игу-та-схлипу, боготвореного твоїми соотроковицями (Лолiта: "Моїми що? Кажи по-людськи"). Цей iдол твоїх колежанок тобi здавався схожим на таємничого Гумберта. Ба тепер я лишень старий татко - казковий батько, який оберiгає казкову доньку". "Ma chre Dolores! Я хочу тебе захистити, люба, вiд усiх жахiв, що трапляються з малими дiвчатками в вугiльних складах i слiпих провулках, а також, comme vous le savez trop bien, ma gentille, в лiсах, сповнених синiх ягiдок в найсинiшу пору року. Що би не вiдбулось, я зостанусь твоїм опiкуном, i якщо ти будеш вести себе добре, сподiюсь, що в скоре майбуття суд узаконить моє опiкунство. Проте, забудьмо, Долорес Гейз, так звану судову термiнологiю - термiнологiю, яка бачить рацiональним визначення: "розпусне й любострасне спожильство". Я зовсiм не злочинний сексуальний психопа, який дозволяє собi непристойнi вiльнощi з дитиною. Розбещенням займався Чарлi; я-бо займаюсь розрощенням, дитячим паростям, яке потребує окремого догляду: зверни увагу на тонку рiзницю мiж обома термiнами. Я є твiй таточко, Ло. Дивись, у мене тут є вчена книжечка про дiвчаток. Дивись, моя крихiтко, що в нiй кажуть. Цитую: "нормальна дiвчинка" - нормальна, зазнач - "нормальна дiвчинка за звичай докладає всiх сил для того, щоб сподобатись батьковi. Вона в ньому прочуває предтечу бажаного, невловимого мужчини" ("невловимого" добре сказано, клянусь тiнню Полонiя!). Мудра мати (а твоя бiдна мати стала б мудрою, якби зосталась в живих) сприяє спiлкуванню мiж батьком i донькою, бо розумiє (даруй кепський стиль), що дiвчинка виводить свою мрiю про милування й замiжжя вiд спiлкування з батьком. Та що саме хоче сказати ця бадьора книжка словом "спiлкування", яке таке "спiлкування" рекомендує вона? Знов цитую: "Серед сiцiлiйцiв статевi зносини мiж батьком i донькою приймаються, як щось природне, й на дiвчинку, яка бере участь у цих зносинах не дивиться з докором соцiальний лад, до якого вона належить". Я високо шаную сiцiлiйцiв, - це пречудовi алети, пречудовi музики, пречудовi, вельми почтивi люди, Лолiто, i пречудовi коханцi. Та обiйдемось без вiдступiв. Допiру ми разом читали в газетi якусь лабуду про якогось порушника моральностi, який визнав, що переступив закон, проведений Манном, i перевiз прегарненьку дев'ятирiчну дiвчинку зi штату в штат з нечестивою метою, - не знаю, що вiн пiд цим розумiв. Долорес, ласочко! Тобi не дев'ять, а скоро тринадцять, i я б не радив тобi бачити в собi маленьку бiлу рабиню, а, крiм того, я не можу схвалити цей самий Mann Act, хоча б тому, що вiн пiдлягає негарному каламбуровi, якщо взяти iм'я шанобного члена конгресу за епiтет "чоловiчий": так мстять боги семантики мiщанам з туго застiбнутими гульфиками. Я твiй батько, i я говорю людською мовою, i я кохаю тебе. Й нарештi, подивимось, що вiдбувається, якщо ти, малолiточка, звинувачена в зведеннi дорослого пiд дахом добропорядного готелю, звернулася б до полiцiї зi скаргою на те, що я тебе викрав i зґвалтував. Припустимо, що тобi повiрять. Недолiтня, яка дозволила повнолiтньому спiзнати її тiлесно, пiддає свою жертву звинуваченню в "формальному зґвалтуваннi" або в "содомському грiху другого ступеня", залежно вiд меода; й максимальне за це покарання - десять рокiв ув'язнення. Отже, я йду за ґрати. Гарно-с. Йду за ґрати до 1957 року. Та що тодi буде з тобою, сирiтонько? О, звичайно, твоє становище є кращим за моє. Ти потрапляєш пiд око Департаменту Громадського Нагляду - що, звiсно, звучить доволi похмуро. Зразкова жорстка наглядачка, подiбна до мiс Фален, але менш поступлива й непитуща, забере твiй губний олiвчик i прикраси. Жодних бiльше гулянок! Не знаю, чи ти чула про закони, що стосуються залежних, занедбаних, невиправних i злочинних дiтей? Поки я буду скнiти за ґратами, тобi, щасливiй, занедбанiй i так далi дитинi, пропонований буде вибiр мiж кiлькома пожиллями, на загал доволi мiж собою схожими; дисциплiнарну школу, виправний заклад, притулок для бездоглядних пiдлiткiв, або одне з тих пречудесних притулкiв для неповнолiтнiх нормопорушникiв, де дiвчатка в'яжуть всiлякi речi й виспiвують гiмни, й отримують оладки на згiрклому салi в недiлю. Туди-бо впадеш ти, Лолiто: моя Лолiта, ця Лолiта, кине свого Катулла, щоб жити там з iншими схибленими дiтьми. Просто кажучи, якщо нас удвох упiймають, тебе випатрають i впроторять, кошенятко, c'est tout. Житимеш, моя Лолiта житиме (ходи сюди, мiй кавовий розане) з тридцятьма дев'ятьма iншими дурками в брудному дортуарi (нi, будь ласка, дозволь менi...), пiд оком потворних вiдьом. Ось становище, ось вибiр. Чи не вважаєш ти, що за даних обставин, Долорес Гейз повинна лишатися вiрною своєму старому папановi?" Вдовбуючи все це, я успiшно тероризував Лолiтоньку, яка всупереч певнiй нахабнiй грайливостi витiвок i раптовим проявам дотепностi, була аж як не такою блискучою дiвчинкою, як можна було вивести з її "розумового коефiцiєнта", виданого її наставниками. Та якщо менi вдалося поставити як основу того, що i таїну й провину ми повиннi брати на двох, менi багато складнiше було пiдтримувати в нiй гарний настрiй. Щоранковим моїм завданням протягом цiлого року мандрiв було винайдення якоїсь путiвної примани - визначеної мети в часi i в просторi - котру вона могла б передчувати, аби дожити до ночi. Iнакше, кiстяк її дня, позбавлений формуючого й пiдтримливого призначення, всiдав i розвалювався. Поставлена мета могла бути чим завгодно - маяком у Вiргiнiї, яскинею в Арканзасi, переробленою на кав'ярню, колекцiєю револьверiв та скрипок десь в Аклахомi, точним вiдтворенням Лурдського Гроту в Луїзьянi, або вбогими фотографiями часiв процвiтання рудокопної справи, зiбраними в Колорадському музеї - однаково чим, та ця мета повинна була стояти проти нас, як нерухома зiрка, навiть якщо я i знав наперед, що коли ми дотнемо її, Лолiта покаже, що її зараз виверне з вiдрази. Пускаючи в хiд географiю Сполучених Штатiв, я годинами силив створити їй на догоду позiр, що ми живемо "повним життям", що котимось до певного незвичайного задоволення. Нiколи в життi не бачив я таких гладких, поступливих дорiг, як тi що тепер розгалужувались вперед нас по залатанiй ковдрi сорока восьми штатiв. Ми жадко ковтали цi безкiнечнi шосе; в п'янкому мовчаннi пливли ми по їх чорному, бальному лиску. Лолiта була не тiльки байдужа до природи, але буремно опиралась моїм спробам звернути свою увагу на ту чи iншу чудовну окремiсть ландшафту, цiнувати який я сам навчився лиш пiсля тривалої взаємодiї з красою, завжди присутньою, завжди з подихом по обидва боки нашого недостойного шляху. Завдяки забавному поєднанню художнiх уявлень види пiвденно-американської низини здавались менi спершу схожими в загальних рисах на дещо з минулого, упiзнаване мною з усмiхом подиву, а саме на розфарбованi клейонки, що їх колись ввозили з Америки, якi чiплялись над умивальнями в середньоєвропейських дитячих i вечорами чарували сонну дитину зеленими селянськими видами, вiдбитими в них - матово-кучерявим гаєм, амбаром, стадом, ручаєм, мутною бiлиною якихось неясно квiтучих плодових садiв i, певно, ще огорожею, складеною з камiння, або гуашевими, горбами. Проте, поступово, стрiнутi тепер прообрази цих елементарних аркадiй ставали на позирк дивнiшими мiрою мого знайомства з ними. За обробленою рiвниною, за iграшковими крiвлями мдляла затьмара нiкому не потрiбної краси там, де сiдало сонце в платиновому маревi, й теплий вiдтiнок, що нагадував зчищений персик, розходився верхнiм краєм пласкої сизої хмари, злитої з далекою романтичною димкою. Iнодi позначалась край неба череда широко розставлених дерев, або спекотний безвiтряний полудень млоївся над засадженою конюшиною пустелею, й хмари Клода Лоррена були вписанi в найвiддаленiшу, iмлисту лазур, причому одна лише їх купчаста частина ясно вилiплювалась на непевному й наче зомлiлому тлi. А то хоч нависав удалинi суворий небосхил пензля Ель Греко, багатий чорнильними зливами, й виднiвся на мить фермер з потилицею мумiї, а за ним тяглися смуги ртуттю лиснiючої води мiж смугами рiзко-зеленої кукурудзи, й усе це сполучення розкривалось вiялом - десь у Канзасi. Скрiзь, в просторi рiвнин, велетенськi дерева пiдступали до нас, щоб збитись у догiдливi купи при шосе i зрядити окравками гуманiтарної тiнi пiкнiковi столи, якi стояли на бурому ґрунтi, помережаному сонячними блисками, сплощеними картонними чашками, деревними летючками й викинутими паличками вiд морозива. Моя небридка Лолiта охоче користувалась придорожнiми уборними - її чарували їх надписи: "Хлопцi" - "Дiвки", "Iван та Мар'я", "Вiн" i "Вона", й навiть "Адам" i "Єва"; й поки вона там перебувала, я зникав у поетичному снi, споглядаючи сумлiнну барвнiсть бензинових приладiв, що вибивалась на дивнiй зеленi дубiв, або який-небудь дальнiй пагорб, який видирався, вкритий рубцями, та все ще неприручений, з гущин агрикультури, якi силились оволодiти ним. По ночах високi вантажiвки, всипанi рiзнобарвними вогнями, як страшнi й гiгантськi рiздвянi ялинки, пiдiймалися з пiтьми й грохкотiли повз нашого спiзнiлого седанчика. I знов, наступного дня над нами танула вицвiла вiд спеки лазур малонаселеного неба, й Лолiта жадала холодного трунку: її щоки енергiйно вдавались углиб, над соломинкою, й коли ми повертались в машину, температура там була пекельна; проти нас дорога переливчасто блистiла; далеко попереду стрiчне авто змiнювало, як мiраж, окрес у просяйку, вiдбиваючому його, i нiби повисало на мить, старовинно квадратне й лобасте, в мерехтiннi спеки. Й мiрою того, як ми просувались все далi на захiд, з'являлись в степу пучки полину, "сейджбраш" (як назвав її гаражист) i ми бачили загадковi обриси столоподiбних горбiв, за якими пливли червонi кургани в плямах ялiвника, й за тим справдешнiй чорний ланцюг, бланжевого вiдтiнку, який перебiгав в блакитний, а з блакитного в нез'ясовний, i ось ця пустеля спiткала нас рiвним i сильним вiтром, i летючим пiском, i сiрим терням, i мерзенними клаптиками паперу, iмiтуючими блiдi квiти серед шпичакiв на мучимих вiтром бляклих стеблинах уздовж усього шосе, посеред якого iнодi стояли простодушнi корови, зацiпенiлi в дивнiй поставi (хвiст налiво, бiлi вiї направо), всупереч всiм людським правилам дорожнього руху. Мiй адвокат радить менi дати чiтке й прямолiнiйне зображення нашого маршруту, i тепер я, здається, досягнув точки, де не можу обминути цiєї докуки. Грубо кажучи, протягом того божевiльного року (з серпня 1947-го до сiчня 1948-го року) наша путь почалася з рiзних звивин i завиткiв у Новiй Англiї; за тим зазмiючилась на пiвдень, тако i всяко, до океану й вiд океану; глибоко впiрнула в ce qu'on appele "Dixieland"; не дiйшла до Флориди (через те що там були в той час Джон та Джоана Фарло); повернула на захiд; зиґзаґами прорiзала бавовнянi й кукурудзянi зони (боюсь, любий Клеренсе, що виходить не так вже ясно, та я нiчого не нотував, i тепер для перевiрки пам'ятi менi залишився до диспозицiї тiльки жахiтно знiвечений путiвник у трьох томиках - дiйсний символ мого покраяного минулого); перетнула по двох рiзних перевалах Скелястi Гори; закрутилась в пiвденних пустелях, де ми зимували; докотилась до Тихого Океану; повернула на пiвнiч крiзь блiдий бузковий пух калiфорнiйського мирта квiтучого по лiсових узбiччях; майже дiйшла до канадського кордону; й за тим потягнулася знов на схiд, через солончаки, посiченi яругами, через рiвнини в хлiбах, назад до вкрай розвиненого рiльництва, (де ми зробили гак, щоб обминути мiсто Лолiтоньки), й, нарештi, вернула пiд крило Сходу, пунктирчиком скiнчившись в унiверситетському мiстечку Бердслей. 2. Проглядаючи наступнi сторiнки, читач має зважати не тiльки на цiлий маршрут, накреслений вище, з його численними бiчними заїздами, туристичними тупиками, вторинними колами й примхливими вiдхиленнями, ба також на той факт, що, аж нiяк не будучи безжурною partie de plasir, наша подорож являла собою круте, пружне телеологiчне вивiтлення, чия єдина raison d'tre (цi французькi клiше показовi) зводилась до того, щоб тримати мою супутницю в звичайному станi духу вiд цiлунку до цiлунку. Гортаю мiй пошарпаний путiвник i смутно бачу знову той парк Магнолiй в пiвденному штатi, що забрав у мене чотири долари, в який, судячи по об'явi, слiд було завiтати з трьох причин: раз - тому що Джон Галсворi (посереднiй, давно скам'янiлий письменник) проголосив цей парк прекраснiшим в свiтi; два - тому що Бредекер 1900-го року його позначив зiрочкою; й три - тому що... о читачу, о мiй читачу, вгадай!... тому що дiти (а чи не була моя Лолiта, чорт забирай, дитинчам?) "пройдуть, сповненi умлiвання, з сяйними вiд розчулення вiчми, крiзь це передчування Раю, вбираючи красу, спроможну накласти вiдбиток на все їх життя". "Не на моє", хмуро шпурнула Лолiта й усiлась на лавку з недiльним додатком двох газет на своїх гарненьких колiнцях. Ми знову й знову пройшли всю гаму американських придорожнiх ресторанiв, вiд простецького "Їси!" з його оленячою головою (згадую темний слiд довгої сльози у внутрiшньому кутi скляного ока), нiбито "гумористичними" кольоровими картками з сiдницями, нiмецького "курортного" типу, папiрцями сплачених рахункiв, посадженими на кiл, льодяниками в виглядi лiлiпутових рятiвних кругiв, чорними окулярами на продаж, рекламно-небесними видiннями рiзних родiв морозива по стiнах, половиною шоколадного торта пiд склом i кiлькома бридкими кмiтливими мухами, звивисто й швидко повзучими по липкiй цукернiй сипанцi на мерзотнiм прилавку; й до самого верхнього розряду, до дорогого кабаре з пригашеним свiтлом, вбого кумедною постiльною бiлизною, безтямними оффiц'янтами (бувшими в'язнями або студентами, що пiдробляли), гнiдою спиною кiноакторки, соболячими бровами її любашка, та оркестром, складеним зi стиляг з саксофонами. Нами були оглянутi численнi достоуважностi (слоняче слово!) величезний в свiтi сталагмiт, розташований у знаменитiй печерi, де три пiвденносхiдних штати святкують географiчну зустрiч (платня за огляд залежно вiд вiку: з мужчин - один долар, з ледь опушених дiвчаток - шiстдесят центiв); гранiтний обелiск в пам'ять баталiї при Блю-Лiкс, з древнiми кiстьми та iндейськими горшками в музеї по сусiдству (гривеник з Лолiтоньки - дуже недорого); цiлком сучасна буда, зухвало вiдновлена пiд хату, де народився Лiнкольн, скеля з металевою дошкою в пам'ять автора вiршу "Дерева" (ми заїхали тут у Тополевий Дiл, пiвнiчна Каролiна, куди веде дорога, яку мiй добрий, терплячий, за звичай так стриманий гiд, гнiвно зве "вельми вузькою й занедбаною", пiд чим, хоч я й не є шанувальник поета Кiльмера, готовий пiдписатись). З борту найнятого моторного човна, яким правив лiтнiй, та все ще вiдразливо гарний руський бiлогвардiєць i, навiть, казали, барон (у моєї дурки одразу спiтнiли долоньки), який знав за буття свого в Калiфорнiї люб'язного Максимовича та його Валерiю, нам було дано дивитись на неприступну Колонiю Мiлiонерiв на островi в деякiй вiдстанi вiд берега штату Георгiї. Далi, ми оглянули: зiбрання європейських окремих карток у мiсiсiпiйському музеї, присвяченому колекцiонерським дивацтвам, де з гарячим напливом пишання я вiднайшов кольорову свiтлину батькiвської Мiрани, її смугастi маркiзи, її прапор, розвiяний над ретушованими пальмами. "Ну то й що?" недбало сказала Лолiта, сама-бо потай позирала бронзо-засмаглого господаря дорогої машини, який пiшов за нами в цей "музей дивацтв". Релiквiї бавовняної ери. Лiс в Арканзасi, й на її смуглому плечi рожево-лiлове вздуття (робота комара або мухи), яке я стиснув мiж довгими нiгтями перших пальцiв, щоб вичавити з нього чудну прозору отруту, а потiм довго всмоктував, поки не наситився вдосталь її пряною кров'ю. Вулиця Бурбона (в мiстi Новий Орлеан), де тротуари, зi слiв путiвника, можуть (цiкава можливiсть) слугувати пiдмостям для негренят, котрi гай-гай (цiкавий стиль) та й станцюють чочотку за декiлька пенi (от весело!), мiж тим як його численнi маленькi iнтимнi нiчнi шиночки геть напханi вiдвiдувачами (ач, пустуни!). Зразки прикордонного фольклору. Садиби часiв до громадянської вiйни з залiзними балконами й ручної роботи сходами - тими сходами, по яких в розкiшному кольоровому кiно актрисочка з сонцем плеканими плечима збiгає пiдiбгавши двома ручками преграцiйно - перед спiдницi з воланами (а на верхнiй пляцiвцi вiддана, незмiнно чорношкiра, служниця хитає головою). Менiнгерський Iнститут, психiатрична клiнiка (яку я вiдвiдав лише з завзяття). Дiлянка глинистого ґрунту в гiдному подиву узорi ерозiї, а навколо квiти юки, такi чистi, восковi, але вiдразливо сповненi якоюсь бiлою мiллю. Iндепенденс Мiссурi, де починався в старовину Орегонський Шлях; i Абiлiн, Канзас, де мають мiсце змагання ковбоїв пiд егiдою якогось "Дикого Бiлля". Вiддаленi гори. Близькi гори. Ще гори: синявi красунi, недосяжнi або завжди у перевтiлюваннi, одна за одною, в обжитi горби; гори схiдних штатiв - невдахи, в розумiннi Альп, недоростки; захiднi колоси, пронизуючi серце й небо; їх сiрi в снiгових жилах, неприхильнi висоття, раптово спiтканi на поворотi шосе; зарослi лiсом громаддя, пiд темною черепицею смерек, якi акуратно затуляють одна одну, подеколи перериваною димно-блiдою осичиною; гiрськi формацiї рожевої й лiлової барви; фараонiчнi, фалiчнi, "занадто допотопнi" (за висловом блазированої Ло); сопки з чорної лави; квiтневi гори з шорсткою по хребтi, наче в слоненяти; гори вересневi, сидячi сидьма, з важкими єгипетськими членами, якi вляглись пiд опаданням поношеного жовтого бархату; бiлястi бляклi гори в зелених круглих плямах дубiв; сама остання рудо-гаряча гора з пишним синiм килимом люцерни край пiднiжжя. Ще й ще гiднi уваги види. Мале Айсбергове Озеро, десь у Колорадо: замети вздовж асфальту, пухнячики крихiтних альпiйських квiток, i снiговий схил, по якому Ло, в червонiй кепцi з козирком, силилася з'їхати й заскиглила, й потрапила пiд обстрiл якихось хлопчакiв, якi швиргали в неї снiжками, й вiдповiдала тiєю ж срiбною монетою. Скелети згорiлих осик, групи шпичастих синiх суцвiть. Рiзнi атракцiони мальовничих стежин у горах, тисячi Ведмежих Затонiв, Шиплячих Джерел, Фарбованих Каньйонiв. Техас: посухою вражена рiвнина. Кришталева Зала в довжезнiй в свiтi яскинi, вхiд для дiтей молодших дванадцяти лiт вiльний (за Лолiту вже плати!). Колекцiя доморобних статуеток, залишених мiсту тутешньою скульпторкою: не дiє по понедiлках - жахливiший понедiлок, пилюка, вiтер, суш. Парк Непорочного Зачаття, в мiстечку на мексиканському кордонi, через який я не смiв переїхати. Там та в iнших садах, мнозтво смеркових створiнь на зразок сiреньких колiбрi, свердлячих наче хоботком вiнчики неясних квiтiв. Шекспiр, померле мiсто в Новiй Мексицi, де сiмдесят рокiв тому бандит "Руський Бiлль" був повiшений iз всякими кольористими подробицями. Риборозводна станцiя. Житловi комори в стрiмчастiй скелi. Мумiя дiвчинки (iндейської тогочасницi флорентiйської Беатрисочки). Пекельний каньйон - двадцятий в рахунку. Наше п'ятдесяте переддвер'я якогось парадизу, за словами путiвника, обкладка якого на той час зникла. Сiєста пiд ялинками. Клiщ у мене в паху. Завше тi самi три старики, в шляпах i пiдтяжках, провiваючi себе проти лiтньої нiчки на лавi бiля мiського фонтана. Туманно-блакитна безодня за поруччям на гiрському перевалi й спини сiм'ї, яка насолоджувалась видом (мiж тим як Лолiта - пекуче, радiсно, дико, напружено, зi сподiванням, без всякого сподiвання - шепотiла: "Поглянь, це Мак-Крiстал з сiм'єю, будь ласка, поговоримо з ними - поговоримо з ними, читачу! - будь ласка, я зроблю все, що ти хочеш, ах, будь ласка..."). Iндейськi ритуальнi танцi, суто комерцiйного сорту. АРТ, не "мистецтво" англiйською, а "Американська Рефрижераторська Транзитна" фiрма. Очевидна Арiзона, iндейськi поселення, туземнi iєроглiфи, слiд динозавра в пiщаному межигiр'ї - вiдбитий там тридцять мiльйонiв рокiв тому, коли я ще був дитиною. Худорлявий, сажневого росту, блiдий парубiйко з рухлявим кадиком, що пожирав очима Лолiту та її оранжо-коричневе черевце мiж лiфчиком i трусиками (яке я цiлував п'ять хвилин по тому, мiй бiдний друже). Зима в пустелi, весна в передгiр'ї, квiтучий мигдаль. Рiно - нуднiше мiсто в Невадi, з нiчним життям "космополiтним i добре розвиненим" (гiд). Ґуральня в Калiфорнiї, з церквою, збудованою в виглядi бочки. Долина Смертi. Замок Скоттi. Сумнiвнi витвори мистецтва, зiбранi якось таким собi Роджерсом протягом багатьох рокiв. Потворнi вiлли красивих кiноакторок. Слiд ноги англiйського письменника Р.-Л. Стiвенсона на загаслому вулканi. Мiсiя Долорес: чудова назва для роману. Фестони, вирiзанi в пiщанику океанiчним прибоєм. Людина, яка здригається в буремному епiлептичному нападi на голiй землi, в штатовому парку Руської Тiснини. Синє, синє Кратерне Озеро. Риборозводна станцiя в штатi Iдаго й тамтешня в'язниця. Хмурявий Еллостон Парк i його кольоровi гарячi джерела, малютки-гейзери, булькаючi райдужнi грязi (символи моєї пристрастi). Стадо антилоп у заповiднику. Наша сота яскиня - з дорослих долар, з Лолiти пiвдолара. Замок, збудований французьким маркiзом у Пiвнiчнiй Дакотi. Палац кукурудзи в Пiвденнiй Дакотi; й гiгантськi голови президентiв, висiченi в гранiтi злетної височини. Придорожнi плакати з рекламними вiршиками бритвеного крему: "Ната була перед цим волохата, зараз вона вже дружина магната". Зоологiчний парк в Iндiанi з великою спiльнотою мавп, iз пожиллям на бетоновiй реконструкцiї флагманської каравели Христофора Колумба. Мiлiарди здохлих, рибою тхнучих ефемерид на склi кожного ресторанного вiкна вздовж пiщаного, скучного озерного берега. Жирнi чайки на великих каменях - побаченi з пароплаву "Сiтi оф Шебогайн", чий бурий, лахматий дим схилявся дугою над зеленою тiнню, вiдкиданою ним же на голубу поверхню озера. Смердотний мотель з нагнiтальною рурою вентилятора, яка йшла пiд мiською каналiзацiєю. Садиба Лiнкольна, в бiльшiй своїй частинi фальсифiкацiя, з настiльними книгами й меблями, вiдповiдного перiоду, побожно браними за його персональне майно пересiчними глядачами. Мiж нами траплялись чвари, великi й маленькi. Найбiльшi з них мали мiсце в наступних мiсцях: Ажурнi Котеджi, Вiргiнiя; Парковий Проспект, Лiтль Рок, бiля школи; Мiльнерiвський Перевал, на висотi 10.759 футiв, у Колорадо; рiг Сьомої Вулицi й Центрального Проспекту, в мiстi Фенiкс; Третя Вулиця в Лос Ангелосi (через те, що квитки на вiзит у якусь кiнозйомку були розпроданi); Мотель "Тополева Тiнь", Юта, де шiсть молодих деревцi були заввишки не бiльше Лолiти, й де вона, propos de rien, спитала мене, скiльки ще часу я буду спинятись з нею в душних будиночках, задля неподобства, й нiколи не живучи як нормальнi люди. Пiвнiчний Проспект у Берксi, Орегон, рiг Захiдної Вашингтонської вулицi, проти гастрономiчної крамницi; якийсь городисько в Сонячнiй Долинi, Iдаго, перед цегляним готелем з приємно сумiжними блiдо-рожевими й рум'яними цеглинами i з тополею, навпроти, чия струменiюча тiнь вигравала на пам'ятнiй дошцi тутешнього Списку Загиблих. Полинне пустище мiж Пайндлем i Фарсоном. Десь у Небрасцi, Головна вулиця (бiля Першого Нацiонального Банку, заснованого 1889 року), з якимсь залiзничним переїздом впересiч вулицi, а за ним - бiлими органними трубами силосу. Й Мак-Евенська вулиця, рiг Уїтонського проспекту, в мiчиганському мiстi, маючим його, його iм'я. Нам став вiдомий дивний людський придорожник, "Гiтчгайкер", Homo pollex вчених, який чекає попутного воза, й багато його пiдвидiв, рiзновидiв; скромний воячко, новiсiнько вдягнений, спокiйно незрушний, спокiйно свiдомий прогонної користi захисного кольору форми; школяр, готовий проїхати два квартали; вбивця, готовий проїхати двi тисячi миль; таємничий, нервовий старий пан, з новою валiзою й пiдстриженими вусиками; трiйця оптимiстичних мексиканцiв; студент, що пропонує огляд слiдiв вакацiйної чорнороботи так само пихато, як iм'я всюди знаного унiверситету, вигаптоване спереду на його куфайцi; безнадiйна панi, в непоправно пошкодженому авто; безкровнi, карбовано кресленi лиця, глянсове волосся й тiкаючi очi молодих збуїв у криклявих вбраннях, якi енергiйно, ледь не прiапiчно виставляють напруженого великого пальця, щоб звабити самотню жiнку або смеркового комiвояжера, терплячого з примхливого збочення. "Ах, вiзьмемо неодмiнно!" часто благала Лолiта, тручи мiж собою, в лише їй властивий спосiб, голi колiнця, коли який-небудь аж надто вiдразливий екземпляр Homo pollex, мужчина моїх рокiв i так само широкий в раменах, з face claques безробiтного актора, йшов обернувшись до нас i задкуючи, прямо перед нашим авто. О, менi доводилось аж як пильнувати Лолiту, маленьку млосну Лолiту! Завдяки, можливо, щоденнiй любовнiй зарядцi, вона променiла, попри її вельми дитячий вигляд, невимовно-томним свiтiнням, яке приводило гаражистiв, окремих розсильних, туристiв, хамiв у розкiшних машинах, теракотових iдiотiв бiля синькою фарбованих басейнiв, у стан запаморочної хотi, котра б лестила моєму самолюбству, якби вона так не загострювала мою ревнiсть; адже маленька Лолiта добре знала про це своє жарне свiтiння, i я не раз ловив її coulant un regard по напрямку того чи iншого люб'язника, якогось, примiром, пiдливача автового масла, з мускулястою золотаво-брунатною оголеною по лiкоть рукою в браслетцi годинника, й не встигав я вiдiйти (щоби купити тiй же Лолiтi солодку бурульку), як вона вже та красень механiк самозабутньо цвiрiнькали жарти, нiби спiвали любовний дует. Коли, пiд час наших бiльш тривалих спочинкiв, я залишався був у лiжку, вiдпочиваючи пiсля занадто пальної ранкової працi, й вiд доброти душевної (насичений, вибачливий Гум!) дозволяв їй вийти в сад помилуватись на ружi й навiть перетнути вулицю й вiдвiдати дитячу бiблiоеку разом з мотельною сусiдкою, негарною маленькою Мерi, й восьмирiчним її братiйком, Лолiта верталась з годинним запiзненням; босонога Мерi тяглась далеко позаду, а замiсть братiйка були два лобурi-старшокласники, золотоволосi лотри, складенi з м'язiв i гонореї. Читач може легко уявити собi, що я вiдповiдав потiшницi, коли вона - доволi непевно, треба визнати - питала мене, чи може вона пiти з представленими менi Карлом i Фредом на роликовий каток. Пам'ятаю, як в iншому мiсцi, вперше, пиляного вiтряного дня, я дiйсно дозволив їй покататись на роликах. Вона мала жорстокiсть зазначити менi, що їй не буде жодного задоволення, якщо я також пiду, позаяк в обраний нею час ринг є спецiально призначений для молодi. По довгому сперечаннi ми виробили компромiс: я лишився сидiти в авто, зупинившись мiж iнших (порожнiх) машин, наставлених просто неба носом на роликовий каток; я мiг бачити, як пiд його парусиновим шатром близько п'ятдесяти пiдлiткiв, багато-хто парами, безкiнечно котились по колу пiд автоматичну музику, й вiтер срiблив дерева. Моя Доллi була в синiх ковбойських штанях i бiлих чобiтках, як бiльшiсть дiвчат на катку. Я рахував накрути рiвно-гучливого натовпу - й раптом схопився її. Коли вона знову проїхала, то була в супроводi трьох жевжикiв, мову яких я пiдслухав кiлька хвилин перед цим: стоячи поза рингом, вони обговорювали дiвчат, якi катались, - i кепкували з чудовної, довгоудої красавоньки, яка з'явилась в червоних трусиках замiсть довгих штанiв. Автомобiлiста при в'їздi в Аризону й Калiфорнiю питають, - чи не ввозить вiн фруктiв або рослинних продуктiв; i на цих пунктах, бувало, iнспектор так пильно вдивлявся в нас, що бiдне моє серце давало перебiй. "А меду не везете?" цiкавився вiн i моя медова дурка каталась зi смiху. До цих пiр вiбрує менi вдовж оптичного нерву образ Лолiти, їдучої верхи, - ланка в низцi платного туру по в'ючних тропах; вона тряслась кроком за дряхлою вершницею й перед червоношиїм пройдою-ранчором, а позаду нього їхав я й зорив на його жирний торс у квiтчастiй сорочцi ще бiльш злобно, нiж зорить автомобiлiст на спокволу вантажiвку, яка пнеться перед ним по гiрськiй дорозi. А хоча б, в лижному курортi, я бачив її, упливаючу вiд мене, небесну, вiдчужену, на еiрному пiд'ємному стiльцi, все вище й вище, по напрямку до яскрiючої височини, де дожидались її реготливi, напiвголi алети. В якому б мiстi ми не зупинялись, я перш за все дiзнавався, з властивою європейцевi чемнiстю, про мiсцезнаходження публiчних басейнiв для плавання, музеїв, мiсцевих шкiл, про число дiтей у найближчiй школi, тощо; й про час вiдбуття шкiльного автобуса, всмiхаючись i злегка сiпаючись (я вiднайшов нервовий свiй тiк вiд того, що жорстока Лолiта перша змавпувала його), я зупинявся в стратегiчному пунктi, з моєю бiглою гiмназисткою, що сидiла поруч зi мною в машинi, й споглядав дiвчат, якi виходять зi школи - картина завжди привабна. Такi зупинки вже скоро стали набридати моїй нетерплячiй Лолiтi, й позбавлена, як це трапляється з дiтьми, всякого спiвчуття, вона вкрай негарно шпетила мене за вимогу, щоб вона мене пестила, поки синьоокi чорнявочки в синiх трусиках, рудавочки в зелених курточках без рукавiв, i хлоп'ячого виду димнi бiлявочки в вицвiлих паперових штанях, проходили повз у сяяннi сонця. Роблячи деяку поступку i її примхам, я широко пiдтримував всюди й завше спiльне її купання з iншими дiвчатками. Вона обожнювала блискотливi басейни й була вельми спритною пiрнальницею. Я-бо, у комфортабельному халатi, сiдав у строкату чотиригодинну тiнь пiсля власного скромного занурення в воду, i ось раював, з фiктивною книгою або мiшечком цукерок або з тим i другим, або нi з чим, крiм таємно пекучих залоз, дивлячись, як вона пустує, в гумовому чепчику, вся бiсерна вiд вологи, рiвно засмагла, радiсна, як на вакацiйнiй рекламi, в своїх тiсних атласних плавках i збiрчастому лiфчику. Дванадцятирiчна приваба! Як гордовито я дивувався тим, що вона - моя, моя, моя, як нiжно я переглядав наш недавнiй полудневий сеанс пiд стогiн диких голубiв i планував наступний, передвечiрнiй, i я мружився в стрiлчатих променях i спiвставляв мою Лолiту з iншими нiмфетками, котрих скупуватий випадок збирав коло неї для мого антологiчного насолодження й розгляду; й нинi, поклавши руку на хворе серце, я, либонь, не скажу, щоб будь-хто збудив у менi гострiший потяг, нiж вона, або якщо i збудив, так тiльки в двох-трьох виняткових випадках, при спецiальному поєднаннi ароматiв у повiтрi - раз якось (випадок безнадiйний) блiда iспанська дiвчинка, донька аристократа з важкою щелепою, iншого разу mais je divague. Звiсно, менi доводилось бути напоготовi, бо я, проникливий ревнивець, чiтко утямив усю небезпеку цих заслiпливих iгор. Варто менi було вiдвернутись - вiдiйти, примiром, на декiлька крокiв, щоб подивитись, чи вже поприбирали наше пожилля - як вже, по поверненнi, я заставав наглу змiну: Лолiтонька, Les yeux perdus, нуряючи й полощучи довгi пальчастi нiжки в водi, була розлiгшись на кам'яному скраю басейну, в той час як з кожного боку вiд неї напiвлежав un brun adolescent, якого русява її краса й ртуть в дитячих складочках черева безсумнiвно - думав я, о Бодлер! - змусить se tordre в повторних снах протягом багатьох ночей... Я спробував навчити її грати в тенiс, щоби мати з нею бiльше спiльних забав; та хоч я свого часу грав досконало, вчителем я постав безталанним; тому, в Калiфорнiї, я наполiг, щоб вона взяла деяке число коштовних урокiв у знаного колишнього чемпiона, довгастого, морщинястого старика з цiлим гаремом м'ячикових хлопчикiв. Поза майданчиком вiн наче був страхiтливим розвалям, та iнодi пiдчас уроку, коли для продляння обмiну, вiн дозволяв собi удар, чистий як кактусова квiтка, й зi струнним дзвонням повертав м'яч ученицi, ця божественна сумiш нiжної точностi й державної сили нагадували менi, що тридцять рокiв тому, в Канн, я бачив, як саме вiн в пух розбив великого Горбера! До того, як вона стала займатися з ним, я думав, що вона нiколи не навчиться грати. На якомусь готельному майданчику я був тренував мою бездарну дiвчинку, - й передi мною були тi далекi днi, коли при сильному жаркому вiтрi, в вихорi пилу, в туманi дивної втоми, я давав м'яч за м'ячем веселiй, невиннiй, субтильнiй Аннабеллi (блиск браслетки, плiсирована спiдничка, чорна бархатка вколо чола). Кожне моє слово, кожна настiйлива рада лише заглиблювали похмуру злiсть Лолiти. Дивно сказати, мимо наших вправ вона вподобала, принаймнi до приїзду в Калiфорнiю - безформний перешльоп (та безкiнечнi пошуки м'ячiв), з тоненькою, слабенькою, та на подив гарненькою - в стилi ange gauche - полiтницею. В якостi глядача, завжди готового допомогти, я пiдходив до цiєї чужої дiвчинки i вдихав її легкий мускусний запах, поки торкав її голу руку й тримав її за п'ясть з випнутою кiсткою або пересував туди-сюди натиском долонi її прохолодну ногу, щоб їй узяти кращу поставу для удару злiва. Тим часом Ло, нагнувшись уперед, з сонячно-русим волоссям падаючим через обличчя, вбивала ракету, як тростину калiки, в землю й видавала крик вiдрази, спричиненої моїм втручанням. Я залишав їх самих й сидячи осторонь, з шовковим шарфом вколо шиї, далi дивився на них й порiвнював їх тiлорухи. Було це в Пiвденнiй Аризонi, мабуть, де зимовi днi неквапливi, з теплим зiсподом. Незграбна Лолiтонька промахувалася й злостилась, або влучала примiтивною подачею в сiтку й у вiдчаї пiднiмала до неба ракету, показуючи вологий, лискучий молодий пух, натомiсть як її ще бiльш недоладна й не менш привабна партнерка старанно кидалась на кожний м'яч i щоразу хибила; та обидвi вони радiли неймовiрно й ясними, дзвiнчатими голосами безупинно вели точний рахунок цiй своїй безсенсовнiй грi. Пам'ятаю, я раз зголосився дiстати їм прохолодних трункiв: пiднявся стежинкою вкритою гравiєм i вернувся, несучи двi високих склянки ананасного соку, з газованою водою й янтарним льодом. Ба тут я вiдчув порожнечу в грудях: дiвчаток не було на площадцi. Я нахилився, щоб поставити склянки на лаву - чомусь-то з якоюсь льодяною яснiстю побачив обличчя щойно вбитої Шарлотти. Я роздивився, й менi вимарилось, що майнула фiгурка Лолiти в бiлих трусиках, яка вiддалялась крiзь плямисту тiнь по садовiй стежинцi в супроводi високого чоловiка, котрий нiс двi ракети. Я ринувся за ними, та коли я почав пробиватися з трiском крiзь чагарник, то побачив у варiантному полi зору (як наче лiнiя життя раз у раз роздвоювалась), мою Лолiту в довгих штанях та її подругу в трусиках, крокуючих взад-уперед по плевелястiй галявцi й шльопаючих ракетами по кущам в безладних пошуках останнього загубленого м'яча. Перебирати цi свiтлi дрiбницi спонукає мене головним чином бажання довести моїм суддям, що я аж знесилився, щоб надати моїй Лолiтi всiлякi задоволення. Яке захоплення було бачити її, дитину, що показує iншiй дитинi одне з не багатьох своїх досягнень, наприклад, особливий спосiб скакати скакалкою! Менша нiмфетка, прозоро-блiда вродливка з незасмаглими лопатками, тримаючи правою п'ясть лiвої руки за спиною, дивилась всiма очима - як дивилось i павине сонце вкладене на жорствi пiд квiтучими деревами, посеред мого очастого раю - дивилась, як моя веселкова й вульгарна дзиґа пiдскакувала, повторюючи рухи стiлькох iнших граючих дiвчинок, видом яких я так п'янiв на змережаних сонцем, рясно политих, свiжо пахнучих тротуарах i парапетах древньої Європи. Трохи згодом, вона вiддавала скакалку своїй маленькiй iспанськiй подрузi i в свою чергу дивилась, позираючи за повторенням уроку, iнодi вiдсуваючи волосся з лоба, або складаючи на грудях руки й наступаючи носком однiєї ноги на пiд'єм iншої, або легко опустивши руки на свої ще хлопчаковi стегна, i я йшов перевiрити, чи скiнчили нарештi клятi мотельнi покоївки прибирати наш котедж; пересвiдчившись в цьому, я на прощання лагiдно кивав головою сором'язнiй, чорноволосiй дiвчинцi - пажевi моєї принцеси - й, батькiвським жестом глибоко запустивши пальцi в кучерi Лолiтоньки, а за тим нiжно, але мiцно охопивши її за шию, вiв мою буйливу дитинку в наш вiдлюдний домик для швидкого сполучання перед обiдом. "Чия це кiшка так подряпала вас, бiдного?" скрикувала стигла, м'язиста, красива жiнка - вiдразливого для мене типу, з тих, яким я надто завжди подобався - звертаючись до мене за табль-д'отом в "великому домi" пiд час обiду, пiсля якого мали початись обiцянi Лолiтi танцi. Ось чому я старався триматись подалi вiд людей, мiж тим як Лолiта, навпак, робила все можливе, щоби втягнути в свою орбiту найбiльше число потенцiйних свiдкiв. Вона, образно кажучи, вихляла хвостиком - i навiть всiм своїм маленьким задом, як це роблять сучки - коли, було, нас допадав ощирений незнайомець i починав бадьору розмову, виходячи з порiвняння географiчних даних на номерних знаках наших машин: "Далеко ж ви заїхали!" Допитливi батьки, бажаючi викачати з Лолiти що-небудь про мене, запрошували її пiти з їх дiтьми в кiно, та я завжди за її вiдмовлявся. Ми кiлька разiв ледь не вскочили. Каскади клозетiв переслiдували мене, звичайно, в усiх наших каравансараях; та я нiколи не уявляв собi якi тонкi цi вафлянi перетинки в мотелях "сполученого" типу, допоки, якось вечором, пiсля надто гучних з мого боку стогонiв насолоди, мужське покехкування за стiною заповнило паузу так само чiтко, як начебто я сам прочистив горло; а наступного ранку, поки я пив вранiшню каву в молочному барi (Лолiта завжди спала пiзно й любила, щоб я їй приносив глечик гарячої кави в лiжко), мiй давешнiй сусiд, старий бовдур в безрамних окулярах на довгому добродiйному носi й з профспiлковим значком у петлицi, спромiгся преспокiйно втягти мене у розмову, впродовж якої поцiкавився, чи не встає моя "малжонка" так само неохоче, як i його, коли не бува вдома на фермi, й якби не гнiтило мене усвiдомлення жахної небезпеки, я б витяг багато втiхи з дивного, здивованого виразу, який з'явився на його тонкогубому обвiтреному обличчi, коли я лаконiчно сказав, сповзаючи з високого табурету, що "я, слава богу, вдовий". Як солодко було приносити їй цю каву - й не давати її їй, допоки вона не виконає свого вранiшнього обов'язку! Яким я був вдумливим другом, яким палким батьком, яким уважним педiатром, що обслуговував усi тiлеснi потреби моєї напiвчорнявочки! Дорiкаю природi лише в одному - в тому, що я не мiг, як бажалося б, вивернути мою Лолiту навиворiт та прикласти пожадливих губ до молодої маточки, невiдомого серця, перламутрової печiнки, морського грона легенiв, пари гарненьких нирок! У надто тропiчнi днi, в липкiй задусi котеджу менi подобалось прохолодне вiдчуття шкiряного сидiння фотеля пiд моєю масивною головою. Я тримав її в себе на колiнах. Вона сидiла як звичайнiсiнька дитина, длубаючись в носi, вся захоплена легким читанням у додатку з газети, так само байдужа до прояву мого блаженства, як начебто це був зневажений предмет, на який вона сiла - примiром, черевик, або лялька, або держак ракети - й який вона не виймала з-пiд себе тiльки з лiнощiв. Очима вона простежувала пригоди своїх коханих героїв на сторiнцi гумору (серед них була добре змальована нехлюйна дiвчинка в бiлих шкарпетинках, вилицювата й прямовита, з якою я сам не вiд того був, щоб порозважатись). Любила вивчати подробицi на фотографiях фатальних автових зiткнень. Нiколи не сумнiвалась в реальностi мiсця, часу й обставин, буцiмто пов'язаних з рекламними знiмками голоногих красу