- вiд значнiших до дрiбнiших. Першими в  ряду  названi  власники
крамниць,  крамарi.  В  них  предметом  торгiвлi  були  товари  фабричного
виробництва, як тодi  говорили  -  крам.  Яке  мiсце  займали  крамницi  в
торгiвлi, видно з того, що крамарям видiлено мало не половину "ярмаркової"
строфи - з десяти рядкiв чотири. За крамарями тiсняться iншi, якi  жили  з
торгiвлi. I мiж ними градацiя низхiдна, вiд перекупки до  продавця  збитню
(див. далi). Слово "крамар" i  замикає  строфу,  на  цей  раз  у  широкому
значеннi - торговцi взагалi.
   Аршин пiдборний - на аршин (вiдповiдає  0,71  метра)  мiряли  крам  при
продажу. Пiдборний, значить фальшивий, коротший вiд установленого  зразка.
Такий зразок десь виставляли на доступному мiсцi. Хоч у продавця аршин, як
i iншi мiри (гирi, кухлi, вiдра  та  iн.),  мусив  мати  офiцiйне  клеймо,
унiфiкацiя їх була важкою справою.
   Перекупки - тi, хто перепродували закупленi в iнших  товари.  Становили
досить значний процент професiйних ярмаркових торговцiв.
   Шмаровоз - у первiсному значеннi: той, хто пiдмазує (шмарує)  коломаззю
колеса возiв. Осi i втулки колiс робили з самого  дерева,  тому  змазувати
доводилося  часто.  Шмаровозами  називали  також  вiзникiв,  їздових.   На
ярмарках вони розвозили за плату товари.
   Мiняйло - той, хто займається розмiном грошей.  У  давнi  часи  iснував
значний рiзнобiй у грошових одиницях, єдиної твердо встановленої  грошової
системи не було. Мiняйло на ярмарку був  обов'язковою  i  вельми  помiтною
фiгурою. Вiн виконував роль банку, мiняючи за певну  винагороду  грошi  на
монету,  потрiбну  для  розрахунку,  займався  також  iншими   фiнансовими
операцiями.
   ...тi, що фиги-миги возять - фиги-миги - бакалiя, ласощi, витребеньки.
   У словничку до третього  видання  "Енеїди"  (1809)  Iван  Котляревський
зазначив: "Фиги-миги - называется всякая греческая бакалея". Люди з такими
товарами мандрували на возi по селах та  мiстах,  продавали  їх,  а  то  й
мiняли на  рiзну  сiльськогосподарську  продукцiю.  Предметом  продажу  та
обмiну служили також лубочнi картинки, книжки, цукерки тощо. Цих людей теж
звали мiняйлами. Мiняйло  Iцко  виведений  у  повiстi  Iвана  франка  "Вoa
соnstrictor". Про мiняйлiв писав Микола Некрасов у поемах "Коробейники" та
"Дiдусь Якiв".
   Що в боклагах  гарячий  носять  -  збитенщики.  Збитень  готували  так:
розводили на водi або слабкому пивi  мед,  рiдше  патоку,  додавали  рiзнi
пряностi - лавровий лист, перець, гвоздику, iмбир та iн. i кип'ятили. Пили
його гарячим.
   79.  Гайдамака  у  первiсному   значеннi:   лайливе   слово,   означало
"розбишака", "волоцюга". На українських  землях,  якi  входили  до  складу
Польщi, у ХVIII ст. так звали учасникiв народно-визвольної боротьби  проти
шляхти,  в  тому  числi  учасникiв  найбiльшого  гайдамацького   повстання
Колiївщини у 1768 р. пiд проводом Максима Залiзняка та Iвана Гонти.  Назва
так  i  лишилася  за  ними,   стала   загальновживаною.   Одночасно   йшло
переосмислення  цього  поняття,  вживання  його  в  позитивному  значеннi.
Вирiшальну роль у  цьому  вiдiграли  твори  Тараса  Шевченка:  "За  святую
правду-волю Розбiйник не стане" ("Холодний Яр").
   Коновал - ветеринар.
   Кушнiр - той, хто вичиняє смушки, хутро iз шкiри.
   Шаповал - той, хто виготовляє, валяє шерсть, войлок.
   За що терплять пекельнi муки всi паливоди i злодiї - ясно. Iнша  справа
з представниками рiзних професiй у заключних чотирьох рядках строфи, їхнiй
грiх полягає у тому, що  вони  iгнорують  заповiдь  "не  убий"  (рiзники),
завдають болю тваринам  (коновали,  ковалi,  якi  кують,  таврують  коней,
взагалi мають справу з вогнем, що мiстить у собi магiчну, чудодiйну силу),
виготовляють рiзнi вироби з  шкiри  та  шерстi  забитих  тварин  (кушнiри,
ткачi, шаповали).
   Недоброго, негуманного в усi часи не  бракує.  Так  побудоване  людське
життя. Одначе народна мораль не виправдовує, не називає добром жорстокiсть
навiть неминучу, навiть спрямовану  на  благо  людей.  Особливо  найбiльшу
жорстокiсть - насильне позбавлення життя iншої  живої  iстоти.  Схвалювати
вбивство, самому похвалятися ним, навiть коли йдеться про вбивство  в  бою
лютого ворога або коли мова йде про тварину, годовану на пожиток людям, не
годиться. Нар: Дай боже на пожиток! (Як колять кабана. Один дурень  сказав
"Боже поможи", так смiялись з його, поки й вмер - не забули. - Номис. - С.
7).
   80. Шляхта - дворяни.
   Мiщани - мiськi жителi: торговцi, ремiсники та iн.
   Були i панськi, i казеннi - за  крiпосного  права  селяни  дiлилися  на
панських, що були власнiстю того чи iншого помiщика, i казенних,  що  були
власнiстю держави, або, iнакше кажучи, царського двору.  Строфа  наголошує
на  тому,  що  пекло  розраховано  на  грiшникiв  усiх   станiв.   Комiчно
обiгрується догмат церкви "Перед богом усi рiвнi". Пекло,  як  i  всесвiт,
подiлено на двi ворожi, взаємовiдштовхуючi частини: "невiрнi i християни".
Далi такий антонiмiчний подiл (тьма i свiтло, бог i сатана, добро  i  зло,
верх i низ) фiгурує не тiльки в релiгiйному та соцiальному аспектах, а й у
зниженому, бурлескно-побутовому планi,  в  рiзноманiтних,  калейдоскопiчне
несподiваних поворотах.
   81. У XVIII ст. вiдiрване  вiд  живого  життя,  схоластичне  вiршування
досягло просто незвичайних розмiрiв. Редакцiя журналу "Киевская  старина",
публiкуючи у 80-х роках XIX  ст.  один  iз  зразкiв  такого  вiршування  -
"Панегiрик Кочубеям", - справедливо  зазначала:  "Вiршописання  -  хвороба
наших предкiв XVIII ст. На нього витрачали багато часу в школах, до  нього
вдавалися з найнiкчемнiших приводiв i не було, певне, бiльш-менш грамотної
i скiльки-небудь незайнятої людини,  яка  б  не  займалася  цiєю  справою.
Поезiї у подiбних творах не знайдете  нiякої,  пустота  змiсту,  штучнiсть
побудови,  важка  форма,  вбивчий  силаб  -  такi  їх  прикметнi  риси.  З
неприємним почуттям берешся за подiбнi рукописи  i  з  досадою  кидаєш  їх
пiсля кiлькох хвилин читання" (К. с. - 1887. - Кн.  6  -  7.  -  С.  495).
Тiльки в народнiй творчостi, деяких сатиричних,  рiздвяних  та  великодних
вiршах  мандрованих  дякiв  пробивалася  свiжа  i   здорова   течiя,   яка
оплодотворила "Енеїду" - перший твiр нової української лiтератури.
   82. Мацапура - гидка, неприємна на вигляд людина. Це слово i зараз живе
в народнiй розмовнiй мовi. Вважають, що воно пiшло вiд прiзвища розбiйника
Павла Мацапури, який жив на Чернiгiвщинi у першiй половинi XVIII  ст.  Про
нього вiдомий документ - розпорядження Нiжинської полкової канцелярiї 1740
р. (див.: К. с. - 1901. - Кн. 1. - С. 5 другої пагiнацiї).
   Розпинали на бику  -  бик  -  старовинне  знаряддя  тортур  (аналогiчне
росiйськiй "кобыле"), дошка з вирiзами для шиї i рук, яку на час покарання
надiвали на засудженого.
   I восьму заповiдь забувши - восьма з бiблiйних  Мойсеевих  заповiдей  -
"Не украдь". Строфа ця додана I. Котляревським до пiдготовленого ним самим
видання "Енеїди" (1809). Вона спрямована проти  першого  видавця  "Енеїди"
Парпури Максима Йосиповича (1763 - 1828),  який,  скориставшись  одним  iз
спискiв "Енеїди", видав першi три частини поеми без вiдома i згоди автора.
I. Котляревський лишився невдоволеним виданням.
   83. В другiм зовсiм сих караванi - караван - тут  у  значеннi:  рухомий
ряд, низка людей.
   85. Пустомолки - iронiчно переосмислене слово "богомолки".
   86. Мандрьохи, хльорки i дiптянки - зневажливi прiзвиська жiнок  легкої
поведiнки; їх перелiк подається по низхiднiй. Мандрьоха - одружена  жiнка,
яка залишила сiм'ю i пiшла блукати по людях. Так називали  й  тих,  якi  з
незаконно народженою дитиною йшли з рiдної домiвки ("Катерина", "Наймичка"
Т. Шевченка). Мандрьоха не завжди була  пропащою  жiнкою,  повiєю.  Часто,
зiйшовши з дому, вона наймалася десь у чужих людей i жила самостiйно. Таке
явище було викликане тим, що жiнка була в повнiй залежностi вiд чоловiка i
не мала права розiрвати шлюб. У  "Кайдашевiй  сiм'ї"  I.  Нечуя-Левицького
молодиця Мелашка, не витримавши знущань  свекрухи,  рушає  з  односельцями
перед Великоднем до Києва, тут вiдстає вiд своїх  i  йде  в  найми.  Таким
чином Мелашка опиняється у становищi мандрьохи, хоч письменник i не вживає
цього слова. Тiльки через рiк чоловiк (Лаврiн) знайшов  Мелашку  i  вмовив
повернутися додому.
   88. Куделя - приготовленi для пряжi шерсть, льон або  коноплi  низького
гатунку.
   89. Манiя - сурик, червона фарба. Вживається також у значеннi "проява",
"привид", "злий дух". I. Франко до записаного  в  рiдному  селi  Нагуєвичi
виразу "Манiя якась мене сi вчепила" дає пояснення:  "Вiрять  в  iснування
якогось демона Манiї, що чiпаєся людей i ослiплює  їх,  мiшає  їх  розум".
Iнший вираз "Ти, манiйо якась!" - пояснює I. Франко, -  "прикладається  до
гарної жiнки, що баламутить чоловiка" (Франко. Приповiдки. - Т.  2.  -  С.
377).
   91. Це "вiдьомська" строфа. Вiра в  чари,  в  магiчну  силу  ворожiння,
чаклування з прадавнiх часiв займала значне мiсце в життi народу.  Недарма
в жiночому колi пекла ворожкам вiдведена цiла строфа (тодi як  "ворожбитам
i чародiям" у чоловiчому колi присвячено один  рядок  -  III,  79).  Чари,
спрямоване  проти  iнших  чаклунство  засуджувалося  дуже   суворо.   Були
непоодинокi  випадки  самосуду  та  рiзних  способiв  виявлення   "вiдьом"
(пригадаймо  "Конотопську  вiдьму"  Г.  Квiтки-Основ'яненка,  "Вiдьму"  М.
Коцюбинського). Нар.: Ворожка з бiсом накладає. Хто  ворожить,  той  душею
наложить (Номис. - С. 4).
   Вiдьом же тут колесували - колесування - справдi пекельний спосiб кари,
вiдомий ще з часiв Римської iмперiї. На колесi  карали  батогами,  бичами,
також на смерть. У середнi вiки до  колесування  вдавалися  в  рядi  країн
Захiдної Європи, в Росiї - з XVII ст., особливо часто за царювання Петра I
(страти стрiльцiв). Колесування було узаконене в  затвердженому  Петром  I
вiйськовому артикулi (статутi).
   На припiчках щоб не орали - про жiнок, якi  жили  тiльки  з  ворожiння,
говорили: "Вона на припiчку оре".  Слiд  давньої,  праязичницької  вiри  в
магiчну силу вогню: ворожать бiля печi, на припiчку.
   Не їздили б на упирях - див. коментар: II, 59,
   93. Були в свитках, були в  охвотах  -  охвота  -  старовинний  верхнiй
жiночий одяг, подiбний до свитки. Одначе свита,  сiряк,  серм'яга  -  одяг
простолюду (звiдси сiрома - бiднота, голота), а  офота  -  жiнок  з  бiльш
заможних верств населення.
   Дульєти - жiноче плаття з м'якої  шовкової  тканини;  святкове  парадне
вбрання вищих станiв, дворянок, аристократок.
   Капот - жiночий хатнiй одяг вiльного крою; халат.
   А тепер ще раз оглянемося на пекло (строфи 68 - 93-тя). Звернiмо увагу,
що грiшники розмiщенi за певною системою, так  би  мовити,  за  значимiстю
вчинених    грiхiв.     Строфи,     присвяченi     неправедним     вчинкам
соцiально-громадського характеру, чергуються зi строфами, де  йдеться  про
неправеднi  приватнi,  особистi,  сiмейнi  вчинки.  Суворої  послiдовностi
немає,  але  тенденцiя  проступає  виразно.  Маємо  два  паралельнi   ряди
грiшникiв. Перший - соцiальний:
   "панiв там мордували",  за  ними  йдуть  "всi  старшини  без  розбору",
"суддi, пiдсудки, писарi", попи i  т.  д.,  аж  до  "купчикiв  проворних",
мiняйл i шинкарiв.
   Другий ряд - приватно-сiмейний, грiшники, що порушують вимоги  народної
моралi: самовбивцi, розпусники, брехуни, п'яницi, ворожбити i т. д. Ранжир
послiдовно витриманий - вiд найбiльших грiшникiв до дедалi менших.
   В пеклi Котляревського, так само, як i в  змальованому  далi  раю,  дiє
народний моральний кодекс, тому тут немає покараних за грiхи власне  проти
церкви  та  православ'я  як  державної  релiгiї.  Тимчасом  Карний  кодекс
Росiйської iмперiї вiдкривався статтями, якi передбачали  сувору  кару  за
злочини супроти релiгiї. Найважливiший злочин -  богохульство,  за  ним  -
образа святинi, зрив  богослужiння,  єресь,  вiдступництво,  святотатство,
лжеприсяга i т. д. Всього цього немає в I. Котляревського.
   94.3 пекла Еней з Сiвiллою попадають  в  чистилище,  де  душi  померлих
очищаються вiд грiхiв перед тим, як потрапити до раю, або, згiдно з iншими
релiгiйними уявленнями, де зважують їхнi добрi й благi, праведнi й  грiшнi
земнi дiла, щоб вiдправити у рай чи в пекло.
   95. Як мiж гадюки чорний уж - чорний  уж  -  пiд  такою  назвою  автор,
мабуть, мав на увазi або поширений i зараз у  степовiй  зонi  України  вуж
водяний (Nаtriх tessellatа), який, на вiдмiну вiд звичайного  вужа,  часто
на  тiм'ї  має  чорну  пляму,  або  неотруйну  вужеподiбну  змiю   мiдянку
(Соronella аustriacа), що теж водиться на Українi i через  подiбний  колiр
шкiри дуже схожа на чорну гадюку.
   97. Статут, Литовський статут  -  кодекс  законiв  Великого  князiвства
Литовського, до складу якого з XIV - до другої половини  XVI  ст.  входили
українськi землi. "Статут" мав три редакцiї (1529, 1566,  1588),  кожна  з
яких збiльшувала привiлеї панства, шляхти i урiзувала права селянства.  На
Українi Литовський статут  дiяв  i  за  часiв  Речi  Посполитої,  i  пiсля
приєднання  Лiвобережної,  потiм  Правобережної  України  до   Росiї.   За
царювання Катерини II на українськi землi було поширене  загальноросiйське
законодавство. Одначе на  практицi  Литовський  статут  дiяв  до  1840  р.
Недарма I. Котляревський пише "наш Статут". Окремi положення Статуту  (про
"межевi суди") залишалися  в  силi  на  землях  iсторичної  Гетьманщини  -
Чернiгiвщинi i Полтавщинi - до 1917 р.
   I толковав якихсь монадiв - монада (вiд грец.  одиниця)  -  найпростiша
неподiльна єднiсть, самосуща  духовна  субстанцiя,  яка  лежить  в  основi
Всесвiту, будь-якого буття.  Поняття  монади  є  основним  у  фiлософськiй
системi нiмецького вченого Лейбнiца  (1646  -  1716),  викладеної  у  його
"Монадологiї", "фiлософському лексиконi" та iнших працях. Фiлософськi iдеї
Лейбнiца були вiдомi на Українi.
   98. Що з гудзиками за  мундир  -  з  часiв  Петра  I  чиновники  рiзних
цивiльних вiдомств, в тому числi юристи, носили встановлену форму одягу  -
мундир. Тому одержати мундир суддi, наприклад, значило  бути  затвердженим
на урядовiй посадi згiдно з "Табелем про ранги". На  Українi  кiнця  XVIII
ст. доживали вiку старi судовi установи та посади,  пов'язанi  з  полковим
устроєм i давнiми традицiями самоврядування.  За  умов  витiснення  старих
судових iнституцiй i впровадження централiзованої судової системи одержати
мундир для юриста - значило увiйти в новi штати.
   Ланцет - хiрургiчний нiж, гострий з обох бокiв.
   Спермацет - витоплене з мозку  кита-кашалота  сало,  вiдповiдним  чином
препароване. В медицинi застосовується для лiкування виразок на шкiрi.
   99. Фертик - вертун, франт (ферг -  стара  назва  лiтери  Ф  -  в  боки
взялася).
   100. Це строфа про дворову челядь при панських маєтках,  яка  заслужено
мала в народi лиху славу осередка розбещеностi, моральної зiпсованостi.
   Скороход - слуга, що  бiг  перед  панським  екiпажем,  звiльняючи  йому
дорогу; також гiнець, посильний.
   I як з кишень платки тягли - в народному  побутi  хустка  мала  важливе
ритуальне значення (див. також коментар: I, 33). Дiвчина  дарувала  вишиту
власноручно хустку тому, кого покохає. Отже, викрадення хустки - не просто
жарт, а образа дiвочої честi, посягання на її добре iм'я.
   101. Якi ж дiвок охочi бить - йдеться про  жiнок,  якi  мали  служанок,
наймичок. Серед  них  рукоприкладство,  знущання  з  дiвчат-крiпачок  було
звичайним явищем. Пригадаймо повiсть Марка Вовчка "Iнститутка".
   104. Закурiм - загуляймо.
   107. Простонародна, мужицька строфа.  В  усiй  "Енеїдi"  не  зустрiнемо
строфи, до якої б так пасувала ця назва. Суцiльний перелiк характерних для
народного середовища iмен, причому  бiльшiсть  -  у  знижено-зменшувальнiй
формi (не Терентiй, а Терешко, не Федiр - Федько, не Захар - Харько  i  т.
д.). У добу феодалiзму в стосунках мiж вищими i нижчими станами, а то й  у
самому простонародному середовищi такi форми iмен сприймалися як нормальне
явище. Але як випрямляється "сiрiсiнький  сiряк"  протягом  строфи!  Першi
п'ять рядкiв (половина строфи) - пiдкреслено вахлацькi iмена, i  тiльки  в
п'ятому рядку якось непомiтно, на останньому, -  перехiд  до  повних,  без
знижено-зменшувальних суфiксiв, iмен (пiсля Стецька,  Ониська  -  Опанас).
Дальшi два рядки  -  повнi,  "за  паспортом",  iмена.  А  заключний  рядок
зроблено ще на вищому рiвнi - тут не тiльки iм'я, а й  прiзвище.  В  давнi
часи на Українi по-батьковi не було звичаю називати. Часто  про  батька  i
взагалi про рiд, походження  говорило  прiзвище  (Петренко  -  син  Петра,
Мiрошниченко - син мiрошника тощо). За iменами стоїть  головне,  що  несла
епоха  занепаду  феодалiзму  посполитим,  сiромi,  -  емансипацiя   особи,
зрiвняння селянина з iншими станами.

   Тут був Вернигора Мусiй - за свiдченням сучасникiв  I.  Котляревського,
житель Полтави, швець, що потонув у Ворсклi.
   109. Сивиллi се не показалось - тут у значеннi: не сподобалось.
   Пахолок - хлопчина.
   111. Баба бридка, криворота - перед  палацом  бога  пiдземного  царства
Плутона стояла на вартi фурiя, богиня прокляття, помсти i  кари  Тезiфона.
Вона з наказу суддi пiдземного царства Еака мучила всiх грiшникiв, якi  не
спокутували на  землi  своїх  грiхiв.  Тезiфону  уявляли  страшною  бабою,
оповитою гадюками, на головi в неї замiсть волосся теж клубочилися гадюки.
Коли Еней прибуде в латинську землю, Тезiфона з  намови  Юнони  вселить  у
серце царицi Амати  i  рутульського  царя  Турна  ненависть  до  Енея,  що
прискорить вiйну мiж троянцями й ругульцями.
   Клепало, або калатало,  стукачка  -  дерев'яний  молоток,  яким  нiчний
сторож стукає в дощечку, щоб показати свою присутнiсть.
   112. Ремнями драла, мов бикiв - певне,  тут  треба  розумiти:  била  їх
ремнями (ремiнними батогами), як бикiв.
   113. Що в пеклi е суддя Еак - герой старогрецьких мiфiв, син Зевса, Еак
правив островом Егiна. Прославився праведним життям та справедливiстю,  за
що пiсля смертi був призначений богами суддею у пiдземному царствi.
   115. Нi гич - нiчого; гариль - маленька порошиночка. Нар.: А не гарiля.
Нi цури, нi пилинки (Номис. - С. 39).
   Цвяхованi стiни - стiни, оббитi гвiздками для мiцностi й для краси.
   Шумиха - сухозлотиця, фальшива позолота.
   117. Тютюнкова горiлка - настояна на тютюнi, через те  вiд  неї  швидше
п'янiють.
   Настояную на бодян - бодян - ароматична вiчнозелена рослина.
   Пiд челюстями запiкану - челюстi - вихiд хатньої печi  у  виглядi  арки
мiж припiчком i внутрiшньою частиною  печi.  До  челюстей  зручно  досягти
рукою, тут можна щось розiгрiвати, смажити та iн.
   I з ганусом, i до калгану - ганусiвка  -  наливка,  настояна  на  анiсi
(ганусi), трав'янистiй  ефiроноснiй  рослинi.  Калганiвка  -  настояна  на
калганi, корiнь якого також використовують для лiкування шлункових хвороб.
   Шафран, шапран (Сгосus) - у давнину особливо цiнна привозна спецiя. Має
надзвичайно  сильний  пряний  запах,  настойкам  надає  оранжево-червоного
кольору.
   118. Перелiк ласощiв, якi  споживають  праведники  в  раю,  починається
видами печива, яке звичайно продавали на ярмарках.
   Сластьони - пряженi на маслi або олiї млинцi з пшеничного  борошна.  Г.
Квiтка-Основ'яненко в "Салдацькому патретi" в жартiвливо-утрируваному тонi
малює "сластьонницю з грубкою" у ярмарковому ряду: "...Тiльки  спитай,  на
скiльки тобi треба сластьоних, так живо пiднiме пелену та  й  знiме  стару
онучу [слово "онуча" тут ужите в  первiсному  значеннi  -  кусок  тканини,
ганчiрка), що нею горщик з тiстом накритий, щоб, знаєте, тiсто  на  холодi
не простивало, i затим пiд пеленою у себе держить; от пальцi послине,  щоб
тiсто не приставало, то й вщипне тiста, та  на  сковороду  ув  олiю  -  аж
шкварчить! - та зараз i пряжеть, i подає, а вже на олiю не  скупиться,  бо
так з пальцiв i тече, тiльки,  знай,  обсмоктує"  (Квiтка-Основ'яненко  Г.
Твори: В 2 т. - К., 1978. - Т. 1.- С. ЗО).
   Стовпцi - печиво з гречаного борошна на олiї, що формою  своєю  нагадує
перевернутий стаканчик з вузьким  денцем,  усiчений  конус.  Готувалося  в
особливих формочках-стаканчиках.
   З кав яром буханцi  -  спосiб  приготування:  "Вiдварюють  яловичину  з
сiллю, а тим часом вчиняють житнi з гречаною мукою млинцi, i це  подасться
разом. Буханцi нiчим не мастять" (Маркевич. - С. 150- - 15)).  Цей  спосiб
описаний  у  50-х  роках  XIX  ст.  Неясно,  чому  страва  називається  "з
кав'яром". У  одинадцятитомному  тлумачному  "Словнику  української  мови"
слово "кав'яр" зафiксовано в значеннi "iкра". Можливо,  щось  пропущене  в
описi Маркевича. Iкрою, або кав'яром (зараз  застарiле),  називають  також
страву з дрiбно посiчених  овочiв,  грибiв.  Можливо,  яловичину  поливали
якимось соусом, приправою.
   Рогiз (Tuphа) - трав'яниста  багаторiчна  рослина.  У  молодого  рогозу
їдять соковиту нижню частину обчищеного стебла.
   Паслiн  (Solanum)   -   трав'яниста   рослина,   яка   особливо   часто
зустрiчається на пустирях.
   Козельцi - трав'яниста рослина,  яка  росте  на  облогових  i  цiлинних
землях. З молодих рослин обчищають i їдять солодкий корiнь.
   Терен i глiд - ягоди.
   119. Палаш - холодна зброя; прямий, довгий, гострий  з  обох  бокiв  (з
тильного боку до половини) клинок. Був на  озброєннi  росiйської  армiї  з
початку XVIII ст. до 70-х рокiв XIX ст.
   122. У цiй строфi названi всi, хто не заслужив раю, кому там не  мiсце.
У нiй наочно представлена iєрархiя державних iнституцiй, класiв, що стояли
над  народом.  Бракує  тiльки  вершини  пiрамiди   -iмператора.   Державна
бюрократiя ("чиновнi") - - землевласники  i  промисловцi  ("грошей  скринi
повнi"), купецтво ("в  яких  товстий  живiт"),  вченi  ("що  з  книгами  в
руках"), армiя (але не вся, а "рицарi" - офiцерський корпус,  генералiтет-
до того ж поставленi  в  один  ряд  з  "розбишаками").  I  нарештi  основа
пiрамiди - духовенство.
   Не тi се, що кричать: "i паки" - слово паки (староруське -  знову,  ще)
було частовживаним у православному богослужiннi. Стало загальною  кличкою,
якою дражнили православне духовенство, обiгрувалося в народних пародiях на
попiв та молитви.
   Не тi, що  в  золотих  шапках  -  золотi  шапки  -  мiтри,  якi  носили
високопоставленi представники церковної iєрархiї, починаючи вiд єпископа.
   Кому немає мiсця в раю, той мусить бути в пеклi. Отже,  всi  згаданi  в
коментованiй строфi - там. I розташування  церковного  клiру  в  строфi  -
нижче духовенство всупереч iєрархiї стоїть над вищим - мас свою фольклорну
основу. В  фольклорi  європейських  народiв,  зокрема  нiмецькому,  вiдоме
оповiдання про монаха в пеклi, який стоїть у  вогняному  котлi  на  головi
єпископа i завдяки цьому терпить меншi муки. Iван франко подав  українську
паралель до цього оповiдання, записану  ним  в  рiдному  селi  Нагуевичах:
"Селянин по смертi стрiчає свого священика в пеклi. "Єгомость, а ви що тут
робите?" - запитав вiн.  "Мовчи,  дурню!  -  вiдповiв  пiп.  -  Я  тут  на
бiскуповiй головi стою" (Франко I. Зiбр. творiв: У 50 т. - К., 1983. -  Т.
39. - С. 70).
   123. Навiженi - тут у значеннi: юродивi, божi люди.
   Бiг дасть - так вiдмовляли старцевi у милостинi.
   124. А послi вбгались i в оклад - оклад - грошовий податок на  людей  з
непривiлейованих станiв, якi мали нерухому власнiсть. Вбгалися в оклад тут
у значеннi: вийшли в люди.
   Се що проценту не лупили - не брали процента за позиченi грошi.
   125.  Бувають  вiйськовi,  значковi,   I   сотники,   i   бунчуковi   -
перелiчуються звання, якi надавалися  українськiй  старшинi  за  полкового
устрою.
   Вiйськовий товариш - звання, якi у XVIII ст. гетьман присвоював козакам
за заслуги на вiйнi (дорiвнювало сотниковi).
   Значковий товариш - козацьке звання,  надавалося,  починаючи  з  другої
половини XVII ст.  Значковi  вважалися  охоронцями  полкового  прапора  та
сотенних хоругов. Пiзнiше це звання надавалося синам полкової старшини.
   Бунчуковий товариш - помiчник генерального бунчужного,  який  на  вiйнi
берiг i захищав бунчук - вiйськову регалiю  гетьмана.  Бунчуковi  товаришi
становили верхiвку  української  старшини,  були  пiдлеглi  тiльки  самому
гетьмановi.
   Тут люде всякого завiту - завiг - тут у значеннi: звичай,  успадкований
з давнiх часiв.
   126. "Вiн божої. - сказала. - кровi"  -  предок  Анхiза,  родоначальник
троянцiв Дардан, був сином громовержця Юпiтера.
   128. Побiг старий не просто - боком -  Анхiза,  за  те,  що  похвалився
iнтимним зв'язком з богинею Венерою,  розгнiваний  Юпiтер  ударив  громом,
пiсля чого той став кульгати на одну ногу.
   129. Не смiв мертвця поцiловать - зразок тонкої i  вiрної  передачi  I.
Котляревським усiх нюансiв народної  психологiї.  В  українських  народних
звичаях i вiруваннях покiйнi батьки вороже настроєнi до своїх живих дiтей.
Вони переслiдують i  намагаються  згубити  свою  дитину,  що  попадає  мiж
мертвих, особливо ту, що дуже побивається за ними. Вiдомi народнi  легенди
про мерця-матiр,  яка  ганяється  за  дочкою,  щоб  розiрвати  її;  дочка,
втiкаючи, скидає частинами свiй одяг i поки мрець рве  його  на  шматочки,
встигає сховатися  в  домiвцi.  Iнколи  дочку  вiд  матерi  рятує  покiйна
хрещена. Вiдома легенда про мерця-парубка,  який  переслiдує  дiвчину,  що
дуже  побивалася  за  ним.  В  цих  легендах  вiдбилися  засади  народного
свiтогляду, спрямованi на збереження i примноження людського  роду.  Живий
про живе дбає.
   131. Вечорницi - див. коментар: III, 8.
   Ворон - гра з циклу весняних вуличних  iгор  для  дiвчат.  У  фольклорi
свiтло, вогонь - життя, рух; темрява, морок - смерть,  тому  чорний  ворон
символiзує горе, смерть.
   Весiльних пiсеньок спiвали - вихiд дiвчини на вечорницi означає, що вже
почалося її дiвування i вона може виходити замiж.
   Спiвали тут i колядок - рiздвянi свята - найлiпша пора для вечорниць  i
досвiток. Рiздвянi обряди переплiтаються з iграми та розвагами  молодi  на
вечорницях (наприклад, вечорницi в  перший  день  рiздва  в  п'єсi  Тараса
Шевченка "Назар Стодоля" та в повiстi Миколи Гоголя "Нiч перед  рiздвом").
Треба розрiзняти  колядки  i  коляди.  Колядки  мають  обов'язково  тiльки
свiтський змiст,  коляди  присвяченi  духовно-релiгiйним  темам  ("Ой  сiв
Христос вечеряти" та iн.). Тому в пеклi спiвали саме колядки, а нi в якому
разi не коляди.
   Палили клоччя, ворожили - клоччя - грубе волокно,  одержане  як  вiдхiд
пiд час обробки волокон конопель або льону. Непридатне для прядива волокно
знаходило всiляке застосування в побутi, в  тому  числi  й  ворожiннi.  Це
вiдбилося в казках, легендах, переказах.
   По спинi лещатами били -  лещата  -  двi  зв'язанi  палицi,  мiж  якими
затискується якийсь предмет.
   Лещатами називають лозини, з  яких  плететься  тин.  Ймовiрно,  саме  в
такому значеннi це слово вжите в "Енеїдi". Можливо, йдеться  про  рiзновид
гри в "джгута", коли одному закривають очi i б'ють по закладенiй на  спину
руцi (долонею, джгутом, лозиною з тину i под.; див. коментар: I, 37).
   132. Джерегелi - коси, дрiбно заплетенi й викладенi вiнком на головi.
   Вегерi - танець, нiби угорського походження. Скакати вегерi - танцювати
навприсiдки; У "Словнику" П. Бiлецького-Носенка  зазначено:  вегерi  -  те
саме, що й танець гайдук (див.  коментар:  I,  ЗО)  (Бiлецький-Носенко  П.
Словник української мови. - К., 1966. - С. 92).
   Тiсна баба - дитяча, молодiжна гра; двi кiлькiсно рiвнi  групи  сiдають
на лавцi i починають тиснути одна на  другу.  Витiснена  група  вважається
переможеною.
   У хатнiх вiкон пiдслухали - в день святого Андрiя (ЗО листопада за  ст.
ст.) або перший день рiздва дiвчата гадали, чи вийдуть цього  року  замiж.
Один iз способiв: увечерi дiвчина йде пiдслухувати пiд сусiдськi вiкна. Як
почує, що хтось комусь у хатi скаже: "Iди!"  -  то  вийде,  а  коли  почує
слова, змiст яких зводиться до "сиди на мiсцi!", - то не вийде.
   Ходили в пiвнiч по пусткам - у народнiй творчостi вiдомо немало  легенд
про страшнi, заклятi мiсця,  якi  людям  слiд  обминати,  -  пустки  (див.
коментар: III, 27). Цi мiсця пов'язанi з дiями  "нечистої  сили":  чортiв,
вiдьом, з  якоюсь  страшною  подiєю,  убивством.  Слухання  таких  iсторiй
справляє особливе враження  у  вiдповiднiй  ситуацiї.  Вечорницi  в  довгi
осiннi та зимовi ночi були найкращим мiсцем для слухання всiх тих страшних
iсторiй  в  дусi  гоголiвського  "Вiя"  чи  "Мертвецького  великодня"   Г.
Квiтки-Основ'яненка. Улюблений час "нечистої сили" - з пiвночi  до  третiх
пiвнiв. Знаходилися смiливцi, що зголошувалися сходити опiвночi на страшне
чи то закляте мiсце, билися об заклад.  Iншi,  бувало,  чинили  перешкоди,
страхали смiливцiв. У другому актi п'єси Т. Шевченка "Назар Стодоля"  (дiя
вiдбувається  у  XVII  ст.)  зображенi  вечорницi.  Серед  iнших  епiзодiв
зустрiчаємо тут i ходiння "в пiвнiч по  пусткам".  Ключниця  сотника  Хоми
Кичатого, козир-дiвка Стеха похваляється сходити в стару корчму за  селом,
яку  "i  днем  люди  хрестячись  обходять,  а  вночi  нiхто  не   посмiє".
Складається умова за всiма  правилами:  Стеха,  коли  не  дотримає  слова,
ставить "пiввiдра слив'янки, три куски сала i паляницю", друга  сторона  -
"музикантiв на всю", тобто на  весь  вечiр.  Щоб  повiрили,  Стеха  мусить
принести цеглинку, або кахлю з груби, або що хоче, тiльки з корчми.
   До свiчки ложечки палили - мабуть, йдеться про  звичай  топити  вiск  у
черепку, ложцi. Розтоплений вiск виливають на воду. Якщо, охолонувши,  вiн
нагадуватиме весiльний вiнець, то дiвчина скоро вийде замiж.
   Або жмурились по куткам - гра в пiжмурки: всi ховаються, один шукає.
   134. Ухо прехихе  -  невживане  зараз,  означає  гостроту  i  жвавiсть.
(Гоголь Н. В. Полн. собр. соч. - М., 1952. - Т. 9. - С. 500).
   Хвистка, порскенька - швидка, дуже жвава.
   136. Якi на Костянтина рвала - за  народними  вiруваннями,  трави,  якi
мають чудодiйну, цiлющу силу; їх слiд рвати в Костянтинiв день (21  травня
за ст. ст.).
   I  те  гнiздо,  що  ремез  клав  -  ремез   своє   мистецьки   зроблене
гнiздо-кошiль пiдвiшує на очеретi або на деревi над водою. Воно фiгурувало
в народних обрядах, ворожiннях. Ремезовим гнiздом  пiдкурювали  хворих,  у
деяких мiсцевостях i  худобу,  бджiл,  риболовнi  снастi.  Бувало,  гнiздо
ремеза тримали в хатi як талiсман.
   Васильки - народна назва шавлiї гайової (Salvia nemoposa)  та  близьких
до неї видiв (волошок, щирицi).  Васильки  входять  постiйним  мотивом  до
українського нацiонального орнаменту. Настiй з василькових  квiтiв  здавна
використовується в народнiй медицинi.
   Папороть (Роlypodiophyta) - збiрна назва  дуже  численного  виду  трав.
Деякi папоротi застосовуються в народнiй медицинi.
   Шавлiя (Salvia)  -  поширена  на  Українi  трава  з  великими  пахучими
квiтами. Деякi її види використовуються в народнiй медицинi.
   Петрiв батiг, цикорiй (Сiсhorium intybus) - трава з довгими стеблами  i
потовщеним коренем. Має лiкувальнi властивостi, з кореня цикорiю  i  зараз
добувають лiкувальнi препарати. Згiдно з  легендою,  цiєю  травою  апостол
Петро вiдганяв дiтей, якi знущалися з Iсуса Христа, коли той пiднiмався  з
хрестом на Голгофу, звiдки й походить народна назва.
   Конвалiя (Соnvallariа) -  багаторiчна  трав'яниста  рослина.  Настiй  з
квiток конвалiї здавна застосовується як лiки при  серцевих  хворобах.  На
Українi росте один вид - конвалiя травнева.
   Любисток (Levisticum) - ароматна трав'яниста рослина.  Корiнь  i  листя
використовуються в народнiй медицинi.
   Просерень (Scillа) - пiдснiжник, пролiсок.
   Чебрець (Thymus) - степова трава з повзучими стеблами,  цвiте  дрiбними
лiлувато-рожевими, iнколи бiлими квiтами, має лiкувальнi властивостi.
   I все се налила водою Погожею,  непочатою  -  зiлля  для  зцiлення  вiд
хвороб, для ворожiння треба було варити у свiжiй водi з криницi, з якої  в
той день ще нiхто її не брав.  Ставили  зiлля  на  вогонь  з  вiдповiдними
ритуальними замовляннями.
   139. Покiль не будуть  цiловати  Ноги  чиєїсь  постола  -  вiщий  голос
заглядає далеко вперед у грядущi вiки.  Заснована  Енеєм  Римська  держава
стоятиме до того часу, поки язичество не впаде пiд натиском нової  релiгiї
- християнства - i на  її  мiсцi  виникне  Священна  Римська  iмперiя  пiд
зверхнiстю  папи.  Гумористичне  обiгруеться  вiдомий   вираз:   "Цiлувати
пантофлю папи".

   ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА
   1. Зразок жартiвливої словесної гри, так званої "тарабарщини", її можна
розшифрувати приблизно так:
   Як три днi без борщу посидиш,
   Почне за серце тормошить,
   I пiдтягне живiт до спини,
   I в кендюсi забуркотить.
   Коли ж що за язик напхаєш,
   Живiт як слiд натеребиш,
   Утроба весело заграє;
   Об землю лихом добре вдариш,
   Вчорашнiй голод не згадаєш,
   Тодi тобi сам чорт не брат.
   Та що там теревенi править,
   Байки не кормлять солов'я.
   Ось ну калиткою трусни,
   Брязкалом душу звесели,
   Добудь з калитки п'ятака.
   Коли п'ятак у руку сунеш,
   То, може, новину почуєш:
   Куди човни по морю править,
   Якi Юнона сiльця ставить
   I як її перехитрить.
   Словесна гра тут побудована на довiльнiй перестановцi складових  частин
слова i членiв речення: пiдмет - на мiсце присудка,  додаток  -  на  мiсце
пiдмета i т. д. За такою "тарабарщиною" -  добре  знання  i  чуття  рiдної
мови, її гнучкостi, невичерпних словотворчих  можливостей.  Сiвiлла,  якiй
належать цi слова, - звичайна сiльська баба,  i  Котляревський,  укладаючи
"тарабарщину", виходив з її рiвня. Тiльки  один,  останнiй,  рядок  взятий
явно з другого лексикону - мандрованих дякiв:  "I  як  Еней  замiнервить".
Мiнерва - богиня  мудростi  в  стародавнiх  римлян.  Перед  нами  словесна
еквiлiбристика,  розрахована  на  те,  щоб  приголомшити,  збити  з  толку
спiврозмовника у вiдповiдальний момент розрахунку.  Щоб  розщедрити  Енея,
Сiвiлла обiцяє ще стати йому в пригодi - навчити, яким шляхом плисти,  щоб
щасливо досягти мети, розповiсти, якi каверзи готує йому  Юнона  i  як  їх
уникнути. Еней замiсть запрошеного п'ятака дає старiй "шагiв з дванадцять"
(шiсть копiйок, шаг - пiвкопiйки). Хитра баба, тут  же  забувши  обiцянки,
"iзслизла, мов  лихий  злизав".  Iнтригуюча  i  малозрозумiла  тарабарщина
вигiдна ще й тому, що може тлумачитись i сяк, i так, тим самим  полегшуючи
обман. Вигiдно купити чи продати, надмiру розхваливши товар, заiнтригувати
продавця чи покупця - звичайна рiч. Ось зразок подiбної  словесної  гри  з
українського фольклору: "Добривечiр, кумо! Чи не телячила моїх  бачок?"  -
"Телячила, телячила! Пiд моїм ночом стогували, мої брехи  засобачили,  так
вони задрали лози та й побiгли в  хвости".  "Добрий  вечiр,  кумо!  Чи  не
бачила моїх телят?" - "Бачила,  бачила!  Пiд  моїм  стогом  ночували,  мої
собаки забрехали, так вони задрали хвости та й побiгли в лози" (Н о м и с.
- С. 253).
   5. Дати швабу - дати прочуханки, покарати.
   7. Нар.: Налякав мiх, то й торби страшно (Номис. - С. 112).
   8. Меньки, миньки, минь - прiсноводна риба.
   9. Заклятий острiв  перед  нами  -  йдеться  про  мiфiчний  острiв  Ея,
згадуваний у десятiй пiснi "Одiссеї" Гомера, а потiм - у"Енеїдi" Вергiлiя.
На островi жила чарiвниця Цiрцея, або Кiркея. Коли до неї потрапив пiд час
блукань по морю Одiссей, Цiрцея  перетворила  частину  його  супутникiв  у
свиней i на вмовляння хитромудрого царя Iтаки вернути  їм  людську  подобу
запропонувала Одiссеєвi залишитися на островi i роздiлити  її  любов.  Той
мусив прийняти пропозицiю Цiрцеї, попросивши чарiвницю поклястися, що вона
не зробить йому нiчого поганого i поверне супутникам людську подобу. Через
рiк Одiссей умовив Цiрцею вiдпустити  його  разом  з  товаришами,  i  вони
попливли далi.
   10. У 10 - 14-й строфах цiкавий з iсторико-етнографiчного  боку  погляд
на риси нацiонального  характеру  ближчих  i  дальших  сусiдiв  українцiв,
переважно  як  вiн  вiдбився  в  українському  фольклорi.  Починається   з
гумористичної, з гiрким присмаком самохарактеристики українця, потiм iдуть
поляки, росiяни, прусаки (нiмцi), австрiйцi, iталiйцi, французи i т. д.
   По нашому хахлацьку строю - українських козакiв за довгi чуби на головi
- оселедцi - прозвали "хохлами" (прозвище, певне, з'явилося  десь  у  XVII
ст.). Потiм воно поширилося на всiх українцiв.
   Бровар - пивовар.
   Бовкун  -  упряжка  з  одного  вола.  Бовкун   -   ознака   бiдняцького
господарства.
   11. I "не позвалям" там забуде - тобто право вето. Польська  шляхта  на
державних сеймах мала право вiдхилити проект будь-якого законодавчого акту
вигуком "не позвалям!". В останнiй перiод iснування  феодально-шляхетської
Польщi як самостiйної держави (перiод загострення  боротьби  мiж  великими
магнатами  i  шляхтою  та  ослаблення  влади  короля)  право  вето   майже
паралiзувало дiяльнiсть вищих державних iнституцiй. Агапiй Шамрай у статтi
"Проблема реалiзму в  "Енеїдi"  I.  П.  Котляревського"  висловив  слушний
здогад, що тут Котляревський "натякає i на причини, що призвели до розрухи
сильну колись державу. Котляревський згадує в зв'язку  з  цими  подiями  i
роль українських народних мас у боротьбi проти  панської  Польщi  у  XVIII
ст.,  двiчi  називаючи  славного  ватажка  селянського  повстання  Максима
Залiзняка" (Котляревський I.П. Повне зiбр. творiв: У 2 т. - К., 1952. - Т.
1. - С. 41).
   Чуйка - у полякiв верхнiй чоловiчий одяг, шинель.
   Жупан - у полякiв вiдомий з дуже давнiх часiв верхнiй  чоловiчий  одяг,
щось близьке до сучасного пiджака. Знали жупан i на  Українi,  як  верхнiй
чоловiчий одяг заможнiших верств, аналогiчний сучасному пальтовi.
   Москаль - бодай би не козою  Замекекав  з  бородою  -  москаль  -  тут:
росiянин. Так десь у XVII ст. прозвали українцi росiйських стрiльцiв  нiби
за прийнятi в них гострi бороди.
   А прус хвостом не завиляв - солдати прусської армiї  носили  перуку  iз
заплетеними назад кiсками - мов хвостик. Характеристика  Пруссiї  -  опори
феодальної реакцiї i мiлiтаризму в Європi - просто навдивовижу глибока  та
iсторично конкретна. I. Котляревський був очевидцем запобiгливої  полiтики
переможеної Наполеоном Пруссiї. Коли писалися цi рядки "Енеїди", прусський
король i юнкерство були слухняними слугами французького  iмператора,  дещо
пiзнiше (у 1812) брали участь у вiйнi з Росiєю; пiсля поразки у цiй  вiйнi
приєдналися до антифранцузької коалiцiї, потiм - до реакцiйного Священного
союзу, спрямованого на збереження абсолютистських режимiв у Європi.
   Дойда, Чухрай - тут у значеннi: клички мисливських псiв, хортiв.
   12. Цесарцi - австрiйцi, пiдданi  цiсаря  Австрiйської  iмперiї.  Пiсля
того як у кiнцi XVIII ст. припинила самостiйне державне iснування  Польща,
до   Австрiйської   iмперiї   вiдiйшла   частина    українських    земель.
Характеристика австрiйцiв  Котляревським,  так  само  як  i  пруссiв,  то,
власне, характеристика армiї, а  не  строкатого  за  нацiональним  складом
населення "клаптевої" iмперiї.
   Цирцеї служать за гусар - гусари - легка кiннота  в  росiйськiй  та  ще
деяких європейських армiях. Мали яскраву, розцяцьковану форму на угорський
зразок, були своєрiдним втiленням вiйськових корпоративних доблестей.
   Iталiянець же маляр -  захожi  iталiйцi  на  Українi  i  в  Росiї  були
звичайно музикантами, малярами,  будiвничими,  взагалi  людьми  мистецтва.
Цiкаво порiвняти зображення iталiйця в поемi "Енеїда" i у творi iншої доби
й iншої лiтератури -  романi  класика  нiмецької  лiтератури  Томаса  Мана
Чарiвна гора" (1924). Один з героїв  роману  -  iталiєць  Людовiко  Сеттем
брiнi людина мистецтва, складна i суперечлива особистiсть. У  даному  разi
нам важливо вiдзначити, що для головного героя "Чарiвної гори" нiмця Ганса
Касторпа його вчитель Сеттембрiнi  -  типовий  iталiєць,  у  нацiональному
характерi якого, з погляду iноземця, є щось  вiд  комедiанта.  Сеттембрiнi
надiлений прозвищем Шарманщик, яке раз по раз з'являється протягом  усього
роману.
   13. Так багато мiсця, як українцям (цiлу строфу), в "Енеїдi"  придiлено
ще однiй нацiї, яка в ту епоху  була  на  авансценi  свiтової  iсторiї,  -
французам. Тут бачимо не тiльки iронiю. Неприхильне ставлення  до  Великої
французької революцiї (1789 - 1794) i  наступних  подiй:  воєн  Директорiї
(1795 - 1799), приходу до влади Наполеона  Бонапарта,  потiм  безперервних
наполеонiвських воєн - виражене в  коментованiй  строфi  ясно.  Правда,  в
лiтературi про Котляревського були спроби довести, що  вiн  мав  на  увазi
тiльки   пiсляреволюцiйний   перiод   французької   iсторiї,   але   легко
переконатися, що дана  строфа  цього  не  пiдтверджує.  На  якого  владику
"лаяли" французи - добре вiдомо: на короля Людовiка XVI, що його  змела  з
французького трону революцiйна хвиля i який згодом був гiльйотинований.  I
все ж  погляд  Котляревського  на  французьку  революцiю  можна  правильно
зрозумiти, тiльки пам'ятаючи про його стiйкi демократичнi переконання, про
численнi факти зв'язкiв з близькими до декабристiв колами. Вiн не  мiг  не
спiвчувати   лозунговi   французької   революцiї    "Свобода,    рiвнiсть,
братерство!"
   Сi перевернутi в собаки - в українському фольклорi вiдома  легенда  про
людей-песиголовцiв, що живуть у якомусь далекому краю i з'їдають  кожного,
хто до них потрапляє. Певне, ця легенда перейшла в фольклор з  багатих  на
фантастичнi елементи перекладних  повiстей,  вiдомих  у  нас  ще  з  часiв
Київської Русi. Так, аж до XVIII  ст.  включно  мала  велику  популярнiсть
"Олександрiя". У поход