        мИХАЙЛО кОЦЮБИНСКИЙ. ц▓ПОВ'ЯЗ

---------------------------------------------------------------
 OCR: оЛЕГ вОЛКОВ
 Source: пОВНО сОБРАНi║ тВОРiВ, нАУКОВА дУМКА, 1974
 Origin: http://lib.ru/SU/UKRAINA/KOCUBINSKI/ │ http://lib.ru/SU/UKRAINA/KOCUBINSKI/
---------------------------------------------------------------

        опов▓дання
     тИХОЮ ХОДОЮ, ЛЕДВЕ СТУПАЮЧИ НАТОМЛЕНИМИ НОГАМИ ПО СВ│Ж│Й Р│ЛЛ│, ЙШОВ ЗА
ПЛУГОМ  ПАРУБОК  сЕМЕН   вОРОН.  сИВ│  КРУТОРОГ│  ВОЛИ,  ПОМАХУЮЧИ  РОГАТИМИ
ГОЛОВАМИ,  ПОСП│ШАЛИСЬ З  ГОРИ В ДОЛИНУ НА СПОЧИНОК,  БО  сЕМЕН  НИН│  ТРОХИ
ПРИП│ЗНИВСЯ, ДООРЮЮЧИ ПАНСЬКИЙ ЛАН. сПРАВД│, БУЛО НЕРАНО. оС│НН║ СОНЦЕ ДАВНО
ВЖЕ СХОВАЛОСЬ ЗА ГОРОЮ, ЗАБРАЛО З СОБОЮ Й ПРОМ│ННЯ; ЛИШ ХОЛОДНЕ  НЕБО КИДАЛО
НА ЧОРНУ ЗЕМЛЮ БЛАКИТНЕ СЯЙВО, ДИХАЛО ХОЛОДОМ Й ВОГК│СТЮ.
     сУМНА ТА НЕПРИВ│ТНА КАРТИНА БУЛА ПЕРЕД ОЧИМА В сЕМЕНА: СПРАВА │  ЗЛ│ВА,
СК│ЛЬКИ ОКОМ ЗАХОПИШ, ЧОРН│ЛИ СВ│ЖОЮ Р│ЛЛЕЮ ЗОРАН│ НА ЗЯБЛЮ ГОРИ,  А  В ЯРАХ
ТА ВИДОЛИНКАХ  БУЛО ЩЕ  ЧОРН│ШЕ, ЩЕ СУМН│ШЕ... дЕСЬ ДАЛЕКО, КРАЙ  НЕБОСХИЛУ,
ЗД│ЙМАЛАСЬ СИВА  │МЛА, ВИПОВНЯЛА  ПОВ│ТРЯ...  чОРНИМИ ЯРАМИ ПОКОТИВСЯ  Б│ЛИЙ
ТУМАН, ОДЕЖА  ВКРИЛАСЬ  ДР│БНЕНЬКОЮ РОСОЮ... вОГКИЙ  ХОЛОД ЗЦ│ПЛЮВАВ  КРОВ У
ЖИЛАХ,  ДОЙМАВ ДО  КОСТЕЙ... вГОР│ - ТЕМНЕ, НЕПРИВ│ТНЕ НЕБО, ДОЛ│ - ХОЛОДНА,
МОКРА ЗЕМЛЯ │ Б│ЛЬШ Н│ЧОГО...
     ▓  ВТОМА  В│Д Ц│ЛОДЕННО┐ ВАЖКО┐  ПРАЦ│, │  ХОЛОД, │  СЯ  СУМНА  КАРТИНА
МИМОХ│ТЬ  НАСУВАЛИ  МР│Ю  ПРО ТЕПЛУ ХАТУ,  ГАРЯЧУ  СТРАВУ,  СУХУ ПОСТ│ЛЬ,  А
сЕМЕНОВ│ ЯКРАЗ ТРЕБА БУЛО  НОЧУВАТИ В ПОЛ│,  УКУП│  З Н│ЧЛ│ЖАНАМИ,  ТАКИМИ Ж
НАЙМИТАМИ, ЯК │ В│Н, БО ДО ЕКОНОМ│┐ БУЛО ДАЛЕКО. тАК ПАН ЗВЕЛ│В, ЩОБ ПАРУБКИ
НЕ ЗГАЯЛИ ЧАСОМ  ЯКО┐ ГОДИНКИ... сЕМЕН  ВАЖКО З│ТХНУВ,  ЗГАДАВШИ ПРО  СЕ,  │
ПОСП│ШИВСЯ  ЗА  ВОЛАМИ,  ЩО  САМЕ  ЗБ│ГАЛИ  З  ГОРИ  В  ДОЛИНУ,  ДЕ  ТАБОРОМ
РОЗТАШУВАЛИСЬ НА Н│Ч ПАРУБКИ.
     сЕМЕН  РОЗПРЯГ  ВОЛ│В, ПУСТИВ ┐Х  НА  ПАШУ,  А  САМ  ПРИМОСТИВСЯ  Б│ЛЛЯ
ПАРУБК│В.  н│ЧЛ│ЖАНИ ВЕЧЕРЯЛИ,  ЧИМ  ХТО  МАВ. сТРАВИ НЕ ВАРИЛИ,  БАГАТТЯ НЕ
РОЗКЛАДАЛИ, БО Л│СУ НЕ БУЛО  ПОБЛИЗУ.  сЕМЕН ВИТЯГ З  ТОРБИНКИ ХЛ│БА, К│ЛЬКА
ЯБЛУК │ НАМАЦАВ  НАСПОД│  ШМАТОК  САЛА, КОТРОГО В│Н НЕ КЛАВ ТУДИ. "дОМНА!" -
ПРОМАЙНУЛО В ГОЛОВ│ ЙОГО, │ В│Н ПОЧУВ, ЩО ЯКИЙСЬ ПРОМ│НЬ ЗАГР│В  ЙОГО СЕРЦЕ,
ОСЯЯВ П│ТЬМУ,  ЩО ОПОВИЛА ДИТИНУ, РОЗВ│ЯВ ГУСТИЙ ТУМАН... тАК, СЕ ЙОГО дОМНА
П│КЛУ║ТЬСЯ ПРО ЙОГО, СИРОТА, НАЙМИЧКА,  ЩО СЛУЖИТЬ РАЗОМ З НИМ У ДВОР│; ЙОГО
ЛЮБА  дОМНА, ЩО НЕЗАБАРОМ СТАНЕ ЙОГО В│РНОЮ ДРУЖИНОЮ. б│ДНА Д│ВЧИНА! сК│ЛЬКИ
ВОНА  ГОРЯ ПРИЙНЯЛА В│Д ТИХ САМИХ ПАН│В, НА КОТРИХ РОБИТЬ! сК│ЛЬКИ НАРУГИ! ▓
ЧОМУ ВОНА МУСИТЬ ТАК  ТЯЖКО ПРАЦЮВАТИ НА ШМАТОК ХЛ│БА, ТОЙ Г│РКИЙ ТА СОЛОНИЙ
ШМАТОК, КОЛИ ПАННОЧКА, ДОЧКА Д│ДИЧА, ЖИВЕ В РОЗКОШ│, Н│ЧОГО НЕ РОБЛЯЧИ? чОМУ
ВОНА РОДИЛАСЬ Б│ДНОЮ МУЖИЧКОЮ,  ЧОМ НЕ ПАННОЧКОЮ3 чОГО В НИХ ТАКА НЕОДНАКОВА
ДОЛЯ?..
     сЕМЕН СТРИВОЖИВСЯ. в│Н ПОМ│ТИВ, ЩО З НИМ  ПОЧИНА║ Д│ЯТИСЬ  ТЕ, ЧОГО В│Н
ТАК БОЯВСЯ. "дУРН│ ДУМКИ", ЯК В│Н НАЗИВАВ ┐Х, "ДУРН│ ПИТАННЯ", НА ЯК│ В│Н НЕ
ВМ│║  ДАТИ  В│ДПОВ│Д│, ПОЧИНАЮТЬ МУЧИТИ ЙОГО,  ЗАКОЛОЧУВАТИ СПОК│Й,  ГНОБИТИ
СЕРЦЕ Й МОЗОК.
     -  хАЙ ЙОМУ ЦУР! - СПЛЮНУВ сЕМЕН │  Р│ШИВСЬ  В│ДКАРАСКАТИСЬ В│Д  ДУРНИХ
ДУМОК. в│Н  ГЛЯНУВ НА  ЗОРАНЕ ПОЛЕ │ СЛИВЕ  СИЛОМ│ЦЬ НАПРЯМИВ  СВО┐  ДУМИ НА
ЩОДЕННУ РОБОТУ. "сК│ЛЬКИ-ТО ЩЕ ДОВЕДЕТЬСЯ ВИОРАТЬ ПАНСЬКОГО ЛАНУ? чИ ВСП│║МО
ЗА ДВА ДН│?..  дЕ ТАМ, ДЕ ТАМ! щЕ ТОГО ПОЛЯ - БЕЗМ│Р! ▓ СК│ЛЬКИ Ж ТО  ЛАН│В,
СК│ЛЬКИ ТО┐ ЗЕМЛ│ В  ОДНОГО ЧОЛОВ│КА?  чОМУ СЕ  ТАК, ЩО  ПАН МА║  НЕОБМЕЖЕН│
ГРУНТА, А МЕН│ НЕ ДАВ БОГ │  КЛАПТИКА ЗЕМЛ│?" -  НЕПОМ│ТНО ДЛЯ  СЕБЕ ЗВЕРНУВ
сЕМЕН  НА ТУЮ Ж СТЕЖКУ.  "оТ  ТЕПЕР,  - МАРИВ сЕМЕН, -  ПАН СИДИТЬ ДЕСЬ Б│ЛЯ
СТОЛА В  ГАРН│Й  ТЕПЛ│Й ХАТ│, А дОМНА ПОДАВ НА СТ│Л  ВЕЧЕРЮ,  ГАРЯЧ│, СМАЧН│
СТРАВИ, А Я, НАПРАЦЮВАВШИСЬ ЗА Ц│ЛИЙ ДЕНЬ НА ПОЛ│, НАТОМИВШИСЬ, ЩО  Й НОГАМИ
НЕ  ЗДВИГНУ, МУШУ,  МОВ  ПЕС  ТОЙ, МЕРЗНУТИ НА МОКР│Й ЗЕМЛ│?  дЕ Ж ПРАВДА?..
бОЖЕ!  - СХАМЕНУВСЯ  сЕМЕН.-  чОГО  МЕНЕ  ТАК│  ДУМКИ МОРОЧАТЬ? аДЖЕ РОЗУМН│
ПИСЬМЕНН│ ЛЮДИ (ХОЧ БИ Й БРАТ М│Й рОМАН - НАЩО ПИСЬМЕННИЙ,  НАВ│ТЬ ЗА ПИСАРЯ
В  СЕЛ│ СЛУЖИТЬ)  КАЖУТЬ, ЩО ТАК ВОНО  МУСИТЬ  БУТИ, ЩО  │НАКШЕ НЕ БУДЕ... а
ПАНИ? аДЖЕ ВОНИ ДИВЛЯТЬСЯ У  ПИСЬМО, ЗНАЮТЬ, ЩО ГР│Х, ЯК НА СВ│Т│ ТРЕБА ЖИТИ
ПО ПРАВД│,  НЕ ТЕ, ЩО Я  - ТЕМНИЙ  - ДИВЛЮСЬ  │  НЕ БАЧУ,  МОВ ТОЙ ЗА║ЦЬ, ЩО
ЛЕЖИТЬ, ВИТР│ЩИВШИ  ОЧ│ А  Н│ЧОГО НЕ БАЧИТЬ... т│ЛЬКИ..  Т│ЛЬКИ... чОГО Ж СЕ
БОГ  СОТВОРИВ  ОДНОГО ЧОЛОВ│КА, А  НЕ  ДВОХ:  ПАНА  Й  МУЖИКА? чОГО СЕ  ТАК?
чОГО?.."
     сЕМЕН ЛЕЖАВ ГОР│ЛИЦЬ, ЗВЕРТАЮЧИСЬ  З СВО┐МИ ПИТАННЯМИ  ДО НЕБА, А ВОНО,
ХОЛОДНЕ  ТА ТЕМНЕ,  БАЙДУЖНО  БЛИМАЛО  З│РОЧКАМИ  У  В│ДПОВ│ДЬ НА  Т│ ГАРЯЧ│
ПИТАННЯ Б│ДНОГО НАЙМИТА.
     ▓ ВРАЗ │ЗГАДАЛИСЬ сЕМЕНОВ│ ЙОГО Л│ТА  ДИТЯЧ│.  яСНО, ВИРАЗНО, МОВ ПЕРЕД
ОЧИМА, ВСТАЛА В  ЙОГО ПАМ'ЯТ│  ОДНА ПОД│Я,  ЩО  РОЗБУРКАЛА  В ДЕСЯТИЛ│ТНЬОМУ
ХЛОПЦЕВ│ МОЗОК, ВКИНУЛА В СЕРЦЕ ЗЕРНО НОВИХ, НЕ Д│ТОЧИХ БАЖАНЬ.
     сЕ  БУЛО  Л│ТОМ,  САМЕ  В  ЖНИВА,  сЕМЕН  ПАС ХУДОБУ.  вОЛИ  ТА  ТЕЛЯТА
РОЗБРЕЛИСЬ ПО ТОЛОЦ│, А В│Н, ЛЕЖАЧИ В  ХОЛОДКУ П│Д ПОЛУК│ПКАМИ,  ВИГРАВАВ НА
СОП│ЛЦ│ ЯКУСЬ  СУМОВИТУ  ДУМКУ. дУМКА ОБ│РВАЛАСЬ НА  ТИХОМУ  ЖАЛ│БНОМУ ТОН│,
СОП│ЛКА  ВИСЛИЗНУЛАСЬ З РУК, │  сЕМЕН ЗАПЛЮЩИВ  ОЧ│, ЗАКОЛИСАНИЙ ТОЮ ЧУДОВОЮ
ТИШЕЮ, ЩО  БУВА║ ВИПОВНЕНА УСЯКИМИ ЗГУКАМИ: │ ДЗВ│НКОЮ П│СНЕЮ  ЖАЙВОРОНКА, │
ДЗИЖЧАННЯМ  ПОЛЬОВИХ  МУХ,  │  ТИХИМ  МЕЛОД│ЙНИМ ШЕЛЕСТ│ННЯМ  СТИГЛОГО ЖИТА,
П│ДР│ЗАНОГО СЕРПАМИ.
     вРАЗ  ЗА ПОЛУК│ПКАМИ,  В ЖИТ│,  ПОЧУЛАСЬ РОЗМОВА.  сЕМЕН РОЗПЛЮЩИВ ОЧ│,
П│ДВ│ВСЯ │ НАСТОРОШИВ ВУХА.
     - нЕМА ТАМ, ДОНЮ, ХОЧ ШМАТОЧКА ХЛ│БА? - ВИРАЗНО ПОЧУВСЯ СТАРЕЧИЙ ГОЛОС,
     -  нЕМА,  МАМО...  тАЖЕ   ВЧОРА  ПО┐ЛИ...  -  РОЗТЯВСЯ  ДЗВ│НКИЙ,   АЛЕ
СУМНИЙ-ПРЕСУМНИЙ ГОЛОС.
     зАТИХЛО.
     - н│, Я  ТАК  НЕ  МОЖУ... СИЛИ  НЕ СТА║... сК│ЛЬКИ Ж ТО  ДЕНЬ  МОРИЛИСЬ
ГОЛОДОМ... А СЬОГОДН│ Й Р│СОЧКИ В РОТ│ НЕ БУЛО, АЖ МЕНЕ КОЛО  СЕРЦЯ ПЕЧЕ, АЖ
МЕН│ МЛОСНО... а ТУТ ЖНИ... гОСПОДИ! чИ  ТОМУ  БОГОВ│ ХЛ│БА ШМАТКА ЖАЛКО ДЛЯ
НАС,  Б│ДНИХ,  ЧИ  ЩО?..  оТ  ЖИТТЯ!..  ▓...  ДЕ...   ТА   СМЕРТЬ...  МОЯ...
ЗАПОД│ЯЛАСЯ?.. - чУТНО СТАЛО ГОЛОСНЕ  ХЛИПАННЯ, ЧУТНО БУЛО Б│ЛЬ, МУКИ ГОЛОДУ
В ТОМУ ПЛАЧУ...
     - цИТЬ, ДОНЮ, ЦИТЬ... НЕ СВАРИСЯ З БОГОМ... ПЕРЕТЕРП│МО...
     сЕМЕНА ЗНЯЛА  Ц│КАВ│СТЬ, │  РАЗОМ  ЯКИЙСЬ  ОСТРАХ  ОБГОРНУВ  ЙОГО.  в│Н
ПОТИХЕНЬКУ ОБ│ЙШОВ ПОЛУК│ПОК, НАБЛИЗИВСЯ ДО ЖИТА  │ ЗАГЛЯНУВ, ЩО РОБИТЬСЯ НА
НИВ│.  кАРТИНА,  ЯКУ  В│Н  ПОБАЧИВ,  ДУЖЕ  ВРАЗИЛА  ЙОГО.  нА  СТЕРН│,   П│Д
ПОЛУК│ПКОМ,  СИД│ЛИ ДВ│  Ж│НКИ. мОЛОДИЦЯ, З  БЛ│ДИМ,  ЗМАРН│ЛИМ ОБЛИЧЧЯМ,  З
НЕРВОВИМ  ПОСП│ХОМ  ВИТИРАЛА  РУКАВОМ  СВО┐  ЗАПЛАКАН│  ОЧ│;   СТАРА  СИД│ЛА
НЕПОРУШНО,  СХИЛИВШИ ПОБ│ДЕННУ ГОЛОВУ,  │  РЯСН│ СЛЬОЗИ ЗРОШАЛИ ┐┐  СТАРЕЧИЙ
ВИД.
     сЕМЕН ПОЧУВ, ЩО ЙОГО СТИСНУЛО ЩОСЬ КОЛО СЕРЦЯ. в│Н Н│КОЛИ НЕ БАЧИВ, ЩОБ
ДОРОСЛ│  ПЛАКАЛИ В ГОЛОДУ,  │  ЯКОСЬ ЗРАЗУ, ДИТЯЧИМ ЧУТЛИВИМ  СЕРЦЕМ ЗБАГНУВ
ВЕСЬ ТРАГ│ЗМ СЦЕНИ. рУКА ЙОГО МИМОХ│ТЬ ОПУСТИЛАСЬ НА ТОРБИНКУ  З  ХЛ│БОМ, ЩО
ВИС│ЛА ЧЕРЕЗ  ПЛЕЧЕ.  тА ТОРБИНКА ЗАВАЖАЛА  ЙОМУ, В│Н СЕ ЯКОСЬ  ЗРАЗУ ПОЧУВ,
йОМУ СТАЛО ПРИКРО,  НАВ│ТЬ  СОРОМНО  МАТИ ХЛ│Б... сКВАПНО, ХАПАЮЧИСЬ, СКИНУВ
В│Н ТОРБИНКУ В ХЛ│БОМ │, ВЕСЬ ЧЕРВОНИЙ, ЗАСОРОМЛЕНИЙ, НАБЛИЖАВСЬ ДО Ж│НОК.
     - т│ТКО!.. НЕ ПЛАЧТЕ, Т│ТКО... ОСЬ ХЛ│Б.
     сЕМЕНОВ│  ЗДАЛОСЯ,  ЩО  ТО  ХТОСЬ ДРУГИЙ  ПРОКАЗАВ Т│┐ СЛОВА,  -  ТАКИМ
ЧУДНИМ, НЕ СВО┐М ГОЛОСОМ БУЛИ ВОНИ СКАЗАН│.
     мОЛОДИЦЯ ЗДИВОВАНО ГЛЯНУЛА НА  сЕМЕНА ЧЕРВОНИМИ В│Д СЛ│З ОЧИМА │ Н│ЧОГО
НЕ В│ДПОВ│ЛА. сТАРА ЩЕ ДУЖЧЕ  ЗАПЛАКАЛА.  сЕМЕН  СТОЯВ Н│  В СИХ, Н│ В  ТИХ,
ТРИМАЮЧИ  В РУКАХ ТОРБИНКУ, НЕ ЗНАЮЧИ,  ЧИ ЗАЛИШИТИСЯ ТУТ, ЧИ Т│КАТИ... кРОВ
ПРИЛИНУЛА  ЙОМУ  ДО  ГОЛОВИ,  В  УШАХ ЗАШУМ│ЛО...  сЕМЕН  ВПУСТИВ  НА  ЗЕМЛЮ
ТОРБИНКУ, А САМ  МЕТНУВСЬ НАЗАД... в│Н  Б│Г СТЕРНЕЮ, НАЧЕ Т│КАВ В│Д  КОГО, │
ЧУВ, ЩО  ЙОМУ ЧОГОСЬ СОРОМНО, ЩО В СЕРЦ│  ЗД│ЙМА║ТЬСЯ  ЗЛ│СТЬ, А ПРОТИ  КОГО
ЗЛ│СТЬ - В│Н │ САМ НЕ ЗНАВ. йОМУ ХОТ│ЛОСЬ З│ГНАТИ ТУ ЗЛ│СТЬ НА Ч│М-НЕБУДЬ, │
В│Н ПОЖБУРНУВ Ц│ПКОМ У КОРОВУ, ЩО ПАСЛАСЬ НА МЕЖ│.
     - а-А, ТИ, Б│СОВА ХУДОБА, БОДАЙ ТЕБЕ ВОВКИ │З'┐ЛИ!.. а КУДИ?..
     ц│ПОК ЗАСВИСТ│В У  ПОВ│ТР│, КОРОВА СТРИБНУЛА │ ПОБ│ГЛА ДАЛ│, А сЕМЕН  Й
НЕ БАЧИВ СЬОГО: В│Н ПРОЖОГОМ ВБ│Г НА МЕЖУ ПОМ│Ж  ЖИТА │ ПРИЧА┐ВСЯ У ВИСОКОМУ
ЖИТ│.  сПЕРШУ В│Н  Т│ЛЬКИ  ЧУВ,  ЯК  КАЛАТАЛО  ЙОГО  СЕРЦЕ,  А  ДАЛ│,  ТРОХИ
ЗАСПОКО┐ВШИСЬ,  ПОЧАВ  ПРИГАДУВАТИ  СОБ│  СЦЕНУ,  ЩО  ПЕРЕД  ХВИЛИНОЮ БАЧИВ.
нАДАРЕМНЕ ДИТЯЧИЙ МОЗОК ПРАЦЮВАВ НАД ПИТАННЯМ. ЧОГО СЕ ОДН│ МАЮТЬ ЩО ┐СТИ, А
ДРУГ│ ПЛАЧУТЬ З  ГОЛОДУ? в│ДПОВ│Д│ НЕ БУЛО Н│ЯКО┐. нЕЗАБАРОМ ДУМИ ПЕРЕЙШЛИ В
МР│┐...
     "оТ  ЯКБИ Я БУВ ПАНОМ, -  МАРИВ сЕМЕН, -  Я Б МАВ БАГАТО-БАГАТО ГРОШЕЙ,
ХЛ│БА, УСЬОГО...  я Б КОНЧЕ Д│ЗНАВАВСЬ, ХТО ГОЛОДУ║, ТА ДАВАВ БИ ЙОМУ ХЛ│БА,
СТРАВИ, ОДЕЖ│, ЩОБ НЕ БУЛО В СЕЛ│ ГОЛОДНИХ ТА Б│ДНИХ... тА Х│БА ТО ТАК ВАЖКО
ПАНОМ ЗРОБИТИСЬ3 тРЕБА Т│ЛЬКИ ТАКУ КНИЖКУ ВИВЧИТИ. оТ рОМАНКО НАШ ВЧИТЬ  ТУЮ
КНИЖКУ, КАЖЕ, ЩО ХОЧЕ ПАНОМ  БУТИ.  "┐ЗДИТИМУ, - КАЖЕ,  - В ТАК│Й  ХАТИН│ НА
КОЛЕСАХ,  З ЗДОРОВИМИ ШИБКАМИ,  ЯК ЧАСОМ НАШ ПАН  ┐ЗДИТЬ!.."  оН  В│Н  ЯКИЙ,
рОМАНКО НАШ!.. нЕВ│ДМ│ННО ВЧИТИМУСЬ. пОПРОХАЮ рОМАНКА, В│В МЕН│ ПРОКАЖЕ..."
     ▓ ТАК ПРИТЬМОМ  ЗАБАГЛОСЯ сЕМЕНОВ│  ВЧИТИСЯ,  ЩО Б│ДНИЙ ХЛОПЕЦЬ  НЕ М│Г
ДОЧЕКАТИ, АЖ СОНЕЧКО ЗАКОТИТЬСЯ ЗА  ОБР│Й, │ ПОГНАВ ТОВАР З ПОЛЯ РАН│ШЕ, Н│Ж
ЗВИЧАЙНО.
     рОМАНКО ЗАРЕГОТАВСЬ ЗРАЗУ, ПОЧУВШИ БАЖАННЯ сЕМЕНОВЕ ВЧИТИСЬ, АЛЕ, ТРОХИ
ПОДУМАВШИ, ЗГОДИВСЯ,
     - а ЩО МЕН│ ДАСИ ЗА НАУКУ? - ПОСПИТАВ В│Н БРАТА.
     - тА ЩО Ж ТОБ│ ДАТИ?
     - сОП│ЛКУ ДАСИ?
     - дАМ! - Р│ШИВ сЕМЕН, ХОЧ ЙОМУ ДУЖЕ ЖАЛЬ БУЛО СОП│ЛКИ.
     - а ПЛ│Т│ НА БРИЛЬ ДАСИ? тИ Ж СОБ│ НАЛАГОДИВ!..
     - дАМ! - ЗГОДИВСЬ сЕМЕН │ НА СЕ.
     рОМАНКО НАЛАПАВ НА  ПОЛИЦ│ СТАРУ, ЗАЯЛОЖЕНУ ГРАМАТКУ, │ ХЛОПЦ│ ПОДАЛИСЬ
У СТОДОЛУ. пОЧАЛОСЬ  ВЧИТТЯ. пОВАЖНО,  З ОСТРАХОМ,  НАЧЕ ДО  ПЕРШО┐ СПОВ│Д│,
ПРИСТУПИВСЬ сЕМЕН  ДО  ГРАМАТКИ  │  СИЛКУВАВСЯ  ТАКИМ  САМИМ,  ЯК В рОМАНКА,
ГОЛОСОМ  ПРОКАЗУВАТИ ЗА  НИМ:  АЗ,  БУКИ, В│ДИ...  вЧИТТЯ СК│НЧИЛОСЬ, АЛЕ  В
ГОЛОВ│ сЕМЕНОВ│Й УСЕ ЛУНАЛИ ЧУДН│ СЛОВА,  ЯКИХ В│Н НЕ РОЗУМ│В. нАВ│ТЬ  УНОЧ│
ПРИСНИЛИСЬ ЙОМУ Т│ КАРЛЮЧКИ, ХРЕСТИКИ, БУБЛИКИ, ЩО  ПРОЗИВАЮТЬСЯ Л│ТЕРАМИ, │
сЕМЕН КРАЩЕ  ВИВЧИВ ┐Х УВ│  СН│, Н│Ж УВ│Ч.  нА  ДРУГИЙ  ДЕНЬ сЕМЕН ЗНАВ Ц│ЛУ
АЗБУКУ. пОЧАЛИСЬ  СКЛАДИ.  бРА, ВРА, МРА  П│ШЛО ТРУДН│ШЕ. сЕМЕН Н│ЯК  НЕ М│Г
СКЛАСТИ ДОКУПИ Л│ТЕР, А ДВАНАДЦЯТИЛ│ТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ БРАЛА НЕТЕРПЛЯЧКА - │ В│Н
СКУБ  УЧНЯ  ЗА ЧУПРИНУ, КРУТИВ ВУХО.  сЕМЕН УСЕ ТЕРП│В ТА ВСЕ  ПЕРЕКРУЧУВАВ,
НАМАГАЮЧИСЬ СКЛАСТИ ЯК  ТРЕБА. "оСЕ, - ДУМАВ В│Н, НАМОРИВШИСЬ  ПО  ЛЕКЦ│┐, -
ПОКИ  СТАНЕШ ПАНОМ  - ТРЕБА  БАЛАКАТИ ПО-ПТАШИНОМУ.  кРА-КРА!  - ЗГАДАВ  В│Н
СКЛАДИ.  -  сЕ ЗОВС│М, ЯК ВОРОНА. аБО КУ-КУ! - НАЧЕ ЗОЗУЛЯ КУ║". йОМУ НАВ│ТЬ
ПОЧУЛОСЬ,  ЩО  НАД  ГОЛОВОЮ  ЗАСКРЕГОТАЛА СОРОКА: ЧЕ-ЧЕ-ЧЕ!..  ЗАЦВ│Р│НЬКАВ.
ГОРОБЕЦЬ: ЦВ│Р│НЬ! ЦВ│Р│НЬ!.. "нЕВЖЕ Й ЦЕ БУЛО НИН│ В КНИЖЦ│?.. н│, НЕ БУЛО,
СЕ, МАБУТЬ, ЗАВТРА БУДЕ..." - ДУМАВ СОННИЙ ХЛОПЕЦЬ, ЗАСИПАЮЧИ НА ЛАВ│.
     вЧИТТЯ ПОСУВАЛОСЯ ПОВОЛ│, А ВСЕ  Ж ПОСУВАЛОСЯ. оДНАК, НЕВВАЖАЮЧИ НА ТЕ,
ЩО сЕМЕН ПОБОРОВ ПЕРШ│ ТРУДНАЦ│┐ СИНТЕЗУ │ М│Г ВЖЕ АБИЯК ЧИТАТИ ДРУКОВАНЕ, В
ЙОМУ, НЕПОМ│ТНО ДЛЯ ЙОГО САМОГО, ЗРОСТАЛА НЕХ│ТЬ ДО ВЧИТТЯ, ДО КНИЖКИ. сЕМЕН
НЕ РОЗУМ│В ТОГО, ЩО СТОЯЛО В КНИЖЦ│, А рОМАНКО ЧИ НЕ ТЯМИВ  САМ, ЧИ НЕ ХОТ│В
РОЗПОВ│СТИ  ДО  ЛАДУ, ЛИШ  ЗА  КОЖНИМ  РАЗОМ З  ПРЕЗИРСТВОМ ЗДВИГАВ ПЛЕЧИМА,
ЛАЯВСЬ "МУДЬОМ СОЛОНИМ" ТА "НЕРОЗЧОВПОЮ", А ТО Й Ц│ЛКОМ ПОКИДАВ ЛЕКЦ│Ю. дАЛ│
сЕМЕН НЕ РАЗ ПОМ│ЧАВ, ЯК Д│ВЧАТА ТА ПАРУБКИ ГЛУЗУЮТЬ З ТИХ, ЩО, ПОВЕРНУВШИ З
МОСКАЛ│В,  НАМАГАЮТЬСЯ  БАЛАКАТИ  "ПО-ПАНСЬКИ",  │  ЯК  В│Н  НЕ  РАЗ  Й  САМ
РЕГОТАВСЬ, ПОЧУВШИ ЯКЕ КУМЕДНЕ НЕР│ДНЕ СЛОВО. йОМУ ЧАСОМ ЧУДНО БУЛО СЛУХАТИ,
ЯК рОМАНКО ХВАЛИВСЯ ХЛОПЦЯМ СВО║Ю ПАНСЬКОЮ МОВОЮ ТА ПЛЕСКАВ  ТАКЕ, ЩО Й КУПИ
НЕ ДЕРЖИТЬСЯ.  ▓  сЕМЕН СОРОМИВСЯ ВИХОПИТИСЬ З ЯКИМ  │СПАНСЬКИМ" СЛОВОМ,  БО
ЙОМУ ЗДАВАЛОСЬ, ЩО ВОНО ЩЕ ПОГАН│ШЕ БРИН│ТИМЕ, Н│Ж З УСТ рОМАНКОВИХ.
     рОМАНКО  ХОДИВ  ДО  ШКОЛИ,   ПРИНОСИВ  ЯК│СЬ  КНИЖКИ  В│Д  ВЧИТЕЛЯ   ТА
ЧАСТО-ГУСТО ГОЛОСНО МАРИВ ПРО ТЕ, ЩО ТО БУДЕ, ЯК В│Н ВИВЧИТЬСЯ  ТА ЗРОБИТЬСЯ
ВЕЛИКИМ ПАНОМ. а  БУДЕ ОТ ЩО. нАСАМПЕРЕД  ПОСТАВИТЬ В│Н  СОБ│ "ДВ│Р",  ТАКИЙ
ВИСОКИЙ, ЯК  ДЗВ│НИЦЯ, АБО Й ВИЩИЙ, А САМ СИД│ТИМЕ В К│МНАТ│ НА СТ│ЛЬЧИКУ ТА
ДИВИТИМЕТЬСЯ КР│ЗЬ  В│КНО,  ЯК  "МУЖИКИ", ПРОХОДЯЧИ ПОВЗ ДВ│Р,  ЗД│ЙМАТИМУТЬ
ШАПКУ  ТА КЛАНЯТИМУТЬСЯ ПАНОВ│...  │ ТО ЗДАЛЕКУ,  БО В│Н  НЕ  ЗВЕЛИТЬ СЛУГАМ
ПУСКАТИ ┐Х У ДВ│Р, ЩОБ ЙОМУ Й НЕ ТХНУЛО  В ГОРНИЦЯХ "МУДЬОМ СОЛОНИМ". пОТОМУ
КУПИТЬ ДВ│ ПАРИ БАСКИХ КОНЕЙ ТА В│ЗОК З ШИБКАМИ, ПО┐ДЕ В М│СТЕЧКО Й ЗАКУПИТЬ
В ЖИДА КРАМНИЦЮ  З УСЯКИМ ДОБРОМ... н│, КРАЩЕ. В│Н ОДУРИТЬ ЖИДА, СКАЖЕ ЙОМУ:
"пРИЙДИ ЗАВТРА  ЗА  ГР│ЗНИМИ", А ЯК ЖИД ПРИЙДЕ, ТО ЗАЦЬКУ║ ЙОГО  СОБАКАМИ  │
ГРОШЕЙ НЕ ДАСТЬ... а ЩОБ ГРОШЕЙ НЕ МЕНШАЛО, ТО В│Н  В│ЗЬМЕ МУЖИК│В "У ШОРИ".
щО  ТО ТАКЕ - "ВЗЯТИ МУЖИК│В У ШОРИ" - рОМАНКО Й САМ  НЕ  ЗНАВ. в│Н ЧУВ  СЕЙ
ВИРАЗ В│Д БАТЬКА, КОЛИШНЬОГО ЕКОНОМА  ПАНСЬКОГО, │ ЧВАНИВСЯ НИМ,  МОВ ДОБРОМ
ЯКИМ.
     сЕМЕНОВ│  НЕПОГАНИМ  ВИДАЛОСЬ  МАТИ "ДВ│Р" ВИСОКИЙ,  МОВ  ДЗВ│НИЦЮ,  ТА
┐ЗДИТИ ВПРОТЯЖ БАСКИМИ  К│НЬМИ, АЛЕ В│В ПЛЕКАВ │НШ│ МР│┐  В ДИТЯЧОМУ СЕРЦ│ │
ЯКОСЬ  НЕСМ│ЛИВО  ЗВ│РИВСЯ  рОМАНКОВ│,  ЩО  ХОЧЕ  БУТИ  БАГАТИМ  ПАНОМ,  АБИ
ЗАПОМАГАТИ Б│ДНИХ.
     рОМАНКО  ЗАРЕГОТАВСЬ  СПЕРШУ, ПОТОМУ  ВИЛАЯВ  ЙОГО  "МУДЬОМ"  │  В│ДТЯВ
ВПЕВНЕНО, ЩО ТАКИХ  ДУРНИХ ПАН│В НЕМА║ Й НЕ МОЖЕ БУТИ... сЕМЕН МАВ БРАТА  ЗА
ДУЖЕ РОЗУМНОГО  │ ХОЧА НЕ ПОНЯВ  ЙОМУ Ц│ЛКОМ  В│РИ,  ОДНАК НАД│Я НА  ПАНСТВО
ТРОХИ ПОБЛ│ДЛА, А ОХОТА, ДО ВЧИТТЯ Й ГЕТЬ-ТО ЗМЕНШИЛАСЬ. оДЕН ВИПАДОК ПОКЛАВ
К│НЕЦЬ ВЧИТТЮ.
     сЕМЕН ДУЖЕ ЛЮБИВ СВОЮ НЕНЬКУ - СТАРУ нАУМИХУ, ЯК ┐┐ ПРОЗИВАЛИ НА  СЕЛ│.
в│Н ЗНАВ, ЩО  НЕ ХТО,  ЯК МАТИ,  ЗАСТУПИТЬСЯ ЗА ЙОГО  ПЕРЕД БАТЬКОМ, ЩО ВОНА
СПРАВЕДЛИВА Й Н│КОЛИ НЕ ГРИМНЕ НА БЕЗВИННОГО, ХОЧ  Н│КОЛИ Й НЕ ПОДАРУ║ ВИНИ.
нЕ  ТАК,  ЯК  БАТЬКО, ЯКОГО сЕМЕН НЕ ЛЮБИВ,  А  БОЯВСЯ: БАТЬКО ВСЕ ТЯГНЕ  ЗА
рОМАНКОМ  - СВО┐М  ПЕСТУНЧИКОМ. тОМУ-ТО сЕМЕН ЗВИК Б│ЛЬШ В│РИТИ  НЕНЬЦ│, Н│Ж
БАТЬКОВ│, Б│ЛЬШ ШАНУВАТИ ┐┐, Н│Ж БАТЬКА.
     нАУМИХУ  ЗВАНО СТАРОСВ│ТСЬКОЮ  Ж│НКОЮ.  ▓  СПРАВД│,  ВОНА  БУЛА  ТЯЖКИМ
ВОРОГОМ ТОГО, ХТО КАЛ│ЧИВ Р│ДНУ МОВУ, ЛАМАВ ПРАД│Д│ВСЬК│ ЗВИЧА┐ АБО ПНУВСЯ В
ПАНИ,  НАМАГАЮЧИСЬ  СТАТИ  ВИЩИМ ЗА СЕЛЯНИНА.  нАУМИХА ВС│Х  ТАКИХ  НАЗИВАЛА
"АДЕСЬКИМИ   ШАРЛАТАНАМИ"  │  ГР│ЗНО  МАХАЛА  РУКОЮ,  ПРОКЛИНАЮЧИ  ЗРАДНИК│В
СТАРОСВ│ТЩИНИ.  бОЛ│ЛО В НЕ┐ СЕРЦЕ ДИВИТИСЬ,  ЯК ┐┐ рОМАНКО ХОДИТЬ ДО ШКОЛИ,
ЧУТИ,  ЯК В│Н ГОРДУ║ Р│ДНОЮ МОВОЮ, В│ДБИВА║ТЬСЯ В│Д ХЛ│БОРОБСТВА, - │  СТАРА
НЕ РАЗ СВАРИЛАСЯ З ЧОЛОВ│КОМ, ЩО Р│ШИВ ДОВЕСТИ Д│ЛО ДО  КРАЮ -  ВИВЕСТИ СИНА
"В ЛЮДИ", СЕБТО В ПИСАР│ ПРИ ВОЛОСТ│ АБО В ПРИКАЖЧИКИ ПРИ ЕКОНОМ│┐.
     бАЧИЛА нАУМИХА, ЩО Н│ЧОГО НЕ  ЗРОБИТЬ  З  ЧОЛОВ│КОМ,  │ ЗАПРИСЯГЛАСЬ НЕ
ПОПУСТИТИ  ХОЧ  сЕМЕНА ДО ЗАГУБИ,  НЕ  ДАТИ ЙОГО НА ПОТАЛУ ЧУДНИМ  БАТЬКОВИМ
ЗАБАГАНКАМ. дОС│ нАУМИХА НЕ ЗНАЛА,  ЩО сЕМЕН ВЧИТЬСЯ ГРАМОТИ, БО ХЛОПЦ│, ЩОБ
НЕ ЗАВАЖАТИ В ХАТ│, ВЧИЛИСЬ АБО  В КЛУН│, АБО В САДКУ ЧИ ДЕ│НДЕ.  аЛЕ ОДНОГО
РАЗУ НАДВОР│ БУЛО ХОЛОДНО, │  ВОНИ РОЗТАШУВАЛИСЯ З КНИЖКАМИ  В ХАТ│. нАУМИХА
АЖ СКИП│ЛА, ПОЧУВШИ ЯК ┐┐ сЕМЕНКО СЛЕБЕЗУВАВ З НАВ│СНО┐ КНИЖКИ.
     - а  СЕ  ЩО? -  СКРИКНУЛА  ВОНА  НА  ВСЮ  ХАТУ, АЖ  ХЛОПЦ│  ЖАХНУЛИСЬ З
НЕСПОД│ВАНКИ.- а  СЕ ЩО ЗА ВИГАДКИ?  щЕ Я  НЕ Д│ЖДАЛАСЯ,  ЩОБ ТИ, ЗАПАН│ВШИ,
ГОРДУВАВ МАТ│Р'Ю-МУЖИЧКОЮ?! тАК  ТИ Ж НЕ Д│ЖДЕШ,  СЯКИЙ-НЕ-ТАКИЙ СИНУ!.. - ▓
нАУМИХА, ЯК ОКОМ  МИГНУТИ,  ВХОПИЛА ГРАМАТКУ ТА  ВКИНУЛА  ┐┐ У  П│Ч. нЕЩАСНА
ГРАМАТКА ПОЧОРН│ЛА,  ЗАДИМИЛАСЬ,  А ДАЛ│ СПАХНУЛА ЯСНИМ  ПОЛУМ'ЯМ, АЖ В ХАТ!
СТАЛО ВИДН│ШЕ.
     хЛОПЦ│  ПЕРЕЛЯКАНО ДИВИЛИСЬ  ТО НА ПАЛАЮЧУ КНИЖКУ, ТО НА ГР│ЗНУ ПОСТАТЬ
СЕРДИТО┐ МАТЕР│ Й НЕ ЗНАЛИ, ЩО ┐М ЧИНИТИ. а нАУМИХА ХВИЛЮВАЛАСЬ.
     вСЕ ТОЙ СТАРИЙ ВИРОБЛЯ║... 3 ГЛУЗДУ З'┐ХАВ НА СТАР│СТЬ, ЧИ ЯКИЙ ХР│Н...
бАЧ, ЯКЕ ВИГАДАВ: Д│ТЕЙ ВЧИТИ, В ПАНИ ВИВОДИТИ!..  щЕ  ВОНА МАЛО НАТЕРП│ЛАСЯ
В│Д ТИХ ПАН│В, ЩЕ ВОНИ МАЛО ЗАЛЛЯЛИ ┐Й САЛА ЗА ШКУРУ ЗА ЧАС│В  ПАНЩИЗНЯНИХ?!
а ТЕПЕР ЩОБ ВЛАСН│  Д│ТИ  ┐┐ ЗРОСТАЛИ НА СЛЬОЗИ ЛЮДСЬК│Й?..  тА  ЗРОДУ-ЗВ│КУ
СЬОГО НЕ БУДЕ!..
     дОВГО  ЩЕ  ГРИМАЛА нАУМИХА  НА  ЧОЛОВ│КА ТА  СОВАЛА ГОРЩИКИ  В  П│Ч ТАК
ЕНЕРГ│ЧНО, ЩО НЕ РАЗ БОРЩ, ХЛЮПНУВШИ  НА ВОГОНЬ, БУХАВ ТА СИЧАВ, МОВ ГАДИНА,
ГН│ВАЮЧИСЬ НА НЕЗРУЧН│СТЬ ГОСПОДИНИНУ.
     а ПО ГОЛОВ│ сЕМЕНОВ│Й ШИБАЛИ ДУМКИ: "нЕВЖЕ ПАНИ ТАК│ ПОГАН│, ЯК ОЦЕ ПРО
НИХ  УС│ КАЖУТЬ - │ МАТИ, │ рОМАНКО?  нЕВЖЕ  Я МУСИВ  БИ  В│ДЦУРАТИСЬ Р│ДНО┐
НЕНЬКИ,  СТАВШИ ПАНОМ, ЧЕРЕЗ  ТЕ,  ЩО ВОНА МУЖИЧКА?.. тА БОГ В НИМИ, З  ТИМИ
ПАНАМИ! бОГ З  НИМ, З  ТИМ  ПАНСТВОМ  ТА З КНИЖКАМИ! нЕ ХОЧУ ВЧИТИСЯ.  оДНАК
НАСТИРИЛОСЬ МЕН│ ТЕ ВЧИТТЯ..."
     ▓ сЕМЕН ВВАЖИВСЯ ЗАЛИШИТИ НАЗАВЖДИ КНИЖКУ, ХОЧ ЧУВ, ЩО В│Н НАЧЕ ЗАГУБИВ
ЩОСЬ, ЩО В ЙОГО ЧОГОСЬ НЕ СТАЛО.
     а нАУМИХУ ЖАЛЬ  ВЗЯВ, ЩО  НАГРИМАЛА НА СВОГО ПЕСТУНЧИКА; ВОНА ПОКЛИКАЛА
УВЕЧЕР│  сЕМЕНА, ПРИГОЛУБИЛА ЙОГО ТА ДОВГО ПОТ│ШАЛА, ОПОВ│ДАЮЧИ ЧУДОВУ КАЗКУ
ПРО "пРАВДУ  ТА КРИВДУ", АЖ ПОКИ сЕМЕН  НЕ ПОСНУВ  У НЕ┐ НА КОЛ│НАХ, ЗАБУВШИ
УВ│ СН│ СВО┐ ТУРБОТИ ДИТЯЧ│...
     нАСТАЛА  ОС│НЬ. пОЧАЛИ  ЗАГАДУВАТИ ДО ШКОЛИ. нАУМ ГАДАВ В│ДДАТИ сЕМЕНА,
АЛЕ  нАУМИХА  СТАЛА РУБА │  ЗАТЯЛАСЬ, ЩО  НЕ ПУСТИТЬ.  нАУМ НЕ дУЖЕ НАЛЯГАВ,
ВДОВОЛЬНЯЮЧИСЬ  ОДНИМ  рОМАНКОМ,  ПРОТЕ  ПОКЛИКАВ  сЕМЕНА,  ЩОБ  В│Д  САМОГО
Д│ЗНАТИСЬ, ЧИ МА║ В│Н ОХОТУ ДО ВЧИТТЯ,
     - нУ, СИНУ, ЯК МА║Ш ОХОТУ, ТО Я ТЕБЕ В ШКОЛУ В│ДДАМ.
     сЕМЕН МОВЧАВ, СПУСТИВШИ ОЧ│ ДОДОЛУ, А ДАЛ│ НАВАЖИВСЯ:
     - н│, НЕ ХОЧУ...
     - чОМУ Ж ТИ НЕ ХОЧЕШ?
     - тАК, НЕ ХОЧУ...
     - о, ЦЕ ЩЕ... Ц│ПОВ'ЯЗ! рОДИВСЬ МУДЬОМ - МУДЬОМ │ ВМРЕШ! - СКАЗАВ нАУМ,
МАХНУВШИ РУКОЮ,
     3 ТОГО ЧАСУ Й ПРОЗВАЛИ сЕМЕНА Ц│ПОВ'ЯЗОМ.
     а нАУМ ХВАЛИВСЯ ЛЮДЯМ:
     - дВОХ СИН│В МАЮ, ТА... З ОДНОГО ДЕРЕВА │ ХРЕСТ │ ЛОПАТА, МОВЛЯЛИ ВИ...
цЕЙ,  рОМАНКО,  В МЕНЕ ХИТРИЙ,  ХОЧ КОГО  ОБДУРИТЬ!.. ▓  ГРАМОТУ ДОБРЕ ЗНА║,
ПИСЬМЕННИЙ... оТ - МАЛИЙ ЩЕ, А  КУДИ ХОЧЕТЕ "ПРОШЕН│║" НАПИШЕ... к ЙОГО  ТИХ
ПРОШЕН│Й │ В ВОЛОСТ│, │ В МИРОВОГО, │ ДЕ  ХОЧЕТЕ... оДНО АЖ У. "кРЕСТЬЯНСКО║
ПРИСУТСТВ│║"  ПОДАВ! ▓ ПРИНЯЛИ! аЯКЖЕ!.. я ЩЕ  ВИВЕДУ  ЙОГО В ЛЮДИ, ЯК ДАСТЬ
БОГ  ПРОЖИТИ... нУ, А  МОЛОДШИЙ,  сЕМЕН - ТОЙ  ОТАК: ЗА  ПЛУГОМ ХОДИТИ, С│НО
КОСИТИ, ЦШОМ МАХАТИ... сКАЗАНО - Ц│- ПОВ'ЯЗ!
     рОСЛИ  БРАТИ, ВРОСТАЛИ, ТА  НЕ БУЛИ  ДРУЗЯМИ, сЕМЕН  ЦЕ ДОБРЕ ПАМ'ЯТАВ.
нЕОДНАКОВУ  ВДАЧУ  МАЛИ.  щИРИЙ  ТА  ЩЕДРИЙ сЕМЕН Н│ЯК НЕ М│Г  ПОГОДИТИСЯ  З
ЛУКАВИМ ТА ЗАЗДРИМ НА ЧУЖЕ ДОБРО  рОМАНКОМ. чОГО Б НЕ  ПОПРОХАВ, ПРО ЩО Б НЕ
ПОСПИТАВ сЕМЕН У СТАРШОГО БРАТА - НА ВСЕ ОДНА В│ДПОВ│ДЬ: "а ЩО ДАСИ?" нЕ РАЗ
ЛУЧАЛОСЯ, ЩО рОМАНКО ОБДУРЮВАВ сЕМЕНА, ЗВИЧАЙНО, В ДР│БНИЧКАХ. вИДУРИТЬ ЩО В
ЙОГО ТА ЩЕ Й РЕГОЧЕ, КОЛИ ТОЙ ОБУРЮ║ТЬСЯ НА БРАТА ЗА ХИТРОЩ│.
     вСЕ ЦЕ В│ДПИХАЛО сЕМЕНА В│Д БРАТА, │ В│Н ЖИВ САМОТНЬО,  НЕ МАЮЧИ Й МЕЖИ
ХЛОПЦЯМИ ПРИЯТЕЛ│В.  сОП│ЛКА ТА ДУМИ  БУЛИ ЙОМУ ПРИЯТЕЛ│ Й ПОБРАТИМИ. а ДУМИ
НОСИЛИСЬ ПО  ЙОГО  ГОЛОВ│  ОДНА ЗА  ДРУГОЮ, ЯК ХМАРИ ПО  НЕБ│,  КОЛИ ┐Х ЖЕНЕ
В│ЛЬНИЙ В│ТЕР.  "чОМУ?",  "нАВ│ЩО?", "чОГО?" НЕ ДАВАЛИ  ЙОМУ СУПОКОЮ, │  ЛИШ
ОДНА  БУЙНА  ФАНТАЗ│Я  ХЛОПЦЯ  ДАВАЛА   ДИВОГЛЯДН│  ЧАСОМ  В│ДПОВ│Д│  НА  Т│
ПИТАННЯ...  рОМАНКА В│ДДАЛИ В  ЕКОНОМ│Ю  ЗА ПИСАРЧУКА,  │  В│Н ДУЖЕ ЧВАНИВСЯ
НОВИМ  ПРОЗВИЩЕМ ТА НОВОЮ  ЖИЛЕТКОЮ, ЯКУ БАТЬКО ВПЕРШЕ  СПРАВИВ  ЙОМУ. сЕМЕН
ЛИШИВСЯ НА ГОСПОДАРСТВ│ ПОМАГАТИ БАТЬКОВ│.
     зБ│ГЛО  К│ЛЬКА  РОК│В,  сЕМЕН ПОЧИНАВ  УЖЕ ДВАДЦЯТИЙ Р│К,  КОЛИ  СТАРИЙ
ПОМЕР, ЛИШИВШИ ГРУНТ  - Ш│СТЬ ШНУР│В -  СИНАМ. рОМАНА ТЕЖ  ПРОЖЕНЕНО ТОД│  З
ЕКОНОМ│┐, ДЕ В│Н БУВ ЗА ПРИКАЖЧИКА; В│Н ОДРУЖИВСЯ, ВЗЯВ ПОЛОВИНУ БАТЬК│ВЩИНИ
- ТРИ ШНУРИ ПОЛЯ - ТА ПОСТАВИВ  СОБ│ ХАТУ КРАЙ СЕЛА, ДЕ САМЕ ПОЧИНАЛАСЬ ЙОГО
НИВА. дРУГИХ ТРИ ШНУРИ ВЗЯЛА нАУМИХА.
     сЕМЕН МУСИВ ЙТИ У НАЙМИ, БО НА БАТЬК│ВЩИН│ Н│ЧОГО БУЛО РОБИТИ.
     нАЙМИ! в│Н ЗНАВ,  ЩО ТО  НАЙМИ... "бОСИЙ ДОХ│Д, А ГОЛОДНА  ХАРЧ; ЗРАННЯ
ВОДИ, В  ПОЛУДНЕ ПИТИ, А ВВЕЧЕР│ БИТИ", - ЯК  КАЖЕ  ЖАРТ│ВЛИВА ПРИКАЗКА.  тА
БАГАТО СУМНО┐ ПРАВДИ В ТИХ ЖАРТАХ.
     оДНО Т│ЛЬКИ  СКРАШАЛО ЙОГО ЖИТТЯ НЕВЕСЕЛЕ: НАД│Я НА КРАЩЕ, ЩО ЖЕВР│ЛА В
ЙОГО  СЕРЦ│.  зА  ЧОТИРИ  РОКИ  СЛУЖБИ  В ЕКОНОМ│┐  СКЛАВ В│Н СТО  П'ЯТДЕСЯТ
КАРБОВАНЦ│В; НА Ц│ ГРОШ│ КУПИТЬ В│Н СОБ│ ГРУНТ, ЩО ЗА  ТРИ  СОТН│ ПРОДАВ ПАН
яНКОВСЬКИЙ ТАКИ В ┐Х СЕЛ│  (КАТЕРИНКУ, МОЖЕ, ПОЗИЧИТЬ рОМАН, А П'ЯТДЕСЯТ ПАН
ПОЧЕКАВ),  ОДРУЖИТЬСЯ  З дОМНОЮ  │ ЯКОСЬ, ДАСТЬ  БОГ  МИЛОСЕРДНИЙ, СТАНЕ  НА
НОГИ!..  цЯ ДУМКА ТАК  П│ДБАДЬОРИЛА сЕМЕНА,  ЩО В│Н З│РВАВСЯ НА Р│ЗН│ НОГИ Й
ПРОКИНУВСЬ З ЗАДУМИ.
     нАВКРУГИ  ЧОРН│ЛО  ЗОРАНЕ ПОЛЕ,  А  ЗГОРИ, В│Д ПОВНОГО  М│СЯЦЯ,  ЛИЛОСЬ
БЛАКИТНЕ  ХОЛОДНЕ  СЯЙВО,  ОБГОРТАЛО МОКРУ ЗЕМЛЮ, ПЕРЕЛИВАЛОСЬ  НА  ЗМОЧЕНИХ
РОСОЮ  ПЛУГАХ, БЛИЩАЛО ПО ЛЕМЕШАХ ТА МОКРИХ РОГАХ ВОЛ│В, ЩО, ЛЕЖАЧИ ОДДАЛ│К,
ТИХО РУМИГАЛИ. т│ЛЬКИ ЯРИ ТА ПРОВАЛЛЯ, ПОВН│ П│ТЬМИ, ТУМАНУ Й ХОЛОДУ, ГР│ЗНО
ЧОРН│ЛИ ГЕТЬ НАВКРУГИ, БО М│СЯЦЬ, МАБУТЬ,  ЖАХАВСЯ  ПОСЛАТИ СВО┐ ПАРУСИ В Ц│
ТА║МНИЧ│ ЗАКУТКИ...
     сЕМЕН  ПОМОЛИВСЯ  ДО НЕБА, ЗАГОРНУВСЯ  У  СВИТУ  │ ЗАСНУВ  ТВЕРДИМ СНОМ
НАТРУДЖЕНОГО РОБ│ТНИКА.

        x x x

     пЕРШО┐ НЕД│Л│ П│СЛЯ ЦЬОГО В│ДПРОХАВСЯ сЕМЕН У ПАНА НА ЧАСИНКУ ДО БРАТА.
в│Н ЗАСТАВ У рОМАНА ГОСТЕЙ: СТАРОСТУ ТА ДЯКА, ЩО ЛЮБО БЕС│ДУВАЛИ  ЗА ЧАРКОЮ.
в│ДКОЛИ ПОСТАВЛЕНО  рОМАНА С│ЛЬСЬКИМ ПИСАРЕМ, В│Н ЩЕ Б│ЛЬШЕ  ПОЧАВ  ЦУРАТИСЬ
"МУЖИЦЬКО┐"  КОМПАН│┐,  А  ВОДИВСЯ  А  ДЯКОМ,  ФЕРШАЛОМ  ТА  ПРИКАЖЧИКАМИ  В
ЕКОНОМ│┐. сКОРО ГОСТ│ ВИЙШЛИ, рОМАН ОБЕРНУВСЯ ДО сЕМЕНА, ПОГЛЯДАЮЧИ НА НЬОГО
ХИТРИМИ ОЧИМА.  ц│ ОЧ│ ТА ПОГОРДЛИВА РИСОЧКА КОЛО УСТ  ЯКОСЬ ПРИКРО ВРАЖАЛИ,
ПСУВАЛИ ДОВОЛ│ ГАРНЕ, ЧЕПУРНЕ рОМАНОВЕ ОБЛИЧЧЯ А РУСЯВИМ ВОЛОССЯМ НА ГОЛОВ│,
П│ДСТРИЖЕНИМ "П│Д ПОЛЬКУ".
     - щО ТАМ, ОБОРАЛИСЬ?..- БАЙДУЖНО ОБ│ЗВАВСЯ рОМАН ДО сЕМЕНА.
     - тА Н│  ЩЕ... ЩЕ  БУДЕ НА  ДЕЯКИЙ ЧАС...  а Я ОЦЕ ДО  ТЕБЕ, рОМАНЕ, ЗА
ПОРАДОЮ...
     - а ЩО ТАМ ТАКЕ? - СКИНУВ ДОГОРИ БРОВАМИ рОМАН.
     - тА  ТО БАЧИШ...  СКЛАВ Я СОБ│  НА СЛУЖБ│  ТРОХИ ГРОШЕНЯТ... МАЮ СТО │
П'ЯТДЕСЯТ...  нЕ В│КУВАТИ  Ж МЕН│,  ДУМАЮ СОБ│, У  НАЙМАХ,  ТРЕБА Б УЖЕ  ХОЧ
КЛАПТИК СВОГО  ПОЛЯ МАТИ...  а ТУТ ЛУЧА║ТЬСЯ КУПИТИ; ПАНОК ОТОЙ, яНКОВСЬКИЙ,
ПРОДА║ ТРИ МОРГИ, ТИХ...
     - щО СУМ│ЖН│ В МО┐М ПОЛЕМ? - СКРИКНУВ рОМАН.
     - еГЕ!..
     рОМАН ВЖЕ  НЕ СЛУХАВ. яК! цИХ ТРИ МОРГИ РОДЮЧО┐ ЗЕМЛ│,  ЩО НАЧЕ ЗУМИСНЕ
ПРИТУЛЕН│  ДО ЙОГО НИВИ,  МАЮТЬ БУТИ  НЕ ЙОГО ВЛАСН│СТЮ, ХОЧ  В│Н, СКЛАДАЮЧИ
ГРОШ│ НА ЦЮ  ЗЕМЛЮ, ДВА РОКИ ПЛЕКАВ У СЕРЦ│ НАД│Ю КУПИТИ ┐┐?.. ▓ ХТО Ж? оТОЙ
Ц│ПОВ'ЯЗ МАВ  ВИДЕРТИ В НЬОГО А-П│Д НОСА ТУ ЗЕМЛЮ?.. н│КОЛИ! кРАЩЕ В│Н  СОБ│
ЗУБА ВИРВЕ, Н│Ж ПОПУСТИТЬ КОМУ │НШОМУ КУПИТИ ┐┐!
     дУМИ КОЛЕСОМ ЗАКРУТИЛИСЯ  В ГОЛОВ│ рОМАНОВ│Й; В│Н ПОЧУВ, ЩО НИМ ПОЧИНАВ
Т│ПАТИ ПРОПАСНИЦЯ.
     - нУ, ТА ЩО? - НЕРВОВО СКРИКНУВ рОМАН, ОБЕРТАЮЧИСЬ ДО БРАТА,

     - а Я, БАЧ, Й ПРИЙШОВ ПОПРОХАТИ, ЧИ НЕ ПОЗИЧИВ БИ  ТИ МЕН│ КАТЕРИНКУ?..
я  ТОБ│ ДУРНО  НЕ СХОЧУ...  п'ЯТДЕСЯТ  ПАН ОБ│ЦЯВ  ПОЧЕКАТИ: НА  Р│К,  МОЖЕ,
СПРОМОЖУСЯ В│ДДАТИ...
     - нЕ  ДАМ!.. НЕ МАЮ!.. чИ Я ТОБ│ ЖИД, ЧИ Я ТОБ│ БАНОК  ЯКИЙ, ЩО ЙДЕШ ДО
МЕНЕ ПО ГРОШ│? - КРИЧАВ  РОЗДРАТОВАНИЙ рОМАН, А УСЯК│  ДУМКИ ТАК │ Л│ТАЛИ ПО
ЙОГО ГОЛОВ│, ПОПЕРЕДЖАЮЧИ СЛОВА.
     - тА ЧОГО КРИЧИШ?.. сХАМЕНИСЬ, ЧОЛОВ│ЧЕ!.. нЕ ДАСИ, ТО Й ОБ│ЙДЕТЬСЯ БЕЗ
СВЯЧЕНОГО НА Р│ЗДВО!.. жИДИ ПОЗИЧАТЬ!..
     -  нАЙКРАЩЕ... ЙДИ  ДО  ЖИД│В, ЙДИ... НАЙ ПОЗИЧАЮТЬ!..  сЕМЕН ЛИХИЙ  ТА
ЗБЕНТЕЖЕНИЙ ВИЙШОВ З ХАТИ.
     а  рОМАН ГУКНУВ  НА  Ж│НКУ, ЩОБ ВИЙМАЛА  З БОДН│ ГРОШ│... тА  ВС│,  ЯК│
║СТЬ!..  кАТЕРИНКА... ДЕСЯТКА... ДРУГА... ТРЕТЯ...  СТО  ТРИДЦЯТЬ! мАЛО!.. а
ПРОТЕ -  ТРЕБА  ЩОСЬ  РАДИТИ! рОМАН  МАЛО  ЩО  НЕ ПРОЖОГОМ  КИНУВСЯ ДО  ПАНА
яНКОВСЬКОГО. тАК ЧИ │НАК, А ЗЕМЛЯ МУСИТЬ БУТИ ЙОГО ВЛАСН│СТЮ!
     зА К│ЛЬКА ХВИЛИН рОМАН ОПИНИВСЯ У ПАНА яНКОВСЬКОГО. аЛЕ ТАМ СТР│ЛА ЙОГО
НЕСПОД│ВАНКА. пАНОК  ЗАТЯВСЯ, ЩО НЕ ПРОДАСТЬ ЗЕМЛ│ Н│КОМУ, ОПР│Ч сЕМЕНА,  БО
сЕМЕН УМОВИВСЯ  ТА ДАВ ЗАВДАТОК, А  ПАНИ  яНКОВСЬК│ НЕ  ЗВИКЛИ ЛАМАТИ СЛОВА.
нАДАРЕМНЕ рОМАН ДАВАВ Б│ЛЬШУ Ц│НУ,  НАДАРЕМНЕ УПЕВНЯВ ПАНА,  ЩО сЕМЕН НЕ МАВ
ГРОШЕЙ, ЩО В│Н КРУТ│Й │ Т. │Н. пАН НЕ ПОХИТНУВСЬ. рОМАН, ЛЮТИЙ  ТА СКАЖЕНИЙ,
ПРОКЛИНАЮЧИ БРАТА,  ВИБ│Г В│Д ПАНА  яНКОВСЬКОГО │  НЕ  ПОМ│ТИВ, ЯК САМ│ НОГИ
ЗАНЕСЛИ ЙОГО НА НИВУ, ЩО, МОВ ЗДОРОВОГО ЗУБА, ВИРИВАВ ┐┐ В НЬОГО сЕМЕН.
     "оТ │ КУПИВ,  ОТ ТОБ│ Й НИВА!  - ДУМАВ рОМАН,  ХОДЯЧИ ВЗДОВЖ ТА ПОПЕРЕК
ПОЛЯ. -  ▓  ЯК ЦЕ МОГЛА  ЛУЧИТИСЯ МЕН│ ТАКА ПРИГОДА?! мЕН│, ЩО ВМ│║  КОЖНОГО
ОБДУРИТИ, КОЖНОГО П│ДВЕСТИ... ▓  ЦЕ Я З МО┐М РОЗУМОМ ЛОВИВ ГАВИ,  КОЛИ ТАКЕ,
ЩО НЕ ВМ│В ШТИРЬОХ ДОКУПИ СКЛАСТИ - Ц│ПОВ'ЯЗ, - З ЗУБ│В ВИДЕР МЕН│ НИВУ!.."
     ▓ РАПТОМ УЯВЛЯ║ТЬСЯ ЙОМУ, ЩО сЕМЕН ОРЕ НА Ц│Й НИВ│; ЙОГО ПЛУГ БЛИСКУЧИМ
ЛЕМЕШЕМ Р│ЖЕ ПОЛЕ СКИБУ ЗА  СКИБОЮ. "н│, В│Н  НЕ  ЗЕМЛЮ КРА║, В│Н  СЕРЦЕ МО║
КРА║",  -  ДУМАВ  рОМАН. ▓ ЙОМУ ОДНУ МИТЬ  ЗДА║ТЬСЯ, ЩО В│Н ПОЧУВ БИ ТОД│  В
РУКАХ ТАКУ  М│ЦЬ, ЩО ОДНОЮ  РУКОЮ  ВХОПИВ БИ │ ПЛУГ,  │  КОНЕЙ, │  сЕМЕНА ТА
ШПУРНУВ БИ  НИМИ ДАЛЕКО-ДАЛЕКО,  ГЕТЬ ЗА ЧУЖ│ Р│ЗИ!.. а ТО  ПЕРЕД ОЧИМА ЙОГО
СТАВ ДРУГА КАРТИНА. йОГО НИВА Й ПАНСЬКА  - ТО  ОДНА рОМАНОВА  НИВА; А НА Т│Й
НИВ│ РОСТЕ-ЗРОСТА║, ЯК РУТА  ЗЕЛЕНА,  БУЙНА ПШЕНИЦЯ │  ХВИЛЮ║ТЬСЯ  НА  В│ТР│
МОЛОДИМ КОЛОСОМ ПО РОЗЛОГОМУ ПОЛЮ... а СЕРЦЕ В рОМАНА РОСТЕ УГОРУ В│Д НАД│┐,
А В КИШЕН│ НЕМОВ БРЯЖЧАТЬ УЖЕ  ГРОШИКИ  ЛЮБ│... "н│, НЕ МОЯ  НИВА! НЕ МОЯ! А
ТОГО... БОДАЙ  ЙОМУ ВСЕ  ЗЛЕ ТА ЛИХЕ!..  хАЙ КУПУ║,  ХАЙ КУПУ║!.. - СКАЖЕН│║
рОМАН. - хАЙ!.. │ ГРОШ│ ДАМ!.. АЯКЖЕ, ДАМ!.." а ТИМ ЧАСОМ ПО ГОЛОВ│ СНУЮТЬСЯ
ЯК│СЬ ДУМИ, ЩО  ТО  ЗБИРАЮТЬ НА  ЧОЛ│  ЗМОРШКИ, ТО  РОЗГОРТАЮТЬ  ┐Х...  "хАЙ
КУПУ║!.."
     рОМАН  ХОДИТЬ ПО ПОЛЮ │ НЕ ЗНАВ, ЧИ ТО НОГИ  НОСЯТЬ ЙОГО,  ЧИ ДУМКИ, ЩО
Л│ТАЮТЬ ПО  ГОЛОВ│,  СВО┐МИ  КРИЛЬЦЯМИ ДОПОМАГАЮТЬ ЙОМУ.  вРЕШТ│, В│Н  СТА║,
Р│ШУЧЕ Б'║ СЕБЕ ПО КИШЕН│ │ КАЖЕ, ЯКОСЬ НЕПЕВНО ОСМ│ХАЮЧИСЬ: "дАМ!.."
     рОМАН  ЗАРАЗ-ТАКИ  ПОБ│Г  ДО нАУМИХИ.  в│Н  ЗАСТАВ  ЩЕ сЕМЕНА.  нАУМИХА
ПОРАЛАСЬ Б│ЛЯ ПЕЧ│, ГОТУЮЧИ ВЕЧЕРЮ.
     рОМАН ТРОХИ ЗАСПОКО┐ВСЯ ВЖЕ │ ХИТРИМИ ОЧИМА ПОГЛЯДАВ ТО НА МАТ│Р, ТО НА
БРАТА. вИДКО  БУЛО, ЩО В│Н МА║ ЯКУСЬ ДУМКУ, ЯКО1  ИЕ ХОЧЕ  ВИЯВИТИ. сЕМЕН ТА
нАУМИХА  ЗДИВУВАЛИСЬ  ТРОХИ,  ВЗДР│ВШИ  рОМАНА  ПО  ТАК│Й  ГОСТР│Й В│ДПОВ│Д│
БРАТОВ│.  аЛЕ  рОМАН КАЗАВ,  ЩО В│Н  ПОМ│РКУВАВСЯ, ПОРАДИВСЯ З  Ж│НКОЮ │ ОЦЕ
ПРИЙШОВ Д│ЗНАТИСЯ,  ЧИ СПРАВД│ сЕМЕН КУПУ║  ЗЕМЛЮ, А  ЯКЩО КУПУ║, ТО СК│ЛЬКИ
ПОТРЕБУ║ ГРОШЕЙ. сЕМЕН ЗРАД│В  ТА  ПРОХАВ  БРАТА С│ДАТИ, АЛЕ нАУМИХА  ЧОГОСЬ
БУЛА ЛИХА │ СОВАЛА Б│ДНИМИ ГОРЩИКАМИ ТАК, ЩО ВОНИ АЖ СИЧАЛИ.
     рОМАН ПОБАВИВСЯ ДОВГИМ СР│БНИМ ЛАНЦЮЖКОМ  В│Д ГОДИННИКА, ПОЛ│В У КИШЕНЮ
│ ВИТЯГ ЗВ│ДТИ ШК│РЯНИЙ ПУЛЯРЕС.
     - гРОШ│ ║СТЬ, - СКАЗАВ В│Н, ЗАРАЗ ЖЕ ХОВАЮЧИ  ПУЛЯРЕС, - ТА ОТ ЛИХО, ЩО
З КИШЕН│ ВОНИ  ГОРОБЦЕМ ВИПУРХНУТЬ, А НАЗАД ┐Х  Й ВОЛОМ НЕ ЗАТЯГНЕШ!.. тЕПЕР
ТАК: ЗРОБИ  КОМУ ВИГОДУ, А СОБ│ КЛОП│Т...  тЕПЕР,  ЯКЩО ПОТР│БН│ ТОБ│ ГРОШ│,
ПОБ│ГА║Ш НЕ ДЕНЬ,  НЕ ДВА,  ВИСОЛОПИВШИ ЯЗИКА, ЗАКИМ  ПОЗИЧИШ  У  ЖИД│В... а
ПРОЦЕНТ ДАЙ, ТА  ЩЕ  ТАКИЙ ПРОЦЕНТ, ЩО АЖ  ПАЛЬЦ│  ЗНАТИ,  ЩО  АЖ  В  ГОЛОВ│
ЗАСВЕРБИТЬ  В│Д ТОГО ПРОЦЕНТНА... я...  ЧОМУ? я ДЛЯ  БРАТА  Р│ДНОГО Й ПУЧКИ,
МОВЛЯЛИ ВИ, ВР│ЗАВ БИ... я ГРОШ│ ДАМ, ТА НВ ДУРНО, БО Й МЕНЕ ШКОДА...  тЕПЕР
ТАКИЙ СВ│Т, ЩО Й НА ВОЛОСИНКУ НЕМА ДУРНИЦ│... тЕПЕР КОМЕРЦ│Я!..
     -  сВ│Т  ТАКИЙ!  -  СЕРДИТО  ОБ│ЗВАЛАСЬ  нАУМИХА  В│Д  ПЕЧ│.  сВ│Т  УСЕ
ОДНАКОВИЙ, ТО ЙНО ЛЮДИ ТАК│ НАСТАЛИ... щО БРАТ, ЩО ЖИД - ОДНА Ц│НА!..
     -  цИТЬТЕ,  МАМО!..  в│Н ТАКИ  ПРАВДУ  КАЖЕ, ЩО  БЕЗ  ПРОЦЕНТА Н│ДЕ  НЕ
ПОЗИЧИШ, кРАЩЕ Ж МЕН│ ЙОМУ ЗАПЛАТИТИ, Н│Ж ЖИДОВ│... тА, МОЖЕ, В│Н Й СПУСТИТЬ
МЕН│ ДЕЩО, кАЖИ, рОМАНЕ, ПО-БОЖОМУ, ЩО В│ЗЬМЕШ НА Р│К В│Д СОТН│? - ОБЕРНУВСЬ
сЕМЕН ДО БРАТА.
     - а ЩО ТОБ│ КАЗАТИ?.. тЕПЕР  УСЕ  ДЕШЕВЕ, Т│ЛЬКИ ГРОШ│ ДОРОГ│. тАК,  НЕ
ДЛЯ ТЕБЕ, В│ЗЬМУ ЗА СТО - СТО ДВАДЦЯТЬ...
     - а Я Ж НЕ КАЗАЛА?! - СЕРДИТО БУРКНУЛА нАУМИХА, СУНУВШИ ГОРЩИКОМ В П│Ч.
     сЕМЕН ЧУХАВ ПОТИЛИЦЮ. бАГАТО!  сИЛЬНО БАГАТО! а  В│Н ЖЕ  ГАДАВ СОБ│, ЩО
БРАТ НЕ ЗАПРАВИТЬ ТАКОГО ЖИД│ВСЬКОГО ПРОЦЕНТА...
     - пРО МЕНЕ,  ПОЗИЧАЙТЕ ГРОШ│  В  ЖИДА, Я НЕ  БОРОНЮ! мОЖЕ, ЖИД Й  ДУРНО
ПОЗИЧИТЬ!
     рОМАН П│ДВ│ВСЯ З ЛАВИ │ ЗРОБИВ ТАКИЙ РУХ, НАЧЕ В│Н ГЛИБШЕ ЗАПХНУВ ГРОШ│
В КИШЕНЮ. х│БА  В│Н НАБИВА║ТЬСЯ З ГР│ШМИ?.. нЕ ХОТЯТЬ - │ НЕ  ТРОЙКА! бАБА З
ВОЗА - КОНЯМ ЛЕГШЕ... оГО!  гРОШ│ ТАКИЙ КРАМ, ЩО КУДИ НЕ ПОТКНИСЬ, СКР│ЗЬ ДО
┐Х ЛАСИХ ПОВНО! а ТО Й  ПОЛЕЖАТИ МОЖУТЬ: Н│  ┐СТИ, Н│ ПИТИ НЕ ПРОСЯТЬ... еТ,
ХОТ│ЛОСЯ ЗРОБИТИ ВИГОДУ БРАТОВ│, ЗА  СПАСИБ│ Б│ЛЬШ,  ЯК КАЖУТЬ... а ТУТ - НА
ТОБ│: ПРОЦЕНТ ВЕЛИКИЙ!.. гЛЯД│ТЬ МЕНШОГО!..
     рОМАН НАЛАПАВ ШАПКУ │ НАВАЖИВСЯ Т│КАТИ. сЕМЕН ЖАХНУВСЯ: ЩЕ СПРАВД│ БРАТ
РОЗГН│ВА║ТЬСЯ ТА  НЕ ПОЗИЧИТЬ  ГРОШЕЙ,  А В  ЖИД│В  │ ЗА  ТАКИЙ  ПРОЦЕНТ  НЕ
ЗНАЙДЕШ! в│Н КИНУВСЯ ДО БРАТА.
     - тА ГОД│  Ж БО,  ГОД│! нАВ│ЩО  ГН│ВАТИСЯ? - УКОСЬКУВАВ В│Н рОМАНА. - я
ЙНО КАЗАВ: КОБИ МЕНШЕ;  А ЯК НЕ КОЖНА, НАЙ БУДЕ,  ЯК ХОЧЕШ! кУДИ ТАМ МЕН│ ПО
ЖИДАХ Б│ГАТИ!.. рОМАН ВТИХОМИРИВСЯ.
     - я ЙНО ДЛЯ ТЕБЕ, сЕМЕНЕ, ЦЕ РОБЛЮ, БАЖАЮЧИ ТОБ│ ПОЖИТКУ З ТОГО ГРУНТУ,
ЩО КУПУ║Ш,  -  КАЗАВ рОМАН, ДИВЛЯЧИСЬ  ВБ│К  ХИТРИМИ ОЧИМА, В КОТРИХ МИГНУЛА
ЯКАСЬ ПОТА║МНА ДУМКА. - я ДРУГОМУ ЗРОДУ-В│КУ НЕ ПОЗИЧИВ БИ!..
     зАКЛИКАЛИ СВ│ДК│В, ПРИНЕСЛИ МОГОРИЧ;  КОЛО СТОЛУ ЗНЯЛАСЬ БЕС│ДА. т│ЛЬКИ
СТАРА нАУМИХА СТОЯЛА НЕВЕСЕЛА Б│ЛЯ ПЕЧ│, НЕ  ОБЗИВАЮЧИСЬ Й СЛОВОМ. чОГОСЬ ┐Й
БУЛО СУМНО, ЧОГОСЬ БУЛО ЖУРНО. нАЧЕ В│ЩУВАЛО СЕРЦЕ ЯКЕСЬ ЛИХО НЕСПОД│ВАНЕ.
     "сПРАВД│  СВ│Т  │НШИЙ НАСТА║,  -  ДУМАЛА  СТАРА,  -  БО  БРАТ  В  БРАТА
ДУРН│СЕНЬКО ГРОШ│ ЦУПИТЬ, НЕ  СОРОМЛЯЧИСЬ Н│ ЛЮДЕЙ, Н│ БОГА. кОЛИ Б ЩЕ сЕМЕН
НЕ  ЗАШМОРГНУВСЯ  ТОЮ  ПОЗИЧКОЮ,  ЯК  НАЛИГАЧЕМ  ЗА  ШИЮ...  щОСЬ  МЕН│  ТАЯ
КАТЕРИНКА, ЯК ЖАРИНА, ПУЧКИ ПЕЧЕ, - ДУМАЛА ВОНА, ЗАГОРТАЮЧИ В ХУСТИНУ ГРОШ│,
ЩО ДАВ сЕМЕН  ДО СХОВКУ.  - нЕ МОЯ ЦЕ ДИТИНА, НЕ  МОЯ! -  КАЗАЛА СТАРА СОБ│,
СТЕЖАЧИ ОЧИМА ЗА рОМАНОМ, ЩО, НЕПЕВНО ОСМ│ХАЮЧИСЬ, ВИХОДИВ У ДВЕР│. - нЕ ЙМУ
Я ЙОМУ В│РИ, НЕ ПРАВДОЮ В│Н ДИШЕ".
     а рОМАН ЙШОВ │ РОЗВАЖАВ ЩОСЬ; ДУМКИ СНУВАЛИСЯ ПО ЙОГО ГОЛОВ│, ЯК ЧОВНИК
ПОМ│Ж ОСНОВОЮ. в│Н СТАВАВ НА ДОРОЗ│, ЩОСЬ МИМРИВ П│Д НОСОМ, ЩОСЬ М│РКУВАВ...
"а ЗЕМЛЯ ТАКИ МУСИТЬ БУТИ МО║Ю!" - ЗАК│НЧИВ В│Н Р│ШУЧЕ │ П│ШОВ ДАЛ│.
     сЕМЕН РАДИЙ БУВ, ЩО ВСЕ СК│НЧИЛОСЬ ДО ЛАДУ. зА ДВА  ТИЖН│ В│Н ОДРУЖИВСЯ
З  дОМНОЮ, КИНУВ  СЛУЖБУ В ЕКОНОМ│┐ │, ОСЕЛИВШИСЬ В БАТЬКОВ│Й  ХАТ│ ВКУП│  З
нАУМИХОЮ,  НЕ РАЗ З  ВДЯЧН│СТЮ ЗГАДУВАВ рОМАНА, ЩО  НЕ Т│ЛЬКИ ДОПОМ│Г КУПИТИ
ГРУНТ, АЛЕ Й НА ВЕС│ЛЛЯ ПОЗИЧИВ ТРИДЦЯТЬ КАРБОВАНЦ│В.

        x x x

     в ХАТ│ ТЕПЛО: В│Д ПЕЧ│ ЙДЕ ДУХ, РОЗХОДИТЬСЯ ПО ВС│Х ЗАКУТКАХ. кАГАНЕЦЬ,
ПОТР│СКУЮЧИ, МЛЯВО БЛИМА║ НА ПРИП│ЧКУ, НЕР│ВНО ОСЯВА║ ХАТИНУ.  гАРНО ТА МИЛО
В  ТАКОМУ НАП│ВСВ│ТЛ│, ПРИМОСТИВШИСЬ  БЛИЖЧЕ ДО  ПЕЧ│,  ВЕСТИ  ЛЮБУ  РОЗМОВУ
ДОВГИМ ЗИМОВИМ ВЕЧОРОМ. зГАДКИ САМ│ ЗРИНАЮТЬ В ПАМ'ЯТ│, СЛОВА САМ│ │ЛЛЮТЬСЯ.
оТОЖ │ нАУМИХА З  НЕВ│СТКОЮ, СИДЯЧИ ЗА КУЖЕЛЕМ, ЗВ│РЯЛИСЯ ОДНА ОДН│Й З СВОГО
КОЛИШНЬОГО... чОРНИЙ К│Т СОЛОДКО  СПАВ  НА  ПРИП│ЧКУ  Б│ЛЯ КАГАНЦЯ ЙОМУ БУЛО
БАЙДУЖЕ, ЩО ХОЛОДНА  ЗИМА ЗАЗИРАЛА КР│ЗЬ В│КНА Б│ЛИМ МОРОЗОМ. тИША ТА СПОК│Й
ГОСТЮВАЛИ  В  ХАТ│. ▓  ЧОМУ ТОЙ  СПОК│Й,  ТИША  ТАЯ НЕ  УВ│ЛЛЮТЬСЯ  В  СЕРЦЕ
сЕМЕНОВЕ?  чОМУ  ТЕ СЕРЦЕ НЕ ХОЧЕ  ВДОВОЛЬНИТИСЬ СВО┐М БЛИЗЬКИМ ЩАСТЯМ, ЧОГО
ВОНО СКОР│ШЕ Б'║ТЬСЯ  В│Д ОДНО┐ МР│┐ ПРО ЩАСТЯ ДРУГИХ, ЧУЖИХ  ЛЮДЕЙ,  ЩАСТЯ,
ЩО, МОЖЕ, Й НЕ ДОВЕДЕТЬСЯ сЕМЕНОВ│ ПОБАЧИТИ ЙОГО?.. а Х│БА В│Н ЗНА║, ЧОГО СЕ
ТАК?!
     нА ЯКИЙСЬ ЧАС  П│СЛЯ ТОГО, ЯК В│Н ОДРУЖИВСЯ З дОМНОЮ, "ДУРН│ ДУМКИ", ЩО
ЩЕ  ЗМАЛЕЧКУ  МУЧИЛИ  ЙОГО,  ПОЧЕЗЛИ.  зАКОЛИСАНИЙ  РОДИННИМ ЩАСТЯМ  З ЛЮБОЮ
ДРУЖИНОЮ, сЕМЕН ЗАБУВ НА СВО┐ КОЛИШН│ ТУРБОТИ. тА  ОТ ТЕПЕР, БОГ ЗНА ЗВ│ДКИ,
ЗНОВ З'ЯВИЛИСЬ Т│ ДУМКИ, ОБС│ЛИ ЙОГО, НАМАГАЛИСЬ В│ДПОВ│Д│.
     "мЕН│ ЩЕ ДОБРЕ, - ДУМАВ сЕМЕН, СИДЯЧИ НА ЛАВ│ В КУТКУ, - МЕН│ ЩЕ ДОБРЕ:
МАЮ ХАТУ,  МАЮ ПОЛЕ, ТА Й НЕБАГАТО НА НАС ДВО║ ТРЕБА... а СК│ЛЬКИ Ж ТО, БОЖЕ
М│Й, БАЧИВ Я ТАКИХ, ЩО В НИХ │НО  СКИБОЧКА ТОГО ПОЛЯ, А С│М'Я ВЕЛИКА... а ЩО
МЕН│ ДО ТОГО?.. щО МЕН│ ЧУЖА Б│ДА?.. яК-ТО ЩО? тО ЙЯО ТОМУ КОТОВ│, ЩЕ ЛЕЖИТЬ
НА  ПРИП│ЧКУ, ДО  ВСЬОГО  БАЙДУЖЕ... а Я ЛЮДИНА...  ▓ ДИВН│ Т│  ЛЮДИ: Б│ДУ║,
ГОРЮ║, ГИНЕ В ГОЛОДУ, А Н│ЧОГО НЕ РАДИТЬ СОБ│, НЕ ЗАПОБ│ГАВ ЛИХОВ│... а ЩО Ж
РОБИТИ? яК РОБИТИ?.. тА Х│БА Ж Я ЗНАЮ? е,  КОБИ-ТО Я ЗНАВ, Я Б, ВДА║ТЬСЯ, НА
ВИДИМУ СМЕРТЬ П│ШОВ, Я Б, ЗДА║ТЬСЯ, ВИДЕР,  ВИГРИЗ БИ ТУ ЗЕМЛЮ, БО БЕЗ ЗЕМЛ│
ЛИХО ЛЮДЯМ НА ЗЕМЛ│, СУМНО ЖИТИ-СКН│ТИ, СУМНО Б│ДУВАТИ БЕЗ НАД│┐ НА КРАЩЕ!..
а  МЕН│ ЩО? аБИ МЕН│ ДОБРЕ, А  ТАМ  - ПРО  МЕНЕ!.. цЕ ЗНОВ ОБС│ЛИ МЕНЕ ДУРН│
ДУМКИ... ▓ ЩО МЕН│ РОБИТИ З НИМИ, НАВ│ЩО ВОНИ МЕН│?.."
     сЕМЕН УЗЯВ ШАПКУ │ ВИЙШОВ НАДВ│Р,  БАЖАЮЧИ РОЗВ│ЯТИ СВО┐ ДУМИ ДЕСЬ ПОЗА
ЦЕЮ ДУШНОЮ ХАТОЮ.
     пОЖАДЛИВО, ПОВНИМИ  ГРУДЬМИ ВТЯГАЮЧИ  В  СЕБЕ МОРОЗНЕ  ПОВ│ТРЯ, ПОДАВСЬ
сЕМЕН  ДОРОГОЮ ГЕН ЗА СЕЛО.  тВЕРДИЙ СН│Г РИПИТЬ П│Д НОГАМИ  В сЕМЕНА, ЛЕГКО
ДИХАТИ ЙОМУ НА  ЦЬОМУ ХОЛОДНОМУ РОЗДОЛЛ│. оСЬ ПОМИНУВ В│Н  ОСТАННЮ ХАТУ, ОСЬ
РОЗКИНУЛОСЬ, АЖ ДО САМОГО НЕБОСХИЛУ РОЗЛЯГЛОСЯ ЗАСИПАНЕ СН│ГОМ ПОЛЕ │  СПИТЬ
П│Д ПОБЛИСКУЮЧОЮ  ТИСЯЧАМИ  │СКОРОК ОДЕЖЕЮ, ЧЕКАЮЧИ,  ПОКИ  НЕ ЗБУДИТЬ  ЙОГО
ВЕСНА... шИРОКЕ, РОЗЛОГЕ ПОЛЕ, ТА НЕ ЛЮДСЬКЕ ВОНО, А ПАНСЬКЕ. лЮДИ  НЕ МАЮТЬ
ЛАН│В, У НИХ УСЕ Р│ЗИ. нАЩО ОДНОМУ ТАКОГО ПОЛЯ? х│БА ДЛЯ РОЗКОШ│В,  БО ЦЬОГО
ПОЛЯ СТАЛО Б НА СТО ЧОЛОВ│КА... оДЕН РОЗКОШУ║, ДРУГИЙ СЛЬОЗИ КОВТАВ... дЕ  Ж
ТА ПРАВДА В СВ│Т│ БОЖОМУ?.. тЕЧ│Я ДУМОК сЕМЕНОВИХ ЗНОВ  ПОПЛИВЛА В  ТОЙ Б│К,
КУДИ  ЗВИЧАЙНО  ЗВЕРТАЛАСЬ,  СКОРО  В│Н  ПОЧИНАВ  ДУМАТИ  ПРО  ПОЛЕ.  "чИ  Я
БОЖЕВ│ЛЬНИЙ? - СПИНИВСЬ  УРЕШТ│ сЕМЕН. - тЬФУ, В│ДКАСНИСЬ, САТАНО! нА ЩО  НЕ
ГЛЯНУ, ПРО ЩО НЕ ПОМИСЛЮ - УСЕ ЗВЕДУ НА ОДНО... кОЛИ Б  УЖЕ  ТА ВЕСНА ШВИДШЕ
ПРИХОДИЛА,  МОЖЕ  Б ЗА ПРАЦЕЮ НЕ Л│ЗЛА  В ГОЛОВУ ВСЯКА Н│СЕН│ТНИЦЯ!" - КАЗАВ
сЕМЕН, ПОВЕРТАЮЧИСЬ ДОДОМУ.
     вЕСНА  НЕ ЗАБАРИЛАСЬ. пРИГР│ЛО СОНЕЧКО, ОБСОХЛА ЗЕМЛЯ, ПОТЯГЛО  ОРАЧА В
ПОЛЕ.  пОДАВСЬ  │  сЕМЕН З ПЛУГОМ НА НИВУ. пОБ│Ч З НИМ, НА СВО┐Й  Р│З│, ОРАВ
рОМАН. сЕМЕНОВ│ БУЛО ГАРНО. чОРНА  Р│ЛЛЯ Р│ВНО КЛАЛАСЬ СКИБА ЗА СКИБОЮ В-П│Д
НОВОГО ПЛУГА, МОЛОД│ ВОЛИКИ ТЯГЛИ ЩИРО, НЕ Л│НУЮЧИСЬ. сЕМЕН ОБЧИЩАВ  │СТИКОМ
ЛЕМ│Ш ТА, ЩИРО НАЛЯГАЮЧИ,  ЙШОВ ЗА ПЛУГОМ. в│Н УПИВАВСЯ ВЕСНЯНИМ ПОВ│ТРЯМ  │
ТИМИ ПАХОЩАМИ  ЧОРНО┐ ВОГКО┐ ЗЕМЛ│, ЩО  БУЛИ ЙОМУ НАЙКРАЩИМИ НАД УС│ ПАХОЩ│.
в│Н ЛЮБИВ  ЗЕМЛЮ,  ЯК ПТАШКА ПОВ│ТРЯ, РИБА - ВОДУ.  тА Й ЩО ВАРТ СЕЛЯНИН БЕЗ
ЗЕМЛ│? уСЕ ОДНО, ЩО  ПТАШКА  БЕЗ ПОВ│ТРЯ,  РИБА БЕЗ ВОДИ. а ЗЕМЛ│  З  КОЖНИМ
РОКОМ УСЕ МЕНШАВ ТА  МЕНШАВ. нЕ ТЕ, ЩОБ МЕНШЕ СТАВАЛО  ┐┐ НА СВ│Т│, А Д│ЛЯТЬ
┐┐ МЕЖИ  СОБОЮ  МАЛО НЕ  НА  ГРЯДКИ, БО НА СВ│Т│ ДЕДАЛ│ СТА║ ЛЮДН│ШЕ... ▓ ЩО
ВОНО БУДЕ, ЯК ЛЮДИ ОТАК  ПОШМАТУЮТЬ  ЗЕМЛЮ, З ЧОГО ВОНИ ХЛ│Б ┐СТИМУТЬ  ТОД│?
пОГАНА СПРАВА. тРЕБА ЗЕМЛ│ │ ТО КОНЧЕ ТРЕБА. дЕ Ж ┐┐ УЗЯТИ?.. а Ц│  РОЗЛОГИ,
ЩО РОЗКИНУЛИСЬ ГЕН-ГЕН ГОРАМИ  ТА ДОЛИНАМИ, СК│ЛЬКИ ОКОМ ЗАХОПИШ!..  аДЖЕ ТО
ПАНСЬКЕ!.. х│БА ЩО? х│БА ТА ЗЕМЛЯ, ДЕ ОРЮ Я, рОМАН, УС│ ЛЮДИ, НЕ БУЛА КОЛИСЬ
ПАНСЬКОЮ? бУЛА ПАНСЬКА, А ТЕПЕР ЛЮДСЬКА. зНАЙШОВСЯ ТАКИЙ, ЩО ДАВ ВОЛЮ, ДАВ │
ЗЕМЛЮ... тА ЯК ЖЕ  ТАК? пРИЙТИ - В│ДДАЙ ЗЕМЛЮ, ЩО МА║Ш, БО МЕН│ МАЛО! тАК НЕ
МОЖНА, НЕ ПО ПРАВД│. а ЦЕ ПО ПРАВД│, ЩО ОДЕН МА║ ТАКОГО ЗЕМЛ│, ЩО  Й ЗА ДЕНЬ
НЕ ОБ'┐ДЕШ, А ДРУГИЙ - НА ЯМУ ЛИШ НА  КЛАДОВИЩ│?.. дУРНО НЕ ТРЕБА, МОЖНА  НА
ВИПЛАТ, ЯК │ ТУ ЗЕМЛЮ, ЩО ТЕПЕР МА║МО... хАЙ ПАНАМ ГРОШ│, А НАМ ЗЕМЛЯ. зЕМЛЯ
ДЛЯ ТОГО, ХТО КОЛО НЕ┐ ХОДИТЬ... ▓ ЦЕ МОЖНА ЗРОБИТИ!.. мОЖНА!..
     сЕМЕН УПР│В В│Д ЦИХ ДУМОК. в│Н ОБТЕР МОКРЕ ЧОЛО РУКАВОМ СВИТКИ │ ГЛЯНУВ
НА НЕБО, ДЕ КЛЮЧЕМ ПРОЛЕТ│ЛИ ЖУРАВЛ│, КУРЛЮКАЮЧИ В БЛАКИТН│Й ВИСОКОСТ│,
     -  гЕЙ,  СОБ,  СИВИЙ, СОБ, МОРУГИЙ!  СОБ!  - П│ДБАДЬОРИВ  В│Н  ВОЛИК│В,
НАЛЯГАЮЧИ ЩИРО НА ПЛУГА.
     "цЕ  МОЖНА ЗРОБИТИ... гРОМАДА - ВЕЛИКИЙ ЧОЛОВ│К...  ВЕЛИКИЙ, ТА МОВ ТОЙ
▓ВАН, ЩО ВЕЛИКИЙ, А ДУРНИЙ... чОМУ ДОС│ Н│ЧОГО НЕ РОБЛЯТЬ, ЧОМ НЕ П│КЛУЮТЬСЯ
ПРО Д│ТЕЙ ВЛАСНИХ?.. а ЩО Ж ЗМОЖЕ МУЖИК? кУДИ ЙОГО ПУСТЯТЬ?.. тА ЩО! хОЧ Я Й
МУЖИК, ХОЧА Я  Й НЕПИСЬМЕННИЙ, ТЕМНИЙ, А  П│ШОВ БИ БОГ ЗНА  КУДИ,  ДО  САМО┐
СТОЛИЦ│, ВПАВ БИ НАВКОЛ│ШКИ Й  СКАЗАВ БИ:  ЦАРЮ М│Й ЯСНИЙ! ТАК │ ТАК, ПОЛЯ В
НАС ОБМАЛЬ, ВИПАСУ НЕМА, БЕЗ Л│СУ Б│ДУ║МО... яКЩО НЕ ХОЧЕШ, ЩОБ МИ ПОГИНУЛИ,
ДАЙ НАМ ЗЕМЛ│... мИ НЕ ХОЧЕМО  Н│ЧИ║┐ КРИВДИ, МИ НЕ ХОЧЕМО ДУРНО,  ВИПЛАТИМО
ЩО ДО КОП│ЙКИ... рЯТУЙ, БО ГИНЕМО... а  ТАМ -  НАЙ ХОЧ ГОЛОВУ МЕН│ СТИНАЮТЬ!
пОСЛУЖИВ  БИ Я  ГРОМАД│, КОЛИ  Н│ХТО  НЕ ХОЧЕ!.. дУРНИЙ,  ДУРНИЙ,  ЩО  СЕ  Я
ВИГАДАВ?.. тЬФУ!.."
     - гЕЙ! СОБ, СИВ│, СОБ, БОДАЙ ВИ СКРУТИЛИСЯ!.. тПРУ!
     сЕМЕН Д│ЙШОВ ДО ОБН│ЖКА. в│Н ВИТЯГ ПЛУГА │ ПЕРЕКИНУВ ЙОГО НАБ│К.
     - х-ХУ!..- СКАЗАВ  сЕМЕН, ЗД│ЙМАЮЧИ  ШАПКУ ТА ВИТИРАЮЧИ ВПР│ЛОГО  ЛОБА.
йОГО Г│РШЕ ЗМОРДУВАЛИ "ДУРН│  ДУМКИ", Н│Ж ОРАННЯ. вЕСЬ МОКРИЙ, ТРЕМТЯЧИЙ  ТА
ЛИХИЙ НА СЕБЕ, С│В В│Н НА ОБН│ЖОК, ДУМАЮЧИ В ОДНО:
     "бОЖЕ, ЯКИЙ Я ДУРНИЙ ТА ЧУДНИЙ СОБ│ ВДАВСЯ!.."
     а НАВКРУГИ ЙОГО ГАРНО, ЯК БУВА НАПРОВЕСН│ В ПОЛ│. сОНЦЕ ГРА║ ПРОМ│ННЯМ,
ВЕСНЯНИЙ ЛЕГ│Т ЖЕНЕ ПО НЕБЕСН│Й  БЛАКИТ│, ЯК  ПУХ, ЛЕГЕНЬК│ Б│Л│ ХМАРИНКИ, В
ПОВ│ТР│  БРИНЯТЬ МУХИ,  ЦВ│Р│НЬКАЮТЬ ГОРОБЦ│, ПАХНЕ СВ│ЖОЮ Р│ЛЛЕЮ, ТРАВИЦЕЮ,
Ф│АЛКАМИ, ПАХНЕ  ВЕСНОЮ! сЕРЦЕ РОЗКРИВА║  ОБ│ЙМИ │ ТИМ РОЗЛОГИМ  НИВАМ,  ЩО,
ПОРВАВШИ КАЙДАНИ, ЗБУДИЛИСЬ ДО НОВОГО ЖИТТЯ, │ ТИМ  Д│ТЯМ ПОВ│ТРЯ  - В│ЛЬНИМ
ПТАХАМ, ЩО З ДАЛЕКИХ КРА┐В ПРИЛЕТ│ЛИ ДО НАС У ГОСТ│, │ ТОМУ КУЩИКОВ│ Ф│АЛОК,
ЩО, ЗАХИСТИВШИСЬ МЕЖИ ТРАВИЦЕЮ, ТИХО ПРОЦВ│ТА║, В│ДДАЮЧИ СВО┐ ПАХОЩ│ ЧУДОВИМ
ПАХОЩАМ ВЕСНИ!..
     а  ТИМ ЧАСОМ  рОМАН,  ОРЮЧИ СВОЮ НИВКУ, СКОСА ПОГЛЯДА║  НА  БРАТА ЛИХИМ
ОКОМ. йОМУ ТЕЖ ЩОСЬ МУЛЯ║ СЕРЦЕ. мУЛЯ║ ЙОМУ СЕРЦЕ ОТА НИВКА Ц│ПОВ'ЯЗА. гАРНА
НИВКА, ТА ЧУЖА. йОГО ОБРАЖА║ ЗГАДКА ПРО ТЕ, ЩО МОЛОДШИЙ БРАТ, КОТРОГО В│Н НЕ
МАВ │ ЗА БОЖЕ ПОШИТТЯ, ВНИЩИВ УС│ ЙОГО  ЗАМ│РИ, ДВА РОКИ ПЛЕКАН│ В СЕРЦ│, ЯК
НАЙКРАЩ│ МР│┐!..  ▓  ХТО  Ж КОГО П│ДВ│В? сЕМЕН  - ЙОГО,  РОЗУМНОГО, ХИТРОГО,
ДОСВ│ДЧЕНОГО!..  тА ДАРМА,  ДАРМА!.. нА В│КУ,  ЯК  НА  ДОВГ│Й  НИВ│:  УСЬОГО
БУВА║... бУВА║, НАПРИКЛАД, │ ТАК, ЩО ХТОСЬ ПОЗИЧИТЬ КОМУ ГРОШ│, А ТОЙ НЕ МА║
ЗАПЛАТИТИ  ЧИМ НА РЕЧЕНЕЦЬ,  ОТ │ ПРОДАЮТЬ ЗЕМЛЮ...  ▓ ТА  ЗЕМЛЯ  ПЕРЕХОДИТЬ
ТАКИМ РОБОМ ДО ТОГО, ХТО ПОЗИЧАВ... бУВА║ Й ТАК...  тЕПЕР ТАКИЙ СВ│Т: ДУРНИЙ
ВПУСТИВ З РУК  - РОЗУМНИЙ П│ДНЯВ; ДУРНИЙ ДА║ - РОЗУМНИЙ БЕРЕ... тЕПЕР Т│ЛЬКИ
РОЗУМНИЙ ТА ХИТРИЙ ЗДОЛА║ ЖИТИ, А ДУРН│ МУСЯТЬ ГЕТЬ  ДО КРИХТИ ВИГИНУТИ... ▓
ЧОМУ Б,  НАПРИКЛАД, ТОМУ сЕМЕНОВ│ НЕ ПОСЛУЖИТИ ЩЕ ЯКИЙ Р│К В ЕКОНОМ│┐,  ЧОГО
ЗАМОЛОДУ ПХАТИСЯ В ХАЗЯ┐?.. а!! г│РКО ДИВИТИСЯ НА ТУ НИВУ, ЩО ОРЕ сЕМЕН; ТАК
ВОНА  ПРИЙШЛАСЯ  ДО   ЙОГО,  рОМАНОВО┐  НИВИ,  ТАК  ПРИСТАЛА,  НАЧЕ   СТОЛЯР
ПРИПАСУВАВ...   тА  Н│ЧОГО,  МОЖНА   ПОЧЕКАТИ:  ДУРНИЙ   ВПУСТИТЬ,  РОЗУМНИЙ
П│Д│ЙМЕ...
     зАГЕГАЛИ  ДИК│  ГУСИ,  ПРОСТУЮЧИ  КУДИСЬ  ВИСОКО  П│Д НЕОБМЕЖНИМ НЕБОМ,
ЗАСП│ВАВ  НАД НИВОЮ ЖАЙВОРОНОК, ЗАШУМ│В  В│ТЕР,  ПРОБ│ГАЮЧИ СИН│М  Л│СОМ,  А
рОМАНОВ│  В  УС│Х  ТИХ  ВЕСНЯНИХ  ЗГУКАХ  ПРИЧУЛОСЬ ОДНО: "ДУРНИЙ  ВПУСТИТЬ,
РОЗУМНИЙ П│Д│ЙМЕ..."
     сЕМЕН ХОДИВ СУМНИЙ,  ЗАМИСЛЕНИЙ. нАУМИХА ПОМ│ТИЛА ЦЕ; дОМНА ПАДАЛА КОЛО
ЧОЛОВ│КА, РОЗПИТУВАЛАСЬ;
     - щО ТОБ│, сЕМЕНЕ? чОГО СУМУ║Ш? нЕ ТАЙСЯ З ЛИХОМ ПЕРЕД МНОЮ!
     - н│ЧОГО МЕН│... ╛ гОЛОВА ТРОХИ БОЛИТЬ...
     дОМНА БУЛА ПЕВНА, ЩО  сЕМЕНА НАВРОЧЕНО,  А  сЕМЕН  М│РКУВАВ, ЯК БИ ЙОМУ
ЗВ│РИТИСЬ ГРОМАД│  З  СВО┐Х  ДУМОК,  ЯК  БИ  П│ДБИТИ ГРОМАДУ, ЩОБ  ВОНА ЩОСЬ
РОБИЛА, НЕ ЧЕКАЛА, ЗГОРНУВШИ РУКИ, ЛИХО┐ ГОДИНИ...
     нЕЗАБАРОМ  МАЛА  З│БРАТИСЬ  РАДА.  сЕМЕН, НАСИЛУ ДОЧЕКАВШИСЬ ТОГО  ДНЯ,
ПОДАВСЯ НА  МАЙДАН, ДЕ ВЖЕ КУПЧИЛИСЬ  ГРОМАДЯНИ.  д│ДУГАНИ З  ДОВГИМИ СИВИМИ
БОРОДАМИ,  ЗАКЛАВШИ  РУКИ НА Ц│ПКИ, СИДЯТЬ НА ПРИЗЬБ│  П│Д  РОЗПРАВОЮ │ ЩОСЬ
ГОМОНЯТЬ. мОЛОДШ│ СТОЯТЬ КУПКАМИ, РОЗМОВЛЯЮТЬ, КРИЧАТЬ, ВИМАХУЮТЬ РУКАМИ. оН
ЯКИЙСЬ  ДОБРОД│Й, П│ДЖИВЛЯЮЧИ СВОЮ  МОВУ  ЕНЕРГ│ЧНИМИ РУХАМИ,  ТО  ПЕРЕСОВУ║
ВИСОКУ ШАПКУ  З  Л│ВОГО  ВУХА НА  ПРАВЕ,  ТО  НАСОВУ║ ┐┐ АЖ НА ОЧ│, ТО  ЗНОВ
В│ДКИДА║ НАЗАД, НА  ПОТИЛИЦЮ, ТАК ЩО ШАПКА ЛЕДВЕ-ЛЕДВЕ ТРИМА║ТЬСЯ НА МАК│ВЦ│
Й  НЕ ПАДА║ НА ЗЕМЛЮ. оЧЕВИДЯЧКИ, ТА ШАПКА В ПОВН│Й ЗГОД│ ЗО ВС│МА ПОЧУТТЯМИ
ЙОГО  РУХЛИВО┐  ВДАЧ│  │,   МОВ  ВРАЖЛИВИЙ   БАРОМЕТР,  ПОКАЗУ║  ВС│  СУТ│Н│
ДОБРОД│║ВОГО НАСТРОЮ... оСЬ │ СТАРОСТА, ПОЧЕПИВШИ НА ГРУДИ МЕДАЛЬ, СПЕРСЯ НА
ДОВГУ КАРЛЮЧКУ │ КИВА║ ГОЛОВОЮ ДО рОМАНА, С│ЛЬСЬКОГО ПИСАРЯ.
     сЕМЕН ЗРАЗУ НЕ МОЖЕ ЗВАЖИТИСЬ ЗНЯТИ БЕС│ДУ ПРО ТЕ,  ЩО ЙОГО ТАК КОРТИТЬ
ВИЯВИТИ, АЛЕ, ДОСЛУХАВШИСЬ, ЯК ХТОСЬ ЖАЛ│║ТЬСЯ, ЩО НЕМА  КУДИ ТОВАР ВИГНАТИ,
БО НЕМА║ ПАСОВИСЬКА, КИДА║ В ГРОМАДУ:
     - кАЖЕТЕ: "НЕМА ПАСОВИСЬКА", │ НЕ БУДЕТЕ ЙОГО  МАТИ! дЕХТО  ЗВЕРТА║ТЬСЯ
ДО ЙОГО. нУ, ЗВ│СНО, З ПАЛЬЦЯ ЙОГО НЕ ВИКОЛУПА║Ш!
     - ▓ ПОЛЯ НЕ МАТИМЕТЕ!..
     - оЦЕ ВИГАДАВ! х│БА ЙОГО ХТО В│ДБИРА║? ▓ ТАК ТОГО ПОЛЯ МАЛО...
     - мАЛО! а ТОД│ БУДЕ Б│ЛЬШЕ, ЯК ПОД│ЛИТЕ МЕЖИ Д│ТИ НА ГРЯДОЧКИ?  тОД│  Ж
ЩО БУДЕШ?..  а ГРОШ│ ТЯГНИ  З СЕБЕ,  МОВ ЖИЛИ: ПОДАТЬ ДАЙ, МИРСЬКЕ ДАЙ, СЮДИ
ДАЙ, ТУДИ ДАЙ, А ПОЛЯ В │НШОГО СКИБКА, А В │НШОГО Й Н│ЧОГО, ВИПАСУ НЕМА, Л│С
ДОРОГИЙ!.. тОД│ ХОЧ ЛЯГАЙ ТА ВМИРАЙ │ "ПРОБ│" НЕ КРИЧИ!
     - цЕ ТАКИ ПРАВДА!.. цЕ ТАКИ ТАК!.. - ЗАШУМ│ЛА ГРОМАДА, МОВ ЗЛИВА. - оЙ,
ПОТЕРПА║ ШКУРА,  ЯК  ПОДУМА║Ш  СОБ│, ДО  ЧОГО ВОНО  ЙДЕТЬСЯ...  вЖЕ  Й ТЕПЕР
СУТУЖНО, ВЖЕ Й НИН│ ТРУДНО, ЯК З КАМ│ННЯ...
     - гРУНТ МОЖНА  РОЗДОБУТИ!.. бУЛИ МИ ПАНСЬК│ - ТЕПЕР  В│ЛЬН│....дАЛИ НАМ
ВОЛЮ,  ДАЛИ Й  ЗЕМЛЮ... мАЛО ТЕПЕР ЗЕМЛ│  -  ДАДУТЬ  ЩЕ!  -  ГОВОРИВ  сЕМЕН,
ЗАПАЛЯЮЧИСЬ.
     - оЙ,  КОБИ-ТО ДАВ ГОСПОДЬ МИЛОСЕРДНИЙ, КОБИ-ТО ДАВ!.. а ТАКИ ЧУТНО М│Ж
ЛЮДЬМИ, ЩО БУДУТЬ В│ДБИРАТИ ПАНСЬК│ ГРУНТИ ТА ДАВАТИ ЛЮДЯМ... кОБИ-ТО!
     - еГЕ, "КОБИ-ТО"! кАЗАТИ "КОБИ-ТО"  НЕ ТРУДНО... тУТ ТРЕБА ЩОСЬ РОБИТИ,
А  НЕ ТЕРЕВЕН│-ВЕН│  ПРАВИТИ...  тУТ ТРЕБА ПОДАТИ "ПРОШЕН│║",  ТА  ДО САМОГО
ЦАРЯ! тАК │ ТАК, НАПИСАТИ, ОБ│ДНО НАМ, КРИВДА, ПРОПАДА║МО, ЗЕМЛ│ НАМ ТРЕБА Й
Д│ТЯМ НАШИМ!..  тА ЩОБ  ДО  ТОГО "ПРОШЕН│Я" ВС│ ПОПРИКЛАДАЛИ РУКУ, ГЕТЬ УС│,
Ц│ЛА ГРОМАДА, БО ГРОМАДА - ВЕЛИКИЙ ЧОЛОВ│К, СИЛА... аБО  ЩЕ КРАЩЕ. ВИБРАТИ З
ГРОМАДИ ЧОЛОВ│КА  АБО ДВОХ, ХАЙ  ЙДУТЬ АЖ  У СТОЛИЦЮ, ДО  САМОГО  ЦАРЯ,  ХАЙ
РОЗКАЖУТЬ ЙОМУ ВСЮ НАШУ Б│ДУ, ВС│ НАШ│ ПОТРЕБИ...
     лЮДИ, ПОТОВПИЛИСЬ ДО  сЕМЕНА, ОТОЧИЛИ ЙОГО.  зРОБИЛОСЬ  СУМ'ЯТТЯ.  оДН│
КРИЧАЛИ, ПОРИВАЛИСЬ  ЩОСЬ ГОВОРИТИ, ДРУГ│ ЗАЦИТЬКУВАЛИ:  ЦИТЬТЕ, ЦИТЬТЕ, НАЙ
КАЖЕ!..
     - я САМ, - ПРОВАДИВ ДАЛ│ сЕМЕН, А ОЧ│ Й ЛИЦЯ ПАЛАЛИ ЙОМУ, - Я САМ П│ДУ,
АБИ ВАША ЗГОДА! я Н│ЧОГО НЕ БОЮСЬ!.. я П│ДУ, КУДИ ТРЕБА, Я ВПАДУ НАВКОЛ│ШКИ,
Я ВИБЛАГАЮ │ ПРИНЕСУ ВАМ ЗЕМЛЮ!..
     гРОМАДА ЗАГУД│ЛА, ЯК Р│Й! кОЖНИЙ МАВ ЩОСЬ КАЗАТИ, ЩОСЬ ВИГУКУВАТИ.
     рОМАН СТОЯВ ОДДАЛ│К │ М│НИВСЯ  НА ОБЛИЧЧ│. в│Н  ЯКОСЬ  ЧУДНО ОСМ│ХНУВСЬ
П│Д  ВУСОМ,  СЛУХАЮЧИ  ПАЛКУ БЕС│ДУ  сЕМЕНОВУ. аЛЕ,  ПОЧУВШИ ПРО МАНДР│ВКУ В
СТОЛИЦЮ В│Д ГРОМАДИ,  рОМАН  РАПТОМ СТРЕПЕНУВСЯ, ОЧУНЯВСЯ. пЕРЕД ЙОГО  ОЧИМА
ПРОМАЙНУЛИ ГРОШ│, НАВ│ТЬ ЗАШЕЛЕСТ│ЛИ П│Д ПУЧКАМИ.
     "а  В│Н  НЕ ТАКИЙ  ДУРНИЙ, ЯК Я ГАДАВ  СОБ│, - ПОДУМАВ В│Н. -  тО ЗЕМЛЮ
КУПИВ,  А ТЕПЕР,  БАЧ, ХОЧЕ МАНДРУВАТИ  НА ГРОМАДСЬК│  ГРОШ│! зНА║МО  МИ  Т│
МАНДРИ З ЧУЖИМИ  ГР│ШМИ!.. пЙ-БОГУ,  сЕМЕН РОЗУМН│ШИЙ,  Н│Ж  Я МИСЛИВ!.. аЛЕ
Н│ЧОГО З СЬОГО НЕ БУДЕ. кУДИ ТАКОМУ МУДЬОВ│ ТА ДО ТАКОГО Д│ЛА! вЖЕ ЯК  ЙТИ В
СТОЛИЦЮ, ТО КОМУ Ж, ЯК НЕ С│ЛЬСЬКОМУ ПИСАРЕВ│, ЛЮДИН│, ЩО  │ ГРАМОТУ ЗНАВ, │
ОБДУРИТИ  КОЖНОГО   ПОТРАПИТЬ!..   чЕКАЙ-НО,  БРАТИКУ,  НЕ  ТУДИ   ТОБ│  Н│С
СТИРЧИТЬ...В
     рОМАН ПРОТО