уралея, Принять до гурту їх просив; I щоб обом їм услужили, Як знають, так поворожили, Що стрiнеться з його синком: Чи вiн хоть трохи уродливий, К чому i як Еней щасливий, Щоб всiх спитались ворожок. 134 Одна дiвча була гостренька I саме ухо прехихе, Швидка, гнучка, хвистка, порскенька, Було з диявола лихе. Вона тут тiлько i робила, Що всiм гадала, ворожила, Могуща в дiлi тiм була; Чи брехеньки якi сточити, Кому iмення приложити, То так якраз i додала. 135 Призвiдця зараз ся шептуха I примостилась к старику, Йому шепнула бiля уха I завела з ним рiч таку: "Ось я синковi загадаю, Поворожу i попитаю, Йому що буде, розкажу; Я ворожбу такую знаю, Хоть що, по правдi одгадаю, I вже нiколи не збрешу". 136 I зараз в горщечок наклала Вiдьомських разних-всяких трав, Якi на Костянтина рвала, I те гнiздо, що ремез клав: Васильки, папороть, шевлiю, Петрiв батiг i конвалiю, Любисток, просерень, чебрець; I все се налила водою Погожею, непочатою, Сказавши скiлькось i словець. 137 Горщок сей черепком накрила, Поставила його на жар, I тут Енея присадила, Щоб огоньок вiн роздував; Як розiгрiлось, зашипiло, Запарилось, заклекотiло, Ворочалося зверху вниз; Еней наш насторочив уха, Мов чоловiчий голос слуха, Те чує i старий Анхиз. 138 Як стали роздувать пильнiше, Горщок той дужче клекотав, Почули голос виразнiше, I вiн Енею так сказав: "Енею годi вже журитись, Од його має розплодитись Великий i завзятий рiд; Всiм свiтом буде управляти, По всiх усюдах воювати, Пiдверне всiх собi пiд спiд. 139 I Римськiї поставить стiни, В них буде жити, як в раю; Великi зробить перемiни Во всiм окружнiм там краю; Там буде жить та поживати, Покiль не будуть цiловати Ноги чиєїсь постола... Но вiдсiль час тобi вбираться I з панотцем своїм прощаться, Щоб голова тут не лягла". 140 Сього Анхизу не бажалось, Щоб попрощатися з синком, I в голову йому не клалось, Щоб з ним так бачитись мельком. Та ба! вже нiчим пособити, Енея треба вiдпустити, Iз пекла вивести на свiт. Прощалися i обнiмались, Слiзьми гiркими обливались - Анхиз кричав, як в мартi кiт. 141 Еней з Сивиллою старою Iз пекла бiгли напростець; Синок ворочав головою, Поки аж не сховавсь отець; Прийшов к троянцям помаленьку I крався нишком, потихеньку, Де їм велiв себе пождать. Троянцi покотом лежали I на дозвiллi добре спали - Еней i сам уклався спать. ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА 1 Борщiв як три не поденькуєш, На моторошнi засердчить; I зараз тяглом закишкуєш, I в буркотi закендюшить. Коли ж що напхом з'язикаєш I в тереб добре зживотаєш, То на веселi занутрить; Об лихо вдаром заземлюєш, I ввесь забуд свiй зголодуєш, I бiг до горя зачортить. 2 Та що абищоти верзлялом, Не казку кормом солов'ять: Ось ну, закалиткуй брязкалом, То радощi заденежать. Коли давало сп'ятакуєш, То, може, чуло зновинуєш, Якщо з тобою спередить: Куди на плавах човновати, Як угодили Юнонати I як Еней замiнервить. 3 Мене за сю не лайте мову, Не я її скомпоновав; Сивиллу лайте безтолкову, її се мiзок змусовав: Се так вона коверзовала, Енеєвi пророковала, Йому де поступатись як; Хотiла мiзок закрутити, Щоб грошей бiльше улупити, Хоть бiдний був Еней i так. 4 Та треба з лиха догадаться, Як прийде узлом до чогось; А з вiдьмою не торговаться, Щоб хлипати не довелось. Подяковав старую суку Еней за добрую науку, Шагiв з дванадцять в руку дав. Сивилла грошики в калитку, Пiднявши пелену i свитку, - Iзслизла, мов лихий злигав. 5 Еней, iзбувши сучу бабу, Якмога швидше на човни, Щоб недала Юнона швабу, Що опинився б в сатани. Троянцi, в човни, посiдавши I швидко їх поодпихавши, По вiтру гарно поплили; Гребли з диявола всi дружно. Що деяким аж стало душно, По хвилi весельця гули. 6 Пливуть - аж вiтри забурчали I закрутили не шутя, Завили рiзно, засвистали, Нема Енеєвi пуття! I зачало човни бурхати, То сторч, то набiк колихати, Що враг устоїть на ногах; Троянцi з ляку задрижали, Я к лиху помогти - не знали; Iграли тiлько на зубах. 7 Як ось став вiтер ущухати, I хвилi трохи уляглись; Став мiсяць з хмари виглядати, I звiзди на небi блись-блись! Агу! Троянцям легче стало, I тяжке горе з серця спало, Уже бо думали пропасть. З людьми на свiтi так буває: Коли кого мiх налякає, То послi торба спать не дасть. 8 Уже троянцi вгамовались, Могоричу всi потягли; I, мов меньки, повивертались, Безпечно спати залягли; Аж ось поромщик їх, проноза, На землю впав, як мiх iз воза, I, мов на пуп, репетовав: "Пропали всi ми з головами, Прощаймось з тiлом i душами, Остатнiй наш народ пропав. 9 Заклятий острiв перед нами, I ми його не минемо, Не пропливем нiгде човнами, А на йому пропадемо; Живе на островi цариця Цирцея, люта чарiвниця I дуже злая на людей; Якi лиш не остережуться, А їй на острiв попадуться, Тих переверне на звiрей. 10 Не будеш тут ходить на парi, А зараз пiдеш чотирма; Пропали, як сiрко в базарi! Готовте шиї до ярма! По нашому хахлацьку строю Не будеш цапом, нi козою, А вже запевне що волом: I будеш в плузi похожати, До броваря дрова таскати, А може, пiдеш бовкуном. 11 Лях цвенькати уже не буде, Загубить чуйку i жупан, I "не позвалям" там забуде, А заблеє так, як баран. Москаль - бодай би не козою Замекекекав з бородою; А прус хвостом не завиляв, Як, знаєш, лис хвостом виляє, Як дуже Дойда налягає, I як Чухрай угонку дав. 12 Цесарцi ходять журавлями, Цирцеї служать за гусар I в островi тiм сторожами. Iталiянець же маляр, Iсквапнiйший на всякi штуки Спiвак, танцюра на всi руки, Умiє i чижiв ловить; Сей переряжен в обезяну, Ошийник носить iз сап'яну I осужден людей смiшить. 13 Французи ж, давнiї сiпаки, Головорiзи-рiзники, Сi перевернутi в собаки, Чужi щоб гризли маслаки. Вони i на владику лають, За горло всякого хватають, Гризуться i промiж себе: У них хто хитрий, то i старший, I знай всiм наминає паршi, Чуприну всякому скубе. 14 Повзуть швейцарцi черв'яками, Голландцi квакають в багнi, Чухонцi лазять мурав'ями, Пiзнаєш жида там в свинi. Iндиком ходить там гишпанець, Кротом же лазить португалець, Звiрку є шведин вовком там, Датчанин добре жеребцює, Ведмедем турчин там танцює; Побачите, що буде нам". 15 Бiду побачив неминучу, Троянцi всi i пан Еней Зiбралися в одну всi кучу Подумать о бiдi своєй, I миттю тут уговорились, Щоб всi хрестились i молились, Щоб тiлько острiв їм минуть. Молебень же втяли Еолу, Щоб вiтрам, по його iзволу, В другий бiк повелiв дмухнуть. 16 Еол молебнем вдовольнився I вiтрiв зараз одвернув, Троянський плав перемiнився, Еней буть звiрем увильнув. Ватага вся повеселiла, Горiлка з пляшок булькотiла, Нiхто нi каплi не пролив; Потiм взялися за весельця I пригребнули всi од серця, Мовби Еней по поштi плив. 17 Еней, по човну похожая, Роменський тютюнец курив; На всi чотири разглядая, Коли б чого не пропустив. Хвалiте,-крикнув,-братця, бога! Гребiте дужче якомога, От Тибр перед носом у нас, Ся рiчка Зевсом обiщана I з берегами нам оддана. Греби!- от закричу шабас!" 18 Гребнули раз, два, три, чотири, Як на! - у берега човни; Троянцi нашi чуприндирi На землю скiць - як там були! I зараз стали розкладатись, Копати, строїть, ташоватись, Мов їм пiд лагер суд одвiв. Еней кричить: "Моя тут воля, I кiлько оком скинеш поля, Скрiзь геть настрою городiв". 19 Земелька ся була Латинська, Завзятий цар в нiй був Латин; Старий скупиндя - скурвасинська, Дрижав, як Каїн, за алтин. А также всi його пiдданцi Носили латанi галанцi, Дивившись на свого царя; На грошi там не козиряли, А в кiтьки крашанками грали, Не вiзьмеш даром сухаря. 20 Латин сей, хоть не дуже близько, А все олимпським був рiдня, Не кланявся нiкому низько, Для його все була бридня. Мерика, кажуть, його мати, До Фавна стала учащати Та i Латина добула. Латин дочку мав чепуруху, Проворну, гарну i моргуху, Одна у нього i була. 21 Дочка була зальотна птиця I ззаду, спереду, кругом; Червона, свiжа, як кислиця, I все ходила павичом. Дородна, росла i красива, Приступна, добра, не спесива, Гнучка, юрлива, молода; Хоть хто на неї ненароком Закине молодецьким оком, То так її i вподоба. 22 Така дiвча - кусочок ласий, Заслинишся, як глянеш раз; Що вашi гречеськi ковбаси! Що ваш первак грушевий квас! Завiйниця од неї вхопить, На голову насяде хлопiт; А може, тьохне i не там. Поставить рогом яснi очi, Що не доспиш петрiвськой ночi; Те по собi я знаю сам. 23 Сусiднi хлопцi женихались На гарну дiвчину таку, I сватать деякi питались, Якi хотiли, щоб смаку В Латиновiй дочцi добиться, Царя приданим поживиться, Геть, геть - i царство за чуб взять. Но ненечка її Амата В душi своїй була строката, Не всякая їй любився зять. 24 Один був Турн, царьок нешпетний, З Латином у сусiдствi жив, Дочцi i матерi прикметний, I батько дуже з ним дружив. Не в шутку молодець був жвавий, Товстий, високий, кучерявий, Обточений, як огiрок; I вiйська мав свого чимало, I грошикiв таки бряжчало, Куди не кинь, був Турн царьок. 25 Пан Турн щось дуже пiдсипався Царя Латина до дочки, Як з нею був, то виправлявся I пiднiмавсь на каблучки. Латин, дочка, стара Амата Щодень вiд Турна ждали свата, Уже нашили рушникiв I всяких всячин напридбали, Якi на сватаннi давали, Все сподiвались старостiв. 26 Коли чого в руках не маєш, То не хвалися, що твоє; Що буде, ти того не знаєш, Утратиш, може, i своє. Не розглядiвши, кажуть, броду, Не лiзь прожогом перший в воду, Бо щоб не насмiшив людей. I перше в волок подивися, Тогдi i рибою хвалися; Бо будеш йолоп, дуралей. 27 Як пахло сватанням в Латина I ждали тiлько четверга, Аж тут Анхизова дитина Припленталась на берега Зо всiм своїм троянським плем'ям. Еней не марно тратив врем'я, По-молодецьку закурив: Горiлку, пиво, мед i брагу Поставивши перед ватагу, Для збору в труби засурмив. 28 Троянство, знаєш, все голодне Сипнуло ристю на той клик; Як галич в врем'я непогодне, Всi пiдняли великий крик. Сивушки зараз ковтонули По кiвшику, i не здригнули, I докосились до потрав. Все вiйсько добре убирало, Аж поза ухами лящало, Один перед другим хватав. 29 Вбирали сiчену капусту, Шатковану, i огiрки (Хоть се було в час м'ясопусту), Хрiн з квасом, редьку, буряки; Рябка, тетерю, саламаху - Як не було - поїли з маху I всi строщили сухарi, Що не було, все поз'їдали, Горiлку всю повипивали, Як на вечерi косарi. 30 Еней оставив iз носатку Було горiлки про запас, Но клюкнув добре по порядку, Розщедривсь, як бува у нас, Хотiв послiднiм подiлитись, Щоб до кiнця уже напитись, I добре цiвкою смикнув; За ним i вся його голота Тягла, поки була охота, Що деякий i хвiст надув. 31 Барильця, пляшечки, носатку, Сулiї, тикви, боклажки, Все висушили без остатку, Посуду потовкли в шматки. Троянцi з хмелю просипались, Скучали, що не похмелялись; Пiшли, щоб землю озирать, Де їм показано селитись, Жить, будоватися, женитись, I щоб латинцiв розпiзнать. 32 Ходили там чи не ходили, Як ось вернулись i назад I чепухи нагородили, Що пан Еней не був i рад. Сказали: "Люди тут бормочуть, Язиком дивним нам сокочуть, I ми їх мови не втнемо; Слова свої на ус кончають, Як ми що кажем їм - не знають, Мiж ними ми пропадемо". 33 Еней тут зараз взяв догадку, Велiв побiгти до дякiв, Купить Пiярськую граматку, Полуставцiв, октоїхiв; I всiх зачав сам мордовати, Поверху, по словам складати Латинську тму, мну, здо, тло: Троянське плем'я все засiло Коло книжок, що аж потiло, I по-латинському гуло. 34 Еней вiд них не одступався, Тройчаткою всiх приганяв; I хто хоть трохи лiновався, Тому субiтки i давав. За тиждень так лацину взнали, Що вже з Енеєм розмовляли I говорили все на ус: Енея звали Енеусом, Уже не паном - домiнусом, Себе ж то звали - троянус. 35 Еней троянцiв похваливши, Що так лацину поняли, Сивушки в кубочки наливши, I могорич всi запили. Потiм з десяток щомудрiйших, В лацинi щонайрозумнiйших, З ватаги вибравши якраз, Послав послами до Латина Од iмени свого i чина, А з чим послав, то дав приказ. 36 Посли, прийшовши до столицi, Послали до царя сказать, Що до його i до царицi Еней прислав поклон оддать I з хлiбом, з сiллю i з другими Подарками предорогими, Щоб познакомитись з царем; I як доб'ється панськой ласки Еней-сподар i князь троянський, То прийде сам в царський терем. 37 Латину тiлько що сказали, Що од Енея єсть посли, I з хлiбом, з сiллю причвалали, Та i подарки принесли, Хотять Латину поклониться, Знакомитись i подружиться, Як тут Латин i закричав: "Впусти! я хлiба не цураюсь I з добрими людьми братаюсь. От на ловця звiр наскакав!" 38 Велiв тут зараз прибирати Свiтлицi, сiни, двiр мести; Клечання по двору сажати, Шпалерiв разних нанести I вибивать царськую хату; Либонь, покликав i Амату, Щоб i вона дала совiт, Як лучше, краще прибирати, Де, як коврами застилати I пiдбирать до цвiту цвiт. 39 Послав гiнця до богомаза, Щоб мальовання накупить, I также розного припаса, Щоб що було i їсть i пить. Вродилось реньске з курдимоном I пиво чорнеє з лимоном , Сивушки же трохи не з спуст; Де не взялись воли, телята, Барана, вiвцi, поросята; Латин прибравсь, мов на запуст. 40 Ось привезли i мальовання Роботи первiйших майстрiв, Царя Гороха пановання, Патрети всiх багатирiв: Як Александр царевi Пору Давав iз вiйськом добру хльору; Чернець Мамая як побив; Як Муромець Iлля гуляє, Як б'є половцiв, проганяє, - Як Переяслiв боронив; 41 Бова з Полканом як водився, Один другого як вихрив; Як Соловей-харциз женився, Як в Польщi Желiзняк ходив. Патрет був француза Картуша, Против його стояв Гаркуша, А Ванька-каїн впередi. I всяких всячин накупили, Всi стiни ними облiпили; Латин дививсь їх красотi! 42 Латин, так дома спорядивши, Кругом все в хатах оглядав, Свiтелки, сiни обходивши, Собi убори добирав: Плащем з клейонки обвернувся, Циновим гудзем застебнувся, На голову взяв капелюх; Набув на ноги киндi новi I рукавицi взяв шкаповi, Надувсь, мов на огнi лопух. 43 Латин як цар в своїм нарядi Iшов в кругу своїх вельмож, Которi всi були в парадi, Надувся всякий з них, як йорж. Царя на дзиглик посадили, А сами мовчки одступили Вiд покуття аж до дверей. Цариця ж сiла на ослонi, В єдимашковому шушонi, В кораблику iз соболей. 44 Дочка Лавися-чепуруха В нiмецькiм фуркальцi була, Вертiлась, як в окропi муха, В верцадло очi все п'яла. Од дзиглика ж царя Латина Скрiзь прослана була ряднина До самой хвiртки i ворiт; Стояло вiйсько тут зальотне, Волове, кiнне i пiхотне, I ввесь був зiбраний повiт. 45 Послiв ввели к царю з пихою , Як водилося у латин; Несли подарки пред собою: Пирiг завдовжки iз аршин, I соли кримки i бахмутки, Лахмiття розного три жмутки, Еней Латину що прислав. Посли к Латину приступились, Три рази низько поклонились, А старший рацiю сказав: 46 "Енеус ностер магнус панус I славний троянорум князь, Шмигляв по морю, як циганус, Ад те, о рекс! прислав нунк нас. Рогамус, домiне Латине, Нехай наш капут не загине. Пермiтте жить в землi своєй, Хоть за пекунiї, хоть гратiс, Ми дяковати будем сатiс Бенефiценцiї твоєй. 47 О, рекс! будь нашим меценатом, I ласкам туам покажи, Енеусу зробися братом, О оптiме! не одкажи; Енеус прiнцепс єсть моторний, Формозу с, гарний i проворний, Побачиш сам iнномiне! Вели акцiпере подарки З ласкавим видом i без сварки, Що присланi через мене: 48 Се килим-самольот чудесний, За Хмеля виткався царя, Лiта пiд облака небеснi, До мiсяця i де зоря; Но можна стiл ним застилати, I перед лiжком простилати, I тарадайку закривать. Царiвнi буде вiн в пригоду, I то найбiльш для того году, Як замуж прийдеться давать. 49 Ось скатерть шльонськая нешпетна, її у Липську добули; Найбiльше в тiм вона прикметна, На стiл як тiлько настели I загадай якої страви, То всякi вродяться потрави, Якi на свiтi тiлько єсть: Пивце, винце, медок, горiлка, Рушник, нiж, ложка i тарiлка. Царицi мусим сю пiднесть. 50 А се сап'янцi-самоходи, Що в них ходив iще Адам; В старинниї пошитi годи, Не знаю, як достались нам; Либонь, достались од пендосiв, Що в Трої нам утерли носiв, Про те Еней зна молодець; Сю вещ, як рiдку i старинну, Пiдносимо царю Латину, З поклоном низьким, на ралець". 51 Царице, цар, дочка Лавина Зглядалися промiж себе, Iз рота покотилась слина, До себе всякий i гребе Якi достались їм подарки, Насилу обiйшлось без сварки; Як ось Латин сказав послам: "Скажiте вашому Енею, Латин iз цiлою сiм'єю, Крий боже, як всi ради вам. 52 I вся моя маєтность рада, Що бог вас навернув сюди; Мнi мила ваша вся громада, Я не пущу вас нiкуди; Прошу Енею покланятись I хлiба-солi не цуратись, Кусок остатнiй роздiлю. Дочка у мене одиначка, Хазяйка добра, пряха, швачка, То може i в рiдню вступлю". 53 I зараз попросив до столу Латин Енеєвих бояр, Пили горiлку до iзволу I їли бублики, кав'яр; Був борщ до шпундрiв з буряками, А в юшцi потрух з галушками, Потiм до соку каплуни; З отрiбки баба, шарпанина, Печена з часником свинина, Крохналь, який їдять пани. 54 В обiд пили заморськi вина, Не можна всiх їх розказать, Бо потече iз рота слина У декого, як описать: Пили сикизку, деренiвку I кримську вкусную дулiвку, Що то айвовкою зовуть. На вiват - з мущирiв стрiляли, Туш - грiмко трубачi iграли, А много лiт - дяки ревуть! 55 Латин по царському звичаю Енею дари одрядив: Лубенського шмат короваю, Корито опiшнянських слив, Горiхiв київських смажених, Полтавських пундикiв пряжених I гусячих п'ять кiп яєць; Рогатого скота з Лип'янки, Сивухи вiдер з п'ять Будянки, Сто решетилiвських овець. 56 Латин старий i полигався З Енеєм нашим молодцем, Еней i зятем називався, - Но дiло краситься кiнцем! Еней по щастю без помiхи Вдавався в жарти, iгри, смiхи, А о Юнонi i забув, Його котора не любила I скрiзь за ним, де був, слiдила, Нiгде од неї не ввильнув. 57 Iрися, цьохля проклятуща, Завзятiйша од всiх брехух, Олимпська мчалка невсипуща, Крикливiйша iз щебетух, Прийшла, Юнонi розказала, Енея як латинь приймала, Який мiж ними єсть уклад: Еней за тестя мав Латина, А сей Енея як за сина, I у дочки з Енеєм лад. 58 "Еге! - Юнона закричала. - Поганець як же розiбрав! Я нарошно йому спускала, А вiн i ноги розiклав! Ого! провчу я висiкаку I перцю дам йому, i маку, Потямить, якова-то я. Проллю троянську кров - латинську, Вмiшаю Турна скурвасинську, Я наварю їм киселя". 59 I на! через штафет к Плутону За пiдписом своїм приказ, Щоб фурiю вiн Тезифону Послав к Юнонi той же час; Щоб нi в берлинi, нi в дормезi, I нi в ридванi, нi в портшезi, А бiгла б на перекладних; Щоб не було в путi препони, То б заплатив на три прогони, Щоб на Олимп вродилась вмиг. 60 Прибiгла фурiя iз пекла, Яхиднiйша од всiх вiдьом, Зла, хитра, злобная, запекла, Робила з себе скрiзь содом. Ввiйшла к Юнонi з ревом, стуком, З великим треском, свистом, гуком, Зробила об собi лепорт. Якраз її взяли гайдуки I повели в терем пiд руки, Хоть так страшна була, як чорт. 61 "Здорова, люба, мила доню, - Юнона в радощах кричить, - До мене швидче, Тезифоню!" - I цiловать її бiжить. "Сiдай, голубко! - як ся маєш? Чи пса троянського ти знаєш? Тепер к Латину завiтав, I крутить там, як в Карфагенi; Достанеться дочцi i ненi, Латин щоб в дурнi не попав. 62 Ввесь знає свiт, що я не злобна, Людей губити не люблю; Но рiч така богоугодна, Коли Енея погублю. Зроби ти похорон з весiлля, Задай ти добре всiм похмiлля, Хотьби побрали всiх чорти: Амату, Турна i Латина, Енея, гадового сина, Пужни по-своєму їх ти!" 63 "Я наймичка твоя покорна, - Ревнула фурiя, як грiм, - На всяку хiть твою неспорна, Сама троянцiв всiх поїм; Амату з Турном я з'єднаю I сим Енея укараю, Латину ж в тiм'я дур пущу; Побачать то боги i люде, Що з сватання добра не буде, Всiх, всiх в шматочки потрощу". 64 I перекинулась клубочком, Кiть-кiть з Олимпа, як стрiла; Як йшла черiдка вечерочком, К Аматi шусть - як там була! Смутна Амата пiр'я драла, Слiзки ронила i вздихала, Що Турн-князьок не буде зять; Кляла Лавинiї родини, Кляла кумiв, кляла хрестини, Та що ж? - проти рiжна не прать. 60 Я га, пiд пелену пiдкравшись, Гадюкой в серце поповзла, По всiх куточках позвивавшись, В Аматi рай собi найшла. В стравлену її утробу Наклала злости, мовби бобу; Амата стала не своя; Сердита лаяла, кричала, Себе, Латина проклинала I всiм давала тришия. 66 Потiм i Турна навiстила Пресуча, лютая яга; I iз сього князька зробила Енею лишнього врага. Турн, по воєнному звичаю, З горiлкою напившись чаю, Сказать попросту, п'яний спав; Яга тихенько пiдступила I люте снище пiдпустила, Що Турн о тiм не помишляв. 87 Йому, бач, сонному верзлося, Буцiм Анхизове дитя З Лавинiєю десь зiйшлося I женихалось не шутя: Буцiм з Лависей обнiмався, Буцiм до пазухи добрався, Буцiм i перстень з пальця зняв; Лавися перше мов пручалась, А послi мов угамовалась, I їй буцiм Еней сказав: 68"Лависю, милеє кохання! Ти бачиш, як тебе люблю: Но що се наше женихання, Коли тебе навiк гублю? Рутулець Турн тебе вже свата, За ним, бач, тягне i Амата, I ти в йому находиш смак. До кого хiть ти бiльшу маєш, Скажи, кого з нас вибираєш? Нехай я згину, неборак!" 69"Живи, Енеєчку мiй милий, - Царiвна сей дала одвiт, - Для мене завжди Турн остилий, Очам моїм один ти свiт! Тебе коли я не побачу, То день той i годину трачу, Моє ти щастя, животи; Турн швидче нагле околiє, Нiж, дурень, мною завладiє, Я вся - твоя, i пан мiй - ти!" 70Тут Турн без пам'яти схватився, Стояв, як в землю вритий стовп; Од злости, з хмелю ввесь трусився I сна од яву не розчовп: "Кого? - мене; i хто? - троянець! Голяк, втiкач, приплентач, ланець! Звести? - Лавинiю однять? Не князь я! - гiрше шмаровоза, I дам собi урiзать носа, Коли Еней Латину зять. 71 Лавися шмат не для харциза, Який пройдисвiт єсть Еней; А то - i ти, голубко сиза, Iзгинеш от руки моей! Я всiх поставлю вверх ногами, Не подарую вас душами, А бiльш Енею докажу. Латина же, старого дiда, Прижму незгiрше, як сусiда, На кiл Амату посажу". 72 I зараз лист послав к Енею, Щоб вийшов битись сам на сам, Помiрявсь силою своєю, Достав от Турна по усам; Хоть на киї, хоть кулаками Поштурхатись попiд боками, Або побитись i на смерть. А также пхнув вiн драгомана I до латинського султана, Щоб i сьому мордаси втерть. 73Яхидна фурiя раденька, Що по її все дiло йшло; До людських бiд вона швиденька, I горе мило їй було. Махнула швидко до троянцiв, Щоб сих латинських постоянцiв По-своєму осатанить. Тогдi троянцi всi з хортами Збирались їхать за зайцями, Князька свого повеселить. 74Но "горе грiшниковi сущу, - Так київський скубент сказав, - Благих дiл вовся не iмущу!" Хто божiї судьби пiзнав? Хто де не дума - там ночує, Хотiв де бiгти - там гальмує. Так грiшними судьба вертить! Троянцi сами то пiзнали, З малої речi пострадали, Як то читатель сам уздрить. 75 Поблизь троянська кочовання Був на одльотi хуторок, Було в нiм щупле будовання, Ставок був, гребля i садок. Жила Аматина там нянька, Не знаю - жiнка чи панянка, А знаю, що була стара, Скупа, i зла, i воркотуха, Наушниця i щебетуха, Давала чиншу до двора: 76 Ковбас десяткiв з три Латину, Лавинiї к Петру мандрик, Аматi в тиждень по алтину, Три хунти воску на ставник; Льняної пряжi три пiвмiтки, Серпанкiв вiсiм на намiтки I двiстi валяних гнотiв. Латин од няньки наживався, Зате ж за няньку i вступався, За няньку хоть на нiж готiв. 77 У няньки був бiленький цуцик, Її вiн завжде забавляв: Не дуже простий - родом муцик, Носив поноску, танцьовав, I панiї лизав од скуки Частенько ноги скрiзь i руки, I тiменицi вигризав. Царiвна часто з ним iгралась, Сама цариця любовалась, А цар то часто годував. 78 Троянцi, в роги затрубивши, Пустили гончих в чагарi, Кругом болото обступивши, Бичами ляскали псарi; Як тiлько гончi заганяли, Загавкали, заскавучали, То муцик, вирвавшись надвiр, На голос гончих одiзвався, Чмихнув, завив, до них помчався. Стременний думав, що то звiр. 79"Атю його! гуджга!" - i крикнув, I з свори поспускав хортiв; Тут муцик до землi прилипнув I дух вiд ляку затаїв; Но пси, донюхавшись, доспiли, Шарпнули муцика, iз'їли I посмоктали кiсточки. Як вiсть така дойшла до няньки, То очi вип'яла, як баньки, А з носа спали i очки. 80 Осатанiла вража баба I крикнула, як на живiт, Зробилась зараз дуже слаба, Холодний показався пiт, Порвали маточнi припадки, Iстерика i лихорадки, I спазми жили потягли; Пiд нiс їй клали асафету, I теплую на пуп сервету, Iще клiстир з ромну дали. 81 Як тiлько к пам'яти вернулась, То зараз галас пiдняла; До неї челядь вся сунулась Для дива, як ввесь свiт кляла; Потiм, схвативши головешку I вибравшись на добру стежку, Чкурнула просто до троян; Всi курiнi їх попалити, Енея заколоть, побити I всiх троянських бусурман. 82 За нею челядь покотила, Схвативши хто що запопав: Кухарка чаплiю вхопила, Лакей тарiлками шпурляв; З рублем там прачка храбровала, З дiйницей ричка наступала, Гуменний з цiпом скрiзь совавсь; Тут рота косарiв з гребцями Йшли битись з косами, з граблями, Нiхто од бою не цуравсь. 83 Но у троянського народу За шаг алтина не проси; Хто москаля об'їхав зроду? А займеш - ноги уноси. Завзятого троянцi кшталту, Не струсять нiчийого гвалту I носа хоть кому утруть; I няньчину всю рать розбили, Скалiчили, розпотрошили I всiх в тiсний загнали кут. 84 В сiє-то нещасливе врем'я I в самий штурхобочний бой, Троянське i латинське плем'я Як умивалося мазкой, Прибiг гiнець з письмом к Латину, Нерадосну привiз новину, Князь Турн йому вiйну писав; Не в пир, бач, запрошав напитись, А в поле визивав побитись; Гiнець i на словах додав: 85 "Царю Латине неправдивий! Ти слово царськеє зламав; Зате узол дружелюбивий Навiки з Турном розiрвав. Од Турна шмат той однiмаєш I в рот Енеєвi соваєш, Що Турновi сам обiщав. Виходь же завтра навкулачки, Вiдтiль полiзеш, мабуть, рачки, Бодай i лунь щоб не злизав". 86 Не так розсердиться добродiй, Коли пан возний позов дасть; Не так лютує голий злодiй, Коли немає що украсть; Як наш Латин тут розгнiвився I на гiнця сього озлився, Що губи з серця покусав. I тiлько одповiдь мав дати I гнiв царський свiй показати, Посол щоб Турновi сказав; 87 Як виглянув в вiкно зненацька, Прийшов Латин в великий страх; Побачив люду скрiзь багацько По улицях i всiх кутках. Латинцi перлися товпами, Шпурляли вгору всi шапками, Кричали вголос на ввесь рот: "Вiйна! Вiйна! против троянцiв, Ми всiх Енеєвих поганцiв Поб'єм - iскореним їх род". 88 Латин старий був не рубака I воюватись не любив, Од слова смерть вiн, неборака, Був без душi i мов не жив. Вiн стичку тiлько мав на лiжку, Аматi як не грав пiд нiжку, I то тогдi, як пiдтоптавсь; Без того ж завжде був тихенький, Як всякий дiд старий,слабенький, В чужеє дiло не мiшавсь. 89 Латин, i серцем, i душею Далекий бувши од вiйни, , Зiбравшись з мудростю своєю, Щоб не попастись в кайдани, Зiзвав к собi панiв вельможних, Старих, чиновних i заможних, Которих ради слухав сам; I виславши геть-преч Амату, Завiв їх всiх в свою кiвнату, Таку сказав рiч старшинам: 90 "Чи ви од чаду, чи з похмiлля? . Чи чорт за душу удряпнув? Чи напились дурного зiлля, Чи глузд за розум завернув? Скажiть - з чого вiйна взялася? З чого ся мисль вам приплелася? Коли я тiшився вiйной? Не звiр я - людську кров пролити, I не харциз, людей щоб бити, Для мене гидкий всякий бой. 91 I як вiйну вести без збруї, Без вiйська, хлiба, без гармат, Без грошей?.. Голови ви буї! Який вас обезглуздив кат? Хто буде з вас провiянтмейстер, Або хто буде кригсцальмейстер, Кому казну повiрю я? Не дуже хочете ви битись, А тiлько хочете нажитись, I буде все бiда моя. 92 Коли сверблять iз вас у кого Чи спина, ребра, чи боки, Нащо просити вам чужого? Мої великi кулаки Почешуть ребра вам i спину; Коли ж то мало, я дубину Готов на ребрах сокрушить. Служить вам рад малахаями, Рiзками, кнуттям i киями, Щоб жар воєнний потушить. 93 Покиньте ж се дурне юнацтво I розiйдiться по домах, Панове виборне боярство; А про вiйну i в головах Собi нiколи не кладiте, А мовчки в запiчках сидiте, Розгадуйте, що їсть i пить. Хто ж о вiйнi проговориться Або кому вiйна присниться, Тому дам чортзна-що робить". 94 Сказавши се, махнув рукою I зараз сам пiшов з кiвнат Бундючно-грiзною ходою, Що всякий був собi не рад. Пристиженi його вельможi На йолопiв були похожi, Нiхто з уст пари не пустив. Не швидко бiднi схаменулись I в ратуш пiдтюпцем сунулись, Уже як вечiр наступив. 95 Тут думу довгую держали. I всяк компонував своє, I вголос: грiмко закричали, Що на Латина всяк плює I на грозьбу не уважає. Вiйну з Енеєм начинае, Щоб некрут зараз набирать; I не просить щоб у Латина З казни його анi алтина, Боярськi грошi шафовать. 96 I так, латинь заворушилась, Задумав всяк побить троян; Вiдкiль та храбрiсть уродилась Против Енеєвих прочан? Вельможi царство збунтовали, Против царя всiх наущали; Вельможi! лихо буде вам. Вельможi! хто царя не слуха, Таким обрiзать нiс i уха I в руки всiх оддать катам. 97 О музо, панночко парнаська! Спустись до мене на часок; Нехай твоя научить ласка, Нехай твiй шепчеть голосок, Латинь к вiйнi як знаряжалась, Як армiя їх набиралась, Який порядок в вiйську був; Всi опиши мундири, збрую I казку мнi скажи такую, Якой iще нiхто не чув. 98 Бояри вмиг скомпонували На аркуш манiхвест кругом, По всiх повiтах розiслали, Щоб вiйсько йшло пiд коругов; Щоб голови всi обголяли, Чуприни довгi оставляли, А ус в пiвлокоть би тирчав; Щоб сала i пшона набрали, Щоб сухарiв понапiкали, Щоб ложку, казанок всяк мав. 99 Все вiйсько зараз розписали По разним сотням, по полкам, Полковникiв понаставляли, Дали патенти сотникам. По городам всяк полк назвався, По шапцi всякий розличався, Вписали вiйсько пiд ранжир; Пошили синi всiм жупани, На спiд же бiлиї каптани, - Щоб був козак, а не мугир. 100 В полки людей розпредiливши, I по квартирям розвели, I всiх в мундири нарядивши, К присязi зараз привели. На конях сотники финтили, Хорунжi усики крутили, Кабаку нюхав асаул; Урядники з атаманами Новими чванились шапками, I ратник всякий губу дув. 101 Так вiчной пам'яти бувало У нас в Гетьманщинi колись, Так просто вiйско шиковало, Не знавши: стiй, не шевелись; Так славниї полки козацькi Лубенський, Гадяцький, Полтавський В шапках було, як мак цвiтуть. Як грянуть, сотнями ударять, Перед себе списи наставлять, То мов мiтлою все метуть. 102 Було тут вiйсько волонтирi, То всяких юрбиця людей, Мов запорожцi-чуприндирi, Що їх не втне i Асмодей. Воно так, бачиш, i негарне, Як кажуть-то - не регулярне, Та до вiйни самий злий гад: Чи вкрасти що, язик достати, Кого живцем чи обiдрати, Нi сто не вдержить їх гармат. 103 Для сильной армiї своєї Рушниць, мушкетiв, оружжин Наклали повнi гамазеї, Гвинтiвок, фузiй без пружин, Булдимок, флинт i яничарок. А в особливий закамарок Списiв, пiк, ратищ, гакiвниць. Були тут страшниї гармати, Од вистрiлу дрижали хати, А пушкарi то клались ниць. 104 Жлукта i улики на пушки Робить галили на захват; Днища, оснiвницi, витушки На принадлежность приправлять. Нужда перемiнить закони! Квачi, помела, макогони В пушкарське вiдомство пiшли; Колеса, бендюги i кари I самиї церковнi мари В депо пушкарськеє тягли. 105 Держась воєнного обряду, Готовили заздалегiдь Багацько всякого снаряду, Що сумно аж було глядiть. Для куль - то галушки сушили, А бомб - то з глини налiпили, А слив солоних - для картеч; Для щитiв ночви припасали, I дна iз дiжок вибивали, I приправляли всiм до плеч. 106 Не мали палашiв нi шабель, У них, бач, Тули не було; Не шаблею ж убит i Авель, Полiно смерть йому дало. Сосновi копистки стругали I до бокiв поначепляли На валяних верьовочках; Iз лик плетенi козубеньки, З якими ходють по опеньки, Були, мов суми, на плечах. 107 Як амуницю спорядили I насушили сухарiв, На сало кабанiв набили, Взяли подимне од дворiв; Як пiдсусiдкiв розписали I виборних поназначали, Хто тяглий, кiнний, хто же пiш, За себе хто, хто на пiдставу, В якеє вiйсько, сотню, лаву, Порядок як завiвсь незгiрш: 108 Тогдi ну вiйсько муштровати, Учить мушкетний артикул, Вперед як ногу викидати, Ушкварить як на калавур. Коли пiшком - то марш шульгою, Коли верхом - гляди ж, правою, Щоб шкапа скочила вперед. Такеє ратнеє фиглярство Було у них за регулярство, I все Енеєвi во вред. 109 Мов посполитеє рушення Латина в царствi началось, Повсюдна муштра та учення, Все за жолнiрство принялось. Дiвки на "прутах роз'їзжали, Цiпками хлопцiв муштровали, Старi ж учились кидать в цiль. А баб старих на пiч сажали I на печi їх штурмовали, Бач, для баталiї в примiр. 110 Були латинцi дружнi люди I воюватись мали хiть, Не всi з добра, хто од причуди, Щоб битися, то рад летiть. З гаряча часу, першi три днi, Зносили всяке збiжжя, злиднi I оддавали все на рать: Посуду, хлiб, одежу, грошi Своєй отчизни для сторожi, Що не було де i дiвать. 111 Се поралася так Амата, К вiйнi латинцiв пiдвела; Смутна була для неї хата, На улицi все i жила. Жiнки з Аматою з'єднались, По всьому городу таскались I пiдмовляли воювать. Робили з Турном шури-мури, I затялись, хоть вон iз шкури, Енеєвi дочки не дать. 112 Коли жiнки де замiшались I їм ворочати дадуть; Коли з розказами втаскались Та пхикання ще додадуть, Прощайсь навiк тогдi з порядком, Пiшло все к чорту неоглядком, Жiнки поставлять на своє. Жiнки! коли б ви бiльше їли, А менш пащиковать умiли, Були б в раю ви за сiє. 113 Як Турн бiснується, лютує, В сусiднi царства шле послiв, Чи хто iз них не поратує Против троянських злих синiв; Коли Латин од поєдинкiв Сховавсь пiд спiд своїх будинкiв I ждав, що буде за кiнець; Коли Юнона скрiзь лiтає, Всiх на Енея навертає Весiльний збить з його вiнець,- 114 Гуде в Латiї дзвiн вiщовий I гасло всiм к вiйнi дає, Щоб всяк латинець був готовий К вiйнi, в яку їх злость веде. Там крик, тут галас, там клепало, Тiсниться люд i все трiщало. Вiйна в кровавих ризах тут; За нею рани, смерть, увiччя, Безбожность i безчоловiччя Хвiст мантiї її несуть. 115 Була в Латiї синагога, Збудована за давнiх лiт Для Януса, сердита бога, Которий дивних був примiт: Вiн мав на головi двi тварi, Чи гарниї були, чи харi, Об тiм Виргилiй сам мовчить; Но в мирне врем'я запирався, Коли ж iз храма показався, Якраз вiйна i закипить. 116 По дзвону вся латинь сунула До храма, з криком всi неслись. I навстяж дверi одiмкнула, I Янус вибiг, як харциз. Воєнна буря закрутила, Латинське серце замутила, Завзятость всякого бере; "Вiйни, вiйни!" - кричать, бажають, Пекельним пламенем палають I молодеє i старе. 117 Латинцi вiйско хоть зiбрали, Та треба ж вiйську должносних, Якi б на щотах класти знали, Якi письменнiйшi Iз них. Уже ж се мусить всякий знати, Що вiйско треба харчовати, I воїн без вина - хом'як. Без битой голої копiйки, Без сей прелесницi-злодiйки Не можна воювать нiяк. 118 Були златиї днi Астреї, I славний був тогдi народ; Мiняйлiв брали в казначеї, А фиглярi писали щот, К роздачi порцiї - обтекар; Картьожник - хлiбний добрий пекар, Гевальдигером - був шинькар, Вожатими - слiпцi, калiки, Ораторами - недорiки, Шпигоном - з церкви паламар. 119 Всього не можна описати, В Латiї що тогдi було, Уже зволялося читати, Що в головi у них гуло. К вiйнi хватались, поспiшались, I сами о свiтi не знались, I все робили назворот: Що строїть треба, те ламали, Що треба кинуть, те ховали, Що класть в кишеню, клали в рот. 120 Нехай турбуються латинцi, Готовляться проти троян, Нехай видумують гостинцi Енею нашому в iз'ян. Загляньмо, Турн що коверзує, Троянцям рать яку готує, Бо Турн i сам дзiндзiвер-зух! Коли чи п'є - не проливає, Коли чи б'є - то вже влучає, Йому людей давить, як мух! 121 Та й видно, що не був в зневазi, Бо всi сусiднi корольки По просьбi, мовби по приказi, Позапаляючи люльки, Пiшли в поход з своїм народом, З начинням, потрухом i плодом, Щоб Турновi допомагать: Не дать Енеєвi женитись, Не дать в Латiї поселитись, К чортам енейцiв всiх послать. 122 Не хмара сонце заступила, Не вихор порохом вертить, Не галич чорна поле вкрила, Не буйний вiтер се шумить. Се вiйсько йде всiма шляхами, Се ратне брязкотить збруями, В Ардею - город поспiша. Стовп пороху пiд небо в'ється, Сама земля, здається, гнеться; Енею! де тепер душа? 123 Мезентiй наперед тирренський Пред страшним воїнством гряде; Було полковник так Лубенський Колись к Полтавi полк веде, Пiд землянi полтавськi вали (Де шведи голови поклали) Полтаву-матушку спасать; Пропали шведи тут прочвари, Пропав i вал - а булевари Досталось нам тепер топтать. 124 За сим на бендюгах плететься Байстрюк Авентiй-попадич, З своєю челяддю ведеться, Як з блюдолизами панич. Знакомого вiн пана внучок, Добродiй песикiв i сучок I лошакiв мiнять охоч. Авентiй був розбiйник з пупку, Всiх тормошив, валяв на купку, Дивився бiсом, гадом, сторч. 125 Тут вiйсько кiннеє валилось I дуже руччеє було; Отаман звався Покотиллос, А асаул Караспуло. Се гречеськiї проскiноси, Iз Бiломор'я все пендоси, З Мореа, Дельта, Кефалос; Везли з собою лагомини, Оливу, мило, риж, маслини, I капама, кебаб калос. 126 Цекул, пренестський коваленко, В Латiю з вiйськом также пхавсь; Так Сагайдачний з Дорошенком Козацьким вiйськом величавсь. Один з бунчуком перед раттю, Позаду другий п'яну браттю Донським нагаєм пiдганяв. Рядочком їхали гарненько. З люльок тютюн тягли смачненько, А хто на конику куняв. 127 За сими плентавсь розбишака, Нептунiв син, сподар Мезап, До бою був самий собака I лобом бився так, мов цап. Боєць, ярун i задирака, Стрiлець, кулачник i рубака, I дужий був з його хлопак; В виски було кому як впнеться, Той насухо не оддереться; Такий ляхам був Желiзняк. 128 Другим шляхом, з другого боку, Агамемноненко Галес Летить, мов поспiша до сроку Або к водi гарячий пес; Веде орду велику, многу Рутульцевi на пiдпомогу; Тут люд був разних язикiв: Були аврунцi, сидицяне, Калесцi i ситикуляне I всяких-разних козакiв. 129 За сими панська