роздивився. Можу навіть намалювати! Дай мені каламар і папір - я вмить вималюю. - Слухай, ти ж мусульманин - хіба можна порушувати заповіти віри? - Не можна малювати живих істот. Сам чув суперечки про це у мечеті. Перстень з каменя й золота -- без дихання - зовсім інша річ! Бен Сахд подав клаптик тоненького паперу, каламар і калам 6. - Це знаменитий самаркандський папір.... - Це в тім краю, де Бухара і Мерв? Дині там знамениті.... Я сам чув запах дині, що коштувала сто динарів... - Що дині?! Там мої родичі живуть, у Бухарі і в Мерві. Правда, вони бідні люди - шкіри виробляють, тканини фарбують... А от у Місрі мій двоюрідний брат - то великий умілець! Він оправляє в золото найвибагливіший камінь - смарагд! Із крихким смарагдом треба вміти поводитись. Хлопчик став навколішки, поклав на віко тахта папір і обережно вималював перстень з лалом. Особливо ретельно візерунок навколо гнізда, куди було вставлено лал. Бен Сахл аж здригнувся, коли підніс ще мокрий малюнок до очей. - Тихо! Мовчання! За цим перснем напевно смерть. Мій брат його робив у Каїрі, для одного відчайдушного мандрівця і дуже вдалого купця. Він десь родом із Дамаска... Багатий і в дружбі з багатьма сильними світу цього. Якщо цей лал Абу Амар подарував КадаріЇ, то його володар загинув. Або з ним сталося страшне нещастя, що він мав позбутися свого улюбленого персня! Ай-ай! Тепер слухай - ти присягся Аллахом мовчати! Швидше йди та .віддай їй перстень! Краще втратити цей скарб і лишитися цілому, ніж володіти мить скарбом, для того, щоб втратити і тіло, і душу! - Мені так хотілося пошвидше потрапити в країну чудес Індію. - Потерпи трохи, і мрія твоя здійсниться. Як сказав премудрий цар Соломон: "Відсунута надія - мука серця, а здійснення бажання - дерево життя", їди і поспішай позбутися небезпеки! Поспішай же! Алі, призвавши мир і благословення на Бен Сахла та його дім, підійшов до дверей. Визирнув із крамниці на всі боки. Пересвідчився - нікого нема. Вискочив назовні. Попід стінами пробіг півкварталу, а тоді перейшов на самий край вулиці просто над каналом. Пострибав по палях, ніби випробовуючи і долю, і свою вправність - чи прискаче по верхах паль до кінця кварталу. Не зірвався, навіть не похитнувся і не перечепився. Коли повертав за ріг, зирнув назад. Бен Сахл стояв у дверях крамниці. Він підніс руку до обличчя - чи то пейси собі закручує, чи то напучує Алі, мовляв: "Поспішай, поспішай! Все буде гаразд..." Коли хлопчик зник за рогом, Бен Сахл відчув велику втому і тремтіння в колінах. Прочвалав у куток лавки і витяг із схованки невеликий глечик, запечатаний зеленим воском. Тихо покликав: - Мадхі! Заходь! Відчинилися двері, і зайшов той самий садівник у білому тюрбані і білому запиналі на стегнах. - Ти все чув? - спитав Бен Сахл виснаженим голосом. - Все. - Як міркуєш - пощастить малому виплутатись? - Бен Сахл налив у малесенькі чаші бурштинову запашну рідину. Індус встромив палець у чашу, бризнув напоєм на підлогу. - Не пий ані краплі вина! Бо в ній усе зло, як сказав колись пророк Всевишнього й милосердного! Хай буде славне його ім'я і хай буде з ним Аллах! - І малесенькими ковтками почав смакувати вино. Десь на половині чаші проговорив: - Хотілося б, щоб біда і смерть цього разу схибили... Але все буде, як хоче Аллах! Все в його руці! - Ти, Мадхі, кажеш, що все в руці Аллаха. І я вважаю, що все від Бога. Але для чого ж тоді людині її бажання, її воля? Бен Сахл заплющив очі, понюхав вино, кінчиком язика покуштував, а потім, цідячи крізь зуби, висмоктав чашечку, віддихнув і виголосив: - Ай-ай! Тоді старий індус чемно спитав: - Ти покликав мене, щоб про щось запитати? - Я й сам знаю, але в мене є сумніви. Не може бути, щоб усе було так просто! Тому я хотів би знати твою думку. - Бен Сахл! Ти правильно подумав. Я добре роздивився камінь, коли його під сонцем ти крутив на всі боки. Той камінь. Один із трьох. Ти знаєш - на моїй батьківщині ще й сьогодні ходять казки про три сині діаманти. Занадто велика ціна йому, щоб люди не спокушались ним! Тому навколо нього стільки жаху розвели люди базіканням і своєю пожадливістю. - Ти правильно думаєш, мій старий друже. Тільки і маю тобі сказати, що я вірю в каббалу 7. Вірю в силу цифр і літер. Треба буде вирахувати найближчим часом, чи є справді в цьому камені воля сатани? - Не вважаю цю спокусу дією сатани. Спокуса дорогоцінності в тому, що через її тілесну малість нею легко заволодіти. Навіть дитина може її взяти й сховати. Та як же неймовірно важко її втримати! Мені здається, що понад сили пересічної людини зберегти подібний скарб. Я геть вражений, що камінь опинився в руках хлопчиська! - Чого ти хочеш? Кадарія ображена і обпльована навіки-віків. Вона краща музика та й, думаю, поетеса в сьогоднішній Басрі. А її, султанської крові особу, он як упосліджують! І раптом їй вдалося майже вбити володарку батьківського будинку! Лал повертається до неї - і вона з легкістю позбувається фатального дарунка! Можливо, вона думає, що, віддаючи в руки безвинного хлопця перстень, вона знешкодить чорні сили і таким чином змінить свою долю і своєї родини. Можливо, що вона, проживаючи вже не один рік серед повій, ворожок, звідниць і всякої портової нечисті, навчилася чаклувати. Закляла хлопця, щоб його душею та тілом викупити не тільки себе і батька, а й знищити намісника?! - І таке може бути, - ствердив сумніви Бен Сахла старий садівник-індус. - Починаю думати, як і ти, що все ж у цьому персні є злі духи. Перший камінь розбили майже сто років тому. А бачиш, один з його уламків явив нам своє лице. Та ми, слава Всевишньому, утримались від спокуси... - Дійсно, сьогодні ми виявилися сильніші за диявола! Давай з цього випадку вип'ємо ще по одній нашого найкращого вина! Нехай нашій голові буде радість і тілу втіха, а нашій калиті збиток! - О мій хазяїне! Збитку сьогодні не буде. Вітер усе ще крутить. Кораблі стоять не тільки біля причалів, а й у головному каналі. Комори ханів завалені паками попід самі стелі. Ніхто не хоче ризикувати своїми кораблями й товарами... Зовсім не схоже на минулий рік! - Ну що ж - чим гірша погода для мореплавства, тям краще для нашого старого вина. - І час хороший для молодого невистояного - додав індус і усміхнувся: - Й для пальмового дурманного теж. Вони випили втрете. Зразу ж індус зник, безшумно ступаючи в плетених з пальмового волокна сандалях. А в ту ж мить на порозі лавки стали двоє покупців - майже чорні йєменці в довгих строкатих спідницях.... У Бен Сахла почалася хороша торгівля. 12. СХОВАНКА ДЛЯ СКАРБУ З дрібних грошей у малого було іде кілька фалсів та половина дирхема. І він стрибнув у човен, щоб поспішити на Зелений ринок. А там спинився перед лавкою з фініками і подав прикажчикові половину дирхема. Попрохав дати йому фініків два ратлі. Зневажливо кривлячи соковиті вуста, стрункий прикажчик із рухами скоріше дівки, ніж юнака, недбало відрахував хлопцеві мідяки і накидав у шапку в'ялених фініків. Алі присів тут просто під стіною давки і з'їв половину фініків, а решту сховав у рукав. Отож із дрібною монетою в поясі, із наїдком у рукаві пішов він роздивлятися по базару, все думаючи, як би його швидше добутись до кварталу повій. Йому пощастило -- кілька підпилих моряків купували у християнина вино і голосно гомоніли проте, що краще на базарі вино купувати, ніж у лупанарію - там і дорожче воно, і з усякими домішками. Коли вони спустилися до човнярів і винайняли одного, щоб він їх відвіз до дівчат. Алі теж підскочив до човна ї попрохав перевізника, щоб і його взяв. Моряки підняли Алі на кпини з усякими сороміцькими примовками. А човняреві жартома почали погрожувати, що вони донесуть на нього мухтасібу - він-бо возить маленьких хлопчиків для втіхи старих шльондр. Та човняр не відгукнувся на їхні п'яні жарти, а суворо спитав Алі: - Ти чого туди їдеш? Чого тобі там треба? - Мене послали до Ніссо. - Аж он воно як! - з повабою виголосив човняр, а тоді до матросів, уже добре підпилих серед білого дня: - Він, знаєте, до кого? Їде до Ніссо - наша славна співачка, хоча й персіянка. Якщо не слухали -послухайте. День чи два тому такі співи влаштувала на каналі... Сторожа навіть розганяла людей, її, Ніссо, хотіли схопити і кинути до в'язниці. Та люди захистили від чортових тюрків-стражників. Так що ви не дуже насміхайтеся над хлопцем... Більше він нічого не питав і нічого не пояснював підпилим оманцям. Всі вони були темніші шкірою за басрійців, товстогубіші. Носили короткі чорні шаровари і підперезували їх яскравими широкими поясами, з-за яких стирчали рогові колодки широченних гнутих ножів. На головах у них були якісь хустки, а в декого лише маленька шапочка... Отож він із цими моряками прибув до кварталу повій. Від ранку в кварталі все змінилося. На вулиці виходили дівчата із закутаними обличчями. Та в розрізах їхніх сорочок і суконь світилися голі груди. Деякі - навпаки, це, певно, були християнки чи ще якоїсь іншої віри, простоволосі, без усякого покривала на голові. Зате тонкі сорочки й халати-мали туго підв'язані під самим горлом, за звичаєм далеких хін, і туго підперезані поясами, так ще шовк облипав тіло, мов намочений водою. І від того повії були не менш привабливі, ніж ті, хто безсоромно висунув у розріз своєї сорочки білі, незасмаглі груди з підфарбованими сосцями. Алі проскакував повз повій, напахчених і розфарбованих наче дешеві християнські ляльки, збурених одна проти одної, прослизав між ними, як дрібна рибка крізь сітки. Оббиті величезними мідними цвяхами двері були зачинені. Вони відповіли на удари литого мідного кільця дзвінким відлунням. Всередині ніщо не порушилось. Ніхто не відповів із помешкання. Тільки вгорі в еркері відвернулася віконна решітка, і звідтіля висунулась білолиця, наче фарбована в гіпс, дівка. - Твій хазяїн ще один перстень навіженій приготував?! Скажи йому, що незайманицю купили капітани. Вони їй такого перстеника зроблять...- Дівка засміялася хрипким високим сміхом, і її великі оголені груди заметелялись з боку на бік. Алі задер голову, а очі скосив кудись на раму, не бажаючи оглядати її злої голизни. - Жінко! Скажи, а співачка Ніссо вдома? - Жінка?! Ти пес дурний, а сука - тобі мама! Яка я тобі жінка?! Я дівчина! - Господине моя ласкава! Не гнівайся на слова. Вибач мені, малому й недосвідченому...- заговорив Алі мовою базарних багдадських лицедіїв. - Аллах потьмарив мій слабкий розум, і я мовив дурницю. Вибач мені дурість і слабість голови. Але де зараз, моя господине ласкава, співачка Ніссо? Хлопець враз вирішив продати Ніссо синій діамант. За безцінь, звичайно, бо хіба ж у неї знайдеться більше півсотні прихованих десь у стіні чи в одвірку динарів? Хоча повії дуже добре заробляють - по два динари за відвідини. А Ніссо ще й співачка. Він продасть їй перстень і з першим же кораблем вийде в Арабське море. Повія зовсім роз'ятрилась. - Ах ти ж дурень! Яка ж вона співачка?! Вона вересклива папуга і п'яниця, а не співачка... Подалася кудись у сади скиглити свої дурні пісеньки для приїжджих дурнів... Слухай! У тебе господар - хворий чи з тобою спить, що йому не потрібні добрі дівчата?! Скажи йому, якщо твій повелитель на щось здатний, ми з подругою йому задарма покажемо наше мистецтво. Тільки нехай він згодиться. Передаси йому?! Скажи: найкращі дівчата задарма хочуть його втішити Вона зареготала на все горло, і з-за її спини визирнули ще дві оголені повії, реготали вони і кривили, наче мавпи, свої розмальовані лиця-маски, а безліч дешевих прикрас на них брязкотіли, ніби збруя на базарному мулі. Алі опам'ятався і прослизнув поміж тих повій, що зразу з'юрмились, як тільки почули, що заколочується якась пригода. За якусь хвилину хлопець був біля сходень пристані. I битий мідний фалс переніс його до іншої пристані, від якої вже Алі біг через чужі квартали й мости без зупинки до самого занедбаного палацу хворої Айші. Він відкрив бокову хвіртку, що навпроти кварталу пересів, і тільки ступив на захаращене подвір'я, як почув з будинку стукіт молотків і дзвінкі удари тесла й сокири. Алі зупинився під засохлого пальмою, міркуючи, чи видертися на стовбур і подивитись, що там роблять у кімнатах Абу Амара, чи піти в будинок і все побачити там. "Невже Абу Амар найняв майстрів, щоб вони забили щілини і ті красуні Рустемові більше не заглядали до покою? Що ж тоді страшного і потаємного він, Абу Амар, замислив зробити, щоб треба було й дірки забити?! Адже він тим багачкам показав усе, що тільки можна показувати. Хіба що який злочин готується і не можна, щоб ті його побачили... Але який злочин, який гріх?!" Ці думки так збентежили хлопця, що він навіть уголос повторив; "Який злочин? Який гріх?" Потім подумав, що на пальму дертися марна справа -- сонце зараз шалене і високо стоїть -- у кімнату не проникають похилі промені і не освітлюють середину. Поки він так думав, вискочила з дому Джарія, зазирала йому в очі, гладила його по плечу і тріскотіла. Тільки ти пішов, повернувся Абу Амар і привів їх,-- вона розмахувала руками, витріпувала свої здоровенні очі, плямкала варгами і клацала язиком, вишкіряла рівненькі білі, блискучі зуби.-- Вони зразу заходилися двері лагодити, ті, до його покою. Такі вправні майстри. Тільки грюк-цюк-цюк! -- і вже готові двері. Клинці позабивали в щілини, замок змастили, завіси підтягли, одвірки скобами скріпили. I зсередини двері укріпили залізними штабами. Ти що -- підглядала і бачила все? Нічого я не бачила! Я все чула. Потім вони перестукали всі стіни. I один із них казав Абу Амарові через кожних два-три лікті простуканої стіни: "Тут нічого не вийде... Нічого не може бути..." I так поки вони не дісталися до кута кімнати. Тоді їхній раїс3 сказав їм: "Тут щось, може, й вийде" I почали вони обережно довбати дерево теслами... А потім, а потім! -- Джарія наблизила до Алі спітніле лице і гаряче дихала у вухо хлопцеві: -- Вони нічого не говорили більше, тільки все довбали й довбали, Потім щось впало. Загуркотіло. I їхній раїс скрикнув: "О Аллах! " А Абу Амар затулив йому рота, і він далі ні слова не говорив. Тільки всі вони повзали по підлозі і щось шкрябали... Потім вони довбали стіну в кутку, забивали гвіздки в дерево, обшкрябували і збивали тиньк... Абу Амар з ними? -- перебив Алі. Йому вже хотілося пошвидше віддати свій синій камінь, хоч би й Абу Амарові! Тільки щоб по швидше позбутись його. Бо йому від миті, коли він вислизнув із лавки Бен Сахала, здавалось, що за ним увесь час хтось стежить і намагається його схопити й відібрати дорогоцінну прикрасу. Те, що камінь над дорогий, надкоштовний, Алі зрозумів хоча б з того, як Бен Сахал ним милувався і як тремтячими руками віддавав назад. Що навколо цього каменя бродить біда та небезпека, і дуже велика, свідчило найбільше те, що Бен Сахал не схотів, а по правді -- побоявся його взяти. Ще й видобув з хлопця клятву Аллахом, щоб той мовчав про свою розмову з ним, з Бен Сахалом. Заклятий, виходить, цей синій діамант! Треба його продати чи віддати навіть, поки перстень не видерли в нього, а його самого не вдавили та не кинули в болото. Абу Амар, як трохи минуло часу, спустився вниз, спитав мене, чи не казав ти мені, куди пішов... Потім сам розбудив цю,-- Джарія показала великим пальцем через плече на будинок,-- говорив їй якісь слова, тільки я їх недобрала -- жодного слова не второпала. Він сам напоїв її ліками. Тепер ця спить... Ти їсти хочеш? Я натовкла проса цілу чашку! -- Джарія закотила очі під лоба.-- Пішли, посмакуємо млинцями.-- Вона вивернула голову до плеча, заглядала в очі Алі. Тобі він що-небудь говорив? Ні, тільки щоб я доглядала цю... Давай поїмо млинців і потім ти мені заграєш, а я потанцюю. Я знайшла маленький барабан серед мотлоху, що ця брала в заставу... От яка радість! Пішли. Побенкетуємо уволю. Показимося досхочу! Не базікай. Абу Амар повернеться -- душу видере. Він що -- тебе бив? Ні. Але знаєш, який у нього погляд!.. Пусте! Абу Амара три дні не буде. Ти звідки знаєш? Він їм,-- вона розчепірила всі пальці і показала великим пальцем за плече на будинок,-- сказав, щоб вправились із роботою за три дні, бо він на три дні відправляється на полювання... Я думаю, що його туди запросили або шейхи бедуїнів, або кадіб " еміра Басри. Це правда?! Присягаюсь усіма могилами предків та їхніми духами-- він сказав: "Три дні! Повернусь і зразу ж бенкет. Зробіть усе, закликаю вас ім'ям Отверзаючого Браму". Ось які слова він сказав. Джарія схопила хлопця за руку і потягла в темний отвір дверей. Слухай, Алі! Давай побенкетуємо. Я тобі танець такий потанцюю, який наші жінки для своїх коханців танцюють. Мене старі жінки вчили в лісі. Це вже потім мене спотворили ваші м'ясники, Тепер я покалічена... Ніякого я каліцтва в тобі не бачу,-- здивувався Алі. Моє єство покалічили5. Так підло й недбало втяли ножем, що я вже вмирала... Якби не моя матінка, викинули б мене на смітник... Тепер я всього позбавлена! - Алі відчув переляк і водночас наче відразу до дівчини. Добре! -- збрехав він.-- Піду до купця-нісрані 6 й куплю солодкого вина. А ти зготуй оладки і добре розігрій барабан, щоб шкіра напнулась. Та гляди не перегрій, бо шкіра трісне. Ти дуриш мене...-- засмутилася Джарія.-- Ти не хочеш зо мною бенкетувати... Звичайно, я рабиня... А ти вільно бігаєш по місту, там і знайшов собі якусь білу сучку.,, Я хіба щось таке?! То дорослі всяке таке роблять... То старші весь час тільки про всяке таке товкмачать і пісні співають, і вірші складають... А ти хіба не дорослий? -- сплеснула руками Джарія.-- Я тебе оглянула -- і ти такий, як і всі дорослі чоловіки... Так то ти мене шарпала, коли я спав? Авжеж... Для чого? Хотіла подивитись, чи з тобою можна любитись. Бо ти дуже гарний і добрий. Полюбимося? Згода? - Вона обхопила Алі за шию притислася до нього всім тілом. Від гарячого подиху на своїй шиї, від пружного тіла, від обіймів, міцних обіймів, у Алі аж голова запаморочилась, і він сказав Джарії: Я тобі збрехав, ти правду відчула -- зараз я не хочу з тобою бенкетувати... Я повернусь увечері, і тоді ми влаштуємо танці... А зараз мені треба на Корабельний острів... Винеси мені їжі. Їду аж до вечірньої молитви. Тільки ти не кажи, де я. Добре, не викажеш? Клянусь духами предків -- не викажу! А для чого ти туди їдеш? -- зашепотіла Джарія. Потім розповім. А зараз швидше збери мені їжі з собою. Я пішов до хвіртки. Та поспіши! Алі став у запасному виході. Озирнувся, ніби обдивляючись облуплену стіну. А насправді стежив, чи не визирає хтось із робітників. Ні, нікого. Тоді він відімкнув запори і тихо відхилив вузькі, але товстенні двері. Присів навкарачки і обережно-обережно визирнув назовні. Біля складів робітники займалися своїми вантажами, човнярі, здасться, так поринули в свою гру па кості, що нічого не чули й не бачили. Дітей не було видно. Жінок теж ніде жодної. Алі примітив ще вчора внизу одвірка, майже на рівні хідника, припорошений брудом і пилом сучок. Він ледь виступав над деревною. Алі вхопив його за вершечок, похитав з боку на бік і висмикнув із гнізда. Хлопець ще раз визирнув назовні, обернувся до подвір'я і тільки тоді всунув палець до отвору, що утворився на місці сучка. Глибина якраз по довжині пальця. Алі миттю вивільнив перстень із хустки і занурив його у дірочку від сучка. Та коли закрив сучком-затичкою, то сучок вилазив над болонком і світив незабрудненою смужкою деревини. Хлопчина знову витяг сучок і, ледь не викришуючи собі зуби, почав гризти. От коли Алі пошкодував за тим ножем, що йому і подарував, і відібрав Абу Амар. Та зрештою, спльовуючи дерев'яну труху, він заткнув дірку, і сучок точно підрівнявся до болонка. Алі вмить підвівся, і не руками, а ногами засипав брудом свій тайник. Тут і Джарія з'явилась, несучи хлопцеві маленьку йєменську торбинку, туго напхану їжею. Заглядала хлопцеві в очі, але він робив вигляд, що не помічає цього, і все визирав ніби вільного човняра. Джарія хотіла вийти назовні, та хлопець відтрутив її і, не зиркнувши навіть па неї, запер прохід із зовні і поспішив до пристані. 13. АЛІ-БАРАБАНЩИК Де кінчалося місто, де чатували від півдня -- Аль-Джанубу вежі-охоронці, де зводились просто в небо стріли сторожових маяків, де на маленьких островах починались пальмові гаї, там був Корабельний острів. Там були тепер і суднобудівна верф, і доки. Більші і кращі, ніж в Убуллі. Човен з робітниками стрімко плив повз нескінченні штаби дерев'яних дощок, бочонків і просто стовбурів, неочищених, нерозроблених. У зеленкувато-жовтуватих струменях відбивалися білі колоди тикового дерева, в'язки тонких сандалових стовбурів, золотисті болонки левантійського кедра. Рядами стояли довгі сараї на палях з тикового дерева -- найкращого для всіх корабельних споруд: у воді не гниє, добре вигинається. Із сараїв робітники тягли паки кокосового волокна, джутові линви, несли на головах корзини з дерев'яними кілочками, вживаними замість гвіздків. Під навісами стояли ряди корчаг із акулячим жиром. Коли робітники переливали в казани і відра жир, павітер розносив гострий дух по всьому острову. Той запах перекривав і аромат живиці левантійського кедра, і благовоння сандалових гілок, і бальзамний дух тополиної кори, і гіркоту вербової кори, і терпкі пахощі акації... Човен пропливав повз довжелезний сарай. Алі побачив, як з-за даха сарая рядами зводяться в синє небо дерев'яні бруси, наче білі гнуті ікла. Невже ребра-шпангоути майбутнього корабля?! Але ж який величезний буде корабель, якщо його остов підіймається над сараєм?! Та будівля скінчилася, відпливла кудись назад. Перед очима Алі постав ніби скелет невідомого звіра. Товстенний хребет з могутнього стовбура втисся в пісок. А білі гнуті ребра стрімко зводились у синє небо. Щоб той остов-скелет від своєї неймовірної величини не перекинувся, його ребра-шпангоути попідпирали товстими окоренками. Навколо майбутнього корабля клопоталися майстри. Вони дзвінко вдаряли гострими, не гірш бритви, теслами, довбали долотами, стукотіли дерев'яними молотками, щось свердлили бронзовими свердлами. Інші приміряли дошки до ребер-шпангоутів, відміряли, скільки линви треба для укріплення, заклякли навпочіпки над дошками і кілочками із залізного дерева проколупували дірочки. Високий скулений старий поволі ступав уздовж цього дерев'яного скелета і оглядав, обмацував, обстукував кожне з'єднання. Зосереджене обличчя старого було якогось жовто-оливкового кольору. Тільки на нижній щелепі лишилася смужка сивої бороди. За велетенським каркасом майбутнього вітрильника виднівся наполовину вже обшитий корабель. Аж сліпив очі білими, рівненько витесаними дошками. Коло другої корабельної будови було багато метушні, галасу, і найбільше метушні там створював міцної будови чолов'яга. Кирпатий і банькатий. Риси його лиця здавалися негритянськими, а от шкіру мав набагато світлішу, ніж у худого будівничого першого корабля. Човен наближався до причалу, та Алі повернувся назад і не міг ніяк відірвати погляду від сліпучої деревини майбутніх вітрильників. Біля самісінького причалу робітники розпускали товстенний стовбур тикового дерева на грубі болонки. У товстішому кінці, на торці вони віднайшли невеличку тріщину і, вставивши туди клин почали заганяти його в деревину двома молотами. Клин занурювався все глибше, а тріщина поволі повзла все далі й далі по стовбуру. Крізь гупання і дзвін молотів було чути, як репається, тріщить і розривається, розколюється уздовж волокна біле тикове дерево. Алі зачудувався роботою персів, бо на базарі, де торгували будівельним деревом, і на будовах у Багдаді Алі не бував, і якщо здаля бачив теслярів чи столярів, то до їхньої роботи не приглядався. А тут могутній стовбур, привезений аж із далекої Індії через море-океан, і всього лишень два чоловіки розривають кілками наче яку тріску. Прибулі вилізли із човна на дерев'яний причал і поспішали кожен у своїх справах. Виявилось, що навпростець до каркаса першого корабля не пройдеш. Тому Алі разом з іншими прибулими поспішив поміж велетенськими штабами деревини, як по тінистому коридору. А той коридор виявився справжнім лабіринтом. Він петляв то праворуч, то ліворуч, то повертав назад. Коли ж прохід урвався, Алі побачив -- просто попереду, на схилу берега стоять два коловороти. А від них тягнуться товстенні линви з дерев'яними блоками до пошарпаного корабля, що притулився попід самісіньким берегом. Ті линви закріплюють на щоглах і на задерикувато вигнутому форштевні. I матроси геть усі темні - негри й мулати. Та всі велетенського зросту. Корабель же увесь геть подертий, дошки борту побиті, яскраві візерунки наполовину здерті і облуплені. Осторонь від коловоротів маленький чоловічок щось втокмачував двом здоровенним чорношкірим. Сиві пасма волосся вилазили в нього з-під високої шапки, обгорнутої тюрбаном, спадали аж на плечі. Широченна полотняна сорочка метелялася по піску. Вдягнений був не багатше жебрака-каландаря з багдадського базару. А проте ліве вухо його майже до плеча відтягувала ваговита золота серга з діамантом і двома лалами. Цей чоловічок задер голову до двох негрів, що мов казкові джини2 височіли над ним. I ще поруч стояв старий негр невеличкого зросту, сухорлявий. Борода і кучері мов білий смушок, приклеєний до обгорілої деревини. Через плече в нього висів довгий йєменський барабан, а в руках тримав два била до барабана і довгу очеретяну флейту. Маленький чоловічок тикав однією рукою в груди негра, а другу здіймав угору і лаявся. Тут прилетіла і почала над ним кружляти чи то оса, чи який ґедзь. Він відмахнувся від комахи, озирнувся і побачив зачудованого Алі. Подивився уважно на його йєменську торбу під рукою і крикнув хлопцеві щось незрозуміле єменською говіркою. Та Алі і половини слів не добрав. Тоді сивокосий спитав його звичайною мовою: Хлопче! Ти що робиш? Прийшов просто! -- I призвав на поміч цим людям Аллаха, зрозумівши, що ці люди зараз почнуть працю з тим пошарпаним кораблем. Слухай, а ти на сопілці граєш? -- спитав невеличкий чоловічок. Ні, на сопілці не вмію. А в барабан можеш бити? Ну, барабан -- це звичніше! Ану спробуй. Підкликав до себе старого негра і хлопця. Негр перекинув шлею барабана хлопцеві через плече, дав замашні калатала з круглими виполіруваними кулями на кінцях. Барабан був із доброї виробленої коричнево-чорної шкіри. А посередині вона від постійного вибивання вибілилася. Цей маленький чоловічок звернувся до Алі. -- От уважно прислухайся -- потім повториш мені, як вибивав.-- I почав ляскати в долоні з різною силою та різними інтервалами. Алі зразу повторив за ним усе, вибиваючи дерев'яними кульками палиць по барабану. Так кожен може,-- зауважив маленький чоловічок.-- А тепер от так спробуй. Алі за ним повторив -- вибив більш складний ритм. Тоді чоловічок дав ще складніший ритм, і Алі без усякої напруги відтворив його на барабані. Тепер ти! -- тицьнув пальцем у груди старому негрові.-- Дай йому ритм. I негр почав. Підняв пальці, розчепірив, набрав повітря в груди, виплеснув стрибаючу, перепадаючу мелодію. I тон то підвищувався, то знизився, ритм же то сповільнювався, то стрімко нісся кудись. Алі спробував за ним повторити, але при самім кінці збився. Негр захитав головою і замукав, як німий, що, мовляв, так не годиться. Алі був просто вражений -- що це за німий негр, який так добре чує і бездоганно веде ритм. I тоді Алі сказав, бо тут він уже був не слуга чийсь і міг собі дозволити вільність: Підожди, старий. Я тобі зараз дам ритм. Швидко застукотів тонкими кінцями барабанних паличок той танець, який добре пам'ятав з самого малечку, коли повзав по підлозі в шинках на березі Тігру біля Мідного млина. Під цей ритм танцювали циганки. I негр вилупив на нього свої вирлаті баньки, коли почув цей танцювальний ритм лісових циганів. Але потім його товсті губи розсунулись просто до вух, він хапонув повні легені повітря, закотив очі під лоба. Приставив довжелезну сопілку до товстих своїх африканських варг і щосили задув, повторюючи ритм циганського танцю, що вибив Алі на барабані. Алі вдарив паличками в барабан -- і понеслася весела мелодія, під яку непристойно танцювали лісові циганки. Ті два негри, яким давав пояснення чоловік у тюрбані, не змогли встояти на місці, пританцьовували, клацали пальцями. Алі побачив, що невеличкий чоловік підніс руку до вуст і щосили дмухає у срібний сюрчок у вигляді ящірки. Зразу ж перестав грати на сопілці негр. Алі перепинив різкі стрибки дерев'яних калатал. Негри відійшли від чоловіка із сюрчком і стали до коловоротів. Ті, що перед цим обплутували корабель линвами, спустилися з корабля в човен і підпливли до причалу, Невеличкий чоловічок підійшов до Алі і пояснив: Битимеш щосили от на такий рахунок: "Раз! Два! Три! Р-раз!! Раз! Два! Три! Рраз!!!" Три рази сильно, а один раз зовсім з усієї сили. Зрозумів мене? I так лупитимеш, поки я не свисну спинитись. А зараз приготувались! Він виліз на купу окоренків і був на кілька голів тепер вищий за найвищого негра. Надув щоки, аж очі сховались у глибоких зморшках, приклав до вуст-п'явок сюрчка. Пронизливий срібний свист заляскотів у вухах. Алі вдарив билами в барабан. I зразу ж сивий негр почав дмухати у довжелезну очеретяну сопілку. I пронизливий писк, просто нестерпне дзижчання рознеслося над усім берегом. Моряки біля коловороту, важко видихнувши, ступили по колу, Почали накручуватись на товстенну пальмову вісь линви, якими був пригнутий корабель. Пошарпаний, подертий корабель зрушив з місця, збурюючи звивисті хвилі, і посунувся до берега, до похилих дерев'яних сходень. Ось на хвильку корабель ніби спіткнувся, наче сів на мілину дном, і почав хилитись лівим боком, боком і поволі, потроху підлазячи до дерев'яного схилу, добре змащеного акулячим жиром. Робітники тягли з усіх сил, напружуючи могутні м'язи, занурюючи ноги аж по литки в пісок. Корабель зовсім завалився набік, залилася вода на палубу, заструміла в усі отвори. Та вже через хвилю якусь корабель поповз по слизьких дошках нагору на берег. Алі весь час себе стримував, щоб не вдарити швидше, щоб не збити ритм на прискорення. Весь час він бив і споглядав, як напружуються м'язи, як надимаються жили на руках робітників, як набрякають на скронях і шиях судини. Просто, здається, лопнуть. Піт зросив робітникам лоби, чурів з шиї, з-під пахов, по грудях, бризкав на брудний пісок. Алі почав відчувати, що він наче трохи прискорює ритм. I тому, щоб не збитися від цього захоплення дією, заплющив очі і почав рахувати подумки, гальмуючи все в своїй голові... "Раз, два, три! Раз! Раз, два, три! Раз!" Зносилася поруч нього мелодія, висока й скімлива. Здавалося, ліворуч від Алі вона виростає блискучим лезом. Хлопець, так і не розплющуючи очі, проказував подумки: "Раз! Два! Три! Р-раз!!!", притопував ногою і з усіх сил калатав билами по туго напнутій шкірі барабана. Поки міцна рука не вхопила його за плече. Алі повернув обличчя, розклепив повіки і побачив -- біля його лиця підстрибує цапина борідка... Плюскотіла й шумувала вода, виливаючись із перевернутого, покладеного на лівий борт корабля. Моряки камешились біля днища, оброслого пасмами зелених і бурих водоростей, білими скойками ракушок і морських жолудів. Метушилися біля днища негри-велетні, заганяючи в пази слипу здоровенні бруси акаційового дерева, які мали утримувати корабель на слизькому схилі. А інші негри ставили в колеса коловоротів бруси для гальмування. Коли було відпущено кілька кілець линви, а корабель лише заскрипів і зовсім не порушився з місця, тоді чоловічок щосили засюрчав у срібну ящірку. I негри похапали тесла, долота, дерев'яні молоти і чимдуж кинулись вискоблювати, оббивати, обтесувати заросле днище корабля. Ті ж моряки, що були світліші шкірою, мовби коричневі, з голеними головами і всі геть високі й дуже худорляві, ті відійшли подалі й сіли колом. I ніхто на них не звертав ніякої уваги. Тільки негр-музика потяг до їхнього гурту Алі. I ось вони вжє сиділи мовчки під навісом у затінку, а поруч потріскувало вогнище з двома казанами на ньому. В одному починала закипати вода, а в другому булькала й важко схлипувала густа пшенична каша. Від гурту відділилися двоє чоловіків і в одну мить забили двох здорових кіз. Один повиціджував з обох кіз у здоровенну дерев'яну чашу кров. Обмочив у кров правицю і, бризнувши на пісок навхрест, щось промовив і вивернув чашу я казан з кашею. Швидко і щосили заходився кописткою перелопачувати кашу. А другий тим часом лупив кіз і тельбушив їх, подаючи шматки третьому, і той опускав їх у вируючий окріп. Тільки-но кров добре розійшлась у каші, як казан підхопили і поставили на пісок. Під казан з козлятиною все підсипали й підсипали сухі фінікові кісточки та стружки. Плавали пасма ядучого диму над казаном. Вода вирувала, бризкала, і разом з парою навколо розпливався гострий запах козлятини. Один з коричневошкірих, той, що, напевно, був за кухаря, почав залишками крові з чаші малювати якісь знаки на великій таці. А затим разом із одним молодиком він підхопив казан і вони вивернули казан каші на тацю. Солодкуватий запах вареної крові оповив усіх проявних. Алі сидів, як і всі вони. А лице старого негра-музики посіпувалося від нетерпіння, від бажання посмакувати наїдком. Кухар кописткою вирівняв густу кашу і відділив кожному його частку. Хапали жменями те вариво і з великою втіхою відправляли собі в рота. Алі зрозумів, що він проґавив мить, коли можна було піти від їхнього гурту і уникнути їхньої нечистої їжі4. Якщо ж він зараз устане, коли і йому виділили частку, то образить їхню трапезу, а значить, і їхніх богів. Він і злякався нечистої їжі, і водночас їсти хотілося. Тоді набрав повну жменю прегустої каші, заплющив очі і обережно взяв губами кілька розварених зернин. Наїдок виявився не таким уже й бридким, як він думав. Потім він розсмакував і їв уже з насолодою, та очі не розплющував. Раптом навколо настала тиша -- не чулося плямкання його співтрапезників, і Алі відчув, що на нього хтось пильно дивиться. Розклепив повіки -- над ним стояв маленький чоловічок і впирався здивованими й злими очима на Алі. Він спитав хлопця: Ти хіба не мусульманин? Ти що, перс чи вірменин? Чи, може, ти тюрок? Може, ти необрізаний? Мусульманин,-- відповів Алі, облизуючи вуста. Ну, тоді ти мені своїм байдацтвом подобаєшся! Чий ти? Звідкіля ти? Що ти тут робиш? Барабанщик ти милістю божою. Це в тебе в крові. Якщо цього немає, то немає, і ніхто не навчить, ї ніяка вправа не допоможе. Розкажи мені, хто ти? Я Алі з міста славного Багдада, обителі халіфів. Син Хасана. Він працює на М'ясному базарі. А що вмієш? Я вмію ловити рибу. Вмію ніж кидати з пращі. Вмію добре плавати й пірнати. Я плив від Зеленого базару до Золотого млина з жаровнею в руках. А на жаровні смажилась риба. Купець Омар програв шинкареві Бурдусу три динари. А тобі що дали? А мені дали жаровню. А рибу?! Риба була моя. А ким ти хочеш бути? Мандрівником. То ти вже мандрівник! Так, але я хочу побачити чудеса світу. Я хочу побачити рибу кашалота. Я хочу побачити птаха Рух, Я хочу побачити водяні гори... Досить, досить,-- сказав бородатий чоловічок. - Беру тебе на свій корабель. Мене тут звуть Малюк. Такі, як ти мені потрібні. Призначаю тобі плату один динар. Господине мій ласкавий! Щедрість твоя велика, але мій батько Хасан заробляє два динари, а він робить просту роботу на базарі. Чоловічок засміявся і показав хлопцеві два пальці на одній руці і один палець на другій. Твій батько заробляє дві монети на місяць, а я тобі плачу монету за добу. На кораблі міряють час не днем і ніччю, а добою. Алі кліпав очима і мовчав, а володар корабля спитав: Ти десь мешкаєш чи мечеть тобі пристанищем? Ні, я в одної хазяйки живу. Вона зараз хвора. Ти їй не заборгував? Я нічого не заборгував, але мої речі в неї зберігаються. Треба їх забрати. Дурниця! Які в тебе можуть бути речі? Я тобі дам гроші, і ти собі купиш усе потрібне... В отому курені будеш жити. Господине мій ласкавий і щедрий! Я повинен забрати свої одежі і зброю. Там у мене добрі стріли... Зброю я не можу нікому полишити. Ти нікого не боїшся в місті? Алі здвигнув плечима. Мій господин тільки може бути страшним. Але він на полюванні. I він не казав мені про дні роботи на нього. Я з ним не укладав угоду про час і строк служби. Сказав він: "Хочеш піти до мене?" Я й пішов до нього, але він не сказав, на скільки він бере мене до себе. Ну, добре.-- Малюк показав гострим, наче гвіздок, пальцем на високого коричневошкірого, з голеною головою чоловіка: -- Ти,-- і заговорив до нього якоюсь дивною мовою з приклацуванням, висвистуванням. Ніби співала й тріскотіла дзьобом якась птаха. Алі здивувався, аж очі в нього округлились. Тоді бритоголовий підвівся, взяв жовтого плаща, накинув на ліве плече, а праве лишив голим. I взяв списа з дуже довгим вістрям, направленим як бритва. I попростував за Алі до причалу. 14. БАШТА ТОРТУР Коли вони вже майже наблизились до причалу, хлопцеві переступив шлях чоловік. Він виринув невідомо звідки. Голос його був різкий і наче водночас застуджений. Сказав він таке: Малий! Не водись із безбожними ідолопоклонниками! Ти їв з ними нечисту кров! Тобі слід пройти очищення. Якщо ти не виконаєш очищення, тебе відведуть до каді! Не спілкуйся з тими, які не шанують Аллаха і його пророка! Алі здивувався і лише зміг виправдатись у такий спосіб: Я сам нічого... Мене потягли до гурту, бо я їм барабанив... I потім, їм же дозволили тут бути, то я й подумав, що нічого такого не буде, якщо я з ними посиджу... Це не твоя справа, кому дозволили, а кому ні! Ти ж повинен дотримуватися закону і звичаю! Іди швидше геть! Полиш Корабельний острів і поспіши очиститись від скверни! Ти согрішив! Якщо сам цього не зробиш, тебе знайдуть люди каді, і покарання буде жорстоке! Чоловік говорив таким злим голосом, водночас так впевнено і переконливо, що Алі затремтів від страху. Але тут коричневошкірий виступив уперед Алі і спис нахилив вістрям до лиця незнайомого. I той аж відсахнувся. I вони пішли далі. Алі обернувся і покивом голови подякував бритоголовому, що той відігнав цього скаженого незнайомця, який пророчив малому всякі лиха. Коли вони спустились до причалу, там якраз стояла лодія, готова щохвилини відплисти до міста. В ній сиділи робітники, двоє якихось здоровенних наче вантажників валялися просто на дні, ніби впилися дешевим пальмовим вином. Ще сиділи якісь вантажники, два торговці хлібом. Старший човняр на лодії побачив Алі та його темношкірого супутника і закричав: Давай стрибай швидше! Алі розігнався і стрибнув до човна, ледь-ледь не промахнувшись. Та все ж зачепився коліном бо в той момент лодія хитнулась на хвилі. Хлопець нахилився, почав розтирати забиту ногу й зовсім не звергнув увагу, чи стрибнув за ним у лодію його супутник. Він отямився тільки тоді, коли вже веслярі дружно скаламучували зелену воду гостроконечними лопотями весел. Вони дружно й вміло загрібали, аж здавалось, їхні м'язи прорвуть засмаглу шкіру. Вже був не один десяток метрів від причалу. А там виросли ніби з-під землі стражі у пе