и. На рундук, мов голуб, вийшов Сивий, волохатий. Се не голуб волохатий - Велетень крилатий. Перед ним Левко лицарське Приклонив колiно: Так хороброму юнацьке Серце повелiло. "Батьку! Привiтай малого Чуру низового, Що, було, тобi сiдлає "Лева" вороного *. Привiтай, крилатий орле, Козака-понуру *, Що, було, тобi на морi Грає у бандуру. Пiд твоїм палким натхненнєм Я спiвати вчився, За твоїм благословеннєм З бесурменом бився. Речi несказанно дивнi Сталися зо мною; Бо пiд батькiвськими крильми Я з'учивсь до бою. I твоя звiзда щаслива Козакам свiтила, Бо не людська. Божа сила їх човни водила, Духом сили пресвятої Й та душа горiла, Що з турецької неволi Нас ослобонила. Се в о н а тобi галеру З чужини прислала, Щоб рука твоя невiру Тяжко покарала. Ми ж, стратенцi бесурменськi, Обреклись оброком Нищити краї турецькi Пiд орловим оком. Тридцять нас братiв спряглося Превеликим горем, В побратимствi поклялося Перед Чорним морем. - Потiль плавати й лiтати По морю й по полю, Покiль нас орел крилатий Водить за собою. По десятку ми до себе Невмирак з'єднали *, Щоб гетьмана опрiч тебе На войнi не знали. Маєш нас таких три сотнi Як одну людину, Що клялись i в преiсподню Лiзти до загину. Заточи гармату, тату, На скалу крутую: Вергай азiату-кату Нас у пельку злую. Ми перервемо диханнє Демону Осману, Над усяке дивованнє Лютому тирану". I рарогом одинокий Старець стрепенувся, Очi грають, стан високий Стрiмко розiгнувся. Навкруг нього повiз хату Старшина постала. Корогов над ним хрещату I бунчук держала. Озирнувся, усмiхнувся, Мовив: "Добре, сину! Ти до мене пригорнувся У саму годину. Гей, коня! Рушати вiйську! Порохи й гармати На дорогу Борщагiвську Зараз виряджати!" "Не турбуйсь, гетьмане-батьку! Старшина озвалась, - Вже Бородавчина зграя У степи загналась. В Бiлiй Церквi в Остророга Корчму сплiндрувала, Вбила рандара старого, Дочок згвалтувала. Вбила й пса його, й якогось Нiмця-землемiра I всiх трьох перед порогом Рядом почепила Та ще й надпись положила: "Жид, лях i собака - Все дияволова жила, Вiра все однака". - "Кочубею, синку! Горе! О гiрка година! Бач, яке гультяйство плодить Мати Україна? Козаки! Ми бачим, як ви Всi попропивались: Ледве де в кого халяви Да штани зостались. Гайда, воле, в Дике Поле 107, Воле звiрювата! Покiль знайдем понад морем, По заслузi ката. Вже ваш карб i жида сушить, Стоя на пристiнку: Позакладували й душi Чорту за горiлку... Геть вiд мене! Я не хочу Бiльш гетьманувати... З трьома сотнями охочих Буду воювати. I коли Господь поможе Довше в свiтi жити, Проти турка буду, може, Ще й царю служити. Буду в нього, мов на чатi, Вiд ляха стояти, Татарву в степах жахати, Дону пильнувати... Геть вiд мене!" - Заридали Голi чуприндирi I чубами землю вслали Гирi-макотирi. "Батьку! Не карай нас грiзно Пiд таку годину: Не засмучуй нашу рiдну Матiр Україну! Ми Бородовку-поганця У степах пiймаєм I мечем твоїм, як ланця Хижого, скараєм. Тiльки б ти обмислив штаньми Нуждену голоту, Воюватимеш iз нами У свою охоту. Чи на вiтряному морi, Чи на суходолi Накладати головою Радi в твоїй волi. I картай нас, i карай нас: Ти - наш батько рiдний, Ти суддя у нас єдиний, В судi непохибний". - "Так i бути, - промовляє Сагайдашний стиха. - Бiльш копи не буде з вами У походi лиха. Чури, гов! Порозпрягайте Волики квiтчастi: Бiльш не будете рогатих По долинах пасти. Мiй Левко таку не з жарту Жертву нам приносить, Всiх киян - мiщан i шляхту - На трапезу просить. Просить їсти хлiба-солi З тридцятьма братами, Що спасенний шлюб на морi Побратимський брали. I в тiм шлюбi перед морем Руським поклялися, Що на смерть великим горем Бойову спряглися. Будемо ж бенкетувати, В кобзи вигравати, I пiснями понад хмари Духа пiдiймати. Ой, нехай же кобзи грають, Нехай дзвонить слава, Нехай чують нас i знають I Москва, й Варшава!" Уклонивсь Левко з братами За хороше слово I, зiтхнувши, до гетьманських Так гостей промовив: "Бенкетуйте, любi гостi, Я з братами мушу Пожуритись-помолитись За велику душу. Що з неволi престрашної Нас повизволяла I на турчинi помститись Нам завiтувала. За сей бенкет вона злюцi Жизню заплатила I навiки мене в тузi, У жалю втопила". ПIСНЯ ДВАНАДЦЯТА ДУМА ПЕРВА I Навiки, так, навiки утопила Вона тебе, козаченьку, в жалю, - Не смертю, нi! А тим, що поновила На чужинi любов i жизнь свою. За матiр'ю всепiтую молила Вселити їх у рiдному раю, А за царем скрiзь по свiтах лiтала I мислями квiтки ума зривала. II Не знай про се... Сумуй, молись богам, Лежи крижем, розп'явшись, серед церкви I надихай в серця своїм братам Невиданi заупокiйнi жертви. Задай таку роботу козакам, Щоб кидались у домовинах мертвi. Молись, лютуй i помстою кипи, Турещину в людськiй кровi топи. III Не знай... Коли ж дознаєшся, козаче, То бурний дух твiй полом'єм ригне, Гарматою твоє палке-гаряче Розiрветься, всю землю струсоне, I сатана у тартарi заплаче, Як про твою кончину спом'яне: Бо мусить з три десятки рокiв ждати, Щоб виявивсь такий козак завзятий. IV - Х - - - - - - - - - - - - - - ДУМА ДРУГА Над Босфором нiч солодким Ароматом дише; По садах не вiє вiтром, Листєм не колише. I не дише, й не колише Листочка злегенька, Бо заслухалась темненька Спiвiв соловейка. Зазирає в тихi води Божими очами Небо, сповнене огнями, Дивними дивами. На небеснi дивнi твори Очi задивились, Думки в глибоченнiм [морi] Тихих зiр втопились. Пахощi солодкi й спiви Серце д' серцю клонять, - Не словами, цiлуваннєм Любощi говорять; А дiвочi чистi очi, Тихi, одинокi, Задивились серед ночi На дива високi. Обiзветься з свого ложа До дочки матуся: "Що ти робиш, серце доню?" - "Боговi молюся". - "Як! Без образа й поклона, Без хреста святого?" - "Я з балкона, як з амбона, Бачу, мамо. Бога, I в храму моїм сердечнiм Перед ним хилюся Безначальнiм, безконечнiм", - Прорекла Маруся. "Доню, серце! Ти говориш Мов не християнка: Ти якогось Бога твориш, Наче, - тьфу! - поганка". - "Не творю: передо мною Всемогущий сяє, Серце й розум пресвятою Думкою сповняє. Тiльки берег океану Зорявого бачу, - I щаслива, i мов тану, I в восторзi плачу. I молилась би й не вмiю..." - "Чудотворний лику! i Одверни вiд неї мрiю Бесурменську дику!" - "О, не вмiю!.. Коли б гуслi З моря й гiр зробити I на них не струни, думи Серця почепити, I зефiровими 108 крильми В них зарокотати, - Може, й я б тогдi зумiла Глас до Бога зняти... Молючись, тепер нiмую..." - "З нами хресна сила!" - "Тiльки тихим серцем чую Херувимськi крила, Що на мене нiби з раю Пахощами вiють... Вгору руки простираю А уста нiмiють". - "Бачу, доню! Це все роблять Iз царем розмови На тiй баштi безголовiй, Що хiба орловi Iз-за хмар туди спускатись Та совi з пiвночi Звiдти хижi витрiщати Невсипущi очi. Я казала: "Не дивися, Доню, в мiднi труби; Не дивися, доню, бiйся Розумовi згуби". - "То не зорi, людськi душi Попiд небом сяють, I котру Господь потушить - На землi згасають. Зорi тi не нам лiчити, Як i засвiтити, То шкода того й вчитись Господа гнiвити. Бо й за те (сама се знаєш) Всеблагий накаже, Як хто пучкою на мiсяць Чи на зорю вкаже. Се все цар-невiра робить, Вiн тебе вiд Бога! Одвертає, вiд закону Нашого святого". - "Нi, матусю! Вiн до Бога Душу привертає: Просторою" його чертога Розуму являє. Я слiпа була, не знала, Що за храм великий Без конця i без начала В мiрiяд владики. I глуха: не чула хору Сфер небесних вiчних, Горньої музики твору Мислей передвiчних. Бог тепер менi вiдкрився, Бо розпалась луда На очах, i вiн явився В невимовних чудах. Бачу, мамо, чом те серце Лютостi не знає, Що в нас азiятом зветься, - Любить i прощає. Розумiю, мамо, й диво Над дива чудовне, Що в гнiву менi явило Всепрощеннє повне. Що, кохаючи, коханнє Давнє зрозумiло I, ревнуючи, прощаннє Козаку простило". - "Доню, доню! Що ти кажеш? Чи твої се речi?" - "О, мої! Се вже не марнi Видумки чернечi. Се той свiт, що на Сiнаї Людям засвiтився, В галiлейськiм тихiм краї Рибалкам одкрився, Вiд пророка до пророка Вiчно переходить: Ним одна душа висока Другу душу водить... Ним i я воджуся, мамо, - Духом жизнi чистим; Тихий свiт од свiту править Серцем норовистим. Я пiд ноги козаковi Деспота послала, Ворогу його любовi Знак подарувала; В деспотi тепер вбачаю Знов звiзду Востока I душею в нiм вiтаю Нового пророка." Устає з постелi мати, Нiби з домовини, I страшна, мов дух проклятий, Суне до дитини. "Дочко! Се ж менi не сниться, Се я справдi чую Вiд тебе хулу на Бога! О! В годину злую Я гадюку породила, I благословила, I хрещеннєм первородний Грiх iз тебе змила!" - "Мамо! Зоре ясна!.." - "Нi, вже Годi нам яснiти! Погасаймо, дочко, гиньмо В темрявi кромiшнiй!" Проклинає тебе мати, Лежа в домовинi... О, як гiрко помирати На чужiй чужинi! Та не дiждеш парубоцький Чесний вiк скаляти, Рутвяний вiнок дiвоцький Турчину вiддати! Нi, сього не буде, доню! Непорочна згаснеш: Об камiннє головою Розiб'єшся й заснеш... Падай!.." - I ножака блиснув Проти зiр, i очi, Вiд ножа лютiшi, свiтять В сутемрявi ночi. "Се я, доню, на безвiр'ї Про случай купила, Коли б розум твiй згубила Демонова сила. Чуло серце... Падай, доню! Я тобi казала, Щоб ти демонському кодлу Вiри не дiймала; Щоб ти злого католицтва, Арiан проклятих, Лютерського єретицтва 109 I кальвiн завзятих 110 Не пускала в тi покої, Де святiї лики Свiтом iстини святої Гонять морок дикий". I гадюками-очима Доню скаменила: Матерньої злоби сила - Найлютiша сила. Та не важиться рукою Рiдну кров пролити: Об камiннє головою Хоче доню вбити. Та ножака, як змiюка, Серця сам шукає I концем холодним в груди Мов жолом торкає. "Падай! Не христись! Пречиста Чула злющi речi: Вiра про ввесь свiт єдина - Видумки чернечi..." Ще хвилинка, i страшенне б Дiло совершилось, Та дiвчат i баб на лемент Iз пiвсотнi збiглось. Ухопили, мов сковали Костянiї руки; Тiльки патли дибки стали, Мов живi гадюки; А Медузи 111 злющi очi В пiдлоб'ї склепились, В судоргах пекельних щоки I вуста скривились. Обомлiла й занiмiла, Нерухома стала... Як над мертвою, над нею Сирота ридала. ДУМА ТРЕТЯ Знов тихо-тихенько на пишнiм Босфорi... Спiвають щось дивне в садах солов'ї, Щось дивне говорять, жахтiючи, зорi I сльози сирiтськi, Марусю, твої. Говорять сирiтськi про жизнь безконечну: Не вбити живущу анi задушить Вселенського твору частину предвiчну, Що сяє й палає, горить i кипить. Говорять про образ царя i пророка, Такого, як славнi Давид 112, Соломон, Що в темнiм лукавствi слiпого Востока Зробили свiтилом сердечним Сiон. "Гирлигою пас ти з нагаями вiвцi, Пасеш нинi берлом народи й царi: Татаре, й слав'яне, i кельти, i нiмцi, Се все в тебе слуги, пiдданi твої. В темнотi лукавi, в слiпотi кривавi, Гризуться завзято, мов пси за маслак Од них народився, в їх вiру хрестився Народiв бич лютий, сiпака козак"... I порвались думи-суми Про свiй край коханий, Де козак людей юртує, Темний, хижий, п'яний. Iншi думи, iншi спiви В серцi заспiвали, - Тi, що серце їй щасливе Потай чарували. Як вона в царськiй свiтлицi, Названiй всесвiтнiй, Слухала, як слiд царицi, Гiмни тi завiтнi, - Що з Давида славних часiв, З часiв Соломона Пронеслись по всiй вселеннiй З вiщого Сiона... I се в середеньку озвалось, Мов струна тихенька, Що гарнiш усiх спiвала Бранка молоденька: "Чую-чую любий голос: Ой се ж в i н бiжить по горах, В i н се скаче по узгiр'ях! Милий мiй - мов олень в полi, Мов сугак на вольнiй волi 113..." Справдi ж бо хтось пiд балконом, Пiд величним тим амбоном, Тупотiв, мов олень в полi, Мов сугак на вольнiй волi. Се був в i н, що в серцi в нього Те ж саме тогдi спiвалось, I подав їй голос словом, Що колись їй сподобалось, I в тiм словi, в любiй мовi Невимовне виявлялось: "Що се, що серед пустинi Димовим стеблом знялося, Миррою кругом вiнуло, Пахощами розлилося?" Пiсень до неї пiсня обiзвалась 114 З холодного камiння, де б валялась Вона, цвiт жизнi, трупом бездиханним, Коли б своїм царським чолом, вiнчанням Наукою, не дбав вiн повсякденно Про неї... Знав-бо добре, як злиденно В землi кривавiй Бога розумiють, Як люде там коснiють, туманiють... I I носив у серцi мовчки День у день тривогу Та молився духом бодрим Просвiщення Богу, Щоб хранив йому велику Душу на пiдмогу. II Ендеру-ага, придворний Комендант, зробився За дбайливiсть трьохбунчужним, Високо пiдбився Вгору мiсяцем, мов сонце Золотом облився. III Як почув вiд нього в тайнi Що Хасеки жива, Наробив Осман риданнєм У сералi дива, I була тогдi година Про всiх слуг щаслива. IV Як летить до струм'я олень, Як сугак на волю, Полетiв Осман, мов крильми, Iз своїх покоїв I припав аж до камiння Бiлою чалмою. Нiколи ще чалма калiфа не схилялась * У ноги женщинi, нiколи голова Царя, що всiй землi закон його слова, I перед звiздами небес не принижалась. Так, вiн тебе в свiдителi зове, О свiте любої звiзди Альдебарана 115 ! Що тiльки милою i дише, i живе Пiсля святих словес небесного Корана. I радощi, й печаль з одної чашi п'є: Смiється серцем вiн, очима сльози ллє. I мов ангельськая сила Понад ним сяйнула, I чутку природу дивно, Як струну здвигнула. Гляне - чиста райська пери Перед ним сiяє, Мов од лютої химери З неба охраняє. Простягла з небес на землю Чистi руки-крила I мовчала: бо за неї Постать говорила. Нiмували. Око в око Зорями дивилось; Тихо, тихо i високо В грудях серце билось. I рече Маруся: "Царю! Я одна пiд небом Мiж двома противностями - Раєм i еребом. Ти мiй рай, едем пресвiтлий, Праведная сило! Сяєво твоє спасенне Iнший свiт затмило. Царю! Я твоя навiки, Нехай знають люде, I твiй Бог, творець великий, Моїм Богом буде. I коли б уся вселенна З зорями-свiтами Опинилась, як пiднiжок, В мене пiд ногами, - За твоє одно диханнє Я вiддам вселенну, I на вiчне бiдуваннє Нiзийду в геєну. Нарiзно не знаю раю, Господа не маю, До колiн твоїх рабою Низько припадаю". Не схиливсь Осман до неї; Тихою рукою Дав їй знак, як цар всесвiтнiй З висоти престолу: "Ти, раба, - рече, - й Османа Вище всiх возносиш Земнородних: бо не рабство, Рай йому приносиш. Я вступлю в моє владицтво Мудрим Соломоном: Не дозволю перi жити З матiр'ю-драконом. Вже її несуть носилки До попа в гостину: Нехай молитвами лiчить Бiса, не людину. Охраняти свiтло жизнi Бiльше ока мушу: Бо ножака погубив би Твою й мою душу". I схилився по сiм словi, Мов дуб до берези, I в розмовi, i в любовi Пламенно тверезий. Не свiтiте, яснi зорi! Солов'ї, нiмуйте! Душ блаженно-чистi хори, В небесах ликуйте! ПIСНЯ ТРИНАДЦЯТА ДУМА ПЕРВА I Премудрiсть в нужденнiй, убогiй долi Промiж людьми рiдка: се диво з див; Ще ж рiдша боротьба своєї волi Промiж земних, мовляв, богiв-царiв. Ся боротьба в душi в царя Османа Робила з нього то раба, то пана: На царствi бо т и м був, чим i в ордi: Знав i покору, i тяжкi труди. II Потомок Магомета, що питався Ввесь вiк фiнiками та молоком, На тронi вiн розкошам не вiддався, Не туманив ума свого вином; Його рука за всяку працю бралась, Душа - в великих задумах кохалась. Не забавлявся царственним жезлом, Алкав наук ненаситним умом. Ill Щасливий, хто, як наш Петро Великий 116, I вмерши, над тим царством царював, Де варварства старого мотлох дикий На нього, мов на ворога, вставав, - Хто, як Велика наша Катерина * 117, Царської мудростi жива картина, Своїм талантом надихає людей Про нужду i бiду грядущих дней. IV Не мав Осман создательної сили, Як той, хто в царство дух новий вдихав I древню славу, як мерця з могили, В серцях свого народу воскрешав. Йому юрма потужна не корилась, Дарма, що низько перед ним хилилась. Серед гаремникiв стояв один, Як дерево живе серед руїн. v Мов гади, вороги в клубок звилися, Позлазившись iз темрявих куткiв, Тихцем труїти царство завзялися, Мов серце, повне втаєних грiхiв... Прилiз i до попа мулла серальський, Так званий в свiтi духовник султансысий, - До сербина, жерця слiпих слов'ян, Пiд християнським iменем поган. VI Пiп жив на одшибi, немов авулом; Мав темний, бо густий, мов гай, садок, Обведений кругом високим муром. Туди пробравсь, у змовi з ним, пророк Страшного всiм "безбожникам" Аллаха, Небесного й земного падишаха, Що правовiрним їх в ярмо вiддав, Як Магомет в Медину ще втiкав 118. VII Та мусив на той час мулла забути, Як тяжко вiн "поганцiв" проклинав: Призначеної тайкома минути Нетерпеливим серцем дожидав I, як побачив попадю стареньку, Невiрної Хасеки рiдну неньку, В розмовi тихiй iз її попом Оддав їй честь рукою i чолом. VIII Рече: "Паньматко! Ти ножа купила Про безувiрку, про свою дочку. Тебе Всевишнього натхнула сила, Безвiрство ї х i нам не до смаку: I нашу, й вашу вiру в д в о х руйнують, Iз нами й вами рiвно ворогують, Умом i серцем в один дух злились, Нечистому служити завзялись". IX Стара за бiлi пакоси вхопилась, Що з-пiд очiпка вибились, мов снiг, На жмут волосся вирваний дивилась, З плачем у неї лився злющий смiх. "О! Дайте пiд сi пазурi султана, Кривавого на християн тирана! Я в серце десятьма йому ввоп'юсь" Сама - до тху отрутою вiзьмусь!" Х Мулла з попом на неї позирали, I серце радощами в них росло, Що з божевiльної її печалi Таке страшенне виростало зло. "Ся не злякається, - шептали стиха, - Найгiршого з-мiж лих нелюдських лиха. Хоч на хрестi скаженну розпинай, Хоч на гаку залiзному чiпляй". - XI "Ножа купила, - знов той до старої, - Но се знаряддє у твоїй руцi Пошкодило всiм русинкам з тобою, А волi не дало твоїй дочцi". - "їй воля тiльки смерть! - рече завзята. - Смерть, тiльки смерть спасе її вiд ката, Що очi золотом їй заслiпив, Обiцянками серце пiдкупив. XII Всезнание обiцяв диявол Євi, Як замутив їй розум у раю 119 Звиваючись на тiм запретнiм древi: Всезнанием сей вловив дочку мою". - "Так, нене, - пiп собi промовив стиха, - Всезнаннє - се почин i корiнь лиха, Що всю вселенну древле обняло, Грiх, i проклiн, i смерть нам принесло". - XIII "Бог дав нам свiт, - озвавсь тодi сповiдник Султанський, - а диявол дав нам тьму. Оце ж i шепче з пекла проповiдник Про Божий свiт мiзерному уму; А наш мiзерний ум, немов та риба, Хапає вудку за кришеник хлiба, За ту принаду... Так Сатанаїл 120 Вловляє грiшнi душi в Бога сил! XIV Вловив лукавий i мого Османа. Тепер йому байдуже про всiх мул, Про всiх iмамiв з Мекки й Туркестана: Нас повернув у мотлох, ув огул. Боговiдступнi лютри да латинцi, Оце його i гостi, й побратимцi, Що забувають Бога для наук, Смiються й з раю, й з безконечних мук. XV Iде войною проти Лехистана, А в нього, нене, на умi не те: Його морочить думка окаянна - I в нас, i в вас зневажити святе: "З кайданiв мушу розум розкувати I кожнiй вiрi право рiвне дати. Нема ж бо й Бога, тiльки розум єсть: У розумi i слава наша й честь". XVI Рятуймо ж, нене, предкiвщину любу, Як турчин, сербин, так i сам козак! Одна дорога нам через цю згубу, Один про всiх спасенний, славний шлях! Нехай iде народи воювати, З неволi їх, мовляли, визволяти, А ми зробiмо, щоб вiн там полiг, Щоб зникнув, як iз гiр весною снiг!" XVII "Зробiмо, - миркнула, - та як зробити?" "Ось слухай, нене: ми вже знаєм як. Вiд Цареграду шлях до вас не битий, Та й не короткий, кажуть люде, шлях. На довгiй нивi й на вiку буває Всього з людиною. Нехай вповає Наш безувiр на долю, що йому Всмiхається, прегордому уму. XVIII Ми ж iз попом-письменником смиренно, Як повелiв закон i вам, i нам, Сю змiркували рiч, i повсякденно Мольби возносим к Божим небесам, Щоб свiт був свiтом, тьма зiсталась тьмою, I щоб такою клятою войною Безбожник нас пiд нозi не подав Тому, хто й древле проти свiту встав. XIX Мольби мольбами, нене... Ти се знаєш I на собi, що лоба натовкла Поклонами доземними, та й чаєш Вiд рук л ю д с ь к и х рятунку i добра... Мольби мольбами, а рука рукою. Зорудуєм против обох войною, Против обох обернемо той мiч, Що хоче з дня зробити темну нiч..." * ПОСПIВ I Так Муза хуторна, в розлуцi з рiдним краєм, Iз думок, мов з перел, намистечко низала: Тиняючись одна понад чужим Дунаєм, Забутими себе пiснями розважала. Втiшалася вона своїм сердечним раєм, Коханим споминкам вiнки густi звивала, I, звивши запашний, пускала по Дунаю: Пливи, вiночку мiй, пливи з чужого краю! II Прямуй до руського прославленого моря, Де славнi подвиги неславою нам стали, Де завдавали ми тяжкого людям горя, I грекiв, i болгар, як туркiв плiндрували. Скажи всiм ягодам свого й чужого поля, Що ми передсуди давняшнi занедбали, Що дивимось на свiт, як нам велить природа I серця правота, i розуму свобода. III Народи славились великими мужами Войни й полiтики, науки i iскуства, А ми пишаємось дiвчатами й жiнками, Вiнцями красоти, скарбiвницями чувства. Розкiшне живучи раями-хуторами, Столичного вони не знають душогубства, Мов зорi, в чистотi круг жизнi совершають, Пiснями вiчними серця нам просвiщають. IV Нi пинда багачiв, нi дика злiсть голоти, Нi баламутного попiвства темна сила, Нi без путя вiйна, наслiдниця тiсноти, Нi школа духу в них живого не вгасила. Дознавши мук гiрких, недолi i турботи, Душа їх в небеса в самiй собi зробила; Мов райське божество, на нас вони взирають I серцем матернiм всi провини прощають. V Поезiя й любов з колиски до могили Серед безпутицi на путь їх наставляли, їх душi привiтнi вiд лютостi хранили, I нам їх чистими, без плями, завiшали. Гуляв-буяв козак, - вони його любили, Мов жертву iдольську, квiтками зукрашали, Сльозами вiд грязi обмивши i вiд кровi, Вiкам новим несли благую вiсть любовi. VI I се вже почали помалу вимирати Слiпi проводирi слiпого гайдамацтва: Перестають войну хижацьку прославляти, Хвалитись дикостю i зрадою, козацтва. I гасить, мов пожар, культура дух завзятий, Наслiддє темного i злого азiатства; Пророчицi любви нову нам жизнь вiщують, До iнших подвигiв i слави нас готують. VII Настане час колись ясний, благословенний, Що нашi зiроньки все небо осiяють I жизнi iдеал, свободи дар спасенний, Умом поезiї i серцем привiтають. I зникне, мов туман, навiки морок темний, Що блазнi славою та честю величають, I, приобщаючись релiгiї науки, До всiх народiв ми простягнем братнi руки. ПРИМIТКИ 1 Державець - феодал у Великому князiвствi Литовському, Польщi i пiдвладних їм українських землях у XV-XVIII ст. Мав право довiчно або протягом певного часу користуватись державними земельними маєтностями, однак не мiг цi маєтностi продати, подарувати, заповiдати, закладати пiд борги. 2 Богуслав - тепер мiсто в Київськiй областi. Вiдоме з 1195 p. У 1981 p. збудовано пам'ятник Марусi Богуславцi. 3 Покрова - свято православної церкви, яке вiдзначається 1 жовтня за ст. ст.; встановлене на пам'ять про подiю в Константинополi в серединi Х ст. Пiд час вiйни з сарацинами 1 жовтня юродивий Андрiй i його учень Єпiфанiй побачили в повiтрi Матiр Божу, яка молилася за мир, розпростерши свою покрову (омофор) над християнами. Греки того ж дня перемогли. Тому церковному богослужiнню в цей дань було надано особливої величностi. На честь Покрови Божої Матерi є акафiст (стоячий молебень). 4 Волохи -загальна назва середньовiчного населення Придунайських князiвств i Трансiльванiї, з якого сформувалися румунська i молдавська нацiї. 5 ...на чорнiй радi... - Мається на увазi загальнокозацька i загальнонародна рада, в якiй брали участь i представники селянства, мiщан та iнших верств населення, тобто "чернi". Одна iз найвiдомiших "чорних рад" влiтку 1663 p. бiля Нiжина описана П. Кулiшем у романi "Чорна рада. Хронiка 1663 року". 6 ...в Печерському... - Тобто в Києво-Печерськiй лаврi, православному чоловiчому монастирi, заснованому у 1051 p. Антонiєм Печерським. У XI ст. став центром поширення й утвердження християнства в Київськiй Русi. В XII ст. дiстав назву лаври, яка вiдiграла значну роль у розвитку освiти, науки i культури. В XVI-XVII ст. була центром антиунiатської боротьби. 7 Обозний - одна з найвищих виборних адмiнiстративно-вiйськових посад на Українi в XVII-XVIII ст. Були генеральнi i полковi обознi. Керували артилерiєю, вiдали органiзацiєю вiйська. 8 Гетьман - на Українi в XVI - першiй половинi XVII ст. воєначальник козацького вiйська на Запорiжжi, глава реєстрових козакiв. З 1648 p. гетьман Б. Хмельницький став правителем України. Пiсля його смертi гетьмана обирала генеральна вiйськова рада iз наступним затвердженням царським урядом (а часом i чорна рада). Згодом були гетьмани Правобережної (до 1704 p.) i Лiвобережної України (до 1722 i з 1750 до 1764 pp.). З 1708 p. гетьман призначався царем. У Польщi (XV-XVIII ст.) i Литвi (XVI- XVIII ст.) - вищий воєначальник. 9 Бiблiя - стародавня пам'ятка писемностi, зiбрання рiзних за формою та змiстом релiгiйних i свiтських книг. Творилася з II ст. до н. е. до II ст. н. е. Складається з Старого (Ветхого) i Нового Заповiтiв. Якщо християнська релiгiя визнає усю Бiблiю за Святе Письмо, то iудаїзм тiльки Старий Заповiт. 10 I пiд струни про мурея, Що вiн бив, спiвати.- "Гайдамаки, як хочуть, бувало, нагнати холоду гречкосiям-доматорам, дак бiжить конем з пiстолем та й гукне: "У хату, мурею (турчине), а то запалю!" То чоловiк схилиться попiд лiсою да в хату! (Так менi оповiдували старезнi люде.)" - примiтка П. Кулiша у рукописi iншої редакцiї (ЦНБ, ф. I, од. зб. 28365). 11 Споминати, мов Енея... - Йдеться про мiсiю Енея (сина царя Анхiза i богинi Афродiти), який пiсля падiння Трої перебрався до Лацiуму (Iталiя), де його нащадки заснували Рим. 12 Ереб-у античнiй мiфологiї одне iз начал всесвiту: вiчний морок, породження Хаосу; Ереб - батько Ефiра i Гемери, яких народила богиня ночi Нiкс; пiдземне царство мороку, через яке душi померлих проходять в Аїд. 13 На Цоцорi безголов'є... - Йдеться про битву пiд селом Цецорою поблизу Ясс у 1620 р. пiд час Хотинської вiйни 1620-1621 pp. В цiй битвi польськi вiйська С. Жолкевського зазнали розгрому. 14 Жовковський (Жолкевський) Станiслав (1547-1620) - польський державний i вiйськовий дiяч. З 1588 p. коронний польний гетьман, з 1613 p. - великий коронний гетьман, з 1617 p.- канцлер. Командував польським вiйськом пiд час повстання С. Наливайка у 1594-1596 pp. Загинув у битвi пiд Цецорою. 15 Як пани нам на Вiльшанцi Леєстри писали... - Йдеться про Вiльшанську угоду 1617 р., укладену мiж П. Сагайдачним i С. Жолкевським в урочищi Суха Вiльшанка на Київщинi. Угода передбачала скорочення козацького реєстру, повернення нереєстрових козакiв у пiдданство шляхти i пiдпорядкування Запорозької Сiчi Польщi. Нереєстрове козацтво не визнало цiєї угоди, i вона так i не була втiлена в життя. 16-17 Порта - вживана в європейськiй лiтературi i дипломатичних документах назва уряду Османської iмперiї, а часом i самої iмперiї. 18 ...Роксолана друга... - Йдеться про дружину турецького султана Османа II (1605-1622) Милiкiю, яку П. Кулiш вважав Марусею Богуславкою. Бiльш-менш вiрогiдних iсторичних даних про Марусю Богуславку нема. Роксоланою називалась Настя Лiсовська (1505-1561) - українка з Рогатина (тепер Iвано-Франкiвської областi), дружина турецького султана Сулеймана II. У 1520 р. потрапила у татарський полон i була продана у султанський гарем. Вiдiгравала значну роль у полiтицi Османської iмперiї. З її iм'ям пов'язано спорудження ряду архiтектурних пам'яток у Стамбулi i його околицях. У текстi однiєї iз попереднiх редакцiй поеми Кулiш зробив такий коментар: "Хто не знає чи забув про Роксолану, попiвну-бранку з Червоноруського Рогатина, що зробилась можновладною iмператрицею в султана Солимана I, нехай читає про неї в ХХХ-й главi моєї "Истории воссоединения Руси". 19 Мов за змiя-людожера Дочок оддавали... - Можливо, Кулiш має на увазi вiдомий мотив боротьби Кирила Кожум'яки (а також i Георгiя-зброєносця) iз змiєм, в якiй Кожум'яка перемiг i визволив доньку князя. Легенду про Кирила Кожум'яку Кулiш опублiкував у "Записках о Южной Руси" (Спб., 1857.- Т. 2.- С. 27-ЗО), зазначивши при цьому, що ця легенда походить iз далекої старовини. 20 Кучман, шлях Татарський... - Тобто Кучманський шлях. Одне iз вiдгалужень Чорного шляху (починався в Перекопi, перетинав пониззя Днiпра, проходив мiж верхiв'ями Iнгульця, Тясмнну i Росi в напрямi Уманi, Тернополя), яким татари ходили у свої походи в XVI-XVIII ст. на Подiлля i Захiдну Україну. Поблизу Тернополя з'єднувався iз Чорним шляхом. 21 Колись давно ми з Струсями -братами... - Очевидно, йдеться про братiв Щасного i Юрика Струсiв, героїв "Пiснi про смерть братiв Струсiв" (1506). Як зазначає I. Франко, ця пiсня не дiйшла до нас, i тому вiн наводить, зокрема, таке свiдчення про братiв: "Того самого часу (1506) два Струсi, молодi брати i хоробрi войовники, погибли в битвi з волохами. Про них iще й досi спiвають жалiбнi пiснi, що в русинiв звуться думами..." Далi I. Франко пише, що у битвi "Щасний вiдразу був убитий, але Юрик (...] бився з волохами доти, доки його кiнь пострiляний не впав пiд ним" (Франка I. Зiбр. творiв: У 50 т.- К., 1984.- Т. 42.- С. 456, 458). 22 Волощина - Волоська земля: назва Молдавського князiвства в староукраїнських пам'ятках, народнопоетичнiй творчостi та мовнiй практицi українцiв у минулому. 23 Серп'яга (Iван Пiдкова; ?-1578) - один iз керiвникiв спiльної боротьби українцiв i молдаван проти туркiв. У 1577-1578 pp. був молдавським господарем. За наказом Стефана Баторiя страчений у Львовi. 24 Вишневецькi - український дворянський рiд. Найвiдомiшi з них:1) Дмитро Iванович (?-1563), який у 1554-1555 pp. на островi Мала Хортиця збудував замок, перебував на службi в Росiї. У боротьбi за молдавський престол зазнав невдачi i був страчений у Стамбулi. П. Кулiш та iншi iсторики саме його вважали Байдою; 2) Ярема (Єремiя; 1612-1651) - вiдзначився у вiйнi 1648-1654 pp. на боцi Польщi. 25 Люцифер - назва вранiшньої зiрки (Венери). В християнськiй традицiї одно iз позначень сатани. Воно йде вiд ветхозавiтного пророцтва про загибель Вавiлона (див.: Книга пророка Iсаiї.- 14, 12-15). 26 Лиса гора - iсторична мiсцевiсть на Печорську в Києвi, на пiвденний захiд вiд Видубичiв. Назва пов'язана iз старовинними легендами про шабашi вiдьом i перевертнiв на цiй горi. 27 ...Кантемир, мовляли, Мiч Кривавий... - У працi "Отпадение Малороссии от Польши" (М., 1888.- Т. 1.- С. 156-157) Кулiш пише про нього як ватажка буджацьких татар. Уже пiсля означених автором у поемi iсторичних подiй Кантемир в 1624 р. був розбитий козацькими загонами С. Хмелецького. 28 ...Юровi святому... - Георгiю Побiдоносцю. В християнських i мусульманських переказах це воїн-мученик, з iменем якого пов'язаний мотив драконоборства. Зображується, як правило, на конi. Вступив у битву iз змiєм-людоїдом i, перемiгши його, визволив дiвчину. 29 Царград - давньоруська назва мiста Константинополя. 30 ... до страшного суду... - у християнствi кiнець свiту, суд Iсуса Христа, який вдруге прийде на землю, над усiма людьми, якi коли-небудь жили на свiтi. Для цього всi люди воскреснуть i дiстануть за вироком Христа або вiчне блаженство в раю, або вiчну кару в пеклi. 31 Русалим (Єрусалим) - мiсто на пiвднi Захiдної Азiї, розташоване на р. Кедронi поблизу Мертвого моря. Мiсце паломництва християн, iудеїв та мусульман. Поблизу Єрусалима на горi Голгофi був розп'ятий Iсус Христос i згодом похований у гробi в скелi. 32 Великдень - одне iз головних свят у християнствi, пов'язане iз смертю та воскресiнням Iсуса Христа. 33 Святий Коран - основна книга мусульманської релiгiї. Складається з релiгiйних мiфiв, у яких Мухаммед висловлював своє нове осмислення навколишнього свiту i людського буття. В основному склався в серединi VII ст. Має 114 сур (частин), подiлених на 90 мекканських i 24 мединських. 34 Самарянин - житель Самарiї, спершу бiблiйного мiста, а згодом областi в Палестинi 35 Осман.Йдеться про Османа II (1605-1622), турецького султана з 1618 р. За його правлiння турецькi вiйська зазнали поразки у Хотинськiй вiйнi 1620-1621 pp. Уклав у 1621 р. Хотинський мир. Згодом був убитий яничарами. 36 Добруджа - iсторична область мiж нижньою течiєю Дунаю й узбережжям Чорного моря. Пiвденна Добруджа тепер перебуває у складi Болгарiї, Пiвнiчна - Румунiї. 37 Аполлон - у давньогрецькiй мiфологiї син Зевса i Лето, брат Артемiди. Був богом музики, проводирем муз. Згодом набув дару насилати хвороби й вилiковувати їх, провiщати майбутнє. 38 ...на Посуллi... - Мiсцевiсть навколо рiки Сули, лiвої притоки Днiпра (тепер у Сумськiй i Полтавськiй областях). 39 ...дiди Бояни... - Боян - славетний давньоруський спiвець-гусляр другої половини XI - початку XII ст. Згадується у "Словi о полку Iгоревiм". Тут Боян вживається у загальному значеннi: спiвець, гусляр, кобзар. 40 Гординщина. - Очевидно, йдеться про ординщину: перiод монголо-татарського iга - традицiйну назву системи експлуатацiї руських земель, встановлену пiсля нашестя орд Батия в серединi XIII ст. Остаточно скасовано у 1480 р. 41 ...iз Тигра до Євфрата... - Рiки в Пiвденно-Схiднiй Азiї в Туреччинi, Сiрiї та Iраку. Долина рiк - давнiй центр цивiлiзацiї. 42 Кiлiя - мiсто на лiвому березi Кiлiйського гирла Дунаю (тепер Одеської областi). Вiдоме з XIV ст. У другiй половинi XVI - на початку XVII ст. козаки здiйснили ряд походiв на Кiлiю. Найбiльш значними з них керували С. Наливайко i Г. Лобода в 1594-1595 pp. Кiлiiмське поле згадується в багатьох народних думах (див., наприклад, "Думу про козака Голоту"). 43 Буша - мiсто-фортеця Брацлавського полку (тепер - село Ямпiльського району на Вiнниччинi). В 1617 р. коронний гетьман С. Жолкевський зобов'язувався не допускати козацьких походiв у Туреччину, але не змiг цього виконати. 44 ...з давнезних Аравiйських давен... - Тобто з часiв далеких, дохристиянських, старозавiтних. 45 ...за Сян дорога Золотою звалась.- Сян (Сан) - рiка в Польщi на її кордонi з Україною, права притока Вiсли. П. Кулiш виводить цю назву через сутозолотi жупани, в якi одягалися ординцi, йдучи на Україну та в Польщу. 46 Гусятин - тепер мiсто в Тернопiльськiй областi на р. Збруч. Вiдомий з 1559 р. 47 Вiн Марiїного Сина Мав за путеводню... - Вiдомо, що мусульманство складалося пiд значним впливом християнства та iудаїзму, а сам Мухаммед часто вживав вирази iз християнського вчення. В той же час така подiбнiсть пояснюється i спiльнiстю джерел культурних традицiй арабiв i євреїв. 48 I як Бог сестру Адаму... - Йдеться про Єву, дружину Адама, першу жiнку i праматiр роду людського: "I вчинив Господь Бог, що на Адама спав мiцний сон i заснув вiн. I Вiн узяв одне iз ребер його, i тiлом закрив його мiсце. I перетворив Господь Бог те ребро, що взяв iз Адама, на жiнку, i привiв її до Адама" (Буття, 2, 21-22). 49 ...свiтло, що з гори Сiнаю... засвiтилось, I вiстю кроткою, благою з раю Мiж галiлейських рибакiв явилось... - Тобто голос i сила впливу Божого слова. На горi Сiпай Бог з'явився Мойсею i євреям, яких вiн вивiв з Єгипту, у виглядi вогню i проголосив десять своїх заповiдей та комплекс морально-етичних основ подальшого життя народу. Гора Сiнай "димувала через те, що Господь зiйшов на неї в огнi" (Вихiд, 19, 18). Далi йдеться про проповiдування Iсуса Христа у Галiлеї, зокрема його чудо на Генiсарейському озерi (див.: Євангелiє вiд св. Луки, 5, 1-11). 50 ...у ковчезi Ноєвiм святому... - У Ветхому Заповiтi Ной - нащадок Адама в дев'ятому поколiннi, правнук Єноха, син Ламеха. Персонаж повiствування про всесвiтнiй потоп, влаштований Богом як помста людям за їх грiхи. Своїм праведним життям Ной заслужив прощення, i Бог наказав йому збудувати ковчег, узяти туди свою дружину i синiв з невiстками, а також "птаства за родом його, iз худоби за родом її, iз усiх плазунiв землi за родом їх, - по двоє з усього увiйдуть до тебе, щоб їх зберегти живими" (Буття, 7, 20). Його сини Сим, Хам i Яфет стали родоначальниками людських рас. 51 Висiв ваш Байда, Митрик Вишневецький... - Згiдно iз українською народною пiснею "В Цареградi на риночку" ("Пiсня про Байду"), Байда був пiдвiшений на залiзнi гаки у Стамбулi. Кулiш ототожнює Байду iз князем Дмитром Вишневецьким (див. драму П. Кулiша "Байда, князь Вишневенький"). 52 Хасеки-Хуррем. - Так називали Роксолану, дружину султана Сулеймана II. Див. примiтку П. Кулiша у текстi нашого видання. 53 ...город Софiї, колись святої... - Йдеться про Константинополь, захоплений у 1453 р. турками i перейменований ними у Стамбул. У 532-537 pp. за вказiвкою iмператора Юстинiана I (бл. 482-565) був споруджений храм Софiї. Вважався святинею християнської церкви до 1453 р. Згодом турки перетворили храм Софiї на мечеть, а у XVI-XVIII ст. добудували чотири мiнарети. 54 Арiанство - течiя в християнствi, засновником якої був александрiйський священик Арiй (кiнець III ст.- 336). Арiани заперечували, зокрема, єдиносутнiсть Бога-отця i Бога-сина (тобто Iсуса Христа). Вселенськi собори 325 i 381 pp. засудили арiанство як єресь. У дещо змiненому виглядi арiанство (як соцiнiанство) було вiдоме у Польщi, а також на Українi i Бiлоруси в XVI-XVII ст. 55 Несторiанство - християнська єретична секта, заснована константинопольським патрiархом Несторiєм у першiй половинi V ст. 56 Цербер - у старогрецькiй мiфологiї триголовий злий пес з хвостом i гривою з гадюк, який охороняв вхiд у пiдземне царство. 57 Нагаї.Тобто Бiлгородська орда, чи Буджацька орда, чи Орда Малих нагаїв, чи Добруджська орда - одна iз ногайських орд (феодально-державне утворення кочовикiв (ногайцiв) на територiї вiд Пiвнiчного Прикаспiю i Приаралля до Тури i Ками i вiд Волги до Iртиша). Видiлилася iз Золотої орди i остаточно сформувалася у серединi XV ст. У другiй половиш XVI ст. розпалася на Велику Ногайську, Алтннську i Малу Ногайську орду. Була у залежностi вiд Кримського ханства i Туреччини. Кочувала мiж гирлами Днiстра i Дунаю. Проти неї у XV-XVIII ст. вели боротьбу козаки. В 1770 p. перейшла пiд протекторат Росiї. Незабаром була лiквiдована. 58 ...у Кафi Головешки тлiють... - Кафа - середньовiчна назва мiста Феодосiї. У XVI-XVII ст. була головним невiльницьким ринком в Криму. Тут йдеться про штурм мiста козаками в 1616 p., який супроводжувався великим розбоєм i руйнуванням. Тодi було визволено багато невiльникiв. 59 А в Синопi й Трапезонтi Попели бiлiють.- Синоп i Трапезонт (Трапезунд, Трабзон) - мiста в Туреччинi. Козаки у 1614 p. здiйснювали походи на цi мiста. Як стверджують iсторики, до Трапезунда не доходив нiхто з того ч