┐зд i проходить повз вiкна. Дзвiнки i метушня. Л i д а. Дивiться! Це ваш по┐зд! Iдiть мерщiй! Iдiть! Ю р к е в и ч (з криком). Лiдо! Лiдо! I ти, i ти мене женеш вiд себе? Вiдчиняються дверi, входить Софiя Петрiвна. Ю р к е в и ч. Лiдо, моя дорога, моя рiдна! Не покидай мене, мо║ останн║ щастя! IX С о ф i я П е т р i в н а (виступа║ вперед, вiдкинувши вуаль). А! Так ось де вона, ваша коханка, ваша принцеса, ваша полюбовниця, яку ви так старанно ховали. I ви не посоромилися сказати менi, що ┐дете самi, не посоромилися тiкати вiд мене з першою-лiпшою, з пiдфарбованою красунею з веселого дому! Л i д а. Ах! (Бiжить до дверей). Який сором, яка ганьба! Ю р к е в и ч (кида║ться до Софi┐ Петрiвни з пiднесеною рукою). Пiдла тварюко! Замовчи, або я тебе вб'ю. С о ф i я П е т р i в н а (iз зневагою). Ти мене вб'║ш? (Лiда тiка║). Зараз же ┐дьте додому! Чути третiй дзвiнок. Гудок. По┐зд руша║. Ю р к е в и ч (стиска║ голову руками). Принцеса Буль-Буль... Двадцять три тисячi... Двадцять три тисячi. Венецiя, Париж... Чарiвний мiраж... Щастя, воля, слава... Тисячi вогнiв попереду... Лiдочка!.. Лiда! Знайти щастя! Втратити щастя!.. Покохати на все життя... Двадцять чотири хвилини! А колеса стукотять, паровоз бiжить... По┐зд, мiй по┐зд! Геть! У мене ║ ще бiлет мо║┐ екскурсi┐ - я ще по┐ду. Вiдштовху║ з дороги Софiю Петрiвну i бiжить до дверей, але зараз же вiдступа║ злякано, бачачи доктора Карфункеля, що сто┐ть на дверях i тихо смi║ться, накручуючи ключем годинника. К а р ф у н к е л ь. Зальбадерей! Ваш по┐зд уже пiшов, мiй любий друже. Сподiваюся, що вi не скучаль цi двадцять чотири хвилини - подiй, зда║ться, було досить? Ю р к е в и ч (кричить). Диявол! (Зомлiв). К а р ф у н к е л ь. Зальбадерей! Пустий балакня. Коли що не розумiль - значить, або доля, або чорт. Завiса. ДIЯ ДРУГА Та сама станцiя. 1919 рiк. I Входять поручик i начальник станцi┐. П о р у ч и к. Скажiть, по┐зд на Харкiв скоро? Н а ч а л ь н и к с т а н ц i ┐. Як завжди - п'ять сорок. П о р у ч и к. А на Шепетiвку? Н а ч а л ь н и к с т а н ц i ┐. Чотири двадцять. Тiльки вiн запiзню║ться. На пiвгодини. П о р у ч и к. Вiчно запiзню║ться. Ну, добре, ходiм у дежурну. Я мушу прийняти станцiю. Виходять. II Входить Юркевич. Тепер йому 32-33 роки. Схвильований. Вийма║ з кишенi листа. Чита║. Нервово ходить по кiмнатi. Курить. Ю р к е в и ч. Невже ж це можливо? Вона - Лiда, моя золота Буль-Буль ель Газар, моя улюблена мрiя, яку я втратив так безглуздо на цiй же станцi┐ сiм рокiв тому, - вона мене пам'ята║, а може... а може й коха║! Яка химерна рiч - життя!.. I яке щастя знову знайти ┐┐ тепер, пiсля довгих рокiв розлуки... i яких рокiв! Входить Карфункель, як i ранiш, елегантно вдягнений, але вже в iншому пальтi, як i ранiше з чемоданом в руцi. Дивиться на годинник. Невдоволено хмика║. К а р ф у н к е л ь. Хм. Дер таузенд. Дi ур гет фор. (Пiдносить годинник до вуха, хита║ головою). Годинник поспiша║. (Вийма║ з друго┐ кишенi другого годинника). Абер найн. Зi гет рехт. Е, пардон, - вi не знайт, коли по┐зд на Варшава? Ю р к е в и ч (неуважно). Напевно не знаю. Зда║ться, вiн запiзню║ться на тридцять п'ять хвилин. К а р ф у н к е л ь. Вас? Дас iст унергерт! Це неможливо! Я мушу пiслязавтра бути дома, в Гейдельберг. Неодмiнно. О, ферфлюхте гейденлерм! О, безглюздий кра┐на, що нiколи не шануваль час. Я не можу спiзняль. Раптом чути мелодiйне тринькання, неначе з музикально┐ шкатулки. Ю р к е в и ч (здивовано озира║ться). Що таке? Звiдки ця музика? Неначе куранти на годиннику. (Проводить рукою по чолу). Де я чув колись таку музику? К а р ф у н к е л ь (вийма║ ще одного годинника з кишенi - тринькання ста║ гучнiшим). Алле таузенд! Я не можу спiзняль! Ю р к е в и ч (вiдступа║ вражений). Боже мiй! Та це ж ви! Знову ви! Знову лиха година! К а р ф у н к е л ь. Вас? Вас волен зi? (Накручу║ годинник ключем). Ю р к е в и ч. Ну та, звичайно ж, ви! I знову на мо┐й дорозi. Механiк з годинниками i зубним болем, який... якого... К а р ф у н к е л ь (дивиться спiдлоба на Юркевича). Який даваль вам сiм рокiв тому маленький лекцiй про руський iнтелiгент i про закон тiсного часу. I навчиль вас цiнувати кожну хвилину життя. Ю р к е в и ч. Чорт би забрав вашi лекцi┐! Вони менi дорого коштували. Це не лекцi┐, а чаклунство. Я й досi тремчу, коли згадую той вечiр. К а р ф у н к е л ь. Та при чому ж тут я? Я тiльки скромний учений i механiк - дзигармайстер. Я ж казав вам тодi, що дещо розумiю в життi, в часi i в його законах. Ну, то нема нiчого дивного, що я вмiю приманiль собака з-за грубки - ден гунд аус дем офен льокен. Ю р к е в и ч. Так, але звiдки ви знали, звiдки ви це все знали? К а р ф у н к е л ь. Знали? Що я зналь? Ю р к е в и ч. Звiдки ви знали, що зо мною трапиться стiльки пригод, таких незвичайних i трагiчних? К а р ф у н к е л ь. Ну, то це ж простий математика, звичайний розрахунок, закон. Подi┐ або трапляються дуже рiдко, або сунуть цiлий юрба. Життя, як колода карт - козирi або йдуть один за один, або ┐х зовсiм нема║. Час бува║ або пустий - цiлий рiк без подiй, - або тiсний вiд рiзних пригод, що налазiль один на один i валiлься, як снiг на голова. Ю р к е в и ч (задумливо). Справдi, це так i, мабуть, дуже просто. Але звiдки ж ви знали, що саме тодi, що саме того вечора звалиться на мене стiльки пригод? К а р ф у н к е л ь. Ну, то це вже зовсiм не трудно. Адже ж вi самi казаль, що багато рокiв проживаль дуже нудно. I раптом по┐халь за кордон. Ну, для уважний око це вже багато значить. Я зрозумiль, що для вас починалься смуга тiсних часiв - коли подi┐ доганяють один одна i йдуть як зграя риб, що збиралься викидать iкру. Ю р к е в и ч. I знову нiбито правда... Але тодi це виходило так, неначе ви самi наслали на мене цi пригоди, щоб вiдплатити за мою байдужiсть, коли у вас болiли зуби. До речi, як вашi зуби тепер? Зараз у мене ║ цi краплi - хочете? К а р ф у н к е л ь. Зальбадерей! Дурний балакня! Можете крапаль ┐х собi на язик. Менi тепер потрiбний по┐зд, а не краплi. Ю р к е в и ч (смi║ться). Точнiсiнько, як менi тодi. Нашi ролi перемiнилися, майн гер. Тепер я можу вам порадити не поспiшати i не дуже покладатися на час. У нас вiн тепер надто тiсний - революцiя, вiйна... К а р ф у н к е л ь (розсердившись), Зальбадерей! Хiба можна рiвняль? пх бiн дер майстер дер цайт! Я сам ║сть майстер мого часу. Я його трималь у мiй рука i рушиль мо┐ години, як бажаль. Ю р к е в и ч. Стережiться, майн гер. У нас ║ майстер дужчий за вас. К а р ф у н к е л ь. Зальбадерей! Пустий балакня. Нема║ майстер дужчий, нiж я. Ю р к е в и ч. ксть, майн гер, - це наша революцiя. Вона зупинила всi дзигарi, всi годинники окремих людей i змусила ┐х жити i вмирати по ┐┐ великих дзигарях, не питаючи, чи до вподоби це ┐м, чи нi. Вона припинила назавжди спокiйне, лiниве життя, яким ми досi нудилися. О, нам уже не нудно - стiльки подiй i пригод наслала вона на нас, перед якими i ваш зубний бiль i мо┐ пригоди в той вечiр тiльки дитяча гра... Тепер ми зна║мо i без вас, що таке насправдi тiснi часи! К а р ф у н к е л ь. Зальбадерей! Революцiя потрiбний для вас, для гнилий руський iнтелiгент, щоб виганяль iз вас байдужiсть i бездiлля. Вона ще мало вас бiль, - менi вона не страшний i не потрiбний. Сердито виходить. Ю р к е в и ч. Не до вподоби. Стривай, лiбер гер, ти менi насипав тодi перцю в печiнки, не довелося б i тобi... III Входить граф Лундишев у супроводi носильника, що тягне за ним цiлу гору чемоданiв. Граф змiнився порiвняно мало. Л у н д и ш е в. Раз, два, три, чотири - зда║ться, всi. Цi два тягни в багаж. Та мерщiй повертайся! На бiлети - живо! Н о с и л ь н и к. Не звольте турбуватися. Встигнемо. (Виходить). Л у н д и ш е в. Тобi, звичайно, нема чого турбуватися. Сам, мабуть, бiльшовикiв ждеш не дiждешся. Фу! (Бачить Юркевича). Кого я бачу! Це ви, мсь║ Юркевич? Яка зустрiч! Ю р к е в и ч (сухо). Пробачте, але менi зда║ться, що пiсля всього, що тодi... що тодi було... Л у н д и ш е в. Ну, що там згадувати... З того часу ми стiльки пережили, що таке маленьке непорозумiння... Ю р к е в и ч. Справдi, що так... Навiть не вiриться, що стiльки подiй пронеслося над нашим життям... Л у н д и ш е в. Так, вiйна, революцiя. (Зiтха║). Я вас i не бачив вiдтодi. Мабуть, були на фронтi? Ю р к е в и ч. Ну, зрозумiло... А ви кудись ви┐жджа║те? Л у н д и ш е в. Так, зовсiм. У Париж, до брата Iвана. Ю р к е в и ч. Як! А ваш ма║ток? А ваш знаменитий курник? Невже ви це все покинете? Л у н д и ш е в. То це ж усе загинуло, пропало. Садибу спалили, куряче мiстечко зруйнували. Цiлий тиждень усе село варило й смажило мо┐х курей, безцiнних бентамiв i китайських курей, племiнних пiвнiв по п'ятсот карбованцiв штука! Нi, з мене досить. Продав усе, забираю все цiнне - i в Париж! Ю р к е в и ч. Заведете знову свiй курник? Л у н д и ш е в. Ну, зрозумiло! А ви зна║те, в Парижi знову з'явилась ця курочка - принцеса Буль-Буль. Аякже! Сам читав. Ну, тепер я ┐┐, напевно, здобуду! Ю р к е в и ч. Бажаю вам успiху! Л у н д и ш е в. Спасибi. А скажiть, до речi, де тепер ця принадна дiвчина з золотими кучерями - ваша Буль-Буль, на яку ви промiняли тодi мою курочку? Зда║ться, ви так само ┐┐ загубили, як i я свою. Невже ви ┐┐ потiм не зустрiчали? Ю р к е в и ч (схвильовано). Нi. Сiм рокiв я марно шукав ┐┐ по цiлiй Росi┐. Кажуть, що вона була на вiйнi, потiм, уже пiсля революцi┐, хтось бачив ┐┐ в Москвi. Нiбито навiть комунiсткою. Л у н д и ш е в. Та що ви! А така на вигляд скромна дiвчина... Ю р к е в и ч. I уявiть собi, який випадок: сьогоднi, цiлком несподiвано, одержую вiд не┐ листа з Харкова. Л у н д и ш е в. Та що ви! IV Раптом виникають якiсь наростаючi звуки. Чути тривожнi дзвiнки. Десь схвильовано гуде телефон. Грюкають дверi. Через кiмнату швидко проходить кiлька заклопотаних залiзничних службовцiв i офiцерiв. Л у н д и ш е в (схоплю║ться стурбований). Що таке? Якась тривога... Може, боронь боже, на фронтi? Ю р к е в и ч. Та нiчого особливого, заспокойтеся. Л у н д и ш е в. Легко сказати - заспокойтеся. Кажуть, що наше становище неважне. Чи вiрите - хвилини лiчу, коли нарештi виберуся з цi║┐ проклято┐ Росi┐. Ах, пардон, я вас перебив. Ну, то що ж далi? Одержали вiд не┐ листа... Ю р к е в и ч. Так, щойно. Пише, що буде сьогоднi тут з харкiвським по┐здом. Це, значить, через пiвгодини. Можете судити, який я схвильований. Сiм рокiв мовчання i даремних розшукiв - i раптом сьогоднi доля знову посила║ ┐┐ на мо║му шляху! Л у н д и ш е в. Хм, доля... Не дуже я вiрю подарункам долi, мiй молодий друже. Це, зна║те, бувають такi дитячi цяцьки - вiдчиня║ш таку гарненьку коробочку - дума║ш, там цукерок, а звiдти - бац! - вистрибу║ чорт з рогами. Ю р к е в и ч. Ну, що це ви, граф, як вам не соромно! Л у н д и ш е в. Так, так, мiй друже. Адже ж ви не бачили ┐┐ сiм рокiв. Звiдки ж ви зна║те, яка вона тепер? Та ще комунiстка, спаси господи! Ви ось дума║те, що вона така собi тиха курочка - цiп, цiп, цiп, а вона - гам! - i вiдкусила вам голову - хе-хе-хе! Ю р к е в и ч. Нехай так. За не┐ i вмерти щастя. Знову входить той самий поручик. Озира║ться, пiдходить до Лундишева. П о р у ч и к. А, ваша ясновельможнiсть! Куди це ви зiбрались? Ю р к е в и ч вiдходить i сiда║ бiля стола. Офiцiант приносить йому пляшку пива. Л у н д и ш е в. Та ось хочу провiдати брата Iвана в Парижi. А ви як, поручику? П о р у ч и к. Та нiчого, граф, не суму║мо. Пульси поки що б'ються. Л у н д и ш е в. Так, вам аби тiльки дiвчата. А ось на фронтi, кажуть, не той... (Притишуючи голос). Чи правда, що був якийсь прорив? Я, зна║те, так хвилююся! П о р у ч и к. Та нiчого подiбного! Який там прорив? Л у н д и ш е в. Адже ж бiльшовики знову натискають. Кажуть, навiть Орел нiбито захопили. П о р у ч и к. Не вiрте, ваша ясновельможнiсть, таким нiсенiтницям. Ми ┐м недавно так всипали, що не скоро очумаються. Особливо вiд танкiв. Вiд цих танкiв у червоних всякi пульси завмерли. Туди ж, воювати лiзуть!.. Л у н д и ш е в. Та що ви! Дай-то бог! Як же, говорять, пiд Кам'яно-Черновською цiлий наш кавалерiйський корпус розбито? П о р у ч и к. Та хто ж це говорить! пхнi ж пiдпiльнi агiтатори. Дума║те, ┐х мало? Скрiзь нишпорять. Цим тiльки i беруть, щоб ворожий тил розкладати. Та от i сьогоднi... (озираючись i притишуючи голос) одержано секретне повiдомлення, що при┐жджа║ ┐хня пiдпiльниця - шпигунка. З харкiвським по┐здом. Л у н д и ш е в. Та що ви кажете? Значить, ви за нею? Полювання? П о р у ч и к. Ще б пак! Звiр вiдмiтний. Л у н д и ш е в. А як же ви ┐┐ пiзна║те? Вона ж, певно, пiд гримом - iнкогнiто? П о р у ч и к. Та ось я чекаю iнструкцiй. (Дивиться на годинника). Поки що вiдоме лише прiзвище. Л у н д и ш е в. А чого ж вам бiльше? П о р у ч и к. Ну, то цього якраз дуже мало. Що ж ви дума║те, в не┐ один паспорт? Л у н д и ш е в. Напевно, ║врейка? П о р у ч и к. Нi, уявiть собi, росiянка. Якась Зван-цева. Юркевич, який прислухався, випуска║, зляканий, склянку. V Дзвiнки. Входить поспiшно Карфункель. За ним носильник. Поручик ходить по кiмнатi. Н о с и л ь н и к (до Лундишева). Готово, ваше сiя-тельство. Здав. Л у н д и ш е в (схоплю║ться). Ага, чудово, чудово! Н о с и л ь н и к. Не звольте турбуватись. По┐зд запiзню║ться на тридцять п'ять хвилин. Я зайду через двадцять хвилин. (Виходить). Ю р к е в и ч (пiдводиться схвильований). Який жах! Лiда... Лiда... Що ж робити? Як застерегти ┐┐ вiд цi║┐ небезпеки? К а р ф у н к е л ь (до Юркевича). Тридцять п'ять хвилин! Я не можу загубiль пiвгодини через ваше безладдя. Це неподобство, нечувано, чортзна-що! Ю р к е в и ч (не слухаючи). По┐зд запiзню║ться. На тридцять п'ять хвилин. Значить... значить, ║ ще час. Але що придумати, що зробити? К а р ф у н к е л ь. Тридцять п'ять хвилин! Я буду скаржитися. Зальбадерей! Я вимагаль! Ю р к е в и ч. Та чого ви до мене причепилися! Що я - начальник станцi┐? Я такий самий пасажир, як i ви. Знову гугнить телефон. Тривожнi дзвiнки. К а р ф у н к е л ь. Найн, не такий. Я мусиль, iх золь - я мусиль бути тринадцятого числа в Гейдельберг! Ю р к е в и ч. Ну, що ж, на те ви майстер часу - зробiть, щоб це було так. К а р ф у н к е л ь. Зальбадерей! Л у н д и ш е в. Чу║те, чу║те, знову! Та спитайте ж ┐х - у чому справа, поручику! П о р у ч и к. Та годi-бо, граф, як вам не соромно! Ви лише сi║те панiку. (Спiшно виходить). Л у н д и ш е в. Так, добре тобi панiку. Тобi б лише пульси та дiвчата. Стривайте! Поручику! (Бiжить за ним). К а р ф у н к е л ь. Мене не смiють затримуваль! Тридцять п'ять хвилин! Га! Я не можу загубиль пiвгодини. Я дам сто, п'ятсот доларiв за цi пiвгодини. Щоб по┐зд приходиль вчасно. (Виходить). Ю р к е в и ч. А я б вiддав усе, щоб вiн не прийшов зовсiм. Але що ж робити? Як ┐┐ врятувати? Надiслати телеграму? Але куди, кому? Яка жахлива мука! Справдi, цей проклятий годинникар приносить менi нещастя... VI Входить з пляшкою i склянкою в руках шофер Таратута. Вiн у шкiряному костюмi, з окулярами на шкiрянiй шапцi. Ставить пляшку на стiл i сiда║. Т а р а т у т а. Ех, жаль, на коньяк не вистачило монети. Доведеться цю кислятину пити. (Налива║ в чарку). Войдiт║. (П'║). Брр... (Помiча║ Юркевича i схоплю║ться). Кого я бачу! Товаришу Юркевич! Ваше благородi║! Ось де довелося побачитись! Ю р к е в и ч. Таратуто! Ти звiдки взявся? Та хiба ти не на фронтi? Т а р а т у т а. Ба, згадали! Я вже пiвроку вiльний козак, ха-ха! Шофер, куродав i - гони монету. Життя - що нада! Ситий, п'яний i нiс у тютюнi. Кожного дня товарообман, продаю гас, купляю масло, давлю собак, курей, гусей i все на свiтi. Мене так i звуть: Таратута - куряча смерть. Ха-ха-ха! Сьогоднi тут, а за пiвгодини - шукай вiтра в полi. Щодня нова д║вочка! Ю р к е в и ч. Стривай, стривай - яка думка! Слухай, Таратуто, чи можеш ти менi допомогти? Т а р а т у т а. Вам? Масла, сала, д║вочку, курку - все на свiтi! Хiба я забув, як ви мене в окопах виручали! Ю р к е в и ч. Яка слiдуюча станцiя на Харкiв? Т а р а т у т а. На Харкiв? Чабани. Ю р к е в и ч. А скiльки верст? Т а р а т у т а. Двадцять три. Ю р к е в и ч. Двадцять три! Врятована! Слухай, Таратуто. Бачиш цей золотий годинник? Вiн коштував пiвтораста карбованцiв. Я дам тобi цей годинник, якщо ти за двадцять хвилин домчиш мене на Чабани - ранiш, нiж прийде туди харкiвський по┐зд. Згода? Т а р а т у т а. Та кон║шно ж, тiльки навiщо це вам? Ю р к е в и ч. Ах, та скорiш, Таратуто! Справа йде про життя - чу║ш, про людське життя! Я мушу знайти на цьому по┐здi одну мою знайому i попередити, щоб вона не ┐хала сюди. (Бере його за руку i озира║ться). За нею полюють жандарми. Розумi║ш, ┐┐ схоплять, як тiльки вона... Т а р а т у т а (у захватi). По┐хали. За п'ятнадцять хвилин домчу. Тiльки навiщо менi ваш годинник? Я його однаково проп'ю, i все на свiтi. Адже ж менi час не потрiбний. Ю р к е в и ч. Мерщiй, мерщiй, Таратуто! Т а р а т у т а. Дасте пляшку коньяку - i квит. А час - я його давно загубив, i все на свiтi. Ще там, на фронтi. Ю р к е в и ч. Ну, от i чудово! Мерщiй же в путь, Таратуто! Т а р а т у т а (схоплю║ться). Тiльки змiню покришку - i в путь. Чекайте на мене тут. VII Цi║┐ хвилини за дверима чути галас, i в кiмнату вдираються чотири жiнки. У трьох з них в руках задавленi кури, а в четверто┐ задавлений кiт. Побачивши Таратуту, одразу здiймають страшний галас. П е р ш а. А, осьдечки вiн, куродав, окаянна душа, куряча смерть! Ю р к е в и ч (злякано). Що таке? Чого ┐м треба? Д р у г а. Задавив - та й гадки не ма║! Ти що це, кожен день наших курей давитимеш, магомет? Ч е т в е р т а. Ти нащо, душогуб, кота задавив? Ю р к е в и ч. Та йди ж бо мерщiй, Таратуто, спiзнишся! П е р ш а. А яку ж курку задавив, проклятий - зозулясту, красунечку, щодня неслася, з рук ┐ла! Пропаду на тебе нема, анахвемо! Т а р а т у т а. Брись! Пiшли геть! Забирайтеся! Д р у г а. А, тепер - забирайтеся! Нi, дзуськи, голубчику, годi! Т р е т я. Ми, тебе, iрода, так не випустимо! Ю р к е в и ч. Ради бога, мерщiй, Таратуто, кожна хвилина дорога! Д р у г а. Та я за свою чубату й тисячi не вiзьму! Я тебе по судах затягаю, бiльшовик, куродав безбожнийi Т р е т я. Та я за свого пiвня горло тобi перерву! Т а р а т у т а. Геть пiшли, негiдницi! Я вас самих подавлю, сороки мокрохвостi. Всiх розмiняю, баби, курячий народ! В с i. А, ти ще лаятись? Берiть його, тiточки, за боки, тягнiть до жандарма! Галас. Наступають на Таратуту. Ю р к е в и ч. Мерщiй, мерщiй, Таратуто! Все пропало. Т а р а т у т а. Брись, окаяннi! (Вiдступа║ до дверей). Дайте ┐м по керенцi, ваше благородi║, - у мене нема║. Вiдштовху║ баб i зника║. Тi наступають на Юркевича. Ю р к е в и ч (вийма║ гаманець}. Нате! Нате i забирайтеся! П е р ш а. Це за зозулясту - керенку! Та я самих я║чок... Д р у г а. Та я за свою чубату й тисячi не вiзьму! Т р е т я. Та я за свого пiвня!.. Ч е т в е р т а. Та такого кота в цiлому городi не було - тiльки що не говорив, сердешний! З криком тiснять Юркевича. Ю р к е в и ч (у розпачi шпурля║ направо i налiво керенки). Нате! Нате ще! Нате! Баби хапають грошi, але продовжують з галасом наступати. Ю р к е в и ч. Та не налазьте! Геть! Це вже справдi якийсь тiсний час. Нате! Нате ще i забирайтеся геть! (Кида║ грошi на пiдлогу). Бiйка, галас. Баби хапають грошi i виходять, лаючись. Ю р к е в и ч (сто┐ть сам, важко дихаючи, розпатланий, пом'ятий). Що це за день! Лiда, жандарми, Таратута, задавленi кури, коти... I коли дорога кожна хвилина, коли треба мчати щодуху, щоб урятувати мою Лiду, - знову чорт кида║ курей пiд мо┐ колеса! Знову курка на мо┐й дорозi! VIII Верта║ться поручик з другим офiцером - полковником, за ними Лундишев i Карфункель. Полковник пiдозрiливе огляда║ться. Л у н д и ш е в. Нарештi ми про все дiзна║мось. Мiй полковнику, з'ясуйте ж нам кiнець кiнцем, в чому рiч? Що значить ця тривога? Чи буде сьогоднi по┐зд на Шепетiвку? Ю р к е в и ч (дивиться на годинник). Ще п'ять хвилин. I де вiн пропав, каналiя?.. К а р ф у н к е л ь. Я, я - нах Шепетофка. Я не можу чекаль! (Вийма║ з кишенi ще одного годинника i накручу║). Зальбадерей! П о л к о в н и к. Пробачте, граф, я не маю змоги! Зараз не такий час. (Вiдводить поручика на авансцену). Кепськi новини. Пiд Дмитрiвськом наших розбито. Пiд Бiлгородкою - прорив. Але не в цьому справа. (Озира║ться на Юркевича). Зараз при┐де ця бiльшовичка, шпигунка. Треба й негайно лiквiдувати. П о р у ч и к. Слухаю, пане полковнику! П о л к о в н и к. У не┐ важливi вiдомостi про наше розташування, про плани бiльшовикiв. Ю р к е в и ч (нервово ходить по кiмнатi, дивиться на годинник). I де вiн пропав? Пройшло вже сiм хвилин. Що робити? Пiти туди - розминешся. Зараз буде по┐зд. К а р ф у н к е л ь (дивиться на годинник). Пройшло тiльки сiм хвилин. Коли ж буде по┐зд? Що робити? Зальбадерей! Ю р к е в и ч (пiдходить до Карфункеля i хапа║ його за руку). Ви ж майстер часу - ви зна║те його закони. Зробiть, щоб вiн зупинився хоч на двадцять, хоч на десять хвилин. Щоб не прийшов цей по┐зд, який везе менi муку i смерть. К а р ф у н к е л ь. Зальбадерей! Що таке час? Для вас вiн iде занадто швидко, для мене, навпаки, дуже поволi. Такий час - тiльки наше почуття. Його взагалi нема║. Ю р к е в и ч. То хiба ║ iнший час? К а р ф у н к е л ь. Так, ║ - i я його знаю. Справжнiй час, якого люди не помiчають, бо не знають, як його рахуваль. Знаю тiльки я, Тобiас Карфункель, i я зроблю свiй годинник, що покаже не той час, який нам зда║ться, а той, що ║ насправдi. Ха! Дi ур дер варгафтiгер цайт. Ю р к е в и ч. Ви божевiльний! Можна з'┐хати з глузду, слухаючи вашi химери. К а р ф у н к е л ь. З'┐хати з глузду? Зальбадерей! Для майстер не потрiбний ваш глузд - вiн слуха║ свiй генiй. П о р у ч и к. Але як ┐┐ пiзнати, пане полковнику? П о л к о в н и к. В тiм-то й штука. Бачите цього цивiльного в сiрому капелюсi? Його прiзвище Юркевич. У мене ║ вiдомостi, що вона йому писала. Треба його обшукати i примусити... Ви розумi║те? П о р у ч и к. Ага, розумiю: полювання на живу принаду. П о л к о в н и к. От-от! Ю р к е в и ч (дивиться на годинник). Ще двi хвилини! Нi, це неможливо! Краще пiду туди... Iде до дверей. Полковник заступа║ йому дорогу. П о л к о в н и к. Пробачте, одну хвилину. Ваше прiзвище Юркевич? Ю р к е в и ч (здивовано). Так... Але дозвольте... П о л к о в н и к. Будьте ласкавi, покажiть нам листа, якого ви сьогоднi одержали. Ю р к е в и ч (спалахнувши). Але дозвольте! З якого права? П о л к о в н и к. З якого права? (Голосно). Пане поручику, попросiть усiх вийти. Панове, прошу всiх вийти! П о р у ч и к. Прошу вас, панове! (Випроваджу║ Лундишева i Карфункеля). Л у н д и ш е в. Але дозвольте! Яка пiдстава? К а р ф у н к е л ь. Да║ iст унергерт! Як ви смi║те? Поручик виштовху║ обох. П о л к о в н и к (до Юркевича). Ви чули? Покажiть листа! Ю р к е в и ч. Якого листа? Я протестую! П о л к о в н и к. Та що ви - дитина чи iдiот! Не змушуйте мене вдаватися до iнших... (Вийма║ револьвер). Ю р к е в и ч. Це насильство. Я буду скаржитися. (Вийма║ i вiдда║ листа). П о л к о в н и к (вихоплю║ i нашвидку чита║). Чорт побери! На машинцi. Хитра, стерво! Значить, ви з нею листу║тесь? А ви зна║те, чим це пахне? Ви заарештованi. Поручику!.. Ю р к е в и ч. Але дозвольте! Я ┐┐ не бачив сiм рокiв! П о л к о в н и к. Не морочте нам голови. кдиний спосiб загладити вашу провину - це допомогти нам ┐┐ заарештувати. Ю р к е в и ч. Що таке? Та ви з глузду з'┐хали! П о л к о в н и к. Якщо ви не хочете, щоб вас негайно розстрiляли, ви повиннi йти на перон i зустрiти цю особу. Зрозумiли? Ю р к е в и ч (трiумфуючи). А! Значить, ви не зна║те ┐┐ в обличчя! То будьте ж певнi, що я вам ┐┐ не викажу. Я зараз же йду додому. Вбiга║ захеканий Таратута. Обидва офiцери наставляють на Юркевича сво┐ револьвери. Т а р а т у т а. Товаришу Юркевич! Готово! ┐дьмо! П о л к о в н и к. Ви зараз же будете розстрiлянi. Ю р к е в и ч. Нехай, але я вам ┐┐ не викажу. Т а р а т у т а. Так i ║сть! Спiзнився! А все через курей проклятих! Звиняюсь, ваше високородi║, менi треба до громадянина Юркевича. П о л к о в н и к (поверта║ться з загрозою). А! Тобi треба! Поручику, взяти його. IX Таратута моментально зника║. Цi║┐ хвилини ще один поручик i дво║ солдатiв вводять Лiду. Тепер це елегантно вдягнена i дуже гарна дiвчина 25-26 рокiв. П о л к о в н и к (до Юркевича). Востанн║ пропоную вам iти на перон i зустрiти цю жiнку. Чули? Через п'ять хвилин буде пiзно. Ю р к е в и ч. Нi, нiзащо! П о л к о в н и к. Ви зараз же будете розстрiлянi! Чу║те? Ю р к е в и ч (помiча║ Лiду, здрига║ться). Нехай! I все-таки я вам ┐┐ не викажу! П о л к о в н и к (кричить). Мовчать! Я сам вас уб'ю як собаку! Мовчать! П о р у ч и к. Пане полковнику, тут стороннi... П о л к о в н и к. Мовчать! Д р у г и й о ф i ц е р. Пане полковнику... П о л к о в н и к (оберта║ться). Га! Чого вам треба? О ф i ц е р. Дозвольте доповiсти. Ми зараз затримали цю даму. Вона при┐хала автомобiлем. З боку Чабанiв. П о л к о в н и к (ста║ уважним). А... ну, i що ж? О ф i ц е р. Дуже непевна особа. (Тихо доповiда║ щось полковниковi). Ось ┐┐ документи. (Пода║ полковниковi). Можливо, пане полковнику, що це саме i ║... прошу звернути увагу. (Показу║ пальцем на один з документiв). П о л к о в н и к. А, чудово, чудово! Хм... (Розгляда║ документи). Цифри, слова, знаки - безумовно, шифр. (Раптом скида║ оком на Лiду). Як ваше прiзвище? Л i д а. Олена Жданова. П о л к о в н и к (швидко). А не Лiда Званцева? Л i д а (спокiйно, знизавши плечима). Не розумiю вашого запитання, полковнику. П о л к о в н и к. А, не розумi║те? А якi це шифрованi записи у вас в зошитi? I║роглiфи оцi? Л i д а. Записи? Ах, то це ж моя стенографiя. Вправи - для практики. П о л к о в н и к. Хм, дуже пiдозрiла практика. А що ви робили в Чабанах? Л i д а. Я гостювала там на хуторi. В сестри. П о л к о в н и к. Гостювали на хуторi, а по┐хали на моторi. (Полковник для рифми робить у словi "хуторi" наголос на "о,"). Ну, добре, ми це все з'ясу║мо. До речi, цей молодий громадянин принiс нам сьогоднi листа яко┐сь Лiди Званцево┐. (Лiзе в кишеню). Чи не знайома вам випадково ця рука? (Навмисне бариться, не розгортаючи листа). Л i д а (посмiхаючись). Навряд, якщо листа написано на машинцi. П о л к о в н и к (трiумфуючи). А! Попались! Попались! Значить, ви самi його писали, якщо зна║те, що на машинцi. Л i д а (весело смi║ться). Та заспокойтеся, полковнику. Я ж бачу адресу на конвертi - друкованi лiтери. П о л к о в н и к. Тьху! (Хова║ листа). Ю р к е в и ч (нiби нетерпляче). Вибачте, пане полковнику, це все дуже цiкаво, але при чому ж тут я? П о л к о в н и к (допитливо дивиться на Юркевича, потiм на Лiду). Так ви не зна║те цi║┐, хм, дами? Ю р к е в и ч. На превеликий жаль, нi. П о л к о в н и к. А! На жаль... Ю р к е в и ч. Так, бо вона дуже гарненька. П о л к о в н и к (розгублено). Чорт зна, що таке! Ви зда║ться, знову наплутали, поручику... Х Входять Лундишев i Карфункель. Обидва знову пориваються до полковника. Л у н д и ш е в (ввiчливо уклоняючись Лiдi). Мадмуазель... Пробачте, полковнику, але так же не можна! К а р ф у н к е л ь. Дас iст унергерт! Начальник станцi┐ нiде нема, по┐зд нема. Я не можу бiльше ждаль! Л у н д и ш е в. Я починаю турбуватися. Чи буде кiнець кiнцем наш по┐зд, чи... П о л к о в н и к. Панове, я ж вам казав... Л у н д и ш е в (до Юркевича). А ви ще тут, мiй молодий друже! (Озира║ться на Лiду). Ба! Кого я бачу! Ну, звичайно ж, то-то я дивлюсь - таке знайоме обличчя! Так ви... Ю р к е в й ч (зляканий, робить крок уперед i бере Лундишева пiд руку). Пробачте, граф, я хотiв вас щось спитати... Л у н д и ш е в. З охотою, з охотою, мiй друже. Так то, значить, ви вже ┐┐ зустрiли - вашу милу курочку. Пардон, мадмуазель, вибачте старого. Заздрю щасливцевi, хе-хе-хе! Але яка вона тепер красуня! Ай, та не давiть менi так руку! П о л к о в н и к. Стривайте, граф, хiба ви зна║те цю даму? Л у н д и ш е в (скрику║). Ай! Та чого ви щипа║тесь! (Тре руки). Ну, та, звичайно ж, знаю. Це ж наша люба мандрiвниця, яку мсь║ Юркевич так довго шукав i вiд яко┐ вiн одержав сьогоднi листа. Я ┐┐ чудово пам'ятаю. П о л к о в н и к (швидко). Лiда Званцева? Л у н д и ш е в (у захватi). Так, так. Iменно, Лiда! Мила курочка, яку... П о л к о в н и к. Ну, граф, ви зробили нам велику послугу! Ю р к е в и ч (не витримавши, кида║ться на Лундишева i хапа║ його за горло). Негiдник! Iдiот! Ти вдруге вiдняв ┐┐ у мене, мою радiсть! Л у н д и ш е в. Що таке! Караул! К... к... Скориставшись iз замiшання, Лiда вихоплю║ револьвер i кида║ться до дверей. П о л к о в н и к. Хапайте ┐┐! Держiть! Сум'яття. Лiда кида║ офiцерам стiльця пiд ноги i тiка║. Поручик пада║, Лундишев вирива║ться з рук Юркевича i з криком бiжить до дверей. Л у н д и ш е в. Караул! Вiн збожеволiв! (Тiка║). П о л к о в н и к. Дверi на замок! А, то ось воно що! Заарештувати, заперти, розстрiляти! (Показу║ на Юркевича солдатам, тi беруть його за руки). Пострiл за дверима, другий. Ю р к е в и ч (кричить). Геть! Вони ┐┐ вбили, негiдники! Цi║┐ ж хвилини обидва офiцери вертаються, ведучи пiд руки Лiду, яка вже не пробу║ вириватися. П о р у ч и к. ксть, пане полковнику! Затримали! (Притиску║ хустку до щоки). Злочинниця вiдстрелюва-лась... Ю р к е в и ч (порива║ться до Лiди). Лiдо! Моя рiдна дiвчинко! П о л к о в н и к. А! То ось яка тут стенографiя? Чудово! Через пiвгодини будете обо║ розстрiлянi. Поручику, розпорядiться. Карфункель, який увесь час уважно стежив за цi║ю сценою, тепер виступа║ вперед. К а р ф у н к е л ь. Iр зайд толь! Вi з'┐халь з глузду! Я протестую! Потрудiться не робити дурницi i вiдправляйте наш по┐зд. Я телеграфiрен германський посол! П о л к о в н и к. Що таке! Та ви ошалiли! Я вас самих розстрiляю через двадцять чотири години... через двадцять чотири хвилини. К а р ф у н к е л ь. Мене? Через двадцять чотири хвилини? Зальбадерей! Мене? П о л к о в н и к. Що таке! Взять його! К а р ф у н к е л ь. Через двадцять чотири хвилини? А вi зна║те, що буде з вами через двадцять чотири хвилини? Ха! Раджу вам краще розпорядiлься з вашим час. Алле таузенд! Тисяча диявол! (В гнiвi наступа║ на полковника, махаючи перед його носом сво┐м годинником). Двадцять чотири хвилини! Краще скажiть, де ви подiль мiй по┐зд? Вiддайте менi пiвгодини - чу║те? - пiвгодини, якi я загубiль через ваш гармидер - вони менi коштують десять рокiв, чорт би вас побраль! П о л к о в н и к (вiдступа║ спантеличений). Та це божевiльний! Взять його! К а р ф у н к е л ь. Нi, не божевiльний. Гарматний пострiл. Ага! Вi чу║те? Вi чу║те, як б'║ цей годинник? Дi штунде гат гешляген. Ваш час пробiль! Подумайте самi про вашi хвилини. П о л к о в н и к (розлючено). Мовчiть! Поручику! Взять! XI Вбiга║ офiцер, за ним дво║ солдатiв. О ф i ц е р. Пане полковнику! Тривога! Прорив! По станцi┐ б'ють з панцерника. Гарматний пострiл. К а р ф у н к е л ь. Ага! Я казаль! (Спокiйно заводить годинника). П о л к о в н и к. Та звiдки? Де? Ви з глузду з'┐хали! Тут i фронту нiякого нема║. О ф i ц е р. Так точно. Червонi наступають з Тернiвки. З пiвночi. А це, певно, партизани. Якийсь шалений панцерник прорвався в тил. Гарматний пострiл. Дзвiнки. Телефон. К а р ф у н к е л ь (спокiйно). Поспiшайте, гер полковнику. Вашi двадцять чотири хвилини скоро проходiль. П о л к о в н и к (люто). А я вас все-таки розстрiляю! Подати автомобiль. Я ┐ду в мiсто. Поручику, ви залиша║тесь комендантом станцi┐. Поставте варту до заарештованих. Розпорядiться по станцi┐. Евакуюйте що можна. А через двадцять хвилин - усiх розстрiляти. П о р у ч и к. Як, пане полковнику, i нiмця? Насмiлюся доповiсти, що... П о л к о в н и к. Ну, добре. Нiмця поки що евакуюйте. Там побачимо. Цих двох. Ходiм! П о р у ч и к. Слухаю, пане полковнику! Полковник i обидва офiцери виходять. П о р у ч и к (до солдатiв). Стерегти заарештованих. Один - бiля дверей, другий - пiд вiкном. Виходить. Солдати замикають дверi i теж виходять. XII Ю р к е в и ч (кида║ться до вiкна). Вартовий! (Пробу║ дверi). Замкнуто. Лiдо, моя дорога Лiдо! (Бере ┐┐ руки). Невже ж я знову бачу тебе, бачу тво┐ милi, рiднi очi, про якi я так часто мрiяв усi цi роки нашо┐ розлуки! К а р ф у н к е л ь (який тим часом сiв на столi i розгляда║ годинника, встромивши око в лупу). Зальбадерей! Пустий балакня... Л i д а. Любий! I ти мене не виказав - тебе мордували! Ю р к е в и ч. I тепер, через сiм рокiв, знайти тебе, щоб знову... щоб знову втратити. Нi, нi, це неможливо! Час зупинився, вiн наш, вiн наш, моя Лiдо!.. К а р ф у н к е л ь. Зальбадерей! Ейн нар. О, один дурень - що вiн зна║ про час? Л i д а. Так, так! Ю р к е в и ч. Двадцять хвилин життя i любовi - та це ж вiчнiсть! К а р ф у н к е л ь. Не забуваль мiй урок. Хм... Ю р к е в и ч. Тiльки мiщани лiчать час роками - ми будемо лiчити його ударами нашого серця! I кожен удар, кожен удар вiддамо нашiй любовi! Л i д а. Так, так, нашiй любовi! О, як же я люблю тебе тепер, мiй ║диний! Гарматний пострiл. Ю р к е в и ч. Лiдо, моя кохана Лiдо! Яке щастя... припасти до тво┐х уст... вмерти... лишитися з тобою назавжди! Випити до кiнця цi останнi хвилини нашого життя! К а р ф у н к е л ь (продовжуючи копирсатися в годиннику). О, Зальбадерей, о, пустий балакня! Який останнiй хвилина? Ваш останнiй хвилина буде через тридцять рокiв. Укупi вмираль! Вона ще вас кидаль - цей дiвчинка, поки ви вмираль... Ю р к е в и ч (обертаючись). Ви брешете! К а р ф у н к е л ь (спокiйно). Ну, то вi ┐┐ кидаль унд дамiт пунктум. Брязкiт розбито┐ шибки. Куля вибива║ з рук Карфункеля годинник. Ю р к е в и ч. Боже мiй! Сюди стрiляють! К а р ф у н к е л ь (розлючено). О, ферфлюхте гейденлерм! Проклятий метушня! Розбиваль мiй кращий хронометр! Каналi┐! Негiдники! (Лазить по пiдлозi, збираючи механiзм). Тривога. Рушнична стрiлянина. Л i д а. Стривай! Ти чу║ш! Це нашi! Вони близько! Вони не дозволять, щоб нас убили! (Бiжить до вiкна). Так, так! Скрiзь панiка! Солдати тiкають, кулемет. Ага! Сиплеться штукатурка... Кулi б'ють в естакаду... Впав офiцер!.. Мiцний стукiт у дверi. Ю р к е в и ч. Ламають дверi. Треба ┐х чимось заставити. Вони можуть нас убити, вiдступаючи... Тягне до дверей меблi. Л i д а. В мене ║ ще один револьвер. Ми будемо оборонятись. Ю р к е в и ч. Так, так! Жити, жити! Дихати на повнi груди, жити з тобою, моя Лiдо! К а р ф у н к е л ь (продовжуючи збирати колiщата з пiдлоги). Зальбадерей! Вiн уже роздумиваль умирать... Пострiл пiд дверима. Шум боротьби. XIII Голос за дверима. Вiдчинiть! Сво┐! Товаришу Юркевич! Ю р к е в и ч (у захватi). Таратута! Врятованi! Дверi вiдчиняються. Входить загiн червоноармiйцiв. Попереду Таратута. Т а р а т у т а. Товаришу Юркевич! Баришня, мадамочко! Ура! Живi, не спiзнився? Л i д а (кида║ться до червоноармiйцiв). Товаришi! Рiднi! (Тисне ┐м руки). Якого полку? Ю р к е в и ч (хапа║ руку Таратути). Таратуто, друже мiй любий! Це ти нас визволив? Т а р а т у т а. Та вже так вийшло. Спасибi, братва попалася знайома. Згодилися в тил один броневик пустити. Для тебе, друже, i станцiю здобули, i все на свiтi. Ю р к е в и ч. Та коли ж ти встиг, каналiя? (Смi║ться вiд щастя). Т а р а т у т а. Та хiба я час лiчу чи мiряю? Ю р к е в и ч. Правда, Таратуто, правда - його нi полiчити, нi вимiряти. XIV Входить ще загiн з командиром. Вводять кiлька чоловiк заарештованих, у тому числi Лундишева. К о м а н д и р. Зайняти всi виходи. кфiмов, займи телеграф! Заарештованих замкнути поки що тут. А це що за громадяни? Л i д а (дiста║ з зачiски згорнутий тонкий папiрець i пода║ командировi), Я - полiтробiтниця подиву вiсiмнадцять. Нас засудили до розстрiлу - мене i цього товариша, вiн вiдмовився виказати мене бiлим. К о м а н д и р. Лiда Званцева! Радий вас бачити, товаришко!.. К а р ф у н к е л ь. Гер командир! Накажiть даваль мiй по┐зд. Я не можу бiльше втрачаль час через ваш вiйна. К о м а н д и р. А це ще який нiмець? Л i д а. Його заарештували разом з нами за те, що вiн протестував проти нашого розстрiлу. К о м а н д и р. Дякую вам. Ви свободнi, товаришу! К а р ф у н к е л ь. Звободнi, звободнi - менi потрiбний по┐зд, а не ваша звобода. Л у н д и ш е в. Це неподобство! У мене бiлет i плацкарта. Скажiть, щоб повернули мо┐ речi! Це грабiж! К а р ф у н к е л ь. Я не можу втрачаль час. Я рахуваль кожен хвилина. К о м а н д и р. Тихше, тихше! Для нас не цiкавi вашi розрахунки. У революцi┐ свiй годинник - вiн iде все вперед, а коли б'║ - наста║ новий час. Гарматний пострiл. К о м а н д и р. Чули? Ю р к е в и ч. Я вам казав, майн гер, що ║ майстер дужчий за вас - революцiя. Ваш годинник розбитий. К а р ф у н к е л ь. Зальбадерей! Завiса. ДIЯ ТРЕТЯ Та сама станцiя. 1920 рiк. Зима. Кiмната занедбана, давно не метена. Скрiзь бруд, недокурки, мотлох. Кiлька жiнок туляться на лавках, грiючись по черзi бiля поганенько┐ пiчурки, що поставлена в кутку. I Увiходять дво║ залiзничникiв в кожухах i з дорожнiми клунками на плечах. 1-й з а л i з н и ч н и к (до жiнок). Здрастуйте. Не було товарного? У с а ч и х а. Не було. Певно, скоро буде. 3-я ж i н к а. Куди це ви, Семене Терентiйовичу? Невже на село? Чи, може, в мiсто, як мiй? 1-й з а л i з н и ч н и к (хмуро). Ну, а що ж - з голоду здихати... 2-а ж i н к а. Правильно. Всi пiдуть. 2-й з а л i з н и ч н и к. Нехай ┐м чорт паровози водить. 1-а ж i н к а. Та Черевко, Трохимич. Цей сов║цькому чорту продався, старий собака. Увiходить Черевко, мовчки, докiрливо дивиться на залiзничникiв, тi вiдвертаються. Ч е р е в к о. Куди це ти напосудився, Терентiйович? Мовчиш? Соромно в очi дивитись? Коли робоча армiя на фронт iде - паровоз кида║ш? Ех... У с а ч и х а (розлючена). Та тобi яке дiло? От i пiде. Ти хiба його дiтей нагоду║ш? 1-й з а л i з н и ч н и к. Та чого ти до мене присiкався? Я тобi не заважаю - хочеш комiсаром зад║латься - тво║ дiло. А менi дiти дорожче. Увiходить Черевкова жiнка - Оля. Вона постарiла, змарнiла, але, як i ранiш, приваблю║ сво║ю лагiдною усмiшкою, миловидним i нiжним обличчям. О л я. Андрiй Трохимич! Ти скоро додому? Серьо-жi погано. Ч е р е в к о (нетерпляче). Постривай, Олю, - нема║ часу - потiм. Дурень ти, дурень, Теренть┐ч, i говорити з тобою не варто. А ось вiд тебе, Василю Iвановичу, скажу по правдi, не сподiвався... О л я. Андрiй Трохимович... Ч е р е в к о. Зараз, Олю, зараз - я знаю. О л я (крiзь сльози). З Серьожею погано - серце зовсiм завмира║. Пiди ще в мiсто, пошукай камфори - може, в Червоному Хрестi... Ч е р е в к о. Пiду, Олю, - зараз. Так, не сподiвався, Василю Iвановичу, не сподiвався. Разом в дев'ятсот п'ятому бастували, разом паровози вiд нiмцiв рятували - а тепер, у таку хвилину, свiй пролетарський пост покида║ш?! Соромно, Василю Iвановичу, - не сподiвався. 2-й з а л i з н и ч н и к (пiдводиться). Та ну тебе, не тягни - i без того гiрко. Ходiм закуримо, чи що, з горя. Ч е р е в к о (радiсно). Не по┐деш? От спасибi, Васю. Не зрадив. О л я. Андрiю Трохимовичу... 2-й з а л i з н и ч н и к. Та ходiм уже... У с а ч и х а. Уговорив-таки, язва. Укомiсарив! 2-а ж i н к а. Чисто що укомiсарив, оратор. Парте║ць. Ч е р е в к о. Зараз, Олю, зараз. Ходiм, Василь Iванович, - я тобi й паровоз наготовив. Виходять. 2-а ж i н к а. Товарний! II Пiдходить товарний по┐зд. Всi кинулись на перон, Оля сiда║ на лавку, сумно похиливши голову. Входить Юркевич, змарнiлий, обшарпаний. Мовчки сiда║ поруч на лавку