инився під вузьким підходом біля високої стіни. Човняр допоміг вилізти жінкам, потім виставив на палі важку корзину з пригощенням. Господиня Айша довго перераховувала дрібні монети в жмені, доки, зрештою, не віддала перевізнику. Він теж не поспішав розпрощатись, а перерахував дрібні, майже стерті монети і сплюнув. - Бодай на тобі не було благословення Аллаха і на твоїх дітях! Скупердяйка чортова! Дякуй дівчатам - вони ублажили піснею душу мою - не хочу ні з ким зараз сваритись... Айша тим часом поспішила вхопити ручку важкої корзини, Алі за другу, і потягли до невеличкої хвіртки в цегляній стіні. Айша швиденько видобула з глибини свого одягу ключа і відімкнула грубі двері. Поки вони корзину затягували, поки заходили дівчата, а господиня Айша замикала двері хвіртки, що скоріше скидалась на стулки фортечної брами, Алі встиг роздивитись подвір'я. І йому стало страшно - посеред двору під засохлою пальмою лежав на боці здоровенний морський човен - справжній корабель. Линви - зав'язки обшивки поперетлівали - гнуті дошки де-де повідпадали жовтою шкаралущею на землю і човен світив крутими шпангоутами крізь дірки, немов загниваюча риба на прибережній ріні. Купою валялись коров'ячі та кінські черепи, буйволячі роги, верблюжі кістки, старі сідла й корзини, з яких визирали шматки різного дрантя. Під стіною зачиненої, нежилої будівлі здоровенна гора шматків деревини різної породи та якості. Були там також купи битого череп'я і великі корзини, заповнені фініковими кісточками. Звивистою стежкою через велике, геть захаращене подвір'я Айша повела всіх до триповерхового старого будинку. І тільки коли підійшли до важких різьблених дверей червоного дерева, Алі второпав, що це ж той самий будинок, до якого він сьогодні с іншої вулиці вперше вступив. У кімнаті з одними глеками Айша витягла з корзини квітки і загадала дівчатам сплести з них вінки. Корзину з наїдками заперла в комірчину і вискочила зустрічати повій. Алі не побачив, як вона їх привела і через які двері, бо він добіг нагору до Абу Амара. Двері були вже відчинені, а сам Абу Амар сидів під стіною, вбраний у тонкий перський каптан, білу льняну сорочку, перепоясаний дорогоцінним сріблотканим поясом. Мосулець сидів непорушно, стулив повіки і перебирав чорні зернини пацьорок. Алі, не чекаючи наказів, заходився прибирати постіль, підмітати підлогу, протирати пил з різьблених тахтів. Потім він попідмітав сходи. Внизу почулися верескливі дівочі голоси. Айша покликала малого вниз, і він при світлі тьмяної лампи побачив трьох дівчат - розмальованих наче глечики. Вони щось шепотіли одна одній, хихотіли, кривлялися, наче мавпи в клітці, і з неприязню поглядали на співачку та музику. Айша сказала одній повії, перевдягненій на хлопчика, так званій гуламійят 2": - Понесіть нагору з хлопцем корзину. Але та відкопилила червоні пухлі вуста, як дві вишні, з тонким чорним пушком на верхній губі: - Я не служниця-наймичка, щоб тягати корзини. Довелось Айші з Алі перти нагору корзину з пригощанням. Запалив вогонь Алі у чотирьох світильниках, розстелив скатертину, розклав на ній всякі ласощі. Мосулець підвів очі на хлопця - і малий Алі злякався: погляд був у нього зовсім чорний і холодний, а лице таке, як у різника, коли зготувався вдарити вола ножем. Мосулець підвів непомітним рухом лівицю і приклав пальця до своїх стиснених вуст. І Алі добре його зрозумів: "Мовчи і не подавай виду, що б не сталося!" І малий теж мовчки і швидко опустив повіки: "Розумію і підкоряюсь". 6. П'ЯНА НІЧ Знизу почувся передзвін аль-ута, почав наближатись, підійматися до кімнати. Ось розчинились двері, і біля порога стала Айша, загорнена в покривала. А попри неї вступили в кімнату малесенька музика та, вихляючи крутими стегнами, співачка. І далі вже, на певній відстані, хихикаючи та штовхаючи одна одну, вступили розмальовані повії. Музика бадьоро перебрала струни, і персіянка проспівала привітання мосульцю і благословення всьому дому. Мосулець же лагідно поздоровив усіх прибулих і показав рукою під бокову стіну - де вже Алі розклав подушки і розгорнув квітчастий килим. І ось всі розсілися, і сам Алі притулився навпочіпки до дверей, готовий щомиті схопитись і виконати наказ Абу Амара. Абу Амар підняв руку - і зразу ж Алі був поруч. - Пригости дівчат солодощами! Алі нахапав на тацю всього потроху і з такою мішаниною підійшов до співачки, як до найстаршої. Вона ж узяла тацю з його рук і подала музиці. Та вибрала собі якийсь медовий коржик і обережненько відхилила пригощання. А співачка без поспіху вибрала найсмачніші і найдорожчі солодощі. І, не озираючись, передала трьом дівкам решту. А ті вже заходились над пундиками, аж плямкання було чути. Музика тим часом підтягла струни, підправила лади аль-ута і тонесеньким голоском заспівала: Щедрий господар - Взірець для купця-багача, Щедро подав його слуга Щедрі дари землі - Все гостям запрошеним Для веселої втіхи, Слуга твій хлопець меткий, Добрий буде із нього Товариш в кривавім бою. Алі вперше чув, як складаються вірші, отак зразу, як ото птах щебече? На багдадських базарах співці часом складали пісні в присутності захоплених болільників-слухачів. Але то були пісні про військові подвиги предків чи про нещасне кохання, а малого Алі те зовсім не цікавило. Знов дивне відчуття якогось чи то туману, чи то млості напливло на хлопця, хоча в цієї плосколицьої невеличкої дівчини не було ні сили голосу, як у персіянки, ні п'янкого звучання. Здивувався собі Алі і навіть вщипнув себе, бо подумав, що він сьогодні цілий день крутиться, а їв лише в полудень. І чи млость у нього не від голоду раптом? Але й голоду особливого він не відчував - їсти хотілося як завжди. Хлопець перевів очі на свого тимчасового господаря. Бо він знав, що настане час, коли Аллах поверне до нього обличчя удачі. І він, Алі аль-Багдаді, попливе за обрій на білобокому, крутобокому басрійському вітрильнику. Побачив, що ніздрі його хазяїна роздулися, немов ніздрі ошалілого коня. Подумав він: „Чом я не мандеєць?! Що вона, ця музика, проспівала образливого, поганого? Коли такі обличчя у вантажників на багдадськім базарі-суку, вони вже не сперечаються - в їхніх руках блищать ножі!" Абу Амар же клацнув пальцями, і Алі, немов стрибунець, підскочив до нього. Мосулець стяг з мізинця важкий перстень з червоним лалом, поклав на порожню тацю і прошепотів: - Віднеси музиці Кадарії і скажи їй, щоб вoна згадала сліди старого бабія Омара і пройшлася по тих слідах своїми маленькими ніжками. Хлопець виконав побажання хазяїна. Запала дивна тиша, коли музика Кадарія крутила в тонких пальчиках іскристий червоний лал. Її подруга Ніссо збіліла лицем під товстим шаром рум'ян, а нігтями вп'ялася у власні долоні. Троє повій виструнчились, витягли шиї, як базарні голодні суки біля брами бойні. Музика вдягла перстень, і тепер лал спалахував за кожним злетом руки над золотавою декою аль-ута. Кинули мене друзі і серце страждає, Прагну стріти кохану, зітхаю весь час, І для чого поради, і для чого люб'язні підказки, І на що сподіватись, як невірна кохана? Хто потішить мене? Нащо в серці надію плекати? Так і буду я жити, лише смерть мені душу розрадить. На очі красуні-персіянки Ніссо напливли сльози, вона до крові прикусила нижню губу. От її Алі зрозумів зразу - вона не знала цієї пісні і не могла її проспівати своїм чародійським голосом, від якого наморочиться в голові і млость розливається в грудях. Зате наступну пісню - тільки почала Кадарія, як Ніссо підхопила ридаючим солодким голосом і вже вела всю до кінця. В цей час стали в дверях троє - два купці, що вже трапезували сьогодні вдень з мосульцем; третій був у шкіряній куртці-панцирі і при зброї, одязі стражників. За поясом Йєменська джамбія 21 в дорогоцінних піхвах, при боці дорога дамаська шабля2. Ніхто з трьох не порушив співу пишногрудої персіянки. Абу Амар теж не ворухнувся, не повів і пальцем, поки лилася пісня і дзвеніли струни під тонкими пальчиками Кадарії. Лише коли відбриніла остання струна, Абу Амар підвівся і. пішов до дверей вітати гостей. І що здивувало Алі: коли мосулець вітав озброєного чоловіка - очі його світилися щирою радістю, а усміхнене лице було сповнене великої поваги. Далі пішла робота для Алі - він допомагав змити руки гостям, подавав їм солодощі, бігав униз до господині Айші за глеками вина. Обносив усіх вином, всім підливав у чаші, дозирав за світильниками - щоб ґноти не чаділи і полум'я не блимало. Лише озброєний робив вигляд, що перед ним не вино, а запечатаний глечик яблучного соку з лавки торгівця Сахла, того самого, в якого росли біло-червоні троянди. - Це правда яблучний сік? Так? На вино зовсім не схоже. Йому всі хором відповідали; - Це чистий яблучний -сік! А яблука найкращі - сірійські! Якраз Алі підливав у чашу одній повії пахуче солодке вино, і вона не втрималась, прошепотіла: - П'яниця і бабій! Ще й удає з себе, шакал, чистого мухтасіба 3. Озброєний гість чи не найбільше випив повних чаш "соку" і покликав після цього Алі. - Принеси мені ще соку яблучного! Тільки дивись, щоб не було в ньому й краплі вина! Пророк заборонив нам уживати вино, а його заповіти - святі! - Він підняв товстого пальця вгору і похитнувся усім тілом, ледь не завалившись на скатертину з пригощанням. Гості-купці були добре підпилі, тільки мосулець не виявляв ознак сп'яніння, хіба що легкий піт виступав на його засмаглому обличчі. Повії та співачка теж добре сп'яніли, певно, що й музика Кадарія трохи підпила, бо вона, це добре Алі помітив, час від часу крутила на пальці перстень і милувалася спалахами кривавого лала. Мосулець попрохав проспівати вірша Омара про газелей, і Кадарії довелось і співати, й грати самій - Ніссо лише весело хихотіла і розпустила поли свого халату так, що у вирізі сорочки були добре видні великі білі опуклості грудей. Та стражник чомусь не зацікавився її щедротами, а тоді, коли стомлена Кадарія попросила перепочинку, покликав до себе дівчину, перевдягнену на хлопця. - Я стражник і всі це знають! А тому я повинен пересвідчитися - чи ти дівчина, чи ти хлопець? Якщо ти хлопець, то ти біглий раб Сахла. І я маю тебе йому повернути. Я давно вже йду по цьому сліду. Мосулець напружився, це зразу помітив Алі, та крім нього ніхто на мосульця не звернув уваги. Обидва купці почали переморгуватись між собою і тихенько похихикувати в бороди. Тим часом стражник посадовив повію поруч себе на килим і почав розв'язувати її пояс, здирати з неї каптанчик, знімати з голови шапку і залазити в пазуху. - Ану знімай сорочку! Щось я ніяк не намацаю в тебе грудей, певно, ти хлопець! І, не чекаючи, поки дівчина зніме сорочку, сам здер з неї одежину. І перед всіма бризнули її маленькі тугі груди, всі в червоних плямах від безжальних лабет стражника. - Дійсно - ти дівчина... Хоча дуже схожа на раба цього клятого міняйла Сахла. Слухай, а ти танцювати вмієш? І, не чекаючи, що вона відповість, він покликав двох її подруг. - Кастаньєти взяли з собою? Добре! А бубона нема? Є? Чудово! А ну йди і танцюй! Та дивись мені, щоб з Йєменськими придиханнями, з негритянськими вихиляннями, з магрібінськими зойканнями. Дівчина потяглася до сорочки, та стражник боляче вдарив її по руці. - Танцюй так, щоб усі бачили, що ти дівчина! Ляснула долонею одна блудниця в невеличкий бубончик, а друга - застрекотіла кастаньєтами. Напівоголена схопила з підлоги пояс і під стукіт бубонця вийшла на середину помешкання, обгортаючи довгий червоний пояс навколо тонкого стану. Дівчина танцювала добре, і навіть співачка і гості почали ляскати в такт танцю. - Тихо! - нараз закричав стражник і, не чекаючи, звернувся до басрійських купців: - А раптом той біглий раб євнух або гермафродит? Як ви, шановні, вважаєте? Може так бути?! Обидва купці весело й п'яно закричали: - Може, може бути! Мосулець з усмішкою схилив голову, але слова не подав. Стражник підкликав до себе танцівницю і почав сам на ній розкручувати пояс. Без пояса шовкові шаровари зіслизнули з її худих ніг і впали на підлогу. - Слава Аллаху! Дівчина! А то вже думав - доведеться полишити шляхетну компанію і відвести втікача до міняйла... Танцюй, дівко, і звеселяй нас! Крутилася в шаленім танці блудниця - вуста розкриті, очі безтямні. Але тіло відгукувалось на кожен удар бубонця і тріскотіння кастаньєт. На здивування всіх, музика Кадарія підстроїла аль-ут і дрібними краплями задзвеніли його струни. Всі аж підстрибували на місці, шарпались тілом, трусили плечима. А Ніссо сп'янілим солодким голосом завела сороміцьку пісню. Стражник раптом підхопився і, згарбавши танцівницю здоровенними лабетами, поніс її під стіну на м'які подушки... Музики замовкли, приголомшені діями стражника, але мосулець в тиші промовив: - Музики! Продовжуйте гру! Тонесеньким голоском засміялася Кадарія на зауваження Абу Амара і задзвеніла струнами. Загуркотіла бубоном блудниця, заклацала кастаньєтами друга. Старий і молодий купці плескали в долоні... Гармидер настав неймовірний! Всі просто оскаженіли, споглядаючи стражника і блудницю. Алі не витримав і підвів голову, щоб подивитись на шпарку під стелю. Він просто вже не міг побороти заборону - його цілий вечір тягло подивитися на ту щілину, таємницю якої він перший узнав. В щілині блищали чиїсь чотири ока. Алі зразу ж нахилився до глечиків з водою, щоб ніхто не перехопив його погляду. Та було пізно - Абу Амар вже кликав його до себе і зашепотів хлопцеві на вухо: - Важиш головою! На перший раз - вибачаю, вдруге повториш - годуватимеш крабів у каналі! - І голосніше, щоб усі чули: - Відчини двері в сусідню кімнату, вони зразу за килимом! Запали в кімнаті світильник, постав воду! В напівтемряві Алі нечутно відхилив край килима, зразу за ним намацав двері, і вони без звуку відвернулись усередину невеличкої кімнатки. Крізь високе віконце пробивався промінь місяця і клав дивний візерунок на долівку. Хлопець, полишивши мідного глека і тазик, поспішив до хазяїна. - Там видно й без світильника - місяць через віконечко падає. - Я бачу, ти стомився й тому верзеш дурниці, - зашепотів йому мосулець. А всі навколо дійшли до сказу, співали дурними голосами похабну базарну пісеньку. - Візьми халви та родзинок і поспи. - Де? - В кімнаті Айші. Скажи їй, що я наказав. Алі в темряві загріб зі скатертини в шапку добрі куски халви та жмені родзинок. Ще йому межи пальці попали фісташки, фініки, медові колобки, сушені смокви, але з цього він не прихопив нічого. Джафарові фініки вкарбувалися йому назавжди. Коли він штовхнув двері, то вдарив по лобі господиню Айшу - вона підглядала в дірочку від сучка, але раптової появи хлопця не помітила і не встигла відхилитись. Вона не втрималась і гепнулася на сідниці, ледь не загуркотівши по сходах. - Це ти, дурнику? Ледь не вбив мене, бідолашну... Я твоєму хазяїну несу вино, а ти... Вона не вигадала що далі сказати і сиділа так на краю сходів. Алі стояв і дивився на її заголені ноги, а ступити не міг - вона йому перегородила шлях. - Куди ти йдеш? - зрештою здогадалася спитати. - Хазяїн наказав мені перепочити в твоєму помешканні, хазяйко. - Ну добре, іди спи, тільки не базікай там багато... - Добре! - погодився Алі, хоча так і не второпав, чому "не базікати". І де не базікати - "там" унизу, в помешканні Айші, чи "там" нагорі, з хазяїном своїм? Га?! Він пішов униз, і коли вже завертав, то підняв голову - господиня Айша, зігнувшись, заглядала в дірочку. 7. ПЕРСТЕНЬ З ЛАЛОМ У кімнаті Айші тонкий вогник лампи відсвічували стократ глеки, казани, тази і чаші. Біля жаровні клопоталася маленька, чорна дівчина з прекоротким крученим в кілечка волоссям. Дівчина обернулась і прикрила розтуленого рота пальцями правиці. - Ти хто? - спитав Алі. - Рабиня Айші. Вона помішувала ложкою якесь вариво в міднім казанку. Казанок був не закіптюжений, зовсім світлий. Тому Алі відразу второпав - тут рідко готують - бо купують їжу в якійсь харчевні. - А твоє як ім'я?.. - Джарія. Я з країни зінджів. - Не сліпий, бачу, хто ти така! Але все ж, як тебе мати звала? - Те ім'я тільки моє... А я чую, хто ти такий! - Як так? - Слухом чую - мова твоя багдадська. Базарна мова. І йдеш ти стомленими ногами. Соваєш, човгаєш ногами - спати хочеш. - Пригости мене юшкою, а я тебе халвою та родзинками... - Халви ніколи не куштувала...- і голос негритяночки затремтів. Вона швидко насипала хлопцеві в чашку гарячої сочевичної юшки і дала шмат черствого коржа. Сама ж вихопила з шапки грудку халви, відщипувала від неї по крихті і кидала в червоні, наче обдерті до крові вуста. Вона сиділа, так розставивши ноги, щоб полотняна сорочка натяглася і жодна крихта не впала на долівку. Вирячила на Алі величезні чорні очі з такими іскристими білками, що - здавалося, ніби вони світились у мороці кімнати. Поки Алі висьорбав половину сочевичної юшки, вона злизала з тонких пальців найдрібніші крихточки халви. Тоді хлопець виділив їй щедру жменю родзинок. Від погляду - такого вдячного він ніколи не бачив у жодної людини - хлопець відвернувся. Йому соромно стало, що себе вважав часом бідним і нещасним. Ось де бідна істота - за грудочку халви і жменю родзинок вважає тебе своїм найбільшим благодійником! Водночас Алі дуже хотілося спитати в негритяночки про багато речей, а те, що вона знає про ці речі, він не сумнівався. - Скажи мені, Джаріє, чому в цьому домі не живуть пожильці? Адже вони б віддавали Айші багато грошей! І куди виходить мур цього будинку з тієї кімнати, де зараз бенкетують? - Тому тут не живуть люди, що раніше багато людей жило! А потім її один пожилець пограбував і втік. Він її полюбовником був і втік невідомо куди з усім її золотом і сріблом. Тоді міняйло-перс, звуть його Рустем, порадив їй прогнати всіх пожильців, а він платитиме їй, як би в будинку жили люди... Ну, як би він платив за всіх пожильців, тільки щоб їх не було... Зрозумів? Він боявся, щоб хтось із пожильців не зробив до нього підкоп. Тому він і євнухів трьох тримає, сторожів значить, і кількох собак... Собаки прелюті, їх привезли з Хорасану2 ще цуценятами. А ще Айша гроші заробляє тим, що віддає в найми глеки, казани й тазики різним людям. Всіх вона пам'ятає, нікого ніколи не переплутає і не забуде!.. Ще вона ходить і скуповує пряжу в заміжніх жінок, бо це не брудний заробіток у них, у білих, вважається... Ти, правда, теж білий, але ти не злий. І не вважаєш мене підлою... - А чому я повинен тебе вважати підлою? - Тому, що всі білі люди вважають себе найкращими, найчеснішими, а темних людей найбрехливішими! - Ну добре, нехай воно так... Але хто така Айша? Чому це її будинок? - Вона сестра одного багатющого купця. Він тепер живе в Магрібі. А будинком управляти лишив її. - Слухай, Джаріє! А куди виходить стіна із кімнати, де зараз бенкетують? - Упритул до старих Рустемових голуб'ятень. Рустем страшенно боїться, щоб злодії не проколупали дірку в його мурах, чи щоб не прорили нори до його скарбів! А тільки я знаю - його старша донька удвох із одною наложницею самі зробили дірку в будинку Айші та й підглядають потихеньку, що тут робиться... - А що ж тут можна побачити? Тепер же у вас немає пожильців... - Е-е-е,- протягла негритяночка,- коли Рустем від'їздить до моря на два-три дні, тоді Айша здає на ніч чи на дві знайомим для утіх якусь із кімнат. Або всього на кілька годин - якщо це сімейні люди і ні він, ні вона не можуть полишити домівку на ніч... А ті підглядають і мовчать. Певно, Айша знає щось про них, то вони й мовчать... Ех, якби знати їхні секрети! Тихо! Спускається Айша!.. Давай сюди мерщій миску, ніби це я з'їла! Зайшла в кімнату Айша. На ходу вихопила грудку халви у хлопця і заразом сподобилась прихопити ще й з десяток родзинок. - Смачні родзинки... Лягай спати отам! - вона кивнула на купу мотлоху. - Ти, мавпо, дивись не блудствуй з ним! Всі ви чорні розпусниці! - І вона солодко потяглась, аж пальцями хруснула. - А ти мені, гляди, не пригощай її солодощами, бо хазяїну скажу! Адже правильно кажуть - не годуй досхочу собаку, бо вона тебе зжере! Як Айша знов пішла нагору, Джарія почала гладити себе по череву і радісно посміхатись. - От смачно, от смачно! Як вино п'янить... Айша ще гроші заробляє тим, що зводить молодих гультяїв з жінками купців і мореплавців, коли ті десь у далеких мандрівках. А пожадлива! На вулиці підніме фінікову кісточку і притягне в садибу! А в самої найкращого сорту пальма засохла, бо не вміє за нею доглядати. Чоловіків боїться найняти - думає, ще пограбують її! Та й платити треба не менше, ніж інші платять... У дворі і жасмин ріс, і кущі троянд були! Все пропало! - А ти? Хіба ти не любиш квітів? - Квіти - то забавка для вільних... Якби їх можна було з'їсти... отоді б я... - Слухай! Ось тобі шапка. Тут ще трохи родзинок і крихти халви. Як усе вибереш, надягнеш мені на голову!.. - І впав на мотлох, уже стятий глибоким сном. Прокинувся Алі одразу, із неспокійним відчуттям, що почалося щось дивне. Дійсно, на сходах почулися розлючені жіночі, п'яні чоловічі голоси, які ніби намагалися заспокоїти жінок, втишити. Та чоловічі голоси таки здорово були п'яні - варнякали з великим зусиллям. Навіть голос Абу Амара і той був уже п'яний. Всі пройшли повз кімнату, і хтось відпер двері на хідник до каналу. Ні хвилю не вагаючись, Алі побіг на другий поверх і відкрив двері до кімнати з еркером. Чомусь у цій кімнаті не було запори, а сама ця кімната не мала ні жодного тахта, ні циновки, ні килимка на стіні, та й ніяких візерунків чи прикрас. За Алі поспішила і чорношкіра Джарія. Вони вдвох притисли обличчя до товстої решітки вікна. Внизу стояли всі принаявні в цьому будинку, навіть напівроздягнений стражник і напівгола танцівниця. Дві повії благали музику Кадарію: - Не кидай!!! Подумай, що ти робиш?!! - Та кидай вже швидше - підбурювала персіянка Ніссо напарницю. - Вона здохне, як таке побачить! Клянусь Аллахом! - Можеш кидати - рубав стражник хрипливим басом. - Але тоді я накажу моїм людям витягти перстень з багна... ї подарую його моїй любій Зуламі. Він при всіх торсав її за оголені груди. Кадарія підступила до Айші: - Протанцюєш стільки, скільки танцювала Зулама - перстень твій! Присягаюсь Аллахом! Господиня Айша трохи похитнулась (видно, і її добре напоїли), але нічого не говорила, тільки водила головою за перснем, що ним перед її обличчям розмахувала Кадарія. Зрештою Кадарії те все набридло. Вона підійшла швидкими кроками до краю хідника, невдало розмахнулась і жбурнула перстень - щедрий дарунок Абу Амара. Зойкнули розпачливо дві повії. Радісно скрикнула Ніссо. Алі та Джарія, не змовляючись, поспішили вниз, на вулицю, щоб затягти непритомну жінку до будинку. Хлопець разом із рабинею перетягли зомлілу господиню в помешкання. Тепер Алі пересвідчився, яка важка і незручна для ноші непритомна людина. Всі ж інші з п'яними співами та сміхом і кепкуванням над пожадливою хазяйкою піднялися на третій поверх. Чорна рабиня, вкрай перелякана, сиділа біля своєї володарки і нічого не робила. А хлопець то хапався терти скроні зомлілій жінці (десь таке чув), то класти мокру ганчірку на чоло. Заскрипіли, двері. Негритяночка наче й не чула, злякано дивилась на потемніле лице хворої. Вступили мосулець і стражник. - Що б не сталося - спочатку знайди мене! Я все уладнаю - слово воїна... Спасибі тобі - вже кілька років я так не веселився, як цієї ночі! - О шейх! - Мосулець приклав руку до серця.- Такої дотепної витівки, яку ти втнув з отим "рабом", я ще ні від кого не чув! І скажу тобі, вельмишановний та вельмидостойний, не чув навіть про подібний жарт, ба навіть не читав! - і мосулець захихикав. А стражник зареготав на все горло і ляснув здоровенною правицею по плечу Абу Амара. - Поклич після молитви лікаря Ібн Юсуфа. Вправний християнин. Якщо хочеш взнати про грошові справи цієї гієни - підмаж міняйла Бен Закарію. Іудей бере у неї гроші й пускає їх в обіг... А ти, хлопче, знайди, де в неї оцет і м'ятна настойка, та й зроби їй ганчірки мокрі на чоло і скроні... У нас при допитах і дужим чоловікам оцет допомагає, а м'ята повертає до тями... - Лишайся біля Айші, поки я не покличу, і дивись, щоб чорна робила все, що потрібно! - наказав мосулець, і чоловіки пішли на сходи. Дерев'яні щаблі співали під їхніми ногами якусь рипучу мелодію. Щоб дістати оцет та м'ятний настій, довелося заголювати Айшу і знімати з неї тонкий пояс з цілою силкою різних ключів. Ніяково було й страшно торкатись хлопцеві жіночої голизни... Негритяиочка швидко віднайшла ключ від комірчини з припасами. В комірчині тхнуло гірким баранячим лоєм, цвілими сухарями, прокислими фініками та смерділо сушеним акулячим м'ясом. Поки Алі шукав ліки, Джарія з радісним криком вихопила горщик, засунула туди руку і напхала собі повен рот проса. Далі вона потягла з полиці глиняну баклажку і вибігла геть. Алі опікувався господинею і чув, як у сусідній кімнаті рабиня гуркотить товкачем - трощить пшоно на грубе борошно. Потім з-за дверей крізь темний коридор поплив гіркий чад деревного вугілля, просто як із кузні. Алі зрозумів - негритяночка заправила жаровню паленими фініковими кісточками. Чи то від турбот Алі, чи від їдкого диму, але господиня Айша розплющила очі, підвела голову, втягнула з шумом повітря, сперлася на лікті. - Хто без мого дозволу готує млинці? - Тремтячою рукою помацала в себе на животі. - Де ключі?!! Погра-бували-и! - з розпачем закричала Айша і впала навзнак. Голова в неї повернулася набік, і з носа тонкою цівкою текла темна кров. Алі підставив під лице глибоку мідну тацю і сам метнувся до сусідньої кімнати. При слабому світлі від жаровні Алі побачив, як негритяночка поливає пригорілий оладок кунжутною олією, посипає грубою сіллю і пхає до свого широченного рота. - Пішли швидше! Айша конає - в неї кров носом чурить! - закричав Алі. - А ти тут оладки жереш! - Пусте! Не здохне,- спокійно відповіла рабиня, облизуючи, чорні пальці з рожевими нігтями. - Як пішла кров, то небавом їй стане легше. Таке вже бувало - як іде носом кров, то за день-два оклигає. Сідай, скуштуй оладка... Знаєш, відколи мене схопили людолови, не їла я наших пшоняних оладків! Алі завагався лише на хвилю, бо враз відчув, що їсти йому хочеться, аж у череві смокче. А потім і собі, обпікаючи пальці, згорнув трубочкою вогненного оладка, змастив запашною олією і посипав темною сіллю. А Джарія тим часом вже плюскала на розпечену сковороду нову порцію рідкого пшоняного розчину. Алі впорався з другим оладком і поспішив назад до Айші. Йому стало бридко і страшно - таця переповнилась кров'ю, та з носа вже не лилося. Алі повернувся до дівчини. - Іди, винеси і вимий кров! Обмий їй лице! - А ти? - здивовано спитала негритяночка. - Я мусульманин. Мені після крові треба очищатись! - Скільки ви вбиваєте людей, а крові боїтесь! - ледь не кричала негритяночка, а сама все струшувала сковороду з млинцем, щоб він не пригорів.- Ну почекай трохи - ось цей оладок лишень з'їм і все зроблю... Ну почекай! - Вона заплакала. Тоді Алі махнув рукою і пішов чекати її біля хворої Айші... Перед самісіньким сходом сонця, перед молитвою, весела компанія вивалилася із занедбаного будинку-палацу. Алі виглядав у еркер і бачив, як на свист стражника з-за рогу каналу випливли два великі човни, а в них люди нічної стражі. До одного сів начальник стражі, до другого - купці з дівками. Була повна вода, і хвилі плюскали пінистими бризками аж до верха паль. Мосулець стояв на самісінькім краєчку греблі і махав рукою відпливаючим гостям. Алі був біля господині, коли всередину зайшов мосулець. - Слухай уважно - неси нагору жаровню, сковороду, мідний кухоль, ступку і глек води. Та швидко! Без жодної похибки і зупинки виконав Алі наказ господаря. Мосулець кинув з тріскотом жменю якихось зелено-оливкових зернин у ступку і зачав розбивати їх товкачем. - Мій господине! Давай я все добре зроблю! - вихопився Алі. - Не заважай! Іди вниз - доглянь, чи все гаразд, потім прийдеш. Та хлопець не спустився зразу до Айші й рабині, а завернув у кімнату з еркером. Притисся до міцних ґрат, зроблених з дубових брусків. Просто під баштою еркера коливався на припливній хвилі човен. У човні було двоє: якийсь рибалочка і чоловік з пов'язкою на обличчі, загорнутий у широкий плащ. Десь з-за обрію пробилися промені сонця, заспівали на мінаретах темні муедзини. А чоловік у плащі й не чув заклику до молитви, а показував, як музика жбурнула перстень і де він нібито занурився у воду. І тоді Алі впізнав у ньому стражника. Спостеріг - стражник помиляється - нікчемні сили дівчини ввели його в оману - показував рибалці набагато ближче до берега, ніж вона кинула той царський дарунок. Рибалка роздягся і пірнув у вируючу воду. Під водою він так затримався, що тюрок (а стражниками, як і скрізь по халіфату, буди або тюрки, або курди) почав непокоїтись і все заглядати у воду. Алі подумки засміявся - такі всі скажені, тільки б і лили людську кров, а вода їх лякає! Випірнув рибалка без персня. І вдруге так само. І втретє без нічого. І ще багато разів. Алі бачив, що рибалка не там шукає, але він був не такий дурний, щоб пояснити цьому різникові про його помилку. Після срамної п'яної ночі в Алі не лишилось і крихти поваги до стражника. Шкода тільки зусиль рибалки. Та й рибалка хлопцеві не сподобався - пірнає незграбно, віддихувавсь якось безладно, невміло. Зрештою хлопець згадав, що хазяїн Абу Амар наказав йому все оглянути внизу і піднятись до покоїв. Внизу нічого не змінилось - Айша лежала без пам'яті, а негритяночка все ще пекла тоненькі пшоняні млинці. Коди Алі піднявся до помешкання мосульця, то його чутливі ніздрі вразив дивний і таємничий запах смаженого зерня. Пахло наче і жирним, і гірким, чимось таким, що водночас заспокоює і бадьорить, що одним тільки запахом підіймає підупалі сиди, відганяє втому... Коли Аді відхилив двері, то мосулець стояв навколішки перед жаровнею і сипав якесь терте листя в кухоль. А кухоль повнився варивом, бризкав на вугілля, і тоді дзвінкий і солодкуватий, приторний запах вибухав із повною силою. Мосулець зняв кухоль і дав відстоятись, а потім налив собі невеличку чашу. Обпікаючись і кривлячись, ковтав пахучу, темну рідину. Ніздрі його роздувались, очі заплющені, а на обличчі з'явилось очікування чи то насолоди, чи то радості. - Розповідай, що взнав! - наказав мосулець не відкриваючи очей. Алі все виклав - крім одного, що стражник не знає точного місця, де впав перстень, а він, Алі, добре запам'ятав точку падіння. Алі сам хотів дістати перстень. Хлопцеві праглося знайти перстень, щоб його винагородили - дали трохи грошей. Тоді він не доїдав би окрушини, а міг би купити добрий наїдок. Та наперед хвалитись Алі боявся. Він добре пам'ятав, як уся вулиця над ним кепкувала, коли він похвалявся, що витягне з-під млина великого вусача. І цей вусач вирвався з його пальців. Після того наперед він ніколи не хвалився і не зарікався. - Молодець! - похвалив мосулець. - Ось тобі гроші на лікаря й ліки. Айшу треба добре лікувати, бо ще помре. А зараз поспіши на кінець кварталу - там вже човнярі пропливають - і поклич мені човен. Та не гайся! Потім на базар. Зелень, хліб, смажена риба, акуляче м'ясо в'ялене. Запам'ятав?! Добре! - Мосулець на очах порожевів, очі в нього бадьоро заблищали. - Нагодуй з нашого наїдку Айшу та негритянку - помічників треба прикормлювати, щоб були слухняніші... Хочеш мокканської таємниці скуштувати?.. Боїшся?! Це не вино і не хашиш - не дурманять людину ці зерна, а дають бадьорість і силу до дії... Він простяг чашу із залишками темно-зеленого питва. Алі зробив кілька ковтків гарячого варива, а далі була темно-зелена гуща товчених зерен. З незвички обпекло стравохід і гаряче розлилося в шлунку. На язику терпко гірчило і було навіть бридко... Та коли під мурами складів поспішав до початку кварталу, відчув - до нього повертається бадьорість і веселий настрій. Наче й не було божевільної ночі! У голові не крутилось, як від вина, і рухи були зграбні й упевнені. Співали, тягли молитви муедзини на гостроверхих мінаретах. Господар відплив, ще раз наказавши покликати лікаря для Айші. Тільки-но човен завернув за ріг кварталу, як Алі швидко спустився з хідника і примостився на палі. Миттю розібрався і склав свої одежини на другу палю. Примірявся і кинув шматочок свинцю туди, куди ще в сутінках Кадарія жбурнула перстень з лалом. Приплив наче скінчився, і вода в каналі заспокоїлась. Бруд і каламуть опадали на дно. Хлопчина ще з вікна еркера добре примірився, де йому пірнати. Вибрав собі і добре запам'ятав вказівники - на каналі з того боку три свіжі палі, а на цьому боці - двері будинку Айші. Без жодного плюскоту слизнув у воду та швидко й тихо поплив на потрібне місце. Зупинився наче в потрібнім місці, перекрутився у воді, обдивився будинки Айші та міняйла Рустема - чи не підглядає за ним хто? І йому здалось, наче за густою решіткою еркера блиснули очі. Може, це Джарія підглядає?.. Проте як він не вдивлявся пильно, більше ніяких ознак людини за решіткою не примітив. Ще трохи почекавши і все розглядаючись на всі боки - чи нема де кого? - швидко занурився під воду. Коли хлопець наблизився до дна, відчув - його зносить придонна течія. На всяк випадок пошарудів пальцями по купах сміття, що скупчилося на дні каналу. Ні шматка свинцю, ані персня не знайшов. Випірнув і побачив, що його знесло ліворуч. Відплив праворуч і пірнув з надією, що течія пронесе його над потрібним місцем. Хоч намул і спав, проте у воді ще були сутінки. І коли його почало зносити втретє ліворуч, раптом у густій зелено-жовтій каламуті спалахнув жовтий - промінь і зразу ж загас. Алі випірнув, добре віддихався і спустився якомога обережніше і швидше. Він дуже поспішав, бо повітря тягло його нагору, у скронях коливався тонкий дзвін і ось-ось хотілося хапонути повітря. Він затримався над купкою череп'я і почав швидко-швидко перебирати уламки, скалки. Ось і винагорода - в денці глечика пальці намацали шматочок свинцю. Значить, перстень десь зовсім поруч. Хотілося хапонути на повні груди повітря. Дзвін у вухах став нестримний. Та хлопець знав - зараз і тільки цієї миті він повинен шукати і знайти перстень з лалом! Доказ цьому - шматочок свинцю! Золото десь поруч, зовсім поряд! При другому зануренні хто зна, чи пощастить потрапити точнісінько в це місце! Він поволі почав вести рукою по колу, все ширше й ширше роблячи круги... І ось пальці слизнули по твердій опуклості лала. Наче вишенька, опуклість багряного лалу. Алі затис здобич правицею і з усіх сил поспішив на поверхню. У хлопця вистачило тями, щоб не роздивлятися перстень і не милуватись ним при яскравому світлі. Вилізши на палю, швидко зав'язав перстень у кінчик хустки, якою обгортав шапочку. Він, він, Алі, син багдадського сміттяра, витяг, видобув скарб із брудного каналу! А коли віддасть його Амару? Це вже потім... Поки що треба не думати про перстень, а швидко виконувати накази хазяїна - знайти лікаря і купити наїдки... 8. КВАСОЛЯНЕ НАМИСТО Алі відімкнув важкі запліснявілі двері і тихо прослизнув до приміщення. Господиня Айша щось бурмотіла і стогнала, та не було зрозуміло, чи це сон в неї, чи марення. Негритяночка спала на підлозі в сусідній кімнаті, ледь не торкаючись сіро-рожевими п'ятами розпеченої жаровні. Алі не розбудив її, а сам виніс жаровню на подвір'я, а потім позамикав усі двері, сховав ключі, як і Айша, на голому тілі. Вислизнув тихо й непомітно через запасну хвіртку до бічного каналу. Тільки пробіг під стінами складів до перехрестя каналів, як зразу ж здибав човняра. І винайняв його до полуденної молитви за дирхем. Човняр був радий, що знайшов такого дурника, а хлопець зрадів, що не треба тепер знову кожного разу шукати човняра - він буде напохваті. З лікарем було гірше. Коли огрядний, сивобородий християнин взнав, що його викликають до Айші, він замахав пухкими руками. - Нікуди не рушу й кроку! Ця гієна буде кричати, що вона вдячна мені на динар, а заплатить битий фалс! З місця для неї не рушу! Це справжня басрійська скупердяйка! - Ось тобі, господине, два дирхеми, як задаток. Справжні, не "чорні"! Це мій хазяїн, Абу Амар, мосулець, кличе тебе до господині Айші. Він платить. Бачиш оце - тобі монети! Якщо їй допоможеш... Лікар узяв монету, довго крутив межи пальцями. Зрештою прикусив міцними білими зубами шматочок карбованого срібла. - Іду! Срібло - не золото, проте річ переконлива! Коли Алі завів лікаря у цей потаємний будинок, з-за дверей почувся стукіт у дошки та плач. Алі не відімкнув негритяночку, поки лікар не оглянув хворої та не призначив різних ліків і не пояснив, де й у кого їх купити, і як їх давати хворій. Тоді тільки Алі відімкнув двері. Негритянка вискочила стрілою, перечепилась і розтовкла собі носа. Лікар весело і вдоволено розсміявся. - Тепер і в рабині кровотеча, і в хазяйки! Недарма ж кажуть, що собака й рабиня схожі на господаря! Негритяночка витерла кров кулаком і кинулась із обуреним вереском до хлопця. - Зачинив мене, мов собаку?!! Куди ти йдеш?! Візьми мене із собою! - Цить, чорна мавпо! - Лікар обурився. - Ти рабиня, а він мусульманин! Ти що - збожеволіла?8 Якщо хочеш на вулицю піти, то поклонись йому низько і попроси та й одягни на шию свою рабську кулю. І - А тоді до Алі і теж обуреним голосом: - Чого на мене дивишся? З рабами треба тільки суворо! Добра і ласки вони не розуміють. Сядуть тобі на шию, як Дід на Сіндбада-Морехода. І не скинеш, і не знімеш. З такими напучуваннями вони й сіли до човна. Алі думав відвезти лікаря до його дому, проте лікар попрохав, щоб його відвезли до садиби купця Сахла. - Правда, господине, що в того Сахла є чудо з чудес - серед квітів - троянда з пелюстками наполовину червоними, наполовину білими? Я так хочу побачити чудову троянду! - Є. А чого тобі, хлопче, дивитись? Ти ж простолюдин, слуга... А щоб зрозуміти красу чи квітів, чи ще чого іншого, треба бути і освіченою, і вихованою людиною. А ти ж, певно, до всього і не вчився ніколи і не знаєш навіть грамоти? Алі нічого не відповів і сумно опустив голову - все була чиста правда. Звідкіль синові Хасана-сміттяра знати грамоту? І хлопчина відчув себе таким малим і ницим від зневажливих слів лікаря, що ладен був упасти каменем на дно каналу і більше не виринати. Тільки щодо краси - то тут Алі обурився, та не посмів перечити лікарю. Хіба вони, ці багаті й письменні, помічають красу цього світу і різних людських витворів? От хоча б Джафар - хіба його цікавить просто краса?! Йому треба, щоб вона дорого коштувала, а він за неї щоб мало заплатив! Тоді краса для нього справді краса... А сам лікар?! Говорить про освіту і вихованість, а жодного разу не зиркнув на дивну штукову стелю, що в кімнаті Айші зависла над головою, ніби золоті пришпилені соти... Човняр спинив свою посудину біля кварталу, де жили різні іновірці. Алі добре запам'ятав, що