дiстає телеграму, подає Кравцову)._ Мiнiстр дякує, а ти знiмаєш з роботи! К р а в ц о в. Мiнiстр менше знає тебе, нiж я. I потiм, це подяка заводу. В а с и л ь к о в. Може, вже й кандидатуру пiдiбрав на директора заводу? (Зупинився, чекає вiдповiдi)._ Пауза. К р а в ц о в. Товаришу Васильков, те, що я сказав, ти сам десь розумiєш i вiдчуваєш, але боїшся собi признатися. Для цього треба бути мужнiм. Пауза. (Знову пройшовся по кабiнету)._ А щодо призначення... Це справа мiнiстерства. Пауза. В а с и л ь к о в. Може, тебе рекомендувати директором? К р а в ц о в. Рекомендуй. Я, певен, справу повiв би краще. В а с и л ь к о в. (на його обличчi розгубленiсть, здивованiсть, врештi вiн щиро смiється)._ Я всього чекав, тiльки не цього... До того неприкритий кар'єризм, безсоромнiсть, нескромнiсть! Кравцов, вас треба лiкувати довго й серйозно. К р а в ц о в. (залишається спокiйним)._ Повторюю, для справ заводу це було б краще! В а с и л ь к о в. (сiдає в своє крiсло i вже з якоюсь цiкавiстю в голосi)._ Я можу припустити, хоч це для мене несподiвано боляче, але я можу припустити, що у вас, так би мовити, у перебiльшенiй формi кар'єризм, але щоб не приховувати, а так напоказ... Це вперше. К р а в ц о в. Того, хто на фронтi пропонував себе, щоб його послали на смертельно небезпечнi завдання, нiхто не звинувачував у кар'єризмi, безсоромностi, нескромностi. Коли вибував зi строю комбат, - пiдводився комроти i вiв батальйон в атаку, його не звинувачували в кар'єризмi, безсоромностi. В а с и л ь к о в. Закони вiйни перенести хочеш... К р а в ц о в. Закони найвищої мужностi, чесностi, вiдданостi Вiтчизнi, народу - цi закони iснували у вiйну, i їх не треба забувати i сьогоднi. Васильков вийшов з-за столу, став навпроти Кравцова. В нього згасає неприязнь. Нiма сцена. Чується голос Кравцова, наче читає запис: "Вахту прийняв Кравцов!" Темнiє свiтло. Знову музика, як спогади вiйни, як роздуми, як пiсня мужностi. Поступово свiтло розгорається. Кабiнет директора заводу. Впадають в очi на однiй iз стiн жито, калина i дубове листя. Заходить Кравцов, знiмає плащ, сiдає за стiл. Дiстає якiсь папери. Потiм знiмає трубку. К р а в ц о в. До дев'ятої мене по можливостi не турбуйте. В цей час заходить Скирда, у вiйськовiй вицвiлiй одежi, без погон. С к и р д а. А я потурбую... Кравцов здивований: хто так рано мiг зайти. Скористався, що секретарка ще не прийшла, робота починається о дев'ятiй, а зараз вiсiм. К р а в ц о в. (виходить з-за столу, наблизився до Скирди. Ще деякий час дивиться мовчки, нiби хоче переконатись, Що не помилився)._ Товариш капiтан?! Скирда? Здрастуйте! (Потиснув руку)._ Яким вiтром? С к и р д а. А я вже й без вiтру, як перекотиполе. I тихо, а воно котиться. К р а в ц о в. Сiдай. Аж не вiриться! С к и р д а. Не вiриться... I менi не вiриться. Кравцов - директор такого заводу! Виходить, хлопець ти не дурний. Правда, рiзне говорять люди. К р а в ц о в. Звiдки начувся? С к и р д а. Я на твоєму заводi служу. К р а в цо в (здивовано)._ Ти служиш? С к и р д а. На прохiднiй, охоронником. К р а в ц о в. А я i не знав. С к и р д а. Комкор солдатiв усiх не знає i не бачить. Так, кажу, говорять рiзне. Бiльше хвалять: дiловий, штурмiвщини менше. Видно, є в тебе струнка. К р а в ц о в. На завод до нас випадково? С к и р д а. Обличчя твоє в газетi побачив - те, дев'ятнадцятирiчне згадалося, впiзнав тебе - i приїхав... К р а в ц о в. Спасибi. С к и р д а. Обiрвала мене вiйна, обкарнала, обпалила. Один - нi родича, нi пiврод