О.Шалiмов. Зустрiч з тиранозавром (ukr) --------------------------------------------------------------- Переклала з росiйської С.Литвин OCR & spellcheck ANSI walgalla75@yandex.ru --------------------------------------------------------------- Мiстер Леслi Бейз критично розглядав фотографiю. - Якщо це не шахрайство, тобто не хитрий фотомонтаж, - сказав вiн, простягаючи менi знiмок, - то це повинно зацiкавити вас... - Ми зробили експертизу, - поспiшно вставив секретар. Я мовчки розглядав знiмок. Потвора була заввишки щонайменше сiм метрiв. Вона стояла на заднiх ногах, спираючись на гiгантський хвiст. Величезна паща з довгими конiчними зубами була напiввiдкрита. Переднi лапи, озброєнi кiгтями, довгими, немов кривi кинджали, притиснутi до грудей. В маленьких круглих очах застигла ненаситна лють. Поряд валялися понiвеченi останки носорога. Загиблий гiгант здавався роздавленим щуреням коло готовой до стрибка потвори. - Це, безперечно, новий вид тиранозавра, що якимсь чудом зберiгся до наших днiв, - мовив я, кладучи фотографiю на стiл. - Вам виднiше, як назвати, - пробурчав мiстер Бейз. - Адже ви професор зоологiї? - Палеонтологiї, - поправив я. - Тим бiльше. То вiзьметесь розшукати красеня i доставити в один з моїх звiринцiв? - Боюсь, що це - важке завдання... - Тому я й звернувся до вас, мiстер... - Турський, - пiдказав секретар. - Саме так... мiстер Турський. Ви, здається, бували в Центральнiй Африцi? Я ствердно кивнув. - Де й коли? - Я працював у верхiв'ях Голубого Нiлу пiд час другої свiтової вiйни. Був i в iнших мiсцях... - А потiм? - Довго розповiдати. Зараз викладаю палеонтологiю хребетних у... - Знаю. За живого тиранозавра я вам плачу... двiстi тисяч доларiв. За шкуру i скелет - сто тисяч. Повернетеся нi з чим - не одержите нi гроша. Всi публiкацiї тiльки через мої видавництва. Жодного iнтерв'ю, жодної фотографiї на сторону. Згоднi? Я вiдповiв, що подумаю. - Вирiшуйте зараз же! I пам'ятайте: якщо вiдмовитесь, ви нiчого не чули i не бачили цього знiмка. - Експедицiйнi витрати? - Назвете необхiдну суму. - Згоден. - Ол райт. Договiр пiдпишете сьогоднi ж. Персонал експедицiї пiдберете в Конго. Європейцiв - мiнiмум. Нiхто не повинен знати мети поїздки. Хай думають, що це звичайна експедицiя за рiдкiсними тваринами. Виїзд через два тижнi... Я спробував перебити його. - Повторюю, рiвно через два тижнi. Мої агенти - у вашому розпорядженнi. З вами вирушить моя людина Персi Вуфф. Це непоганий хлопець. У нього надiйне око i чавуннi кулаки. Вiн буде вашим заступником. Все. - Фотографiю ящера дозволите взяти з собою? - Одержите копiю. Але не забувайте про умови... - Це абсолютно новий вид тиранозавра, - промовив я, пiдсуваючи до себе знiмок. - Треба придумати для нього хорошу назву, i як тiльки ми знайдемо хоча б його зуб... - К бiсу зуб! Менi необхiдний цiлий тиранозавр. Цiлий! Живий або в крайньому разi Мертвий. - Звичайно, - погодився я.- Але, щоб охрестити його, досить i зуба. Як вам подобається видова назва - Тyrannosaurus beizi? Непогано звучить, правда? Мiстер Леслi Бейз не чекав цього. В думцi я спробував поставити себе на його мiсце: звiсно, приємно, якщо твоїм iм'ям назвуть найстрашнiшу з потвор, якi будь-коли населяли землю. Однак мiстер Леслi Бейз знову похмурнiшав i забарабанив пальцями по столу. Я чекав, що вiн викладе нову серiю умов, адже договiр ще не був пiдписаний. Але вiн з невластивим йому сумнiвом у голосi раптом спитав: - А чи не може видова назва тиранозавра бути подвiйною? Я не зразу второпав, куди вiн хилить, i обережно вiдповiв, що в окремих випадках назва виду може складатися з двох частин. Вiн засяяв. - В такому разi хай разом з моїм прiзвищем до ней ввiйде iм'я дружини. - Чиєї дружини? - Моєї, звичайно, - образився мiстер Бейз. - Її звуть Ритою. - Чудово, - сказав я. - Отже - Tyrannosaurus beizi ritas. Вирiшено. До речi, я складатиму кошторис на три сезони. За тиранозавром, можливо, доведеться ганятись кiлька рокiв. Перший сезон - тiльки пошуки. Полювання на ящера почнеться в другому сезонi. Третiй - резервний, Мiстер Леслi Бейз махнув рукою. Все це було давно - багато мiсяцiв тому. Звичайно, це була авантюра - шукати живого тиранозавра для мiстера Леслi Бейза. Навiщо я полiз у кабалу? Заради грошей? Я нiколи не ганявся за ними, i, крiм того, на випадок невдачi я не одержую нiчого. Заради можливостi побувати в недослiджених районах Центральної Африки? Але Африку я знаю досить добре. Та й я вже не юнак, якого може захопити романтика далеких подорожей. Щоб опублiкувати ще одну монографiю про рептилiй? Але моє iм'я i так вiдоме в наукових колах, а крiм двох десяткiв палеонтологiв читати монографiю про рептилiй нiхто не стане... Та й в iснування тиранозаврiв я тепер не дуже вiрив. Отже, мною зроблено необачний крок. Втiм, я вже зробив їх немало. Вiйна закiнчилась давно, а я все ще подорожую закордоном... Щемить серце, коли згадую сосновi перелiски Прикарпаття i вечiрнi тумани над тихою Вiолою, довоєнну Варшаву. Я мрiю про повернення... I сам вiдкладаю його все далi й далi, поспiшаючи завершити давно розпочатi дослiдження. Контракт з мiстером Бейзом вiдсунув моє повернення на батькiвщину ще на три роки... Та чи на три? Ми перемiнили вже не один табiр на краю Великих болiт. Мої мисливцi дивуються. Замiсть того, щоб ловити рiдкiсних тварин, якi ще збереглися в цьому куточку Центральної Африки, ми лазимо серед отруйних випарiв, провалюємось по пояс i глибше у смердючу рiдину, лякаємо змiй i величезних болотяних жаб, знемагаємо вiд нестерпної вологої спеки, втрачаємо останнi сили вiд приступiв лихоманки. Перший сезон закiнчується, а ми не знайшли ще не тiльки зуба, а й навiть будь- яких ознак iснування тиранозавра. Треба ж було такому статися, що мисливця, який надiслав фотографiю ящера мiстеру Бейзу, розiрвав лев за кiлька днiв до мого приїзду в Бумба. Компаньйон мисливця - старий Джек Джонсон - виявився таким же йолопом, як i мiй заступник Персi Вуфф. Цих двох нероб зближала любов до вiскi. Маленький, худий i лисий Джек Джонсон мiг випити стiльки ж, скiльки здоровенний Вуфф. Наближалися зливи. Темнi хмари все частiше закривали сонце. Треба було йти на пiвдень, подалi вiд цих гнилих мiсць. Я вирiшив поговорити з Джеком Джонсоном одверто. Досi йому було вiдомо, що ми приїхали вивчати, фотографувати i ловити гiгантських крокодилiв. Джек уже кiлька разiв вказував на слiди великих крокодилiв, але я рiшуче бракував їх, доводячи, що цi плазуни малуватi i не варто витрачати на них час. Персi Вуфф приперся разом з Джонсоном i мовчки гепнувся на чемодан, що стояв бiля мого намету. Чемодан затрiщав. - Обережнiше, - попередив я, - там соляна кислота i препарувальнi голки. Персi з побоюванням пiдвiвся, помацав кришку чемодана i влаштувався поряд на згорнутому брезентi. Джек присiв навпочiпки i вичiкувально подивився на мене. - Незабаром почнуться дощi, - сказав я, - а ми ще не зустрiли нiчого, що могло б виправдати затрати на експедицiю i ящики випитого вiскi. Персi Вуфф кивнув, а Джонсон вийняв люльку з рота i почав старанно вибивати її. - Послухайте, Джонсон, - вiв я далi, - покiйний Рiчардс розповiдав вам про свою останню подорож у цi мiсця? - Дещо розповiдав. А що саме вас цiкавить? Крокодили? - Ну, припустимо, велетенськi крокодили. - Нi, про крокодилiв не казав. - Ну, а про якихось iнших великих тварин? - Не пам'ятаю, шефе. Здається, нi. Його остання подорож сюди закiнчилася невдало. Обидва туземцi, якi супроводили його, загинули. Якби вони не були неграми, Рiчардсу могли загрожувати неприємностi... - Це для мене новина. Ви ранiше не говорили про загибель туземцiв. - Тому що ви не запитували... - А тепер запитую i прошу розповiсти все, що знаєте про останню мандрiвку Рiчардса. Чому ви не поїхали з ним? - Я захворiв на дизентерiю. - А потiм? - Вiн звелiв чекати в Бумба. Вiн повинен був розвiдати новi мiсця для полювання на рiдкiсних звiрiв. Так наказав агент мiстера Бейза. Але туземцi загинули, i Рiчардс повернувся в Бумба. Ми мали їхати з ним разом через мiсяць, а тут прибула стрiляти левiв стара американка. Вона найняла Рiчардса на мiсяць. На першому ж полюваннi лев, якого вона поранила, розiрвав Рiчардса. - А вам вiдомо, як загинули туземцi? - Рiчардс розповiдав, що їх затоптав бiлий носорог. - А Рiчардс вам нiчого не розказував про незвичайних гiгантських тварин, яких вiн зустрiв пiд час своєї останньої подорожi? - Нi, шефе... А хiба вiн зустрiчав їх? - Скажiть, Джонсон, а ви самi нiколи не чували про бiблейських потвор, що мешкають у Великих болотах? - Якi це бiблейськi потвори? Невже кити? Я почав втрачати терпiння. Сухо сказав: - Я маю на увазi тварин, яких досi нiхто не бачив в Африцi. На iнших континентах вони вимерли в давнi геологiчнi епохи. - А раз їх нiхто не бачив, то звiдки вiдомо, що вони тут є? - щиро здивувався Джоисои. - Ну, а в легендах туземцiв ви нiчого такого не чували? - Ет, - махнув рукою Джонсон, - тутешнiм неграм вiрити не варто... От учора один з них патякав, нiби його батько бачив на краю балки потвор, схожих водночас i на слона, i на крокодила, ще й завдовжки до двадцяти метрiв. Що з такого вiзьмеш?.. - Справдi, нiчого не вiзьмеш, - мовив я. - А що ви думаєте з приводу цiєї фотографiї? - я простягнув знiмок тиранозавра, одержаний вiд мiстера Бейза. - От так диво! - пробурмотiв Джонсон. - Звiдки це у вас? - Цю фотографiю зробив Рiчардс, очевидно, пiд час своєi останньої мандрiвки. - Не може бути! У Рiчардса нiколи не було фотоапарата. Та й фотографувати вiн не вмiв. Це не його робота, шефе. Персi неспокiйно поворухнувся на своєму брезентi. - Але ж фото надiслав мiстеру Бейзу Рiчардс, - заперечив я. - Можливо, але це не його знiмок. - А чий же? - Не знаю. Я нiколи не бачив у Рiчардса подiбной фотографiї. Та ,й про зустрiч з такою тварюкою вiн би менi розповiв. То це ви на неї полювати приїхали? - На неї теж. Джонсон тихенько засвистiв. - Не хотiв би я з нею зустрiчатися, - пробурмотiв вiн, розглядаючи фотографiю. - Подивiться-но, що залишилось вiд бiлого носорога. - Ви думаєте, що це бiлий носорог, Джек? - Безсумнiвно, подивiться на його голову. Я взяв знiмок, почав розглядати його в лупу i переконався, що Джонсон мав рацiю. Це вiдкриття примусило мене замислитись. Туземцi, що супроводжували Рiчардса, були затоптанi бiлим носорогом. На фото був теж бiлий носорог, розтерзаний тиранозавром. Чи простий це збiг? Бiлi носороги стали в Африцi великою рiдкiстю. Офiцiальна статистика твердить, що їх залишилося не бiльше сотнi голiв. А з другого боку, у Рiчардса не було фотоапарата... Завдання несподiвано ускладнилося, i я пожалкував, що не почав цiєї розмови ранiше. Мисливець продовжував розглядати фотографiю. Персi Вуфф дрiмав, притулившись спиною до в'ючного чемодана. - Цiкаво, куди стрiляти в цього малюка, щоб зразу покласти його? - в задумi спитав Джонсон, не вiдриваючи погляду вiд знiмка. - Ось сюди, - я показав мiсце на покритому лускою корпусi ящера. - Вдалим пострiлом ви пробиваєте серце i перебиваєте хребет. Але треба постаратися впiймати цю тварюку живою. Джонсон зареготав. - Ви жартуєте, начальнику! Якщо навiть вдасться заманути її в пастку, то як справитися з нею, на чому транспортувати i чим годувати? Нi... Пiдстрелити - iнша рiч, але ловити живою я вiдмовляюсь. Цього i в контрактi не було... - Якщо натрапимо на слiд ящера, - спокiйно зауважив я, - контракт переробимо. А впiймати спробуємо молодого, якого можна звiдси вивезти. Але, насамперед, ми вивчимо звички цих тварюк. Сучасна наука про йих майже нiчого не знає. Вважають, що вони вимерли близько шiстдесяти мiльйонiв рокiв тому - наприкiнцi крейдяного перiоду. Однак на такому стародавньому континентi, як Африка, деякi види цих плазунiв могли зберегтися. Тут, в центрi континенту, геофiзичнi умови змiнювались, очевидно, поступово, тому динозаври могли пережити свою епоху. Якби ми знайшли їх, це принесло б славу i грошi. Ви, Джонсон, стали б забезпеченою людиною. - А ви, професоре? - Я написав би про них товсту книгу з кольоровими iлюстрацiями. Персi Вуфф чи то зiтхнув, чи то хрокнув, i я зрозумiв: вiн лише вдає, що спить, а насправдi уважно слухає нашу розмову. "Можливо, вiн тiльки прикидається телепнем" , - подумав я. - А скiльки я мiг би одержати? - поцiкавився Джонсон. - Зараз про це говорити передчасно. Треба спочатку дiзнатись, чи справдi тут водяться ящери i якi. До речi, звiр, про якого вам говорив негр, може виявитись не хижаком, як той, що зображений на фото, а. травоїдним, наприклад, бронтозавром. Розпитайте негра, де й коли його батько бачив ту тварину i який вона мала вигляд. - Я можу покликати негра. Вiн трохи розмовляє по-англiйськи. - Покличте. Передi мною стояв високий молодий негр, задрапований у кусок бiлої тканини. Довгасте обличчя було спотворене глибоким шрамом. - Його звуть Квалi, - пояснив Джоисои. - Вiн прийшов з партiєю носильникiв i хоче залишитись у таборi. - Здрастуй, начальник, - мовив Квалi, торкаючись долонями своїх грудей i трохи схиливши голову. - Моя знає хороший мiсця для охоти. Багато хороший мiсця. Моя вмiє пух-пух... Дай менi карабiн i патрони, i моя покаже хороший мiсця... Багато лев, слон, бiлий носорог... - Менi потрiбен крокодил, великий-великий крокодил, - сказав я. - Такий крокодил тут нема, - рiшуче заявив Квалi. Джонсон задоволене кивнув лисою головою. - А звiр, про якого ти вчора розповiдав бiлому мисливцю? - О, цей не тут. Два, п'ять, десять, п'ятнадцять день iти треба... Дуже поганий мiсце... Один пiдеш - пропав... Так... Так...- i вiн почав щось пояснювати Джонсону мiсцевою говiркою негрiв банту. Мисливець уважно слухав, з сумнiвом похитуючи головою. - Що вiн каже? - Вiн твердить, що великi звiрi живуть за два тижнi дороги звiдси, але чорнi мисливцi нiколи не заглиблюються в болота - тi мiсця охороняють злi духи. Їхнi голоси лунають вечорами над болотами. Його батько бачив великих звiрiв, якi перелякано тiкали вiд когось. Вiн гадає, що їх налякали злi духи. У великих звiрiв тiло й ноги слона, хвiст крокодила, голова i шия змiї. Коли цi звiрi тiкали, то земля двигтiла i тремтiли дерева... - Спитайте, скiльки таких звiрiв бачив його батько i коли це сталося? - Три. Два великий, один маленька. Це було давно: тодi батько був молодий, а Квалi ще не народився. - А де зараз твiй батько? По обличчю негра перебiгла судорога. Вiн повернувся до Джонсона i щось сказав йому. - Його батька вбили бельгiйцi, - переклав Джонсон. - Вiн був розстрiляний разом з iншими чоловiками їхнього Села кiлька рокiв тому. Запанувала напружена мовчанка. - А ти сам був у тому мiсцi, де твiй батько бачив великих звiрiв? - спитав я, намагаючись не дивитись негру у вiчi. - Нi, але я знає туди дорога. Я приведу туди бiлий мисливець, якщо даєш карабiн i патрони, багато патрони... Я доведу до священний камiнь. А там бiлий пiде сам - один день дороги. - Добре. Ти поведеш нашу експедицiю до священного каменя. Завтра ми повертаємось у Бумба. Як тiльки закiнчиться пора дощiв, ти поведеш нас туди, де твiй батько бачив великих звiрiв. - А карабiн? - пiдозрiло запитав Квалi. - Хоч неграм у Конго i забороняється носити нарiзну зброю, - сказав я, - але дам тобi карабiн i патрони, якщо ти покажеш нам слiди великих звiрiв... - Не обдуриш, начальник? - Якщо покажеш слiди, не обдурю. - Так, - урочисто промовив негр, - Квалi проведе експедицiя i покаже слiди великих звiрiв. Через тиждень ми були в Бумба. Я доручив Вуффу i Джонсону навантажити на пароплав спiйманих нами рiдкiсних тварин, яких ми вiдправляли в зоологiчнi сади мiстера Леслi Бейза, а сам сiв у лiтак i через кiлька годин був у Леопольдвiлi. Стурбованi обличчя конголезцiв, вибите скло у вiтринах магазинiв, велика кiлькiсть патрулiв - усе свiдчило про недавнi заворушення в мiстi. В порту панувало нервове пожвавлення. Чимало бельгiйцiв вiдправляли свої сiм'ї на батькiвщину... Я зняв номер у Гранд-отелi. Кiлька днiв пiшло на оформлення справ, зв'язаних з експедицiєю. Потiм я засiв у центральнiй науковiй бiблiотецi, щоб переглянути новi палеонтологiчнi журнали. В одному з них була надрукована замiтка вiдомого росiйського палеонтолога, що недавно повернувся з Ефiопiї. В горах Сiбу вiн виявив на плитi пiсковику верхньотретинного вiку загадковi слiди, залишенi, на його думку, великим ящером. Спираючись на рiзнi матерiали, в тому числi й на ефiопський фольклор, вчений висловлював припущення, що в недослiджених районах Центральної Африки великi ящери могли зберегтися до наших днiв. Я вийшов з бiблiотеки i пiшов центральним бульваром, не звертаючи уваги на рясний дощ. Раптом мене зупинив невисокий кремезний чоловiк у прозорому плащi з сiрого пластикату. На мене здивовано дивилися знайомi сiрi очi. - Турський?.. Збишек!.. Ти звiдки тут узявся? Чоловiк вiдкинув капюшон, i я впiзнав його. Це був iнженер Марiан Барщак з Варшави. Влiтку 1939 року ми обидва були призванi в один полк. Вiн прийняв на себе перший удар гiтлерiвцiв. Пiсля розгрому полку ми з Марiаном горами дiстались до румунського кордону. Навеснi 1940 року ми опинилися в Марселi. Мене запросили для проведення геологiчних дослiджень у верхiв'ях Нiлу, а Марiан поїхав у Лондон, щоб вступити у польську армiю, що формувалась там... Ми обнялися i почоломкались. Через кiлька хвилин ми вже сидiли за столиком ресторану в Гранд-отелi. - Ти що тепер робиш? - спитав Барщак. - А ти? - Служив у Вiйську польському. Зараз працюю консулом у Конакрi. Сюди прибув у вiдрядження. А ти чому досi не на батькiвщинi? - Рiднi загинули пiд час окупацiї. Я залишився сам... Хотiлося закiнчити роботи... Так минули роки... - Ти завiв нову сiм'ю? - Нi... Ось закiнчу цю подорож i неодмiнно повернуся додому, в нашу Варшаву... Коли ми прощалися, Марiан поцiкавився, де працювала моя експедицiя. Дiзнавшись, що я недавно прилетiв з Екваторiальнеi провiнцiї, вiн зрадiв. - Само провiдiння послало тебе. Менi доручили вияснити долю одного чеського кiнооператора. Хлопець майже рiк тому приїхав у Конго i зник. Вiн мав зняти кiлькасот метрiв плiвки для кiнохронiки. Та йому захотiлося екзотики, i вiн вирушив у Екваторiальну провiнцiю. Його бачили в Бумба з одним мисливцем, а потiм вiн як у воду впав. Мiсцевi властi почали розслiдування, але зараз у них надто багато турбот. Земля горить у них пiд ногами... Так от, чи не чув ти про цього кiнооператора? Його звади Мирослав Грдичка. - Нi... не чув. А як звали мисливця? - Здається, Рiчардс. Я пiдстрибнув на стiльцi. - Рiчардс? - Ти знаєш його? - Так... Власне, нi... Але знаю, що мiсяцiв п'ять тому його розiрвав лев. - Про загибель мисливця i я чув, - замислено сказав Барщак. - Але з Грдичкою їх бачили значно ранiше... Ти повернешся в Бумба? - Ще до закiнчення перiоду дощiв. I зразу виїду на пiвнiч, в недослiдженi райони Екваторiальної провiнцiї. - Спробуй навести довiдки... Людину з кiноапаратом не могли не помiтити. - Обiцяю, друже. З певних мiркувань доля цього кiнооператора мене дуже зацiкавила. Як тiльки узнаю що-небудь, вiдразу ж повiдомлю... Тiєї ночi я довго не мiг заснути. Розмова з Барщаком знову сколихнула думки, якi не давали менi спокою останнi тижнi. Рiчардса бачили з кiнооператором. Можливо, вони подорожували разом. Потiм Рiчардс послав знiмок тиранозавра мiстеру Бейзу, а кiнооператор зник. А Рiчардс не вмiв фотографувати... I були ще якiсь два туземцi, яких затоптав бiлий носорог. I розтерзаний бiлий носорог є на знiмку... I с ще негр Квалi, який обiцяв показати слiди великих звiрiв. Цi звiрi можуть виявитися динозаврами. Росiйський палеонтолог пише, що вони могли зберегтися... Негр Квалi хоче одержати карабiн. Цiкаво, навiщо йому карабiн?.. А Рiчардс не вмiв фотографувати... У кiмнатi було жарко. Я перевертався з боку на бiк i заснув тiльки на свiтанку. I ось ми знову в зеленому океанi джунглiв. Повiльно рухається колона машин. Їдемо вузькими стежками, прокладеними в непрохiдних хащах, iнодi прорубуючись крiзь зарослi. До болю хочеться вибратись iз зеленого полону, побачити синє небо над головою, вiдчути на обличчi подих вiтру! Але джунглi безмежнi. Десь на пiвднi в зеленому коридорi джунглiв тече багатоводна Конго, на пiвночi несе води її притока Убангi. Але... ми робимо в день сорок-п'ятдесят кiлометрiв, а зелений океан розкинувся на тисячi кiлометрiв навколо. Я часто думав про долю Мирослава Грдички. Заблудитися в цих безкраїх зарослях - означало загинути. Навiть лiтаки не могли б допомогти. Ти будеш чути їх гуркiт над головою, але вони не побачать тебе. У Бумба не вдалося дiзнатися про чеха нiчого нового. Я вияснив, що кiнооператор прожив у Бумба кiлька днiв у тому ж готелi, де зупинялися ми. Це було майже десять мiсяцiв тому. Куди вiн вирушив з Бумба, нiкому не було вiдомо. Джонсон також нiчого не знав, а може не хотiв сказати... Старий мисливець дуже змiнився, став похмурим, мовчазним. Вiн хотiв вiдмовитися вiд участi в новiй експедицiї. Я ледве умовив його. Дорогою вiн всiляко уникав розмов зi мною i з Персi Вуффом. Я не сумнiвався, що мiж ним i Персi пiд час моєї вiдсутностi щось сталося. Але що саме... Для мене це залишалося загадкою Вони вже не проводили разом вечорiв за вiскi. Пiсля вечерi Джонсон поспiшно зникав у наметi, а Персi довго сидiв бiля похiдного стола, спершись квадратним пiдборiддям на величезнi кулаки. Вiд його байдужостi не залишилось i слiду, вiн зробився розлюченим i нахабним. Каравану потрiбно було якнайскорiше вибратися з зелених сутiнкiв джунглiв до сонця i свiтла. На одному з привалiв я завiв про це розмову з Квалi. - Ще один день, - сказав молодий негр. - Завтра вечiр буде гора, потiм озеро i великий болото. Лiс кiнчиться завтра... Наступного дня машини вибралися на сухий схил i пiшли швидше. Незабаром джунглi розступились перед караваном. За кiлькома великими деревами виднiлося широке плато, поросле густою високою травою. За порадою Квалi ми розбили табiр на краю плато в тiнi гiллястих дерев. Поряд було джерело з холодною чистою водою. Поки розвантажували машини i ставили намети, Джомсон i один з чорних воїнiв, яких ми найняли носильниками, пiшли подивитись, чи нема поблизу дичини. Скоро долинув пострiл, а ще через кiлька хвилин мисливцi приволокли велику плямисту антилопу. В таборi залунали захопленi вигуки. До мене пiдiйшов Джонсон. Очi його сяяли. - Антилопу я пiдстрелив бiля самiсiнького табору. Далi на плато пасуться зебри i жирафи. Вони навiть не злякались пострiлу. Рай для мисливцiв. Якщо так пiде далi, то ви й свою тварюку, чого доброго, зможете зустрiти, - Скажiть, Рiчардс бував у цих мiсцях? Джонсон вiдвiв очi. - Хто його знає... Мабуть, нi. - Ви кажете не дуже впевнено. - Та що я - нянька Рiчардсу? - скипiв раптом Джонсон. - Звiдки я знаю, де вiн був, а де не був... В останнiй рiк вiн частiше їздив сам. - А десять мiсяцiв тому? - Я вже сказав, що не знаю. Нiчого не знаю!.. - його голос зiрвався на крик. Вiн почав набивати люльку. Пальцi його тремтiли. Я подумав, що за дивною поведiнкою старого мисливця щось крилось. Але що?.. Я пiдiзвав Квалi. - Завтра будемо вiдпочивати на цьому плато. Потiм поїдемо далi. Куди Квалi поведе нас тепер? - Табiр буде тут багато день, - вiдповiв Квалi. - Далi дорога машин нема. Iдем, покажу... - Пiшли подивимось, Джек, - запросив я старого мисливця. Джонсон взяв свого штуцера i мовчки пiшов слiдом за нами. Неяскравий оранжовий диск примушував мружити очi. Ми пройшли бiля кiлометра. Несподiвано трав'яний покрив закiнчився, i ми опинилися на краю вапнякового плато. Скелястий схил круто обривався до просторої плоскої низовини. Вона тяглася аж до обрiю, затягнутого серпанком. Спочатку менi здалося, що це савани, але, придивившись, я зрозумiв, що внизу на багато десяткiв, а може, й на сотнi кiлометрiв розкинулися величезнi болота. - Де ж священне камiння? - запитав я в негра, - Ось воно, - Квалi вказав на обриви. - А куди пiдемо шукати слiди? - Там, - негр вказав уздовж краю обривiв. - Один день дороги. Великий озеро. Там... Сонце зайшло, i вiдразу настала пiтьма. Над головою засяяли зорi. - Треба повертатися, - пробурчав Джонсон. - Трохи почекати, - попросив Хвалi. Ми присiли на теплому камiннi. Вiтер доносив знизу шелест очерету. Десь далеко пронизливо засмiялась гiєна, i знову стало тихо. Ми сидiли мовчки, прислухаючись до шелесту очерету. Нарештi Квалi пiдвiвся. - Злi духи сьогоднi мовчать, - оголосив вiн, i ми пiшли назад, до вогнищ, якi яскраво освiтлювали табiр. Вранцi наступного дня Хвалi, я, Джонсон, Персi Вуфф i четверо чорних воїнiв попрямували до священного камiння. Негри були чогось стривоженi. Я чув, як Квалi тихо заспокоював їх. Незабаром ми опинилися на краю плато. Квалi роздивився i попростував уздовж обривiв на пiвнiчний захiд. Ми мовчки йшли слiдом за ним. Спека ставала все вiдчутнiшою. Пiт заливав обличчя. Я змушений був часто зупинятися i витирати окуляри. Пройшовши кiлька кiлометрiв, ми досягли глибокої розколини, що розсiкала край плато. Хвалi пiрнув у неї, але скоро появився i знаками запропонував iти слiдом за ним. Розколиною ми спустились до пiднiжжя обривiв i побачили входи в печери. - Тут, - мовив Квалi, вказуючи на печери. Ми пiдiйшли до однiєї з них. Чорнi воїни боязко озирались навколо. Я ступив углиб печери. Назустрiч по кам'янистому грунту виповзла велика сiра змiя i зникла в густiй травi. Стiни печери були покритi грубими малюнками, зробленими червоною i жовтою фарбами. Тут були зображенi буйволи, жирафи, слони та iншi дикi тварини i сцени полювання. Рiзний стан малюнкiв свiдчив, що вони були виконанi в рiзний час. - Цi малюнки, мабуть, зробленi дуже давно, - сказав я. - Вони могли бути створенi двадцять п'ять - тридцять тисяч рокiв тому. - Цi малюнки зробленi недавно, - заперечив Квалi, - Це зробили воїни нашого племенi. Ось малюнок мiй батько. - Вiн вказав на якiсь зображення в кутку печери. Я пiдiйшов ближче. На вапняковiй стiнi червоною фарбою були намальованi незвичайнi тварини, їх було три: двi бiльших, одна менша. На малюнку вони бiгли. У них були тiла слонiв, хвости крокодилiв i довгi тонкi шиї з маленькими головами. Вздовж спин стирчали великi гострi зубцi. Сумнiвiв бути не могло - художник зобразив динозаврiв. - Ну, як? - запитав я Джонсона. - Хитре дiло, - пробурчав мисливець, уважно розглядаючи малюнок. - А звiдки ти знаєш, що це малював твiй батько? Квалi щось вiдповiв мiсцевою говiркою. - Каже, що батько сам показав йому цей малюнок, коли його посвячували у воїни, - пояснив Джонсон. - Як би не було, - сказав я, - малюнок доводить iснування динозаврiв у центрi Африки в недалекому минулому. Навiть якщо... Я не доказав. Дивний звук почувся з боку болiт. Тiєї ж митi чорнi воїни з зойками кинулись у печеру. - Злi духи болiт, - крикнув Квалi. - Тихо! - наказав я. Настала тиша. I ось знову звiдкись долинув той же звук. Вiрнiше, це були звуки, якiсь незвичайнi, загадковi звуки. Вони нагадували водночас шипiння i свист, якi, поступово затихаючи, раптово змiнювалися чи то кваканням, чи то нявчанням. В них чулись загроза i ненаситна слiпа лють. Зненацька звуки обiрвалися, i над болотами запанувала тиша. Я подивився на негрiв. їхнi губи тремтiли, очi злякано округлились. - Що це могло бути? - спитав я Джонсона, Вiн здвигнув плечима: - Нiколи не чув нiчого подiбного. - Це злi духи болiт, - хрипко проказав Квалi. - Тiльки навiщо вони розмовляй вранцi? Може сердяться, що ми прийшов... - Бачив хто-небудь цих злих духiв? - поцiкавився я, - Злий дух бачити не можна. Хто бачив - зразу вмирай... - А може, так кричать цi звiрi? - запитав я, вказуючи на динозаврiв, намальованих на стiнi. - Нi... Вони так робить, - Квалi розтягнув губи i зашипiв. - Як змiя? - Нi. Змiя тихо... Цi дуже голосно. - Може, то був голос iншого динозавра - хижака, - зауважив я, звертаючись до Джонсона. - На зразок вашого тиранозавра? Можливо, й так. Я вийняв з ранця фотографiю тиранозавра i простягнув Квалi. - Ти не чув про такого звiра? Негр обережно взяв знiмок, довго роздивлявся, потiм повернув: - Квалi не бачив такий... не чув. Ми пробули бiля священного камiння до вечора. -Жодного звуку не долинало бiльше з боку болiт. Ми з Квалi лазили по печерах, полохаючи змiй, що ховалися там вiд спеки. Стiни бiльшостi печер були помережанi малюнками. Однак художники зобразили на них звичайних тварин Африки. Малюнок батька Квалi був єдиним, - А твiй батько, Квалi, бачив великих звiрiв не тут? - Нi, начальник. Вiн бачив бiля озера один день дороги звiдси. Завтра пiдем... . - Скажи, Квалi, а за що бельгiйцi вбили твого батька? Обличчя молодого негра зробилось похмурим, в очах спалахнули недобрi вогники. - Ти якої земля, начальник? Англiєць? - Нi, я поляк. Польща там, далеко, - я показав на пiвнiч. - Про Радянську Росiю чув? Квалi кивнув. - Це поряд. Тiльки Радянська Росiя - велика країна, а моя - маленька... - Знаю, - сказав Квалi, - вчитель говорив. Квалi вчився... Один рiк, - пояснив вiн i раптом посмiхнувся. - Школа дуже добре. Радянський Росiя - дуже добре. Вiн глибоко зiтхнув, його обличчя знову стало похмурим. - Батько заступився моя мати. Ударив бельгiйський солдат. Батька розстрiляли, п'ятнадцять iнший воїн. Нгоа теж... За вiщо?.. Що я мiг вiдповiсти? Я простягнув йому руку, i вiн мiцно потис її. - Квалi твiй друг, - сказав вiн. - Ти добра чоловiк. Джонсон - добра чоловiк. Квалi тобi помагай, начальник. Вiн узяв мене за великого пальця правої руки i сильно потягнув, а потiм простягнув менi свiй великий палець, i я також посмикав за нього. Ми уклали дружнiй союз... Увечерi з допомогою Джонсона вдалося дiзнатись у Квалi, що означають малюнки в печерах. На плато ранiше вiдбувались обряди посвячення у воїни. Кидали жереб, i кожний молодий мисливець повинен був убити того звiра, який ви'iав йому на долю. Щоб полювання пройшло вдало, мисливцi малювали на стiнi печери зображення тварин. Якщо вiд сходу до заходу сонця мисливець не змiг пiдстрелити звiра, обряд посвячення вiдкладали на рiк. Квалi теж пройшов тут посвячення. Вiн повинен був убити лева. I вiн намалював його на стiнi печери бiля великих звiрiв, зображених батьком. Лева йому вдалося вбити, i шрам - пам'ять про те полювання... Рiк посвячення Квалi був останнiм роком виконання обряду на плато. Потiм бельгiйцi заборонили неграм виходити за межi територiй, розмiщених поблизу селищ. А незабаром у селi, де жив Квалi, бiльшiсть чоловiкiв було розстрiляно бельгiйськими солдатами... Квалi вiдбився i втiк... Ми сидiли бiля вогнища. Легкий вiтерець приносив iз джунглiв аромат якихось квiтiв. Вдалинi реготали гiєни. - Смiйтесь, смiйтесь, - пробурчав Персi Вуфф, - смiється. той, хто смiється останнiм... Я вловив у його словах приховану погрозу. Кому вiн адресував її? Схiд почав свiтлiшати. Блiде свiтло мiсяця осяяло савани. - Може, пiти послухати, що робиться на болотах? - запропонував Джонсон. Ми зарядили карабiни i пiшли на край плато. Скоро нас наздогнав Квалi з довгим гострим списом. Я вiддав йому нести свiй карабiн. Вiн жадiбно схопив його, лагiдно погладив воронований метал. Ми зупинились на краю обриву. Я прислухався до дихання болiт i думав про те, що природа повна загадок i що щасливий той, хто, опинившись на порозi загадки, зробить вирiшальний крок. x x x Дорога до озера зайняла цiлий день. Ми вийшли на свiтанку. Найбiльшу спеку пересидiли в тiнi обривiв, а потiм знову вирушили вздовж краю плато на захiд. Внизу простягалась горбаста савана, поросла групами високих дерев. Горби доходили до самого краю болiт. Мiж крайнiми горбами блищало велике озеро. З пiвночi в нього впадала рiка, що витiкала з глибокоi розколини в обривi плато. - Там, - сказав Квалi, вказуючи на озеро. До озера залишалось ще майже три кiлометри. Ми зупинились перепочити. - Будемо спускатись? - спитав я у Квалi. - Нi... Табiр треба ставити на гора бiля рiки. - А чому не бiля озера? - Не можна. Погано буде... - Боїшся "злих духiв"? - Не можна, - наполегливо повторив Кввлi. - Моя знає... Довелось погодитись. Ми повернули на пiвнiч вздовж краю обривiв. Носильники на ходу перекидались тривожними вигуками i з побоюванням поглядали вниз на озеро. Я наздогнав Джонсона. - Як ви гадаєте, Джек, це тi ж болота, по краю яких ми лазили до настання перiоду дощiв? - Хто їх знає. Може, й тi... Старий мисливець помовчав, потiм спитав щось у Квалi. Негр довго пояснював, показуючи на пiвдень, на схiд i малюючи пальцями кола у повiтрi. - Виходить, не зовсiм тi, - сказав Джонсон, коли Квалi замовк, - хоча вiн запевняє, що вони з'єднуються десь на пiвднi. Але дороги туди нема... - Ми взяли теодолiт. Завтра визначимо координати озера i точно дiзнаємося, де знаходимось, - пообiцяв я. - А яка користь? - зауважив Джонсон. - Карти все одно нема. - Намалюємо на око. А наступного разу вiзьмемо з собою топографа. - Ви гадаєте, що сюди доведеться ще приїздити? - Безперечно. Джонсон зiтхнув. Я зрозумiв, що, незважаючи на красу навколишньої природи i безлiч дичини, така перспектива його не радувала. Мiсце для табору вибрали на високiй терасi поблизу водопаду. Рiка виривалася тут з вузької ущелини i падала пiнистими каскадами. Нижче водопаду рiка розтiкалась широкими протоками. Мiж ними виднiлась величезна кiлькiсть дрiбних острiвцiв, зарослих травою i кущами. За пiвтора-два кiлометри нижче поблискувала спокiйна гладь озера. Береги його заросли очеретом. Поки розбивали табiр, звечорiло. Повечерявши м'ясом антилопи, ми лягли спати. За порадою Джонсона поставили варту. Нiч минула спокiйно. Вранцi Квалi розповiв, що вартовi чули голоси рiзних тварин, але "злi духи" мовчали. Втiм, звуки з болiт навряд чи долiтали до табору. До того ж їх заглушував нестихаючий гуркiт водопаду. Рано-вранцi ми вирушили до озера. Всi були трохи схвильованi: адже ми знаходились бiля мети подорожi. В таборi я залишив тiльки трьох негрiв, решту взяли з собою, розраховуючи прочiсувати кущi на островах i зарослi очерету. Чорнi воїни були веселiшi, нiж учора. Вони йшли охоче, дехто посмiхався i жартував. Кожен був озброєний довгим списом з широким стальним лезом i великим ножем. У багатьох були луки i колчани iз стрiлами. Однi воїни були майже голi, iншi - в бiлих плащах. Ми спустились до берега рiки. Тут на пiщанiй мiлинi побачили величезну кiлькiсть антилоп та буйволiв, якi вночi приходили на водопiй. Квалi знайшов слiд невеликого носорога. Я звелiв розшукати брiд, але чорнi воїни, ледве ступивши у воду, iз зойками вискочили на берег. Рiки кишiли крокодилами. Джонсон вказав менi на темнi колоди, якi непорушне лежать на протилежному березi рiки. - Що це? - не зрозумiв я. - Також крокодили, пане професоре, - не без єхидностi вiдповiв мисливець. Вiн пiдняв свого штуцера, прицiлився i вистрiлив. Одна з колод пiдстрибнула i закрутилась на мiсцi, звиваючись у спiраль i знову розпрямляючись, решта зникла у водi. Рухи пораненого крокодила ставали все повiльнiшими, i, нарештi, вiн затих. Чорнi воїни переможно закричали, а потiм почали танцювати навколо Джонсона, пiдстрибуючи на зiгнутих ногах i вдаряючи в землю ратищами своїх списiв. - Чудовий пострiл, - похвалив я. - Цiкаво, куди ви цiлились? - Туди ж, куди й влучив. В око. Це було майже неймовiрним: влучити в око крокодилу з вiддалi добрих ста п'ятдесяти метрiв, Я поглянув на старого мисливця з захопленням. - Це феноменальний пострiл. Нiякий тиранозавр нам не страшний. - Дрiбницi, - сказав Джонсон. Тiльки Персi Вуфф був незадоволений. - Нащо було стрiляти, - бурчав вiн. - Так наполохаєте бiльшу дичину. - Бiльша дичина не злякається, - спокiйно заперечив Джонсон. - Вона ще не знає, що таке пострiл. А сьогоднi треба шумiти, щоб дiзнатись, кого ховають прибережнi зарослi. Не за курiпками приїхали. Персi пробурчав щось крiзь зуби. Останнiм часом вiн все частiше огризався пiвголосом, бурмочучи незрозумiлi слова. Ми цiлий день лазили по прибережних зарослях. Багато разiв переходили вбрiд мiлкi протоки, "прочесали" очерети на березi озера, але не зустрiли нiчого, крiм крокодилiв i змiй. Минуло ще кiлька днiв. Порадившись, ми вирiшили роздiлитись на групи, щоб охопити бiльшу площу. Я взяв собi за помiчникiв Квалi i ще двох чорних воїнiв - Н'Кора i Мулу. Це були стрункi, веселi хлопцi з приплюснутими носами i товстими губами, дуже схожi один на одного. Вони були прикрашенi хитромудрою татуїровкою, що нагадувала малюнки художникiв-абстракцiонiстiв. Вчотирьох сходили великий кусок саван та берега на пiвденний схiд вiд табору. Надiялися, що знову почуємо дивнi голоси "злих духiв" . Однак очерети мовчали. Я вже кiлька разiв пропонував повернутися до головного табору i шукати там, де ми вперше почули голоси "злих духiв" , але' Квалi твердив, що на успiх можна розраховувати тiльки тут, бiля озера. - Чекати, начальник, треба чекати, - наполягав вiн. I ми продовжували пошуки в районi озера... Настала чергова недiля. Персi Вуфф i Джонсон залишилися в Таборi, а я вирiшив зробити невеликий маршрут по долинi рiки вище водопаду, щоб оглянути геологiчний розрiз плато. Квалi охоче погодився супроводжувати мене. Я озброївся карабiном, пiстолетом i геологiчним молотком, Квалi повiсив за спину рюкзак, i ми вирушили. Я оглядав оголенi скелi, коротко описував їх. Квалi вiдбивав зразки. Вiдiйшовши кiлометрiв десять вiд табору, ми влаштували привал. Їли м'ясо смажених качок i запивали холодною водою з джерела. Потiм я прилiг у тiнi скелi i непомiтно задрiмав. Розбудив мене Квалi. - Дивись, начальник, - сказав негр, простягуючи якийсь блискучий предмет. - Квалi знайшов це в камiннi. Вiн тримав у руках рештки кiнокамери. Камера була розплющена, немов по нiй били важким каменем. Касети не було. Збоку збереглась фабрична марка "Вiльд, 1957 рiк" . - Де ти її взяв? - Пiдемо, Квалi покаже. Неподалiк вiд мiсця, де лежала камера, я знайшов серед камiння осколки об'єктива. Квалi, побачивши, що знахiдка зацiкавила мене, продовжував пошуки. Незабаром я почув його крик. Негр сидiв метрiв за десять вище вiд мене, пiд самiсiньким обривом. Над ним громадилася майже вертикальна стiна ущелини. Квалi щось показував. Я пiднявся до нього, i вiн простягнув розплющене кiльце об'єктива. - Тут лежало, - пояснив Квалi, показуючи пальцем, де пiдняв кiльце. Я роздивився i... зрозумiв. - Апарат кинутий звiдти, - мовив я, - з обриву. Вiн пролетiв над рiкою, вдарився тут, розбився, кiльце залишилось, апарат же вiдскочив до камiння. Квалi закивав головою. Ми перейшли рiку - i подерлися на крутий схил. Через кiлька хвилин ми стояли на краю ущелини, над тим мiсцем, де Квалi знайшов кiнокамеру. Тут простягався зелений лужок, оточений химерними червонуватими скелями. Квалi пiдняв великий камiнь i шпурнув в ущелину. Камiнь пролетiв над рiкою, вдарився об карниз, на якому