ича, нi чвертi родича на всiй землi. Мiльярди людей, а в мене нiкого - тiльки ти один, Кравцов. Пауза. Колись хотiв розстрiляти тебе, а тепер у родичi набиваюся. Ось так. Люблю чи не люблю я тебе, Кравцов, а житиму поруч... I хочу попросити - iнколи, як дозволиш, до тебе додому зайду, ти ж один. Вечорами заходитиму - вони для мене такi довгi, а ночi ще довшi... К р а в ц о в. А ми родичi з тобою - кров порiднила нас. Пауза. I самотнiсть... С к и р д а. Кравцов, ти плакав коли-небудь пiсля вiйни?.. Нi!.. I я теж. Слiз немає, а так iнколи хочеться заплакати, коли тяжко, щоб легше стало... Подумав якось гнiздо собi злiпити. Нi. Те, перше, зруйноване, з очей не сходить... i гнiздо, i пташенята. Так дозволь заходити до тебе... Ти ж один. (Iде, потiм зупинився)._ Те, що мiж нами було... (Потоптався на мiсцi, слова потрiбного не знайшов. Виходить). _ Кравцов сiв за стiл. Схилив голову на руки. Довга пауза. I в кабiнетi з'являється Оленка. Боса. В довгiй бiлiй сорочцi, по якiй розкиданi квiти. Квiти на широких спадаючих рукавах. Сорочка розстебнута, волосся розсипалося по плечах. Оленка дивиться на Кравцова i голосом тихим i чутним: "Ти нi в чому не винуватий, i я - у нас кохання велике, велике..." Пiдняла, розкинула руки, наче хотiла показати, яке велике, безмежне кохання. Розстебнутi рукава сорочки опали. Сцена темнiє. Лишається свiтло тiльки на закритому руками обличчi Кравцова та на розкинутих руках Оленки. Перемiна свiтла. Кабiнет у квартирi Кравцова. Вся стiна, що перед глядачем, розмальована - точне повторення малюнкiв Оленки на коминi в її "палацi". Навiть яскравiше. Саморобний столик-трикутник, табуретки. Бiля столика стоїть Кравцов у важкiй задумi. Одягнутий по-святковому. На столi лежить калина, два наповненi червоним вином келихи. Пауза. В абсолютнiй тишi голос Оленки: "Справдi, сьогоднi твiй день народження?" К р а в ц о в. (мовби вiдповiдає їй)._ Летять роки! Довга пауза. Телефонний дзвiнок (Виходить з кабiнету, пiднiмає трубку)._ Слухаю!.. Проведете без мене! Нi-нi, я зайнятий! (I вже iншим голосом)._ Сьогоднi мiй день народження! В мене повно гостей, як же я їх залишу? (Кладе трубку. Нiби про себе)._ Раз у рiк я маю право на святий вечiр? На зустрiч з Iлонкою. (Пiдiйшов, сiв бiля столика. Взяв келих, не випив - тримає в руках). _Летять роки... I ти вже не дiвча. Не дiвча, Iлонко... Мiняється колiр освiтлення. Заходить Оленка. Не дiвча - красива молода жiнка в чорнiй оксамитовiй сукнi. Ступила кiлька крокiв до Кравцова, зупинилася. Пауза. О л е н к а. Тобi нелегко, Кравцов, чекати мене? Чекати, знаючи, що я не прийду? К р а в ц о в. Дуже важко. Наче хто увiгнав у груди нiж i не вийняв... Ось так усi роки! О л е н к а. А ти ж знаєш - не прийду. I не чекай... Чого самотнiм жити? На роботi ще нiчого, а вдома - як у камерi. К р а в ц о в. Так. О л е н к а. Багато гарних жiнок. К р а в ц о в. Багато... О л е н к а. Одружуйся i живи, як усi... Життя є життя... Не його пристосовуй до себе, а себе до нього. К р а в ц о в. Так. О л е н к а. Ще не пiзно i сiм'ю мати. К р а в ц о в. Не пiзно... О л е н к а. Iя швидко забудусь. К р а в ц о в. (наче прокинувся)._ Що? I це говориш менi ти, Iлонка? Пауза. О л е н к а. Нi, це я проказала твої думки. К р а в ц о в. Так, вони iнодi прокрадаються до мене... Прокрадаються i тiкають, нашого кохання вони бояться. Iлонко, як давно ти запалила свiчку в моєму серцi... А той вогонь i досi - i теплить, i грiє, i палить мене!.. Люди мене не зрозумiють?!! Пауза. Хай тут передi мною буде сто, тисяча чоловiк, я скажу їм: прислухайтесь до себе! В кожного з вас або жеврiє вогник того першого, чистого, справжнього кохання, або ви чекаєте, коли вiн спалахне... Пауза. А може, хто сам погасив його, той карається все життя. Пауза. Кравцов! А коли з тої тисячi вийдуть кiльканадцять i скажуть тобi: кохання справжнього немає! Кохання - то рожеве марево! Пауза. Я їх запитаю: як же ви живете серед людей? Забирайтесь на iншi планети! На Землi вам мiсця немає!!! (Пiдiйшов, опустився на табуретку. Дивиться на голубi оленi)._ Ви не видуманi! Ви є! Мої голубi оленi! Повiльно темнiє. Народжується музика. Сцена в смугах свiтла i темряви. Кравцов i Оленка танцюють вальс. Перемiна свiтла. Кравцов сидить у крiслi - заснув. Чути дзвiнок. Кравцов прокинувся. Швидко зачинив дверi до кабiнету, впускає гостей. Заходять Коноплiцький i Тамара, їх змiнили роки, але вони обоє ще молодi на вигляд. К р а в ц о в. Ви?.. К о н о п л i ц ь к и й. Ми... (Вiтається з Кравцовим)._ К р а в ц о в. (цiлує руку Тамарi)._ Молодцi, що згадали. Правда, щороку телеграми поздоровчi одержую, а щоб просто - то нi. К о н о п л i ц ь к и й. На весiлля запрошували листом. Пам'ятаю, я ще i план нашої квартири намалював. К р а в ц о в. Це було давно. Т а м а р а. Раннiй ранок, а ти вже наче зiбрався кудись iти. На роботу? Сьогоднi ж вихiдний... К р а в ц о в. У нас менше вихiдних. (До Коноплiцького). _Ростеш, Коноплiцький! Чув, уже член-кореспондент! К о н о п л i ц ь к и й. Не думав, не гадав - само прийшло! К р а в ц о в. Задаєшся. Я читав твої роботи. Вартi уваги. Т а м а р а. Як здоров'я? К р а в ц о в. Вiдмiнно. Т а м а р а. Змарнiв. К р а в ц о в. Роки. Сiдайте в моїй хатi - я пригощу шампанським, коньяком, консервами i ковбасою, Т а м а р а. Холостякуєш? К р а в ц о в. А чим погано? К о н о п л i ц ь к и й. Ми так i думали... К р а в ц о в. Будемо снiдати? К о н о п л i ц ь к и й. Я людина долi, та спершу про справи. К р а в ц о в. Будь ласка. Якщо так термiново. К о н о п л i ц ь к и й. Чим почати розмову, давайте сядемо. Щоб було чинно, благородно. Пауза. А ти трохи подався, мiй дорогий Миколко. Видно, працюєш як каторжний. I товариш хороший, i люблю я тебе... К р а в ц о в. Оце та дiлова розмова? К о н о п л i ц ь к и й. (до Тамари)._ Почнемо, Тамарочко? Т а м а р а. (по нiй видно - чимось занепокоїлась)._ Може, Кравцов кудись поспiшає? К р а в ц о в. Я до ваших послуг. К о н о п л i ц ь к и й. Починаю! (Схопився. Ходить по кiмнатi)._ Дуже важко, майже неможливо жити з жiнкою, яка говорить правду! К р а в ц о в. Сумнiвна iстина. К о н о п л i ц ь к и й. А ти її постарайся засвоїти. Я вже збиваюся з послiдовностi. Пауза. (Зупинився)._ Я привiз свою дружину тобi. Знак оклику, пауза. Повторюю - свою дружину - тобi! Все почалося з правди, яка мала такий вигляд: "Дорогий мiй друже Коноплiцький, ти найпрекраснiший чоловiк. Я була певна, що жити будемо добре i навiть покохаю тебе, але з цього нiчого не вийшло. Я кохаю iншого. Пауза. Кохаю Кравцова... Бiльше критися перед тобою не можу". Ось основний змiст промов, якi вона почала все частiше проголошувати. Пауза. I поїхала до тебе... Я теж приїхав, аби ти не подумав, що вона втекла. Ми - по-доброму. За бравадою слiв вiдчутно гiркоту i жаль, що так сталось. Запала напружена мовчанка. Кожний по-своєму переживає почуте. I ще додам: знай, Кравцов, як там ви домовитесь - не знаю, але для Тамари в мене завжди серце (посмiхнувся) _вiдкрите. Пауза. Я пройдусь, мiсто ваше подивлюся. (Швидко виходить). _ Кравцов устав, ходить по хатi, видно, не знає, як почати розмову з Та марою. Та й про що? Мовчанка затягнулась. Т а м а р а. Кравцов, не сердься. Може, не так треба було сказати, як це зробив Коноплiцький, але суть вiрна. Я роками готувалась до цiєї розмови. До розмови з тобою, а тепер не стало слiв. Пауза. (Вiдiйшла в протилежний бiк кiмнати)._ Так, мабуть, з того, певно, з того почалося... коли я тебе винесла... Коли ти напiвживий марив нею, Iлонкою, марив, i шукав, i вiрив, i побивався за нею... Я ще тодi наче напилася чужого кохання, напилася i сп'янiла... Гадала - пройде, а воно нi. Пауза. Кравцов, тобi важко жити самому? Все думаю, якi в тебе рани! Болять i досi? Я ж кожну твою... Я не хочу, не думай, наче прошу вдячностi, нi, Кравцов! Довга пауза. К р а в ц о в. Ти врятувала менi життя. I я не забув - забути грiх. Т а м а р а. Але я не для цього кажу. Згадаю твої рани - в самої бiль народжується. Вiдчула: без тебе, Кравцов, життя моє пощерблене. Пауза. Iлонку не забув? Нi! Я знала, ти не з тих, хто забуває. Дозволь десь бiля тебе жити! Хоч на заводi у вас працюватиму. Вечорами буду заходити, чай готувати... Ми ж друзi, Кравцов! Так менi легше буде. Пауза. (Зовсiм тихо про себе)._ А може, з часом... _ Довга мовчанка. Заходить Скирда, вже в цивiльному. С к и р д а. Чого це в тебе, Кравцов, дверi розпанаханi? (Пабачив Тамару, здивований погляд). _ К р а в ц о в. Знайомтесь, друзi мої... Тамара й Скирда, перш нiж подати руку, обмiнялись вивчаючим поглядом. Перемiна свiтла. Мiський скверик. На лавочцi сидить зiщулившись Оленка. В руках, опущених на колiна, газета. Поруч стоїть невеличка валiзка. Оленка заслухалась, задивилась у свої скаламученi думки. Пауза. О л е н к а (знов погляд на газету, на портрет)._ Посивiлий, немовби змарнiв. Пауза. Все про тебе написали, Кравцов: i дiловий, i органiзатор, i план виконує... А взяли б та й написали: "...Iлонку шукає". Пауза. Не ти, я тебе знайшла, Кравцов! Випадково? Нi! Мабуть, пiвсвiту знало, що я тебе шукаю. (Ледь торкнулась уст гiрка посмiшка)._ I газету, бач, з твоїм портретом прислали. А ти не знайшов мене - бо не шукав! Пауза. А може, шукав, але як знайти? Вiйна начисто слiди замела... Хоч би й побував у моїх краях - села немає. В одну нiч фашисти i село спалили, i людей до одного вигубили!.. Нiхто ж не вiдав, що я напередоднi тої ночi втекла на фронт... Пауза. У сотий раз я звинувачую себе, i в сотий раз виправдовую... Днi, мiсяцi, роки - для мене були не плином часу, а бiлим полотном чекання... I ось тепер ти так близько вiд мене, он у тому будинку. Всього кiлька хвилин, щоб до тебе дiйти... Роками iшла до цих хвилин i зупинилась... Боюся... Я жила коханням, дихала ним... А коли ти, Кравцов, забув мене, а коли... Тодi все... все в прiрву!.. (Її наче пронизав гострий бiль, аж серце притисла рукою)._ Виходить Тамара. Пройшла мимо, потiм повернулась, зупинилась. Т а м а р а. (до Оленки)._ Пробачте, вам зле? О л е н к а (тiльки тепер помiтила Тамару)._ Нi, це так... Зустрiлись поглядом. Пауза. Т а м а р а. Може, зайдемо до мене, перепочинете. Я тут поруч живу. О л е н к а. Дуже вдячна, але я почуваю себе добре. Т а м а р а. Видно, приїхали у вiдрядження? На наш завод? О л е н к а. У приватних справах. Чекаю автобуса на станцiю. Через годину мiй поїзд. Т а м а р а. Ви з України? О л е н к а. Так. Т а м а р а. По вимовi вiдчула. З яких мiсць? О л е н к а. З Полiсся. Т а м а р а. Та ми земляки, навiть близькi. I я з Полiсся. Це ж треба - в такiй далечинi зустрiтися. Там у вас iще купаються, а тут уже холодом дихає. Як наше мiсто, сподобалось? О л е н к а. Недовго була. Як слiд не роздивилася. Зовсiм нове, нiби трохи суворе, черстве... Пауза. Т а м а р а. Хочете, я дам вам свою адресу! Iншим разом приїдете - гостею будете. (Шукає, на чому б написати адресу)._ О л е н к а. Дякую. Сюди я бiльше не приїду. А он автобус мiй їде. Т а м а р а. Щасливої дороги. Привiт Полiссю. Скучила за ним. О л е н к а. Повертайтеся на Полiсся. Т а м а р а. Не можу! (Посмiхнулась: i гiркота, i щастя в тiй посмiшцi)._ Тут моя доля. Коротка пауза. (Обмiнялись поглядом)._ Щасливої дороги. (Виходить, ще раз озирнулась)._ О л е н к а. (дивиться їй вслiд)._ Вродлива жiнка! I вона може бути дружиною Кравцова... (Пiдняла газету, знову вдивляється в портрет)._ Не треба нам зустрiчатися, Кравцов! Не будемо руйнувати мого, а може, й твого щастя. (Пiдвелася, взяла валiзку)._ Роками iшла, а на останнi кiлька хвилин не вистачило мужностi... (Поглянула на його будинок)._ Прощай, Кравцов! Пауза. Моя доля... (Затиснула вуста рукою, наче злякалася, що вирветься з грудей плач. Повiльно виходить). _ Квартира Кравцова. Кравцов сидить на своєму улюбленому мiсцi, у крiслi. Тамара - на канапi, гортає iлюстрований журнал. Скирда стоїть посеред кiмнати, наче роздумує, що йому треба зробити. Налив келих вина, випив. Тамара краєм ока спостерiгає за ним. С к и р д а. Кравцов, не здається тобi, що ти директор так нiби (жест)_ i нiчого, але з плямочками? К р а в ц о в. Менi здається iнше - що ти, Скирда, захоплюєшся вишукуванням плямочок. С к и р д а. Не подобається? К р а в ц о в. Як бачиш - терплю. С к и р д а. Кравцов, ну, хай уже ти, як то кажуть, i днюєш, i ночуєш на заводi. Для тебе на заводi свiт починається i кiнчається. А люди? Людям потрiбен вiдпочинок. А куди вони пiдуть? Клуб малий, кiнотеатр один-однiсiнький, розваги в парку - нi гу-гу. I стадiончик би теж... К р а в ц о в. Якiсь у тебе побажання, я б сказав, цiлеспрямованi. С к и р д а. (жест, мовляв, ось хто я)._ Фабзавком, культ-сектор - вiдпочинок трудящих. К р а в ц о в. Пробач, забув. Т а м а р а. Скирда має рацiю. Сьогоднi одна жiнка в розмовi назвала наше мiсто навiть трохи суворим. С к и р д а. (жест)._ Дякую за пiдтримку. Т а м а р а. (до Кравцова)._ А коли ти береш вiдпустку, Кравцов? К р а в ц о в. (не вiдриваючись вiд газет)._ Попросив дозволу. С к и р д а. План не пустить i командарм... К р а в ц о в. подивився в його бiк: що, мовляв, за командарм? На твоєму заводi людей до корпусу, виходить, - ти комкор, а над тобою - командарм... Пауза. К р а в ц о в. (тiльки посмiхнувся)._ А менi пiсля фронту всi роки здаються вiдпусткою. Дзвiнок. Скирда i Тамара перезирнулися, кому йти вiдчиняти. Кравцов пiдвiвся, вийшов, тут же повернувся з телеграмою. Кладе її на стiл. К р а в ц о в. (посмiхнувся)._ Вiдпочив!.. Скирда пiдiйшов, взяв телеграму, прочитав. С к и р д а. У Москву викликають? Це - перед наступом, Кравцов. Т а м а р а. Можна i я з тобою? На роботi мене вiдпустять. С к и р д а. (про себе)._ Ад'ютант. Знову дзвiнок. (Виходить). _ Т а м а р а. поправляє зачiску. Повертається Скирда, за ним - Оленка з валiзкою в руках. Зупинилася. Хвилювання наче заморозило її. Глянула на Тамару, на Скирду i зупинилася поглядом на Кравцовi. Скирда вдивляється в Оленку. Тамара в якомусь недоброму передчуттi пiдвелася з канапи. Кравцов поволi опустив газету, дивиться на Оленку, їхнi погляди зустрiлися. Валiзка випала з рук Оленки. Кравцов, не вiдриваючи вiд неї погляду, пiдвiвся. Стоять одне проти одного... Завiса ** ФАРАОНИ ** ДIЙОВI ОСОБИ: Т а р а н - завiдуючий механiзацiєю. О д а р к а - його дружина. О н и с ь к о - бригадир. У л я н а - його дружина. А р и с т а р х - бухгалтер. Г а н н а - його дружина. О в е р к о - завiдуючий птахофермою. К о р н i й - колгоспний сторож. Г р и ц ь к о - облiковець. К а т е р и н а - доярка. О л е н а У с т и м i в н а - дружина голови колгоспу. П а в л и к - виконавець. ДIЯ ПЕРША КАРТИНА ПЕРША Нiч. На сценi напiвтемне. Подвiр'я Т а р а н а. Мiж двома деревами прив'язано гамак, застелений рядном, зверху подушка. Чути пiсню - спiвають чоловiки рiзними голосами, невлад: Гей, наливайте повнiї чари, Щоб через вiнця лилося, Щоб наша доля нас не цуралась, Щоб краще в свiтi жилося. На сцену виходять Т а р а н, О н и с ь к о, А р и с т а р х, О в е р к о. Всi напiдпитку. Зупиняються бiля подвiр'я Т а р а н а. Т а р а н - огрядний чоловiк у хорошому костюмi, вишитiй сорочцi. Кашкет зсунувся набiк. Рухи повiльнi, лiнивi. О н и с ь к о вдягнений простiше, але теж добре. Без кашкета, чуб скуйовджений. Пiд час розмови жестикулює, нiби ловить долонями власнi слова. А р и с т а р х - товстелезний, з великим животом, у солом'яному капелюсi. Комiр сорочки розстебнутий, пiджак тримає на руцi. О в е р к о - щуплий, рухливий, кожне слово супроводжує вiдповiдним жестом. А р и с т а р х. Що не кажiть, а нас таки доля, хлопцi, не цурається. О н и с ь к о. Не цурається, прямо пiд ручки з нами ходить. Живемо в достатку! А р и с т а р х. Живемо в достатку! О н и с ь к о. В достатку! О в е р к о. Як отi вареники - iз сметани та в масло... А р и с т а р х. В керiвництвi ходимо! О н и с ь к о. Ходимо. О в е р к о. На велоролерах їздимо. Т а р а н. На моторолерах! А р и с т а р х. Люди нас шанують! В с i. Шанують. О в е р к о. I начальство поважає! А р и с т а р х. А тут - тр-р-р! Т а р а н. Чого ж тр-р-р? А р и с т а р х. Кажуть, "собiвартiсть" у нас наче "висока", з механiзацiєю "слабкувато"... Вчора нашому головi дуже рiзко сказали в районi: "Якщо так i надалi буде, то..." (жест), мовляв, усiх нас чекає колiно... (Жест). Т а р а н. Що ж, по-їхньому, нашi трактори за горобцями ганяються? О н и с ь к о. Працюють же! О в е р к о. Працюють! Постоять-постоять - i знову... Др-р-р... (Уявляє себе за кермом). Т а р а н. Не все ж i на технiку покладати. А живi люди нащо? Ентузiазм? Де неуправка буде (хихикнув), на жiнок пiднажмемо. О н и с ь к о. Жiнки будь-яку механiку замiнять. Смiх. Т а р а н. Ще й як замiнять! Жiнки - така технiка, що нi тобi амортизацiї, нi запасних частин, нi капiтального ремонту... О в е р к о. Добiрне товариство! Я так розумiю: переключимо жiнок на пiдвищенi швидкостi! I собiвартiсть знизимо. Всi зайшлися смiхом. А р и с т а р х. Мудру голову носиш на плечах, сусiде! О н и с ь к о. Давайте, хлопцi, на радощах "Рушника" втнемо. (Затягує). "Рiдна мати моя..." (Фальшивить). Затягуй, Аристарше! А р и с т а р х. Не можу. В сон кидає. Покотимо, Оверку, додому! О в е р к о. Покотимо! На добранiч! Дасть бог день... А р и с т а р х. Дасть бог i чарку... Пiшли. О н и с ь к о. I ми по хатах, чи що? Т а р а н. Добре тобi, Ониську! Прийдеш додому, вицiдиш глечик квасу для прохолоди, простягнешся пiд яблунею, жiнка мовчки чоботи з тебе знiме, подушку пiдiб'є - i спи собi на здоров'я! А тут... (Безнадiйно махнув рукою). О н и с ь к о. На себе ремствуй! Учить жiнку треба!.. Моя теж така була, а тепер хоч до рани прикладай. А ти - лiберал! Т а р а н. Я лiберал! (Б'є себе в груди). Я лiберал?! Нi, брат! Я вже твердо вирiшив - досить!.. (Таємниче). Кину я свою Одарку! Кину - i край!.. Не до пари вона менi. Дiвкою ще наче личила, а тепер занехаялась, постарiла, теплого слова не почуєш вiд неї. Тiльки гир та гир. I по господарству порядку немає, i на роботу нiколи не вийде. Р-р-розведусь!.. О н и с ь к о. Розiйтись - не штука. Тiльки ж мороки до дiдька, та й витрати неабиякi... Т а р а н. Яка морока? Ти газети читаєш? О н и с ь к о. Само собою... Т а р а н. Читаєш, мабуть, з п'ятого на десяте. В кожнiй же газетi пишеться, що хтось "порушує справу про...". (Жест). Та це ж по району... А в областi? А в республiцi? А в Союзi?.. А на планетi?.. Мiльйон мiльйонiв - i нiчого... Да... О н и с ь к о. Воно так, звичайно, тiльки чужого собака кусає - тобi не боляче, а на самого комар сяде - вже i руками махаєш. Т а р а н. Нi-чо-го!.. Треба, так i я помахаю. О н и с ь к о (подумавши). Я чув, i голова наш не мириться з жiнкою i теж помишляє про... (Жест). Т а р а н (радiсно). От бачиш! Хто ранiше, хто пiзнiше - всi, брат, до цього дiйдемо! Це тобi не старий режим!.. О н и с ь к о. Мо', й таке буде... Т а р а н. Аби жилось погано, то й гиркай собi на здоров'я. А то ж нi. Хату поставив, як дзвiн, - три кiмнати. Хлiб - ще позаторiшнiй лежить. I сало, i до сала... Електрика цiлу нiч свiтить. (Махнув у бiк стовпа). Iз областi по знайомству цiлого радiокомбайна припер, хоч так грай, хоч пластинки став. Живи пiд музику та чоловiка голуб, так нi... (Голосно гикнув). Хвилька нiчого не пiдсипає в горiлку? Щось менi той... (Жест). О н и с ь к о. Грiх наговорювати! Дванадцятий рiк беру в неї - i кращого самогону для здоров'я не пам ятаю... Т а р а н. Це, мабуть, у мене нервове. Так що я хотiв тобi сказати? Ага, згадав. Добре жилось єгипетським фараонам... Я десь чув, що жiнки кожного ранку ноги їм цiлували... О н и с ь к о. Ще й як цiлували! Фараони, брат, умiли своїх жiнок у руках тримати. Т а р а н. Молодцi фараони! О н и с ь к о. Щось i менi, той, цинком вiдганяє... Мабуть, Хвилька новi труби поставила... Цс-с!.. Наче хтось iде... Заховаємось? Т а р а н. Хiба хочеш - треба... Вiдходять, присiдають за тином. По дорозi йде сумна Катерина, з протилежного боку - Гриць. К а т е р и н а (злякано). Ой!.. Хто це?! Г р и ц ь к о. Не лякайся, Катю. Це я, Грицько. (Хоче взяти її за руки). К а т е р и н а. Бродиш ночами, як привид. Пусти! Г р и ц ь к о. Зачекай сваритися, Катю! Послухай краще... Сьогоднi такий день, найбiльше свято на землi!.. К а т е р и н а. Яке свято? Он люди вже давно сплять. Г р и ц ь к о (урочисто). Сьогоднi минає рiвно два роки, три мiсяцi й одинадцять днiв, як ми почали стрiчатись... К а т е р и н а. Ой помру! (Чмихнула). Стрiчатись!.. Та я тебе бачу кожного дня ось уже вiсiмнадцять рокiв. Г р и ц ь к о. Я маю на увазi той день, коли вперше вiдчув, що... (Раптом). Загину без тебе! Пам'ятаєш, пiсля випуску ми всiм класом пiшли на берег Вербички, i там я дiстав тобi лiлiї? Ти ще кричала: "Грицю! Не пливи - там прiрва, глибоко! Вернись, рудий бiсе, потонеш!" А я таки дiстав, хоч плавав поганенько, бо чув, як ти дiвчатам говорила, що любиш лiлiї над усi квiти. Не пам'ятаєш? К а т е р и н а (зiтхає). Пам'ятаю. Але де тебе сьогоднi носило? Я так чекала.. Може, прийдеш... Г р и ц ь к о. Я принiс тобi... Ось!.. (Подає Катеринi пучок бiлих лiлiй). К а т е р и н а (вражена, бере лiлiї. Не вiрячи очам). Звiдки? Г р и ц ь к о. На Вербичцi нарвав. К а т е р и н а. На Вербичцi? Так далеко? (Пригортає лiлiї до грудей, поривчасто цiлує Грицька). Спасибi. Г р и ц ь к о (йому перехопило подих). Катю! Хiба дванадцять кiлометрiв так далеко? Катю! Поцiлуй ще раз - i я до свiтанку позбираю лiлiї вздовж усiєї рiчки!.. К а т е р и н а (схиляє голову до квiтiв). Помовч! (Пауза). Гриць цiлує її. (Хилиться йому на груди). Бiлi лiлiї... Я так давно не милувалася ними при мiсяцi! (Пауза). Поглянь, Грицю, вони аж посмiхаються до нас... Гриць ствердно хитає головою. Вони завмерли в довгому поцiлунку. За тином почувся Таранiв стогiн. Ходiмо!.. Пора! Г р и ц ь к о. Катю! Ну, чого ти поспiшаєш! Ходiмо в поле... В полi тихо так та гарно: пахнуть хлiба, спiває перепел, а небо... Ходiмо!.. К а т е р и н а. Руда моя бухгалтерiя, вже другi пiвнi давно вiдспiвали... Г р и ц ь к о. Пройдемо росою аж до Заячого лiсу. Люди ранком побачать стежки i скажуть: "Тут ходили закоханiї" Навiть у старих залоскоче серце згадкою про юнiсть. К а т е р и н а. I чого ти пiшов у конторники?! Г р и ц ь к о. Кепкує! А може, пiд оцiєю рудою чуприною така фантазiя палахкотить, що й письменникам не снилася... К а т е р и н а. Милий мiй Грицю! Добре тобi пiсля конторської задухи та в поле ринути, а менi в п'ять годин треба на фермi бути. За день так накрутишся, що ждеш того вечора, як свята. Кидай бухгалтерiю та йди до нас, тодi не такої заспiваєш. Кинеш? Г р и ц ь к о. I кину. К а т е р и н а. I перейдеш? Г р и ц ь к о. I перейду. К а т е р и н а. Слово? Г р и ц ь к о. Слово. Ферми механiзуємо, електродоїлки встановимо. К а т е р и н а. В людей давно вже є, а в нас, може, тiльки при комунiзмi встановлять. Он твiй дядько Таран третiй рiк обiцяє. Я б такого i дня не тримала завiдуючим механiзацiєю... Г р и ц ь к о. Тихше, ми ж бiля його хати! К а т е р и н а. Не почує. Це барило, мабуть, насмокталося та спить, а може, десь швендяє - чарку шукає. Г р и ц ь к о. Та кинь про нього... Пiдемо в поле... К а т е р и н а. Нi, я - додому. Вiдпочити треба, та й мати сердяться, коли я пiзно приходжу. Повiльно пiшли вулицею. Таран i Онисько вилазять iз схованки, дивляться їм услiд. Т а р а н. Ти не впiзнав, чия то мудра така? О н и с ь к о. Катерина Чипчина. Т а р а н. Я їй покажу - "барило". Бач, переробилася - електродоїлку їй подавай! Грамотна! "При комунiзмi встановлять..." Ониську, я так вважаю. Оце кажуть, поступово переходимо до комунiзму. Поступово - значить, не всi разом? Спочатку чоловiки, а потiм жiнки. I то не всi, а поодинцi пускати будемо. О н и с ь к о. Якби нас на воротях поставили, через якi в комунiзм проходитимуть, ми б маху не дали - не пустили б жодної. Т а р а н. Не знаєш ти моєї Одарки. Попiд носом, а проскочить!.. О н и с ь к о. Клята вона в тебе. Т а р а н. Клята, проклятющаi Поїдом їсть, навiть якщо вип'єш iнколи. А ми ж без причини не п'ємо? Нi! От сьогоднi випили. Чому? О н и с ь к о. А чому? Т а р а н. А чому? Трактора вiдремонтували! То не працював, а тепер працюватиме. На радощах i випили. Не свої шкурнi iнтереси нас хвилюють, а державнi! А жiнки цього не розумiють! О н и с ь к о. Вiдсталий елемент - що з них вiзьмеш? Ще якусь бенерю несе. Може, знову той... (Жест). Т а р а н. Не хочу. На щось колюче сiв, коли отi цiлувались... Бач, яка жiнка в мене, нема того, щоб пiд тином прибрати. Входить Корнiй, широкоплечий, здоровенний дядюга.В руках величезний дрючок, пiд пахвою згорнутий лантух. Говорить крiзь зуби, ходить трохи нагнувшись, наче когось пiдстерiгає. Корнiй! О н и с ь к о. Заховаймось! К о р н i й. Хто тут, признавайсь! Що я вам, мальчик?! О н и с ь к о. Ти що? К о р н i й. Доброї ночi... Т а р а н. Здоров! На варту йдеш? К о р н i й. А куди ж - на вечорницi?! О н и с ь к о. Може, там вiд комори тiльки дух лишився, а ти сунеш так пiзно. К о р н i й. Чужi не прийдуть, а свої багато не вiзьмуть! Т а р а н. Воно так. Ти теж, бачу, мiшечка прихватив? К о р н i й (спiдлоба блимнув очима). Твої трактори в мiшок не повкидаю, не бiйся! Бувайте!.. (Пiшов нагнувшись). О н и с ь к о. Корнiй - страшенної сили чоловiк. Позаминулого року спав пiд скиртою. Мабуть, теж сторожував. Коли це пiдiйшов бичок-бузiвок i наступив йому на спину. Корнiй як схопиться, як свисне бузiвка у вухо, так бiдолашна скотина i впала з усiх чотирьох. Т а р а н. Ото сила! О н и с ь к о. Ледве вiдходили. I досi в бика контузiя. То нi з того нi з сього почне головою мотати, нiби його гедзi кусають, то стане серед дороги i реве мов навiжений. А побаче Корнiя - в лiс тiкає, сердега. Т а р а н. I не дивно, що в Корнiя здоров'я, - шостий рiк сторожує. Вночi на роботi спить, а вдень - дома. Правда, й заробiтки такi... О н и с ь к о. В нього жiнка ланкова. Щороку трудоднiв по шiстсот виганя. Т а р а н. Коли жiнка хороша - можна бути при здоров'ї! (Позiхає). Бувай!.. В сон кидає... О н и с ь к о. А мо', заспiваємо? На пiсню тягне. Т а р а н. Менi ще дома доведеться спiвати, бодай не дiждати вороговi такої пiснi. О н и с ь к о. Бувай. Жаль менi тебе, до слiз жаль! Але сам винуватий - лiберал!.. (Виходить). Т а р а н. Тьху! I видере ж таке противне слово - "лiберал"! Чортзна-що! (Вiдчиняє хвiртку). В цей час чути голосне: "Ку-ку-рi-куi" А здох би ти, проклятющий, розкричався!.. З хати виходить Одарка, легко одягнена, коса впала на плече. О д а р к а. Знову лементуєш серед ночi? Т а р а н (обурено). I коли ти того пiвня зарiжеш? Скiльки разiв треба наказувать?! О д а р к а. Причепився до пiвня! Поперек горла вiн тобi став?! Т а р а н. Це не пiвень, а диявол з кнопкою. Тiльки вiдчиниш хвiртку, вже й горланить. О д а р к а. Пiвнiч, то й горланить. Т а р а н. Чого ж сусiдський мовчить? О д а р к а. У сусiдiв немає пiвня. Т а р а н. I нам вiн нi до чого! Далеко на селi чути пiвнячий переспiв. О д а р к а. Чуєш, скрiзь спiвають. Т а р а н. Менi до чужих пiвнiв дiла немає, а своєму я господар! Сказав зарiж - i крапка! О д а р к а. Вгамуйся, люди почують. Т а р а н. Хай чують, яка в мене жiнка. На роботi не була? О д а р к а. Нi. Т а р а н. Соромиш мене перед людьми! О д а р к а. Дома тiєї роботи зiбралось - на трьох стане. Хлiб пекла, бiлизну попрала, Наталочцi плаття пошила, хату пiдмазала, поприбирала... Т а р а н (перебиває). Та-та-та! Заторохтiла! Переробилася! Знаю - в холодочку вилежувалася! В гамаку гойдалася?! Купив я його, дурень, на свою голову! Сама хоч би причепурилася... О д а р к а. Покрутився б, як я, та спробував чепурним та охайним в холодочку вилежуватися! Побачила б я, на кого ти був би схожий... коли б був на моєму мiсцi. Т а р а н (смiється). На твоєму мiсцi? Оце налякала! Та якби я був на твоєму мiсцi, у мене б усе (жест)... кипiло, а я лежав би та посвистував. (Смiється). Придумала, що сказати. (Iде до гамака, знiмає пiджак, кидає його на гiлку дерева, лягає). Оце так втнула - "на моєму мiсцi". (Смiється). Одарка виносить з хати ковдру, кидає в гамак. О д а р к а. Вкрийся, пiд ранок холодно буде. Т а р а н. Кажеш, якби побув... хе-хе-хе... (Вже крiзь сон). На... тво...єму... мiс...цi... Гм-м-м!.. Затемнення КАРТИНА ДРУГА Пiзнiй ранок. Таран сидить на ослiнчику бiля столика. Ще не проспався, нiяк не второпає, що йому каже Онисько. О н и с ь к о. Миколо! Миколо! Миколо! Та прокинься ти, голова - два вуха. (Трясе його за плечi). Т а р а н. Не буркай мене. Вчора обiйшов технiку - все в ажурi... О н и с ь к о. Ти можеш розплющити очi i вислухати мою трагiчну звiстку? Т а р а н. Не можу. Голова! (Жест). А в головi - трибки крутяться нахолосту, свiчки замокли, зажиганiє не працює - потрiбен капiтальний ремонт. (Хапає пляшку зi столу). Онисько (вириває пляшку з рук Тарана). Вгамуйся, зараз не до цього... (Понюхав). I потiм - це олiя! Т а р а н. Так що сталося? О н и с ь к о. Повний переворот!.. Т а р а н. Який переворот? О н и с ь к о. Чи хтось написав, чи наговорив на нас. Словом - бiда. Скликають сьогоднi чуть свiт правлiння, представник з району приїхав, i почалось... Т а р а н. Переворот, бiда, представник... Нiчого не второпаю. Кажи толком. О н и с ь к о. Сказали так: чоловiки стають тепер жiнками, а жiнки - чоловiками. От! Т а р а н (очманiло дивиться на Ониська, трохи вiдсовується вiд нього, потiм встає, знiмає рушник, який лежав на перильцях ганку, вмочує у вiдро, кладе Ониськовi на голову). Бiла гарячка, брат, дiло погане. Та не журись, пройде! О н и с ь к о (намагається зiрвати рушника). На бiса менi твої компреси? Дiло говори, що робити маємо? Т а р а н (тримає його за руки). Заспокойся! Менi теж таке було пiсля звiтно-виборних, пам'ятаєш? Ми тодi критику замочили добренько. Прийшов я додому, лiг, дивлюсь - в усiх закапелках сидять чортенята i лущать насiння. От де страху набрався, ледве не вив. Так що сиди тихо - повинно пройти. О н и с ь к о. Та не здурiв я, хочеш - перевiр; у мене в бригадi сiмсот п'ятдесят гектарiв землi, сто тридцять працездатних, чотири трактори, в двох поплавились пiдшипники... Т а р а н (здивовано). Говориш нiби нормально. Але як же це, що ми будемо жiнками? О н и с ь к о. Та не жiнками, а просто: де були ми - там стають вони, де були вони - там стаємо ми. Т а р а н. Хто "вони"? О н и с ь к о. Жiнки! Т а р а н. Жiнки? Як? О н и с ь к о. А ось так: головиха вже стала головою. Т а р а н. А вiн? О н и с ь к о. Дома сидiтиме. Т а р а н. Чим же йому погано? О н и с ь к о. Йому - нi. А iншим? Корнiй, примiром, буде ланковим, а Корнiїха - сторожем. Т а р а н (зайшовся смiхом). Здорово! Давно б так! О н и с ь к о. Зачекай смiятися, я не про всiх сказав. Бухгалтером буде Аристархова жiнка, а його - на свиноферму. Т а р а н (ще бiльше смiється). Аристарха?.. На свиноферму?.. Туди к бiсовому батьковi - вiн же не зможе нагнутися! З його фiгурою вiн усiх свиней поперелякує. О н и с ь к о. Свирид-облiковець пiшов на iнкубатор. Т а р а н. Чекай, чекай! Облiковцi? О н и с ь к о. Жiнки! Т а р а н. Сторожi? О н и с ь к о. Жiнки! Т а р а н. Актив? Керiвний склад? Командування колгоспу? О н и с ь к о. Жiнки! Т а р а н (смiється). Жартуєш. О н и с ь к о (сердито). Гиготиш, а менi не до жартiв. Думаєш, легко буде оцими руками вим'я коровам викручувать? Т а р а н. Замiсть Уляни? О н и с ь к о. Ну да! Уляна - бригадиром тепер. Т а р а н. От смiхота! Одарко, а йди-но сюди, послухай, що Онисько розповiдає. Одарко!! О н и с ь к о. Кричи дужче! Т а р а н (кричить). Одар-ко-о! Де ти там запропастилася? От клята жiнка, мабуть, спить?! О н и с ь к о. Вона вже давно ходить по колгоспу гоголем. Як-не-як - завмеханiзацiєю! Т а р а н. Моя Одарка? О н и с ь к о. Та твоя ж... Т а р а н. А я?.. О н и с ь к о. Ти будеш на рiзних роботах - старшим куди пошлють. Бери, чоловiче, сапу - i в поле! Т а р а н. Я? О н и с ь к о. Ти! Т а р а н. Сапу? О н и с ь к о. Сапу! Т а р а н (зриває з Ониськової голови рушника, обмотує собi голову). Хи-хи-хиI А ти часом не той... Не з похмiлля? Поклянись! Онисько робить виразний жест клятви. (Схоплюється, бiжить до хати, виносить у тремтячiй руцi папiрець). Читай-но, що вона пише. О н и с ь к о (бере папiрця, читає). "Микольцю..." (До Тарана). Ач яка ласкава стала. (Читає далi). "На снiданок звари кулiш, на обiд - борщ. Зарiж зозулясту курку, вона не несеться. Кашу молочну звари. Та не забудь нагодувати порося. Для корови нарви трави в лузi. Курям намни кукурудзи, каченятам змiшай сир з вареною картоплею. Вранiшнє молоко не забудь поставити в погрiб. Поки Наталочка спить, город прополи, а то забур'янився. Коли Наталочку у дитсадок вестимеш, умий, причеши, кiсники випрасуй. Та гляди, щоб на роботу не запiзнився..." Т а р а н (поки Онисько читає, загинає пальцi, перераховує, що треба зробити, потiм сердито). Та що вона?.. О н и с ь к о. Ах, патлате плем'я! Слухай, що далi пише: "Збiгай до Ониська, розбуди! То ж таке ледащо, що до пiвдня спатиме i на ферму запiзниться". Т а р а н. А скiльки воно зараз? О н и с ь к о. Пiв на десяту. Т а р а н ( хапається за голову). Що ж його робить? Реве корова. О н и с ь к о. Корову доїти пора. Т а р а н Кажеш, доїти треба? (На хвилинку замислюється, потiм рiшуче). Добре, Одарочко, подивимось, якої ти ввечерi заспiваєш! Побачимо, чия зверху буде!.. А менi... Доїти так доїти! ( Хапає вiдро, хоче бiгти). О н и с ь к о (бере його пiд руку). Стривай! Т а р а н. Чого? О н и с ь к о. Дихни! Т а р а н (дихає). Ну? О н и с ь к о (морщиться, вiдвертає голову). I не думай отак до корови йти. (Нахиляє голову). Помацай! Т а р а н (мацає). Гуля! Звiдки? О н и с ь к о. Теж пробував доїти. Пiшов на ферму замiсть жiнки. Думаю - не святi горшки лiплять. Пiдходжу до рябої. Може, знаєш, рекордистка наша? Т а р а н. Ну? О н и с ь к о. Тiльки присiв бiля неї, а вона повертає свою мордяку, дивиться... Я їй по-свiйському: "Чого витрiщилась?" А вона як дригне та ратицею по головi! Вiриш, аж каганцi в очах засвiтилися. Очуняв трохи - до другої. I та мене почастувала, до третьої - те ж саме. "Чого вони показились?" - думаю. Коли це Лукерка роз'яснила: "Скотина перегару не терпить!" Зрозумiв? Тобi, голубе, i близько до корови пiдходити не можна, вiд тебе... Т а р а н (затуляє долонею рота, дихає). Справдi. Що ж робити? Ага! (Бiжить до хати, повертається з пляшечкою одеколону). Зараз заб'ємо вражий дух! (Надпиває). Пахне погано, а на смак нiчого. О н и с ь к о. Дай попробую. "Шипр". (П'є). Гу-у-у! Неважне! Т а р а н (плямкає губами). Ще трохи вип'ю, у корови нiздрi великi - почує. (П'є, кривиться менше). О н и с ь к о. Приємно, коли вiд чоловiка пахне! (П'є). Т а р а н. Годi! (Вiдбирає пляшку). Його тут лишилося на днi! (Подумав). Однак висохне! (Допиває). О н и с ь к о. Виходить, "Шипр" можна i всередину приймать?! Т а р а н. Тiльки дугйе маленькi пляшечки роблять. Воно-то... О н и с ь к о. Що? Т а р а н. На спирту. (Повеселiшав). Доїть так доїть. Вбiгає Павлик. П а в л и к (захекавшись). Дядьку Ониську! Ху-у-у! Бiгом на ферму, бо вас там уже лають. Кажуть: i штраф буде, i в газетi пропечатають! О н и с ь к о. Лечу!.. П а в л и к (до Тарана). А ваша Наталочка сидить на вигонi бiля калюжi, очей не видно - пирiжки з мулу робить. Т а р а н. Горе менi! П а в л и к. Сьогоднi всi чоловiки сердитi i всi кричать: "Горе нам!" Я побiг! Швидше, дядьку, запiзнитесь!.. (Вибiгає). Входить Корнiй з сапою в руках. К о р н i й. Дай боже здоров'я i два коропи в ятiр. Т а р а н i О н и с ь к о. Здоров, Корнiю! К о р н i й (до Тарана). В тебе терпуга немає?! Т а р а н (знайшов терпуг, подає Корнiєвi). Вiзьми! К о р н i й. Пiдгострити треба, бо тупа, як валянок. Т а р а н. Що воно буде? К о р н i й. Нiчого! Подумаєш, злякали. Я вiсiм пудiв на плечi скину, а з сапою не вправлюсь? Дурницi! (Люто гострить сапу). Ми ще їм покажемо! О н и с ь к о (прикладає козирком долоню до лоба). Хто то пiшов, чи не Аристарх? К о р н i й. I пузатому черга прийшла? Т а р а н. Пузатi, по-твоєму, не люди? Входить Аристарх - у халатi, з вилами. А р и с т а р х (вiддихується). Ну й жарище... Моє вам! Т а р а н. Хай живе! К о р н i й (хихикнув, крiзь зуби). Хвiстiваль! Здоров! Т а р а н. Куди зiбрався? А р и с т а р х (люто). На свиноферму! О н и с ь к о. Ну й халат у тебе... (Встав, обiйшов Аристарха). Т а р а н. Просили ж колись дiвчата з свиноферми, щоб їм по другому халату справили, а ти кричав: "Витрати!" А р и с т а р х. Якби ж то знаття... К о р н i й. Спохватився цуцик, як хвоста врубали. Входить Оверко. О в е р к о (весело). Добiрному товариству моє шануваннячко! А р и с т а р х. Чого сяєш, як великоднє яйце? О в е р к о. З магазину бiжу. На плаття дiвчаткам набрав! Жiнка догосподарювалась до того, що дiти старченятами ходять. О н и с ь к о. Пошиє хто? О в е р к о. Сам. Не таке це вже мудре дiло. Т а р а н. I то правда. А р и с т а р х. Важкувато нам буде!.. Т а р а н. Нiчого, хлопцi! Через три днi на колiнах проситимуть, щоб знову помiнятись... А дзуськи!.. О н и с ь к о. А проситимуть? Т а р а н. Побачиш. Але провчити їх треба. Договiр, товариство, такий: не згоджуватись нi на що, наче не до нас мова! Марку тримать! Ясно? О в е р к о. Щоб не кортiло на наше мiсце! О н и с ь к о. А якщо не попросяться? Т а р а н. Дурний ти, Ониську, хоч об дорогу вдар! Корову кожен видоїть, а бригадиром тепер з головою треба бути. А р и с т а р х. Так-то воно так, тiльки ж... (Крутить головою). Там дух дуже далекий вiд конторського... (Жест). К о р н i й. Вiд цього духу габарити меншають. А р и с т а р х. "Меншають"! Побачимо, як ти вiдвикатимеш спати по двадцять годин на добу. Т а р а н. Товариство, нам не сваритись треба, а гурту держатися - допомагати один одному. А р и с т а р х. Спробуємо... О в е р к о. I кожну роботу починати з пiснi! Щоб у жiнок вiд заздростi в носi перчило! А р и с т а р х. А якої ж пiснi спiвати? О н и с ь к о. "Рiдна мати..." О в е р к о. Нi! Нi! Найбадьорiшої! Щоб радiсть було видно! (Спiває). Т а р а н. Корнiю, давай ти! К о р н i й. "Если бы парни всей земли..." Всi пiдтягують. Т а р а н. Коли вони почують пiсню i попросяться на свої мiсця, прикинемось, що не чуємо... О в е р к о. Поглухли. Т а р а н. Попросяться вдруге, а ми ще голоснiше. О в е р к о. I коли вже втретє умовлятимуть... Т а р а н. Навколiшках! О в е р к о. Тодi згодимось. К о р н i й. Але скажемо: сидiть i не рипайтесь бiльше! О н и с ь к о. А коли й вони вдарять по голосах? Т а р а н. Не вдарять! Побачиш! Ну, браття, закочуйте рукава! Побачимо, чий козир буде старший! За мною! Виходять. Затемнення КАРТИНА ТРЕТЯ Подвiр'я Тарана. У всьому помiтна невмiла чоловiча рука: сушиться дитяча бiлизна, простирадло, посеред двору - вiник, порожнє вiдро, перевернутi ночви. Таран у фартусi, р