Тарас Шевченко. Листи до А.Лизогуба. 1847 рiк
------------------------------------------------------------------------
Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
http://www.ukrlib.km.ru/
OCR: Евгений Васильев
Для украинских литер использованы обозначения:
Є, є - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
Ї, ї - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
------------------------------------------------------------------------
Крепость Орская. 22 Октяб. 1847.
Добродiю i друже!
На другий день, як од вас поїхав, мене арестували в Києвi, на десятий
посадили в каземат в Петербу[рзi], а через три мiсяцi я опинився в Орской
крепости[2] в солдатськiй сiрiй шинелi, чи не диво, скажете! Отже воно
так. I я тепер точнiсiнький, як той москаль, що змалював Кузьма
Трохимович[3] пановi, що дуже кохався в огородах. От вам i кобзар!
Позабирав грошики та й шморгнув за Урал до киргиза гуляти. Гуляю! Бодай
нiкому не довелося так гуляти. А що маємо робить? Треба хилиться, куди
нагинає доля. Ще слава богу, що менi якось удалося закрепить серце так...
що муштруюся собi та й годi. Шкода, що я не покинув тодi у вас рисунок
київського саду, бо вiн i всi, що були при менi, пропали у I.I.
Фундуклея[4], а тепер менi строжайше запрещено рисувать i писать (окром
писем), нудьга та й годi, читать хоч би на смiх одна буква i тiї нема.
Брожу понад Уралом та... нi, не плачу, а щось ще поганше дiється зо мною.
Одiшлiть, будьте ласкавi, моє письмо i адрес мiй княжнi В[арварi]
Миколаєвнi[5], а адрес ось який: в город Оренбург, в пограничную комиссию.
Его благородию Федору Матвеевичу Лазаревскому[6] з передачею, а цей добрий
земляк уже знатиме, де мене найти. Бувайте здоровi, низенько кланяюсь Iллi
Iвановичу[7] й всьому дому вашому. Не забувайте безталанного Т. Шевченка.
Поклонiться, як побачите, од мене Кейкуатовим[8].
До А. Лизогуба_
К[репость_]_ Орская _
1847. Декабря 11. _
Великим веселiєм звеселили ви мене своїм добрим, християнським листом у
цiй бусурманськiй пустинi. Спасибi вам, друже мiй добрий, я з самої весни
не чув рiдного щирого слова. Я писав туди декому. А вам першим бог велiв
розважить мою тяжку тугу в пустинi щирими словами, спасибi вам. Не знаю,
чи дiйшов мiй лист до ваших рук (бо я послав у Седнев 24 октяб[ря], не
знаючи, що вас бог занiс аж у Одесу). Жаль i дуже менi вашої маленької[9],
згадаю, то так неначе бачу, як воно манюсiньке танцює, а Iлля Iванович
грає i приспiвує... не скорбiть, може воно добре зробило, що перейшло на
той свiт, не мучене страстьми земними. Були ви у Яготинi лiтом, що там
дiється? Де тепер живуть яготинськi анахоретки?[10] Я писав через вас до
В. Н., не знаю чи дiйшло. Що вона, сердешна, поробляє? Скажiть їй, як
побачите, або напишiть, нехай до мене напише хоч одну стрiчечку, її
прекрасна, добра душа мене частенько навiдує в неволi. Бодай i вороговi
моєму лютому не довелося так каратись, як я тепер караюсь. I до всього
того треба було ще й занедужать, восени мучив мене ревматизм - а тепер
цинга, у мене її зроду не було, а тепер така напала, що аж страшно.
Холера, благодарить бога, минула нашу пустиню - а ходила близько.
Сажин[11] менi нiчого не пише, не знаю, де вiн дiв мою портфель з
рисунками дрiбними, там цiлий жмут їх було. Як побачите його, то спитайте,
та й возьмiть до себе, а ящик з олiйними фарбами нехай собi оставляє. Ви
питаєте, чи покину я малювання. Рад я його покинуть, так не можна, я
страшно мучуся, бо менi запрещено писать и рисовать, а ночi, ночi!
Господи, якi страшнi та довгi!.. та ще й у казармах. Добрий мiй друже!
голубе сизий! Пришлiть ящичок ваш, де є вся справа, альбом чистий i хоч
один пензель Шарiона[12]. Хоч iнколи подивлюся, то все-таки легше стане.
Просив я В. Н., щоб менi книжечок деяких прислала, а тепер i вас прошу, бо
опрiче бiблiї нема й однiї лiтери. Якщо найдете в Одесi Шекспiра, перевод
Кетчера[13] або "Одиссею"[14], перевод Жуковського[15], то пришлiть ради
розп'ятого за нас, бо, єй-богу, з нудьги одурiю. Послав би вам грошей на
все сiє, так дасьбi. До шеляга пропали. А може, бог пошле, то я вам
коли-небудь оддячу. Як будете посилать, то шлiть на моє iм'я. Та бога ради
напишiть що-не-будь про В. Н. i про Глафiру Iвановну[16], та поклонiться
од мене Iллi Iвановичу, Надеждi Дмитрiєвнi[17] i всьому дому вашому.
Бувайте здоровi, не забувайте щирого свого i безталанного Т. Шевченка.
Адрес: в Оренбургскую губернию в крепость Орскую.
1848 рiк
До А. Лизогуба_
К_[_репость_]_Орская, _
1848 Февраля 1-го. _
Всяк друг речет:[18] содружихся ему и аз: но есть именем точию друг.-
Отак тепер i зо мною сталось, було, на собаку кинь, то влучиш друга, а як
прийшлось до скруту, то святий їх знає, де вони подiлись! Чи не вимерли,
крий боже? Нi, здравствують, та тiльки одцурались безталанного свого
друга. Бог їм звидить. Якби вони знали, що єдине слово ласкаве тепер для
мене паче всякої радостi - так що ж, недогадливi.
З превеликою радостiю i дякою прийняв я лист ваш уже другий, написаний
31 декабря.
Бог вам заплатить за вашу щирость i за вашу ласку. Лихо дiється зо
мною, та не одно, а всi лиха упали на мою голову. Одно те, що нудьга i
безнадiя давить серце, а друге - нездужаю з того дня, як привезли мене в
цей край, ревматизм, цингу перетерпiв, слава богу, а тепер зуби i очi так
болять, що не знаю, де дiтись. I чи не чудно, скажете, як принесли ваш
лист, менi полегшало так, що на третiй день менi вже можна було написать
оцей лист до вас. Вибачайте тiльки, що коротенький, одно те, що боюся очi
натрудить, а друге, сказавши правду, таки й паперу недостача. I купить
нема де, звичайне, як у степу. Як будете посилать вашу обiцянку, то
пришлiть, будьте ласкавi, i паперу поштового i брiстольського, коли
найдете в Одесi. Вибачте, бога ради, що я так вередую, за грошi спасибi
вам, єдиний мiй друже, у мене ще осталося трохи, а як матиму малярську
справу, то, може, зароблю, а якщо пошлють весною в степ на Раїм[19], бо є
така чутка, то тодi вже проситиму, то, може, бог дасть, що тут остануся.
Ще чи не найдете в Одесi сочиненiй Лєрмонтова i Кольцова[20], пришлiть,
поезiї святої ради, А як будете писать, то пишiть на моє iм'я просто в
К[рiпость] 0[рську], бо я другий лист ваш прийняв уже з третiх рук. Хоч
воно й з добрих рук, та все-таки з третiх. Прочитав я вдруге вже о скорбi
вашiй, о вашiй Лiзi, що маємо робить, коли того бог хоче. Давид добре
сказав:[21] хто возглаголет сили господнi; слышаны сотворит вся хвалы его.
Звичайне, не можна i без того, щоб iнколи i сльозам не дать волi. Бо хто
не журиться, не плаче, то той нiколи й не радiє. Цур йому, такому. Будемо
плакать i радiти, i за все- те хвалить милосердого бога.
1 февраля. На самому цьому словi одчинилися дверi i поштальйон подав
менi третiй лист ваш, написаний 7 января. Не знаю, чи зрадiв би я так
батьковi або матерi, як вашому щирому слову. Да воздасть вам господь i
дому вашому, що посiтили єсте невольника i тяжку його тугу розважили. Як
будете писать до В. Н., то од мене їй низенько поклонитеся. Та накажiть,
щоб хоч одно слово написала. Тiльки не в Оренбург, а просто в К[рiпость]
0[рську]. Коли маєте "Свячену воду"[22], то спишiть та пришлiть менi,
бота, що ви менi передали, утрачена. А Татьянi Iвановнi[23] як будете
писать, то їй i Федоровi Iваненковi[24] од мене гарненько поклонитеся,
нiкому в свiтi я тепер так не завидую, як малярам. I Глафiрi Iвановнi, а
може вже вона покинула, крий боже, малювать! Бога для пришлiть малярську
справу i паперу. -Що у вас робиться у Седневi? Що поробляє I. I.?
Поклонiться йому од мене. За N. D., i вас, i весь дом ваш молюся господовi
милосердому i благаю його, щоб ви не забували
Т. Шевченка.
До А. Лизогуба_
7 марта 1848 _
К[репость] 0[рская]. _
_
Не знаю, чи зрадiла б так мала ненагодована дитина, побачивши матiр
свою, як я вчора, прийнявши подарунок твiй, щирий мiй, єдиний друже. Так
зрадiв, що ще й досi не схаменуся, цiлiсiньку нiч не спав, розглядав,
дивився, перевертав по тричi, цiлуючи всяку фарбочку, i як її не цiлувать,
не ба чивши рiк цiлий. Боже мiй! Боже мiй! Який тяжкий та довгий. рiк! Та
дарма. Бог помiг, минув-таки. Я, взявши в руки скриньку, подивився i
неначе перелетiв у малярию, в Седнев, и згадаєте, як ви менi її вторiк
показували недороблену? ще радились зо мною, як би її химернiше улагодить,
- чи сподiвався я, що через рiк та сама скринька звеселить мене, неначе
мати дитину, при лихiй моїй годинi. Благий i дивний еси господи! Сьогоднi
недiля - на муштру не поведуть, цiлiсiнький день буду переглядать твiй
подарунок, щирий мiй, єдиний друже. Переглядать i молитись, щоб бог послав
на довгi днi тобi такую радiсть, як послав вiн менi через тебе. Перелiчив,
передививсь все, все до крихотки цiле, i Шекспiр, i папери, i фарби, i
цизорик, i карандашi, i пензельки, - все цiлiсiньке. Не утрачайся на
альбом, друже мiй! буде з мене i цього добра поки шо. Недавно з Яготина
прийшов лист до мене... спасибi їй. добрiй В. Н., що не забуває мене, хоче
менi, як сама достане, прислать книжок. Як пришле, то тодi я i тяжкого
походу i Аральського моря, i безлюдного степу киргизького не злякаюсь.
Одна тiльки туга гризе моє серце, як заженуть у степ, то не доведеться
нi од кого листа прийнять, нi самому послать. Бо туди пошта не доходить.
От моє горенько. А може, доведеться рiк або й другий простерегти нiкчемне
оте море.
Не будемо журиться, а будемо молиться. Ще те лихо далеко, а всяке лихо
здалеку страшнiше, як то кажуть розумнi люди. Цей i апрiль мiсяць я ще
буду в 0[рськiй] К[рiпостi], то напишiть до мене хоч стрiчечку, бо тiльки
бог святий знає, як я радiю, коли дiйде до мене хоч одно ваше слово з моєї
бiдної країни!
Я тепер (поздоров боже вас) хоч i багатий на папiр, а все-таки на
клаптику пишу, бо, сказано, пустиня, де я возьму як потрачу? Та таки i
удiлить декому треба хоч по аркушику.
Вибачте, голубе сизий, що так нашвидку пишу до вас, бо одне те, що
сьогоднi пошта, а друге те, що коло десятої години треба виступить у
караул.
Молюся богу, щоб послав здоров'я Н. Д. i радiсть всьому дому вашому,
спасибi вам, бувайте здоровi та напишiть хоч стрiчечку до мене, до
удячного вам Т. Шевченка.
До А. Лизогуба
9 мая 1848._
К[репость] Орская. _
Воiстинно воскрес!
Спасибi тобi, щирий мiй друже, i за папiр, i за лист твiй, ще кращий
паперу. Папiр менi тепер дуже став у пригодi! а лист ще дужче! i тим
самим, що менi тепер треба було молитви i дружнього слова. А воно якраз i
трапилось, я тепер веселий iду на оте некчемне море Аральське. Не знаю, чи
вернуся тiльки!.. А йду, єй-богу, веселий.
Спасибi тобi ще раз за писанку, дiйшла вона до мене цiлiсiнька, i в той
самий день прийшло менi розрiшенiє малювать, а на другий день приказанiє у
поход виступать. Беру з собою усю твою малярську справу, не знаю тiльки,
чи доведеться малювать?
Вибач менi, єй-богу, нiколи i сухар той з'їсти, а не те, щоб лист
написать до ладу. До В. Н. напишу вже хiба з Раїму. Як будеш писать до
неї, подякуй за книжку Гоголя.
Адрес мiй: в К[репость] Орскую
Его Высокоблагородию Михайлу Семеновичу Александрийскому[25] з
передачею менi.
А цей чолов'яга буде посилать до мене через коменданта. Не забувай
мене, єдиний мiй! Коли не побачимося на сiм свiтi, то вже певне
зострiнемося на тiм. До свиданiя!
Щирий твiй Т. Шевченко.
1849 рiк_
До А. Лизогуба_
Оренбург,_
Ноября 8, 1849. _
Друже мiй єдиний! Позавчора вернувся я iз того степу киргизького та
моря Аральського до Оренбурга, та й заходився оце писать до тебе. Пишу, а
ще i сам добре не знаю, чи живий ти на свiтi чи здоровий. Бо вже оце трохи
чи не пiвтора року, як ми не переписались з тобою анi одним словом, а за
таке врем'я багато води у море утекло. Може, i у вас кого не стало, бо
холера, кажуть, здорово-таки косила. Коли живий ти та здоровий, то напиши
до мене, друже мiй, не гаючись, то я тодi вже i одпишу до тебе, геть усе
порозказую, як мене носило по тому морi, як я у степу отiм безкраїм
пропадав. Геть усе розкажу, нiчого не потаю. А тепер поки що поклонись од
мене всьому дому вашому i добрiй В. Н., скажи їй, що я живий, здоровий, i
коли не дуже щасливий, то принаменi веселий. Оставайся здоров, не забувай
на безталаннi Т Шевченка.
Адрес: в г. Оренбург. Его благородию
Карлу Ивановичу Герну[26]
в генеральный штаб
с передачею.
До А. Лизогуба__
14 марта 1850_
г. Оренбург._
Друже мiй єдиний!
Я не знаю, що б зi мною сталося, якби не ви? В великiй пригодi стали
менi оцi 50 карб. Розпитайте Iллю Iвановича, я йому пишу. Що значать грошi
при убожествi? Якби не ви, то мене б давно з нудьги не стало! Ато все-таки
хоч украдучи та трошки помалюю, а воно [кiлька слiв закреслено] й полегша!
Не знаю, чи доведеться менi хоч що-небудь намалювать на Каспiйському
морi? Бо мене весною туди поженуть. Якщо доведеться, то пошлю до вас,
тiльки вже цiни не поставлю, а продасте так, як вам бог поможе.
От яка моя доля погана! Я, вставши раненько, заходився писать до вас
лист оцей - тiльки що заходився, а тут чорт несе єфрейтора (звичайно,
найнятого, щоб давав знать, бо я живу тепер не в казармах). Пожалуйте к
фельдфебелю! Треба було лист покинуть, а сьогоднi пошта одходить!
То сяк, то так ублагавши фельдфебеля, вернувся я до хати i заходжуюся
знову, а часи беруться вже коло першого, то вибачте, коли не все розкажу,
що хотiлося б розказать, або що-небудь помилюся.
Подякуйте i ви за мене Iллю Iвановича за його благородную щедроту! А
менi, бога для, вибачте!
А якщо трапиться менi ще що-небудь прислать до вас, то пiдписуйте ви
самi мою фамiлiю, цiноброю, бо менi не можна.
Усе, що ви з ласки своєї послали, я получив. I Фому Кемпiйського
получив. Спасибi тому доброму Михайловi[27], що вiн таки мене не забуває.
Якщо ви знаєте його адрес, то пошлiть йому оцей листочок, а як нi, то
одiшлiть В. Н., вона певно знає.
Спасибi вам за всi вашi блага! Не забувайте безталанного Т. Ш.
До 1-го маiя адрес мiй той [одно слово закреслено] самий, а там,
здається, треба буде знову мовчать.
До А. Лизогуба_
Новопетровское укрепление. _
1852. Июля 16. _
Единый друже мой! Не прогневались ли вы за что на меня? Думаю, думаю,
вспоминаю и в догадках теряюся, не обретаю за собою вины ни единыя.
Впрочем, едва ли кто себя обвинит! Простите великодушно, аще что содеях
пред вами по простоте моей, и напишите хоть единую строку, чтобы я мог
ведать, что вас еще здрава бог милосердный носит по сей грешной земле. Вот
уже третий год, как я не имею от вас никакого известия, последнее письмо
ваше получил я в Оренбурге 1850, в последних числах мая, на которое по
разным скверным приключениям не мог отвечать вскоре. А писал вам уже из
Новопетровского укрепления того же года, месяца ноября. Вам и В. Н., и ни
от вас, ни от В. Н. до сих пор не имею совершенно никаких известий, право,
не знаю, что думать! Или панихиду по вас править, или думать, что вы на
меня сердиты, за что ж бы вы на меня прогневались? Вопрос сей для меня
узел Гордиев. Скорблю сердечно, и тем паче плачу, что я во узах моих с
вами только и В. Н. иногда переписывался. Прошу вас, умоляю! Когда
получите письмо мое, то хоть чистой бумаги в конверт запечатайте та
пришлите, по крайней мере я буду знать, что вы здравствуете.
Не пишу вам ничего о самом себе, потому что нет хорошего материала для
повествования. А описывать скверную, мою долю тошно и грешно, по-моему.
Это. все равно, что роптать на бога. Пускай себе тянется жизнь моя
невеселая, как мне бог дал. Одно, чего бы я просил у бога, как величайшего
блага, это хоть перед смертью взглянуть разочек на вас, добрых друзей
моих, на Днепр, на Киев, на Украину, и тогда как христианин спокойно умер
бы я. И теперь не неволя давит меня в этой пустыне, а одиночество, вот мой
лютейший враг! В этой широкой пустыне мне тесно, а я один. До вас, я
думаю, не дошло сведение, где именно это Новопетровское укрепление, то я
вам расскажу. Это будет на северо-восточном берегу Каспийского моря. На
полуострове Мангишлаке. Пустыня, совершенная пустыня, без всякой
растительности, песок да камень, и самые нищие обитатели - это кочующие
кой-где киргизы. Смотря на эту безжизненность, такая тоска одолеет, что
сам не знаешь, что с собою делать, и если б можно мне было рисовать, то,
право, ничего не нарисовал бы, так пусто. Да я до сих пор не имею
позволения рисовать, шестой год уже, ужасно!
Что же еще написать вам? Право, нечего, худого очень нет, а хорошего и
подавно, монотонно, однообразно, больше, ничего. Начальника мне бог послал
человека доброго, вообще люди добрые меня не чуждаются... живу я, как
солдат, разумеется, в казармах. Удобный случай изучить солдатские обычаи и
нравы. Смеюся сквозь слезы, что делать? Слезами горю не пособить, а уныние
грех великий. Дожидаєм в укрепление нынешнего лета корпусного
командира[28]. Думаю просить, чтобы позволил мне в здешнюю церковь
безмездно написать запрестольный образ во имя воскресения христова. Не
знаю, что будет. Великой бы радостью подарил меня, если бы позволил, вот
уже шестой год, как я кисти и не видал.
Прошу вас, пишите ко мне, хоть одну строчку, чтоб я знал, что вы живы и
здоровы. Илье Ивановичу и всему дому вашему до земли поклон. Соседу вашему
и соседке в Бегаче[29] тоже. Прощайте. Остаюсь в ожидании известия от вас,
ваш искренний
Т. Шевченко.
Адресуйте ко мне так:
Его Высокоблагородию
Антону Петровичу
Маевскому,
Коменданту Новопетровского укрепления.
Летом в г. Астрахань
Зимою в г. Гурьев, на Урале.
[1] Лизогуб Андрiй Iванович (1804-1865) - помiщик с. Седнев на
Чернiгiвщинi.
[2] Орськ - див. 4 прим. до "Журналу", запис вiд 25.VI.1857 р.
[3] Кузьма Трохимович - дiйова особа з опов. Квiтки-Основ'яненка
"Салдацький патрет".
[4] Фундуклей I. I. - київський губернатор.
[5] В[арвара] Миколаївна - В. Рєпнiна.
[6] Лазаревський Ф. М. - див. 1 прим. до "Журналу", запис вiд
26.ХI.1857 р.
[7] Iлля Iванович - Лизогуб (1787-1867) - брат А. I. Лизогуба.
[8] Кейкуатови - князь Микола Iванович i його дружина Єлизавета -
родичi й сусiди Лизогубiв, помiщики с. Бiгач.
[9] "Жаль i дуже менi вашої маленької" - Лiза, дочка Лизогуба, померла
5 вересня 1847 р.
[10] Яготинськi анахоретки Варвара Рєпнiна та її мати.
[11] Сажин Михайло Макарович - товарищ Шевченка по Академiї мистецтв,
згодом академiк перспективного малярства.
[12] Пензель Шарiона - привезений з Парижа.
[13] Кетчер М. X. - див. 2 прим. до "Журналу", запис вiд 12.III.1858 р.
[14] "Одiссея" в перекладi Жуковського вийшла а друку тiльки 1849 р.
[15] Жуковський В. А. - див. 2 прим. до "Журналу", запис вiд
10.VI1.1858 р.
[16] Глафiра Iванiвна Псьол, за чоловiком Дунiн-Борковська (1823-1886)
зi своїми сестрами жила 1843 року в Яготинi у Рєпнiних, де й познайомилася
з Шевченком.
[17] Надiя Дмитрiвна Лизогуб - дружина А. Лизогуба, сестра
Дунiна-Борковського.
[18] "Всяк друг речет"...- текст взято з бiблiї.
[19] Раїм-"Коло Аральського моря, крiпость" (прим. Шевченка); див. ще 2
прим. до "Журналу", запис вiд 16.V1.1857 р.
[20] Кольцов О. В.-див. 2 прим. до "Журналу", запис вiд 13.VI.1857 р.
[21] "Давид добре сказав"... - текст взято з бiблiї.
[22] "Свячена вода" - вiрш Олександри Iванiвни Псьол. Про цей вiрш
Шевченко згадав у передмовi до проектованого видання "Кобзаря" 1847 р.
[23] Тетяна Iванi'вна Псьол - сестра Олександри й Глафiря.
[24] Iваненко Федiр Григорович (1799-1850) - помiщик Пирятин-ського
повiту, сусiда Рєпнiних.
[25] Александрiйський Михайло Семенович - чиновник Оренбурзької
прикордонної комiсiї, жив в Орськiй крiпостi, як "попечитель прилiнiйних
киргизiв".
[26] Герн К. I. - див. 1 прим. до "Журналу", запис вiд 22.VII.1857
[27] Михайло - кого саме має на увазi Шевченко - невiдомо
[28] Корпусний командир-генерал Обручев В. П. - див. 5 прим. до
"Журналу", запис вiд 25.VI.1857 р.
[29] Бiгач - маєток кн. Кейкуатова.
Last-modified: Sat, 31 Aug 2002 10:38:34 GMT