Василь Рубан. Бережа --------------------------------------------------------------- © Copyright Василь Рубан OCR: Константин Коверзнев Date: 30 Jun 2004 --------------------------------------------------------------- ВЧИТЕЛЬ БАРБАРА РОКУ БОЖОГО 1988 ОГЛАВ I. ТАР'Я! II. ЯГНА III. ТАР'ЯГН IV. ЛАДО I ЛАДА V.САР'ЯГН VI. СЛАВ'ЯГН VII. ВОЛ'ЯГН VIII. КIМАР'ЯГН IX. КРАЯГН X. АМ'ЯГНА XI. НОВИЙ ЗАКОН 1. До Ягни 2. До Роди 3. До Морани 4. До Папи 5. До Слави 6. До Ями 7. До Дарбога 8. До Дани 9. До Дудя XII. КНЯЗI XIII. СМУТА XIV. ПРОПОВIДI 1. Про любов 2. Про навернення у Вiру 3. Про вождя, весь i храм 4. Про силу 5. Про те, як вживати хмiльнi напої 6. Про ставлення тар'ягнiв до iнших релiгiй та використання старих храмiв 7. Про досконалiсть XV. РЕЧЕННЯ XVI. РАДУНИЦI 1. Рiздво 2. Маяни 3. Ярдана 4. Великдень 5. Обливаний понедiлок 6. Радний вiвторок 7. Поминання 8. Арей 9. Рахманський великдень 10. Зеленi свята 11. Купала 12. Великi оргiї 13. Зелена субота 14. Зелена недiля 15. Зелений понедiлок 16. Зелений вiвторок 17. Зелена середа 18. Зелений четвер 19. Зелена п'ятниця 20. Свято Рода i Роди XVII. ПОДIЇ 1. Похорон 2. Весiлля 3. Родини Книга "Бережа" - це знання про життя в країнi Араяна i служiння Боговi, завдяки чому людина могла б бути щасливою. Це книга для кожного українського дому, школи, вiйськового училища. З неї ви дiзнаєтесь про походження українцiв, їхнiх Богiв i героїв. Тут є опис, коли i як проводити рiчнi свята: Рiздво, Великдень, Яна Купала, Рода i Роди; як проводити такi подiї як похорон, весiлля, родини. Тут ви знайдете тексти для кожноденної молитви, а також священнi речення, якi треба читати при кожному з названих обрядiв. З цiєї книги ви дiзнаєтесь, яка може бути любов мiж чоловiком i жiнкою, як пити хмiльне, як освячувати Храм, як налагодити самоуправлiння села. Книгу "Бережа" слiд перевидавати у тому виглядi, як її склав Барбара за життя. Дата написання (1988 рiк) повинна завжди стояти на титульнiй сторiнцi, в iншому мiсцi - дата перевидання. Розвиток вчення, обрядiв повинен провадитись в окремих книгах. Автор заповiдає нiколи не перекладати цю книгу на будь-яку з iноземних мов. Барбара - це iм'я В. Рубана в новiй вiрi i є його прiзвищем по матерi. По батьку Барбара має прiзвища Рубан i Мамрай, по матерi - Барбара i Ямненко. В кожному з чотирьох прiзвищ є корiнь назви Бога якогось iз українських племен: Бан - володар, Рай - володар мiсця перебування праведних душ, Ар - Бог землеробства, а потiм вiйни, Яма - Бог того свiту. Рубан Василь Федорович народився в селi Лiсники на Київщинi 1942 року. Батько - Рубан Федiр Iванович з с. Троковичi Житомирської областi - був учителем iсторiї, мати Барбара Федора Маркiвна - родом з села Лiсники, була вчителькою молодших класiв. Крiм Василя, вони виростили ще троє дiтей: Свiтлану, Людмилу i Олександра. Барбара почав писати вiршi, маючи 12 рокiв, закiнчив Житомирський культосвiтнiй технiкум, три роки служив у армiї, три роки навчався в Київському унiверситетi iм. Т.Г. Шевченка на фiлологiчному факультетi по спецiальностi українська мова i лiтература. Два роки працював лiтературним редактором у видавництвi "Музична Україна", пiсля чого, переслiдуваний КДБ за полiтичну дiяльнiсть, працював на рiзних роботах (кочегар, завклубом, слюсар), шiсть рокiв i два мiсяцi сидiв у тюрмах i спецпсихотюрмах. Книгу про iстинно українську вiру задумав написати 1967 року, маючи лише велике бажання i не маючи спецiальної пiдготовки та часу. Проте, до арешту 1972 року, встиг познайомитись iз головними свiтовими релiгiями i сектами, виготовив у самвидав перший варiант дуже невеликої за обсягом брошури "Берегиня". Щоб написати той варiант книги, який перед вами, ще треба було прочитати гору лiтератури i пережити двадцять рокiв поневiрянь. 1989 року вийшла книга вiршiв В. Рубана "Химера", за яку автора удостоєно лiтературної премiї iм. В. Симоненка. З сiчня 1990 р. член Нацiональної Спiлки письменникiв. 1992 року журнал "Київ" опублiкував роман "На протилежному боцi вiд добра", вiдзначений лiтературною премiєю iм. Є. Маланюка. 1992 року побачила свiт книга "Берегиня", 1994-го - журнал "Київ" опублiкував той роман, за якого письменника свого часу було заарештовано, - "Помирав уражений пролiском снiг". Василь Рубан одружений з Кучеренко Людмилою Федорiвною i має трьох дiтей. Слава Ягнi, Дарбогу i Тар'ягну! I. ТАР'Я! Почнемо нашу книгу з вранiшньої молитви. Коли ви набираєте воду у пригорщi, щоб омити вранцi лице, подумки говорите: "Дано-водице, омий мої лиця" або "Дано-водице, омий мої лиця, вiд грiха, вiд бруду, вiд людського осуду". Три рази ви набираєте воду в пригорщi i три рази подумки або вголос повторюєте цi слова. В обiд або в будь-яку годину дня, коли душа потребує пiдтримки, ви пiдносите три пучки пальцiв до чола i говорите: - Я. Переносите пучки на сонячне сплетiння i говорите: - Г. Переносити пучки на праве плече i говорити: - Н. Переносити пучки на лiве плече i говорите: - А. Так ви робите три рази (можна подумки, уявно). Таким чином, ви утверджуєте в собi Вiру у рiвномiрне горiння, в торжество Добра, яким є Бог. Отже, ви утверджуєте рiвновагу свого iснування у всесвiтньому животворному вогнi, iм'я якому - Ягна. Увечерi, перед сном або вже лежачи в постелi, ви вголос а чи подумки говорите: "Бережо, Ягна-Дивна-Жива, спаси i помилуй мiй народ, мою сiм'ю i мене, твою рiдну дитину", або "Бережо: Ягна-Дивна-Жива, спаси i помилуй мiй народ, мою сiм'ю i мене, твою рiдну дитину. Спаси вiд Зради i Манiї. Допоможи менi прожити з честю i вмерти благополучно." Цi слова ви повторюєте три рази. Тар'я! Українцi. Крiм слiв для вiтання "Добрий день", "Слава Богу", ми ще вiтаємось словом "Тар'я"! Тар'ягн, Триєдиний, або Троян, - це iм'я патрiарха, родоначальника українського народу. II. ЯГНА Спершу з'явилась Ягна. Тодi настало перше перевтiлення Ягни: Велес iз телям у руках, Рода з житом у руках, Морана з вороном у руках. Iснувало воно так довго, що ми цього не можемо собi уявити. Тодi настало друге перевтiлення Ягни: Велес став Папою з мечем у руках, Рода стала Славою з лелекою у руках, Морана стала Ямою з петлею в руках. Iснувало воно так довго, що ми цього не можемо собi уявити. Тодi настало третє перевтiлення Ягни: Папа став Дарбогом iз Перуном у руках, Слава стала Даною iз лебедем у руках, Яма стала Дудем з покривалом у руках. Цих дев'ять перевтiлень Ягни-Тепло-Оранти звуться дев'ятьма Перунами. З перших трьох перевтiлень: Велеса, Папи i Даждя - постало Диво iз планетами i зорями. З других трьох перевтiлень - Роди, Слави i Дани - постала земля, вода, рослини i тварини. З третiх трьох перевтiлень - Морани, Ями i Дудя - постав Той свiт, або Тло. Вiд роз'єднання на три свiти - Небо, Землю i Тло - Ягна народила Тар'ягна. Буква "Т" означає Тло, невидимий, але завжди присутнiй Той свiт, корiнь "АР" означає землю, змiшану з водою, корiнь "ЯГН" - животворний вогонь, а разом - це живе людське одухотворене тiло. III. ТАР'ЯГН Народився Тар'ягн на горi Орiяна. А що був малий i самотнiй, а добрi i злi сили клубочились над землею, то заплакав, i народилась iз його слiз рiчка Аракс. Дорослiшав вiн не днями, а хвилинами. Мав Тар'ягн у собi зростаючу силу трьох свiтових начал: Неба, Землi i Того свiту. Народився вiн у недiлю, спав до понедiлка. Уранцi в понедiлок прокинувся i проказав молитву. Молився пошепки, лежачи на спинi iз заплющеними очима i розкинутими руками i ногами. У такiй позi Ягна ласкавила у своєму синовi кожну кровиночку, кожен м'яз, кожну кiсточку. Ця молитовна поза зветься "поза найповнiшої Божої благодатi". Пiсля молитви Триєдиний вiдламав вiд гори камiнь i кинув що було сили. Упав камiнь на землю недалеко, пробив у землi дiрку i народилася Вардана (Кубань) та й потекла iз гiр на долину. У вiвторок прокинувся Тар'ягн уранцi, проказав уранiшню молитву, узяв з гори камiнь i кинув на пiвнiч. Далеко i недалеко упав камiнь, пробив у землi дiрку, i народилася Дон-Бережа та й потекла по долинi до моря. У середу кинув Тар'ягн камiнь - народилася Днiпро-Бережа. У четвер кинув Тар'ягн камiнь - народилася Буг-Бережа. У п'ятницю - народилася Днiстро-Бережа. У суботу - Дунай-Бережа. Тут з'явилась на Дивi Ягна у подобi Лелi i сказала: - Iз цих семи рiчок, що вивiльнив ти, сину, постане народ, який носитиме твою назву. Ще тобi, Трояне, треба здiйснити на землi багато подвигiв, щоб тут могли жити люди, тому даю тобi бойовий обладунок. Властивiсть цих предметiв матимеш у своїх руках, як тiльки прокажеш молитву Слави, а предмети заповiси дiтям Лада i Лади. По цих словах упали до нiг Тар'ягна такi предмети: спис, меч i щит, лук i стрiли, пояс i чаша, чарiвна вуздечка, булава i одяг. На щитi був малюнок iз майбутнього життя українцiв i напис: "Бог не прощає тим, хто не молиться йому!" На цей час Тар'ягн став повнiстю дорослим юнаком. Плечi, руки, тулуб i ноги мав спiвмiрнi до свого зросту. Вiн мав сильний торс, тонку талiю, вузькi стегна i дуже стрункi ноги. Тiло мав бiле, а волосся червоне. Очi - темно-карi, а лице - триєдине. В обiдню пору у нього було одне лице, а у вечiрню i вранiшню - троє лиць. У вечiрню пору лице з лiвого боку мало чорний вiдтiнок i зеленi очi, а у вранiшню пору праве лице було найчiткiшим - жовте з червоним вiдтiнком i блакитними очима, кольору просвiтленої води. В полудень його єдине лице ставало схоже кольором на бiлий вогонь i було подiбне до жiночого. Нiс мав видовжений, тонкий, з ледь помiтним горбиком, губи на лiвому лицi - нiби два стулених ножi з невиясненого залiза, на правому - наче пелюстки троянди, а на полуденному - формою людського серця, а кольором - наче кров з молоком. На плечi вiн одяг шкуру з молодого печерного ведмедя. Перед плечима ведмежi лапи застiбалися на руках коштовними каменями, наче краплинами застиглої кровi; на грудях шкура закрiплювалася трьома золотими застiбками з великим дiамантом у кожнiй. Замiсть зубiв i очей в голову ведмедя теж було вправлене коштовне камiння. На голову дала йому Ягна тонкий позолочений ремiнець, обсипаний коштовними блискiтками (перев'язувати довге, густе волосся), iз золотою дiадемою на чолi, яка зображувала три рiзновисокi язики полум'я. На клуби Тар'ягн одяг штани iз змiїної шкури, якi щiльно облягали дужi стегна i литки та виблискували наче м'який метал. Одяг Тар'ягн також широкий пояс iз вепрячої шкури, кований срiблом i розцяцькований самоцвiтами. На ноги узув короткi, м'якi, синього кольору сап'янцi. Коли спорядився Тар'ягн, проказав вранiшню молитву: на небi з'явилася Ягна в образi Жiнки з Дитиною на руках. Запитав Триєдиний: - Що це за дим чорний клубочиться над Землею? Вiдповiла йому Ягна: - Це злий Звий - дихає, щоб заступити Тар'ягна вiд його Лелi. Тiльки ти, Тар'ягне, вже змужнiлий, що носиш у собi силу трьох свiтiв, можеш побороти його, а не може його побороти нi Даждь, нi Дана, нi Дудь. Злий холод i Злий вогонь хоче знову змiшати все в Морок. Цей злий Звий не хотiв твого, Тар'я, народження, як нiхто не хоче влади над собою. Устав Тар'ягн на рiвнi ноги та й пiшов у тому напрямку, куди кинув перший камiнь. Дану Аракс вiн залишив малолiтньою, i вона стала небесними водами. Прийшов вiн до того мiсця, де впав перший камiнь, аж там вже нема Вардани, а лише глибока яма. Почав вiн спускатися стрiмчаками вниз та й зiрвався. Упав на спину звiра з головою тигра, крилами i кiгтями. Вiдскочив Тар'ягн вбiк, а звiр кинувся на нього, але не дотягнувся, бо був прип'ятий глиняним ланцюгом. Сказав йому Тар'ягн: - Звiре по iменi Грифон, чому ти так лютуєш, що стережеш, у нагороду маючи цей ретязь? - Стережу я красуню Вардану, яку замкнув у цьому глиняному палацi одноголовий злий Звий. Є у цих Звиїв такий закон, що будь-яким засобом, але тiльки зi згоди дiвчини вони можуть шлюбитися. Красуня Вардана ось уже рiк не дає згоди злому Звиєвi. А оце вчора сказала, що, коли через день до неї не прийде порятунок, вiддасться злому Звиєвi, i вiн забере її у вiчний свiт Мороку. Одноголовий злий Звий на радощах до бенкету готується, глинянi галушки варить, чорну воду готує для трунку. Зайшов Тар'ягн до свiтлицi палацу, аж бачить - стоїть дуже гарна корова глиняної мастi з добрими людськими очима, прип'ята до ясел глиняним ланцюгом. Тут загуло все, зашумiло, ввiйшов до палацу одноголовий тигроголовий Звий та каже: - Готуйся, Вардано, красуне, у близький свiт Мороку, де ми одне одного нiколи не впiзнаємо. Дмухнув на корову - i стала вона Дiвою-Бережею, з прекрасною жiночою голiвкою, тiлом i станом, а замiсть нiг у неї зеленi паростi винограду, хмелю, рiзного зела, i кожна парость закiнчується голiвкою вужа. А на руках у неї пишне пiр'я крил. - Давай поп'ємо i поїмо, - говорить Звий. - А що, поп'ємо i поїмо, - вiдповiдає йому Тар'ягн. Пiшли вони зi Звиєм за глиняний стiл. Вардана йому подає глинянi галушки, а Тар'ягну - житнi, Звиєвi подає чорну воду, а Тар'ягну - живу. Поїли вони, попили, а тигроголовий Звий i каже: - А що, будемо битись чи миритись? - Звичайно, що битись! Вийшли вони на глинобитний тiк, Звий i каже: - Бий, Тар'я! А Тар'я каже: - Нi, бий ти перший. Ударив тигроголовий Тар'ягна по головi кулаком - листя з дерев посипались, а Троян лише похитнувся. Ударив Тар'ягн Звия, той розсипався на глину, а в лiс тигр побiг. Каже Тар'ягн до Вардани: - Ось i настав твiй день пошлюблення, Вардано. Чи хочеш ти мене, чи пiдеш за мене? - Хочу. Менi було вiщування, що ти будеш менi за чоловiка, але лише на один рiк, а потiм пiдеш визволяти Дон-Бережу, що потрапила в полон до двоголового олов'яного Звия. Пошлюбились вони, i народила Вардана двох близнят: Лада i Ладу. Коли минув рiк, Тар'ягн став збиратися в дорогу i залишив Варданi весь свiй бойовий обладунок. На прощання сказав: - Прощай, люба Вардано! Коли Лада i Ладо пройдуть усi перевтiлення, якi на них нашле Ягна, то не впiзнають одне одного, i це буде найщасливiша пара на Землi. Вiд їхнього шлюбу народиться дочка Ама i п'ятеро синiв: Сарм, Слов'ян, Венед, Кiмар i Країн. Амi я заповiдаю пояс i чашу, Сарму - меч, Слов'яну - чарiвну кантарку, Венеду - спис, Кiмару - лук i стрiли, Країну - булаву. Ама продовжить твiй рiд, Вардано, Сарм ожениться на дочцi Дон-Бережi, Венед - на дочцi Буг-Бережi, Країн - на дочцi Дунай-Бережi. Завдяки цим предметам кожне плем'я якийсь час, вiдомий лише Лелi, буде панувати над усiма шiстьма племенами, найвища ж влада накiнець належатиме князевi iз роду Країнового, i його iменем усi племена стануть зватися. Це буде український народ. По цих словах Тар'ягн вирушив у дорогу. Iшов вiн та й iшов i дiйшов до того мiсця, де впав другий камiнь. Застав лише ложе, де ранiше нiжилась Дон-Бережа, i велику нору у землi. Пiшов вiн у ту нору, iшов два днi i двi ночi, а за свiтло йому були лiтаючi каганцi. Аж тут камiння посипалось, повiтря задрижало, i встав йому назустрiч печерний лев - Чого ти, Леве, рикаєш, чого далi мене не пускаєш? - А тому, що залишив мене двоголовий левоголовий олов'яний злий Звий стерегти Дон-Бережу. Завтра вона йому згоду на шлюб дасть, i вони полинуть у князiвство Мороку. Аж ось виходить iз розкiшного палацу левоголовий олов'яний Звий та й запитує, хто прийшов. - Це я, Триєдиний, прийшов з тобою битися, щоб визволити Дон-Бережу. Вийшли вони на олов'яний тiк. Як ударив левоголовий Тар'ягна - по кiсточки загнав у тiк. Тар'ягн подумки проказав молитву Слави: "Слава тобi, Золота Оленице, прародичко усiх добрих начал на Землi, дай моїй правiй руцi вогняного меча". По цих словах з'явився у його руцi меч, на вiстрi якого синьо-червоним ореолом палахкотiло полум'я. Вирвав Тар'я свої ступнi з току, вдарив Звия мечем, i той вiдразу розтопився, потiк олов'яною рiчкою i захолов, олов'яний палац зник, i з'явилась перед Тар'ягном у кам'янiй печерi Дон-Бережа. До половини вона була прекрасною крилатою жiнкою, а замiсть нiг мала корiння дерев i рiзне зело, кожна парость закiнчується голiвкою вужа з золотими вушками. А в лiс побiг визволений з неволi Лев. - Чи хочеш ти мене, чи пiдеш за мене? - Запитав Бережу Тар'ягн. - Пiду за тебе, але тiльки на два роки, бо тодi ти повинен визволити Днiпро-Бережу, яку полонив мiдноголовий ведмедеголовий триголовий злий Звий. Стали вони жити, i народилась у них дочка, яку назвали Лебiдкою. Як почав Тар'ягн збиратись у дорогу, то сказав: - Коли я зникну за обрiєм, то ти, Бережо, станеш рiкою Дон, а наша дочка - Лебiдкою, бо її зачарував Звий, якого я знищив. Розчаклує нашу дочку витязь Сарм'ягн, якого ти впiзнаєш по моєму мечу, що ти його бачила, як я бився зi Звиєм. Вiд Сарма i Лебiдки пiде рiд-плем'я сар'ягнiв. Прийшов Тар'ягн до мiсця, де витiкала Днiпро-Бережа, але не було там рiки, лише величезна яма. Заглянув Троян у яму: далеко внизу побачив озеро. Перетворився Тар'я селезнем, полетiв у ту яму, сiв на воду i пiдплив до берега, де починалася величезна печера. Став Тар'ягн знову людиною, бачить у печерi величезний мiдний палац, а бiля входу печерний ведмiдь, мiдним ланцюгом прикутий. Зарикав ведмiдь голосно, i вийшов iз палацу триголовий мiдноголовий вiдмедеголовий злий Звий. Вийшли вони на мiдний тiк. Як кинув Звий Тар'ю об мiдний тiк - загруз Триєдиний по колiна. Проказав вiн подумки молитву Слави, i з'явилась в його руцi чарiвна кантарка. Труснув нею - миттю з'явився чарiвний кiнь, що жар їсть, полум'я п'є, а як бiжить - земля за сiм верст дрижить, листя з дерев осипається. Взявся Тар'ягн за золоту гриву коня i вирвався iз мiдного току. Як ухопив Звия, як ударив ним об мiдний тiк, так Звий i згорiв. Потекла iз нього мiдна рiчка i захолола. Ведмiдь у лiс побiг, а в кам'янiй печерi на м'якому зеленому мосi сидiла перед Тар'ягном прекрасна дiвчина, замiсть нiг лише мала корiння i пагони зела, а кожен корiнь закiнчувався голiвкою вужа з золотими вушками. - Час iз тобою шлюбитися. Чи пiдеш за мене? Пожили вони три роки, i народилась у них дочка. Через три роки вирушив Тар'ягн у дальшу путь-дорогу, а своїй дочцi заповiв таку долю: як зникне Триєдиний за обрiєм, стане дочка Лелекою i буде лiтати над рiкою Днiпром-Славутою, поки не розчаклує її витязь на iм'я Слав'ягн. Вiд неї i Слав'ягна вiзьме свiй початок плем'я слав'ягнiв, яких греки називатимуть скiфами. Тисячу рокiв пануватимуть слав'ягни над шiстьма племенами, спорiдненими походженням вiд Тар'ягна, аж поки один iз нащадкiв Слав'ягна, князь Iдан, не перейме грецьку вiру i перестане молитись Ягнi. Поступово поблiдне золота вуздечка, яку Слав'ягн принесе з собою, i влада перейде до сар'ягнiв на шiстсот рокiв. Прийшов Тар'ягн до витоку Буг-Бережi. Спустився в порожню печеру, але дорогу йому перетнув величезний вовк на залiзному ланцюгу. - Дай знак своєму господаревi, -- сказав Тар'я, -- що я прийшов визволити з полону Буг-Бережу, хай виходить битися. Вийшли вони на залiзний тiк. Як ударив вовкоголовий чотириголовий злий Звий Тар'ю об залiзний тiк - по колiна зiгнав. Схопився Тар'ягн за гриву свого коня, вирвав його кiнь з току. Як ударив Звия залiзноконечним списом, то потрапив якраз у серце, i Звий сконав. Вовк у лiс побiг, а Тар'ягн став жити iз Буг-Бережею. Народилась у них дочка, i назвали її Горлицею. От закiнчилось чотири роки, i пiшов Тар'ягн далi. А як iшов, то заповiв дочцi таку долю. Ще до зачаття зачаклував її вовкоголовий Звий, i стане вона Горлицею. Розчаклує її витязь по iменi Вол'ягн, який матиме в руцi його, Тар'ягна, спис. Той спис заповiданий роду венедiв-волинян, i стольним їх городом буде мiсто Волин. Як засяє спис золотим сяйвом, настане венедам час панувати над усiм народом тарiйським, а як поблякне спис - скiнчиться їхнє панування. Пiшов Тар'ягн визволяти з полону Днiстро-Бережу. Прийшов на те мiсце, де зараз гори Карпати, а там - величезне озеро. Серед того озера - острiв, на островi - срiбний палац. Перетворився Тар'ягн на триголового лебедя, переплив на той острiв i знову став людиною. Пред палацом на срiбному ретязi величезний Мамонт ходить, у хобот трубить. - Пропусти, Мамонте, до палацу, я i тебе, i красуню Днiстро хочу вiд Звиєвого полону визволити. Мамонт його пропустив. Зайшов Тар'ягн у палац, а там п'ятиголовий срiбноголовий мамонтоголовий злий Звий сидить, до Днiстро-Бережi залицяється. Вийшли вони на срiбний тiк. П'ять днiв, п'ять ночей бились, один одного перемогти не можуть. Нарештi Звий перетворився на п'ятиголового орла i знявся у повiтря. Тар'ягн став триголовим лебедем i теж знявся у повiтря. Одна голова в нього - як синiй вогонь, друга - як бiлий вогонь, третя - як жовтий вогонь. Бачить Тар'я, що Звий починає на нього насiдати i вогонь його ось-ось спалить, та й проказав вiн подумки молитву Слави: "Славо тобi, Ягно, вогненне диво, Золота Оленице, прамати роду Тар'ягна i всiх добрих начал на Землi. Покажи своє могуття. Дай менi силу розiмкнути чорнi пазурi безоднi. Дай менi силу трави, яка поборює голизну землi. Дай менi яснiсть Дарбога, що зiгрiває землю, волю Велеса i мiць Сварги, що кує мечi. Дай, Лелю, менi мiй лук iз стрiлами. Слава! Слава! Слава!" I з'явився в його руках лук iз стрiлою. Вдарив вiн вогненною стрiлою п'ятиголового Орла, i впав Орел на острiв. Коли падав, сказав: - Сильний ти, Тар'я! Але з моїм найстаршим братом - шестиголовим кабаноголовим золотоголовим злим Звиєм у борню не вступай, бо не переможеш ти його. Як упав Звий на острiв, то провалився пiд землю, але не сконав, а пiдняв землю на плечах, i його кiстки виперлись iз землi та стали горами Карпатами. А Звий так i не сконав до кiнця, iнколи вiн здригається, i здригається навколо земля. Опустився Тар'ягн на землю i став знову людиною. Сказав вiн Днiстро-Бережi: - Важкою була ця битва, чи любиш ти мене, чи пiдеш за мене? - Люблю тебе i пiду за тебе, але лише на п'ять рокiв, бо треба тобi iти визволяти Дунай-Бережу, яка потрапила в полон до кабаноголового. Народилась у них дочка, i назвали її Галка, бо була вона чорнявою, кароокою красунею. Зiбрався Троян у далеку дорогу та й сказав Днiстро-Бержi: - Як я пiду, то наша дочка стане галкою, бо її зачаклував Звий, якого я зборов. Розчаклує її витязь по iменi Кiмар. У нього буде оцей мiй лук i стрiли. Вiд шлюбу Кiмар'ягна i Галi пiде рiд, який зватиметься кiмарiйцi, другою ж їх назвою буде iм'я галичани, а стольним мiстом - Галич. Як засяють лук i стрiли золотим вогнем, то стануть кiмарiйцi панувати над усiма племенами народу тарiйського. Одна людина не може бути разом i старiйшиною, i волхвом, i князем. Як порушать кiмарiйцi цю заповiдь, то поблякне їхнiй лук та стрiли i пiдкоряться вони слав'ягнам. Пiсля довгого панування над усiма племенами тарiйськими слав'ягни теж допустять, що їх князь Атей забере всю владу в однi руки, i поблякне їхня слава. Прийшов Тар'ягн на те мiсце, де починалася Дунай-Бережа, а там лише чорна яма. Став спускатися Триєдиний у ту яму i потрапив на Той свiт. А хто туди потрапляв, той зразу ставав землею, а душа линула вiд тiла. Тiльки торкнувся Тар'ягн дна, як вiдразу закам'янiв, але серце в Тар'ягна було безсмертним, тому очi його дивилися, вуха чули, а язик мiг говорити. Прийшов кабаноголовий шестиголовий злий Звий та й питає: - Чого ти тут шукаєш? - Хотiв тобi голову стяти, Дунай-Бережу визволити! - Менi голову стяти важко, а тебе я у полон узяв. Будеш ще одним каменем у моєму князiвствi, тiльки що говiрливим. Пiшов кабаноголовий золотоголовий Звий своїм володiнням лад давати, а Дунай-Бережа i питає Тар'ягна: - Що ж тепер робити? - Ти випитай у кабаноголового де його сила. Як признається, то, мовляв, пiдеш за нього. А тодi вiзьмеш у нього чарiвну паличку, мене торкнешся, я оживу i його силу вiднайду. Як закам'янiв Тар'ягн, то на Землi, там де вiн ходив, стало дуже холодно, живими лишилися тiльки пристосованi до холоду дерева i звiрi. Щоб не померли нащадки Тар'ягна з голоду, Ягна кинула з Дива насiння, i з нього постали великi отари оленiв, на яких тар'ягни полювали. Тому однiєю з назв Ягни є Золота Олениця. От приходить кабаноголовий додому, а Дунай-Бережа його питає: - Де захована твоя сила? Звий ударив Дунай-Бережу, i вона почала плакати. Пожалiв вiн її i каже: - Як пiдеш за мене, то скажу, де моя сила. Моя сила в оцьому стовпi, - i полетiв. Розказала Дунай-Бережа Тар'ягну все, а вiн: - Не в стовпi його сила, але ти стовпа прибери i шануй. Так Дунай-Бережа i зробила. Прилетiв кабаноголовий, а Дунай-Бережа навкiл прибраного стовпа ходить, пiсень шанобливих спiває: - Що це ти робиш? - питає кабаноголовий. - Твою силу сокочу. Розм'якло серце Звия, але вiн стримався i каже: - Не в стовпi моя сила, а в оцiй коровi, - i полетiв. Дунай-Бережа корову гарно почистила, у вiнок прибрала, на ноги i на хвiст коралiв поначiплювала. Прилетiв кабаноголовий та й питає: - Що ти, Дунай-Бережо, робиш? - Твою силу славлю. Розтануло серце Звия, вiн подумав, що Дунай-Бережа його вже любить, i сказав: - Моя сила далеко-далеко. Там, де гори високi, i рiки бистрi, i води чистi, є величезний Звий. Зветься вiн Шамбара. Навколо голови того Звия - 99 кiлець. В головi того Звия є Заєць, а в Зайцi Голуб, а в Голубi Риба, а в Рибi скринька, а в скриньцi повно шерешнiв - цей клубок шерешнiв зветься Шеша. Мою силу мiг би знищити тiльки той, хто б знищив шершнiв, але це неможливо. Коли Звий полетiв з дому, Дунай-Бережа тимчасом взяла чарiвну паличку i провела нею по всьому Тар'ягну. Вiн ожив, обняв Дунай-Бережу, i вона прилинула до нього всiм тiлом. Полюбив Тар'ягн Дунай-Бережу, i вона його полюбила. Тар'ягн каже: - З цього часу, як ми з тобою зляглися, ти вiльна вiд кабаноголового i народиш дочку. Iм'я їй даси Соловейка. Як я переможу кабаноголового, то вона стане соловейком. Визволить її вiд чарiв витязь Країн, якого ти впiзнаєш по моїй булавi, що сяятиме чарiвним вогнем. За цими словами Тар'ягн вирушив у дорогу. Сорок рокiв вiн шукав Шамбару. Вiсiм разiв переходив тi самi рiки, тi самi гори, тi самi моря: ходив по колу, але невiдома сила звертала його з вiрного шляху. Нарештi, переходячи ту саму рiчку дев'ятий раз, його намiр зруйнувати Шамбару став таким несамовитим, твердим, що вiн хитнувся нiби п'яний i ступив крок до центру зачарованого кола. Так вiн наткнувся на хвiст Шамбари. Зробився вiн тодi триголовим Лебедем i пiднявся у вись. З високостi побачив, як на восьми горах лежать кiльця величезного Звия, якi оточують палац, що має форму голови Зивя, на якiй блищить золота дворога корона. Кiльця Звия випромiнювали таку темну силу, яка не давала Лебедю спуститись на Шамбару з високостi. Ця темна сила закривала Шамбару вiд звичайного зору. Лише надзвичайна сила волi Тар'ягна пробила цей Морок i дала змогу Тар'ягновi побачити всього Звия вцiлому. Спустився Тар'ягн на гору Арарат i подумки проказав речення Слави. З'явилась у його руцi булава. Почав вiн трощити булавою Вал, який розкручувався на полуденно-схiдному напрямi. З нутра Вала потекла сiль, сiрка i ртуть. Два мiсяцi i двадцять дев'ять днiв кришив Тар'ягн Вал, нарештi дiйшов до голови i розколов її ударом булави, бо у нiй була захована влада над усiм народом ар'я, що мав постати на семи рiках i взяти собi назву країна Араяна. З голови Звия вискочив Заєць. Тар'ягн натягнув лук i вбив Зайця вогняною стрiлою. Iз Зайця вилетiв Голуб, якого Тар'я наздогнав на крилатому конi. З Голуба випала Риба i впала в море. Тар'ягн дiстав її списом i витягнув скриньку. Як розбив вiн Шамбарi голову - на землi розтанув снiг. Як забив Зайця - виросла трава, як забив Голуба - виросло листя на деревах i вкрилися цвiтом вони. Як узяв до рук скриньку - загримiв весняний грiм. Шамбара затрусився i проказав молитву: - Морано, до тебе звертаюся! Тар'ягн не може торкатися найпотаємнiшого - Закону будови Свiту, бо як не буде чорного, то не буде й бiлого. Почула Доля його звернення i вчинила так. Як тiльки Тар'ягн розкрив скриньку, вiн сам розлетiвся на безлiч щасливих людських днiв, якi впали на Землю теплим, густим, краплистим, рясним весняним дощем. З нього народилась рiчка Аракс, яку був заполонив Шамбара. З безсмертного серця Тар'ягна впало на Землю три крапелини кровi. Одна впала на сухе дерево - i воно загорiлось, ставши домашнiм Вогнищем для людей. Одна крапля впала на стебло горохове, i хто з того стебла з'їсть горошину, той стане богатирем. Одна впала в серце Вардани i запалила серця її дiтей Лада i Лади вiчним вогнем любовi. Образ Тар'ягна став для українцiв Богом боротьби Ареєм, або Ярилом. Шершнi розлетiлись по свiту i зробились дрiбними Чортами, яких українцi могли побороти, щиро молячись Ягнi. Але як тiльки тарiйцiв заїдала гординя i вони забували молитися своїм богам, Чорти вселялись у полчища загарбникiв, якi падали на українцiв Божою карою. Арея українцi зображують з бойовим Тризубом у руцi, а Лелю - в образi Дерева вiчного життя, на середнiй гiлцi сяє його полуденне лице, на лiвiй - вечiрнє, а на правiй - ранкове. День, коли Тар'ягна оживила Дана-Бережа для боротьби з силою Шамбари, -- це перший день Нового року. День, коли Тар'ягн розколов голову Звиєвi, -- це перший день весни. IV. ЛАДО I ЛАДА Року Божого 150 000 до нової ери У Вардани народилися вiд шлюбу з Та'ягном близнята Ладо i Лада. Коли Тар'ягн вирушив у дорогу вiд ложа Вардани, його слова були такi: - Є заповiдь Ягни, що не можна вступати в шлюб близьким родичам аж до четвертого колiна. А в четвертому колiнi вже можна. Ладо i Лада - рiднi брат i сестра. Вони полюблять одне одного як чоловiк i жiнка, але Ягна не допустить їхнього пошлюблення доти, доки вони не пройдуть кiлькох насланих нею перевтiлень i перестануть впiзнавати одне одного, а стануть чужими. Проживуть вони щасливо тридцять три роки. Повчання: Якщо брат i сестра, не знаючи, що вони родичi, пошлюбляться - то в цьому нема грiха. Якщо ж хтось їм це доведе - вони мусять розiйтися. Коли Тар'ягн пiшов, Вардана-Бережа залишилась iз двома дiтьми. Одного разу вони збирали в лiсi суницi. Було їм по 16 рокiв. Лада замазала рота i щоки ягодами. У лiсi було дуже жарко, i над галявиною стояв дух рiзного зела i хвої, але над усiм панували суничнi пахощi. Ладо дуже пильно задивився на свою прекрасну сестру. Вони посiдали бiля струмка i обнялися, а червонi ягоди в кошиках поставили бiля себе. Тiльки хотiли подивитись у струмок, щоб побачити своє вiдображення у маленькiй заводi, як Ладо раптом скрикнув i зник. Лада лише побачила, як у струмку кинула хвостом велика щука. Довго Лада гукала в лiсi свого брата, але так i не догукалася. Пiшла вона додому сама та й розказала все матерi. Стали вони удвох журитися за Ладом, Лада плакала-плакала i вiд слiз стала притокою Вардани. - Попливу я, - каже, - мамо, у широку i глибоку воду. Доки не знайду свого милого брата, додому не повернуся. - То вертайтеся ж додому разом, - сказала їй мати i залишилась сама. Три роки Лада водою збiгала в рiки, пiдiймалася на небо до Араксу i падала дощем на лiси, аж поки у великiй Дунай-рiчцi не знайшла свого брата. Як знайшла вона його, то стали вони знову юнаком i дiвчиною. Взялися за руки i пiшли до своєї матерi Вардани. Iшли вони широкими лугами, високими горами, дрiмучими лiсами та й дiйшли до Днiстра-рiки. Була темна нiч, вони перепливли рiчку, бо не могли бачити себе разом у водi, та й пiшли далi. Iшли-iшли та й дiйшли до Бугу. Тiльки зайшли вони у воду скраю, щоб перепливти на той берег, як раптом Ладо став Явором, а Лада пташкою на гiлцi. Три роки щебетала Лада у вiтах Явора. Щодень, як сходило сонце, вона просила Ягни змилуватись над Ладом та пустити його додому. Одного разу вночi з'явилась їй Ягна в образi Золотої Оленицi та й каже: - Ти, Ладо, перелiтай на той берег рiки, а Ладо до тебе прийде. Цю рiку Ладо i Лада назвали Богом, бо тут Ягна вперше з ними заговорила. От перелетiла Лада на той берег. Як тiльки сiла на кущ, то зразу стала дiвчиною, а Ладо хлопцем та й приплив до неї, пiшли вони далi та й прийшли до Славути-Днiпра. - Дiждемо ночi, - сказала Лада, - то, може щасливо цю рiку перейдемо. От дiждались вони ночi, та тiльки хотiли зайти у воду, як визирнув з-за хмари мiсяць. Враз став Ладо Лебедем, а Лада залишилась дiвчиною, бо вона ще води не торкнулась. Ходить Лада по березi, плаває Ладо по Славутi, тужить Лада за Ладом, а Ладо а Ладою. Як почав Дар iз-за обрiю визирати, стала його Лада ревно благати, сльози проливаючи, питати: - Дар боже, великий, я тебе благаю, скажи менi, як порятувати мого милого Лада? Нiчого не сказав Дар. Нахилилась вона до води та й питає: - Дано-водице, вiддай менi мого Лада. Нiчого Дана їй не вiдповiла. Тим часом наступила темна нiч без мiсяця i зiрок. Очi Лади не бачили перед собою i на пiв ступiня. Це була нiч Дудя. - Дудю-Боже, великий сине Теплої, скажи, як порятувати мого Лада? I сказав Дудь: - Вирви у Лада з лiвого крила пiр'їну i спали на тому вогнi, що його Перун запалить. Вирвала Лада пiр'їну та й пiшла шукати Божого вогню. Через дев'ять днiв сталася велика гроза Божа, ударив грiм, i Перун запалив старого дуба. Спалила Лада на тому вогнi Ладову пiр'їну, i вiн знову став хлопцем, але таким гарним, що Лада ледь його впiзнала. Пiшли вони далi. Як дiйшли до Дон-рiки, то не стали пiдходити близько до води, а посiдали думу думати, як його перейти рiку, щоб знову бiди не набратися. Вирiшили, що спершу Ладо перепливе рiчку, а за ним - Лада. Переплив Ладо рiчку та й чекає. А Лада, як перепливла рiчку, стала з води виходити, на камiнцi мокрому пiдсковзнулася i впала. Кинувся Ладо їй допомагати, ще до води не добiг, як став Оленем, а Лада - Лебiдкою. Попливла Лебiдка по водi, пiшов Олень по землi. Як запливла Лебiдка у Вардану-Бережу, то знову стала дiвчиною, як дiйшов Олень до Вардани, то й знову став юнаком. Тут вони, Лада i Ладо, i зустрiлися, але не впiзнали одне одного, був вiн їй зовсiм чужим. Стала Лада втiкати, став Ладо її здоганяти. Хотiла Лада перестрибнути через потiчок, та не дострибнула до берега i впала у воду, а за нею впав i Ладо. День, коли Лада i Ладо попадали у воду, українцi святкують як день Яна Купайла. Стали вони мужем i жоною. 33 роки жили щасливим подружнiм життям, i за цей час народились у них одна дочка i п'ятеро синiв. Дочку вони назвали Ам'ягною, або - ласкаво Амою, меншого сина Сар'ягном, ще меншого сина - Слав'ягном, або Славом, ще меншого - Вол'ягном, або Волном, ще меншого - Кiмар'ягном, або Кiмаром, i найменшого Краягном, або Країном. На 33-му роцi щасливого подружнього життя Ладо пiшов на полювання i не повернувся додому. Лада дуже тужила за ним i теж зiйшла з дому. Брати ходили на полювання, а сестра Ама готувала їм їсти. Одного разу брати загнали облавою величезного оленя. Олень зупинився над урвищем i перетворився на палаючий вогонь. Iз вогню вони почули голос батька: - Я ваш батько у подобi Ягни. Я буду для вас земним вогнем i зiгрiватиму вашi оселi, зiгрiватиму вас у далеких походах, а зображення оленя буде на ваших щитах. Вдома залишиться лише ваша сестра Ам'ягна. Їй заповiдано Богом, що вона i її дочки вагiтнiмуть вiд пояса Тар'ягна i народжуватимуть лише дочок. Вiд неї пiде могутнє плем'я амажонок. Жiнки тут будуть воїнами i матерями. Одного разу сюдою подорожуватиме князь iз роду Країнового зi своїми витязями. Вiд Країна-Пала-Кия i Ами-Роксолани-Марiї народиться князь по iменi Роксолан-Гун. Вiн якийсь час правитиме плем'ям амажонок-роксоланiв, згодом його правнук Ахiл (Атiл) - над усiма тарiйськими родами. Атiла як знаменитого войовника на чолi українського народу знатиме весь свiт. Ви, п'ятеро братiв: ти, Сар'ягн, ти, Слав'ягн, ти, Вол'ягн, ти, Кiмар'ягн i ти, Краян, доки дiйдете до рiки Дунаю, то всi поженитесь i будете старiйшинами родiв великого тарiйського народу. Лада стала вранiшньою зорею, а Ладо земним вогнем - Сварожичем. Лада вiдмикає золотим ключем небеснi ворота i випускає першого Попеля на небо. Небо свiтлiє. Попель-промiнь женеться за Ладою, але Лада, вiрна своєму Ладу, обертається росою i падає на Землю. Бджоли п'ють медвяну росу i приносять мед - молоко життя. V. САР'ЯГН Як заповiв їм батько, Сарм, Слав, Волн, Кiмар i Країн вийшли вранцi на берег рiки Вардани, взяли по черзi Тар'ягнiв лук, i кожен пустив з нього стрiлу. Першу стрiлу ухопив Лебiдь i понiс, другу стрiлу ухопив Бусол i понiс, третю стрiлу вхопила Горлиця, четверту - Галка, п'яту - Соловейка. Кинула Ам'ягна на землю великий клубок срiбних ниток, i вiн покотився. Iз Тар'ягнового бойового обладунку Ама дала Сарму меч i щит, Славу - чарiвну кантарку, Волину - спис, Кiмару - лук i стрiли, а Країновi - булаву. Пiшли брати у путь-дорогу. Iшли вони за срiбною ниткою та й iшли i пiдiйшли до високого бiлого каменя-стовпа, що з одного боку його обмивала Дон-Бережа, а з другого був високий берег, порослий дубовим лiсом. На тiй бiлiй скелi сидiла Лебiдка i тримала у дзьобi золоту стрiлу. Послали вони до вежi Кiмара, який розумiв мову птахiв, i звiрiв, i риб, запитати, як шукати Сармову суджену. Сказала Лебiдка Кiмаровi: - Ви своєму братовi не допоможете, а повинен вiн сам мене здобути - у красну дiвку обернути: то я й стану йому за дружину. Попрощались брати з Сармом бiля Бiлої Вежi i рушили далi за срiбною ниткою, коли ж Сар'ягн обернувся до вежi, то нiкого на нiй не побачив. Пiшов вiн у дубовий гай, щоб роздобути собi щось iз їжi. А на той час була у цьому гаю вiйна птиць iз звiрами. Колись була птиця Жайворон князем над птицями, а князем над звiрами - Миша. Мали вони спiльне поле. Як уродило поле, почали зерном дiлитись, одне зерно виявилось зайвим. Миша i каже: "Я перекушу його надвоє", - та взяла зернину в зуби i втекла в нору. Тут князь Жайворон збирає всiх птиць, щоб воювати, а князь Миша скликає усiх звiрiв. Бились цiлий день - на нiч стали на вiдпочинок. Тодi Миша згадала, нема на вiйнi мурашок. Вiн загадав мурашкам, щоб вони полiзли на дерева, де спали птицi, i повiдгризали їм пiр'я бiля крил. На другий день знову почалася вiйна. Тiльки який птах iз дерева хоче злетiти, тут же падає на землю, а звiрi його i розiрвуть. Один Орел бачить, що така справа, - сидить, не злiтає. Аж тут iшов Сарм. Вилiз на дерево, пiдняв меча, хотiв Орла втнути, а Орел i просить: - Не бий мене, витязю, я тобi у великiй пригодi стану. - Сар'ягн опустив меча, а тодi знову пiдняв. - Вiзьми мене краще та пiдгодуй, доки крила не виростуть. - Сарм опустив меч, а тодi знову пiдняв, вагаючись. Орел знову каже: - Я тобi у великiй пригодi стану. От тодi вклав Сарм меч у пiхви, зняв Орла з дерева та й став його годувати. Рiк готував сирим м'ясом. Через рiк Орел йому каже: - Пусти, полiтаю, випробую, чи виросли вже в мене крила. Пустив його Сарм. Орел лiтав-лiтав та й прилетiв опiвднi. - Ще мала в мене сила, ще рiк годуй. Ще рiк годував йо