оєю головою? Хто смiє так жартувати з Центральним Бюро Iнараку Нiмеччини?! Бо тiльки божевiлля може дозволити собi або так обвинувачувати невинного товариша, або, будучи винним, так цинiчно, так нахабно не винно поводитись. Макс, понуро насупивши брови, неодступно, вперто вдивляється в гарне, здорове, з гордим носом i таке спокiйне, вибачливе, повне внутрiшньої гiдностi й поважностi лице Рiнкеля. Невже все це неправда, що так жагуче, так переконано, так певно викрикує Кестенбавмчик? Кестенбавм не бреше и не може брехати. Але не бреше й це спокiйне, вибачливе, глибоко певне в собi лице. Не можна так брехати! Можиа брехати словами, але цим спокiйним, трошки жалiючим, лрощаючим i лагiдним блиском очей брехати не можна. Що ж це таке? Якесь непорозумiння?! Але коли правда все, що каже Кестенбавм? Коли дiйсно Рiнкель i оргiї справляє, i хабарi бере, i органiзацiйнi грошi краде, i є тайний акцiонер "Прогресу"? То що ж це тодi таке? Це ж глум з Кестенбавма, з Макса, з Шпiндлера, з усiх тих, хто взяв хрест i пiшов на розп'яття?! Кестенбавм, який де пфенiга вiддав усi грошi, взятi Iнараком пiд його кермою з банкiрського дому Фогта, який ее хоте за органiзацiйнi гроїгi поїхати на пару мiсяцiв полiкуватись, який помирає над своего друкарською машиною, що ж повинен почувати цей самиї Кестенбавм, вiрячи, що все це правда? А що решта новиина почувати? I Макс обводить поглядом лонуро-слухаючi, нахиленi до столу голови. От кучерявий, величезний Бравн з димно-чорними кудлатими кучерями, подiбними до клубiв диму паровова. Голова професiйного союзу металiстiв Нiмеччини, особа, яка може мати кияжi палаци, яка до самої смертi може пишатись легальною, "законною" пошаною панiв банкiрiв. Вiй член Iнараку, вiн живе як маленький урядовець, вiн одрiкся батька, матерi, партїi, самого себе i щодня готовий на смерть. От Гоферг. Милий, висхлий хухедний Гоферт. Вiн - професор математики, вiн - поважний бюргер, вiн - кандидат на славу знаменитостi. I вiн-член Iнараку, вiн так само, як Кестенбавм. як Тiле, як усякий член Центрального Бюро, виконує найнебезпечиiшi доручення органiзацiї. I вiн живе, як аскет, дозволяючи собi тiльки єдину розкiш: чисте, строге убрання. От Клара, та сама Клара, яка обцiлувала всiх, iдучи на виконаний смертного присуду над райхсканцлером Зайделея, яка сама собi поцiлувала руку иа прощання з собою. Що ж вони повиннi почувати, прииускаюта, що Кестенбавм каже правду?! I Макс чує, як у яьому зиову ворушиться чудес бажання, що виникає в ньому завсiгди, як вiй бачить Рiнкеля: пiдiйти до нього, схопити ззаду за комiр, сильно струснути и подивитись, чи не струситься з нього ця така iмпозантна, авторитетна гiднiсть i чи не пролупиться крiзь неї щось iнше, i чи не буде те iнше - справжнє. Тiльки тепер це бажання зле, непокiйне, сласне. А бiдний, маленький, з запалими грудьми й висками Кестенбавмчик, зовсiм захрипнувши, уже вiдiпхнувши стiльця, - на якого чорта йому стiльцi! - вже не витираючи поту, вже не вважаючи на постукування олiвцем Паровоза, жагуче тягнеться весь до Рiнкеля. Губи його трусяться, покривлюються, в кутках негарно збилась бiлою пiною слина, слова рвуться пошарпаними шматками, - вiн от-от або кинеться скрюченими руками в чисте, випещене, поважне лице Рiнкеля, або вдариться головою об спинку стiльця й ввскливо з рясними слiзьми заридає. Бо Рiнкель же був його учителем. Рiнкель же був його проводирем у соцiалiзмi, Рiнкеля ж вiн сам увiв до Iнараку, за Рiнкеля вiй готовий був ручитися своєю бiдною головою з запалими висками. - Та я вас питаю, товаришi, я нас питаю, який же може бути той соцiалiзм, який робитиметься отакими руками?! Та яке ж довiр'я може бути в мас, коли їм стане вiдомо, що цей пан - член Iнараку? Та як ми смiємо судити й карати дру гих, коли ми самi такi?! Ми - банда розбiйникiв! Чуєте ви мд - банда розбiйникiв! - Товаришу, я вам забороняю... - Нiчого ви менi не можете заборонити! Начхав я на вашi заборони Ми - банда! Ми - грабiжники! Ми - вбiйники! - Товаришу, я позбавляю вас слова! - Можете! Можете навiть убити мене. Будь ласка. Нате! Кесгенбавм iз розмахом розхристує груди й випинає їх до Паровоза, але тут же раптом пiдскакує вiд раптового вибуху кашлю, обнiмає свої зразу ж утягненi назад груди обома руками й одбiгає до стiни. Там, припавши до неї головою, вiн болюче, довго, з надсади кашляє. Перехопивши паузу мiж при ступами кашлю, вiн сипить: - Я скiнчив. I знову кашляє. Але Паровоз слова не дає нiкому, i нiхто до слова не зголошується, всi сидять i дивляться в аркушi паперу перед собою або понуро малюють на них фiгурки. Кестенбавм затихає, витирається й iде до свого стiльця. Сiвши до столу, вiн схиляє голову на руку й заплющує очi. Груди ходять йому трудно й часто, з пiсковим пiдсiзистом. - Слово має товариш Рiнкель. Товариш Рiнкель виймає руку з за борта пiджака, одлiплюь илете вiд одвiрка й обережно прокашлюється. Вiн уже не посмiхається, не знизує плечима, на лицi ного сум i жаль до Кестенбавма. Соковитий, оксамитний, воркiтний баритон його наче пiд сурдинкою. Йому дуже прикро, що вiн повинен одповiдати товаришевi Кестенбавмовi тодi, коли його здоров'я... - Я вам не товариш, i прошу моє здоров'я лишити в спокою! Чуєте, ви?! - Товаришу Кестенбавме, прошу не перебивати товариша Рiнкеля. Кестенбавм криво посмiхається, саркастично шипить "товариш!" i знову заплющує очi. Товаришевi Рiнкелевi дуже прикро, що йому треба вiдповiдати на всi закиди серед таких несприятливих обставин. Вiн постарається не хвилювати товариша Кестенбавма своєю вiдповiддю й якомога коротше та швидше роз'яснити непорозумiння, жертвою якого став дорогий товариш Кестенбавм. Всi обличчя повертаються до поважної, з строгою й сумною гiднiстю випростуваної постатi. На лицi нi тiнi усмiху не час для жартiв. Отже, справа стоїть так. Бiльшiсть зiбраних товаришем Ке-стенбавмом iнформацiй має деяку реальну пiдставу. Дiйсно, вiн був i в "Бiлому Прапорi", i в цирку, i в гардеробнiй артистки, i навiть подарував їй (правда, не брильянтовi, а простенькi) сережки. Але все це робиться з iншою метою, нiж думає товариш Кестенбавм. Товариш Кестенбавм розплющує очi й, чекаючи, дивиться на Рiнкеля. З метою, яка повинна бути i є раз у раз у кожного члена Iнараку: пройти в табiр противника й вивiдати в ньому слабi мiсця для нападу. Розумiється, психологiчно товариша Кестенбавма легко зрозумiти. Розумiється, страшно собi уявити, що член Iнараку може вести таке життя ради цього самого життя. Але так само страшно собi уявити, що тi смертнi кари, якi виконує Iнарак над соцiальними злочинцями, вiн робить для простого вбивства. I товариш Кестенбавм має цiлковиту рацiю: коли вбивства й експропрiацiї Iнарак робить для особистого iнтересу його членiв, коли експропрiйованi грошi повертаються на особистi втiхи експропрiаторiв, для розкошiв i розпусти, то Iнарак є не що iнше, як банда розбiйникiв i грабiжникiв. Тут крик болю й одчаю дорогого товариша Кестенбавма цiлком оправданий i зрозумiлий. Але, на щастя, як усiм вiдомо, як доказали всi члени Iнараку та вся його чиста й славна дiяльнiсть, мета Iнараку в нiша, мета його не особистi втiхи, а щастя всього великого активу, що зветься людством. У жертву цьому колективовi ожна й треба принести окремi одиницi. Всякий акт, що розбиться в iнтересах цiєї грандiозної мети, є акт святий. I з цiєю метою Iнарак - не банда розбiйникiв, а героїчний авангард : борцiв за щастя всiєї людськостi. Отже, так само участь в оргiї ворогiв пролетарiату для своєї власної втiхи члена Iнараку є розпуста й злочин. Одначе участь його там для мети Iнараку є тяжкий, але необхiдний обов'язок. Дарування сережок цирковiй артистцi ради особистих еротичних цiлей є, дiйсно, вчинок, гiдний якого-небудь буржуа. Але цей самий вчинок iз тою метою, яку ставить Iнарак, є просто тактичний маневр. Моралi абсолютної нема й не може бути. Свiт є комплекс вiдносних, мiнливих цiнностей. Одна й та сама рiч може бути i свята, i злочинна, з якого погляду її розглядати. I цiлком справедливо сказано у знаменитiй передмовi до нового видання статуту Iнараку, що завдання Iнараку помогти дiалектичному процесовi перетвору морального свiту людства з комплексу вiдносностей у комплекс абсолютiв. Професор Гоферт, автор передмови до нового видання статуту, згiдно й твердо хитає головою. Але Кестенбавм криво посмiхається, ерудицiя й красномовнiсть цього суб'єкта показнi, що й казати. Товариш Рiнкель бачить цю посмiшку. Товариш Кестенбавм скептично посмiхається? Так, звичайно. Вплив його законної, зрозумiлої емоцiї на всю психiку ще лишився. В товариша Кестенбавма, як i в усiх товаришiв, мабуть, є цiлком природне питання: чим же вiн, товариш Рiнкель, може доказати, що участь його в оргiї та iншi вчинки були тактичним актом в iнтересах мети Iнараку, а не простим актом розпусти й особистої насолоди? На це в нього простi докази: ця оргiя дала йому в руки всi данi, яких так давно. Бюро потребує у справi банкiра Вайса. (На жаль, не знаючи, що саме сьогоднi вони можуть бути потрiбнi, вiн їх не захопив iз собою, але завтра ж вiн їх усi передасть до Бюро). А подарунок цирковiй артистцi й увага до неї дають тепер можливiсть кожного дня й без нiякого риску здiйснити смертний присуд над генералом Левенфельдом. Оце його всi докази й пояснення. Бiльше вiн нiчого не має сказати. Товариш Рiнкель злегка уклоняється i знову притуляється плечем до одвiрка. Але ефект останнiх слiв такий помiтний i виразний, що товариш Рiнкель вважає невеликодушним стояти, як обвинувачений, i скромно сiдає за стiл, поруч iз товаришем Тiле. Вайс i Левенфельд! Двi справи, на яких страчено чотирьох товаришiв, витрачено силу коштiв i загублено пiвроку часу! Двi майже безнадiйнi справи! Паровоз спиняс шепiт розмов. Хто хоче забрати слово в цiй справi? Нiхто? Слово бере Кестенбавм Вiн говорить сидячи. Вiн говорить вже без запалу, нi на кого не дивлячись. Але з понурою вперистю. Вiн усе ж таки вимагає суду над членом Iнараку Рiнкелем. Член Iнараку Рiнкель говорив дуже красномовно, але нiяких реальних доказiв не дав. Так само вiн не дав вiдповiдi на iншi цiлком реальнi закиди йому щодо хабарiв, затаєння органiзацiйних грошей i так далi. Тут товариш Рiнкель порушує дисциплiну й з докором перебиває товариша Кестенбавма а якi сам товариш Кестенбавм має документи й реальнi докази в такому страшному звинуваченнi? Як у товариша Кестенбавма вистачає духу робити такi образливi закиди, не маючи для того нiякiсiньких пiдстав, крiм чиїхось поганих наклепiв? Товариш Кестенбавм схоплюється на ноги. Ага, документи? Докази? О, пан Рiнкель знає, з якого боку пiдiйти! О, вiн, розумiється, не такий простачок, щоб десь лишити якiсь документи в таких справах. Робота чиста! Це i в соцiал демократичнiй органiзацiї раз у раз було в нього найкращим аргументом докази, документи давайте. Звичайно, документiв на хабарi не буває. Але нехай пан Рiнкель вибачить, - коли нема документiв, то є свiдки, є тi, з яких пан Рiнкель брав хабарi. I товаришi завтра ж можуть вислухати тих свiдктвi. Так само пан Рiнкель повинен iз свого боку доставити документи-докази, що вiн дiйсно справляв оргiї з метою "пройти в табiр". Але поки тик документiв нема, суд над паном Рiнкелем мусить бути. Або ж нехай Бюро судить його, Кестенбавма, i карає смертю. Але з паном Рiнкелем в однiй органiзацiї вiн ве буде! Макс понуро штрихує аркушик паперу Бiдний Кестенбавмчик! Ти навiть своєю смертю не зможеш перемогти й знищити цiєї вiчної, проклятої вiдносностi. Той самий Рiнкель, якого твої свiдки бачили в п'янiй оргiї, в п'яних обiймах is твоїми ворогами, е не просто розпусник, а вiдносила герой. I ти, бiдний, помираючил Кестенбавмчику, будеш знушений обняти його й прохати вибачення в нього. Товариш Рiнкель пiдводиться й просить слова. Вiн нiчого не має проти суду. Вiн навiть дуже й настiйно оросить мого. Так буде краще й спокiйнiше для всiх. Отже, коли товариш голова дозволить, вiн вийде в сусiдню кiмнату, щоб йе заважати своєю присутнiстю вiльним висловам товаришiв. Товариш голова якийсь мент похмуро мовчить i, нарештi, дає дозвiл товаришевi Рiнкелевi вийти в сусiдню кiмнату. По разка товариша Кестенбавма явно очевидна для всiх, але треба якось вийти з цiєї неприємної справи без надмiрного сорому для нього. Одначе Кестенбавм, хоч i ясно ж сам це бачить, таки вима гає, чудний чоловiк, виключення Рiнкеля з Iнараку! - Вибачте, товаришу, - вражено збирає зморшки над бро вами Гоферт, - де, значить, ви вимагаєте смертi товариша Рiнкеля?! - Так, я вимагаю смертi цього чоловiка! Або моєї! Будь ласка, вибирайте. Але з ним я не буду в однiй органiзацiї. Будь ласка. О, яка це трудна рiч зачеплена, принижена амбiцiя хорої людини, що потерпiла поразку. Нiяка логiка, нiякi приписи обов'язку, дисциплiни, - нiщо не може її вкоськати. Але, на диво, товаришка Клара раптом стає на бiк цiєї об раженої амбiцiї. Так, так, вона пресерйозно заявляє, що та кож не вiрить товаришевi Рiнкелевi. Вiн раз у раз викликає в неї чуття якоїсь чужостi Рiнкель у їхнiй органiзацiї завсiг ди нагадує їй штучний зуб у ротi. Вiн такий самий, як усi зуби, з вигляду, ще бiльший, здоровiший, кращий, вiн так само виконує функцiї зуба, але вiн раз у раз почувається в ротi чужим, мертвим, стороннiм тiлом. (Тут товаришка Клара раптом густо червонiє цим порiвнянням вона всiм заявляє, що в неї ь вставнi, штучнi зуби. А Тiле ще до того так уважно, нiжно, допитливо дивиться їй у рот!) Товариш Рiнкель, у кожному разi, здається їй людиною, яка не зовсiм до кiнця перейнята iнтересами органiзацiї. I через те вона стоїть за те, щоб уважно й детально перевiрити всi данi, постаченi товаришем Кестенбавмом. А на сьогоднi товариша Рiнкеля видалити з засiдання. Шпiндлер глибоко зiтхає, ох, цi емоцiональнi, iнтуїтивнi висновки! "Раз у раз викликає чуття". Досить поважний аргумент. Але, ще на бiльше диво всiх, товариш Тiле також прилучається до товариша Кестенбавма й товаришки Клари. З нiжною, уважною посмiшкою очей, тихим, спокiйним i надзвичаино ввiчливим голосом вiн заявляє, що поки товариш Рiнкель не дав документальних доказiв щодо Вайса й Левенфельда, то всi закиди товариша Кестенбавма лишаються в силi. А через те, за статутом, товариш Рiнкель браги далi участь у роботi органiзацiї не може. I, нарештi, до цiєї думки рiшуче, гаряче й навiть трохи бурно приєднується товариш Штор. Шпiндлер, Гоферт i Паровоз лишаються в меншостi. Шпiндлер знизує плечима, пiдсуває до себе журнал мод i починає пильно читати опис крою нового фасону дамських панталонiв. Емоцiональнiсть, очевидно, така сама логiчна рiч, як нежить. Паровоз теж знизує плечима й довго мовчки дивиться на нарисованого пiвника в куточку чистого аркушика. Професор Гоферт уражено водить очима по всiх по черзi. Але бiльшiсть голосiв є бiльшiсть голосiв. Треба кликати товариша Рiнкеля й повiдомити його про неприємну постанову цiєї бiльшостi. Товариш Рiпкель вислухує й раптом помiтно для всiх дуже блiдне. Очi його стають гострi, сухi й дуже блискучi. Вiн мовчки, з гiднiстю вклоняється й помалу твердою, поважною ходою виходить iз кiмнати. Шпiндлер сердито вiдсуває журнал мод. Образили людину. По-дурному, по-хлоп'ячому, без потреби, без вини, без мети, а так от собi, з примхи жiночої iнтуїцiї! I як тiльки Рiнкель виходить, Тiле зараз же пiдводиться й тихим, нiжним голосом прохає дозволу в товаришiв послати наздогiн товаришевi Рiнкелевi одного з членiв охорони Бюро. Хто знає, що таке в дiйсностi є товариш Рiнкель? А приклад iз провокатором Франком треба завсiгди в таких випадках мати перед очима. Меншiсть уражено, рiшуче, обурено протестує, але та сама бiльшiсть рiшуче й гаряче дає дозвiл. I товариш Тiле швиденько виходить у сусiдню кiмнату, нiжно-строго шепоче па вухо товаришевi Песимiстовi кiлька слiв i легенько штовхає його в плече. Товариш Песимiст, прозваний так за свою здатнiсть смiятись кожної хвилини дня й ночi, не смiючись, слухняно нахиляє голову й поспiшно виходить за товаришем Рiнкелем. Коли вiн викочує з садка на вулицю свiй мотор, вiн крокiв за тридцять попереду бачить постать iз похиленою головою й глибокою задумою дорослої людини, яку побороло маленьке чотирьохлiтне дитинча. *** "Брильянтова" овальна зала слiпуче стрiляє рiзнофарбними колючими вогнями. Найпараднiша зала мертенсiвського палацу, найдорожчий витвiр сконцентрованої могутностi, оцiнений соцiалiстами на п'ять рокiв життя двадцяти мiльйонiв робiтникiв". Цi життя двадцяти мiльйонiв горять, переливаються, бризкають, сгрiляють вогнями, - тисячi рiзнокольорових свiчок, засвiчених у храмi на велике свято. Бо таки свято. Бо таки храм. Бо вибранцi людства, жерцi нової релiгiї, володарi й ключарi раю земного мають справляти врочистий молебень хвали й подяки боговi влади. Овальний, довжелезний чорного дерева стiл одстрiлюється в стiни й стелю червоними, зелено-жовтими, молочно бiлими, трiпотливими стрiлами дорогоцiнного камiння, ритмiчно розмiщеного по всьому елiпсу. Рух променiв, переливи хвиль, танець фарб, безупинне тремтiння блиску. Це постiйний захват, екстаз,!внутрiшнiй, ледве стримуваний смiх вогнiв. Це безупинна рухлива еманацiя радостi, гордостi й могутностi. Буденнi, людськi, зморшкуватi, пом'ятi роками, думками, людськими радощами й стражданнями обличчя тут не смiють бути буденнi; вони теж грають, рухаються, безупинно переливаються трiпотливими хвилями врочистих вогнiв зали. Навiть райхсканцлер, вiчно заклопотаний, вiчно хазяйновитий роботяга канцлер, iз своїм товстим, ультрабуденним, сiрим лицем, навiть вiн, хоче не хоче, трiпочеться, мiниться, грає лицем, лисиною, руками, гудзиками, брижами шовкового фрака. Всi тридцять сiм членiв Високого Зiбрання, - члени Управи Об'єднаного Банку, члени уряду, члени депутацiї Свiтового Конгресу й особистi мiнiстри пана президента, - всi врочисто й мовчки стоять бiля своїх фотелiв, кожний на своєму мiсцi, кожний обхоплений тисячами поривчастих, голчастих стрiл дiамантiв, червоно-кривавих густих хвиль рубiнiв, спектрiв алмазiв. Вони терпляче ждуть. Аж ось дверi помалу, щораз ширше та ширше розчиняються, порожньо чорнiють якийсь мент i, нарештi, в них з'являється присадкувата, плечиста, з iржавою головою та строго понурим важким лицем постать пана президента. Пан президент ступає розмiреним, повiльним кроком, рiвно, як священний сосуд, несучи голову. Вiн один з усiх весь у чорному, без нiякiсiнького бiлого чи кольорового шматочка. Тiльки чорне мереживне жабо облягає трикутник грудей дiамантовим блиском. Тридцять сiм голiв помалу, врочисто, побожно схиляються. Президент Мертенс поважно й повiльно пiдходить до столу, теж мовчки й побожно схиляє голову и потiм сiдає. в свiй фотель. За ним усi тридцять сiм, не хапаючись i не дивлячись один на одного, займають свої мiсця. Молебень розпочинається. Рвучко рипить бас президента й зараз же уступається сухому, хазяйновитому баритоновi райхсканцлера. Монотонно-врочисто, глухою луною прокочуючись пiд на пiвкруглою, слiпучо блискаючою стелею, розходяться залою священнi й нуднуватi слова молебня, - цифри Присипляюче пошелестує папiр пiд товстими, обрубаними пальцями первосвященика-канцлера. Молитовно схиленi голови в тихiй задумi переливаються вогнями зали. Пан президент сидить рiвно, строго й важно. М'ясистi губи ради свята злегка пофарбованi. В залi стоїть свiжий холодок, але на чолi пана президента, як ранiшня роса на пелюстках рудої троянди, срiблиться дрiбнорясний пiт. (Потiють, усе потiють пан президент! Усе душно їм). Та не тiльки душно. Нудно, досадно, втомно пановi президентовi. Навiщо вся ця дурна комедiя? Знають же все до останнього пфенiга, повираховували ж дивiденд до тисячної частинки процента, я давен-давна по кишенях уже порозпозначували. Нi, паради треба. Стрiлистий блиск, безупинний радiсний екстаз вогнiв дратує пана президента. Фальш, брехня, тлiн. Могутнiсть? Що? В чому? В цих камiнцях, повтикуваних у стiни та стелю? А паршивих камiнцiв iдiотської коронки за всi цi багатства зиайти не можна. Не можна. Iнарака спiймати не можна. Повiсити нiкого не можна. Нудно й тоскно пановi президентовi. I не знайдеться коронки? Не знайдеться. Чого ради знайдеться, коли досi не знайшлося? Значить, не в грошах рiч, не в цих мiзерних камiнцях. I пановi президентовi тут, за цим блискаючим столом, у рядi мовчазних молитовних постатей iще виразнiше почувається, що принцеса Елiза, Елiза Пожежа, - недосяжна, нереальна мрiя. Вiн тут чогось ще опуклiше вiдчуває, що йому п'ятдесят три роки, що нiяка наука, нiяка технiка вiднови органiзму нiчого не поможе, i нiколи не бути йому чотирнадцятилiтнiм дурним хлопцем. Баста. Вiнтер, балансуючи навшпиньках, увiходить у залу i, злякано поглядаючи на пана президента, пiдбирається до фотеля графа Елленберга. Пан президент важко й мовчки скидує на них скоса очима. Не можуть iншого часу вибрати для своїх справ, йолопи?! Але, видно, не можуть таки. Йолоп Елленберг теж злякано подивляється на пана президента, але уважно слухає йолопа Вiнтера, а потiм пiдводиться, i обидва, перегнувшись, вислизать iз зали Що могло там статись у тих дурнiв? Що, райхсканцлер усе ще з нафтою хлюпається? Нi, слава богу, на бавовну перейшов. Схiдний бавовняний Конкордат Трестiв. Ну, тут вiн надовго загрузне. I пан президент злегка вiдкидає голову назад i приплющує очi. Пан райхсканцлер кидає в нього оком i притишує голос: хто знає, якi великi комбiнацiї пропливають перед цими напiвприплющеними очима. Тридцять шiсть облич теж поводять очима в бiк пана президента й iще тихiше, молитовiїїше слухають бавовняно-цифровий акафiст. Нудно й порожньо пановi президентовi. Порожньо порожньо. I в цiй порожнечi надокучливо, дурнувате, фальшиво, тлiнно блискають камiнцi, бубонить голос, стрибають цифри. А десь там червоно золота голiвка Елiзи Пожежi вперто дожидається своєї нiкчемної коронки. А тим часом цi iдiоти заздрять його славi, багатству, могутностi! Пан президент iз пiд приплющених очей обводить поглядом по схильованих обличчях. У Штiфеля вiд сала вже вуха завалюються i на шиї росте третiй поверх шкiри. Бацне його колись апоплексiя. Дiдусь Ягман прудкенько, нюхливо бiгає молодими кругленькими, крихiтними оченятками. Весь срiбно-сивий, борода патрiарха, трошки присушеного апостола, а носик i оченятка, як у цiкавого, ненажерного поросяти, - скрiзь лiзуть, хапають гамкають. О, цього апоплексiя не вхопить. Вiн її сам ухопить, роздягне, видушить до пфенiга й викине. Мiлiардер, а мiдянi окуляри носить. Скупенький дiдусь, скупенький патрiарх. Ач, оченята як на камiнцi зиркають, нiгтями б їх повидовбував, зубами повитягав би. Заздрить дiдуганчик, заздрить майбутньому президентству. А йому б так пасувало з цiєю апостольською бородою на президентському свiтовому тронi посидiти! Пан президент обходить усiх напiвприплющеними очима, перед якими повиннi проходити новi, генiальнi комбiнацiї, й з гидливiстю та нудьгою розглядає знайомi, остогидлi фiзiономiї, що на них трiпотливо переливаються фарби свiтла. Яка молитовнiсть, урочиста тихiсть! А висмикни з цього оберемка дивiдендiв, який вони так побожно облизують, хоч маленький клаптик, i дай не тому, а iншому, о, як вони заревуть, заклацають зубами, як ухопляться зубами один у одного. Ах, вони так шанують його, пана президента, так схиляються перед ним, так безмiрно цiнять його генiальнiсть. А схибни вiн, а по пусти кiгтi, - вмент рознесуть на шматки, як зграя псiв чужого собаку. I як тодi цi патрiархи кинуться нiгтями видовбувати брильянги зi стiн! Гидко, порожньо й люто пановi [президентовi! А акатист монотонно, врочисто розповiдає далi про оберемки майбутнiх дивiдендiв, про те, що вже давно повираховувано й по кишенях порозпозначувано. Знову той йолоп Елленберг. Чого очi так поблискують, - од свiтла чи сталося щось? Граф Елленберг пiдходить просто до фотеля пана президен та i, нiчого не лякаючись, шепоче йому на вухо. Штiфель здивовано й сердито повертає триповерхову смугляво-червону шию й наставляє до шепоту запале в череп вухо. Але нiчого не чути. Райхсканцлер спiднизу блимає в бiк до фотеля пана президента й голоснiше читає вiдчит. Пан президент раптом нахиляється до Штiфеля й передає йому головування. Вiн мусить на пару хвилин пiти до свойого кабiнету. I, легко пiдвiвшись, бадьоро, прудко, мiцно постукуючи пiдборами по мармуровiй пiдлозi, в якiй тьмяно вiдбиваються стрiли свiтла, виходить iз зали. По молитовних постатях проходить непокiйний, зацiкавлений рух, але Штiфель iз суворим поглядом стукає олiвцем по столу, i голос первосвященика знову бубонить серед молитовної тишi. Граф Елленберг ледве встигає iнохiддю перебирати ногами за паном президентом А очi йому й у непарадних покоях усе так само чудно поблискують i переливаються, як дiаманти в овальнiй залi, внутрiшнiм, стриманим захватом i нетерпiнням. - Ну! Швидко! Докладно! Пан президент од нетерплячки навiть не сiдають. Банькатi, вiджилi очi кидають знайомими блискавками генiя. Розумiється, граф Елленберг також не сiдає. Вiд хвилювання вiн напiвзлизав жовто-червону фарбу з уст, i пiдмальованi для свята щоки зашарiлись живою червонiстю пiд мертвим рум'янцем. Отже, докладно все було так. Пан президент помiтили, як Вiнтер викликав його iз зали? - К чорту! Не важно. Швидше суть справи. Суть же справи така. Депутат райхстагу, член соцiал-демо-кратичної фракцiї Рiнкель настiйно захотiв бачити графа Елленберга. Сьогоднi, невiдкладно, негайно. "В справi тої органiзацiї, яка дуже цiкавить увесь Об'єднаний Банк". Так. Вiн-теровi телефоном сказав, так йому телефоном i повторив. I неодмiнно негайно, бо завтра вже пiзно буде. Депутат райхстагу, соцiал-демократ, людина поважна. Добре. Граф Елленберг узяв на себе смiливiсть одлучитись на пiвгодини з свята. I, здається, недаремно. Депутат Рiнкель не бiльше й не менше як запропонував завтра передати в руки Об'єднаного Банку всю органiзацiю Iнараку. Всю! Пан президент набирає повнi груди повiтря, на якийсь мент затримує його й з шумом видихає. - Неймовiрно. Неможливо. Яким способом? Граф Елленберг поштиво нетерпеливиться. Способу свого депутат Рiнкель не хоче, цiлком натурально, вiдкрити зразу. Але вiн iз такою категоричнiстю, з такою гiднiстю говорив, що надзвичайно трудно не вiрити йому. Всi списки органiзацiй, всi адреси, всi описи окремих людей, усi їхнi пiдприємства, банковi контори, склади, друкарнi, лабораторiї, телеграфiчнi станцiї, зброю, - все разом iз усiєю бандою, все передасть. - Та звiдки це все може знати якийсь депутат?! Значить, вiн член Iнараку? Що? Граф Елленберг ковтає вибачливий усмiх. З дозволу пана президента, вiн гадає, що ця гадка неправильна, перечить логiцi. Член Iнараку не насмiлиться сам прийти й заявити, що вiн член цiєї банди. Що депутат Рiнкель сам прийшов, якраз i свiдчить про те, що вiн - не член Iнараку. Але, очевидно, вiн якимсь способом захопив десь нитки цiєї органiзацiї, або якийсь член Iнараку через його хоче видати її. Такi факти вже ж бували, хоч i не на таку скелю. Нi, нiчого неймовiрного, з ласки пана президента, в цiй iсторiї немає. Але... Тут граф Елленберг у легкому замiшаннi зупиняється. Пан президент скидує головою: - "Але"? - Але рiч у тому, що депутат Рiнкель за свою послугу вимагає занадто великої нагороди. - А, начхати! Яка: мiльйон, два, три? О нi. Графовi Елленберговi навiть неприємно повторяти. Депутат Рiнкель хоче п'ять процентiв iз усього майна Об'єднаного Банку. Пан президент злегка роззявляє рота й поширює банькатi в червоних жилках очi. - А чи це не божевiльний просто якийсь? - О нi, враження занадто навiть здорової людини. - В такому разi, це колосальний нахаба! П'ять процентiв! Та що вiн, паскудник, собi думає?! Це жарт, чи як? Що? Га? Лице пана президента надувається цегляно-червоною кров'ю, очi випинаються з орбiт, м'ясистi губи тверднуть i вужчають. Граф Елленберг тривожно й винувато покашлює. Вiн так i знав, що ця божевiльна вимога може викликати новий припадок гнiву й хороби. Пан президент раптом починає швидко, короткими кроками ходити туди й сюди кабiнетом, i граф Елленберг почуває, як потрушується вся пiдлога вiд тої ходи. I вмить пан президент зупиняється й дивиться просто в лице пановi мiнiстровi. - А, значить, правда! Значить, не божевiльний i не бреше. Що? Нi? Не бреше. I менше не хоче? Це категорично?.. Гм. Добре, Чудесно. Тодi так: згодитись. Хай дає. А пiсля того дать йому п'ять мiльйонiв, а не процентiв. Розумiєте? Або в тюрму. Закон знає? Всякий, хто приховує членiв цiєї банди, пiдлягає судовi. Що? Граф Елленберг зiтхає. Розумiється, таке вирiшення питання було б цiлком справедливе, бо вимога п'ятьох процентiв - це, дiйсно, божевiлля. Але... - Ще але?! Так, на жаль, iще. Але депутат Рiнкель єдиною гарантiєю для себе бажає слова пана президента. Нiяких договорiв, умов, нiчого, тiльки слово пана президента, написане на шматочку паперу. Бiльш йому нiяких гарантiй не треба. Пан президент зиркає на графа Елленберга, люто зривається з мiсця i знову швидко ходить туди й сюди, заклавши короткi руки за спину. - I завгра може все передати нам?! - Так, пане президенте, завтра вранцi о десятiй годинi вiн буде в мене. I коли його умови будуть прийнятi, вiн зараз же почне передавати банду в нашi руки. - А коронка? - Прошу дуже вибачити, пане президенте, але я не мав нi змоги, нi часу все разом охопити. Мене так уразив принципi-альний бiк цiєї справи... Розумiється, коли вся банда з усiма своїми складами й схованками буде в наших руках, то, очевидно, i коронка так само... Пан президент просто долонею нетерпляче змазує пiт iз чола i знову зривається з мiсця. Пiдлога все так само дрiбно потрушується пiд графом Елленбергом за кожним кроком пана президента. - Хм! Так тiльки таку гарантiю? Здорово, мерзотник, придумав. Вiн - не дурень. Що? Граф Елленберг нерiшуче посмiхається. Цегляна нервовiсть уже сходить iз сiдластого чола пана президента, очi входять назад у орбiти. Раптом пан президент сильно б'ють графа Елленберга короткою рукою по плечi й виставляють iз за м'ясистих уст рiвнi кiнчики жовтих квадратових зубiв. - Добре! Але теж умова: вся банда й коронка. Що? Тодi цей шарлатан має моє слово. Згодиться? - О пане президенте! Я не можу собi навiть уявити... - Все можна собi уявити. I ще одна умова цей "гонорар" лишається в Банку. Не виймати. Ну, та йому й самому нема рацiї. Добре. Ходiм! I пан президент зовсiм iншим кроком iде знову в брильянтову залу; з зовсiм iншим виглядом увiходить до неї, нiж уперше. Йому вже не нудно й не порожньо. Ледве стриманою радiстю, перемогою, внутрiшнiм захватом трiпотять дорогоцiннi огнi зали. Влада й мiць його блискає з цих стiн! Чотирнадцятирiчна кров танцює в них, буяє, грає, пiниться. Обличчя з захованим чекаїнням i цiкавiстю поглядають у його бiк, милi, дорогi, обличчя спiвучасникiв його влади и могутностi, товаришiв його вiрних, вибранцiв Нiмеччини. Пан президент сiдає на своє мiсце, озирає весь довгий, обсаджений постатями стiл i перериває пана райхсканцлера. Вiн прохає вибачення у високого зiбрання, але не може втриматися, щоб не подiлитися з дорогими колегами одною новиною. Колеги витягують до пана президента вуха, носи, шиї й устромляють у нього тридцять шiсть пар напружених очей. Пан президент робить невеличку паузу. Стоїть напружено дихаюча тиша. Стрiли брильянтiв рiзнобарвне грають на вогкому ввiгнутому чолi голови зiбрання. - Панове! Сповiщаю вас, що вся органiзацiя Iнараку з усiма своїми комiтетами, складами, лабораторiями, телеграфiчними станцiями i так далi, i так далi... арештована! Всi тридцять шiсть голiв високого зiбрання якийсь мент стирчать на плечах непорушне, зацiпенiло, застигло, як сухе листя на землi перед бурею. I от малесенький рух одного, другого, легкий шепiт, шелестiння, враженi запитання. I вмить зривається вихор, пiдхоплює листки, крутить ними, кидає одне на одного, здiймає догори, гасає з ними, казиться, регоче, обнiмається. Нiколи нi брильянтова, нi яка iнша парадна зала не бачила такого вихору, такого урагану радостi й щастя! К чорту всякi церемонiї, етикети, iєрархiї! Простий, маленький, урядовий мiнiстр закордонних справ обнiмає й душить вiце-президента Об'єднаного Банку, шкурятяного короля Штiфеля. Дiдусь Ягман витирає сльози пiд мiдяними окулярами на плечi й молодесенького, жовторотого Шлюселя. Гуркотять фотелi, блискають дужче за дiаманти очi, потискуються руки, дрижачий, горловий, нутряний смiх виривається шматками, слова стрибають розтрiпаними, неохайними грудками. Врочисту молитовнiсть розтоптано, розчавлено, виметено геть п'яним, розгонистим тупотом невтримного захвату. Тiльки граф Елленберг не п'янiє. Вiн зовсiм тверезо, непо-розумiло й злякано дивиться на пана президента. I тiльки вiн один бачить, як пан президент увесь iз голови до нiг починає труситись од стриманого, скаженого смiху, як смiх цей що далi, то дужче розгорається, як виривається вогниками i, нарештi, переходить у бурхливе, веселе полум'я реготу. Пан президент так смiється, що аж жили випинаються на висках червоними мотузками, все тiло пiдскакує, як на конi у скаженiй ристi, голова закидується назад, жовтi, квадратовi зуби випинаються з рота, а короткi товстi ноги тупотять iз усiх сил по пiдлозi. А-ха-ха-ха! А-ха-ха-ха! Крiзь п'яний вихор високого зiбрання злякано пробiгає не порозумiння В чому рiч? Що за чудний регiт пана президента? Гомiн ущухає, всi обличчя наставляються широкими очима, як бiноклями, на пiдскакуюче вiд ристi реготу тiло пана президента. Нарештi, пан президент iз усiх сил натягує вуздечку й зупиняс свiй смiх. - Панове! Вибачте, будь ласка, я помилився- я сказав "арештована", а хотiв сказати "буде арештована". Тодi серед високого зiбрання проходить пригнiчена тиша сорому. Всi тридцять шiсть облич, не дивлячись ув очi один одному, понуро й замкнено похиляються, а їхнi тiла помалу займають свої мiсця за овальним столом. (Досить непристойний жарт пана президента). Пан райхсканцлер суворо перегортає сторiнки акатиста, i на товстому, простяцькому лицi роботяги-бюргера проступають усi ознаки похмiлля. Вмить пан президент випростовується, гордо й сильно скидує iржавою головою й обводить тридцять сiм облич серйозним, урочистим поглядом. - Але, високошановне зiбрання, я не докiнчив ця органiзацiя буде хутко арештована! Хутко. Що? О нi, тепер пан президент уже не жартує. Обличчя знову витягуються стриманою увагою й чеканням. - Але з одною умовою: ми з свого боку зробимо деякi надзвичайнi зусилля й навiть деякi жертви. Декому цi жертви, може, видадуться й завеликими. - Пан президент проводить очима по плямах лиць i на коротенький мент зупиняється на срiблясто-сивiй патрiархальнiй бородi дiдуся Ягмана. - Високому зiбранню, розумiється, повинно бути зрозумiле, що я не можу розповiдати тут нiяких деталей. Але я, Фрiдрiх Мертенс, заявляю: хутко вся ця банда буде знищена. Тiльки для цього Об'єднаний Банк повинен асигнувати п'ять процентiв свого майна. Що? Так, тепер пан президент абсолютно не жартує. Високе зiбрання вже нiтрошки в тому не сумнiвається. А надто члени управи Об'єднаного Банку. - П'ять процентiв?! Та це ж божевiлля!! Так, п'ять процентiв. Але краще п'ятипроцентове божевiлля, нiж ця страшна болячка, яка багатьом може обiйтися в сто процентiв життя. - Я даю свої п'ять процентiв! - раптом iз усiєї сили гатить по столу величезним волосатим кулаком пан вiце-президент Штiфель. -Я дам десять, щоб до кореня знищиiи цю гидь, цю банду вбiйникiв! Я пропоную управi негайно згодитись, чорт його забирай! Дiдусь Ягман непокiйно, дрижачими пальцями протирає свої круглi окуляри. Полисiлi, маленькi, жевжикуватi оченята, як застуканi у пастцi мишки, тривожно, злякано бiгають, нюхають, трусяться. Серед високого зiбрання росте гомiн. Новий, поважний, дiловий, завзятий гомiн. Це - серйозна пропозицiя, а не якiсь там фантастичнi жарти-фейєрверки, вiд яких чоловiк тратить розум i дурiє. Мертенс, Штiфель, очевидно, згоднi. Отже, власне, i балакати бiльше нема про що, - три чвертi Банку вже згоднi. Пан президент злегка пiдводить руку. - Панове! Пропоную винести зараз же постанову про асигнування вищезгаданих засобiв на рiшучу й остаточну лiквiдацiю злочинної банди розбiйникiв, що iменує себе Iнараком. Хто за цю пропозицiю, прошу встати. I пан президент урочисто й строго пiдводить своє кремезне, блискаюче на чорному фонi мережива голчастим блиском брильянтiв тiло. За ним поспiшно, але трудно пiдтягаючи догори величезне черево, схоплюється пан вiце-президент Штiфель. I все високе зiбрання врочисто, рiшуче й одностайно встає круг овального столу. Пани мiнiстри й депутати парламенту не всi є членами управи, але вони голосують, так би мовити, духом iз Об'єднаним Банком. -Постанову прийнято одноголосно. Дякую, панове. Вашу жертву не забуде наша славна дорога батькiвщина, велика Нiмеччина! *** - Отже, товаришi, резюмую нашi дебати Тези Центрального Комiтету приймаються одноголосно. Директиви також. Сповiщення його, що наступ Iнараку, як вiдповiдь на наступ свiтової буржуазiї, розпочинається одночасно по всьому свiтi, приймається до вiдома з великим задоволенням. Нiмецька органiзацiя з свого боку... Товаришу Тiле, я вас, нарештi, дуже прошу не визирати щохвилини до сусiдньої кiмнати й зачинити дверi. I прошу зайняти своє мiсце! Товариш Тiле швиденько зачиняє дверi, робить нiжну й винувату посмiшку, зiбравши зморшки на сокирчастому носi, i навшпиньках iде на своє мiсце. По дорозi вiн дивиться на годинника й знизує плечима. - . Нiмецька органiзацiя з свого боку вiтає Центральний Комiтет iз початком широкої акцiї. Завдання Iнараку внести замiшання й розстрiй у ряди ворога, будити енергiю, викликати широкi маси на боротьбу. Органiзований, плановий i без-милосердий терор є найкращий засiб для того. Товаришу Тiле, я прошу вас, нарештi, бути уважним i не перешiптуватися з товаришем Кестенбавмом. Справа така серйозна, що.. Отже, товаришi, на пiдставi вищесказаного пропоную голосувати резолюцiю товариша Шпiндлера. Товаришу секретар, прошу ще раз прочитати її. Клара бере клаптик паперу й читає: - "Постановляється мобiлiзувати всi сили на рiшучу боротьбу з бандою розбiйникiв i злочинцiв, що iменує себе Об'єднаним Банком Нiмеччини. Всi районнi й пiдрайоннi органiзацiї довести до бойової готовностi, не шкодуючи нiяких коштiв. Напружити всi змобiлiзованi сили для найшвидшого виконання смертного присуду над проводирями тої банди: Мертенсом, Штiфелем i Айхенвальдом. Виконання присуду доручити двом товаришам Центрального Бюро Нiмеччини. В iнтересах широкої пропаганди, замiшання в рядах ворога й пiдняття духу в робiтничих масах смертний присуд над головою цiєї банди, Фрiдрiхом Мертенсом, широко оголосити перед виконанням i не пiзнiше наступної ночi". - Уваг нiяких нема до цiєї резолюцiї? Отже, хто за резолюцiю, iпрошу встати. I голова зборiв перший рiшуче й урочисто пiдводить своє велике, тяжке тiло з кудлатою головою, подiбною до клубiв диму паровоза. За ним мовчки й не хапаючись пiдводяться всi останнi. Товариш Паровоз обводить зiбрання невеличкими чорними очима, хитає головою й сiдає. - Резолюцiю прийнято одноголосно. Дякую, товаришi. Прошу заняти свої мiсця. Товаришу секретар, прошу наготовити бiлетики на жеребки. - Бiлетики готовi, товаришу голово. - Дуже добре. Прошу товаришiв тягти. Бiлетики, одмiченi хрестиками, визначають призначення керувати виконанням смертного присуду. Прошу! Смертний прис