Аллаха і присягаюсь ім'ям пророка! Правду кажуть мудрі люди -- слов'янин завжди злодій, упертий віл і п'яниця... А ти чого не береш палиці? -- повернувся до Алі.--Ти, може, прихвостень здохлих цих лжехаліфів?! О ні, му'алліме! Присягаюсь розлучанням, ні! Так бери кийок і добивай цю погань. Не можу, о му'алліме... Чому?!! Тому, що я митника і всіх його шакалів так ненавиджу, що не хочу бути на них схожим... Брешеш, ти чимось із ними пов'язаний! О ні, руббане! -- I, не тямлячи себе від обурення і образи, що йому не вірять, він рвучко нахилився, став навколішки і здер із себе джуббу. Матроси й сам руббан вражено дивилися на худющу спину хлопця. Вся шкіра була сполосувала, подерта ударами канчука. Де-де шкіра вже піджила і навіть струпи почали відпадати, а де ще й рани були спухлі, і з них сочилася сукровиця. Алі підвівся, канув джуббу на палубу, і крізь тканину глухо вдарились, стукнули ножі об дерево. Хлопець оголив живіт, і всі побачили синю пляму на всю ширину живота. -- Руббане! Тебе коли-небудь смажили жаровнею? -- Присягаюсь Аллахом, ім'ям пророка! -- заволав руббан, і очі його налились кров'ю.-- Ви бачите на спині цього бідолахи знаки підлості? Ось що свідчить проти митника! А ці ісмаїлітські шакали хотіли, щоб із нами, правовірними, зробили те ж саме?! Та не бути йому ніколи!!! Бийте їх, бийте гадів, поки їхнє м'ясо не відстане від кісток!!! І на приречених посипалися удари мангрових пружних кийків. Коли Алі підняв джуббу і почав її вдягати, капітан помацав підкладку. Що це -- покажи? Алі знехотя витяг перший свій ніж і подав руббанові. А другий? Хлопець видобув із джубби і другий, з обламаним вістрям. Хто тобі їх дав?! -- Очі капітана хижо звузились. Це моя здобич. Мене хотіли цими ножами забити. Оцим -- у Басрі, а оцим на твоєму кораблі. Чого ж ти утаїв від мене таку річ?! Бо для тебе ніж-- дрібничка, руббане, а мені -- великий маєток. Ось дивись -- у тебе цілий корабель. Хіба ти збіднів, що я взяв від свого убивці його зброю? Ну добре, лиши собі різаки, а мені скажи, чому тебе мордували люди митника? Вони хотіли, щоб я не дотримав слова і порушив клятву... А кому ти дав клятву? Я поклявся одному торговцеві ім'ям пророка і Аллахом, що мовчатиму про різні дива і скарби, які ми з ним оглядали... I ти не порушив слова? Ні, мій руббане. I словом не виказав нічого про ту людину. I тебе відпустили?! Це дивно. Мені теж дивно, бо мене обіцяли згноїти у Водяній вежі... Ну нічого, потім я розберусь із твоєю загадкою. Ми все розплутаємо, коли ти мені розкажеш всі подробиці... Та про це іншим разом. Алі мовчки поправляв на собі одяг. Спускайся і порай коней. Тепер ви вдвох із слов'янином у мене будуєте при конях... Взагалі, в цю подорож мені щастить -- і шпигуни, і юродиві завелись на кораблі. Той не хоче свободи, а той відмовляється від помсти своїм мучителям! О Аллах! Велика твоя милість і незбагненні дива, що ти твориш у світі! Капітан звів руки до неба і, подякувавши Аллаху за його щедроти й дива, пішов і собі вжучити кийком митникових найманців. Хлопець спустився до трюму, і вони вдвох із слов'янином почали напувати й порати коней. I тут, у напівтемряві трюму, прорізаній тонкими променями золотого сонця, що вдаряли крізь щілини палубного настилу, Алі побачив, що слов'янин зовсім не віл безтямний і впертий, як тільки-но говорив руббан. Слов'янин виявився вправним і уважним конюхом. Алі без зайвих слів визнав його зверхність і поспішив йому допомагати. Всі коні просто самі йшли слов'янину в руки. Окрім того жереба, що потовк ворога Алі. Огир твій -- він наврочений... попсований... Хтось погане око на нього поклав... Звідки ти знаєш коней -- ти ж бо слов'янин? А вони живуть у холодних лісах і добувають хутра... Наші землі багаті... і холод... і тепло... і ліс є... і степ є... Все зелене-зелене... Пустелі нема... Коні є людські... коні є дикі... Я служив князю і ловив у степу диких коней... Я служив князю -- стріляв птахів весною і восени... Хто такий "князь"? Ну, це наче емір... чи султан... виходить... Так ти його раб? Чому він тебе продав у рабство до наших країв? Ні, я вільний... Я пішов із князем у далекий степ бити куманів 5... Була чорна прикмета -- ніч серед дня спустилася... Воїни жах у серці відчули, слабкість у руках... Кумани налетіли як хмара сарани... Ми -- билися до кінця сил... вони змогли... Усім нам і пов'язали пута... Князі полонені у шатрі жили... Воїни під сонцем і зорями... Мене зв'язали і погнали за гори во Обєзи. Там загнали в корабель, попливли в Трапезунд... Продали туркам із Коньї. 3 Коньї продали в Мосул. Там продали в Каїр. Там продали в Іскандерію. Там продали в Джідду. У Джідді продали в Моху. 3 Мохи купив мене руббан. Тобі дуже погано в наших землях? Ха-ха! Як може добре бути в неволі? Слова -- чужі, віра-- чужа, звичаї -- чужі. Спрага... спека, голод... А коні ваші добрі... Кожен кінь... є скарб... Поки вони порали коней і вели бесіду про неволю й далеку землю слов'ян, над ними завершалась страта лазутчиків. 22. ПАПУГА-СПІВТРАПЕЗНИК Легкий протяг засмоктав у трюм запах розпалюваного вугілля. Алі потягнув носом. Раб-слов'янин теж зашморгав і вирік: Готують блискавку із китайського снігу... Непевна справа -- раз ворога побиває... раз своїх забиває і палить... Руббан ворогів побачив... Бій буде...-- I слов'янин-раб почав хреститись, як монахи в монастирі під час свята, і щось проказувати своєю мовою, неквапливою й тягучою. Про що молишся? Не хочу помирати від гіркої й солоної води. Хочу гнити під зеленою травою у своєму степу... На горі все сильніше стукотів, калатав барабан, до нього приєдналося гугняве вищання дудки і йєменці завели жіночим співом бойову пісно. Від того співу пронизливими високими голосами в Алі аж мурашки пішли по спині і по руках, а слов'янин швидко почав хреститись, але слова молитви проказував так само неквапно і співуче. Враз увесь галас обтяло мов бритвою, і над кораблем залунали крики залізної горлянки руббана. Навіть отут, у трюмі, було чути кожне слово його. Гей, люди! Спиніться! Маємо нагальну справу! Заклинаю Аллахом -- спиніться! Та як не горлав руббан, певно, той корабель не стишував ходу. I тоді знов шалено загуркотів барабан, загугнявила пронизливо дудка, тупотіли ноги моряків, рипіли блоки для пересування реїв... Одним словом, на палубі знялася справжня веремія. Коні почали іржати, пихати, бити в перебірки так, що летіли тріски. Алі кинувся втишувати шаленого огира, і в цей час на палубі лупонув грім -- один раз, зразу ж удруге. I вмить у трюмі погасли золоті промені сонця, через ляду залився у трюм густий кислий дим. Калатав барабан, завивала дудка, і рипіли об вирізи у фальшборті вальки велетенських весел. Розмірено гупали над головами Алі і слов'янина ноги веслярів. Коні просто обісіли. I хлопець, і полоненик, важачи головами, кидалися від однієї тварини до іншої й намагалися притишити їх. Від ядучого кислого диму з гострим присмаком паленої сірки Алі та слов'янин-раб кашляли, а коні порскали та іржали. I крізь дим в отвори ляди Алі побачив руббана. Малий! Зроби, щоб коні замовкли! За три стріли ми наздоженемо індусів. Тоді вони почують іржання коней, а це--не-без-пе-ка! Зрозумів?! Му'алліме! Зілля лишилось на один раз, му'ал-ліме! Більше нам воно не знадобиться! -- А потім слов'янину: -- А ти -- хочеш прислужитися мені? Слов'янин-раб здвигнув плечима: "Як ти скажеш". I руббан простягнув йому лук і стріли, Слов'янин же не простяг руки до зброї. -- Дурень! Не людей вбивати -- як з того корабля випустять голуба, ти його поціль. А...-- простяг раб руку до зброї. Спочатку на палубу за капітаном видерся слов'янин. На палубі вже зовсім не було й хмарки диму, хоча весь трюм було затягнуть густим туманом. Гребці були при повній зброї -- ножі за поясами і шаблі де в кого при боці, прямокутні африканські щити за спиною, списи лежали під фальшбортом. Дві залізні рури на колодах підтягнуто на правий борт носа. Чотири йєменця при цих спорудах щось чаклують над переносним ковальським горном. Сам капітан був у шкірянім панцирі, через плече закинув арбалет з могутнім сталевим луком. Під щоглою чаклун щосили гатив у барабан, а лжеоманєць, вирячивши очі, щосили дмухав у гугняву дудку. Кожен робив свою справу. Та очі всіх були прикуті до дивного вітрильника. Щогли його були круто схилені до задерикуватого бушприта, а жовті вітрила на довгих реях вигнулись колесами. Відстань між вітрильниками скорочувалась. Чудернацький вітрильник таки було перевантажено -- бо круті хвилі, здавалось, дістануть до самісіньких отворів у фальшборті. Руббан приглядався до чужого корабля з-під долоні. Коли Алі покликав його, він з першого разу не почув. Тільки коли хлопець смикнув його за кольчужне плече, обернувся до нього, просто пропік шаленим поглядом. Назад до коней! -- захрипів люто. Му'алліме! Води ще коням -- зілля без води поволі діє! Звідки знаєш?! -- гнівно запитав, а тоді свиснув переливчасто у свій срібний сюрчок, і зразу ж небіж прибіг до капітана,-- Ще бурдюк води коням!.. А ти -- швидше до коней! I Алі поспішив у трюм, не чекаючи більше ніяких наказів від руббана. Тому Алі не бачив, як наздоганяли чужий вітрильник, як слов'янин-раб стріляв у голуба, що піднявся з вітрильника, як на вітрильнику опустили вітріла і здались на милість переслідувача. Він тільки чув накази руббана своїм морякам. Перевірте, що він везе і куди везе! Нам потрібні бурдюки з водою. Якщо на кораблі є соковиті плоди -- то всі нам! Знайдіть клітки з голубами! Заберіть всіх голубів! Заберіть вітрила! I старі й нові! Лишіть тільки полотно -- нехай шиють собі нові. Ось тобі калита з дирхемами. Заплатиш за все! Та швидше опускайте човна-каріб! За голубів теж платити? -- спитав другий небіж руббана. За все! За все! Затямив?!! Довго, страшенно довго тягнувся час, поки повернувся човен-каріб від чужого вітрильника. Алі чув, як затупотів ногами по дошках борту небіж руббана, видираючись по линві на корабель. Му'алліме! У них лише десять бурдюків води!.. О горе нам! О Аллах, чому ти такий немилосердний до мене?! Що там у них ще?.. Там повно індійського перцю, смердючого глею, корзини з наранджами й ціла гора кавунів... і паки цукрової тростини... О аллах! Воістину немає бога, крім Аллаха! О, славлю тебе, Аллах! -- полегшено видихнув капітан,-- О Аллах! Славлю тебе, Отверзаючий Браму, надихаючий та покріпляючий всіх правовірних! Правовірні, славте Аллаха -- ми врятовані! Слава Аллаху! I всі закричали: Слава Аллаху! Слава Аллаху! I тоді капітан дав наказ всім зайнятися переправкою з корабля на корабель здобичі, за яку, правда, він хоч щось заплатив сріблом капітанові того індійського корабля. I вже загорлали, закричали моряки, знявся страшенний галас, тільки лишилися біля молу родичі руббанові. Та стерновий, та оманець з дудкою, та чаклун із барабаном під великою щоглою. Алі оглянув своє господарство -- зілля, залите водою, вже подіяло на коней, і вони сонно попустили гривасті шиї й розпустили губи. Алі помацав, повідкривав їм повіки, позаглядав у очі, чи вони справді сплять? Тоді видряпався нагору по драбині, але на палубу не вилазив, а тільки випнув голову з ляди. Побачив, як на палубу оманець і чаклун витягають на блоках згортки величезних двох вітрил, захоплених на чужому кораблі. Як знизу, звідкілясь з-за борту, чаклунові чиясь рука передає клітку з голубами. А чаклун передає клітку небожеві і той ставить її до ніг руббана. А потім почалося з кавунами. Руббан покликав стернового і наказав тому, щоб дістали з його каюти на кормі міцну рибальську сітку. Сітку руббан передав своїм хлопцям у човна, потім за якийсь час з того індійського вітрильника привезли повний човен кавунів у сітці. Ту сітку зачепили линвою і по блокові для вітрила витягли на корабель. Привозили разів чотири чи п'ять повну сітку кавунів і складали їх рівним шаром один до одного на палубі. Потім привезли ще тугі паки соковитої цукрової тростини й кілька здоровенних широких корзин з наранджами червоного кольору. Почали після всього відлазити і вискакувати на палубу всі хлопці руббана. А останній виліз слов'янин у своїй брудній одежі. І через плече в нього на мотузові висіла корзина такої тяжкої роботи, що й не можна було рівняти до корзини Алі з-під фініків. А пазуха його якимось дивним чином відтягувалась, стовбурчилась під лівою рукою. Після того з човна підняли знов у рибальській сітці, один по одному, три величезних бурдюки з водою. Алі здивувався -- звідки стільки всього підіймають і підіймають на корабель? Адже човен-каріб міг вмістити не більше десяти чоловік. Потім слов'янин пояснив Алі, що вони забрали на індійському вітрильнику такий же човен-каріб. I от, коли все було перевантажено на вітрильник, обидва човни були зв'язані й приладнані до корми. Тоді руббан закликав: А зараз вславимо Аллаха молитвою! I всі вклякли на палубі між тими розкошами, які вони захопили. Цьому індійському вітрильнику, сплативши навіть частково за збитки і втративши лише одну стрілу, щоб збити голуба. I от усі вони вклякли у ревній молитві. Не молилися лише слов'янин і коричневошкірий чаклун. Капітан до них: А ви моліться своїм богам і дякуйте за ласку і за те, щоб сповнилось наше побажання -- Індія! Всі ревно молилися. А потім почали тягти вгору реї з вітрилами. I всі були на своїх місцях і охоче виконували кожен наказ руббана. Руббану пощастило зразу вловити вітер, і, розгортаючись великою дугою навколо пограбованого індійського корабля, судно все більше й більше набирало розгону. Задзюрчали, загомоніли тугі струмені води під форштевнем. Почав корабель виходити на пряму, щоб не заходити в жоден порт, поминути всі пристані, ніде не заправлятися водою і не поповнювати запаси їжі, не допускати митників до оглядання трюмів і не сплачувати ніде мита, а мчати й мчати -- до самої Південної Індії. Туди, де так високо цінуються коні і де відпочиває людське око на всяких південних щедротах і дивах. Слов'янин, тільки-но скінчилася загальна молитва, спритно спустився вниз. Зразу поліз у потаємний закуток, де нещодавно Алі влаштував собі схованку. Подлубався у корзині, витяг одну за одною дві речі і сховав їх ще глибше в закамарок. Витяг потім щось із пазухи і запхав до корзини. В корзині почулося камешіння і ніби засвистіла птаха. I ось тут капітан закричав до них згори: Ану ви, ледарі! Швидко нагору! Він розставив людей ланцюжком. I всі вони передавали з рук у руки кавуни до кормової порожнечі в трюмі. Там була ретельно викладена ціла гора кавунів. А також у трюм спустили три бурдюки з водою. Корзини з помаранчами руббан наказав перенести до свого житла на кормі. Паки цукрової тростини поскладали в трюмі, в затишному місці. Капітан скликав усіх нагору і виголосив таке казання: О браття мої! Над нами тепер благословення Аллаха! I навіть твій,-- він показав на слов'янина,-- твій бог Іса, і навіть,-- він показав пальцем на чаклуна,-- дух твого батька -- вони сьогодні допомогли нам. I їм подякуйте, що вони допомогли нам! Тепер у нас є їжа для коней і соковита їжа для нас, коли не треба дудлити воду. Отож славлю Аллаха! I всі закричали: "Слава Аллаху! Слава Аллаху!" А тепер, мої браття, ви показали, що серед вас немає більше зрадників. Ви показали, на що здатні! Тому я вам відкрию одну таємною: все Арабське море ми перейдемо без жодної зупинки в жодному порту. Ми спішимось аж у Калькутті! Ми йдемо через усе Аравійське море на південний схід -- на схід Двох Ослів ! I нікуди не звертаємо, нікуди! Я знаю цей шлях! Він у мене весь розписаний по зірках і Місяцю! Ми не будемо страждати, не загинемо ані від голоду, ані від спеки, якщо половину шляху пройдемо за десять днів. А тому всі ми, браття, попросимо покріплення в Аллаха! Сотворимо молитву салят-аль-хаджа во здійснення наших бажань! Коли була виконана молитва за всіма канонами, коли просвітліли всі від радості й надії, тоді знову звернувся до всіх капітан: А тепер станемо на десять днів, як на війні, до весел, до вітрил і всіх снастей. А пайка буде такою, яку я обрахую, скільки в кавунах води і м'якості. Шкаралупу з кавунів не викидати! З помаранчів теж не викидати! До тростини -- не торкатись, вся піде коням! Я ж себе віддаю в руки Аллаха і вашої моці та відваги! Всі загорлали: Му'аллімє! Ми з тобою! Ми з тобою! Хай покріпить тебе Аллах! Зразу ж порозходились усі по своїх місцях. I справді, тепер корабель був, як у день війни. Без перестану гребли всі матроси. Навіть неквапного слов'янина пройняло, і він приєднався до веслярів. Алі дуже дивувався цьому слов'янинові -- то він був, як віл, якого притягли на базар продавати, а тепер у ньому відчулася неймовірна напруга, наче вогонь у ньому грав... Це відчувалося і по міцно стиснутих вустах і по блиску урочливих, блакитних очей. По тому, як він підкручував свої довгі білі вуса, що спускалися набагато нижче його короткої вибіленої сонцем бороди. Крім того, Алі взнав, яка то була таємниця, що слов'янці сховав у потаємному кутку. Бо слов'янин став з усіма до весел, проте капітан підійшов до нього і показав рукою: "Ні! Ти йди до коней! Там допомагай хлопцеві..." Слов'янин похмуро подивився на руббана, мовчки здвигнув плечима і поліз у трюм до коней. Він пройшов поміж розслабленими, обвислими на лямках кіньми до форштевня, витяг із схованки індійську корзину і витягнув звідти зеленого папугу з поламаним хвостом. Нічого. Пір'я нове виросте... хвіст більший і кращий буде. А папуга дзьобом прихопив пальця слов'янинові. Та слов'янин лише погладив папугу по голові і запхав назад до корзини. Потім він поліз далі в схованку і витяг звідтіля глечик з вузьким закоркованим горлом. Висмикнув чіп і почав смоктати рідину , час від часу важко віддихуючись. I по трюму, перебиваючи сморід кінського поту, поплив хмільний запах найміцнішого пальмового вина. В горлі у слов'янина все булькало, він важко віддихувався, але не кидав глечика, продовжував ковтати, і вже починало булькати в череві. Алі зробилося страшно. Він знав, що це вино дуже солодке й страшенно міцне. Щоб людина могла випити стільки пальмового вина за один раз?!! Та він же зараз звалиться і не встане! Та от, зрештою, слов'янин із цмоканням відірвався від горла глечика. Важко видихнув, постояв, наче прислухаючись, і тоді заткнув глек. І тримаючи однією рукою за ручку глека, покалатав під вухом, щоб перевірити, скільки там ще лишилося вина. Вдоволено засміявся і довго вмощував глек у схованці. Алі дивився. Й чекав, що ось цей кремезний, міцний чоловік почне заточуватись і при першому ж сильному хитанин корабля впаде, вдариться потилицею об шпангоут, або під копита сонному, запамороченому жеребцеві!.. Та нічого подібного не сталося. Тільки весело відригнувши винним духом, слов'янин, вперше за весь час, засміявся і сказав: Тепер душі моїй легше стало!.. Одпала глина з душі... Душа моя світла, ясна... Нема суму... I, щось собі мугикаючи під носа, обійшов усіх коней, усіх помацав. Бо тут у мороці трюму, довіряв більше своїм пальцям, ніж очам. Спинився перед лядою, обсмикнув на собі подерту сорочку, розв'язав пояса, підперезався по-новому і виліз на палубу. Хитаючись разом з палубою корабля, пройшов до капітана. Капітан саме в цей час дивився на сонце через свою дерев'яну хрестовину -- виміряв стоянку сонця над обрієм. А сонце вже починало сильно хилитись униз. Всі кольори починали насуватись золотінню та смарагдовими зблисками від хвиль. I дивні були запахи, що напливали на хлопця з усіх боків. Із доброї схованки, крізь щілини в стіні каюти плинув винний солодкий запах вогненних помаранчів, терпкими трав'янистими солодощами несло під паків тростини із трюму. I у всі ці запахи якоюсь недоречністю, неспокоєм і безглуздям вливався гострий запах винного віддиху, що чадів навколо слов'янина. Слов'янин ступив до капітана і, затинаючись, проговорив: Хазяїне!.. Давай...-- він запнувся, а капітан почав злоститись, бо раб перебив йому обчислення. Ну, швидше говори, що там? Капітане! Знімай... дошки... над кіньми! Коні дихають мало... Коням треба дух чистий... Вітер... Он ти про що? Ну добре, а хто ж зніматиме? Ти вмієш? Я з Русі... і все можу!.. -- рубонув слов'янин повітря рукою. Я бачу, що ти і пити, і красти вмієш! Капітане! Не крав... я... Ті...-- слов'янин показав пальцем за спину,--ті... дали вино... в подарунок. За що тобі дарунок, ти ж раб?! А я їм показав -- я голуба поцілив... А вони тобі повірили? Вони ж не бачили з-за людей і снастей, що ти стріляєш? Попрохав лук ї показав їм, який я стрілець! О, так у них і зброя була. У них хороша зброя... о руббан, у них китайського снігу багато... Звідки тобі відомо?!! Я в трюм спускався... О Аллах! Милість твоя безконечна! Все, все має межу, тільки сила твоя і милість безмежні!!! Руббан звів руки до неба і вславив Аллаха. А потім закликав стернового, який був водночас і теслею. Вони вдвох із слов'янином познімали із середини палуби дошки, і з баку над трюмом. I тепер туди проникало світло. I повітря заструменіло, розносячи по всьому кораблю дух кінської сечі й поту, кізяків, терпкий запах свіжої цукрової тростини і кислих, вогких шкір бурдюків із водою. Потім слов'янин спустився вниз, і знову до коней, а руббан викликав до себе нагору Алі. Скажи, де він узяв...-- спитав руббан ласкаво, але з якимось загрозливим притиском,-- де він узяв вино і скільки випив? О му'алліме! -- Вражений здібностями слов'янина, хлопець звів угору руки точнісінько так, як робив руббан.-- Він видудлив більше половини винного глечика! Він його приніс у тій корзині... А що він там ще приніс, у тій корзині?! Я не знаю, бо він її розкрив без мене... А коли спорожнив корзину, запхнув туди зеленого папугу. Таки він точно злодій! Але ж, руббане, ти ж сам чув, що йому це все з корзиною подарували! О! Ти віриш цьому п'яниці? Я чув, що вони п'яниці... але більше про них нічого не чув. На Сук ар-рукику 4 вони в нас рідко бувають... Я лише один раз бачив, як їхніх жінок і дітей продавали. Де це у вас? У Басрі?! О му'алліме! Я не басрієць! Я із славного міста Багдада! Он воно що!.. Мені й спочатку здалася твоя вимова не басрійською, але потім не звертав на це уваги. Ну, тепер іди, спускайся вниз у трюм... і щоб слов'янину допомагав. Він добре тобі допомагає? А му'алліме! Присягаюсь Аллахом, я не звик брехати! Не він мені допомагає, а я йому!.. Він коней, як жінка дітей коханих, порає! Справді, о Аллах, діла твої незбагненні! Хто б міг подумати, що він знається на конях?.. Продали мені його як теслю. Ну добре, йди й працюй. Потім розкажеш, що там він вироблятиме... Цікаво, цікаво... По роботі, коли вже крізь дірку не зазирало сонце, слов'янин сів на світлому місці, біля драбини в ляді. Він тримав корзину ногами, а папугу почав боркати, прошиваючи йому махові пір'їни на крилах. Для чого він тобі? Чого ти його боркаєш? Він нікуди не полетить з корабля. Звідки мені знати -- втече, не втче? Мені він треба весь час під рукою... Папуга мудрий птах -- слова знає. Навчу його слову моєму -- буде мені співтрапезник! Ми будемо з ним говорити, а ви не будете знати! Ох-ха-ха! -- I слов'янин сміявся нестримно і безжурно, як дітлахи. Алі дивувався, і його здивуванню не було межі -- після половини глека раб міг попасти вістрям в ость пера і протягти голку з волосінню! Папуга протестував відчайдушно, пручався, дряпався пазурами... Та дарма старався слов'янин -- наступного ранку, коли він відкрив корзину, щоб погодувати папугу, птах струснув пом'ятим пір'ям, по-дурному скрикнув, злетів крізь ляду нагору, покружляв над кораблем і опустився на вершок першої реї. Слов'янин вискочив за ним на палубу і довго стояв під щоглою, простягаючи птахові на долоні прирощення та закликаючи його опуститись і скуштувати чудові лакітки. Та ба -- папуга зиркав униз і щось бурмотів мовою своїх попередніх господарів, Зрештою руббан не стерпів -- підступив до слов'янина: Ну не спуститься він до тебе! Нехай трохи погуляє, а потім ми його вловимо. Іди краще до коней! Му'алліме! Коні попорані! Тепер я відпочиваю... Ну добре, стій отут стовпом і чекай свого друга! Так він до тебе й спуститься! Слов'янин сів під щоглу і ланцюжком від себе розклав покорм для птаха. Він сидів непорушно майже три зміни гребців. Тільки голову замотав ганчіркою. I дочекався, поки папуга опуститься на палубу й візьме корм. Коли ж папуга взяв корм, слов'янин смикнув за волосяну петлю, і папуга забився відчайдушно у нього в руках. Тепер слов'янин пообрізав птаху махові пір'їни і обтяв обмизканого хвоста. Прив'язав за ногу міцною линвою з кокосового волокна і посадовив собі на плече. Папуга обурювався цілий день і майже всю ніч, сидячи на плечі в слов'янина. Кусав його за вухо до крові, стріпував обкороченими крильцями, рвав дзьобом повороззя. Але коли здавалося, що ось-ось трісне остання волосинка його пута, слов'янин хапав птаха. І знову зав'язував цілий мотузок. I весь цей час слов'янин тихо розмовляв з птахом своєю мовою. 23. ПАЦЮКИ ТА КРИЛАТІ РИБИ Та ось, день на дев'ятий, вітер задув з рівною силою від самого сходу сонця. Не змінився опівдні і так само наповнював круто випнуті вітрила на вечірній зорі. Капітанвкляк на кормі і зносив молитву подяки за те, що зрештою відмінний вітер, му'асим1, настав. Усі мололися -- кінчилося каторжне веслування для всієї команди! Тепер була тільки робота руббанові -- зорі міряти і шлях незримий по воді прокладати, стерновому -- перевіряти вірність звороту лопаті стерна, дидбану2 в гнізді на щоглі -- спостерігати, чи не з'явиться де яке судно чи сплячій кит, обом конярам -- Алі та рабу-слов'янину -- порати коней, Інші більшу частину доби тепер відсипались або віддавалися розвагам. Грали в кості, але не на гроші -- капітан заборонив. Танцювали до нестями під барабан чаклуна й дудку оманця-відступника. Та через день виявилася біда -- майже третину кавунів пожерли пацюки. Виїдали середину, прогризаючи знизу дірку. Береш кавун -- а в руках лише шкаралупа зелена! Почали ганятись за ними, та марно,-- кілька штук забили, останні сховалися по найдальших закамарках. Тоді руббани наказав перепинити переслідування. Якщо ми їм перекриємо шлях до кавунів, вони від голоду ще почнуть жерти жирні линви! I ми всі підемо на дно! Всі згодились з капітановою мудрістю і лишили кавуни на знищення пацюкам. Та слов'янин заповзявся. Він нічого не сказав -- тільки за якусь годину сплів з волосіні добру вудочку, з м'якого заліза африканського зігнув гачок і почепив до нього кілька пір'їн свого поборканого папуги. Зовсім мало часу минуло, зовсім ніщо, а папуга вже звик до нового господаря і за всі піклування віддячував тим, що смикав слов'янина за вухо, коли хотів їсти, та безбожно гидив своєму хазяїну на плече. Але слов'янин не сердився -- підклав на плече шмат повсті і все говорив і говорив до папуги своєю повільною, тягучою мовою. На зауваження матросів, що папуга не зможе так повільно говорити, слов'янин поблажливо махав рукою: Побачимо! А вудочку він змайстрував не для того, щоб ласувати рибою. Смажена свіжа риба -- найкраща приманка для пацюка! Так він пояснив Алі. Ще змайстрував із мангрової палиці два маленьких луки і з очеретяної циновки наробив стріл. Наконечники з обгорілого, обпаленого мангрового дерева прив'язав волосінню. Один лук дав Алі, другий іграшковий лук лишив собі, I вони завісили ввечері смажену рибу над кормою на міднім ланцюжку. Погойдувався корабель, перекочуючись із хвилі на хвилю, і гойдалася смажена риба. Гойдалася, то залітаючи за борт, то перехиляючись над палубою. Лампа під скляним ковпаком ледь висвітлювала кормову будову і снасті. Дидбан з височини свого сідала побажав усім добрих снів. Слов'янин і Алі сиділи за паками нерухомо. Ось на палубі наче пролетіла якась тінь, за нею друга, третя. Одна тінь стрибає і зависає на рибі. Алі спускає стрілу. Та тінь висить на рибі. Тоненько цвьохкає тятива другого лука. Тінь з писком підстрибує вище риби і зникає за бортом. Тепер друга тінь підскакує вгору і зависає на рибі. Алі швидко приміряється і пускає стрілу. Довгаста тінь висить на рибі, метеляється разом із нею, а потім відпадає кудись униз за борт. Третя тінь ніяк не наважується стрибнути на рибу. I зникає. За якийсь час Алі і слов'янин бачать, що тварина спускається на рибу по мідному ланцюжку. Не змовляючись -- обидва випускають стріли. Третя тінь з писком летить у хвилі. Після того біля риби довго не з'являється жодна тінь. Коли ж іще "мисливці" побачили дві тіні, слов'янин поклав руку на плече Алі: "Не стріляй!" I вони дивились, як два здоровенних пацюки шматують рибу, зависши над водою. Наситившись, тварюки важко зістрибнули вниз і вмить щезли серед різного начиння на палубі. Чому ти не вбив цих двох? Це розумні пацюки. Завтра вони інших приведуть... Не можна всіх стріляти--інші почують небезпеку і не прийдуть. Так за кілька ночей Алі й слов'янин вибили всіх пацюків на кораблі. I вже не було жодного пожованого кавуна. Та руббан зауважив ніби незадоволено, що його звільнили від пацюків. А ти ще й хитрий до всього, слов'янине! Якщо ти перемудрував пацюків, то тебе треба стерегтися. Хто зна, яку ти пастку кому придумаєш?! А поки що настало на кораблі райське життя -- пацюків немає, вітер не стишує і не прискорює свого повівання, їжі вдосталь і води помірно на кожного виділено. Та найбільшою радістю була вранішня подія. Слов'янин примостився на кормі ловити рибу. Алі ж заліз на самий ніс, розпластався там і споглядав, як унизу під форштевнем піниться зелена важка вода, як погойдуються лапаті китиці, підвішені на брусах. I раптом з корми почувся крик слов'янина. Що він кричав-- Алі недібрав, та зразу ж звівся на ноги і обернувся до корми. I завмер від дивного дива -- навкіс до корабля велетенською зграєю летіли блакитні риби. Одні вже падали в зелені важкі склисті вали хвиль. Інші неслись, розставивши темні плавці -- довженні, мов у ластівки крила. Треті з'являлись над водою і, біжучи по самій поверхні, штовхались хвостом і в стрибку зависали над водою. А вітер зносив їх на корабель. I тоді ті риби якоюсь чудодійною силою, бо не махали своїми плавцями-крилами, не били роздвоєним хвостом, але зносились вгору-вгору і перелітали через палубу. 3 кожною миттю їх ставало все більше й більше. Вони бились об снасті, вдарялись у вітрила і падали на палубу. На палубі підстрибували, танцювали свій смертельний танець. А проте деякі так високо підскакували, що перелітали через невисокий фальшборт назад у смарагдові хвилі моря-океану. Інші проскакували у отвори для весел і з плюскотом занурювались у яскравий смарагд хвиль. На кораблі почалася справжня веремія. Мов скажені, стрибали по палубі моряки і хапали з палуби, витягали із закутків летючих невдах. Папуга па плечі слов'янина кричав чи не найголосніше. Він розмахував своїми обчикриженими крильцями і волав дурним голосом: "Го-го-го! Га-га-га!" Навіть капітан не витримав і заходився підбирати крилатих риб з палуби. Та Алі закляк від захвату -- він не хотів, не міг проґавити жодної подробиці цього чудесного видовища! Ось у ліктях двадцяти заструменіли по похилому валу води кілька смуг, мов хто пустив по воді стріли. Смуги розірвались, і з них, таки паче справжні стріли, вилетіли й полетіли навкіс до корабля сині крилаті рибки. Вітер зносив їх до баку корабля, і вони пролетіли просто перед очима в Алі. Простягни руку -- він би їх збив. Та хлопець не зробив цього. Він намагався запам'ятати, які вони. Багато всяких риб він бачив у своїх незліченних подорожах за дивами, але ці вкарбувалися йому в пам'ять найсильніше і назавжди. I коли він їх потім пригадував, то заплющував очі -- я зразу ж йому ввижались у стрімкому леті стрункі сині рибки. 3 чорними гагатовими плавцями і золотими круглими очима. I чогось, коли він закривав очі і згадував крилатих риб, йому завжди згадувалися багдадські ластівки в стрімкому леті над каламутним Тігром і зблиски синього діаманта в скляній чаші на подвір'ї Бен Сахла. Алі провів поглядом крилатих рибок до їх занурення у воду й знову повернув погляд до того місця, звідки вони злетіли. I з жахом стислося його серце -- там, де мить тому вилітали з води летючки, рискаючи то туди, то сюди, ріжучи гострим плавцем хвилі, ширяла чорна акула. За нею з'явилася друга, третя, четверта, п'ята, шоста... Вони покрутились під бортом корабля і пірнувши під нього, попливли далі за зграєю сполоханих літунів. Та одна рибина, не коротша за човен-каріб, обпливла кілька разів навколо вітрильника і стала в затінку під кормою. В тіні її було добре всю видно. Вона ніби стояла на місці і не поводила й трохи плавцями, тільки гнала й гнала навкісним хвостом воду. І було видно, як закручуються вихорами струмені зеленої води. Алі став на кормі, і, вчепившись, щоб не впасти, за туго напнуті линви, споглядав, мов зачарований, страшну потвору. Корабель то підносило вгору, то кидало вниз по широких схилах водяних валів. I акула то здіймалась до самісінької поверхні, то занурювалась у прозору глибочінь. I не відставала від вітрильника і на пів ліктя. Алі тягло відійти від корми, не дивитись на акулу, та він все стояв і стояв, мов зачарований. Схаменувся тільки тоді, коли хтось узяв його за плече. Він підвів очі -- над ним горбоносе, мов у слов'янинового папуги, лице рубана. Не дивися довго! Дурна прикмета. Це ангел смерті до тебе підплив і випробовує тебе. Але це й добра прикмета -- бути тобі моряком. Тільки до тих, хто стане справжнім моряком, підпливає...-- і капітан не назвав ніяк цю чорну тінь у смарагдовій глибині, а тільки показав пальцем. А тепер ходімо поласуємо летючими оселедцями. Смачна риба... На баку моряки поставили зразу дві жаровні в глиняних ящиках і розпалювали на них деревне вугілля. Вугілля прикрили згори залізними решітками і кидали на решітки полов, що впав до них із повітря. Алі мовчки сів до гурту. Руббан поплескав його по плечу. Не бійся, хлопче! Краще знати в лице свою смерть, ніж чекати її з-за рогу в чужім портовім місті. О му'алліме! Я вражений крилатими рибами! Вони як багдадські ластівки -- стрімкі й чудові. Всі розповідали різні чудеса про південні краї, і чомусь ніхто ніколи не розповів про таке диво! -- Алі здвигнув плечима і в глибокім здивуванні підніс до неба руки. Це ж чудо чудес! Це вже друге чудо, яке я бачу, відколи рушив із Багдада... А яке перше? -- улесливо спитав оманець-відступник, прикривши хижий блиск своїх дівочих очей пишними віями. Це він вперше запитав і заговорив до когось на кораблі, після того, як відрікся від своїх вчителів і приклав руку до їхньої страти. Блискавкою спалахнуло в хлопцевій голові: "Він -- як та деревна змія, що стріли мені отруїла! Ну підожди, так ти і взнаєш!" У Басрі є диво див -- червоно-біла троянда! -- швидко, не вагаючись ні хвилі, заговорив Алі.-- Згори кожна пелюстка біла, а на половині, якби хто бритвою розділив, -- стає червоною... Але пахне вона слабенько, наша шипшина на пустирях та белебнях значно пахучіша, особливо в місяці ніссані.3 Так ти був у садку Бен Сахла, хочеш сказати?!! -- витріщився на нього оманець, зловісно блискаючи вже широко відкритими очима. "Он ти як?! -- скіпів подумки Алі.-- Ти таки з племені людоловів! Зараз я тобі покажу!" Я не хашашін і не лицедій, щоб міг удати з себе іудея і зайти до невірного у хатні покої. I звідки ти, оманець, знаєш, що троянда та -- в садку у Бен Сахла? А, може, вона в нього на даху під пальмами в срібнім барилі зростає? Адже саме так багаті іудеї плекають квіти, о му'алліме! Оманець зціпив зуби і знов прикрив пухнастими віями прекрасні дівочі очі. Руббан погладив бороду. Ти забагато знаєш як на приблудного цуцика... багдадський хитрун! Виростеш, якщо зносиш до того часу голову,-- будеш великим пронозою! А тепер скажи мені -- де ж ти бачив, у кого бачив? Я жив у господині Айші, бо тоді кораблі не йшли до Індії. Та й до всього мене не брали капітани, бо я не маю грошей, а для праці па кораблі я ніби заслабий... I от у неї збирались люди й виселились, слухали пісень... Там один раз була співачка Кадарія. I хтось Кадарії подарував цю троянду з садка Бен Сахла... Алі пильно дивився тільки на оманця-відступника, хоча лице повернув до руббана і говорив йому. А очима пильнував оманця. I при словах своїх "цю троянду з садка Бен Сахла" він побачив, як оманець ковтнув слину, ніби збираючись щось сказати, та стримався. А що співала Кадарія? Не пам'ятаєш? Пам'ятаю тільки, що співала не Кадарія, а хорасанська красуня Ніссо. Ти пам'ятаєш пісню? -- Руббан схилив голову до плеча і зазирнув у очі Алі. Пам'ятаю слова... Проспівати нам зміг би? О му'алліме! Я слова всі перекажу, але співати не буду. Бо я не гуламійят і ніколи не танцював ні перед ким і не співав! Я тільки можу бити в барабан. Ну добре, перекажеш слова і подаси мотив, а мої хлопці проспівають... Слов'янин сів до гурту, бо він чи не найбільше за всіх позбирав рибин, і, вкусивши хрумтячи коричневу спинку риби, видобув свій глек, запив з нього добрим ковтком вина. Не псуй вином чудесні пахощі риби! -- сказав капітан і поморщився.-- Як не можеш ласувати без вина, то йди до коней! Слов'янин здвигнув плечима, і папуга загорлав від цього: "Го-го-го! Га-га-га!" Прихопивши своє вино та рибу, слов'янин почапав униз до коней. Всі ж інші лишилися на баці ласувати рибою. I час від часу вони чули в трюмі незвичні слова раба. У відповідь на них -- крик папуги: "Го-го-го! Га-га-га!" Коли доїли всю рибу, руббан попрохав Алі переповісти слова пісні і проспівати мелодію. Краєм ока Алі спостеріг, що наймолодший небіж руббана примостився поруч під пакою і, розкривши на колінах зошит, швидко списує його калимом. Коли Алі замовк, руббан узяв зошит з рук юнака, прочитав уважно, а далі показав нігтем, де треба виправити помилку в запису мелодії. Поки вони займалися піснею, чаклун спустився в трюм до слов'янина. Я більше не потрібен, о му'алліме? -- шанобливо спитав Алі, схиляючи голову. Поки що не потрібен, потім поговоримо про те, що ти тут нам розповів. Не все мені зрозуміло. А зараз можеш іти... Алі порачкував від капітана і поспішив до трюму. У трюмі він застав слов'янина й чаклуна за пиятикою. Пили вони не з глечика, а кожен із своєї чаші -- чаклун із кокосової шкаралупи, а слов'янин з дерев'яної грубо вирізаної чаші. Слов'янин між ковтками вина обсмоктував кожну кісточку риб'ячу, весь час шматком якоїсь тканини, мов рушником, обтирав масні губи. Лице чародія було радісно здивоване. Розгладилася зморшка між бровами, розпливлися мляво в посмішці товстенні рожеві губи. А очі, вирлаті, чорні-чорні з блакитними білками, повело на різні боки. Слов'янин простягнув йому останню смажену рибку: Візьми закуси... П'яний будеш швидко... Вміти треба пити вино. Ні, ні,-- відштовхнув чаклун рибу.-- Я міцний пияк! Мене цим вином з ніг не зіб'єш! На що слов'янин щось зауважив своєю мовою і похитав головою. Папуга скрикнув: "Го-го-го!" -- Що ти йому сказав? -- запитав Алі. Коли до