аєш що буває? - з погрозою буркнув Гудзик, але Андрона наче ще бiльше пiдогрiло се. - Що буде? Що? У тюрму посадять? Вiйсько покличеш? Чорт вас бери! Кличте, бийте!.. Пропадаємо все одно з панської ласки. Грошi нашi давай! Давай хоч те, що даєте! Думаєте, не бачимо, на кого робимо? Не бачимо, що той, хто наших дiвчат за п'ятака соромить на все село, живе з нашої працi. Не знаємо, що ми оцими руками заробили тi п'ятаки, що вiн нам кидає!! Годi! Чорта з два тепер! Давай грошi, що заробили! А потiм давай по 80 копiйок у день, то й робитимем. А не хочеш, шукай собi других дурнiв... А ми вже порозумнiшали. - По 80? - скрикнув Гудзик. - По 80, по 80! - Та ти не здурiв часом? - Дурiй сам!.. А ми вже були дурнi, що ми робили по 30 копiйок у день, та ще й позичали у тебе свої грошi... - Та якi грошi? - перебив Гудзик. - Якi грошi? Чого ви до мене чiпляєтесь? Чим я винен, що пан не дає грошей вам? Що я, свої даватиму вам? - Брехня! Пан давав, та ти ховав тiльки. Знаємо!.. Та яке нам дiло до пана? Ви всi однi чорти! Ти наймав нас, ти й давай! Даєш? - Hi! - Hi?? - Hi! - Хлопцi! Додому! Всi додому! - палко закричав Андрон до всiх, - Хто зостанеться, тому сам розiб'ю пику. Хай шукає собi... - Чекайте! - знов бовкнув Гудзик, але Андрон уже не зупинився. Махнувши тiльки рукою, повернувся злегка i крикнув: - Нема чого чекати! - Чекайте, я... Дам по 60! - По 80! Зачувши "60", деякi почали зупинятись i нерiшуче м'ятись. Але Андрон, Карпо i ще дехто зараз же накинулись на тих i рушили-таки. - Глядiть! - закричав раптом Гудзик. - Це вам так не минеться!.. Начальство про це сьогодня ж узнає! - Плювать хотiли ми й на тебе, й на твоє начальство! Що, ти нас можеш примусить, щоб ми у тебе робили? Га? - зразу ж озирнувся i навiть ступив до його декiлька крокiв Андрон. - Можеш? Ого!.. Побачимо! - Побачите! - Побачимо! А от чи пустиш ти свою машину, то ми теж побачимо! Хлопцi!.. Берiть паса!.. Таскайте додому!.. Хай кличе своє начальство... Даси нашi грошi, та по 80 у день, тодi вернемо! Берiть паса! Гудзик перелякано здригнувся й хотiв щось сказати, але тiльки розкрив рота й мовчки смiшно якось став дивитись, як декiлька хлопцiв в один мент згорнули пас, з реготом понесли його кудись i сховали у валцi. I це всiх ще бiльш нiби пiдпалило. Пiднявся галас, крики, замахали руками, загомонiли, забалакали навiть тi, якi перше ховались за других, кожний хотiв вилить те, що накипiло за день. Гудзик пригнiчений ходив вiд паровика до машини, заговорював то до одного, то до другого, але, почувши гидку лайку або смiх, одходив i з жахом дивився, як усi до одного збирали свитки, торби i всi свої манатки. Йому не вiрилось, що вони справдi заберуть паса, що вони покинуть роботу й лишать його тут самого з машинiстом; йому не вiрилось, що машина стане i вiн не встигне на пiслязавтра доставить на дворець уже продану пшеницю. Не хотiлось вiрити, що вони повстали проти його i вже бiльше не послухають його. А робiтники вже рушали вiд машини, дiвчата навiть i пiснi затягли. I нiякої надiї не лишалося Гудзиковi. Лиця були серйознi, з твердим i рiшучим виразом, в очах просвiчувала ненависть до його. - Андроне! - гукнув Гудзик. Всi раптом зупинились, i з купи вийшов Андрон. - Я дам зараз усiм виплату! - похмуро й безсильно кинув Гудзик i став виймать iз бокової кишенi якусь невеличку книжечку. - I по 80? - I по 80. Всi весело зупинились i почали вертатись. Почалася виплата. Коли через деякий час до машини, засапавшись, прибiгла "модиска" з своїм батьком i якимсь iще синеньким ляшком, Гудзик, сидячи на лантухах, уже долiчував останнiм робiтникам грошi. Нiс йому рознесло, одне око заплило i обвелося синьою смугою, на губах iще лишилася суха запекла кров. Машина вже ревла, гудiла, вкривала порохом усе навкруги й нiби акомпанiювала гучнiй пiснi дiвчат. Скiнчивши виплату, Гудзик, "модиска", її батько i синенький ляшок почали радитись...